РОЛЬ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ ЖІНОК

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Давидюк Олена Олександрівна

УДК 396.4 (048)

РОЛЬ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ ЖІНОК
22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Кушерець Василь Іванович
доктор філософських наук, доцент

Київ-2004

ЗМІСТ
Вступ.......................3

Розділ 1. Взаємообумовленість освіти та соціальної структури.....................12
1.1. Поняття соціального статусу та основні чинники
його формування.............................................................12
1.2. Специфіка взаємозв’язку освіти і соціального статусу в соціальній
структурі суспільства..............................................................24
1.3. Освіта як ретранслятор соціального досвіду: гендерний аспект....................46

Розділ 2. Специфіка освіти як чинника формування соціального
статусу жінок..................................................................................................................69
2.1. Детермінанти статевих розбіжностей в розвитку
пізнавальних здібностей.........................................................................................69
2.2. Відтворення гендерних ролей, стереотипів, цінностей
в процесі освіти........................................................................................................81
2.3. Вплив освіти на соціально-професійну орієнтацію жінок............................100
2.4. Формування настанов жінок в сфері праці та престиж професій.....................110
2.5. Характеристика основних показників соціального статусу жінок
в сучасному українському суспільстві................................................................128

Розділ 3. Шляхи підвищення соціального статусу жінок
за допомогою освіти..................................................................160
3.1. Напрямки підвищення якості освіти і професійної підготовки жінок.............160
3.2. Світовий досвід подолання гендерної нерівності в освіті.........169

Висновки......................192
Список використаних джерел.....................204

ВСТУП

Актуальність теми. У ХХ ст. відбулися значні зміни у становищі жінок в українському суспільстві. В радянський період було досягнуто результатів щодо залучення жінок до сфери освіти, професійної підготовки, участі в народному господарстві тощо. Але це не призвело до гендерної рівноправності, збереглося багато суперечностей в характері економічної діяльності чоловіків та жінок, не вдалося досягнути гендерної рівності в політичній сфері, пануюча система цінностей та рольових орієнтацій чоловіків і жінок не була позбавлена дискримінативного впливу стосовно жінок. Через це перетворення в усіх сферах суспільного життя часто-густо не враховували специфіку потреб жінок, адже відтворювалась псевдопатріархальна система цінностей, в якій майже все що пов’язано з жінкою має нижчий статус порівняно із тим, що пов’язано з чоловіком.
Нині, в контексті трансформаційних змін відбуваються значні зрушення у діапазоні соціальних ролей, бо змінюється їх зміст і, відповідно, змінюється місце жінок в соціальній структурі. Велике значення у трансляції існуючої системи цінностей, гендерних ролей належить системі освіти. Завдяки навчальному процесу відбувається набуття людиною духовного фундаменту, сенсу життя, настанов на самореалізацію та самодетермінацію в контексті соціальної і професійної культури. Оскільки зміст навчання впливає на загальне життя людини, то будь-яка дискримінація в освітній сфері, зокрема за ознакою статі, є серйозною соціальною перешкодою в справі підвищення якості освітнього рівня населення, розвитку людських здібностей і талантів. Якщо освіта є важливим засобом зміни соціального статусу, то актуалізується питання щодо доступу кожного громадянина до всіх рівнів освіти, подолання різноманітних упереджень в процесі навчання, зокрема орієнтації представників обох статей на всебічний розвиток особистості та їх подальшу самореалізацію. Зазначене дає підстави твердити, що в українському соціумі сьогодні гостро постає проблемна ситуація: наявною є невідповідність соціального статусу жінок перехідним умовам та завданням реформування суспільства, а освіта не забезпечує зазначеної відповідності. Серед передумов подолання соціально-економічної кризи є підвищення якості трудових ресурсів, приведення їх у відповідність з потребами інноваційного розвитку суспільства, але професійні орієнтації жінок, як значної трудоактивної частини населення, не повністю відповідають цим потребам.
Ситуація неадекватності соціального статусу жінок їх високому рівню освіти в сучасному українському суспільстві формує наукову проблему: відсутні комплексні дослідження щодо виявлення сутності соціально-професійних орієнтацій жінок та надійних механізмів їх забезпечення в умовах трансформації соціуму, пошуку оптимальних форм і методик професійного становлення жінок, їх соціальної та професійної адаптації і ресоціалізації засобами освіти. Зокрема, існує необхідність визначення ролі освіти у справі пошуку жінками їх соціальної ідентичності, здатності освіти сформувати адаптований до нових соціально-економічних умов соціальний тип особистості шляхом подолання та корекції усталених стандартів поведінки, вивчення механізмів модернізації життєвих цінностей та цілей засобами освіти.
Тому об’єктивно існує необхідність у вивченні зазначеної проблеми. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження й саме це підтверджує її актуальність.
Стан наукової розробленості теми дослідження. Залучення жінок як до освітнього процесу, так і до діяльності в системі освіти зумовило зростання кількості досліджень щодо розширення їхніх прав у набутті високого освітнього рівня (Н.Де Вітт, С.Розен, М.Н’юкомер, М.Лайон, К.Девіс, Х.Роуз). Однак, М.Лайон, яка була однією з перших теоретиків та поборників вищої освіти для американських жінок, обмежувала її лише сферою педагогічної, релігійної та медичної освіти, роблячи головний акцент на педагогічній. Її центральна ідея полягала в тому, щоб дати жінкам педагогічну підготовку, адже саме її вона вважала найбільш підходящою професією для жінок, і, навіть більше, вона вважала, що така підготовка необхідна для того, щоб підняти загальний рівень освіти в нижчих школах. Але найголовніший аргумент на користь професій педагога, теолога чи медика для М.Лайон полягає не в тому, що вони дають можливості для розвитку жінки як особистості, а в тому, що освічені жінки можуть стати кращими дружинами та матерями, а не лише підготовленими домашніми господарками. Позицію, близьку до М.Лайон, поділяє і інший теоретик вищої жіночої освіти, її сучасниця К.Бічер. Вона також розглядає професію педагога в якості найважливішої професії для жінки, називаючи цю професійну роль благом”. Але, на відміну від М.Лайон, К.Бічер поглиблює дискримінаційний аспект, вважаючи, що професія педагога закріпить не соціально-біологічний статус жінки в якості матері та дружини, а її статус лише в якості домогосподарки. Вона зауважує, що жінка не буде підготовлена до ролі домогосподарки без того, щоб вона не отримала підготовки в якості вчителя. М.Н’юкомер, в принципі, поділяє точку зору М.Лайон і К.Бічер. Головну мету вищої жіночої освіти вона вбачає в тому, щоб обмежити вищу спеціальну підготовку жінок професійними ролями вчителів і деякими іншими, як вона вказує, жіночими ролями”. Одним з перших обов’язків вищої освіти М.Н’юкомер вважає підготовку жінок в якості вчителів для шкільної системи штату, а також забезпечувати підготовку жінок в таких жіночих професіях”, як домашня економіка, виховання дітей, бібліотечна справа, секретарська робота тощо [217].
Інший відомий соціолог К.Девіс, навпаки, вважає, що недостатня участь жінок в будь-якій сфері суспільного життя є головною причиною помірного чи слабкого розвитку народного господарства зокрема і суспільства загалом. Нестача кваліфікованих кадрів безпосередньо пов’язана із специфікою професійної орієнтації жінок, яка обмежує їх можливості навчання в багатьох галузях вищої освіти [221].
Проте й досі відсутні всебічні порівняльні дослідження з цього питання. Взагалі, у західній соціології до теми рівноправності жінок та чоловіків звертались П.Сорокін, Т.Парсонс, М.Мід, Р.Коллінз, Н.Смелзер, Е.Гіденс та інші. Для західних вчених ця тема представлена переважно в двох напрямках: правовому, як складова прав людини (І.Дебле, Дж.Мертус та ін.), та психологічному - з точки зору взаємин між статями (О.Вейнінгер, Є.Барш та ін.). Багато наробок має феміністична література (В.Клеін, К.Мілет, Б.Фридан та ін.). В радянські часи переважно вивчались аспекти порушення прав жінок в сфері праці. Майже дві третини усіх праць присвячені виробничій сфері, поєднанню сімейних та професійних обов’язків. Це роботи С.Голода, А.Котляр, Л.Кузнецової, О.Новікової, Н.Рімашевської, А.Харчева, З.Хоткіної, Б.Язикової, З.Янкової та ін. Продуктивними у вивченні психології статей є теоретичні наробки І.Кона. Правовий підхід розкрито в роботах С.Поленіної, а філософсько-культурологічний - в роботах О.Вороніної, Т.Кліменкової та ін. Нині в СНД гендерні дослідження проводяться у різних напрямках. В Росії цим займаються С.Айвазова, Л.Бабаєва, Т.Осадчая, Г.Сілласте та ін. В Україні Н.Лавриненко, О.Бузницька, В.Зленко, О.Іващенко, Т.Мельник та ін.
Аналіз літератури показує, що в соціології теорія статусів розроблялась в межах різних теоретико-методологічних підходів, а базовими залишаються положення М.Вебера, П.Сорокіна, Г.Зіммеля. Значні наробки мають також представники функціоналістичної теорії (Р.Мертон, Т.Парсонс, Ф.Бейтс та ін.), репутаційної теорії (У.Уорнер, М.Тумін), теорії ролей (Р.Лінтон). В рамках цих теорій сформульовано поняття „соціальний статус”, виявлені його основні характеристики та показники. В марксистсько-ленінській методології поняття „соціальний статус” переважно застосовувалось як допоміжне, мало надто вузьке значення, адже вважалось елементом буржуазної теорії стратифікації. Цим пояснюється незначна кількість робіт радянських вчених, що були присвячені саме вивченню соціального статусу (Ф.Філіпов, Є.Бєляєв, В.Слєсарьов та ін.). В завершальний період трансформації радянського суспільства більш широке використання даного поняття було спричинено необхідністю поглиблення досліджень соціальної стратифікації, соціальної мобільності, динамічних та статичних рис соціальної структури (М.Буткевич, Г.Заславська, Р.Ривкіна та ін.).
Актуальні проблеми соціології освіти знайшли відображення у таких дослідників як Е.Дюркгейм, М.Вебер, Д.Д’юі, Т.Парсонс, Н.Смелзер, В.Турченко, Ф.Філіппов та ін. Зв’язок освіти і соціальної стратифікації досліджували Р.Мертон, Р.Коллінз, Г.Гінтіс. У вітчизняній соціології освіти її різні аспекти представлені в працях Ю.Чернецького, В.Андрущенка, В.Оссовського (соціальні проблеми вищої освіти); І.Гавриленка, М.Лукашевича, О.Якуби (діяльність освітніх організацій); О.Скідіна, В.Паніотто (освітнє діагностування, моделювання, прогнозне проектування, інноваційна діяльності щодо реформування та стабілізації системи освіти у перехідний період); В.Астахової (освіта як фактор формування соціальної структури і соціальних переміщень); Л.Сокурянської, А.Ніколаєвської, В.Арбеніної (роль системи освіти у професійному самовизначенні молоді) та ін.
Позитивно оцінюючи результати досліджень, викладені у вітчизняній та зарубіжній літературі, все ж зазначимо, що в цілому системне наукове осмислення складної та багатоаспектної проблеми щодо ролі освіти як інструменту відтворення гендерних характеристик, формування сучасних соціально-професійних орієнтацій жінок перебуває лише на початковому етапі.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є осмислення інституту освіти як чинника формування соціального статусу жінок в сучасному українському суспільстві. Для досягнення поставленої мети сформульовано наступні завдання:
- здійснити теоретичний аналіз та уточнити зміст поняття „соціальний статус”;
- визначити місце освіти серед інших чинників формування соціального статусу та розкрити специфіку її ролі;
- описати трансляцію в процесі освіти соціального досвіду та його основних компонентів навичок, цінностей, норм, стереотипів в гендерному аспекті;
- визначити і охарактеризувати основні етапи та агентів трансляції гендерних ролей, цінностей, стереотипів в освітньому процесі;
- розкрити специфіку, тенденції та роль соціально-професійних орієнтацій жінок у формуванні їх соціального статусу;
- показати особливості становища жінок на ринку праці та у владних структурах як результат функціонування системи освіти;
- окреслити напрямки та заходи щодо підвищення якості освітньої і професійної підготовки жінок.
Об’єктом даного дослідження є процес формування соціального статусу жінок в сучасному українському суспільстві.
Предметом дослідження є властивості і потенційні соціальні можливості освіти у формуванні соціального статусу в гендерному зрізі.
Методами дослідження є загальнонаукові методи сходження від абстрактного до конкретного, порівняльного аналізу та синтезу; використовувалися загальнонаукові принципи об’єктивності, системності, єдності історичного і логічного та соціологічні методи кількісного і якісного аналізу документів.
В роботі використаний емпіричний матеріал науково-дослідних робіт щодо гендерних питань, отриманий вітчизняними та російськими вченими: соціологічне дослідження, проведене Українським інститутом соціальних досліджень у вересні 1997 року з широкомасштабним опитуванням населення в усіх регіонах України; дослідження Центру загальнолюдських цінностей Інституту соціології РАН щодо вивчення проблем правової захищеності вчителів загальноосвітніх закладів, яке проводилось в березні 2000 року; здійснена в межах проекту Гендерна освіта в Україні” Програми Сприяння гендерній рівності” ПРООН гендерна експертиза навчальних програм гуманітарних дисциплін Київського національного університету імені Тараса Шевченка; залучено статистичні матеріали Державного комітету статистики України.
Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове й творче осмислення концепцій зарубіжних та вітчизняних вчених щодо аналізу соціального статусу (М.Вебер, П.Сорокін, Р.Мертон, Ф.Бейтс, Т.Парсонс, У.Уорнер, Г.Гінтіс, Е.Гіденс та ін.); класичні парадигми соціології освіти, в яких акцентується увага на освіті як ретрансляторі соціальних ролей, її ролі в накопиченні, збереженні та передачі соціального досвіду, цінностей, норм, стереотипів (Ч.Кулі, Д.Мід, Д.Д’юі, Ю.Габермас, Н.Смелзер). Залучено розробки та ідеї М.Лукашевича, Ю.Чернецького, О.Скідіна, І.Гавриленка, М.Тітми, В.Турченка, Ф.Філіпова при розгляді загальних і специфічних питань соціології освіти; використовувались знання про зв’язок професійної освіти та престижу професій, які подані в працях С.Войтовича, В.Єндальцева, Д.Константиновського, О.Овчиннікова, В.Оссовського. Дослідження професійних орієнтацій жінок відбувалось із залученням праць Л.Корель, Г.Лактіонової, С.Олексієнко, Т.Сергеєвої, Е.Сюллеро, В.Тригубенко, Л.Шинелевої; статусних характеристик жінок, гендерних стереотипів та ролей - Н.Лавриненко, С.Айвазової, О.Іващенко, Т.Клименкової, Дж.Мертус, Г.Сілласте та ін.
Наукова новизна роботи зумовлена характером вибраної тематики, яка досі не отримала системного розгляду у вітчизняних наукових розробках, і полягає в осмисленні впливу інституту освіти на формування соціального статусу жінок в сучасному українському суспільстві.
До положень, які містять елементи наукової новизни, можна віднести наступні:
- дістало подальший розвиток дослідження впливу інституту освіти на процес формування соціального статусу: удосконалено розуміння освіти як чинника зовнішньо-внутрішнього процесу ціннісно-нормативної соціалізації, результатом якого є засвоєння стратегії соціальної поведінки (на рівні особистісних диспозицій) щодо репродукції соціального статусу (С.12 - 46);
- удосконалено розуміння інституту освіти як чинника соціальної диференціації, показано, що транслюючи ціннісно-нормативні засади суспільства, інститут освіти сприяє відтворенню та закріпленню гендерної нерівності (С.46 - 68);
- вперше на основі матеріалів емпіричних досліджень ціннісних орієнтацій вчителів, як агентів ретрансляції соціального досвіду, та змісту навчальних підручників показано їх дискримінативний вплив на гендерну самоідентифікацію та професійну ідентифікацію жінок (С.81 - 100);
- уточнено соціальну обумовленість та соціальний зміст освітніх і професійних настанов в залежності від статі, доведено, що в освітньому процесі відтворюються такі настанови жінок на вибір професії, в результаті яких вони орієнтуються не на престижність і оплачуваність професії, а на її відповідність соціальній ролі (С.100 - 128);
- уточнено, що в умовах здійснення соціально-професійної орієнтації за участю, зокрема, системи освіти закріплюється дискримінативне становище жінок в структурі зайнятості і управління, доведено, що високий освітній рівень жінок не реалізовується в сучасному українському суспільстві (С.128 - 159);
- розроблено рекомендації щодо напрямків і заходів підвищення якості освіти жінок відповідно до потреб інноваційного розвитку українського суспільства (С.160 - 191).
Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків і рекомендацій, викладених у дисертації, забезпечувались різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми; методологічним обґрунтуванням вихідних позицій дослідження, послідовністю реалізації теоретичних положень при розв'язанні завдань дослідження; застосуванням методів, адекватних завданням дослідження, поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих емпіричних фактів.
Наукове значення роботи полягає в тому, що розкриті в дисертації положення і сформульовані висновки сприяють осмисленню освіти як ефективного соціального чинника регулювання соціально-професійної орієнтації жінок і, відповідно, зміни їх соціального статусу за умов трансформації сучасного українського суспільства. Окреслено орієнтири щодо визначення ефективних механізмів взаємодії освіти як соціального інституту із соціальною структурою в підвищенні соціального статусу жінок.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні положення дисертації доведені до рівня прикладних рекомендацій та пропозицій, які можуть бути використані при обгрунтуванні та опрацюванні навчальних програм, курсів, при розробці підручників на всіх рівнях освіти з точки зору корекції їх гендерного змісту. Результати даної роботи можуть бути використані для наукового обгрунтування проектів, програм, організаційно-правових документів тощо, орієнтованих на вирішення пріоритетних гендерних проблем шляхом формування загальнодержавної політики та забезпечення механізмів їх реалізації.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи були представлені в наукових доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (11-13 лютого 2001р.); на конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень, 2002р.); на Другій міжнародній конференції Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє” (05-07 липня 2002р.); на першому засіданні постійно діючого круглого столу Соціальна безпека: пошук нової парадигми” (Київ, 26 лютого 2003 р.); на науково-практичній конференції Людство на межі тисячоліть: діалог цивілізацій” (Київ, 23 травня 2003 р.); на другому засіданні постійно діючого круглого столу Соціальна безпека: пошук нової парадигми” (Київ, 22 грудня 2003 р.); на науково-практичній конференції Духовні засади розвитку людства в епоху глобалізації та українська перспектива” (Київ, 23 квітня 2004 р.); на засіданнях кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Наукові результати дослідження викладено у 5 друкованих працях, з них 3 у фахових виданнях. Стаття Гендерний аспект освітнього потенціалу України” (Соціальні технології.-2001.-№11-12.-С.12-17.); стаття Професійна орієнтація жінок: шляхи подолання гендерної нерівності” (Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка.-2002.-№12-13.-С.91-94.); стаття Проблема сексизму в шкільних підручниках” (Соціальні технології.- 2003.-№20.-С.30-34.). Тези доповіді Освіта як механізм формування інтелектуального потенціалу: гендерний аспект” (Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: Наук. праці та мат. конф. Вип.1 / Редкол.: В.Андрущенко (голов.ред.) та ін.-К.: Знання України, 2001.-С.621-624.); тези доповіді Освіта жінок в сучаному світі: практика подолання гендерної нерівності” (Жінки в науці та освіті: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали другої Міжнародної науково-практичної конференції / Київ 5-6 липня 2002 р.-К.:”ПП Здоровило О.В.”, 2002.-С.42-52.).
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (234 найменування). Повний обсяг дисертації — 222 с. Список використаних джерел, 23 таблиці, 4 рисунка займають 35 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В сучасному українському суспільстві відбувається трансформація всіх сфер суспільного життя. Ця трансформація спричинює певні зміни і в системі освіти, адже остання є структурною складовою соціуму, забезпечує його відтворення, ретранслює ціннісно-нормативну базу, виконує людинотворчу та адаптуючу функції. Виявлення змісту процесів в системі освіти, наслідком яких є формування певного соціального типу особистості, дало змогу проаналізувати реальні та перспективні можливості жінок в сфері освіти, роль освіти в процесі соціально-професійної орієнтації жінок і, як результат цього процесу, формування соціального статусу жінок в сучасному українському суспільстві.
Набір потенційних можливостей, що надаються суспільством своїм членам, являє собою певний ресурс, який використовується ними по-різному. Потенційні можливості неоднаково відбиваються в орієнтаціях, засвоюються індивідами протягом життя, перетворюючись на реалізовані можливості. В даній роботі розглянуто, на які потенційні можливості орієнтовані індивіди в залежності від статі і як насправді розподіляється між представниками різних статей ймовірність реалізації конкретних варіантів з набору потенційних можливостей. Та чи інша комбінація можливостей пов’язана з певним соціальним статусом індивіда. В сучасному суспільстві соціальне становище в інтегральній формі описується в першу чергу набутим статусом. Так на перший план виходять освіта і професія. Інститут освіти виник та існує для задоволення певних соціальних потреб, організує спільну діяльність індивідів для виконання в суспільстві визначених функцій, має в наявності відповідні суспільні ресурси. Найголовніші функції освіти пов’язані із відтворенням культурних і соціальних цінностей та соціалізацією членів суспільства: передаванням від покоління до покоління моральних цінностей і норм, формуванням соціальних настанов, ціннісних орієнтацій, трансляцією усталених соціокультурних стандартів поведінки, активною участю в процесі становлення особистості. Інститут освіти функціонує і в якості засобу соціального контролю: через обов’язковість освітніх стандартів, контролюючу роботу адміністрації. Стандартизовані освітні програми тією чи іншою мірою є втіленням соціального контролю. Обов’язковість певного рівня освіти також виступає як соціальний стандарт, освіта виступає тут перед усім як інститут для формування і відтворення навичок, знань, досвіду, що притаманні різним професіям, тобто для підготовки кваліфікованих спеціалістів для різних сфер діяльності. Цей аспект функціонування інституту освіти пов’язаний з його запускаючою” роллю (поряд з іншими чинниками) у розміщенні індивідів по різних позиціях професійної структури, у формуванні професійної та життєвої кар’єри. Освіта виступає тут як сфера реалізації життєвих інтересів. При цьому загальна освіта свого роду перепустка” до певних рівнів спеціальної освіти, а спеціальна освіта безпосередньо пов’язана із розміщенням по позиціях професійної структури, яка є складовою соціальної структури, отже все це - частина процесу відтворення і оновлення власне соціальної структури як обов’язкової умови функціонування суспільства. Тому освіта відіграє важливу роль в репродукції та модифікації соціальної структури, в процесах соціальної мобільності. При цьому значення освіти для набуття певного соціального статусу залежить від економічного, соціального, політичного розвитку суспільства.
Така проблематика, як динаміка і взаємовплив системи цінностей і змісту освіти, соціальні конфлікти та їх віддзеркалення в освіті, надзвичайно актуальна для нашого часу. Реформування українського суспільства, трансформація системи цінностей спричинили необхідність переорієнтації в навчанні. Зокрема мова йдеться про ступінь відповідності змісту освіти задекларованій на державному рівні спрямованості українського суспільства на забезпечення гендерної рівності.
Результати соціологічних досліджень [35; 79; 180] виявили патріархальний зміст системи цінностей щодо ролей чоловіків та жінок в сучасному українському суспільстві, тобто жіноче” визначається як другорядне, меншоварте у порівнянні з чоловічим”. В процесі освіти відбувається не тільки передача знань, а й формування світогляду, моделей поведінки (у тому числі соціально-професійної), закріплення гендерних ролей і таким чином ретранслюється загальносуспільна система цінностей, що закріплює гендерну нерівність як на рівні суспільної свідомості, так і в свідомості самих жінок. В системі освіти можна виділити два етапа закріплення гендерних стереотипів і цінностей: шкільна освіта та професійна освіта. На рівні шкільної освіти гендерні стереотипи і цінності відтворюються через трансляцію ціннісних орієнтацій вчителів та в змісті підручників. Саме вони забезпечують засвоєння знань, вмінь, навичок, необхідних для трудової та соціально-культурної діяльності людини, формують світогляд. Дослідження виявило, з одного боку, позитивне сприйняття вчителями принципу рівноправності статей, але, з другого боку, - збереження дискримінативної практики у ставленні до дівчат, яка виявляється у підтримці патріархального поділу гендерних ролей, сталих уявленях про доцільність збереження традиційних професійних настанов жінок (з твердженням про те, що головне перизначення жінки бути гарною дружиною та матір’ю, повністю згодні 55,8% опитаних вчителів, частково згодні 37,8%, тобто абсолютна більшість). Зберігається підхід до диференційованого вивчення предметів в залежності від статі на думку вчителів, в освіті хлопців слід більше уваги приділяти точним наукам, а в освіті дівчат гуманітарним. Такі уявлення характерні як для вчителів-чоловіків, так і для вчителів-жінок. Крім того, фемінізація шкільної освіти оцінюється вчителями як негативне явище. Таким чином, вчителі формують і підтримують у дівчат традиційні настанови щодо професійних та соціальних ролей жінок у суспільстві.
Аналіз змісту шкільних підручників для початкової школи обумовлений тим, що в них закладено стереотипи суспільної свідомості, які є детермінуючими у процесі формування світогляду та культури особистості. В результаті аналізу виявлено таку тенденцію сучасні підручники не зорієнтовані на цінності гуманістичного прогресивного суспільства, у якому в основу відносин між статями покладено принцип гендерної паритетності, а, навпаки, вони звернені до стандартів патріархального суспільства, які презентують жіноче” як пасивне і негативне, з чітко визначеним вузьким колом соціально-професійних ролей. Гендерні стереотипи в шкільних підручниках класифіковано по таких групах: перша група диференціює особистісні риси кожної статі, згідно цих стереотипів чоловіки ефективні, мужні, розсудливі, наполегливі тощо, тоді як жінки лагідні, ніжні, розумово обмежені, надто емоційні; друга група стосується сімейних та професійних ролей, що традиційно асоціюються з тією чи іншою статтю, жінки домогосподарки, медичні сестри, вчительки, чоловіки опора родини, керують сімейним бюджетом та виконують широкий спектр професійних ролей; третя група виділяє розбіжності в соціальній та політичній діяльності, жінки пасивні, чоловіки займають керівні посади. Стереотипи нерівності в текстах та ілюстраціях шкільних підручників перетворюються в стереотипи соціальних ролей, що стосуються професійної діяльності, відносин в сім’ї, участі в соціально-політичному житті суспільства, взагалі прав і обов’язків чоловіків та жінок.
Отже, в процесі шкільної освіти у дівчат формується прагнення до конформізму, тому вони змушені співвідносити свої особисті інтереси та здібності з суспільними очікуваннями, саме в такий спосіб соціальні цінності та норми регулюють поведінку членів суспільства. Зміст шкільної освіти прищеплює дівчатам пріоритетність виконання ними сімейно-побутових функцій, професійні інтереси мають другорядне значення і є жорстко регламентовані суспільними очікуваннями; крім того, в змісті шкільної освіти є широко розповсюдженим стереотип того, що жінки менш обдаровані, поступаються чоловікам розумовим розвитком і тому є непридатними для багатьох видів діяльності, спостерігається відверто негативне ставлення до соціальної активності жінок.
Сприйняття таких настанов та нормативних вимог стає змістом соціально-професійної орієнтації жінок, яка включає в себе вибір професії як передумову включення в соціальну структуру суспільства і набуття певного соціального статусу.
Швидкість соціальних змін в сучасному суспільстві призводить до необхідності ресоціалізації, засвоєння нових знань, цінностей, ролей, навичок замість попередніх, що є застарілими, а головний інструмент соціалізації сучасного суспільства школа досі не включена в перехідні процеси і залишається осередком традиційних цінностей, які гальмують соціально-економічний розвиток. Через шкільну освіту закладаються професійні цінності, а вибір професії водночас так чи інакше є вибором соціальним, як вибір певної соціальної групи та верстви. Виявився неврахованим самостійний і дуже важливий напрямок, пов’язаний із соціалізацією учнів, їх оптимальним включенням в систему суспільних відносин, засвоєнням соціальних ролей.
В результаті набутої в школі освіти у дівчат формується професійна орієнтація на вузьке коло спеціальностей, переважно гуманітарного профілю та на невиробничі види побутового обслуговування, яка закріплюється на рівні професійно-технічних вчилищ та вузів. За даними на початок 2000/01 навчального року серед студентів ВУЗів І-ІІ рівнів акредитації жінки складали більшість в таких галузевих групах: медицина 83,9%, освіта 81,1%, мистецтво 63,0%; серед студентів ВУЗів ІІІ-ІV рівнів акредитації відповідно 66,6%, 68,3% та 62,9%. Як показало дослідження, орієнтація жінок на це коло спеціальностей є традиційною для українського суспільства починаючи з повоєнних років, - взагалі, в цей період залучення жінок до вищої освіти детерміновано специфічною демографічною ситуацією, яка склалася в наслідок війни. Основною характеристикою процесу включення жінок в систему вищої освіти в СРСР був досить високий процент жінок в професійних групах медиків та педагогів. Так, у 1964р. серед педагогів з вищою освітою жінки складали 68%, серед медиків 74%. В 1970р. частка жінок, зайнятих в сфері охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення, складала 85%, в просвітництві та культурі 72%. Наврядчи таку високу питому вагу жінок в цих професійних групах можна розглядати як позитивне явище, адже з точки зору рівних професійних можливостей для чоловіків та жінок питома вага жінок в цих групах має відповідати їх питомій вазі у суспільстві. Головний натиск було зроблено на досягнення високих кількісних результатів по залученню жінок в сферу освіти та суспільне виробництво, при цьому саме кількісний показник став головним критерієм успішності вирішення жіночого питання. Однак залишились практично не реалізованими проекти про перетворення домашнього господарства в галузь суспільного виробництва, перерозподіл праці в сім’ї, вихованні дітей, не знайшла вирішення проблема подвійного навантаження”. Отже, часткова, неповна адаптація класичних принципів вирішення жіночого питання” в Радянському Союзі не лише не призвела до корінного подолання патріархальних відносин в суспільстві, але певною мірою навіть посилила їх, залишивши за жінкою старе коло її обов’язків в сім’ї, відтворивши його вже на рівні суспільства в цілому. Високий процент представництва жінок в даних галузях, з незначними відхиленнями, завжди залишався і залишається характерним для українського суспільства, утворилась так звана сфера жіночих” професій.
Причинами збереження орієнтацій жінок на традиційні спеціальності є, по-перше, ціннісно-нормативні експектації, що інтеріоризуються в мотивацію і поведінку дівчат та впливають на рівень стурбованості і впевненості у собі; по-друге, в процесі освіти прищеплюються гендерні стереотипи професійних ролей; по-третє, відсутність жорсткої конкуренції із чоловіками в наслідок низької привабливості цих галузей для чоловіків.
Таким чином, усталені суспільні очікування щодо жінок, які ретранслюються в процесі освіти, є чинником вибору професії, а тип і зміст освіти та професійної підготовки визначають сферу зайнятості і можливості соціальної мобільності. Тому за умови концентрації жінок в певних галузях виробництва проаналізовано престиж цих видів діяльності як індикатору соціального статусу, що має соціально-диференціюючий вплив на зайнятих відповідним видом праці індивідів. Внаслідок того, що престиж професій, по-перше, є явищем суспільної свідомості і має ціннісно-нормативну природу, то відповідно до пануючої в українському суспільстві системи цінностей жіночі” професії мають низький престиж. По-друге, престиж професії також визначається її фінансовим прибутком, а за розрахунками по всіх галузях народного господарства жінки отримують на 30% меншу заробітну плату, ніж чоловіки (див. табл. 3.1). Відмінність в оплаті праці жінок і чоловіків впливає на всю систему виплат, пов’язаних з рівнем доходу, - пільги, допомога по безробіттю, пенсії. Взагалі, в галузях де домінують чоловіки, рівень заробітної плати вищий ніж в галузях, де переважають жінки, тобто в найбільш оплачуваних галузях сконцентровані чоловіки. Нерівність в оплаті праці значно позбавляє жінок стимулу до отримання вищої освіти, стимулу до практичної професійної діяльності. По-третє, однією з головних складових престижу є участь в управлінських структурах, ступінь такої участі є індикатором розподілу влади між статями, проте дослідження показало, що жінки усунені від реальної широкої участі в вищих та середніх рівнях управління суспільством (див. рис.2.2.). «Поведінковий репертуар» та настанови керівника є похідними від соціонормативної культури суспільства, яка, в свою чергу, залежить від його соціальної структури та способу життя. Сучасні культурні норми, на які орієнтований індивід відносно керівника, не включають, а навіть деякою мірою відторгують жінку від цього образу - вони налаштовані на чоловіка.
Тобто жіноча праця оцінюється як така, що має меншу значущість для суспільства, і саме така оцінка суспільного престижу жіночих професій засвоюється індивідом, саме такий стереотип стає для жінок нормативною настановою і санкціонує їх орієнтації та дії. Отже, в результаті дослідження доведено, що зберігається тенденція вибору дівчатами низькопрестижних та малооплачуваних професій, - це свідчить про низьку самооцінку, зневіру в свої здібності, закладені через гендерні стереотипи в процесі соціально-професійної орієнтації. Статева дискримінація за професіями збільшується з підвищенням їх престижу. Як наслідок, залишається низьким соціальний статус жінок у суспільстві. Доказом цього твердження є результати аналізу участі жінок в політичному житті суспільства. Жінки є аутсайдерами в суспільно-політичній сфері не лише тому, що вони більше зайняті в побуті чи сім’ї, або їм не вистачає коштів для проведення політичних компаній (адже фінанси і владні структури перебувають в руках чоловіків). На шляху жінок до лідерства існують серйозні перепони, пов’язані з соціалізацією статей: більшість респондентів не вбачає в низькому політичному статусі жінок соціальної несправедливості. Соціалізація жінок в Україні відбувається таким чином, що не виникає особливих амбіцій з приводу кар’єрних чи політичних прагнень. Політика і політична поведінка до сьогодні пов’язуються в суспільній свідомості з чоловічою активністю, силовою боротьбою за владу.
Ще одним чинником, який негативно впливає на соціальний статус жінок, є невідповідність між професійно-кваліфікаційною структурою підготовки кадрів в системі освіти та потребами сучасного ринку праці, тобто в системі освіти не враховуються попит та пропозиція за рядом спеціальностей. Жінки готуються за тими спеціальностями, за якими ринок праці переповнений, які не відповідають сучасним умовам економічного розвитку, зорієнтовані на застарілу інфраструктуру, однак в найближчі роки ця тенденція лише посилиться. Так, найбільш надлишковими професіями на зареєстрованому ринку праці в 1999 році були: вихователь дитячого садка (на одну вакансію припадало 1,2 тис. безробітних); вихователь 985 осіб; товарознавець 342; бухгалтер 114; бібліотекар 92; економіст 68; вчитель 26 осіб [169], тобто такі професії, які традиційно складають сферу застосування жіночої праці. Незважаючи на це, масштаби підготовки за жіночими” спеціальностями продовжують збільшуватися, або перебувають на сталій позначці, проте саме ці сфери суспільного виробництва мають найвищий рівень звільнень і найнижчий рівень потреби у заміщенні робочих місць. Таким чином, зменшення сфери використання праці йде за рахунок жінок, що спричинено, по-перше, протиріччям між невідповідністю професійно-фахової структури випускників-жінок потребам сучасної економіки та стійкою орієнтацією жінок на ці професії, по-друге, скороченням чисельності працівників бюджетної сфери з метою зменшення бюджетних витрат, від чого в першу чергу потерпають жінки. До того ж, понад дві третини суми заборгованості за рахунок бюджетних коштів припадає на працівників освіти та охорони здоров’я сфери, де традиційно жінки становлять більшість працюючих. Якщо в деяких галузях і відбувається збільшення представництва жінок, то це пов’язано лише з тим, що ці галузі стають менш привабливими для чоловіків і вони їх залишають. Проаналізовані чинники мають негативний вплив на формування соціального статусу жінок.
Освіта виявляється нездатною готувати спеціалістів у відповідності з потребами ринку праці та адаптованими до соціально-економічної ситуації в сучасному українському суспільстві, негативні наслідки зафіксованої тенденції більшою мірою позначаються на структурі зайнятості жінок. Індикаторами неефективної підготовки в системі освіти є рівень безробіття та характер зайнятості жінок. На ринку праці зберігається тенденція стабільного широкомасштабного вивільнення жінок з підприємств, установ та організацій, більшого навантаження на одну вакансію, ускладнення процесу працевлаштування (за даними на 2000 рік частка жінок серед безробітних становила 62,1%, серед звільнених 59,6% [180]). Доказом того, що жінки є працівниками меншої вартості, є їх першочергове звільнення порівняно із чоловіками однакової кваліфікації, - так, до 1989 року жінки становили більшість серед зайнятого населення, а з початком соціально-економічної кризи саме вони підпали під масове звільнення і тепер становлять більшість безробітних. Серед формально зайнятого населення жінки складають переважну більшість і тих, хто фактично не працює, а перебуває у вимушених адміністративних неоплачуваних відпустках, або працює неповний робочий день. Прогнозується загострення ситуації із зайнятістю жінок, адже продовжується згортання галузей легкої та харчової промисловості, сфери обслуговування, мережі дитячих дошкільних закладів, тобто галузей використання переважно жіночої праці. Однак зростання кількості безробітних жінок не зменшує їх трудове навантаження через те, що вони переміщуються із зареєстрованої сфери зайнятості в сферу неофіційної самозайнятості та неоплачувану (домашнє і особисте підсобне господарство) сферу. Це спричинює концентрацію жінок в незареєстрованому секторі економіки, в якому відсутні соціальні гарантії та соціальний захист.
Основою покращення структури участі жінок в сфері праці є забезпечення відповідної якості освіти. Хоча для українського суспільства характерний високий освітній рівень жінок, слід зауважити, що він включає не необхідні для сучасної ринкової економіки спеціальності, а традиційні для жінок, отже, проведене дослідження показало, що якість освіти жінок не дає їм можливості конкурувати з чоловіками як на ринку праці, так і в сфері управління. Подолання такої ситуації можливо через підвищення кваліфікації чи перекваліфікацію, однак в умовах соціально-економічної кризи прогресує тенденція до зменшення кількості жінок, які залучаються до системи підвищення кваліфікації та перекваліфікації.
Необхідно підвищити вартість робочої сили, у тому числі випереджаючими темпами кваліфікованої, що перешкоджатиме подальшому розвитку інфляції освіти та кваліфікації, за якої спеціалісти (переважно жінки) з високою професійно-освітньою підготовкою часто виконують функції, які її абсолютно не потребують, і, відповідно, швидко втрачають набуті при підготовці знання і навички.
Самі по собі економічні зрушення і збільшення загальної кількості робочих місць є необхідною, але недостатньою умовою подолання дискримінації жінок в суспільстві в цілому необхідні цілеспрямовані дії, передусім у сфері формування відповідного світогляду як у чоловіків, так і у жінок. І саме освіті належить вирішальна роль у цьому процесі.
Таким чином, наслідком чинної системи підготовки та використання трудових ресурсів є гендерний дисбаланс за такими напрямками: професійною та галузевою структурою; рівнем кваліфікації; розміром заробітної плати; можливостями та перспективами посадового просування; участю в управлінні. Надання більших можливостей представникам однієї статі за рахунок представників іншої, що зокрема закладається в системі освіти, призвело до недовикористання інтелектуального потенціалу країни.
Можна зробити висновок про те, що ефективність освіти жінок має тенденцію до суттєвого зниження, так як за змістом, якістю і масштабами не відповідає поточним та перспективним виробничим та соціальним потребам суспільства, не забезпечує повноцінний розвиток та реалізацію особистості жінки. Стосовно жінок освіта неефективно виконує, по-перше, гуманістичну функцію вона обмежує рівень всебічного та гармонійного розвитку жіночої особистості, деформує світогляд, неадекватно впливає на виявлення можливостей та здібностей; по-друге, професійну функцію спеціальності, за якими готуються жінки в процесі освіти, є неадекватними потребам ринку праці та не належать до пріоритетних напрямків сучасної економіки; по-третє, соціальну функцію обмеженим є доступ жінок до професійної освіти, освіта не сприяє соціальній мобільності жінок та участі в управлінні. Освіта не випрацьовує у жінок самозахисний потенціал особистості здатність самостійно розв’язувати проблеми, викликані негативними соціально-економічними чинниками, навпаки, ціннісні орієнтації, що ретранслюються в процесі освіти, розвивають у жінок споживацьке ставлення до життя - за рахунок батьків або чоловіка, а в умовах соціально-економічної кризи така позиція є пріоритетною для виживання у порівнянні із потребою самореалізації. Таким чином, викладене пояснює невідповідність між високим освітнім рівнем жінок та їх низьким соціальним статусом.
Трансформація суспільства на ринкових засадах, формування гуманістичного напрямку розвитку соціуму потребують нової концепції освіти щодо реалізації гендерної рівності, це, в свою чергу, передбачає переосмислення ролі та змісту освіти. На сучасному етапі освіта є фундаментом розбудови держави, освітня політика має стратегічні та національні пріоритети. Система освіти та професійної підготовки є важливим чинником підвищення якісного рівня трудового потенціалу та сталого соціально-економічного зростання. Для України це надзвичайно актуально в умовах старіння робочої сили, адже за такої ситуації необхідно підвищити якість наявної робочої сили, більшість якої складають жінки, запровадити відповідну систему професійної орієнтації. Для соціально-економічного розвитку вважається за доцільне скорочення обсягів підготовки спеціалістів за галузями, що перенасичені та не відповідають потребам економіки, та збільшити обсяги підготовки за пріоритетними галузями, це обумовлює необхідність зміни в процесі освіти професійних орієнтацій жінок з метою підвищення ефективності функціонування економіки зокрема і суспільства загалом.
Ринковий механізм в сфері освіти повинен бути доповнений державним регулюванням з метою подолання труднощів, що властиві ринковій економіці. Держава повинна взяти на себе відповідальність за сферу освіти і створити передумови рівних можливостей до навчання, забезпечення потреби ринку праці і суспільства у висококваліфікованих фахівцях. Зазначена мета може бути досягнута за направленого державного впливу на ринковий механізм, який здійснюється через сукупність взаємопов’язаних заходів правового, організаційного та фінансово-економічного характеру, що покликані забезпечити нормальне його функціонування. Регулюючий вплив держави процесом освіти жінок повинен мати різноманітний характер, а саме: захисний, організаційний, стимулюючий.
Існуюча законодавча база безперечно поклала початок соціального захисту жінок через державні гарантії, проте складність полягає в тому, що чинне законодавство створює лише певне правове середовище, деякі передумови, але не забезпечує їх реальне виконання. Внаслідок відсутності механізму реалізації цих державних гарантій вимоги законодавства не виконуються.
В сучасних умовах ринкових відносин навіть за наявності законодавчих умов, які, безперечно, є необхідними, але недостатніми, найважливішим є забезпечення професійної орієнтації жінок, підвищення їх конкурентноздатності на ринку праці. Це означає необхідність підвищення рівня і якості загальної освіти, професійної підготовки спеціалістів відповідно до попиту на них на ринку праці. Визначення набору спеціальностей, що відповідає видам професійної діяльності і посад, для яких необхідні спеціалісти в певному сегменті ринку праці, робить можливим внесення змін у навчальні плани і програми підготовки спеціалістів, враховуючи вимоги споживача до їх професійного рівня. Для цього необхідно постійно вивчати і враховувати чинники впливу на розвиток системи вищої освіти: попит ринку на освітні послуги; зміни в структурі спеціальностей; стан конкурентного середовища; зміни державного замовлення; вимоги споживачів освітніх послуг; економічні можливості населення тощо.
Тому з метою формування нового типу соціальної активності жінок, як важливої складової трудоактивної частини населення, дуже важливим є запровадження егалітарного принципу в освіті. Це передбачає рішучий перегляд змісту підручників та програм середніх шкіл з метою виявлення прямої чи непрямої гендерної дискримінації, що спрямована на формування патріархальних взаємовідносин; якісне покращення та розширення науково-технічної і фундаментальної підготовки в спеціальностях традиційно жіночої зайнятості з метою формування високого рівня придатності до праці; широке залучення жінок до галузей та професій, що визначають науково-технічний прогрес, на базі зняття соціальних перешкод та створення професійної структури, вільної від сегрегації; виокремлення в рамках державної системи підготовки трудових ресурсів напрямку по перепідготовці жінок. В процесі професійної орієнтації жінки мають отримувати інформацію про особливості економічних умов, про середньотермінові та довготермінові можливості влаштування на роботу. З огляду на все зазначене можна стверджувати, що розвиток освітянської сфери в Україні неможливий без створення ефективного механізму соціального захисту жінок, розробки правових гарантій та спеціальної системи індивідуальних контрактів, кредитів страхування на час навчання для жіноцтва з метою їх моральної і матеріальної підтримки, збереження їхнього статусу в складі інтелектуального потенціалу українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ажибаєва А.Д. Женщины и социальный прогресс. - Алма-Ата: Казахстан, 1989.-167с.
2. Айвазова С. Женщина и политика в западном обществе // Социс.-1989.-№5.-С.76-82.
3. Айвазова С. К истории феминизма // Слово і час.-1991.-№6.-С.24-31.
4. Аксенова О.А. Айсберг сексизма // ЭКО.-1995.-№3.-С.156-163.
5. Актуальные проблемы социализации девушек-подростков: Сб.науч.ст. / Под общ. ред. Г.М.Лактионовой. — К.: А.Л.Д., 1995. - 104с.
6. Алексеева В.Г. Урбанизация, образ жизни и проблемы воспитания молодежи // Вопр. философии.-1975.-№6.-С.9-20.
7. Алексієнко С.О., Тригубенко В.В. 3 icтopiї жіночої освіти в Україні // Відродження : Часопис з питань культури та освіти національних меншин України. -1998.-№4.-С.ЗЗ-42.
8. Американская социологическая мысль: Тексты / Под. ред. В.И.Добренькова.-М.:Издание Международного Универститета Бизнеса и управления, 1996.-560с.
9. Антонюк В.П., Шевченко Г.В. Диагностика системы школьного образования и условий воспроизводства человеческого потенциала Украины (по материалам социологического обследования школ Донецкой обл.) / Донецький обком профспілки працівників освіти і науки.-Донецк: Кассиопея, 1998.-114с.
10. Астахова Е.В. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях / Харьковский гуманитарный ин-т Народная украинская академия”.-Х.: ХГИ НУА”, 1999.-74с.
11. Баранчукова Г.А. Школьная физическая культура: Проблемы женского образования и воспитания // Женское образование как альтернативное. - С.Пб, 1995, -С. 134-143.
12. Барчунова Т.В. Сексизм в букваре // ЭКО.-1995.-№3.-С.41-49.
13. Барш Э.П. Семь возрастов женщины. Возрастные особенности физиологии и психологии женщины: Пер. с англ. - М.: ННН, 1994. - 592 с.
14. Беляева Л.И. Иск и риск.-М.: Мысль, 1990.-253с.
15. Бовуар С. де. Друга стать / Пер. з фр.:Н.Воробйова, П.Воробйов, Я.Собко: У 2т. - К.: Основи, 1994.-Т.1-2.
16. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: жінки в громадському житті України. 1884-1939.—К.: Либідь, 1995. - 424с.
17. Богачевська-Хомяк М. Дума України жіночого роду. — К.: Воскресіння, 1993.-110с.
18. Богуславсквая З. Американки плюс.-М.: Линор, 1993.-384с.
19. Бондаренко Л.Ю. Роль женщины: от прошлого к настоящему // Общественные науки и современность.-1996.-№6.-С.163-170.
20. Борсель Ж. Женские профессии: За равенство возможностей: техническое обучение, профессиональная подготовка и занятость.-Париж: ЮНЕСКО, 1986.-195с.
21. Вебер М. Избранное. Образ общества.-М.:Юрист, 1994.-704с.
22. Виноградова Т.В. Женщины в науке: Реф.сб. / АН СССР. ИНИОН; Ред.-сост. Т.В.Виноградова, Т.П.Иванова.-М.: ИНИОН АН, 1989.-176с.
23. Виноградова Т.В. Феминисткая критика науки: Научно-аналитический обзор / РАН. Институт научной информации по общественным наукам.-М.: ИНИОН РАН, 2001.-87с.
24. Виткин Дж. Женщина и стресс.-С.Пб: Питер Пресс, 1995.-320с.
25. Вівчарик Т.П., Дмитренко А.К. Методи діагностики та формування у молодих жінок установок на самореалізацію / Чернівецький держ. ун-т ім.Ю.Федьковича.-Чернівці: Прут, 1999.-52с.
26. Вітрук Л.Д. Жінки-трудівниці в період соціалістичної індустріалізації (На матеріалах промисловості УРСР. 1926-1932 рр.).-К.: Наукова думка, 1973.-120с.
27. Войтович С.А. Динамика престижа и привлекательности профессий / АН УССР. Ин-т философии.-К.: Наук. думка, 1989.-132с.
28. Вопросы социальной и профессиональной ориентации молодежи: Сб. статей / Отв. ред. Л.А.Марголин.-Свердловск, 1972.-100с.
29. Воронина О.А. Женщина в «мужском обществе» // Социс.-1988.-№2.-С.32-41.
30. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге ХХІ века / Университет Российской академии образования.-М.: Изд-во УРАО, 1999.-208с.
31. Высшая школа как фактор изменения социальной структуры развитого социалистического общества / М.Н.Руткевич, Ф.Р.Филиппов, Д.И.Зюзин и др.; Отв.ред. М.Н.Руткевич, Ф.Р.Филиппов.-М.: Наука, 1978.-272с.
32. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навч.посібник / Запорізький держ. ун-т, Київський ін-т змісту і методів навчання.-Запоріжжя: ЭТТА-пресс, 1998.-394с.
33. Гендер і культура: Зб. статей / В.Агеєва, С.Оксамитна (упоряд.).-К.: Факт, 2001.-222с.
34. Гендерна експертиза нормативних курсів та навчальних програм соціально-гуманітарного циклу / Н.Чухим (уклад.); Н.Чухим (відп.ред.); Київський національний ун-т ім.Тараса Шевченка.-К., 2001.-46с.
35. Гендерний аналіз українського суспільства / Т.Мельник (наук.ред.); Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй. Представництво в Україні.-К.: ПРООН, 1999.-293с.
36. Герчикова В.В. Современное высшее образование: функции, реализация, перспективы / Под ред. В.З.Когана; Новосиб. електротехн. ин-т связи им.Н.Д.Псурцева.-Томск: Изд-во ун-та, 1988.-163с.
37. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко.-К.:Основи, 1999.-726с.
38. Гов’ядовська Н.О. Буквар.-Вид. 10-е.-К.: Рад.школа, 1965.-96с.
39. Государственная национальная программа Образование”. Украина ХХІ века.-К.: Райдуга, 1994.-62с.
40. Груздева Е.Б., Чертихина Э.С. Советская женщина: труд, семья, свободное время.-М.: Знание, 1985.-64с.
41. Гулевская А.В. Гайдинг: возможности в решении проблем социализации // Актуальные проблемы социализации девушек -подростков: Сб.науч.ст. / Укр. гос. центр служб для молодежи; Под общ.ред. Г.М.Лактионовой.-К., 1993.-С. 57-58.
42. Дебле И. Школьное обучение девочек: Международное сравнительное исследование проблем второгодничества и отсева учащихся среди девочек и среди мальчиков в системе обучения первой и второй ступеней.-Париж: ЮНЕСКО, 1981.-187с.
43. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин.-К.: Выща школа, 1985.-157с.
44. Дюркгейм Э. Разделение общественного труда. Метод социологии.-М.:Наука, 1991.-575с.
45. Ендальцев В.С. Выбор профессии. Социальные, экономические и педагогические факторы.-К.: Выща школа, 1982.- 247с.
46. Женские неправительственные организации России и СНГ: Справочник / Н.И.Абубикирова и др.(сост.).- М.: Эслан, 1998.-365с.
47. Женский труд на Украине: Сб. статей / Народный комиссариат по труду УССР; Сост.Шульман; Под.ред. Марии Кустелян.-Полтава: Вопросы труда, 1926.-89с.
48. Женщины в меняющемся мире / Авт.кол.: Н.М.Римашевская и др.; Отв. ред. Н.М. Римашевская; РАН Ин-т соц-но-экон. проблем народонаселения.-М.: Наука, 1992.-144с.
49. Женщины в обществе: реалии, проблемы, прогнозы / АН СССР. Госкомтруд СССР. Ин-т соц-но-экон. проблем народонаселения;