Савченко Ірина Василівна. Економічні відносини власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами

Краткое описание

Савченко Ірина Василівна. Економічні відносини власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами: дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. - Х., 2004

Савченко І.В. Економічні відносини власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зы спеціальності 08.07.02 Економіка сільського господарства і АПК. Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Харків, 2004.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню системи управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах трансформації відносин власності. Досліджено економічну сутність, зміст і процес трансформації відносин власності в аграрній сфері АПК. Визначено етапи становлення та розвитку ринкових відносин в аграрному секторі економіки Проведено аналіз розвитку багатоукладності в АПК і визначено основні етапи ринкових трансформаційних перетворень на селі. Сформовано систему показників потенційного та фактичного розвитку сільськогосподарських підприємств. Виявлено й охарактеризовано основні фактори формування механізму управління сільськогосподарськими підприємствами. Обґрунтовано структуру та зміст концепції управління сільськогосподарськими підприємствами на основі оптимізації економічних інтересів. Запропоновано методичний підхід до виміру рівня стійкості системи управління сільськогосподарськими підприємствами як одного з показників її ефективності.

Сільське господарство Донецької області за своєю значущістю є третім серед виробничих секторів економіки після промисловості та транспорту і зв’язку. Воно відіграє важливу роль в аграрному секторі економіки України: в 2002 р. його частка в загальнодержавному обсягу виробництва валової продукції сільського господарства становила 5,8% (4-е рейтингове місце серед регіонів України), продукції рослинництва 5,6% (5-е місце), продукції тваринництва 5,9% (2-е місце). На частку Донецької області припадає 10,3% населення України, в тому числі 13,4% міського і 3% сільського населення. Якщо по Україні питома вага сільського населення на 1.01.2003 р. складала 30,7%, то в області 9%. У сільськогосподарських підприємствах області зайнято 4,1% середньорічної чисельності працівників від загальної їх чисельності по Україні.
Процес трансформації відносин власності та форм господарювання в аграрному секторі України в цілому і Донецької області зокрема відбувався поетапно. В основу запропонованих для аналізу етапів покладено якісні відмінності у відносинах власності в конкретний період і відповідні заходи, які обумовили формування нової соціально-економічної й організаційної структури аграрного виробництва. Характерними рисами цих процесів були демонополізація державної власності на землю, відродження фермерського руху, створення умов для розвитку господарств населення, паювання землі та майна, реструктуризація сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності, розвиток орендних відносин тощо.
Донецька область належить до числа регіонів з найбільш низькою землезабезпеченістю. Якщо по Україні на одного жителя припадає в середньому 0,87 га сільгоспугідь (0,68 ріллі), то по Донецькій області було 0,43 га (0,34 га). На початок 2002 р. в Донецькій області було розпайовано 1432,1 тис. га земель, власниками сертифікатів і державних актів стали 231,3 тис. громадян. Середній розмір земельного паю становить 6,2 ум. га в 1,5 раза більше, ніж у середньому по Україні. За цим показником область посідає шосте місце серед регіонів України (4,08 ум. га). Із загальної чисельності власників 85,2 % передали свої земельні паї в оренду. Середня грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь (з урахуванням індексу 2,42) складає 9485 грн, у тому числі ріллі 10200 грн. Якщо середня грошова оцінка земельного паю по Україні становила 31,7 тис. грн, то в Донецькій області 57,7 грн (у 1,8 раза більше). У 2002 р. сільськогосподарськими підприємствами виплачено 143,4 млн грн орендної плати, що становить 115,6 грн на 1 га сільськогосподарських угідь і 716,7 грн на один земельний пай. У структурі орендної плати виплати грішми становили 9,7%, зерном та іншою продукцією 82,0%, послугами 8,3%. Виплати орендної плати продукцією та послугами відбувалися за цінами , що значно перевищують їх рівні при реалізації іншим суб’єктам. Середня ціна однієї тонни зерна при розрахунках за орендну плату становила 511 грн, в той час як середня ціна реалізації за всіма каналами 302 грн (пшениця 303,9 грн, ячмінь 296,2 грн).
Найскладнішою проблемою процесу реформування власності є врегулювання відносин на майно КСП. Вартість майна, яке підлягало паюванню в КСП Донецької області, становила 586,3 млн грн. На початок 2002 р. право на майнові паї мали 161,6 тис. осіб, з яких 148,6 тис. осіб (92%) одержали свідоцтво на володіння майновим паєм, а 110 тис. (74%) власників паїв передали їх в оренду. Середній розмір майнового паю становив 3647 грн., а нормативний розмір орендної плати, передбачений чинним законодавством (1% від вартості майна) 36,5 грн за один пай, хоч фактично в 2002 р. на один пай було виплачено лише 29,2 грн (80%). У структурі орендної плати виплати грішми становили лише 20,6%, а решта компенсувалася продукцією та послугами за цінами, що значно перевищували їх рівні при реалізації іншим суб’єктам. Особливістю системи управління майна при спільній частковій власності є відсутність ієрархії управління, оскільки рух майна здійснюється не директивними методами, а за допомогою економічних важелів, які передбачають опосередкований вплив на об’єкт через орендні відносини.
На основі реструктуризації 426-х колишніх КСП Донецької області станом на 1.01.2003 р. було створено 594 нових агроформування ринкового типу (коефіцієнт розукрупнення 1,39), що становить 96,8% загальної кількості сільськогосподарських підприємств. У структурі недержавних сільськогосподарських підприємств 71,9% припадає на господарські товариства, 28,1% - на всі інші організаційно-правові форми (приватно-орендні підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо). Біля 60% реформованих підприємств зберегли цілісність своїх земельних і майнових комплексів. Незважаючи на розвиток господарств населення і фермерських господарств, крупні сільськогосподарські підприємства залишаються найбільш потенційними виробниками сільськогосподарської продукції, в користуванні яких перебуває понад 2/3 сільськогосподарських угідь, тому від результатів їх господарювання залежить успіх розвитку сільськогосподарського сектору. У 2001-2003 рр. позитивним було посилення процесів концентрації сільськогосподарського виробництва завдяки скороченню кількості неефективно працюючих підприємств і приєднанню їх земель та майна до господарств, які ефективно працюють в умовах ринкового механізму господарювання. Процеси концентрації відбуваються також шляхом об’єднання раніше невиправдано розукрупнених господарств. Так, у 2002 р. порівняно з 2000 р. кількість сільгосппідприємств скоротилася з 559 до 463 (на 17,2%), а середній розмір господарства збільшився з 2786,0 до 3110,4 га (на 10,4%).

До 1998 р. характерним було поступове зниження обсягів виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств. Реформування відносин власності, створення організаційно-виробничих структур ринкового типу на засадах приватної власності та реалізація інших заходів щодо призупинення спаду виробництва обумовили позитивні результати. Це стосується усіх форм господарювання. У 2002 р. порівняно з 1999 р. виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств Донецької області збільшилося на 45,5%, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах на 43,2%, у господарствах населення на 47,3%, у фермерських господарствах в 5,9 раза. Позначилися позитивні структурні зміни; поступово підвищується питома вага сільськогосподарських підприємств, а також продукції тваринництва в загальному обсягу виробництва валової продукції.
Дані аналізу результатів діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм не дають підстав для однозначного висновку про їх ефективність. У 2002 р. рентабельними були лише сільськогосподарські виробничі кооперативи (5,5%), а в підприємствах інших форм рівень збитковості коливався від 1,8% (господарські товариства та приватні підприємства) до 30,0% (державні підприємства). У 2002 р. результати господарської діяльності підприємств усіх форм істотно змінилися. Приватні та державні підприємства мали рівень рентабельності відповідно 32,0 та 18,7%, у той час як в господарських товариствах і сільськогосподарських виробничих кооперативах рівень збитковості становив відповідно 2,9 і 3,0%. Інші показники ефективності виробництва істотно коливалися у підприємствах різних форм господарювання і не мали чітко вираженої закономірності прояву. Такий же висновок можна зробити про ефективність організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств в цілому по Україні.
Відродження та поступовий розвиток аграрного сектора економіки тісно пов’язаний з проблемою пошуку ефективних шляхів економічного зростання через дієвий механізм управління сільськогосподарськими підприємствами. Трансформація відносин власності в період становлення ринкової економіки призвела до суттєвих змін в організаційній структурі управління сільськогосподарськими підприємствами. У процесі дослідження було виявлено, що в основі системного управління підприємствами має лежати мотиваційний механізм. Принципово нове вирішення проблеми економічного управління підприємствами є орієнтація на принцип оптимізації економічних інтересів учасників агропромислового виробництва, власників землі та засобів виробництва, споживачів. Обраний метод дослідження дозволив досягти важливого результату - створити модель оптимізації економічних інтересів учасників (власників) процесу відтворення на рівні сільськогосподарського підприємства.
Дослідження теоретичних проблем і підходів, які стосуються відносин власності, дозволило розробити концепцію системи управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах трансформації відносин власності. Основними відмінними ознаками цієї концепції є: новий підхід до побудови системи органів управління, яка має будуватися за принципом вгору”; адекватна реакція на трансформацію економічних відносин, що передбачає наявність гнучкої системи, функціонуючої за демократичними принципами; ринковий підхід до формування функціонально-міжгалузевих зв'язків. Ця система управління враховує співвідносність рівнів економічної (господарської) самостійності підприємств (підрозділів) та їх адміністративного підпорядкування. Факторний аналіз механізму управління сільськогосподарськими підприємствами на основі розробленої класифікації факторів і системи показників розвитку підприємств виявив в АПК Донецької області неузгодженість економічних інтересів учасників агропромислового виробництва, перш за все обмеження інтересів сільськогосподарських підприємств. Ринковий підхід до формування цінового механізму має базуватися на основі вільного ціноутворення у сполученні з державним регулюванням, з відповідною підтримкою необхідного рівня доходів сільгоспвиробників та антимонопольним контролем за цінами на матеріально-технічні ресурси, продукцію переробних підприємств, підприємств, які надають послуги, посередників тощо.
Економіко-математичну модель оптимізації економічних інтересів, яка апробована в ТОВ „Тепличний” м. Донецька, побудовано за декількома варіантами. В оптимізаційному варіанті величину прибутку можна збільшити на 16,0%, середньомісячну заробітну плату працівників на 14,2%, орендну плату на 16,1%. Ці зміни обумовлені різними факторами. У рослинництві структура посівних площ у більшій мірі адаптована до ринку, підвищення урожайності підтримується відповідним ресурсним забезпеченням, кормова база повністю задовольняє потреби тваринництва в кормах із збереженням фактичного поголів’я великої рогатої худоби. Модель за незначного коригування може бути використана в будь-якому сільськогосподарському підприємстві різних організаційно-правових форм.
На основі аналізу ефективності системи управління сільськогосподарськими підприємствами було встановлено, що доцільно оптимізувати економічні інтереси як на рівні підприємства, так і на рівні агропромислового комплексу. Як основний показник ефективності системи управління сільськогосподарськими підприємствами було виділено "стійкість системи управління сільськогосподарськими підприємствами". Серед основних факторів, які впливають на рівень стійкості системи управління, є рентабельність виробництва, продуктивність праці, рівень заробітної плати працівників, рівень виплат власникам земельних і майнових паїв.