ЩАДИЛО АНАТОЛІЙ АНТОНОВИЧ. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЩАДИЛО АНАТОЛІЙ АНТОНОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЩАДИЛО АНАТОЛІЙ АНТОНОВИЧ
УДК 343.13
ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук
Науковий керівник:
Татаров Олег Юрійович
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................... 3
ВСТУП .......................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ
СУДОЧИНСТВІ.................................................................................................. 14
1.1 Історико-правові передумови становлення та розвитку інституту
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві................................... 14
1.2 Поняття та функціональне призначення діяльності оперативних
підрозділів у кримінальному судочинстві.......................................................... 58
Висновки до першого розділу ................................................................... 91
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТИВНИХ
ПІДРОЗДІЛІВ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ................................... 94
2.1 Особливості взаємодії слідчого, прокурора та оперативних
підрозділів у досудовому розслідуванні............................................................. 94
2.2 Виконання доручення слідчого як форми діяльності оперативних
підрозділів у досудовому розслідуванні........................................................... 115
2.3 Проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними
підрозділами ........................................................................................................ 132
Висновки до другого розділу................................................................... 148
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОПЕРАТИВНИХ
ПІДРОЗДІЛІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ......................... 150
3.1 Шляхи удосконалення механізмів прокурорського нагляду та
відомчого контролю за діяльністю оперативних підрозділів у
кримінальному судочинстві............................................................................... 150
3.2 Оперативні підрозділи у кримінальному судочинстві зарубіжних
країн: порівняльно-правовий аналіз.................................................................. 168
Висновки до третього розділу ................................................................. 189
ВИСНОВКИ............................................................................................. 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................ 198
ДОДАТКИ ................................................................................................ 239
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВССУ – Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних та кримінальних справ
ГСУ НП – Головне слідче управління Національної поліції
України
ГПУ – Генеральна прокуратура України
ЄРДР
ЄСПЛ
ЗМІ
КК
КПК
КПК 1960
МВС
НАБУ
НСРД
ОВС
ОРД
ОРЗ
ОРС
п.
САП
СБУ
ст.
США
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
–
Єдиний реєстр досудових розслідувань
Європейський суд з прав людини
засоби масової інформації
Кримінальний кодекс України
Кримінальний процесуальний кодекс України
Кримінально-процесуальний кодекс України
1960 року
Міністерство внутрішніх справ України
Національне антикорупційне бюро України
негласні слідчі (розшукові) дії
органи внутрішніх справ України
оперативно-розшукова діяльність
оперативно-розшукові заходи
оперативно-розшукова справа
пункт
Спеціалізована антикорупційна прокуратура
Служба безпеки України
стаття
Сполучені Штати Америки
4
ВСТУП
Актуальність теми. За змістом ст. 3 Конституції України людина, її
життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю. Гарантування прав і свобод людини
є основним обов'язком будь-якої правової держави.
Реалізація зазначених завдань неможлива без ефективного
функціонування правоохоронних органів, діяльність яких пов’язана з
координацією дій з метою забезпечення охорони прав та свобод громадян.
Прийняття Кримінального процесуального кодексу України створило
необхідні передумови для вироблення нових підходів у діяльності слідчих та
оперативних підрозділів щодо протидії злочинності, основою якої є
узгоджена взаємодія між підрозділами правоохоронних органів, насамперед,
органів досудового розслідування, прокурором з оперативними підрозділами
як однієї з умов ефективного використання повноважень з метою вирішення
завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Діяльність оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві
України безпосередньо пов'язана з реалізацією прав та обов'язків, відтак, з
певними правовідносинами, закріпленими КПК України, законодавством про
оперативно-розшукову діяльність, відомчими нормативно-правовими актами.
Оперативні підрозділи, передбачені ст. 41 КПК України, є суб'єктами
кримінального процесу і ефективність їх взаємодії зі слідчим є запорукою
успішного розслідування, адже забезпечення швидкого, повного та
неупередженого розслідування тільки процесуальними методами без
залучення оперативних підрозділів є неможливим. Особливо це стосується
злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, службової
діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних
послуг, проти основ національної безпеки тощо.
5
Зростання рівня злочинності викликає необхідність перегляду
усталених засобів виявлення і протидії цим суспільно небезпечним проявам.
Адже, впродовж останніх років спостерігається погіршення стану розкриття
злочинів та розслідування кримінальних проваджень. Так, у 2013 році з 563 560
облікованих кримінальних правопорушень у 40 % (223 561) особам оголошено
про підозру, до суду направлено кримінальних проваджень у 36,5 % (205 751)
випадків, у 2014 році зареєстровано 529 139, підозру оголошено у 37,7 %
(199 263) випадків, 32,8 % (173 311) кримінальних проваджень направлено до
суду, в 2015 році органами досудового розслідування обліковано 565 182
кримінальних правопорушення, однак підозру оголошено лише у 33,3 %
(188 099) зазначених проваджень, що на 7 % менше, ніж у 2013 році та на 4 % у
порівнянні з 2014 році при надзвичайно високому показнику проведення
негласних (слідчих) розшукових дій у 2015 році (у 36,4 % від кількості
зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів).
Зважаючи на низьку ефективність розкриття та розслідування тяжких
та особливо тяжких злочинів, ріст рівня злочинності, особливої актуальності
набувають питання розробки правових та організаційних засад взаємодії
оперативних підрозділів зі слідчим, прокурором, розкриття змісту та форм
взаємодії при проведенні слідчих (розшукових) та негласних слідчих
(розшукових) дій за дорученням слідчого, а також вдосконалення
прокурорського нагляду та відомчого контролю за діяльністю оперативних
підрозділів.
Окремі питання правових та організаційних засад діяльності
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві були предметом
дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців: М. М. Алексійчука,
В. М. Бабакіна, О. М. Бандурки, О. І. Бастрикіна, Р. І. Благути,
В. І. Василинчука, А. Ф. Волобуєва, В. О. Глушкова, М. Л. Грібова,
О. М. Гуміна, П. В. Дерев’янка, О. М. Джужи, В. І. Єлінського, В. М. Ісакова,
О. В. Керевича, А. М. Кислого, В. А. Колесника, О. Б. Комарницької,
Л. М. Лобойка, Б. Є. Лук’янчикова, Є. Д. Лук’янчикова, Є. М. Моісеєва,
6
П. П. Михайленка, Д. Й. Никифорчука, М. М. Перепелиці,
М. А. Погорецького, М. А. Самбора, Д. Б. Сергєєвої, Є. П. Січінського,
Є. Д. Скулиша, С. Р. Тагієва, О. Ю. Татарова, В. В. Топчія, В. Г. Уварова,
О. Л. Христова, М. С. Цуцкірідзе, М. О. Шиліна, Д. І. Шинджикашвілі,
М. Є. Шумили, О. О. Юхна та ін.
Завдяки працям вітчизняних і зарубіжних учених у цілому створено
теоретичне підґрунтя для вдосконалення форм взаємодії слідчого, прокурора
з оперативними підрозділами. Разом з тим, більшість досліджень торкаються
лише окремих аспектів проблеми. При цьому реформа кримінального
процесуального законодавства (2012 р.), а також необхідність
переосмислення існуючих повноважень співробітників оперативних
підрозділів у аспекті їх відповідності потребам кримінального судочинства та
вироблення напрямів удосконалення їх діяльності актуалізують питання
дослідження правових та організаційних засад діяльності оперативних
підрозділів у кримінальному судочинстві України.
Необхідність розв’язання названих проблем свідчить про актуальність
обраної теми дисертаційного дослідження, що й зумовило її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження відповідає Пріоритетним напрямам наукового
забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015–2019
рр., затвердженим наказом МВС України від 16 березня 2015 р. № 275,
спрямоване на реалізацію Стратегії національної безпеки України «Україна у
світі, що змінюється», затвердженої Указом Президента України від 8 червня
2012 р. № 389/2012, узгоджується з положеннями Концепції реалізації
державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю,
затвердженої Указом Президента України від 21 жовтня 2011 р. № 1000/2011,
виконане відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції
України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р.
№ 311/2008, пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011‒2015
рр. (рішення Національної Академії правових наук від 24 вересня 2010 р.
7
№ 14-10), планів науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ за науковою темою «Теорія і практика
застосування кримінально-правових і кримінально-процесуальних норм,
кримінологічних, криміналістичних заходів протидії злочинності в Україні
органами внутрішніх справ» (державний реєстраційний номер 0112U003551).
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Дніпропетровського
державного університету внутрішніх справ від 29 серпня 2014 р. (протокол
№ 13).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вирішення наукового
завдання щодо розробки правових та організаційних засад діяльності
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України, а також
формування пропозицій, спрямованих на удосконалення кримінального
процесуального законодавства України.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі задачі:
- визначити історико-правові передумови становлення та розвитку
інституту оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві;
- з'ясувати поняття та функціональне призначення діяльності
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві;
- розкрити особливості взаємодії слідчого, прокурора та оперативних
підрозділів у досудовому розслідуванні;
- охарактеризувати виконання доручень слідчого, прокурора як форми
діяльності оперативних підрозділів у кримінальному провадженні;
- розкрити особливості проведення негласних слідчих (розшукових)
дій оперативними підрозділами та сформулювати на цій основі пропозиції
щодо вдосконалення норм КПК України, що регулюють порядок проведення
НСРД;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення механізмів
прокурорського нагляду та відомчого контролю за діяльністю оперативних
підрозділів у кримінальному судочинстві;
8
- виокремити особливості діяльності оперативних підрозділів у
кримінальному судочинстві зарубіжних країн;
- запропонувати пропозиції щодо вдосконалення норм чинного
законодавства, які регламентують діяльність оперативних підрозділів у
кримінальному судочинстві України.
Об’єкт дослідження – система правовідносин, що виникають у процесі
діяльності оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України.
Предмет дослідження – правові та організаційні засади діяльності
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають
діалектична теорія пізнання, загальнонаукові методи опису, порівняння,
класифікації, аналізу (розділи 1–3), а також спеціальні наукові методи
дослідження.
Метод діалектичної теорії пізнання використано для розкриття змісту
поняття оперативних підрозділів, їх функціонального призначення,
удосконалення контролю та нагляду за діяльністю оперативних підрозділів
(підрозділи 1.1, 1.2, 3.1); історико-правовий – для висвітлення передумов
становлення та розвитку інституту оперативних підрозділів, а також аналізу
поглядів учених на проблеми, що стосуються предмета дослідження
(підрозділи 1.1, 1.2); формально-логічний – для уточнення понятійного
апарату (підрозділи 1.2, 2.2, 3.1), визначення понять «функціональне
призначення», «доручення слідчого» (підрозділи 1.2, 2.2); логіко-юридичний –
для аналізу норм КПК України з метою обґрунтування пропозицій щодо їх
зміни і доповнення (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1); порівняльно-правовий – для
порівняльного дослідження правової регламентації діяльності оперативних
підрозділів за законодавством України та зарубіжних країн, а також
проведення їх теоретичного аналізу (підрозділ 3.2); соціологічний – з метою
отримання інформації шляхом здійснення опитування (анкетування)
працівників слідчих підрозділів та оперативних підрозділів МВС України для
з’ясування особливостей взаємодії слідчих та оперативних підрозділів
9
(підрозділ 1.2, розділ 2), статистичний – для здійснення узагальнення
результатів анкетування та вивчення кримінальних проваджень (розділи 1–3).
Застосування цих методів у взаємозв'язку забезпечило всебічність, повноту,
об’єктивність та достовірність дослідження.
Достовірність наукових положень, висновків та пропозицій, винесених на
захист, забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять
результати вивчення матеріалів 240 кримінальних проваджень, що перебували у
провадженні слідчих органів внутрішніх справ України впродовж 2012–2015
рр., з питань виконання доручень і здійснення взаємодії слідчого та
оперативних підрозділів; зведені дані анкетування (153 слідчих та 123
оперативних працівників ОВС) з усіх регіонів України; аналітичні матеріали
Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України,
Державної судової адміністрації України за 2012-2015 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першим в Україні після прийняття КПК України комплексним
дослідженням проблем правових та організаційних засад діяльності
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України, в якому на
основі положень теорії кримінального процесу та оперативно-розшукової
діяльності, узагальнення слідчої та оперативно-розшукової практики
запропоновано напрями удосконалення діяльності оперативних підрозділів у
аспекті взаємодії зі слідчими, прокурором, удосконалення механізмів
прокурорського нагляду та відомчого контролю за їх діяльністю, а також з
урахуванням зарубіжного досвіду регламентації діяльності оперативних
підрозділів. Автором сформульовано та обґрунтовано низку положень, висновків
і пропозицій, що характеризуються науковою новизною та мають значення для
науки кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності, а також
діяльності оперативних підрозділів, зокрема:
уперше:
- визначено поняття діяльності оперативних підрозділів у
кримінальному судочинстві як здійснення співробітниками оперативних
10
підрозділів оперативно-розшукових заходів у порядку, визначеному Законом
України «Про оперативно-розшукову діяльність», або за вказівкою слідчого
чи прокурора до моменту внесення відомостей про кримінальне
правопорушення до ЄРДР, а також процесуальних дій та оперативнорозшукових заходів на підставі доручення слідчого чи прокурора під час
досудового розслідування;
- визначено поняття доручення слідчого оперативним підрозділам як
обов’язкова до виконання оперативним підрозділом (його співробітником)
процесуально оформлена вимога слідчого про проведення оперативнорозшукових заходів та процесуальних дій;
- обґрунтовано доцільність нормативного закріплення повноважень
керівника оперативного підрозділу щодо повернення слідчому, прокурору
для усунення недоліків доручення про проведення слідчих (розшукових) дій
та НСРД у разі відсутності у ньому найменування кримінального
провадження та його реєстраційного номеру; короткого викладу фактичних
обставин кримінального правопорушення; конкретного переліку слідчих
(розшукових) дій чи НСРД, які потрібно виконати; інших відомостей, що
необхідні для виконання цих дій та строку виконання доручення;
- визначено, що особливістю взаємодії слідчих – службових осіб
підрозділу детективів та підрозділу внутрішнього контролю НАБУ, з
підрозділом детективів і підрозділом внутрішнього контролю НАБУ як
оперативними підрозділами є наявність в обох суб’єктів взаємодії як
повноважень здійснювати досудове розслідування кримінальних
правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 41 КПК України), так і проводити
оперативно-розшукову діяльність (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про
оперативно-розшукову діяльність»). У відносинах щодо виконання одним
детективом доручення іншого детектива НАБУ про проведення слідчих
(розшукових) дій чи НСРД, вони можуть перебувати у прямій службовій
залежності (наприклад, детективи одного і того ж підрозділу детективів
НАБУ), а також виконувати спільні завдання та одні й ті ж функції;
11
удосконалено:
- наукові ідеї про необхідність запровадження порядку, за яким
протоколи про проведення НСРД з додатками необхідно передавати не
прокурору, а слідчому впродовж 24 годин з моменту завершення проведення
НСРД, та за яким слідчий як службова особа, яка уповноважена здійснювати
досудове розслідування та найбільш повно володіє усіма обставинами
кримінального провадження, вправі оцінювати результати проведення НСРД
та визначати їх подальше спрямування;
- положення про взаємодію слідчих та оперативних підрозділів у
складі СОГ на місці події в ході реагування на заяви та повідомлення про
кримінальні правопорушення, шляхом наділення слідчого правом надавати
оперативним підрозділам доручення (в т.ч. в електронній формі через мережу
Інтернет з використання планшета та портативного Wi-Fi роутера) на
проведення оперативно-розшукових заходів;
- положення про механізм оприлюднення звітності органів державної
влади, які здійснюють та санкціонують проведення НСРД, шляхом створення
реєстру негласних слідчих (розшукових) дій як однієї з гарантій забезпечення
захисту прав громадян;
- наукові ідеї щодо створення інформаційного ресурсу банківських
операцій, який включатиме відомості про здійснення банківських платежів,
та надання права оперативному підрозділу, з дотриманням режиму таємності,
здійснювати процедуру пошуку фінансових операцій, які можуть містити
ознаки вчинення тяжкого або особливо тяжкого;
набули подальшого розвитку:
- положення щодо історико-правових передумов становлення та
розвитку інституту оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві,
шляхом виділення окремих передумов, характерних кожному з п’яти
історичних етапів (першому – зародження держави та права на теренах
України (середина І тис. до н.е. – середина І тис. н.е.); другому – княжому,
козацькому та царському (ІХ ст. – кн. ХVІІ ст.); третьому – імперському,
12
Центральної ради та гетьманату (поч. XVIІI ст. – поч. XX ст.); четвертому –
радянської України (з 1917 р. до 1991 р.); п’ятому – незалежної України (з
1992 р. до 20 листопада 2012 р.);
- положення про необхідність надання права уповноваженим
підрозділам органу Національної поліції України та Служби безпеки
України, Державного бюро розслідувань проводити моніторинг банківських
рахунків у порядку ст. 2691 КПК України;
- положення про необхідність передбачення в КПК України права
слідчого надавати оперативним підрозділам доручення (в т.ч. в електронній
формі) на проведення процесуальних дій, зокрема таких, як тимчасовий
доступ до речей та документів, тимчасове вилучення майна, затримання
особи, виклик підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника
кримінального провадження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
відповідні положення, висновки та рекомендації, отримані в межах
дослідження, впроваджені та мають перспективу подальшого
використання у:
- законотворчій діяльності – для вдосконалення норм КПК України,
інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність
оперативних підрозділів;
- практичній діяльності органів досудового розслідування – при
розкритті та розслідуванні злочинів, а також здійсненні взаємодії
оперативних підрозділів зі слідчими (акт Головного слідчого управління
МВС України від 10 жовтня 2015 р.);
- навчальний процес – під час підготовки та проведення лекцій,
семінарських і практичних занять з навчальних дисциплін «Кримінальний
процес», а також при підвищенні кваліфікації слідчих та працівників
оперативних підрозділів (акт впровадження в навчальну діяльність
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 12
жовтня 2015 р.).
13
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були
оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Дотримання прав
людини: сучасний стан правового регулювання та перспективи його
вдосконалення» (м. Київ, 5 березня 2015 р.), «Публічне адміністрування в
сфері внутрішніх справ» (м. Київ, 14 травня 2015 р.), «Актуальні проблеми
національного законодавства» (м. Кіровоград, 10 грудня 2015 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в
дисертації, відображено у восьми наукових публікаціях, серед яких чотири
статті – у юридичних фахових виданнях України, одна – у фаховому
іноземному виданні, а також три тези доповідей, виданих за результатами
проведення науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації запропоновано нове вирішення наукового
завдання щодо розробки правових та організаційних засад діяльності
оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України, а також
сформульовано пропозиції, спрямовані на удосконалення кримінального
процесуального законодавства України та практики його застосування.
Найсуттєвішими науковими та практичними результатами дослідження є
такі:
1. Історико-правовими передумовами становлення та розвитку
правового інституту оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві
України є періоди:
- з середини І тис. до н.е. до середини І тис. н.е.: а) початок формування
основ здійснення ОРД з використанням окремих її форм і засобів, та її
нормативного регулювання розрізненими джерелами у вигляді звичаїв і
вказівок царя; б) виконання окремих функцій сучасних оперативних
підрозділів спеціалізованими підрозділами з охорони громадського порядку,
відповідними органами із судовими повноваженнями та скіфською общиною,
а по злочинах проти царської влади та її представників – спеціальними
агентами;
- з ІХ ст. – до середини ХVIІ ст.: а) закріплення в Розширеній Руській
Правді «гоніння сліду» (ст. 77) як законодавчо закріпленої форми
встановлення особи злочинця, його місця знаходження та затримання, що
могла здійснюватись як гласними, так і негласними методами; б) законодавче
забезпечення розшукової діяльності в рамках комплексних нормативних
актів, які одночасно регулювали розшукову, слідчу, судову та пенітенціарну
діяльності; в) використання в слідчо-розшуковому процесі нарівні
розшукових та слідчих заходів, як засобів і методів однієї правової природи
193
та суті, й закріплення повноважень на їх застосування за однією посадовою
особою; г) таємність і письмова фіксація (протоколювання) розшукового
(слідчого) процесу; д) майже повне перейняття губними старостами,
сищиками, цілувальниками, дяками тощо від потерпілої особи обвинувальної
функції (у тому числі в частині здійснення розшуку) в злочинах проти
власності та злочинах насильницького спрямування;
- з початку XVIІI ст. до початку XX ст.: а) включення розшукового
законодавства Російської імперії до кримінального процесуального, а
розшукової діяльності до складу слідчої, як негласної процесуальної, що
здійснювалась поряд із гласною діяльністю однією і тією ж посадовою
особою в ході попереднього слідства (а в майбутньому – дізнання);
б) використання інформації, отриманої в результаті негласної процесуальної
діяльності, в якості приводу для здійснення гласних процесуальних дій в
рамках попереднього слідства, всіх процесуальних дій під час подальшого
формального слідства як другої стадії, а також в якості засобу, необхідного
для вирішення питання про застосування до підозрюваного запобіжного
заходу; в) перехід повноважень щодо проведення слідства від поліції до
слідчого судді, крім справ про малозначні злочини та права на провадження
дізнання, що передувало слідству, із застосуванням гласних і негласних
методів (з 1864 р.); г) збереження започаткованого за часів імперського
періоду характеру діяльності оперативних підрозділів, а також зв’язку їх
діяльності з кримінальним судочинством, з оновленням її правового
врегулювання, в дечому навіть більш деталізованого (Центральна рада та
Директорія);
- з 1917 р. до 1991 р.: а) врегулювання багатьма законодавчими
нормами участі оперативних підрозділів, які в кримінально-процесуальній
сфері іменувались органами дізнання, у розслідуванні кримінальних справ,
навіть у тих із них, в яких обов’язковим було провадження попереднього
слідства; б) віднесення результатів негласної роботи оперативних підрозділів
до приводів для порушення кримінальної справи;
194
- з 1992 р. до 20 листопада 2012 р.: а) закріплення на рівні Конституції
України основоположних гарантій недоторканості житла, таємниці
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; б)
ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до
Конвенції, прийняття Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого
2006 р., завдяки чому правовий інститут оперативних підрозділів не тільки
збагатився практикою ЄСПЛ та принципом верховенства права, але й був
істотно реформований.
2. Діяльність оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві –
це здійснення співробітниками оперативних підрозділів оперативнорозшукових заходів у порядку, визначеному Закону України «Про
оперативно-розшукову діяльність», або за вказівкою слідчого чи прокурора
до моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР,
а також процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів на підставі
доручення слідчого чи прокурора під час досудового розслідування.
Функціональне призначення діяльності оперативних підрозділів у
кримінальному судочинстві характеризується завданнями, які вирішуються в
ході її здійснення, основними з яких є: соціально-спрямоване; слідчорозшукове, правоохоронне, стимулююче-превентивне та забезпечувальне.
3. Особливостями взаємодії слідчих з оперативними підрозділами на
досудовому розслідуванні є відсутність у таких взаємовідносинах
адміністративного підпорядкування одного учасника іншому, приналежністю
до різних відомств або до різних підрозділів одного і того ж відомства,
виконанням спільних завдань за допомогою різних функцій (прокурор –
функцію нагляду, слідчий – досудового розслідування, оперативний
підрозділ – слідчо-розшукову).
Визначальною особливістю взаємодії слідчих та оперативних
підрозділів є правило, передбачене частиною другою ст. 41 КПК України, за
195
яким співробітник оперативного підрозділу тимчасово наділяється
повноваженнями слідчого під час виконання письмового доручення
останнього.
4. Під дорученням слідчих оперативним підрозділам необхідно
розуміти обов’язкову до виконання оперативним підрозділом (його
співробітником) вимогу слідчого про проведення оперативно-розшукових
заходів та процесуальних дій.
5. При проведенні НСРД оперативні підрозділи стикаються з
наступними проблемами: невідповідність п. 4.1. Інструкції як загальним
правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим чинним КПК
України, так і практиці фіксації перебігу та результатів НСРД слідчим, який
безпосередньо її не проводив; відсутність чіткої регламентації в КПК
України положень, які б регулювали порядок ознайомлення слідчого з
протоколами НСРД, що були виконані оперативним працівником за його
дорученням; несвоєчасне надходження відповідних документів про
проведення НСРД до оперативно-технічних підрозділів.
6. З метою удосконалення механізму відомчого контролю та
прокурорського нагляду в кримінальному провадженні доповнити частину
третю ст. 40 КПК України положенням, відповідно до якого, у разі
відсутності у дорученні слідчого, прокурора щодо проведення слідчих
(розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій найменування
кримінального провадження та його реєстраційного номеру; короткого
викладу фактичних обставин кримінального правопорушення; конкретного
переліку слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій,
які потрібно виконати; інших відомостей, які необхідні для виконання цих
дій та строку виконання доручення, керівник оперативного підрозділу
уповноважений повернути його слідчому, прокурору для усунення недоліків;
обмежити функції прокурора у кримінальному судочинстві координацією
діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності шляхом
проведення спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп,
196
проведення узгоджених заходів і здійснення аналітичної діяльності, а також
вжиття заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх
допущення.
7. Особливості діяльності оперативних підрозділів у кримінальному
судочинстві пострадянських країн (Азербайджанська, Вірменська, Естонська,
Казахстанська, Киргизька, Латвійська, Литовська Республіки, Республіка
Білорусь, Грузія, Російська Федерація тощо) полягають в тому, що наявне
кримінально-процесуальне та оперативно-розшукове законодавство
закріплює самостійне виконання співробітником оперативного підрозділу
оперативно-розшукової функції. Повноваження, що стосуються виконання
процесуальних дій, здійснюються на підставі відповідного доручення
слідчого, прокурора.
Особливості діяльності оперативних підрозділів у кримінальному
судочинстві країн Європейського Союзу (Федеративна Республіка
Німеччина, Великобританія, Французька Республіка тощо) та США
полягають у тому, що діяльність підрозділів, уповноважених на здійснення
негласних заходів, передбачає виконання оперативно-розшукової та
кримінальної процесуальної функції однією й тією ж особою (поліцейським,
детективом), а в Республіці Болгарія оперативні підрозділи (як орган
дізнання) мають право проводити розслідування окремих категорій злочинів,
визначених законом. Лише у визначених випадках, наприклад, на
поліцейських агентів (США, ФР) покладено обов’язки негласної (скритої,
таємної) діяльності, пов’язаної з впровадженням у злочинну діяльність або
отримання оперативної інформації по окремому завданню, та передбачення
права корнерів (Великобританія) на місці злочину застосовувати заходи
процесуального примусу.
8. Доповнити частину першу ст. 263 КПК України абзацом другим
наступного змісту: «За наявності письмової заяви потерпілого, свідка чи
іншого учасника процесу на підставі постанови прокурора допускається
зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж зазначених
197
суб'єктів» та абзацом третім «У невідкладних випадках, пов’язаних із
врятуванням життя близьких родичів, рідних або близьких осіб потерпілого,
свідка, чи іншого учасника процесу та запобігання вчиненню тяжкого чи
особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201
та 209), ІХ, ХІІІ, ХІV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу
України, допускається зняття інформації з транспортних телекомунікаційних
мереж на підставі постанови прокурора за наявності їх письмової заяви».