Щербина Олександр Вікторович. Режим виконання і відбування покарань у виправних установах державної пенітенціарної служби України

Краткое описание

Щербина Олександр Вікторович. Режим виконання і відбування покарань у виправних установах державної пенітенціарної служби України.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.08, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2014.- 206 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЩЕРБИНА ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

УДК 343.827

РЕЖИМ ВИКОНАННЯ І ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИПРАВНИХ УСТАНОВАХ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УРАЇНИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія,
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Богатирьов Іван Григорович,
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2014
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……...…………………………………3
ВСТУП………………………………………………………………………….....4
РОЗДІЛ 1. ТОЕРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕЖИМУ ВИКОНАННЯ І ВІДБУВАННЯ ПРКАРАНЬ У ВИПРАВНИХ УСТАНОВАХ…………………………………………………………………...14
1.1. Стан наукової розробки режиму виконання і відбування покарань у виправних установах та її методологія ………………………………………..14
1.2. Поняття та зміст режиму виконання і відбування покарань у виправних установах…………………………………………………………….32
1.3. Міжнародні нормативно-правові вимоги до режиму виконання і відбування покарань у виправних установах………………………………….55
Висновки до розділу 1…………………………………………………….72
РОЗДІЛ 2 РЕЖИМ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ І ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИПРАВНИХ УСТАНОВАХ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ………………...75
2.1. Сучасний стан виконання та відбування покарань у виправних установах через призму режиму…………………...…………………………...75
2.2. Правове регулювання режиму у виправних установах Державної пенітенціарної служби України…………………...…………………………..100
2.3. Оперативно-розшукове забезпечення режиму виконання і відбування покарань у виправних установах………………………………….113
2.4. Режим як засіб забезпечення виправлення і ресоціалізації засуджених у виправних установах……………………………………………140
Висновки до розділу 2…………………………………………………....161
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..167
ДОДАТКИ………………………………………………………………..196
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВТК Виправно-трудовий кодекс
ДДУПВП Державний департамент України з питань виконання покарань
ДКВС Державна кримінально-виконавча служба
ДПтС Державна пенітенціарна служба
Інструкція Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КК Кримінальний кодекс
НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ
НКЮ Народний комісаріат юстиції
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПВР УВП Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань
Положення Положення про спостережні комісії
РНК Рада народних комісарів
СПС Соціально-психологічна служба

ВСТУП

Актуальність теми. Із прийняттям 11 липня 2003 року Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК) розпочався процес оптимізації Державної пенітенціарної служби України (далі – ДПтС) щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання і відбування кримінальних покарань. Він повинен базуватись на засадах міжнародного права та європейської етики, взаємодії з національними й міжнародними громадськими організаціями та інституціями, забезпечувати максимальне розширення та захист прав і свобод засуджених, їх виправлення і ресоціалізацію, запобігання вчиненню злочинів та правопорушень, соціальну адаптацію до умов життя після звільнення.
Одним з важливих напрямів оптимізації ДПтС України є забезпечення у виправних установах встановленого порядку виконання й відбування покарання (режиму) і наближення вимог останнього до міжнародних принципів та стандартів, рекомендацій міжнародних організацій у сфері виконання покарань. Спрямування реальних можливостей встановленого порядку виконання та відбування покарання на ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізація їхніх прав і законних інтересів, безпека засуджених і персоналу, роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду виправної установи повинні стати одними з пріоритетних напрямів державної політики у цій сфері.
Важливість дослідження питань встановленого порядку виконання та відбування покарання (режиму) зумовлена положеннями Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 08.11.2012 № 631/2012, яка основними завданнями передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах визначених законодавством порядку і умов тримання осіб, впровадження європейських стандартів у цій сфері; запровадження превентивних механізмів запобігання катуванням; удосконалення механізму правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої служби тощо.
За даними ДПтС України, станом на 1 листопада 2013 р. в 182 установах виконання покарань та слідчих ізоляторах трималася 129941 особа. 107 251 особа відбувають покарання у виді позбавлення волі у виправних і виховних колоніях (а також перебувають у лікувальних закладах при цих установах). З них у колоніях мінімального рівня безпеки – 6882 особи; середнього рівня безпеки – 74031 особа; максимального рівня безпеки – 4347 осіб; для тримання жінок – 5778 осіб; у виховних колоніях – 967 осіб; у спеціалізованих лікувальних закладах – 2743 особи; в лікувальних закладах при виправних колоніях та слідчих ізоляторах – 2264 особи . На оперативно-профілактичних обліках в установах ДПтС України перебуває понад 8 тис. засуджених, що складає 6,1% від їх загальної чисельності, у тому числі схильних до: втечі – 884, нападу на адміністрацію та захоплення заручників – 296, злісної непокори – 717, самогубства або членоушкодження – 2733, виготовлення зброї, вибухових пристроїв – 149, вживання і розповсюдження наркотичних речовин – 2443; організації азартних ігор під матеріальну зацікавленість – 823 особи. Крім того, з числа засуджених, які відбувають покарання у виправних установах, понад 4,4 тис. осіб перебувають на профілактичному обліку як злісні порушники режиму відбування покарання.
Оперативними підрозділами установ ДПтС України з початку 2013 року попереджено вчинення понад 4,3 тис. злочинів. У взаємодії з правоохоронними органами виявлено i перекрито 1125 каналів надходження до засуджених наркотичних засобів, надано допомогу підрозділам органів внутрішніх справ у розкритті майже 16 тис. злочинів . За таких умов режим відіграє важливу роль у підтриманні належного правопорядку, посиленні ізоляції, нагляді за засудженими та поліпшенні оперативної роботи, а також вжитті заходів щодо своєчасного виявлення і попередження негативних проявів, конфліктних ситуацій у середовищі засуджених. За період незалежності України та дії КВК з 1 січня 2004 року за спорідненою тематикою захищено одну кандидатську дисертацію (І. В. Саленков «Режим виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі, 2011 р.), в якій розглянуто окремі питання цієї проблеми, зокрема, історичний розвиток режиму, режим в колоніях та його основні вимоги, технічні засоби нагляду і контролю, підстави застосування заходів фізичного впливу.
Належним внеском у розв’язання даної проблематики стали роботи вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема О. М. Бандурки, М. І. Бажанова, І. Г. Богатирьова, Є. М. Бодюла, Є. Ю. Бараша, Є. С. Брашніної, В. М. Бризгалова, А. І. Васильєва, О. І. Галінського, А. П. Геля, А. А. Гончарова, Е. А. Говорухіна, Т. А. Денисової, О. М. Джужи, М. А. Дутова, В. П. Ємельянова, П. П. Козлова, О. Г. Колба, О. В. Лісіцкова, М. Є. Макогона, В. О. Меркулової, О. М. Моісеєва, О. Є. Наташева, Ю. В. Нікітіна, О. І. Плужник, Ю. В. Плєнкіна, О. Б. Пташинського, Р. М. Підвисоцького, Г. О. Радова, І. В. Саленкова, А. Х. Степанюка, Л. О. Стрелкова, М. О. Стручкова, М. І. Ткаченка, В. М. Трубникова, Е. В. Тураєва, С. Я. Фаренюка, П. В. Хряпінського, С. В. Царюка, Ю. В. Шинкарьова, І. В. Шмарова, В. Є. Южаніна, І. С. Яковець та інших.
Разом з цим у розробках названих науковців поза увагою залишились окремі проблемні питання забезпечення встановленого порядку виконання та відбування покарання (режиму), зокрема: приведення його вимог до міжнародних стандартів поводження з ув’язненими; роль оперативних підрозділів щодо забезпечення ефективності режиму у виправних установах та його багатофункціональність тощо. Така ситуація свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження і необхідність подальшого опрацювання питань встановленого виконання та відбування покарань. Актуальність обраної теми дисертації зумовлюється не лише відсутністю у вітчизняній науці комплексного дослідження, присвяченого питанням забезпечення встановленого порядку виконання та відбування покарання (режиму) у виправних установах та впливу оперативно-розшукової діяльності на процес його забезпечення, але й недосконалістю правового регулювання режиму. Питання встановленого порядку виконання та відбування покарання (режиму) врегульовані переважно відомчими нормативними актами ДПтС України, а не вимогами КВК України, причому значення останнього у ході становлення правової держави має постійно зростати, оскільки верховенство закону є невід’ємною ознакою держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження ґрунтується на положеннях Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1209–р; Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 08.11.2012 № 631/2012; Пріоритетних напрямах розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14-10; відповідає тематиці пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів і установ виконання покарань на період 2011-2015 рр., затверджених Науковою радою Державного департаменту України з питань виконання покарань 15.11.2010 (протокол № 1); тематиці планів пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів і установ виконання покарань на період 2010–2015 рр., затверджених Науковою Радою Державної пенітенціарної служби України від 26.07.2013 р. (протокол № 4); плану науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2011 р. (п. 3.53).
Тему дисертації затверджено вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 28 січня 2010 р. (протокол № 11).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне наукове розроблення питань режиму виконання і відбування покарань у виправних установах ДПтС України та формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій і практичних рекомендацій щодо його удосконалення
Відповідно до мети необхідно вирішити такі задачі:
– оцінити ступінь розробленості проблеми режиму виконання і відбування покарань у виправних установах та її методологію;
– розробити якісно нове поняття режиму виконання і відбування покарань;
– вивчити міжнародні нормативно-правові вимоги до режиму виконання і відбування покарань та запропонувати шляхи їх впровадження у кримінально-виконавче законодавство України;
– проаналізувати елементи оперативно-розшукового забезпечення режиму виконання і відбування покарань у виправних установах;
– розглянути режим як засіб виправлення і ресоціалізації засуджених у виправних установах;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та практики їх застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері виконання і відбування кримінальних покарань у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, що виникають з приводу забезпечення виконання і відбування покарань у виправних установах.
Предметом дослідження є режим виконання і відбування покарань у виправних установах Державної пенітенціарної служби України.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети, задач дослідження, його об’єкта і предмета. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження та методи, властиві для досліджень у правових науках, зокрема: історико-правовий метод дозволив розглянути стан наукової розробки теми дослідження (підрозділ 1.1); діалектичний – дослідити й обґрунтувати понятійний апарат та зміст режиму виконання і відбування покарань (підрозділи 1.2, 2.1); формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування (підрозділи 2.3, 3.2); логіко-юридичний дозволив визначити прогалини і суперечності у діяльності кримінально-виконавчих установ щодо режиму виконання і відбування покарань (підрозділи 1.3, 2.1); порівняльно-правовий дав змогу виявити властиві нормам чинного законодавства переваги і недоліки порівняно з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн та сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінально-виконавчого законодавства, галузевих нормативно-правових актів ДПтС України (підрозділи 2.2, 2.3); за допомогою статистичного методу було опрацьовано офіційну державну і статистичну інформацію (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1).
Нормативно-правову базу дослідження становлять: Конституція України, Кримінально-виконавчий кодекс України, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти, що регламентують поводження із засудженими, галузеві нормативні акти та інші документи з питань режиму виконання і відбування покарань у кримінально-виконавчих установах закритого типу та оперативно-розшукової діяльності в органах та установах ДКВС України.
Теоретичну базу дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених минулих часів і сучасності в галузі кримінально-виконавчого права та оперативно-розшукової діяльності. Крім того, було використано роботи з кримінології, криміналістики та інших галузевих юридичних наук, а також з психології та філософії.
Емпіричну базу дослідження склали показники статистичної звітності ДПтС України за 2009–2013 рр., дані вибіркового вивчення 450 особових справ осіб, які відбувають покарання у виправних установах Донецької, Дніпропетровської, Київської, Чернігівської, Черкаської областей, судові огляди та інші документи за темою дослідження, результати анкетування 270 працівників установ виконання покарань, які безпосередньо беруть участь у здійсненні оперативно-розшукової діяльності в установах виконання покарань, забезпечують виконання засудженими режимних вимог.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому здійснено комплексну та системну теоретико-правову характеристику режиму виконання і відбування покарань у виправних установах ДПтС України. Конкретний внесок дисертанта в наукове розроблення питань режиму виконання і відбування покарань у виправних установах ДПтС України полягає в обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, що містять елементи наукової новизни та мають теоретичне й практичне значення для його застосування, зокрема:
вперше:
– розкрито зміст найвагоміших факторів впливу на режим виконання і відбування покарань у виправних установах та виокремлено періодизацію розвитку вітчизняної наукової думки із зазначеної проблеми, зокрема: становлення виправно-трудової системи (1917–1930 рр.); репресивна практика застосування покарань (1930–1953 рр.); гуманізація виправно-трудової сфери (1953–1990 рр.); формування кримінально-виконавчого законодавства України (1990–2003 рр.); сучасний стан кримінально-виконавчих правовідносин (з 2003);
– обґрунтовано необхідність уточнення поняття режиму виконання і відбування покарань, під яким автор розуміє врегульований нормами кримінально-виконавчого законодавства порядок виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, пов’язаний з виконанням засудженими покладених на них обов’язків, неухильним дотриманням правил внутрішнього розпорядку дня, реалізацією прав і законних інтересів засуджених, а також безпекою персоналу і засуджених;
– виокремлено стадії реалізації засудженим режиму, зокрема: 1) ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку дня; 2) виконання вимог адміністрації виправних установ; 3) певна заборона щодо пересування, 4) вибір характеру й роду заняття, 5) право вільно визначати свій спосіб життя та розпоряджатися своїм часом;
– визначено головні складові оперативно-розшукового забезпечення режиму виконання і відбування покарань у виправних установах, зокрема, виявлення, попередження, запобігання злочинам;
удосконалено:
– теоретичні положення щодо визначення змісту вимог кримінально-виконавчого законодавства з питань правового регулювання суспільних відносин у сфері режиму виконання і відбування покарань у виправних установах мінімального, середнього та максимального рівня безпеки;
– підходи до застосування форм і методів режиму виконання і відбування покарань у виправних установах ДПтС України та визначено їх роль у виправленні і ресоціалізації засуджених;
– рекомендації щодо визначення ролі режиму у сфері забезпечення прав і свобод засуджених у виправних установах;
дістало подальший розвиток:
– аргументація на користь режиму як засобу виправлення і ресоціалізації засуджених у виправних установах;
– сучасне порівняльно-правове дослідження питань особливостей режиму виконання і відбування покарань у виправних установах, його застосування у правозастосовній практиці зарубіжних країн та України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації мають прикладний характер і можуть бути використані:
– у науковій діяльності – для подальшої розробки питань порядку виконання та відбування покарання, його основних вимог і обґрунтування теоретичних засад (акт провадження у наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 07 жовтня 2013 року);
– у правотворчості – для подальшого вдосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства України;
– у правозастосовній діяльності – як рекомендації щодо вдосконалення встановленого порядку виконання та відбування покарання у кримінально-виконавчих установах закритого типу (акт впровадження у правозастосовну діяльність управління оперативно-розшукової роботи Державної пенітенціарної служби України від 04 квітня 2012 р.);
– у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Кримінально-виконавче право», «Кримінологія» (акт провадження у навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 20 вересня 2013 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, викладені положення, що виносяться на захист, розроблено автором особисто. У публікації, виданій у співавторстві з І. Г. Богатирьовим у фаховому виданні, власне теоретичне опрацювання дисертанта становить 60 %, зокрема, ним опрацьовані найвагоміші фактори впливу на режим виконання і відбування покарань у виправних установах. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні пропозиції доповідались на наукових, науково-практичних та науково-теоретичних конференціях, зокрема: «Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах» (Запоріжжя, 5 листопада 2010 р); «Сучасне та майбутнє в тенденціях підготовки студентів ВНЗ» (Чернігів, 3 червня 2010 р.); «Захист прав і свобод людини і громадянина в Україні» (Бровари, 11-12 травня 2011 р.); «Теоретичні та практичні проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України» (Київ, 4 травня 2011 р.); «Протиправна поведінка: погляд крізь призму юридичної науки» (Ніжин, 24 лютого 2012 р.); «Протидія злочинності: досвід установ виконання покарань і слідчих ізоляторів» (Чернігів, 16 березня 2012 р.); «Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ: проблеми теорії та практики» (Дніпропетровськ, 21 вересня 2012 р.), «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки» (Дніпропетровськ,
19-20 вересня 2013 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у п’ятнадцяти наукових працях, у тому числі шести статтях (з яких п’ять опубліковано у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, одна – у науковому виданні іншої держави із напряму, з якого підготовлено дисертацію) та восьми тезах наукових доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у комплексному та системному дослідженні режиму виконання і відбування покарань у виправних установах ДПтС України та формуванні теоретичних положень і практичних рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для теорії та правозастосовної практики. Основними науковими і практичними результатами є такі:
1. У теоретико-методологічному плані дослідження питань режиму виконання і відбування покарань у виправних установах ДПтС України має ґрунтуватися на специфіці об’єкта і предмета дослідження. Наголошено на ключовій ролі методологічного підходу щодо необхідності визначення об’єкта дослідження, структурних елементів режиму, їх характеристик та вимог, що висуваються кримінально-виконавчою наукою до режиму виконання і відбування покарань у виправних установах. Встановлено, що режим є самостійною категорією кримінально-виконавчого права, що забезпечує процес виконання та відбування кримінальних покарань у виді позбавлення волі на певний строк чи довічного позбавлення волі, та є засобом виправлення і ресоціалізації засуджених.
2. На основі аналізу наукових положень сформульовано поняття режиму як цілісності, що включає у себе усі заходи, застосовувані в установах виконання покарань до засуджених, та умови їхнього перебування в місцях позбавлення волі, і дає нам змогу розглядати режим не тільки як засіб виправлення і ресоціалізації, а й як необхідний мінімум примусу, що має забезпечувати безпеку установи, її персоналу і засуджених. Проведене дослідження дозволило встановити, що режим виконання і відбування покарань містить у собі всі правила поведінки засуджених, в яких полягає не тільки покарання, але й індивідуалізація і диференціація правообмежень (у матеріальному, побутовому, а в остаточному підсумку – і правовому положенні), а також заходи виправного характеру.
3. Обґрунтовано положення, що при визначенні основних та істотних ознак режиму слід виходити насамперед із властивостей, що визначають характер, правову природу, напрям мети й завдання режиму виконання і відбування покарання. Такими ознаками режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі є: сувора й точна правова регламентація режиму відбування покарання; можливість застосування примусових заходів для забезпечення дотримання правил режиму у випадку невиконання їх засудженими (порушення, відмова від добровільного виконання, дотримання); фактична реалізація правил режиму (застосування, виконання і дотримання правових норм адміністрацією та засудженими) у процесі виконання і відбування покарання. Досить виключити хоча б одну з цих основних ознак, як втрачається можливість вести мову про наявність установленого режиму відбування покарання у виправній установі.
4. Проведений дисертантом порівняльний аналіз міжнародно-правових вимог до режиму виконання і відбування покарань у виправних установах дозволив встановити, що в законодавстві зарубіжних країн режим виконання і відбування покарань має свої особливості. Поряд з цим звертається увага науковців і практичних працівників установ виконання покарань ДПтС України на те, що закордонний досвід використання режиму виконання і відбування покарань не може бути механічно перенесений у вітчизняну науку, його слід впроваджувати через моніторинг теоретичного і практичного обґрунтування.
5. У ході дослідження встановлено, що режим як засіб виправлення і ресоціалізації засуджених стає поштовхом до правового та морального удосконалення особи через спричинення засудженому переживань і страждань, пов’язаних із втратою волі; сприяє формуванню в засудженого необхідних не тільки в УВП, а й на волі корисних навичок і якостей, оскільки привчає його до систематичного, довготривалого та суворого дотримання встановлених правил поведінки; обумовлює в сукупності з іншими засобами профілактики злочинів, виправлення та ресоціалізації виховання у засуджених високої правосвідомості; допомагає подолати негативні риси особи, які призвели до вчинення злочину, усвідомити цінність втрачених благ; сприяє вихованню в засуджених стійкості проти вчинення злочинів у майбутньому (таким чином досягається мета індивідуальної превенції злочинності).
6. Детальний аналіз умов відбування покарання як однієї зі складових режиму вказує на те, що відмінність між умовами відбування покарання у виправних установах різних рівнів безпеки практично нівельована і простежується лише між виправними установами мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і виправними установами максимального рівня безпеки з триманням у приміщеннях камерного типу. У решті виправних установ умови відбування покарання практично не відрізняються.
7. На основі аналізу спеціальної літератури та поглядів вчених у галузі оперативно-розшукового права запропоновано визначення оперативно-розшукового забезпечення режиму відбування покарання в установах виконання покарань як діяльності, що здійснюється оперативними працівниками установ виконання покарань із застосуванням гласних і негласних методів з використанням професійних можливостей персоналу інших структурних підрозділів установ, спрямованої на нейтралізацію впливу осіб негативної спрямованості, усунення причин і умов, що сприяють вчиненню порушень режиму, з метою їх профілактики, запобігання і припинення, забезпечення безпеки засуджених і персоналу установ.
8. З метою покращання ефективності виконання покарання у виді позбавлення волі та запобігання злочинам з-поміж зазначеної категорії осіб запропоновано внести низку змін та доповнень до КВК України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»:
– доповнити п. 2 ч. 7 ст. 102 КВК України реченням такого змісту: «…добровільно здані засудженими гроші, цінності та інші речі, не вилучені із цивільного обігу, здаються на зберігання до звільнення засудженого»;
– п. 3 ч. 7 ст. 102 КВК України викласти у такій редакції: «Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, крім предметів, вилучених із цивільного обігу, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт»;
– доповнити п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» реченням такого змісту : «…відомості про ознаки підготовки або вчинення порушення режиму тримання з боку засуджених, ув’язнених, адміністративного або дисциплінарного правопорушення громадянами, спрямованих на порушення правопорядку і законності в установах виконання покарань»;
– доповнити ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» нормою такого змісту: «…забезпечення правопорядку і законності в установах виконання покарань з метою дотримання безпеки осіб, які в них утримуються, а також персоналу та громадян, які перебувають на територіях цих установ».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков А. В. Необходима ли оперативно-розыскная деятельность в местах лишения свободы / А. В. Агарков // Вестник Владимирского юридического института. – Владимир : Изд-во ВЮИ ФСИН России, 2007. – № 3 (4). – С. 11–13.
2. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1966 – 187 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с.
4. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права / М. Ансель // Очерки сравнительного права / отв. ред. В. А. Туманов. – М., 1981. – 256 с.
5. Антонян Ю. М. Условия отбывания наказания в виде лишения свободы как объект теоретического исследования / Ю. М. Антонян, Е. А. Антонян // Человек :преступление и наказание. – 2010. – № 4 (71). – С. 42–46.
6. Баглай І. П. Правове регулювання оперативно-розшукової діяльності в установах виконання покарань / І. П. Баглай // Вісник Луганського держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – 2011. – № 1 – С. 249–256.
7. Баглай І. П. Організаційно-правові засади оперативно-розшукової діяльності установ виконання покарань / І. П. Баглай // Вісник Запорізького нац. ун-ту : зб. наук. праць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2010. – № 4. – С. 189–193.
8. Багреева Е. Г. Социокультурные проблемы в криминологии : монография / Е. Г. Багреева ; под ред. : Антонян Ю. М. – М. : ВНИИ МВД России, 2001. – 97 c.
9. Бадира В. А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Бадира Валентина Андріївна. – Запоріжжя, 2005. – 244 с.
10. Бадира В. А. Альтернативні покарання та виправлення засуджених: світовий досвід : навчальний посібник для студентів, курсантів та практичних працівників кримінально-виконавчих інспекцій / В. А. Бадира. – Чернігів : СПД Чаус В.О., 2004. – 142 с.
11. Бадира В. А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. А. Бадира. – Л., 2006. – 17с.
12. Базунов У. Не отрицать и не замалчивать (К вопросу о правовом регулировании поддержки социально полезных связей с осужденными, отбывающими наказание в тюрьмах) / У. Базунов // Преступление и наказание. – 1998. – № 8. – С. 53.
13. Бебенин В. Г. Отношение осужденных к образованию (некоторые итоги социологического опроса) [Електронний ресурс] / В. Г. Бебенин // Сетевой электронный научный журнал „СИСТЕМОТЕХНИКА”. – 2004. – № 2. – Режим доступу : http://systech.miem. edu.ru/ 2004/n2/bebenin1.htm.
14. Белоцерковский С. Д. Организационная деятельность участников организованных преступных формирований в местах лишения свободы и борьба с ней / С. Д. Белоцерковский // Вестник Владимирского юрид. ин-та. – 2009. – № 4 (13) – С. 17–19.