СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА ВИСЛОВЛЕНЬ ВІДМОВИ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Краткое описание

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

ОДАРЧУК Наталія Андріївна

УДК 801.5 + 802.0

СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА
ВИСЛОВЛЕНЬ ВІДМОВИ
В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сєрякова Ірина Іванівна
кандидат філологічних наук,
доцент

Луцьк 2003

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП ................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
ВИСЛОВЛЕНЬ ВІДМОВИ ............................................................ 13
1.1. Соціальна зумовленість природи висловлень відмови .................. 13
1.2. Аксіологічний простір висловлень відмови .................................... 21
1.3. Мовні засоби вираження змісту відмови ......................................... 31
1.3.1. Категорія заперечення семантичний ґрунт
висловлень відмови ................................................................ 31
1.3.2. Семантичні класи висловлень відмови ................................ 33
1.3.3. Висловлення відмови у призмі смислових
опозитивних відношень ......................................................... 44
1.3.4. Комунікативні ознаки висловлень відмови
як репліки опозитивного реагування ................................... 47
1.4. Мовні засоби позначення невербального компонента
у висловленнях відмови .................................................................... 59
Висновки до розділу .................................................................................. 71
РОЗДІЛ 2. ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЕНЬ
ВІДМОВИ ........................................................................................ 75
2.1. Концептуальний апарат дослідження прагматичного
потенціалу висловлень відмови ........................................................ 75
2.2. Місце висловлень відмови у системі мовленнєвих актів ............... 78
2.2.1. Висловлення відмови у площині репрезентативів ............... 79
2.2.2. Висловлення відмови у площині директивів ........................ 82
2.2.3. Висловлення відмови у площині превентивів ...................... 88
2.2.4. Висловлення відмови у площині дискурсивних актів ......... 96
2.3. Іллокутивні властивості акту відмови .............................................. 100
2.4. Функціональна варіативність висловлень відмови ......................... 109
Висновки до розділу .................................................................................. 121
РОЗДІЛ 3. ДИСКУРСИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЕНЬ
ВІДМОВИ ........................................................................................ 124
3.1. Антропологічні властивості висловлень відмови ........................... 124
3.2. Дискурси відмови у площині принципів і максим
комунікації .......................................................................................... 135
3.3. Дискурси відмови з настановою на гармонізацію стосунків ......... 142
3.3.1. Конфліктоневластиві дискурси відмови ............................... 145
3.3.2. Конфліктозапобіжні дискурси відмови ................................. 152
3.4. Дискурси відмови з настановою на дисгармонізацію
стосунків .............................................................................................. 157
3.4.1. Дискурси відмови, орієнтовані на зміст репліки
стимулу ..................................................................................... 160
3.4.2. Дискурси відмови, орієнтовані на спосіб подачі
репліки стимулу ....................................................................... 170
Висновки до розділу .................................................................................. 183
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ........................................................................ 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 193
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ .............................. 229
ДОДАТКИ ................................................................................................. 236

ВСТУП
Сучасна парадигма мовознавства характеризується підвищеним інтересом науковців до проблем комунікації та дискурсивної поведінки комунікантів. Дослідження у сфері лінгвістики спілкування зосереджуються на всебічному вивченні явищ розмовного мовлення [75; 139; 153; 251; 389], соціального контексту [140; 167; 221; 348] через теорії аргументації [5; 104; 274; 287], мовленнєвих актів [69; 76; 339], міжособистісної взаємодії [14; 23; 256], механізми дієвості некооперативних дискурсів [235; 310; 319; 341; 390], серед яких знаходять своє місце дискурси відмови.
Антропоцентричні напрями у лінгвістиці зумовлюють необхідність дослідження мовної тканини дискурсів через призму світобачення, концептуальних орієнтирів [43; 127; 202], мотивів, цільових настанов [87; 305; 312], емоційних [108; 208; 277] та вольових станів суб’єкта мовлення [180; 266; 298; 300; 374]. Увага науковців звернена до проблем лінгвістичної інтерпретації постаті головного продуцента вербальних дискурсів мовця [91; 130; 158; 242] та типологізації дискурсів некооперативної особистості [277; 293; 299].
Прагматизація часо-просторових зв’язків та соціальних взаємин позначається на філософії „Я” мовця, його способах взаємодії з буттям, відтак на характері міжсуб’єктних взаємин. Ще донедавна досліджувані кооперативні форми взаємодії з несуперечливим образом „Я” мовця [155; 179] поступаються місцем вивченню некооперативних, позашаблонних взаємодій та мовній портретизації особистостей, що виявляють нестандартні, своєрідні риси дискурсивної поведінки та свою самобутність [17; 48; 56].
Індивідуальна дискурсивна свобода, як вимога часу, переводить мовну особистість у площину некооперативних діалогів та надає їй ознак творця діалогу непорозуміння. Останнє зумовлює переорієнтацію лінгвістичних пошуків. Комунікативна лінгвістика починає досліджувати явища, які дотичні до змісту відмови, а саме: вербального конфлікту [125; 236; 241; 303], мовної агресії [19; 55; 388], комунікативного дискомфорту [163] та невдач [105; 145; 250; 273], комунікативних збоїв [282; 364], комунікативних девіацій [24; 25], дискурсивних аномалій, спричинених негативно-вольовими станами мовців [138; 152; 367], мовного авторитаризму та автократії [20; 148; 226].
Закріпленість непоступливої позиції мовця через вияв його інтенційно-вольових настанов характеризує мовне тло его- та автоцентричних дискурсів, окремим відбитком яких є дискурси відмови. До цього часу висловлення відмови (ВВ) англомовного соціуму не ставали об’єктом окремого дослідження ні у вітчизняному, ні в зарубіжному мовознавстві. Нелінійна, синкретична природа висловлень відмови як явища живого мовлення дозволяє говорити про складний різнорівневий механізм його вербального представлення. Власне на ґрунті вітчизняного і зарубіжного мовознавства були описані окремі мовні аспекти комплексного механізму відмови.
У руслі комунікативного підходу до явища заперечення (на ґрунті якого функціонують висловлення відмови) описувались його контекстні значення невиконання, відміни [65: 26; 198: 107; 232; 313: 188], а також оцінно-модальні значення незгоди [18: 111; 22: 47; 238: 86; 170: 7], несхвалення [88: 5; 173: 11], небажаності [306: 67], суперечення [81: 37; 114: 15]. Дослідженню підлягали суміжні зі змістом відмови висловлення погрози [7], заборони [96; 289; 318], попередження небажаної дії [106].
Увага дослідників приділялась моделюванню мовленнєвої діяльності та вивченню його регулятивної функції [39; 110; 126; 169; 206], характеру соціальних взаємин комунікантів у спірних та полемічних діалогах [107; 123; 204; 308; 355], питанням конфронтаційного аргументативного мовлення [27; 104; 230; 239; 346] та способам впливу на слухача [21; 31; 143; 174; 222], тактикам і стратегіям розгортання неунісонних діалогів [132; 227; 241; 279; 280; 324].
В одиничних випадках висловлення відмови описувались у складі макроодиниць взаємодії як змістова складова комісивного [304], превентивного [36] та директивного [54] дискурсів, як регулятив некооперативної взаємодії [301; 320]. Висловлення відмови вживались як ілюстративний матеріал при дослідженні природи реактивних реплік [11; 135; 209] та опозитивних відношень [161; 228]. Етикетно канонічні висловлення відмови були об’єктом дослідження дискурсів недеструктивної взаємодії на базі німецької мови [191].
Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження визначається загальною спрямованістю мовознавства на вивчення функціонування мови та мовлення, їх соціальної зумовленості, комунікативної поведінки мовців у діалогах, у тому числі некооперативних, до яких належать діалоги з висловленнями відмови. Отже, актуальним став аналіз семантичних, прагматичних та дискурсивних особливостей висловлень відмови, які закріплюють інтенційно-вольову позицію мовця на неприйняття стимулу. Назрілим є вивчення взаємодії факторів, які спричиняють функціонування висловлень відмови, комплексне дослідження механізму мовного представлення узуального та контекстно-варіативного змісту відмови, а також виокремлення висловлень відмови у дискурсивну одиницю, здатну гармонізувати / дисгармонізувати взаємини комунікантів.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми „Системні та функціональні характеристики мовних одиниць фонетичної, граматичної та лексичної систем сучасної англійської мови”, що розробляється кафедрою практики англійської мови Волинського державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки, протокол № 9 від 21 травня 1998 року).
Метою дослідження є визначення основних закономірностей реалізації змісту відмови в сучасній англійській мові шляхом виявлення особливостей функціонування висловлень відмови як одиниці англомовного художнього дискурсу. Поставленою метою передбачено коло конкретних завдань:
встановити причини виникнення висловлень відмови у сучасній англійській мові шляхом аналізу контекстів їх ужитку;
визначити місце висловлень відмови у площині спонукальності;
виокремити прототипи змісту відмови англомовних дискурсів через категорію заперечення й описати їх структуру;
виявити функціональні варіанти змісту відмови на ґрунті опозитивних відношень;
систематизувати способи позначення невербальних компонентів висловлень відмови в англомовному художньому дискурсі;
встановити основний та супровідний іллокутивний інструментарій висловлень відмови і з’ясувати його роль у прагматизації дискурсу відмови;
створити портрет мовної особистості продуцента відмови;
розкрити чинники й описати способи гармонізації / дисгармонізації взаємин комунікантів засобами відмови;
виокремити класи висловлень відмови відповідно до ступеня конфліктогенності дискурсу та описати аргументативно-стратегічні засоби кожного класу.
Об’єктом дослідження було обрано висловлення відмови, які функціонують у площині спонукальності в простих діалогічних єдностях сучасної англійської мови як опозитивна реакція на зміст репліки стимулу.
У дисертації ВВ визначається як репліка-реакція, що вказує на неприйняття змісту стимулу та виражає небажання мовця виконати адресований йому запит дії, інформації, точки зору.
Предметом аналізу наукової праці є структурні, семантичні, прагматичні та дискурсивні особливості ВВ, а також причини і фактори, які їх зумовлюють.
Матеріалом дослідження слугували 3470 фрагментів дискурсів із ВВ, відібраних методом суцільної вибірки з 109 художніх творів англійських та американських письменників другої половини ХХ століття.
Для досягнення загальної мети та вирішення поставлених конкретних завдань використовувались такі методи лінгвістичного аналізу: прагмасемантичний аналіз мовленнєвих актів для визначення місця ВВ серед іллокутивних актів, для характеристики їх іллокутивної сили та перлокуції; контекстно-ситуативний аналіз дискурсу для дослідження антропологічних ознак ВВ, а також їх здатності гармонізувати / дисгармонізувати взаємини комунікантів; елементи семного аналізу для виявлення семантичних класів ВВ, їхніх прототипів і дериватів; імплікаційний та трансформаційний аналізи для вивчення функціональної варіативності змісту відмови; опозиційний аналіз для дослідження комунікативних особливостей ВВ як репліки-реакції.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної англійської мови було здійснено комплексний аналіз ВВ в аспекті їх структурних, семантичних, прагматичних і дискурсивних особливостей. Новим є застосування інтегрованого підходу до вивчення ВВ як дискурсивної одиниці на мотиваційній стадії та в мовній площині через механізми породження та передачі змісту відмови. Новим є моделювання способів розгортання міжособистісної взаємодії засобами відмови, а також принцип вивчення повного змісту одиниці розмовного мовлення через дослідження взаємопов’язаності категорій соціальних оцінок, дейксису, опозитивних відношень, фактору особистості та їх відображення в мовній тканині дискурсу.
Основні положення, які виносяться на захист:
1. Висловлення відмови сучасної англійської мови виокремлюються на підставі диференційної семантичної ознаки небажання мовця виконати адресований йому запит та інтенційної спільності неприйняття стимулу. Мовна сутність відмови втілюється у трьох конструкціях узуального змісту: I won't do it, I don't want to do it, I can't do it, які засновуються на категорії заперечення і формують, відповідно, класи висловлень відмови зі значенням індивідуально винесеного рішення, відсутності інтересу, перешкоджальних обставин.
2. Семантичними прототипами висловлень відмови є висловлення з лексемами зі значенням волі, вподобань, дозволу й можливості, які із заперечною часткою not і особовим займенником I входять до суб’єктно-предикатної основи та вживаються у часових формах Present Indefinite та Future Indefinite. Висловлення, що імплікують зміст виділених конструкцій, формують деривати змісту відмови. У діалоговій взаємодії висловлення відмови виявляють риси репліки-реакції акціонального, інформативного, модального характеру та набувають низки відтінків комунікативного заперечення.
3. За своїми актомовленнєвими особливостями висловлення відмови є іллокутивно полікомпонентною одиницею з домінуванням іллокутивних сил асертиву чи директиву. Асертив виступає первинною іллокутивною силою прототипів акту відмови, яким забезпечується вираження обставинних мотивів відмови. Директив складає конкуруючу іллокутивну силу акту відмови; ним забезпечується вираження вольового чинника мотивації відмови.
4. Відсутність типових форм вираження змісту відмови зумовлює його широку контекстну варіативність і транспонування у зміст відмови низки другорядних іллокутивних актів, які формують прагматичний простір відмови позитивного та негативного оцінного знака.
5. В антропоцентричному розрізі висловлення відмови постають як такі, що формують дискурс авторитарної особистості, яка виявляє дві основні лінії дискурсивної поведінки формування образу позитивного самовираження з домінуванням аргументів ad rerum” і непредставленістю координат особистісного дейксису та формування образу жорсткого самоутвердження з переважанням аргументів ad hominem” і виділеністю координат особистісного дейксису.
6. Поміщення висловлень відмови у дискурс взаємодії закріплює за ними функцію регулятива з настановою на гармонізацію та дисгармонізацію взаємин комунікантів. Гармонізація міжособистісних стосунків у дискурсах відмови відбувається за умови мінімізації мовцями конфліктогенності дискурсу. Порушення продуцентом відмови нижнього порогу ефективності взаємодії викликає дисгармонізацію стосунків, зумовлену упередженою оцінкою мовцем тематичного компонента репліки стимулу чи емоційно-вольового стану партнера.
Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в отриманні результатів, що підтверджують положення про зумовленість мовної комунікації мотиваційною стадією, у якій закладаються стратегії, що виражають домінуючі вольові стани мовця. Важливими для теоретичних аспектів комунікативної лінгвістики є висновки про основоположну роль категорії заперечення та опозитивних відношень у виникненні некооперативних діалогів, до яких належать висловлення відмови. Науковим внеском у теорію конфліктології є положення про зумовленість некооперативних форм взаємодії наявністю конфліктогена і про залежність конфліктогенності дискурсу від міри порушення учасниками комунікації принципів кооперації та ввічливості, а також від виділеності чи усуненості в дискурсі координат особистісного дейксису. Основні результати дослідження є подальшою розробкою теоретичних аспектів дискурсу, комунікативної лінгвістики, прагмааргументації, конфліктології.
Практичне значення дослідження випливає з можливості використання його основних положень та висновків у курсі теоретичної граматики (розділ Комунікативні типи речення”) та практичної граматики англійської мови (розділ Синтаксис речення”); загального мовознавства (розділ Мова і невербальні засоби спілкування”); у спецкурсах із прагмалінгвістики, теорії аргументації, риторики мовлення та конфліктології.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження пройшли апробацію на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (2000, 2001, 2003 рр.), науковій конференції Дискурс як об’єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001 р.), міжнародній науковій конференції Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2002 р.), міжнародній науковій конференції Актуальні напрями сучасної слов’янської та романо-германської філології” (Рівне, 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції Проблеми прикладної лінгвістики” (Одеса, 2003 р.).
Публікації. Результати дослідження відображено в семи статтях, з них шість опубліковані у фахових збірниках, і одних тезах доповіді на науковій конференції.
Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 250 сторінок (обсяг тексту дисертації 192 сторінки) складається зі вступу, трьох розділів із висновками до них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків.
У вступі обґрунтовується вибір теми, визначається її актуальність і зв’язок роботи з науковими темами, висувається мета і завдання дослідження, вказується об’єкт та предмет аналізу, формулюються положення, що виносяться на захист, визначається матеріал, методи роботи, встановлюється її наукова новизна, теоретичне та практичне значення.
У першому розділі вивчаються особливості ВВ англомовного художнього дискурсу в розрізі фатичного мовлення і у площині спонукальності; визначається сутність поняття відмови та встановлюється характер оцінок і види модальностей, що йому властиві; аргументується провідна роль категорії заперечення та опозитивних відношень у породженні ВВ; моделюються конструкції узуального змісту відмови, та на їх підставі формуються семантичні класи ВВ; виявляються закономірності функціонування ВВ як реакції на стимул-спонукання, стимул-запитання та стимул-твердження; класифікуються невербальні компоненти вираження змісту відмови англомовного художнього дискурсу.
У другому розділі вивчається потенціал іллокутивної сили відмови; встановлюється місце ВВ серед мовленнєвих актів; аргументується іллокутивна неоднорідність акту відмови, визначаються основні та супровідні іллокутивні засоби мовленнєвого акту відмови та способи його вираження в англомовному дискурсі; зіставляються іллокутивні властивості акту відмови з директивами, репрезентативами та превентивами; задаються умови його реалізації та моделюється функціональна варіативність акту відмови на прикладах персонажного мовлення англо-американської прози.
У третьому розділі досліджуються дискурсивні особливості ВВ сучасної англійської мови крізь призму їхньої соціальної зумовленості та авторитарної поведінки мовця; обґрунтовується основоположна роль принципу кооперації та принципу ввічливості в гармонізації та дисгармонізації взаємин комунікантів засобами відмови; подається типізований мовний портрет продуцента відмови; аналізуються особливості конфліктоневластивих, конфліктозапобіжних і конфліктогенеруючих дискурсів з ВВ, виявляються аргументативно-стратегічні засоби вищеназваних класів; досліджується характер розгортання діалогу відмови в сучасній англійській мові на змістовому рівні та рівні соціальної взаємодії.
У загальних висновках викладаються основні результати проведеного дисертаційного дослідження й окреслюються перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.
Список використаних наукових джерел містить 396 позицій, із них 72 іноземними мовами. Список джерел фактичного матеріалу налічує 109 творів англійських та американських письменників другої половини ХХ століття.
У додатках подаються таблиці, що узагальнюють вихідні положення розділів дисертації.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
ВВ належать до дискурсів, у яких провідним стає фактор міжособистісної взаємодії. Виникнення ВВ продиктовано не стільки потребою мовця у трансакції, скільки в інтеракції, тобто здійсненні соціально-психологічного контакту, у ході якого відбувається регуляція міжособистісних стосунків у напрямку закріплення комунікативного пріоритету продуцента відмови.
В аксіологічному визначенні ВВ репрезентують від’ємнозначимі мовцю ситуації та наділяють їх оцінним знаком „диспреференційного” як особистісно неприйнятного на поняттєвому рівні, згубного для самозбереження згідно мотивації дії та несприятливого / невигідного для власного его за кінцевим результатом дії.
В егоцентричній парадигмі ВВ постають актами, що ними виражається вольова направленість свідомості індивіда. Воля мовця продуцента відмови реалізується у його небажанні виконати адресовану йому дію чи через неприйняття нав’язуваних йому інтересів. Значення волевиявлення закріплюється в семантичних ознаках волюнтативності та небажаності, які виступають операторами оптативних оцінок.
Семантика ВВ поєднує у собі модальні значення необхідного і бажаного, належного і можливого, якими визначається зміст спонукання. Перші два значення виступають причиною спонукальної модальності, позначаючи, відповідно, силу обставин і волю індивіда; другі передумовами функціонування спонукання, характеризуючи адресата через призму, відповідно примусу та дозволеності. Перехрещення у семантиці ВВ оптативних та спонукальних площин дозволяє визначити їх як прихований імператив периферії функціонального поля спонукальності.
На мотиваційній стадії значення неприйняття продуцентом відмови нав’язуваної продуцентом стимулу програми дії закріплюється у трьох конструкціях узуального змісту „не буду”, „не хочу”, „не можу”, який породжується механізмами заперечення і втілюється у семантичних класах ВВ, відповідно, зі значенням індивідуально винесеного рішення, відсутності інтересу, перешкоджальних обставин.
Виділені конструкції узуального змісту формують прототипи ВВ, мовними засобами яких стають лексеми зі значенням волі, інтересу і вподобань, дозволу і можливості, які з особовим займенником I та заперечною часткою not входять до суб’єктно-предикатної основи та вжиті в часових формах Present Indefinite та Future Indefinite. Висловлення, що імплікують зміст прототипів, або уможливлюють їх відтворення шляхом трансформації чи через опозитивне щеплення реплік, формують деривати відмови.
У комунікативному ланцюгу ВВ набувають характеристик респонсивної репліки, яка вступає в опозитивні відношення протилежних, протиставних, контрадикторних зв’язків з реплікою стимулом. Опозиція стимул :: відмова розгортається за принципом побудови антонімічного ряду, у якому протилежні сутності протистоять як крайності, набуваючи змісту взаємовиключення; протиставні сутності співставляються градуально, набуваючи характеристик альтернативи та неоднаковості; контрадикторні зіставляються погранично як несуміщувані на підставі однаковості чи тотожності ознак.
Комунікативний аспект заперечення наділяє ВВ рисами негативної реакції мовця на стимул. Відповідно до способу пред’явлення та змісту стимулу ВВ набувають відтінків акціонального, модального та інформативного заперечення. Відмова на стимул-спонукання реалізує зміст недозволу, заборони, неприйняття пропонування, відхилення запрошення, невиконання наказу, коректування, контраргументування. Відмова на стимул-запитання втілюється у змісті ухилення від відповіді, спростування пропозиції стимулу, відведення теми, інвекції стимулу. Відмова на стимул-твердження позначена змістом незгоди, суперечення, невизнання точки зору партнера.
Невербальними засобами комунікації, що вживаються у ситуації відмови, стали акти мовчання, кінеми очей, брів, голови, губ, голосова просодика, проксемічні компоненти, які об’єднуються у заміщувальний та супроводжувальний класи змісту відмови. Мовні засоби невербальної семантики ВВ експлікують негативний емоційно-вольовий стан продуцента відмови та вербалізують інформативні, модальні, оцінні, іллокутивні ознаки ситуації відмови.
В актоіллокутивній парадигмі ВВ уявляються актами неперформативного вираження, іллокуція яких формується змістовими компонентами всієї комунікативної одиниці, яка реалізується неподільно або ланцюгово взаємокомбінуванням провідної та супровідної іллокутивних сил.
Іллокутивна сила інваріантного акту відмови полягає у вираженні мовцем небажання прийняти адресації та в намаганні їх усунути. Базовими компонентами іллокуції відмови є інформування та здійснення впливу на партнера, що забезпечується першочергово асертивними та директивними іллокутивними силами.
Асертив виступає іллокутивним примітивом прототипних актів відмови. Він сприяє експлікації обставинних та бенефактивних мотивів мовця щодо винесення відмови. Директив виступає супровідною іллокутивною силою інваріантних актів відмови та конкуруючою її функціональних варіантів. Нарощення директивної іллокутивної сили зумовлюється експлікацією вольових мотивів мовця щодо винесення відмови.
За ознаками вихідної іллокуції випередження негативних наслідків та характеристиками прогнозованого результату усунення несприятливої ситуації ВВ входять у групу превентивів.
Поміщеність актів відмови у дискурс взаємодії наділяє їх інтерактивною характеристикою регулятиву міжособистісної взаємодії і закріплює конверсаційні властивості домінантами їхнього змісту.
Іллокуція ВВ формується індивідуальними умовами виконуваності акту відмови, які функціонують як конкретизатори загальної інтенції мовця. Ними виступають негативна волюнтативність, потенційність пропозиції, проспективна віднесеність дії, необов’язковість реалізації іллокуції, превентивна перлокуція, загальна адресація, егоіндивідуалізація, автобенефакція, контрольованість ситуації мовцем, нарізноскерованість вольових настанов комунікантів, чим у сукупності визначається ступінь інтенсивності іллокутивної сили акту відмови.
Експлікація вольового компонента у структурах ВВ зі значенням індивідуально винесеного рішення сприяє інтенсифікації іллокутивної сили акту відмови. Експлікація фактологічного компонента у структурах ВВ зі значенням перешкоджальних обставин послаблює інтенсивність іллокутивної сили акту відмови.
Функціональна варіативність акту відмови представлена другорядними іллокутивними силами, які, відповідно до переважання компонента змісту чи компонента способу передачі змісту, формують прагматичний простір відмови асертизації чи директивації взаємодії. Провідними у прагматичному просторі асертизації взаємодії стають асертивна та експресивна (позитивного оцінного знака) іллокуції, у просторі директивації взаємодії директивна та експресивна (негативного оцінного знака) іллокутивні сили із супутньою характеристикою спрямованості вектора бенефакції до продуцента стимулу у полі асертизації взаємодії та до продуцента відмови у полі директивації взаємодії.
Дослідження ВВ через призму людського фактору дозволяє визначити їх як такі, що формують авторитарний дискурс. Його ознаками є самовиособленість мовця, збереження стилю владності при винесенні рішень, що відбувається за рахунок актуалізації координат особистісного дейксису „я” „тут” „тепер”. Названа егоцентрична тріада формує дейктичну вісь ситуації відмови, а величина дистанції між координатами комунікантів дозволяє виокремити два домінуючих способи вияву авторитарної лінії поведінки продуцентом відмови: формування образу жорсткого самоутвердження та формування образу позитивного самовираження.
Дискурс першого типу має місце при збільшенні відстані між координатами особистісного дейксису партнерів. Це засвідчує пріоритет комунікативної позиції і статусу продуцента відмови та його відкрите ігнорування інтересами партнера. Такий дискурс відмови характеризується високою експресивністю, емоційністю, директивністю та вживанням тактик непоступливості. Дискурс другого типу має місце при зближенні координат дейксису партнерів, закріплюючи за продуцентом відмови статус підлеглості чи паритетності. Така статусна позиція зумовлює пом’якшені ознаки вольових проявів его мовця, що позначається некатегоричністю, неекспресивністю дискурсу, у якому переважають тактики раціонального аргументування.
Забезпечення комунікативних та соціальних потреб учасників взаємодії визначається правилами використання мови і нормами соціальних взаємин, які складають концептуальну схему побудови дискурсу. Ними виступають принцип кооперації та принцип ввічливості, які функціонують як регулятиви, відповідно, раціональної та емоційної сторін дискурсу відмови. Відповідно до міри дотримання та характеру порушення мовцями принципів комунікації стало можливим виділення дискурсів відмови з настановою на гармонізацію та дисгармонізацію взаємин.
Дискурси відмови з настановою на гармонізацію взаємодії позначаються невираженістю інтенційно-вольової упередженості продуцента відмови. Проте, оскільки дискурси з ВВ належать до некооперативних інтеракцій, то гармонійність взаємин комунікантів ущемлена фактором збою. Він може стосуватися рівня передачі змісту та рівня здійснення соціальної взаємодії, а дискурси відмови бути конфліктоневластивими чи конфліктозапобіжними.
Конфліктоневластиві дискурси відмови мають місце за наявності збою на рівні передачі змісту, зумовленого порушенням одним / обома комунікантами принципу кооперації. Результатом неупередженого порушення мовцями принципу кооперації є дискомфорт, створений нерозумінням мовцями один одного через розбіжності у тезаурусах чи референції. Інформативний збій може бути усунений засобами раціональної аргументації. Конфліктозапобіжні дискурси відмови стосуються рівня здійснення соціальної взаємодії і мають місце при обов’язковому дотриманні продуцентом відмови максими такту, якою утримується нижній поріг ефективності взаємодії.
Дискурси відмови з настановою на дисгармонізацію взаємодії характеризуються виділеністю негативного інтенційно-вольового стану продуцента відмови і зумовлені його упередженою оцінкою змістового компонента репліки стимулу чи інтенційного стану продуцента стимулу.
Відмова, викликана негативним ставленням мовця до ситуативного світу продуцента стимулу та сфокусована на предметно-тематичних характеристиках репліки стимулу, спрямована на зміст репліки стимулу. ЇЇ засобами виступає протиставна аргументація „ad rerum” з переважанням предикатів раціонального чи колективно значущого. Відмова переслідує ціль відтворення об’єктивної картини світу.
Відмова, викликана негативним ставленням мовця до особистості продуцента стимулу та сфокусована на перцептивних і поведінкових характеристиках партнера, націлена на спосіб подачі репліки стимулу. Вплив на почуття партнера забезпечується імпозитивами, на поведінку прохибітивами. Мовними засобами відмови цього класу виступає протиставна аргументація „ad hominem”, якою переслідується ціль обмеження дій партнера.
Отже, проведене у руслі комунікативного підходу до вивчення одиниць і явищ мови дослідження висловлень відмови сучасної англійської мови і породжених ними типів дискурсів подає розгорнуту інформацію про структурні, семантичні, актоіллокутивні, дискурсивні особливості їх функціонування в англомовному соціумі. Подальші напрямки вивчення виокремленого об’єкту вбачаються у розрізі теорії акомодації при аналізі характеру міжсуб’єктної взаємодії, гендерних та вікових аспектів реалізації стратегій домінування авторитарної особистості; у можливості застосування положень когнітивної теорії для моделювання концептуальної картини світу комунікантів дискурсу відмови, їхніх когнітивних домінант та стилів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алисова Т.Е. Дополнительные отношения модуса и диктума // Вопросы языкознания. 1971. № 1. С. 54-64.
2. Аллен Дж. Ф., Перро Р. Выявление коммуникативного намерения, содержащегося в высказывании // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 17: Теория речевых актов. С. 322-362.
3. Алпатов В.М. О семантике желательности // Функциональные, типологические и лингводидактические исследования модальности: Тезисы докладов и сообщений. Иркутск: Иркутск. пед. ин-т иностр. яз., 1990. С. 6-8.
4. Алферов А.В. Интеракциональный дейксис. Пятигорск: Изд-во Пятигорск. гос. ун-та, 2001. 296 с.
5. Анисимова Е.Е. Коммуникативно-прагматические нормы немецких аппелятивных текстов: Автореф. дис д-ра филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. М., 1981. 32 с.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
7. Арский А.А. Семантические категории угрозы и предостережения и их вербализация в немецком языке (тактико-ситуативный подход): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Иркутск. гос. лингв. ун-т. Иркутск, 1998. 24 с.
8. Арутюнова Н.Д. Предложение и смысл // Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. С. 38-53.
9. Арутюнова Н.Д. Диалогическая цитация (к проблеме чужой речи) // Вопросы языкознания. 1986. № 1. С. 50-64.
10. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 337 с.
11. Арутюнова Н.Д. Феномен второй реплики или о пользе спора // Логический анализ языка. Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С. 175-189.
12. Арутюнова Н.Д. Тождество и подобие (Заметки о взаимодействии концептов) // Тождество и подобие: сравнение и идентификация. М., 1990. С. 7-32.
13. Арутюнова Н.Д. Побутительное предложение и директивные речевые акты // Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С. 127-130.
14. Арутюнова Н.Д. Речеповеденческие акты и диалог // Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. С. 643-660.
15. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 3-43.
16. Ахадов Ш.А. Диалогические единства современного русского языка в аспекте проблемы тождеств и различий: Дис канд. филол. наук: 10.02.01 / Ивановск. гос. ун-т. Иваново, 1995. 196 с.
17. Багдасарян Т.О. Тональный компонент модальности в коммуникации: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Кубанск. гос. ун-т. Краснодар, 2000. 17 с.
18. Баделина М.В. Отношения согласия между репликами диалогического единства: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Ивановск. гос. ун-т. Иваново, 1997. 174 с.
19. Байков В.Г. „Агрессия” и „толерантность”: две стороны речевого воздействия // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації: Зб. наук. праць. Харків: Константа, 1996. С. 11-12.
20. Баракина И.В. Семантико-прагматические характеристики эгоцентрических высказываний: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / С-Петербург. гос. ун-т. СПб., 1997. 212 с.
21. Баранов А.Н. Что нас убеждает? (Речевое воздействие и общественное сознание). М.: Знание, 1990. 64 с.
22. Баскова М.Е. Прагмалингвистические и интеракциональные характеристики высказываний несогласия: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена. СПб., 1992. 177 с.
23. Бахарева Е.Н. Диалог как сфера реализации умозаключения (на материале англ. языка): Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Харьк. нац. ун-т им. В.Н. Каразина. Харьков, 1993. 180 с.
24. Бацевич Ф.С. Аномальные высказывания: конфликт когнитивного и лингвистического в процессе речерождения // Когнитивная лингвистика конца ХХ века: Материалы Междунар. науч. конф. Минск, 1997. Ч. 1. С. 10-11.
25. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. 236 с.
26. Безменова М.А. Речевое воздействие как риторическая проблема // Проблемы эффективности речевой коммуникации: Сб. научно-аналит. обзоров АН СССР. М., 1989. С. 116-133.
27. Белова А.Д. Лінгвістичні аспекти аргументації (на мат. суч. англ. мови): Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 1998. 32 с.
28. Беляева Е.И. Модальность и прагматические аспекты директивных речевых актов в английском языке: Автореф. дис д-ра. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. М., 1988. 33 с.
29. Беляева Е.И. Грамматика и прагматика побуждения. Английский язык. Воронеж: ВГУ, 1992. 168 с.
30. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
31. Бендецкая М.Е. Стратегии и тактики речевого убеждения // Стратегии коммуникативного поведения: Материалы докл. Междунар. науч. конф. Минск: МГЛУ. 2001. Ч. 1. С. 115-118.
32. Беркли-Ален М. Забытое искусство слушать. СПб., 1997. 132 с.
33. Беседина Н.А. Восклицательные предложения в современном английском языке (семантический, грамматический и функциональный аспекты): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена. СПб., 1995. 20 с.
34. Бессонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивно-гендерні аспекти. Донецьк: Дон. НУ, 2002. 363 с.
35. Благий Т.Л. Коммуникативно-прагматические классы предложений угрозы, страха и опасения в современном немецком языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Иркутск. гос. пед. ин-т иностр. яз. Иркутск, 1994. 16 с.
36. Блинушова Г.Е. Взаимодействие вербальных и невербальных факторов при реализации побуждения в современном немецком языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. ордена Дружбы народов гос. лингв. ун-т. М., 1994. 24 с.
37. Блох М.Я. Об информативной и семантической ценности языковых элементов // Синтаксические исследования по английскому языку. Уч. зап. Моск. гос. пед. ин-та им. В.И. Ленина. М., 1971. Т. 473, Вып. 2. С. 5-27.
38. Блох М.Я. Теоретическая грамматика английского языка. М.: Высш. шк., 1994. 380 с.
39. Бобырева Е.В. Семантика и прагматика инициальных и финальных реплик диалога: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.09 / Волгоград. гос. пед. ун-т. Волгоград, 1996. 21 с.
40. Богданов В.В. Иллокутивная функция высказывания и перформативный глагол // Содержательные аспекты предложения и текста: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин: КГУ, 1983. С. 27-38.
41. Богданов В.В. Молчание как нулевой речевой акт и его роль в вербальной коммуникации // Языковое общение и его единицы: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин: КГУ, 1987. С. 12-18.
42. Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковое общение. Единицы и регулятивы: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин: КГУ, 1987. С. 18-25.
43. Богданов В.В. Коммуникативная компетенция и коммуникативное лидерство // Язык. Дискурс и личность: Межвуз. сб. науч. тр. Тверь: ТГУ, 1990. С. 26-31.
44. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты: Учеб. пособие. Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1990. 88 с.
45. Богушевич Д.Г. Единица, функция, уровень: К проблеме классификации единиц языка. Минск: Вышейшая шк., 1985. 116 с.
46. Богушевич Д.Г. Опыт классификации эпизодов вербального общения // Язык, общение: процессы и единицы: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин: КГУ, 1988. С. 13-21.
47. Бондаренко В.Н. Отрицание как логико-граматическая категория. М.: Наука, 1983. 212 с.
48. Бондаренко Я.О. Дискурс акцентуйованих мовних особистостей: комунікативно-когнітивний аспект: Дис канд. філол. наук: 10.02.04 / Київ. нац. лінгв. ун-т. К, 2003. 248 с.
49. Бондарко А.В. Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. 262 с.
50. Бородина Е.А. Экспозитивная функция речевых актов в диалогическом дискурсе и средства ее идентификации: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена. СПб., 1992. 216 с.
51. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание, конфликт! Новосибирск: Наука, 1989. 186 с.
52. Бузаров В.В. Круговорот диалогической речи или взаимодействие грамматики говорящего и грамматики слушающего. Ставрополь: Изд-во СГУ, 2001. 168 с.
53. Бурлакова В.В. Семантика в анафоре и дейксисе // Трехаспектность грамматики: Избр. тр. СПб., 1992. С. 39-51.
54. Буторина Г.Г. Коммуникативная ситуация „побуждение” „реакция” в современной англоязычной речи (на материале диалогов в англ. и амер. прозе ХХ в.): Дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. М., 1992. 156 с.
55. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия: Пер. с англ. СПб.: Питер, 2000. 352 с.
56. Вансяцкая Е.А. Роль невербальных и вербальных компонентов коммуникации в текстах, отражающих эмоциональные реакции человека и их состояние (на материале англ. яз.): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Ивановск. гос. ун-т. Иваново, 1999. 19 с.
57. Варгина Е.И. Убеждение как функция пропозиций знания и мнения в англоязычной научной прозе: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / С-Петербург. гос. ун-т. СПб., 1995. 16 с.
58. Варшавская А.И. Смысловые отношения в структуре языка (на материале совр. англ. яз.). Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. 135 с.
59. Васильев Л.Г. О понимании речевых сообщений // Языковое общение и его функции: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин: КГУ, 1986. С. 82-88.
60. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. Лингвистическая прагматика. С. 251-276.
61. Вендлер З. Причинные отношения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 18: Логический анализ естественного языка. С. 264-277.
62. Вендлер З. Факты в языке // Философия, логика, язык. М.: Прогресс, 1987. С. 293-318.
63. Виноградов В.И. Нормативный аспект культуры речи // Культура речи и эффективность общения. М: Наука, 1996. С. 121176.
64. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: Варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 171 с.
65. Владимирская Л.И. Статус категории утверждение / отрицание в современном немецком языке: Автореф. дис д-ра. филол. наук: 10.02.04 / Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена. СПб., 1999. 36 с.
66. Волкова Л.М. Семантика и прагматика частиц в современном английском языке: (На материале частиц со значением темпоральности): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевск. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1987. 24 с.
67. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
68. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища школа, 1993. 200 с.
69. Восканян Г.Р. Структура, типы, контексты функционирования коммисивных и эмфатических ассертивных высказываний: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Пятигорск. гос. пед. ин-т иностр. яз. Пятигорск, 1985. 16с.
70. Вригт Г.Х. фон Новый подход к логике предпочтения // Логико-философские исследования: Избр. тр. М.: Прогресс, 1986. С. 411-448.
71. Вундт В. Введение в психологию. М.: Космос, 1973. 152 с.
72. Выготский Л.С. Индивид и общение. М. : Прогресс, 1983. 258 с.
73. Вырячев П.В. Выражение противоположности в языке науки: Дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. М., 1997. 207 с.
74. Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностр. языки в школе. М., 1982. № 5. С. 11-17.
75. Галактионова И.В. Средства выражения согласия / несогласия в русском языке: Дис канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. М., 1995. 242 с.
76. Гладуш Н.Ф. Повествовательные директивы в современном английском языке: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевск. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1985. 205 с.
77. Голубцов С.А. Семантика и прагматика безразличия: Дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Кубанск. гос. ун-т. Краснодар, 1999. 210 с.
78. Гончарова Е.А. Категория автор персонаж и их лингвистическое выражение в структуре художественного текста (на материале немецкой прозы): Автореф. дис д-ра филол. наук: 10.02.04 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. Л., 1989. 26 с.
79. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения, или коммуникативные постулаты // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 276-302.
80. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Наука, 1980. 104 с.
81. Горлина А.С. Высказывания с фокусом контраста (эмфатические выделения): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Тверск. гос. ун-т. Тверь, 2000. 16 с.
82. Городникова М.Д. Эмоциональные кинемы и их номинация в текстах // Лингвистика текста: Сб. науч. тр. М.: Изд-во Моск. гос. пед. ин-та иностр. яз. им. М. Тореза, 1979. Вып. 141. С. 85-96.
83. Горюнов В.К. Приемы использования языка политики в целях идеологического воздействия // Звучащий текст. М, 1983. С. 173-217.
84. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 217-237.
85. Грачева Л.И. Средства выражения разрешения и запрещения во французском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.05 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. М., 1982. 16 с.
86. Григорьева Л.Н. Диалогические высказывания с побудительной модальностью // Языковые единицы в речевой коммуникации: Сб. науч. статей. Л., 1991. С. 57-61.
87. Гришаева Л.И. Глаголы поведения как семантический класс глаголов антропосферы (когнитивный, семантико-структурный и функциональный аспекты описания (на материале совр. нем. яз.): Дис д-ра филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. М., 1999. 450 с.
88. Громоздова Л.Р. Модальность утверждения и отрицания в английском и русском языке (Лингвопрагматический аспект): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Кубанск. гос. ун-т. Краснодар, 2000. 22 с.
89. Гуйванюк Н.В. Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ: (на матеріалі авторизованих конструкцій суч. укр. мови). Чернівці: Рута, 2001. 56 с.
90. Давыденко Л.Г. Коммуникативная модальность предложений с глаголами can/could, may/might в современном английском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Одес. гос. ун-т. Одесса, 1984. 17 с.
91. Данилова Н.К. „Знаки субъекта” в дискурсе. Самара: Самарск. ун-т, 2001. 225 с.
92. Дейк, ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. М., 1989. 320 с.
93. Дементьев В.В. Типология жанров фатического общения // Функционирование языковых единиц в разных формах речи: Межвуз. сб. науч. тр. Саратов, 1995. С. 73-78.
94. Демьянков В.З. Загадки диалога и культура понимания // Текст в коммуникации. М., 1991. С. 109-116.
94. Дискурс іноземномовної комунікації. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2001. 495 с.
96. Дзыгивский П.И Запрет как форма социокультурной идентификации: Автореф. дис канд. филос. наук: 09.00.11 / С-Петербург. гос. ун-т. СПб., 1997. 23 с.
97. Долинин К.А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. № 6. С. 37-47.
98. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. К.: Политиздат Украины, 1989. 175 с.
99. Драгомарецкий А.А. Референтная отнесенность как принцип выделения высказываний гипотетической модальности // Записки з Романо-германської філології: Одеське лінгв. товариство. Одеса, 2003. Вип. 13. С. 39-45.
100. Дубинина Н.А. Аргументативный анализ текста (на материале научной статьи): Дис канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. М., 1991. 165 с.
101. Дуличенко Л.В. Словарь обидных слов: Наименование лиц с негативным значением. Тарту: Изд-во Тартус. гос. ун-та, 1999. 270 с.
102. Егорова Н.А. Контрастивно-прагматический анализ способов реализации просьбы: Сопоставление британской, американской и русской традиции: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.20 / Воронежск. гос. ун-т. Воронеж, 1995. 18 с.
103. Егорова Т.Г. Функционально-семантические и прагматические особенности высказываний, имплицирующих отрицание: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевск. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1989. 181 с.
104. Еемерен Ф.Х. ван, Гроотендорст Р. Речевые акты в аргументативных дискурсах. СПб.: Лань, 1994. 238 с.
105. Ермакова О.Н., Земская Е.А. К построению типологии коммуникативных неудач: (на материале естественного рус. диалога) // Русский язык в его функционировании: Коммуникативно-прагматический аспект. М.: Наука, 1993. С. 3064.
106. Ерофеева Е.В. Речевые акты со значением предупреждения нежелаемого действия в современном французском языке: Дис канд. филол. наук: 10.02.05 / Моск. гос. лингв. ун-т им. М. Тореза. М., 1997. 179 с.
107. Жельвис В.И. Некоторые эмоциогенные особенности инвективного общения // Язык и общение. Волгоград: Перемена. 1995. С. 161-169.
108. Жура В.В. Эмоциональный дейксис в вербальном поведении английской языковой личности (на материале англояз. худ. лит.): Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Волгоградск. гос. пед. ун-т. Волгоград, 2000. 200 с.
109. Залевская А.А. Индивидуальное знание: Специфика и принципы функционирования. Тверь: ТГУ, 1992. 137 с.
110. Зарецкая Е.Н. Теория речевой коммуникации (Риторический подход): Автореф. дис д-ра филол. наук: 10.02.19 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. М., 1999. 494 с.
111. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М., 1976. 307 с.
112. Земская Е.А. Категория вежливости в контексте речевых действий // Логические аспекты языка. М., 1994. С. 131136.
113. Злобина Е.Г. Общение как фактор развития личности. К.: Наукова думка, 1981. 114 с.
114. Злобина М.Г. Просодическая организация высказываний возражения с противопоставительной семантикой в английской диалогической речи: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевск. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1990. 288 с.
115. Золотова Г.А. Синтаксические основания коммуникативной лингвистики // Вопросы языкознания. 1988. № 4 С. 52-58.
116. Зухарпаджаева Д.А. Коммуникативная функция отрицания в современном английском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. М., 1986. 18 с.
117. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. М.: Высш. шк., 1981. 285 с.
118. Ивин А.А. Основания логики оценок. М.: МГУ, 1970. 230 с.
119. Ільченко В.І. Експресія імені в засобах масової інформації. К., 2003. 63 с.
120. Казакова Н.Н. Эгоцентрическая лексика: состав, свойства, функции: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. Л., 1990. 16 с.
121. Карабан В.И. Сложные речевые единицы. Прагматика английских асиндетических полипредикативных образований. Вища школа, 1989. 130 с.
122. Карасик В.И. Парадокс как эмоциональный текст // Язык и общение. Волгоград: Перемена. 1995. С. 161-169.
123. Карасик В.И. Язык социального статуса. М.: ИТДГК Гнозис”, 2002. 333 с.
124. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 263 с.
125. Кармин А.С. Конфликтология. СПб.: Лань, 2000. 448 с.
126. Касенкова Т.Н. Языковые стратегии как модуляции перспективы языкового отображения мира: Дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Кубанск.