СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ У ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ (на матеріалі художніх творів)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

ЩЕРБАЧУК Наталія Петрівна

УДК 811. 161. 2’ 367. 332: 82 - 83

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА
ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ У ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ
(на матеріалі художніх творів)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Шульжук Каленик Федорович

Рівне 2006

ЗМІСТ

ВСТУП .........................................................................................................6
РОЗДІЛ 1
ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОЇ
СТРУКТУРИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
1.1. Семантична природа речення......................................................13
1.2. Семантично неускладнені та ускладнені прості
речення .........................................................................................15
1.3. Синтаксемний склад простого речення .....................................17
1.4. Висновки до 1 розділу .................................................................30

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОЇ СТРУКТУРИ
ПРОСТОГО ЕЛЕМЕНТАРНОГО РЕЧЕННЯ У ДІАЛОГІЧНОМУ
МОВЛЕННІ
2.1. Предикатні синтаксеми в діалогічному мовленні ........................31
2.1.1. Предикати дії і стану .............................................................34
2.1.2. Нульмісні - шестимісні предикати дії, їх реалізація
в діалозі ...................................................................................44
2.1.3. Інші типи предикатних синтаксем .......................................53
2.1.3.1. Предикати процесу ...................................................53
2.1.3.2. Предикати якості .......................................................56
2.1.3.3. Локативні предикати .................................................59
2.1.3.4. Предикати кількості ..................................................62
2.1.4. Експліцитність - імпліцитність предикатів у діалогічній
єдності ......................................................................................63
2.1.5. Заміна предикатів у репліці-відповіді
словами-реченнями ................................................................68

2.2. Субстанціальні синтаксеми у структурі простого речення в
діалогічному мовленні .......................................................................73
2.2.1. Суб’єктні синтаксеми в простому реченні діалогічного
мовлення ....................................................................................75
2.2.2. Семантичні різновиди суб’єктних синтаксем .......................78
2.2.3. Морфологічні засоби вираження суб’єктних синтаксем .....81
2.2.4. Об’єктні, адресатні, інструментальні, локативні синтаксеми
в діалогічній єдності ................................................................85
2.2.4.1. Об’єктні синтаксеми ....................................................86
2.2.4.2. Адресатні синтаксеми ..................................................86
2.2.4.3. Інструментальні синтаксеми .......................................87
2.2.4.4. Локативні синтаксеми .................................................88
2.2.5. Семантичні особливості субстанціальних синтаксем ..........89
2.2.6. Нульові й експліцитно представлені субстанціальні
синтаксеми у репліках діалогічної єдності ............................94
2.2.7. Морфологічні варіанти субстанціальних синтаксем ............97
2.2.8. Висновки до 2 розділу ............................................................102

РОЗДІЛ 3
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ПРОСТИХ
УСКЛАДНЕНИХ РЕЧЕНЬ У ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ
3.1. Специфіка простих неелементарних речень ...................................104
3.2. Речення з адвербіальними вторинними предикатними
синтаксемами .....................................................................................107
3.3. Особливості функціонування та морфологічне вираження
детермінантів у діалогах ....................................................................110
3.3.1. Темпоральна синтаксема .........................................................114
3.3.2. Причинова синтаксема .............................................................119
3.3.3. Цільові синтаксеми ...................................................................122
3.3.4. Допустові синтаксеми ..............................................................125
3.3.5. Синтаксеми умови......................................................................126
3.4. Вторинні атрибутивні синтаксеми як типові синтаксеми в
діалогічному мовленні ........................................................................127
3.5. Вторинні модальні синтаксеми як типові синтаксеми у складі
діалогічної єдності ...............................................................................135
3.5.1. Семантичні групи та засоби вираження модальних
синтаксем у діалогічних комплексах .......................................137
3.6. Речення з вокативними синтаксемами як центральний тип
конструкцій у діалогічному мовленні ...............................................140
3.6.1. Типи ускладнених конструкцій з вокативними
синтаксемами, їх реалізація в діалогічній єдності .................142
3.7. Співвідношення простих ускладнених речень у репліці-запитанні
і репліці-відповіді ................................................................................144
3.8. Висновки до 3 розділу..........................................................................146

РОДЛІЛ 4
КОМУНІКАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОСТИХ РЕЧЕНЬ У
ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ
4.1. Комунікативні типи простого речення .............................................148
4.2. Актуальне членування простого речення в діалогічному
мовленні ................................................................................................158
4.3. Засоби вираження актуального членування речення .......................164
4.4. Особливості висловлень-запитань у діалогічному мовленні ..........168
4.5. Загальні розчленовані конструкції, загальна нерозчленовані
конструкції, їх використання в діалогічному мовленні ...................170
4.6. Розчленовані висловлення часткового характеру ............................172
4.7. Висновки до 4 розділу..........................................................................174

ВИСНОВКИ ..................................................................................................176
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..............................................182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................................206
ДОДАТКИ .....................................................................................................208

ВСТУП

Значення і роль семантики для синтаксичних одиниць фіксується ще на зламі ХІХ-ХХ ст. у роботах О.О.Потебні, О.М.Пєшковського. Однак широкого розголосу дослідження змістових процесів набуло з середини ХХ ст., оскільки формальний план лінгвістичного аналізу, відображаючи поверхневу структуру, не допомагав глибше пізнати механізм утворення і реалізації речення як комунікативної одиниці. Тому теоретична база збагатилася науковими розвідками, об’єктами яких стали проблеми типології речень, їх компонентна наповнюваність та реалізація в процесі функціонування мови.
Складність природи цієї одиниці спонукала багатьох дослідників виокремити певні аспекти, а отже, зумовила формування кількох напрямків у її вивченні. Нові підходи при дослідженні речень пов’язані з семантичним і комунікативним аспектами, а звідси з синтаксисом мови і синтаксисом мовлення.
Теоретичне осмислення проблем синтаксичної семантики зумовило активізацію досліджень основних її категорій предиката, суб’єкта, об’єкта.
Семантичний напрям, який ґрунтується на концепті від форми до значення”, у сучасному мовознавстві має свої традиції, вироблені пошуками зарубіжних (В.Г.Адмоні, Т.Б.Алісова, Н.Д.Арутюнова, Ю.Д.Апресян, О.В.Бондарко, В.В.Богданов, В.Г.Гак, Г.О.Золотова, С.Д.Кацнельсон, Т.П.Ломтєв, О.І.Москальська, А.М.Мухін, Ю.С.Степанов, Л.Теньєр, Ч.Філлмор, Н.Ю.Шведова) та вітчизняних науковців (Й.Ф.Андерш, Н.Н.Арват, А.Й.Багмут, О.В.Болюх, К.Г.Городенська, С.Я.Єрмоленко, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, Л.О.Кадомцева, М.В.Мірченко, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський, К.Ф.Шульжук та ін.).
Центр їхньої уваги зосередився на визначенні основних характеристик та класифікації предиката як головної одиниці семантичної структури речення, його потенційних можливостях, що прогнозують кількісний і якісний склад субстанціальних синтаксем. Україністика збагатилася доробками І.М.Арібжанової, О.І.Бондаря, О.В.Виноградової, О.М.Галаган, Г.В.Кутні, О.В.Куц, О.І.Леути, Л.І.Лонської, Н.М.Мединської, Н.Г.Ніколаєвої, Т.В.Парасюк, І.А.Пасічник, О.А.Семенюк, М.І.Степаненка, В.А.Тимкової, О.А.Тронь та ін., в яких проаналізовано виділені типи ознакових слів, їх валентний потенціал. Разом з тим, попри велику кількість дослідницького матеріалу, все ще немає єдиних критеріїв для характеристики предикатів.
Аналіз валентності предиката неможливий без системного вивчення тих одиниць, які, створюючи семантичне тло, допомагають йому реалізувати своє значення. Окремі питання аналізу і класифікації субстанціальних синтаксем у вітчизняній лінгвістиці розробляли О.К.Безпояско, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, Т.Є.Масицька та ін. Більш детальний аналіз зроблено Л.В.Варпахович, О.Г.Межовим, М.Я.Плющ, Г.Г.Рогачевою.
Однак, крім семантичних категорій, які номінують ситуацію, сучасне мовознавство зацікавили елементи різної значеннєвої природи, котрі не входять у валентну рамку ознакових слів і мають прихований зміст, що вимагає пропозитивного прочитання. Тому із 50-60 років ХХ ст. такі відомі мовознавці, як В.В.Виноградов, А.А.Каминіна, Є.Кржижкова, В.П.Малащенко, І.І.Мєщанінов, О.І.Сиротиніна, Н.Ю.Шведова та ін., продовжили дослідження глибинної структури і почали розробляти теорію ускладнювальних компонентів, яка розширила поняття структури простого речення, увівши та обґрунтувавши нові положення, терміни. Процеси ускладнення та характеристика різних поширювачів були в українській лінгвістиці об’єктами дослідження М.В.Будько, Н.М.Бурдаківської, І.Р.Вихованця, Г.І.Гамової, Л.І.Добридень, З.І.Іваненко, А.І.Йови, Л.О.Кадомцевої, Р.А.Куцової, Л.М.Руденко, М.С.Скаба, М.І.Степаненка, Є.С.Харитонової та ін.
Семантичний синтаксис найтісніше пов’язаний із проблемою функціонування мови. Необхідність повідомити будь-яку думку, констатувати факт дійсності, дати пояснення тому чи іншому явищу впливає на те, що носій мови добирає специфічні засоби і способи для реалізації власне моделі речення в мовленнєвій ситуації. На думку Ш.Баллі, щоб перевести мову в мовлення, необхідно виконати функцію актуалізації [12, с.93]. Тому найповніше з'ясування специфічних рис семантико-синтаксичної структури простого речення можливе саме на матеріалі діалогічних конструкцій.
На сьогодні є значні напрацювання у сфері функціонального синтаксису і граматичної семантики, однак розв’язано не всі проблеми. Намагання лінгвістів систематизувати закономірності репрезентації семантичної структури речення формально-граматичними засобами були пов’язані із монологічним мовленням. Однак, на відміну від нього, діалогічні побудови, під впливом лінгвістичних і паралінгвістичних факторів, фіксують різні процеси модифікації мовних моделей речення, актуалізуючи і адаптуючи їх до умов спілкування та реалізації основних функцій.
Попри важливість цих питань, у мовознавстві відсутній опис семантико-синтаксичної структури простого речення в діалогічному мовленні. Тому виникає чимало запитань, пов’язаних із уточненням поняття семантично елементарного та неелементарного простого речення, особливостями функціонування первинних і вторинних синтаксем у будовах діалогу, визначенням функції кожного елемента семантичної структури в мовленнєвій побудові, специфікою реалізації потенційних можливостей ознакових слів у реченнях-репліках, що визначає експліцитність/імпліцитність субстанціальних синтаксем. Тісний взаємозв’язок семантико-синтаксичної та комунікативної структур у діалогічному мовленні зумовив необхідність дослідження комунікативної структури простого речення.
Таким чином, відсутність комплексного аналізу простого речення в діалогічному мовленні з позицій семантичного синтаксису, зв’язок цієї проблеми із широким колом проблем, вивчення яких має суттєве значення для сучасної лінгвістики, зумовлюють актуальність дисертаційної роботи.
Теоретичну основу кандидатської дисертації становлять праці з синтаксичної теорії, представлені іменами О.О.Шахматова, О.О.Потебні, О.М.Пєшковського, Л.В.Щерби, Ш.Баллі, В.Матезіуса, Н.Ю.Шведової, А.М.Мухіна, І.П.Распопова, Я.Фірбаса, П.С.Дудика, І.І.Малащенка, І.І.Ковтунової, В.В.Богданова, Г.О.Золотової, Й.Ф.Андерша, П.А.Леканта, М.Я.Плющ, І.Р.Вихованця, К.Ф.Шульжука, Н.Л.Іваницької, А.П.Загнітка, К.Г.Городенської та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний із комплексною науковою темою кафедри української мови Рівненського державного гуманітарного університету Функціональна типологія речення в українській мові”. Тему роботи затверджено вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 5 від 28.01.2000р.) та закоординовано на засіданні бюро Наукової ради Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол № 2 від 20.04.2000р.).
На тлі загальної проблематики встановлюється мета дослідження: системний опис семантико-синтаксичної і комунікативної структури простого речення у діалогічному мовленні.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) вивчити і проаналізувати здобутки в галузі функціонального синтаксису та комунікативної граматики;
2) з’ясувати стан вивчення проблеми в українському мовознавстві;
3) проаналізувати чинники, що зумовлюють специфіку простого речення діалогічного мовлення порівняно з аналогічними конструкціями в монологічних контекстах;
4) визначити своєрідність предикатних синтаксем у простих реченнях-репліках;
5) охарактеризувати експліцитність / імпліцитність ознакових слів у діалогічній єдності, з’ясувати причини їх імпліцитності;
6) встановити та описати специфіку функціонування субстанціальних синтаксем у простих реченнях-репліках (суб’єктних, об’єктних, адресатних, інструментальних, локативних);
7) визначити центральність/периферійність семантичних різновидів суб’єктних та інших непредикатних знаків у мовленнєвих структурах;
8) виявити особливості реалізації експліцитно представлених і нульових субстанціальних синтаксем, їх морфологічні варіанти в простих реченнях-репліках;
9) з’ясувати семантико-синтаксичну структуру простих ускладнених конструкцій у діалогічному мовленні (речення з вторинними синтаксемами адвербіальними, атрибутивними, модальними, вокативними);
10) дослідити комунікативну організацію простого речення у мовленнєвих
актах, простежити реалізацію комунікативних типів простого речення у
репліці-запитанні і репліці-відповіді, проаналізувати особливості
актуального членування простої конструкції (темо-ремні відношення) та
засоби їх вираження.
Об’єктом пропонованої роботи є просте речення в діалогічному мовленні.
Предмет аналізу становить семантико-синтаксична та комунікативна структура простих речень-реплік.
Методика дослідження. Специфіка об’єкта та поставлені в дисертаційній праці завдання зумовили комплексне використання різних методів. Для встановлення особливостей семантико-синтаксичної структури простого речення в діалогічному мовленні використано описовий, зіставний, валентно-дистрибутивний методи, а також методика компонентного аналізу і кількісних підрахунків. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування відомих положень про зв’язок мови і мовлення, мови і мислення, дихотомії мовних одиниць.
Джерелом фактичного матеріалу послугувала картотека реченнєвих конструкцій, укладена шляхом суцільної вибірки із художніх творів (проза, драматургія) українських письменників ХІХ-ХХ ст. (Панас Мирний, П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, С.Скляренко, Ганна Черінь, А.Дімаров, В.Шевчук, Ю.Андрухович та ін.). Загальна кількість літературних джерел становить 50 найменувань. Фактичний матеріал подано в мінімальному контексті, що дозволяє об’єктивно розкрити семантичні, структурні та комунікативні властивості речень-реплік. Кількість ілюстративного матеріалу становить 9800 одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз семантико-синтаксичної та комунікативної організації простого речення у діалогічному мовленні, детально висвітлено особливості семантико-синтаксичної і комунікативної структур простих елементарних і ускладнених речень діалогічної єдності. У дослідженні з’ясовано своєрідність предикатних і субстанціальних, вторинних синтаксем у діалогічному мовленні, реалізацію комунікативних типів простого речення в репліці-запитанні і репліці-відповіді, особливості актуального членування простого речення (темо-ремні відношення) діалогічного мовлення.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що висновки й узагальнення виконаного дослідження сприяють глибшому пізнанню функціонально-категорійних властивостей складників семантико-синтаксичної структури простих елементарних і неелементарних речень у діалогічному мовленні, дозволяють встановити специфіку функціонування синтаксем у репліках-запитаннях і репліках-відповідях, з'ясувати особливості темо-ремного членування у діалогічній єдності. Проведений аналіз семантико-синтаксичної і комунікативної структури простого речення діалогічного мовлення матиме застосування в подальших наукових працях із категорійної та функціональної граматики української мови.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення деяких теоретичних проблем семантичного і комунікативного синтаксису. Положення, викладені у дисертації, знайдуть застосування при написанні підручників і навчально-методичних посібників, методичних розробок із синтаксису української мови, курсових, дипломних та магістерських робіт, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів з синтаксису простого речення, у процесі вивчення української мови в середній школі.
Апробація результатів дисертації. Розділи роботи і все дослідження в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Рівненського державного гуманітарного університету. Основні теоретичні положення, а також практичні результати дослідження виголошувалися на Всеукраїнській науковій конференції Семантика мовних одиниць: теоретичні і прагматичні аспекти” (Херсон, 2001), X Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), Всеукраїнській науковій конференції Український модернізм зі столітньої відстані” (Рівне, 2001), Міжнародній науковій конференції Актуальні напрями слов'янської та романо-германської філології” (Рівне, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції Проблеми типології граматичних одиниць” (Рівне, 2005), Міжнародній науковій конференції Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006), на вузівських наукових конференціях професорсько-викладацького складу Рівненського державного гуманітарного університету (2001-2006).
Публікації. Проблематику та основні положення дисертаційної праці викладено в 10 одноосібних публікаціях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (271 найменування), джерел фактичного матеріалу
(50 одиниць) та додатків. Повний обсяг роботи - 210 сторінок, з яких основний текст становить 181 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Семантико-синтаксичний рівень, базуючись на семантико-синтаксичних відношеннях та виділених на їх основі компонентах, виступає проміжною ланкою, що з’єднує глибинну і поверхневу структури.
Реалізація моделі речення в процесах спілкування неможлива без різноманітних видозмін, які спричинені певними факторами.
Мовленнєва діяльність передбачає свідомий добір і опрацювання мовних засобів. Писемне оформлення та природа самого діалогу, об’єктивні і суб’єктивні чинники, що впливають на його формальну будову, підтекст, зумовлюють структурну організацію реченнєвої конструкції, яка репрезентує ту або іншу інформацію.
У процесі комунікації мовець оперує конкретними реченнями, котрі при реалізації виявляють набір додаткових семантичних функцій, що відображають передусім залежність репліки-реакції від стимулу.
Головними учасниками мовленнєвого акту є адресант, який за допомогою питального висловлювання намагається виразити свою зацікавленість ситуацією в цілому або її частковим елементом, указуючи на комунікативне завдання, та адресат, котрий дає відповідь своєму співрозмовникові, констатує або виявляє свої думки з приводу того чи іншого факту дійсності.
Комунікація в межах такого комплексу є повною, однак здійснюється за допомогою різних структурних будов, що співвідносяться за змістом і часто є зрозумілими тільки в складі діалогічної єдності.
Репліка як одиниця діалогу будується за загальною структурною схемою двоскладного чи односкладного речення і не є абсолютно відмінною від побудов монологічного мовлення. Однак її формальному рівню властиві особливості щодо наявності/відсутності семантично наповнених компонентів.
Семантичний рівень речення відображає денотативну ситуацію через поєднання предиката як центрального компонента із непредикатними знаками на основі семантико-синтаксичної валентності. Семантичні особливості предикатів виявляються в складі речення. На відображенні різного роду інформації в мовленнєвих конструкціях спеціалізуються всі різновиди цих компонентів, які зумовлюють значеннєвий тип речення та його формальну будову.
Центральну позицію в реченнях-репліках займають предикати дії. Встановлено, що оскільки дія виконувана певним суб’єктом переноситься на якийсь об’єкт, то найменшою валентністю дієслів дії є дві субстанціальні синтаксеми. У діалогах функціонують усі валентні класи предикатів дії зі значною перевагою три - та чотиримісних ознакових слів дії.
У зв’язку з тяжінням речень-реплік до ущільненості та актуалізацією конкретного комунікативного завдання реалізація залежних іменникових компонентів багатовалентних дієслів дії обмежується звичайно двома чотирма аргументами.
Продуктивними в мовленнєвих конструкціях є предикати стану, процесу, якості та локативний предикат. Периферійну позицію в діалогах займають предикати кількості. Семантико-синтаксична структура речень з цими компонентами в основному є маломісною і актуалізується в межах одного-трьох аргументів.
Речення-репліка є повноцінною синтаксичною структурою, яка реалізує своє семантичне навантаження лише за наявності предиката, що визначає її модально-часові характеритики. Експліцитність цієї синтаксеми зумовлюється тим, що предикат є центральним компонентом і містить те нове, про що повідомляється в реченні.
Потреба висловлюватися економно, без називання зрозумілого, призводить у діалозі до опущення предикатних синтаксем. Імпліцитність цих одиниць стосується, зазвичай, репліки-реакції, яка інформацію про ознакове слово черпає в основному із попереднього констексту або безпосередньо з умов ситуації.
На відміну від монологічного мовлення, в якому відсутність ознакового слова порушує граматичність і комунікативність будови, діалогічні структури з пропущеним дієсловом є повноцінними одиницями, котрі виконують свою інформативну функцію за наявності різноманітних компенсуючи формальних чинників.
Діалогічне мовлення, яке часто є емоційним, багате на вживання реплік-відповідей, у яких предикатні синтаксеми замінюються словами-реченнями. За їхньою допомогою адресат найчастіше стверджує або заперечує якусь думку, виражає своє ставлення до тієї інформації, яка міститься в запитанні. Їх функціонування повністю виправдане лише за наявності попереднього контексту або умов ситуації. Уживання еквівалентів усуває небезпеку інформативної перевантаженості мовлення, що робить його більш динамічним.
Предикати є несамодостатніми семантичними одиницями, тому їхнє значення доповнюють різні субстанціальні синтаксеми. Реалізація значеннєвих розрядів цих одиниць у реченнях-репліках відзначається певною специфікою. Будь-яка дія, стан, процес, ознака, місцезнаходження та кількісна характеритика пов’язані із суб’єктом, який у діалозі має різноманітне іменникове наповнення. Продуктивними є об’єктні, локативні та адресатні синтаксеми. Зрідка вживаються інструментальні аргументи.
Актуалізація в будовах діалогу усіх можливих іменникових синтаксем не є обов’язковою, а в багатьох випадках зайвою. Експліцитність/імпліцитність цих одиниць зумовлюється комунікативною настановою висловлення, намаганням мовця повідомити дещо нове про дійсність, не повторюючи уже відомої інформації, а також використанням невербальних засобів комунікації. При цьому імпліцитність певних синтаксем у семантико-синтаксичній структурі речення не порушує змісту конструкції.
Тяжіння до економії мовних засобів спричинило вживання в діалогічних конструкціях компонентів із прихованим змістом, що звичайно є похідними від речень. Ними є різні види ускладнення структури простого речення. Це синтаксеми адвербіальні, атрибутивні, модальні, вокативні.
Реалізація в процесі спілкування комунікативного завдання впливає на бажання мовця з'ясувати певні обставини, які супроводжують якусь ситуацію або стали передумовами її появи. Потреба у фіксації будь-якої події впливає на продуктивність у діалогах адвербіальних синтаксем із часовим значенням. Регулярними є причинові та цільові детермінантні синтаксеми. Спорадичними в простих реченнях-репліках є детермінанти умови та допусту. Така нетиповість їх для діалогів пояснюється тим, що більш природним середовищем для реалізації цих одиниць є науковий стиль та складні речення.
Характерним для діалогів є вживання кількох обставинних поширювачів, які як уточнюють один одного, так і вносять різні додаткові значення.
Формам вираження у діалогах самостійного поширювача властиве розмаїття, яке вказує на багатство і гнучкість структур, а також безперервний розвиток літературної мови. Центральне місце займають прийменниково-відмінкові комплекси, що передають численні обставинні значення і є продуктивними у всіх семантичних різновидах детермінантів. Рідше цю роль у конструкціях виконують прислівники, які переважно виражають часові та причинові значення.
Функціонування атрибутивних синтаксем у реченнях-репліках зумовлюється передусім петребою комунікації. Додаткове повідомлення підсилює, конкретизує, уточнює та вносить істотні відтінки в значення об’єкта чи дії атрибуції. Ідентифікуюча функція означальних синтаксем є актуальною для речення. Атрибутивні синтаксеми, як і адвербіальні, є важливим засобом мовної економії.
Потреба при спілкуванні передавати різноманітні емоційно-модальні типи інформації вплинула на продуктивність у діалогах модальних вторинних синтаксем, яким властива функція вставності. Ці одиниці формують повідомлення суб’єктивно-модального змісту. Діалог широко реалізує значення гіпотетичної та стверджувальної модальності, джерела повідомлення. Зрідка вживаються слова із логічним змістом.
Специфічною рисою діалогічного спілкування є спрямованість мовлення на певного адресата, що виявляється за допомогою різних засобів. Мовленнєвий акт є природним середовищем функціонування вокативних синтаксем у формі кличного відмінка, за допомогою яких привертається увага співрозмовника, стимулюється прискорення реалізації певної дії, поява додаткової конкретної реакції, певних відомостей про предмети та явища реальної дійсності.
Розуміння змісту модальних і вокативних вторинних синтаксем у діалогах часто залежить від певних чинників, як-от етапи знайомства співрозмовників, зацікавленість темою розмови, соціальний статус мовців, їх настрій та ін. Вони є одними із найважливіших компонентів будови діалогу.
Функціонування в діалогічній єдності ускладнювальних синтаксем із різним семантичним значенням залежить від комунікативної настанови першого учасника діалогу та ситуації мовлення, емоційності мовленнєвого акту, безпосередності спілкування, спільного досвіду.
Найбільш типовою формою мовного спілкування, в якій комунікативне завдання має вплив на актуальне членування, є форма діалогу типу питання-відповідь. У діалогічній єдності, на відміну від монологічного мовлення, чітко простежуються темо-ремні відношення, які визначаються реплікою-запитанням. У репліці-відповіді звичайно наявна лише рема. Використання теми, яка є відомою з репліки-запитання, переважно зумовлюється стилістичними чинниками, а також комунікативними потребами.
Висловленню властиво свій актуальний зміст передавати різними структурами залежно від умов комунікативного акту й ситуації. Тому потреби діалогічного спілкування призводять до компресії речень-реплік, що допомагає розвантажити мовлення від тих елементів, які гальмують інформаційний обмін.
Порядок слів, інтонування та специфічні синтаксичні конструкції є засобами доведення до свідомості слухача нового змісту висловлення.
Основним чинником, що впливає на проходження акту комунікації як передачі думки, є повнота або частковість змісту репліки-запитання, який, у свою чергу, залежить від суб’єктивної позиції адресанта, оскільки виражає спрямованість інтересів людини, зацікавленої тим чи іншим невідомим аспектом ситуації.
Діалогічна форма створює складну організацію структур, яка залежить безпосередньо від загального комунікативного акту, а саме характеру ситуації.
Таким чином, семантико-синтаксична структура простого речення діалогічного мовлення, на відміну від монологічних конструкцій, звичайно є ущільненою, оскільки репліка часто містить лише одну синтаксему, необхідну для розуміння ситуації. Комунікативна структура в діалогічних комплексах типу питання-відповідь визначається мовленнєвою ситуацією, а отже, зумовленим цією ситуацією комунікативним завданням.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абашина В.М. Взаємовплив комунікативної і структурно-смислової організації синтаксичних одиниць // Мовознавство. 1982. № 1. С. 17 20.
2. Адмони В.Г. О синтаксической семантике как семантике синтаксических структур // Изд. АН СССР. Серия литературы и языка. 1979. № 1. Т.38. С. 24 35.
3. Алисова Т.Б. Семантико-коммуникативный субстрат безличных предложений // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 27 36.
4. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознавство. 1984. №. 5. С. 38 42.
5. Анікеєнко І.Г., Комарова К.О., Рукіна Е.П. Семантична структура речення та лексична двовалентність дієслова // Мовознавство. 1977.
№ 6. С. 57 60.
6. Арват Н.Н. Компонентный анализ семантической структуры простого предложения. Черновцы: Изд-во Чернов. ун-та, 1976. 68 с.
7. Арват Н.Н. До питання про семантичну типологію речення: На мат. східнослов'янських мов // Мовознавство. 1979. № 2. С. 24 31.
8. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Высш. шк., 1984. 159 с.
9. Арібжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1994. 17 с.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М., 1976. 383 с.
11. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2000. 18 с.
12. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
13. Баранник Д.Х. Устная монологическая речь (особенности языковой структуры и функционально-стилевая типология устной формы современной украинской монологической речи): Автореф. дис. д-ра филол. наук. К., 1970. 44 с.
14. Баранник О.Ю. Семантико-синтаксична категорія партитивності в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 2004. 19 с.
15. Бархударов Л.С. Проблема предложения в трактовке различных грамматических направлений // Вопросы языкознания. 1976. № 3. С.89 101.
16. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 344 с.
17. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высш. шк., 1977. 284 с.
18. Бережан Л.В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1997. 16 с.
19. Бех Е.А. Структурно-семантические особенности неполноты предложения: Автореф. дис. канд. филол. наук. Киев, 1990. 18 с.
20. Білецький А.О. Синтаксема інваріант синтаксичної системи // Мовознавство. 1971. № 5. С. 13 20.
21. Білодід О.І. Вчення О.О.Потебні про розвиток структури речення // Мовознавство. 1977. № 2. С. 39 50.
22. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. 200 с.
23. Богданов В.В. Структурная схема и семантика предложения // Исследов. по сем-ке. Сем-ие аспекты синтаксиса. Межвуз. сб. Уфа, 1985. С. 18 25.
24. Болюх О.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 1992. 16 с.
25. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
26. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136 с.
27. Борисюк І.В. Уточнююче питання в українському діалогічному мовленні // Мовознавство. 1973. № 3. С. 46 49.
28. Борисюк І.В. Взаємовідношення раціонально-експресивного та комунікативного рівнів у питальному висловленні // Мовознавство. 1977. № 1. С. 60 67.
29. Бровеев О.Г. Вопросно-ответные диалогические единства с репликами подтверждения и отрицания в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филолог. наук. Калинин, 1979. 16 с.
30. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высш. шк., 1967. 475 с.
31. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложнённого предложения: Автореф. дис. канд. филол. наук. Киев, 1992. 16 с.
32. Бурдаківська Н.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Дис. ... канд. філол. наук. Київ, 1990. 163 с.
33. Валимова Г.В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения // Семантическая структура предложения. Ростов на/ Д.: Изд-во Ростов. гос. пед. ин-та, 1978. С. 20 29.
34. Валюсинская З.В. Вопросы изучения диалога в работах советских лингвистов // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 299 313.
35. Ванников Ю.В. Явление парцелляции в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1965. 24 с.
36. Вардуль И.Ф. К вопросу о явлении эллипсиса // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. Доклады на конференции по теоретическим проблемам синтаксиса. М., Наука, 1969. С. 59 70.
37. Варпахович Л.В. Категория инструменталя и её реализация в тексте: Автореф. дис. канд. филол. наук. Минск, 1986. 22 с.
38. Ващенко О.І. Валентна і невалентна сполучуваність відприкметникових іменників у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2005. 20с.
39. Ваяхина А.В. Незаконченное предложение в речевой деятельности: Автореф. дис. канд. филол. наук. Минск, 1983. 24 с.
40. Ветрова О.Г. К вопросу о вокативных синтаксических единицах // Лингвистические исследования 1980: Анализ синтаксических единиц. М., 1980. С. 52 59.
41. Ветрова О.Г. Вокативность как синтаксико-семантический признак // Лингвистические исследования 1981: Грамматическая и лексическая семантика. М., 1981. С. 44 49.
42. Ветрова О.Г. Сочетаемость субстанциальной вокативной синтаксемы (на материале современного английского языка) // Лингвистические исследования 1982: Структура и значение предложения. М., 1982. С.49 57.
43. Взаємодія усних і писемних стилів мови. К.: Наук. думка, 1982. 180 с.
44. Визгина А.М. Модальность неместоименных общевопросительных предложений в диалогической речи (на материале современного русского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1973. 20 с.
45. Виноградов В.В. Современный русский язык: Введение в грамматич. учение о слове. М.: Учпедгиз, 1938. Вып.1. 160 с.
46. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.; Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
47. Виноградова О.В. Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2001. 18 с.
48. Винокур Т.Г. О некоторых синтаксических особенностях диалогической речи // Исследования по грамматике русского литературного языка. М.: Изд-во АН СССР, 1955. С. 342 355.
49. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1971. 120 с.
50. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
51. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
52. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
53. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
54. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
55. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1997. 23 с.
56. Гаврильев Н.Н. Семантико-синтаксические особенности диалога и их стилистическое использование (на материале современной французской художественной литературы): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1974. 26 с.
57. Гак В.Г. Русский язык в зеркале французского. Очерк 6. Структура диалогической речи // Русский язык за рубежом. 1970. № 3. С. 75 80.
58. Гак В.Г. Русский язык в зеркале французского. Очерк 7. Способ введения реплик в диалог // Русский язык за рубежом. 1971. № 2. С. 62 69.
59. Галаган О.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Кіровоград, 2004.
20 с.
60. Галкина-Федорук Е.М., Шанский Н.М., Горшкова К.В. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 238 с.
61. Гамова А.И. Синтаксическое выражение цели в современном украинском литературном языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Харьков, 1989. 24 с.
62. Гамова Г.І. Семантико-синтаксичні умови формування цільових відношень у простому реченні? (на прикладі вираження обставини мети прислівником) // Лінгвістичні дослідження. Збірник наукових праць. Харків, 1998. Вип. 1. С. 18 23.
63. Ган Ю.Б. О некоторых синтаксемах русского языка // Науч. докл. высш. шк.: Филологические науки. 1977. № 4. С. 47 56.
64. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
65. Гельгардт Р.Р. Рассуждение о монологах и диалогах (к общей теории высказывания) // Сборник докладов и сообщений лингвистического общества. Калинин: Калининск. гос. пед. ин-т, 1971. Вып. 1. Т. 11. С. 28 154.
66. Глагольев Н.В. Лингвистическая основа экономии и избыточности в синтаксисе разговорной речи (на материале немец. языка) // Учёные записки 1-го Моск. гос. ин-та ин. яз. им. М. Тореза. М., 1967. Т. 37. С. 56 83.
67. Голоюх В.І. Еліптичні речення з невербалізованими головними членами // Мовознавство. 1982. № 1. С. 21 26.
68. Гонтар Т.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць // Мовознавство. 1995. № 2 3. С. 17 21.
69. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
70. Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник. К.: Академія, 2004. С. 241 247.
71. Грищенко А.П. Напрями досліджень з усного мовлення у сучасному мовознавстві // Мовознавство. 1968. № 5. С. 11 16.
72. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1993. 32 с.
73. Гуйванюк Н.В., Шабат С.Т. Питальне речення в сучасній українській мові: Навч.-метод. посібник. Чернівці: Рута, 2000. С. 28 38.
74. Гуляева Ю.А. Семантика и функционирование высказываний с пропозициональными предикатами предположения: Автореф. дис. канд. филол. наук. Х., 1993. 17 с.
75. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. С. 199.
76. Гумовська В.В. Семантико-синтаксическая структура предложения с глаголами мысли в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1991. 27 с.
77. Гураль Л.Л. Про інтонацію діалогічних єдностей, побудованих за лексико-граматичною моделлю речення (на матеріалі англійської мови) // Мовознавство. 1971. № 1. С. 44 48.
78. Данеш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення (на матеріалі чеської та української мов) // Мовознавство. 1984. № 5. С. 38 42.
79. Дзюбак Н.М. Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999. 20 с.
80. Дзюбишина Н.Я. Компоненти речення в функціональному аспекті // Мовознавство. 1985. № 1. С. 46 50.
81.