Семенова, Наталія Адамівна Соціально-педагогічні умови виховання особистості молодшого школяра у сучасній сім'ї

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”

На правах рукопису

СЕМЕНОВА Наталія Адамівна

УДК 373.1.013; 373.1.02: 372.8

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ
ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
В СУЧАСНІЙ СІМ’Ї

Спеціальність
13.00.07. теорія та методика виховання

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
Євтух Микола Борисович,
академік АПН України,
доктор педагогічних наук,
професор
Острог 2005

ЗМІСТ
ВСТУП ....3
РОЗДІЛ 1 ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІМ’Ї В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА .............................15
1.1. Сучасні наукові підходи до проблеми сімейного виховання.15
1.2. Характеристика сімейних відносин і їх структурних компонентів.....................................................................................29
1.2.1. Стан сучасної сім’ї, її цикли, особливості, функції, структура, динаміка та типологія ....30
1.2.2. Використання надбань народної педагогіки....................43
1.2.3. Сімейне спілкування на основі принципів християнської етики і моралі.....................................................................56
1.3. Динаміка розвитку сучасної української сім’ї.............................74
1.4. Психолого-педагогічні особливості сімейного виховання особистості молодших школярів...................................................97
1.4.1. Сучасні погляди на виховання молодших школярів..99
1.4.2. Формування особистості молодшого школяра у мікросередовищі...105
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ....111
РОЗДІЛ 2 ДОСВІД ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У СУЧАСНІЙ СІМ’Ї..........................................................115
2.1. Діагностика статусу батьківської сім’ї, її особливостей та процесу сімейного виховання молодшого школяра................115
2.2. Експериментальна перевірка ефективності соціально-педагогічних умов виховання молодших школярів у сім’ї.......133
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ.... 157
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ......160
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..165
ДОДАТКИ ..188
ВСТУП

У період радикальних перетворень, які нині охопили всі сфери життя українського суспільства, особливо зростає роль сім’ї з усією складністю та різноманітністю функцій, які вона виконує. У кожній окремій сім’ї, у неповторному світі людської індивідуальності, відбувається передача соціального досвіду, закладаються основи трудових навичок, духовних принципів та норм поведінки молодої людини, відбувається соціалізація її особистості. Перехід економіки України на ринкові засади призвів до різкого розшарування сімей за рівнем їх прибутків, зруйнувавши ряд традиційних ціннісних орієнтацій не лише молоді, але й дорослих. Через економічну активність багатьох батьків їхні можливості безпосередніх контактів із дітьми звелися до мінімуму, що певною мірою ускладнило процес входження дитини у світ. Відбулося послаблення прийнятного зв’язку між поколіннями. У вихованні дітей та підлітків утворився своєрідний вакуум, який молоді люди намагаються заповнити самостійно, у тому числі й антисоціальними способами (наркоманія, алкоголізм, проституція, бандитизм, розбій і т. ін.).
Модернізація суспільних відносин у ХХ ст. значною мірою вплинула на функціонування сімей, їх склад, структуру та динаміку. Суттєво змінилися погляди людей на шлюб, сімейні стосунки, роль чоловіка та жінки як у суспільстві, так і в сім’ї. Ми спостерігаємо зменшення кількості шлюбів, зростання позашлюбних народжень, розлучень, кількості неповних сімей і дітей, які виховуються в них.
Не секрет, що на сьогодні царина сімейного виховання менш вивчена порівняно із загальним вихованням. Це пояснюється низкою причин:
- довгі роки в нашій країні здійснювалась державна політика, орієнтована переважно на суспільне виховання, що принижувало роль сім’ї як інституту розвитку особистості, робило мало актуальним вивчення теорії і практики сімейного виховання;
- сім’я, будучи одним із найскладніших утворень в історії людства, має багато взаємозв’язаних напрямків своєї діяльності (функцій), ось чому вивчення особливостей сімейного виховання неможливо вести автономно, у межах однієї педагогіки: потрібен міждисциплінарний комплексний підхід;
- сімейне життя і домашнє виховання складні предмети наукового дослідження, оскільки досить часто вони є таємницею за сімома замками”, у яку люди без особливого бажання впускають сторонніх, у тому числі й дослідників.
Сучасне суспільство все чіткіше починає усвідомлювати, що в період соціальних потрясінь різко підвищується роль сім’ї в житті будь-якої людини, оскільки саме в ній вона може отримати захист, підтримку, співчуття та любов. У зв’язку із цим, на нашу думку, важливого значення набуває дослідження та теоретичне обґрунтування соціально-педагогічних умов підвищення ефективності сімейного виховання, відродження сім’ї як соціального інституту розвитку особистості та її соціалізації на ранньому етапі. Слід відзначити, що у цьому напрямку було зроблено чимало, мали місце спроби збільшити бюджет вільного часу батьків для їх інтенсивного контакту з дітьми, створені певні умови для повнішого включення молоді в соціально-економічне, політичне і культурне життя нашого суспільства. Проте, у зв’язку зі зміною умов життя населення, проблема сімейної соціалізації набула нових граней стала складнішою і більш суперечливою. Сім’ї притаманні свої проблеми і кризові явища, які досить часто є відображенням проблем самого суспільства. Тому вивчення та переосмислення досвіду через призму нашого традиційного світогляду може виявитися корисним.
Загальні питання сімейного виховання особистості молодшого школяра знайшли відображення у працях багатьох класиків педагогічної, психологічної та філософської наук як зарубіжних, так і вітчизняних: Л.Виготського, А.Макаренка, І.Песталоцці, С.Рубінштейна, Ж.-Ж.Руссо, В.Сухомлинського, С.Шацького та ін. До цих питань звертаються й наші сучасники: Е.Берн, Л.Божович, О.Дорошенко, М.Ібука, М.Каган, Р.Кемпбелл, О.Литвинюк, А.Мудрик, В.Шепель та ін. Питанням розвитку молодших школярів займалися Б.Братусь, Л.Грищенко, Г.Костюк, С.Максименко, В.Семиченко, Н.Скрипченко та ін. Сім’я все більше привертає до себе увагу суспільствознавців, демографів та юристів: Ю.Арбатова, В.Бєлова, А.Тодорського, А.Харчева, З.Янкова та ін.
На рубежі століть важливого значення набули питання взаємостосунків між поколіннями (Роберт і Джейн Байярд, Р.Бернеа, В.Сатір, Е.Фромм) та способів роботи із сім’єю (О.Насєдкіна, С.Купріянов, Г.Куцебо). У визначенні педагогічних умов удосконалення сімейного виховання зробили свій внесок праці філософів та соціологів В.Афанасьєва, І.Бестужева-Лади, В.Бойка, В.Сисенка, В.Титаренко, Б.Урланіса, А.Харчева, Я.Щепанського та ін.; психологів Б.Ананьєва, А.Баранова, А.Петровського, В.Шубинського та ін. Дослідження процесу соціалізації ми знаходимо в працях В.Ільїна, В.Куєвди, І.Огроднікова, П.Філонова та ін.
Багато зарубіжних авторів звертаються до проблем методології функціонування сім’ї, серед яких слід відзначити Г.Гротеванта, У.Гуда, К.Девіса, У.Дюмона, С.Карлсон, Е.Коула, Р.Хілла та ін. В українській педагогічній науці проблеми сімейного виховання розглядаються також у роботах О.Воропая, В.Постового, В.Скуратівського, М.Стельмаховича, О.Сухомлинської, у наукових публікаціях М.Євтуха, у газетних і журнальних публікаціях з проблем родинного виховання І.Беха, В.Кузя, Ю.Руденка, З.Сергійчука та П.Щербаня.
Дослідження згаданих вище авторів роблять значний внесок у розробку проблеми сімейного виховання. Однак соціально-політичні та соціально-економічні обставини нашого часу, які обумовили зміни в суспільній свідомості, процес демократизації суспільства, відродження національної свідомості народу в цілому і кожної особистості окремо, потребують переосмислення особистісних аспектів сімейного виховання молодших школярів, переорієнтації та перегляду історичних поглядів на дану проблему.
В наш час з’являється низка суперечностей між:
- новими завданнями в царині сімейного розвитку особистості, реалізацією сім’єю численних функцій та відсутністю теоретичних розробок нових форм психолого-педагогічного просвітництва батьків та підвищення їх педагогічної культури;
- новими цілями, вимогами, поглядами на статус державної і приватної освітніх систем і тими, які раніше були обґрунтовані теорією і практикою освіти і виховання на базі державних установ та окремої сім’ї;
- величезним досвідом сімейного виховання, нагромадженим у народній педагогіці, та повним його забуттям чи, у деяких випадках, незначним використанням у сучасній педагогіці.
Усі ці суперечності свідчать про необхідність виявлення та обґрунтування педагогічних умов, при яких сім’я як інститут розвитку та соціалізації особистості молодшого школяра зможе реалізувати свої найважливіші функції, урахувавши сучасну реальну дійсність. Звідси випливає наукова проблема: який комплекс соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання, відродження сім’ї як соціального інституту потрібно створити для покращення формування і виховання особистості молодшого школяра у сучасних умовах.
Відповідно актуальність теми полягає у теоретичному переосмисленні педагогічних засад, необхідності наповнення їх новим змістом, домінантою якого буде звернення до досвіду, накопиченого поколіннями та розглянутого через призму нових соціально-культурних та економіко-політичних умов.
Аналіз літератури показує, що сім’я як соціум залишається радше поняттям, а не потужним і ефективним інструментом інституту виховання. Сьогодні суспільний стан людини визначається її ролями, виробничими чи соціальними. Її ж статус дружини (чоловіка) чи матері (батька) в очах навколишніх має набагато менше значення. І вже зовсім неважливо, яка вона дочка чи син. Укорінилась мораль, згідно з якою батьки повинні дітям усе, а діти батькам нічого. Тому не дивно, що в таких умовах люди не зацікавлені в дітях та у поліпшенні морального клімату в сім’ї.
Спроба замінити сімейне виховання суспільним, а сім’ю державними та громадськими структурами не виправдала себе. Замість того щоб спільно зміцнювати сім’ю, розвивати її виховний духовний потенціал, впливаючи на розвиток взаємин у сім’ї та її найближче оточення, педагогіка, що розвивалася у лоні тоталітарної системи, пішла легшим, але надзвичайно неефективним шляхом: відірвала дітей від вулиці, підмінивши сім’ю іншими формами турботи про дітей. В результаті ми маємо феномен дефіциту спілкування дітей і батьків, дорослих і дітей, який набагато більше виражений у нашій країні, ніж в інших країнах світу.
Приклад фактично повного відлучення сім’ї від процесів освіти не є унікальним у соціальній історії. І кожного разу сім’я потрапляла у кризовий стан. Найкраще це описав чудовий філософ і педагог Рoзанов В.В.: Сім’ї залишили лише право народити і дати перше молоко”, напевно, і перше молоко” якогось навчання, яке, однак, дуже швидко обривається, від 9 років (в наш час із 6 років) сім’я дає своїй дитині лише нічліг, на вечір кімнату, зранку їжу. Сім’я перетворена на квартироутримувача власного сина чи доньки, де права” останніх обмежені. Сім’я спустошена і запущена; вона трішки розбещена, але, у будь-якому випадку, вона стала беззмістовною і начебто трішки тупою, але це величезний культурний фактор, де трішки відгукнеться наслідками, які не згладити відмінним зазубрюванням найбільш обдарованих дітей та найбільш хитромудрими програмами” [173, c.222].
Глибокі зміни в соціально-економічній та духовній сферах суспільства спричинили часткове повернення до сімейного лона. Однак сім’я, внаслідок трансформації її функцій у попередні часи, виявилась неготовою до виконання покладених на неї обов’язків. Непорозуміння та розгубленість викликала також радикальна зміна ідейних засад сім’ї та сімейного виховання: одні ідеали забрали, а їх місце залишилося порожнім. Заклики до органічного поєднання сімейного та суспільного виховання, які нині можна часто почути, насправді реалізуються лише однобічно (сім’я суспільство), практично ігноруючи іншу сторону взаємостосунків (суспільство сім’я), яка насправді повинна бути провідною, пріоритетною. Саме тому визріла необхідність переосмислення класичних педагогічних поглядів на педагогіку сімейного виховання, на сім’ю як першооснову розвитку і соціалізації особистості молодшого школяра, реалізації більшості її потреб, інтегровану в суспільну систему соціумів, які також формують особистість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відображений у роботі напрям дослідження відповідає державній політиці України, спрямованій на зміцнення української сім’ї і забезпечення реалізації національної системи батьківського виховання дітей, основні положення якого викладені у Державній національній програмі Освіта (Україна ХХІ століття)”, концепції Сім’я та родинне виховання”, розробленій співробітниками лабораторії сімейного виховання Інституту педагогіки АПН України, програмі родинно-сімейного виховання Сім’я і діти” (лабораторія сімейного виховання Інституту педагогіки АПН України), програмі родинно-сімейного виховання „Сім’я і діти” (лабораторія сімейного виховання Інституту педагогіки АПН України) та програмі Школа родина”, розробленої на основі концепції Система національної освіти”, яка створена в Інституті українознавства Національного університету ім. Т.Г.Шевченка.
Тема дисертації має зв’язок з програмами Національного університету „Острозька академія”. Даний напрям дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри психолого-педагогічних дисциплін і розробляється як складова теми „Психолого-педагогічні основи розвитку духовності особистості” (протокол № 2 від 6.09.2001 р.). Тема була затверджена рішенням кафедри психолого-педагогічних дисциплін Національного університету Острозька академія” 22.09.2002 р. (протокол №2) та узгоджена з Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні 29.10.2002 р. (протокол № 8).
Об’єкт дослідження: процес виховання особистості молодшого школяра в сучасній сім’ї.
Предмет дослідження: комплекс соціально-педагогічних умов, які забезпечують удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра з урахуванням сучасної соціальної ситуації.
Мета дослідження: виявити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити комплекс соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра з урахуванням специфіки сім’ї, її структури та сімейного циклу, а також регіональних особливостей.
Гіпотеза дослідження: виховання молодших школярів у сім’ї може бути ефективним при реалізації такого комплексу педагогічних умов:
- проведення безперервної діагностики статусу батьківської сім’ї і процесу сімейного виховання як бази для його постійної та динамічної корекції;
- урахування психологічних, фізіологічних та соціальних особливостей дітей молодшого шкільного віку;
- розробка і запровадження програми педагогізації батьківської сім’ї, що забезпечує мотивацію вибору форм та методів збагачення психолого-педагогічного досвіду батьків;
- обґрунтування варіативної моделі використання в практиці сімейного виховання традицій української народної педагогіки;
- здійснення соціально-педагогічної взаємодії всіх соціальних інститутів (дитсадок, школа, вуз, соціальні та психолого-педагогічні служби), націлених на допомогу сім’ї, захист материнства та дитинства.
Відповідно до мети дослідження були визначені такі завдання дослідження:
1. Проаналізувати стан дослідження проблеми у філософській, психолого-педагогічній та соціологічній літературі.
2. Здійснити психолого-педагогічний і соціологічний аналіз стану сучасної сім’ї, її функцій, визначити її структуру та типологію, виявити тенденції розвитку та особливості функціонування української сім’ї на сучасному етапі.
3. Виявити роль і значення сімейної комунікації та способів підвищення її ефективності.
4. Розкрити вікові, фізіологічні і психологічні особливості виховання і соціалізації молодших школярів.
5. Визначити шляхи підвищення педагогічної культури батьків та обґрунтувати та експериментально перевірити комплекс соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра, враховуючи доцільне співвідношення сімейного і суспільного виховання та технології взаємодії батьків і професійних педагогів.
Наукова новизна дослідження полягає:
1. У виявленні комплексу педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра, що сприяє відновленню статусу сім’ї як найважливішого інституту соціалізації особистості, до якого належать:
- сімейна комунікація як спосіб підвищення психолого-педагогічного впливу на дитину;
- урахування вікових, фізіологічних і психологічних особливостей виховання і соціалізації молодших школярів в сім’ї;
- народна педагогіка, видозмінена відповідно до вимог сьогодення;
- організація роботи та взаємодії інститутів із підвищення психолого-педагогічної підготовки та вдосконалення культури батьків та педагогів.
2. У виявленні та обґрунтуванні соціально-педагогічного статусу сім’ї в період кардинального реформування суспільного життя і його адаптації до регіонального досвіду.
Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні та експериментальній перевірці комплексу соціально-педагогічних умов зі зміцнення сім’ї, підвищення її виховного потенціалу; розробці рекомендацій, які здатні надати методичну допомогу батькам, службам та організаціям, які покликані курирувати розвиток сім’ї та сімейного виховання на державному та регіональному рівнях; розробці моделей сімейного спілкування та виховання з урахуванням життєвого циклу сім’ї.
Дослідження проводилося на базі загальноосвітніх шкіл Рівненської області. Результати дослідження використовуються у навчальному процесі та роботі з батьками у ряді шкіл Рівненської області (довідки № 04-07/215 від 27.04.2004 р., № 149 від 10.09.2004 р., № 205 від 28.10.2004 р.). Отримані результати дисертаційного дослідження можуть також використовуватися у дослідженнях з теорії і методики виховання, порівняльної педагогіки, при підготовці навчальної літератури та при організації науково-педагогічних досліджень студентів.
Вірогідність результатів базується на теоретичних положеннях, які були розвинені та обґрунтовані у працях із педагогіки, психології та соціології, а також даних експерименту. Валідність та надійність отриманих даних забезпечена розробкою та використанням взаємодоповнюючих методик, безперервною корекцією, повторним проведенням експериментів, особистою участю автора в експериментальній роботі. Репрезентативність отриманих даних базується на широкій базі дослідження.
Методологічною основою дослідження є теоретичні положення про сім’ю як найважливіший виховний інститут, що забезпечує процес виховання і соціалізації особистості з урахуванням принципів наслідування, спадковості, традицій народної педагогіки, індивідуалізації та диференціації, а також:
- психологічна теорія розвитку особистості (І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, В.Галузинський, Г.Костюк, А.Леонтьєв, С.Максименко, С.Рубінштейн, М.Фібула, Г.Шевченко, В.Шубинський);
- педагогічна теорія розвитку особистості (А.Макаренко, А.Мудрик, В.Постовий, В.Сухомлинський, С.Шацький);
- теорія соціалізації особ

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналіз філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури показав, що дослідження та теоретичне обґрунтування шляхів та соціально-педагогічних умов вдосконалення сімейного виховання, відродження сім’ї як соціального інституту виховання особистості та її соціалізації знайшов відображення в працях представників багатьох наук різних країн світу педагогів, психологів, соціологів, демографів, юристів, лікарів, філософів, літературознавців, політиків та ін.
Сім’я перший і головний інститут соціалізації людини та головний суб’єкт соціального виховання повинна стати основним об’єктом уваги держави. При цьому гарантоване надання сім’ї всіх необхідних засобів для виховання дітей повинно розглядатися як обов’язок держави в компенсації фізичних та інших затрат сім’ї на виховання підростаючого покоління.
У сучасних умовах виникла об’єктивна потреба у вирішенні низки суперечностей між:
- новими умовами, вимогами, поглядами на статус державної і новостворюваної приватної освітніх систем та усталеними теорією та практикою навчання і виховання на базі державних інститутів і кожної окремої сім’ї;
- новими завданнями в галузі сімейного виховання, реалізацією сім’єю численних функцій та відсутністю теоретичних розробок нових форм психолого-педагогічного просвітництва батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури;
- величезним досвідом сімейного виховання, нагромадженим у народній педагогіці, та повним його забуттям, а в деяких випадках частковим використанням.
Аналіз практики показав, що існує необхідність переосмислення класичних і народних педагогічних поглядів на педагогіку сімейного виховання, на сім’ю як першооснову виховання та соціалізації особистості, реалізації більшості її потреб та її інтеграцію в суспільну систему соціумів, що формують особистість.
Дослідження підтверджують, що сімейне виховання здійснюється на основі єдиного комплексу умов. Кожен компонент із виділених нами соціально-педагогічних умов у випадку його комплексної та послідовної реалізації здатен забезпечити ефективне вдосконалення сімейного виховання і, навпаки, виділення з цього комплексу окремих умов та їх ізольоване вивчення і врахування може призвести до хибних висновків та наслідків у виховній роботі. Найважливішими компонентами цього комплексу, на нашу думку, є:
- матеріальні та побутові умови;
- чисельність і структура сім’ї;
- моральна, емоційно-психологічна й трудова атмосфера;
- психологічні особливості розвитку молодшого школяра;
- розвиток сімейного колективу і взаємин між його членами;
- освіта, професійні якості та життєвий досвід батьків;
- вільний час та організація дозвілля;
- національні традиції сім’ї та релігійне виховання;
- система і характер спілкування в сім’ї та її спілкування з навколишнім світом;
- рівень педагогічної культури дорослих, що визначає рівень їхньої педагогічної діяльності в сім’ї.
На основі теоретичного аналізу, узагальнення науково-теоретичної літератури та експериментальної роботи були отримані такі результати:
- теоретично обґрунтований комплекс соціально-педагогічних умов вдосконалення сімейного виховання;
- вивчений і проаналізований регіональний досвід, його особливості та тенденції подальшого розвитку і вдосконалення;
- досліджено стратегії державної політики в питаннях допомоги та підтримки розвитку інституту сім’ї та розроблено рекомендації щодо її подальшого розвитку;
- здійснено науково-педагогічний аналіз суті сімейного виховання в межах народної педагогіки, прийомів, методів і засобів, зокрема емпіричних знань, накопичених народом упродовж століть та збагачених науковими педагогічними знаннями.
Дослідницька діагностична робота з визначення якісних характеристик сім’ї, диференціації батьків за ставленням до сімейного виховання, за рівнем їх психолого-педагогічної культури є важливою умовою пошуку нових форм підвищення рівня психолого-педагогічної культури батьків, у свою чергу, високий рівень педагогічної культури є передумовою використання традицій народної та наукової сімейної педагогіки.
Результати цієї дослідно-експериментальної роботи свідчать, що для вдосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра необхідна реалізація таких педагогічних умов:
- ведення безперервної діагностики батьківської сім’ї, процесу сімейного виховання як бази для його безперервної та динамічної корекції;
- розробка і впровадження програм прогнозування розвитку сім’ї та сімейного виховання;
- забезпечення соціально-педагогічної взаємодії всіх соціальних інститутів, які орієнтовані на допомогу сім’ї та захист материнства;
- у чинних навчальних програмах шкіл, технікумів, вузів необхідно підкреслити виховне значення народної творчості, народного героїчного епосу; культивувати національні види спорту та розваг під час сімейного відпочинку;
- підготовка кваліфікованих спеціалістів і створення розгалуженої системи соціальних служб, які б надавали допомогу та консультації з питань виховання, оздоровлення і захисту прав дитини.
Реалізація цих умов може ефективно здійснитися лише за допомогою різноманітних державних інститутів виховання, умовою успішної діяльності яких, у свою чергу, є координація та інтеграція спільних зусиль в організації допомоги та підтримки сім’ї.
Складність процесів педагогізації та соціалізації, при наявності деформації сьогодні, вимагає інтеграції мережі органів і закладів психолого-педагогічної допомоги та соціального виховання, соціально-правового захисту, медичної профілактики і попередження відхилень у поведінці неповнолітніх у взаємопов’язану та взаємодіючу систему, спрямовану на забезпечення повноцінного розвитку дитини, охорону прав і добробуту її життя. Їх участь у діяльності, пов’язаній зі здійсненням конкретних впливів на особистість, що вимагають застосування педагогічних, психологічних, правових, кримінологічних та інших спеціальних знань, допустима лише при наданні допомоги основними суб’єктами служби після їх навчання, атестації та встановлення їх відповідальності. Виходячи з цього, ми можемо говорити про необхідність створення державних та громадських навчальних центрів із підготовки соціальних робітників (педагогів, психологів тощо).
Наша самостійність може стати неоціненною творчою силою” тільки в тому разі, якщо вона розвиватиметься в нормальних умовах здорового родинного життя, у пестощах материнської любові, під суворою батьківською опікою, під ласкавим оком дідуся чи бабусі, у приязних товариських взаєминах між братами і сестрами та шкільними товаришами. Якщо ж вона не матиме цієї необхідної для свого нормального розвитку основи, вона може виродитись взагалі або перетворитися в безсердечну сухість і жорстокість, з якими вже починають боротися на Заході, або в безплідний сентименталізм і паразитний емоціоналізм, що, власне, забруднює і отруює здорову емоційність, так притаманну нашому українському народові.
Якщо уявити суспільний розвиток як поступальний рух, то він залишає за межами логіки усю складність і різноманітність процесів, які мають місце у царині сімейного виховання. Необхідний більш широкий і глибокий погляд, який забезпечить цивілізаційний підхід, який допускає відмову від заданих шаблонів і схем, відкритість для нових тенденцій, урахування регіональної своєрідності та особливостей розвитку інституту сім’ї.
ХХІ ст. іде під знаком глобалізації основних аспектів нашої культури і нашого співжиття взагалі, а особливої уваги в цьому процесі набуває проблема духовної культури як найвищої міри неминучих національних та загальнолюдських цінностей. Через це духовність є глобальною проблемою не лише культури, а й нашого співжиття взагалі. Новий час прийшов з новим методом аналізу, синтезу, передбачення стану, проблем, перспектив розвитку людини і людства методом системного, цілісного їх бачення. Людина і, зокрема, сім’я постають і як біологічні, соціальні, етнонаціональні, політичні, і як духовно-культурні, психічні феномени. Інтеграція та систематизація повинні стати домінуючими у системі наук.
Дане дисертаційне дослідження не вичерпує усіх сторін проблеми, що вивчається. Надалі можуть бути розглянуті питання подальшого сімейного виховання та соціалізації дитини в сім’ї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авторська школа О.А.Захаренка: Матеріали конференції / Ред. кол.: В.Г.Кузь та ін. К.: Науковий світ, 2000. 43с.
2. Азаров Ю.П. Педагогика любви и свободы. М.: Топикал, 1994. 608с.
3. Азаров Ю.П. Искусство воспитывать: Кн. для учителя / Предисл. О.Матятина. 2-е изд., испр. и допол. М.: Просвещение, 1985. 448с.
4. Азбука для двоих // Педагогический факультет. 1991. №6. 190с.
5. Айтматов Ч. Статьи, выступления, диалоги, интервью. М.: Про­гресс, 1982. С.27-29.
6. Алешина О.Н., Газман Л.Я., Дубовская Е.Н. Социально-психологичесние методы исследования супружеских отношений. М.: МГУ, 1987. 78с.
7. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического про­цесса. Минск: Университетское, 1990. 660с.
8. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. М.: Издательский дом Шалвы Амонашвили, 1996. 496с.
9. Ананьев Б.Г. Психология педагогической оценки // Из­бранные педагогические труды / Под ред. А.А.Бодалева и Б.Ф.Ломова. В 2-х тт. М.: Просвещение, 1980. С.129-267.
10. Антонов А.В. Информация: восприятие и понимание. К.: Наукова думка, 1988. 184с.
11. Антонов А.И. Микросоциология семьи (методология исследования структур и процессов). М.: Изд. дом Nota Bene”, 1998. 360с.
12. Антонов А.И., Сорокин С.А. Судьба семьи в России ХХ1 века. М.: Социум, 2000. 416с.
13. Арнаутова Е.П.,Иванова В.М. Общение с родителями: зачем, как? М.: Просвещение, 1993. 136с.
14. Аршавский И.Н. Ваш ребенок. У истоков здоровья. М.: Просвещение, 1992. 40с.
15. Баракин А.И. Его Величество Ребенок какой он есть: Тайны и загадки. М.: Просвещение, 1996. 186с.
16. Бартошко О. Щоб вас не зробили жебраками // Рідна школа. 1998. №4. С.5-7.
17. Баттерворт Дж., Харрис М. Принцыпи психологии развития / Пер. с англ. М.: Когнито-Центр”, 2000. 350с.
18. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Примеч. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 444с.
19. Бейкер К.Г. Система охраны психического здоровья в США // Вопро­сы психологии. 1990. № 6. С.34-З8.
20. Беймер Ю. О возможности использования социально-психологиче­ского понятия установки в педагогике // Социально-пси­хологические вопросы педагогического воздействия / Под ред. Г.С.Сухобской. Таллин, 1976. С.18-21.
21. Бердяев Н.А. Судьба человека в современном мире. Париж: Гашет, 1932. 184с.
22. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. М.: Центр общечеловеч. ценностей, 1996. 252с.
23. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. М.: Педагогика, 1989. 192с.
24. Бестужев-Лада И.В. Ступени к семейному счастью. М.: Мысль, 1988. 301с.
25. Бестужев-Лада И.В. История твоих родителей: Разговор с молодым поколением. М.: Мысль, 1988. 111с.
26. Бех І.Д. Від волі до особистості. К.: Україна - Віта, 1995. 202с.
27. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. К.: ІЗМН, 1998. 204с.
28. Бех І.Д. Особистість народжується в сім’ї // Початкова школа. 1994. №2. С.8-11.
29. Біленька Г., Кроль О., Кравчук М., Руденко Ю. Сучасне козацько-лицарське виховання дітей та юнацтва України // Освіта. 1999. №18. 25 серпня.
30. Бодалев А.А. О формировании отношений в семье // Советская педагогика. 1991. №8. С.39-44.
31. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1966. 464с.
32. Болдыгрев Н.И., Гончаров Н.К., Есипов Б.П., Королев Ф.Ф. Педагогика. М., 1968. С. 51
33. Бондарчук О.І. Сім’я як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. К.: АЛД,1998.280с.
34. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї: Курс лекцій. К.: МАУП, 2001.96с.
35. Бреева Е.Б. Дети в современном обществе. М.: Эдиториал УРСС, 1999. 216с.
36. Брюнинч Б. С компасом через лабиринт жизни. Как дети решают важнейшие вопросы бытия. Спб.: Науч.-популярн. изд., 1998. 144с.
37. Брусиловский А.И. Жизнь до рождения. М.: Знание, 1991. 224с.
38. Бурненская Г.В., Карабанова О.А., Лидере А.Г. Возрастно-психо-логическое консультирование. М.: МГУ, 1990. 128с.
39. В поисках взаимодействия (семья, школа, общественность) / Сост. Л.С.Ломизе. М.: Знание, 1998. 48с.
40. Варга Д. Дела семейные: Пер. с венг. М.: Педагогика, 1986. 160с.
41. Ващенко Г. Виховання волі і характеру. К.: Школяр, 1999. 385с.
42. Взаємозв’язок психолого-педагогічної науки і шкільної практики як фактор вдосконалення педагогічної майстерності: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Рівне, 1998. 191с.