Шаблиста Любов Миколаївна. Державне регулювання структурних зрушень в економіці України

Краткое описание

Шаблиста Любов Миколаївна. Державне регулювання структурних зрушень в економіці України: Дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / НАН України; Інститут економіки. - К., 2002. - 463арк. - Бібліогр.: арк. 403-436

Шаблиста Л.М. Державне регулювання структурних зрушень в економіці України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 організація управління, планування і регулювання економікою. Інститут економіки НАН України, Київ, 2002.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних і методологічних засад удосконалення механізму державного регулювання структурних зрушень в національній економіці в умовах її ринкової трансформації. Проаналізовано сучасні тенденції структурних зрушень в економіці України, дана оцінка їх ефективності, розкрито основні причини інерційності структури вітчизняної економіки. Визначено роль податкового, бюджетного і кредитного механізмів в регулюванні структурних зрушень і обгрунтовано конкретні рекомендації щодо їх удосконалення, виходячи із світового досвіду регулювання структури економіки.
Розвинута ідея щодо розробки національної комплексної програми структурної перебудови економіки України, в основу якої закладено принцип організаційного поєднання двох типів державних цільових програм структуроформуючих і структурозабезпечуючих. Розроблено пропозиції щодо удосконалення інструментарію планування та прогнозування з урахуванням світового досвіду.

Інтегральним науковим результатом дисертаційного дослідження є комплексна розробка теоретико-методологічних засад державного регулювання структурних зрушень в економіці України в умовах її ринкової трансформації. Сформульовано ряд принципових висновків і пропозицій щодо напрямків, методів та механізмів реалізації державної структурної політики.
1. Вихідною методологічною базою для дослідження структури економіки є багатоаспектне бачення останньої як багаторівневої системної конструкції, що включає господарські системи підприємств, організацій, корпорацій; економіку регіонів; макроекономіку із своєю господарською системою, які об’єднуються в єдине ціле галузевими економіками, різними інфраструктурами (виробничою, ринковою, інформаційною, соціальною) і фінансовою системою. Основою аналізу структури економіки має бути відтворювальний підхід.
Сучасна структура національної економіки може бути представлена у вигляді постійно відновлюваного відтворювального циклу, в якому проявляються основні структурні залежності, а також притаманний йому механізм самоорганізації, самоуправління економічної відтворювальної системи, формування основних факторів саморозвитку. В ній відображаються і реалізуються наступні пропорції: матеріально-речові, вартісні, соціально-економічні й соціальні, макроекономічне регулювання яких є об’єктом структурних реформ.
2. Структурну політику слід розглядати як підсистему економічної, що пов’язана і активно взаємодіє з іншими її підсистемами інвестиційною, науково-технічною, інноваційною, промисловою, аграрною, валютно-фінансовою, зовнішньоекономічною тощо. В сукупності державних політик структурна політика займає особливе місце, обумовлене загальністю стійких і упорядкованих зв’язків між складовими елементами в усіх господарських, соціальних, науково-технічних та інших системах.
В трансформаційний період цілеспрямована структурна політика має стати стрижнем економічної політики, яка б спрямовувалась на реалізацію стратегічної цілі розвитку суспільства зростання добробуту народу, враховувала закономірності технічного переозброєння галузей економіки і базувалась на реально можливих фінансових і матеріальних ресурсах.
3. Структурну перебудову економіки як складний, багатоаспектний, масштабний і довготривалий процес необхідно поставити на фундаментальну планову основу і здійснювати через систему коротко-, середньо- і довгострокового планування на основі методів індикативного планування. Індикативні плани повинні розроблятись за участю і з урахуванням пропозицій ділових кіл і наукового співтовариства. Сама процедура розробки планів має на меті завдання формування загальнонаціонального консенсусу пріоритетів соціально-економічного розвитку країни і повинна спиратися на роботу інститутів соціального партнерства. Для розробки індикативних планів необхідно зробити відкритою для державного контролю економічну інформацію, на основі якої здійснюється цей процес, створити розгалужену систему планових і сприяючих органів і налагодити їх взаємодію.
4. Ефективним інструментом реалізації стратегічних змін в структурі економіки є система державних цільових програм. У вітчизняній практиці використання державних цільових програм відзначено низку суттєвих недоліків. Основні з них: безсистемне формування переліку програм; велика кількість програм і відсутність жорстких критеріїв їх відбору; декларативність, надмірна широта запланованих заходів; необґрунтованість очікуваних кінцевих результатів; нескоординованість програм по строках виконання; відсутність ефективного механізму багатоканальності джерел фінансування програм, планування і розподілу фінансових ресурсів у рамках програм, що фінансуються з бюджету; нечіткість у розподілі виконавчої та контрольної функцій по управлінню програмами. Внесено пропозиції щодо розробки національної комплексної програми структурної перебудови економіки, в якій би чітко визначались послідовність структурних зрушень; комплекс заходів, які передбачають узгоджений розвиток технологічно пов’язаних між собою галузей і виробництв; створення відповідних науково-технічних заділів по новій техніці і технології; розвиток кооперації та інтеграції, а також інструментів державного регулювання процесом структурної перебудови.
5. Регулюючі функції управління програмами можуть зміщуватись на рівень фірм-виконавців. З цією метою можуть засновуватись на договірних началах спеціальні державні, приватні, змішані незалежні компанії, консорціуми, агентства із спеціальними повноваженнями і відповідальністю. Організація управління державними програмами в ході виконання може модифікуватись з метою підвищення їх ефективності.
6. В регулюванні структурних зрушень в економіці України недостатньо ефективно використовується фінансово-кредитний механізм та його регулятори. Перешкодою служать недоліки в формуванні податкової системи та суперечності в проведенні податкової політики. Так, гальмом для здійснення прогресивних структурних зрушень стали нерівномірний розподіл податкового тягаря між різними секторами (галузями) економіки; значна частка в структурі податкової системи непрямих податків, які є ціноутворюючим фактором; слабка розвинутість ресурсних платежів; нерозвинутість стимулюючої функції податків; низький рівень збираності податків, слабка захищеність вітчизняних товаровиробників від недобросовісної зовнішньої конкуренції, нестабільність податкового законодавства тощо.
7. При реформуванні податкової системи України доцільно враховувати позитивний досвід розвинутих країн щодо використання податкового механізму для стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, ресурсозбереження, концентрації капіталів, регулювання зайнятості. З досвіду країн, що розвиваються, можна запозичити механізм залучення приватних інвестицій (в основному іноземних) до розвитку пріоритетних сфер економіки, а також регулювання експортно-імпортних операцій, враховуючи особливості соціально-економічного розвитку національного господарства. Повчальним для України є досвід країн з перехідною економікою щодо удосконалення оподаткування фізичних осіб, регулювання співвідношення між податками на юридичних і фізичних осіб.
8. Для підтримки структурно-технологічних зрушень інноваційного типу в економіці та окремих її секторах (галузях) необхідно активізувати стимулюючу функцію податкової системи, що в перспективі забезпечить перехід до нового технологічного укладу, стимулюватиме перелив трудових, матеріальних і фінансових ресурсів у прогресивні виробництва, а з іншого стримуватиме нагромадження морально та фізично застарілого устаткування та розвиток неефективних виробництв. Тільки запровадження комплексу стимулів для розширення масштабів і підвищення ефективності виробництва дає можливість перевести економіку в режим динамічного розвитку.
З огляду на це, об'єктом пільгового оподаткування має бути конкретний проект, що реалізує ключові напрями, визначені національною комплексною програмою структурної перебудови, а суб'єкти господарювання, що приймають участь в його реалізації, зобов’язані брати на себе конкретні зобов'язання (зниження витрат, впровадження ресурсозберігаючих технологій, реструктуризація виробництва тощо). При цьому фінансові ресурси, що залишаються в розпорядженні суб'єктів господарювання завдяки пільговому оподаткуванню, мають стати об'єктом державного контролю. У разі нецільового використання цих ресурсів, пропонується суму прибутку, залишеного як пільга, оподатковувати в загальному режимі.
9. Одним з нагальних завдань в області оподаткування, спрямованих на підвищення стимулюючої функції податків, є продовження вдосконалення ПДВ на основі позитивного досвіду розвинутих країн, адаптації його до європейських норм з урахуванням особливостей вітчизняної економіки. Для цього необхідно, по-перше, поетапно (в міру скорочення пільг) знижувати ставку ПДВ; по-друге, враховуючи регресивний характер ПДВ, диференціювати його ставку, встановивши понижену ставку (10 %) на соціально значущі товари широкого вжитку, споживання яких важливе для низькодохідних груп, і більш високі, ніж стандартні на окремі блага і предмети розкоші, які споживаються в основному високодохідними категоріями населення. По-третє, для зменшення негативного впливу ПДВ на ціну кінцевої продукції потрібно прискорити процес формування концернів та інших видів об’єднань, що дасть змогу зменшити кількість проміжних ланок (посередників), які нині широко розповсюджені і в яких на кожній наступній стадії нараховується ПДВ; по-четверте, удосконалити механізм відшкодування дебетового сальдо ПДВ з бюджету, запровадивши спеціальні рахунки для зарахування цього податку. Після проведення зазначених заходів ПДВ не лише джерела доходів бюджету, а й важливого дієвого інструменту регулювання економіки.
10. Через відсутність в Україні повноцінного ринкового середовища, усунення структурних деформацій економіки та закріплення позитивної динаміки зростання не може бути забезпечене лише за допомогою податкового механізму. Це пов’язано з існуванням досить інерційної структурно-технологічної залежності галузей, що відповідно зумовлює тривалий період їх переоснащення чи реконструкції і загрожує консервацією існуючого укладу. Тому нагальним є розширення бюджетно-інвестиційна підтримка реального сектора економіки.
11. Інвестиційні програми рекомендовано фінансувати через бюджет розвитку, який слід вивести із зведеного бюджету, і виконувати їх необхідно через інститути розвитку. До бюджету розвитку мають бути включені передбачені в бюджеті централізовані капітальні вкладення, кошти для фінансування програм розвитку, доходи від приватизації державного майна та управління державними пакетами акцій корпоративних підприємств; зв’язані іноземні кредити; частина амортизації підприємств державної власності під довгострокові зобов’язання уряду або НБУ (з наступним погашенням за рахунок прибутку від створених об'єктів. При цьому державні кошти важливо використовувати як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки, що гарантуватиме цільове спрямування інвестиційних ресурсів.
Доцільно розробляти середньострокові бюджети розвитку, що сприятиме забезпеченню наступності в процесі річного перехідного фінансування інвестицій, націленості річних бюджетів на вирішення середньо- і довгострокових завдань структурної перебудови економіки. Тоді в рамках середньострокового балансу можна збалансувати загальну суму дефіциту і суму бюджетних надлишків за всі роки циклу.
12. Для більш широкого залучення банківських кредитів для здійснення структурної перебудови економіки необхідно проводити державну політику дешевого і ефективного кредиту шляхом створення банків з високою часткою державної участі, розвитку кредитної кооперації, формування спеціалізованих інвестиційних банків. Зокрема, пропонується диференціювати норми мінімальних резервів. Так, для комерційних банків, що працюють на ринку фіксованих ресурсів (вклади і депозити), ставка повинна бути нижчою порівняно з тими банками, які орієнтуються лише на залишки фондів підприємств та комерційних структур. А для комерційних банків, які видають довгострокові кредити під інвестиційні проекти, доцільно встановити податкові пільги. Належну увагу потрібно приділити розвитку системи державного страхування кредитів.
13. З метою досягнення скоординованості дій органів економічного, фінансового та монетарного регулювання економічних процесів в Україні слід було б розширити повноваження Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України стосовно визначення інструментів реалізації комплексної програми структурної перебудови економіки. Водночас для достовірного відображення соціально-економічної ситуації в країні пропонується надати Державному комітету статистики України статус незалежного органу управління, аналогічний нинішньому статусу НБУ. Під незалежністю в даному випадку розуміється захищеність від впливу з боку будь-яких органів влади і управління, лобістів всіх видів і різних політичних сил.