Шариков Денис Ігорович Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ століття

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису
УДК 792. 8 (043. 3)
Шариков Денис Ігоревич

СУЧАСНА ХОРЕОГРАФІЯ ЯК ФЕНОМЕН ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
ХХ СТОЛІТТЯ

26.00.01- теорія й історія культури
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник -
кандидат мистецтвознавства, доцент,
заслужений діяч мистецтв України,
Касьянова Олена Василівна

КИЇВ 2008
ЗМІСТ

ГЛОСАРІЙ....5

ВСТУП..9
РОЗДІЛ І
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОСМИСЛЕННЯ ХОРЕОГРАФЇ ХХ ст17
Висновки до першого розділу..................27
РОЗДІЛ ІІ
ВИТОКИ СУЧАСНОЇ ХОРЕОГРАФІЇ..29
2.1. Чинники становлення танцювальних форм у ХХ ст......29
2.2. Особливості хореографії ХХ ст...48
Висновки до другого розділу..53
РОЗДІЛ ІІІ
РОЗВИТОК ХОРЕОГРАФІЇ ХХ ст....57
3.1. Новітні форми танцю у ХХ ст..57
3.2. Синтезовані танцювальні форми другої половини ХХ ст.....86
Висновки до третього розділу.............119
РОЗДІЛ IV
КЛАСИФІКАЦІЯ СУЧАСНОЇ ХОРЕОГРАФІЇ ЗА НАПРЯМАМИ, СТИЛЯМИ, ВИДАМИ...121
4.1. Напрями....121
4.2. Стилі.131
4.3. Види......141
Висновки до четвертого розділу...147
ВИСНОВКИ149
ДОДАТКИ...154
Додаток А. 4.1.; 4.2.; 4.3; Класифікація напрямів, стилів, видів сучасної хореографії..155
Додаток Б. Схема 4.2. Розвитку джаз танцю...................156
Додаток В. Схема 4.2. Розвиток теп танцю.157
Додаток Г. Схема 4.2. Розвиток модерн танцю...................158
Додаток Д. Схема 4.2. Розвиток рок-і-поп стилів танцю...................159
Додаток Ж. Схема 4.2. Розвиток неокласики в балеті (початок)...................160
Додаток З. Схема 4.2. Структура розвитку від неокласики до постнеокласики в балеті (продовження) .161
Додаток К. Схема 4.1.; 4.2. Різновиди модерну, постмодерну (авторський суб’єктивний стиль), постмодернізму (авторські експерименти) в балеті162
Додаток Л. таблиця 4.1.; 4.2.; 4.3; Динаміка розвитку напрямів, стилів, видів сучасної хореографії..163
Додаток М. таблиця та ілюстрації однодійного безсюжетного абстрактно-асоціативного неокласичного балету Романтичні мініатюри Ти в моєму вересні.164
Додаток Н. таблиця структури перфомансу ...165
Додаток П. таблиця структури модерн джаз танцю ..................................166
Додаток Р. таблиця структури імпровізації 167
Додаток С. таблиця структури контемпорарі данс.168
Додаток Т. таблиця структури хіп-хоп танцю.169
Додаток Ф таблиця структури теп танцю170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..171

ГЛОСАРІЙ

Імпровізаційно - синтезована
структура

так визначено в дисертації головні елементи в сучасної хореографії, якими є імпровізація і синтез танцювальних форм чи видів мистецтв (прим. дис.)

Контемпорарі данс

різні форми, види і техніки в європейському балетному театрі кінця ХХ ст., що ґрунтуються на неокласичній основі (Le Moal Philippe. Dictionnaire de la danse.- Paris., 1999.- p. 705-706.)

Модерн джаз танець

термін, введений в обіг у 70-роках ХХ ст.. в США та Західній Европі. В результаті поєднання технік модерн-танцю і джаз- танцю (Никитин В.Ю. Модерн джаз танец. Начало обучения. - М., 1998. - с. 12-13.)

Новітні форми танцю

танцювальні форми першої половини ХХ ст., що стали переломленням напрямів і стилів у мистецтві: імпресіонізму, модерну, джазу, рок-і-поп стилів, модернізму (прим. дис.)

Постнеокласика

сучасні процеси в хореографії кінця ХХ ст.- початку XXI ст., які не включені в загальне поняття неокласицизму. Пізня авторська неокласика бере свій початок від авторських неокласичних труп. Постнеокласика включає різні балетні форми традиційні, балетну мініатюру; серед її жанрів - безсюжетні (асоціативна абстракція, авторський експеримент), сюжетні (літературна або авторська мотивація, сюжетна мініатюра і масові композиції), авторський сюжет та змішаний (прим. дис.)

Постмодерн

Перфоманс

балетний стиль: авторський, суб’єктивний роздум на певну тему шляхом синтезу хореографічного тексту з різними видами мистецтва та з особливою індивідуальною стилістикою. В балеті його характеризує суб’єктивна авторська ідея, що базується на філософських ідеях психоаналізу, інтуїтивізму, екзистенціалізму, деконструкції, містичного космізму (прим. дис.)
вид та сукупність різних постмодерністських авторських виконань в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні основою перфомансу є експеримент Формування великого розмаїття перфомансів триває досі. Перфоманс це певний акціонізм, коротка вистава, в якій виконавець художньої акції виконує абсолютно реальні дії, які нічого, окрім них самих, не зображують. Перфоманс вільний від прямих асоціацій, від звичних очікувань і підходів; він завжди працює з абстрактними категоріями: часом, простором, людським тілом у просторі, спогляданням. Перфоманс також включає певні техніки сучасногої танцю і мистецтва contraction & release, contac improvisation, video art, body art, пантоміму, рок- і поп-стилі, техніку стилістичних різновидів модернізму (футуризм, дадаїзм, абстрактний та кубічний конструктивізм) новітні технології (світло, музику, піротехніку).
(прим. дис.)

Рок-і-поп

узагальнений термін, що означає характерні особливості стилістичних форм рок і популярної танцювально-розважальної музики і хореографії ХХ ст.: твіст, чарльстон, соул, фанк, хіп-хоп, диско, техно, хаус. Рок і поп як стиль сприяв зародженню і формуванню виду хіп-хоп (прим. дис.)

Синтезовані форми танцю

в дисертації - певні танцювальні форми другої половини ХХ ст., що мали спільну структуру і особливості кількох напрямів чи стилів в хореографії ХХ ст.: неокласики, постмодерну, постмодернізму, буто, перфомансу (прим. дис.)

Соцреалістична класика

Стилістичний різновид

в дисертації - термін для означення стилістики радянського драматичного балету ХХ ст., сформованого на основі естетики соцреалізму (прим. дис.)
в сучасній хореографії розглядається як танцювальна форма, позначена певним індивідуальним, авторським стилем в межах загального напряму (прим. дис.)

Стилістичний чинник

конкретний фактор становлення напрямів чи стилів у мистецтві першої половини ХХ ст., що вплинув на витоки і формування новітніх форм танцю в сучасній хореографії (прим. дис.)

Сучасна хореографія

новітній вид хореографічного мистецтва ХХ ст., сформований
під впливом соціально- політичних, філософських, технологічних, стилістичних характеристик культури ХХ ст., які виявили в танці імпровізаційність та індивідуальність, а також стабілізували його синтезовану структуру (прим. дис.)

Хіп-хоп танець

вид і танцювальна система авторських студійних технік масово-популярного синтезованого танцю в сучасній хореографії американо-європейського походження. Хіп-хоп поєднує різні стильові форми танцю − фанк, хіп-хоп, н’ю стайл, диско, техно, хаус, електрик бугі, брейк данс, чорний поп, Р енд Бі особливістю яких є емоційне відтворення настрою музики та співу, а також висока віртуозність та динамічна виразність (прим. дис.)

Формально-технічний
чинник (формально-технічні
пошуки)

конкретний фактор пошуків нових виражальних засобів у візуальному мистецтві ХХ ст.. Він виявився у запереченні об’єктивних джерел художнього образу, в штучно ускладненій формі, в символіці слова, кольору, звука, руху, позбавлених загальноприйнятого змісту, врешті-решт у руйнуванні традиційного мистецтва (Левчук Л.Т. та ін. Естетика: підручник. - К., 2000. - с. 347.). Формальний - пошук нової форми у пластиці, технічний - створення нових пластичних технік (прим. дис.)

ВСТУП
Актуальність дослідження
Радикальні зміни в незалежній Україні суттєво вплинули на стан культури. Складається нова соціокультурна реальність, зростає інтерес до національних і зарубіжних культурних цінностей. Сучасна вітчизняна хореографія розвивається за двома напрямами: вдосконалюються форми класичного балету і водночас утверджується мова новітнього танцю. Нові форми в хореографічній культурі першої половини ХХ ст. зумовили появу таких термінологічних кліше, як: „ритмопластика” [76], „танець модерн” [94], „експресивний танець” [80], „фокінізм” [13], „перфоманс” [14], „дунканізм” [7], „естрадний танець” [118]. Власне, цими назвами окреслено новаторське втілення неакадемічного сценічного образу засобами специфічної танцювальної техніки.
У другій половині ХХ ст. більшість танцювальних і балетних форм, що розвивались під впливом певної художньої стилістики чи течії, набули самостійності, завершеності. Серед них −неокласика [28], постмодерний балет [60], постмодерністський танець [20], модерн джаз танець [78], „контемпорарі данс [50], буто [121], теп [83], хіп-хоп [37] тощо, які відрізнялись від класичного балету , народного та бального танців. Однак їх поєднувало те, що вони розвивались протягом ХХ ст., а їх репрезентація точно відповідала всім вимогам сучасності. [66]. Тобто є підстави вважати їх різновидами сучасної хореографії як одного з видів хореографічного мистецтва взагалі.
Сьогодні в Україні над хореографічною культурою вже не тяжіють догмати соцреалізму. Нові явища в сучасній хореографії викликають інтерес вітчизняних фахівців до нових стилів і напрямів мистецтва ХХ ст.. Однак дослідження стримується недостатністю теоретичної бази для визначення характерних ознак, напрямів, стилів, видів сучасної хореографії, ускладнюючи класифікацію й характеристику особливостей нерегламентованих художніх форм танцю.
На початку 90-х років ХХ ст. сплеск розвитку сучасної хореографії в Україні відбувався переважно серед аматорських колективів, а далі й у професійних театрах і студіях („Сузір’я Аніко” [2], „А-6” [7]). Це сприяло підготовці хореографів сучасного танцю, формуванню вітчизняної школи сучасної хореографії, а відтак − і належного мистецтвознавчого осягнення процесу.
Ще у 1988 р. в КДІК ім. Корнійчука (тепер КНУКіМ) усвідомлювали необхідність співвідносити кваліфікації випускників („керівник хореографічного колективу”, „викладач”) з європейськими нормативами: рівень акредитації, навчально-методичне забезпечення тощо. Та лише в середині 90-х років в Україні вперше було ліцензовано спеціальність 5-8. 020202. „Хореографія” за чотирма спеціалізаціями: „Народна хореографія”, „Бальна хореографія”, „Сучасна хореографія”, „Класична хореографія” для підготовки фахівців за кваліфікаціями −„артист балету”, „викладач хореографічних дисциплін”, „балетмейстер”.
Наукові дослідження цієї проблематики здійснювались в руслі мистецтвознавства. У працях більшості (Пастух В.В [80], Кохан Т.Г. [60], Васильєва Л.Л. [22], Романко В.І. [91], Білаш П.М. [11], Бернадська Д.П. [9], Шкарабан М.М. [120]) авторів розглядались окремі танцювальні форми модерністського, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, а також балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХ ст.
Культурологічні аспекти мистецтва ХХ ст. розкрито у працях Безклубенка С.Д. [8] і Афанасьєва Ю.Л. [3]. Естетика мистецтва ХХ ст., його течії, напрями і стилі розглянуто в роботах Левчук Л.Т. [67], Лозового Л.В [68].
Теоретичні дослідження з хореографії здійснювались ще у 20-50-ті рр. (М. Фокін [110], Ф. Лопухов [70], К. Голейзовський [29] ), в яких автори порушували питання про необхідність оновлювати балетну лексику шляхом впровадження нових на той час модерністських виражальних засобів (експресіонізму, абстракціонізму, кубізму тощо).
Критично оцінювала критерії професійного балетного мистецтва Л. Блок [13], здійснивши історичний аналіз розвитку класичного танцю від античності до першої половини ХХ ст.; Н. Шереметьєвська [118], вона досліджувала танець на естраді, його специфічні ознаки у творчості радянських виконавців та балетмейстерів.
У 70-80-х рр. радянські балетознавці (В. Уральська, М. Ельяш [106]) аналізували окремі ознаки сучасної хореографії, проте ці дослідження були розрізненими, несистематичними і являли собою лише аналіз творчості та огляд гастрольних виступів зарубіжних театрів і труп, зокрема Дж. Баланчина, Дж. Кранко, Р. Пті, С. Лифаря, М. Бежара, Е. Ейлі, Дж. Ноймайера. Радянські балетознавці вдавались до оглядів та критичних оцінок творчості передусім радянських хореографів: Ф. Лопухова, К. Голейзовського, Ю. Григоровича, Л. Якобсона, І. Бєльського, Б. Ейфмана та інших.
Дослідження в області зародження та розвитку ритмопластичної системи; аналіз робіт Ф. Дельсарта, Є. Жака-Далькроза, їх особливостей і впливу на візуальні форми (виражальний рух, пластика, поєднання руху та ритму), здійснено у монографіях М. Шкарабана. Він розглянув історію розвитку та специфічні ознаки японського танцю другої половини ХХ століття буто [121].
Спроби дослідити особливості модерн-танцю, охарактеризувати й пов’язати його з філософськими і формально-технічними процесами здійснено у 90-х рр. вітчизняними мистецтвознавцями −І. Мамчуром [73], В. Пастух [79]. Наукові праці з історії модерн-танцю на вітчизняному тлі належать Погребняк М. [82], яка розглянула лише одну з багатьох форм сучасної хореографії. Навчальні матеріали з модерн джаз танцю було розроблено у 90-х рр. В. Нікітіним [77,78], з теп-танцю −В. Подберезкіним. [83]. Аналіз джазової музики і танцю 60-80-х рр. здійснили У. Сарджент [93], В. Конен [57], Д.Л. Колієр [56].
Тенденції розвитку сучасного балету у 60-90-х рр. досліджували Дж. Баланчин, Ф. Мейсон [13], М. Гваттеріні [28], Ю. Станішевський [176]: постмодернізм як напрям в художній культурі та науці, його вплив на танцювальну культуру розглядала Н. Маньковська [74]; контемпорарі данс, імпровізацію, неокласику та неокласицизм − Ф. ле Молем [50], М. Марсель, І. Жіно [60]. Розвиток модерністських та постмодерністських тенденцій, модерн-танцю та постмодерну, перфомансів-експериментів зарубіжних хореографів у 1990-2000-х рр. розглянуто у працях Агнес де Міль [69], Рудольфа фон Лабана [80], Роз Лі Голденберг [14].
Отже, всі дослідники звертались лише до окремих аспектів сучасного танцю, не вдаючись до систематизації та узагальнення причинно-наслідкових зв’язків в розвитку нових напрямів, стилів сучасної хореографії як самостійного виду в художньої культурі ХХ ст.
Тому актуальність дослідження полягає в обґрунт

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підбиваючи підсумки дисертаційного дослідження, ми дійшли відповідних висновків:
1. Доведено, що на сьогодні у вітчизняній науці, на жаль, досі не сформовано спеціальності з теорії й історії хореографічного мистецтва хореології. Це ускладнює об’єктивне вивчення, дослідження та систематизацію хореографії як складової художньої культури. Введення цієї спеціальності необхідне для вивчення закономірностей розвитку хореографії: становлення художньо-стильових систем; дослідження та розробки понятійно-категоріального апарату; вивчення взаємодії хореографічної культури суспільства з іншими галузями культури (наукою, релігією, філософією, психологією, політикою тощо).
2. Визначено зміст поняття сучасної хореографії як новітнього виду хореографічного мистецтва, сформованого під впливом соціально-політичних, філософських, технологічних, стилістичних чинників культури ХХ ст., що зумовили імпровізаційність та індивідуальність танцю, а також стабілізували його синтезовану структуру. Охарактеризовано чинники і особливості формування сучасної хореографії:
- соціально-політичний чинник, що вплинув на певну демократизацію західного суспільства та появу масової культури (рок і популярної танцювальної субкультури), на становлення стилів сучасної хореографії рок і поп, що характеризуються як розважальна молодіжно-побутова, вулична манера демонстрації себе в суспільстві, а саме еротизація та сексуальна розкутість у відносинах та в одязі, агресивна репрезентація власного потенціалу, акцентування стилю танцю як відображення музичного стилю, виразний динамічний рух.
- філософський чинник це ідеї психоаналізу (З. Фрейда, К. Юнга), що втілились у стилях і напрямах сучасної хореографії (неокласицизмі, модернізмі, модерн-танці, балетному постмодерні, постмодерністському танці, рок і поп стилях); естетики інтуїтивізму А. Бергсона, що втілились у напрямах і стилях сучасної хореографії (імпресіонізмі, неокласицизмі, модерні, постмодерні); екзистенціальної естетики М. Хайдеггера, А. Камю, що втілились у напрямах і стилях сучасної хореографії (неокласицизмі - неокласиці, постнеокласиці, модернізмі - експресіонізмі, сюрреалізмі, постмодернізмі (сюжетний), постмодерні (М. Бежар, Б. Ейфман); філософії постмодерну Ж. Дерріда, втіленої в постмодернізмі (безсюжетному) та в постмодерні (М. Бежар); російського космізму Ф. Достоєвського, В. Соловйова, втіленого в напрямах і стилях сучасної хореографії:
(неокласицизмі фокінізмі, соцреалістичній класиці, неокласиці, постнеокласиці), та в постмодерні (Б. Ейфман);
- формально-технічний чинник, пов’язаний з практичними дослідженнями в галузі ритму та зв’язку руху і музики, створенням системи ритмопластики Ф. Дельсартом і Е. Жак-Далькрозом, що зумовило виразність руху та поєднання його з музикою і ритмом, стимулювало зародження таких напрямів і стилів сучасної хореографії, як імпресіонізм (фулеризм, дунканізм, фокінізм), неокласицизм (фокінізм, соцреалістична класика, неокласика), джаз, теп, модерн (Р. Сен-Дені, М. Грехем, Х. Лімон);
- стилістичний чинник як стилістичні особливості в музиці та образотворчому мистецтві, зокрема, джаз утвердив емоційну, імпровізаційну, ритмічну та свінговану манеру виконання у джаз-танці, теп-танці (Ж. Коле, К. Данхем, Ф. Астер), імпресіонізм імпровізацію, зафіксував мить, показав вібрацію та світло, що відобразилося у імпресіоністичних танцювальних тенденціях (Л. Фулер, А. Дункан, М. Фокіна); модерн як стилізацію та симбіоз різних стилів, акцент на авторському стилі, орнаментація та символізація сюжету, що відобразився в модерн-танці Р. Сен-Дені, М. Ґрехем, Х. Лімона;
- авангардний чинник пов’язаний з експресіонізмом, футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом, абстракціонізмом, кубізмом, конструктивізмом, що сприяли реформуванню і синтезу в розвитку сучасної хореографії, що виявилось у новій формі рухів, танцювальній побудові; так, експресіонізм акцентував у танці емоційну виразність, психологічну напругу в танці; футуризм - на маніфестаціях та новітніх технологіях; дадаїзм - на запереченні традиційних принципів у балеті; сюрреалізм - на підсвідомому та ірреальному світі; абстрактний конструктивізм це певних асоціаціях; кубічний конструктивізм на показ механічних процесів;
Особливостями сучасної хореографії є імпровізаційно-синтезована структура, що реалізувалась як:
- імпровізація в танцювальних формах і техніках;
- синтез балетної традиції кінця ХІХ ст. з танцювальними інноваціями першої половини ХХ ст.;
- новітні форми взаємодії хореографії з іншими мистецтвами, в якому розрізняють такі форми, як синтез, симбіоз, концентрація, трансляційне сполучення;
- синтез всіх видів хореографії: народної, класичної, бальної, сучасної;
- синтез інших видів мистецтва: образотворчого, музики, театру, принципи поетики кіно, відео-арту.
3. Запропоновано називати форми танцю кінця ХIХ до 60-х рр. ХХ ст. новітніми за аналогією до назви історії ХХ ст., що визначається як новітня. Охарактеризовано розвиток новітніх форм танцю, їх авторської стилістики, техніки та форми в джазі, тепі, модерн-танці, імпресіоністичних, модерністських танцювальних тенденціях, рок і популярних танцювальних жанрах.
Запропоновано називати танцювальні форми кінця 50-х 90-х рр. синтезованими внаслідок поєднання балетмейстерами у своїх постановах різних видів танцю й мистецтва. До синтезованих танцювальних форм дисертант відносить: фокінізм, неокласику, соцреалістичний балет, естрадний танець, постмодерний балет, буто-танець, постмодерністські хореографічні експерименти, перфоманс в танці.
З’ясовано, що прояви та втілення синтезованих форм у танці й балеті визначено як складну танцювальну лексику сучасної хореографії. Хореографи-практики внесли в балет ХХ ст. нові форми і жанри (хореографічну мініатюру, однодійний балет, абстрактну асоціацію, драму з використанням ідей філософії і психології).
Вказано, що балет ХХ ст. представлений двома течіями: безсюжетним абстрактно-асоціативним балетом та сюжетним драматичним балетом. Безсюжетний балет зорієнтований на музику, візуально відтворювану в танці. Сюжетний балет завжди має літературний чи авторський сюжет. Наприкінці ХХ ст. для США та країн Західної Європи з новітніх та синтезованих форм танцю і балету сформувались напрями, стилі сучасної хореографії, що були своєрідним переломленням художніх напрямів і стилів ХХ ст. Під впливом авторської стилістики, танцювальних й балетних форм були створені види-системи сучасної хореографії, що поєднували в собі кілька технік танцю.
4. Здійснено класифікацію сучасної хореографії, що дозволить хореографам-практикам і вітчизняним мистецтвознавцям системно досліджувати сучасну хореографію як складову художньої культури. Критерії обґрунтування класифікації базуються на систематизації хореографічних праць французьких науковців Ф. ле Моля, М. Марселя, І. Жіно, С. Бонвіна, Дж. Гійслера, Ж.-П. Пасторі, Л. Вебера, а також аналізі балетних конкурсних вимогах до технік та форм сучасної хореографії.
Крім того, вперше сформульовано основні поняття відповідно до категорій в естетиці, без яких не можлива чітка класифікація, зокрема: „хореографічний напрям”, „хореографічний стиль”, „стилістичний різновид”, „хореографічний вид”. Їх визначення сформульовано з урахуванням специфіки категоріального апарату гуманітарних наук, зокрема культурологічних і мистецтвознавчих.
Аналіз динаміки розвитку хореографічного мистецтва кінця ХХ ст. - початку XXI cт. дозволив констатувати, що він є унаочненням і втіленням основних філософських ідей, художніх напрямів, стилів, танцювальних тенденцій ХХ ст. (імпресіонізму, неокласицизму, модернізму, постмодернізму, джазу, тепу, модерну, рок і поп стилів, неокласики, постмодерну, буто), що в хореографічній практиці кінця ХХ ст. визначили видову специфічну форму, відображену у творчості С. Пекстона, І. Кіліана, П. Тейлора, П. Бауш, Т. Браун, А. Урсуляка, М. Бежара, Б. Ейфмана, А. Рехвіашвілі. Їх вивчають у вітчизняних та зарубіжних хореографічних школах, вони утвердились як види - техніки в сучасних балетних постановах хореографів США, країн Західної Європи, Росії та України. Серед них виділяють такі: перфоманс, модерн джаз танець, імпровізація, контемпорарі данс, хіп-хоп танець, теп данс.
Всі вони репрезентують сучасний стан хореографічного мистецтва, набувши остаточно художньої цінності в мистецтві. Постійний рух, збагачення новими формами, швидке пристосування до сучасних вимог в хореографічній культурі надає їм універсальної цінності.