СІМЕЙНО-ПОБУТОВІ КОНФЛІКТИ У СИСТЕМІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ УМИСНИХ ВБИВСТВ І ТЯЖКИХ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………… 4 - 12

РОЗДІЛ 1
Тяжка насильницька злочинність проти
життя й здоров'я особи у сімейно-побутовій сфері………….. 13 - 79

1.1. Поняття сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи…………………………………………13 - 22

1.2. Кримінологічна характеристика тяжких насильницьких злочинів у сфері сімейно-побутових відносин в Україні…………………23 - 38

1.3. Основні кримінологічні риси особистості сімейно-побутового насильницького злочинця. Типологія злочинців… ………….39 - 65

1.4. Особистість потерпілого: характеристика та основні види віктимної поведінки……………………………………………66 - 79

РОЗДІЛ 2
Сімейно-побутові конфлікти в системі детермінації
умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень……………..80-127

2.1. Детермінація тяжких насильницьких злочинів проти особи…80- 95

2.2. Конфліктні стосунки – передумова вчинення насильницьких злочинів у сімейно-побутовій сфері…………………………..96 -115

2.3. Конкретна життєва ситуація та її роль при вчиненні тяжких злочинів проти життя й здоров’я особи на ґрунті сімейно-побутових конфліктів………………………………………...116 -127

РОЗДІЛ 3
Попередження тяжких насильницьких
злочинів у сімейно-побутовій сфері………………………….128 -182

3.1. Теоретичні основи попередження злочинів у специфічній сфері людських відносин………………………………………….. 128 - 134

3.2. Загальносоціальне попередження тяжких насильницьких злочинів проти особи………………………………………………….. 135 - 143

3.3. Спеціально-кримінологічне попередження сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів………………………….. 144 - 156

3.4. Індивідуальне попередження сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень………………………………………... 157 - 182

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………… 183 - 190
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку України характеризується певним покращенням соціально-економічної ситуації у державі. Водночас у суспільстві залишається чимало невирішених проблем, що накопичувалися роками внаслідок тривалих та руйнівних кризових процесів трансформаційного характеру. Негативні наслідки реформування політичних, ідеологічних, економічних, соціальних засад суспільства у найбільш сконцентрованому вигляді проявляються у сімейно-побутовій сфері. Ця сфера досить специфічна. Тут відбувається ретрансляція об’єктивної реальності і формується проекція ймовірного майбутнього найважливіших суспільних інститутів, оскільки сімейно-побутова сфера відбиває внутрішній стан суспільства.
Не буде перебільшенням твердження, що специфічна сфера суспільних відносин продовжує знаходитися у кризовому стані. На фоні несприятливої демографічної ситуації спостерігається погіршення рівня та якості життя української родини, що суттєво обмежує її можливості по реалізації природних і соціальних функцій. Сімейно-побутова сфера стала сприятливим середовищем для розвитку і розповсюдження соціальної дезорганізації і паразитизму, алкоголізації і деморалізації, насильницької субкультури та антигромадських настанов певної частини населення. Консерватизм, обмеженість соціального контролю, неформальний характер взаємин істотно полегшили протікання названих процесів. Наведені та ряд інших чинників сприяли погіршенню морально-психологічного мікроклімату у даному середовищі і посиленню сімейно-побутової конфліктності в її найбільш криміногенних формах. Останнє відбилося на погіршенні криміногенної ситуації у сімейно-побутовій сфері. За офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України тут традиційно вчиняється близько 1/3 умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень. Причому останнім часом існує небезпечна тенденція до зростання динаміки тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя й здоров’я особи. Основною ланкою детермінації цих злочинів виступає сімейно-побутовий конфлікт, що тривалий час розвивається та ускладнюється у ході повсякденних неприязних взаємин злочинців і потерпілих. З огляду на це можна констатувати, що нині назріла гостра необхідність комплексного кримінологічного дослідження на дисертаційному рівні проблеми криміногенного сімейно-побутового конфлікту, котрий нерідко завершується умисним вбивством або тяжким тілесним ушкодженням. Актуальність роботи також обумовлена і прийнятям Закону України “Про попередження насильства в сім’ї від 15 листопада 2001року ”.
Вищевикладене і спонукало обрання даної теми дисертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробленості проблеми. У різний час теоретичним дослідженням тяжких насильницьких злочинів проти особи займалися видатні українські та російські кримінологи і криміналісти. Серед них слід виділити: С.Б. Алімова, Ю.М. Антоняна, М.І. Бажанова, В.І. Борисова, С.В. Бородіна, В.В. Голіну, І.М. Даньшина, О.М. Джужу, А.І. Долгову, Л.В. Дорош, А.П.Закалюка, А.Ф. Зелінського, І.І. Карпеця, О.Г. Кальмана, В.О. Коновалову, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунєєва, В.Г. Лихолоба, М.І. Панова, Е.П. Побігайла, Д.В. Рівмана, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, О.Б. Сахарова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, О.М. Яковлєва та ін.
До аналізу різних аспектів сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень у своїх роботах зверталися наступні зарубіжні і вітчизняні кримінологи: С.В. Аракелян, М.І. Бельцев, Р.М. Зулкарнєєв, Д.А. Корецький, В.М. Кормщиков, Л.В. Крижна, О.О. Костиря, Ю.М. Крупка, Г.Г. Мошак, Я.Я. Соотак, О.В. Старков, Д.О. Шестаков та ін.
Однак слід відмітити, що у більшості випадків кримінологічні дослідження зазначеної проблеми датуються 60 – 80 роками XX століття. Відтак вони виконувалися під значним впливом політичних та ідеологічних чинників того часу, що обумовлює необхідність їх переосмислення з огляду на сучасний стан суспільних відносин в Україні. Останні дослідження тяжких насильницьких злочинів проти особи, що вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин, переважно виконувалися в Росії. За період незалежності України у цьому напрямку було проведене дисертаційне дослідження Л.В. Крижною ( 2000 р.). У ньому автором зроблений кримінологічний аналіз злочинів (як насильницьких, так і ненасильницьких), що вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин. З наведеного вбачається, що за часів незалежності України окремо не проводилося жодного дисертаційного дослідження, присвяченого вивченню саме умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у специфічній сфері людських відносин. Досі не з’ясовано кримінологічну природу даного виду конфлікту, не розглянута його структура, динаміка розвитку та заходи попередження. Ці, та деякі інші проблеми заслуговують на самостійний розгляд на дисертаційному рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом науково-дослідницької роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 24.12.99 р., протокол № 4. Вона відповідає вимогам Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне кримінологічне вивчення сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи, вчинених на грунті криміногенних конфліктів, виявлення сучасних тенденцій та особливостей, а також розробка практичних рекомендацій по їх попередженню.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
- встановити ознаки і дати визначення сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи;
- дати розгорнуту кримінологічну характеристику тяжкої насильницької злочинності проти життя й здоров’я особи у сімейно-побутовій сфері;
- виявити найбільш типові кримінологічні риси особистості злочинця і потерпілого як головних учасників сімейно-побутового конфлікту;
- дослідити детермінацію вказаних злочинів;
- проаналізувати кримінологічну природу сімейно-побутового конфлікту, визначити його специфіку та місце у причинно-наслідковому ланцюгу злочинної поведінки винних;
- розробити конкретні пропозиції стосовно попередження умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень через призму протидії криміногенній ескалації сімейно-побутового конфлікту.
Об’єктом дослідження є специфічна частина насильницької злочинності, зокрема умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, що вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин, а також криміногенний конфлікт, що завершується вчиненням цих злочинів.
Предмет дослідження складають:
- поняття та основні ознаки сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи;
- кримінологічна характеристика цих злочинів ( кількісно-якісні показники, особистість злочинця, його найбільш значущі риси та типологія);
- кримінологічний аналіз криміногенного сімейно-побутового конфлікту;
- особливості детермінації сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень;
- конкретна життєва ситуація та її роль у механізмі злочинної поведінки;
- протидія криміногенному сімейно-побутовому конфлікту, як основний напрямок спеціально-кримінологічної попереджувальної діяльності;
- специфіка індивідуального попередження цих злочинів на рівні головних учасників сімейно-побутового конфлікту – злочинців і потерпілих.
Методи дослідження. Методологічною базою дослідження стали філософсько-діалектичні закони і категорії теорії пізнання, основні логіко-гносеологічні принципи і прийоми пізнання соціальних явищ і процесів. У процесі дослідження використовувалися і такі окремі наукові методи як:
- історичний – при аналізі розвитку кримінологічної думки щодо проблеми сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи;
- системно-структурний – при розгляді структури криміногенного сімейно-побутового конфлікту;
- порівняльно-правовий метод застосовувався для вирізнення сучасних особливостей і тенденцій сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень у їх динаміці, а також при порівнянні із даними контрольної групи;
- конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу статистичної інформації (вибіркове узагальнення архівних кримінальних справ, анкетування дільничних інспекторів міліції, формалізоване інтерв’ювання засуджених за вчинення цих злочинів). Такий підхід сприяв всебічому отриманню найбільш повної інформації про об’єкт та предмет дослідження, що позитивно позначилося на емпіричному обґрунтуванні теоретичних висновків та практичних рекомендацій дисертанта.
Правовою основою дослідження є конституційні норми, нормативні акти Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Президента України. Їх аналіз здійснений станом на 01.05.2002 р. При написанні роботи, окрім літератури з кримінології й кримінального права, використовувалися джерела з філософії, соціології, психології та конфліктології.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали вивчення та аналіз із використанням спеціального питальника 500 архівних кримінальних справ, що були розглянуті судами Харківської, Запорізької, Черкаської та Сумської областей у 1997 – 2000 рр. за ст. ст. 93, 94, 101 КК України 1960 р. (ч. ч. 1, 2 ст. 115 і ст. 121чинного КК України). Вибір саме цих областей обумовлений тим, що у Харківській і Запорізькій областях знаходяться великі промислово-аграрні мегаполіси, що за своїми соціально-економічними, демографічними, криміногенними показниками є типовими для східної та південно-східної частини України. Черкаська і Сумська області – значно менші, переважно аграрні регіони, які за наведеними показниками також можна розглядати як типові для центральної і північно-східної частини республіки. Отже, отримані результати вибіркового узагальнення архівних кримінальних справ загалом будуть відбивати сучасний стан і тенденції сімейно-побутових вбивств та тяжких тілесних ушкоджень в Україні. Крім цього, додатково було проведено анкетування 120 дільничних інспекторів міліції в Харківській області, а також формалізоване інтерв’ювання 100 засуджених за дану категорію злочинів, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях загального режиму (жінки), та у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режиму (чоловіки) Харківської й Запорізької областей. Використовувалися статистичні звіти та довідки головного управління адміністративної служби міліції Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України.
Наукова новизна дослідження полягає тому, що в Україні вперше на дисертаційному рівні проведене комплексне кримінологічне вивчення сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи, вчинених на ґрунті конфліктних взаємин між злочинцем і потерпілим.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в наступних теоретичних положеннях і практичних рекомендаціях, що виносяться на захист:
- по-новому запропоновано узагальнююче авторське визначення поняття сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи та вирізнено його основні значущі ознаки;
- зроблена на основі значної маси емпіричного матеріалу розгорнута кримінологічна характеристика сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи за останні роки, на базі якої з’ясовані сучасні тенденції даних видів злочинів;
- удосконалені знання стосовно особистості сімейно-побутового насильницького злочинця та вирізнені його найбільш специфічні риси й особливості;
- по-новому проведена типологія особистості сімейно-побутових насильницьких злочинців, виходячи із критерію спрямованості поведінки у криміногенному конфлікті;
- уперше в Україні проведена класифікація основних видів віктимної поведінки потерпілих від сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи виходячи із характеру прояву та інтенсивності впливу такої поведінки на прийняття злочинного рішення;
- проаналізована система детермінант сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи із виділенням її специфіки на макро-, мікро- та індивідуальному рівнях;
- грунтовно розглянута структура криміногенного сімейно-побутового конфлікту при умисних вбивствах і тяжких тілесних ушкодженнях, проаналізована специфіка його динаміки, головних причин ескалації і зроблена спроба пояснення саме злочинного варіанту розв’язання продовжуваного протистояння;
- дістала подальшого розвитку наукова думка стосовно класифікації криміногенних сімейно-побутових конфліктів на підставі критеріїв часового виміру, виду учасників зіткнення та ступеню суспільної небезпечності;
- по-новому проведена класифікація конкретних життєвих ситуацій, що передують вчиненню сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень;
- одержали подальший розвиток знання щодо необхідності визнання одним із основних напрямів спеціально-кримінологічного попередження протидію криміногенним сімейно-побутових конфліктам;
- дістала подальшого розвитку наукова думка стосовно індивідуального попередження сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи;
- удосконалено віктимологічний напрямок індивідуального попередження, виходячи із основних видів віктимної поведінки потерпілих від сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень;
- надано низку пропозицій по удосконаленню попереджувальної діяльності правоохоронних органів.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що отримані висновки і результати розширюють і поглиблюють теоретичні наукові знання про сімейно-побутову тяжку насильницьку злочинність та криміногенний конфлікт, що становить її підґрунтя, безпосередніх учасників конфлікту (злочинців і потерпілих), детермінацію їх злочинної (віктимної) поведінки, специфіку попереджувальної діяльності. Положення дисертації впроваджені у практичну діяльність прокуратурами Харківської та Сумської областей. Також вони можуть використовуватися при читанні в юридичних вузах наукової дисципліни “Кримінологія”, при написанії монографій, підручників, методичних посібників.
Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою самостійне наукове дослідження, проведене особисто автором. Викладені у роботі результати, висновки, рекомендації базуються на репрезентативному емпіричному матеріалі комплексного кримінологічного дослідження і ґрунтовному аналізі спеціальних наукових та нормативно-правових джерел. Окремі положення дисертації висвітлено вперше у вітчизняній кримінології, інші переосмислено і викладено по-новому, виходячи із специфіки кримінологічної та соціологічної природи сімейно-побутового конфлікту.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були викладені в доповідях на конференції молодих учених “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (м. Харків, 30 червня 2001 р.), XI Харківських політологічних читаннях “Конфлікти в суспільствах, що трансформуються” (м. Харків, 24 березня 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 14-15 травня 2002 р.), конференції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності « (м. Харків, 20-21 грудня 2001 р.)
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 6 статтях, опублікованих у спеціалізованих фахових наукових виданнях та 4 тезах.
Структура дисертації обумовлена її цілями, завданнями та предметом дослідження і включає вступ, 3 розділи, що містять 11 підрозділів, висновки, список використаних літературних джерел в кількості 343. Загальний обсяг роботи складає 218 сторінок. Текст дисертації – 190 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати дисертаційного дослідження, можна зробити наступні висновки.
1. Суспільна небезпека сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи полягає не тільки у настанні найтяжчих наслідків заподіянні смерті чи спричиненні тяжких тілесних ушкоджень потерпілим. Ці злочини наносять величезну шкоду суспільству, підривають його моральні, духовні, сімейно-побутові засади, чим ставлять під загрозу соціальну безпеку громадян. Даний вид злочинів своєрідний. Центральну вісь їх генезису становить криміногенний конфлікт, що виникає між членами сімейно-побутової мікрогрупи.
2. За останні роки у рівні, структурі та динаміці вказаних злочинів спостерігаються несприятливі тенденції. Встановлено, що рівень сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи неухильно зростає, при цьому ступінь латентності є відносно невисоким. Виявлені певні структурні особливості цих злочинів. Зокрема, кваліфіковані вбивства частіше вчиняються у побутовій сфері, а умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження тяжіють до сфери сім’ї. Крім того, кваліфікованим вбивствам найбільш властиві корисливі мотиви і конкретизована мета на фізичне знищення потерпілого. У 3 рази частіше вони вчиняються із використанням холодної / вогнепальної зброї, а також способами, що свідчать про особливу жорстокість та цинізм злочинців. Наведені відмінності вказують на більш високий ступінь суспільної небезпеки(чності) кваліфікованих вбивств і злочинців, котрі їх вчинили. Разом з тим слід відмітити, що структурна характеристика сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів має значно більше спільного. Останнє відбивається у загальному домінуванні конфліктно-емоційних мотивів, насильницьких способах і «підручних» знаряддях вчинення злочинів. Характерним місцем розвитку злочинних подій є місце спільного проживання злочинця і потерпілого. Переважна більшість злочинів вчиняється весняно-літнім періодом року у вечірньо-нічний час. У динаміці зазначеної категорії злочинів спостерігається прогресуюча тенденція до зростання.
3. Дослідження соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних характеристик особистості сімейно-побутового злочинця показало наступне. Здебільшого, тяжкі насильницькі злочини проти особи вчиняють чоловіки зрілого віку, що у певній мірі пояснюється кризовими періодами їх особистого чи сімейного життя. У них спостерігається накопичення негативного життєвого досвіду, ослаблення соціальних зв’язків, дезадаптація. Злочинці здебільшого були одруженими або перебували у фактичних шлюбних відносинах з потерпілими. Взаємини із членами сім’ї можна охарактеризувати як конфліктно-неприязні. Вони будувалися на авторитарних засадах і носили деструктивний характер. Винні мали середній освітянський рівень, викривлену систему ціннісних орієнтацій і життєвих установок. Зазвичай такі особи не обтяжували себе сімейними обов’язками, уникали суспільно-корисної праці. Найбільш активний період життя витрачали на пияцтво, марнування часу, сумнівні розваги. Нерідко порушували норми правопорядку, за що притягувалися до адміністративної та кримінальної відповідальності. Зневажливо ставляться до фізичної недоторканості особистості, цінності людського життя. У більшості випадків вели інертно-паразитуючий спосіб життя, при цьому агресивно реагували на будь-які спроби членів родини змінити подібний життєвий уклад. Відрізняються емоційною нестійкістю, імпульсивністю вчинків, домінуванням насильницьких стереотипів поведінки в конфліктних ситуаціях. Злочини вчиняли у стані алкогольного сп’яніння та емоційного збудження, завдяки чому у певній мірі обмежувався самоконтроль і полегшувалась реалізація неконкретизованого наміру негайно покарати потерпілого за попередню віктимну поведінку.
Систематизувавши найбільш характерні кримінологічні риси й особливості поведінки злочинців, ми побудували їх типологічну структуру, виходячи із спрямованості поведінки винних у сімейно-побутовому конфлікті. У такий спосіб ми вирізняємо алкоголізовано-імпульсивний, розпачливо-рішучий, деспотично-тиранічний та деградовано-нестійкий типи злочинців. Запропонована типологія особистості сімейно-побутових насильницьких злочинців відбиває окремі образи винних із найбільш значущими умовами формування їх антисуспільних настанов та формами дозлочинної конфліктної поведінки. Дана типологія становить теоретичний і практичний інтерес. Вона збагачує кримінологічні знання про особистість злочинця та деякі аспекти оперативної психології. Так, урахування характеристик окремих типів злочинців дозволить звузити коло підозрюваних при проведенні оперативно-розшукових заходів по встановленню особи, яка вчинила тяжкий насильницький злочин проти особи. Знання соціально-психологічних особливостей того чи іншого типу злочинця дозволять органам дізнання і досудового слідства більш правильно визначити лінію слідчо-процесуальних дій, встановити дійсні мотиви злочинних дій, вивчити особистість винного, з’ясувати причини й умови злочину та ін. Сконструйований типологічний образ злочинців може стати орієнтиром для встановлення так званої групи ризику і найбільш ефективного та диференційованого підходу при організації подальшої попереджувальної роботи. Зрештою, тому чи іншому типу злочинців відповідає певна категорія потерпілих.
4. Кримінологічний аналіз особистості потерпілого дозволяє стверджувати, що його соціально-демографічні, морально-психологічні та кримінально-правові характеристики багато в чому співпадають із структурними показниками особистості злочинця. Це пояснюється тим, що потерпілі і злочинці здебільшого були пов’язані шлюбно-спорідненими зв’язками і належали до одних соціальних груп населення – переважно люмпенізованих. Зафіксовані неодинакові різновиди віктимної поведінки жертв у процесі дозлочинної конфліктної взаємодії з винними. Відмічається різна роль такої поведінки у механізмі злочинного посягання. Отримані результати дозволяють класифікувати віктимну поведінку потерпілих на агресивно-викликаючу, аморально-провокуючу, надокучливо-дошкульну та нейтральну. Подібна класифікація проведена, виходячи із характеру прояву та інтенсивності впливу окремих різновидів віктимної поведінки на прийняття злочинного рішення. Агресивно-викликаюча поведінка виступає потужним поштовхом для неадекватного насильницького впливу злочинного ґатунку. Аморально-провокуюча та надокучливо-дошкульна поведінка жертв створює сприятливі умови для виникнення злочинного наміру і ствердження рішучості на протиправне посягання. Нейтральна поведінка потерпілих майже не впливає на послідуюче злочинне посягання.
5. Аналіз системи детермінант сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти особи проводився на макро-, мікро- та індивідуальному рівнях. На загальносуспільному рівні ці злочини обумовлюються тими ж криміногенними факторами, що й насильницька злочинність в цілому. Це соціально-економічні, морально-психологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські та сімейно-побутові протиріччя кризового характеру, що посилюють соціальну напругу і конфліктність серед населення. На мікрорівні, окрім зазначених, важлива роль у відтворенні зазначених видів злочинів належить специфічним сімейно-побутовим чинникам криміногенного характеру – сімейному неблагополуччю, сімейному насильству, алкогольним традиціям, моральній неохайності, насильницьким стереотипам поведінки у неформальних взаєминах та ін. Загалом це протиріччя між сімейно-побутовим устроєм суспільства й антигромадським побутом маргінальних груп населення. Наведені чинники тісно переплетені і діють єдиним причинно-наслідковим комплексом, котрий обумовлює існування внутрішньо-групових сімейно-побутових конфліктів, що завершуються вчиненням умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень. Безпосередні причини й умови злочинної поведінки досліджувалися на індивідуальному рівні. Серед таких причин ми вирізняємо викривлену систему потреб і ціннісних орієнтацій, деформовану правосвідомість, антисуспільні настанови злочинців, паразитичний спосіб життя, негативний вплив найближчого сімейно-побутового оточення. До умов відносимо – зловживання спиртними напоями, наявність психічних аномалій у межах осудності, емоційну нестійкість винних, перебування під час вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, віктимну поведінку потерпілих. Зазначені причини й умови індивідуальної злочинної поведінки розглядаємо через призму міжособистісного сімейно-побутового конфлікту.
6. Сімейно-побутовий конфлікт при тяжких насильницьких злочинах проти особи являє собою складне об´єктивно-суб´єктивне утворення. З одного боку, – це зовнішній акт агресивної поведінки людей (гостре зіткнення), а з другого боку, це певний динамічний деструктивний процес (протиборство), що є основою таких зіткнень. Розгляд структури сімейно-побутового конфлікту показав, що у більшості випадків вони мають алкоголізовано-матеріальне підгрунтя. Як правило, безпосередніх учасників зіткнення два: майбутній злочинець і потерпілий. Здебільшого конфлікт проходить три стадії: передконфліктну, конфліктну взаємодію, розв’язання конфлікту, хоча при одноразових зіткненнях передконфліктної стадії у чистому вигляді не існує. Особливістю динаміки сімейно-побутового конфлікту є довготривалий період розвитку (близько 70% тривали від 1 міс. до 5 років). Припинити перебіг конфлікту його учасники самостійно невзмозі, в силу зростаючої ескалації. Остання полягає у втягненні конфліктуючих у прогресуючий процес загострення протиборства, де лейтмотивом деструктивних дій виступає прагнення помститися суперечнику за попередню кривду. Згодом у конфліктуючих з’являється конфліктна установка по відношенню один до одного, тобто викривлене суб’єктивне сприйняття майбутньої поведінки суперечника, виходячи із власних антисуспільних настанов, негативного життєвого досвіду тощо. Унаслідок – обирається насильницька лінія поведінки, як найбільш прийнятна і ефективна при відстоюванні власної позиції. Надалі насильницька поведінка під час численних конфліктних епізодів набуває стереотипних рис і стає все більш інтенсивною.
За часовим виміром сімейно-побутові конфлікти поділяємо на продовжувані, періодичні та одноразові. Більшість зіткнень – продовжувані. Вони складаються із серії тотожних зіткнень, в основі яких лежить єдиний предмет (проблема) і це одна із особливостей сімейно-побутових конфліктів. За учасниками зіткнення переважають конфлікти між членами сім’ї. Виходячи із ступеня суспільної небезпечності, левову частку становлять конфлікти, що супроводжуються фізичним насильством, тобто є найбільш криміногенними.
7. Завершальний етап конфліктної взаємодії, на якому відбувається злочинна розв’язка, породжується подіями конкретної життєвої ситуації. Встановлено, що така ситуація, частіше за все створюється за обопільною ініціативою учасників конфлікту (змішана). Разом з тим, конкретна життєва ситуація у рівній мірі може бути ініційована як злочинцем, так і потерпілим. В окремих випадках такими ініціаторами виступають треті особи (факультативні учасники конфлікту). З’ясовано, що конкретна життєва ситуація передує злочинному посяганню і відіграє роль приводу до протиправного розв’язання конфлікту. Слід відмітити, що злочинці переважно не планували вчинення саме вбивства або спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілого, оскільки мали неконкретизований умисел, передусім це фізичний вплив на жертву. Однак, стан алкогольного сп’яніння, сильного емоційного збудження, віктимна поведінка потерпілого, а також стереотипне прагнення попередити енергійний опір потерпілого відбилися на адекватності фізичного впливу на організм жертви. В результаті тимчасового певного ослаблення самоконтролю, поведінка злочинців носила імпульсивний характер, а тому була мало прогнозованою щодо настання тяжких наслідків злочинного ґатунку.
8. Комплекс попереджувальних заходів пропонується здійснювати на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях, з тим щоб нейтралізувати криміногенний розвиток конфлікту на усіх рівнях суспільного життя і недопустити його переростання у вчинення тяжких насильницьких злочинів проти особи. Спеціально-кримінологічне попередження поділяється на три напрямки. Так, заходи кримінологічної профілактики покликані випередити та обмежити виникнення криміногенного середовища на мікрорівні. Запобіжні заходи вживаються з тим, щоб нейтралізувати та обмежити дію криміногенного об’єкта на мікрорівні. Заходи припинення спеціально-кримінологічного попередження полягають в усуненні та суттєвому обмеженні криміногенного об’єкта.
10. Індивідуальне попередження злочинної поведінки включає три взаємопоєднаних етапи: індивідуальну профілактику, запобігання та припинення. Такий підхід забезпечить диференційований і послідовний вплив на антисуспільну поведінку окремих правопорушників з тим, щоб не допустити протиправного розв’язання конфлікту з їх боку. Заходи індивідуальної профілактики передбачають виявлення осіб, поведінка яких носить антисуспільний конфліктний характер та здійснення на них цілеспрямованого корегуюче-виховного впливу для зміни криміногенно-конфліктних тенденцій їх поведінки. Комплекс заходів запобіжного характеру спрямований проти осіб, які замислюють вчинення злочину, зовні проявляють злочинний намір у ході конфліктної взаємодії з потерпілим. Передбачається переорієнтація антисуспільної настанови правопорушника, досягнення відмови від злочинної мотивації через активне упровадження заходів переконання, допомоги, обмеження та примусу. На стадіях приготування та замаху на злочинне посягання доцільно вживати заходи припинення, котрі забезпечать своєчасне прибуття на місце події та негайне втручання у протиправне розв’язання сімейно-побутового конфлікту.
Самостійним напрямком індивідуального попередження є віктимологічна профілактика. Набір профілактичних заходів віктимологічного спрямування залежить від різновидів віктимної поведінки потерпілих: від заостережливо-роз´яснювальних до заходів примусу і фізичного захисту потенційних жертв. Головне – змінити віктимну поведінку потенційних жертв і відвернути можливість їх перетворення в реальних потерпілих від умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень на ґрунті сімейно-побутових конфліктів.
11. Для удосконалення попереджувальної роботи її суб’єктам, передусім, слід звернути увагу на покращення профілактично-облікової роботи для своєчасного виявлення і фіксації різновидів об’єкта попереджувального впливу. Позитивно вплинути на якість попереджувальної діяльності може закріплення індивідуальної відповідальності суб’єктів попередження за її результатами. Слід суттєво посилити оперативну взаємодію між суб’єктами попередження та налагодити чітку координацію їх діяльності. Доцільно започаткувати систему заохочень в діяльності правоохоронних органів за результатами попереджувальної роботи. Необхідно значно ширше залучати до цієї діяльності громадськість, органи місцевого самоврядування, окремих громадян.

Список використаних джерел

1. Старков О.В. Бытовые насильственные преступления (причинность, групповая профилактика, наказание). – Рязань: РВШ МВД РФ, 1992. – 163 с.
2. Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Мысль, 1979. – 367 с.
3. Жилінкова І.В. Проблеми правового захисту членів сім’ї // Проблеми насильства в сім’ї: правові та соціальні аспекти / Упоряд. О.М. Руднєва; наук. ред. А.П. Гетьман. – Х.: Право, 1999. – С. 22 – 44.
4. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям: Закон України від 1 червня 2000 р. № 2109-III // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 50. – Ст. 2146.
5. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Офіц. вісн. України. – 2002.– № 7. – Ст. 273.
6. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – 23-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1991. – 917 с.
7. Спиркин А. Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 1999. – 816 с.
8. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1980. – 444 с.
9. Философская энциклопедия / Под ред. Ф.В. Константинова. – М.: Советская энциклопедия, 1960. – 564 с.
10. Зуйкова Е.Н. Сфера быта: некоторые тенденции и перспективы развития // Политич. образование. – 1988. – № 5. – С. 37 – 44.
11. Мошак Г.Г. Преступления в семье: истоки и профилактика. – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1989. – 158 с.
12. Янкова З.А. Формирование личности в быту // Соц. исследов. – 1972. – Вып. 7. – С. 16 – 33.
13. Харчев А.Г. Быт и семья в социалистичесском обществе. – Л.: Знание, 1968. – 40 с.
14. Шилин Н.Д. Семья, брак, быт. – М.: Политиздат, 1964. – 46 с.
15. Предупреждение семейно-бытовых правонарушений / Под ред. Ф.А. Лопушанского. – М.: Наука, 1989. – 233 с.
16. Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение. – Донецк: Донеччина, 1999. – 640 с.
17. Курс советской криминологии: Предупреждение преступности / Под ред. В.Н. Кудрявцева и др. – М.: Юрид. лит., 1986. – 352 с.
18. Романов Г.А. О борьбе с бытовой преступностью // Правоведение. – 1973. – № 8. – С. 55 – 60.
19. Крупка Ю.М. К вопросу о понятии бытового насильственного преступления // Проблемы правоведения. – Вып. 45. – 1984. – С. 77 – 80.
20. Алимов С.Б., Антонов-Романовский Г.В., Резник Г.М. Насильственная преступность в сфере быта и досуга // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 33. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 12 – 22.
21. Крупка Ю.М. Криминологические проблемы предупреждения насильственных преступлений, совершаемых в сфере личностно-бытовых отношений: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Киевск. гос. ун-т. – К., 1985. – 23 с.
22. Боголюбова Т.А. Вопросы криминологического изучения конфликта (По материалам уголовных дел об умышленных убийствах) // Вопросы борьбы с преступностью против личности и общественного порядка. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разр.-ке мер предупр. прес-ти, 1981. – С. 33 – 41.
23. Вайсберг Л.М. Системный подход к изучению правонарушений, совершаемых в семейно-бытовой сфере // Пробл. борьбы с преступлениями, совершаемыми на бытовой почве: Межвуз. сб. науч. тр. – Караганда, 1977. – С. 78 – 87.
24. Головкін Б.М. Щодо поняття сімейно-побутових насильницьких злочинів // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Вип. 44.– Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 181 – 187.
25. Соотак Я.Я. Потерпевший от преступления, совершенного на почве конфликтов между супругами // Учен. зап. Тарт. ун-та. – Вып. 756. – 1987.– С. 35-42.
26. Старков О.В. Криминологическая ситуация и групповая профилактика насильственных преступлений // Борьба с преступностью и проблемы нейтрализации криминогенных факторов в сфере семьи и быта: Межвуз. сб. науч. тр. – Л., 1985. – С. 143 – 152.
27. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи: Навч. посібник. – Х.: НЮАУ, 1997. – 52 с.
28. Бельцев Н.И. Криминологический анализ и предупреждение преступлений, совершаемых в сфере быта и досуга: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 . – М., 1996. – 24 с.
29. Крупка Ю.М. Криминологическая характеристика бытовых преступлений // Радянське право. – 1983. – № 3. – С. 64 – 65.
30. Ястребов В.Б. К вопросу о понятии криминологической характеристики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 37. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 14 – 20.
31. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М.: Юристъ, 1995. – 512 с.
32. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М.: Юристъ, 1997. – 512 с.
33. Лукашевич С.Ю. Кримінологічна характеристика злочинності в місцях позбавлення волі // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Вип. 44. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 174 – 180.
34. Кальман А.Г. Криминологическая характеристика, детерминация и предупреждение изнасилований: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьк. юрид. ин-т. – Х., 1986. – 23 с.
35. Мартиненко О.А. Кримінологічні проблеми мотивів та мотивації хуліганства: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. України. – Х., 1997. – 23 с.
36. Кримінологія: Особлива частина: Навч. посібник / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман; За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – 232 с.
37. Кальман А.Г., Христич И.А. Словарь криминологических и статистических терминов. – Х.: ИИПП АПрН Украины, изд-во «Гимназия», – 2001. – 96 с.
38. Довідка про кількість умисних вбивств та тілесних ушкоджень, скоєних на грунті ревнощів, сварки, інших побутових причин на території України за 1996 – 2000 роки від 12.04.2001. – № 10/5-2171. – К.: ГУАСМ МВС України, 2001. – 4 с.
39. Довідка МВС України від 30.08.2001. – № 10/5-5519. – К. ГУАСМ МВС України, 2001. – 1 с.
40. Даньшин І.М., Оболєнцев В.Ф. Латентна злочинність: поняття, причини, негативні наслідки // Вісн ун-ту внутр. справ. – Вип. 10. – Х., 2000. – С. 29 – 34.
41. Оболєнцев В.Ф. Актуальні проблемі латентної злочинності: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2001. – 185 с.
42. Голина В.В. Тяжкая насильственная преступность против личности: криминологическая характеристика и предупреждение // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Вип. 45. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 177 – 185.
43. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. – М.: Российское право, 1992. – 432 с.
44. Лунеев В.В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 516 с.
45. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III // Офіц. вісн. України. – 2001 . – № 21. – Ст. 920.
46. Матвійчук В.В. Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внут. справ України. – К., 1998. – 17 с.
47. Гейдор О., Чемирис І. Біля свіжих могил // Слобідський край. – 2001. – № 102. – 15 верес.
48. Уголовное право Украины. Общая часть / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Право, 1999. – 400 с.
49. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996. – 235 с.
50. Голина В.В. Специально-криминологическое предупреждение преступности (теория и практика): Дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.08 . – Х., 1994. – 596 с.
51. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
52. Михайлов А.Е. Роль личностных факторов в механизме насильственных преступлений: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Киевск. высш. шк. МВД СССР. – К., 1989. – 25 с.
53. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів // Право України. – 1997. – № 12. – С. 82 – 84.
54. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв, В.В. Василевич: /За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
55. Довідка про кількість зареєстрованих злочинів по Україні, передбачених ст. ст. 93, 94, 101 КК за період 1997 – 2000 рр. від 28.05.2001. – № ж-20. – К.: статистичний відділ Генеральної прокуратури України, 2001. – 2 с.
56. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. – Х.: Право, 1998. – 206 с.
57. Личность преступника / Под ред. Кудрявцева В.Н., Лейкиной Н.С., Миньковского Г.М. и др. – М.: Юрид. лит., 1975. – 270 с.
58. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький: Горьковская высш. шк. МВД СССР, 1974. – 168 с.
59. Блувштейн Ю.Д. Проблема личности преступника // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 28. – М.: Юрид. лит., 1978. – С. 159 – 166.
60. Даньшин И.Н. К вопросу о понятии личности преступника // Пробл. соц. законности. – Вып. 6. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1980. – С. 117 – 127.
61. Сахаров А.Б. Об антиобщественных чертах личности преступника // Сов. государство и право. – 1970. – № 10. – С. 110 – 116.
62. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: Учеб. пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 80 с.
63. Хохряков Г.Ф. Криминология: Учебник / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Юристъ, 1999. – 511 с.
64. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков: Прапор, 1996. – 260 с.
65. Долгова А.И. Криминология: Краткий учебный курс. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 272 с.
66. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия. – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
67. Блувштейн Ю.Д. Понятие личности преступника // Советское государство и право. – 1979. – № 8. – С. 97 – 102.
68. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1991. – 560 с.
69. Лысодед А.В. Криминологические проблемы мошенничества: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 . – Х., 1999. – 238 с.
70. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 254 с.
71. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
72. Лысков Б.Д., Курбатова Т.Н. Понятие личности преступника // Юридическая психология / Сост. и общ. ред. Т.Н. Курбатовой. – СПб.: Питер, 2001. – С. 74 – 91.
73. Валуйская М.Ю. О прикладном аспекте понятия «личность преступника» // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запоріж. ін-т держ. і муніц. управління. – Вип. 3. – Запоріжжя: РВП Видавець, 1997. – С. 73 – 76.
74. Антонян Ю.М. Системный подход к изучению личности преступника // Советское государство и право. – 1974. – № 5. – С. 88 – 93.
75. Сахаров А.Б. Учение о личности преступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел. – М.: МВШМ МВД СССР, 1984. – 42 с.
76. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Учеб. пособие. – Владивосток, 1970. – 132 с.
77. Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. – М.: Юрид. лит., 1984. – 320 с.
78. Личность преступника. – М.: Юрид. лит., 1971. – 355 с.
79. Криминология: Учебник / Беляев Н.А., Волгарева И.В., Кропачев Н.М. и др.; Под ред. В.В. Орехова. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. у-та, 1992. – 216 с.
80. Зелінський А.Ф. Методика кримінологічних досліджень: Навч. посібник.-К.: НМК ВО, 1992.- 48с. - Рос. мовою.
81. Шестаков Д.А. Супружеское убийство как общественная проблема. – СПб.: С.-Петербург. ун-т, 1992. – 90 с.
82. Криминология: Учеб. для юрид. вузов / Под. Ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова, С.В. Степашина. – СПб.: С.-Петербург. ун-т МВД России, 1999. – 608 с.
83. Голіна В.В. Жіноча злочинність в Україні: характеристика і попередження // Пробл. законності: Респуб. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Вип. 33. – 1998. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 138 – 145.
84. Крупка Ю.Н. Криминологические проблемы предупреждения насильственных преступлений, совершаемых в сфере личностно-бытовых отношений: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 . – К., 1985. – 209 с.
85. Соотак Я.Я. Преступления, совершаемые на почве конфликтов между супругами: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Тарту, 1979. – 197 с.
86. Крижна Л.В. Попереждення злочинів, що вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 215 с.
87. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. – 2-е изд., доп. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 175 с.
88. Гитин В., Хигер б. Анатомия криминала. Убийство. Изнасилование. – Харьков: Паритет, 1996. – 416 с.
89. Алихаджиева И.С. Женщина как жертва убийства (криминологические характеристики и социально-правовые меры предупреждения): Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 . – Саратов, 1999. – 22 с.
90. Кудревич Г.И., Малахова Г.Н. Некоторые особенности криминологической характеристики насильственных преступлений, совершаемых в сфере быта и досуга // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 31. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 79 – 86.
91. Криминология. Учебник для юрид. вузов / Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – СПб.: С.-Петербург. акад. МВД России, 1998. – 576 с.
92. Побегайло Э.Ф. Криминологическая характеристика лиц, совершивших тяжкие насильственные преступления. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. – 60 с.
93. Бородин С.В. Осужденные, отбывающие наказание в местах лишения свободы за преступления против личности. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1973. – 44 с.
94. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. Закон и право, 2000. – 207 с.
95. Головкін Б.М. Соціально-психологічний портрет особи сімейно-побутового злочинця // Вісн. Запорізького юрид. ін-ту. – 2001. – № 1. – С. 189 – 198.
96. Шумилкин В.А. Криминологическая характеристика деморализованных лиц и их социальной среды // Опыт криминологического изучения личности преступника: Сб. науч. труд. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разр. мер предуп. прес-ти., 1981. – С. 57 – 72.
97. Янович Р.М. Некоторые аспекты предупреждения насильственной преступности // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Харків) / Редкол.: Борисов В.І. (гол. редактор) та ін.. – Харків: ПФ'' Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 93 – 97.
98. Большой толковый словарь русского языка / Гл. ред. С.А. Кузнецов. – СПб.: Норинт, 2000. – 1536 с..
99. Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозиро- вание). – Харьков: Выща шк., 1980. – 152 с.
100. Двоименный И.А. Рецидивная преступность: характер, факторы, уровень // Социс. – 2000. – № 1. – С. 61 – 65.
101. Степанюк А.Х., Трубніков В.М. Виконання покарання у вигляді позбавлення волі й особливості постпенітенціарної адаптації. – К.: ІСДО, 1993. – 88 с.
102. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. – М.: Юрид. лит., 1991. – 224 с.
103. Голіна В.В. Рецидивна злочинність в Україні: причини та попередження // Вісн. Акад. Прав. наук України. – 1999. – № 1. – С. 189 – 197.
104. Алексеева М.А. Личность осужденного за насильственные преступления и предупреждение специального рецидива: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Акад. МВД СССР. – М., 1986. – 20 с.
105. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение: (Генезис и профилактика дезадаптивных преступлений). – Ереван: Айастан, 1987. – 206 с.
106. Корнієнко І.Є. Алкогольне узалежнення і психологічна дисфункція у сімейних відносинах // Практична психологія і соціальна робота. – 1998. – № 6 – 7. – С. 46 – 48.
107. Рузин М.А. Преступление … до преступления: (О борьбе с алкого- лизмом). – Рига: Авотс, 1986. – 88 с.
108. Социологический энциклопедический словарь / Под ред. Г.В. Осипова. – М.: ИНФРАМ-НОРМА, 1998. – 488 с.
109. Антонян Ю.М. Психология убийства. – М.: Юристъ, 1997. – 304 с.
110. Садков Е.В. Маргинальность и преступность // Социс. – 2000. – № 4. – С. 43 – 47.
111. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – 215 с.
112. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 248 с.
113. Аракелян С.В. Убийства в сфере семейно-бытовых отношений и их предупреждение (по материалам Республики Армения): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Ереван, 1999. – 137 с.
114. Дубинин Н.П. Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика. Поведение. Ответственность. – М.: Политиздат, 1982. – 304 с.
115. Мишин Г.И. Три причины стресса: Неврозы, половые расстройства, алкоголизм. – 2-е изд. доп. – Л.: Лениздат, 1990. – 160 с.
116. Тузов А. Кримінально-правові та кримінологічні аспекти міжособистих конфліктів // Радянське право. – 1990. – № 6. – С. 59 – 63.
117. Полтавец В.И., Первый В.С., Жабокрицкий С.В. Агрессивное поведение при расстройствах личности. – Днепропетровск: Арт-Пресс, 1998. – 80 с.
118. Мартыненко О.А. Криминологические проблемы мотивов и мотивации хулиганства: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 1997. – 205 с.
119. Самовичев Е.Г. Убийство: психологические аспекты преступления и наказания. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. – 80 с.
120. Сахаров А.Б. Личность преступника и типология преступника // Соц. законность. – 1973. – № 3. – С. 19 – 24.
121. Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступности в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 279 с.
122. Побегайло Э.Ф. Борьба с тяжкими насильственными преступлениями и роль ОВД в ее осуществлении (криминологический и уголовно-правовой аспекты): Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.08 / Академия МВД СССР. – М., 1988. – 40 с.
123. Валуйская М.Ю. К вопросу о типологии лиц, совершивших умышленные убийства при отягощающих обстоятельствах // Вісн. Луганського ін-ту внутр. справ. – 2000. – Вип. 2. – С. 140 – 145.
124. Питерцев С.К. Криминологическая характеристика личности убийц и проблема их типизации: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Всесоюз. ин-т по изуч. прич. и разраб. мер предуп. прес-ти. – М., 1975. – 23 с.
125. Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Шамис А.В. Типология осужденных за насильственные преступления и индивидуальная работа с ними. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1985. – 52 с.
126. Скугаревская Е.И. Эмоции и алкоголизм. – Мн.: Выш. шк., 1987. – 121 с.
127. Антонов-Романовский Г.В. Криминологическая деформация жизнедеятельности, связанная со злоупотреблением спиртными напитками // Деформации в образе жизни, обуславливающие совершение насильственных преступлений: Сб. науч. статей. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разработ. мер предуп. прес-ти, 1985. – С. 21 – 48.
128. Басейнов Б.С. Алкоголизм: уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1981. – 200 с.
129. Небылицин В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. – М.: Наука, 1976. – 336 с.
130. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведе- нии. – Х.: Выща школа, 1986. – 166 с.
131. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
132. Архівна кримінальна справа Оріхівського районного суду Запорізької області № 1-482, 1997 р.
133. Архівна кримінальна справа Оріхівського районного суду Запорізької області № 1-136, 2000 р.
134. Архівна кримінальна справа Комінтернівського районного суду м. Харкова № 1-259, 1997 р.
135. Архівна кримінальна справа Фрунзенського районного суду м. Харкова № 1-85, 1999 р.
136. Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской виктимологии. – Душанбе: Ирфон, 1977. – 235 с.
137. Ривман Д.В., Устинов В.С. Виктимология. – СПб.: Изд-во Юридический центр Пресс, 2000. – 332 с.
138. Коновалов В.П. Изучение потерпевших от преступлений с целью совершенствования профилактики правонарушений. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 72 с.
139. Юрченко О.Ю. Природа связи жертвы и преступника при совершении насильственных преступлений // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Вип. 39. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С. 196 – 201.
140. Шинкаренко О.Д. Психологічні особливості жертв подружнього насильства // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – № 3. – С. 25 – 28.
141. Михайлов О.Є., Лихолоб В.Г. Профілактика насильственних злочинів органами внутрішніх справ: Навч. посібник. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1993. – 68 с.
142. Шостак М.А. Борьба с причинением умышленных телесных повреждений (уголовно-правовые и криминологические исследования): Автореф. дис … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разработ. мер предуп. преступности. – М., 1978. – 18 с.
143. Костыря Е.А. Внутрисемейное преступное поведение женщин в контексте проблем семейной криминологии: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – СПб., 1999. – 198 с.
144. Первякова И.К. Женщина – жертва преступлений (по материалам Нижегородской области) // Социс. – 2000. – № 9. – С. 96 – 97.
145. Головкін Б.М. Потерпілий у сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинах проти особи // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повідом. учас. наук. конф. молод. учених (м. Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 191 – 194.
146. Михайлов А.Е. Виктимологические аспекты профилактики некорыстных насильственных преступлений. – К.: НВТ Правник – НАВСУ, 1998. – 44 с.
147. Жарій В., Михайлов О. Алкогольне сп’яніння як фактор віктимності потерпілих від злочинів // Рад. право. - 1988. – № 3. – С. 62 – 64.
148. Романова Л.И. Паразитический образ жизни и проблемы виктимологии // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1988. – С. 22 – 31.
149. Вандышев В.В. Виктимология: что это такое? – Ленинград: Знание, 1978. – 19 с.
150. Минская В.С. Некоторые особенности личности потерпевшего и преступника в связи с проблемой ответственности и профилактики (по материалам уголовных дел о преступлениях, спровоцированных отрицательным поведением потерпевшего) // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1982. – С. 43 – 49.
151. Туляков В.А. Насилие и дети // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Харків) / Редкол.: Борисов В.І. (гол. редактор) та ін.. – Харків: “ПФ Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 68 – 73.
152. Юрченко О.Ю. Роль виктимного поведения в механизме совершения тяжких насильственных преступлений против жизни и здоровья личности // Пробл. боротьби з насильницькою злочинністю: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Харків) / Редкол.: Борисов В.І. (гол. редактор) та ін.. – Харків: “ПФ Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 106 – 109.
153. Моісеєв Є.М. Джужа О.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти): Монографія. – Киї