Симоненко Тетяна Володимирівна. Формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів

Краткое описание

Симоненко Тетяна Володимирівна. Формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів: дис... д-ра пед. наук: 13.00.02 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2007

Симоненко Т.В. Формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02. теорія і методика навчання (українська мова). Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ, 2007.
У дисертації вперше в методиці викладання української мови у вищих навчальних закладах України комплексно представлено систему роботи над формуванням професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів. Визначено критерії базових складових цілісного утворення: лінгвістичної, прагматичної, предметної та технічної компетенцій. Практична цінність одержаних результатів полягає в розробці технології розвитку фахових професійно-комунікативних умінь та навичок майбутніх словесників, а саме змісту, форм, методів, принципів організації навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності студентів філологічних факультетів.
Авторські навчальні програми і навчальні посібники для майбутніх учителів-словесників упроваджено в навчальний процес вищих педагогічних навчальних закладів України.
На запропонованих концептуальних засадах дисертації можливе конструювання варіативних шляхів проектування змісту філологічної освіти у вищій школі.

У дослідженні здійснено аналітичний огляд і теоретичне узагальнення нагромадженого попереднього лінгвістичного та методичного досвіду щодо визначення поняття професійна мовнокомунікативна компетенція” студентів-філологів і на його основі обгрунтовано власне тлумачення дефініції відповідно до умов функціонування її в системі вищої філологічної освіти.
Вибудовано структуру професійної комнокомунікативної компетенції, складовими якої є чотири основні компетенції: лінгвістична, предметна, прагматична, технологічна.Лінгвістична компетенція це сукупніть знань про структуру мовної системи, а також уміння оперувати цими знаннями у процесі професійної діяльності: аналізувати, зіставляти, групувати факти мови, використовувати методи відповідного лінгвістичного опису.Предметна компетенція це наявність професійних знань у системі філологічних дисциплін, а також уміння застосовувати їх у процесі комунікації.Прагматична компетенція це наявність знань про сутність та особливості комунікації, оволодіння потенціалом дидактичного дискурсу, орієнтація на анaлiз характеру взаємодії комунікантів під час педагогічного спілкування.Технологічна компетенція це вміння чітко й виразно висловлювати думку, знати закони техніки мовлення: правильна постановка дихання, розвиток голосу, чіткої та зрозумілої дикції, нормативної орфоепії.
Реалізовано основні завдання дослідження, зокрема проаналізовано досягнення науковців, які здійснили теоретичні та практичні розвідки з питання розвитку фахових професійно-комунікативних умінь та навичок майбутніх учителів; обгрунтовано психологічні, соціолінгвістичні, дидактичні, прагмалінгвістичні передумови формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів-філологів, вироблено методологічний фундамент пропонованого дослідження: основні методи, прийоми, принципи, форми роботи у вищих навчальних закладах, розроблено концепцію навчання мови, наближену до змісту майбутньої професійної діяльності студентів; проаналізовано досвід роботи викладачів різних вищих навчальних закладів з проблеми дослідження; розроблено модель процесу формування базових компонентів цілісного утворення, експериментально перевірено систему на ефективність та доцільність.
Хід дисертаційного дослідження переконливо показав, що в основу процесу формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів-філологів слід покласти функціонально-комунікативний принцип, принцип системного підходу, антропологізму та антропоцентризму. Серед найважливіших прагмалінгвістичних засад процесу комунікативного вдосконалення студентів є положення комунікативної лінгвістики, активізація й реалізація текстоцентричного підходу до викладання мови у вищих навчальних закладах.
Аналіз теоретико-методологічних розвідок передував системному моніторингу за якістю мовлення студентів-філологів, що здійснювався у вищих навчальних закладах різних регіонів України. Результати констатувальних зрізів не тільки дали змогу визначити рівні сформованості компонентів цілісного утворення, а й переконливо довели, існує потреба щодо побудови системи роботи з розвитку комплексу фахових мовнокомунікативних умінь студентів філологічних факультетів.
Модель формування мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів передбачає мотиваційний, інформаційно-інтелектуальний, компетентнісний компоненти. Вплив мотиваційного компонента на розвиток важливих професійно-комунікативних умінь та навичок студентів очевидний, адже вдосконалення показників цілісного утворення може відбуватися за умови сприяння цьому процесу соціуму, за умови відчуття студентами суспільної потреби в набутті професійно вагомих комунікативних якостей, що орієнтуватиме їх мовнокомунікативне вдосконалення, а також внутрішньої потреби особистості в саморозвитку. Інформаційно-інтелектуальний компонент передбачає конкретизацію його в структурі змісту філологічної освіти. Компетентнісний пов’язаний з особистісними характеристиками та якостями студентів, що дають змогу досягти майстерності в певній сфері, конкретно рівень розвитку інтелекту, пам’яті впливають на оволодіння базовими елементами визначених умінь і забезпечують компетентнісне володіння комплексом фахових готовностей майбутнього словесника до професійної діяльності.
Уся система формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів-філологів грунтується на компетентнісному підході і спрямована на забезпечення фахової готовності майбутнього словесника до професійної діяльності. Процес вдосконалення показників цілісного утворення має свою специфіку на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях: на рівні бакалавра увага спрямовується на навчальну і пізнавальну активність студентів; на рівні бакалавра на навчально-практичну діяльність майбутніх філологів; на рівні магістра на розвиток наукової, дослідницької діяльності.
Модель готовності майбутнього словесника до мовнокомунікативної діяльності передбачає активізаційно-інформаційний, формувальний та трансформаційний компоненти.
Активізаційно-інформаційний компонент орієнтується на акцентацію уваги студентів-філологів щодо набуття якостей майбутнього педагога через розвиток пізнавальної активності студентів, звернення уваги майбутніх філологів на показники мовлення вчителя, його диференційні ознаки. Серед першочергових завдань реалізації активізаційно-інформаційного компонента було звернення уваги на рівень мовлення, який набули студенти протягом навчання в школі. Активізаційно-інформаційна готовність спрямова насамперед на усвідомлення важливості мовнокомунікативного вдосконалення, зацікавлення студентів майбутньою професією, формування в них україномовної стійкості, усвідомлення потреби в комунікативному розвитку, прагнення до пізнання нового, водночас насичення мовної картини світу студентів потенціалом лінгвістичного й дидактичного дискурсу, розвиток навичок пошуку й відтворення необхідної інформації.
Формувальний компонент готовності. Елементами цього компонента готовності є показники структурних складових цілісного утворення (лінгвістичної, предметної, прагматичної, технічної) відповідно до усіх рівнів мовної системи: фонетики, орфоепії, лексики, фразеології, стилістики, граматики.
Трансформаційний компонент готовності до майбутньої професійної діяльності складають система набутих за попередні роки знань, умінь та навичок з дисциплін мовнокомунікативного, професійно-орієнтованого циклів, а також уміння трансформації цих умінь відповідно до умов спілкування, мети комунікативних настанов, ситуацій спілкування. Трансформаційний компонент готовності забезпечує формування креативно перетворювальних умінь студентів, проектує на розвиток пошукових здібностей, орієнтує на творче осмислення тих процесів, що відбуваються в освіті, налаштовує на роботу з новими інформаційними системами.
Розроблена технологія професійної мовнокомунікативної підготовки студентів є багатоаспектною і передбачає вдосконалення змісту, форм, методів її складових підсистем з метою формування компетентного вчителя-словесника. ЇЇ ефективність залежить від органічного взаємозв’язку всіх компонентів системи професійної підготовки, спрямованості мотиваційної сфери студентів на мовнокомунікативне вдосконалення з першого до випускного курсу, діяльнісного підходу до навчання, індивідуалізації та диференціації процесу навчання.
Процес формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів передбачає конструювання змісту навчального матеріалу на основі принципу інтеграційного підходу. Доведено, що інтегративні курси Вступ до мовознавства”, Сучасна українська літературна мова”, Шкільний курс української мови та методика її викладання”, спецкурси Орфоепічний тренінг”, Основи наукового мовлення”, Дидактична текстологія” сприяють оволодінню студентами-філологами комплексом знань та вмінь, що уможливлюють якісну репрезентацію через різні форми мовлення тих елементів складових цілісного утворення, що є основними в системі мовнокомунікативної готовності майбутніх словесників до професійної діяльності.
Експриментальна робота підтвердила ефективність шляхів удосконалення показників професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів (бакалавр спеціаліст магістр) у вищих педагогічних навчальних закладах. Одним із результатів експериментальної роботи стало зростання кількості магістрів, що засвідчили високий рівень діяльнісного виду мовнокомунікативної вправності. На високому рівні власну професійну мовнокомунікативну компетенцію засвідчили 38% (було 22%) студентів ЕГ і 20% (було 12%) студентів КГ.
На основі набутих знань студенти-філологи з високим рівнем готовності до мовнокомунікативної професійної діяльності виправдано до умов спілкування володіли потенціалом дидактичного дискурсу, репрезентували навчальні тексти різних типів, знаходили правильний вихід зі складних комунікативних ситуацій, моделювали мовнокомунікативну діяльність учнів під час перебування на педагогічній практиці.
Результати дослідження дають підставу вважати, що вихідна методологія є правильною, визначені завдання реалізовано, мети досягнуто, сукупність здобутих висновків має важливе значення для теорії і практики педагогічних технологій. Реалізація основних положень дослідження спрямована на якісне перетворення існуючої практики педагогічних технологій та подальший розвиток теоретико-методичних засад її функціонування.
На основі узагальнення результатів проведеного дослідження встановлено, що підвищення ефективності навчальної діяльності студентів філологічних факультетів пов’язане з упровадженням у навчальний процес вищої школи технології формування їх професійної мовнокомунікативної компетенції.
З огляду на актуальність теми та недостатню розробленість її в науці на сучасному етапі її розвитку пропоноване дослідження може бути використане як ученими для глибшого аналізу лінгводидактичних засад удосконалення професійно-комунікативних умінь студентів-філологів, так і викладачами-практиками для вдосконалення методики формування мовнокомунікативної компетенції майбутніх учителів-словесників.
До подальших напрямів роботи вважаємо за доцільне вказати на такі проблеми, як дослідження лінгводидактичних компетенцій студентів філологічних факультетів, формування комунікативної компетентності вчителя-словесника, розробка інноваційних підходів до розвитку науково-дослідної компетенції студентів-філологів вищих закладів освіти України.