СИМВОЛІЧНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ СТАТУСНО-РОЛЬОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Краткое описание

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Огаренко Таїсія Олександрівна

УДК 316.662.4+316.422

СИМВОЛІЧНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ
СТАТУСНО-РОЛЬОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Скідін Олег Леонідович
доктор соціологічних наук,
професор

Запоріжжя 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1
СИМВОЛ І СИМВОЛІЧНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 13
1.1.Символ як соціальний феномен 17
1.2.Символічний аспект соціальної взаємодії 22
1.3. Символ як адаптивний ресурс і ресурс історичної трансформації 35
1.4.Символ як механізм самопрезентації та різновид соціального капіталу 43
1.5.Символ і соціальний символізм у вітчизняній соціології 59
Висновок до першого розділу 70

РОЗДІЛ2
СИМВОЛ У СТРУКТУРІ СТАТУСНО-РОЛЬОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ 71
2.1.Статус як соціальна позиція 71
2.2.Роль як презентація і заявка на статус 91
2.3.Символізація статусно-рольових перевтілень 107
2.3.1.Механізми статусно-рольової презентації 120
2.3.2. Форми невдалої статусно-рольової презентації 128
2.4. Роль як статус: група знаменитостей” у соціальній стратифікації суспільства 139
Висновок до другого розділу 163

РОЗДІЛ 3
ОДЯГ І МОДА В СТАТУСНО-РОЛЬОВИХ ПРЕЗЕНТАЦІЯХ 165
3.1.Одяг і мода як символи статусної приналежності 165
3.2 Одяг і мода як рольова заявка на статус 192
3.3. Поведінка українського населення у сфері одягу і моди 216
Висновок до третього розділу 233
ВИСНОВКИ 235

ДОДАТКИ 239
Додаток А. Поведінка респондентів у сфері презентації
соціального статусу 239
Додаток Б. Мода та споживання очима запоріжців 244
Додаток В. Стиль життя запоріжців 248

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 252

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Символ завжди був і залишається важливим елементом і ресурсом соціальної взаємодії. Раціоналізація й капіталістична модернізація суспільства, а також промислова і подальші науково-технічні революції дещо змінили сферу застосування й цінність символу як важливого соціального та комунікативного ресурсу, проте не усунули його зовсім. Цим зайвий раз була доведена його органічність як певної властивості суспільних відносин. Радянська держава і КПРС, які позиціонували себе як спадкоємці французького духу” просвітництва та науково-технічного раціоналізму, не тільки не витіснили символізм із колективної свідомості і суспільної взаємодії, а навіть посилили його.
Сучасне трансформаційне українське суспільство активізувало символічний аспект соціальної взаємодії. Невизначена соціальна стратифікація формує ситуацію, коли групи можуть позначити своє місце в соціальній стратифікації, не маючи (у переважній більшості випадків) іншого однозначного соціального ресурсу, ніж символічний. Цьому сприяє й посилення ролі ЗМІ в соціальній комунікації. Вплив засобів масової інформації на суспільство здійснюється через символізм мови медіатекстів, шляхом посилення загальної сценічності соціальної взаємодії, що, у свою чергу, поглиблює значення символічних презентацій і самопрезентацій. Отже, символ і символьна взаємодія як усе більш значимий аспект суспільних відносин постмодерного суспільства вимагає до себе належної теоретичної уваги з боку української соціології.
Достатньо підстав, аби українська соціологія впритул наблизилася до аналізу заявленої в роботі проблеми. Її ідейно-теоретичні передумови, емпірична база, науковий апарат були і залишаються обмеженими, хоч рівень зрілості в усіх цих напрямках невпинно зростає. Один зі шляхів набуття зрілості й адекватності усебічне запозичення тематики, досвіду й інструментарію зарубіжної соціології (зокрема пострадянської, а надто розвинутих західних суспільств). Між тим, історично склалося так, що в процесі виникнення та формування українська соціологія переважно орієнтувалась і продовжує орієнтуватись на проблематику, ідейно-теоретичні засади і науковий інструментарій одного з напрямків світової соціології структурний функціоналізм, дещо трансформуючи його відповідно до національних реалій. Це суттєво звужує можливості, горизонти і шляхи подальшого розвитку вітчизняної соціологічної думки. При цьому варто мати на увазі, що в сучасному українському суспільстві, а також в українській соціології, існує достатньо проблем, які можуть і повинні вирішуватися на основі іншого наукового інструментарію, потреба в адаптації і подальшому розвитку якого неухильно зростає. Отже, як у сучасному українському суспільстві, так і у вітчизняній соціології існує достатньо підстав вважати заявлену в дисертації проблему і спосіб її розв’язання необхідними й актуальними.
Змістове наповнення роботи можна поділити на три відносно самостійні частини, у яких визначається рівень розробленості окресленої в дисертації проблеми й оцінюються результати, одержані зарубіжними й українськими соціологами. Критично проаналізувавши наявну методологію і результати здійснених досліджень, було зроблено висновки про те, що символічна взаємодія є важливим аспектом соціальних відносин; що тематика символічної взаємодії достатньо розроблена, аби на її основі можна було здійснити ґрунтовний аналіз окресленої в дисертації проблеми і зробити корисні для подальшої еволюції національної соціології висновки. Водночас, критичний аналіз наукових праць довів, що в контексті досліджуваної дисертантом проблеми найбільш прийнятними є інтеракціонізм (особливо символічний інтеракціонізм), концепція соціальної драматургії Е.Гофмана і концепція символічного капіталу П.Бурдьє. Проте і зазначені напрямки не дають повної відповіді на питання: Чим є символ у статусно-рольовій взаємодії?”, Які конкретні механізми його використання?”
З точки зору символічного інтеракціонізму, за допомогою символу соціальний суб’єкт позначає свою справжню ідентичність (самість), проте конкретний зміст цього поняття (самість) не розкривається, у результаті залишається незрозумілим сенс того, що позначається.
З точки зору структурного функціоналізму, роль лише динамічний аспект статусу, його певна персоніфікація. Як наслідок роль набуває абсолютно залежного та підпорядкованого значення.
Концепція презентації себе” Е.Гофмана націлена на пояснення соціальної взаємодії, яка відбувається в дещо закритому, обмеженому, побутовому й інтимному колі, а тому для пояснення окресленого в дисертації тематико-проблемного комплексу може бути використана обмежено.
Концепція символічного капіталу” П.Бурдьє надто зосереджена на класових механізмах його формування та використання, а тому придатна для пояснення некласових форм соціальної взаємодії з певними обмеженнями. Головне ж полягає в тому, що в зазначених концепціях або зовсім не йдеться про задіяність символу в статусно-рольових перевтіленнях, або мова йде побіжно, або символ інтерпретується, як у структурному функціоналізмі: лише як один з ресурсів подання та сприйняття (інтеріоризації) статусу. Отже, роль залишається чимось другорядним, вторинним і наслідковим. Між тим, аналіз історичного процесу переконує, що роль поступово стає якщо і не домінуючим, проте досить вагомим елементом соціальної взаємодії. У зв’язку з цим різко зростає як значення ролі в соціологічних дослідженнях, так і необхідність аналізу тих ресурсів, за допомогою яких вона розігрується” у соціальній взаємодії, зокрема, через зовнішній вигляд, ритуал, процедури взаємин, одяг і моду. Саме на аналізі цих моментів соціальної взаємодії і зосереджується основна увага в дисертаційній роботі.
Ідейно-теоретичну базу нашого дослідження формують принципи, інструментарій і понятійно-категоріальний апарат таких світових соціологічних напрямів, як: символ як пізнавальний ресурс А.Шютца; символ як ресурс соціальної взаємодії (інтеракціонізм); символ як ресурс соціальної адаптації (структурний функціоналізм); символ як ресурс історичної трансформації Н.Еліаса; символ як механізм презентації та самопрезентації соціальних суб’єктів суспільному оточенню Е.Гофмана; символ як соціокультурний капітал П.Бурдьє.
Дисертація також спирається на ідейно-теоретичну базу та публікації українських і російських соціологів, особливо на ті, що узагальнюють результати, отримані в цій галузі (В.Ф.Бурлачук, О.А.Кармадонов), та визначають можливу перспективу досліджень. При цьому варто підкреслити, що найбільш адекватною методологією дослідження дисертант вважає інтеракціонізм і його особливий різновид драматургічний метод презентацій і самопрезентацій Е.Гофмана.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах наукової теми Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні” (шифр 0106U000729), яка розробляється колективом кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету. Дисертантом підготовлено розділ звіту, присвячений символам і символічній взаємодії як об’єкта соціологічного дослідження.
Мета й завдання дослідження. Мета роботи полягає у всебічному аналізі суспільного використання символу в соціальній взаємодії з акцентуванням уваги переважно на демонстративних (презентаціях і наслідкових реакціях на них) аспектах соціальної взаємодії.
Для досягнення окресленої мети необхідно було розв’язати такі завдання:
здійснити критичний аналіз українських і зарубіжних наукових джерел з метою оцінки загального стану досліджуваної проблеми, класифікувати наявні концепції, встановити рівень позитивного рішення, а також визначити аспекти, які потребують подальшої наукової розробки;
виходячи з припущення, що місцем використання символу є переважно статусно-рольова взаємодія, детально і критично проаналізувати історичну еволюцію цих понять, модифікацію їх змісту і способу вживання в контексті різних соціологічних напрямків, а також запропонувати власну інтерпретацію та спосіб їх наукового використання, відповідно до окреслених у дисертації проблем;
розкрити не тільки статику, а й динаміку соціального статусу, його внутрішню суперечливість і перманентні об’єктивні трансформації;
дослідити причини та можливі соціальні наслідки посилення ролі не тільки як способу позначення соціальної позиції, але і механізму заявки на іншу, бажану позицію й описати соціальну природу ресурсів, що використовуються при цьому;
окреслити й описати соціально-культурний профіль тих соціальних груп, для яких системоутворювальною ознакою є не статус, а перманентно розігрувана роль, яку вони демонструють шляхом специфічного використання сцени соціальної взаємодії через символічні форми презентації себе”;
з’ясувати сутність, механізми і технології організації соціальних спектаклів (демонстративної колективної поведінки), вага яких залежно від різних причин зростає в постмодерному суспільстві, а також суспільствах із ще не усталеними формами колективної взаємодії, до яких належить і українське;
акцентуючи увагу на соціальній ролі як елементі дисертаційного дослідження, виявити через аналіз поведінки людей у сфері моди, механізми й тенденції використання ними одягу, прикрас та інших форм презентації себе” у соціальній взаємодії.
Об’єктом дослідження є символ як ресурс соціальної взаємодії.
Предметом дослідження є функції символу в статусно-рольових трансформаціях і демонстративних формах поведінки.
Методи дослідження. Окрім загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, теоретичного моделювання, історичного порівняння) методів у роботі застосовано міждисциплінарний підхід, контент-аналіз, інтерактивний метод, неформалізовані соціологічні спостереження, опитування (індивідуальне анкетування). Складність і багатозначність аналізованих процесів вимагала комплексного застосування структурно-функціонального, інституціонального, соціокультурного підходів. Емпірична база дисертаційної роботи результати соціологічних досліджень, які проводились у Запорізькій області в серпні 2007року методом роздаткового анкетування за місцем проживання респондентів. Генеральна сукупність 1605 осіб-жителів Запорізької області віком від 16років, вибіркова сукупність 918респондентів. Тип вибірки багатоступеневий із квотним відбором на останньому ступені (ознаки квоти стать і вік). За першою ознакою квоти відхилення від контрольного показника (дані обласного управління статистики) становить 0,6 %, за другою 5,6 %.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні механізму функціонування символу в безпосередній і в деяких видах опосередкованої соціальної взаємодії. Одержані в такий спосіб результати дозволяють уточнити власне соціологічний аспект дослідження символьної взаємодії та простір її застосування. Наведена достатня кількість аргументів на користь твердження, що найбільш продуктивним може бути дослідження статусно-рольової взаємодії, де роль символу як певного посередника взаємодії не тільки значна, але й має належну перспективу теоретичного аналізу й емпіричної верифікації отриманих результатів. Використання розроблених ідейно-теоретичних засад формує перспективу нетрадиційних підходів до аналізу соціогрупової структури: не тільки через пошук предметних емпіричних ознак (власність, дохід, освіта, стать, вік, місце проживання тощо), а й через деякі символічні маніпуляції, презентації та самопрезентації. Завдяки цьому національна соціологія виходить на новий рівень і напрямок історичної еволюції. Загальним об’єктом дослідження української соціології є суспільство, історична еволюція якого відображає загальні риси сучасних постмодерних суспільств (причому не стільки в політико-економічному, скільки в культурно-символічному сенсі). Отримані в дисертації наукові результати можна викласти стисло в такій послідовності:
досліджено, систематизовано і критично проаналізовано наявні у світовій і вітчизняній соціології концепції функціонування символу в суспільстві. В основі їх класифікації методологія та особливий аспект у дослідженні символу, який домінує в тому чи іншому соціологічному напрямку (с.13 22);
у результаті проведеної класифікації встановлено, що в сучасній світовій соціології співіснують такі конкурентні концепції, як: феноменологічна (символ розглядається як одна зі звичайних, хоч і дещо специфічних, соціальних ознак); інтеракціоністська (символ розглядається як ресурс соціальної взаємодії, що ґрунтується на пошуку соціальним суб’єктом власної ідентичності); структурно-функціоналістська (символ виступає одним із необхідних механізмів адаптації); історико-трансформаційна (символ засіб соціальних перетворень); соціо-драматургічна (символ є засобом самопрезентації в соціальних взаємодіях переважно видовищно-сценічної спрямованості); концепція культурного капіталу, де символ є лише одним із його різновидів. Встановлено, що найбільш продуктивною в контексті аналізованої проблеми є інтеракціоністська методологія аналізу, оскільки вона націлена на дослідження безпосередньої, або в інший спосіб доступної сприйняттю соціальної взаємодії, завдяки чому символ може бути презентований, сприйнятий і оцінений соціальним партнером (с.22 70);
шляхом критичного аналізу наявних у зарубіжній і українській соціології інтерпретацій статусу і ролі виявлено новий аспект їх взаємодії, завдяки чому вони набувають здатності не тільки фіксувати статусно-рольові розбіжності індивідів і груп, але також описувати їх власний рух і процес взаємного переходу і трансформацій (с.71 106);
знайшла подальше підтвердження характерна для постмодерного суспільства тенденція до інверсії статусно-рольових позицій і форм взаємодії, унаслідок чого роль як механізм демонстрації статусних заявок і бажаної чи очікуваної соціальної приналежності починає домінувати над статусом, як назавжди чи на тривалий час приписаним або визнаним (с. 107 138);
на основі інтерпретації статусно-рольової взаємодії фіксована, описана й інтерпретована нова соціальна група "знаменитості" у соціальній стратифікації постмодерного суспільства; з’ясовані передумови її виникнення, формування, набуття колективної ідентичності та загальний спосіб життя (с.139 163);
уперше в українській соціології окреслені та пояснені механізми, характер функціонування, соціальні причини виникнення і поширення моди як специфічного способу символічного підтвердження й утвердження статусу, а також рольової заявки на пошукуваний статус. Водночас, виявлені тенденції формування й історичної еволюції моди в модерному та постмодерному суспільствах (с.165 216);
шляхом конкретно-соціологічного опитування встановлено й описано загальну структуру мотивацій і поведінки людей, у першу чергу, молоді, у сучасному українському суспільстві та висунуті передбачення щодо еволюції даного феномену в недалекому майбутньому (с.216 233).
Практичне значення результатів обумовлено зростанням символічного наповнення соціальної взаємодії, притаманного постіндустріальному суспільству з міським розселенням, анонімність спілкування, невизначеність соціальної стратифікації, активні інформаційні комунікації, домінування ЗМІ у формуванні сприйняття й оцінки суспільного оточення, відносно високий рівень освіти і загальної соціальної активності населення, сценічний спосіб презентації та самопрезентації. Результати проведеного дисертантом дослідження можуть бути використані в процесі викладання суспільних наук взагалі, відповідних курсів із соціології, написання наукових статей, монографій, навчальних посібників, підручників тощо.
Особистий внесок дисертанта. У статті, що опублікована у співавторстві з О.Л.Скідіним і має статус фахової, дисертантці належить відмінна від наявних інтерпретація соціальної ролі та статусу в комунікації. У тезах доповіді, які було опубліковано у співавторстві з О.Грушовець-Шептицькою, авторці належить обґрунтування необхідності нового ціннісного наповнення всіх форм суспільної свідомості в умовах суспільства, що трансформується.
Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом їх обговорення на засіданнях кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (ГУЗІДМУ”), міжкафедральному методологічному семінарі факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Матеріали досліджень за темою дисертації слугували основою для підготовки тез доповідей, виступів і обговорень на Міжнародних науково-практичних конференціях: Дні науки в ГУЗІДМУ” (м.Запоріжжя, травень 2007р.); Від конфлікту до порозуміння: теорія і практика громадянського суспільства” (м.Львів, травень-червень 2007р.); Інституціональні перетворення у суспільстві: світовий досвід та українська реальність” (м.Мелітополь, вересень 2007р.); Наука і вища освіта” (м.Запоріжжя, жовтень 2007р.); Міжнародній науковій конференції Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри” (м.Чернівці, 2627жовтня 2007р.); на ХІІІМіжнародній науковій конференції Харківські соціологічні читання” (м.Харків, 89листопада 2007р.); на ХІнауково-технічній конференції студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м.Запоріжжя, квітень 2006р.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в шести публікаціях, з яких п’ятьопубліковано у фахових виданнях із соціології, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої в дисертації мети та дослідницьких завдань встановлено, що символ як елемент соціальної взаємодії привертає до себе все більшу увагу українських і зарубіжних соціологів. Це обумовлюється певними тенденціями розвитку сучасних промислових, а особливо постіндустріальних суспільств. До них, зокрема, відносяться: становлення масового виробництва і споживання; загальне зростання рівня матеріальних статків; переважно міське розселення людей з властивою для міст анонімністю стосунків; зростання публічності соціальної взаємодії; домінування масової культури; поступове переважання соціальної стратифікації над класовою диференціацією; інтенсивна соціальна мобільність населення тощо.
Критичний аналіз представлених у національній соціології концепцій символу дозволив автору виробити власні ідейно-теоретичні засади дослідження, в основу яких покладено поєднання методології інтеракціонізму, соціальної драматургії Е.Гофмана і концепції символічного капіталу П. Бурдьє. Зважаючи на це, поняття статус” і роль” отримали більш динамічне тлумачення; вони розглядаються як особливий елемент взаємних перманентних трансформацій, де символічна презентація статусу через рольовий символізм рівноправна і рівнозначна рольовій самозаявці на пошукуваний статус. У результаті таких перетворень стає можливим поєднання статусно-рольової теорії соціальної дії на більш високому теоретичному рівні, аніж це має місце в окремо взятих структурному функціоналізмі та символічному інтеракціонізмі. Це особливо яскраво проявляється в діяльності тієї соціальної спільноти, яку ми позначили як групу знаменитостей”. Тут соціальна роль функціонує як перманентно публічно утверджуваний і підтверджуваний статус, що суттєво модифікує спосіб формування і суспільного функціонування даної групи, а також культурно-психологічний профіль взаємодіючих тут індивідів, сенс і спосіб їхнього життя, ціннісні орієнтації, правила і механізми самореалізації.
Додатковим емпіричним підтвердженням запропонованого автором розуміння досліджуваної проблеми є проведений аналіз поведінки людей щодо преференцій та мотивів у сфері одягу та моди в модерному і постмодерному суспільствах. Він, зокрема, свідчить, що в модерному суспільстві одяг і мода виступали переважно механізмом символічного утвердження і підтвердження статусу, його культурної легітимізації. У постмодерному суспільстві починає домінувати протилежна тенденція: одяг і мода є тут не стільки символічним знаком приналежності, скільки демонстративною заявою на іншу приналежність. Чим, зокрема, можна пояснити зафіксоване постмодерністською соціологією властиве постмодерному суспільству перманентне суто формальне за позначенням, далеке від оригіналу наслідування, усе більш поширену симуляцію.
У дисертації також виявляється специфіка прояву зазначених тенденцій у сучасному українському суспільстві. Символ як особливий момент соціальної взаємодії вже набув легітимного, важливого і перспективного об’єкту соціологічного аналізу. З’ясувались і особливі аспекти його дослідження. У проаналізованих автором роботах українських і зарубіжних соціологів символ розглядається як особливий соціальний феномен, ресурс соціальної взаємодії, механізм адаптації індивідів і груп до соціального середовища, ресурс історичних трансформацій, механізм самопрезентації, різновид соціального капіталу. Визнаючи правомірність, важливість і перспективність кожного з цих підходів, автор обрала предметом свого дослідження роль символу в демонстративних презентаціях і самопрезентаціях у процесі соціальної взаємодії. Вибором предмету обумовлюється і вибір домінуючої методології дослідження. Це соціологічні напрямки, в яких демонстративний аспект соціальної взаємодії виступає на передній план: інтеракціонізм, особливо такий його різновид, як символічний інтеракціонізм, соціальна драматургія Е.Гофмана, концепція символічного капіталу П.Бурдьє.
Розглядаючи роль символу в структурі статусно-рольової взаємодії, автор дійшла до таких висновків:
1. Традиційне структурно-функціоналістське тлумачення статусу як жорстко заданої соціальної позиції, як також і тлумачення символічним інтеракціонізмом ролі символу як механізму самоідентифікації особистості в сучасних умовах не зовсім співвідносяться із соціальною практикою. Динамізм сучасних соціологічних процесів засвідчує, що статусно-рольові трансформації поведінки індивідів, груп і формальних структур набувають суттєво інших вимірів: статуси стають менш визначеними, ролі більш значимими, а динаміка їх взаємних модифікацій менш прогнозованими. Особливо яскраво це проявляється в демонстративних аспектах статусно-рольової взаємодії.
2. Окрім наведених автором логіко-онтологічних аргументів на користь даного твердження, дисертант спеціально проаналізувала соціальну природу, механізми формування, спосіб життя, ціннісні орієнтації, правила й кодекси поведінки групи знаменитостей. У досліджуваному тут відношенні особливого значення набуває той факт, що для цієї спільноти роль є необхідним і достатнім системоутворювальним елементом і механізмом формування та підтримки способу соціального функціонування.
3. Дисертант перевірила ці висновки шляхом аналізу поведінки людей у сфері одягу і моди. На основі аналізу зарубіжної літератури відповідного спрямування автор виявила, що за останні два століття в розвинутих промислових демократичних суспільствах спостерігаються щонайменше дві глобальні тенденції.
Для модерного суспільства (класичного капіталізму) одяг і мода були переважно способом підтвердження і ствердження соціального статусу (для елітних соціальних страт), або пасивним визнанням нав’язаного і покірно сприйнятого статусу. Для постмодерного (посткапіталістичного) суспільства через різні зазначені й описані в дисертації причини мода демократизується, а її використання в символічних соціальних актах усе більше набуває протилежного спрямування: мода і частково інші демонстративні символи, поступово стають рольовою заявкою на статус, а в деяких сегментах суспільства мають самодостатнє значення, тобто є ствердженням власної індивідуальності.
Конкретно-соціологічне опитування, проведене автором у складі відповідної дослідницької групи, підтвердило, що поведінка українського населення в цілому вкладається в схему, описану зарубіжними дослідниками. Це може слугувати додатковим аргументом на користь висунутої дисертантом концепції. Відмінність же полягає в тому, що статусно-рольова взаємодія відбувається на біднішій ресурсній основі, у результаті чого символами статусу та ролі виступають засоби безпосередньої презентації у повсякденній взаємодії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдаев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. М.: ВЛАДОС, 1994. 336с.
2. Абельс Х. Интеракция, идентичность, презентация. Введение в интерпретативную социологию / Пер. с нем. СПб.: Алетейя, 1999. 272с.
3. Аберкромби Н., Хиллс., Тернер Б.с. Социологический словарь / И.Г.Ясавеев (пер.). 2-е изд., перераб., доп. М.: Экономика, 2004. 620с.
4. Агафонов А.Ю. Человек как смысловая модель мира. Самара: Бахрах, 2000. 336с.
5. Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. М.: Издво МГУ, 1994. 496с.
6. Аніщенко О. В. Професійна освіта і самореалізація жінок в Україні: історія та сучасність / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України / Н. Г. Ничкало (ред.). Ніжин : ТзОВ "Наука-Сервіс", 2003. 251с.
7. Анучина Л.В., Пивоваров В.М., Тарковас.О. Соціальне призначення мистецтва в різні культурні епохи: Навчальний посібник. Х.: Регіон-інформ, 2003. 96с.
8. Аренд Х. Джерела тоталітаризму / Пер. з нім. К.: Дух і літера, 2005 575 с.
9. Атеял А.И. Социолингвистика. Луганск, 1999. 456с.
10. Бачинин В.А. Социология. Энциклопедический словарь. СПБ., 2005 287с.
11. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994 327с.
12. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. М.: Медиум, 1995. 403с.
13. Берн Э. Игры, в которые играют люди. М.: Книга, 1988 346с.
14. Бодрийяр Ж. Общество потребления: Его мифы и структуры / Е.А.Самарская (пер. с фр., послесл. и примеч.). М.: Республика; Культурная революция, 2006. 269с.
15. Бодрийяр Ж. Символический обмен. М.: Добросвет, 2000. 147с.
16. Бодрийяр Ж. Система вещей. М.: Рудомино, 1995. 176с.
17. Большой толковый социологический словарь (Соllins). Том 1 (АО) / Пер. с англ. М.: Вече, АСТ, 2001. 544с.
18. Бондар І.К., Бугаєнко Є.О., Бідак В.Я., Гуць М.І., Ковальова Н.М. Середній клас України: теорія та сучасні тенденції становлення / О.Г. Ягольник (відп. ред.). К. : Корпорація, 2004. 581с.
19. Браун Э. Понимать чужого // Социальные и гуманитарные науки. Серия 11. Социология. 1996. № 4. с. 2127.
20. Бурдье П. Начала / Пер. с франц. М.: SocioLogos, 1994. 288с.
21. Бурдье П. Рынок символической продукции // Вопросы социологии. 1993. № 1 2. с. 49 62.
22. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / Пер. с фр. / Н.А. Шматко (сост., общ. ред. пер., послесл.). М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. 576с.
23. Бурдье П. Социология политики. М.: SocioLogos, 1993 336с.
24. Бурлачук В. Влада і тіло: історія кохання // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. № 2. с. 2438.
25. Бурлачук В. Символічні системи і конституювання соціального смислу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. № 3. с. 147155.
26. Бурлачук В., Танчер В. Символ і симулякр. Концепція символу в соціології постмодерну // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. № 1. с. 1529.
27. Бурлачук В.Ф. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира. К.: ИС НАНУ, 2002. 266с.
28. Вакан Л. Социология образования П. Бурдье // Социологические исследования. 2007. № 6. с. 93101.
29. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / Центр исследований постиндустриального общества / В.Л. Иноземцев (пер.). М.: "Логос", 2003. 355с.
30. ВеберМ. Протестантська етика і дух капіталізму. К.: Основи, 1994 216с.
31. Вершинин Г. Д., Вершинина Е. М. Инновационные парадигмы общественной мысли ХХІ века: В контексте комплекс. прогр. "Создание нового гуманистического общества на базе экологии сознания и энергоинформационного обмена Человека с Природой" / Харьковский областной благотворительный фонд инновационных знаний, идей и технологий гуманизации. — Х.: ИД "Райдер", 2003. 218с.
32. Войскунский А. Я говорю, мы говорим. Очерки о человеческом общении. М.: Знание, 1990. 299с.
33. Волгин Н. А., Гриценко Н. Н., Шарков Ф. И. Социальное государство: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. "Социальная работа". М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и Ко", 2003. 415с.
34. Ґабермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / А. Дахній (пер. з нім.). Л. : Астролябія, 2006. 415с.
35. ГавриленкоИ.Н. Исторический акционализм как методология исследования исторического процесса // Социология: теория, методы, маркетинг. 1999. № 3. с. 101118.
36. Гавриленко І.М. Попит, породжуваний пропозицією, або Демагогія як покликання, професія та спосіб життя // Віче. 1996. № 11. с. 315.
37. Гавриленко І.М. Соціологія організацій. К.: АПСВ, 2005. 302с.
38. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн. 1.: Соціальна статика. К.: КНУ, 2000 336с.
39. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн. 2: Соціальна динаміка. К.: КНУ, 2000 464с.
40. Гавриленко І.М., Огаренко В.М., Сидоренко О.О., Скідін О.Л., Яковенко Ю.І. Соціологія освіти. Кн. 1. Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2005. 294с.
41. ГавриленкоІ.М., Кузьменко В.І., Скідін О.Л. Соціологія організацій: Навчальний посібник. 2-ге вид. Запоріжжя.: ГУ «ЗІДМУ», 2007. 404с.
42. Галицький В. М., Привалов Ю. О., Чепурко Г. І. Поведінкові стратегії на ринку праці України / Благодійний фонд "Інтелектуальна перспектива" / Ю.Саєнко (відп. ред.). К.: ПЦ "Фоліант", 2005. 228с.
43. Гальчинський А.С. Становлення суспільства постіндустріальної цивілізації. К.: Основи, 1993. 107с.
44. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. СПб.: Наука, 1992. 179с.
45. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / И. Тюрина (пер.). М.: Академический Проект, 2003. 525с.
46. Гиллер Ю. И. Социология самостоятельной личности / Университет дружбы народов. Сочинский филиал. М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2006. 223с.
47. Гильденбранд Д. Метафизика коммуникации. СПб.: Алетейя, 2000. 373с.
48. Глебкин В.В. Ритуал в советской культуре. М.: Янус, 1998. 168с.
49. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичности: философский и психологический анализ. К.: Наукова думка, 1999. 463с.
50. Гнатенко П.І. Український національний характер. К.: ДОК К, 1997. 114с.
51. Головаха Е. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. К.: ИС НАНУ, 1996. 143с.
52. Горошко Е. И. Языковое сознание: гендерная парадигма / РАН; Институт языкознания. М., 2003. 437с.
53. Гоулднер А.У. Наступающий кризис западной социологии / Пер. с англ. СПб.: Наука, 2003. 575с.
54. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Пер. с англ. М.: Канон-Пресс-Ц, 2000. 302с.
55. Грабовскийс.І. ХХI століття та українська людина. К.: Стилос, 2000. 226с.
56. Григорьев Л.Г. Альфред Шютц и социология повседневности // Социологические исследования. 1987. № 1. с. 4862.
57. Гринин Л.Е. «Люди известности» новый социальный слой? // Социологические исследования. 2004а. №12. с. 112136.
58. ГрининЛ.Е. Феномен информационного общества: «люди известности» // Философия и общество. 2004б. №2. с.5-23.
59. Губогло М. Н. Идентификация идентичности: Этносоциологические очерки / РАН; Институт этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая. М.: Наука, 2003. 764с.
60. Гуменюк О. Психологія Я-концепції. Тернопіль: Економічна думка, 2004. 310с.
61. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. СПб.: Логос, 1911. 314с.
62. Дайсон Э. Жизнь в эпоху Интернета. М.: Бизнес Компьютер, 1998. 400с.
63. Демченко І., Салабай Н. Аналітичний звіт за підсумками базового соціологічного дослідження для проекту "Лідерство запорука успіху" / ПРООН в Україні; Уряд України; СОЦІС-Ukraine. К.: СОЦІС-Ukraine, 2003. 53 c.
64. Джерелиевская И. К. Человек в социокультурной реальности: Учеб.-метод. пособие / РАО; Московский психолого-социальный ин-т. М., 2005. 314с.
65. Джонсон А. Г. Тлумачний словник із соціології / Яніна Воробель (пер. з англ.). Л.: Львівський національний університет ім. Івана Франка. Видавничий центр, 2003. 387с.
66. Добреньков В. И. Психоаналитическая социология Эриха Фромма: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. 040201 "Социология" и др. гуманит. спец. / Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Социологический факультет. М.: Альфа-М, 2006. 445с.
67. Добреньков В. И., Кравченко А. И. Фундаментальная социология: В 15 т. Т. 1: Теория и методология. М.: ИНФРА-М, 2003. 906с.
68. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномен, механизмы и защита. М.: Че Ро, 1997. 344с.
69. Дюмон Л. Эссе об индивидуализме / Пер. с франц. Дубна: Феникс, 1997. 302с.
70. Ейзенштадт Ш. Революция и преобразование общества. М.: Аспект Пресс, 1999. 212с.
71. Ершов П.М. Потребности человека. М.: Мысль, 1990. 364с.
72. Жигильский К. Праздник и культура / Пер. с польск. М.: Прогресс, 1985. 336с.
73. Жидков В.С., Соколов К.Б Искусство и картина мира / РАН; Государственный ин-т искусствознания. СПб.: Алетейя, 2003. 461с.
74. Замятин Д.Н. Гуманитарная география: пространство и язык географических образов / РАН; Институт географии. СПб.: Алетейя, 2003. 332с.
75. Запорожець Т. Феномен утопії в соціальній думці. К.: Фоліант, 2004. 144с.
76. Заславская Т. И. Социетальная трансформация российского общества: Деятельностно-структурная концепция / Московская школа социальных и экономических наук. 2-е изд., испр. и доп. М.: Академия народного хозяйства при Правительстве РФ, 2003. 567с.
77. Зиммель Г. Избранное. Т. 1: Философия культуры. М.: Юрист, 1990 671с.
78. Зиммель Г. Избранное. Т. 2: Созерцание жизни. М.: Юрист, 1996 607с.
79. Зиммель Г. Конфликт современной культуры. СПб., 1923. 11с.
80. Зиммель Г. Общение, пример чистой или формальной социологии // Социологические исследования. 1984. № 2. с. 7889.
81. Злобіна О., Мартинюк І., Соболєва Н., Тихонович В. Соціальний простір життя як суб'єктивна символічна реальність / НАН України; Інститут соціології. К.: Інститут соціології НАН України, 2004. 298с.
82. Иммигранты в Европе: проблемы социальной и культурной адаптации / Кондратьева и др. М.: РАНИНИ, 2006. 225с.
83. Ионин Л.Г. Зиммель как социолог. М.: Книга, 1981. 129с.
84. Ионин Л.Г. Основания социокультурного анализа. М.: Росс. гос. гуман. унт, 1995. 151с.
85. Ионин Л.Г. Социология культуры. М.: Логос, 1996. 208с.
86. Іванченко А. В., Сбруєва А. А., Дікова-Фаворська О. М. Соціалізація і соціальне виховання: Навч. посіб. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна"; Житомирський економіко-гуманітарний ін-т. Житомир: Полісся, 2006. 216с.
87. Кара-Мурзас. Г. Манипуляция сознанием: Учеб. пособие. К.: Оріяни, 2003. 500с.
88. Карасик В.И. Язык социального статуса. М.: ИТДГК «Гнозис», 2002. 333с.
89. Кармадонов О. А. Социология символа. М.: Academia, 2004. 347с.
90. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1999. 544с.
91. Ковалев В.Н. Социология управления социальной сферой / Московский гос. социальный ун-т Министерства труда и социального развития РФ. М.: Академический Проект, 2003. 240с.
92. Ковальчук А.С. Символьнокультурная деятельность. Орел: Ин-т культуры, 2000. 214с.
93. Козер Л. А. Мастера социологической мысли. Идеи в историческом и социальном контексте / Т.И. Шумилина (пер. с англ.). М.: Норма, 2006. XIV, 514с.
94. Коллинз Р. Социология философий. Глобальная теория интеллектуальных изменений. Новосибирск: Наука, 2002. 382с.
95. КонИ.С. Социология личности. М.: Изд-во полит. лит-ры, 1967. 305с.
96. Кондрашин И.Н. Истины бытия в зеркале сознания. М.: МЗ-ПРЕСС, 2001. 528с.
97. Корсієнко Н.М. Самосвідомість: гра в театр на межі тисячоліть. Соціологічний портрет сучасника. К.: КЛІЗ „Тезія”, 2003. 96с.
98. Костенко Н.В. Ценности и символы в массовой коммуникации. К: Наукова думка, 1993. 132с.
99. Краснодембський З. На постмодерністських роздоріжжях культури / Пер. з польск. К.: Основи, 2000. 196с.
100. КривкоАпинян Т.А. Мир игры. Б. М.: Эйдос, 1992. 160с.
101. Кританская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. М.: Смысл, 1999. 279с.
102. Кузнецов В. Н. Идеология: Социологический аспект: Учебник / РАН; Институт социально- политических исследований; Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Социологический факультет. М.: Книга и бизнес, 2005. 815с.
103. Ланн Д. Искусство помнить и забывать. СПб.: Питер, 1995. 216с.
104. Лебедева Т.Ю. Искусство общения. М.: МГУ, 1996. 134с.
105. ЛешС. Соціологія постмодернізму / Ю. Олійник (пер.). Л. : Кальварія, 2003. — 344с.
106. Лиотар Е.В. Современная социокультурная ситуация. Саратов.: Изд-во Сарат. ун-та, 2001. 164с.
107. Липпман У. Общественное мнение / Фонд "Общественное мнение" / Т.В. Барчунова (пер. с англ.). М.: Институт Фонда "Общественное мнение", 2004. 382с.
108. Литвин А. Електоральна поведінка українських виборців. Тернопіль: Економічна думка, 2004. 247с.
109. Лихачева Л.С. Этикет в социальном взаимодействии. Екатеринбург, 2000. 155с.
110. Лобанова А.С. Феномен соціальної мімікрії. К.: ХНАНУ, 2004. 300с.
111. Лотман Ю.М. Культура и взрыв. Внутри мыслящих миров. СПб.: Искусство, 2000. 387с.
112. Лукашевич М. П., Бондарчук Л. В. Інноваційні соціальні технології професійного самовизначення особистості: Навч. посібник / Інститут підготовки кадрі