СИНКРЕТИЧНІ ТИПИ ПІДРЯДНОСТІ У СИСТЕМІ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЗАРИЦЬКА ВІКТОРІЯ ГРИГОРІВНА

УДК 801.25

СИНКРЕТИЧНІ ТИПИ ПІДРЯДНОСТІ У СИСТЕМІ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01. українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Загнітко Анатолій Панасович,
доктор філологічних наук,
професор

Донецьк - 2004

ЗМІСТ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 3 ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЯВИЩЕ СИНКРЕТИЗМУ, ЙОГО ВИЯВИ НА РІЗНИХ МОВНИХ
РІВНЯХ
1.1. Валентність і сполучуваність: диференційні параметри 16
1.2. Семантико-синтаксичний потенціал девербативів у світлі
теорії валентності 25
1.3. Загальний підхід до тлумачення синкретизму 39
Висновки до розділу 1 62
РОЗДІЛ 2. СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ АТРИБУТИВНО-
З’ЯСУВАЛЬНОГО ТИПУ 64
2.1. Проблема класифікації складнопідрядних речень з
синкретичними атрибутивно-об’єктними відношеннями між
частинами, критерії їх виділення 64
2.2. Семантичні групи опорних слів у складнопідрядних
реченнях атрибутивно-з’ясувального типу 88
2.3. Роль співвідносних слів у визначенні підрядної частини
у СПР синкретичного атрибутивно-з’ясувального типу 103
2.4. Засоби формального зв’язку в синкретичних конструкціях
атрибутивно-з’ясувального типу 106
2.5. Граматична будова та характер підрядного зв’язку в СПР
з атрибутивно-з’ясувальними підрядними 118
Висновки до розділу 2 122
РОЗДІЛ 3. СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ З 124 АТРИБУТИВНО-ПРОСТОРОВОЮ СЕМАНТИКОЮ
3.1. Основні форми вираження просторових відношень 124
3.2. СПР з присубстантивними підрядними, приєднаними
відносними прислівниками де, куди, звідки 134
3.3. Лексико-семантичні групи опорних слів у СПР
атрибутивно-локативного типу 146
3.4. Семантичні різновиди СПР з атрибутивно-локативною
підрядною частиною 158
3.5. Семантичні групи дієслів-присудків головної частини
в СПР атрибутивно-локативного типу 173
3.6. Специфіка засобів граматичного зв’язку між частинами
атрибутивно-локативних СПР 180
3.7. Синтаксичні зв’язки та особливості структурування
складнопідрядних речень з атрибутивно-локативними
підрядними 184
Висновки до розділу 3 191
ВИСНОВКИ 193
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 219
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

В С Т У П

Одним із проблемних питань сучасного синтаксису є синкретизм у сфері складнопідрядних речень (далі СПР). Незважаючи на те, що дослідження СПР ведуться вже досить давно (з початку 19 століття) та існує багато спроб упорядкувати їхні різновиди, чіткої класифікації останніх і до сьогодні не існує.
Так, у багатьох слов’янських мовах (українській, білоруській, російській, польській тощо) лінгвістами помічена значна кількість так званих „перехідних” явищ, що не вкладаються в традиційні класифікаційні рамки і викликають певні труднощі при їх аналізі. Найбільше таких синтаксичних одиниць виявлено серед СПР з прислівною залежністю, які досить активно вживаються в мові. Тому вивчення цієї проблеми має велике значення для виявлення граматичної природи СПР, для типологічних досліджень у сфері складного речення різних мов, для практики викладання української мови та створення єдиної чіткої класифікації СПР з урахуванням перехідних одиниць. Останнє завдання видається надзвичайно важливим, оскільки тривалий час вітчизняне мовознавство досліджувало переважно типові, стандартні одиниці української мови, внаслідок чого поза увагою вчених залишалася велика кількість мовних фактів, які порушують закони сучасної мови. Сферу складного речення, що не вкладається в традиційні класифікаційні рамки, більшість лінгвістів називає периферією. Периферійний синтаксис у багатьох аспектах залишається незрозумілим: не виявлено його зв’язки із центральним синтаксисом, функціональні можливості його одиниць, їх системність, принципи структурування, ієрархічність тощо.
Невирішеність проблем периферійного синтаксису гальмує вичерпне окреслення співвідношення / неспіввідношення ядерних і периферійних структур, оскільки не можна отримати повного уявлення про мову шляхом дослідження лише типових випадків. У силу цього „необхідне вивчення взаємодії і взаємовпливу типових випадків з урахуванням перехідних (синкретичних) ланок, що відображають у синхронній системі мови багатство можливостей і динаміку її розвитку” [15, с.74], тому що зрозумілими є „лише крайні випадки, проміжні ж у самому першоджерелі свідомості мовців є нечіткими, непостійними. Проте саме це незрозуміле і нечітке повинно найбільше привертати увагу лінгвістів” [254, с. 35-36].
Недостатнє опрацювання проблеми синкретизму в сфері СПР, необхідність простеження шляхів постання синкретизму та визначення ступеня репрезентативності мотивують актуальність дослідження.
У сучасних синтаксичних студіях переважно застосовуються три принципи (типи) класифікації СПР, кожний з яких має своє місце в історії еволюції структури СПР в українській та інших слов’янських мовах.
Традиційною вважається логіко-граматична класифікація, основи якої заклали М.І.Греч і Я.Головацький. Саме вони чи не вперше (пор. також О.Х.Востоков) у І-ій половині 19 століття використали термін „підрядне речення”, яке дослідники розглядали як розгорнутий член простого речення. Так, вперше було розмежовано підрядні іменникові, прикметникові й обставинні. Певною мірою ЛГК деталізував І.І.Давидов, узявши до уваги граматичні засоби підпорядкування підрядних речень сполучники і сполучні слова. Він визначав три основні типи підрядних речень: додаткові, означальні, обставинні (останні кваліфікував за типами обставин). Подальшої деталізації ця класифікація набула у працях Ф.І.Буслаєва, який значно збагатив її, зробив більш послідовною і стрункою. Дослідник керувався принципом, що „кожен із членів головного речення, крім присудка, може бути виражений реченням підрядним” [32, с.279]. Відповідно він розрізняв підрядні підметові, означальні, додаткові, обставинні (місця, часу, способу дії, міри й лічби, причини). Тривалий час ця класифікація, що отримала назву логіко-граматичної, вважалася традиційною.
Проте практичне використання ЛГК, порівняльний аналіз різних типів СПР дозволили виявити ряд вад цієї класифікації. Насамперед, це неоднакові підстави для уподібнення підрядної частини тому чи іншому члену речення в різних типах СПР. Принципи наближення підрядних частин до певного члена речення відрізняються в конструкціях зі співвідносними словами в головній частині та без них. За наявності співвідносного слова його синтаксична функція є критерієм визначення типу підрядної частини, в разі відсутності корелята принцип класифікації інший: у цьому випадку підрядна частина уподібнюється члену головної на підставі того, яке значення вона вносить у речення. Наслідком цього процесу є неоднорідність конструкцій, що належать до одного типу.
До того ж було з’ясовано, що за своєю граматичною природою підрядні речення не вичерпуються схемою, побудованою на аналогіях до членів простого речення. Категорія підрядності розвивається у процесі постійного збагачення мови, вдосконалення її граматичної будови, а тому не можна користуватися лише традиційною теорією про підрядні речення як „розгорнуті члени простого речення”: „це розгортання лише окремий випадок підрядного поширення речення” [39, с.138]. Подібну позицію відстоює й І.О.Фігуровський, який підкреслює, що „між будь-яким додатком і додатковим реченням відсутня синоніміка, бо їхні речовинні значення різні, є лише подібність синтаксичних відношень” [234, с. 32].
Варіанти ЛГК були запропоновані Є.К.Тимченком (1914), В.Н.Нікітіним (1941), І.Г.Чередниченком (1951), О.Г.Руднєвим (1968) тощо.
З’ясування того факту, що не всі підрядні речення за своєю функцією збігаються з функцією членів простого речення, привело до виникнення нової класифікації, яку запропонували представники формального напрямку в граматиці (О.М.Пєшковський, М.М.Петерсон, Л.О.Булаховський, О.Б.Шапіро та інші). Це була спроба звести аналіз СПР до аналізу сполучників і сполучних слів. Наприклад, О.М.Пєшковський [176, с.438] замість характеристики підрядних речень подав детальний аналіз сполучних засобів, групуючи їх за значеннями, які вони виражають. Формально-граматична класифікація зводилася до заміни класифікації СПР класифікацією сполучників і сполучних слів. Однак структура і семантика СПР визначаються не лише сполучними засобами, а й іншими конструктивними ознаками, тому формальна класифікація виявилася недосконалою і не виправдала себе.
Найбільш повною і детальною у порівнянні з попередніми стала структурносемантична класифікація, яка базувалася на встановленні характеру співвідношень між головною та підрядною частинами. Ідея її створення належить професору В.О.Богородицькому. Вчений вважав, що „при дослідженні підрядних речень слід мати на увазі: 1) чого стосується підрядна частина; 2) які формальні слова використовуються (також і інші засоби інтонація тощо); 3) які смислові відтінки в кожному випадку належать самим підрядним реченням (а не тому чи іншому члену головного речення)” [29, с. 123]. Підхід В.О.Богородицького до вивчення СПР відіграв позитивну роль у розробці ССК. Більшість сучасних спроб систематизувати різновиди СПР базується на аналізі їхніх структурних і семантичних ознак. Значним досягненням на шляху розвитку структурно-семантичного напрямку в питанні типології складнопідрядних конструкцій виявилися праці М.С.Поспєлова, який здійснював диференціацію СПР на двох рівнях. На першому поділяв усі речення на „одно”- і „двочленні” залежно від того, чого стосується підрядна частина: всієї головної чи окремого слова у ній. Якщо підрядна частина виступає поширювачем одного слова в головній, то вона є одночленною, якщо ж залежне речення пояснює головне загалом воно двочленне. Розподіл на другому рівні всередині одночленних і двочленних - базується на характері структурносмислових відношень між частинами. З-поміж одночленних структур виділяються такі типи: присубстантивно-атрибутивний, займенниково-співвідносний, з’ясувальний; а серед двочленних причиново-наслідкові, часові, умовні та допустові [181, с. 19-25].
Над створенням ССК працювали С.Є.Крючков, Л.Ю.Максимов, В.О.Бєлошапкова, І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська, А.П.Медушевський, І.Р.Вихованець, Г.М.Логінов, О.Г.Карпинська, І.Г.Чередниченко, Г.Д.Юлдашева, М.М.Альохіна, А.П.Загнітко, К.П.Орлов, О.Г.Гурочкіна тощо.
Цікаві та оригінальні класифікації запропонували С.Г.Ільєнко (1964), І.П.Распопов (1969), Є.О.Іванчикова (1965), К.П.Орлов (1969), О.К.Федоров (2003). Зокрема О.К.Федоров наголошував на необхідності при визначенні типу підрядної частини насамперед керуватися не структурними особливостями СПР, а семантико-синтаксичними відношеннями між його частинами, оскільки „тип СПР це сукупність складнопідрядних речень, близьких за смисловими відношеннями між частинами, які з’єднуються за допомогою сполучників чи сполучних слів виразників семантики. Внаслідок того, що об’єднання СПР у типи ґрунтується на їх семантиці і спирається на основну структурну ознаку певні для кожного типу сполучники (сполучні слова)” [230, с.72], дослідник вважає доцільним назвати свою класифікацію семантико-структурною. Він розподіляє всі СПР на дві групи: 1) поліфункціональні такі, що вміщують кілька видів підрядних речень; 2) монофункціональні до складу яких входить один вид підрядного [230, с.73]. За цією класифікацією досліджувані типи СПР слід кваліфікувати як поліфункціональні. З-поміж них можна виділити з’ясувальні, в межах яких розрізняють підметові, присудкові, означальні, додаткові, обставинні способу дії складнопідрядні конструкції, й означальні, що охоплюють присубстантивно-означальні та займенниково-означальні (підметові, присудкові, означальні, додаткові) СПР. На нашу думку, ця класифікація є певною спробою уникнути неоднозначності у визначенні типів і підтипів складнопідрядних одиниць, увиразнити наявні у сучасній українській мові класифікації, позбутися синкретизму в сфері СПР, проте вона потребує вдосконалення, оскільки, насамперед, позбавлена чітких критеріїв розмежування видів СПР, внаслідок чого подібні за структурою та семантикою речення залучаються до різних типів.
М.Кубік рекомендує СПР поділяти на дві групи: 1) з прислівною підрядною частиною; 2) з прифразовою підрядною частиною.
Прислівними є такі підрядні, що стосуються окремого слова головної частини, а прифразовими ті, що пояснюють всю головну [126, с.33-34]. На жаль, наявність великої кількості класифікацій не охоплює усієї багатогранної системи СПР, внаслідок чого чимало складнопідрядних одиниць не вкладаються в традиційні класифікаційні рамки або взагалі не розглядаються дослідниками, чи кваліфікуються як перехідні (периферійні), або зараховуються до одного з типів СПР на підставі урахування лише одного зі значень безвідносно до характеристики формальних засобів зв’язку та семантичних відтінків. Тому цілком закономірно, що актуальність дослідження та вибір теми зумовлені поглибленим в останні роки інтересом до проблеми семантичної і синтаксичної структури речення, недостатньою опрацьованістю у сучасній україністиці СПР, зокрема прислівного синкретичного типу, необхідністю більш детального вивчення речень у межах ССК, наявністю широкого розмаїття синкретичних (периферійних) конструкцій у сфері СПР і відсутністю чіткої (однозначної) кваліфікації цих одиниць у синтаксичних системах східнослов’янських мов.
Оскільки спектр синкретичних значень виявився досить ємним, для аналізу було обрано два різновиди синкретичних складнопідрядних конструкцій з атрибутивно-з’ясувальною й атрибутивно-локативною підрядними частинами.
Відповідно об’єктом дослідження є моделі СПР з присубстантивно-атрибутивними синкретичними підрядними частинами як форма вираження атрибутивно-об’єктних й атрибутивно-локативних відношень у сучасній українській мові.
Предметом дослідження є структурно-семантичні особливості атрибутивно-з’ясувальних й атрибутивно-локативних СПР у сучасній українській мові (семантико-синтаксичний аспект структури речень).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в україністиці була здійснена спроба системного аналізу СПР присубстантивно-атрибутивного синкретичного типу, визначено їхній статус у межах ССК.
Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний з комплексними науковими темами кафедри української мови Донецького національного університету: „Динамічні процеси в граматичному ладі української мови” (Г 96 / 12), „Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (Г 00 / 12), „Комунікативно-прагматичні процеси в українській граматиці” (0100U005087) - і затверджений фаховою координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від 14 лютого 2001 року).
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно являє собою комплексний опис синкретичних атрибутивно-з’ясувальних й атрибутивно-локативних СПР з урахуванням різноманітних мовних засобів, окресленням специфіки внутрішньокатегорійного структурування та виявом у ньому ядра, напівпериферії, периферії, що є результатом опрацювання концепції між’ярусної, міжкатегорійної взаємодії з простеженням закономірностей у горизонтальному і вертикальному виявах.
Практичне значення дослідження забезпечується одержаними результатами: основні положення та висновки можуть бути використані для створення цілісної функціональної та функціонально-комунікативної граматик української мови; при опрацюванні контрактивної граматики слов’янських мов, розробці спецкурсів і семінарів для студентів вищих навчальних закладів; у роботі над курсовими, дипломними і магістерськими дослідженнями, укладанні навчальних посібників для викладання української мови як іноземної.
Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів та прийомів, що зумовлено метою і конкретними завданнями. Аналіз речень із синкретичними присубстантивно-атрибутивними підрядними проведено із застосуванням методів: описового, дедуктивного, компонентного, валентнодистрибутивного і трансформаційного аналізу, що є на сьогодні важливими для лінгвістичної теорії і постають на основі досягнень структурно-семантичного методу загалом.
При аналізі семантичних відтінків і засобів вираження атрибутивно-об’єктних й атрибутивно-локативних відношень враховується зміст усього СПР, а не окремої його частини (головної чи підрядної). Проте в основі ССК всередині кожного підтипу аналізованих складнопідрядних конструкцій перебувають відношення між присудком й обставиною місця головної частини, між присудком і підметом (другорядним керованим членом речення) головної частини, оскільки їм належить визначальна роль у реалізації смислових відношень у СПР (Г.О.Золотова вважає головну частину основним виразником комунікативного призначення речення, бо „предикативність підрядної частини нейтралізується предикативністю головної” [91, с.322]). При аналізі враховуються всі конструктивні елементи речення: сполучні слова та сполучники, наявність чи відсутність співвідносних слів у головній частині, порядок слів і частин СПР, лексичний склад і морфолого-синтаксичні форми опорних слів та присудків головної частини СПР.
Спостереження над реченнями проводяться з позицій структурно-семантичного аналізу, оскільки саме такий підхід дозволяє визначити додаткові відтінки значень у досліджуваних конструкціях, установити, що за семантикою, структурою та синтаксичною функцією такі речення перебувають за межами традиційних класифікаційних схем.
Матеріалом для дослідження послужили 5000 речень із синкретичними атрибутивно-з’ясувальними та атрибутивно-локативними підрядними, вибрані із творів українських письменників XIX XX ст., із преси останніх п’яти років, а також із наукових та офіційно-ділових текстів.
Мета нашої роботи виконати системний аналіз структурно-семантичних особливостей синкретичних типів підрядності в системі складного речення.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:
1) з’ясувати лінгвістичну сутність та причини синкретизму;
2) визначити зміст термінів, що використовуються на позначення явищ і процесів, які призводять до виникнення синкретичних одиниць;
3) з’ясувати причини та умови виникнення додаткових семантичних відтінків (об’єктних, локативних) у СПР із підрядною присубстантивно-атрибутивною частиною;
4) визначити семантичні особливості, синтаксичні функції і ва

Список литературы

ВИСНОВКИ
СПР багатогранне явище у синтаксисі, тому його дослідження залишається і досі важливим завданням вчених.
Головним у вивченні складного речення є всебічний і повний опис структурних особливостей усіх його основних типів. Вивчення формально-граматичної будови речення неодмінно передбачає знання його семантики.
Під значенням складного речення розуміють загальне значення, притаманне самій його структурі, незалежно від його конкретного лексичного наповнення, тобто не безпосередньо мовленнєвий зміст, який створюється лексичним значенням, а той бік семантики складного речення, який може бути абстрагований від його конкретного змісту.
Значенням складного речення є причинові, просторові, наслідкові, умовні, темпоральні, допустові та інші логічні відношення, яким притаманна модальність за умови, що вони позначаються спеціальними, реально видільними мовними засобами. Кожне таке логічне відношення оформлюється за допомогою своїх особливих засобів, внаслідок чого відрізняється від інших логічних відношень, набуваючи статусу мовного відношення. Структурно-семантична класифікація розглядає складне речення як органічне ціле, де цінність кожного складового елемента виявляється лише у співвідношенні з іншими елементами та складною конструкцією загалом. Отже, аналіз складного речення має об’єднувати як аналіз відношень, що виникають між його компонентами, так і формальних мовних засобів, що оформлюють такі відношення, тобто аналіз структури і семантики. Саме детальна характеристика структурно-семантичних особливостей складних речень дозволяє виявити їх ядерні (регулярні) і периферійні різновиди, а отже, вдосконалити ССК. Особливого значення набуває створення деталізованої (досконалої) ССК для СПР прислівного присубстантивного типу, оскільки саме з-поміж них розрізняють найбільшу кількість гібридних (контамінаційних, синкретичних) одиниць. Зокрема це СПР, між частинами яких виникають атрибутивно-об'єктні та атрибутивно-обставинні семантико-синтаксичні відношення.
Основною ознакою прислівних присубстантивних СПР є залежність підрядної частини від іменника (субстантивованого слова) головної частини, який в силу своєї лексико-граматичної природи, частиномовної семантики, зовнішніх функцій (здатності характеризуватись окремим словом або цілим реченнєвим утворенням та можливістю смислового і синтаксичного поширення) передбачає наявність атрибутивних компонентів, кількість яких може бути необмеженою. Особливістю присубстантивного зв’язку є те, що наявність підрядної частини детермінована відповідною семантикою опорного слова у головній частині: якщо означуване слово виражене віддієслівним субстантивом із семантикою мислення, мовлення, передачі чи сприймання інформації, то підрядна є носієм його атрибутивно-об’єктної характеристики; якщо ж стрижневий іменник є виразником просторової семантики, між ним і підрядною частиною наявні атрибутивно-локативні відношення. Опорне слово в атрибутивно-об'єктних СПР займає синтаксичну позицію підмета або додатка головної частини, в атрибутивно-локативних обставини місця (локатива).
За структурою СПР, у яких підрядна частина пояснює опорне слово віддієслівний субстантив, наближаються до з’ясувально-об’єктних з означуваним словом дієсловом; СПР з опорним словом обставиною місця, вираженою прийменниково-іменниковою сполукою, до локативних, обставинних місця. Структурна схема обох різновидів синкретичних присубстантивно-атрибутивних СПР передбачає наявність щонайменше двох структурних частин головної та підрядної; постпозицію підрядної частини щодо опорного слова, пост- або інтерпозицією щодо головної частини.
Синтаксичний зв’язок між частинами синкретичних присубстантивно-атрибутивних СПР може бути як обов’язковим, так і необов’язковим (залежно від семантики опорного слова), але завжди неспіввідносним нерозчленованим і передбачуваним (прогнозованим частиномовною приналежністю опорного слова).
СПР з підрядними присубстантивно-атрибутивними пройшли тривалий шлях розвитку, позначений відбором засобів зв’язку, композиційними і значеннєвими змінами, доки не сформувалися структурно і семантично і доки в цих реченнях не закріпилися сучасні сполучні елементи. Для атрибутивно-з'ясувальних СПР це асемантичні сполучники що, щоб, як, ніби, наче, неначе, мов; відносні займенники і прислівники хто, чому, скільки, наскільки, де, коли, навіщо; частки-сполучники чи, чи не, чи то; для атрибутивно-локативних - сполучні слова де, куди, звідки. Типовим (найбільш частотним) для атрибутивно-з’ясувальних СПР є асемантичний синтаксичний сполучник що (51,5 % - 1287 речень), для атрибутивно-локативних сполучне слово де (87 % - 2175 речень). Процес формування сучасних літературних сполучникових конструкцій, які є найбільш уживаними у СПР синкретичного присубстантивно-атрибутивного типу, насамперед зводився до відбору засобів атрибутивного зв’язку. Так, функції таких давніх сполучників, як аж, аже, іж, іже, єже, оже, что, виконує сполучник що. Таким сполучним засобам, як абы, штобы, жебы, тижби, відповідає щоб (щоби). Сполучник як виступає на місці колишніх яко (же), како. Сполучники ніби, нібито, мов, мовби, мовбито, немовби, наче, неначе, начебто, не зафіксовані в пам’ятках давньоукраїнської і староукраїнської мови, розвинулися в новій українській мові і перебрали на себе функції давніх сполучників как бы та яко бы.
На відміну від російської мови, в українській присубстантивні речення більш поширені, оскільки за їх рахунок компенсується відсутність пасивних дієприкметників теперішнього часу й активних зворотного стану, тому вивчення їхньої специфіки є важливим завданням лінгвістів. До того ж, присубстантивно-атрибутивні СПР здатні виражати, крім власне атрибутивних, складні семантико-синтаксичні відношення, різновидом яких є атрибутивно-просторові.
Мова пронизана просторовими координатами. Значення простору або предмета, щодо якого визначається місцезнаходження іншого предмета (дії, ознаки) і характер їхніх взаємовідношень позначається терміном локум (локатив). Функціональний потенціал локативних словоформ виявляється у парадигматичних і синтагматичних зв’язках. Основу парадигматичних і синтагматичних відношень функціонально-семантичної категорії локативності формує розгалужена система просторових значень, виведена на основі розщеплення поняття „місце”: група статичних динамічних, контактних дистантних локативів, розташування (рух) за горизонталлю вертикаллю тощо. Ці значення можуть бути репрезентовані різноманітними мовними одиницями (прийменниково-субстантивні форми, прислівникові лексеми, підрядні частини з обставинним значенням місця), проте найчисленнішими з них як у сучасній українській літературній мові загалом, так і в СПР синкретичного атрибутивно-локативного типу зокрема, є аналітичні субстантивні конструкції, що за традиційною класифікацією визначаються як прийменниково-іменникові форми. З-поміж них можна виділити ядро з домінантою (слова з узагальненою просторовою семантикою: загальні назви просторових і географічних понять, найменування місця за його функціональним призначенням, параметричні характеристики об’єктів: простір, місто, город, кімната, гора, літак тощо), напівпериферію (лексеми, що набувають просторового значення лише у складі висловлення: назви предметів, яким притаманний внутрішній обсяг, та найменування предметів, позбавлених внутрішньої порожнини: стіл, замет, крісло, картина, палка), периферію (лексеми, просторове значення в яких є неосновним і виявляється лише у відповідному контексті: іспит, збори, сонце, полювання, весілля тощо). Регулярними у функції опорних слів у СПР атрибутивно-локативного типу виступають ядерні локативи, які внаслідок узагальненості семантики гостріше, ніж інші, потребують уточнення, конкретизації, поширення підрядною частиною. Атрибутивно-локативні СПР неоднорідні за своєю семантикою. З-поміж них можна виділити 4 структурно-семантичні різновиди: речення, що вказує на межі поширення дії; речення, що вказує на рух із вихідного пункту; речення, що вказує на рух до кінцевого пункту; речення, що вказує на місце дії. Щодо частотності їх вживання, то СПР із підрядною на позначення руху із вихідного пункту менше, ніж СПР на позначення руху до кінцевого пункту (29 % - 71 %; 725 - 1775); а конструкції, що характеризують шлях руху переважають над тими, що вказують на місце дії (69 % - 31 %; 1725 775). Організувальним центром таких СПР є дієслівний присудок головної частини зі значенням руху, місцезнаходження та означуване слово (локатив) - прийменниково-іменникова конструкція, що виражає статичну або динамічну локалізацію. Найактивнішими з-поміж статичних моделей є у (в) + місцевий відмінок (45 % статичних словоформ), на + місцевий відмінок (37 %), над (наді) + орудний відмінок (10%). З-поміж динамічних на позначення кінцевого шляху руху найчастотнішими є моделі: в + знахідний відмінок (38%), на + знахідний відмінок (29 %), до + родовий відмінок (19 %); на позначення вихідного пункту руху з (із) + родовий відмінок (63 %), від + родовий відмінок (11%); на позначення шляху руху по + місцевий відмінок (37 %), орудний безприйменниковий (22 %), крізь + знахідний відмінок (14 %).
Специфічні ознаки присубстантивно-атрибутивних СПР досліджуваного типу дають підстави виділити аналізовані складнопідрядні речення в окремі особливі типи складних синтаксичних одиниць, що перебувають на межі з’ясувальних і атрибутивних, атрибутивних і локативних конструкцій, конденсуючи типові ознаки обох різновидів поліпредикативних одиниць; дозволяють кваліфікувати такі синтаксичні утворення в межах структурно-семантичної класифікації як синкретичні типи складнопідрядних речень: атрибутивно-з’ясувальні й атрибутивно-локативні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абакумов С.И. О придаточном предложении // Русский язык в школе. 1951. 02. С. 33 38.
2. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.: Наука, 1964. 105 с.
3. Адмони В.Г. Типология предложения и логико-грамматические типы предложений. // Вопросы языкознания. 1973. № 2 С. 46 57.
4. Акаткин Е.Ф. Обозначение пространственных отношений предложно-падежными и падежными формами в северо-украинских говорах: Автореф. дис. канд. фил. наук: 10.02.02 / Воронеж. пед. ин т. Воронеж, 1974. 16 с.
5. Александров Н.М. К вопросу о сочинении и подчинении предложений: Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. - Ленинград, 1951. 246 с.
6. Андрамонова Н.А. Сложноподчиненные предложения с обстоятельственным значением в современном русском литературном языке: Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. Казань, 1978. - 424 с.
7. Аношкина Т.Е. О синкретизме членов предложения со значением принадлежности // Русский язык в школе. 1981. - 02. С. 85 89.
8. Арутюнова Н.Д. О номинативном аспекте предложения // Вопросы языкознания. 1971. - № 6. С. 22 27.
9. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: логикосемантические проблемы. М.: Наука, 1976. 384 с.
10. Арутюнова Н.Д. Русское предложение. Бытийный тип: (структура и значение). М.: Русск. язык, 1983. 198 с.
11. Ахманова О.С. Очерки по русской и общей лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 185 с.
12. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 230 с.
13. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // Филологические науки. 1983. - 05. С. 3542.
14. Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. 156 с.
15. Бабайцева В.В. Переходные явления в синтаксисе: Дис. д-ра фил. наук: 10.02.02. Мичуринск, 1968. 520 с.
16. Бабайцева В.В. Русский язык: Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 278 с.
17. Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык: Синтаксис. Пунктуация. М.: Просвещение, 1981. 257 с.
18. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка. М.: Дрофа, 2000. 640 с.
19. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во теоретич. лит., 1955. 416 с.
20. Бархударов С.Г., Крючков С.Е. Некоторые вопросы изучения сложноподчиненных предложений в школе // Русский язык в школе. 1964. - 04. С. 35 46.
21. Баршай Д.И. О сложноподчиненных предложениях, имеющих несколько значений // Русский язык в школе. 1965. - 01. С. 59 62.
22. Бауэр Я. К развитию относительных придаточных предложений в славянских языках // Вопросы языкознания. 1967. - 05. С. 5 19.
23. Бедняков А.С. Явления переходности грамматических категорий // Русский язык в школе. 1941. - 03. С. 27 29.
24. Белошапкова В.А. О понятии синтаксической производности // Русский язык за рубежом. 1989. 03. - С. 49 53.
25. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. М.: Просвещение, 1967. 160 с.
26. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
27. Белошапкова В.А., Земская Е.А., Милославский И.Г., Панов М.В. Современный русский язык - М.: Учпедгиз, 1979. 464 с.
28. Биренбаум Я.Г. К теории сложного предложения // Вопросы языкознания. 1982. 02. С. 50 58.
29. Богородицкий В.А. Очерки по языковедению и русскому языку. 4-е изд, перераб. М.: Учпедгиз, 1939. 222 с.
30. БЭС «Языкознание». М.: Большая российская энциклопедия, 1998. 625с.
31. Будагов Р.А. Введение в науку о языке: Уч. пособие для фил. фак. ун-тов и пед. ин-тов. М.: Просвещение, 1965. 492 с.
32. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. Синтаксис. СПб, 1975. 623 с.
33. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высшая школа, 1978. 431 с.
34. Валгина Н.С. Современный русский язык. М.: Высшая школа, 1991. 512 с.
35. Ван Фу Сян. Сложные предложения с изъяснительной придаточной частью в современном русском литературном языке. Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. М., 1959. 215 с.
36. Васильева Н.М. Структура сложного предложения. М.: Учпедгиз, 1967. 118 с.
37. Виноградов В.В. Вопросы изучения сложного предложения // Грамматика русского языка. М., 1954. Т.2: Синтаксис. С. 100 - 103.
38. Виноградов В.В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения // Вопросы языкознания. 1954. - 01. С. 25 32.
39. Виноградов В.В. Русский язык. М.: Учпедгиз, 1957. 630 с.
40. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове: Уч. пособие для вузов по спец. «Русский язык и лит.» - 3 изд., испр. М.: Высшая школа, 1986. 640 с.
41. Виноградова О.В. Парадигма локативних форм // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. / Укл. А.П.Загнітко (наук. редактор) та ін. - Випуск 12. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 83 87.
42. Виноградова О.В. Синтагматичні чинники творення локативних форм // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. / Укл. А.П.Загнітко (наук. редактор) та ін. Випуск 11. Ч.1. Донецьк: ДонНУ, 2003. С. 117 123.
43. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 365 с.
44. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
45. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
46. Вихованець І.Р. Комунікативні категорії речення // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць / Укл. А.П.Загнітко (наук. редактор) та ін. Вип. 9. Донецьк. : ДонНУ, 2002. С. 43 45.
47. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 224 с.
48. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
49. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-синтаксичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
50. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1976. 375 с.
51. Всеволодова М.В., Владимирский Е.Ю. Выражение пространственных отношений. М.: Высшая школа, 1982. 200 с.
52. Гаврилова Г.Ф. О прогнозирующей роли опорного слова в главной части придаточного предложения // Филологические науки. 1985. 02. С. 97 102.
53. Гайсина Р.М. Диалектика межкатегориального перехода понятия // Переходность и синкретизм в языке и речи. М.: Высшая школа, 1991. С. 31 37.
54. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1986. 220 с.
55. Галкина-Федорук Е.М. О форме и содержании в языке. // Мышление и язык. М., 1957. С. 83 92.
56. Галкина-Федорук Е.М., Горшкова К.В., Шанский М.К. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 199 с.
57. Ганіч Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
58. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык: Синтаксис. М.: Просвещение, 1973. 350 с.
59. Георгиева В.Л. История синтаксических явлений русского языка. М.: Просвещение, 1968. 120 с.
60. Голоюх В.І. Невласне-умовні конструкції у сучасній українській мові // Мовознавство. 1976. - 03. С. 29 34.
61. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
62. Городенська К.Г. Морфологізація транспозиційних переходів слів. // Теоретичні основи граматики: Тематичний зб.наук.праць. / Укл. А.П.Загнітко (наук. ред.) та ін. Д.: ДонДУ, 1995. 134 с. С. 51 61.
63. Грамматика современного русского литературного языка // Отв. ред. В.В.Виноградов. М.: Изд-во АН СССР, 1954. 397 с.
64. Грамматика русского языка / В.В.Виноградов, Е.С. Истрина. - М.: Изд-во АН СССР, 1960. Т.2.: Синтаксис. 440 с.
65. Грамматика русского языка: Синтаксис / Под ред. А.Б.Шапиро. М.: Изд-во АН СССР, 1954. 397 с.
66. Грамматика русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой. М.: Наука, 1980. Т.2: Синтаксис. 725 с.
67. Громаковская О.А. Структура и смысловой паралеллизм сложноподчиненных предложений с придаточными дополнительными. Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. Куйбышев, 1963. 185 с.
68. Груца А.П. Складаназалежные сказы з дадаными месца у беларускай мове. // Весці Акадэмії навук Беларускай ССР. 1966. - 03. С. 17 22.
69. Гужва Ф.К. Современный русский литературный язык. Синтаксис. К.: Высшая школа, 1971. 276 с.
70. Гулыга Е.В. Структурно-семантическая классификация сложноподчиненных предложений // Филологические науки. 1960. - №4. С. 46 50.
71. Гухман М.М. Понятие системы в синхронии и диахронии // Вопросы языкознания. 1962. - 04. С. 26 30.
72. Давыдова Н.А. Проявление синкретизма в русской разговорной речи // Синкретизм семантики синтаксических единиц. Ростов-на-Дону: РГПИ, 1988. С. 128 136.
73. Данеш Ф. Опыт теоретической интерпретации синтаксической омонимии. // Вопросы языкознания. 1964. - 06. С. 3 - 17.
74. Дмитриев П.А. О значениях некоторых придаточных // Русский язык в школе. 1966. 01. С. 63 70.
75. Дмитриев П.А. Сложноподчиненные предложения с придаточными определительными в современном сербохорватском языке. Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. Ленинград, 1955. 234 с.
76. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. К.: Вища школа, 1987. 352 с.
77. Егорова Е.Б. О принципах разграничения приименных дополнений и несогласованных определений // Русский язык в школе. 1982. 05. С. 67 70.
78. Жигилiй Н.В. Дiєслiвно іменні словосполучення, що виражають просторові відношення: Автореф. дис. канд. філ. наук: 10.02.01 / Київ. держ. ун-т ім. М.Драгоманова. К., 1974. 28 с.
79. Жигилій Н.В. Синоніміка словосполучень на вираження відношень просторової близькості // Українська мова і література в школі. 1974. 12. С. 48 54.
80. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1972. Ч.1: Морфологія. - 402 с.
81. Забелина В.П. Выражение пространственных отношений в сложноподчиненном предложении современного украинского языка. Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. К., 1978. 208 с.
82. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк : ДонНУ, 1996. 436 с.
83. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
84. Загнітко А.П. Український синтаксис. К.: ІЗКМ, 1996. Ч.2. 240 с.
85. Зандау Г., Зоммерфельд К.Е. Семантические условия реализации валентности. // Иностранный язык в школе. 1978. 02. С. 21 26.
86. Заскалета В.П. Історія формування складнопідрядних речень з підрядними означальними. Автореф. дис. канд. філ. наук: 10.02.01 / Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова К., 2003. 22 с.
87. Захлюпана Н.М. Віддієслівні іменники на ка в українській мові // Мовознавство. 1981. - 04. С. 38 42.
88. Земская Е.А. Современный русский язык: Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
89. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
90. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 368 с.
91. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
92. Іваненко З.I. Прийменникові конструкції напрямку руху в українській мові: Навчальний посібник. Чернівці, 1975. 56 с.
93. Іваненко З.I. Прийменникові конструкції із значенням місця в сучасній українській мові. Чернівці, 1974. 69 с.
94. Іваницька Н.Л. Абсолютивні дієслова української мови у функції простого присудка. // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип.5. / Укл. Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. Д.: ДонДУ, 1999 318 с. С. 159 163.
95. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1988. 167с.
96. Иванчикова Е.А. О структурной факультативності и структурной обязательности в синтаксисе // Вопросы языкознания. 1965. - 05. С. 90 96.
97. Инфантова Г.Г. Очерки по синтаксису современной русской разговорной речи. Ростов-на-Дону, 1973. 135 с.
98. Казаков В.П. Синтаксическая валентность отглагольных существительных в русском языке. Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. Ленинград, 1984. 180 с.
99. Каламова Н.А. К вопросу о переходности одних частей речи в другие // Русский язык в школе. 1961. - 05. С. 51 58.
100. Калашникова Г.Ф. Переходные конструкции в сложных предложениях усложненного типа // Русский язык в школе. 1978. - 03. С. 96 101.
101. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навчальній посібник. К.: НМК ВО, 1992. 400 с.
102. Каранська М.У. Сполучники що, щоб і граматичні конструкції з ними в сучасній українській мові. Дис. канд. філ. наук: 10.02.01. К., 1955. 264 с.
103. Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности // Вопросы языкознания. 1987. - 03. С. 20 28.
104. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
105. Кващук А.Г. Синтаксис складного речення. К.: Радянська школа, 1986. 109 с.
106. Кибрик А.Е. К типологии пространственных значений (на материале падежных систем дагестанских языков) // Язык и человек. М., 1970. С. 135 138.
107. Кирпичникова Н.В. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Изд-во МГУ, 1971. 94 с.
108. Кирпичникова Н.В. Сложноподчиненные предложения с придаточными определительными и повествовательно-распространительными // Русский язык в школе. 1965. 01. С. 79 82.
109. Кодухов В.И. Прямая и косвенная речь в современном русском языке. Л.: Учпедгиз, 1957. 85 с.
110. Кожин А.Н. О границах русской фразеологии // Филологические науки. 1965. - 01. С. 81 85.
111. Колесников О.А. Про поняттєві сфери термінів „синкретизм” та „омонімія” // Мовознавство. 1990. 02. С. 54 60.
112. Колосова Т.А. Семантические отношения в сложных предложениях // Филологические науки. 1972. - 05. С. 64 73.
113. Коломієць В.М. Порядок слів у чеській прозі першої половини 19ст. // Вопросы славянского языкознания. - Кн.3. - 1953. - с.126
114. Кононенко В.І. Омоніміка синтаксичних конструкцій // Мовознавство. 1971. 02. С. 28 33.
115. Кононенко В.И., Брицын М.А., Ганич Д.М. Русский язык. К.: Рад. школа, 1986. 354 с.
116. Конюшкевич М.И. Атрибутивные отношения в сложноподчиненных предложениях (на материале русского и белорусского языков). Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. Минск, 1979. 180 с.
117. Корш Ф. Способы относительного подчинения // Сравнительно-исторический синтаксис восточно-славянских языков. Сложноподчиненное предложение. М.: Наука, 1973. 358 с.
118. Костусяк М. Три типи віддієслівної транспозиції іменників // Лінгвістичні студії. Вип.5. / Укл. А.П.Загнітко (наук. редактор) та ін. Д.: ДонДУ, 1999. 318 с. С. 65 70.
119. Красных В.И. О распространении прилагательных и причастий придаточной изъяснительной частью // Русский язык в школе. 1995. 01. С. 89 93.
120. Крейнович Е.А. Выражение пространственных ориентаций в нивхском языке // Вопросы языкознания. 1960. - 01. - С. 39 46.
121. Кржижкова Е. Адвербиальная детерминация со значением места и направления: опыт трансформационного анализа // Вопросы языкознания. 1967. 02. С. 69 74.
122. Криворучко П.М. Добавочные значения придаточного определительного предложения в современном русском языке // Наукові записки Київського державного педінституту іноземних мов, 1967. Т. 2. С. 71 77.
123. Кротевич С.В. Будова складнопідрядного речення // Українська мова в школі. 1952. - 01. С. 10 17.
124. Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Современный русский язык: Синтаксис сложного предложения. М.: Просвещение, 1977. 191 с.
125. Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Типы сложноподчиненных предложений с придаточной частью, относящейся к одному слову или словосочетанию в главной части // Вопросы языкознания. 1960. 01. С. 12 - 22.
126. Кубик М. Изъяснительные конструкции и способы их порождения // Проблемы современной лингвистики. Praha, Universiteta Karlova, 1967. C. 79 117.
127. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. М.: Наука, 1978. 115 с.
128. Кузнецова Р.Д. Исторические изменения в сложноподчиненном предложении. Калинин: КГУ, 1983. 85 с.
129. Кузьмич О.М. Вiддiєслiвнi утворення в українській мові. Автореф. дис. канд. філ. наук: 10.02.01 / Київ. нац. ун-т ім.. Т.Г.Шевченка. К., 1996. 16 с.
130. Кулик Б.М. Курс сучасної української мови: Синтаксис. К.: Рад. школа, 1965. 283 с.
131. Курилович Е. Деривация лексическая и деривация синтаксическая: К теории частей речи // Курилович Е. Очерки по лингвистике. М.: Изд-во иностранной литературы, 1962. С. 237 250.
132. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За ред. Л.А.Булаховського. К.: Рад. школа, 1951. Ч.2.: Синтаксис. 406 с.
133. Кучеренко I. К. Теоретичні питання граматики української мови. К., 1964. Ч.2: Синтаксис. 256 с.
134. Лабунець Н.Ф. Розпізнавання означальних речень серед інших підрядних. // Українська мова в школі. 1970. 02. С. 17 23.
135. Лексико-семантические группы русских глаголов / Учебный словарь. / Под ред. Э.В.Кузнецовой Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1989. 153 с.
136. Леонов А.Н. Темпоральная и аспектуальная характеристика сложноподчиненных предложений с придаточными атрибутивними. Дис. канд. фил. наук: 10.02.02. - Воронеж, 1968. 216 с.
137. Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. М.: Наука, 1974. 169 с.
138. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 865 с.
139. Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. 326 с.
140. Литовкина З.А. К вопросу о многозначности придаточных // Ученые записки ХДУ, 1960. Т. 116. С. 112 118.
141. Литовкина З.А. Присубстантивные придаточные предложения с оттенками обстоятельственного значения в современном русском литературном языке. - Автореф. дис. канд. фил. наук: 10.02.02 / Харк. гос. ун-т. Х., 1965. 14 с.
142. Лобода В.В. Підрядні додаткові присубстантивного підпорядкування // Українська мова в школі. 1964. 12. С. 26 30.
143. Ломакович С.В. Займенниково-співвідносні конструкції в системі складнопідрядного речення української мови. К.: НМКВО, 1993. 52 с.
144. Ломтев Т.П. Основы синтаксиса русского языка. М.: Учпедгиз, 1958. 245 с.
145. Ломтев Т.П. Структура предложения в современном русском языке. М.: Изд-во МГУ, 1979. 198 с.
146. Лукин М.Ф. Критерии перехода частей речи в современном русском языке // Филологические науки. 1986. - 03. С. 49 56.
147. Лыскоченко Л.В. Языковой синкретизм в синтаксисе вопросно-ответных отношений // Синкретизм семантики синтаксических единиц. Ростов-на-Дону, 1988. С. 49 52.
148. Максимов Л.Ю. К вопросу о типологии присубстантивно-атрибутивных сложноподчиненных предложений // Русский язык в школе. 1971. 02. С. 94 99.
149. Малащенко В.П. О синкретизме членов предложения, выраженных свободно присоединяемыми словоформами // Синкретизм семантики синтаксических единиц: Межвузовский сборник научных трудов. Ростов-на-Дону: РГПИ, 1988. С. 4 - 13.
150. Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валент