СИНТАКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ РЕЧЕНЬ З ДІЄПРИСЛІВНИКОМ У СТИЛЯХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ імені Г. С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

ЛИСАК ЛАРИСА КОСТЯНТИНІВНА

УДК 81’373

СИНТАКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ РЕЧЕНЬ
З ДІЄПРИСЛІВНИКОМ У СТИЛЯХ СУЧАСНОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник Дорошенко Сергій Іванович,

доктор філологічних наук, професор.

Харків 2006

Зміст

Вступ ................................................................................................................. 5
Розділ 1. Дієприслівник як віддієслівне утворення: проблеми вивчення.......................................................................................................... 11
1.1. Різні підходи до виділення частин мови і встановлення серед них
місця дієприслівника ...................................................................... 11
1.2. Дієприслівник віддієслівне утворення, місце якого
замежами дієслова......................................................................... 14
1.3. Дієприслівник як компонент, що супроводжує присудок
у складі речення.............................................................................. 23
1.4. Місце дієприслівника в системі частин мови...................................................... 26
1.5. Проблеми адвербіалізації дієприслівників.................................... 33
1.6. Дієприслівники у функції прийменників і сполучників................. 40
1.7. Дієприслівник як стилістичний засіб.............................................. 51

Висновки до розділу.............................................................................. 55

Розділ 2. Функціонування одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних словосполучень із дієприслівником у книжних стилях

2.1. Дієприслівникові звороти і вставні конструкції з дієприслівником в офіційно-ділових текстах
2.1.1. Стан вивчення дієприслівників в офіційно-діловому стилі...... 56
2.1.2. Дієприслівникові звороти в нормативно-правових актах....... 59
2.1.3. Вставні словосполучення з дієприслівником
у нормативно-правових актах................................................... 67

2.2. Функціонування дієприслівникових синтаксичних одиниць у науковому стилі.......................................................................................... 76
2.2.1. Одиничні дієприслівники і дієприслівникові звороти як компоненти наукових текстів......................................................................... 76
2.2.2. Вставні конструкції з дієприслівником у функції прийменника............................................................................... 81
2.2.3. Місце і роль дієприслівникових зворотів у підстилях наукового стилю 85

2.3. Дієприслівникові конструкції в публіцистиці......................... 95
2.3.1. Особливості функціонування дієприслівника в писемній
формі публіцистичного стилю .................................................. 95
2.3.2. Структура і значення дієприслівникових зворотів у публіцистичному стилі ........................................................... 98
2.3.3. Взаємодія публіцистичного стилю з іншими стилями у використанні одиничних дієприслівників і вставних словосполучень із дієприслівником у їх основі дієприслівника .......................... 101
2.3.4. Дієприслівникові звороти як газетні заголовки..................... 105

2.4. Функції дієприслівникових структур у конфесійному стилі 109
2.4.1. Підстилі конфесійного стилю.................................................. 109
2.4.2. Підстильова специфіка вживання дієприслівника в творах одного автора.......................................................................... .110
2.4.3. Дієприслівник у текстах одного підстилю, написаних різними авторами..................................................................... 118
Висновки до розділу.......................................................................... 121

Розділ 3. Особливості функціонування одиничних дієприслівників і дієприслівникових зворотів у художніх творах....................................... 123
3.1. Дієприслівник як засіб створення образності............................ 123
3.2. Дієприслівники й дієприслівникові звороти в ролі однорідних із другорядними членами речення............................................ 133
3.3. Місце дієприслівника у структурі речень різних родів
художньої літератури................................................................. 138
Висновки до розділу.......................................................................... 146
Розділ 4. Дієприслівник у розмовно-побутовому стилі........................... 149
4.1. Визначення підстилів розмовно-побутового стилю.................. 149
4.2. Дієприслівник у діалектному мовленні...................................... 151
4.3. Дієприслівникові звороти й одиничні дієприслівники у фольклорних жанрах.............................................................. 155
4.4. Дієприслівникові звороти в епістолярному підстилі розмовно-побутового мовлення................................................ 163
4.5. Дієприслівник у щоденниковому викладі.................................. 173

Висновки до розділу.......................................................................... 177

Висновки....................................................................................................... 179
Література..................................................................................................... 185
Джерела дослідження................................................................................... 201

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Знайомство з наявною науковою літературою переконує в тому, що проблема дієприслівника і утворюваних на його основі зворотів в останні півстоліття була однією з активно досліджуваних в українському мовознавстві. Звернення до неї виправдане. У семантиці дієприслівника, його морфологічних ознаках і синтаксичній функції виявляються такі риси, які викликають різні тлумачення. Він виражає процес, але такий, що пов'язаний з іншим процесом. Йому властиві деякі граматичні категорії дієслова, проте в нього немає форм словозміни. Він може виступати в ролі обставини, але здатний керувати іншими словами, а відтак бути центром синтаксичного звороту. Це зумовлює різні підходи до визначення його граматичного статусу як граматичної одиниці.
Аналіз літератури, присвячений вивченню дієприслівника, засвідчує, що увага дослідників зосереджувалася головно на розгляді його як граматичної категорії. Помітне місце в теоретичному осмисленні дієприслівника посіли монографії і дисертаційні праці Н.М.Бовтрук, З.І.Комарової, Л.М.Коць, О.М.Кузьмич, О.В.Кульбабської, Е.С.Сасинович. Роботи цих учених об’єднує намагання охопити весь комплекс питань, пов’язаних з аналізом граматичних властивостей дієприслівника, з виявленням його транспозиційних можливостей, поясненням процесу адвербіалізації. Досягненнями дослідників слід уважати упорядкування норм використання суфіксів -ачи, -учи у зв’язку з розрізненням дієслів I і II дієвідмін (Е.С.Сасинович), аналіз сполучуваності дієприслівника із залежними словами (Л.М.Коць), розгляд процесу адвербіалізації (Н.М. Бовтрук).
У розвитку теоретичних засад розуміння специфіки дієприслівника й утворених на його основі зворотів суттєву роль відіграли спостереження й узагальнення, висловлені в академічних курсах сучасної української літературної мови, таких як «Курс сучасної української літературної мови» (1951), «Сучасна українська літературна мова: Синтаксис» (1972). В останні десятиліття в світлі нових тенденцій у вивченні морфології і синтаксису проблема дієприслівника і синтаксичних утворень з ним розглянута в «Теоретичній морфології сучасної української мови» (автори І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська), в «Українському синтаксисі. Частині II» (А.П. Загнітко).
Перелічене дозволяє твердити, що проблема дієприслівника і конструкцій, утворених з його участю, в сучасній лінгвістичній україністиці дістала значного висвітлення. Знайдені спільні підходи в розв’язанні конкретних питань, зокрема в співвіднесеності дієприслівникових зворотів і підрядних обставинних частин складнопідрядних речень, у виявленні значень одночасності і послідовності на основі видових форм дієприслівника, у виокремленні деяких ознак його функціонування в ролі прислівника.
Разом із цим широко розгорнене вивчення дієприслівника й утворюваних із ним зворотів показало відсутність єдиного погляду на ряд принципових питань проблеми. Справджується здавна помічена науковцями відповідність: чим більше досліджень, тим більше з’являється нових запитань. Так, немає єдності учених у встановленні граматичного статусу дієприслівника: одні автори розглядають його як форму дієслова (О.Т.Волох), інші як прислівник (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська), ще інші як окрему частину мови (С.І.Дорошенко). Неузгодженість помітна й у визнанні можливості функціонування дієприслівникових зворотів не тільки з обставинними значеннями часу, причини, умови, допусту, а й з іншими значеннями, зокрема значенням мети (його не називають автори академічних граматик і вишівських підручників). Щоправда, в останні десятиліття з’явилося дослідження, у якому доведена здатність дієприслівникових зворотів функціонувати з обставинним значенням мети (Г.І.Гамова). У різних наукових джерелах розглядається проблема функціонування дієприслівника в ролі прислівника з огляду на його незмінність й обставинну роль. Однак у визнанні кінцевого результату адвербіалізації дослідники стоять на різних позиціях. За твердженням одних, дієприслівники повністю переходять у прислівники (О.М.Кузьмич), оцінка адвербіалізації інших не така категорична (Е.С.Сасинович, Л.М.Коць).
Поряд із цим не можна не помітити, що в науковому розв’язанні проблеми дієприслівника залишилися питання, що не привернули уваги дослідників. Так, чекає всебічного аналізу відношення дієприслівника й форми, з якою він синтаксично з’єднаний, а також відношення дієприслівника з діячем супровідної дії, з чим пов’язане визнання правильно/неправильно побудованих речень із дієприслівниковим зворотом.
До цього слід додати, що поза увагою дослідників залишився аналіз поширеності одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних конструкцій з дієприслівником у їх основі в стилях української мови. Тим часом розгляд функцій структур з дієприслівником у різних умовах їх синтаксичного використання заслуговує окремого вивчення.
Наявність суперечливих поглядів і відсутність розвідок, присвячених аналізові функцій одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних сполук із дієприслівником у різних стилях української мови, актуалізує вивчення теми дисертаційної роботи як теоретично й практично значущої. Потреба у зверненні до розгляду пов’язаних з дієприслівником питань зумовлена усвідомленням складності дієприслівника як граматичного феномена. Його осмислення бачиться не в спрощеному підході до трактування притаманних йому особливостей, а в аналізі всієї багаторівневої сукупності семантико-граматичних рис дієприслівника. Без такого підходу неможливо розпізнати своєрідність його використання в різних сферах комунікації.
Об’єктом дослідження є синтаксичні й стильові ознаки одиничних дієприслівників і утворюваних на його граматичній основі семантико-синтаксичних складників речення.
Предметом реферованої праці є аналіз стильової й стилістичної ролі одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних конструкцій із дієприслівником у функціональних різновидах української мови.

Мета дослідження із урахуванням граматичної природи дієприслівника виявити його участь у формуванні різних комунікативних структур і функціонування їх у стилях сучасної української мови.
У досягненні цієї мети передбачено здійснити такі завдання:
1) на основі врахування специфіки лексичних, морфологічних і синтаксичних ознак дієприслівника уточнити його граматичний статус і роль як окремого компонента речення і як граматичного центру дієприслівникових сполук, здатних виконувати стильову і стилістичну функцію;
2) залучити до аналізу різні форми і підстилі розмовно-побутового стилю, зокрема усне діалектне мовлення, яке не вивчалося з погляду наявності в ньому структур із дієприслівником;
3) встановити питому вагу різних типів речень із дієприслівником як елементів, що служать для задоволення вимог кожного з функціональних різновидів мови;
4) виявити місце й роль одиничних дієприслівників у всіх функціональних різновидах української мови;
5) окреслити коло дієприслівників, що функціонують як прийменники в структурі вставних утворень, і їх поширеність у стилях української мови;
6) проаналізувати роль одиничних дієприслівників і дієприслівникових зворотів як стилістичного прийому у формуванні образності в художніх текстах.
Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує 5000 речень із одиничними дієприслівниками, дієприслівниковими зворотами й вставними словосполуками, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх творів українських письменників XIXXXI ст., текстів офіційно-ділового, наукового, публіцистичного, конфесійного, художнього й розмовно-побутового стилів.
Методологічну основу дослідження становить розуміння мови як суспільного явища в його дихотомічному вияві, філософське трактування діалектичного взаємозв’язку мови й мислення, загального й окремого, історичного розвитку граматичної системи.
Методи дослідження зумовлені його метою й завданнями. В аналізі матеріалу застосовано описовий метод, метод компонентного аналізу, метод зіставлення, а також трансформаційний метод. Частково використовується квантитативний метод.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняному мовознавстві предметом самостійного вивчення стала проблема стильового використання і стилістичної ролі обставин, виражених одиничними дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами, а також функціонування вставних словосполучень, об’єднаних навколо дієприслівника, у різних стилях української мови.
Теоретичне значення дослідження визначають наявні в ньому спостереження, висновки й узагальнення, які доповнюють теоретичні засади використання дієприслівникових структур у всіх, не лише в книжних, стилях, виявляють поширеність кожної з структур у стилях і підстилях української мови, обґрунтовують необхідність вказувати в загальних курсах стилістики на жанрові відмінності текстів із ними й на їхню здатність задовольняти екстралінгвальні вимоги кожного стилю.
Практичне значення праці визначається можливістю використання представлених у ній спостережень і висновків у написанні навчальних посібників із сучасної української мови, стилістики й культури усного й писемного мовлення. ЇЇ матеріали можуть скласти основу спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а виявлені часткові функції дієприслівника служити практичним цілям викладання морфології і синтаксису української мови в школі.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження функціонально-стилістичних параметрів дієприслівника отримані здобувачем особисто. У написаній у співавторстві статті відбито концептуальні засади дослідження, сформульовані в дисертації.
Апробація роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на III міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень 2004 з філології» Дніпропетровського національного університету (2130 червня 2004 року); на II міжнародній науково-практичній конференції «WYKSZTA CENIE I NAUKA BEZ GRANIC» Дніпропетровського національного університету (1927 грудня 2005 року), на Всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читаннях Донецького національного університету (2324 жовтня 2002 року); на III Всеукраїнській науково-практичній конференції «Слов’яни: історія, мова, культура» Дніпродзержинського державного технічного університету (18 травня 2005 року); на Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Українська наука XXI століття» (2224 червня 2006 року) Київського інституту наукового прогнозування; на III регіональній науково-методичній конференції Донецького національного технічного університету (12травня 2004року); на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (20022006), на звітних науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу Донбаської державної машинобудівної академії (20022006).
Публікації. З теми дисертації опубліковано 10 наукових статей (одна у співавторстві) обсягом у 2,8 др. аркуша. Чотири з них надруковані в затверджених ВАКом України фахових виданнях.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди «Закономірності розвитку й функціонування мови», що передбачає вивчення питань морфології й синтаксису української мови, зокрема питань, пов’язаних із стилістичною роллю дієприслівника.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1.Стильовий і стилістичний аналіз одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів, вставних словосполучень із дієприслівником ґрунтувався на розумінні граматичного статусу дієприслівника як окремої частини мови.
2. Щоб одержати всебічне уявлення про функціонування дієприслівника в усіх сферах мовленнєвої діяльності, вивченню були піддані всі стилі сучасної української мови: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, конфесійний, художній, розмовно-побутовий із епістолярним підстилем і щоденниковими записами. Предметом дослідження стали одиничні дієприслівники, що функціонують як прислівники, дієприслівникові звороти, вставні конструкції з опорним дієприслівником у функції прийменника.
Дослідження довело функціонування названих синтаксичних одиниць у всіх стилях української мови. Це дає підстави визнати їх історично створеними, відстояними й широко вживаними компонентами синтаксичної й стилістичної систем сучасної української мови. Загальностильове їхнє функціонування служить доказом для спростування думки про їхній лише книжний характер.
3. Будучи загальностильовими елементами, дієприслівникові утворення неоднаково представлені у функціональних різновидах української мови. На стильове розмежування вказує відсутність одиничних дієприслівників у ролі прислівників у офіційно-діловому стилі й наявність їх в інших стилях, щоправда, із різним ступенем частотності. Найвища частотність уведення в текст одиничних дієприслівників засвідчується в діалектному мовленні, а також у прислів’ях, які історично несуть у собі ознаки розмовно-побутового мовлення. Меншою мірою вони представлені в художніх творах. Лише поодинокі приклади фіксуються в публіцистичному стилі, епістоляріях, у казках, щоденникових записах. Окремі зразки відзначені в науково-популярному підстилі наукового стилю.
Неоднаково представлені в стилях мови два види дієприслівникових зворотів: ті, у яких дієприслівник трансформується в однорідний присудок, і ті, які перетворюються в присудки підрядних частин складнопідрядних речень.
До відмінностей стилів слід віднести й уживаність/неуживаність фразеологізмів із дієприслівником у їхній основі. Вони чужі офіційно-діловому й науковому стилям. В інших стилях засвідчуються в незначній кількості й не в усіх підстилях.
Стилі несхожі й введенням дієприслівникових зворотів до складу підрядної частини складнопідрядного речення: в офіційно-ділових текстах, у конфесійному стилі речень із такою будовою не засвідчено. В інших вони представлені з різною частотністю виявлених зразків. Як звичайні структури, вони фіксуються в науковому й публіцистичному стилях. Незначну кількість речень такої будови відзначено в розмовно-побутовому стилі, зокрема, прислів’ях, приказках, діалектному мовленні.
Розрізняються стилі також за поширеністю речень, ускладнених кількома дієприслівниковими зворотами. Ускладнені структури становлять ознаку книжних стилів. За вживаністю/невживаністю диференціюються усна й писемні форми розмовно-побутового мовлення: усне позбавлене такої властивості, писемне (листування, щоденники) припускає введення в текст кількох дієприслівникових конструкцій. Це спостереження вказує на те, що добір і використання засобів мовленнєвої діяльності залежать не тільки й не стільки від екстралінгвальних вимог, скільки від форм спілкування усного чи писемного.
Стильова несхожість виявляється й уведенням у текст вставних конструкцій із опорним дієприслівником у ролі прийменника: відсутність у говірковому мовленні й фольклорних жанрах і наявність у книжних і художньому функціональних різновидах мови. Уживаність таких структур викликана потребою в одному реченні не тільки подати інформацію, а й уточнити, обґрунтувати послідовність чи завершеність висловлюваного, вказати на безсумнівність інформації. У цьому специфіка писемних форм викладу думок. Однак стилі не схожі в наборі новостворених прийменників із дієприслівників. В офіційно-діловому й науковому стилях активними виявляються вставні конструкції з дієприслівниками виходячи, ураховуючи, завершуючи, включаючи. Типовими для публіцистичного стилю є вставні словосполучення, побудовані на дієприслівниках судячи, кажучи; у художньому останні відзначені в мовленні персонажів.
4. Поділ функціональних стилів на підстилі й виявлення специфічних рис використання мовних засобів у формуванні думки дають підстави стверджувати, що у визначенні в загальних курсах стильових особливостей недостатньо обмежуватися називанням лише найбільш показових їхніх ознак. Необхідно вказувати на поділ стилів на підстилі з розкриттям істотних прикмет кожного з них, що дозволить усунути неправильне уявлення про особливості певного функціонального різновиду. На несхожість підстилів вказує відмінне використання дієприслівникових утворень у їх межах. У загальних оглядах стилів, наприклад, традиційно вказується на трафаретність оформлення офіційно-ділових документів. Тим часом таке твердження справедливе стосовно канцелярських паперів, частково дипломатичних угод, пактів. Законодавчо-правові акти, як засвідчує розглянутий у дисертації матеріал, найменшою мірою позначені трафаретним способом оформлення. Не випадково мову права пропонується визнати самостійним стилем.
Не можна також не враховувати своєрідність мовного оформлення науково-популярної літератури в межах наукового стилю. У науково-популярних текстах засвідчуються одиничні дієприслівники в позиції прислівника, фразеологізми з дієприслівником у їх основі. Для наукових досліджень, підручників вони неприйнятні.
Є відмінності й у функціональних можливостях дієприслівникових зворотів у власне публіцистичних і газетно-публіцистичних підстилях. У газетному викладі дієприслівникові звороти виносяться в заголовок статті або за межі речення як парцельований елемент. У власне публіцистичних текстах такі випадки функціонування дієприслівникових зворотів не відзначаються.
Специфіка у використанні дієприслівникових утворень помітна й у художній літературі, зокрема в прозі, поезії, драматургії. У прозових творах наявні всі випадки вживання дієприслівника як стилістичного засобу. Що ж . до поезії й драматургії, то в них представлено не весь спектр словосполучень із дієприслівником: у поетичних і драматичних текстах не виявлено вставних конструкцій із дієприслівником, а також дієприслівникових зворотів, розміщених в інтерпозиції в межах підрядної частини складнопідрядного речення.
Деяку своєрідність у функціонуванні дієприслівника виявляють підстилі розмовно-побутового мовлення: у діалектному монолозі превалюють одиничні дієприслівники в ролі прислівника; використання дієприслівника як стилістичного засобу відтворення емоційності засвідчується у фольклорних текстах більшою мірою, ніж в епістолярному підстилі чи в щоденниках; вставні словосполучення з дієприслівником відзначені лише в листуванні й у щоденникових записах.
5.Розглянуті зразки функціонування одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних словосполучень із дієприслівником засвідчили їхню відмінну стилістичну роль. Уживані у функції прислівників одиничні дієприслівники розширюють стилістичні можливості мовлення, виступаючи з означально-обставинним значенням, яке не передається прислівником.
Напівпредикативність дієприслівникових зворотів робить їх стилістичним засобом, який надає висловлюванню динамізму. З таким стилістичним забарвленням вони функціонують у всіх стилях. Проте в художньому змалюванні подій і людських характерів ці своєрідні будови відповідно до особливостей художнього стилю набувають естетичних ознак, виконуючи образно-художню функцію. У цьому принципова відмінність художнього стилю від інших функціональних різновидів, у яких дієприслівникові звороти використовуються лише для динамічності викладу.
Урізних стилях вставні дієприслівникові структури служать для задоволення вимог кожного з функціональних різновидів: у офіційно-діловому й науковому вони сприяють вираженню логіки пов’язаності сусідніх висловлень, послідовності й завершеності викладу, уточненню формулювань; у публіцистичному й частково в художньому стилях, у листуванні й щоденникових записах обґрунтуванню посилань чи стверджень висловлюваного.
6.Зіставлення особливостей художнього стилю у використанні дієприслівникових структур із іншими стилями засвідчує суттєву відмінність у прагненні до естетизації, до образного змалювання описуваного й відсутність такої позалінгвальної настанови в офіційно-ділових паперах, наукових трактатах, публіцистичних виступах і розмовному мовленні, за винятком деяких ознак художності в текстах казок. До естетизації в художньому відтворенні дійсності залучається весь арсенал конструкцій із участю дієприслівника. Як обставинно-означальний засіб функціонують одиничні дієприслівники й дієприслівникові звороти. Стилістично навантаженими в художніх текстах є також фразеологізми й оксиморони, порівняльні звороти, еліптичні й парцельовані структури з дієприслівником. Особливість художнього стилю виявляється в переданні авторського індивідуального й емоційного, що супроводжує будь-який текст і без чого не мислиться художність у відтворенні подій і змалюванні людських характерів. Індивідуальність й емоційність не властиві таким книжним стилям, як офіційно-діловий, науковий. У них повністю або частково відсутнє авторське Я, замінене узагальненим формулюванням думки. Індивідуальність частково відчутна в публіцистичному стилі, епістолярному підстилі й у щоденникових записах.
7.Функціонування одиничних дієприслівників у ролі прислівників і у функції прийменників у складі вставних словосполучень упевнює в тому, що мовленнєва дійсність, граматична система сучасної української мови продовжують зазнавати змін. Найбільш помітними сферами, у яких одиничний дієприслівник стає виразником прислівникового (обставинно-означального) значення, є художня література і певною мірою публіцистика, у стилі розмовно-побутовому головно в прислів’ях. Обставинно-означальної функції набувають дієприслівникові форми, які стоять у слабкій позиції функціонально-семантичної категорії неперехідності, незворотності й у позиції немаркованого члена функціонально-семантичної категорії виду, тобто в позиції недоконаного виду.
Функціонування дієприслівника як вторинного прийменника, що функціонує самостійно чи в сполуці з власне прийменником, зумовлюється втратою дієприслівником залежності від дієслова-присудка й опосередкованого зв’язку з підметом. Утворені з такими дієприслівниками вторинні прийменники формують вставні структури, синонімічні вставним словосполученням із прийменниково-іменниковими прийменниками.
8.Дослідження не претендує на всебічне й повне висвітлення проблеми стильових і стилістичних якостей дієприслівникових утворень. Залишився неописаним ряд підстилів у складі офіційно-ділового, наукового стилів. Заслуговує на увагу зіставний аналіз використання дієприслівникових одиниць окремо в прозі, поезії й драматургії.
Разом із тим дослідження відкриває перспективу вивчення участі інших стилістичних засобів у структурі простих і складних речень із позицій функціонального синтаксису сучасної української мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. школа, 1990. 166 с.
2. Аксаков К.С. Полное собрание сочинений. М.: М. тип. университет, 1880. Т. 3; Ч.2. 470 с.
3. Алпатов В.М. О разных подходах к выделению частей речи // Вопросы языкознания. 1986. № 4. С. 3746.
4. Арбатский Д.И. О лексическом значении деепричастий // Вопросы языкознания. 1980. № 4. С. 108118.
5. Арват Н.Н. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. Нежин, 2002. Ч. I. 174 с.
6. Арполенко Г.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові / Г.П.Арполенко, В.П.Забєліна. К.: Наукова думка, 1982. 132 с.
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 606 с.
8. Бабайцева В.В. Русский язык. Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 269 с.
9. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. Львів: Світ, 2003. 432 с.
10. Балли Ш. Французская стилистика / Пер. К.А. Долинина. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
11. Баранник Д.Х. До питання про «інформаційний» стиль мови // Мовознавство. 1967. № 6. С. 310.
12. Баранник Д.Х. Мова права як окремий функціональний стиль // Мовознавство. 2003. №6. С. 817.
13. Баранник Д.Х. Усний монолог. Дніпропетровськ, 1969. 144 с.
14. Безпояско О.К. Інфінітив у функції другорядного члена речення // Українська мова і література в школі. 1984. №3. С. 5154.
15. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
16. Белова В.С. О выражении обстоятельственного значения цели в предложении с деепричастным оборотом // Русский язык в школе. 1958. №2. С. 2931.
17. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис: Учебное пособие для филологических специальностей ун-тов. М.: Высш. школа, 1977. 248 с.
18. Бовтрук Н.Й. До питання про значення й синтаксичну функцію дієприслівників і дієприслівникових зворотів у сучасній українській мові // Наукові записки КДПІ ім. М.Горького. К.: КДПІ, 1957. Т. 24. С. 6989.
19. Бовтрук Н.Й. Синтаксичні функції одиничних дієприслівників та дієприслівникових фразеологічних одиниць. Житомир, 1957.
20. Болюх О.В. Власне-семантична й формально-граматична інтерпретація безособових речень // Мовознавство. 1992. № 3. С. 4449.
21. Бондаренко И.А. Семантическая структура предложений с деепричастными оборотами со значением обусловленности: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1990. 15 с.
22. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посібник. К.: Артек, 1999. 263 с.
23. Брандес М.П. Стилистический анализ. М.: Высшая школа, 1971. 190 с.
24. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. 5-е изд., перераб. и доп. К.: Рад. школа, 1952. Т. 1. 446 с.
25. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов. В кн.: Булаховський Л. А. Вибрані твори. В 5-ти т. К.: Наукова думка, 1975. Т.1 С. 321470.
26. Будько М.В. Проблема простого ускладненого речення в українському мовознавстві // Мовознавство. 1991. №3. С. 6368.
27. ВавиловВ.В. Литературно-стилистические нормы образования и употребления деепричастий в современном русском языке // Русский язык в школе. 1970. № 6. С. 3945.
28. Вакуров В.Н. Стилистика газетных жанров / В.Н.Вакуров, Н.Н.Кохтев, Г.Я.Солганик. М.: Высш. школа, 1978. 183 с.
29. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высш. школа, 1978. 439 с.
30. ВалимоваГ.В. Деепричастные конструкции в современном русском языке// Уч. записки Ростовского пединститута. Ростов н/Д: Изд-во Рост.-на-Дону пединститута, 1940. Т. 2. С. 77104.
31. Васева-Кадынкова И. Деепричастия совершенного вида с перфектным значением // Русский язык в школе. 1961. № 6. С. 2024.
32. Взаємодія усних і писемних стилів мови. К.: Наукова думка, 1982. 180 с.
33. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. К.: Наук. думка, 1990. 213 с.
34. Вещикова И.А. Публицистический стиль как единица в системе функциональных разновидностей языка // Вестник Московского ун-та. 1992. №1. С. 3034.
35. ВиноградовВ.В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения // Вопросы языкознания. 1954. № 1. С. 329.
36. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). М.; Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
37. Вихованець І.Р. Граматика української мови / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко. К.: Радянська школа, 1982. 208 с.
38. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник для філ. фак. вузів. К.: Либідь, 1993. 368 с.
39. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 221 с.
40. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
41. Вихованець І.Р. Частиномовний статус інфінітива // Наукові записки Вінницького держ. університету ім. М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія : Філологія.: Вінниця: ВДУ, 2000. Вип. 2. С. 2127.
42. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. / За ред. І.Р.Вихованця; І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська. К.: Пульсари, 2004. 400 с.
43. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
44. Власов А.К. Деепричастный оборот, не отнесенный к подлежащему// Русский язык в школе. 1958. № 2. С. 3538.
45. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / О.Т.Волох, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов. К.: Вища школа, 1989. 334 с.
46. ВуковичЙ.К проблеме классификации частей речи // Вопросы языкознания. 1972. № 5. С. 4961.
47. Вяткина С.В. К вопросу становления вставных конструкций в русском литературном языке // Вестник ЛГУ. Сер. 2. 1987. Вып. 2. № 9. С. 100102.
48. Ганич Д.І. Словник лінгвістичних термінів / Д.І.Ганич, І.С.Олійник. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
49. Глотова О.В. Нейтралізація синкретизму у дієприслівникових зворотах із значенням причини і мети // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПІ, 1992. Вип. 2. С. 100103.
50. ГоголеваЕ.И. Дополнительная предикация в структуре простого предложения.: Автореф. дис. канд. фил. наук. М., 1981. 25 с.
51. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
52. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
53. Горпинич В.О. Українська морфологія. Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. 359 с.
54. Грамматика русского языка: Синтаксис. Ч. 2. М.: АН СССР, 1960. Т.2. 440 с.
55. Грамматика современного русского литературного языка / Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
56. Греч Н.И. Практическая русская грамматика. СПб, 1834. 274 с.
57. ГуйванюкН.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: Автореф. дис. д-ра філол.. наук К., 1993 34 с.
58. ГуйванюкН.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці, 1999. 355 с.
59. ГуйванюкН.В. До поняття комунікативної парадигми речення// Мовознавство. 2005. №3 4. С. 148154.
60. Дерибас-ТюкшинаЛ.А. Деепричастные конструкции в функции второстепенного сказуемого// Ученые записки Московского госпединститута им. В.И.Ленина. 1954. Т. 75. Вып. 4. С. 5185.
61. Дорошенко С.І. До питання про граматичний статус дієприслівника // Лінгвістичні дослідження: Збір. наук. праць. Харків: ХДПІ, 1992. Вип. 2. С.1317.
62. ДорошенкоС.І., ЛисакЛ.К. Функціонування дієприслівника в нормативно-правових актах // Лінгвістичні дослідження: Збір. наук. праць. Харків: ХНПУ, 2006. Вип.18. С.70 75.
63. Дудик П.С. Розмовний стиль сучасної літературної української мови // Мовознавство. 1971. №5. С. 312.
64. ДудикП.С. Стилістика української мови: Навч. посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2005. 367 с.
65. Єрмоленко С.Я. Лінгвостилістика: основні поняття, напрями й методи дослідження // Мовознавство. 2005, №3 4. С.112125.
66. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
67. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наукова думка, 1982. 210 с.
68. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 245 с.
69. Жовтобрюх М.А. Науковий стиль української мови // Мовознавство. 1968. № 1. С. 313.
70. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. К.: Наукова думка, 1984. 254 с.
71. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української мови / М.А.Жовтобрюх, Б.М.Кулик. 4-е вид. К.: Вища школа, 1972. Ч. 1. 402 с.
72. Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. Донецьк: Дон НУ, 1990. 132 с.
73. Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. Горлівка: ГДПІМ, 2004. Ч. 2. 253 с.
74. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк: Дон НУ, 2001. 662 с.
75. Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1965. 312 с.
76. ЗарицкийМ.С. Стилістика сучасної української мови. К.: Парламентське видавництво, 2001. 156 с.
77. Заоборна М.С. Просте речення. Складні випадки аналізу: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Тернопіль, 2002. С. 828.
78. Иванчикова Е.А. О развитии синтаксиса русского языка в советскую эпоху// Развитие синтаксиса современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 622.
79. Инфантова Г.Г. Вставные конструкции в спонтанной русской разговорной речи // Ceskoslavenska rusistika. 1983. №5. С. 1429.
80. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу. К.: Вища школа, 1989. 63 с.
81. Іваницька Н.Л. Синтаксична структура простого речення // Укр. мова в школі. 1961. № 1. С. 2736.
82. КадомцеваЛ.О. Граматичні форми ускладнення структури простого речення // Мовознавство. 1988. № 2. С. 2933.
83. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 125 с.
84. КамынинаА.А. О полупредикативных конструкциях в простом предложении. М.: Изд.-во Моск. ун-та, 1974. 52 с.
85. КамынинаА.А. Современный русский язык: Синтаксис простого предложения. М.: МГУ, 1983. 102 с.
86. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник для вищих навчальних закладів. К.: Либідь, 1995. 312 с.
87. Кобилянська Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / Н.Ф.Кобилянська, Н.В.Гуйванюк. К.: Вища школа, 1992. 271 с.
88. КомароваЗ.І. Особливості функціонування дієприслівника у складносурядних, безсполучникових, багатокомпонентних складнопідрядних реченнях та конструкціях з різними видами і засобами зв’язку // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. К.: ТОВ «Основа», 2005. Вип. 1. С. 7175.
89. КомароваЗ.І. Формально-синтаксичні і семантико-функціональні параметри дієприслівникових зворотів у структурі речення: Автореф. дис. канд. філ. наук. К, 2005. 20 с.
90. КовальА.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. 305 с.
91. Кодухов В.И. Общее языкознание. М.: Высшая школа, 1974. 303 с.
92. Кожина М.Н. О специфике художественной и научной речи в аспекте функциональной стилистики. Пермь: Пермский государственный университет им. А.М.Горького, 1966. 212 с.
93. КожинаМ.Н., Котюрова М.П. О некоторых тенденциях функционирования единиц синтаксиса в русской разговорной речи (К вопросу об эволюции научного стиля) // Стиль научной речи. М.: Просвещение, 1978. С. 4562.
94. Корчиц М.А. О деепричастных конструкциях с нечленимыми сочетаниями слов // Русский язык в школе. 1985. № 5. С. 8185.
95. Корчажкина О.М. Типология синтаксической связи между глаголом и деепричастием // Русский язик в школе. 2000. №6. С. 6872.
96. КоцьЛ.М. Дієприслівник у сучасній українській літературній мові (Специфіка зв’язків та їх значень). К., 1964. 161 с.
97. Коць Л.М. Залежні від дієприслівника синтаксичні конструкції // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. Т.5. С. 115125.
98. Кравченко Є. Роль соціолінгвістичних факторів у формуванні сучасної граматичної норми // Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 316325.
99. Кузьмич О.М. Віддієслівні утворення в українській мові: Автореф. дис. канд.філол. наук. К., 1996. 16 с.
100. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Радянська школа, 1965. Ч. 2. 283 с.
101. Кульбабська О.В. Напівпредикативні конструкції в сучасній українській мові: Автореф.дис. канд. філол.. наук. Івано-Франківськ, 1998. 17 с.
102. Курс сучасної української літературної мови/ За ред.. Л.А.Булаховського. К.: Радянська школа, 1951. Т. 1. 518 с.
103. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А. Булаховського. К.: Радянська школа, 1951. Т. 2. 408 с.
104. КучеренкоІ.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1961. Ч. 1. 170 с.
105. Лаптева О.А. Русский разговорный синтаксис. М.: Наука,&