СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ І ТРАНСФОРМАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

Лукашев Олександр Анатолійович

УДК 347.73

СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ І ТРАНСФОРМАЦІЇ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Кучерявенко Микола Петрович, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України

Харків – 2011
ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………… 4
Розділ 1. Вихідні засади фінансово-правового регулювання……….. 16
1.1. Публічно-правова природа фінансів…………………………………. 16
1.1.1. Поняття та зміст фінансів…………………………………………… 17
1.1.2. Публічність як сутнісна ознака фінансів…………………………... 29
1.2. Системоутворюючі категорії у фінансово-правовому регулюванні…………………………………………………………………. 46
1.2.1. Значення системоутворюючих категорій у
фінансово-правовому регулюванні ……………………………………….. 46
1.2.2. Система системоутворюючих категорій……………………….…... 61
1.3. Предмет та метод фінансового права………………………………… 81
1.3.1. Дискусійні питання визначення предмета фінансового права…… 81
1.3.2. Метод фінансового права: загальна характеристика та проблеми трансформації…………………………………………………………..…… 99
Висновки до розділу 1……………………………………………………… 119
Розділ 2. Системність фінансово-правової галузі ……………………. 125
2.1. Співвідношення фінансової системи, системи фінансового права
та системи фінансового законодавства…………………………………… 125
2.1.1. Фінансова система: поняття і структура…………………………… 125
2.1.2. Взаємозв‘язок фінансової системи з системою фінансового
права та системою фінансового законодавства.………………………….. 137
2.2. Фінансове право як системна конструкція в регулюванні
руху публічних грошових коштів………………………………….……… 149
2.2.1. Співвідношення пандектної та індукційної моделі при побудові системи фінансового права………………………………………..……...... 149
2.2.2. Загальна частина фінансового права як наукова проблема………. 164
2.3. Комплексність впливу фінансово-правових норм…………………... 170
2.3.1. Міжгалузева комплексність правового регулювання відносин
у сфері публічних фінансів………………………………………………… 170
2.3.2. Міжінституційна комплексність фінансово-правового регулювання……………………………………………………………........ 181
2.4. Реалізація фінансово-правового регулювання на межі
галузевого впливу………………………………………………................... 190
Висновки до розділу 2……………………………………………………… 217
Розділ 3. Фінансово-правова галузь та її структурні елементи …… 224
3.1. Правова норма як вихідний елемент у фінансово-правовому регулюванні…………………………………………………………………. 224
3.1.1. Поняття та структура фінансово-правової норми…………………. 224
3.1.2. Види фінансово-правових норм…………………………………….. 233
3.2. Фінансово-правові інститути…………………………………………. 247
3.2.1. Поняття фінансово-правового інституту…………………………... 247
3.2.2. Види фінансово-правових інститутів………………………………. 264
3.3. Підгалузі в системі фінансового права………………………………. 285
3.3.1. Критерії виокремлення підгалузей фінансового права…………… 285
3.3.2. Бюджетне та податкове право в системі фінансового права…….. 292
3.4. Галузь фінансового права…………………………………………….. 303
Висновки до розділу 3 …………………………………………………….. 334
Висновки……………………………………………………………………. 343
Список використаних джерел …………………………………………... 375

ВСТУП

Актуальність теми. Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, безпосередньо впливають на стан правового регулювання відносин у сфері публічних фінансів. Суттєві зміни в організації фінансової діяльності, стрімкий розвиток фінансового законодавства зумовлюють необхідність наукового аналізу теоретичних основ фінансово-правового регулювання. Проведення дослідження системи фінансового права є своєчасним з огляду на два моменти. По-перше, у вітчизняній фінансово-правовій науці дотепер відсутні спеціальні монографічні дослідження, присвячені комплексному вивченню системно-структурних проблем фінансово-правової галузі. По-друге, у пострадянський період сформувався принципово новий тип фінансово-правового регулювання, фінансове право як галузь зазнало кардинальних змін, які стали віддзеркаленням соціально-економічних трансформацій.
Однією з найбільш принципових і водночас дискусійних проблем фінансово-правової теорії на сучасному етапі є побудова моделі системи фінансового права. Проблема системи фінансово-правової галузі має не лише науково-теоретичний характер. Її вирішення дозволить сформулювати пропозиції стосовно перспективної законотворчої діяльності, а також оптимізувати викладання навчальних дисциплін фінансово-правового циклу, унеможливити дублювання навчального матеріалу. Формування сучасної концепції системи фінансового права є необхідним для перегляду структури підручників з фінансового права та інших фінансово-правових дисциплін.
Теоретичні проблеми побудови системи фінансового права як самостійної галузі досліджувались багатьма науковцями, серед яких слід виділити О. М. Ашмаріну, В. В. Бесчеревних, А. В. Бризгаліна, Д. В. Вінницького, В. М. Вишновецького, Л. К. Воронову, О. М. Горбунову, О. Ю. Грачову, Т. С. Єрмакову, І. Б. Заверуху, С. В. Запольского, Б. М. Іванова, М. В. Карасьову, М. П. Кучерявенка, А. А. Нечай, О. П. Орлюк, П. С. Пацурківського, Г. В. Петрову, М. І. Піскотіна, Н. Ю. Пришву, Ю. А. Ровинського, Л. А. Савченко, Е. Д. Соколову, Р. Й. Халфіну, Н. І. Хімічеву, О. І. Худякова, С. Д. Ципкіна та ін.
При здійсненні дослідження використані праці науковців у галузі теорії права та інших правових наук, що мають вагоме значення для розкриття теми дисертації, а саме: С. С. Алексєєва, О. А. Бабошина, М. Й. Байтіна, С. М. Братуся, В. М. Горшеньова, О. С. Йоффе, Д. А. Кери-мова, О. О. Красавчикова, О. О. Кутафіна, В. П. Мозоліна, Д. І. Петрова, С. В. Поленіної, І. С. Самощенка, Ю. К. Толстого, М. Д. Шаргородського, В. М. Шерстюка, В. Ф. Яковлева та ін.
Важливе методологічне значення у розробленні концепції системи фінансового права мали роботи вчених, які зробили значний внесок у розвиток загальної теорії систем і системного підходу як методу наукового пізнання: Р. Л. Акофа, П. К. Анохіна, В. Г. Афанасьєва, Л. фон Берталанфі, І. В. Блауберга, В. М. Садовського, В. С. Тюхтіна, Е. Г. Юдина та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена на кафедрі фінансового права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» відповідно до комплексної цільової програми «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» (номер державної реєстрації №0106u002285).
Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (протокол № 8 від 21.03.2003 року).
Мета і завдання дисертаційного дослідження полягає у визначенні системи фінансового права, сутності та значення фінансової системи, фінансової діяльності та публічних фондів щодо формування комплексу фінансово-правових норм, з'ясуванні особливостей структурних елементів фінансово-правової галузі, розробці рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання фінансових відносин.
Відповідно до поставленої мети в процесі роботи над дисертацією вирішувалися такі основні завдання:
─ охарактеризувати поняття, структуру та ознаки фінансової системи України та визначити місце кожного з її елементів;
─ з'ясувати співвідношення понять фінанси, фінансова діяльність, фінансова система та обґрунтувати похідність структури фінансово-правової галузі від системи фінансових відносин;
─ дослідити поняття системи фінансового права, розглянути основні системоутворюючі чинники, які визначають сукупність елементів фінансово-правової галузі як цілісну, складну систему;
─ охарактеризувати зміст інституційних утворень в структурі фінансового права, класифікувати фінансово-правові інститути та обґрунтувати перспективи їх подальшого розвитку;
─ з'ясувати підстави виокремлення бюджетного та податкового права як підгалузей фінансового права, розкрити принципи їх взаємодії;
─ обґрунтувати критерії розмежування фінансового та банківського права;
─ розглянути особливості фінансово-правової норми та охарактеризувати вихідні риси, що визначають її галузеву специфіку;
─ сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного фінансового законодавства.
Об’єктом дослідження виступають теоретико-правові аспекти концепції системи галузі фінансового права на сучасному етапі.
Предметом дослідження є теоретичні проблеми розвитку і трансформації системи фінансового права.
Методи дослідження. Методологічна основа дисертації зумовлюється багатоплановістю обраної проблеми та ґрунтується на комплексно-системному, інтегративно-синтезному підходах та виявляється у застосуванні різноманітних методів пізнання залежно від конкретних аспектів дослідження.
В основу роботи покладено універсальні загальнонаукові методи (аналітичний, синтетичний, логічний, діалектичний тощо). Аналіз, синтез, логічне узагальнення і наукова абстракція використовувалися при формуванні базових правових категорій наукового дослідження, з’ясуванні їх сутності та особливостей. Діалектичний метод, як основний спосіб об’єктивного та всебічного пізнання правової дійсності, забезпечив розгляд наявної проблематики поглядів на структуру фінансового права крізь призму взаємодії та взаємообумовленості усіх соціальних процесів, суспільних явищ у цій сфері. Системно-структурний та функціональний аналіз забезпечили пізнання завдяки врахуванню таких якостей системи, як інтегративність, компонентність, співвідношення цілого і частини, структури і функцій, здійснення класифікації складових елементів системи фінансового права.
Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі чинного вітчизняного та зарубіжного законодавства, яким регулюються фінансові відносини (перш за все Російської Федерації), а також міжнародно-правових актів. Він дав змогу узагальнити наукові концепції провідних вітчизняних і зарубіжних учених, які були присвячені теоретичним та практичним проблемам системи фінансового права, визначити фактичний зміст і основні тенденції розвитку наукових поглядів щодо її структури. Використання історико-правового методу сприяло з’ясуванню еволюції юридичної думки щодо сутності фінансово-правового регулювання, дослідженню його специфічних проявів. Спеціально-юридичний (формально-догматичний) метод дозволив провести змістовний аналіз сучасного стану законодавчих положень, сформулювати пропозиції щодо усунення наявних теоретико-правових суперечностей та законодавчих колізій.
Теоретичні висновки дисертації ґрунтуються на наукових напрацюваннях загальної теорії систем, теорії держави і права, фінансового, адміністративного, конституційного права та інших галузевих юридичних наук.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою перше у вітчизняній фінансово-правовій літературі комплексне монографічне дослідження теоретичних проблем розвитку і трансформації системи фінансового права. Автором наведені теоретичні положення, а також розроблені практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного фінансового законодавства України.
У результаті проведеного дослідження дисертантом сформульовано такі основні наукові результати, які мають наукову новизну та практичну значимість:
вперше:
1) доведено, що незважаючи на об'єктивну економічну єдність фінансових відносин, зумовлену сферою їх реалізації – фінансовою діяльністю держави, предмет фінансового права не є юридично однорідним, про що свідчить відсутність єдиного суб'єктного складу різних видів фінансових відносин;
2) встановлено, що юридична неоднорідність фінансових відносин є детермінуючим чинником автономізації окремих підгалузей та інститутів фінансового законодавства, свідченням чого є відсутність спроб загальної галузевої кодифікації;
3) визначено поняття фінансово-правових системоутворюючих категорій та їх значення для з'ясування предмета і системи галузі фінансового права. Розкрито зміст та виявлено взаємозв'язок між системоутворюючими категоріями, а також охарактеризовано особливості їх впливу на виокремлення предмета фінансово-правової галузі та побудову її системи;
4) обґрунтовується теза щодо відсутності у фінансовому праві загальної частини, спільної для всіх фінансово-правових підгалузей та інститутів, оскільки в цій галузі фактично відсутні групи взаємопов'язаних інститутів, які регулюють всю сукупність відносин у сфері публічних фінансів;
5) визначено, що галузева особливість фінансового права полягає в тому, що кожен з елементів (підгалузей та інститутів) має чітко виражену власну загальну частину;
6) доведено, що особливістю побудови системи фінансового права є поєднання двох моделей – інституційної (побудована система підгалузей та інститутів фінансового права, в основу якої покладено критерій економічної єдності фінансових відносин) та пандектної (в основу покладено визначення внутрішньої структури підгалузей та інститутів, які мають власну загальну та особливу частини);
удосконалено:
1) обґрунтування критеріїв розмежування предмета фінансово- правового та банківського регулювання, виходячи з відсутності підстав включення банківського права до системи фінансового права лише на підставі імперативного методу регулювання банківських відносин та на підставі цього робиться висновок, що до предмета фінансового права можуть бути включені лише ті відносини, які опосередковують рух публічних грошових коштів;
2) характеристику фінансової системи як сукупності трьох підсистем, які відбивають найбільш оптимальний розподіл з огляду на повноту вираження її змісту: а) сукупності публічних грошових фондів; б) сукупності інструментів, які використовуються в процесі формування, розподілу та використання коштів публічних грошових фондів; в) системи суб'єктів відносин на різних стадіях фінансової діяльності;
3) тезу про співвідношення бюджетного і податкового права з урахуванням того, що бюджетне і податкове право хоча і є невід'ємними елементами системи фінансового права, проте відповідають усім критеріям галузі права, оскільки їх предмет становлять юридично однорідні відносини;
4) характеристику основного завдання для законодавця та фінансово-правової науки в умовах дії Бюджетного і Податкового кодексів України, яке полягає в створенні підстав для їх взаємодії з метою забезпечення оптимального функціонування сфери публічних фінансів;
набули подальшого розвитку:
1) наукове уявлення про природу фінансової відповідальності як системного явища, яке включає кілька видів відповідальності суб'єктів фінансових правовідносин (зокрема бюджетну та податкову відповідальності);
2) аналіз взаємозв'язку предмета та метода фінансово-правового регулювання, зокрема, на прикладі визначення системи фінансового права доведено, що підгалузі та інститути фінансового права виявляють предметну єдність, тоді як метод регулювання фінансових відносин є похідною категорією, оскільки в процесі здійснення фінансової діяльності держава використовує різні методи впливу на поведінку суб'єктів фінансових відносин;
3) аргументація законодавчого закріплення механізму фінансово-правової відповідальності на користь подальшого вдосконалення інститутів бюджетної і податкової відповідальності, виходячи з того, що «фінансово-правова відповідальність» може розглядатися як комплексне теоретичне поняття, яке включає самостійні види відповідальності за вчинення бюджетних, податкових правопорушень та інших видів порушень норм, що регулюють суспільні відносини у сфері публічних фінансів;
4) підхід до комплексності законодавчого регулювання, яка має певні закономірні об'єктивні підстави: єдність суспільних відносин, на яких зосереджено вплив приписів норм законодавства, в умовах чого галузева специфіка, з одного боку, виокремлює із цілісної сукупності суспільних відносин ті, що притаманні саме цій галузі, з другого боку, формує певні напрями та засади комплексності законодавства;
5) висновок щодо недоцільності включення до фінансового права норм, які регулюють відносин із застосування банками штрафних санкцій, адже такі штрафи пов'язані з невиконанням зобов'язань, що виникають з договірних відносин та не є предметом фінансово-правового регулювання;
6) пропозиція включення до загальної частини фінансового права норм, які встановлюють правові основи грошової системи як форми організації грошового обігу, оскільки саме в загальній частині фінансового права містяться норми, що встановлюють правові основи фінансової діяльності держави;
7) характеристика правового регулювання обігу бюджетних коштів як різновиду публічних, що дозволяє перейти до більш спеціалізованого утворення — підгалузі бюджетного права, коли подальша спеціалізація (у межах предмета фінансово-правової галузі) дозволяє чітко сформувати інститут державного бюджету, місцевих бюджетів, міжбюджетних відносин тощо;
8) аналіз податкового права як більш складного ніж фінансово-правовий інститут, утворення, яке в умовах кодифікації податкового законодавства набуває ознак підгалузі фінансового права, що має складну структуру.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем, пропозиціями щодо їх розв'язання, а також обґрунтуванням автором своєї позиції з низки дискусійних питань щодо структурування фінансово-правової галузі.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні положення,висновки і пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій роботі – для подальшої розробки теоретичних проблем системи фінансового права, проведення фундаментальних досліджень з метою підготовки наукового обґрунтування вдосконалення чинного фінансового законодавства України;
– у правотворчій діяльності – в процесі підготовки змін до Бюджетного і Податкового кодексів України, при розробці проектів законів України та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері публічних фінансів;
– у правозастосовній діяльності суб’єктів фінансової діяльності – з метою уникнення колізій норм актів бюджетного та податкового законодавства;
– у навчальному процесі – при підготовці розділів підручників і навчальних посібників з навчальних дисциплін «Фінансове право», «Бюджетне право», «Податкове право», «Банківське право», а також під час їх викладання у вищих навчальних закладах.
Особистий внесок здобувача полягає в розробці теоретичних проблем системи фінансового права, виокремленні її елементів, дослідженні особливостей їх взаємодії. Дисертаційне дослідження підготовлене автором самостійно. У працях, опублікованих у співавторстві, відзначається важливий внесок здобувача. Зокрема, у підручнику «Фінансове право» / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криницький та ін.; за ред. М. П. Кучерявенка та навчальному посібнику «Фінансове право» / за ред. М. П. Кучерявенка – здобувачем обґрунтовано тезу щодо системного характеру відповідальності за порушення фінансового законодавства; у навчальних посібниках «Налоговое право Украины» / под ред. Н. П. Кучерявенко, «Податкове право» / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, Д. А. Кобильнік та ін.; за ред. М. П. Кучерявенка, «Податкове право України» / за ред. М. П. Кучерявенка – досліджено природу податкової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності; у роботах «Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины» / Бех Г. В., Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. и др.; под. общ. ред. Н. П. Кучерявенко та «Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України» / кол. авторів [заг. ред., передм. Ф. О. Ярошенка] дисертантом визначено місце інститутів державного фінансового контролю та відповідальності за порушення бюджетного законодавства в системі бюджетного права; у навчальному посібнику «Податкові спори: виникнення, природа, засоби врегулювання» / С. В. Буряк, П. В. Мельник, Ф. О. Ярошенко та ін.; за ред. С. В. Буряка здобувачем досліджено проблему колізій норм податкового законодавства як підстави виникнення податкових спорів; у постатейному коментарі Податкового кодексу України / В В. Білоус, Л. К. Воронова, О. О. Головашевич та ін.; за ред. М. П. Кучерявенка – проаналізовано структуру Податкового кодексу України та обґрунтовано пропозиції щодо його вдосконалення в частині структурного розмежування інститутів фінансової відповідальності та забезпечення виконання обов’язку по сплаті податків і зборів.
Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри фінансового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, де була виконана дисертація. Окремі положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором на наступних конференціях: міжнародній науковій конференції «Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства» (м. Чернівці, 23-24 вересня 2003 року; науковій конференції молодих вчених та здобувачів «Нове законодавство України та питання його застосування» (м. Харків, 26-27 грудня 2003 року); науково-практичній конференції «Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов'язаних із державним регулюванням економічних відносин» (м. Харків, 20-21 жовтня 2004 року); міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы развития аудита в странах с переходной зкономикой» (м. Баку, 12 жовтня 2004 року); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених і здобувачів «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 26-27 червня 2006 року); всеукраїнській науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України» (м. Харків, 29-30 червня 2006 року); науковій конференції молодих учених і здобувачів «Актуальні проблеми правознавства» (м. Харків, 20-21 жовтня 2004 року); міжнародній науково-практичній конференції «Современное законотворчество: теория и практика (к 100-летию Государственной Думы России)» (м. Москва, 22-23 грудня 2005 року); міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права» (м. Ірпінь, 23-24 листопада 2007 року); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Юридична наука очима молодих вчених» (м. Харків, 16-17 травня 2008 року); міжнародній науково-практичній конференції «Система фінансового права» (м. Одеса, 27-28 травня 2009 року); міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Юридична осінь 2009 року» (м. Харків, 13 листопада 2009 року); круглому столі «Дискусійні питання теорії фінансового права. Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права» (м. Ірпінь, 15 травня 2009 року); міжнародній науково-практичній конференції «Системообразующие категории в финансовом праве: состояние и перспективи трансформации» (м. Харків 15-16 квітня 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи: практика правозастосування і шляхи її вдосконалення» (м. Суми, 4-5 червня 2010 року).
Публікації. Основні висновки та окремі положення дисертаційного дослідження викладені у 58 публікаціях, у тому числі: 1 монографії, 1 підручнику та 8 навчальних посібниках, 3 науково-практичних коментарях, 22 наукових статтях у фахових наукових виданнях, 8 статтях у наукових виданнях, які додатково відображають результати наукового дослідження та 15 тезах доповідей на науково-практичних конференціях, круглих столах та наукових семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз проблем, які стосуються сучасних підходів до системи фінансово-правової галузі, дозволив зробити певні узагальнення та дійти деяких висновків. У найбільш стислому вигляді вони стосуються такого.
Поняття фінансів як узагальнюючої категорії передбачає врахування її комплексного значення. Хотілося б звернути увагу, що в цьому випадку йдеться про два рівні комплексності. По-перше, комплексність наукового поняття, наукової категорії. Складно уявити характеристику фінансів без аналізу їх на межі економічних і правових досліджень. Фундаментальні характеристики економічного змісту цього поняття збагачують як науку в цілому, так і дають певний поштовх у визначеності, спрямованості, обумовленості меж правового впливу. Неможливо характеризувати як систему фінансів у цілому, так і окремі її складові у відриві від економічного змісту тих чи інших понять. Хотілося б навести приклад, коли певна невизначеність правової форми будь-якого різновиду суспільних відносин спирається на сталі економічні уявлення, конструкції. Тобто правова форма (яка ще досконало та остаточно законодавцем не визначена) спирається, базується на економічному понятті.
По-друге, комплексність при регулюванні окремими самостійними правовими галузями. Визнаючи певне значення цієї категорії для правового впливу в цілому, важливо поєднати два процеси. З одного боку, закріпити узагальнюючу родову категорію фінансів, яка вбирала б у себе найбільш принципові риси, що характеризують це явище. З другого боку, виділити специфічні, видові конструкції, які підкреслювали б галузеву характеристику такої категорії, забезпечували б адекватний вплив на поведінку учасників цих відносин завдяки галузевим методам регулювання. Саме з цих позицій, на нашу думку, і може бути перспективним погляд на комплексність фінансів у правовому регулюванні: законодавче відображення загальних рис та визначення специфічних галузевих для побудови відповідного правового режиму. Дослідження правової природи фінансів передбачає багатоаспектний аналіз, до якого повинні залучатися законодавчі норми декількох галузей права. Це і конституційне право, і адміністративне та фінансове право, і державне будівництво та місцеве самоврядування. Саме тому важливо виокремити притаманні відповідні галузеві режими регулювання при особливому акценті на виключно фінансово-правовому аспекті.
Найбільш принциповим є зв'язок спрямованості фінансово- правового регулювання виключно з грошовими коштами держави. Фінансово-правові засоби впливу забезпечують поряд із регулюванням коштів держави рух коштів територіальних громад. Саме тому навіть за рахунок цієї групи відносин слід безумовно розширити предмет фінансового права. До того ж певним чином до «зони уваги» фінансового права мають потрапляти і кошти юридичних та фізичних осіб в умовах виконання ними імперативних обов'язків перед державою та територіальними громадами (наприклад, при сплаті податку, використанні коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і т. д.). Звісно, приватні фінанси не є предметом фінансового права, але специфічна межа, на якій сходяться засоби правового впливу на поведінку цих учасників відносин, дуже багатогранна, і фінансове право займає тут відповідне місце.
У принципі можна погодитись із зв'язком фінансів і грошей, але наявність держави в системі учасників відносин надає останнім публічного значення. Аргументів щодо цього додає і мета цих відносин, завдання формування та використання фінансових фондів — забезпечення функцій, які виконує держава. На перший погляд може скластися певне протиріччя, бо і в приватних фінансах має відчуватися державна присутність. Наприклад, гроші можуть існувати лише при адекватному державному забезпеченні їх режиму (гарантії, примусу тощо). Навряд чи логічно при цьому із загальної характеристики фінансів виключати і положення, які характеризують приватноправове регулювання та стосуються відносин, що безпосередньо не пов'язані з виконанням державних функцій. Більш того, навряд чи послідовно виключати із змісту фінансів ту особливість, що вони обумовлюють існування певних орієнтирів уже на першому етапі суспільного виробництва, визначаючи вартісні оцінки тощо. Але акцент на спрямованості фінансів щодо виконання державних функцій і підкреслює їх публічний характер.
Стосовно ціни та міри вартості і їх фінансово-правового значення нам хотілося б звернути увагу на проблемне використання співвідношення цих категорій у бюджетному законодавстві України. Так, фактичним проявом розуміння законодавцем реалізації функції міри вартості грошима є норма ст. 29 Бюджетного кодексу України, де серед вичерпного переліку складу доходів Державного бюджету України визначені гранти і дарунки у вартісному обрахунку. Але Державний бюджет України не є обліковим актом, і тому незрозуміло, як можна буде виконувати бюджетне розпорядження, коли ми лише обрахуємо, скільки коштує той чи інший дарунок, який надійшов державі, бо це передбачає залишення його в тій самій матеріально-речовій формі. Зрозумілою була б у цьому випадку норма, яка б визначала як доходи Державного бюджету грошові кошти, які отримані від обліку та реалізації таких відповідних подарунків.
Використання грошей як законного платіжного засобу передбачає певний імперативний сенс, коли йдеться про безумовний обов'язок одних осіб застосовувати саме цю форму грошей як загальний еквівалент, а інших осіб — визнавати в грошах саме такий загальний еквівалент та використовувати його в усіх розрахунках. При цьому обов'язковість у цьому розумінні має декілька аспектів:
а) обов'язковість щодо прийняття загального еквівалента всіма суб'єктами;
б) обов'язковість обігу такого законного платіжного засобу на всій території держави;
в) обов'язковість приведення до цього еквівалента інших предметів фінансового обігу (наприклад, установлення обмінних курсів національної та іноземної валюти);
г) обов'язковість урахування певних коефіцієнтів або умов співвідношення при паралельному обігу декількох валют.
Еквівалентність обміну не є рисою, яка безумовно притаманна всім різновидам фінансово-правових відносин, усім фінансово- правовим інститутам. Може, при цьому доцільнішою є характеристика еквівалентності обміну лише як факультативної риси окремих фінансово-правових інститутів. Така риса беззаперечно має враховуватись в інституті публічних видатків та прозоро узгоджувати цільове витрачання бюджетних коштів та еквівалентне їх забезпечення товарами або послугами, які надходять особам, що їх витрачають.
Правовий аспект змісту фінансової діяльності передбачає погляд на неї як на врегульовану правовими нормами діяльність. Така діяльність виражає формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів для забезпечення певної мети. Такою метою є фінансування функцій держави, соціально-економічних завдань, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Фінансова діяльність гарантує надходження коштів до відповідних галузей суспільного виробництва. Особливістю фінансової діяльності в міжгалузевому розумінні є поєднання всіх методів управління. Якщо відносно публічних фінансів ідеться про імперативні методи впливу, то стосовно фінансів фізичних осіб навряд чи можна застосовувати виключно їх. Мова йде про об'єктивне, логічне поєднання. У разі виконання імперативних фінансових обов'язків перед державою поведінка таких осіб урегульована в режимі влади та підпорядкування. Коли ж фізичні особи витрачають власні кошти, об'єктивно користуючись власною волею та бажанням, стаючи суб'єктами цивільних правовідносин, то послідовним має бути режим диспозитивного регулювання.
Фінансові правовідносини передбачають дослідження фінансової діяльності в режимі галузевого впливу на поведінку суб'єктів шляхом застосування методу владних наказів. Розвиток суспільних відносин, звісно, збагачує фінансові відносини, додає нові форми, які виражають здійснення фінансової діяльності. Але це зовсім не означає, що такі нові форми мають збагачувати лише публічне регулювання цієї сфери суспільних відносин. Та частка, яка буде стосуватися руху публічних фінансів, навряд чи потребуватиме застосування диспозитивних методів впливу, а об'єктивно буде врегульовувати такі відносини фінансово-правовими методами. Інакше кажучи, навряд чи доцільно розглядати тенденцію проникнення або переплетіння приватно-правових та публічно-правових відносин, тоді як більш послідовним є визначення підстав їх розмежування.
Складно погодитись із визначенням ролі посередника спеціальних грошових фондів. По-перше, грошові фонди виступають як специфічні матеріально-речові утворення, що характеризують специфічний різновид майна — грошові кошти, і суб'єктами (або посередниками) можуть бути особи, які управляють цими коштами, учасники відносин, які згідно із законодавством наділені відповідними суб'єктивними правами та обов'язками, відповідним правовим статусом. По-друге, навряд чи доцільно характеризувати їх роль як посередницьку між грошовими накопиченнями учасників суспільного виробництва. Кожний із фондів існує для вирішення певної мети, окремих завдань. Саме із цим пов'язується необхідність його появи та доцільність існування, яким же чином він має виконувати функції посередництва — з'ясувати складно. Може, в цьому випадку йдеться про надуману конструкцію посередництва бюджетних коштів, коли кошти окремих учасників фінансових відносин (як доходи бюджетів) надходять до такого централізованого фонду, а потім витрачаються на фінансування потреб держави чи територіальних громад. Але це цілком логічна конструкція, яка з відносинами посередництва, представництва у відносинах зовсім не пов'язується. Утім важко уявити доцільність (і можливість узагалі) прямого надходження коштів зобов'язаних осіб на оплату тих чи інших видатків адміністративно-територіальних утворень.
Суспільні інтереси виступають певною узагальнюючою формою, яка поєднує спрямованість усіх видів інтересів з метою стабільного розвитку суспільства. При цьому мова йде лише про ті суспільні інтереси, які набули ознак публічності й реалізуються через інтереси держави та територіальних громад. Дійсно, державний інтерес є різновидом публічного інтересу, в якому держава виступає його носієм. У переважній більшості випадків вона представлена відповідними органами, але не завжди державні інтереси реалізуються виключно через їх діяльність. Може йтися про поєднання повноважень декількох державних органів для реалізації одного різновиду інтересів держави або про ситуації, коли у відносинах держава фігурує як самостійна особа (власник коштів державного бюджету України, суб'єкт відповідальності при незаконно стягнутих податках чи зборах і т. д.).
Акцент на публічності фінансів зовсім не потребує орієнтації виключно на засоби, якими здійснюється це регулювання, та не визначає спрямованості лише на публічне волевиявлення. Може, це і варто мати на увазі, але як опосередкований, похідний висновок. Передусім, коли йдеться про публічні фінанси, мається на увазі наголос на власника коштів — публічне утворення (держава або територіальна громада). І вже після цього ми маємо всі підстави будувати механізм регулювання таких відносин. А коли йдеться про кошти, власником яких є таке публічне утворення, то, безумовно, логічним виглядає і те, що власник має визначати та визначає умови їх руху: підстави утворення, засоби розподілення, мету використання.
Децентралізовані державні фонди включають кошти, власником яких є держава, але які передаються в користування та розпорядження на праві оперативного управління іншим суб'єктам господарської діяльності. Останні наділені певною самостійністю щодо користування та використання коштів цих фондів. Інакше кажучи, у порівнянні з безпосереднім регулюванням руху коштів централізованого фонду (бюджету) держава керує рухом децентралізованих фондів опосередковано. Приватні фонди коштів є власністю підприємств та організацій, якими вони користуються для реалізації власних завдань.
Фонди коштів держави в системі публічних фондів коштів представлені перш за все коштами державного бюджету та державних позабюджетних фондів. Доцільно до такого типу фондів відносити і фонди коштів осіб, які утворені виключно для здійснення спеціальної діяльності. Насамперед ідеться про фонди коштів центральних банків держави (Національного банку України) та фонди державних унітарних підприємств та установ. Фонди грошових коштів органів місцевого самоврядування охоплюють кошти місцевих бюджетів, позабюджетні фонди коштів органів місцевого самоврядування, фонди коштів комунальних банків та підприємств і установ, які існують на комунальній формі власності. Консолідовані фонди коштів передбачають участь в акумуляції таким чином грошових коштів держави, територіальних громад, інших суб'єктів, які реалізують публічні інтереси у фінансовій діяльності. Саме тому консолідовані фонди коштів утворюються за рахунок бюджетних коштів (державного та місцевих), коштів позабюджетних фондів (державних та органів місцевого самоврядування), коштів фондів спеціального страхування.
Податковий кредит визначається законодавцем договором лише за формою і, як нам видається, досить помилково. Відносини з податкового кредиту виражають не узгодження позицій податкових органів та платника на диспозитивних засадах у формі договору, а банальну зміну строку сплати податку, яка реалізується імперативними засобами. Податковий кредит не є яким-небудь наданням коштів однією особою іншій. Фактично в цій ситуації платник не кредитується, а лише корегується термін сплати ним податків та зборів.
Публічність спрямована перш за все на задоволення та реалізацію суспільних інтересів. З приводу цього хотілося б чітко розмежувати реалізацію в цьому напрямі інтересів суспільства, держави та територіальних громад. У переважній більшості випадків вони реалізуються в ході діяльності органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування. Проте інтереси держави, реалізація її зацікавленості не завжди асоціюються з досягненням публічних інтересів.
Суттєвою ознакою фінансових правовідносин є їх майновий характер при врахуванні того, що таким майном виступають гроші, а точніше — грошові фонди держави та територіальних громад. Це обумовлюється економічним змістом фінансових правовідносин, які виникають, змінюються і припиняються саме при формуванні, розподілі й використанні фондів коштів, необхідних для існування держави, забезпечення потреб суспільства та територіальних громад. Акцент на майновому характері фінансово-правових відносин не повинен виводити з поля зору і важливість організаційного значення цього різновиду правовідносин.
Тільки за допомогою владних наказів можна забезпечити адекватне регулювання відносин, які забезпечують фінансові засади існування держави взагалі, гарантують виконання нею відповідних завдань та функцій. Абсолютно логічним при цьому виглядає те, що у фінансових правовідносинах не може існувати рівність суб'єктів, які представляють різні сторони правовідносин. Держава, реалізуючи публічний інтерес, абсолютно логічно підкоряє волю інших суб'єктів, діяльність яких у переважній більшості випадків і повязується з виконанням обов'язків перед державою. Саме тому фінансові правовідносини і виступають класичним різновидом державно-владних відносин, перш за все з боку використання методу правового регулювання.
Окремим різновидом фондів вважаються централізовані позабюджетні фонди, які пов'язані з реалізацією певної мети. Позабюджетні фонди становлять окрему ланку в системі державних фінансів. Потрібно враховувати, що, хоча вони й управляються державними і місцевими органами влади, у той же час характеризуються певною самостійністю й організаційно відокремлені від бюджетів. До того ж головним призначенням утворення позабюджетних фондів будь-якого рівня є фінансування окремих цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань та інших джерел.
На нашу думку, про існування фінансово-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності можна говорити лише за умови законодавчого закріплення таких положень: а) поняття фінансового правопорушення як підстави фінансово- правової відповідальності; б) загальних положень притягнення до фінансово-правової відповідальності; в) вичерпного переліку складів фінансових правопорушень; г) системи санкцій як заходів фінансово-правової відповідальності.
Родовим об'єктом будь-якого фінансового правопорушення виступає певна група фінансових відносин (бюджетних, податкових та ін.), які врегульовані відповідно бюджетно-правовими, податково-правовими нормами. Саме тому розмежування фінансових правопорушень за критерієм родового об'єкта має наслідком стійку тенденцію формування повноцінних інституціональних видів відповідальності на рівні структурних елементів системи фінансового права за відсутності передумов створення самостійного галузевого виду юридичної відповідальності.
У контексті тенденцій розвитку законодавства про бюджетну і податкову відповідальність вважаємо логічним відмовитися від ідеї законодавчого закріплення механізму фінансово-правової відповідальності на користь подальшого вдосконалення інститутів бюджетної і податкової відповідальності. Категорія «фінансово- правова відповідальність» може розглядатися як комплексне теоретичне поняття, що включає самостійні види відповідальності за вчинення бюджетних, податкових правопорушень та інших видів порушень норм, які регулюють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.
У фінансовій системі варто виділяти кілька структур, кожна з яких буде поєднувати однопорядкові за змістом елементи. Безумовно, центральною, системоутворюючою є структура, що являє собою сукупність публічних грошових фондів, оскільки саме їх формування, розподіл і використання є змістом фінансової діяльності. Крім того, фінансова система містить структури, що включають:
а) сукупність органів спеціальної компетенції (державних і муніципальних), що здійснюють управління у сфері публічних фінансів;
б) сукупність методів, застосовуваних на стадіях формування, розподілу й використання публічних грошових фондів.
Виділення зазначених відносно самостійних структур обумовлено не тільки міркуваннями наукового пошуку, але й відображає об'єктивні особливості структурування елементів фінансової системи на основі застосування певного класифікаційного критерію.
Кожний із публічних грошових фондів є не тільки сукупністю коштів, а насамперед фінансовим інститутом, що поєднує специфічний вид фінансових відносин із приводу формування, розподілу й використання даного грошового фонду. Сукупність таких відносин є предметом відповідних фінансово-правових інститутів, що входять до складу особливої частини фінансового права.
Вважаємо нелогічним використання терміна «фінансово-кредитний механізм». Кредитні відносини є внутрішньою складовою фінансових, і кредитний чинник входить до складу фінансового механізму. Що додається акцентуванням саме на кредитній складовій фінансового механізму — незрозуміло. Більш того, коли йдеться про фінансово-правовий аспект цієї системи, не всі кредитні відносини мають сюди входити, а лише ті, які пов'язані з обігом публічних грошових коштів.
Ми хотіли б акцентувати увагу саме на динамічному аспекті фінансово-правового впливу — регулюванні руху. У переважній більшості фінансово-правове регулювання забезпечується перш за все процесуальними нормами. Матеріальні приписи існують як певна мета або поштовх для здійснення процедурного регулювання обігу коштів держави та територіальних громад. Саме тому, на нашу думку, такий підхід до структурування фінансової системи найбільш важливий. Виходячи з цього, ми маємо виділити декілька стадій: формування, розподілу та використання. Базуючись на розмежуванні цих стадій, якраз і можна простежити динаміку фінансово-правового регулювання.
Стадійність фінансових відносин може пов'язуватись із певною подвійністю. По-перше, залежність фінансових відносин від відносин окремої стадії суспільного виробництва — відносин розподілення (на стадії виробництва, обміну та споживання фінансові відносини існують лише як певні орієнтири). По-друге, стадійність щодо фінансових відносин уже виходить на рівень внутрішнього структурування, коли виділяються стадії руху публічних грошових фондів.
Динамічна концепція структурування фінансової системи не означає виключно процесуальний погляд на це утворення. Ідеться про логічне співвідношення матеріального та процесуального регулювання, в умовах чого певні акценти зміщуються в бік про- цесуального. Складно уявити виключно, відокремлено матеріальну або процесуальну конструкцію як елемент фінансової системи, ідеться про реалізацію матеріальних приписів через відповідні процедурні засоби. Це дозволяє стадійне структурування фінансової системи логічно пов'язувати з відповідними фондами і характеризувати фінансову систему, зміст якої включає формування публічних грошових фондів, розподілення коштів, які акумульовані в цих фондах, та витрачання цих коштів.
Фінансове законодавство виступає як дуже складна, певним чином узгоджена система. Абсолютний збіг предмета регулювання йде на рівні деяких складових частин системи фінансового права. Так, фактично збігається предмет регулювання бюджетного права та бюджетного законодавства в системі бюджетного права як під- галузевого фінансово-правового утворення. Таким же чином можна охарактеризувати і співвідношення системи податкового законодавства та системи податкового права як підгалузі фінансового права. У той же час у режимі фінансово-правового регулювання можна виокремити лише окремі, деякі складові, які стосуються банківського регулювання та співвідносяться з цілісною галуззю банківського законодавства. У цій ситуації фінансово-правовий аспект такої складової системи фінансового права буде стосуватися лише незначної частки системи банківського законодавства.
Урахування структурного та функціонального підходу обумовлює декілька варіантів співвідношення галузі права та галузі законодавства: а) галузь права набуває вираження у відповідній галузі законодавства. Такими відносно відокремленими угрупованнями в системі фінансового права є бюджетне право та бюджетне законодавство (а точніше, Бюджетний кодекс) або податкове право та податкове законодавство; б) частина норм галузі права (у тому числі загальні норми) виражена в декількох або одній галузі законодавства, яка відповідає такій галузі права, а інша — в одній або декількох комплексних галузях. Знов-таки можна згадати банківське законодавство. Але ще більш яскравим прикладом, на наш погляд, є інститут податкової відповідальності за порушення податкового законодавства, який об'єктивно передбачає поєднання податкових законодавчих норм, норм Кодексу про адміністративні правопорушення та норм Кримінального кодексу України.
Підвести будь-який узагальнений знаменник під галузеву відокремленість або певну автономну цілісність та обмеженість щодо законодавства, яке регулює фінансові відносини в цілому, — завдання, мабуть, неможливе. Справа в тім, що ті чи інші категорії, поняття, які пов'язані з фінансами, використовують майже всі галузі права. Достатньо згадати лише законодавчі галузеві норми, що закріплюють поняття штрафу, пені, вартості, доходу і т. д., щоб дійти висновку стосовно використання таких родових понять майже кожною галуззю права в особливій галузевій редакції. Саме тому склад законодавства, яке регулює фінансові відносини, навряд чи взагалі можна розглядати як систему. Це сукупність, що складається із поєднання автономних та не завжди узгоджених блоків галузевих законодавств.
На сьогодні необхідно констатувати стрімкий розвиток цієї галузі права перш за все через інститути особливої частини. У цих умовах ми стикаємося з існуванням галузі законодавства, яке виражає внутрішнє структурне угруповання фінансово-правових норм. Ідеться передусім про галузь бюджетного чи податкового законодавства. Дійсно, у цих умовах можна їх характеризувати як сформоване галузеве угруповання законодавчих норм. У той же час вони базуються та формалізують об'єктивний зміст підгалузей бюджетного чи податкового права як внутрішніх структурних елементів фінансово-правової галузі. Інакше кажучи, виходить, що підгалузь бюджетного чи податкового права протистоїть галузі бюджетного чи податкового законодавства. Безумовно, може в подальшому ми і прийдемо до того, що бюджетне чи податкове право перетворяться в самостійні галузеві утворення, але на сьогодні це внутрішні складові фінансового права.
Виходячи з цієї логіки, необхідно визначитись іще з однією проблемою — співвідношення галузі фінансового законодавства та галузі бюджетного чи податкового законодавства, або в ширшому розумінні — з яких внутрішніх складових елементів формується система фінансового законодавства. Виходячи із нашої попередньої логіки, до галузевого фінансового законодавства треба включати галузеві бюджетне та податкове законодавство (поряд з іншими інституційними групами законодавчих норм). Разом із тим складно зрозуміти місце галузі законодавства як складової галузі законодавства. Слід прийти до висновку щодо того, що або податкове та бюджетне законодавство не утворюють галузеві сукупності законодавчих норм, або система фінансового законодавства має дуже специфічну форму закріплення та структурування. Нам видається, що має сенс замислитись над останнім положенням.
Фінансове законодавство важко підвести під певний єдиний знаменник та розкласти цю галузь по певних блоках (бюджетне, податкове, валютне). Складно в межах галузі фінансового законодавства виділити ту підставу, на яку мають спиратися всі законодавчі системи інститутів чи підгалузей фінансового права, ту підставу, яка буде присутня в будь-якому структурному елементі фінансового права, набуваючи видової специфіки. Обговорення перспектив появи Фінансового кодексу в контексті вирішення цього завдання фактично ні до чого не призвели, і на сьогодні подальші дискусії в цьому напрямі навряд чи є необхідними. Саме тому, нам видається, можна в перспективі розглядати фінансове законодавство як певну систему, що поєднує інституційні (на базі окремих інститутів фінансового права), підгалузеві (в основі побудови яких має бути окрема підгалузь фінансового права) та галузеві (на базі складних специфічних фінансово-правових підгалузей) сукупності законодавчих норм.
З'ясування чітких критеріїв побудови та розвитку системи фінансового законодавства обумовлює визначення як логіки формування та співвідношення її складових, так і зв'язок із об'єктивно сформованою системою фінансового права. Оволодіння критеріями побудови системи фінансового законодавства передбачає врахування декількох положень. По-перше, важливо чітко з'ясувати систему фінансово-правової галузі та на цій підставі узгоджувати та вдосконалювати як складові фінансового законодавства, так і його зв'язки з іншими галузевими законодавствами. По-друге, з'ясування внутрішніх засад та мотивів побудови системи фінансового законодавства має сприяти розвитку міжгалузевого регулювання, розробці комплексних законодавчих актів на межі окремих галузей права. Це сформує можливості більш чіткого та точного врегулювання суспільних відносин, які стрімко розвиваються та змінюються. По-третє, в умовах побудови складного комплексу міжгалузевих зв'язків законодавчих норм необхідно більш активно застосовувати прогностичну, стимулюючу можливість права та в основу проектів законодавчих актів закладати найбільш раціональні та обґрунтовані рекомендації, формувати оптимальні законодавчі конструкції.
Кодифікаційні процеси не могли не торкнутися і фінансово-правового регулювання. Але проявитися вони тут мають дуже специфічно, тому що складно аргументувати можливість появи у фінансовому законодавстві єдиного кодифікованого акта. Ми виходимо з того, що тенденція в законотворчості, розвиток системи законодавства базуються на об'єктивних засадах розвитку фінансово-правової галузі. У системі фінансового права на сьогодні складно наголошувати на можливості існування загальної частини. Це відповідно обумовлює й об'єктивну складність та безперспективність формування загальної частини, та й самого Фінансового кодексу в цілому. У той же час кодифікаційні процеси дуже своєчасні стосовно під- галузевих блоків фінансового законодавства. Ідеться про перспективність удосконалення існуючого Бюджетного кодексу України та активізацію в розробці проекту Податкового кодексу України.
Динамічний аспект розвитку системи фінансово-правових норм обумовлює два напрями аналізу. З одного боку, як фінансове право стало єдиною системою, утворилося як цілісна система права. З другого боку, яким чином сучасні динамічні тенденції мають сприяти й обумовлювати появу нових угруповань у межах фінансово-правової галузі та чи є підстави перетворення їх із часом у самостійні галузі права.
Безумовною ознакою появи в межах фінансово-правової галузі інституту, який перетворюється у підгалузь або в перспективі в окрему галузь, є не лише кількісне накопичення фінансово- правових норм, а й якісне перетворення, складне структурування вже існуючих норм, а також тих, які мають прийматися. Одним із яскравих прикладів цього, на наш погляд, є розвиток бюджетного та податкового права до фінансово-правових підгалузей. Активний розвиток суспільних відносин (бюджетних та податкових) привів до стрімкого збільшення кількості нормативних приписів у цьому регулюванні. Якісної значущості цьому надало логічне формування блоків матеріального та процесуального права в межах бюджетного та податкового правового регулювання, а також чітко узгоджене логічне структурування з об'єктивним розподіленням на загальну та особливу частини.
Самодостатністю відрізняються галузеві утворення, які можуть утворити закінчену систему норм, що впливають на регулювання однорідних відносин. У межах інституту цього не відбувається. Крім того, дуже приблизною виглядає обумовленість розгалуженої структури системи фінансового права складною системою інститутів публічних фінансів. Система фінансового права та фінансова система дійсно співвідносяться певним чином, але зовсім не так, що окремий елемент фінансової системи зумовлює наявність відповідного інституту чи підгалузі системи фінансового права. Існує низка фінансово-правових інститутів, які регулюють відносини на межі інститутів фінансової системи або спрямовують вплив лише на частину такого інституту. Складно сьогодні знайти переконливі аргументи щодо існування підрозділу в системі фінансово-правової галузі. Нам видається, що для побудови ефективного правового впливу вистачає конструкції фінансово-правової галузі, яка включає інститути та підгалузі.
Система фінансово-правових норм є концептуальною основою, яка має відповідну форму вираження фінансово-правових норм — систему фінансового законодавства. Дуже тісний зв'язок їх не виключає і певних відмінностей за такими напрямами: а) вихідним елементом (фінансово-правова норма — для системи фінансового права; нормативний акт — як первинний елемент системи фінансового законодавства); б) обсягом (законодавство крім нормативних складових включає технічні, кількісні тощо); в) співвідношенням (система фінансового права має об'єктивний зміст, тоді як система фінансового законодавства формалізує об'єктивність фінансово- правових приписів, тобто система фінансового права — зміст; система фінансового законодавства — форма).
Система фінансового права, на наш погляд, на сучасному етапі включає: а) простий фінансово-правовий інститут як найбільш елементарне угруповання фінансово-правових норм за відповідною ознакою (окрема стадія бюджетного процесу щодо певного виду бюджету; окремий вид податку чи збору і т. д.); б) складний фінансово-правовий інститут формується шляхом об'єднання декількох простих фінансово-правових інститутів. Він регулює більш значущі суспільні відносини, які можна структурувати за окремими напрямами, що є предметом впливу простих фінансово-правових інститутів (наприклад, інститут бюджетного процесу, державного бюджету, місцевих бюджетів, непрямих податків, податків з фізичних осіб тощо); в) комплексний фінансово-правовий інститут охоплює сукупність однорідних фінансово-правових норм, які входять до різних інститутів або підгалузей фінансового права. Як приклад можна навести інститут доходів державного бюджету, який формується шляхом поєднання бюджетно-правових та податково- правових норм, які забезпечують надходження одного з основних каналів формування бюджету — податків та зборів; г) підгалузь фінансового права як специфічне, відносно відокремлене угруповання фінансово-правових норм та інститутів.
До системи фінансового права входять усі ці утворення, але яким чином вони співвідносяться та як — потрібно визначати в кожному окремому випадку. Можливі різні ситуації. По-перше, простий інститут може безпосередньо входити складовим елементом до системи фінансового права, не опосередковуючи собою участь як складової підгалузі чи іншого інституту. Іншими словами, ідеться про самостійну участь простого інституту як складової фінансово- правової галузі. По-друге, простий інститут займає місце в системі фінансового права опосередковано через участь у складному фінансово-правовому інституті або в підгалузі. По-третє, прості фінансово-правові інститути можуть виступати як складові інститутів на межі інституційного чи підгалузевого регулювання та становити комплексний фінансово-правовий інститут.
Модель системи фінансово-правової галузі, що була загальноприйнятою в радянський період, об'єктивно не здатна бути основою кодифікації фінансового законодавства. Підставою для такого висновку вважаємо те, що ряд традиційно виокремлюваних у системі особливої частини фінансового права інститутів за своєю природою не є фінансово-правовими, оскільки відносини, що ними регулюються, не входять до предмета фінансово-правового регулювання.
Погоджуючись із такими підходами щодо структурування галузевих утворень, видається більш логічним виходити з пропозицій не введення нових типів галузей, а більш ретельної диференціації структурних підрозділів уже існуючих галузей. Перспективним, на наш погляд, може бути аналіз видів та системи підгалузей та різновидів інститутів (складних, простих і т. д.) у межах однієї галузі права. Традиційно комплексні правові інститути, як правило, характеризуються як інститути однієї галузі, які включають ряд елементів іншого методу правового регулювання. У той же час комплексність законодавчого регулювання має і певні закономірні об'єктивні підстави. Найбільш принциповою є єдність суспільних відносин, на яких зосереджено вплив приписів норм законодавства. Галузева специфіка, яка полягає в однорідності предмета правового регулювання, з одного боку, виокремлює із цілісної сукупності суспільних відносин ті, що притаманні саме цій галузі, з другого — формує певні напрями та засади комплексності законодавства. Наприклад, предмет фінансового права асоціюється з владно-майновими відносинами.
Визначеність предмета фінансового права визначається характерними ознаками, особливостями фінансових відносин. Предметність фінансових відносин, заснована на єдності об'єкта правового впливу, має двоїстий характер. З одного боку, предметність фінансових правових відносин обумовлює однорідність у режимі галузевого регулювання, єдність усієї фінансово-правової галузі та її внутрішнє структурування на підгалузі та інститути. З другого боку, предметність фінансових відносин чітко визначає місце фінансового права в єдиній системі права, характер, ієрархічність зв'язків цієї