СИСТЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Іщенко Ірина Анатоліївна
УДК 340.11.53

СИСТЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Д И С Е Р ТА Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник :
академік НАПрН України,
доктор юридичних наук, професор,
Скрипнюк Олександр Васильович

Острог - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….. 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1. Правове регулювання суспільних відносин як предмет
юридичних досліджень ………………………………………..................... 15
1.2. Система спеціальних ознак правового регулювання:
поняття і методи дослідження…………………………………………….. 40
1.3. Співвідношення правового регулювання з суміжними
юридичними поняттями…………………………………………………….52
1.4. Об’єкти і суб’єкти процесу правового регулювання
суспільних відносин…………………………………………………………63
Висновки до Розділу 1……………………………………………………….78

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
2.1. Правове регулювання і система функцій сучасної
правової держави………………………………………………………….. 83
2.2. Трансформації предмета правового регулювання у взаємодії
правової держави і громадянського суспільства…………………………104
2.3. Проблема ефективності правового регулювання у правовій
державі……………………………………………………………………... 121
Висновки до Розділу 2…………………………………………………....132

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ І ПРАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
3.1. Державне забезпечення правового регулювання суспільних
відносин…………………………………………………………………..138
3.2. Засоби удосконалення системи правового регулювання
суспільних відносин в Україні…………………………………………. 161
Висновки до Розділу 3…………………………………………………. 172

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………… 177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….187

ВСТУП
Актуальність теми. В умовах становлення правової держави, для якої притаманна обов’язкова наявність правових форм організації та реалізації публічної влади, одним з пріоритетних завдань юридичної науки стає не тільки з’ясування загального місця права у державі та суспільстві, але й визначення тієї ролі, яку воно повинно відігравати в процесі упорядкування і цілеспрямованого розвитку суспільних відносин. У зв’язку з чим особливої актуальності набуває питання щодо меж та завдань правового регулювання, яке може бути коректно розв’язане лише на основі чіткого теоретичного визначення сутності феномена правового регулювання, встановлення його загальних і специфічних властивостей, а також усвідомлення його значення для функціонування загальної системи соціального регулювання. Водночас, триваючий нині розвиток правової системи України, пошук шляхів її оптимізації та удосконалення змушує дедалі активніше звертатись до проблем взаємодії різних правових явищ, що мають ефект юридичного впливу на суспільство та суспільні відносини. У цьому сенсі поняття правового регулювання нерозривно пов’язано з поняттям правової системи в цілому, а отже, ставлячи на меті забезпечення розвитку правової системи України, з необхідністю актуалізується проблематика правого регулювання.
З іншого боку, адекватне науково-теоретичне визначення поняття правового регулювання дозволяє більш коректно представити специфіку взаємодії таких трьох основоположних елементів розвитку будь-якого сучасного соціуму, як право, держава і суспільство. Тому, оцінюючи специфіку функціонування права і правової системи, актуалізується питання аналізу тих засобів та механізмів, завдяки яким право трансформує ті чи інші суспільні відносини, сприяє їх розвиткові та удосконаленню. Також вивчення правової реальності нерозривно пов’язане з визначенням специфіки та співвідношення основних явищ, що утворюють правову реальність. А отже, говорячи про ґенезу права, необхідно максимально ясно визначити, у чому саме полягає специфіка його загального та власне юридичного (або юридично-нормативного) впливу на суспільні відносини. Саме у процесі правового регулювання відбувається юридичний вплив права на суспільні відносини, які власне і перетворюють право не лише на певну формальну або формалізовану у юридичних нормах об’єктивність, але й на чітко визначену соціальну реальність, яка трансформує соціальні відносини, впливає на їх розвиток, сприяє досягненню суспільно значимих цілей і цінностей. За цієї причини, вивчення правового регулювання дозволяє краще зрозуміти не лише процес реалізації права, але специфіку його безпосереднього юридичного впливу на суспільство.
Нарешті, слід наголосити, що дослідження системи правового регулювання у становленні правової держави набуває актуальності з огляду на те, що саме у цьому процесі формуються, утверджуються й удосконалюються правові інститути та механізми, які утворюють основу для розвитку держави і суспільства та їх взаємодії. У цьому аспекті визначення правового регулювання дозволяє краще зрозуміти і відобразити у науково-теоретичній формі складний та багаторівневий процес взаємовпливів, який постійно відбувається між правовою державою і громадянським суспільством.
В ході роботи над дисертацію автор спирався на праці з теорії держави і права вітчизняних юристів (К. Бабенко, С. Бобровник, О. Богініч, Н. Волковицька, Л. Герасіна, Є. Гіда, С. Головатий, Р. Гринюк, О. Данильян, Т. Дроботова, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, А. Колодій, О. Кресін, В. Лебеденко, В. Лемак, О. Логвиненко, Л. Макаренко, С. Максимов, В. Медведчук, О. Мурашин, Н. Оніщенко, М. Панов, Н. Пархоменко, С. Погребняк, О. Петришин, Д. Прокопов, Д. Севрюков, О. Сердюк, В. Сіренко, В. Скрипнюк, О. Скрипнюк, Т. Тарахонич, В. Тацій, В. Тимошенко, Ю. Фрицький, М. Цвік, С. Шевчук, О. Ющик, І. Яковюк), російських дослідників (О. Акопян, С. Алексєєв, М. Байтін, А. Бандорін, С. Бошно, Н. Васильєва, А. Венгеров, Б. Габричидзе, В. Гойман, С. Голунський, Е. Григоніс, В. Казимирчук, Д. Керімов, С. Комаров, Ю. Краснов, А. Малько, Н. Матузов, П. Оль, М. Осипов, Г. Остроумов, Є. Швирін, Л. Явич) та на класичні розвідки в галузі теорії права (Р. Ієрінг, Г. Еллінек, Дж. Френк, Р. Штаммлер, Е. Ерліх, К. Ллевеллін, Г. Радбрух, Л. Дюгі, Г. Кельзен, Т. Арнольд, Р. Циппеліус, У. Кук, М. Рейдин, Г. Л. А. Харт, Б. Леоні, Р. Паунд, В. Уіллогбі, Л. Фуллер та ін.).
Утім, переважна більшість дослідників наукової проблематики правового регулювання акцентували увагу чи на загальнотеоретичних питаннях ролі та місця правового регулювання в системі правового впливу держави на суспільство, чи на специфіці правового регулювання окремих сфер суспільних відносин, або ж на специфіці конкретних правових режимів. Натомість питання взаємозв’язку та взаємного впливу розвитку системи правового регулювання і утвердження правової державності залишались дослідженими лише фрагментарно, що засвідчує як потребу у проведенні такої науково-дослідницької роботи, так і її актуальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» в межах науково-дослідної теми «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№ 2201020). Робота відповідає темі «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (№ 0196U012890). Тема затверджена вченою радою Національного університету «Острозька Академія» 17.11.2009 р., протокол № 17.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного аналізу та всебічного вивчення розвитку системи правового регулювання в умовах становлення правової державності та утвердження принципів верховенства права, законності і пріоритету прав і свобод людини і громадянина, а також узагальнення властивостей та ознак правового регулювання в процесі взаємодії правової держави і громадянського суспільства.
Відповідно до поставленої мети сформульовані наступні задачі:
– охарактеризувати правове регулювання суспільних відносин як предмет юридичних досліджень;
– дослідити загальні і спеціальні ознаки правового регулювання, а також їх специфіку в правовій державі;
– з’ясувати співвідношення поняття правового регулювання з суміжними юридичними поняттями;
– конкретизувати та визначити об’єкти і суб’єкти процесу правового регулювання суспільних відносин в умовах утвердження правової державності;
– розкрити роль правового регулювання в процесі реалізації функцій сучасної правової держави;
– з’ясувати трансформації предмета правового регулювання у взаємодії правової держави і громадянського суспільства;
– дослідити критерії та умови ефективності правового регулювання у правовій державі;
– розкрити сутність державного забезпечення правового регулювання суспільних відносин у правовій державі;
– розробити пропозиції щодо удосконалення системи правового регулювання суспільних відносин в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері застосування правовою державою юридичних засобів впливу на соціум, упорядкування діяльності і поведінки індивідів та їх груп, забезпечення правопорядку і правових основ розвитку громадянського суспільства.
Предметом дослідження є система правового регулювання суспільних відносин в умовах становлення і розвитку правової держави.
Методи дослідження ґрунтуються на вимогах неупередженого, об’єктивного та всебічного вивчення процесів та явищ, які пов’язані з розвитком системи взаємодії між правовою державою і громадянським суспільством в процесі здійснення першою цілеспрямованого юридичного впливу на однорідні суспільні відносини, які об’єктивно потребують свого урегулювання та упорядкування з метою забезпечення сталого суспільного розвитку і правопорядку. Дослідження проведено із використанням методів: історичного – застосовувався під час аналізу розвитку системи правового регулювання як в Україні, так і в інших країнах, а також в ході виявлення загальних закономірностей розвитку поняття правового регулювання в історії правової і політичної думки (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1); компаративного – в ході порівняльного аналізу наявних теоретичних і методологічних підходів до визначення поняття правового регулювання, методів правового регулювання, а також типів правового регулювання, що застосовуються у сучасній державотворчій практиці (підрозділи 1.4, 2.2, 3.1); системного – в ході аналізу зв’язків між окремими елементами правового регулювання, спеціальними і загальними ознаками правового регулювання, а також в процесі дослідження системної взаємодії правової держави і громадянського суспільства в основних сферах, що є предметом правового регулювання (підрозділи 1.2, 2.3, 3.2); логічного – при дослідженні нормативних актів, аналітичних матеріалів, експертних оцінок щодо змісту поняття правового регулювання та його наукових інтерпретацій (підрозділи 1.3, 3.1, 3.3); діалектичного – при дослідженні єдності змісту та юридичної форми процесу правового регулювання, а також для виявлення суперечностей та взаємозалежності інтересів держави і громадянського суспільства у правовому регулюванні (підрозділи 1.4, 2.2, 2.3); формально-логічного – при підведенні підсумків та формулюванні пропозицій відповідно до мети і завдань дослідження (підрозділи 1.4, 2.3, 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу забезпечили розробку та обґрунтування пропозицій щодо удосконалення системи правового регулювання суспільних відносин в Україні, механізму правового регулювання, а також забезпечення ефективності юридичного впливу на суспільні відносини. Особливе значення мало застосування функціонального методу аналізу, який дозволив виявити основне функціональне навантаження цього процесу, що дало підстави встановити його роль та значення для розвитку й практичної реалізації принципів правової держави (підрозділи 2.1, 2.3, 3.1). За допомогою методу класифікації було узагальнено та виділено специфічні властивості правового регулювання у правовій державі, визначено основні методи, стадії та типи правового регулювання.
Також важливим у методологічному плані став вибір принципів дисертаційного дослідження, які включають у себе принципи: об’єктивності, доведеності результатів дослідження, послідовності викладу матеріалу, аргументованості проміжних висновків, обґрунтованості гіпотез, критичного аналізу наявних у юридичній науці моделей і теорій правового регулювання, логічної цілісності дослідження та взаємозв’язку між теорією і партикою правового регулювання у правовій державі.
Нормативну та емпіричну основу роботи складають Конституція та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти, державні програми в частині розвитку окремих сфер та секторів правового регулювання, проекти законів, що внесені на розгляд до Верховної Ради України, рекомендації незалежних експертів та неурядових організацій в частині удосконалення системи правового регулювання та її окремих елементів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням системи правового регулювання у процесі становлення правової державності, в результаті якого автором запропоновано теоретичні та практично прикладні науково значущі концептуальні положення та узагальнення, а саме:
вперше:
‒ обґрунтовано, що об’єктом правового регулювання у правовій державі є однорідні суспільні відносини, які не можуть бути упорядковані, стабілізовані або систематизовані без нормативно-юридичного впливу з боку держави, утворюють сферу правового регулювання і можуть бути описані як комплекс потенційних правових відносин, які зароджуються в громадянському суспільстві і за необхідності зазнають на собі регулятивного впливу держави;
‒ доведено, що системність правового регулювання у правовій державі розкриває свій зміст через формування комплексу інститутів та засобів, а також спеціальних правових механізмів, які дозволяють гарантувати стабільність, неупередженість і законність правового регулювання на всіх його стадіях та по відношенню до всіх суспільних відносин, що є предметом правого регулювання;
‒ встановлено, що завдяки багаторівневій системі правового регулювання у правовій державі формується механізм нормативного гарантування реалізації державою своїх функцій, тоді як саме правове регулювання і правотворчість стають втіленням універсальних принципів права;
‒ доведено, що ефективність правового регулювання ‒ це одна з характеристик процесу правового регулювання у правовій державі, яка розкриває свій зміст як результативна єдність юридичних і фактичних наслідків процесу правового регулювання, що відображає повноту втілення у суспільній практиці юридичних норм, а також ступінь їх сприяння досягненню суспільно значимих цілей;
удосконалено:
‒ визначення сутності ознаки державної забезпеченості правового регулювання, яка полягає у тому, що правова держава вступає невід’ємним і активним учасником правотворення та реалізації правових норм, оскільки саме держава в особі її уповноважених органів встановлює у відповідності до процедури юридичні приписи, що урегульовують суспільні відносини по мірі виникнення такої потреби, визначають міру юридично належного і дозволеного;
‒ класифікацію об’єктів правового регулювання, що утворюють стабільне ядро, мають універсальні властивості об’єкта правового регулювання у правовій державі та включають у себе: а) відносини щодо забезпечення правопорядку і підтримання законності; б) відносини економічного і майнового характеру, а також відносини власності, які утворюють основу економічного життя та розвитку суспільства; в) відносини, що пов’язані з публічною владою та управлінням суспільними процесами;
‒ положення, що по мірі розвитку правової держави трансформується державне забезпечення правового регулювання, яке реалізується шляхом відмови від стратегії суцільної централізації правового регулювання і поступової переорієнтації на пошук оптимального балансу в частині розподілу компетенції з юридичної регламентації суспільних відносин між централізованим і децентралізованим правовим регулюванням;
дістали подальшого розвитку:
‒ положення про те, що поняття правового регулювання в умовах становлення правової державності розкриває свій зміст у двох основних аспектах: а) як один з видів загального соціального регулювання, що має на меті організацію суспільних відносин та забезпечення сталого розвитку суспільства за допомогою юридичних методів впливу на суспільство в цілому та на окремих індивідів; б) як специфічний вид діяльності держави, яка за допомогою системи правових засобів практично реалізує та юридично гарантує упорядкування суспільних відносин, здійснюючи цілеспрямований вплив на ті суспільні відносини, які об’єктивно потребують свого регулювання;
‒ положення про те, що трансформація системи правового регулювання у сучасній Україні повинна включати у себе удосконалення окремих елементів та стадій правового регулювання, а також розвиток складу механізму правового регулювання.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання: у науково-дослідній сфері – результати дисертації можуть бути основою для подальших досліджень актуальних проблем розвитку системи правового регулювання в умовах утвердження принципів правової держави та її подальшої інституціоналізації в Україні; у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть використовуватись при вивченні окремих тем з нормативних курсів «Теорії держави і права», «Історії політичних і правових учень» та спецкурсу «Правова держава і правова система суспільства», а також для розробки спецкурсу «Основи правового регулювання суспільних відносин» (акт впровадження в навчальний процес від 10 жовтня 2011 р.); у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні вітчизняного законодавства в частині удосконалення системи правового регулювання суспільних відносин, розробки планів подальшої законодавчої діяльності, підготовки відповідних проектів законів (акт впровадження Верховної Ради України від 29 листопада 2011 р. № 06-11, акт впровадження Верховної Ради України від 15 грудня 2011 р. № 08-11); у сфері правового виховання – запропоновані автором висновки сприятимуть поглибленню правових знань про специфіку та цілі правового регулювання у правовій державі, підвищенню рівня загальної правової культури громадян, підвищенню рівня поваги до права та убезпечення суспільства від правового нігілізму щодо процесу правового регулювання, утвердженню цінностей верховенства права і законності, поширенню сучасних теорій правового регулювання в процесі взаємодії правової держави і громадянського суспільства; у сфері правозастосування – запропоновані автором рекомендації дозволять покращити практичну діяльність системи органів державної влади, що є суб’єктами нормотворчої діяльності.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним завершеним науковим дослідженням, усі сформульовані у ньому положення та висновки обґрунтовані автором на підставі особистих теоретичних та практичних досліджень. Всі представлені у списку публікацій статті і тези написані і видані без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації доповідались автором та обговорювались на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія», де була виконана робота, відповідно до звітного плану підготовки здобувача. Основні положення та висновки були представлені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних, а саме: «Дні порівняльного правознавства в Києві» (м. Київ, 8-11 квітня 2009 р.), «Верховенство права і демократія» (м. Острог, 2 жовтня 2009 р.), «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави» (м. Острог, 19 березня 2010 р.), «Принципи верховенства права і законності: проблеми праворозуміння та застосування» (м. Київ, 18 травня 2010 р.), «Законодавчий процес і процедура в парламенті України: проблеми якості і вдосконалення в контексті європейського досвіду» (м. Київ, 22 вересня 2010 р.), «Правова система України: проблеми теорії та практики» (м. Харків, 23-24 листопада 2011 р.), «Концептуальные основы развития национальных правовых систем в контексте процессов глобализации и региональной интеграции: постсоветский опыт и перспективы устойчивого развития» (м. Мінськ, 7-8 жовтня 2011 р.), «Сучасний конституційний процес і реформування органів державної влади в Україні» (м. Острог, 25 лютого 2011 р.). За матеріалами дисертації було підготовлено і проведено два методологічних семінари для викладачів та аспірантів кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» на теми: «Правове регулювання і політичний режим: теорія і методологія дослідження» (лютий 2011 р.), «Сучасні методи дослідження феномена правового регулювання: вітчизняний і зарубіжний досвід» (вересень 2011 р.). У 2011 р. автор приймала участь у підготовці і проведенні щорічного круглого столу «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні» (тема доповіді «Державне забезпечення правового регулювання в умовах демократичної трансформації»). З січня 2012 р. бере участь у роботі дослідницької групи молодих вчених та аспірантів (керівник ‒ д.ю.н, проф., акад. НАПрН України Скрипнюк О.В.), що працюють над темою «Розвиток громадянського суспільства в Україні: проблеми і перспективи» в межах плану роботи кафедри державно-правових дисциплін на 2012‒2013 рр.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у семи публікаціях здобувача, серед яких ‒ 5 авторських статей, опублікованих у наукових фахових виданнях України, та 2 тези доповіді на наукових конференціях.
Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів (які включають 9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок. Окремо викладений список використаних джерел налічує 324 найменувань і займає 34 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації з’ясовано сутність та основні тенденцій розвитку системи правового регулювання суспільних відносин у процесі становлення правової держави в Україні. Автором розкрито зміст правового регулювання суспільних відносин як предмету юридичних досліджень, систематизовано спеціальні ознаки правового регулювання шляхом порівняння поняття «правове регулювання» з суміжними юридичними поняттями, визначені об’єкти і суб’єкти процесу правового регулювання суспільних відносин в умовах становлення і розвитку правової державності. Аргументовано взаємозв’язок між процесом правового регулювання і реалізацією функцій сучасної правової держави, встановлено характер та специфіка цього зв’язку по відношенню до окремих функцій держави, визначені причини трансформації предмета правового регулювання у взаємодії правової держави і громадянського суспільства, а також запропоновано уточнене визначення критеріїв ефективності правового регулювання з урахуванням практики розвитку правовідносин у правовій державі. Визначено суть та механізми державного забезпечення правового регулювання суспільних відносин, а також засоби і шляхи удосконалення системи правового регулювання суспільних відносин в Україні з позицій її утвердження як правової держави.
Успішність та повнота дисертаційного дослідження підтверджуються тим, що автором було послідовно розв’язано всі завдання, які ставились у вступі і визначали загальну структуру роботи та логіку дослідження системи правового регулювання в умовах становлення і розвитку правової держави. Всього в дисертації було досліджено і розкрито три комплекси тісно пов’язаних проблем, які мали на меті розв’язання цілі дисертаційного дослідження. Вони були пов’язані з визначенням теоретико-методологічних основ дослідження правового регулювання суспільних відносин, характеристикою специфіки та закономірностей правового регулювання суспільних відносин в умовах формування правової державності, а також виявленню загальних тенденцій розвиток системи правового регулювання в контексті сучасних державотворчих і правотворчих процесів в Україні. Порівнюючи зміст дисертації із послідовністю та обсягом сформульованих завдань, можемо зробити висновок, що всі розділи та підрозділи дисертації відповідають зазначеним завданням, а також містять у собі матеріал, який вирішує сформульовані у дисертаційному дослідженні проблеми. Водночас всі ці завдання логічно виведені з загальної мети дослідження і слугують засобом її реалізації. Таким чином, у формальному плані можна стверджувати про повноту та комплексність проведеної дослідницької роботи.
Разом з тим, підбиваючи підсумки проведеному дослідженню, необхідно встановити не лише формальні результати виконаної роботи, але й ті змістовні положення, які відображають науково-теоретичний доробок дисертанта. У цьому плані, підбиваючи загальний підсумок дисертаційній розвідці, можемо сформулювати наступні висновки, які розкривають тему дослідження і відображають зміст дисертаційної роботи:
1. Державна організація суспільства, пов'язана з цілеспрямованою юридичною діяльністю щодо підтримання та забезпечення, наявними у розпорядженні держави правовими засобами впорядкованості суспільних відносин, що формуються на трьох основних рівнях: а) рівень міжособистісної взаємодії окремих індивідів як носіїв певної сукупності визначених прав, свобод та обов’язків, б) рівень взаємодії цих індивідів з державою, в) рівень взаємодії органів державної влади між собою. На кожному з цих рівнів існують та розвиваються суспільні інтереси та взаємозв’язки, важливим засобом упорядкування, яких, а також впливу на інші суспільні відносин є правове регулювання. Як особливий предмет аналізу сучасної науки теорії держави і права, поняття правового регулювання в умовах становлення правової державності повинно досліджуватись у двох основних аспектах: а) як один з видів загального соціального регулювання, що має на меті організацію суспільних відносин та забезпечення сталого розвитку суспільства за допомогою юридичних методів впливу на суспільство в цілому та на окремих індивідів; б) як специфічний вид діяльності держави, яка за допомогою системи правових засобів практично реалізує та юридично гарантує упорядкування суспільних відносин, здійснюючи цілеспрямований вплив на ті суспільні відносини, які об’єктивно потребують на свого регулювання. З цього погляду правове регулювання характеризується системою ознак, які можуть бути розподілені на дві найбільш загальні групи: загальні ознаки правового регулювання, спеціальні ознаки правового регулювання.
2. Загальні ознаки правового регулювання дозволяють відмежувати даний тип регулятивного впливу на суспільні відносини у правовій державі від всіх інших, пов’язані з його державною забезпеченістю і можуть бути охарактеризовані чи як безпосередні наслідки зазначеної державної забезпеченості правового регулювання, чи як явища, що тісно з нею взаємопов’язані. Найважливішою серед них є державна забезпеченість правового регулювання. Вона дозволяє чітко відмежувати правове регулювання від всіх інших типів регулятивного впливу на суспільні відносини. Суть державної забезпеченості правового регулювання полягає у тому, що держава вступає невід’ємним і одночасно активним учасником віх правовідносин, що стосуються правотворення та реалізації правових норм, адже саме держава в особі її уповноважених органів, службових і посадових осіб встановлює у відповідності до певної процедури практично всі без виключення юридичні приписи, що урегульовують ті чи інші конкретні суспільні відносини, визначають міру юридично належного і дозволеного.
3. Основу системи спеціальних ознак правового регулювання у правовій державі становлять його юридична формалізованість, системність та результативність. Всі вони є взаємопов’язаними і корелюють як з універсальною властивістю державної забезпеченості правового регулювання, так і з природою самого права. Кожна з цих ознак дозволяє конкретизувати відмінності між правовим регулюванням та іншими видами соціального регулювання, а також більш повно охарактеризувати сутність процесу правового регулювання суспільних відносин. Правова формалізація є необхідною властивістю правового регулювання, яка може забезпечуватись як шляхом генералізації, коли визначається певний загальний тип суспільних відносин, що регулюються даною групою правових норм, так і шляхом абстрагування одних характеристик, які притаманні об’єктам або суб’єктам правового регулювання, від інших. Ознака системності правового регулювання розкриває свій зміст через формування спеціальної системи інститутів та засобів, а також спеціальних правових механізмів, які дозволяють гарантувати стабільність, неупередженість і законність правового регулювання. При цьому системність правового регулювання чітко пов’язана з його повнотою, яка виражається у відсутності «правового вакууму» в частині правової визначеності тих відносин, що є предметом правового регулювання. Результативність правового регулювання означає, що на відміну від інших типів соціального регулювання, правове регулювання завжди має конкретний результат, що може бути юридично оціненим, а у разі негативної оцінки обов’язково застосовуються передбачені законодавством засоби відновлення правопорядку та режиму законності.
4. Об’єктом правового регулювання у правовій державі є однорідні суспільні відносини, які не можуть бути упорядковані, стабілізовані або систематизовані поза нормативно-юридичного впливу з боку держави, та утворюють певну єдність у межах загального предмета правового регулювання. Сукупність об’єктів правового регулювання утворюють сферу правового регулювання і можуть бути описані як сфера потенційних правових відносин, які зароджуються в громадянському суспільстві і за необхідності зазнають на собі регулятивного впливу держави. Попри варіативність суспільних відносин, що є об’єктом правового регулювання, можна виділити певні загальні групи, які утворюють стабільне ядро і мають універсальні властивості об’єкта правового регулювання у сучасних умовах державного і суспільного розвитку. Це: а) відносини щодо забезпечення правопорядку і підтримання законності; б) відносини економічного і майнового характеру, а також відносини власності, які утворюють основу економічного життя та розвитку суспільства; в) відносини політичні, тобто ті, що пов’язані з публічною владою та управлінням суспільними процесами.
5. Основним суб’єктом процесу правового регулювання в умовах утвердження правової державності є держава в особі органів державної влади, їх службових та посадових осіб, що мають відповідні повноваження та компетенцію. Але при всій значущості держави як суб’єкта правового регулювання суспільних відносин вона не може вважатись монополістом у його здійсненні, оскільки разом з розвитком та утвердженням принципів демократії й демократичного управління дедалі більш широку участь у правовому регулюванні беруть інші суб’єкти, до яких відносяться: органи місцевого самоврядування, профспілки, різноманітні об’єднання громадян, третейські суди, комісії з трудових спорів на підприємствах тощо.
6. У правовій державі правове регулювання постає як універсальна форма, завдяки якій реалізуються всі без виключення функції держави. Право регулює не просто процес реалізації тих чи інших функцій у правовій державі, але й одночасно – визначає самі ці функції, ухилитись від виконання яких держава не може. У правовій державі, завдяки багаторівневій системі правового регулювання, утворюється специфічний механізм нормативного гарантування реалізації державою своїх функцій, тоді як саме правове регулювання і правотворчість стають рівню мірою втіленням універсальних принципів права. Реалізуючи свої функції, держава керується не міркуваннями доцільності та прагматичним розрахунком, а загальною правовою вимогою забезпечення і гарантування прав і свобод людини громадянина, дотриманням певного рівня соціальних та економічних гарантій, забезпечення політичних прав і свобод людини і громадянина, сприяння сталому прогресивному розвитку політичної та економічної системи країни тощо. Це дозволяє не лише діаметрально змінити співвідношення між державою, правом та суспільством, але й внести значний елемент прогнозованості та стабільності у функціонування держави.
7. Право і правові норми виступають головним засобом забезпечення взаємодії між державою і суспільством в умовах утвердження правової державності, коли реалізуючи свою регулятивну функцію, право упорядковує суспільні відносини й визначає необхідні гарантії розвитку громадянського суспільства. Важливою умовою забезпечення ефективної взаємодії між правовою державою і громадянським суспільством є чітке визначення предмету правового регулювання, який охоплює собою не всі суспільні відносини, а лише їх частину. Зазначені суспільні відносини, які стають предметом правового регулювання, мають загальні і спеціальні властивості. До перших відносяться: їх визначений характер (наявність у них суб’єкт – об’єктивних властивостей), їх обов’язковий зовнішній вираз у правовій поведінці; до других – наявність суб’єктивно усвідомленої та об’єктивованої у певних суспільних інтересах потреби у правовому регулюванні конкретних типів (видів) суспільних відносин. Причому ця потреба повинна усвідомлюватись, агрегуватись і відповідним чином артикулюватись не лише на рівні державної влади, але й на рівні суспільства, яке вступає у правове життя як рівноправний з державою учасник.
8. Розвиток правової держави і громадянського суспільства супроводжується суттєвими змінами, які мають значення не лише для процесу правового регулювання в цілому, але й для його предмету. Найважливішими серед них є рівень розвитку правової культури і юридичної техніки, властивості юридичної практики, сформований правовий режим, домінуюча правова ідеологія. Кожен з цих факторів сприяє повноті реалізації основних цілей правового регулювання, а також урізноманітнює ті методи правового впливу, які можуть застосовуватись в ході правового регулювання тих чи інших суспільних відносин. Комплексний розвиток притаманних для правової держави факторів правового регулювання дозволяє удосконалити засоби правового регулювання, що постають як необхідний опосередковуючий елемент між вихідними цілями правового регулювання (реальними або ідеальними) та його результатами. Також відбуваються трансформації механізму правового регулювання, який повинен: а) забезпечити комплексний вплив держави і права на суспільні відносини; б) продемонструвати реальну динаміку права та зміни його функцій у громадянському суспільстві; в) виявити взаємні зв’язки між різними явищами правової дійсності, які можуть мати об’єктивний і суб’єктивний характер.
9. Ефективність правового регулювання – це одна з характеристик процесу правового регулювання у правовій державі, яка розкриває свій зміст як результативна єдність юридичних і фактичних наслідків процесу правового регулювання, що відображає повноту втілення у суспільній практиці юридичних норм, а також ступінь їх сприяння досягненню суспільно значимих цілей. Результативність правового регулювання включає у себе, по-перше – юридичну ефективність, яка виражається у слідуванні юридичним нормам і у їх забезпеченості наявними у держави засобами, і по-друге – фактичну ефективність, яка встановлює взаємозв’язок між конкретними правовими нормами або правовими інститутами і суспільно очікуваними наслідками правового регулювання, а також ступенем реалізації об’єктивно існуючих у суспільстві цілей. Це дозволяє продемонструвати спільне і відмінне між такими поняттями як ефективність, корисність та економічність правового регулювання.
10. Державна забезпеченість правового регулювання у правовій державі є його фундаментальною властивістю, суть якої полягає у постійній та активній участі держави на всіх стадіях правового регулювання, починаючи від правотворчого процесу, і закінчуючи реалізацією права та забезпеченням конкретних правових норм. Однак пріоритетна роль держави не означає, що держава є єдиним та виключним суб’єктом правового регулювання, оскільки така позиція істотно звужує коло суб’єктів правового регулювання і тлумачить його виключно як один з різновидів реалізації нічим не обмеженої волі держави. Державна забезпеченість правового регулювання у правовій державі спричиняє появу таких двох важливих характеристик правового регулювання як його загальність та єдність. Сутність загальності державного регулювання проявляється у його поширеності на всю територію держави, тоді як його єдність розкривається через моністичну природу процесу правового регулювання, яка не передбачає можливості виникнення або співіснування одразу ж декількох альтернативних систем правового регулювання у межах однієї й тієї ж держави.
11. В умовах правової державності, держава забезпечує правове регулювання таким чином, що для кожного виду суспільних відносин обирається такий тип правового регулювання, що найліпше та найбільш ефективно сприяє реалізації ключової для правової держави цілі правового регулювання, якою є забезпечення та захист прав і свобод людини та громадянина. Коли реалізація прав людини пов’язана зі стимулюванням активності, утвердженням свободи індивідів та їх ініціативності, правова держава застосовує загальнодозвільний тип правового регулювання. Такими є відносини у сфері підприємництва та певні види політичних відносин. На відміну від цього, виходячи зі змісту принципу правової визначеності держави та її діяльності, суспільні відносини, що формуються і розвиваються у сфері застосування публічної влади, навпаки – регулюються на основі спеціально дозволеного принципу, або ж є предметом спеціально дозволеного типу правового регулювання. В процесі державного забезпечення правового регулювання можуть бути обрані дві відмінні стратегії. Перша з них орієнтується на максимальне розширення сфери державного втручання у суспільні відносини при незаперечному домінуванні центральних органів державної влади, на які покладаються практично всі повноваження з юридичного вирішення будь-яких суспільних проблем. Але в умовах об’єктивного урізноманітнення суспільних відносин та підвищення рівня складності суспільної організації, модель жорстко централізованого забезпечення правового регулювання виявляється неспроможною вчасно та у належному обсязі реагувати та суспільні запити та суспільні інтереси. За цієї причини дедалі більш очевидними стають переваги іншої стратегії, в основні якої лежить ідея знаходження «оптимального балансу» між централізацією і децентралізацією у державному забезпеченні правового регулювання. Таким чином, по мірі розвитку правової держави й утвердження основ демократичного врядування, трансформується й державне забезпечення правового регулювання, яке відмовляючись від стратегії централізації правового регулювання, поступово переорієнтується на пошук оптимального балансу в частині розподілу компетенції з юридичної регламентації суспільних відносин між централізованим і децентралізованим правовим регулюванням.
12. Удосконалення системи правового регулювання у сучасній Україні повинно враховувати два головні аспекти:
– удосконалення окремих елементів та стадій правового регулювання,
– розвиток складу механізму правового регулювання.
Перший з них включає: а) планування і розвиток механізмів забезпечення правотворчого процесу, які сприяють формуванню системи сучасного законодавства, що відображає об’єктивно існуючі суспільні потреби, не містить у собі суперечностей, гарантує розвиток громадянського суспільства і правової держави; б) уточнення значення юридичних, соціальних, психологічних та інших факторів, що мають значення для процесу правового регулювання суспільних відносин; в) удосконалення процесу трансформації правових принципів і норм у поведінку суб’єктів права, що дозволяє гарантувати законність, посилити рівень правопорядку, уникати правового нігілізму; г) розвиток системи державного забезпечення правового регулювання при оптимальному сполученні різних форм, типів та методів правового регулювання. Інший аспект включає у себе організацію роботи в частині: підвищення рівня правової культури; формування у громадян поваги до права та подолання правового нігілізму; підвищення рівня правової поінформованості населення. Цей процес неможливий поза налагодженням механізмів постійної співпраці та взаємодії між державою і громадянським суспільством, коли держава керується у своїх рішеннях щодо прийняття тих чи інших юридичних норм насамперед знанням суспільних потреб та інтересів, які виникають у суспільстві та спричиняють потребу у їх правовому регулюванні за допомогою відповідних юридичних засобів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты / М.И. Абдулаев. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 322 с.
2. Аблязов Д.Е. Теоретико-методологічні аспекти дослідження принципу верховенства конституції / Д.Е. Аблязов // Актуальні проблеми політики : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Одеса : Фенікс, 2005. - № 27. - С. 98-107.
3. Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М., Пухтецька А.А. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Отв. ред. В.Б. Авер’янов. – К. : Юстиніан, 2007. – 288с.
4. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / А.С. Автономов. - М. : ООО «Инфограф», 1999. - 384 с.
5. Акопян О.А., Иванюк О.А., Мещерякова М.А. Проблемы централизации и децентрализации правового регулирования / О.А. Акопян, О.А. Иванюк, М. А. Мещерякова // Журнал российского права. - 2008. - № 8. - С. 145-157.
6. Алексеев С.С. Государство и право / С.С. Алексеев. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - 152 с.
7. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
8. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе / С. С. Алексеев. - М. : Юридическая литература, 1971. - 223 с.
9. Алексеев С.С. Социальная ценность социалистического права как регулятора общественных отношений // Советское государство и право. - 1968. - № 3. - С. 13-21.
10. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования / Г.В.Атаманчук. - М. : «Юридическая литература», 1975. - 240 с.
11. Бабенко К.А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико- правових відносин в Україні : Монографія / К.А. Бабенко. - К. : Ін Юре, 2008. – 480 с.
12. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права / М.В. Баглай, В.А. Туманов. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 519 с.
13. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич. - К.: Знання, 2006. - 263 с
14. Бандорин А.Е. Типы правового регулирования предпринимательской деятельности : особенности и специфика / А.Е. Бандорин // Вестник Саратовской государственной академии права. - 2011. - № 1 (77). - С. 20-23.
15. Бандорин А.Е. Условия эффективности правового регулирования предпринимательской деятельности / А.Е. Бандорин // Правова политика и праоввая жизнь. - 2010. - № 4. - С. 61-65.
16. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права / Ю.Г. Барабаш. - Х. : Право, 2008. - 220 с.
17. Батанов О.В. Муніципальна влада – самостійний вид публічної влади в Україні: поняття, ознаки, тенденції становлення // Правова держава: Щорічний збірник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2004. – Вип. 15. – С. 109-120.
18. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика / В.М. Бебик. – К.: МАУП, 2000. - 384 с.
19. Безобразов В.П. Государство и общество. Управление, самоуправление и судебная власть / В.П. Безобразов. - СПб. : Тип. В.Безобразова и КО, 1882. - 761 с.
20. Битяк Ю. Адміністративне судочинство як форма забезпечення верховенства права і законності / Ю. Битяк // Право України. - 2011. - № 4. - С. 4-11.
21. Білоус А.О. Політико-правові системи : світ і Україна / А.О. Білоус. - К. : АМУПП, 2000. - 200 с.
22. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства /С.В.Бобровник // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 1997. – Вип. 8. – С. 77-82.
23. Бобровник С.В. Правова система, правова надбудова та механізм правового регулювання: співвідношення понять / С. В. Бобровник // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13. – С. 48-54.
24. Бобровник С.В., Онищенко Н.М. Верховенство закону: проблеми законодавчого забезпечення / С.В. Бобровник, Н.М. Оніщенко// Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 1994. – Вип. 5. – С. 68-76.
25. Бовин А.Е., Кудрявцев В.Н., Лазарев Б.М. Конституция СССР. Политико-правовой комментарий / А. Е. Бовин, В.Н. Кудрявцев, Б.М. Лазарев. - М. : Политиздат, 1982. - 398 с.
26. Богачов С.В. Теоретико-правові засади правової освіти населення в Україні [Текст] : [монографія] / С.В. Богачов ; за заг. ред. чл.-кор. НАН України О.Л. Копиленка ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К. : Леся, 2011. - 216 с.
27. Богініч О.Л. Законність – проблеми гносеології та соціальної практики / О. Л. Богініч // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2004. – Вип. 15. – С. 68-74.
28. Боер В. М. Правовое государство : реальность, мечты, будущее / В. М. Боер. - СПб. : Алетейя, 1999. - 245 с.
29. Борков В. Н. Превышение должностных полномочий / В. Н. Борков // Законодательство и практика. - 2005. - № 1. - С. 42-45.
30. Бошно С.В. Правотворчество: Путь от источника к форме права / С. В. Бошно. – М. : Изд-во РАГС, 2002. - 99 с.
31. Булатов Б.Б. Государственное принуждение в уголовном судопроизводстве / Б.Б. Булатов. - Омск : Изд-во Омск. акад. МВД России, 2003. - 320 с.
32. Бурмистров В.А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства / В.А. Бурмистров. – Симферополь : «Таврида», 1996. - 192 с.
33. Вайпан В.А. Децентрализация правового регулирования оплаты труда рабочих и служащих / В.А. Вайпан // Реформа трудового законодательства : проблемы и решения. Труды. - М. : Изд-во ВНИИСЗ РФ, 1991. - Вып. 50. - С. 75-87.
34. Васильева Н.В. К вопросу об идентичности понятий «правовое воздействие» и «правовое регулирование» / Н.В. Васильева // Преемственность и новации в юридической науке: материалы научной конференции адъюнктов и соискателей. – 2009. – Вып. 5. – С. 6-9.
35. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні / С. Василюк // Право України. – 2002. – № 5. – С. 8-11.
36. Ведяхин В.М., Ревина С.Н. Типы и методы правового регулирования рыночных отношений / В.М. Ведяхин, С.Н. Ревина // Правоведение. - 2002. - № 2. - С. 232-244.
37. Венгеров А. Б. Теория государства и права / А.Б. Венгеров. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 640 с.
38. Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов / А. Б. Венгеров. – М. : Юриспруденция, 2000. - 520 с.
39. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України / Ф.Веніславський // Право України. – 1998. – № 1. – С. 34-38.
40. Власенко Н.А. Язык права / Н.А. Власенко. – Иркутск : ВСКИ, 1997. - 173 с.
41. Власов Ю.Л. Правова система й реалізація права: проблеми зв’язку та взаємовпливу / Ю.Л. Власов // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 142-148.
42. Волковицька Н.О. Онтологічний та аксіологічний елементи у сучасній правовій свідомості / Н.О. Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 3 (87). – С. 32-38.
43. Волковицька Н.О. Поняття правової свідомості та її структури: теоретичні і методологічні проблеми дослідження / Н.О. Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 2 (86). – С. 28-34.
44. Волковицька Н.О. Правова свідомість у розвиткові правової системи України / Н.О. Волковицька //Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 11. - С. 84-90.
45. Волковицька Н.О. Функції правової свідомості у процесі утвердження демократії в Україні / Н.О. Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 4 (88). – С. 35-41.
46. Волощук А.М. Державне управління та реалізація окремих функцій державної влади в Україні / А.М. Волощук // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 300-308.
47. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу / І. О.Воронов. – К. : Віра ІНСАЙТ, 2000. - 375 с.
48. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2006. – 432 с.
49. Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России / И.В. Выдрин, А.Н. Кокотов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – 368 с.
50. Вышеславцев Б.П. Мораль и закон / Б.П. Вышеславцев // Русская философия права: Антология. – СПб.: Алетейя, 1999. – С. 415-424.
51. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Юридическая ответственность / Б. Н. Габричидзе, А.Г. Чернявский. – М.: Альфа-М, 2005. – 686 с.
52. Гаврилов О.А. Право и политика в посттоталитарный период / О.А. Гаврилов // Теория права: новые идеи. – М. : ИГ РАН, 1992. – Вып. 2. – С. 3-18.
53. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации / А.В. Галахова. - М. : Юридическая литература, 1978. - 96 с.
54. Гессен В.М. Теория правового государства / В.М. Гессен. – СПб.: Студ. касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1909. – 67 с.
55. Гладуняк І.В. Розвиток системи політичного управління в сучасній Україні / І. В. Гладуняк. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. - 468 с.
56. Гнатенко Е.А. Философский проект правового государства в культуре предреволюционной России / Е.А .Гнатенко. – Луганск : РИО ЛАВД, 2003. - 288с.
57. Головатий С. «Верховенство закону» versus «верховенство права» : філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм? / С. Головатий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) - № 3 (34). – С. 96-113.
58. Головатий С. Верховенство права: Монографія: У 3-х кн. / С. Головатий. – К.: Вид-во «Фенікс», 2006. – Кн. 1. – 624 с.
59. Головін А.С. Захист прав і свобод людини і громадянина при здійсненні правосуддя в рішеннях конституційного Суду України / А. С.Головін. – К.: Логос, 2011. – 307 с.
60. Голунский С.А. К вопросу о понятии правовой нормы в теории социалистического права / С.А. Голунский // Советское государство и право. - 1961. - № 10. - С. 21-36.
61. Голунский С.А. Основные направления развития общенародного права / С.А. Голунский // Советское государство и право. - 1962. - № 11. - С. 3-14.
62. Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права. Учебник / С.А. Голунский, М.С. Строгович. - М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. - 304 c.
63. Горбунова Л.М. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості / Л.М. Горбунова // Право України. – 2004. – № 7. – С. 15-20.
64. Господарський кодекс України : від 16.03.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.
65. Градовский А.Д. Начала русского государственного права: В 2 т. / А. Д. Градовский. - СПб. : Наука, 2006. - Т. 1. - 470 с.
66. Градовский А.Д. Сочинения / А.Д. Градовский. - СПб. : Наука, 2001. - 512 с.
67. Григонис Э.П. Механизм правового государства / Э.П. Григонис. – СПб. : СПбУАП, 1999. - 211 с.
68. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / Р.Ф. Гринюк. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 388 с.
69. Гринюк Р.Ф. Обмежувальна роль конституції у забезпеченні функціонування правової держави / Р.Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 6. – С. 13-24.
70. Гринюк Р.Ф. Правова держава: теоретико-методологічні проблеми співвідношення держави і права / Р.Ф. Гринюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 26-34.
71. Гринюк Р.Ф. Судова влада як фундаментальний чинник становлення правової держави в Україні / Р.Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 2. – С. 27-36.
72. Гудима Н. В. Принципи відкритості і прозорості в діяльності органів державного управління України: основи правового регулювання [Текст] : монографія / Н. В. Гудима. - 2 вид. доп. і перероб. - Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2011. - 284 с.
73. Данилов С.Ю. Правовые демократические государства: очерк истории / С.Ю. Данилов. – М. : ИВЦ «Маркетинг», 1999. - 292 с.
74. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-восточной Европы. – М. : Наука, 2005. – 184 с.
75. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії / За ред. І.О. Кресіної. – К. : Логос, 2007. – 316 с.
76. Державно-правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин [Текст] : монографія / [Бошицький Ю. Л. та ін.] ; за заг. ред. проф. Ю.Л. Бошицького ; Київ. ун-т права НАН України. - К. : Юридична думка, 2009. - 535 с.
77. Диденко Н.Г., Селиванов В.Н. Право и свобода // Правоведение. – 2001. – №3. – С. 4-27.
78. Дихтиевский П. В. Административно-правовое принуждение в механизме обеспечения личной безопасности : Монография / П. В. Дихтиевский - М. : Закон и право, ЮНТИ ДАНА, 2004. - 256 с.
79. Добровольська В.В. Правове забезпечення державного регулювання економіки [Текст] : монографія / В.В. Добровольська. - О. : Фенікс, 2010. - 256 с.
80. Дроботова Т.Б. Забезпечення принципів правової держави і розвиток державно-правового режиму в Україні / Т.Б. Дроботова // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 46. – С. 77–82.
81. Дроботова Т.Б. Поняття державно-правового режиму: теоретичні проблеми визначення / Т.Б. Дроботова // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 11. – С. 99–105.
82. Дроботова Т.Б. Правові ознаки демократичного державно-правового режиму: актуальні питання систематизації / Т.Б. Дроботова // Юридична Україна. – 2010. – № 1. – С. 34–40.
83. Дроботова Т.Б. Розвиток державно-правового режиму України у світлі запровадження конституційної реформи: проблеми і перспективи / Т.Б. Дроботова // Юридична Україна. – 2010. – № 2. – С. 35–41
84. Дулич Л.М. Правовое государство : история и современная российская практика / Л. М. Дулич. - СПб. : НОУ СКЮА, 2007. - 171 с.
85. Дунаев В.И., Никитский А.А. Очерки науки о государстве / В. И. Дунаев, А.А. Никитский; Вступ. ст.: Ященко А.С. - М.: Польза, 1909. - 208 c.
86. Дюгі Л. Конституційне право : Загальна теорія держави / Л. Дюгі. - Одеса : Юридична література, 2005. - 1008 с.
87. Евдеева Н.В., Перов О.Ю. Типы правопонимания и правовое воздействие / Н.В. Евдеева, О.Ю. Перов // Современное право. – 2010. – № 4. – С. 3-9.
88. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. - СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. - 752 с.
89. Емельянов А.С. Юридическая квалификация и реализация охранительной функции финансового права / А.С. Емельянов. - Тюмень: Изд-во Тюмен. юрид. ин-та МВД России, 2002. - 107 c.
90. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебник / Р.В. Енгибарян, Ю.К. Краснов. – М.: Норма, 2007. – 576 с.
91. Євграфова Є. Деякі теоретико-практичні аспекти конституційної процедури законотворення в Україні / Є. Євграфова // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - № 4 (59). - С. 40-49.
92. Єрмоленко Д.О. Співвідношення соціальної та правової держави / Д. О.Єрмоленко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. ¬– Вип. 12. – С. 3-5.
93. Жигуленков М.В. К вопросу о понятии «функция государства» / М. В.Жигуленков // Право и политика. – 2001. – № 5. – С. 13-16.
94. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. - Х. : Право, 2009. - 584 с.
95. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / А.П. Заєць. – К. : Парламентське видавництво, 1999. - 248 с.
96. Иеринг Р. Борьба за право / Р. Иеринг. – М.: Тип. Грачева, 1874. – 80 с.
97. Исмаилов И.А. Правовое государство / И.А. Исмаилов. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2008. - 185 с.
98. Іщенко І.А. Державна забезпеченість правового регулювання у контексті розвитку системи соціального регулювання / І.А. Іщенко // Держава і право : Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. - Вип. 52. - С. 66-73.
99. Іщенко І.А. Державний примус в системі правового регулювання суспільних відносин сучасної правової держави / І.А. Іщенко // Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави : Матеріали міжнародного теоретико-методологічного семінару (Острог, 19 березня 2010 р.) / За ред. О. В. Скрипнюка. – К. : Логос, 2010. – С. 116-119.
100. Іщенко І.А. Поняття ефективності правового регулювання: теоретичні і методологічні аспекти аналізу / І. А. Іщенко // Держава і право : Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. - Вип. 50. - С. 56-63.
101. Іщенко І.А. Правове регулювання у правовій державі : загальне і специфічне / І.А. Іщенко // Сучасний конституційний процес і реформування органів державної влади в Україні: Матеріали «круглого столу», проведеного на базі правничого факультету Національного університету «Острозька академія» (25 лютого 2011 р.) / За ред. акад. НАПрН України О.В. Скрипнюка. – К. : Логос, 2011. – С. 116-119.
102. Іщенко І.А. Проблеми співвідношення понять «правове регулювання» і «правовий вплив» у сучасній теорії права / І.А. Іщенко // Юридична Україна. - 2011. - № 8. - С. 21-27.
103. Каламкарян Р.А. Концепция господства права в современном международном праве / Р.А. Каламкарян // Государство и право. – 2003. ¬– № 6. – С. 50-57.
104. Кашанина Т.В. Децентрализованное регулирование в правовом государстве / Т.В. Кашанина // Правовое государство : проблемы формирования. Сборник статей. - Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1991. - С. 43-54.
105. Кельзен Г. Чисте Правознавство / Г. Кельзен. - К. : Юніверс, 2004. - 496 с.
106. Керимов А.Д. Современное государство: вопросы теории / А.Д. Керимов. – М. : Норма, 2008. – 144 с.
107. Клименко Н.І. Правоохоронні органи України / Н. І. Клименко. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2002. - 194 с.
108. Ковальський В.С. Охоронна функція права [Текст] : монографія / В. С.Ковальський ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - 336 с.
109. Ковальчук В.Б. Легітимність державної влади в правовій теорії та державно-правовій практиці : Монографія / В.Б. Ковальчук. - К. : Логос, 2011. - 392 с.
110. Кодекс адміністративного судочинства в Україні від 06.07.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. - Ст. 446.
111. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / Ю.С. Шемшученко [та ін.] ; ред. О.І. Ющик. - К. : Парламентське вид-во, 2007. - 208 c.
112. Кожевников С.Н. Реализация права, юридическое толкование, законно