СИСТЕМА ВИРАЗНОСТІ ФРАНСУА ДЕЛЬСАРТА В КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ СЦЕНІЧНИХ МИСТЕЦТВ

Краткое описание

Київський національний університет
культури і мистецтв

На правах рукопису

Шкарабан Микола Миколайович

УДК 792.01 (043.5)

СИСТЕМА ВИРАЗНОСТІ ФРАНСУА ДЕЛЬСАРТА
В КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ СЦЕНІЧНИХ МИСТЕЦТВ

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Деркач С.М.,
кандидат мистецтвознавства,
професор

Київ 2006

Зміст

Вступ ................... 3
Розділ 1. Історико-теоретичні аспекти дельсартіанства ................................ 8
Висновки до першого розділу ............................................................................ 30
РОЗДІЛ 2 Концепція сценічної виразності Франсуа Дельсарта .................... 33
2.1. Становлення та еволюція курсу прикладної естетики ......................... 33
2.2. Принципи теорії жесту Франсуа Дельсарта ......................................... 47
2.3. Сутність і функція голосу та слова в системі Франсуа Дельсарта ..... 77
2.4. Вчення Дельсарта як теорія синтезу мистецтв ..................................... 92
Висновки до другого розділу ........................................................................... 108
Розділ 3. Особливості застосування системи виразності у сценічних мистецтвах ................................................................................................................. 111
3.1. Роль першого покоління дельсартіанців у поширенні теорії Франсуа Дельсарта (кінець ХІХ початок ХХ ст.) .............. 111
3.2. Значення системи виразності для становлення американського та європейського модерного танцю ................................................................ 139
3.3. Впливи системи виразності на театральне і хореографічне мистецтво Росії та України ............................................................................................ 157
Висновки до третього розділу ......................................................................... 170
Висновки ....................................... 173
Список використанИХ ДЖЕРЕЛ ............................. 180
Додатки .......................................................................................................... 193

Вступ

Актуальність дослідження. Постать французького теоретика мистецтва, педагога, співака й композитора Франсуа Дельсарта (1811-1871) стоїть дещо відособлено й затінено в нашому театро- й мистецтвознавстві.
Система виразності Франсуа Дельсарта як теоретичний і практичний метод, осердям якого є людина як предмет мистецтва, чи не перша спроба в історії культури науково обґрунтувати закони сценічної виразності, створити гармонійний механізм взаємозв’язків тіла-емоції-думки, тих складових техніки лицедія, ключ до яких шукатимуть режисери та хореографи ХХ ст. Дельсарт назвав свій ме­тод курсом при­кладної естетики”. Його американські учні та послідовники, які брали участь у подальшій розробці вчення Дельсарта, наз­вали цей метод систе­мою виразності”. Наприкінці ХІХ ст. система ви­разності спричинила на­родження дельсартіанства” потужного мистець­кого й освітнього руху, який ґрунтувався на концепції французького теоретика.
Більшість сучасних західних дослідників (Т.Шон, Е.Ранді, А.Порт, А.Ізрін, Н.Райтер) розглядають творчість французького теоретика з точки зору хореографічного мистецтва, називаючи його одним із предтеч європейського та американського танцю модерн. Незначна частина досліджень (Н.Райтер) спрямована на встановлення впливів системи виразності та оздоровчі гімнастики початку ХХ ст. Впливи системи виразності на театральне мистецтво залишився поза їхньою увагою. Обу­мовлено було це зокрема й тим, що вчення Дельсарта справило найбільший вплив на те­атр країн, які перебували поза географічним фокусом європейських і амери­канських дельсартознавців Росії та України.
Цілком природно, останнє стало предметом дослідження вітчизняних мистецтвознавців (Н.Корнієнко, В.Пастух, П.Білаш, В.Опанасюк, К.Добротворська), проте їх праці не дають достатніх підстав, що вже знай­дені вичерпні відповіді на всі питання, пов’язані зі системою виразності Дельсарта, зокрема з особливостями її використання у сценічних мистецт­вах Європи та Америки. Крім того, у вітчизняному мистец­твознавстві досі не проаналізовано і не оцінено значення методу російсь­кого пропагандиста системи виразності князя С.М.Волконського (системи Дельсарта-Вол­конського”), саме завдяки якому з теорією Дельсарта ознайоми­лися Л.Курбас, К.Станіславський, В.Мейєрхольд, С.Ейзенштейн, О.Таїров та ін.
Відсутність в українському мистецтвознавстві системних історико-теоретичних досліджень концепції Франсуа Дельсарта та її впливів на теа­тра­льне, хореографічне й вокальне мистецтво, зокрема й України, і зумо­вило вибір теми Система виразності Франсуа Дельсарта в контексті світо­вих сценічних мистецтв”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами: дане дисертаційне виконане відповідно до комплексної програми наукових дослі­джень кафедри режисури естради та масових свят Київського національного університету культури й мистецтв Світові сценічні мистецтва”. Тема дослі­дження відповідає програмі дисципліни Сценічний рух та пластика”, яку ав­тор читає для студентів кафедри.
Мета дослідження: виявлення ґенези системи виразності Франсуа Дельсарта, аналіз її творчого потенціалу та виявлення її впливів на сцені­чні мистец­тва світу.
Поставлена мета обумовила завдання дослідження:
- з’ясувати ідейно-теоретичні витоки концепції Дельсарта;
- встановити її мистецьку сутність і творчі особливості, зокрема роз­крити сутність і функції жесту, голосу та слова в системі французького теоретика мистецтва;
- простежити еволюцію системи виразності в США та Західній Єв­ропі та визначити її роль у виникненні і становленні американського та єв­ропейського танцю модерн;
- виявити значення теорії Франсуа Дельсарта для розвитку сценіч­них мистецтв України та Росії першої половини ХХ ст.
Об’єкт дослідження: система виразності французького теоретика мистецтва, педагога, вокаліста й композитора Франсуа Дельсарта.
Предмет дослідження: вплив системи виразності Франсуа Дель­сарта на сценічні мистецтва.
Методи дослідження: аналітичний в питаннях встановлення ґенези системи виразності, впливів учення Франсуа Дельсарта на світові сценічні мистецтва; історичний для з’ясування культурно-історичного контексту формування і поширення цього вчення; компаративний на предмет виявлення спільних і відмінних сутнісних рис поміж творчим методом Франсуа Дельсарта та сценічними техніками його попередників і сучасників, для знаходження розбіжностей між оригінальним курсом прикладної естетики та методами його учнів і послідовників; системний для розгляду структурних особливостей теорії Франсуа Дельсарта і характеристики законів сценічної виразності.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що:
- вперше в українському мистецтвознавстві досліджено ідейно-творчу сутність, структу­рні складові та характерні особливості системи виразності Франсуа Дель­сарта;
- простежено еволюцію творчих засад системи виразності від ори­гі­нального ку­рсу прикладної естетики до принципових його модифіка­цій дельсартіанцями;
- розглянуто особливості використання дельсартіанської терміно­ло­гії, сформованої послідовниками системи виразності наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.;
- здійснено порівняльний аналіз законів виразності” Дельсарта та інших відомих у світі концепцій та методів сценічної творчості на пред­мет виявлення уні­версальних принципів сценічної виразності;
- встановлено впливи системи виразності на європейську та амери­канську режисуру та хореографію, зокрема на танець модерн;
- впроваджено в науковий вжиток поняття дельсартіанство”, де­ль­сартіанець”, дельсартознавець”;
- доведено, що система виразності мала вплив на творчі методи ви­датних ро­сійських та українських театральних режисерів;
- обґрунтовано, що система виразності ефективний теоретич­ний і практичний метод для сучасної мистецької освіти.
Практичне значення. Здобуті результати можуть бути застосовані для подальшого аналізу загальних тенденцій розвитку театрального, хореографічного та вокального мистецтва, для подальших культурологічних і мистецтвознавчих досліджень сценічної виразності.
Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані викладачами і студентами на заняттях з майс­терності актора”, майстерності хореографа”, сценічного руху та пластики”, сценічної мови”, риторики”, вокалу”, а та­кож слугувати матеріалом для створення нового підручника з майстерності лицедія.
Апробація результатів дослідження: основні положення роботи були оприлюднені автором на Міжнародній науковій конференції Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (2003 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Художня освіта і суспільство ХХІ століття” (2004 р.), на Всеукраїнських наукових конференціях Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (2005 р.), Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (2004 та 2005 рр.).
Закони виразності Франсуа Дельсарта були апробовані автором на заняттях з майстерності актора, сценічного руху та пластики на кафедрі режисури естради та масових свят Київського національного університету культури та мистецтв, на майстер-класах як в Україні, так і за кордоном (Німеччина, Англія, Словенія, Італія).
Публікації: Основні теоретичні положення цього дослідження відо­бражені в 9 одноосібних публікаціях, 3 з яких у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослі­дження. Робота (загальний обсяг 201 стор., з них 179 основний текст) скла­дається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (203 найменування, в т.ч. 96 іноземними мовами), додатків.
У першому розділі Історико-теоретичні аспекти дельсартіанства” проаналізовано творчий доробок Франсуа Дельсарта дельсартіанців, рецепцію його творчості у Франції та за її межами.
У другому розділі Концепція сценічної виразності Франсуа Дельсарта” розглядається творчий шлях французького теоретика в контексті мистецької освіти тогочасної Франції, його оригінальне вчення: встановлюються впливи на народження курсу прикладної естетики, класифікуються закони сценічної виразності Франсуа Дельсарта.
У третьому розділі Особливості застосування системи виразності у світових сценічних мистецтвах” досліджуються впливи системи виразності на сценічні мистецтва Західної Європи та США. Окремо висвітлюється тема поширення вчення Франсуа Дельсарта в Росії та в Україні.

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які в узагальненому плані розкривають його наукову цінність та практичне значення.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ висновки

1. В роботі виявлено, що вчення Франсуа Дельсарта виникло як виклик то­гочасній навчальній методиці Паризької консерваторії і акумулювало в собі як емпіричні пошуки автора, так і теоретичне переосмислення чисель­них античних і середньовічних філософських, мистецьких і релігійних концепцій. Аналізуючи різноманітні, часто суперечливі факти з життя Франсуа Дельсарта, ми схильні вважати, що цей непересічний митець був, говорячи сучасною мовою, аутсайдером мистецького життя Франції. Його творча біографія сповнена суперечливих романтичних легенд. Опираючись на фактографічний матеріал біографів Дельсарта, її можна назвати романтичною казкою про гидке каченя”, або історією про те, як досягали успіху в ХІХ ст.
З іншого боку, впадає в око ігнорування або, принаймні, скептичне ставлення до курсу прикладної естетики та її автора з боку, так би мовити, мистецького мейнстріму Франції. На нашу думку, причиною такого легковажного ставлення до Дельсарта є той факт, що навіть шанувальники таланту вважали його самоучкою: Незакінчений музикант, спірний ерудит” [189, 248].
На становлення курсу прикладної естетики також вплинули су­часні Дельсарту теорії Андре Десайї та Рихарда Ваґнера. Принципи вчення Дельсарта перегукуються з принципами східних синтетичних сценічних мистецтв, зокрема Індії (катакалі) та Японії (но). В дослідженні встанов­лено факт знайомства автора курсу з положеннями індійської естетики.
2. Система виразності Франсуа Дельсарта це синтетична позити­вістська теорія сценічної виразності, що ґрунтується на аналізі та систематизації фізичних, емоційних і духовних виявів людини. Втім за ви­значенням система виразності Франсуа Дельсарта” криються імена учнів та послідовників французького теоретика (Джеймса Стіла Маккея, Джене­вів Стеббінс), які взяли участь у розробці практичного інструментарію те­орії Дельсарта.
Суть системи полягає у формулюванні законів, які визначають і керу­ють єством людини. Закони відповідності та триєдності, а також 9 інших, похідних, законів руху, пояснюють усі зовнішні та внутрішні прояви лю­дини, створюючи у такий спосіб алфавіт значень” будь-якого руху або пози. Жест це інструмент еліптичної, голос афективної, а слово філософської мов людини. За Дельсартом, жест найголовніший засіб виразності, затим йде голос і насамкінець слово.
Дельсарт одним з перших в європейській культурі говорить про се­міотику тіла. Він пропонує шукати значення кожної щонайменшої дії або реакції, підкреслюючи важливість кожного елементу тріади динаміка-ста­тика-семіотика, в якій остання дає пояснення будь-якого руху та будь-якої пози. З одного боку, семіотика допомагає зрозуміти наміри, внутрішні пе­реживання людини, а з іншого в руках лицедія допомагає передати що­найменші нюанси таких самих внутрішніх намірів і переживань. Оригі­нальність системи Франсуа Дельсарта полягає в тому, що він застосував принципи розмаїтих філософських, релігійних та естетичних учень у сфері фізіології людини.
Дієвість законів виразності Франсуа Дельсарта доведено автором даного дисертаційного дослідження на практиці на заняттях з режисури та акторської майстерності, сценічного руху та пластики зі студентами Київського національного університету культури і мистецтв, а також на чисельних майстер-класах за кордоном. Результати цих майстерень доводять, що закони, відкриті Дельсартом, діють всупереч культурним, національним і мовним відмінностям, які можуть існувати поміж учасниками. Іншими словами, практичні експерименти підтверджують універсальність головних і вторинних законів сценічної виразності Дельсарта, які можуть бути, з одного боку, ключем до розуміння природи людини, а з іншого ефективним інструментом лицедія.
Єдине застереження, якого слід, на нашу думку, дотримуватися в застосуванні системи виразності, зводиться до уникання стереотипізації” цілеспрямованого накопичення арсеналу засобів” сценічної виразності, оскільки метод Франсуа Дельсарта, в першу чергу, дає змогу позбутися тих перешкод, які виникають у лицедія на шляху до втілення психофізичної партитури ролі. Відтак учення Дельсарта як теоретичний, так і практичний курс може стати ефективною базою для виховання сучасного молодого лицедія: актора, танцівника, співака.
3. Простежено еволюцію системи Франсуа Дельсарта в США та За­хідній Європі. На батьківщині курс прикладної естетики був забутий пі­сля смерті його автора. Натомість у США він дістав розвитку і головне по-справжньому став прикладним” методом, що породив мистецький рух дельсартіанство. Якби не сталося такого повороту, якби не відбулося пе­ретворення теоретичного курсу прикладної естетики на практичну сис­тему виразності, ми навряд чи розглядали Франсуа Дельсарта як предтечу модерного танцю.
В цьому сенсі слід віддати належне Джеймсу Стілу Маккею, американському учню Дельсарта, який доклав чималих зусиль для розвитку і поширення системи виразності, залишаючись при цьому начебто в тіні. За великим рахунком, Маккей як автор естетичної гімнастики” міг зайняти таку ж нішу в поширенні вчення Дельсарта, яку зайняли Бесс Менсендік або Маттіас Александер, для яких теорія Франсуа Дельсарта лише одне з посилань. Натомість Джеймс Стіл Маккей з чисто учнівської вдячності приписав Дельсарту багато власних творчих знахідок, особливо практичний інструментарій для втілення законів виразності. Можна сказати, що Маккей, який не написав жодної книжки чи хоча б статті про свій метод, у теорії Дельсарта знайшов найкраще пояснення своїх практичних відкриттів.
Відтак ми вважаємо, що американські учні Джеймса Стіла Маккея Дженевів Стеббінс, Генрієтта Говей та інші автори теоретичних трактатів, монографій, статей про систему виразності Франсуа Дельсарта певною мірою применшували внесок свого вчителя в питання становлення і розвитку цієї системи. А тому значення того внеску, який зробив найкращий, на думку Дельсарта, учень, видається нам применшеною та не об’єктивною. Таким чином, ми можемо говорити про курс прикладної естетики Дельсарта, але коли мова заходить про систему виразності Дельсарта, слід пам’ятати, що за цим визначенням стоїть невидима постать його американського учня та правонаступника Джеймса Стіла Маккея, навіть у викладі Дженевів Стеббінс або Анни Морган.
Занепад дельсартіанського руху в Америці, що характеризувався перетворенням всього дельсартіаського” на відвер­тий бізнес”, припадає на рубіж ХІХ-ХХ ст.
4. Популярність системи виразності наприкінці ХІХ ст. у США та Західній Європі пояснюється суттєвими змінами, які відбулися в тогочасній культурі та освіті. Можна сказати, що фізіологічність” системи Дельсарта, незатребувана в епоху романтизму, стала його незамінним теоретичним і практичним методом натуралізму своєрідного реверансу в бік культури античних греків з їхнім культом тіла й тілесності паростки якого з’явилися в європейській та американській культурі, зокрема в сценічних мистецтвах, десь у другій половині ХІХ ст. Прикметним є також і те, що в США послідовниками дельсартіанства були здебільшого жінки, і по-суті це вчення стало ідеологією американського феміністичного руху. Тим самим ідеї Франсуа Дельсарта відіграли важливу роль у кардинальних змінах загальноприйнятих забубонів і стереотипів щодо місця і значення жінки в суспільстві і особливо в культурі. Немаловажним є й те, що докорінно змінилося ставлення до жіночого тіла, що навіть відбилося в тогочасній моді.
З іншого боку, вплив дельсартіанства на танцювальне мистецтво пояснюється тим, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. цілком абстрактне мистецтво класичний балет переживало справжню кризу. Відтак пропозиція Дельсарта систематизувати і класифікувати всі засоби виразності людини була дуже вчасною та актуальною. Проте інновації послідовників Дельсарта представниками класичного балету не були сприйняті, або були сприйняті не одразу. Це спричинило появу танцю альтернативного того, який сьогодні ми називаємо модерним. Саме в Америці вперше з’явилися босоніжки”, танцівниці, які відмовилися від балетних пуантів і в цьому сенсі Айсе­дора Дункан не була першим і єдиним прихильником модної босоногої” манери виконання танців. Реформа торкнулася і танцювального костюму: відтепер на сцені стали використовувати стилізовані під античність туніки обов’язковий елемент створення tableau vivant” (живих картин”), складової частини дельсартіанського тренінгу.
У Західній Європі вчення Франсуа Дельсарта найбільше вплинуло на танцювальне мистецтво в 1910-1920-х рр. завдяки заїж­джим американським гастролерам. Впливи системи виразності відчули на собі такі знакові постаті європейського модерного танцю, як Еміль Жак-Далькроз і Рудольф фон Лабан, а також в автори оригінальних оздоровчих гімнастик Гаде Кальмейєр, Бесс Менсендік, Фредерік Александер. Європейський модерний танок також великою мірою феміністичний.
5. В Росії та в Україні курс прикладної естетики, більше відомий як система Дельсарта-Волконського”, справив найбільший вплив на теат­ральне мистецтво в силу того, що його пропагандист був людиною театру і адаптував його то тогочасних театральних систем. Поодинокі спроби і за­клики застосувати закони виразності в танці ні до чого не привели. В Україні теорія Дельсарта стала одним з ефективних методів акторського тренінгу в Молодому театрі та Березолі” Леся Курбаса. На початку 1920-х рр. Курбас і його соратники викладали систему виразності в київському театральному інституті. Принципи системи виразності більшою чи мен­шою мірою застосували у своїй творчості К.С.Станіславський, В.Е.Мейєрхольд, С.Ейзенштейн та інші російські режисери та теоретики.
Ставлення російських та українських театральних діячів до системи виразності є неоднозначним. Якщо класифікація засобів виразності Дельсарта стала у пригоді в абстрактному мистецтві танцю, то в театрі такий підхід на думку, скажімо, К.Станіславського та С.Ейзенштейна небезпечний, бо приводить до стереотипізації, заштамповування” актора. Лесь Курбас, натомість, в ідеях Дельсарта нічого шкідливого для актора не вбачав. Такі різні ставлення до теорії Дельсарта пояснюються тим, що для Станіславського найважливішою була органіка внутрішнього процесу переживання актора, в той час як в експресіоністичному театрі Леся Курбаса чи не найголовнішу роль відігравали жест, форма та їх кореляції зі змістом і наповненням актора.
Закони виразності не втратили свого теоретич­ного і практичного значення і донині. Сама система зазнала випробову­вання часом: деякі її положення втратили свою злободенність, інші ж до­вели свою дієвість, а відтак можуть бути використані в сучасних сценічних мистецтвах.
Система виразності Франсуа Дельсарта дала поштовх багатьом реформаторам європейського та світового театру й танцю до створення власних творчих методів, навіть коли вони заперечували будь-які впливи з боку системи виразності (як у випадку з Айседорою Дункан).

Відтак, дещо перефразувавши Єжи Ґротовського, скажемо, що на ті запитання, які в царині сценічної виразності поставив Франсуа Дельсарт, сьогодні нам належить дати свої відповіді. І хоча наші відповіді можуть не збігатися з Дельсартовими, від цього актуальність проблеми сценічної виразності, яке поставив французький теоретик, ніяк не применшиться.

Список використаних джерел:

1. Августин Блаженный. Энхиридион или О вере, надежде и любви. К.: УЦИММ-Пресс «ИСА», 1996. 412 с.
2. А.Л. [Александр Левинсон]. «1914». Алегоричекое действие князя С.М.Волконского // Аполлон. 1914. №1. С.67-69.
3. Амагасакі Акіра. Мова но та буто // Кур’єр ЮНЕСКО. березень 1996. С. 25-27.
4. Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. М.: Изд-во социально-экономической литературы «Мысль», 1976. 521 с.
5. Арто Антонен. Театр и его двойник. СПб.-М.: Симпозиум, 2000. 440 с.
6. Барба Евдженіо. Паперове каное. Львів: Літопис, 2001. 288 с.
7. Барба Еудженіо. Приховані глибини драми // Кур’єр ЮНЕСКО. 1996. березень. С. 12-15.
8. Барро Жан-Луи. Воспоминания для будущего. М.: Искусство, 1979. 391 с., 32 л. ил.
9. [Берлиоз Г.] Неизданная переписка Г.Берлиоза // Русская музыкальная газета. 1898. №11. С. 965-972.
10. Берлиоз Гектор. Избранные письма. В 2-х кн. Кн. 2: 1853-1868 гг. Сост., пер., коммент. В. Александровой, Е.Бронфин. Л.: Музыка, 1982. 272 с.
11. Берлиоз Гектор. Избранные статьи. М.: Гос. Муз. Из-во, 1956. 406 с.
12. Бизе Жорж. Письма. М.: Музгиз, 1963. 528 с.
13. Білаш П.М. Балетмейстерське мистецтво і становлення української сценічної хореографії у контексті розвитку європейської художньої культури 10-30-х років ХХ століття. Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.01. К., 2004. 18 с.
14. Б.К. О системе Далькроза // Зритель. К. 1913. №2. С. 11.
15. Блэйер Фредерика. Айседора: портрет женжины и актрисы. Смоленск: Русич, 1998. 560 с. («Женщина-миф»).
16. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. К.: «Путь к истине», 1991. 407 с.
17. Бычков В.В. Эстетика поздней античности. М.: Изд-во «Наука», 1981. 326 с.
18. Вагнер Р. Художественное произведение будущего // Русская музыкальная газета. 1897. №1-12. С. 55-66, 291-300, 395-404, 715-724, 991-1000, 1141-1158, 1307-1314, 1533-1542, 1679-1688; 1898. №1-10. С. 22-27, 254-257, 352-359, 448-455, 652-659, 727-731, 786-789, 856-859.
19. Вагнер Р. Избранные работы. М.: Искусство, 1978.
20. Вагнер Р. Статьи и материалы. М.: Музыка, 1974. 199 с.
21. Вазари Джорджо. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих эпохи Возрождения. Спб.: ТО «Пальмира», 1992. 472 с., илл. 69.
22. Васильева Т.В. Афинская школа философии. М.: Наука, 1985. 160 с.
23. Весь Киев на 1914 г. Адресная и справочная книга. Издание С.М.Богуславского. XVIII г. издания. К.: 1914. С. 591
24. Виндельбанд Вильгельм. Платон. Киев: Зовнішторгвидав, 1993. 174 с.
25. Виноградская И. Жизнь и творчество К.С.Станиславского. Летопись. Т.3. 1916-1926. М.: ВТО, 1973. 608 с.
26. Волконский С.М., князь. Быт и бытие. Из прошлого, настоящего, вечного. Париж: YMCA-Press, 1978. Парал. тит. л. факс. изд. 1924 г. [изд-во «Медный всадник»].
27. Волконский С.М. В защиту актерской техники // Аполлон. 1911. №1. С.23-37.
28. Волконский С.М. Выразительное слово. Опыт исследования и руководства в области механики, психологии, философии и эстетики речи в жизни и на сцене. СПб., 1913. 215 с.
29. Волконский С.М. Выразительный человек. СПб., 1913.
30. Волконский С.М.. Изъ книги: «Выразительный человек» — сценическое воспитание жеста (по Дельсарту) // Аполлон. 1912. №7. С.34-48.
31. Волконский С.М. Изъ книги: «Выразительный человек» — сценическое воспитание жеста (по Дельсарту) // Аполлон. 1912. №8. С.20-32.
32. Волконский С.М. Красота и правда на сцене // Аполлон. 1911. №4. С. 64-77.
33. Волконский С.М. Мои воспоминания. В 2-х т. Т.1. Лавры. Странствия. М.: Искусство, 1992. 399 с.
34. Волконский С.М. Отклики театра. СПб, 1914.
35. Волконский С.М. Рецензия на книгу: Ф.И.Гущин. «Этюды по вопросам вокального искусства» (посмертное издание), Киев, 1913. Ц.2 р. // Аполлон. 1913. №5. С. 75-76.
36. Волконский С.М. Русский балет в Париже // Аполлон. 1913. №6. С. 70-74.
37. Гарсиа Мануэль (сын). Школа пения. М.: Музгиз, 1956. 127 с.
38. Гете В.-Й. Собр. соч. в 10 т. Т.10. М.: Художественная литература, 1979. 511 c.
39. Голубовский Б. Пластика в искусстве актера. М.: Искусство, 1986. 188, [2] с., [32] л. ил.
40. Гротовский Ежи. От бедного театра к искусству-проводнику. М.: Артист. Режисер. Театр”, 2003. 351 с., 24 л. ил.
41. Ґротовський Єжи. Театр. Ритуал. Перформер. Львів: Літопис, 2000. 185 с.: іл.
42. Гришелева Л.Д. Театр современной Японии. М.: Искусство, 1977. 237 с. с ил.
43. Гущин Ф.И. Этюды по вокальному воспитанию. К., 1913.
44. Делакруа Эжен. Дневник. Т. 1. М.: Изд-во Академии Художеств СССР, 1961. 451, /2/ с.: ил.
45. Дзеами Мотокиё. Предание о цветке стиля (Фусикаден), или Предание о цветке (Каденсё). М.: Наука, 1989. 193 с.
46. Дидро Дени. Эстетика и литературная критика. М.: Художественная литература, 1980. 659 с.
47. Добротворская К.А. Айседора Дункан и театральная культура эпохи модерна. Автореф. дис... канд. искусствоведения. 17.00.01. СПб., 1992.
48. Дункан А., Шнейдер И.И. Танец будущего. Моя жизнь. Мемуары. Встречи с Есениным. Воспоминания. К.: Мистецтво, 1989. 432 с.: ил.
49. Дюпюї Домінік. Внутрішній імпульс // Кур’єр ЮНЕСКО. березень 1996. С. 6-8.
50. Жак-Далькроз Е. Ритм. Его воспитательное значение для жизни и для искусства. М.: Театр и искусство, [б.г.]. 120 с.
51. Жмудь Л.Я. Пифагор и его школа. Л.: Наука, 1990. 190 с.
52. Історія європейської ментальності / За ред. Петера Дінцельбахера. Львів: Літопис, 2004. 720 с.
53. Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. 100 років: Ювілейний збірник / Керівник проекту О.І.Безгін; Упорядкування і ред. О.І.Безгін; Істор. нарис і ред. Р.Я.Пилипчик. К.: ВВП Компас”, 2004. 312 с., іл.
54. Кистер Ю. Мысли и впечатления // Театральная жизнь. К. 1918. №11. С. 11-12.
55. Корнієнко Неллі. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. К.: Факт, 1998. 469 с.: іл.
56. Костерина А. Театр: Храм или «Дом греха»? // Наука и религия. 2003. №6. С.24-26.
57. Котовская М.П. Синтез искусств. Зрелищные искусства Индии. М.: Наука, 1982. 254 с.
58. Копо Жак. Поездки к Гордону Крегу, Жак-Далькрозу и к Адольфу Аппиа (пер. Ю.Федорова) // Французский символизм. Драматургия и театр / Сост., вступ. Ст., коммент. В.Максимова. СПб.: Гиперион; Издательский Центр «Гуманитарная Академия», 2000. 480 с.
59. Красовская В.М. Западно-европейский балетный театр: Очерки истории: От истоков до середины XVIII века. М.: Искусство, 1979. 295 с., 40 л. ил.
60. Красовская В.М. Западно-европейский балетный театр: Очерки истории: Преромантизм. Л.: Искусство, 1983. 431 с., 20 л. ил.
61. Красовская В.М. Западно-европейский балетный театр: Очерки истории: Эпоха Новерра. Л.: Искусство, 1981. 286 с., 32 л. ил.
62. Крейдлин Г.Е. Невербальная семиотика. Язык тела и естественный язык. М.: Новое литературное обозрение, 2004. 584 с.
63. Крэг Эдвард Гордон. Воспоминания, статьи, письма. М.: Искусство, 1988. 399 с.: ил., [24] л. ил.
64. Курбас Лесь. Березіль: Із творчої спадщини // Упоряд. і прим. М.Лабінського; Передм. Ю.Бобошка. К.: Дніпро, 1988. 515 с.
65. Курбас Лесь. Філософія театру / Упоряд. М.Лабінський. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. 909 с.
66. Ламберті Вернер. Мова тіла і душі // Кур’єр ЮНЕСКО. березень 1996. С. 9-11.
67. Л. Владимир. Дункан и Далькроз // Музы. К. 1914. №4. С. 4-5.
68. Леонардо да Винчи. Книга о живописи мастера Леонардо да Винчи, живописца и скульптора флорентийского. М.: ОГИЗ-ИЗОГИЗ, 1934. 384 с., ил.
69. Лифарь С. Исторія русскаго балета: отъ XVII века до «Русскаго балета» Дягилева. Париж, 1945. 303 с.: ил.
70. Майтра Ромен. Складний вибір // Кур’єр ЮНЕСКО. березень 1996. С.30-33.
71. Мangiari B. Система Жака Далькроза // Музы. Київ. №1, среда 25 декабря 1913. С.12.
72. Маркузе Г. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества М.: «Рефл-бук», 1994. 341 с.
73. Мейерхольд В.Э. Статьи. Письма. Речи. Беседы. Часть вторая. 1917-1939. М.: Искусство, 1968. 638 с.
74. Мессерер А.М. Танец. Мысль. Время. М.: Искусство, 1990. 259, [6] с.: ил.
75. Моль А. Социодинамика культуры / Вступ.ст. Б.В. Бирюкова, Р.Х. Зарипова, С.Н. Плотникова М.: Прогресс, 1973. 406 с.
76. Наїр Савітрі. Мудра мова жестів // Кур’єр ЮНЕСКО. Листопад, 1993. С. 34-37.
77. О началах. Сочинение Оригена, учителя Александрийского. (Примечания и введение Н.Петрова). Новосибирск, 1993. 383 с.
78. Опанасюк В.А. Пластичне виховання. Навчально-методичний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв. Рівне: РДІК, 1997. 115 с.
79. Пастух В.В. Модерні хореографічні напрямки в Галичині (20-30-і роки ХХ століття). К.: Знання, 1999. 41 с.
80. Платон. Собр. соч. в 4 томах: Т. 4. М.: Изд-во «Мысль», 1993.
81. Почепцов Г.Г. Русская семиотика. Идеи и методы, персоналии, история. М.-К.: «Рефл-бук», «Ваклер», 2001.
82. Риман Гуго. Дельсарт // Музыкальный словарь. (Пер. с 5-го нем. издания Б.Юргенсона. Перевод и все дополнения под ред. Ю.Энгеля). Москва-Лейпциг: Издатель П.Юргенсон, 1896. С. 451
83. Ритм. Ежегодник Института Жак-Далькроза в Геллерау близ Дрездена. Т. 1. Берлин: Фриденау, 1912. 88 с.
84. Рутберг И.Г. Пантомима. Опыты по мимодраме. М.: Сов. Россия, 1977. 111 с. с ил.
85. Рутберг И. Пантомима. Первый опыты. М.: Сов. Россия, 1972
86. Савинов Н.Н. Жорж Бизе. М.: Молодая гвардия, 2001. 356 [12] с.: ил.
87. Сведенборг Эмануэль. О небесах, о мире духов и об аде. К.: Вид-во «Україна», 1993. 335 с.
88. Сведенборг Эммануил. Тайны неба. К.: «Преса України», «Пор-Рояль», 1993. 256 с.
89. Селезнева Т. Киномысль 1920-х годов. Л.: Искусство, 1972. 184 с.
90. Сидоров А.А. Современный танец. М.: Первина, 1922. 63 с.: ил.
91. Станиславский К.С. Мое гражданское служение России. Воспоминания. Статьи. Очерки. Речи. Беседы. Из записных книжек. М.: Правда, 1990.
92. Станиславский К.С. Моя жизнь в искусстве.М.: Искусство, 1962.572 с.
93. Станиславский К.С. Собр. соч. в восьми томах. Т.3. М.: Искусство, 1955. 500 с.; Т.6. М.: Искусство, 1959. 463 с.
94. Станішевський Ю.О. Балетний театр України: 225 років історії. К.: Музична Україна, 2003. 438 с.: іл.
95. Таиров А.Я. О театре. М.: ВТО, 1970. 601 с.
96. Театр и драматургия Японии. Сборник статей. М.: Главная редакция восточной литературы, 1965. 162 с.
97. Тома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої «Політики». К.: Основи, 2000.
98. Тютюнникова Т.Э. Видеть музыку и танцевать стихи Творческое музицирование, импровизация и законы бытия. М.: Едиториал УРСС, 2003. 264 с.
99. Февральский А.В. Пути к синтезу: Мейерхольд и кино. М.: Искусство, 1978. 239 с., 1 л. портр.
100. Флоренский П.А. Т.1. Столп и утверждение истины. М.: Правда, 1990. XVI, 490 с.
101. Фокин М. Против течения: Воспоминания балетмейстера. Сценарии и замыслы балетов. Статьи, интервью и письма. Л.: Искусство, Ленинградское отд-ние, 1981. 510 с., 37 л. ил.
102. Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики (Издание подготовил А.В.Лебедев). М.: Наука, 1989. 575 с.
103. Хогарт У. Анализ красоты. Л.: Искусство, 1987. 254 с.
104. Хохловкина А. Жорж Бизе. М.: Музгиз, 1954. 459 с.
105. Худеков С.Н. История танцев. Ч. 1. СПб., 1913. 308 с.
106. Чечель Наталія. Українське театральне відродження. К., 1993. 142 с.
107. Чупров М. На репетиции Станиславского // Театр. 1940. №8. С.109-113.
108. Шмідт Йохен. Постмодерний танець: нові фігури // Кур’єр ЮНЕСКО. 1996. березень. С. 18-21.
109. Шторк Карл. Система Далькроза. Л.-М.: Изд-во «Петроград», 1924. 133 с.
110. Эйзенштейн С.М. Монтаж. М.: Музей кино, 2000. 588 с.
111. Эйзенштейн С.М. Психологические вопросы искусства. М.: Смисл, 2002.
112. Яковлев М.М. Дельсарт // Музыкальная энциклопедия: Т. 2. (Гл. ред. Ю.В.Келдыш). М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1974. С. 195.

113. Alexander, F.M. The Use of the Self. London: Orion, 1985.
114. Appel, W., Schechner, R. ed. By Means of Performance. Cambridge University Press, 1997. 298 р.
115. Arnaud, Angйlique. Delsarte, ses cours, sa mйthode. Paris: Dentu, 1857.
116. Arnaud, Angйlique. Franзois del Sarte, ses dйcouvertes en esthйtique, sa science, sa mйthode, prйcйdй de dйtails sur sa vie, sa famille, ses relations, son caractиre. Paris: Ch. Delagrave, 1882.
117. Baumann, Йmile. Les grandes formes de la musique. L’њuvre de Camille Saint-Saёns. Paris: Librairie Ollendorff, 1923. 480 p.
118. Berlioz, Hector. А travers chants. Йtudes musicales, adorations, boutades et critiques. Paris: Michel Lйvy Frйres, 1862. 336 p.
119. Bishop, Emily M. Americanized Delsarte Culture. Chatauqua Century Press, Flood & Vincent, 1892.
120. Braunek, M. Theater im 20. Jahrhundert. Reinbeck: Rowohlts Encyklopдdie, 1998. 542 S.
121. Brown, F. Theater & Revolution. The Culture of the French Stage. N.Y.: Vintage books, 1989. 492 p.
122. Chassain-Dolliou, Laetitia. Le Conservatoire de Paris ou Les voies de la crйation. Paris: Dйcouvertes Gallimard, 1995. 128 p.
123. Сramer, F.A. Der unmцgliche Kцrper. Etienne Decroux und die Suche nach dem theatralen Leib. Tьbingen: Max Niemeyer Verl., 2001. 140 p.: 7 ill.
124. Debay, A. Hygiиne de la voix, et gymnastique des organs vocaux. Paris: Moquet, Libraire йditeur, 1852. [4] 356 p.
125. Delaumosne, Abbй. Pratique de l’Art Oratoire de Delsarte. Paris: Joseph Albanel Libraire, 1874.
126. Delsarte, Franзois. Archive du chants, Livraisons I-XIV. [Paris]: F.Delsarte, [1850].
127. Delsarte, Franзois. Esthйtique Appliquйe. Des Sources des l’Art // Battaille, Privat-Deschanel, Fйval, Delsarte, Confйrences de l’Association Philothechnique. Annйe 1865. Paris: Victor Masson et Fils, 1866. Р. 89-139.
128. Delsarte System of Oratory. Second Edition. New York: Edgar S. Werner, 1893. 606 p.
129. Dictionnaire de la Danse. Sous la direction de Philippe Le Moal. Paris: Larousse, 1999. 830 p.
130. Dillport, Rayda Wallace. The Pupils of Delsarte. Master&rs