СЛОВОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОДНИННИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. І. І. МЕЧНИКОВА

МАРТИНОВА
Лілія Борисівна

УДК 811.161.2΄42

СЛОВОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОДНИННИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Одеса — 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1 ТИПОЛОГІЯ КЛАСУ ОДНИННИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 11
1.1. Лексико‑граматичні розряди однинних іменників: склад та принципи розмежування 11
1.2. Семантична парадигматика однинних іменників. 24
1.3. Дериваційна парадигма: її статус серед комплексних одиниць словотвору та зв’язок з семантичними парадигмами сингулятивів. 35
РОЗДІЛ 2 СЛОВОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ АБСТРАКТНИХ ІМЕННИКІВ.. 45
2.1. Теоретичні засади дослідження абстрактних іменників. Структурна характеристика абстрактних іменників як основа відбору вершин словотвірних парадигм. 45
2.2.Формування ЛСГ непохідних абстрактних іменників. 51
2.3. Структура СП ЛСГ Антропоцентричні поняття”. 55
2.4. Структура СП ЛСГ Соціальні поняття”. 79
2.5. Структура СП ЛСГ ”Культурологічні поняття”. 87
РОЗДІЛ 3 СЛОВОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕЧОВИННИХ ІМЕННИКІВ.. 99
3.1. Теоретичні засади дослідження речовинних іменників. 99
3.2. Структура СП ЛСГ Матеріали”. 101
3.3. Структура СП ЛСГ Продукти харчування”. 109
3.4. Структура СП ЛСГ Рослини”. 118
3.5.Структура СП ЛСГ Рідини”. 125
3.6. Структура СП ЛСГ Атмосферні опади”. 130
РОЗДІЛ ІV СЛОВОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗБІРНИХ ІМЕННИКІВ.. 138
ВИСНОВКИ.. 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 163

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
СП — словотвірна парадигма[1]
ТСП — типова словотвірна парадигма
СЗ — словотвірне значення
ЛСВ — лексико‑семантичний варіант слова, семема
ЛСГ — лексико‑семантична група
ЛГР — лексико‑граматичний розряд
СП ЛСГ — словотвірна (і) парадигма (и) лексико‑семантичної групи

ВСТУП
Актуальність теми. Міжрівневі зв’язки словотвору як науки про способи творення слів надзвичайно широкі. Словотвір, тісно пов’язаний з лексикологією, семасіологією, ономасіологією, морфологією, синтаксисом та ін., не може не зазнавати зворотних впливів. Відомо, що втручання у дериваційні явища лексичних, семантичних процесів суттєво порушують регулярність словотвору. Зв’язок з морфологією, навпаки, здатний частково компенсувати його власну недостатню впорядкованість, адже ступінь регулярності мовних явищ на морфологічному зрізі — один з найвищих, що пов’язано з високою абстрактністю морфології.
Найбільш високі абстракції в категоризації явищ світу досягаються при їх класифікації за частинами та частками мови. Неможливо здійснити мовний акт називання певної сутності, не розпізнавши в ній предмет чи процес, стан чи ознаку, дію чи властивість В ієрархії категорій, що визначають місце слова у системі мови, найвищий рівень утворюється частиномовними категоріями з їх глибокими семантичними та ономасіологічними підвалинами” [98: 156].
Така висока абстрагованість граматичного рівня не є випадковістю, позаяк спирається на категоріальну структуру мислення в рамках цілісної мислиннєво‑мовленнєвої діяльності людини” [48: 4].
Цілком логічно, що вивчення дериваційних явищ, спроектованих на частини мови, набуває більш системного, більш регулярного, більш прогнозованого характеру. Останнє набуває особливого значення у вік комп’ютеризації, машинних перекладів тощо.
У мовознавстві вказана закономірність не залишилася непоміченою і відбилась у ряді наукових праць, що описують дериваційну поведінку певних груп іменників, прикметників, дієслів. Більш дослідженим у цьому аспекті є відприкметниковий та віддієслівний словотвір (див. монографічні праці В.Грещука, Т.М.Возного та ін.)., менше уваги приділяється відсубстантивному словотворові. Вивчення десубстантивів можна охарактеризувати як фрагментарне та несистематизоване. Його об’єктом є поодинокі лексеми або невеликі за обсягом, розрізнені, ізольовані лексико-семантичні групи. На сьогоднішній день в україністиці відсутні наукові роботи з вивчення дериваційних можливостей значних угруповань іменників, особливо об’єднаних не тільки на семантичних, але й граматичних засадах, що зумовило б системність дослідження та об’єктивність його висновків.
До перспективних в дослідницькому плані об’єктів можна віднести, ми вважаємо, клас однинних іменників. Звернення до нього, так само як і до іменника взагалі, не випадкове.
Іменник виділяється серед інших частин мови тим, що позначає предмет, першоелемент усього наявного в світі, форму матерії” [103: 20], відіграє важливу роль у пізнавальній діяльності людини, є ядерною одиницею номінації.
Суттєвим складником іменникового поля є однинні іменники, які на граматичному ґрунті категорії числа інтегрують такі об’ємні і значні самі по собі лексико‑граматичні розряди, як абстрактні, речовинні та збірні імена. Жоден з цих розрядів не досліджувався в аспекті його дериваційної потужності в сучасній українській мові. Дослідити словотворчий потенціал кожного розряду, порівняти їх словотворчі можливості та за результатами виявити словотворчий потенціал однинних іменників загалом — таке завдання видається доцільним для подальшої розробки теорії словотвору. Саме цей шлях здатний призвести до адекватного опису цілісної дериваційної системи мови. Такий підхід тільки започатковується. Десубстантиви є важливою частиною сучасного словотвору, тому вони потребують спеціального і уважного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ряд теоретико‑методологічних положень роботи було реалізовано при виконанні наукової роботи кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Граматичні категорії української мови” та кафедри гуманітарних наук Вінницького торговельно‑економічного інституту КНТЕУ та кафедри загального і слов’янського мовознавства Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова — кафедральна тема №220 (університетський реєстр), 0101U001413 — Державна реєстрація.
Об’єкт і предмет дослідження — об’єктом дослідження є семантико-граматичний клас однинних іменників як словотворча база формування десубстантивів різної частиномовної належності в сучасній українській мові. Предметом дослідження є дериваційний потенціал однинних іменників на рівні словотвірної парадигми; структурна і семантична класифікація десубстантивів; основні напрями дериваційного розвою абстрактних, речовинних та збірних іменників на сучасному етапі розвитку української мови.
Мета роботи — визначити словотворчий потенціал однинних іменників у сучасній українській мові, встановити структурну і семантичну типологію десубстантивів.
Відповідно до цієї мети визначаються конкретні завдання роботи:
— базуючись на лексикографічних даних, провести класифікацію лексичного матеріалу на рівні лексико‑семантичних варіантів слова: поділити однинні іменники на лексико‑граматичні розряди абстрактних, речовинних та збірних імен; далі — виділити у кожному розряді певні лексико‑семантичні групи;
— проаналізувати семантично‑словотвірну структуру десубстантивів, мотивованих абстрактними, речовинними і збірними іменами, встановити інвентар словотвірних категорій і словотвірних типів, які діють у відіменниковому словотворі;
— укласти типові словотвірні парадигми абстрактних, речовинних і збірних іменників, визначити ступінь їх відтворення у конкретних СП за допомогою словотвірних мікроструктур;
— проаналізувати чинники , що безпосередньо впливають на словотворчий потенціал іменників.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що :
- вперше клас однинних іменників є предметом лінгвістичного дослідження у повному обсязі;
- вперше встановлено словотворчий потенціал всього класу однинних іменників і кожного із лексико‑граматичних розрядів, що складають його — абстрактних, речовинних і збірних імен;
- вперше укладені типові парадигми: а) однинних іменників як семантико‑граматичного класу слів сучасної української мови; б) лексико‑граматичного розряду абстрактних іменників; в) лексико‑граматичного розряду речовинних іменників; г) лексико-граматичного розряду збірних іменників; д) кожної ЛСГ у складі лексико‑граматичних розрядів;
- подано структурно-семантичний опис десубстантивів як словотвірної підсистеми української мови на синхронному зрізі;
- зроблено прогнозуючі висновки щодо мовних реалізацій словотворчих можливостей однинних іменників в українській мові.
Теоретичне значення роботи визначається комплексним семантико-словотвірним аналізом однинних іменників як цілісного підрозділу іменникової системи сучасної української мови. Проведене дослідження доповнює і уточнює наявні в сучасній лінгвістиці погляди на дериватологічні особливості однинних іменників, відкриває перспективи для подальших узагальнень в сфері дериваційних підсистем, об’єднаних за морфологічними ознаками. Матеріали, методика та висновки роботи можуть служити підґрунтям для вивчення багатьох інших, досі не досліджених лексико-граматичних розрядів різних частин мови.
Практичне значення одержаних результатів.
Сучасні активні розробки проблем морфології і словотвору вимагають поглибленого вивчення категорії числа, розрядів, що формують його, граматичного статусу та словотворчої активності останніх. Дослідження у цьому науковому напрямку дає багатий фактичний матеріал для розробки спецкурсів, спецсемінарів із морфології, словотвору, лексики, лексикографії. Лексикографічна практика тісно пов’язана з використанням поняття словотвірна категорія”, яке ми обираємо за основну одиницю дослідження семантики похідних у цій роботі і яке є центральним для будь‑якого словникового тлумачення. Підведення рядів дериватів (іменників, прикметників, дієслів) під одну словотвірну категорію допоможе створенню однотипових, компактних лексикографічних формулювань, які нерідко надмірно різноманітні там, де необхідний один штамп.
Спостереження і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані і при укладанні посібників та підручників з української мови, а також у працях монографічного характеру про типологію відіменникового словотвору.
Матеріали роботи знадобляться і при вивченні української мови іноземцями застосуванням так званого гніздового методу.
Узагальнення, зроблені в дисертації, важливі для порівняльно‑типологічного вивчення мов, пор.: Систематичне порівняння слов’янських мов на рівні словотвірних гнізд — справа більш віддаленого майбутнього” [108: 53].
Матеріалом дослідження послугувала спеціально створена нами картотека десубстантивів, зафіксованих в одинадцятитомному Словнику української мови, шеститомному Українсько‑російському словнику, Словарі української мови за редакцією Б.Грінченка, у сучасній художній українській та перекладній літературі, усному мовленні.
Методи дослідження. Основним методом роботи є описовий, що включає: лінгвістичне спостереження, аналіз мовних явищ, відбір і систематизацію відповідних матеріалів. На різних етапах дослідження залучалися й інші наукові методи. Аналізуючи семантику похідних, виявляючи словотвірні категорії, що діють у відіменниковому словотворі, ми звертаємося до методу компонентного аналізу семантичної структури як твірних, так і похідних одиниць. В процесі поділу однинних іменників на лексико-граматичні розряди абстрактності, речовинності та збірності застосовувався функціональний метод, який давав змогу перевірити правильність результатів через включення іменників та їх значень у структурні одиниці вищого порядку речення та словосполучення. Для встановлення кількісної сторони словотворчого потенціалу систематично використовувався метод кількісних підрахунків, вкрай необхідний в роботі представленого типу.
Апробація дисертації. Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту кафедрою загального і слов’янського мовознавства Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова 7 квітня 2003, протокол №7. Результати досліджень апробовано на наукових конференціях професорсько‑викладацького складу Вінницького торговельно‑економічного інституту КДТЕУ (1997-2000 рр.). Основні положення роботи відображені у 4 публікаціях, загальним обсягом 1,2 др.арк.
Обсяг і структура дисертації. У відповідності до поставленої мети і завдань робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, 9 таблиць, списку використаної літератури (230 одиниць). Обсяг дисертаційного дослідження — 180с.
У першому розділі розглядаються загальні питання, що стосуються класу однинних іменників у сучасній українській мові: склад та статус лексико‑граматичних розрядів singularia tantum, їх семантична та дериваційна активність на синхронному зрізі, досліджується зв’язок між дериваційними та семантичними парадигмами сингулятивів.
Другий розділ присвячений встановленню словотворчого потенціалу абстрактних іменників. Описові цього процесу передує структурна та семантична класифікація абстрактних назв, а також їх поділ на лексико‑семантичні групи.
У третьому розділі встановлюється словотворчий потенціал речовинних іменників, які теж попередньо розподіляються за лексико‑семантичними групами.
У четвертому розділі описується специфіка та потенціал збірних іменників, робиться спроба ввести до їх складу не лише модифікаційні, але й мутаційні словотвірні типи.
Кожний розділ завершується таблицею, яка репрезентує типову словотвірну парадигму відповідно абстрактних, речовинних та збірних іменників.

[1] Згідно з літературними нормами сучасної української мови розрізняють терміни словотвірний” і словотворчий”. Словотвірний який має відношення до словотвору” (словотвірне значення, словотвірна категорія, парадигма, характеристика тощо). Словотворчий який бере активну участь у процесі творення слів”: словотворчий корінь, афікс, потенціал. (Див. Словник труднощів української мови”, с.275).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У сучасному вченні про частини мови недостатньо дослідженим вважаємо той аспект, що стосується вивчення словотворчих можливостей цих великих лексичних об’єднань. Встановленню словотворчого потенціалу іменника в сучасній українській мові, на наш погляд, повинно передувати об’єктивне членування цієї частини мови на лексико‑граматичні розряди, цілісність яких зумовлюється інтегруючими властивостями певних граматичних категорій. Однинні іменники, різні за семантикою, структурою, словотворчою та синтаксичною валентністю, функціонують як єдине ціле завдяки перш за все граматичній категорії числа.
У процесі нашої роботи ми дійшли висновку, що доцільним є поділ лексичного матеріалу однинних іменників на лексику термінологічного і нетермінологічного забарвлення, оскільки вказані підсистеми мають різні напрямки словотворчої активності. Основною одиницею класифікації сингулятивів нами вибраний ЛСВ слова.
Ці засади дозволили зробити такі висновки:
1. Вершинами словотвірних парадигм, що дозволять більш об’єктивно встановити словотворчий потенціал сингулятивів повинні бути вибрані:
— непохідні абстрактні іменники, оскільки необмежена кількість іменникових деад'єктивів і девербатів абстрактного характеру практично не бере участі у словотворчому процесі сучасної української мови;
— похідні збірні іменники, оскільки лексична збірність є невизначеною у своєму статусі та обсязі;
— речовинні іменники нетермінологічного характеру, оскільки терміни є особливою підсистемою із своїми законами функціонування.
Відповідно у роботі проаналізовано близько 1000 абстрактних непохідних іменників, понад 800 речовинних, майже 500 збірних.
2. Вершини словотвірних парадигм формують 3 ЛСГ абстрактних іменників (Антропологічні поняття”, Соціальні поняття”, Культурологічні поняття”) та 5 ЛСГ речовинних іменників (Продукти харчування”, Рослини”, Матеріали”, Рідини”, Атмосферні опади”). Збірні іменники як більш граматикалізований розряд розподіляються не за ЛСГ, а за словотвірними типами залежно від дериваційної оформленості (всього — 26 СТ).
3. Одиницею виміру словотворчого потенціалу лексем є словотвірна парадигма (СП). Ефективною є методика поділу СП на конкретні та типові.
4. Конкретні СП дають змогу встановити словотворчий потенціал окремих лексем, лексико‑семантичних груп, лексико‑граматичних розрядів, однинних іменників в цілому, що призводить до таких узагальнень:
— словотворчий потенціал лексико‑граматичного розряду абстрактних іменників становить 2,5 лексеми. Його складають потенціали ЛСГ Антропоцентричні поняття” — 4 одиниці; ЛСГ Соціальні поняття” — 2 одиниці; ЛСГ Культурологічні поняття” — 1,5 одиниці;
— словотворчий потенціал лексико‑граматичного розряду речовинних іменників становить 4 лексеми. Його складають потенціали ЛСГ Матеріали” — 3 одиниці; ЛСГ Продукти харчування” — 2,5 лексеми; ЛСГ Рослини” — 3 одиниці; ЛСГ Рідини” — 3 одиниці; ЛСГ Атмосферні опади” — 7 лексичних одиниць:
- словотворчий потенціал збірних іменників складає 1;
- словотворчий потенціал лексико‑граматичного розряду однинних іменників в цілому — 2,5 лексичних одиниці;
5. Типова СП дозволила виявити основні напрями дериваційних процесів
абстрактних, речовинних, збірних іменників та сингулятивів в цілому, спільне та різне у словотворі цих підсистем іменника в сучасній українській мові. Диференційними ознаками є:
— частиномовна будова типових СП різних лексико‑граматичних розрядів однинних іменників: у абстрактних іменників вона має 4-зонну субстантивно‑ад”єктивно‑дієслівну‑адвербіальну структуру; у речовинних — 3-зонну субстантивно‑ад”єктивно‑дієслівну ; у збірних — субстантивно‑ад’єктивну будову;
— специфічним є число словотвірних значень (словотвірних категорій)на базі кожного розряду: у типовій СП абстрактних іменників — 9 словотвірних значень; речовинних іменників — 10 словотвірних значень; збірних іменників — 3 словотвірних значення (за кількістю інваріантних значень);
— специфічним є ряд словотвірних значень, характерних тільки для одного розряду. До таких належать: словотвірне значення абстрактне поняття” (типова СП абстрактних іменників); словотвірне значення речовина”, конкретний предмет”, одиничність” (типова СП речовинних іменників). В цілому ця різниця в наборі значень визначається особливостями семантики твірних слів та соціальними замовленнями на ту чи іншу номінацію. Цікавим є процес самопоновлення лексико‑граматичних розрядів: на базі абстрактних утворюються абстрактні ж похідні назви (пор.: авантюризм, ідеалізм, кар'єкризм, догматизм, символізм, диктатура, гонорство та ін.); речовинні іменники активно продукують інші речовинні імена, що включаються до відповідних ЛСГ і одержують статус вершин нових СП. Пересікання семантики спостерігається: абстрактні іменники не породжують речовинних, а речовинні не утворюють абстрактних. Проте і ті, і інші є базою для створення суфіксально оформлених збірних іменників;
— специфічним для кожного розряду є ступінь продуктивності тих чи інших значень. Так, для абстрактних іменників найбільш типовим є похідні, що називають особу за професійною та предметно‑оцінною ознакою і які наявні чи не у кожній конкретній СП (пор.: гуморист, ідеаліст, мораліст, скандаліст; грішник, кривдник, мовник, клопотун та ін.). Порівняно з абстрактними, речовинні імена характеризуються невисокою активністю в плані створення професійних номінацій — найчастіше в зв’язку з відсутністю соціального замовлення на найменування діяча типу кефірник, соковник, сніговик чи крижаник.. Тому агентивне значення актуалізується в основному лише в СП ЛСГ Матеріали”, оскільки її члени називають речовини як об’єкт людської діяльності. Від збірних іменників агентиви рідкісні та епізодичні.
Різною продуктивністю у порівнюваних розрядах іменників відзначене інваріативне словотвірне значення який має те, на що вказує твірна основа” (з додатковою семою у значній мірі, кількості”), що реалізується у якісних прикметниках. Відмінною структурною особливістю ад’єктивного блоку СП абстрактних іменників у порівнянні з речовинними є значне переважання лексичних дериватів над синтаксичними дериватами — відносними прикметниками. Ця особливість притаманна в першу чергу ЛСГ Антропоцентричні поняття”, кожна конкретна СП якої обов’язково вміщує якісний ад’єктив, а більше 20 СП мають по 2-3 якісних прикметники з суфіксами ‑н‑, ‑лив‑, ‑ив‑, ‑овит‑, ‑ист‑, ‑ав‑, ‑к‑, ‑л‑, ‑уват‑, ‑уч‑, нульовим суфіксом.
Від збірних іменників якісні прикметники не утворюються.
Частотність творення дієслів також різнить лексико‑граматичні розряди, що розглядаються. Дієслівні блоки присутні у 70% конкретних СП абстрактних і 40% СП речовинних іменників. За групами показники частотності дієслів розподіляються так: ЛСГ Антропоцентричні поняття” має дієслівний блок практично у кожній конкретній СП, що складає 100%; ЛСГ Соціальні поняття” — дієслово утворюється у 80% конкретних СП; ЛСГ Культурологічні поняття” — у 25% СП (абстрактні іменники); ЛСГ Матеріали” — у 100% СП; ЛСГ Атмосферні опади” — у 60% СП4 ЛСГ Рідини” — у 50% СП; ЛСГ Продукти харчування” — 6%; в СП ЛСГ Рослини” дієслова відсутні (речовинні іменники).
Від збірних іменників дієслова не утворюються.
Здатність утворювати якісні прикметники та дієслова свідчить про значну словотворчу потужність лексики.
Нею відзначена в першу чергу ЛСГ Антропоцентричні поняття” (сфера абстрактних іменників), що потверджується її словотворчим потенціалом, найвищим на тлі решти абстрактних та речовинних ЛСГ. Необхідно також підкреслити, що це єдина група однинних іменників, яка здатна до утворення адвербіального блоку.
6. Типова СП здатна продемонструвати не тільки відмінні, але й спільні риси деривації різних розрядів однинних іменників. До них відносимо:
— загальну направленість твірних на створення десубстантивів, деад'єктивів та девербатів (творення прислівників не є типовим для однинних іменників, а характеризує словотвір на базі лише однієї ЛСГ із 8 розглянутих в рамках абстрактних та речовинних імен). Словотворчий потенціал збірних іменників незрівнянно менший і бідніший, проте його загальні напрями на наявних ділянках цілком співпадають з іншими розрядами;
— загальне переважання актів лексичної деривації над синтаксичною деривацією, пор.: лексичними дериватами є всі похідні субстантивного блоку, а саме предметні словотвірні значення особа”, конкретний предмет”, абстрактне поняття”, речовина”; модифікаційні словотвірні значення субстантивна оцінка”, збірність”, одиничність”, стилістична модифікація”; якісні прикметники та дієслова відповідної семантики. Зону синтаксичної деривації складають відносні прикметники та прислівники.
Такий розподіл сфер лексичної та синтаксичної деривації створює умови нерегулярності та незапрограмованості словотворчих процесів серед однинних іменників сучасної української мови, що відображено нами у порівнянні типових СП з основними мікроструктурами, що її реалізують.
Результатом цього є те, що єдиним дериватом, який повторюється без винятку у всіх конкретних і типових СП є відносний прикметник, що реалізує словотвірне значення загальна відносність”.
Таким чином, при більш абстрагованому аналізі словотвору абстрактних (непохідних) речовинних та збірних іменників виявляється, що ізоморфні явища превалюють над аломорфними.
Це дає змогу скласти типову словотвірну парадигму однинних іменників і тим самим до певної міри прогнозувати напрями дериваційних процесів у цій підсистемі сучасної української мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Адмони В. Г. Основы теории грамматики. — М.Л.: Наука, 1964. — 105с.
2. Актуальні проблеми категорійної морфології та дериватології // Наук. зап. Сер. Філологія. — Вінниця: ВДПУ ім.М.Коцюбинського, 2000. — №2. — 145с.
3. Алпатов В.М. История лингвистических учений. - М.: Языки русской культуры, 1998. - 350 с.
4. Алексеева Э. В. Имена собирательные в современном русском языке // Филологические науки. — 1982. — №3. — С.3739.
5. Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т.I. Лексическая семантика — М.: Школа «Языки русской культуры», Издательская фирма «Восточная литература РАН, 1995. — VIIIс., 472с.
6. Арбатский Д. И. Множественное число со значением разнородности (неоднородности) предметов // Ученые записки Казанского пединститута.// Вопросы теории и методики изучения русского языка. — 1971. — Т.7. — С.152158.
7. Арнольд И. В. Семантическая структура слова в современном английском языке и методика ее исследования (на материалах имени существительного). — Л.: Просвещение, 1966. — 191с.
8. Арутюнова Н.Д. О понятии системы словообразования (на материалах испанского языка) // Филологические науки. — 1960. — №2. — С.2431.
9. Арутюнова Н. Д. О значимых единицах языка // Исследования по общей теории грамматики. — М.: Наука, 1968. — С.58116.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. — М.: Сов. энциклопедия, 1966. — 607с.
11. Балалыкина Э. А., Николаев Г. А. Русское словообразование. — Казань: КГУ, 1985. — 182с.
12. Безпояско О. К. Зони перехідності в граматичні категорії числа іменників // Мовознавство. — 1995. — №23. — С.1217.
13. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії. — К.: Наук. думка, 1991. — 170с.
14. Безпояско О. К., Городенська К. Г. Морфеміка української мови. — К.: Наук. думка, 1987. — 290с.
15. Бенвенист Э. Общая лингвистика. — М.: УРСС, 2002. — 446с.
16. Блумфилд Л. Язык. — М.: Прогресс, 1968. — 606с.
17. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. — Л.: Наука, 1976. — 255с.
18. Борисова Л. П. Развитие словообразовательных гнезд с синонимическими исходными словами: Автореф. дис. канд. филол. наук. — Донецк, 1989. — 18с.
19. Бортэ Л. В. Референтно-граматические разряды основных категориально-грамматических классов // Изучение языкового строя в свете ленинской теории отражения. — Кишинев: Штиинца, 1984. — С.3140.
20. Боюн А. М. Иерархия семантической структуры вершины словообразовательного гнезда (на материалах СГ со словомвершиной вода): Автореф. дис. канд. філол. наук. — К., 1995. — 16с.
21. Бузашиова К. Возможности и границы моделирования на уровне словообразовательных парадигм // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. — М.: Наука, 1987. — С.1419.
22. Букреева Е. И. Выражение категории единичности в сфере неисчисляемых имен существительных в современном английском языке // Романские и германские языки. Функциональный и лингвометодические аспекты описания: Сб. науч. тр. — К.: Наук. думка, 1985. — С.2433.
23. Булатова Л.К. Еще о грамматическом статусе категории числа // Проблемы структурной лингвистики. — М.: Наука, 1983. — С.120130.
24. Булаховський Л. А. Вибрані праці в 5-ти т. / Ред. І.К.Білодід та ін. — К.: Наук. думка. — 1978. — Т.3. — 552с.
25. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. — К.: Тезис, 2002. — 528с.
26. Валгина Н. С. Активные процессы в современном русском языке. — М.: Арбат, 2002. — 304с.
27. Василевич А. В. Словообразовательные гнезда корней слов со значением мышления в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. — К., 1985. — 24с.
28. Васильченко В. М. Внутрішня форма відносних прикметників // Система і структура східнослов’янських мов. Зб.наук.праць. — К.: Нац.пед.ун-т ім.М.П.Драгоманова, 1998. — С.167171.
29. Вендина Т. И. Дифференциация славянских языков по данным словообразования. — М.: Наука, 1990. — 163с.
30. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). — М.: Высшая школа, 1972. — 614с.
31. Висоцький А. В. Склад та структура лексико-семантичних груп якісних прикметників в українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. — К., 1998. — 18с.
32. Вихованець І. Різновиди транспозицій // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. — Кіровоград: КДПУ, 1997. — Вип.2. — С.5760.
33. Вихованець І. Частини мови в семантико—граматичному аспекті. К.: Наук.думка, 1988. — 256с.
34. Вівяр Г. М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові : Автореф. дис. канд. філол. наук. — Дніпропетровськ, 1992. — 16с.
35. Возний Т. М. Семантичний взємозв’язок між твірними іменниками і похідними дієсловами на ити— // Мовознавство. — 1977. — №3. — С.2934.
36. Возний Т. М. Словотвір дієслів в українській мові в порівнянні з російською та білоруською. — Львів: Вища школа, 1981. — 185с.
37. Волоцкая З. М. Семантическая классификация и способы образования отыменных глаголов // Структурная типология языков. — М.: Наука, 1966. — С.2432.
38. Гвоздев А. Н. Современный русский язык. Ч.1. — М.: Просвещение, 1973. — 431с.
39. Герета М. І. Особливості словотвірної структури суфіксальних збірних іменників // Мовознавство, 1977. — №1. — С.7983.
40. Голанова Е. И. Словообразовательные средства, выражающие категорию отвлеченности в разных типах речи. Грамматические исследования. Функционально-стилистический аспект. Морфология. Словообразование. Синтаксис. — М.: Наука, 1991. — С.102131.
41. Городенська К. Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалах іменника) // Мовознавство. — 1994. — №6. — С.2228.
42. Городенська К. Г., Кравченко М. В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). — К.: Наук. думка, 1981. — 197с.
43. Горпинич. В. О. Словотворення і словотвір української мови. — К.: ДКУПНТ, 1995. — 68с.
44. Горпинич В. О. Українська словотвірна дериватологія: Навч. посібник. — Дніпропетровськ: Дніпр. держ. ун-т, 1998. — 189с.
45. Горшкова И. М. Лексико-грамматическая характеристика и особенности функционирования существительных singularia tantum в чешском языке в сопоставлении с русским: Автореф. дис. канд. филол. наук. — М., 1978. — 16с.
46. Грещук В. В. Спільнокореневі іменники на ‑ість, ‑ота, ‑ина, ‑щина в сучасній українській мові // Мовознавство. — 1977. — №2. — С.2732.
47. Грещук В. В. Поняття словотвірної парадигми в сучасній дериватології.// Мовознавство. — 1985. — №1. — С.2127.
48. Грещук В. В. Український відприкметниковий словотвір. — Ів.-Франківськ: Плай, 1995. — 206с.
49. Грищенко Л. Ю. Іменники з вихідною формою множини в сучасній українській мові: Зб. наук. праць // Система і структура східнослов’янських мов. — К.: Нац.пед.ун-т ім.М.П.Драгоманова, 1998. — С175178.
50. Гухман М. М. Грамматическая категория и структура парадигм. Исследования по общей теории грамматики. — М.: Наука, 1968. 167с.
51. Давыдова Н. В. Словообразовательная парадигма в системе номинативной деривации. — Гродно, 1986. — С.254256.
52. Дегтярев В. И. Формирование категории вещественности // Вопросы языкознания. — 1971. — №6. — С.5462.
53. Дегтярев В. И. Основы общей грамматики. — Ростов-на-Дону: РГУ, 1973. — 255с.
54. Дегтярев В. И. Собирательность и категория числа в истории славянских языков // Вопросы языкознания. — 1982. — №4. — С.92101.
55. Демьяненко Н. К. Грамматические разряды имен существительных в современном русском языке // Вопросы изучения русского языка. — Днепропетровск: Изд-во Днепр. ун‑та, 1972. — С.101105.
56. Денисик Л.Н. Словообразующий потенциал вещественных существительных в современном русском языке. Автореф. дис. канд. филол. наук. Киев, 1988. 16 с.
57. Дерезенко В. В. Отадвербиальное словообразовательное гнездо: структура, семантика, потенциал: Автореф. дис. канд. филол. наук. — Запорожье, 1996. — 24с.
58. Деривационные отношения в лексике русского языка: Сб. науч. тр. — Тверь: ТГУ, 1991. — 117с.
59. Десницкая А. В. Категория собирательности и категории массы в истории грамматического строя албанского языка // Грамматический строй балканских языков. — Л.: Наука, 1976. — С.923с.
60. Дияк О. В. Словотвірна парадигма кореня золот‑ у сучасній українській мові // Система і структура східнослов’янських мов: Зб.наук.праць. — К.: Нац.пед.ун-т ім.М.П.Драгоманова, 1998. — С.178183.
61. Еселевич И. Э. Из истории категории собирательности в русском языке. — Казань: КГУ, 1979. — 180с.
62. Загнітко А. А. Семантика іменних категорій // Мовознавство. — 1990. — №1. — С.2934.
63. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. — Донецьк: ДонДУ, 1996. — 437с.
64. Задорожная Н. О. Словообразование собирательных имен существительных украинского языка (исторический анализ): Автореф. дис. канд. филол. наук. — К., 1989. — 18с.
65. Задорожна Н. О. Назва сукупності однорідних рослин в українській мові: Зб.наукових праць на честь 70-річчя В.О.Горпинича // Питання мовознавства. — Кіровоград: КДПУ, 1997. — С.7277.
66. Задорожна Н. Збірні іменники із суфіксами іншомовного походження в історії української мови // Питання мовознавства. — Кіровоград : КДПУ, 1999. — С.9096.
67. Захлюпана Н. М. Віддієслівні іменники на ка в українській мові // Мовознавство. — 1981. — №4. — С.3841.
68. Зверев А. Д. Словообразование в восточнославянских языках. — К.: Вища шк., 1981. — 217с.
69. Земская Е. А. О некоторых нерешенных вопросах теории синхронного словообразования // Тез. докл. всесоюз. науч. конф. по теоретическим вопросам языкознания. — М.: Наука, 1974. — С.2527.
70. Земская Е. А. О парадигматических отношениях в словообразовании. Виноградовские чтения ІVIІІ. М.: Наука, 1978. С.6377.
71. Земская Е. А. Активные процессы современного словопроизводства // Русский язык конца ХХ ст. (19851995). — М.: Русский язык, 1996. — С.9298.
72. Исаченко А. В. О грамматическом значении // Вопросы языкознания. — 1961. — №1. — С.2843.
73. Історія української мови / Винник В.О. та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — 743с.
74. Калачева Л. Г. О семантической характеристике вещественных существительных // Уч. зап. Ленинградск. гос. пед. ин-та — Л.: ЛГПИ, 1971. — Т.47. — С.197209.
75. Карпіловська Є. А. Семантика і структура дієслівних зон у відсубстантивних словотворчих гніздах: Зб. наук. праць // Семасіологія і словотвір. — К.: Наук. думка, 1989. — С.4953.
76. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української мови: буд.ова та реалізація / Ін-т. мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. — К.: Наук. думка, 1999. — 297с.
77. Каспришина З. Е. Множественность словообразовательной мотивации в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. — К., 1989. — 16с.
78. Категория количества в современных европейских языках / АкуленкоВ.В., ИвачкоС.А. и др. — К.: Наук. думка, 1990. — 284с.
79. Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. — Л.: Наука, 1972. — 216с.
80. Ким С. Л. Семантика относительных прилагательных русского и узбекского языков. — Ташкент: Фан, 1986. — 86с.
81. Клименко Н. Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. — К.: Наук. думка, 1973. — 186с.
82. Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови: Навч. посібник / Київський ун-т ім.Т.Г.Шевченка. — К. КНУ, 1998. — 182с.