Смирна Леся В’ячеславівна Український мистецький нонконформізм як соціокультурний феномен XX століття

Краткое описание

Смирна Леся В’ячеславівна, старший науковий спів­робітник відділу методології мистецької критики Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мис­тецтв України: «Український мистецький нонконформізм як соціокультурний феномен XX століття» (26.00.01 - тео­рія та історія культури - мистецтвознавство). Спецрада Д
у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
СМИРНА Леся В’ячеславівна
УДК 75.03 (477) «1920-2000»
УКРАЇНСЬКИЙ МИСТЕЦЬКИЙ НОНКОНФОРМІЗМ
ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
ХХ СТОЛІТТЯ
Спеціальність 26.00.01 Теорія та історія культури (мистецтвознавство)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, ре-
зультатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Науковий консультант: Пучков Андрій Олександрович
доктор мистецтвознавства, професор
Київ - 2018

Вступ 22
Розділ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦЬКОГО НОНКОНФОРМІЗМУ 30
1.1 Науково-теоретичні підходи до проблеми українського
мистецького нонконформізму 30
1.2 Теоретико-методологічні засади дослідження 50
1.3 Термінологічний аналіз предметної сфери дослідження
українського мистецького нонконформізму 56
1.4 Український мистецький нонконформізм: термін та явище 67
1.5 Мистецький нонконформізм: світові тенденції 80
Розділ ІІ СИСТЕМА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ
ПЕРІОДИЗАЦІЇ НОНКОНФОРМІЗМУ В УКРАЇНІ 109
2.1 Формування ідейних засад нонконформізму: від «розстріляного
відродження» до «відлиги» (середина 1920 - початок 1960-х) 109
2.2 Класичний нонконформізм (початок 1960 - середина 1970-х) 136
2.3 «Розгерметизація» класичного нонконформізму
(середина 1970 - початок ХХІ ст.) 146
Розділ ІІІ ОСНОВНІ ВІХИ РОЗВИТКУ НОНКОНФОРМІЗМУ В ХУДОЖНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ 170
3.1 Протононконформізм 1930-1940-х та прояви «суворого стилю» 170
3.2 «Національна форма» та «сучасний стиль» нонконформізму
в мистецтві 1960-х 192
3.3 Мистецькі пошуки нонконформізму у 1970-і - на початку 1980-х 207
3.4 Прояви національної самоїдентичності митця у мистецькому
нонконформізмі України 1980-х - початку 1990-х 217
3.5 Постнонконформізм в українському художньому просторі
кінця ХХ - початку ХХІ століть 230
Розділ IV ОСЕРЕДКИ НОНКОНФОРМІЗМУ
В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ 242
4.1 «Київська школа» українського нонконформізму 242
4.2 Північно-західні осередки нонконформізму 281
4.3 Південно-східні осередки нонконформізму 299
Розділ V ФУНКЦІОНУВАННЯ ТВОРІВ НОНКОНФОРМІЗМУ
В КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНОСТІ 318
5.1 Музеєфікація творів нонконформізму 1990-х 318
5.2 Державні та приватні колекції творів нонконформізму в Україні 328
5.3 Презентації українського мистецького нонконформізму
за кордоном у 1970—1980-і 336
Висновки 362
Список використаних джерел 369
Додаток 437

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення широкого культур¬но-мистецького явища - українського нонконформізму у візуальному мисте¬цтві першої третини ХХ - початку ХХІ століття, що постало у середині 1920¬х як форма спротиву тоталітарній системі та її наріжному методу в культурі - соціалістичному реалізму. На основі розгляду світоглядних і філософських засад нонконформізму, художньо-естетичних стратегій митців, становлення мистецьких тенденцій та осередків здійснено історико-культурну реконстру¬кцію нонконформізму в українському мистецтві та вироблено його періоди¬зацію. Показано, що український мистецький нонконформізм є і формою опору загальнорадянській ідеології, і формою виборювання та збереження цілісного образу національної української культури в її мистецькому прояві, що, насамперед, і вирізняє українське мистецтво серед мистецтва інших на¬родів СРСР і країн «соцтабору».
2. Визначено, що специфіка сучасного розуміння нонконформізму по-лягає у перегляді його як особливого явища української культури, що постав внаслідок виборювання права художника на національне мистецтво й худож¬ню культуру в цілому та сформував сталу традицію опору асимілятивним процесам в українській культурі. Відповідно показано, що нонконформізм впливав і продовжує впливати на ментальні основи художньої творчості українського митця, формуючи світоглядні орієнтації української культури в цілому та водночас передбачаючи нові моделі мистецького розвитку. Указа¬но, що на відміну від настанов соцреалістичного радянського мистецтва, ук¬раїнський мистецький нонконформізм віддзеркалював національні, духовні та світоглядні орієнтації нації. Завдяки ментальному підґрунтю він постає найбільш виразним, всеохоплюючим і найпереконливішим мистецьким яви¬щем, що протистояло офіційній радянській доктрині соцреалізму, а зараз протистоїть «демократичним» вадам «суспільства виживання». Нонконфор¬мізм обумовлений традицією та сталою формою репрезентації митця у суспі¬льстві, що досі впливає на формування національного творчевияву та мисте¬цького світогляду художників України.
Визначено поняттєво-категоріальний апарат дослідження: «мистецький нонконформізм», «класичний нонконформізм», «конспективний постмодер-нізм», «концепт національного», «постнонконформізм», «протононконфор- мізм», «радикальний нонконформізм», «репресоване мистецтво», уточнено дефініції: «андеграунд», «бойчукізм», «відлига», «дисидентство», «конфор-мізм», «концептуалізм», «мистецький нонконформізм», «національна фор¬ма», «суворий стиль», «сучасний стиль», «трансавангард», «фольклоризм», «шістдесятництво».
3. З’ясовано, що світові тенденції нонконформних рухів в мистецтві свідчать про інваріантність взаємостосунків митця і влади. З точки зору ор-ганізації художньої форми український мистецький нонконформізм може бу¬ти долучений до мистецьких тенденцій низки країн із колишнім соціалістич¬ним вектором розвитку (країни Центральної Європи) з їхньою орієнтацією на локальність, спрямованість на висвітлення національної складової та непо¬вторну осібність у системі світової (принаймні європейської) культури. У східноєвропейській мистецькій традиції провідну роль відігравали не стільки політичні обставини та ідеологічні особливості ладу, скільки прагнення мит¬ців зберегти етноособливість, як це було - попри все інше - у тодішніх союз¬них республіках: Грузії, Вірменії, Азербайджені, Узбекистані, Прибалтиці.
Показано, що особливим світоглядно-ідейним і до певної міри парадоксаль¬ним виявляється «феномен Сікейроса», тобто намагання митця, який, пра¬цюючи в офіційний спосіб та у дозволеній творчій манері, більшою мірою служить неофіційним проявам мистецтва, ніж відверто нонконформістські художники. На прикладі чотирьох континентальні локацій (Південна та Пів¬нічна Америка, Західна і Східна Європа, Східна Азія) показано різні механіз¬ми прояву нонконформізму за різних суспільно-політичних умов.
4. Встановлено, що історичні періоди формування українського мисте-цького нонконформізму можна поділити на наступні етапи:
- протононконформістський етап, що бере початок з 1926 року (лист Сталіна Кагановичу «та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» від 21.04.1926) і три¬ває до початку хрущовської відлиги (друга половина 1950-х);
- класичний нонконформізм (початок 1960-х - 1970-і);
- »розгерметизація» класичного нонконформізму (1977-1984 рр.);
- »зрілий нонконформізм» (1985-1991 рр.);
- постнонконформізм як художня форма будь-яких протестних рухів в культурі та мистецтві (з 1991 року до сьогоднішнього дня).
5. Обґрунтовано, що мистецькі тенденції українського нонконформізму були спрямовані на збереження національно орієнтованих рис самореалізації митця, що упродовж десятиліть зумовлювало форми протесту в мистецтві та культурі в цілому. З’ясовано, що результати творчості українських художни¬ків нонконформістського спрямування відрізнялися від результатів творчості звичайного митця homo soveticus. Показано, що якщо радянськість мистецтва була офіційною нормою, то українськість мистецтва ставала неофіційною антинормою, тобто, українська тема мимоволі була проголошена владою як нонконформістська, тим самим означившись у вимірі культурного і політич¬ного явища.
Доведено, що духовні та візуальні трансформації української теми пройшли декілька етапів становлення. У 1910—1930-і інтерпретація українсь¬кої теми була пов’язана з традицією синтезу мистецтв православної культури візантизму, проторенесансу та українського примітиву школи Бойчука та на-ділялася сакральністю. У I960—1970-і художники повертаються до українсь¬кої теми у її фольклорно-модерністичних варіаціях. У другій половині 1980-х - на початку 1990-х митці намагалися відійти від стереотипного уявлення у вигляді локально-герметизованого фольклоризму (глечик, горщик, шарова¬ри), привести українську тему до європейської естетичної норми, використо¬вуючи естетичний постмодерний тезаурус, і тим самим - до вироблення но¬вих стереотипів.
Показано, що однією з активних мистецьких форм опору, що заперечу-вала артефактність мистецтва як такого, був радикальний нонконформізм (або нонконформізм «чистої ідеї») - світоглядний молодіжно-студентський культурний напрям представників київського урбаністичного арт-середовища кінця 1970-х - початку 1980-х.
Доведено, що світоглядні орієнтації українського нонконформізму збе-регли цінність дотепер у формі постнонконформізму - досить дискусійного явища 1990-2000-х, що виникло на руїнах посттоталітарного режиму в умовах демократичних свобод. У наш час його рефлексії відчутні в творчо¬сті майстрів, які сформувалися у 1960-1980-і та розвивали критерії художно¬сті попередніх десятиліть. До них долучилося й покоління митців 1990 -х, ес¬тетичні підходи, візуальна структура, проблематика, теми і сюжети яких склалися під впливом традиційного нонконформізму. Показано, що постнон- конформізм поєднує в собі як симулякрові настанови протесту заради проте¬сту, так і звернення до протононконформізму. Протестна ментальність збері¬гається як у радикальних митців, налаштованих бути незалежними від коме¬рційних інституцій, так митців, що зберігають традиційні форми творчевияву та є опонентами до сучасного контеморарного мистецтва.
6. Визначено, що нонконформісти міських геолокацій України реалізу-вали різні версії загального вектору руху, що спрацьовував на збереження національної культури та відкритість до європейських цінностей. Матеріаліс-тичній радянській ідеології київські митці протиставили вихід за межі раціо-нального досвіду та пошук вічних основ світобудови, потаємних вимірів ми-стецтва. У Харкові набула конвергентності мистецька модель, що зводилася до приховано-критичного осмислення конструкту «радянського». Серед ху¬дожніх стратегій одеського регіону слід виокремити дві основні: модерніст¬ську з її опертям на традиції імпресіонізму й авангарду, та постмодерністсь- ку, що спиралася на концептуальне осягнення мистецьких явищ. Львівські художники були зорієнтовані на образно-сюжетну проблематику європейсь¬кого модернізму з виразним регіоналізмом, локальністю пошуків, пов’язаних із національним і переважно міським контекстом культури. Розробивши ос¬новні наративи української ідентичності, митці Закарпаття постали своєрід¬ними ілюстраторами життя і побуту краю. Традиція органічно продовжува¬лася, змінювалися лише інтерпретація й тезаурус художньої мови: від реаліс¬тичних інтерпретацій сільської автентики до оптичних прийомів. Загальним базисом для зазначених векторів були: європейський модернізм, мексикансь¬кий моралізм, мистецтво 1920-1930-х. Сама наявність художніх шкіл, що ви¬різнялися за характером, свідчить про єдність нонконформістського руху, а не про роз’єднаність нонконформістів на ці школи.
7. Проаналізовано стан музеєфікації творів нонконформізму 1990-х, охарактеризовано процеси створення в Україні державних і приватних коле¬кцій творів нонконформізму, досліджено виставкову діяльність як чинник інтеграції українських художників-нонконформістів у світовий культурно- мистецький простір. Показано, що формування державних і приватних збі¬рок, колекцій творів нонконформістів має спорадичний і нерегульований ха¬рактер. Накопичення творів неформального мистецтва у межах галерейного бізнесу почалося з кінця 1980-х. З часу здобуття Україною незалежності від¬бувалися поступові процеси легалізації приватного колекціонування, власни¬ки колекцій намагалися пристосуватися до нового законодавства. Вони поча¬ли шукати насамперед економічні способи діяльності своїх приватних збірок, а саме: продажу, обміну, доформування або експонування творів на аукціо¬нах тощо. Ці процеси набули особливої актуальності в останні роки, коли твори нонконформістів стали класикою і жадані у музейних колекціях, при¬чому не у фондах, а в експозиції. Виставкова діяльність, пов’язана з презен¬тацією мистецтва українських нонконформістів в просторі закордонних гале¬рей і виставкових залів, має вже сталу традицію, біографія виставок призво¬дить до висновку, що це мистецтво стало українською візитівкою свободи на Заході.
Отже, дослідження показало, що своєю вкоріненістю в культурі україн¬ський мистецький нонконформізм актуалізує поряд з іншими можливими ва¬ріантами трагічно-ігрового сприйняття дійсності, максималізмом моральних засад, підвищену значимість особистісного переживання подій і фактів, ви¬сокий ціннісним статусом мистецької і людської жертовності заради свободи. За усього розмаїття моральних цінностей нонконформізм виправданий і не-обхідний як суттєва творча позиція й опозиція в правдивому діалозі.