СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ДЕПРИВОВАНИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.І.І. МЕЧНИКОВА
Інститут соціальних наук

На правах рукопису

Мосійчук Тамара Євгеніївна

УДК 316.35:364.048.6(043.5)

СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ДЕПРИВОВАНИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

22.00.04. спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Подшивалкіна Валентина Іванівна
доктор соціологічних наук,
професор

Одеса 2008

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ................ 12
1.1. Основні напрями дослідження соціальної реабілітації в міждисциплінарному вимірі............................................ 14
1.2. Соціальна реабілітація в системі соціологічних понять.................................................................................. 32
1.3. Соціальна реабілітація в контексті суспільства ризиків................................................................................. 65
Висновки до розділу 1........................................................ 83
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ в СОЦІОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ.................................................................................................... 87
2.1. Концептуалізація соціальної реабілітації як виду соціологічної діяльності..................................................... 87
2.2. Соціально-депривовані категорії населення як об’єкт соціальної реабілітації...................................... 110
2.3. Організація та методи дослідження стратегій і механізмів соціальної реабілітації.................................. 117
Висновки до розділу 2...................................................... 126
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ДЕПРИВОВАНИХ ТА СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ................................................................. 130
3.1. Соціальна реабілітація хворих та інвалідів.............. 130
3.2. Соціальна реабілітація делінквентів (на прикладі молодих засуджених жінок)....................... 166
Висновки до розділу 3...................................................... 191
ВИСНОВКИ.......................................................................................... 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................. 199

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах трансформації українського суспільства актуалізується проблема соціальної реабілітації. Це комплексна проблема, і в її вирішенні беруть участь як державні, суспільні та приватні, так і благочинні організації, заклади та фонди. Однак така діяльність втрачає системний характер.
Це зумовлено насамперед тим, що сучасна ситуація в країні характеризується руйнуванням форм і способів життєдіяльності, що складалися десятиліттями в усіх верствах суспільства, а перехід на нові форми господарювання, управління та перерозподіл посилюються напругою ритму суспільного життя, внаслідок чого виникають нові ризики: технологічні, економічні, політичні, соціальні, екологічні.
Сучасний стан соціально-економічної та соціально-політичної сфер водночас продукує зростання ситуацій ризику: соціальну депривацію, соціальну вразливість, девіацію й делінквентність; обмежує доступ до діяльності основних соціальних інститутів, що розподіляють ресурси, і призводить до порушення чи розриву соціальних зв’язків індивідів із суспільством.
Особливість сьогоднішнього часу зростання кількості осіб, змушених ризикувати в умовах ускладнення та непередбачуваності соціальної реальності. Девіантна поведінка, що супроводжується ризиком, сприяє пошуку нових способів самоактуалізації, самореалізації й самоствердженню особистості. Останнє є важливою психологічною причиною, що пояснює бажання людей відповісти на виклик швидко мінливої соціальної реальності. Девіантна поведінка, як така, що відхиляється від домінуючих у соціумі соціокультурних очікувань і норм, узвичаєних правил виконання соціальних ролей, стає одночасно як важливим стимулом розвитку соціуму, так і чинником його криміналізації та глибокої поляризації.
Про крайність проявів соціальної поляризації впродовж останніх років свідчить явище соціальної ексклюзії, одним із чинників якого є міжособистісне відчуження, що супроводжується розширенням ареалу егоїстичного індивідуалізму. Основними чинниками хронізації в плані депривації стало зростання безробіття, збільшення захворювань та соціальних хвороб, інвалідизації населення, що, безумовно, вимагає відновлення працездатності, соціальних статусів, здоров’я та соціальних зв’язків у соціумі.
Необхідно зазначити, що сучасному суспільству властива менша заданість з боку держави й індивідуалізація можливостей кожної людини, зменшилася роль держави в регулюванні суспільного життя в цілому та життя особистості зокрема.
Завдяки самоорганізаційним процесам у суспільстві поряд з державними збільшилося число недержавних організацій, приватних організацій та закладів (притулків) реабілітаційної діяльності, однак, на жаль, вони ще не задовольняють потреб зростаючої кількості об’єктів реабілітаційного впливу. Реабілітаційний потенціал держави надто мізерний для підтримання великої кількості соціально незабезпечених та соціально вразливих груп населення, які потребують соціальної підтримки чи соціальної допомоги. Вирішення багатьох проблем ускладнюється нерозробленістю проблем соціальної реабілітації як у суспільній практиці, так і в теорії соціальних наук, зокрема в соціології. Тому актуальність теми зумовлена потребою осмислення проблем аналізу соціальної реабілітації, вивчення цього феномену, а також формування моделі соціальної реабілітації (що, в першу чергу, вказує на способи реабілітації). Актуалізуються проблеми вдосконалення різноманітних механізмів соціальної реабілітації, які ще не набули достатнього осмислення та потребують подальшого дослідження, визначення стратегій і технологій соціально-реабілітаційної діяльності щодо різних категорій населення, а також соціологічного обґрунтування поняття соціальна реабілітація”.
При цьому слід зазначити, що поняття соціальної реабілітації постійно у фокусі уваги науковців у галузі медицини: К.Бабова [Бабов, 1996], Г.Дмитрієвої [Дмитрієва, 1999], М.Кабанова [Кабанов, 1985], Ю.Лисицина [Лисицин, 1988], А.Литвиненка [Литвиненко, 1996], В.Сахна [Сахно, 1988]; галузі права: Б.Безлепкіна [Безлепкін, 1979], А.Едиляна [Едилян, 1978], О.Капліної [Капліна, 1997], Т.Таджієва [Таджієв, 1986], які вирізняють реабілітацію як соціальний інститут, як категорію кримінально-процесуального права й науки кримінального процесу. Теоретичні аспекти соціальної реабілітації інвалідів представлені працями Ж.Глозмана [Глозман, 1990], Н.Дємєнтьєвої [Дементьева, 2004], Є.Холстової [Холстова, 2004]; соціально-трудову реабілітацію інвалідів та людей похилого віку досліджували А.Дискін [Дыскин, 1996], Н.Єгоров [Егоров, 1985], Б.Зімін [Зимин, 1979], Е.Танюхіна [Танюхина, 1996]. Соціальна політика та соціально-психологічні аспекти реабілітації постраждалих від аварії на ЧАЕС знайшли своє відображення в дослідженнях С.Брітченка [Брітченко, 1995], В.Ворони [Ворона], Є.Головахи [Головаха, 1994], Н.Паніної [Паніна, 1994], Ю.Саєнка [Саєнко, 1995], Н.Саппи [Саппа, 1999], М.Тищука [Тищук], Ж.Тощенка [Тощенко, 1998], М.Шульги [Шульга, 1995], С.Щавля [Щавель, 1997]. Соціальна політика й організація охорони здоров’я, соціальні парадигми здоров’я, явища алкоголізації, наркотизму, соціальні проблеми збереження психічного здоров’я та соціальної реабілітації розглядалися в наукових доробках А.Баранова [Баранов, 1997], Е.Гансової [Гансова, 1997; Гансова, 1999], О.Дікової-Фаворської [Дикова-Фаворская, 2005, 2006, 2007], О.Корнієнка [Корнієнко, 1994], Н.Побєди [Победа, 2006], В.Подшивалкіної [Подштвалкіна, 2001].Проте комплексного дослідження соціальна реабілітація з боку соціалогічної спільноти ще не набула. Наукове завдання дисертаційної роботи полягає у дослідженні процесу соціальної реабілітації як соціальної інституції в умовах зростання соціогенних ризиків у сучасному суспільстві.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в контексті науково-дослідної теми кафедри соціології Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова Ідентифікаційні зміни та пошук нової ідентичності” (номер державної реєстрації 01007U005075). Внесок автора полягає в розробці нової соціологічної моделі, яка дала змогу розкрити специфіку соціальної реабілітації як соціальної інституції.
Мета дисертаційного дослідження. Мета дослідження полягає в концептуалізації й емпіричному обґрунтуванні специфіки механізму реабілітації соціально-депривованих категорій населення як соціальної інституції в сучасних умовах.
Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення таких завдань:
1) дослідити еволюцію змісту й окреслити мету, способи вживання поняття соціальної реабілітації в контексті різних наукових напрямів, зокрема з точки зору медицини, психології, соціальної роботи, права;
2) здійснити теоретико-методологічне обґрунтування соціальної реабілітації та визначити її роль і місце в системі соціологічних знань, а також запропонувати власну інтерпретацію та спосіб її наукового використання в межах окреслених у дисертації проблем;
3) розробити модель соціальної реабілітації соціально-депривованих груп населення в умовах зростання ризиків у сучасному українському суспільстві;
4) виявити джерела та розкрити механізми інституціювання реабілітаційної діяльності соціально-депривованих груп населення;
5) з’яcувати особливості соціальної реабілітації соціально-депривованих груп населення на індивідуальному та груповому рівнях, а також схарактеризувати її основні технологічні різновиди.
Об’єкт дослідження соціальна реабілітація соціально-депривованих категорій населення як соціальна інституція.
Предмет дослідження особливості функціонування соціальної реабілітації в умовах зростання соціогенних ризиків у сучасному суспільстві.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовані загальнонаукові методи дослідження (аналізу та синтезу, індукції й дедукції, теоретичного моделювання, кластерний і факторний аналіз), системний аналіз проблем, класифікація та типологія, а також метод опитування (анкетування та тестування).
Складність і багатозначність досліджуваної проблеми зумовили використання кількох методологічних підходів. Міждисциплінарний характер дисертаційної роботи ґрунтувався на системному підході та методі історичного порівняння. Соціальний феномен аномії ґрунтується на соціально-психологічному підході, на мікро- і макрорівнях розгляду. Предмет дослідження вимагав соціокультурного аналізу соціальних норм і девіацій, а соціальні ексклюзії в суспільстві зумовили необхідність розгляду механізмів та елементів, що формують модель реабілітаційних процесів, продукованих посиленням ризику у всіх сферах життєдіяльності суспільства та конструктивістського підходу до соціальної реабілітації, який забезпечував соціоінженерний підхід.
Емпіричну базу роботи становлять результати досліджень хворих дітей, що постраждали в результаті техногенної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції та перебували на санаторно-курортному лікуванні в Одеському санаторії Люстдорф” (150респондентів, 1994р.); засуджених жінок, що відбували покарання в Одеській виправно-трудовій колонії (400респондентів, 1996р.); пацієнтів Одеської обласної лікарні, які звернулися по лікарську допомогу у зв’язку з тимчасовою втратою здоров’я (300респондентів, 2004р.); інвалідів, що перебували на санаторно-курортному лікуванні у спинальному санаторії ім.М.Н.Бурденка м.Саки (147респондентів, 2007р.).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні концептуально нового підходу до розуміння специфіки механізму соціальної реабілітації соціально-депривованих категорій населення як соціальної інституції та в розробці моделі її реалізації в сучасних умовах. Отримані в дисертації результати полягають у такому:
Уперше закладено теоретико-методологічні та методичні підвалини дослідження соціальної реабілітації як соціальної інституції, яка виокремлюється на основі базових характеристик і на цій підставі може бути розглянута як процес становлення та набуття суспільством нових соціальних правил, традицій і порядків та створення організаційних структур (розділ 1).
Обґрунтовано суспільну потребу у формуванні соціології соціальної реабілітації на основі використання комплексного, міждисциплінарного підходу дослідження й аналізу соціально-реабілітаційних процесів; сформовано теоретичне підґрунтя для вивчення соціальної реабілітації як соціальної інституції; виокремлено власне соціологічний підхід дослідження джерел і механізмів відновлення функціональних зв’язків, трансформації культурних орієнтирів у соціальну практику індивідів та соціальних груп (с.17-32, 4764, 70-82).
Уточнено визначення змісту поняття соціальна реабілітація” в понятійно-категоріальній системі соціологічної науки, яке логічно завершує ланку понять: соціальна норма”, соціальна девіація”, соціальна ексклюзія”, що описують явища соціонормативності та відхилення від неї. Соціальну реабілітацію визначено як процес відновлення функціональних зв’язків індивіда з групами, інститутами з метою відновлення або засвоєння нового особистого соціального статусу та функцій для формування нового способу життя, що ґрунтується на комплексі медичних, юридичних, адміністративних, соціально-психологічних заходів, спрямованих на адаптацію людини в суспільстві, її ідентифікацію та самоідентифікацію (с.88-90, 100).
Уперше розроблено концептуальну модель соціальної реабілітації соціально-депривованих категорій населення в умовах зростання ризиків, яка на основі системного підходу сформована з рівнозначних складових елементів: реабілітація як мета, як процес (зміна стадій і станів, що ґрунтуються на цілеспрямуванні дій для досягнення результату) і спосіб її досягнення (механізми, рівні, методи); визначено джерела інституціонування діяльності (сім’я, колектив, приватні фонди, державні та недержавні організації), які спрямовують реабілітаційну діяльність на відновлення соціальних зв’язків, соціальних статусів і ролей, самоідентифікацію й ідентифікацію об’єктів соціальної реабілітації (с.89100).
Розкрито механізм соціально-реабілітаційної діяльності, який базується на процесах персоніфікованої самоорганізації, інституціональної та функціональної взаємодії, і доведено, що джерела інституціювання соціальної реабілітації як соціальної інституції позначаються тими механізмами, завдяки яким культурні орієнтири трансформуються в соціальну практику (с.104108).
Фіксовано, описано й інтерпретовано особливості соціальної реабілітації людей з різними соціально значущими дисфункціями (порушення здоров’я, кримінальна поведінка) за емпіричними ознаками соціального статусу (вік, освіта, спеціалізація, прибуток, власність, місце проживання) і регуляторів його зміни, які визначають рівні соціально-реабілітаційного впливу й окреслюють механізми відновлення втрачених чи набуття нових соціальних статусів і відтворення соціальних зв’язків, через самоідентифікацію й ідентифікацію в новій соціальній ролі (с.110 - 116, 130 - 137, 158 168, 172190).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження сприяє виробленню розуміння сучасного формування соціальної реабілітації як соціальної інституції під кутом зору специфіки здійснення реабілітаційної діяльності щодо соціально-депривованих категорій населення.
Результати дисертації можуть бути використані:
для вирішення теоретико-методологічних проблем, пов’язаних із аналізом ролі соціальної реабілітації різних категорій населення у функціонуванні соціуму, що поступово відновлюється;
для створення передумов міждисциплінарного (соціологічного, соціо-медичного, соціально-психологічного, юридичного, правового) дослідження соціальної реабілітації;
для підготовки навчальних спецкурсів у вищих навчальних закладах;
для підготування дослідницьких програм діагностики соціальної захищеності, соціальної підтримки та соціально-реабілітаційної роботи в регіонах України, створенні на їхній основі соціальних технологій та стратегічних планів щодо соціального захисту депривованих категорій населення.
Основні висновки і теоретичні положення були використані при викладанні курсів в Інституті соціальних наук ОНУ ім.І.І.Мечникова: Cоціологія девіантної поведінки”, Соціологія” (на відділенні психології, українському філологічному факультеті, факультеті фізики та математики), Психологія девіантної поведінки” в Одеському християнському гуманітарно-економічному університеті.
Особистий внесок здобувача. У статтях, що опубліковані у співавторстві з В.І.Подшивалкіною і мають статус фахових, дисертантці належить запропонована інтерпретація соціальної реабілітації” та описані її сутнісні риси (МосійчукТ.Є. Соціотехнічні аспекти соціальної реабілітації засуджених жінок / Т.Є.Мосійчук, В.І.Подшивалкіна // Харківські соціологічні читання 97: збірник наукових праць. Х.: Основа” при ХДУ ім.В.Н.Каразіна, 1997. С.301305.); ідея щодо стратегій соціальної реабілітації молодих засуджених жінок (МосийчукТ.Е. Проблемы социальной реабилитации молодых осужденных женщин / Т.Е.Мосийчук, В.И.Подшивалкина // Актуальні проблеми політики: збірник наукових праць. Одеса, 1997. Вип.12. С.5161.). У статті, що опублікована з Н.А.Побєдою та О.Г.Плахотним, в основу інтерпретації покладена концепція соціальної реабілітації інвалідів щодо рівнів і механізмів здійснення реабілітаційного впливу, яка належить автору.
Апробація результатів дисертації. Істотні аспекти дисертаційного дослідження були апробовані на: Міжнародному симпозіумі Психологічне забезпечення підприємництва” (м.Одеса, 1995р.); Міжнародній конференції: Харківські соціологічні читання-97”, Права людини в сучасній Україні” (м.Одеса, 1999р); Четвертій Всеукраїнській соціологічній конференції Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні” (м.Київ, 2004р.); науково-методичній конференції соціологів (м.Одеса, 2002р.); в літній школі молодих соціологів (м.Одеса, 1994р.),
Публікації. Результати дослідження відображено в 10публікаціях, у тому числі 5 у фахових виданнях з соціології, затверджених ВАК України, (з них 2у співавторстві) і 5 в інших виданнях (з них 3у співавторстві).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання, яке полягає в дослідженні процесу соціальної реабілітації як соціальної інституції в умовах зростання соціогенних ризиків у сучасному суспільстві, досягнуто дослідницької мети концептуалізовано та емпірично обґрунтовано специфіку механізму соціальної реабілітації соціально-депривованих категорій населення як соціальну інституцію в сучасних умовах.
Зазначено, що підґрунтям для вивчення соціальної реабілітації як соціального явища були напрацювання в межах класичної соціології, яка розглядала процеси, що відбуваються в суспільстві, крізь призму його нормативного стану. Класичні теорії аномії Е.Дюркгейма, Р.Мертона, Т.Парсонса, що ґрунтуються на вивченні соціальних відхилень на груповому рівні, доповнені сучасними соціально-психологічними теоріями аномії.
Доведено, що в соціології ще не сформувався значний базис комплексних досліджень реабілітаційних форм діяльності соціально-депривованих, соціально вразливих категорій населення й груп ексклюзії. На основі використаної класифікації ексклюзії виявлено способи виникнення груп ризику, зокрема, найбільш імовірних ситуацій.
Ґрунтуючись на використанні поняття соціальна реабілітація” у міждисциплінарному вимірі, окреслено й описано його еволюцію, яка розглядалася як комплекс медичних, професійних, педагогічних, соціальних, юридичних заходів. Доведено, що здебільшого це поняття розглядали як відновлення функцій організму людини, пов’язаних з порушенням функціонування організму, втратою працездатності, спроможності до самостійної діяльності, що вело до суто особистісного підходу до сприйняття реабілітаційної діяльності.
У роботі визначено соціологічне поняття реабілітації як процесу відновлення функціональних зв’язків індивіда із соціальними групами, соціальними інститутами з метою відновлення або освоєння нового особистого соціального статусів і соціальних функцій для формування нового способу життя, що ґрунтується на комплексі медичних, юридичних, адміністративних, соціально-психологічних заходів, спрямованих на адаптацію людини в суспільстві, її ідентифікацію та самоідентифікацію.
Формування соціальної інституції соціальної реабілітації розглянуто як закономірний процес формування та становлення соціальних зв’язків і відносин, культурних зразків, норм та цінностей у сучасному суспільстві, спрямованих на відновлення людського потенціалу. Представлено, що норма, відхилення (девіація), реабілітація становлять тріаду, де соціальна норма виступає бажаним стандартом, соціальне відхилення визначальним стандартом (видом девіації), а соціальна реабілітація стандартом, що реалізується (конструюється), щоб привести знову до норми. Доведено, що така логічна ланка залежності понять за функціональним навантаженням доцільна у вивченні процесів соціальної реабілітації на індивідуальному рівні в межах дії певної сфери чи соціального інституту.
Розроблено концептуальну модель соціальної реабілітації соціально-депривованих категорій населення в умовах зростання ризиків, яка на основі системного підходу сформована з рівнозначних складових елементів: реабілітація як мета, як процес (зміна стадій і станів, що ґрунтуються на цілеспрямуванні дій для досягнення результату) та спосіб її досягнення, (механізми, рівні, методи). Побудова концепції обґрунтована сучасним станом українського суспільства, при якому роль соціальної реабілітації полягає у відновленні соціального потенціалу.
Емпірично доведено, що соціальна реабілітація має самоорганізаційну ознаку діяльності на індивідуальному рівні, який характеризується різноманітними засобами входження індивіда в новий соціум, що зазнав зрушень і перетворень, і на системоутворювальну груповому та масовому рівнях, які ґрунтуються на соціальній підтримці певних груп і категорій населення, де груповий визначається в дослідженні як середовищний, а масовий як інституціональний.
На основі аналізу різних способів здійснення реабілітаційного впливу визначено джерела інституціонування діяльності (сім’я, колектив, приватні фонди, державні та недержавні організації), які спрямовують свою реабілітаційну діяльність на відновлення соціальних зв’язків, соціальних статусів і ролей, самоідентифікацію та ідентифікацію об’єктів соціальної реабілітації.
Розкрито механізми реабілітаційної діяльності: самоорганізаційні та інституціональної і функціональної взаємодії, системоутворювальною ознакою яких є стратегія і реабілітаційна діяльність: повна активність особистості при мінімальній активності соціуму, активні зусилля соціуму для повернення індивіда в суспільне та соціальне життя та споживацька позиція (індивід покладається лише на надходження дотацій від держави).
Розкрито, що в основу розгляду відновлення здоров’я покладаються не певні нозологічні одиниці, а їх наявність як відхилення від нормального функціонування організму, що з соціальної точки зору призводить до кризи ідентичності, послаблення чи розриву соціальних зв’язків, продукування нерівності. Соціальний зв’язок виявляється і в тому, що, оголошуючи індивіда хворим, медичні заклади дають не просто оціночне судження в межах призначених процедур та лікарських засобів, а виносять його за межі фізичного стану, торкаючись ідентичності людини і приписуючи їй певне становище в суспільстві: хронічно хворий, інвалід.
Саме на цьому ґрунтується зв’язок біологічного та соціального, адже зафіксовані в статистиці захворювання та їх ієрархія в конкретній країні чи місті моделюються соціально і тому стають об’єктами піклування різних соціальних інститутів суспільства, а не тільки охорони здоров’я.
Дослідження показало різнорідність засуджених жінок за багатьма параметрами життєзабезпечення, за системою ціннісних орієнтацій, за мірою включеності в кримінальне середовище. Така різнорідність середовища, що досліджувалося, передбачає різні стратегії соціальної реабілітації. Емпірично визначено чотири фактори кримінальності в жіночому середовищі, близьких за своєю характеристикою: особистісно-середовищна кримінальність (кримінальність як стиль життя), спонтанно-ризикована девіантність кримінального характеру, спонтанно-фрустраційна девіантність із деструктивною спрямованістю, спонтанна юнацька девіантність.
Доведено, що соціальну реабілітацію можна розглядати в межах двох підходів: соціально-психологічного який ґрунтується на виокремленні соціально-психологічних відмінностей окремих видів відхиленої поведінки особистості, індивідуально-стильових характеристиках поведінки, самоорганізаційному та функціональному механізмах, спрямованих на відновлення здатностей людини; соціологічного увага приділяється економічним, політичним, культурним, релігійним, соціальним чинникам, а соціальна реабілітація виступає способом відновлення здатностей, спроможностей, здібностей і властивостей приведення їх до нормального” функціонування.
За підсумками роботи доведена необхідність формування спеціальної галузевої теорії соціології соціальної реабілітації, дослідження реабілітаційної діяльності щодо депривованих категорій населення з метою відновлення людського потенціалу в сучасному суспільстві ризиків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбельсХ. Интеракция. Идентичность. Презентация. Введение в интерпретативную социологию / Х.Абельс. СПб.: Алетейя, 2000. 272с.
2. АгеевЕ.Д. Система реабилитации слепых / Е.Д.Агеев. М.: ВОС, 1981. 84с.
3. Актуальні проблеми медичної реабілітації. Політика і стратегія Української держави в галузі охорони здоров’я: мат. науково-практичної конференції / [БабовК.Д., ЛитвиненкоА.Г., ГрицякЛ.Я., ДмитрієваГ.А.]. Одеса, С.7982.
4. Альгин А. Риск и его роль в общественной жизни / А.Альгин. М.: Мысль, 1989. 189с.
5. АльгинА.П. Риск в предпринимательстве / А.П.Альгин. СПб.: Дело, 1992. 96с.
6. АндрееваТ.И. Что потребляют ваши пациенты кроме воздуха, воды и пищи? Книга для врача / Т.И.Андреева, К.И.Красовский. К.: УИЦПАН, 1999. 199с.
7. АнтонянЮ.М. Криминальная патопсихология. / Ю.М.Антонян, В.В.Гульден. М.: Наука, 1991. 248с.
8. АнтонянЮ.М. Насильственная преступность в России. (Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом) / Ю.М.Антонян. М.: ИНИОН РАН, 2001. 101с.
9. АнуринВ.Ф. Проблемы эмпирического измерения социальной стратификации и социальной мобильности. / В.Ф.Анурин // Социологические исследования. 1993. №4. С.8793.
10. АртемьеваО.В. Человек = мужчина + женщина / О.В.Артемьева // Этическая мысль. Республика. 1992. С.345352.
11. Арьес Ф.Человек перед лицом смерти / Ф.Арьес. М.: Прогресс, 1992. 527с.
12. АфанасьевВ.С. Девиантное поведение и социальный контроль в условиях кризиса российского общества / В.С.Афанасьев, Я.И.Гилинский. СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995. 186с.
13. БабаянЭ.А. Наркология / Э.А.Бабаян, М.Х.Гонопольский. М.: Медицина, 1987. 335с.
14. БакуниС.Н. Межвузовский научно-практический семинар по проблемам социальной реабилитации алкоголиков и наркоманов /С.Н.Бакуни // Советское государство и право. 1991. №1. С.142145.
15. БалакірєваО.М. Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір / О.М.Балакірєва, О.О.Яременко. К., 1998. 86с.
16. БарановА.В. О социальной парадигме здоровья / А.В.Баранов // Петербугская социология. 1997. №1. С.918.
17. БевзенкоЛ. Життєвий успіх, цінності, стилі життя / Л.Бевзенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2007. №4. С.132151.
18. БезлепкинБ.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами / Б.Т.Безлепкин. М., 1979. С.114115.
19. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / У.Бек. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 384с.
20. БекУ. Общество на грани катастрофы и население: к осмыслению социально-политической динамики глобальных проблем /У.Бек // Социология на пороге ХХІ века: новые направления исследований. М.: Интеллект, 1988. С.4953.
21. Бекарев А.А. Социология нестабильности / А.А.Бекарев // Бюллетень Академии гуманитарных наук. Н. Новгород, 1997. № 4. С. 34.
22. БергерП. Социальное конструирование реальности: трактат по социологии знания / П.Бергер, Т.Лукман. М.: Луч, 1995. 180с.
23. БиранВ.П. Инвалидность при патологии органа зрения и реабилитация слабовидящих и слепых / В.П.Биран. Минск: Беларусь, 1979. 24с.
24. БобневаМ.И. Социальные нормы и регуляция поведения /М.И.Бобнева. М.: Наука, 1978. 311с.
25. БоваА.А. Стуктурно-фунуціональна організація злочинних спільнот / А.А.Бова, А.М.Ерёменко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. Х.: Видавничий центр Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. 2002. С.319322.
26. Бородкин Ф.М. Социальные эксклюзии / Ф.М.Бородкин // Социологический журнал. 2000. - №3/4. С.5 17.
27. Браун Дж. Социальные неравенства и здоровье / Дж.Браун, Н.Л.Русинова // Журнал социологии и социальной антропологи. 1999. Т.2. №1(5). С.101114.
28. БрітченкоС.П. Еффективність соціального захисту постраждалого населення / С.П.Брітченко, О.В.Крижанівський, М.О.Шульга; наук. ред. Ю.І.Саєнко // Чорнобиль і соціум. Чорнобильський синдром: соціально-психологічні наслідки. Наукове видання Інституту соціології НАН України. К., 1995. Вип.1. С.1522.
29. БрызгалинаЕ.В. Да и не много в самом деле различия между мудростью и медициной / Е.В.Брызгалина // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. 1995. №3. С.1828.
30. БрокзаузФ.А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Ф.А.Брокзауз, И.А.Эфрон. М.: Эксмо, 2005. 672с.
31. БудіянськийМ.Ф. Психологія судової діяльності: навч. посіб. /М.Ф.Будіянський // Одеськ. націон. ун-т ім.І.І.Мечникова. Одеса: Фенікс, 2005. 118с.
32. Будон Р. Социальные механизмы черных ящиков” / Р.Будон // Социология на пороге ХХІ века: новые направления исследований. М.: Интеллект, 1988. С.111129.
33. БулаевВ.М. Оценка методологических подходов к лечению больных наркоманией в США / В.М.Булаев // Некоторые проблемы наркоманий и токсикоманий. М.: Медицина, 1989. С.6372.

34. Бурдье П.Практический смысл / П.Бурдье. СПб.: Алетейя, 2001. 562с.
35. БыковС.А. Наркомания среди молодежи как показатель дезадаптированности / С.А.Быков // Социологические исследования. 2000. №4. С.4852.
36. ВасильєвВ.С. Причины социальной детерминации преступности в российском обществе / В.С.Васильєв // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. 2003. №3. С.62 63.
37. Вебер М.Избранные произведения / М.Вебер. М.: Прогресс, 1990. С.6790.
38. ВиденеевИ.А. Психология девиантного поведения: учеб. пособ. / И.А.Виденеев. Харьков: Университет внутренних дел, 1997. 68с.
39. ВовканичА.С. Програма підготовки спеціалістів-реабілітологів /А.С.Вовканич, В.М.Ткач, Г.В.Тупайло // Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. К.: А. Л. Д., 1995. С.38.
40. ВойтенкоВ.П. Здоров’я здорових / В.П.Войтенко. К., 1991. С.24, 38.
41. ВолянськаО.В. Агресія як об’єкт соціологічного аналізу /О.В.Волянська // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Карабіна Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методика, теорія, методи. 2001. №511. 162с.
42. ВоротинцевТ.В. Громадська думка щодо психічного здоров’я /Т.В.Воротинцев. К.: Факт, 1999. 48с.
43. ГабианиА. О результатах повторного конкретно-социологического исследования преступности, связанной с наркотизмом. /А.Габиани, Г.Георгадзе // Актуальные вопросы предупреждения: труды Научно-исследовательской лаборатории социологии преступности МВД ГССР. Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1986. Вып.3. С.4570.
44. ГабианиА.А. Кто такие наркоманы? /А.А.Габиани // социологические исследования. 1992. №2. С.7883.
45. ГабианиА.А. На краю пропасти: Наркомания и наркоманы /А.А.Габиани. М.: Мысль, 1990. 220с.
46. Гавриленко І.М. Соціологія освіти / І.М.Гавриленко, О.Л.Скідін. Запоріжжя: ЕТТА ПРЕСС, 1998. 396с.
47. ГансоваЕ.А. Методологічні засади соціальної політики /Е.А.Гансова // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. Вип.12. Одеса, 1997. С.8490.
48. ГансоваЕ.А. Соціальна політика і організація охорони здоров’я /Е.А.Гансова // Політика і стратегія української держави в галузі охорони здоров’я: матер. наук.-практ. конф. Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 1999. С.812.
49. ГасановЭ. Наркотическая преступность как вид организованной преступности / Э.Гасанов // Законность. 1997. №11. С.2730.
50. ГидденсЭ. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Э.Гидденс. М.: Весь мир, 2004. 120с.
51. ГилинскийЯ.И. Социология девиантного поведения /Я.И.Гилинский, В.С.Афанасьєв. СПб.: СПбФ ИС РАН, 1993. 270с.
52. ГилинскийЯ.И. Социология девиантного поведения и социального контроля / Я.И.Гилинский // Социология в России / под ред. В.А.Ядова. М.: Изд-во Института социологии РАН, 1998. С.587609.
53. ГилинскийЯ.И. Творчество: норма или отклонение? /Я.И.Гилинский // Социологические исследования. 1990. №2. С.13.
54. Гиллиан К. Иным голосом / К.Гиллиан // Этическая мысль. Республика. 1991. С.352374.
55. ГідденсЕ. Соціологія / Е.Гідденс; пер. з англ.; наук. ред. О.Іваненко. К.: Основа, 1999. 726с.
56. ГлозманЖ.М. Социальная реабилитация нейрохирургических больных: проблема и методика оценки эффективности / Ж.М.Глозман // Вестник Московского университета. Сер.14. 1990. №1. С.1425.
57. ГоловахаЕ.И.Социологическая публицистика / Е.И.Головаха. Киев: Институт социологии НАН Украины, 2001. 226с.
58. ГоловахаЄ.І. Соціальне божевілля. Історія, теорія та сучасна практика / Є.І.Головаха, Н.В.Паніна К., 1994. 168с.
59. ГолодС.И. 20-й век и тенденции сексуальных отношений в России / С.И.Голод. СПб.: Алетейя, 1996. 192с.
60. ГолодС.И. Семья и брак: историко-социологический анализ / С.И.Голод. СПб.: ТОО ТК Петрополис, 1998. 272с.
61. ГолосеенкоИ.А. Питирим Сорокин о внутренних нарушениях социального порядка / И.А.Голосеенко // Социологические исследования. 2000. №3. С.108116.
62. Гомьен Д. Европейская конвенція о правах человека и европейская соціальна хартия: право и практика / Д.Гомьен, Д.Харрис, Л.Зваак М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1998.
63. Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюти в Российской империи / Е.А.Горшкова // Педагогика. 1995. №1. С.117122.
64. ГригорьевС. Основы построения социологической теории жизненных сил человека: контекст развития культуры социальной жизни на пороге ХХІв. / С.Григорьев // Социология на пороге ХХІ века: новые направления исследований. М.: Интеллект, 1988. С.221231.
65. ГримакЛ.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности / Л.П.Гримак. М.: Политиздат, 1989. 319с.
66. Гуслякова Л. Социальные парадигмы и дифференциация моделей практики социальной работ / Л.Гуслякова // Социология на пороге ХХІ века: новые направления исследований. М.: Интеллект, 1988. С.7282.
67. ДвойменныйИ.А. Рецидивная преступность: Характер, факторы, уровень / И.А.Двойменный // Социологические исследования. 2000. №1. С.6165.
68. Девиантность и социальный контроль в России (ХІХХХвв.): тенденции и социологическое осмысление / [под ред. А.Гилинского]. СПб.: Алетейя, 2000. 384с.
69. ДемічеваА.В. Проблеми девіантної поведінки молоді в умовах трансформації сучасного українського суспільства: автореферат на зд. наук. ст. к. соц. наук / А.В.Демичева. Х., 1998. 18с.
70. Дикова-ФаворскаяЕ.М. Критерии и барьеры социализации людей с функциональными ограничениями / Е.М.Дикова-Фаворская // Вісник Одеського національного університету. 2007. Т.12. Вип.6. С.457465.
71. Дикова-ФаворскаяЕ.М. Образование как фактор социальной интеграции людей с ограниченными возможностями / Е.М.Дикова-Фаворская // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. пр. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім.В.Н.Карабіна, 2005. С.627630.
72. Дікова-ФаворськаО.М. Інформаційні бізнес-технології пріоритет у навчанні людей з особливими потребами / О.М.Дікова-Фаворська // Зб. наук. пр.: у 2т. Харків, 2006. Т.2. С.420422.
73. ДичевТ.Г. Проблема адаптации и здоровье человека (методологические и социальные аспекты) / Т.Г.Дичев, К.Е.Тарасов М.: Медицина, 1976. 184с.
74. Діти України потребують правового захисту // Право України. 1996. №4. С.2531.
75. Доверие милиции и латентная преступность: взгляды украинских и российских исследователей / [Ю.А.Свеженцева, В.А.Соболев, И.П.Рущенко, В.И.Диденко, Е.Е.Тонков; предисловие А.М.Бандурка]. Х.: Финарт, 2002. 310с.
76. Доклад о развитии человека за 1999год. Ocsford University Press. N.Y., 2000. С.168175.
77. ДрильД.А. Уголовная социология. Фрагменты работ разных лет /

Д.А.Дриль // Журнал социологии и социальной антропологии. 2002. Т.5. №4. С.3239.
78.ДыскинА.А. Социально-бытовая и трудовая реабилитация инвалидов и пожилых граждан. Руководство для подготовки социальных работников / А.А.Дыскин, Э.И.Танюшина. М.: Логос, 1996. 224с.
79.ДюркгеймЭ. Метод социологии / Э.Дюркгейм // Западноевропейская социология ХIX нач. ХХ веков. М., 1996. С.256309.
80.ДюркгеймЭ. О разделении общественного труда / Э.Дюркгейм // Метод социологии: пер. с фр. М.: Наука, 1990. 575с.
81.ЕгоровН.А. Социально-трудовая реабилитация инвалидов и престарелых (правовой аспект) / Н.А.Егоров. М.: Изд-во Московского ун-та, 1985. 104с.
82.Елимова М.Ю. Рискология и рисковая коммуникация: проблемы, методы, перспективы (по материалам зарубежных изданий) / М.Ю. Елимова, А.В.Мозговая // Риск в социальном пространстве [под ред. А.В.Мозговой ]. М.: Изд-во Института социологии РАН, 2001. С. 79 94.
83.ЕрёменкоА.М. Проблемы переложения вины” /А.М.Ерёменко// Социологические исследования. 2000. №7. С.4249.
84.ЄвтухМ.Б. Культурологічні основи підготовки майбутнього вчителя / М.Б.Євтух, Г.П.Шевченко // Формування педагогічної майстерності в системі професійної підготовки майбутнього вчителя. К.: КГПИИЯ, 1991. С.57.
85.ЗавгородняяМ.С. Гендерный аспект в работе социально-реабилитационной команды. Социокультурный анализ гендерных отношений: сборник научных трудов / М.С.Завгородняя; под ред. Е.Р.Ярской-Смирновой. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1998. С.152154.
86.ЗиминБ.В. К труду и жизни / Б.В.Зимин. М.: ВОС., 1983. С.1920.
87.ЗиминБ.В. Социально-трудовая реабилитация и интеграция слепых / Б.В.Зимин. М.: ВОС, 1979. С. 3.
88.Злобіна О. Особистість як суб’єкт соціальних змін / О.Злобіна.
К.: Інститут соціології НАН України, 2004. 400с.
89.Злобіна О. Соціальні орієнтації та локус очікувань: динаміка особистісних змін //Cоціальні виміри суспільства. - Випуск 7. - Зб-к. наукових праць. К. 2004.
90.ИвановаА.С. Проявление социального неравенства в охране здоровья // Социологические исследования. 2000. №12. С.5467.
91.ИвановаТ.В.Отклоняющееся поведение и употребление подростками наркотиков / Т.В.Иванова // Социологические исследования. 1992. №7. С.7886.
92.ИншаковС.М. Зарубежная криминология / С.М.Иншаков. М.: ИНФРА. М НОРМА, 1997. 383с.
93.Іванова