Стаднік Олег Миколайович. Виборче право як інститут конституційного права України

Краткое описание

Стаднік Олег Миколайович. Виборче право як інститут конституційного права України.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02, Нац. акад. внутр. справ. - К., 2014.- 218 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СТАДНІК ОЛЕГ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 342.8(477)

ВИБОРЧЕ ПРАВО
ЯК ІНСТИТУТ КОНСТИТУЦІЙНО ПРАВА УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Колодій Анатолій Миколайович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України

Київ–2013

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС ДОКТРИНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ВИБОРЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ
1.1. Історія виникнення та розвитку виборчого права в Україні..........................14
1.2. Наукові дослідження виборчого права: предмет та методологія…..…........30
Висновки до розділу 1...............................................................................................45

РОЗДІЛ 2. ВИБОРЧЕ ПРАВО В СИСТЕМІ
КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
2.1. Поняття, предмет і методи правового регулювання виборчого
права України.............................................................................................................49
2.2. Норми виборчого права України: поняття та ознаки…………………..…...72
2.3. Конституційні принципи виборчого права України:
загальна характеристика…………………………………………………………...92
Висновки до розділу 2.............................................................................................112

РОЗДІЛ 3. ДЖЕРЕЛА ВИБОРЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ
3.1. Поняття джерел виборчого права. Конституція України
як основне джерело виборчого права України.....................................................118
3.2. Закони як джерела виборчого права України................................................133
3.3. Міжнародні договори як джерела виборчого права України……………...151
3.4. Підзаконні акти як джерела виборчого права України …………............…164
Висновки до розділу 3.............................................................................................178
ВИСНОВКИ...........................................................................................................185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………......………….196
ДОДАТКИ………………………………………………………...…..…….…….216

ВСТУП

Актуальність теми зумовлюється тим, що виборче право, як і виборче законодавство покликані забезпечувати демократичні процедури в суспільстві і державі, сприяти здійсненню громадянами основної функції формування й вираження їх політичної волі. Вона також пояснюється необхідністю перетворення народовладдя з теоретичної ідеї на реальний політичний суспільно-правовий інститут, яким встановлюється право народу на вільне волевиявлення та забезпечується легітимність, стабільність, поступовість і наступність його влади.
Механізм реалізації участі громадян України як основних суб’єктів виборчого права в суспільно-політичних процесах передбачає перш за все створення досконалого виборчого законодавства. Наявність такого законодавства дозволить прискорити впровадження в суспільне життя прогресивних конституційних засад, пов’язаних з демократичними способами формування представницьких органів, що також актуалізує зазначену тему.
Актуальність теми полягає ще й у тому, що в Україні запланована і здійснюється конституційна реформа. Органічною основою цієї реформи має бути також удосконалення виборчого права та виборчого законодавства, на основі якого має забезпечуватися здійснення ротації влади за підсумками виборів демократичним шляхом. Це завдання не можна вирішити без розроблення доктринальної концепції сучасного національного виборчого права з урахуванням вітчизняного досвіду та міжнародних виборчих стандартів щодо їх організації та проведення. Концепція має ґрунтуватися на теоретичних розробленнях та чіткому розумінні основ виборчого права, його поняття, предмета й методу правового регулювання, суті виборчо-правових норм, принципів виборчого права та його джерел, міжнародно-правових виборчих стандартів.
Проте до нині теоретичних і практичних проблем визначення, забезпечення та реалізації виборчого права як базового інституту конституційного права, залишаються не вивченими. Однією з причин такого становища є недостатність у вітчизняній конституційно-правовій науці самостійних комплексних фундаментальних досліджень з проблем виборчого права. Воно ще не здобуло належного теоретичного розроблення, українські вчені розглядають його здебільшого фрагментарно в контексті досліджень проблем безпосередньої демократії, окремих інститутів виборів, референдумів, місцевого самоврядуванням тощо. Існує також необхідність відпрацювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення виборчого законодавства стосовно юридичного визначення, закріплення та забезпечення реалізації виборчих прав громадян України.
Впровадження основних теоретичних і практичних розроблень виборчого права сприятиме вдосконаленню його конституційно-правового регулювання, виробленню реальних механізмів його реалізації.
Перші спроби наукового осмислення виборчого права та окремі аспекти предмета виборчого права розглядались у радянській юридичній літературі, зокрема в дослідженнях В. Бойцова, Ю. Веденєєва, В. Григор’єва, І. Душина, О. Зінов’єва, А. Кіма, Б. Кравцова, А. Міцкевича, В. Пиліна, Б. Страшуна, Є. Тимченко, В. Уманського, В. Чіркіна та інших авторів.
В Україні проблеми правового регулювання виборів та виборчого процесу досліджували вчені та практики в галузі теорії держави і права та конституційного права, зокрема: Ф. Бурчак, С. Ківалов, О. Ковальчук, М. Козюбра, Ю. Ключковський, В. Копєйчиков, О. Копиленко, Р. Князевич, В. Кравченко, О. Лаврінович, О Марцеляк, Г. Мурашин, О. Мурашин, М. Орзіх, В. Погорілко, М. Рябець, А. Селіванов, С. Серьогіна, В. Співак, М. Ставнійчук, Т. Стешенко, В. Тацій, Ю. Тодика, О. Тодика, В. Федоренко, В. Шаповал та інші.
Наявність вищезгаданих підстав і сприяли до вибору теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р. та згідно з Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755; Пріоритетними напрямами наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347. Тему дисертації включено до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави та права в розділі «Конституційне право; муніципальне право», розглянутих і схвалених Академією правових наук України 2008 р. (реєстраційний № 139, 2008 р., с. 29). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (нині – Національна академія внутрішніх справ) (протокол від 30 вересня 2008 р. № 15) та включено до плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2009 р.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в комплексному аналізі особливостей виникнення та розвитку поняття, предмета й методу виборчого права, виборчо-правових норм, принципів і джерел виборчого права та розроблення на підставі цього теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення виборчого законодавства з метою належної реалізації виборчого права громадянами України.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі головні задачі:
– шляхом вивчення історичних і юридичних документів, законодавства проаналізувати історію виникнення й розвитку виборчого права в Україні та визначити найважливіші його закономірності;
– розглянути наявні наукові доробки за темою дослідження й окреслити методологію цього дисертаційного дослідження;
– охарактеризувати предмет виборчого права, визначити його ознаки та структуру, сформулювати дефініцію поняття предмета виборчого права України;
– систематизувати юридичний зміст методів конституційно-правового інституту виборів в Україні, окреслити характерні риси методу правового регулювання виборів;
– дослідити виборчо-правові норми, що містяться у виборчому праві України, визначити їх ознаки й особливості, схарактеризувати структуру та класифікувати їх за певними критеріями;
– проаналізувати конституційні принципи виборчого права та їх вплив на реалізацію прав, свобод й обов’язків виборців – головних суб’єктів виборчого права під час проведення виборів;
– дослідити систему джерел виборчого права України (Конституцію України, закони, міжнародно-правові та підзаконні акти), визначити їх ознаки й особливості;
– охарактеризувати властивості виборчого права, фактори, що перешкоджають забезпеченню реалізації громадянами України виборчих прав, свобод й обов’язків, окреслити напрями вдосконалення зазначеного права.
Об’єкт дослідження – вибори як соціальне та політико-правове явище в Україні та світі.
Предмет дослідження – виборче право як інститут конституційного права України.
Методи дослідження. У дисертації використано систему методів наукового дослідження, які надали можливість найповніше виконати поставлені задачі. За допомогою загальнонаукового діалектичного методу проаналізовано теоретичні та практичні проблеми поняття, ознак, предмета, методу виборчого права, конституційних принципів і різноманітних джерел виборчого права в їх розвитку, взаємозалежності й взаємозумовленості (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3 та 3.1, 3.2, 3.3). Для дослідження історії виборчого права в Україні використано порівняльно-історичний метод, який сприяв вивченню генезису інститутів форм безпосередньої демократії та історичних обставин розвитку виборчого права, надав можливість відтворити процес його становлення й розвитку (підрозділ 1.1). Метод конкретно-правового аналізу застосовано під час розгляду чинних нормативно-правових актів, що регулюють процес виборів в Україні (підрозділи 2.2 та 3.1, 3.2, 3.3). За допомогою методу тлумачення норм виборчого законодавства з’ясовано та роз’яснено зміст правових норм, що визначають конституційно-правовий статус суб’єктів виборчого права й інших норм (підрозділи 2.2, 3.2). Порівняльно-правовий метод застосовано під час дослідження відповідності Конституції та законодавства України положенням міжнародно-правових актів, що стосуються закріплення й реалізації виборчих прав громадян (підрозділ 3.4). Спеціально-юридичний метод використано для дослідження юридичної сутності й змісту виборчих норм і принципів, установлення зовнішніх ознак правових явищ, їх спільних та відмінних рис, формулювання визначень понять «виборче право», «предмет виборчого права», «метод виборчого права», «джерело виборчого права», розгляду державно-правової практики (підрозділи 2.1, 3.1). Комплексний підхід до застосування зазначених методів надав можливість усебічно дослідити виборче право як інститут конституційного права України.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні дані, електоральна статистика Центральної виборчої комісії України за виборами: Президента України 1999 р., Верховної Ради України 2002 р., Президента України 2004 р., Верховної Ради України 2006 р., Президента України 2010 р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що це одне з перших дисертаційних досліджень у вітчизняній науці конституційного права, у якому проаналізовано поняття, предмет, метод виборчого права, виборчо-правові норми та принципи, джерела виборчого права в Україні. У ньому сформульовано низку нових положень, висновків, пропозицій і рекомендацій, які мають як теоретичну, так і практичну значущість, зокрема:
вперше:
– обґрунтовано, що предмет виборчого права в Україні охоплює сукупність суспільних відносин, що виникають у зв’язку з визначенням і забезпеченням можливості здійснення та захисту конституційного права громадян України обирати й бути обраними до органів публічної влади, а також реалізацією виборчих прав у процесі організації і проведення виборів та в міжвиборчий період. Структуру предмета виборчого права становлять відносини політичного характеру, що: визначають належність влади в державі та способи й механізм її формування; характеризують принципові взаємозв’язки держави з громадянами, а саме: права обирати і бути обраними та ступінь їх гарантованості з боку держави; виникають у процесі реалізації права народу на самовизначення щодо формування органів державної влади; пов’язані з безпосередньою участю у формуванні самоврядних органів й обрання посадових осіб;
– запропоновано авторське визначення поняття методів виборчо-правового регулювання, згідно з яким це сукупність засобів і способів регулятивно-охоронного впливу на виборчі правовідносини, що мають універсальний та комплексний характер правової регламентації, яка полягає в наявності набору передбачених виборчо-правовими нормами засобів впливу, що мають владно-імперативний характер, на електоральні відносини, визначають його характерні риси;
– сформульовано дефініцію, за якою норми виборчого права є першоосновою національного виборчого права та відображають усі його специфічні властивості й особливості механізму юридичного впливу на поведінку суб’єктів електоральних відносин під час реалізації виборчих прав. Це формально закріплені в нормативно-правових актах правила різної галузевої належності з урегулювання суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням можливостей і власне реалізації права на участь в управлінні державними справами, шляхом визначення та закріплення виборчих прав, свобод й обов’язків і встановлення процедури передання влади. Виборчо-правові норми мають певні особливості, урегульовують відносини, що пов’язані з формуванням органів публічної влади шляхом проведення виборів, мають установчий характер, визначають систему суб’єктів виборчого права, їх права, свободи й обов’язки, форми та методи діяльності, а також акти, які визначають порядок і результати їх діяльності та правової поведінки. Виборчо-правовим нормам не притаманна тричленна структура; вони співвідносяться з нормами міжнародного права та втілюють принципи міжнародних виборчих стандартів;
– розроблено авторську класифікацію виборчо-правових норм: 1) за функціональним спрямуванням (регулятивні й охоронні); 2) за цільовим призначенням у механізмі правового регулювання (матеріальні та процесуальні); 3) за способом впливу на поведінку учасників виборчих правовідносин (зобов’язуючі, забороняючі й уповноважуючі); 4) за характером обов’язків і ступенем визначеності приписів (імперативні та диспозитивні); 5) за предметом правового регулювання, а саме такі, що: а) установлюють загальні принципи чинності виборчого законодавства щодо організаційних, інформаційних і процесуальних гарантій реалізації та захисту виборчих прав громадян; б) забезпечують можливість реалізації та гарантії прав, пов’язаних з обліком і реєстрацією виборців, складанням списків виборців, утворенням виборчих округів, виборчих дільниць; в) визначають принципи організації та функціонування виборчої системи, закріплюють статус і структуру виборчих комісій; г) установлюють порядок і гарантії висування кандидатів та партій, закріплюють їх правовий статус; ґ) визначають принципи інформаційного забезпечення виборів, передвиборчу агітацію; д) установлюють права та гарантії громадян під час проведення голосування й підрахунку голосів; е) фіксують порядок оскарження порушень виборчих прав; 6) залежно від кола відносин, регульованих електоральними нормами (норми, що визначають порядок організації та проведення виборів, і норми, що регулюють електоральні відносини в міжвиборчий період);
– запропоновано авторську класифікацію нормативно-правових актів, у яких зафіксовано виборчо-правові норми, за такими критеріями: 1) залежно від органу, який їх прийняв (загальнодержавні й акти органів місцевого самоврядування); 2) за юридичною силою (конституція, закони та підзаконні акти); 3) за функціональним призначенням у механізмі електорального врегулювання: а) Основний Закон, що встановлює загальні принципи та гарантії здійснення форм безпосередньої демократії; б) закони й підзаконні нормативно-правові акти, що визначають порядок і процедуру формування конкретних виборних органів та обрання посадових осіб, забезпечують реалізацію виборчих прав громадян; в) галузеві закони й підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють процедурні аспекти проведення виборів і забезпечують реалізацію електоральних прав на певних стадіях виборчого процесу;
– аргументовано, що закони як джерела виборчого права є визначальною та найбільшою за обсягом їх частиною і становлять сукупність нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов’язані зі здійсненням права громадян обирати та бути обраними до органів публічної влади. Виборчі закони безпосередньо спрямовані на регулювання виборчо-правових відносин; мають особливу структуру, яка відображає склад інститутів, що їх утворюють, і характер наявних між ними зв’язків. До функцій виборчого законодавства належать такі: установлення виборчих прав і свобод громадян; закріплення гарантій; визначення загальних принципів виборчих правовідносин; детальне регламентування проведення виборів;
– доведено, що міжнародно-правові акти як джерела виборчого права визначають загальні принципи та підходи до закріплення виборчих прав у національному законодавстві, належні умови й можливості його реалізації та ефективні гарантії від порушень, а також поновлення порушених виборчих прав. Структурні елементи норм міжнародного права встановлюють виборчі стандарти, які мають виражене функціональне призначення та навантаження. Вони спрямовані на регламентацію та розроблення процесуальних форм виборчого процесу й виборчого законодавства і визначають міжнародні стандарти реалізації виборчих прав;
удосконалено:
– систему наукових правових знань у контексті проблематики виборчого права як інституту конституційного права, що є системою різноманітних за юридичною силою та змістом правових норм і принципів, які регулюють й охороняють суспільні відносини, пов’язані з реалізацією народного суверенітету – головної форми народного волевиявлення, що виникають у сфері підготовки та проведення виборів до органів публічної влади і регламентують права, свободи й обов’язки суб’єктів виборчих правовідносин, закріплюють гарантії реалізації та захисту виборчих прав громадян України;
– обґрунтування необхідності вилучення положення Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р., яким передбачено право на висування кандидатів політичними партіями та їх виборчими блоками, однак лише тими партіями, які зареєстровані в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів, що суперечить ч. 2 ст. 38 Конституції України, у якій зазначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. З огляду на це, термін реєстрації партії за жодних обставин не може впливати на право громадянина мати доступ до державної служби. Зазначене стосується й положення про внесення грошової застави кандидатом, партією чи блоком партій, оскільки воно суперечить ч. 1 та ч. 2 ст. 24 Конституції України, яка встановлює для громадян рівні конституційні права й свободи та рівність перед законом, і ч. 1 ст. 71 Конституції України, яка закріплює рівне виборче право та надає всім кандидатам рівні можливості для реалізації конституційного права бути обраними незалежно від майнового стану;
– положення Закону України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 17 листопада 2011 р. щодо внесення пропозиції надати право висувати кандидатів у депутати в загальнодержавному окрузі лише політичним партіям. Зазначене, на думку здобувача, суперечить ч. 1, 2 ст. 24, ч. 1 ст. 71 Конституції України, а також п. 1 ст. 3 цього Закону, оскільки партійна належність виборця не може бути визначальним чинником, фактичною підставою для реалізації права бути обраним;
– пропозицію про необхідність внесення змін до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 р. щодо використання пропорційної виборчої системи. Застосування цієї виборчої системи не відповідає ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України, зокрема, власне суті формування та функціонування місцевого самоврядування – права жителів територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення;
дістало подальший розвиток:
– положення щодо того, що підзаконні акти (укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України) як джерела виборчого права деталізують права, свободи й обов’язки суб’єктів, що реалізують виборчі права, визначають форми та методи діяльності суб’єктів, які забезпечують реалізацію електоральних прав, регулюють порядок фінансового, матеріально-технічного й іншого забезпечення підготовки та проведення виборів, а також питання організаційного, інформаційного, технічного й іншого забезпечення реалізації виборчих прав;
– висновки, що підзаконні акти інших органів публічної влади мають допоміжний, забезпечувальний характер і за своїм призначенням, змістом та сутністю надають можливість реалізації виборчих прав. У них не передбачено встановлення самостійних виборчих процедур, а їх прийняття та застосування пов’язано із заповненням прогалин у виборчому праві та належним дотриманням й однаковим застосуванням виборчого законодавства. Вони конкретизують юридичний простір, у якому виникають виборчі правовідносини.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні узагальнення, висновки та практичні пропозиції й рекомендації вже використовують і їх може бути використано у таких галузях:
– науково-дослідній діяльності – для подальшого розроблення теорії виборчого права та законодавства в Україні, формулювання доктринально обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення;
– правотворчій діяльності – для внесення змін і доповнень до чинного законодавства й перспективного розроблення та прийняття Виборчого кодексу України;
– правозастосуванні – для оптимізації форм і методів забезпечення реалізації виборчого права та законодавства в Україні;
– навчальному процесі загалом – під час підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладання навчальних дисциплін «Конституційне право України», «Основи демократії» та спецкурсів з виборчого права в Україні й у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ зокрема (акт впровадження від 20 січня 2012 р.);
– законодавчій та організаційно-правовій діяльності Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (акт впровадження від 15 жовтня 2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на п’яти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, а саме: «Актуальні проблеми сучасної юридичної науки та правоохоронної діяльності» (м. Київ, 10–11 квітня 2009 р.); «Сучасні інформаційно-комунікаційні технології» (смт Лівадія, Автономна Республіка Крим, 5–9 жовтня 2009 р.); «Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності» (м. Київ, 26–27 листопада 2009 р.); «Загальнотеоретичні та філософсько-правові аспекти державно-правової реформи в Україні» (м. Київ, 2 грудня 2009 р.); «Проблеми розбудови держави та громадянського суспільства в Україні» (м. Київ, 16–17 квітня 2010 р.).
Публікації. Головні теоретичні положення, висновки, узагальнення, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження викладено в п’яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, одна стаття – у фаховому виданні іноземної держави, а також п’яти тезах науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідивши виборче право як інститут конституційного права України, можна сформулювати такі положення, висновки, рекомендації та пропозиції.
1. Державно-правовий розвиток виборчого права та його становлення як інституту виборчого права відбувалися в складних умовах соціального та політичного поступу українського народу. Українська нація зробила свій позитивний внесок у розвиток виборчого права. Ще до утворення держави Київська Русь у давніх слов’ян існували елементи виборності та виборчого права, що були втілені, зокрема, у народних зборах – віче, яке функціонувало впродовж декількох століть. Вічова демократія з форм первісного виборного самоврядування трансформувалася в можливість участі в управлінні державними справами шляхом обрання системи місцевого самоврядування. В Литовсько-Руській державі завдяки виборам і становленню виборчого права починає формуватися система вищих представницьких органів. Діяльність Запорозької Січі сприяла подальшому розвитку інституту виборчого права, оскільки всі козаки брали активну участь у виборах своїх керівників й органів управління.
2. Перебування України в складі Російської імперії стримувало розвиток виборчого права, порівняно з європейськими країнами. Лише деякі реформи, що відбувалися в імперії, сприяли появі прогресивних аспектів виборності та виборчого права. У цей період значним був іноземний вплив на виборче право, іноді це сприяло його розвитку, насамперед, за часів Литовсько-Руського князівства, проте здебільшого стримувало та зводило нанівець функціонування системи національного виборчого права.
3. За часів Української Народної Республіки прийнято низку прогресивних нормативних актів, які сприяли розвитку виборчого права. Однак, на жаль, вони не змогли відіграти вирішальну роль у створенні власної державності.
4. На самостійних засадах розвивалося радянське виборче право в межах певних етапів. Перший з них ґрунтувався на так званій пролетарській виборчій системі, основою якої були недемократичні принципи виборів і відкрите голосування виборців, наявність політичних, економічних, релігійних й інших цензів, відсутність судового захисту, застосування специфічних форм контролю за проведенням виборів з боку партійних і репресивних органів. Другий період пов’язаний з прийняттям Конституції СРСР 1936 р., вибори проводили на основі демократичних принципів виборчого права, запроваджено мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості. Закон визначав порядок проведення та дійсності виборів, передбачено систему виборчих комісій, однак досить широкими повноваженнями наділено виконавчі органи рад. Третій період розпочався 1985 р., ще до проголошення незалежності України, його можна визначити як якісно позитивний. У цей період якісно реформовано систему виборчого законодавства в Радянському Союзі, а отже, і в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Утверджено загальноприйняті принципи виборчого права, розширено сферу судового захисту, запроваджено належне правове регулювання виборчих процедур.
5. Після прийняття Конституції України 1996 р. запроваджено у виборчих законодавчих актах міжнародно-правові принципи та стандарти, прозорі засади організації і проведення виборів, юридичного вдосконалення механізму виборчого процесу й у гарантування виборчих прав громадян.
6. Аналіз сукупності доктринальних і нормативно-правових джерел свідчить про те, що в українській науці теоретичних розробок з обраної нами теми поки що немає. Методологія наукового дослідження виборчого права як інституту конституційного права України ґрунтується на принципі об’єктивізму. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-наукові методи.
7. Виборче право необхідно розглядати як інститут конституційного права, що є системою різних за юридичною силою та змістом правових норм і принципів, які регулюють й охороняють суспільні відносини, пов’язані з реалізацією народного суверенітету – головної форми народного волевиявлення, що виникають у сфері підготовки та проведення виборів до органів публічної влади, регламентують права, свободи й обов’язки суб’єктів виборчих правовідносин і закріплюють гарантії реалізації та захисту виборчих прав громадян України. Матеріальна сутність виборчого права характеризується сукупністю юридичних норм, що здійснюють матеріально-правове регулювання діяльності суб’єктів виборчого права. До них належать норми та принципи, які визначають і закріплюють зміст прав, свобод й обов’язків суб’єктів виборчого права та встановлюють процесуально-правові форми реалізації суб’єктами виборчих прав, свобод та обов’язків. Процесуально-правове підґрунтя реалізації виборчих прав передбачає законодавче закріплення нормами процесуального характеру процесу реалізації виборчих прав, свобод й обов’язків, що закріплені в матеріальних нормах.
8. В об’єктивному розумінні виборче право – це конституційно-правовий інститут, що регулює суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких органів публічної влади та виборних посадових осіб. Тобто це нормативно-правова форма закріплення й існування виборчих прав громадян України – своєрідна модель правової поведінки для суб’єктів виборчо-правових відносин. Об’єктивне виборче право є правовою моделлю поведінки суб’єктів та учасників виборчо-правових відносин, установлює зміст й обсяг їх юридичних можливостей, порядок і способи реалізації прав, свобод та обов’язків, визначає систему, механізм гарантій виборчих прав і свобод та процедуру їх поновлення в разі порушення.
9. Особливість суб’єктивного виборчого права полягає в тому, що воно належить конкретній особі, визначає вид і міру можливої поведінки обирати, бути обраним, правову діяльність або бездіяльність суб’єкта виборчих правовідносин, можливість вимагати від посадових осіб створення належних умов для реалізації виборчих прав, звертатися за захистом чи поновленням порушених виборчих прав тощо. Отже, суб’єктивне виборче право – це закріплена Конституцією та законодавством України, гарантована державою чи іншою соціальною інституцією можливість і реальна здатність громадян України вільно обирати та бути обраними до органів публічної влади.
10. Зміст предмета виборчого права становить правова сукупність електоральних політичних відносин, які охоплюють різні аспекти особистої реалізації виборчих прав, і питання соціалізації виборів, які є формою забезпечення суб’єктивних виборчих можливостей громадян, а також можливостей виражати групові й суспільно-політичні інтереси. Власне предмет виборчого права необхідно розглядати як сукупність суспільних відносин, що існують у зв’язку з визначенням, забезпеченням можливості здійснення та захисту конституційного права громадян України обирати й бути обраними до органів публічної влади, а також процедурою реалізації виборчих прав під час організації та проведення виборів й у міжвиборчий період.
11. Серед ознак предмета виборчого права слід виокремити такі: по-перше, це суспільні відносини політичного характеру, що визначають і характеризують взаємозв’язок громадянина з державою, які виникають під час реалізації права громадян на формування органів державної влади; вони пов’язані з можливістю громадянина територіальної громади брати участь в управлінні відповідними територіальними одиницями, а саме вирішенні самоврядних справ. По-друге, ці суспільні відносини реалізують усі громадяни України без винятку, крім осіб, визначених Конституцією України такими, що не володіють виборчим правом; форма участі в реалізації цих суспільних відносин є прямою; реалізують їх на рівних засадах, що передбачає рівні можливості, і таємно, що унеможливлює вплив сторонніх осіб. По-третє, це сукупність суспільних відносин, що визначають порядок і процедуру реалізації виборчих прав громадян, гарантії реалізації цих прав. По-четверте, це сукупність відносин, що забезпечують захист конституційних виборчих прав і поновлюють порушені виборчі права.
12. Структуру предмета виборчого права утворюють: відносини політичного характеру, що визначають належність влади в державі та способи й механізм її формування; відносини, що характеризують принципові взаємозв’язки держави з громадянами, а саме: сутність політичних прав, права обирати та бути обраними, ступінь їх гарантованості з боку держави; відносини, що складаються у процесі реалізації права народу на самовизначення щодо формування органів державної влади; відносини, що пов’язані з безпосередньою участю у формуванні самоврядних органів й обранні посадових осіб, а також особистою участю в реалізації самоврядних повноважень.
13. У виборчому праві важливим, загальним й основоположним є метод правового регулювання, тобто сукупність засобів і способів регулятивно-охоронного впливу на виборчі правовідносини, що мають універсальний та комплексний характер правової регламентації, яка полягає в наявності набору передбачених виборчо-правовими нормами засобів впливу на електоральні відносини, що мають владно-імперативний характер, характерні риси. Від змісту методу правового регулювання залежить ефективність юридичного впливу на виборчі правовідносини, пов’язані зі створенням публічної влади через проведення вільних, демократичних виборів.
Для методу правового регулювання притаманні такі характерні риси. По-перше, визначальним для методу виборчого права є пріоритет виборчих прав громадян, що цілком відповідає конституційним приписам про право народу на участь в управлінні державними справами. По-друге, метод правового регулювання значною мірою зосереджений на створенні дієвого механізму юридичного гарантування виборчих прав громадян. Цей метод має на меті створення належних можливостей для реалізації громадянами їх виборчих прав. По-третє, для виборчих відносин і способів їх правового забезпечення притаманне переважно законодавче регулювання, а на рівень підзаконних актів. По-четверте, метод правового регулювання виявляється в особливих, спеціально-юридичних принципах, що характерні тільки для юридичного регулювання виборчих відносин. Ці принципи визначають форми участі громадян у виборах, організацію їх проведення. По-п’яте, за допомогою методу правового регулювання визначають права й обов’язки суб’єктів та учасників виборчих правовідносин, а також коло суб’єктів, які характерні для виборчого права (наприклад, виборці, кандидати, виборчі комісії та ін.). По-шосте, через метод правового регулювання встановлюють форми й методи захисту виборчих правовідносин, що становлять окремий охоронний блок виборчого законодавства та права. Для захисту відносин, які регулюють, використовують власну правову базу та норми інших галузей права.
14. Норма виборчого права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою як регулятор електоральних відносин, що визначає права, свободи, обов’язки та відповідальність суб’єктів виборчого права і процесу, відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів громадян країни, у процесі формування органів публічної влади, його забезпечують відповідними заходами державного впливу та за необхідності примусом з боку держави.
15. Визначальними ознаками виборчо-правових норм є те, що вони юридично врегульовують відносини, пов’язані з формуванням органів публічної влади, мають установчий характер, визначаючи систему органів і систему суб’єктів виборчого права, специфічний склад електоральних відносин, особливе коло адресатів і варіанти їх поведінки. Вони вирізняються специфічною структурою, співвідносяться з нормами міжнародного права, мають різну юридичну силу тому, що виражені в різних джерелах права.
16. Виборчо-правові норми можна класифікувати за різними критеріями: за об’єктом правового регулювання, цільовим призначенням у механізмі правового регулювання, характером обов’язків і ступенем визначеності приписів, залежно від кола відносин, що визначають порядок організації та проведення виборів, тощо.
17. Конституційні принципи виборчого права є важливими засадами й одним з основоположних елементів виборчого права; це нормативно-регулятивні, загальнообов’язкові для всіх суб’єктів виборчого права правила юридичного врегулювання виборів, які становлять самостійну політико-правову групу, визначають суть і напрями правового регулювання порядку проведення виборів, засади юридичного регулювання електоральних відносин. Вони є універсальними та стосуються всіх видів виборів, а умови їх реалізації визначає Конституція України.
18. Джерела виборчого права у формальному розумінні – це юридичні форми, через які встановлені та набувають юридичної сили виборчо-правові норми. Систему джерел виборчого права утворюють різноманітні нормативно-правові акти, що встановлюють принципи та норми з різним функціональним призначенням і регулюють суспільні електоральні відносини.
19. Конституція України – це головне джерело виборчого права, що встановлює загальні засади та принципи, є юридичною базою національного виборчого законодавства. Вона містить норми, на яких ґрунтується система юридичного регулювання електоральних відносин у державі. Конституційно-правові норми безпосередньо впливають на формування виборчого законодавства, закріплюють юридичну форму проведення виборів і є основою реалізації виборчого права.
20. Закони як джерела виборчого права відіграють основоположну, визначальну роль у врегулюванні виборчих правовідносин, вони є правилами правомірної поведінки суб’єктів й учасників електоральних відносин. Закони, що врегульовують процес виборів, мають особливу структуру, що може змінюватися під впливом зовнішніх факторів, а всі їх складові єдині за змістом. Виборчі закони є підґрунтям об’єктивного виборчого права, це юридичні акти, у яких зосереджено визначальні елементи механізму юридичного регулювання, процесуальне закріплення електоральних правовідносин. Головним завданням виборчого законодавства є деталізація та регулювання виборчих прав, визначення загальних принципів виборчих правовідносин, процедури проведення виборів, установлення гарантій реалізації виборчих прав і відповідальності за їх порушення.
21. Серед властивостей виборчого законодавства слід виокремити такі: по-перше, вони не обмежуються лише впливом на відносини, пов’язані з організацією та проведенням виборів, так званою галузевою належністю. Вони, здебільшого, мають державно-правовий зміст і безпосередньо спрямовані на регулювання виборчих правовідносин. Деякі норми, що пов’язані з реалізацією виборчих прав, містяться в нормативно-правових актах, які не мають на меті безпосереднє впорядкування виборчих відносин, а є структурними елементами фінансового, адміністративного, цивільного, кримінального й інших галузей права. По-друге, воно охоплює та об’єднує закони і підзаконні акти, що спрямовані на єдине матеріально-процесуальне регулювання виборчих правовідносин. Диференційована форма існування законодавчих джерел матеріального та процесуального виборчого права практично неможлива. По-третє, виборче законодавство має особливу структуру, що відображає склад інститутів, які його утворюють, і характер наявних між ними зв’язків.
22. За функціональним призначенням і значущістю впливу на процес реалізації виборчих прав відповідними суб’єктами закони поділяють на такі групи: перша група – закони, що безпосередньо регулюють процес відповідних виборів; друга група – закони, які органічно поєднують виборчі права з безпосередньою можливістю суб’єктів виборчого права реалізувати свої електоральні права; третя група – це закони суміжних галузей права, що регулюють окремі процедури реалізації, забезпечення, захисту, відповідальності й інші процедури, пов’язані з реалізацією та забезпеченням електоральних прав.
23. Аналіз виборчого законодавства свідчить про необхідність його вдосконалення з метою виключення встановлених обмежень у реалізації виборчого права, які дискредитують державу та суспільство. Такими, зокрема, є: положення Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р., що передбачає право на висування кандидатів політичними партіями та їх виборчими блоками, однак лише тими партіями, які зареєстровані в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів, що суперечить ч. 2 ст. 38 Конституції України, у якій зазначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Термін реєстрації партії жодним чином не може впливати на право громадянина на доступ до державної служби. Положення про внесення грошової застави кандидатом, партією чи блоком партій суперечать ч. 1 та 2 ст. 24 Конституції України, яка встановлює загальну рівність людей, і ч. 1 ст. 71 Конституції України, що закріплює рівне виборче право та надає всім кандидатам рівні можливості щодо реалізації конституційного права бути обраним незалежно від майнового стану. Потребує вдосконалення положення Закону України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 17 листопада 2011 року, в якому передбачено право висування кандидатів у депутати в загальнодержавному окрузі лише політичними партіями. На нашу думку, воно суперечить ч. 1 та 2 ст. 24, а також ч. 1 ст. 71 Конституції України, а також ч. 1 ст. 3 цього Закону, оскільки партійна належність виборця не може бути визначальним чинником, фактичною підставою для реалізації права бути обраним. Неконституційним також є положення Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 р. про використання пропорційної виборчої системи як способу формування обласних, районних, міських рад, оскільки не відповідає ч. 1 та 3 ст. 140 Конституції України, тобто власне суті формування та функціонування місцевого самоврядування – права жителів територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення.
Крім цього, зазначений Закон не встановлює вичерпного переліку форм і засобів передвиборної агітації, агітації «за» та «проти». Це можуть бути як засоби масової інформації, так і публічні дебати, дискусії, прес-конференції, інтерв’ю, виступи, відеофільми, теленариси й інші публікації та повідомлення. На нашу думку, під час повторного голосування на виборах Президента України за двох кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів виборців, участь цих кандидатів у телевізійних дебатах має бути обов’язком, а не правом. Оскільки йдеться про найвищий пост у державі, наділення цієї особи значними, суспільно важливими конституційними повноваженнями, для цього виборцям необхідно оцінювати інтелектуальні здібності кандидата та потенціал як лідера нації.
24. Норми міжнародного права, що регулюють електоральні правовідносини, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства, є джерелами виборчого права України. Міжнародно-правові норми, що встановлюють міжнародні виборчі стандарти, є обов’язковими для всієї виборчої системи України в межах предмета виборчого права. Вони закріплюють важливі елементи правового регулювання виборчих правовідносин, а також деталізовані в національному виборчому законодавстві. Чинність міжнародно-правових актів свідчить про дію міжнародних виборчих стандартів в Україні. Міжнародні виборчі стандарти є визнаними на міжнародному рівні й такими, що ґрунтуються на реальному досвіді проведення виборів у державах-учасницях, принципами та нормами виборчого права, що мають універсальний характер, кодифіковані в міжнародно-правових актах, які гарантують реалізацію прав і свобод в електоральних відносинах. Це своєрідні еталони, критерії для оцінювання організації та проведення виборів з позиції дотримання норм і принципів міжнародного права. Їх чинність сприяє належній регламентації та якісному нормативному врегулюванню процесуальних форм реалізації електоральних прав.
25. Підзаконні акти посідають важливе місце як джерела виборчого права. Вони виконують допоміжну функцію і відіграють важливу роль у регулюванні виборчих правовідносин, забезпеченні виборчих прав. У них держава деталізує права, свободи й обов’язки суб’єктів, що реалізують свої виборчі права, визначає форми та методи діяльності суб’єктів, що забезпечують реалізацію виборчих прав. До підзаконних актів, які є джерелами виборчого права, належать: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України й інших органів виконавчої влади; акти Конституційного Суду України; постанови Центральної виборчої комісії, акти органів місцевого самоврядування та інших органів влади.
26. На нашу думку, у системі національного права в майбутньому виборче право стане підгалуззю конституційного права України, яка буде містити виборчо-правові норми, що утворюватимуть загальні, головні та початкові інститути. Кожен інститут буде мати власні предметну сферу, підстави, мету, юридичні наслідки, особливості методів правової регламентації, систему правових свобод й обмежень. Зазначене надасть можливість виокремити це правове явище серед решти подібних, що утворюють галузь конституційного права. Проте на сучасному етапі державно-правового розвитку в Україні тільки створюють політичні, формально-юридичні та практичні підстави для цього. Вплив міжнародних виборчих стандартів, демократизація виборчого процесу, підвищення ролі та зростання обсягу законодавчого врегулювання виборів сприяють тому, що виборче право набуває ознак самостійної галузі права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Политология : [курс лекций] / под ред. М. Н. Марченко. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Зерцало, 1997. – 560 с.
2. Захарченко П. П. Історія держави і права України : [підруч.] / Захарченко П. П. – К. : Атіка, 2005. – 368 с.
3. Музиченко П. П. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / Музиченко П. П. – [3-тє вид., стереотип.]. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2001. – 429 с. (Вища освіта ХХІ століття).
4. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / [Чайковський А. С., Соломій В. А. та ін.]. – К., 1997. – 240 с.
5. Іванов В. М. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / Іванов В. М. – К. : Атіка, 2007. – 728 с.
6. Белоновский В. Н. Представительство и выборы в России / В. Н. Белоновский, А. В. Белоновский. – М. : Изд-во ПРИОР, 1999. – 272 с.
7. Український парламентаризм: минуле і сучасне / [Мироненко О. М., Погорілко В. Ф., Фрицький О. Ф. та ін.] ; за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Парлам. вид-во, 1999. – 367 с.
8. Журавський В. С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / Журавський В. С. – К. : Парлам. вид-во, 2002. – 342 с.
9. Муніципальне право України : [підруч] / [ Погорілко В. Ф., Фрицький О. Ф., Баймуратов М. О. та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
10. Історія українського права / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Олан, 2001. – 214 с.
11. Політична історія України : [посіб.] / [Бондарев Є. О., Горбатенко В. П., Греченко В. А. та ін.] ; за ред. В. І. Танцюра. – К. : Академія, 2001. – 487 с.
12. Минникес И. В. Выборы в истории Российского государства в
ІХ – начале ХІХ века / Минникес И.В. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2010. – 538 с.
13. Кульчицький В. С. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / В. С. Кульчицький, Б. Й. Тищик. – К. : Атіка, 2001. – 320 с.
14. Історія держави і права України. Частина 1 : підруч. [для юрид. вищ. навч. закл. і фак.] : у 2 ч. / [Рогожин А. Й., Страхов М. М., Гончаренко В. Д. та ін.] ; за ред. акад. АпрН України А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре. – 1996. – 368 с.
15. Українське державотворення: не витребуваний потенціал : словник-довідник / за ред. О. М. Мироненка. – К. : Либідь, 1997. – 560 с.
16. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 1998. Т. 3 : К–М. – 2001. – 792 с.
17. Музыченко П. П. История государства и права в вопросах и ответах / П. П. Музыченко, Н. И. Долматова. – Х. : Одиссей, 1999. – Ч. 1. – 288 с.
18. Кузьминець О. Історія держави і права України / Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. – К. : Україна, 2000. – 429 с.
19. Дорошенко Д. І. Нарис історії України : в 2 т. / Дорошенко Д. І. – К. : Глобус – Т. 2 : Від половини ХVІІ століття. – 1991. – 349 с.
20. Полонська-Василенко Н. Історія України : в 2 т. / Полонська-Василенко Н. – К. : Либідь, 1992. – Т. 2 : Від середини ХVІІ століття до 1923 р. – 1992. – 608 с.
21. Райковський Б. Від Народного Віча – до Верховної Ради / Райковський Броніслав, Донченко Юрій, Смолянніков Сергій // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2005. – № 2. – С. 80–83.
22. Юшков С. В. История государства и права СССР : [учеб. для юрид. ин-тов] / Юшков В. С. – [4-е изд.]. – М. : Госюриздат, 1961. – 668 с.
23. Копиленко О. Л. Держава і право України. 1917 – 1920 : [навч. посіб.] / О. Л. Копиленко, М. Л. Копиленко. – К. : Либідь, 1997. – 208 с.
24. Шевчук В. П. Історія української державності : курс лекцій : [навч. посіб.] / В. П. Шевчук, М. Г. Тараненко. – К. : Либідь, 1999. – 480 с.
25. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К. : Ін т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 400 с.
26. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки, прийнята 14 берез. 1919 р. // ЗУ УРСР. – 1919. – № 19. – Ст. 204.
27. Історія держави і права України : [підруч.] : у 2 т. / [ Гончаренко В. Д., Рогожин А. Й., Святоцький О. Д. та ін.] ; за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – Т. 2. – 2000. – 580 с.
28. Положення про виборчі права громадян і порядок проведення виборів від 10 верес. 1924 р. // ЗУ УРСР. – 1924. – № 34. – Ст. 235.
29. Иванченко А. В. Демократические институты в истории Советского государства / А. В. Иванченко // Советское государство и право. – 1989. – № 9. – С. 118 – 120.
30. Инструкция о выборах в советы от 28 сент. 1926 г. // Свод законов Союза Советских Социалистических Республик. – 1926. – № 66. – Ст. 500.
31. Конституция Союза Советских Социалистических Республик, принят. 5 дек. 1936 г. // Ведомости Верховного Совета СРСР. – 1936. – № 41. – Ст. 486.
32. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки, прийнята 30 січ. 1937 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1937. – № 30. – Ст. 121.
33. Положення про вибори до Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 21 лют. 1938 р. // Звід законів Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1938. – № 12. – Ст. 39.
34. Конституційне право України : [підруч.] / за заг. ред. проф. В. Ф. Погорілка. – К. : Наук. думка, 2002. – 732 с.
35. Положення про вибори до Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 26 листоп. 1946 р. // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1947. – № 12. – Ст. 37.
36. Про вибори до Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки : Закон від 19 груд. 1978 р. // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1979. – № 1. – Ст. 9.
37. Про зміни і доповнення до Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки : Закон від 27 жовт. 1989 р. // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1989. – № 45. – Ст. 624.
38. Про вибори народних депутатів Української Радянської Соціалістичної Республіки: Закон України від 27 жовт. 1989 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 626.
39. Акт проголошення незалежності України від 24 серп. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
40. Про вибори Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки : Закон від 5 лип. 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1991. – № 18. – Ст. 448.
41. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18 листоп. 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 48. – Ст. 455.
42. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про вибори Президента Української РСР» від 24 лют. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 8. – Ст. 40.
43. Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, у містах, обласних рад : Закон України від 24 лют. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 8. – Ст. 38.
44. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
45. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25 жовт. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280.
46. Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 14 січ. 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3–4. – Ст. 15.
47. Про вибори Президента України : Закон України від 5 берез. 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
48. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18 жовт. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51. – Ст. 265.
49. Ставнійчук М. І. Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / М. І. Ставнійчук. – К., 1999. – 18 с.
50. Нгуен А. Г. Законодавство про вибори представницьких органів в Україні і Соціалістичній Республіці В’єтнам: порівняльний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Коституційне право» / А. Г. Нгуен. – К., 2000. – 20 с.
51. Стешенко Т. В. Виборчі комісії: правовий статус і організація роботи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «конституційне право» / Т. В. Стешенко. – Х., 2000. – 19 с.
52. Лавринович О. В. Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Лавринович. – К., 2001. – 16 с.
53. Тодика О. Ю. Вибори в парламенти країн СНД (Порівняльно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. Ю. Тодика. – Х., 2002. – 19 с.
54. Князевич Р. П. Конституційні засади виборів Президента України: проблеми теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Р. П. Князевич. – Одеса, 2002. – 18 с.
55. Ковальчук О. Б. Виборчий процес в Україні: конституційно-правові аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. Б. Ковальчук. – Одеса, 2003. – 20 с.
56. Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Р. М. Максакова. – К., 2003. – 16 с.
57. Виборче право України : [навч. посіб.] / за ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук. – К. : Парлам. вид-во, 2003. – 383 с.
58. Афанасьєва М. В. Конституційно-правове забезпечення виборчих технологій в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право’ / М. В. Афанасьєва. – Одеса, 2004. – 20 с.
59. Співак В. І. Правова культура учасників виборчого процесу як засіб забезпечення реалізації виборчих прав громадян України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В. І. Співак. – К., 2004. – 20 с.
60. Корольова-Борсоді Н. В. Правове регулювання виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н. В. Корольова-Борсоді. – К., 2005. – 19 с.
61. Бєлов Д. М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Д. М. Бєлов. – К., 2005. – 20 с.
62. Грабильніков А. В. Конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами: проблеми теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / А. В. Грабильніков. – К., 2006. – 19 с.
63. Козодой Л. М. Конституційно-правовий статус суб’єктів виборчого процесу в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.12.00.02 «Конституційне право» / Л. М. Козодой. – К., 2006. – 19 с.
64. Тимошенко І. В. Юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / І. В. Тимошенко. – К., 2010. – 19 с.
65. Про вибори народних депутатів України: коментар Закону України / за ред. М. І. Ставнійчук, М. І. Мельника. – К. : Атіка, 2002. – 384 с.
66. Закон України «Про вибори народних депутатів України» : наук.-практ. комент. / під заг. ред. М. М. Рябця. – К. : Український інформаційно-правовий центр, 2002. – 361 с.
67. Законодавство про вибори Президента України : наук.-практ. посіб. / [М. І. Панов, С. І. Серьогіна, Ю. П. Битяк та ін.]. – Х., 2004. – 272 с.
68. Науково-практичний коментар Закону України «Про вибори Президента України» / за ред. Ю. Б. Ключковського. – К. : Парлам. вид-во, 2004. – 408 с.
69. Науково-практичний коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України» / за ред. Ю. Б. Ключковського. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 680 с.
70. Марцеляк О. В. Вибори народних депутатів України : [навч. посіб.] / Марцеляк О. В. – Х. : ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007. – 620 с.
71. Вибори до місцевих органів влади / за ред. В. М. Шаповала ; [упоряд. В. С. Ковальський]. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 280 с.
72. Избирательное право России : учеб. [для студ. вузов, обучающихся по спец. «Юриспруденция»] / [Лучин В. О. и др.] ; под ред. В. О. Лучина. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2010. – 735 с.
73. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України : курс лекцій [для студ. юрид. вузів і фак.] / Мелащенко В. Ф. – К. : Вентурі, 1995. – 240 с.
74. Кравченко В. В. Конституційне право України : [навч. посіб.] / Кравченко В. В. – [4-те вид., виправл. та доп.] / Кравченко В. В. – К. : Атіка, 2006. –568 с.
75. Конституційне право України : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / за ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. – Х. : Право, 2008. – 416 с.
76. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации : [учеб. для вузов] ; отв. ред. доктор юрид. наук А. В. Иванченко. – М. : НОРМА, 1999. – 856 с.
77. Пылин В. В. Избирательное и референдумное право Российской Федерации : [учеб.-практ. пособие] / Пылин В. В. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 561 с.
78. Избирательное право России : учеб. [для студ. вузов, обучающихся по спец. 030501 «Юриспруденция»] / [В. О. Лучин и др.] ; под ред. В. О. Лучина. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2008. – 671 с.
79. Избирательное право Российской Федерации : [учеб. пособ.] / Воробьев Н. И. – М. : Издат.-торг. корпорация «Дашков и К», 2011. – 288 с.
80. Избирательное право Российской Федерации : [учеб.] / под ред. И. В. Захарова, А. И. Кокотова. – М. : Юрайт, 2012. – 411 с.
81. Сорокин В. Д. Метод правового регулирования (Теоретические проблемы) / Сорокин В. Д. – М. : Юрид. лит., 1976. – 142 с.
82. Про державний реєстр виборців : Закон України від 22 лют. 2007 р. № 698-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 20. – Ст. 282; 2009. – № 50. – Ст. 754; 2011. – № 5. – Ст. 34.
83. Постников А. Е. Система избирательного законодательства в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / А. Е. Постников. – М., 1997. – 49 с.
84. Сравнительное избирательное право : [учеб. пособие]. – М. : НОРМА, 2003. – 208 с.
85. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. – М. : БЕК, 1995. – 311 с.
86. Постников А.Е. Избирательное право России: с прилож. Модельного закона субъекта Росссийской Федерации о выборах депутатов законодат. (предствит.) органа гос. власти субъекта Российской Федерации / Ин-т законодательства и сравнит. правоведения / Постников А. Е. – М. : НОРМА : ИНФРА – М, 1996. – 217 с.
87. Явич Л. С. Общая теория права / Явич Л. С. – Л. : ЛГУ, 1976. – 287 с.
88. Алексеев С. С. Общая теория права : [курс] : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1981–1982. – . –
Т 1. – 1981. – 359 с.
89. Сорокин В. Д. Семь лекций по административному праву. Административний процесс и административно-процессуальное право / Сорокин В. Д. – СПб., 1998. – С. 19–20.
90. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 17 листоп. 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2011. – № 97. – Ст. 3526.
91. Про вибори Президента України : Закон України від 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 20–21. – Ст. 291.
92. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підруч.] / Скакун О. Ф. / пер. з рос. – Х. : Консум, 2006. – 656 с.
93. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права : [навч. посіб.] / Лисенков С. Л. – К. : Юрисконсульт, 2006. – 355 с.
94. Теорія держави і права : підруч. / [Лисенков С. Л., Колодій А. М., Тихомиров О. Д., Ковальський В. С.] ; за