СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ІНСТИТУТУ ГОСТИННОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ ТУРИЗМІ: ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ ст. – 1990 р. (НА МАТЕРІАЛІ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І
МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ГАРБАР ГАЛИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 379.85(477): 338.48 (477)

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО
ІНСТИТУТУ ГОСТИННОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ ТУРИЗМІ:
ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ ст. 1990 р.
(НА МАТЕРІАЛІ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття
наукового ступеня доктора історичних наук

Науковий консультант:
Поплавський Михайло Михайлович,
доктор педагогічних наук, професор

КИЇВ-2007

ЗМІСТ

ВСТУП с.4
РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДВАЛИНИ, ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ с.12
РОЗДІЛ ІІ СТАНОВЛЕННЯ СФЕРИ ГОСТИННОСТІ МИКОЛАЄВА У ДОРАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД с.34
2.1. Готелі дореволюційного Миколаєва с.34
2.2. Заклади харчування в дореволюційному Миколаєві с.51

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СФЕРИ ГОСТИННОСТІ МИКОЛАЇВЩИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД ТА ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ с.67
3.1.Особливості формування сфери гостинності на Миколаївщині у міжвоєнний період с.67
3.2. Туризм на Миколаївщині в контексті становлення радянського туризму на Україні у міжвоєнний період с.79
3.3.Відродження туристської справи у післявоєнні роки: шкільний туризм в Миколаївській області кінця 40-початку 50 х років та його вплив на туристську інфраструктуру с. 91

РОЗДІЛ ІУ. ВИЇЗНИЙ (ЗАРУБІЖНИЙ) ТУРИЗМ 50-Х 80-Х РОКІВ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ КУЛЬТУРИ ГОСТИННОСТІ РАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА с.103
4.1.Зарубіжний туризм Миколаївської області в контексті українського туризму с.103
4.2 Ідеологічний характер зарубіжного (виїзного) туризму в Миколаївській області 70-х 80-х рр.. с.138
4.3. Культура обслуговування в зарубіжному туризмі с.160

РОЗДІЛ У. ІНСТИТУТ ГОСТИННОСТІ В КОНТЕКСТІ ВНУТРІШНЬОГО ТУРИЗМУ МИКОЛАЇВЩИНИ ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ с.172

5.1. Внутрішній туризм у Миколаївській області 60-х- 80-х років: його види, організаційні форми та вплив на розвиток туристської інфраструктури с.172
5.2.Туристсько-екскурсійна система Миколаївщини с.201
5.3. Сфера гостинності в Миколаївській області: послуги закладів розміщення і харчування туристів с.228
5.4.Сфера гостинності в Миколаївській області: заклади відпочинку та рекреації с.262
5.5.Заклади культури Миколаївської області як складова сфери гостинності в контексті розвитку туризму с.306
5.6.Культура обслуговування у внутрішньому туризмі Миколаївської області с.318
5.7.Інформаційно-пропагандистська роль туризму Миколаївщини як „дзеркало” культури гостинності радянського суспільства с.332

ВИСНОВКИ с.348

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ с.356

ВСТУП
Актуальність дослідження. Інститут гостинності має давні традиції у світовій культурі. В Європі формування цього інституту розпочалося з часів Давньої Греції, де він постає у вигляді так званої проксенії, або інституту договорів про взаємну гостинність. Подорожуючим надавалися основні послуги: у притулку і харчуванні, що дедалі частіше доповнювалися транспортними послугами, а згодом - розваг та відпочинку. Складалася сфера публічної гостинності, що разом із уявленнями про культурні норми у цій сфері перетворювалася вже на соціокультурний інститут. У кожну добу в певних суспільствах ця сфера набувала конкретно-історичних форм. Разом із тим формується інваріантне ядро інституту гостинності, що, починаючи з кінця ХІХ на початку ХХ ст. тісно поєднується з туризмом.
Справедливо це і по відношенню до України, в якій туризм є одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури, що, зокрема, закріплено на державному рівні - „Державною програмою розвитку туризму в Україні на 2002 - 2010 роки.”, і на реалізацію положень якої спрямовує свою діяльність Державна служба туризму і курортів Міністерства культури і туризму України. Особливої актуальності проблеми гостинності в українському туризмі набувають у світлі Указу Президента України №136/2007 від 21.02.2007 року „Про заходи щодо туризму і курортів в Україні”, згідно з яким зокрема наступний 2008 рік оголошено „Роком туризму і курортів в Україні”. За таких обставин проблема гостинності і туризму набуває особливої актуальності, що передбачає серед інших аспектів і звернення до історії їх формування й розвитку в Україні.
Вивчення особливостей становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності у вітчизняній історії можна вважати таким, що перебуває на початковій стадії. Почасти це може бути пояснено невизначеністю повною мірою самого поняття гостинності як соціокультурного інституту, адже його актуалізація припадає лише на останні роки у зв’язку з масовим поширенням туризму як відносно нової (або принципово модифікованої) історичної практики. Туризм як явище вже доби індустрійно розвинених суспільств є продовженням тих практик подорожування, що здійснювали представники інших територій: міст, містечок, регіонів, країн, а нерідко і культур, відмінних від тієї, до якої належали люди, що репрезентували приймаючу сторону. Тому в контексті туризму відбувається „зустріч культур”, показником готовності до якої може бути саме гостинність.
Таким чином, дослідження історії становлення й розвитку соціокультурного інституту гостинності, особливо в контексті українського туризму, має незаперечні ознаки актуальності, що й обумовило вибір теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі державної програми Концептуальні напрямки щодо розвитку культури” - Постанова Кабінету Міністрів від 26.06.1997р. - та відповідно до тематичного плану наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв.
Тема дисертації зареєстрована в УкрІНТЕІ - № 01070004739 від 05 травня 2007 р.
Мета дослідження полягає у визначенні основних етапів процесу становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності в контексті українського туризму останньої третини ХІХ ст. 1990 р. в Миколаївській області на основі виявлення загального і особливого у цьому процесі.
Досягнення поставленої мети зумовило постановку і вирішення таких наукових завдань:
- проаналізувати історіографію проблеми та визначити стан її наукової розробки;
- сформулювати визначення поняття гостинності як соціокультурного інституту, визначити складові сфери гостинності і у відповідності з її структурою сформулювати критерії, за якими буде проаналізовано джерела;
- дослідити процес становлення сфери гостинності на Миколаївщині у дорадянській період, визначити його особливості;
- з'ясувати особливості відродження сфери гостинності Миколаївщини та простежити її розвиток у міжвоєнний період з урахуванням зміни адміністративного статусу території;
- з’ясувати специфіку розвитку туризму у перші повоєнні роки на території Миколаївської області;
- дослідити еволюцію вітчизняної культури гостинності на основі аналізу архівних матеріалів про розвиток виїзного (зарубіжного) туризму в Миколаївській області протягом 50-80-х років;
- з’ясувати характер внутрішнього туризму в області за період 60-80-х років з точки зору його видів та форм і визначити його вплив на розвиток туристської інфраструктури області: визначити еволюцію туристсько-екскурсійної системи Миколаївської області; дослідити розвиток мережі закладів тимчасового розміщення і харчування туристів в області як складових сфери гостинності; виявити закономірності розвитку санаторно-курортної справи в області та залучення закладів відпочинку і рекреації до туристської справи; простежити процес інтеграції закладів культури до туристської сфери гостинності;
- на основі отриманих результатів запропонувати періодизацію процесу становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності на території Миколаївщини.
Об'єктом дослідження є становлення і розвиток соціокультурного інституту гостинності в Україні.
Предметом дослідження є становлення і розвиток соціокультурного інституту гостинності в контексті українського туризму на Миколаївщині останньої третини ХІХ ст. 1990 р.
Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом становлення та розвитку гостинності як соціокультурного інституту, початок якого на Миколаївщині припадає на шістдесяті роки ХІХ століття (після відкриття Миколаївського порту і м. Миколаєва 1862 року), а 1990 р. - це останній повний рік перебування України у складі Радянського Союзу та існування українського туризму як складової туризму радянського.
Географічні межі дослідження окреслюються сучасною територією Миколаївської області з урахуванням історичних конфігурацій території внаслідок адміністративних реформувань, що здійснювались протягом досліджуваного періоду.
Вперше території сучасної Миколаївської області в якості окремої адміністративно територіальної одиниці були виділені як Миколаївська губернія у 1802 році внаслідок поділу Новоросійської губернії (Новоросії). Крім Миколаївської губернії з земель Новоросії було утворено ще дві - Катеринославську і Таврійську. Проте в такій якості Миколаївська губернія проіснувала лише до 1803 року, коли вона була перейменована на Херсонську. Херсонська губернія поєднувала землі сьогоднішніх Миколаївської та Херсонської областей.
Друга спроба виокремлення Миколаївщини в самостійну адміністративну одиницю відбулася вже за радянських часів, коли 25 грудня 1920 році постановою ВУЦВК Херсонську губернію було перейменовано на Миколаївську губернію. Проте вона знов проіснувала недовго, оскільки вже у 1922 році постановою ВУЦВК від 21 жовтня 1922 р. „Про адміністративно-територіальний поділ УРСР” Миколаївська губернія була приєднана до Одеської, а Миколаїв на початку 1923 р. отримав статус окружного центру.
1 серпня 1925 року губернський поділ України було скасовано і замінено поділом території на округи, яких нараховувалося 41.
У 1932 році поділ на округи був замінений поділом на області. Спочатку (9 лютого) було утворено п”ять областей: Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська, згодом (2липня) додалися Донецька і Чернігівська (15 жовтня). Процес був продовжений вже у 1937 році, коли 22 вересня 1937 р. ЦВК СРСР прийняв постанову про розукрупнення Харківської, Київської, Вінницької й Одеської областей. Останню було поділено на Одеську і Миколаївську області.
До складу Миколаївської області увійшли три міста обласного підпорядкування Миколаїв, Херсон і Кірово, а також 38 районів, у тому числі 29 районів зі складу Одеської області і 9 зі складу Дніпропетровської.
10 січня 1939 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР була створена Кіровоградська область, а м.Кірово перейменовано на м. Кіровоград. З Миколаївської області до складу новоутвореної відішли м. Кіровоград і 13 районів.
Територія Миколаївської області і в подальшому підлягала певним змінам: 30 березня 1944 року було утворено Херсонську область, частину якої склали території, що до цього входили до складу Миколаївської області. До новоутвореною області відійшло тринадцять районів, що до цього перебували у складі Миколаївської області. Натомість до складу останньої цим указом передавалися п’ять районів Одеської області: Арбузинський, Благодатнівський, Братський, Веселинівський, Вознесенський.
На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 17 лютого 1954 р. до складу Миколаївської області ввійшли ще п’ять районів Одеської області: Великоврадіївський, Доманівський, Кривоозерський, Мостівський, Первомайський.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року було затверджено адміністративний устрій Миколаївської області у складі 16 районів, а на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 року було проведено розукрупнення п’яти районів, в наслідок чого були утворені ще три нових. Таким чином, з цього року територія області складається з дев’ятнадцяти районів і у такому складі вона перебуває і на сьогодні. Це Арбузинський район (центр с.Арбузинка), Баштанській район (центр смт.Баштанка), Березанський район (центр смт.Березанка), Березнегуватський (центр смт Березнегувате), Братський (Центр смт Братське), Веселинівський (центр- смт Веселинове), Вознесенський район (центр м. Вознесенськ), Врадіївський район (центр с.Врадіївка), Доманівський (центр смт.Доманівка), Єланецький (центр с.Єланець),Жовтневий (центр м.Жовтневе), Казанківський (центр с.Казанка), Кривоозерський (центр с.Криве Озеро), Миколаївський (центр м. Миколаїв), Новобузький (центр м.Новий Буг), Новоодеський (центр смт.нова Одеса), Очаківський (центр м. Очаків), Первомайський (центр м. Первомайськ), Снігурівський район (центр м.Снігурівка).
Проте, незважаючи на всі ці модифікації, як самостійна територіально-адміністративна одиниця Миколаївська область, починаючи з 1937 року вже не припиняла свого існування.
Методи дослідження. Дисертант спирався на принципи об'єктивності і системності, загальнонаукові методи аналізу і синтезу, класифікації. При розв'язанні конкретних дослідницьких завдань застосовано сукупність суто історичних методів: історико-генетичного (розділи ІІ і ІІІ), історико-порівняльного (розділи ІІ, ІУ,У) та проблемно-хронологічного (розділи ІІ,ІІІ,ІУ і У).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній історії культури здійснено комплексний аналіз становлення та розвитку соціокультурного інституту гостинності останньої третини ХІХ ст. 1990 р. Новизна зумовлена й тим, що цей процес розглянуто і проаналізовано в контексті становлення й розвитку туризму як історичної практики. Дослідження здійснено на архівних матеріалах Державного архіву Миколаївської області, дореволюційної періодики м. Миколаєва та рідкісних видань, що відображують становлення сфери гостинності та її подальший розвиток в контексті туризму на території області.
Визначено поняття гостинності як соціокультурного інституту, виокремлено його основні елементи, досліджено генезис кожного з цих елементів на Миколаївщині, їх подальшу еволюцію, у тому числі як коеволюцію з розвитком туризму на території області. Також уточнено визначення таких понять, як сфера гостинності і культура гостинності.
Новим в дисертації є висвітлення проблем утворення системи організації і управління туризмом в Миколаївській області та її еволюції.
Запропоновано періодизацію процесу становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності на території Миколаївщини і визначено особливості кожного з них.
Введено в науковий обіг значну кількість передусім архівних та інших джерел, що дозволило по-новому поглянути на проблеми становлення та розвитку сфери гостинності в контексті українського туризму. Це також дозволило виявити нові факти, події, явища, що дає можливість по - новому осмислити окремі сторінки історії української культури.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості використання її матеріалів, положень та результатів при викладанні загальних і спеціальних курсів та укладанні їх програм, зокрема „Теорія і історія культури”, „Історія української культури”, „Історія туризму в Україні”, „Історія міжнародного туризму”, „Історія гостинності в Україні”, „Історія готельно-ресторанної справи в Україні”. Результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень з проблем історії української культури, історії туризму в Україні, історії гостинності в Україні.
Дослідження може бути корисним у практичній діяльності готельних комплексів, туристичних організацій і державних установ, що відповідають за управління культурою і туризмом.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені у вигляді доповідей і повідомлень на наукових конференціях: другій міжнародній науково-практичній конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 2007); третій міжнародній науковій конференції „Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії” (Ніжин, 2007); сьомій міжнародній науковій конференції, присвяченій 70-річчю історичного факультету Донецького національного університету (Донецьк, 2007); всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон,2007); всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі” (Київський Національний університет культури і мистецтв, Київ, 2007).
Концептуальні ідеї, матеріали і результати дисертаційного дослідження знайшли практичне втілення у навчальному курсі „Історія готельно-ресторанної справи”, що викладається автором дисертації студентам факультету готельно-ресторанного бізнесу Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в одноосібній монографії і 23-х одноосібних статтях автора, в тому числі 22 у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1.Аналіз історіографії з предмету дослідження дозволяє зробити висновок про те, що вивчення вітчизняною історичною наукою особливостей становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності в Україні знаходиться на початковій стадії. Почасти це може бути пояснено невизначеністю повною мірою самого поняття, адже актуалізація уваги до гостинності припадає лише на останні часи у зв’язку з масовим поширенням туризму як відносно нової (або принципово модифікованої) історичної практики.
2.Маючи давні історичні корені, гостинність інституалізується на відносно пізніх етапах історії людства, коли професіоналізується і стає розгалуженою діяльність з надання послуг подорожуючим (туристам), сформована розвинена матеріальна база і організаційна структура, що забезпечують цю діяльність, кодифікуються норми, які регулюють рівень і якість послуг, що надаються, і сформовані культурні цінності, що визначають поведінку у цій сфері.
В дисертації під поняттям гостинності як соціокультурного інституту розуміється сукупність конституйованих установ та закладів, що здійснюють на професійній основі діяльність з надання послуг людям, які тимчасово залишили місце свого постійного проживання з будь яких причин, за виключенням завойовницьких, у поєднанні з нормами та санкціями, котрі визначають стандарти цієї діяльності, а також правилами поведінки, сформованими в процесі її здійснення, у відповідності з поширеними в суспільстві культурними цінностями. Виходячи з даного визначення дисертантом запропонована структура соціокультурного інституту гостинності: сфера гостинності (сукупність установ і закладів, що здійснюють діяльність з надання послуг гостинності); культура обслуговування в сфері гостинності (норми, правила та санкції щодо їх порушення, які регулюють діяльність в сфері гостинності, забезпечуючи визначений стандарт надання послуг і організаційно-управлінську дисципліну; впорядковують взаємовідносини з приводу надання-отримання послуг гостинності і визначають рольову поведінку); культура гостинності (характеристика конкретно-історичного стану гостинності в просторово-часовому вимірі з точки зору відбитку у ньому загальнокультурних цінностей).
Лише у такому випадку можна вести мову про гостинність як соціокультурний інститут, або ієрархієзовану систему, що формується з матеріальних і нематеріальних складових, основними елементами яких є управлінські, організаційні структури, заклади, що забезпечують надання основних послуг з розміщення, харчування, відпочинку, рекреації і лише у такому випадку її можна чітко визначити як публічну діяльність на відміну від приватної („аматорської”), тобто неінституалізованої гостинності.
Сфера гостинності, або матеріальна база і організаційна структура як елементи соціокультурного інституту гостинності, характеризується особливостями з точки зору формування в різних культурах. Це справедливо не тільки стосовно України в цілому, проте і по відношенню до різних регіонів країни. Має свою специфіку і процес становлення та розвитку сфери гостинності на Миколаївщині.
3. Процес становлення сфери гостинності Миколаївщини розпочався після відкриття порту і міста у 1862 році, що призвело до кількісного зростання мережі закладів тимчасового розміщення, таких як постоялі двори і готелі і підвищення якісного рівня послуг, що ними надавалися. Так, на кінець дореволюційного періоду у м. Миколаєві нараховувалося понад два десятки готелів. Крім цього період з останньої третини ХІХ століття до початку першої світової війни характеризується невпинним зростанням у Миколаєві кількості закладів, які надають послуги харчування, їх диференціацією за ціновими категоріями, що дозволяло надавати відповідні послуги споживачам з різними рівнями статку і сприяло розвитку сфери гостинності міста.
У подальшому, еволюційно розвиваючись ця сфера цілком природно мала б інтегрувалася до нової історичної практики туризму, як це відбулося в цілому в зарубіжних країнах. На жаль, цей шлях був перерваний першої світової війною, Жовтневою революцією і її політичними, економічними соціальними і культурними наслідками.
Крім цього загального висновку щодо становлення сфери гостинності Миколаївщини дорадянського періоду в дисертації уточнено дату заснування першого готелю м.Миколаєва „Золотий якір”, адже, як показано в дисертації, ця дата може бути відсунута що найменше до 1863р. Уточнено також соціальний статус її власника купця К.Монте. Крім того, визначено власника готелю „Лондонський”, яким, принаймні до 1906 р. включно, був Барцев Микола Федорович, а не І.Барбе, як це стверджують деякі автори.
4.Після першої світової війни і Жовтневої революції внаслідок тотальної націоналізації і одержавлення економіки ця сфера, так як вона до цього складалася на Миколаївщині, занепадає. Тому формування сфери гостинності відбувається фактично наново і на цей раз не з поновлення готельної мережі, а з створення і розвитку санаторно-курортних установ. Незважаючи на специфіку деяких з них (лікувальні установи) такі заклади як будинки відпочинку і пансіонати можуть бути віднесені до сфери гостинності, адже вони приймають приїжджих (гостей) на публічній основі за певними соціально визначеними нормами і правилами, крім основних лікувально-оздоровчих - надають послуги з тимчасового розміщення, харчування, відпочинку, а часто і розваг. Першим будинком відпочинку стає будинок у Миколаєві, другий в Очакові.
Паралельно з цим відбувалося формування організаційно-виконавської структури українського туризму, яка з 1930 року - складається з рай- і міськрад УКРТУРЕ, що підпорядковуються Центральній раді у м.Харкові. Особливість складання цієї структури на Миколаївщині полягає у тому, що вона почала формуватися у тому числі на периферії територій сучасної області (Ново-Бузька райрада УКРТУРЕ), в самому ж Миколаєві до 1935 р. туристська робота на багатьох підприємствах і установах не проводилася, аж до поки 28 квітня ц.р. не було утворене оргбюро проте вже іншої організаційної туристської мережі - Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій, з підпорядкування Центральній Раді ТПТЕ у Москві.
Тому особливість цього періоду в розвитку соціокультурного інституту гостинності Миколаївщини полягає в тому, що процес переформатування сфери гостинності (з готельної мережі на мережу рекреаційно-оздоровчих закладів) відбувається паралельно з процесом становлення в області організаційної структури туризму.
5. Після закінчення Великої Вітчизняної війни до організаційної мережі туризму в Миколаївській області додаються нові структури, що виникли завдяки розвиткові краєзнавства на території області: екскурсійно-туристська база обласного відділу народної освіти і табори юних туристів, які стають осередками шкільного туризму, а в подальшому складуть організаційну структуру самодіяльного туризму серед учнівської молоді. Так, у Миколаєві в 1947 р. відкривається екскурсійно-туристська станція, яка тільки у 1948-1949 н.р. допомогла організувати і провести учнів області поїздки до 18 міст Радянського Союзу. Було утворено також літні дитячі табори у Миколаєві, Кореїзі, Парутино.
6. Протягом 50-х років ХХ століття туризм в області розвивається як зарубіжний (виїзний) і внутрішній. У зв’язку із закритістю області в’їзний (іноземний) туризм не здійснювався. Розвиток туризму в СРСР у п’ятидесяті роки відбувався в умовах так званої „хрущовської відлиги”, що відбилося і на особливостях зарубіжного туризму, яким в країні до другої половини 1958 року займалася лише дві організації: ВАО „Інтурист” і ВЦРПС, а в Миколаївській області, внаслідок закритості міста, тільки остання. Даний період у розвитку зарубіжного туризму в цілому в СРСР, так і в Миколаївській області характеризується, перше, широкою географією країн, які мають можливість відвідувати радянські туристи, друге, ліберальними умовами відбору та підготовки туристів до поїздки за кордон. Поїздки здійснювалися і до соціаліистичних і до капіталістичних країн. Географія останніх вміщувала такі як Данія, Бельгія, Італія і навіть США. Перед поїздкою з туристами проводили бесіди тільки представники профспілок або комсомолу. Закінчення ”хрущовської відлиги” та початок реваншу командно-адміністративної системи у 1964 році суттєво вплинули на характер зарубіжного туризму у його бюрократизації та ліквідації елементів будь-якого лібералізму. З цього моменту зарубіжний туризм набуває чітко вираженої політизації і підхід до нього стає вкрай заідеологізованим. Процедура відбору туристів визначається низкою документів: постанов і інструкцій і відбувається в кілька етапів: перевірки особових справ, бесіди з представниками МВС і Комітету держбезпеки (у разі поїздки до капіталістичних крах та в круїзи). Розробляються чіткі критерії відбору і призначення керівників туристичних груп, якими мають бути лише відповідальні працівники профспілок, ВЛКСМ і Компартії (останнє є обов”язковим для тургруп, що виїздили до капкраїн).З номенклатури країн, які доступні для відвідувань радянськими туристами з Миколаївщини, зникають майже всі розвинуті капіталістичні країни. Оскільки зарубіжний туризм розглядається як канал потужного ідеологічно-пропагандистського впливу, радянських туристів за кордоном намагаються використовувати як провідників впливу на населення країн, де вони перебувають. Це дає підстави вважати, що зарубіжний туризм відобразив трансформацію культури гостинності радянського суспільства: від настороженого ставлення до іноземного світу 50-х, сформованого умовами так званої залізної завіси, до поступової відкритості (перша половина 60-х) і до сприйняття західних країн через призму ідеології змагання (друга половина 60-х 80-ті).
7.Внутрішній туризм як історична практика, що кардинально вплинула на розвиток сфери гостинності Миколаївщини, набуває справжнього масового характеру з шестидесятих років, особливо після спільної Постанови Центрального Комітету КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 30 травня 1969 року . Починаючи з цього періоду процес „зустрічного руху” різних елементів сфери гостинності в області прискорюється, адже швидке зростання туристського потоку до області викликало необхідність розміщення туристів, їх харчування, забезпечення відпочинку і розваг.
Розвитку внутрішнього туризму сприяла діяльність бюро подорожей та екскурсій Миколаївщини: Миколаївського, Очаківського, Первомайського, Вознесенського, Новобузького. Бюро розробляли і впроваджували численні маршрути як за межі області і, навіть, республіки, так і місцеві, міські, заміські маршрути та маршрути вихідного дня, а також за видами транспорту автобусні, залізничні, річкові, морські, авіа та турпотяги; активно розвивався масовий самодіяльний туризм.
Внутрішнього туризм в області виявився потужним фактором впливу на розвиток туристської інфраструктури області, що спричинив у зазначений період низку кроків місцевої влади з реконструкції, будівництва і проектування низку об’єктів у зонах відпочинку Коблево, о-ві Березань, Кінбурнській косі, сприяв залученню засобів перевезень, розширення послуг туристичних баз та збільшенню кількості туристських гуртків, секцій, клубів в установах і школах Миколаївської області.
Разом з тим, збільшення туристських потоків виявило низький рівень культури обслуговування у туристській сфері гостинності Миколаївської області. Часто це не залежало від туристичних організацій, а зумовлювалося застарілим станом самої матеріальної бази туризму транспортних засобів, засобів відпочинку і рекреації. Внаслідок слабкості власної бази, обласні структури, що здійснювали туристсько-екскурсійну діяльність, змушені були орендувати площі в гуртожитках навчальних закладів, на базах відпочинку, в пансіонатах, відомчих установах і готелях, що перебували в комунальній власності. Лише 1989 року починає приймати туристів перший туристичний готель. Проте на цей момент туризм в області знову зазнає кризи, внаслідок політичних і економічних змін останніх років існування України в складі Радянського Союзу.
Таким чином, особливістю формування сфери гостинності в Миколаївській області можна вважати те, що еволюційний розвиток був двічі перервана ним: вперше Жовтневою революцією і її політичними, економічними, соціальними і культурними наслідками, що призвели до фактичної ліквідації такої складової як заклади тимчасового розміщення, готелі і низка закладів харчування, що надавали послуги у тому числі і прибулим; вдруге Великою Вітчизняною війною, після закінчення якої фактично заново розпочинається відродження сфери гостинності.
8.Таким чином, результати дисертаційного дослідження дозволяють автору запропонувати наступну періодизацію процесу становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності в контексті українського туризму на території Миколаївської області.
Перший, дореволюційний, з 60-х років ХІХ ст. до 1917 р. (з моменту відкриття м.Миколаєва до Жовтневої революції) характеризується формуванням мережі закладів тимчасового розміщення і закладів харчування, зростанням їх кількості і якості послуг, що ними надавалися.
Другий (1919 перша половина 1941) від встановлення радянської влади до початку Великої Вітчизняної війни. Цей період характеризується відродженням сфери гостинності на Миколаївщині, але вже на принципово нових засадах: як формування системи закладів відпочинку і рекреації, що відбувається паралельно з процесом становлення організаційної мережі українського туризму.
Третій (травень 1945 - травень 1969) період відродження сфери гостинності і туристської справи після закінчення Великої Вітчизняної війни і подальшого процесу інституалізації гостинності. В області розпочинається створенням у 1947 р. дитячої туристсько-екскурсійної бази обласного відділу народної освіти, яка фактично стає першою структурною одиницею організаційної системи такої складової внутрішнього туризму як учнівський і завершується прийняттям першої спільної постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС „Про заходи з подальшого розвитку туризму та еекскурсій в країні”, яка знаменує перехід до принципово нового етапу розвитку вітчизняного туризму і соціокультурного інституту гостинності.
Четвертий (друга половина 1969 1988) період „зоряного часу” українського туризму як складової радянського туризму, коли туризм на Миколаївщині набув максимального розвитку. Це період завершення в основному інституалізації гостинності в області в контексті туристичної діяльності.
П’ятий (1989 1990) завершальний період українського туризму як радянського, що характеризується наростанням кризових явищ, в тому числі в діяльності закладів і установ сфери гостинності Миколаївської області, і водночас, складанням інтегрованої системи організації й управління наданням послуг гостинності, конституйованою формою чого стає туристсько-екскурсійне виробниче об’єднання „Миколаївтурист”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Архіви

1. Державний архів Миколаївської області. - Ф.216, оп.1, спр.3253.
2. Державний архів Миколаївської області. -Ф.216,оп.1, спр.3352.
3. Державний архів Миколаївської області. - Ф.216 , оп.1, спр.3602.
4. Державний архів Миколаївської області. - Ф.230, оп.1,д.5023.
5. Державний архів Миколаївської області. - Ф.231, оп.1,д.1112.
6. Державний архів Миколаївської області Ф.р.8, оп.6, спр.1569
7. Державний архів Миколаївської області Ф.р. 75, оп.1, спр.144
8. Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 76, оп.1, спр.157
9. Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 76, оп.1, спр.160

Державний архів Миколаївської області. Ф.р. 76, оп.1, спр.222
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 152, оп.1, спр.14
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 152. оп.1, спр.123
Державний архів Миколаївської області. Ф.р. 152. оп.1, спр. 158
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 156, оп.1, спр.3
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 156, оп.1, спр.17
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-161.оп.1, спр.842
Державний архів Миколаївської області. - Ф.Р. 775, оп.1, спр.107
Державний архів Миколаївської області. - Ф Р-778, оп.1,спр. 308
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 778, оп.1, спр.676
Державний архів Миколаївської області. Ф.р. 779,оп.1спр.21
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 779, оп.1, спр.170
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.-823, оп.1.спр.193.
Державний архів Миколаївської області Ф.р. 916, оп.2, спр.295
Державний архів Миколаївської області Ф.р. 978, оп.1, спр.8
Державний архів Миколаївської області. Ф.р-992 оп.2, спр. 2052
Державний архів Миколаївської області Ф.р. 992.оп.6 спр.3085
Державний архів Миколаївської області Ф.р.992. оп.12, спр.2737
Державний архів Миколаївської області Ф.р. 992 оп.12 спр 4121
Державний архів Миколаївської області Ф.р.2133. оп.5, спр. 5290
Державний архів Миколаївської області. -Ф.р.2133, оп.5. спр.8927.
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-2133.оп.8, спр.1258
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-2133оп.8, спр.1904
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.-2133, оп.8,спр.2450
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.-2133. оп.8,спр.2456
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.-2133. оп.8,спр.2465
Державний архів Миколаївської області Ф. р.-2133, оп.10, спр. 2266
Державний архів Миколаївської області. Ф.р. 2133. оп.10. спр. 3085
Державний архів Миколаївської області. Ф. р.-2133, оп.10, спр. 3606
Державний архів Миколаївської області Ф.р.2764 оп.8 спр.249
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812,оп.2,спр.10
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 2812, оп.2, спр.172
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812,оп.2,спр.308
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812,оп.2,спр.363
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812,оп.2,спр.510
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812,оп.2,спр.761
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 2812, оп.2, спр. 1116
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812, оп.2, спр.1225
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 2812, оп.2. спр.1254
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 2812, оп.2, спр.1308
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812, оп.2, спр. 1428
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812 оп.2 спр.1431
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812. оп.2,спр.1457.
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812, оп.2, спр. 1575
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.2812, оп. 2, спр. 1606
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812. оп.2, спр. 1672
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.-2812. оп.2, спр.2042
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.-2812, оп.2, спр.2071
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-28112. оп.2, спр.2074.
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.2812, оп.2, спр.2155
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-2812, оп.2, спр.2308
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-2812, оп.2, спр.2420
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812 оп.2 спр.2529
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р-2812, оп.2, спр.2693
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2812, оп.4, спр. 7.
Державний архів Миколаївської області. - Ф.Р.2812,оп.5,спр.50
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.2873 оп.4 спр.1097
Державний архів Миколаївської області - Ф.р-5550, оп.1.спр.31
Державний архів Миколаївської області - Ф.р.-5550, оп.1. спр. 86
Державний архів Миколаївської області - Ф.р.-5550, оп.1. спр.128
Державний архів Миколаївської області. Ф.р-5550, оп.1 спр.139
Державний архів Миколаївської області. Ф.р-5550, оп.1 спр.154
Державний архів Миколаївської області. Ф.р-5550, оп.1 спр.169
Державний архів Миколаївської області.- Ф.р-5550, оп.1, спр.174.
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.5550. оп.1.спр.280
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р.5550. оп.1.спр.287
Державний архів Миколаївської області. - Ф.р. 5550, оп.1, спр.296
Державний архів Миколаївської області. Ф.р-5550, оп.1 спр.321
Державний архів Миколаївської області - Ф.р-5550, оп.1. спр.347
Державний архів Миколаївської області - Ф.р-5550, оп.1. спр.366
Державний архів Миколаївської області - Ф.р-5550, оп.1. спр.370
Державний архів Миколаївської області - Ф.р-5550, оп.1. спр.374
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.5550, оп.1, спр.379
Державний архів Миколаївської області. Ф.р.5550, оп.1, спр.380
Державний архів Миколаївської області Ф. П-3, оп.7, спр. 20.
Державний архів Миколаївської області - Ф П-3, оп.9, спр. 28.
Державний архів Миколаївської області. Ф.П-3,оп.26,спр.43
Державний архів Миколаївської області. - Ф.П.3, оп.34, спр.42.
Державний архів Миколаївської області. - Ф.П-3, оп.35, спр.34
Державний архів Миколаївської області.-Ф.П.-3,оп.36, спр.34
Державний архів Миколаївської області - Ф.П.-3,оп.36, спр.35
Державний архів Миколаївської області Ф.П-3, оп. 37, спр.36
Державний архів Миколаївської області. - Ф.П.-3,оп.37, спр.37
Державний архів Миколаївської області.-Ф.П.- 3, оп.38, спр.46
Державний архів Миколаївської області.-Ф.П.-3,оп.38, спр.47
Державний архів Миколаївської області.-Ф.П-3, оп.39, спр.49
Державний архів Миколаївської області. - Ф.П.-3, оп.40, спр.69
Державний архів Миколаївської області. -Ф.П-3, оп.41,спр.99
Державний архів Миколаївської області. - Ф.П-7,оп.77,спр.118
Державний архів Миколаївської області -Ф.П.-7, оп.80, спр.40
Державний архів Миколаївської області -Ф.П.-7, оп.80, спр.82

Рукописні джерела
101. Отчет о научно-исследовательской работе Научный отчет по теме «Разработать схему перспективного развития туризма в Николаевской области» (заключительный этап) - Гос. Комитет по гражданскому строительству и архитектуре при Госстрое СССР. Научно-исследовательский и проектный институт градостроительства в г.Киеве „КиевНИИПградостроительства” К.:1980 -185с.

Друковані джерела
102. Адрес-Календарь и справочная книжка гор.Николаева (Херсонской губернии) на 1900 год. Николаев: изд. П.А.Ковалева, 1899.- 253 с.
103. Адрес-Календарь и справочная книжка Николаевского градоначальства. Николаев: изд. Канцелярии Николаевского градоначальника, 1901. 454 с.
104. Адрес-календарь и справочная книжка Николаевского градоначальства Николаев: изд. Канцелярии Николаевского градоначальника, 1903. 825с.
105. Адрес-календарь и справочная книжка Николаевского градоначальства Николаев: изд. Канцелярии Николаевского градоначальника,1913 -485с.
106. Адрес-календарь и справочная книжка Николаевского градоначальства Николаев: изд. Канцелярии Николаевского градоначальника, 1914. 392с.
107. Багалий Д. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд. Киев,1889. -114с.
108. Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790-1890). Николаевъ,1890.-121с.
109. Кнорре К. Николаев. //Новороссийский календарь на 1844 год. Одесса: изд. Ришельевского лицея. 1843. с.118-120.
110. Лагута М.Д. Хронология главнейших исторических событий города Николаева. Николаев, 1927.
111. Путеводитель и адрес календарь г.Николаева на 1869 г. Николаев: тип. управ.Николаевпорта, б.г. -96 с.
112. Скальковский А.Опыт статистического описания Новороссийского края. География, этнография и народонаселение Новороссийского края. Сочинение.ч.1 Одесса. 1850. 291с.
113. Ульянов М.В. Описание города Николаева Херсонской губернии. Николаев. Тип. Ю.О.Якубовича, 1892 .- 23 с.
114. Шмидт А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния. Кн.2. СПб.: тип.Калиновскаго, 1863. 874с.
115. Бурав 13 липня 1924 р. - №6.
116. Николаевская газета 2 марта 1906 г.
117. Николаевская газета -28 ноября 1907 г.- №558
118. Шлях індустріялізації 25 лютого 1932 р. - №3323.
119. Шлях індустріялізації 11 листопада 1932 р. - № 3535.
120. Шлях індустріялізації 23 травня 1933 р. - №3384.
121. Шлях індустріялізації 30серпня 1934 р. - № 4068
122. Шлях індустріалізації 3 жовтня 1935 р. -№4401
123. Шлях індустріалізації 12 травня 1936 р. - №4583
124. Шлях індустріалізації 3 червня 1936 р. - №4601
125. Шлях індустріалізації 16 липня 1936 р. - №4637
126. Шлях індустріалізації 3 червня 1937 р. - №4889
127.