СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ НАДЗВИЧАЙНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………....... 4
ВСТУП………………………………………………………………… 5
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ НАДЗВИЧАЙНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ……………………... 20
1.1. Феномен спеціального адміністративно-правового режиму...... 20
1.1.1. Поняття спеціального адміністративно-правового режиму……………………………………………………................... 20
1.1.2. Класифікація спеціальних адміністративно-правових режимів.................................................................................................. 42
1.2. Поняття надзвичайних адміністративно-правових режимів...... 52
1.3. Особливості правовідносин, що виникають в умовах введення надзвичайних адміністративно-правових режимів.................................... 85
1.4. Теоретичні засади формування та систематизації надзвичайного законодавства……………………………………………... 102
Висновки до розділу 1……………………………………………....... 115
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ НАДЗВИЧАЙНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ..................................................................................................... 120
2.1. Особливості становлення та розвитку інституту надзвичайних правових режимів у західних країнах…………………………………….. 120
2.2. Становлення та розвиток інституту надзвичайних правових режимів на українських землях до початку ХХ століття……………….. 140
2.3. Становлення та розвиток інституту надзвичайних правових режимів у радянський період і в незалежній Україні……………............ 168
Висновки до розділу 2……………………………………………....... 193
РОЗДІЛ 3. ВВЕДЕННЯ, ПРОДОВЖЕННЯ ТА СКАСУВАННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ................................................................................ 197
3.1. Підстави введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів………………………………………. 197
3.2. Специфіка процедур введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів……………………… 225
3.3. Загальна характеристика актів введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів................ 257
Висновки до розділу 3……………………………………………....... 274
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ НАДЗВИЧАЙНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ……………………... 277
4.1. Адміністративно-правові наслідки введення надзвичайних адміністративно-правових режимів………………………......................... 277
4.2. Правовий статус суб’єктів загальної компетенції, що забезпечують реалізацію надзвичайних адміністративно-правових режимів........................................................................................................... 294
4.3. Система суб’єктів спеціальної компетенції, що забезпечують реалізацію надзвичайних адміністративно-правових режимів................. 307
4.4. Методи реалізації надзвичайних адміністративно-правових режимів………………………………………............................................... 337
Висновки до розділу 4……………………………………………....... 372
ВИСНОВКИ………………………………………………………...... 377
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..... 386
ДОДАТКИ…………………………………………………………..... 428

ВСТУП

Актуальність теми. Захист прав і свобод людини та громадянина є одним з найактуальніших завдань сьогодення, що давно зі сфери зацікавленості лише окремих держав і правозахисних організацій перейшло до розряду пріоритетних для всього світового співтовариства.
Світова спільнота у XXI столітті постійно зіштовхується з суперечливою реальністю: з одного боку – безпрецедентне зростання інформаційних, технологічних та інших можливостей людини, з іншого – посилення негативних факторів, що становлять серйозну загрозу як для національної безпеки окремих держав, так і для громадської безпеки у світі в цілому (терористичні акти, збройні, релігійні, міжконфесійні конфлікти тощо). Водночас у зв’язку з погіршенням екологічної ситуації в більшості держав світу загрозливих масштабів набувають стихійні лиха та катастрофи техногенного характеру. Показово, що лише у 2009 році на території України зафіксовано понад 58 тис. злочинів, скоєних у громадських місцях, вилучено майже 3,1 тис. одиниць вогнепальної зброї, а також 200 кг вибухових речовин; зареєстровано 264 надзвичайні ситуації, унаслідок яких 356 осіб загинуло й 1511 – постраждало.
Велика кількість глобальних небезпек різного ступеня складності вимагає створення спеціальних адміністративно-правових механізмів регулювання суспільних відносин, що виникають під час надзвичайних ситуацій. Одним із провідних серед них є комплексний інститут надзвичайних адміністративно-правових режимів, що останнім часом стає ключовим елементом правового забезпечення національної безпеки в розвинених країнах світу.
Проблеми вдосконалення та розвитку надзвичайних правових режимів у своїх працях розглядали ще дослідники кінця ХІХ – початку ХХ століття: О. С. Алексєєв, В. М. Гессен, А. І. Єлістратов, В. Ф. Дерюжинський, Я. М. Магазинер. Певною мірою ці проблеми вивчали й сучасні вітчизняні та зарубіжні адміністративісти: С. С. Алексєєв, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, В. М. Григор’єв, Ю. В. Дубко, С. В. Ківалов, С. О. Магда, В. Я. Настюк, С. В. Пчелінцев, В. Б. Рушайло, А. С. Спаський, М. М. Тищенко, Х. Фольц, С. Д. Хазанов, М. Г. Янгол, О. Н. Ярмиш та ін. Названими вченими зроблено вагомий внесок у дослідження проблем державного управління, організаційно-правового забезпечення діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, взаємодії правоохоронних органів і військових формувань під час дії надзвичайних адміністративно-правових режимів, юридичної відповідальності громадян за порушення режимних норм. Проте у їх працях розкрито лише окремі аспекти формування цих режимів або ж окреслено їх побіжно у ході вивчення більш загальних чи суміжних суспільних відносин.
Разом з тим, швидкі зміни в соціальній, економічній і політичній сферах, що відбуваються в суспільному житті України, потребують додаткового наукового вивчення інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів, його становлення та подальшого розвитку. Відтак, необхідно комплексно дослідити організаційні та правові засади інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів, систему загальних і спеціальних суб’єктів, що їх забезпечують, їх правовий статус і застосування ними примусових заходів.
Отже, обумовлюється потреба комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень юридичної науки вивчити закономірності становлення та розвитку інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів і визначити шляхи його вдосконалення, що й зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 29 Плану основних заходів цивільного захисту на 2010 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 № 1454-р, пунктів 34, 52, 55 і 111 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.2004 № 755 «Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки й впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ станом на 2004–2009 рр.», пунктів 2 і 4 наукових досліджень Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ за темами «Нормативно-правове забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ» (№ 0110U001548) і «Організація діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах» (№ 0110U001552), що розробляються на замовлення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, і п. 1.4 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ на 2009-2012 рр., схвалених Вченою радою інституту від 19.11.2008 (протокол № 3).
Мета і завдання дослідження полягають у розробці на основі аналізу законодавчої бази та діяльності органів публічної адміністрації з урахуванням провідних напрямків модернізації та реформування законодавства концептуальних засад становлення та розвитку інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів в Україні.
Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно було вирішити такі завдання:
– з’ясувати сутність феномену спеціального адміністративно-правового режиму;
– розробити авторське поняття надзвичайного адміністративно-правового режиму;
– висвітлити особливості правовідносин, що виникають в умовах введення надзвичайних адміністративно-правових режимів;
– окреслити теоретичні засади формування та систематизації надзвичайного законодавства;
– встановити особливості становлення та розвитку інституту надзвичайних правових режимів у західних країнах;
– охарактеризувати становлення та розвиток інституту надзвичайних правових режимів на українських землях до початку ХХ століття;
– систематизувати закономірності становлення та розвитку інституту надзвичайних правових режимів у радянський період і в незалежній Україні;
– з’ясувати підстави введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів;
– окреслити специфіку процедур введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів;
– виокремити та систематизувати акти введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів;
– з’ясувати адміністративно-правові наслідки введення надзвичайних адміністративно-правових режимів;
– охарактеризувати правовий статус суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, що забезпечують реалізацію надзвичайних адміністративно-правових режимів;
– розробити положення про системи міжгалузевого надвідомчого нагального управління в надзвичайних ситуаціях;
– визначити специфіку методів реалізації надзвичайних адміністративно-правових режимів.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, пов’язаних із формуванням інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів в Україні.
Предмет дослідження – закономірності становлення та розвитку інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали філософські, сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлено системним підходом, що дає змогу проаналізувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1–4), зокрема визначено сутність феномену спеціального адміністративно-правового режиму (підрозділ 1.1), а також поняття надзвичайних адміністративно-правових режимів (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження особливостей правовідносин, що виникають в умовах введення надзвичайних адміністративно-правових режимів (підрозділ 1.3), становлення та розвитку інституту надзвичайних правових режимів у західних країнах (підрозділ 2.1), у радянський період і в незалежній Україні (підрозділ 2.3). Аналіз і синтез застосовано під час визначення підстав введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів, а також адміністративно-правових наслідків введення надзвичайних адміністративно-правових режимів (підрозділи 3.1, 4.1). Метод групування та структурно-логічний метод сприяли визначенню системи суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, що забезпечують реалізацію надзвичайних адміністративно-правових режимів (підрозділи 4.2, 4.3). Системно-структурний метод використано для аналізу етапів становлення інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів на українських землях до початку ХХ століття (підрозділ 2.2), визначення специфіки процедур введення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів (підрозділ 3.2), характеристики методів реалізації надзвичайних адміністративно-правових режимів (підрозділ 4.4). Застосування функціонального методу дозволило визначити теоретичні засади формування та систематизації надзвичайного законодавства (підрозділ 1.4). Статистичний і документальний метод і метод соціологічного опитування застосовувались для визначення прогалин правового та організаційного забезпечення інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів (розділи 1–4).
Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи склали наукові праці з філософії та теорії держави і права, розробки фахівців у галузі конституційного, адміністративного права та теорії управління. Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили В. Б. Авер’янов, В. І. Андрейцев, О. Ф. Андрійко, В. Ф. Антипенко, М. І. Ануфрієв, І. В. Арістова, Л. В. Багрій-Шахматов, А. В. Басов, А. І. Берлач, А. С. Васильєв, В. М. Гаращук, В. О. Глушков, І. П. Голосніченко, В. Л. Грохольський, М. М. Гуренко-Вайцман, С. М. Гусаров, В. В. Гущин, Є. В. Додін, О. Ф. Долженков, О. М. Домрін, В. П. Ємельянов, В. О. Заросило, В. В. Зуй, М. І. Іншин, В. Б. Ісаков, Р. А. Калюжний, В. В. Коваленко, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, О. В. Копан, О. Л. Копиленко, М. В. Корнієнко, Ю. Ф. Кравченко, О. В. Кузьменко, А. М. Куліш, В. А. Лаптій, К. Б. Левченко, В. А. Ліпкан, А. Ф. Майдиков, М. І. Матузов, Н. П. Матюхіна, О. В. Негодченко, Н. Р. Нижник, В. І. Олефір, О. І. Остапенко, В. П. Пєтков, С. В. Пєтков, В. М. Плішкін, О. О. Погребной, А. М. Подоляка, Г. О. Пономаренко, Д. В. Приймаченко, О. П. Рябченко, М. Б. Саакян, О. Ю. Синявська, О. Ф. Скакун, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, О. В. Тимощук, Е. Ф. Шамсумова, В. К. Шкарупа, О. М. Якуба, Х. П. Ярмакі та ін.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, законодавчі акти України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативні акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, конституційне та адміністративне законодавство зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали опитування 432 працівників Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; матеріали анкетування 417 мешканців населених пунктів Автономної Республіки Крим і Закарпатської області, на території яких уводилися надзвичайні адміністративно-правові режими; результати досліджень матеріалів щодо введення та скасування правових режимів надзвичайного стану та зони надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим і Закарпатській області; статистичні дані Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Міністерства внутрішніх справ України за 2005–2009 рр.; 52 матеріали міжнародної правоохоронної і судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з урахуванням новітніх досліджень правової науки з’ясувати закономірності становлення та розвитку інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів, розробити та обґрунтувати низку положень і практичних рекомендацій щодо подальших напрямків розвитку теорії цього інституту. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
– удосконалено поняття спеціального адміністративно-правового режиму, встановлено, що кожен такий режим пов’язаний з об’єктом (яким є певна діяльність); такий об’єкт має особливе соціальне значення. Обґрунтовано, що кожний спеціальний адміністративно-правовий режим має мету, яка й визначає вектор правового регулювання;
– вперше визначено феномен екстремального адміністративно-правового режиму як спеціального порядку регулювання суспільних відносин в умовах надзвичайних ситуацій, розбудованого на загальних регулятивних підставах, що виник у результаті впливу комплексу правових засобів з метою приведення суспільного життя в нормальний, звичайний стан і пов’язаний з обмеженням правового статусу осіб і розширенням компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, а також створенням в окремих випадках спеціальних режимних органів;
– вперше обґрунтовано доцільність розподілення екстремальних режимів на два класи: надзвичайні режими (воєнний стан, надзвичайний стан, зони надзвичайної екологічної ситуації) та екстраординарні режими (антитерористичної операції, карантину, надзвичайної ситуації тощо);
– удосконалено класифікацію екстремальних адміністративно-правових режимів, зокрема за критерієм механізму їх уведення;
– удосконалено поняття «надзвичайний адміністративно-правовий режим» шляхом включення до нього наступних ознак: визначення таких режимів у міжнародних нормативних актах, ратифікованих Україною; обов’язкове інформування світової спільноти про введення на території держави такого режиму; безпосереднє посилання Конституції на ці режими; закріплення вказаних режимів у спеціальних законах;
– дістало подальшого розвитку обґрунтування адміністративно-правової природи інституту надзвичайних правових режимів, оскільки переважна більшість правовідносин, що виникають під час їх уведення, і навіть правовідносини, що в звичайних умовах мають цивільно-правову або трудово-правову природу, в умовах введення таких режимів набувають адміністративно-правового характеру;
– вперше визначено надзвичайне законодавство як галузь законодавства, що регулює суспільні відносини особливого роду, пов’язані з профілактикою виникнення, локалізацією та ліквідацією надзвичайних ситуацій, при цьому воно складається з таких груп нормативних актів: 1) міжнародні договори; 2) закони, що передбачають процедуру введення та механізм забезпечення екстремальних адміністративно-правових режимів; 3) закони та підзаконні акти, що стосуються повноважень державних органів та органів місцевого самоврядування в надзвичайних ситуаціях; 4) акти, якими вводяться, продовжуються та скасовуються екстремальні режими;
– вперше обґрунтовано, що на становлення інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів на українських землях суттєво вплинули норми надзвичайного законодавства Російської імперії ХІХ – початку ХХ сторіччя;
– вперше визначено основні періоди становлення інституту надзвичайних правових режимів у країнах Європи (останні часи Римської імперії та Французька буржуазна революція);
– удосконалено аналіз історико-правових засад становлення інституту надзвичайних правових режимів в Україні, в результаті чого переконливо доведено, що даний інститут спирається на вагому самобутню спадщину українського народу;
– вперше обґрунтовано, що на становлення інституту надзвичайних правових режимів у післявоєнний період і в незалежній Україні мало найсуттєвіший вплив введення воєнного стану та стану облоги на певних територіях СРСР у 1941–1946 рр., у тому числі створення міжгалузевих надвідомчих систем нагального управління в надзвичайних ситуаціях;
– вперше створено авторську модель процедур уведення, продовження та скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів, зокрема детально розроблено положення щодо зміни в режимах під час покращення або погіршення ситуації, запропоновано процедуру переходу одного надзвичайного адміністративно-правового режиму в інший, або до екстраординарного режиму, також доведено, що до таких процедур треба включати положення щодо негайного інформування про введення та скасування не лише ООН, а й Ради Європи та сусідніх держав;
– вперше через призму забезпечення прав і свобод громадян розкрито демократичну природу надзвичайних правових режимів як заздалегідь розробленого інституту, який в умовах глобальної небезпеки не дозволяє обмежувати основні права та свободи громадян;
– вперше обґрунтовано механізм притягнення до відповідальності суб’єктів уведення надзвичайного адміністративно-правового режиму за його неувведення у разі необхідності або незаконне введення;
– дістало подальшого розвитку визначення переліку суб’єктів, на яких не повинні розповсюджуватись обмежувальні заходи в умовах дії надзвичайних адміністративно-правових режимів, зокрема доповнення його працівниками ООН, ОБСЄ, міжнародних організацій, що сприяють ліквідації надзвичайних ситуацій та мають спеціальний мандат;
– вперше розроблено положення про оперативний штаб як орган оперативного управління силами і засобами органів державної влади та місцевого самоврядування, що беруть участь у реалізації режимних заходів, детально обґрунтовано компетенцію коменданта території, на якій введено надзвичайний адміністративно-правовий режим;
– удосконалено концепцію міжгалузевих надвідомчих систем нагального управління в надзвичайних ситуаціях, встановлено ознаки, за якими ці системи виділяються з інших міжгалузевих надвідомчих систем управління, проведено їх класифікацію;
– дістала подальшого розвитку система поглядів на заходи адміністративного примусу у змісті надзвичайних адміністративно-правових режимів; обґрунтовано, що більшість таких заходів носять запобіжний характер, але є й заходи, які однозначно треба відносити до заходів припинення;
– вперше розроблено проект Закону України «Про надзвичайні правові режими», в якому здійснено кодифікацію норм, що стосуються таких режимів, та втілено авторську модель інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів в Україні.
У цілому, названі новели є необхідним кроком у напрямку більш ефективного захисту прав і свобод громадян в умовах введення надзвичайних адміністративно-правових режимів, удосконалення форм і методів державного управління в зазначених умовах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дослідження можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці нормативно-правового забезпечення інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів, організаційно-правових засад діяльності органів публічної адміністрації в умовах введення надзвичайних адміністративно-правових режимів (акт впровадження у науково-дослідну діяльність та навчальний процес Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 23.03.2010).
Водночас результати дослідження були використані при розробці паспорту наукової спеціальності 21.07.05 – службово-бойова діяльність сил охорони правопорядку (юридичні науки; державне управління);
– у правотворчій діяльності – для вдосконалення окремих положень Конституції України, законів України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Цивільну оборону України», «Про вибори Президента України», інших актів законодавства про надзвичайні адміністративно-правові режими та підзаконних нормативних актів, зокрема тих, що діють на регіональному рівні (акт впровадження до Верховної Ради України від 02.04.2009 № 04-19/14-928; акт впровадження до Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.09.2009 № 02-09/46);
– у правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності функціонування органів публічної адміністрації, розв’язання колізій, що виникають при застосуванні нормативно-правових актів з питань забезпечення надзвичайних адміністративно-правових режимів, забезпечення законності при реалізації примусових заходів; притягнення до юридичної відповідальності за порушення режимних норм (акт впровадження до практичної діяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 25.03.2010; до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим від 20.11.2006, 10.10.2007 і 20.02.2010; до Сімферопольського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Автономній Республіці Крим від 22.03.2010);
– у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників; викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Управління в органах внутрішніх справ», «Проблеми теорії адміністративного права і процесу»; науково-дослідницькій роботі курсантів, студентів, слухачів магістратури та ад’юнктури (акти впровадження в навчальний процес Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ від 19.02.2010, Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ від 19.03.2010).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій обґрунтування, висновки, пропозиції сформульовані на підставі авторських досліджень. Окремі положення дослідження викладені в колективних виданнях. Усі вони містять посилання щодо особистого внеску кожного з авторів у підготовку видань. У роботах, де немає вказівок на розмежування, особистий внесок здобувача такий: «Боротьба з техногенним тероризмом: досвід європейських держав» (досліджено нормативно-правову базу європейських держав щодо боротьби з тероризмом); «Информационная система поддержки принятия решений руководителем органа внутренних дел в чрезвычайных ситуациях техногенного характера» (охарактеризовано роль і функції керівника органу внутрішніх справ при ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного характеру); «Отраслевая принадлежность правового института чрезвычайного положения» (автором розглянуто галузеву належність режиму надзвичайного стану, виходячи з його законодавчого визначення й юридичного змісту); «Проблемні питання обмеження та забезпечення прав і свобод людини при введенні надзвичайних адміністративно-правових режимів» (доведено необхідність обмеження прав і свобод люди в умовах уведення надзвичайних режимів, коли під загрозою опиняються суспільні і державні інтереси); «Поняття громадського порядку та організації його охорони» (встановлено роль ОВС в організації охорони громадського порядку); «Роль внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у забезпеченні адміністративно-правового режиму надзвичайного стану» (визначено принципи діяльності внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а також конкретні завдання, які вони виконують під час уведення надзвичайного стану); «Концепция чрезвычайных административно-правовых режимов в законодательстве Украины» (здобувачу належить розробка основних ознак спеціальних адміністративно-правових режимів, у тому числі надзвичайних адміністративно-правових режимів); «Вступительная статья / Исключительное положение» (наведені автобіографічні дані та охарактеризовані основні наукові праці В. М. Гессена); «Некоторые аспекты действия чрезвычайного положения в Автономной Республике Крым» (досліджено правові підстави введення режиму надзвичайного стану в Автономній Республіці Крим); «Категорія «адміністративно-правовий режим» в юридичній науці та в законодавстві України» (досліджено поняття «правовий режим» та «адміністративно-правовий режим» в нормативних та наукових джерелах); «Адміністративний розсуд: історико-правовий аспект» (подано правову характеристику адміністративного розсуду, здійснено історичний аналіз розвитку цього інституту в європейських країнах); «Обмеження прав і свобод людини в умовах надзвичайних правових режимів» (визначено ступінь обмеження прав і свобод людини в умовах уведення надзвичайних режимів); «Заходи процесуального примусу, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України» (наведено підстави та порядок застосування заходів процесуального примусу, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України); «Вступительная статья / А. И. Елистратов. Основные начала административного права» (вміщено автобіографічні дані та наукові здобутки А. І. Єлістратова, висвітлено особливості розвитку поліцейського права в Російській імперії); «Суб’єкти забезпечення адміністративно-правового режиму обігу зброї в Україні» (проаналізовано сукупність нормативних актів, що складають правову основу адміністративно-правового режиму обігу зброї в Україні); «Деякі аспекти діяльності органів внутрішніх справ в умовах дії режиму надзвичайного стану» (охарактеризовано заходи органів і підрозділів внутрішніх справ України в залежності від підстав уведення режиму надзвичайного стану); «Поняття та зміст спеціального адміністративно-правового режиму охорони державної таємниці» (розроблено поняття спеціального адміністративно-правового режиму охорони державної таємниці); «Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації» (встановлено нормативні засади введення адміністративно-правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації). Ідеї та розробки співавторів у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження оприлюднено й обговорено автором на науково-практичних конференціях і семінарах, а саме: «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (Харків, 2002), «Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України» (Харків, 2002), «Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку» (Харків, 2003, 2004), «Участь громадськості в охороні громадського порядку» (Одеса, 2003), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2003), «Внедрение в Украине модели полицейской деятельности, основанной на поддержке общественности: результаты проведенного эксперимента, возможности и перспективы» (Харків, 2003), «Права граждан, правоохранительная и правоприменительная деятельность в России и Украине: состояние и перспективы развития» (Бєлгород, 2003), «Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів» (Харків, 2003), «Проблемы правоохранительной деятельности и образования» (Бєлгород, 2004), «Применение новых информационных технологий в оперативно-служебной деятельности ОВД и образовательном процессе ВУЗов» (Бєлгород, 2004), «Теоретические и практические проблемы предотвращения и борьбы с транснациональной преступностью (торговля людьми, терроризм, отмывание денег, незаконный оборот наркотиков и оружия» (Кишинів, 2005), «Місце і роль внутрішніх військ у забезпеченні внутрішньої безпеки держави» (Харків, 2005), «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (Сімферополь, 2006), «Проблемы правоохранительной деятельности» (Бєлгород, 2006), «Аграрний форум–2006» (Суми, 2006), «Організаційно-правові засади управлінської діяльності ОВС в умовах європейської інтеграції» (Одеса, 2007), «Проблеми розвитку транспортної галузі та удосконалення транспортного законодавства» (Одеса, 2007), «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (Суми, 2008), «Взаємодія поліцейських у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів» (Сімферополь, 2008), «Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи» (Київ, 2008), «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (Сімферополь, 2007, 2008, 2009), «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення» (Івано-Франківськ, 2009), «Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (Харків, 2009), «Наукове забезпечення службово-бойової діяльності внутрішніх військ МВС України» (Харків, 2009, 2010), «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2009, 2010).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано індивідуальну монографію «Надзвичайні адміністративно-правові режими: зарубіжний досвід та українська модель». Низка основних положень і висновків дисертації відображено у двох авторських монографіях, підручниках, начальних і науково-практичних посібниках, науково-практичних коментарях, а також у 57 наукових статтях, доповідях і виступах, серед них в 30 статтях, опублікованих у виданнях, визначених ВАК України фаховими з юридичних дисциплін, а також трьох статтях, що опубліковані в фахових наукових виданнях Російської Федерації.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають чотирнадцять підрозділів, висновків, двох додатків (на 37 сторінках), списку використаних джерел (412 найменувань на 42 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 463 сторінки, основний зміст – 385 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, осмислення численних наукових праць у різноманітних галузях юриспруденції автором здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми формування інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів в Україні. Розроблена теорія може бути використана з метою вдосконалення теоретико-правових та організаційних аспектів інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів.
Передусім зроблено висновок, що феномен спеціального адміністративно-правового режиму безпосередньо пов’язаний із правовим регулюванням. Режим засвідчує високий рівень врегулювання правовідносин, їх детальну регламентацію. Він завжди має чітко визначену мету правового регулювання, яка й визначає вектор (напрям) правового регулювання. У свою чергу, мета впливає на характер і побудову правового режиму.
Спеціальним адміністративно-правовим режимом названо особливий порядок правового регулювання, встановлений у нормативно-правових актах, який забезпечується й охороняється державою з метою регулювання суспільних відносин у конкретній сфері державного управління, виокремлюючи конкретний рівень діяльності (сприятливий або несприятливий) для задоволення інтересів суб’єкта права.
У межах аналізу поняття та сутності надзвичайних адміністративно-правових режимів екстремальний адміністративно-правовий режим визначено як режим, побудований на загальних регулятивних підставах, що виник у результаті впливу комплексу правових засобів, тобто порядок регулювання суспільних відносин в умовах надзвичайних ситуацій (впливу факторів глобальної загрози національній безпеці України), пов’язаних з обмеженням правового статусу особи, збільшенням компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування (створення спеціальних режимних органів). Екстремальні адміністративно-правові режими є спеціальними правовими режимами діяльності органів влади й управління, що допускають обмеження правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб, які запроваджуються як тимчасовий соціально об’єктивний і правовий заходи для забезпечення безпеки особи, суспільства та держави й визначаються конкретними обставинами. Головне в їх змісті те, що вони змінюють правовий статус суб’єктів цієї території, систему органів, здійснюючих управлінський вплив, запроваджують заходи, які використовуються для врегулювання суспільних відносин у змісті надзвичайних адміністративно-правових режимів. Екстремальні адміністративно-правові режими викликаються двома підставами, взятими в єдності:
1) глобальною небезпекою, що загрожує національним інтересам;
2) непереборністю цієї небезпеки іншими засобами, крім уведення екстремальних адміністративно-правових режимів.
Запропоновано поняття «надзвичайного адміністративно-правового режиму» як особливого порядку правового регулювання, який тимчасово запроваджується на певній території або на території всієї країни як крайній захід для ліквідації глобальної небезпеки, встановлює визначені Конституцією, міжнародними актами й законами найсуттєвіші обмеження прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а також передбачає найширші повноваження органів державної влади, визначає особливий порядок діяльності юридичних осіб, та про введення якого обов’язково інформується світова спільнота.
Надзвичайний адміністративно-правовий режим становить систему погоджених правових норм (елементів правового інституту), що визначають: фактичні підстави введення (фактор небезпеки і кількісні та якісні показники його впливу на суспільство); державний орган (органи), що уповноважений вводити режим; процедуру введення, продовження дії, скасування та зміни режиму; часові та територіальні межі; зміни в компетенції державних органів, що залучаються для забезпечення режиму; створення тимчасових режимних органів (за необхідності); вичерпний перелік правообмежень громадян і прав юридичних осіб і покладання на них додаткових обов’язків; детально регламентований порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; вичерпний перелік надзвичайних заходів, що застосовуються в умовах уведення надзвичайного адміністративно-правового режиму; у федеральних державах – тимчасові зміни в розмежуванні повноважень між федеральними органами та органами влади суб’єктів федерації.
Під правовідносинами при надзвичайних адміністративно-правових режимах розуміється особлива правова форма діяльності держави в особі органів державної влади та їх посадових осіб, спрямована на попередження, усунення та ліквідацію загроз об’єктам національної безпеки України, а також на усунення негативних наслідків надзвичайних ситуацій, які мали місце. Їх специфічними ознаками є:
1) виникнення, трансформація та припинення правовідносин в умовах надзвичайних адміністративно-правових режимів регулюється виключно нормами законів України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану»;
2) спрямованість на забезпечення захисту й охорону інтересів національної безпеки України;
3) особливий характер волевиявлення при виникненні, існуванні, трансформуванні та припиненні правовідносин у змісті надзвичайних адміністративно-правових режимів. Їх динаміка зумовлена виключно волею держави, тобто має односторонній та публічний характер;
4) тимчасовий характер.
З’ясувавши теоретичні засади формування та систематизації надзвичайного законодавства, його визначено як комплексну галузь, що включає нормативно-правові акти, які містять норми конституційного, трудового, адміністративного, екологічного та інших галузей права. Надзвичайне законодавство України є системою нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в умовах уведеного на певній території (всієї держави або окремого регіону) надзвичайного або екстраординарного правового режиму в інтересах забезпечення національної безпеки України.
Передумови виникнення інституту надзвичайних правових режимів країн Європи формуються за доби абсолютизму. Вони мали стати своєрідним засобом захисту прав і свобод громадянина від свавілля влади в умовах різного роду загрозливих явищ: 1) фундаментом, за яким протягом століть створювався інститут англійського громадянського суспільства і правової держави, можна вважати Велику хартію вольностей, Петицію про право та ін.; 2) особливістю французького надзвичайного законодавства є наявність у його складі особливого закону, який можна визначити як потенційно діючий; 3) специфікою реалізації режимних заходів на німецьких землях, як і в багатьох континентальних європейських країнах, є перехід влади до механізмів військового командування.
Водночас становлення надзвичайних правових режимів на українських землях пройшло такі етапи: перший – перебування у складі Великого князівства Литовського й Речі Посполитої; другий – у складі Російської імперії; третій – період спроб відродження української національної держави (1917–1920 рр.). Другий період розвитку інституту надзвичайних правових режимів пов’язаний з такими етапами: перший – перші роки існування Радянської держави; другий – правовий режим воєнного стану в СРСР 1941–1945 рр.; третій – післявоєнний період і період за часів незалежної України.
Історико-правовий екскурс з питань становлення та розвитку інституту надзвичайних правових режимів за радянських часів дозволив акцентувати на тому, що до 1988 р. у СРСР не було закріпленого в законодавстві поняття «надзвичайний стан», адже тоді проголошувалася ідея про відсутність внутрішніх соціально-політичних конфліктів. Необхідність застосування надзвичайних заходів виникає наприкінці 1980-х років для стабілізації обстановки в окремих регіонах. Одним із перших законодавчих актів незалежної України у 1992 р. був Закон «Про надзвичайний стан». Із прийняттям Верховною Радою України трьох основних законів «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану» та «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» в Україні склалася закінчена концепція надзвичайних адміністративно-правових режимів, які регулюються конституційними законами. Разом з тим чинне законодавство України, що містить підстави введення надзвичайних адміністративно-правових режимів, є еклектичним, що призводить до певних правових прогалин, а в деяких випадках – до колізій між нормами різних нормативно-правових актів.
Підставою для введення надзвичайного правового режиму відповідно до міжнародних стандартів може бути виключно «загроза життю нації», а не певній території, де проживає певна частина населення держави. Загальні підстави, за яких може бути введено відповідний надзвичайний адміністративно-правовий режим, закріплені в законах України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану» та «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», а потенційні підстави для введення таких режимів деталізовано в інших актах законодавства – Кримінальному кодексі України, законах України «Про боротьбу з тероризмом», «Про Цивільну оборону України» тощо.
Надзвичайні адміністративно-правові режими можуть бути введені лише одним суб’єктом – Президентом України. Суб’єктами, що можуть ініціювати введення конкретного надзвичайного адміністративно-правового режиму, є: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим і Секретар Ради національної безпеки і оборони України.
Підкреслено, що з метою недопущення зловживання дискреційними повноваженнями в багатьох державах світу передбачена ускладнена процедура введення надзвичайного адміністративно-правового режиму, а саме шляхом ухвалення відповідного акта парламентом. Разом з тим перелік обставин, які є підставами введення такого режиму, повинен мати лише рекомендаційний характер. Законодавець може лише навести найтиповіші суспільні явища й обставини та надзвичайні ситуації, що можуть обумовити його введення.
Акт про введення надзвичайного адміністративно-правового режиму є основою для видання індивідуальних актів управління; він має певну специфіку при набутті чинності. Законодавством України закріплено скорочений строк набуття чинності акта про введення відповідного надзвичайного правового режиму. Його особливістю є те, що він видається із зазначенням строку дії і меж території, на яку буде поширюватися відповідний режим. Указ Президента України про введення відповідного надзвичайного адміністративно-правового режиму має всі властивості актів державного управління (підзаконність; обов’язковість; правомочність; офіційність; односторонність; належне оформлення) і за своєю природою має як адміністративно-правовий характер, так і конституційно-правове забарвлення (обмеження конституційно-правового статусу людини і громадянина; побудова системи політичної влади в умовах дії надзвичайного адміністративно-правового режиму).
Запровадження надзвичайних адміністративно-правових режимів пов’язане з необхідністю здійснення специфічної діяльності, спрямованої насамперед на ліквідацію обставин, об’єктивно небезпечних для суспільства й держави. Їх дія спричиняє виникнення певних адміністративно-правових наслідків, а саме: зміну компетенції органів державної влади, органів місцевого самоврядування; створення тимчасових органів управління; зміну правового статусу фізичних (обмеження прав і свобод) і юридичних осіб; зміну діяльності Верховної Ради України; іншу процедуру внесення змін у Конституцію України та виборчі закони України; продовження строку дії виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування; розширений або спрощений порядок застосування збройних сил всередині держави; можливість настання конституційно-правової відповідальності. Правовими гарантіями зміни правового статусу фізичних та юридичних осіб під час дії надзвичайних адміністративно-правових режимів є:
1) застосування обмежувальних заходів можливе лише у визначеному обсязі, залежно від гостроти ситуації, що виникла;
2) недопущення дискримінації окремих осіб або груп населення виключно за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, віросповідання, належності до громадських формувань, а також за іншими обставинами;
3) неприпустимість створення та дії будь-яких надзвичайних або особливих судів;
4) негайна, після скасування надзвичайного адміністративно-правового режиму, без додаткового повідомлення, втрата чинності Указу Президента України про введення надзвичайного адміністративно-правового режиму і припинення дії обмежуючих заходів.
Першочергова увага приділялася визначенню системи суб’єктів, що забезпечують реалізацію надзвичайних адміністративно-правових режимів. Встановлено, що її становлять органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об’єднання. Відповідно до завдань, які вирішує кожен з цих органів, їх можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних суб’єктів, що забезпечують реалізацію надзвичайних адміністративно-правових режимів, належать ті суб’єкти, які визначають засади внутрішньої політики держави та стратегію державного управління, мають відповідні координаційні повноваження та вирішують, в основному, конституційно та законодавчо закріплені стратегічні завдання у цій сфері, а також реалізують державну політику щодо забезпечення внутрішньої безпеки.
Визначено, що до систем міжгалузевого надвідомчого нагального управління в надзвичайних ситуаціях належать: система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру; система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру; система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Усі системи мають певні недоліки, а саме: велику кількість органів державної влади, що у свою чергу може призвести до неузгодженості дій та ускладнює управління ними; дублювання органами державної влади певних повноважень один одного або виконання невластивих для них завдань. З метою усунення цих недоліків доцільно:
1) розробити положення про спільний оперативний штаб як орган оперативного управління силами і засобами органів державної влади та місцевого самоврядування, що беруть участь у реалізації режимних заходів;
2) визначити адміністративно-правовий статус коменданта території.
Аналіз сутності адміністративно-примусових заходів у змісті надзвичайних адміністративно-правових режимів виявив, що запровадження останніх завжди пов’язане з обмеженням прав і свобод людини і громадянина. Визначення правового статусу громадян під час дії надзвичайних адміністративно-правових режимів необхідне для: забезпечення дотримання Конституції України та міжнародно-правових зобов’язань, взятих на себе Україною; підтримання легітимності надзвичайного адміністративно-правового режиму; виконання зобов’язань влади перед громадянами щодо дотримання їх прав і свобод в умовах дії надзвичайного адміністративно-правового режиму; створення необхідного політичного, економічного та психологічного клімату на території, де оголошено надзвичайний адміністративно-правовий режим.
Правомірне обмеження адміністративно-правового статусу громадян, виступаючи в якості реалізації надзвичайного правового режиму, є основою виокремлення особливої форми адміністративно-правового регулювання, специфіка якого полягає у характері правового впливу на відношення в таких умовах і виражається в установленні режиму адміністративно-правових обмежень. Розширення компетенції органів управління дає їм змогу певним чином змінити характер примусового впливу на громадян і юридичних осіб (не на конкретних осіб, а на населення всієї території). Обмеження прав і свобод громадян на території уведення надзвичайного адміністративно-правового режиму, правомірно, безпосередньо випливає із правової природи цього інституту і, в кінцевому підсумку, служить цілям захисту основних прав і свобод громадян. Обмеження прав людини в таких умовах є необхідною і змушеною мірою, що має тимчасовий характер, без якої неможливе досягнення цілей, заради яких надзвичайний правовий режим уводиться.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356.
3. Земельний кодекс України від 25 жовт. 2001 р. № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №№ 3–4. – Ст. 27.
4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12 лип. 2001 р. № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
5. Про вищу освіту : Закон України від 17 січ. 2002 р. № 2984-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134.
6. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 квіт. 1991 р. № 959-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
7. Маилян С. С. Административно-правовые режимы в теории административного права и практика государственного управления правоохоронной деятельностью : Монография / С. С. Маилян. – М. : ЮНИТИ-Дана, 2002. – 214 с.
8. Спаський А. С. Правовідносини за участю ОВС у надзвичайних ситуаціях: теоретично-правовий аспект : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Спаський Андрій Сергійович. – Х., 2007. – 287 с.
9. Словарь иностранных слов [18-е изд., стер.]. – М. : Рус. яз., 1989. – 624 с.
10. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лют. 2010 р. № 1861-VI // Офіційний вісн. України. – 2010. – № 12. – Ст. 565.
11. Регламент Конституційного Суду України : затверджений Рішенням Конституційного Суду України від 5 берез. 1997 р. // Офіційний вісн. України. – 1997. – № 20.
12. Адміністративне право України : Академ. курс : Підруч. : у 2 т. : Т 1. «Загальна частина» / [ред. кол. : В. Б. Авер’янов (голова)]. – К. : «Юридична думка», 2004. – 584 с.
13. Петров С. М. Правовое регулирование государственного управления: проблемы и перспективы / С. М. Петров // Право и жизнь. – 1999. – № 23. – С. 27–34.
14. Бляхман Б. Я. Правовой режим в системе регулирования социальных отношений / Б. Я. Бляхман. – Кемерово : Кузбассвузиздат, 1999. – 172 с.
15. Батурина Ю. Б. Правовая форма и правовое средство в системе понятий теории права : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Батурина Юлия Борисовна. – М., 2001. – 149 с.
16. Кузниченко С. А. Отраслевая принадлежность правового института чрезвычайного положения / С. А. Кузниченко // Вісн. ХІСП «Екологія, техногенна безпека і соціальний прогрес». – 2002. – № 1 (2). – С. 298–304.
17. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.
18. Административное право Украины : учеб. / [под. ред. Ю. П. Битяка]. – Х. : Право, 2003. – 586 с.
19. Матузов Н. И. Правовые режимы: вопросы теории и практики / Н. И. Матузов, А. В. Малько // Правоведение. – 1996. – № 1. – С. 17–26.
20. Бахрах Д. Н. Административное право : учеб. [для вуз.] / Д. Н. Бахрах, Б. В. Россинский, Ю. Н. Старилов. – М. : Норма, 2004. – 786 с.
21. Розанов И. С. Административно–правовые режимы по законодательству Российской Федерации, их назначение и структура / И. С. Розанов // Государство и право. – 1996. – № 9. – С. 84–91.
22. Исаков В. Б. Механизм правового регулирования и правовые режимы / В. Б. Исаков // Проблемы теории государства и права. – 1989. – C. 258–261.
23. Рушайло В. Б. Административно-правовые режимы : Монография / В. Б. Рушайло. – М. : Щит-М, 2000. – 264 с.
24. Кузниченко С. А. Исторические аспекты введения административно-правовых режимов / С. А. Кузниченко // Проблемы правоохранительной деятельности. – Белгород : Белгородский юрид. ин-т МВД России, 2007. – № 2. – С. 8–13.
25. Шамсумова Э. Ф. Правовые режимы (теоретический аспект) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Шамсумова Эмма Файсаловна. – Екатеринбург, 2001. – 213 с.
26. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учеб. [пер. с украинск.] / О. Ф. Скакун. – Х. : Эспада, 2007. – 840 с.
27. Космынина П. В. Правовой режим предупреждения преступлений в условиях чрезвычайных ситуаций : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Космынина Полина Владимировна. – М., 2004. – 200 с.
28. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учеб. / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум, 2000. – 704 с.
29. Хандожко В. Э. Административно-правовые режимы, используемые в интересах охраны государственной границы Российской Федерации : курс лекций / В. Э. Хандожко. – Голицино : ГВН, 2000. – 107 с.
30. Бахрах Д. Н. Административное право России : учеб. для вуз. / Д. Н. Бахрах. – М. : Изд-во НОРМА, 2002. – 640 с.
31. Юридична енциклопедія : в 6 т. : Т. 1. / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998. – 672 с.
32. Ожегов С. И. Словарь русского языка : 57000 слов [18-е изд., стереотип.] / [под ред. Н. Ю. Шведовой]. – М. : Рус. яз., 1987. – 797 с.
33. Теория государства и права : курс лекций / [под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько]. – М. : Юристъ, 2001. – 776 с.
34. Алексеев С. С. Право (Азбука. Теория. Философия): опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Издательская группа «НОРМА-ИНФРА», 1999. – 710 с.
35. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи / И. В. Жилинкова. – Х. : «Ксилон», 2000. – 398 с.
36. Поляков А. В. Общая теория права: проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода : курс лекций / А. В. Поляков. – СПб. : СПб. гос. ун-т, 2004. – 864 с.
37. Коренев А. П. Административное право России : учеб. : Ч. 1 / А. П. Коренев. – М. : МЮИ МВД РФ; Изд-во «Щит-М», 1999. – 280 с.
38. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права : Т. 1 / Ю. Н. Старилов. – М. : НОРМА, 2002. – 728 с.
39. Ківалов С. В. Спеціальні адміністративні режими: сутність та правове регулювання / С. В. Ківалов // Наук. праці ОНЮА : Т. 1. – Одеса : «Юридична література», 2002. – С. 59–169.
40. Кузніченко С. О. Суб’єкти забезпечення адміністративно-правового режиму обігу зброї в Україні / С. О. Кузніченко, О. М. Бокій // Кримськ. юрид. вісн. – 2008. – № 3 (4). – С. 27–38.
41. Юридическая процессуальная форма: теория и практика / [Под общ. ред. В. М. Горшенева, П. Е. Недбайло]. – М., «Юрид. лит.», 1976. – 280 с.
42. Янгол Н. Г. Чрезвычайное законодательство и исключительные правовые режимы : курс лекций / Н. Г. Янгол. – СПб. : ГУАП, 2006. – 208 с.
43. Теория государства и права : учеб. / [под ред. С. С. Алексеева]. – М. : Статут, 1998. – 457 с.
44. Хазанов С. Д. Институт административно-правовых режимов в системе административного права / С. Д. Хазанов. – М. : ИГПРАН, 1999. – 264 с.
45. Долгопалов А. А. Теоретические основы административно-правовых режимов оборота оружия и взрывчатых веществ в РФ / А. А. Долгопалов. – М. : ВНИИ МВД РФ, 2006. – 64 с.
46. Советское исправительно-трудовое право / [Беляев Н. А., Бойцов А. Н., Водяников Д. П. и др.] ; под ред. Н. А. Беляева, В. С. Прохорова. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1989. – 296 с.
47. Чрезвычайный правовой режим в России и за рубежом / [под ред. С. П. Щербы]. – М. : «Юрлитинформ», 2006. – 192 с.
48. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – Х. : БЕК, 1994. – 224 с.
49. Савичев В. Н. Деятельность ОВД в условиях радиационной опасности : На материалах БССР / В. Н. Савичев ; [под ред. Л. Л. Попова]. – Минск : Наука и техника, 1990. – 176 с.
50. Хазанов С. Д. Правовое регулирование чрезвычайного положения в Российской Федерации (административно-правовое исследование) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Хазанов Сергей Дмитриевич. – Екатеринбург, 1996. – 238 с.
51. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса : Учебник / М. Ю. Тихомиров. – М. : Изд-во Тихомирова М. Ю., 1998. – 798 с.
52. Административное право : учеб. / [под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова]. – М. : Юристъ, 1999. – 728 с.
53. Алексеев С. С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация / С. С. Алексеев // Советское государство и право. – 1987. – № 6. – С. 81–90.
54. Иванов Е. А. Логика : учеб. / Е. А. Иванов. – М. : Изд-во БЕК, 1998. – 309 с.
55. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи : Закон України від 27 лют. 1991 р. № 791а-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 16. – Ст. 198.
56. Про державний кордон України : Закон України від 4 листоп. 1991 р. № 1777-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
57. Бахрах Д. М. Административное право / Д. М. Бахрах. – М., 1993. – 280 с.
58. Матузов Н. И. Теория государства и права : курс лекций / [под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько]. – М. : Юристъ, 2001. – 776 с.
59. Матузов Н. И. Политико-правовые режимы: актуальные проблемы / Н. И. Матузов, А. В. Малько // Общественные науки и современность. – 1997. – № 1. – С. 17–26.
60. Прыкин Б. В. Доктрина самосохранения цивилизации / Б. В. Прыкин. – М. : Academia, 2003. – 512 с.
61. Про Стратегію національної безпеки України : Указ Президента України від 12 лют. 2007 р. № 105/2007 // Офіційний вісн. України. – 2007. – № 11. – Ст. 389.
62. Про Воєнну доктрину України : Указ Президента України від 15 черв. 2004 р. № 648/2004 // Офіційний вісн. України. – 2004. – № 30 (Т. 1). – Ст. 2005.
63. Настюк В. Я. Адміністративно–правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму : Моногр. / В. Я. Настюк. Акад. прав. наук., Ін-т вивчення пробл. злочинності; Служба безпеки України; Ін-т операт. діяльності та держ. безпеки. – К. : НКЦ, 2008. – 245 с.
64. Ліпкан В. А. Націобезпекознавча парадигма / В. А. Ліпкан // Право України. – 2003. – № 2. – С. 120–123.
65. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
66. Мирошниченко В. М. Организация управления и обеспечения национальной безопасности Российской Федерации / В. М. Мирошниченко. – М. : «Экзамен», 2002. – 256 с.
67. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Закон України від 8 черв. 2000 р. № 1809-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.
68. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лют. 1994 р. № 4004-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
69. Про пожежну безпеку : Закон України від 17 груд. 1993 р.
№ 3745-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
70. Гущин В. В. Правовые и административные основы обеспечения общественной безопасности в Российской Федерации при чрезвычайных ситуациях : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.02 / Гущин Василий Васильевич. – М., 1998. – 449 с.
71. Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019–2001, затверджений наказом Держстандарту України від 19 листоп. 2001 р. № 552 : Офіційне видання. – К. : Держстандарт України, 2002. – 19 с.
72. Кузніченко С. О. Адміністративно-правові наслідки запровадження адміністративно-правових режимів / С. О. Кузніченко // Вісн. Харківського нац. ун-ту внутр. справ. – 2008. – № 43. – С. 211–218.
73. Про правовий режим надзвичайного стану : Закон України від 16 берез. 2000 р. № 1550-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
74. Про правовий режим воєнного стану : Закон України від 6 квіт. 2000 № 1647-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 224.
75. Про зону надзвичайної екологічної ситуації : Закон України від 13 лип. 2000 № 1908-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 42. – Ст. 348.
76. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20 берез. 2003 р. № 638-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180.
77. Гессен В. М. Исключительное положение / В. М. Гессен – Х. : Эспада, 2005. – 240 с.
78. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовт. 1973 р. № 2148-VIII [Електронний ресурс] // Законодавство України. Сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=995_043.
79. Чрезвычайное законодательство ФРГ / [под ред. В. М. Чхиквадзе]. – М. : Юрид. лит., 1969. – 210 с.
80. Сиракузские принципы толкования ограничений и отступлений от положений международного пакта о гражданских и политических правах : Документ Организации Объединенных Наций № E/CN.4/1985/4, приложение 1985 [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.legislationline.org/ ru/documents/action/popup/id/14624.
81. Кузніченко С. О. Обмеження прав і свобод людини в умовах введення надзвичайних правових режимів / С. О. Кузніченко // Харківська правозахисна група. – Х. : Права людини, 2009. – 272 с.
82. Домрин А. Н. Конституционный режим чрезвычайного положения в зарубежных странах (на примере Великобритании и Индии) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Домрин Александр Николаевич. – М, 1992. – 229 с.
83. Сомали выходит из хаоса (введение на 3 месяца военного положения) [Електронний ресурс] // Российская газета. – № 4262 от 30.12.2006. – Режим доступу : http://www.rg.ru/2006/12/30/Somali.html.
84. Монтескье Ш. Л. Избранные произведения / Ш. Л. Монтескье. – М. : Юридическая литература, 1955. – 379 с.
85. Магазинер Я. М. Чрезвычайно-указное право въ России / Я. М. Магазинер. – СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1911. – 172 с.
86. Басов А. В. Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Басов Андрій Віталійович. – Х., 2006. – 228 с.
87. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07 / Битяк Юрій Прокопович. – Х., 2006. – 419 с.
88. Гончаров И. В. Обеспечение основных прав и свобод граждан в условиях чрезвычайного положения / И. В. Гончаров. – М. : Академия управления МВД РФ, 1999. – 60 с.
89. Кузніченко С. О. Феномен правового режиму в адміністративному праві / С. О. Кузніченко // Форум права. – 2007. – № 1. – С. 109–112 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007–1/07ksovap.pdf.
90. Кузніченко С. О. Адміністративний примус у змісті надзвичайних правових режимів / С. О. Кузніченко // Держава і право. – 2002. – № 15. – С. 223–230.
91. Кузніченко С. О. Питання класифікації надзвичайних ситуацій / С. О. Кузніченко // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – № 18. – С. 247–252.
92. Григорьев В. Н. Организация следственной работы в условиях чрезвычайного положения : учеб. пособ. / В. Н. Григорьев. – Ташкент : Ташкентская ВШ МВД СССР, 1991. – 181 с.
93. Кузніченко С. О. Історико-теоретичні засади формування інституту надзвичайних адміністративно–правових режимів в Україні : Моногр. / С. О. Кузніченко. – К. : Прецедент, 2009. – 263 с.
94. Кузніченко С. О. Надзвичайні спеціальні адміністративно-правові режими у законодавстві України / С. О. Кузніченко // Право України. – 2000. – № 2. – С. 20–24.
95. Кузніченко С. О. Державне управління в сфері техногенно-природної безпеки (правові аспекти) / С. О. Кузніченко // Держава і право. – 2001. – № 10. – С. 258–262.
96. Про затвердження Положення про організацію готівкового обігу і введення емісійно-касових операцій у банківській системі в особливий період : Постанова правління Національного банку України від 12 лют. 2004 р. № 46 // Офіційний вісн. України. – 2004. – № 10. – Ст. 625.
97. Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців : Указ Президента України від 27 черв. 1997 р. № 587/97 // Офіційний вісн. України. – 2001. – № 46. – Ст. 68.
98. Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період : Закон України від 20 жовт. 1998 р. № 194-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 52. – Ст. 318.
99. Про оборону України : Закон України від 6 груд. 1991 р.
№ 1932-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.
100. Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію : Закон України від 21 жовт. 1993 р. № 3543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. –№ 44. – Ст. 416.
101. Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру : Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серп. 1998 р. № 1198 // Офіційний вісн. України. – 1998. – № 31. – Ст. 41.
102. Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовт. 2001 р. № 1432 // Офіційний вісн. України. – 2001. – № 44. – Ст. 1980.
103. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. – СПб. : Изд-во юрид. книжный магазин Н. К. Мартынова, 1914. – 370 с.
104. Гримм Д. Д. Юридическое отношение и субъективное право / Д. Д. Гримм // Журнал Министерства Юстиции. – 1897. – № 4. – С. 11–35.
105. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности : Т. 2 [2-е изд., испр. и доп.] / Л. И. Петражицкий. – СПб. : Тип. М. Меркушева, 1910. – 758 с.
106. Дудин А. П. Диалектика правоотношений : Научн. изд. / А. П. Дудин. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1983. – 121 с.
107. Кечекьян С. Ф. Правоотношение в социалистическом обществе / С. Ф. Кечекьян. – М. : Изд-во АН СССР, 1958. – 188 с.
108. Назаров Б. Л. Теория государства и права : учеб. пособие / Б. Л. Назаров. – М. : Юрид. лит., 1976. – 311 с.
109. Толстой В. С. Реализация правоотношений и концепции объекта / В. С. Толстой // Советское государство и право. – 1974. – № 1. – С. 122–126.
110. Троицкий Н. А. Царские суды против революционной России / Н. А. Троицкий. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1976. – 408 с.
111. Янгол Н. Г. Свобода личности и деятельность органов внутренних дел в условиях чрезвычайных правовых режимов (теоретические и историко-правовые аспекты) : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.01 / Янгол Николай Григорьевич. – СПб., 1999. – 541 с.
112. Протасов В. Н. Правоотношение как система : Научн. изд. / В. Н. Протасов. – М. : Юрид. лит., 1991. – 144 с.
113. Назаренко Г. В. Теория государства и права : учеб. пособ. / Г. В. Назаренко. – М. : Ось-89, 1998. – 175 с.
114. Григонис Э. П. Теория государства и права : курс лекций / Э. П. Григонис. – СПб. ; М. ; Х. : Питер, 2002. – 318 с.
115. Марчук В. М. Основні поняття та категорії права : навч. посібник / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. – К. : Істина, 2001. – 143 с.
116. Кузніченко С. О. Правовідносини як категорія інституту надзвичайних адміністративно-правових режимів / С. О. Кузніченко // Кримськ. юрид. вісн. – 2009. – № 2 (6). – С. 30–45.
117. Керимов Д. А. Основы философии права : учеб. / Д. А. Керимов. – М. : Юрид. лит., 1992. – 191 с.
118. Кузніченко С. О. Місце та роль екстремальних адміністративно-правових режимів у системі забезпечення національної безпеки / С. О. Кузніченко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк : ДЮІ ЛДУВС, 2008. – С. 96–103.
119. Теорія держави і права : навч. посібник / [Колодій А. М., Копєйчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін.] ; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
120. Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.) : Моногр. / О. В. Тимощук. – Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 462 с.
121. Погребной И. М. Теория права : учеб. пособие [3-е изд., испр. и доп.] / И. М. Погребной. – Х. : Основа, 2003. – 128 с.
122. Йоффе О. С. Вопросы теории права : учеб. пособие / О. С. Йоффе, М. Д. Шаргородский. – М. : Госюриздат, 1961. – 381 с.
123. Агарков М. М. Гражданское право : Т. 1 / М. М. Агарков, С. Н. Братусь / [под ред. проф. М. М. Агаркова и проф. Д. М. Генкина]. – М. : Юриздат, 1944. – 419 с.
124. Толстой Ю. К. К теории правоотношений : учеб. пособие / Ю. К. Толстой. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1959. – 87 с.
125. Ермолаева Е. В. Объект правоотношения: историко-теоретическое исследование : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ермолаева Елена Вячеславовна. – Ульяновск, 2004. – 157 с.
126. Сырых В. М. Теория государства и права : учеб. [3-е изд. перераб. и доп.] / В. М. Сырых. – М. : Юр. дом «Юстициформ», 2004. – 704 с.
127. Кельман М. С. Загальна теорія права (зі схемами, кросвордами, тестами) : підруч. / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : «Кондор», 2002. – 353 с.
128. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении : научн. изд. / Р. О. Халфина. – М. : Юриздат, 1974. – 352 с.
129. Теория государства и права : учеб. пособие / [под ред. Л. В. Смирнова]. – М. : Книжный мир, 2004. – 309 с.
130. Общая теория права и государства : Учеб. [2-е изд. перераб. и доп.] / [под ред. В. В. Лазарева]. – М. : Юристъ, 1996. – 472 с.
131. Дерюжинский В. Ф. Habeas Corpus Akt и его приостановка по английскому праву / В. Ф. Дерюжинский. – СПб. : Юрьевъ (Дерить), 1895. – 393 с.
132. Алексеев А. С. Происхождение чрезвычайно-указного права и его политическое значение / А. С. Алексеев. – М., 1913. – 74 с.
133. Александров О. Г. Чрезвычайное законодательство в России во второй половине ХІХ – начале ХХ века : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Александров Олег Григорьевич. – Нижний Новгород, 2000. – 161 с.
134. Законодательство буржуазных стран о чрезвычайном положении : Научн.-информ. обзор. – М. : ВНИИ СЗ МЮ СССР, 1982. – Деп. в ИНИОН АН СССР 29.08.1986, № 22288.
135. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») : Рішення Конституційного Суду України від 9 лип. 1998 р. № 12-рп/98 // Офіційний вісн. України. – 1998. – № 32. – Ст. 59.
136. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права : учеб. пособие / [под ред. Н. И. Пано