СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОБЗАРСЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (XVII - ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України
На правах рукопису
ДУБАС ОКСАНА ІВАНІВНА
УДК 784. 6/,7(477)
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОБЗАРСЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (XVII - ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТОЛІТТЯ)
Спеціальність 17.00.03. - Музичне мистецтво
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства
Науковий керівник доктор мистецтвознавства
А.К.Терещенко, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнологи ім.М.Т.Рильського НАН України
Київ-2002

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................... з
ОСНОВНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1. Заснування перших професійних кобзарських осередків як передумова становлення української бандурної школи.................... 12
1.1. Діяльність кобзарських братств у процесі становлення професійної бандурної освіти.................................................................................... 24
1.2. Професійна бандурна освіта в музичних закладах XVIII - XIX ст...... 49
1.3. Науково-літературне осмислення діяльності кобзарів у XIX ст., наукові та
методичні праці кінця XIX - початку XX ст......................................... 65
1.4. Поширення бандурного мистецтва в Галичині у першій половині XX ст 94
РОЗДІЛ 2. Реорганізація професійної бандурної освіти та виконавства в 20-х - 50-х роках XX ст.................................................................... 108
2.1. Удосконалення інструмента як стимул подальшої професіоналізації бандурного мистецтва......................................................................... 111
2.2. Клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті - центр професійної бандурної освіти.............................................................. 120
2.3. Діяльність кобзарських капел у 20-х - 30-х роках............................. 136
ВИСНОВКИ.......................................................................................... 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................. 187
ДОДАТКИ............................................................................................ 199
з

ВСТУП
Кобзарство є невід’ємною складовою частиною життя українського народу, окрасою його культури.
Довготривалий і складний процес його формування та розвитку увібрав кілька етапів майже тисячолітньої історії. Однак, перші відомості про побутування кобзи- бандури ми знаходимо в документах XVI - XVII століття. Ця інформація вміщує тільки поодинокі відомості про окремих представників кобзарського мистецтва, їх соціальний стан та репертуар. Але освіта, як система передачі знань, виструнчується вже значно пізніше. Це стосується, в першу чергу, формування кобзарських освітніх осередків (цехів, братств, шкіл), що сприяли опануванню гри на інструменті, створенню відповідних методик а ще, на ранніх етапах розвитку цього виду мистецтва, традиційного репертуару народних музикантів, що передавався в усній формі і став своєрідним літописом української історії, відтворивши думки, почуття, спосіб мислення українців та відіграв велику роль у пробудженні самосвідомості народу.
В дисертаційному дослідженні робиться акцент лише на окремому аспекті кобзарської проблеми, зокрема, це становлення та розвиток професійної кобзарської освіти в Україні.
Вивчення, аналіз, систематизація друкованих і архівних матеріалів дали можливість виявити в кобзарському мистецтві поступове накопичення елементів професіоналізму, що сформувалися в систему навчання І привели до створення, на початках, кобзарських шкіл при музичних цехах або братствах, а згодом, і до формування спеціалізованих шкіл професійного бандурного навчання, що виникли на початку XX століття.
Перші відомості про кобзарів та їхнє мистецтво ми знаходимо в польських наукових і літературних джерелах XVI - XVII століття, а саме у дослідженнях Б.Папроцького, М.Дяковського, С.Сарніцького, в творах М.Коберніцького, В.Зіморовича. Професійну діяльність кобзарів на ранньому етапі її становлення фіксують деякі документи часів Козацької держави, матеріали про кобзарів XVIII

століття та дослідницька робота Г.Хоткевича Музичні інструменти українського народу”.
В XIX - першій третині XX століття починається вивчення кобзарського мистецтва науковими методами (збір виконавського репертуару за допомогою фонографа, його аналіз, а також розгляд будови інструментарію, особливостей формування кобзарських шкіл за способами гри тощо). Науково-пошукові експедиці
В.Ломиковського, П.Лукашевича, В.Горленка, А.Метлицького, М.Максимовича, П.Куліша, М.Лисенка, П.Мартиновича, О.Сластіона та інших в силу історичних обставин (перебування західноукраїнських територій під владою польської шляхти та переслідування кобзарів), почалися на Лівобережній Україні. Спочатку це були збірки текстів дум, історичних та інших народних пісень, мелодії традиційного кобзарського репертуару, пізніше, в кінці XIX століття, з’являються матеріали про життєвий та творчий шлях кобзарів.
Працю етнографів цього періоду підсумував в 1873 році основоположник української фольклористики М.Лисенко. На засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства він відзначив певне спізнення зусиль творчої інтелігенції, оскільки вже на той час величезна кількість матеріалу стародавньої народно-поетичної творчості загинула назавжди [84.].
На початку XX століття справа дослідження кобзарства збагатилася розвідками не лише традиційного плану (записами тексту та мелодії традиційного кобзарського репертуару), але й значно розширилась матеріалами про здобуття освіти в кобзарському середовищі.
Приклади традиційних народних методик навчання гри на інструменті знаходимо в роботах провідних вчених фольклористів, а саме, в працях Ф.Колесси Мелодії українських народних дум” (1910 - 1913 рр.), В.Гнатюка Жебрацькі благальниці” (1912 р.), Д.Ревуцького Українські думи та пісні історичні” (1919 р.), в записах Устинських книг” зроблених художником П.Мартиновичем (1928 р.), етнографом Ф.Дніпровським (1928 р.), в розвідках В.Харкова (1929 р.), Г.Хоткевича та ін.
Дослідження методик навчання і виконавського репертуару в кобзарських школах переконливо свідчать про існування в їхньому середовищі чітко організованої системи в навчальному процесі, що була спільна для всіх. Виняток складало лише опанування того чи іншого способу гри та незначна різниця термінів засвоєння трьох основних частин загально-кобзарського курсу (перший - випробувальний, що був розрахований на природній відбір кандидатів на професію кобзаря, другий - теоретичний і третій - етап опанування високопрофесійного виконавського репертуару від наставника та інших кобзарів).
Крім цього, з документів дізнаємося, що в опануванні учбового матеріалу існував поділ: на навчально-методичний (наука вміння виживати, ознайомлення з інструментом, опанування способу гри майстра, виконавських прийомів, постановка рук, виготовлення інструменту тощо) і виконавський (переймання репертуару вчителя та перевірки засвоєного на практиці).
Але кобзарські школи давали не лише професійні знання, вони формували і світогляд молодих музикантів. Побудовані на основі релігійності і духовності та виконуючи виховну функцію, вони поступово ставали осередками етичної поведінки, моральних цінностей, виразниками національних ідей, бо поряд Із засвоєнням запланованого обсягу навчального матеріалу, велика увага, протягом навчання, приділялася нормам поведінки й моралі, знанням з обрядового життя й фольклору тощо. Лише оволодівши цими якостями молоді кобзарі приймалися до кобзарської громади як повноправні члени і займалися навчально-виконавською діяльністю.
З приходом у кобзарське мистецтво, на початку XX століття, професійного бандуриста Г.Хоткевича зародився новий напрямок - академічний, який поступово почав стирати, а в 60-х роках цілком знівелював, рамки в розумінні кобзарська школа та кобзарське мистецтво.
В кобзарській практиці Г.Хоткевич вдосконалив Зіньківську школу кобзарської гри, розробив власну методику гри на інструменті харківського типу”, започаткував і розвинув новий, в практиці композиторів, напрям створення оригінальної музики для бандури, заклав надійний фундамент професійної бандурної освіти та основи педагогічного і концертного репертуару, сформував школу академічного бандурного виконавства, що визначили можливість подальшого залучення українського народного інструмента до загального музично- виконавського контексту.
Розпочата, в кінці XIX століття, пошукова робота науковців-фольклористів призвела до цілого ряду публікацій про традиційний кобзарський інструмент, його репертуар та окремих виконавців. їхні дослідження значною мірою допомогли згодом і розширенню сучасних методик викладання гри на бандурі, формуванню концертного та навчального репертуару, становленню різних ланок спеціальної освіти: музичних шкіл, музичних училищ, консерваторій та інститутів культури, а також стали фундаментом більшості сучасних наукових праць стосовно кобзарства та сучасного бандурного виконавства з різною тематикою дослідження (історичних, теоретичних, методичних та ін.).
На сучасному етапі в умовах розбудови національної держави деякі умови вступу до кобзарських братств повинні відродитися і знайти своє місце в системі сучасної бандурної освіти. Тісніше співтовариство традиційного із сучасним може допомогти інструменту зайняти одне із провідних місць серед виконавських спеціальностей, продовжуючи і розвиваючи основні надбання в мистецтві гри на бандурі.
Актуальність теми. Процес формування традиційного народного мистецтва (протягом майже тисячолітньої історії) поділився на кілька етапів, про які ми довідуємось з архівних та літературних матеріалів. Рання інформація (XVI - XVII століття) знайомить нас тільки з окремими представниками кобзарського мистецтва, з їхнім соціальним станом та репертуаром. Починаючи з XVIII століття в документах того періоду вже з’являється інформація про формування освітніх осередків та систему передачі знань в кобзарському середовищі.
В процесі роботи над дисертаційним дослідженням були досліджені архівні наукові джерела, друковані і рукописні матеріали, що знаходяться в наукових бібліотеках Києва, Львова, Тернополя, а також у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові, Львівської наукової бібліотеки ім.
В.Стефаника (рукописний відділ, музичний відділ, відділ україністики), Центрального Державного Історичного архіву України, Центрального Державного архіву Вищих Органів влади і управління України, Київського міського архіву, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського, Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка, Тернопільського Державного архіву, архіву Тернопільського і Кременецького краєзнавчих музеїв та приватної бібліотеки бандуриста М.С. Литвина.
Крім цього, були опрацьовані праці з історії України (Гійома де Боплана, М.Грушевського, І.Крип’якевича, М.Аркаса, Д.Яворницького, В.Винниченка,
B. Січинського, Є.Маланкжа, О.Субтельного та ін.), з історії української музики (Історія української музики в шести томах - ред. М.Гордійчука, тт.1-4, 1989-1992 рр., Історія української музики Л.Корній - тт.1-3, 1996-2001рр. та ін.), праці з фольклористики (М. Лисенка, Ф.Колесси, Д.Ревуцького, М.Грицая, Г.Нудьги,
C. Грици, А.Гуменюка, С.Мишанича, А.Іваницького та ін.), а також дисертаціні роботи, що дослуджують різні аспекти розвитку кобзарського (бандурного) мистецтва України, зокрема Я.Шуста, М.Щоголя, А.Омельченка, Н. Супрун,
В.Дутчак, Н.Брояко та Т.Мартинової.
Базовим матеріалом для дослідження стали роботи стосовно кобзарського мистецтва М.Лисенка, ПХоткевича, В.Ємця, З.Штокалка, У.Самчука, Ф.Лаврова, Б.Кирдана, А.Омельченка, С.Баштана, Н.Супрун, В.Мішалова, К.Черемського та ін., а також публікації про кобзарське мистецтво в періодиці різних років (кінець XIX - XX століття): Киевская старина”, Літературно-науковий вісник”, Музика”, Музика мас”, Музика масам”, Радянська музика”, Комсомолець України” та ін., статті в журналах і газетах періоду розбудови української держави: Літературна Україна”, Україна”, Неділя”, Музика”, Родовід”, Нова Україна”, журнал української діаспори Бандура” та ін.
Вивчення, аналіз та систематизація джерельної бази показали, що сьогодні ще немає узагальненого дослідження, яке б порушувало проблему становлення і розвитку професійного кобзарства та його поділ на три основні школи за способами гри на інструменті (чернігівський, полтавський, харківський), аналізу формування та функціонування осередків та закладів спеціалізованого навчання (кобзарських шкіл при братствах, авторських шкіл) тощо.
Розгляд цих питань і дозволив віднести кобзарство до русла професійної народної творчості, бо не одне покоління науковців-етнографів та фольклористів, записуючи і досліджуючи традиційний кобзарський репертуар, звертали увагу на виконання дум, яке, на відміну від пісень, потребувало доброї професійної підготовки, наголошуючи на її отриманні винятково в спеціалізованому освітньому осередку. Версія про здобуття спеціальності кобзаря” була підтверджена, в кінці XIX - на початку XX століття, МЛисенком, Е.Крисом, Ф.Колессою, Д.Ревуцьким, Г.Хоткевич, П.Мартиновичем та ін.
Дослідження проблем становлення професійної кобзарської освіти впродовж XVII - першої половини XX століття становить інтерес і для сучасних дослідників бандурного мистецтва, і для виконавців, оскільки саме в останні десятиліття відроджуються давні кобзарські традиції, відкриваються кобзарські школи, активно виконуються зразки репертуару кобзарів (думи, псалми) на реконструйованих стародавніх діатонічних інструментах.
Шлях, що пройшло кобзарське мистецтво в своєму професійному розвитку, був позначений численними пошуками і дослідженнями його складових частин, що склали, на сьогоднішній день, велику наукову спадщину, яку в епоху незалежної України стало актуальним опрацьовувати, переосмислювати та публікувати.
Зв’язок роботи з плановими науковими дослідженнями. Тема дисертації пов’язана з напрямком планових досліджень відділу музикознавства ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України, зокрема - з комплексним дослідженням проблем історії української музики та підготовкою тритомної Української музичної енциклопедії”, і кафедри інструментальної музики Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (ТДПУ).
Тема дисертації затверджена на Вченій раді ТДПУ імені Володимира Гнатюка 29 серпня 2000 року (протокол № 1).
Метою дисертації € аналіз передумов становлення та розвитку професійної кобзарської освіти (до часу відкриття класів бандури в Київській та Львівській консерваторіях).
Базуючись на архівних джерелах, наукових працях та матеріалах різних років, досліджуючи дану проблему в дисертації, ставляться наступні завдання:
1. Прослідкувати передумови становлення кобзарства, що бере свій початок із часів Київської Русі від народних співців-боянів, які виконували власні твори під акомпонемент гусел (за М.Лисенком, Г.Хоткевичем).
2. Дати характеристику основним віхам в розвитку кобзарського мистецтва протягом XVI — XX століття (XVI - XVII ст. — кобзарство в період Козацької держави, XVIII століття - Глухівська школа хорового співу та інструментальної гри, що виховувала високопрофесійних музикантів для гетьманських, дворянських і царських дворів, кінець XIX століття - діяльність прогресивних представників української інтелігенції в справі збереження та професійного зросту традиційного кобзарського мистецтва, початок XX століття - діяльність теоретика і практика професійного бандурного мистецтва Г.Хоткевича).
3. Розглянути діяльність братств як центрів професійної кобзарської освіти в Україні (Богодухівське братство, центр кобзарства в Мені та ін.).
4. Визначити значення роботи Г.Хоткевича в справі збереження традиційних форм кобзарства та пропаганди професійного вдосконалення інструмента (створення ним наукової, методичної та виконавської бази).
5. Відзначити роль теоретиків і практиків кобзарського мистецтва в збереженні та розвитку його професійних засад.
Об’єктом дослідження є професійні осередки кобзарів, що формувалися протягом трьох з половиною століть та перші заклади професійного бандурного виконавства.
Предметом дисертаційного дослідження стала кобзарська освіта та виконавство, що передували, в процесі свого становлення та розвитку, формуванню сучасної професійної бандурної школи
Методологічні засади роботи випливають із вимог історичної науки, аналітичних та ретроспективних способів дослідження, сучасних наукових засад музикознавства і музичної культорології.
Науковою новизною роботи є комплексне дослідження становлення та розвитку кобзарських шкіл в Україні, що у вітчизняному мистецтвознавстві здійснюється вперше. На базі аналізу наукової літератури та архівних документів автор розглядає процес професіоналізації бандурного мистецтва і роль в ньому музично-освітніх закладів, методичних та репертуарних напрацювань тощо. В роботі також осмислюється діяльність кобзарів кінця XIX - початку XX століття, а також видатна роль Г.Хоткевича в розвитку професійної бандурної освіти в Україні.
Робота обговорювалася на засіданні кафедри інструментальної музики ТДПУ імені Володимира Гнатюка.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її основних положень в курсах історії української музики, культури, українознавства, а також історії виконавства на народних інструментах, народної творчості, методики гри на бандурі в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Матеріали дослідження можуть бути використані при створенні відповідних розділів Історії української музики”, Історії українського культури”, а також підручників, посібників, енциклопедій, словників, бібліографічних покажчиків і т. ін.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації висвітлено в доповідях на Всеукраїнських та Міжнародних конференціях: науково- методичному семінарі Психолого-педагогічні аспекти вдосконалення інструментально-виконавської підготовки вчителя музики: міжнародний досвід” - Тернопіль, 2000 р. (І Міжнародний фестиваль Срібні струни”), Всеукраїнській науково-практичній конференції Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій” - Київ, 2000 р., а також в статтях наукових збірників та журналах: Бандурна освіта в Україні. Шляхи до професіоналізації // Бандура. - 1995. - № 51- 52.; Устинська книга” Богодухівського братства (до питання формування професійного бандурного мистецтва та освіти) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія
Мистецтвознавство. - 2001. - № 1(6); В.Ємець, З.Штокалко, Г.Китастий - основоположники та популяризатори українського кобзарського мистецтва в діаспорі // Збірник наукових праць Тернопільського державного педагогічного університету. - 2001 р.; Бандурне мистецтво Галичини, як складова музичної культури України // Збірник наукових праць обласного методичного кабінету навчальних закладів мистецтва та культури: Проблеми сучасного мистецтва та культури”. - Харків, 2001; Традиційне і сучасне у системі навчання гри на бандурі у вищому учбовому закладі // Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій”. Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К., 2000.
Матеріали дисертації пройшли апробацію в практичній реалізації спецкурсу З історії становлення та розвитку професійної бандурної освіти та виконавства” в ТДПУ імені Володимира Гнатюка.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Відтинок XVII - перша половина XX століття становив складний і суперечливий період суспільного і культурного розвитку України, в контексті якого проходив також і довготривалий процес становлення та розвитку професійного бандурного мистецтва. В його межах виникали, зміцнювались і занепадали кобзарські цехи і братства, зароджувались перші класи і школи гри на інструменті, формувався традиційний репертуар, на вищий рівень піднімався розвиток методики викладання гри на бандурі.
Формування системи професійної кобзарської школи відбувалося в річищі загального культурно-історичного розвитку нації. Ключовими у цьому процесі ставали періоди активізації національної свідомості. Важливу роль у розвитку кобзарських шкіл відігравали колективні об’єднання музикантів - цехи, братства, товариства, де формувались традиції естетичних та етичних вимог стосовно кобзарського мистецтва. Наукове вивчення фольклору як генетичної основи національної музичної культури сприяло утвердженню його професійних засад, що базувалися на розвитку розгалуженої системи освіти.
Першими педагогічними інституціями вивчення кобзарського мистецтва стають Музично-драматична школа (з 1918 р. Інститут) М.Лисенка, дві кобзарські школи на Кубані та клас бандури Г.Хоткевича в Харківському музично-драматичному інституті. На Галичині в першій третині XX ст. освітянськими центрами стають школи Гонти і Лисевича, Ю.Сінгалевича. Зростання професіоналізації призводить до реорганізації бандурної справи, удосконалення та уніфікації інструментарію, нових форм виконавства, зокрема ансамблевого.
Відповідно для різних шкіл кобзарської гри (Чернігівської, Харківської) видаються підручники, самовчителі, нотні видання. Теоретичні аспекти розвитку професійного бандурного мистецтва знаходять відтворення в наукових працях та розвідках Ф.Колесси, Г.Хоткевича, В.Ємця, М.Опришка та ін.
Утвердження в 30-х роках бюрократичних методів керування в усіх галузях мистецтва, зміна пріоритетів, вихід, на перший план, радянської ідеології та нещадні масові репресії нанесли тяжкий удар по традиційному та професійному кобзарському мистецтві. Але, незважаючи на ці трагічні сторінки, завдяки сподвижницькій діяльності Г.Хоткевича, його послідовників та інших представників бандурного мистецтва, було покладено початок сучасній системі викладання гри на інструменті, що проявилося через відкриття, в 50-х роках цілої мережі бандурних класів у всіх регіональних музичних навчальних закладах України (музичні школи, училища, консерваторії, в педагогічних інститутах впроваджено класи гри на бандурі).
Крім цього, сучасний інструмент отримав оригінальний, якісно новий бандурний репертуар створений українськими композиторами, які збагатили його технічними концертними п’єсами (вперше було написано для бандури сонати, сюїти, концерти, фантазії), методичну літературу для опанування гри на бандурі, зокрема, вийшли Школа гри на бандурі” В.Кабачка та Є.Юцевича (1958 р.), Школа гри на бандурі” М.Опришка та А.Омельченка (1967 р.), Школа гри на бандурі” А.Омельченка (1977 р.), Школа гри на бандурі” С.Баштана та А.Омельченка (1984 р.) та ін., а також повністю відбувся перехід на київський спосіб гри та чернігівську бандуру, випуск якого, за кресленнями І.Скляра, розпочала в 1954 році Чернігівська музична фабрика.
Водночас ще деякий час у Харкові намагались дотримуватись харківського способу гри і вдосконалити харківську бандуру, а саме, інструмент, на якому замість важелів перестройки (винахід Г.Хоткевича) вводились струни-півтони” удосконалив П.Іванов (учень Г.Хоткевича). Крім цього, він написав і видав ще збірку етюдів для нього. Але через недостатній рівень акустичних даних, ця бандура не одержала широкого визнання.
В Галичині період організованого професійного навчання гри на бандурі також розпочався на початку 50-х років.
У вересні 1950 року відкрилися класи бандури в першій і другій музичних школах та музичному училищі міста Львова. Першими студентами стали Марія і Марта Лончини та учень вокального відділу В.Герасименко, якому згодом, судилося очолити професійну бандурну освіту західного регіону і створити один із провідних методичних центрів України з потужною теоретично-виконавською базою, новим модифікованим інструментом Львівянкою”, над вдосконаленням якого він працює ось уже понад 40 років, повернути в Україну майже втрачену школу гри Г.Хоткевича та його інструмент.
Крім цього, В.Герасименко виховав цілу плеяду відомих бандуристів (Заслужені артистки України Г.Менкуш та Л.Посікіра, сестри Ольга та Оксана Герасименко,
О.Войтович, В.Дутчак, Т.Лазуркевич, О.Созанський та ін.), став упорядником збірників Ансамблі для бандур” та, продовжуючи традицію Г.Хоткевича, зробив переклади для інструмента цілого ряду творів композиторів класиків (фортепіанні етюди К.Черні, Г.Бертіні, Р.Крейцера, Р.Бокса, концерти А.Вівальді, п’єси К.Дебюсі, П.Чайковського, М. Лисенка та ін.)
В Центральному реґіоні бандурна освіта та виконавство відродилася відразу після закінчення Великої Вітчизняної війни.
З 1946 року формується нова Капела бандуристів УРСР”. Її художнім керівником і головним диригентом з 1946 - 1974 рік був відомий хоровий диригент, педагог, Народний артист СРСР, професор Київської консерваторії ім.П.І.Чайковського, з 1965 року, О.Міньківський. Своєю наполегливою працею він багато зробив для становлення та творчого розвитку оновленого колективу, який і сьогодні залишається єдиним колективом в Україні такого складу, а також її візитною карткою. Капела успішно продовжує представляти і пропагувати, на високому професійному рівні, українське бандурне мистецтво в світі.
В 1945 році клас бандури відкривають в музичному училищі ім. Р.Глієра, а згодом і в Київській державній консерваторії. Професійну бандурну освіту в цьому реґіоні очолив В.Кабачок та його послідовники.
Після смерті В.Кабачка традиції Київської школи гри продовжили його учні:
Н.Бут, А.Гусак, А.Маціяка, Т.Поліщук (у 80-х - 90-х роках викладач вокалу в Львівській державній консерваторії), Н.Павленко, В.Третякова та С.Баштан, який до сьогодні очолює професійну бандурну освіту Центральної України і продовжує виховувати талановитих бандуристів, лауреатів міжнародних і всеукраїнських конкурсів, заслужених артистів України, лауреатів премії Т.Г. Шевченка. Серед його учнів П.Чухрай, К.Новицький, В.Єсипок, Л.Федорова, Л.Дедюх, О.Леонова, Л.Мандзюк, Л.Ковальчук, Р.Гриньків, який зараз плідно працює і розвивається в трьох напрямках як виконавець, як композитор і як майстер бандур, та багато інших.
Крім цього С.Баштан - перший виконавець багатьох творів радянських композиторів для бандури (К.Мяскова, М.Дремлюги, А.Коломійця, Г.Гембери та ін.), упорядник Бібліотеки бандуриста”, автор ЗО інструментальних творів великої форми і концертної мініатюри, близько 50 обробок українських народних пісень для бандури соло і ансамблю бандуристів та транскрипцій багатьох творів класичного репертуару.
Історія українського кобзарства яскраво свідчить, що джерелом для розробки основ сучасної бандурної освіти став досвід попередніх поколінь, їх теоретичні та практичні напрацювання. Лише із здобуттям Україною незалежності розпочалося активне і достовірне дослідження усіх складових української народної культури, зокрема становлення та розвитку професійного кобзарського мистецтва, ролі освітньо-виховної діяльності кобзарських організацій (братств, шкіл) на формування національної свідомості народу тощо. Отже, ми маємо розвивати вікові надбання цього жанру і адаптовувати його традиції в сучасну систему освіти, бо життя доводить, що без знання, без дослідження свого минулого побудувати майбутнє неможливо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. А.Л. Князь Потёмкин и малорусские песни ІI Киевская старина. - 1891. - т. 35. - №10-11.
2. Автобіографія наукового і громадського діяча Г.Хоткевича. - ТЇ7ТТА у Львові. Ф.309, оп. 1. - од. зб. 2232. 29 с.
3. Асеев Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. - К., 1980.
4. Багалей Д. Реестр заслуги музыки войсковой року 1711 октаврія // Киевская старина. - 1892. - т. 39. - № 11.
5. Бажул Г. Г.М.Хоткевич // Бандура. - 1982. - № 2(6).
6. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. - Львів. - Нью-Йорк, 1998.
7. Бандура. - 1988. - № 25-26.
8. Бандуристе орле сизий. - К., 1995.
9. Баранівська Л.І. Гетьмансько-старшинське середовище і культурно музичне життя в Україні другої половини XVII - XVIII ст.: Дисертація кандидата
мистецтвознавства: 17.00.03. - К., 2001.
10. Білокінь С. В.Ємець та його стаття про нищення кобзарства за більшовиків // Українська культура. - 1996. - № 1.
11. Бойдаленко Ф. Колгоспна частушка // Радянська література. - 1935. - № 4.
12. Буковина. - Чернівці - 1906. - 30 червня.
13. Василенко Я, Клименко В. За кобзу-бандуру // Музика. - 1927. - № 4.
14. Васюта О. Музичне життя на Чернігівщині у XVIII - XIX ст. (Історико- культурологічне дослідження). - Чернігів, 1997.
15. Вибрані статті з періодики за 1927 рік. - ІМФЕ. Ф.46-2, од.зб. 91; Ф.46-2, од.зб. 96
16. Винниченко В. Відродження нації. - Київ-Відень, 1920 / Репринтне відтворення - К., 1990.
17. Войнатенко О. З гетьманських часів: Спогади самовидця з року 1918. - Детройт, 1950.
18. Гнат Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини. - K., 1994.
19. Горленко В. Бандурист Иван Крюковский (текст девяти дум с биографической заметкой // Киевская старина. - 1882, декабрь. - С.481-518.
20. Горленко В. Кобзари и лирники // Киевская старина. - 1884. - т.8. - № 1.- С.21-50
21. Горленко В. Спогади // Бандура - 1981. - № 2.
22. Горленко-Баранівська J1. Музичний побут гетьмансько-старшинського середовища другої половини XVII - XVIII ст. в Україні // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського: Музичне виконавство. - K., 2000. - вип.14. - кн.6.
23. Грица С. Думи // Історія української музики. - K., 1989. - т. І.
24. Грица С. Мелос української народної епіки. - K., 1979.
25. Грица С. Про стильові нашарування в музиці дум // Українське музикознавство. - K., 1971. - вип.6.
26. Грицай М., Бойко В., Дунаєвська JI. Українська народно-поетична творчість. - K., 1983.
27. Грінченко М. Вибране. - K., 1959.
28. Грінченко М. Матеріали до музичного словника: Цехи музичні на Україні. - ІМФЕ. Ф.36-4, од.зб. 550.
29. Гру шевський М. Ілюстрована Історія України. - K., 1913.
30. Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. - K., 1967.
31. Діло. - Львів. - 1906. - 21 березня.
32. Діло. - Львів. - 1906. - 27 березня.
33. Дніпровський Ф. Перлини української народної творчості (розповідь про Устинські - незрячі - книги, звичаї кобзарсько-лірницького просящого братства. - ІМФЕ. Ф.8-4, од.зб. 338.
34. До етнографічного музею чи до лав музичних вихователів. Огляд публікацій // Комсомолець України. - 1927. - 7 травня.
35. Докладна записка до Київської окрполітосвіти. - ІМФЕ. Ф. 14-8, од.зб. 608.
36. Документи Богдана Хмельницького / Упорядники Крип’якевич І., Бутич І. - K., 1961.
37. Домонтович. М. Самонавчитель до гри на кобзі або бандурі. - Одеса. - Діло. - 1913.
38. Доповіді і звіти Харківської художньої капели кобзарів ім. Т.Шевченка про її діяльність за 1926-1927 р. ЦДА ВОВ. Ф.166, оп. 6, од. зб. 592.
39. Дутчак В. Бандура в козацькому війську України // Народна творчість та етнографія. - 1994. - № 1.
40. Дутчак В. Українська бандура: минуле і майбутнє // Музика. - 1993. - № 1.
41. Ефименко П. Школа для обучения певчих, назначавшихся ко двору // Киевская старина. - 1883. - т.6. - № 5. - С.168-174
42. Єгор Мовчан. - Суми, 1999. - вип. II.
43. Ємець В. В золоте 50-ти річчя. На службі України. - Торонто, 1961.
44. Ємець В. Кобза і кобзарі. - Берлін, 1923.
45. Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні. - Львів, 2000.
46. Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. - К., 1893.
47. Жулинсысий М. Із забуття - в безсмертя. (Сторінки призабутої спадщини). - К., 1990.
48. Загальні відомості про кобзарів та бандуристів зібрані Г.Хоткевичем (чорнові записи, тексти переписані з періодичних видань та ін. документи). - ТЗДІА у Львові. Ф.688, оп.1, спр. 191. - 305 с.
49. Записки Юго-Западного отдела Русского географического общества, т. I за 1873.- К., 1874.
50. Збірник на пошану Григорія Китастого у 70-рІччя з дня народження. - Нью-Йорк, 1980.
51. Збірник статтей Школи кобзарського мистецтва. - Нью-Йорк, 1986. - ч.б.
52. Іваницький А. Українська музична фольклористика: Методологія і методика: Навчальний посібник. - К., 1997.
53. Іванов В. Січова співацька школа // Музика. - 1992. - № 3.
54. Іванов В., Шеффер Т. Музична освіта // Історія української музики: В 6 т. / НАН України. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології. - К., 1989. - т. І: Від найдавніших часів до середини XIX ст.
55. Іванов П. Оркестр українських народних інструментів. - К., 1981.
56. Історія української музики: В 6 т. / НАН України. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології. - К., 1989. - т. І: Від найдавніших часів до середини XIX ст.
57. Історія української музики: В 6 т. / НАН України. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології. - К., 1992. - т. IV: 1917 - 1941.
58. К.Ф.Ухач-Охорович. Кобзарь Остап Вересай, его думы и песни // Киевская старина. - 1882, август - т.7. - С.270-282
59. К.Ф[ёдорович] У[хач]-0[хорович]. Коденская книга и три бандуриста // Киевская старина. - 1882. - т.11, апрель. - С.164-166
60. Квітка- Основ’яненко Г. Твори в VII томах. - К., 1981. - т.VII.
61. Киевская старина. - 1885, январь.
62. Киевская старина - 1902, май - т. LXXVII.
63. Киевская старина. - 1904, февраль. - т. LXXXIV.
64. Київський державний міський архів. Ф.366, on. 1, спр. 52, 62, 80, 103.
65. Кирдан Б., Омельченко А. Народні співці музиканти на Україні. - К., 1980.
66. Кіндзерявий-Пастухів С. Звертаючись до основного // Ювілейний альбом Школи кобзарського мистецтва в Нью-Йорку. - Нью-Йорк, 1978.
67. Кобза і кобзарі. - Полтава, 1907.
68. Кобринська Н. Український бандурист // Вибрані твори. - К., 1958.
69. Ковальська Л. І прикликав їх Сатана до Харкова // Ранок. - 1992. - №7.
70. Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. - К., 1969.
71. Колесса Ф. Про генезу українських народних дум. - Львів, 1921.
72. Комсомолець України. - 13 травня. - 1927; Музика масам. - 1928. - № 11-12.
73. Конквест Р. Жнива скорботи. - К., 1993.
74. Корляків М. Про масовість кобзи // Комсомолець України. - 1927. - 3 травня.
75. Корній Л. До питання про україно-польські музичні зв’язки XVI - XVII ст. // Українське музикознавство. - К., 1971. - вип.6.
76. Крип’якевич І. Історія України. - Львів, 1990.
77. Леся Українка. Повне зібрання творів у 12 томах. - К., 1979. - т.12.
78. Лавров Ф. Кобзарі. - К., 1980.
79. Лавров Ф. Славетний кобзар І І Музика. - 1978. - № 4.
80. Левицький Р. Еволюція бандури І І Бандура. - 1984. - № 7-8.
81. Лисенко М.В. Листи. - К., 1965.
82. Лисенко М.В. Народні музичні інструменти на Україні. - К., 1955.
83. Лисенко О. Лисенко у споминах сучасників. - К., 1968.
84. Лисенко М.В. Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая. - К., 1955.
85. Лисняк М. Рекомендовані матеріали робітничим художнім гурткам. - Харків, 1931.
86. Листи Г.Хоткевич, надіслані культосвітнім, фінансовим товариствам та іншим громадським організаціям про заснування капели бандуристів, вокального квартету, організації концертів та ін. 1916-1938. - ЦЩА у Львові. Ф.688, оп. 1, спр. 332. - 205с.
87. Листи Г.Хоткевича від різних організацій 1901-1941. (Листи управління захисту авторських прав). - ЦЩА у Львові. Ф.688, оп. 1, спр. 299.
88. Листи Г.Хоткевича і П.Хоткевич, родичів та друзів. - ЦДІА у Львові. Ф.688, оп.1, спр. 340.
89. Листи Г.Хоткевичу від різних організацій 1901-1941. - ЦДІА у Львові. Ф.688, оп.1, спр. 297.
90. Листи кобзаря Кучугури-Кучеренка Івана Іовича до Мартиновича П. - ІМФЕ. Ф.11-3, спр. 241.
91. Листи Мартиновича П. до Кучугури-Кучеренка Івана Іовича. - ІМФЕ. Ф.11-3, од.зб.111.
92. Листи Мартиновича П. до Сластіона О. - ІМФЕ. Ф.11-3, од.зб. 59.
93. Листи різних установ до 1-ї української капели бандуристів про влаштування концертів та виклик на соцзмагання 1928 р., 1929 р. - ІМФЕ. Ф.14-КІ, од.зб. 8.
94. Листи У.Самчука до Г.Китастого. - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. Ф.195, од.зб.487.
95. Лист Хоткевича Г.М. (Львів) до Сумцова М.Ф. - ЦДІА в Києві. Ф.2052, оп.1, спр. 1286. - 1 арк.
96. Листування Хоткевича Г. з різними особами та установами. - ІМФЕ. Ф.8-4, од.зб. 310.
97. Литвин М. Розстріляний з’їзд // Літературна Україна. - 1997. - 13 листопада.
98. Литвин М. Струни золоті. - К., 1994.
99. Літературно-науковий вісник. - Львів, 1901. - т. XVI. - кн. 5.
100. Літераіурно-науковий вісник. - Львів, 1903. - січень.
101. Ліфшиць А. Розкладникам фронту - відсіч // Комсомолець України. - 1930. - 8 березня.
102. Людкевич С. Відродження бандури // Світ. - 1906. - № 7.
103. М.В.Опришко. Доповідна записка до дирекції музучилища при Київській ордена Леніна консерваторії ім П.І.Чайковського про придбання бандур нової конструкції. 1940 р. - ІМФЕ. Ф.14-К1, од.зб. 4.
104. Мазепа Л. Документальні пам’ятки про музичне братство у Львові XVI-XVII ст. // ЗНТ ім .Т.Г.Шевченка - 1993 р. - т. CCXXVI.
105. Мазур П. Кобзарський ешелон // Шлях перемоги. - 1995. - № 24.
106. Майбурова К. Глухівська школа півчих XVIII ст. та її роль у розвитку музичного професіоналізму на Україні та в Росії // Українське музикознавство. - 1971. - вип.6.
107. Майстренко Л. Зіновій Штокалко - бандурист-віртуоз // Бандура. - 1981 - № 3-4.
108. Маланюк.Є. Книга спостережень. - К., 1995.
109. Маркевич О. XII Археологічний з’їзд у Харкові 1902 р. // ЗНТ ім.Т.Г.Шевченка - Львів, 1903. - т. 53.
110. Мартинович П. Кобзарь И.Кучугура-Кучеренко (молитви, псалми, ліричні пісні без мелодій та ін.). - ІМФЕ. Ф.11-4, од.зб. 941.
111. Марченко І Композиторський набуток Г.Хоткевича // Літературна Україна. - 1968. - 28 вересня.
112. Марченко. М. Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст. - К., 1961.
113. Матеріали до історичного огляду музичних інструментів, існуючих на Україні (замітки, виписки, вирізки з газет та ін.). - І ЇДІ А у Львові. Ф.688, оп.1, спр. 193-197, Т.1-5.-2422 с.
114. Матеріали до підручника гри на бандурі, складеного Г.Хоткевичем (виписки, ноти, передмова). - ЦЦІА у Львові. Ф.688, оп. 1, спр. 190. - 201 с.
115. Материалы о борьбе с нищенством. (7 января - 27 апреля 1925 г.). - ЦЦА ВОВ. Ф.5, оп. 2, спр 809. - 49 с.
116. Матеріали про організацію та роботу революційних музикантів України. - ЦЦА ВОВ м.Київ. Ф.166, оп. 7, спр. 439.
117. Матеріали щодо розвитку виробництва музичних інструментів, та видання підручника гри на бандурі і випуску нових типів бандури. - ЦЦА ВОВ. Ф.166, оп. 9, спр. 273.
118. Меріме П. Богдан Хмельницький. - Львів, 1990.
119. Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани. - Львів, 1990.
120. Мишанич С. Один із підрозділів українських народних дум // ЗНТ ім. Т.Г.Шевченка. - 1992. - т. ССХХІІІ.
121. Між струнниками євреями І католиками (унормування відносин). - ЦДІА у Львові. Ф.52, оп. 2, спр. 44. - 1222 - 1225 арк. Рукопис.
122. Мізинець В. Видатний будівник української культури // Неділя. - 1988 - № 15 (10 квітня).
123. Мізинець В. Про долю кобзарів в Радянській Україні // Бандура. - 1985. - № 11- 12.
124. Міняйло Г. Кобзарська пісня про Запорозьку Січ // Народна творчість та етнографія. - 1991. -№ 1.
125. Мішалов В. Українські кобзарі-бандуристи. - Сідней, 1982.
126. Молода Україна. - Львів. - 1910.
127. Музика. - 1923. - № 6/7
128. Музика. - 1927. - № 4.
129. Музика. - 1927. - № 5-6.
130. Музика масам. - 1928. - № 10.
131. Музика мас. - 1931. - № 2.
132. Музика мас. -1931. - № 9.
133. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919- 1939 роки.-К., 1999.-ч.ІІ.
134. Наукова розвідка Г.Хоткевича про значення музичного інструмента - бандури - ЦДДА у Львові. Ф.688, on. 1, спр. 269.
135. NEVERMORE. З рук жебрака на послугу радянській культурі і І Музика. - 1927.- № 4.
136. Невермор Г. Пильніше контролюємо кобзарів 11 Музика масам. - 1928. - № 10- 11.
137. Нирко О. Кобзарство Кубані І І Бандура. - 1995. - № 51-52.
138. Нирко О. Кобзарська спадщина О.С.Корнієвського і І Народна творчість та етнографія. - 1990. - ч.2.
139. Нудьга Г. Думи в писаних джерелах XVI-XVIII ст. // Жовтень. - 1970. - № 6.
140. Нудьга Г. Думи. - К., 1969.
141. Нудьга Г. Українська пісня в світі. - К., 1989.
142. Облята привілею музикантів. - ЦДІА у Львові. Ф.5, оп. 2, спр. 50. - 367-372 арк. Рукопис.
143. Об’яви, запрошення та програми концертів, вистав: Т.2., 1889-1939 pp. - ІТДТА у Львові. Ф.688, спр. 336. - 189 с.
144. Овчинніков В. Дещо з історії кобзарського мистецтва // Музика мас. - 1928. - №10.
145. Овчинніков В. Самонавчитель гри на бандурі (кобзі). - Москва, 1913-1914.
146. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу / Передмова М.Жулинського. - К., 1992.
147. Одклиницына и Визвилок (Вариант Полтавського уезда). - ІМФЕ. Ф.11-4, од.зб. 591.
148. Особова справа К.Місевича. - Тернопільський обласний державний архів. Ф.2, т.2, спр.800.
149. Пархоменко Л. Кирило Григорович Стеценко. - К., 1973.
150. Переписка с Народным комисариатом социалистического обеспечения УССР о борьбе с нищенством, проституцией и проведения недели семьи красноармейца. (28 июля, 26 октября 1920 г.). - ЦЦА ВОВ. Ф.5, оп. 1, спр 125. - 4 с
151. Полотай М. Мистецтво кобзарів Радянської України // Радянська музика. - 1940.-№6.
152. Полянський О. Відродження Української державності (1917 - 1921). - Тернопіль, 1992.
153. Полянський О. Історичні силуети. - Тернопіль, 1998.
154. Правда. - Львів. - 1868. - № 23.
155. Праця Бандура та її можливості”. Уривок. - 1 ІД ТА у Львові. Ф.688, оп. 1, спр.188. - 173 с.
156. Привалов М. Листування з окремими особами 1927 - 1928 р. - ІМФЕ. Ф.8-кЗ, од.зб. 3.
157. Проект ІІ-Ї п’ятирічки по мистецтву. - ЦДА ВОВ. Ф.166, оп. 11, спр. 89.
158. Протоколи засідання комісії у справі скликання з’їзду кобзарів від 12 грудня 1927 р. - ЦЩА у Львові. Ф.688, оп. 1, спр. 268* - 3 с.
159. Пуха І. Про школи в Запоріжській Січі // Український історичний журнал. - 1963.-№3.
160.