СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ТЕРМІНОСИСТЕМИ ХУДОЖНЬОГО РОЗПИСУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

РИСІЧ ЮЛІЯ ЙОСИПІВНА

УДК 81’373.46

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК
ТЕРМІНОСИСТЕМИ ХУДОЖНЬОГО РОЗПИСУ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Попова Ірина Степанівна кандидат філологічних наук,
професор

Дніпропетровськ 2003

ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................... 5

РОЗДІЛ І. Становлення мистецтва художнього розпису як науки, технологічної й термінологічної системи.............................................................................. 16

І.1. З історії розвитку науки про художній розпис.................................... 16
І.2. З історії становлення мистецтва художнього розпису як технологічної системи...................................................................................................................... 27
І.3. Періодизація формування―розвитку терміносистеми художнього розпису......................................................................................................... 44

РОЗДІЛ ІІ. Семантична структура терміносистеми художнього розпису 65

ІІ.1. Структурно-парадигматичні зв’язки між мікро- й макросистемними утвореннями в термінології мистецтва художнього розпису.................... 65
ІІ.2. Семантико-парадигматичні відношення між складниками терміносистеми художнього розпису.................................................................................... 73
ІІ.2.1. Полісемічні кореляції як засіб семантичної організації термінології мистецтва художнього розпису.................................................................................... 73
ІІ.2.2. Синонімічні кореляції в семантичній структурі термінології мистецтва художнього розпису.................................................................................... 90
ІІ.2.3. Гіперо-гіпонімічні кореляції як універсальний засіб системної організації термінології мистецтва художнього розпису............................................. 103

РОЗДІЛ ІІІ. Словотвірна й граматична структура терміносистеми художнього розпису......................................................................................................... 122

ІІІ.1. Словотвірна структура термінології мистецтва художнього розпису 122
ІІІ.2. Словотвірна типологія термінів - простих і складних слів у термінології мистецтва художнього розпису.................................................................. 127
ІІІ.3. Словотвірна типологія складених термінів мистецтва художнього розпису...................................................................................................................... 138

РОЗДІЛ ІV. Функціонально-стилістичний потенціал термінів мистецтва художнього розпису......................................................................................................... 152

ІV.1. Функціонально-семантична стратифікація термінології художнього розпису...................................................................................................................... 152
ІV.2. Функціонування термінології мистецтва художнього розпису в спеціальній сфері............................................................................................................. 157
ІV.3. Функціонування термінології мистецтва художнього розпису
в неспеціальній сфері................................................................................... 170

ВИСНОВКИ................................................................................................. 185

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................. 194

ВСТУП

Термінологія це синтез мови і культури, що репрезентує народ перед усім світом [186, 3]. Це визначення дуже влучно відображає сучасний стан національної термінології в умовах щораз інтенсивнішої глобалізації, коли тільки через слово, що несе інформацію, світ може пізнати Україну. Науково-технічна революція як одне з найважливіших явищ сучасності вносить істотні кількісні та якісні зміни в лінгвістичну модель світу, представлену насамперед субмовами різних фахів, терміносистемами. Зміни, позначені на терміносистемах, сприяють взаємозбагаченню їх лексичного складу на рівні однієї мови української, а також на міжмовному рівні. Водночас спостережуваний протягом останніх десятиліть майже в усіх мовах т.зв. термінологічний вибух зумовлює необхідність розв’язання цілого ряду проблем. Серед них у першу чергу виділяються проблеми нормалізації процесів утворення і вживання термінологічних найменувань, урегулювання розвитку науково-технічної термінології з метою забезпечення взаєморозуміння між послуговувачами окремо наукової й технічної термінологій, проблема раціоналізації професійного спілкування і разом з тим недопущення розриву між загальнонародною та інтернаціоналізованою термінологічною мовами тощо. Усе це відповідає теоретичним і практичним завданням нової галузі мовознавства, що виокремилася в сер. ХХ ст., а саме термінознавства. Сучасне українське термінознавство (далі СУТ), що витворилося в надрах лінгвістики на перетині з іншими науками, зокрема логікою й науково-технічними спеціальностями, є повноцінною, багатоаспектною дисципліною, яку визначають ряд наукових, науково-практичних і науково-організаційних факторів. Ідеться, по-перше, про теоретичний аспект вивчення національних терміносистем як об’єктів дослідження українського термінознавства за допомогою діахронних і синхронних описів їх формування―розвитку, викладу теорії терміна й термінології, зіставлення терміна з іншими знаковими одиницями [105, 57]. По-друге, мова йде про прикладний аспект, що полягає у складанні перекладних і тлумачних термінологічних словників. По-третє, про аспект термінологічного планування, складовими якого є стандартизація та уніфікація термінів національних терміносистем.
У цілому реалізацію названих засадничих аспектів започатковано у дослідженнях термінологій ще до виокремлення науки термінознавства, під час формування української національної термінології (далі УНТ) у другій половині кінці ХІХ ст. Так, 1848 року на з’їзді руських учених у Львові вперше заманіфестовано бажання формувати наукові терміносистеми в українській мові. Результатом термінографічної праці стало видання галицькими вченими словників гуманітарного (правничого) профілю, а також природознавчого (ботанічного) і технічного (хімічна термінологія) профілів [33, 44].
Термінодоробок мовознавців Центральної та Східної України започаткували статті М. Левченка [120] та П. Єфименка [65] в журналі Основа”. Перший автор зробив спробу визначити принципи укладання термінологічних словників, наголошуючи на створенні наукових термінів від питомо українських основ [199, 7]. Другий автор також закликав до формування національних терміносистем, але передусім через залучення іншомовних найменувань [143, 236].
Названий період (др. половина кінець ХІХ ст.) відзначений також першими спробами створення термінологічних словників І. Верхратського [331], Б. Василенка [329], що містять багатий фактичний матеріал народної природничої та сільськогосподарської лексики. У цілому лексико- і термінографічна діяльність західноукраїнських учених з уґрунтування наукової термінології набуває систематичного й цілеспрямованого характеру. Починаючи з 1896 р., цю діяльність відображено в записках Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка, створеного у Львові 1892 року. Саме там, а пізніше і в окремих збірниках були опубліковані Материалы к физической и математической терминологиям” І. Верхратського, Очерк химической терминологии” В. Левицького, Справочный словарь юридических терминов древнего актового языка северо-западного края и царства польского” Н. Горбачевського [199, 8]. У свою чергу на Наддніпрянщині активізація термінологічної справи пов’язується із скасуванням 1905 року заборони на друк українською мовою. У вищих навчальних закладах із початку до середини 20-х років ХХ ст. зароджується просвітницька робота, набирає обертів формування національної наукової термінології: створюються мовно-термінологічні гуртки, члени яких займаються укладанням словників і перекладом термінів [33, 46].
Продовження формування УНТ від 20-х до сер. 30-х років ХХ ст. пов’язують насамперед із діяльністю Інституту наукової мови Української Академії наук. На базі термінологічного відділу цієї установи вперше розроблялися відображення теоретичні питання, виділювані в СУТ, такі, як теорія терміна, удосконалення процесу формування національних терміносистем на базі народних / інтернаціональних термінологічних одиниць та ін. Вирішення останнього питання, започатковане зокрема щодо хімічної термінології, було завершене ухвалою про паралельне існування двох термінологічних мов: міжнародної для стислої” науки та національної для шкіл [152, 46]. Узятий за основу, цей теоретичний постулат зумовив практичний аспект діяльності Інституту наукової мови переважно в царині технічних і природничих груп термінів [143, 237]. Підтверджує це також термінодоробок Золотого десятиріччя” в історії УНТ (1923 1932 рр.), у якому з-поміж усього масиву виданих словників (кількість за різними підрахунками становить від 33 до 80) більшість стосувалася географічної, математичної, хімічної, машинобудівної, механічної, інших галузей знань. Єдиним і найбільш повним на той час викладом термінофонду виробничих галузей вважається Практичний словник виробничої термінології” І. Шелудька [368].
У зв’язку з призупиненням у 1933 році плідних термінологічних і термінографічних напрацювань, а також ліквідацією будь-яких націоналістичних впливів” на процес термінотворення нагромаджений за сприяння Інституту наукової мови термінофонд УНТ був уніфікований і впродовж 50-х 80-х років поповнювався шляхом перекладу російських термінів українською мовою. На офіційному рівні така практика була затверджена Словниковою комісією при Президії АН УРСР, створеною в 1957 році.
Дію з упровадження вищезазначеної ліквідаторської тенденції на розвиток УНТ у 70 80-ті рр. деякі дослідники називають проваллям, стверджуючи, що в цей час української термінології як власне національної науки по суті не було” [143, 239; 33, 53]. Разом з тим саме кінець 60-х 80-ті роки ХХ ст. позначені появою праць як російських, так і українських термінознавців, присвячених розробці загальних проблем термінології, а саме: теорії терміна / термінології / терміносистеми (О. Реформатський [183; 184], В. Лейчик [122], В. Даниленко [48; 50]), термінологічного словотвору (В. Даниленко [49], І. Ковалик [96], Н. Родзевич [188]), структури терміна (Д. Лотте [128; 129]), лексико-семантичних явищ у термінології (О. Реформатський [183], Т. Канделакі [89]), співвідношення термінології із загальновживаною мовою (Л. Лагутіна [116]), практичного внормування наукової / науково-технічної термінологій (Д. Лотте [130], В. Даниленко , Л. Скворцов [53]) тощо.
З кінця ХХ ст. окреслилися основні аспекти вивчення та опису термінології, у зв’язку з чим в українському термінознавстві активізувалася науково-практична й науково-організаційна діяльність, спрямована, по-перше, на дослідження реальних контурів конкретних терміносистем. При цьому сформувалися три основні напрями в методиці їх вивчення, зокрема лексикологічний, прикладний лексикографічний, теоретичний лексикографічний. По-друге, було виокремлено п’ять основних напрямів термінознавчої науки: 1) лінгвістичні питання термінознавства; 2) термінознавство окремих сучасних мов; 3) історія формування, становлення окремих термінологій і діалектне термінознавство; 4) порівняльно-зіставне термінознавство; 5) термінознавство функціональних стилів [199, 10].
Усе зазначене свідчить про остаточне виділення українського термінознавства як окремої галузі мовознавства. Це підтверджується і виходом фундаментальних наукових монографій українських учених Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк Українське термінознавство” (1994) та Основи термінотворення” авторів А. Д’якова , Т. Кияка, З. Куделько (2000). Остання з названих праць накреслює шляхи розв’язання найбільш актуальних у СУТ питань: термінологічного планування, стандартизації національних термінологій із метою виведення їх на світовий рівень, оптимізації навчання перекладу науково-технічної літератури, інтенсифікації перекладацької діяльності тощо. Указані монографії визначають стан розвитку СУТ згідно з науковим фактором. У свою чергу реалізація науково-практичного й науково-організаційного чинників закріплена” нині за Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту та Міносвіти України.
З-поміж більшості наукових розробок термінознавців кінця ХХ ст. сталий інтерес виявлено до опрацювання такого термінознавчого напряму, як історія формування й становлення окремих терміносистем. Справді, діахронно-описові дослідження переважають у всьому масиві мовознавчих праць за останні два десятиліття. Вони відображають практичний досвід у роботі зі спеціальною терміносистемою. Ідеться зокрема про дослідження психологічної (Л. Веклинець), географічної (П. Чучка), військової (Т. Михайленко, Л. Мурашко, Я. Яремко), хімічної (Г. Наконечна ), геологічної (М. Годована), судово-медичної (Т. Лепеха), церковної (С. Бібла), мовознавчої (В. Захарчин), друкарської (Е. Огар) та інших термінологій, також ботанічної (І. Сабадош), орнітологічної номенклатури (І. Сокол) і под. Виявлення в цих та інших дисертаційних працях певних термінологічних явищ, що виникають внаслідок розвитку терміносистем, їх логіко-семантична та поліаспектна лінгвістична інтерпретація, з’ясування перспективних засобів творення термінів уможливили висвітлення об’єктивних тенденцій розвитку зазначених терміносистем, без урахування чого неможливе сучасне їх унормування задля включення до системи української національної термінології. Таким чином, саме дослідження історії становлення конкретних терміносистем є передумовою плідності науково-практичного та науково-організаційного чинників у розвитку СУТ.
У зв’язку з відродженням протягом останніх двох десятиліть національних українських традицій нагальною є потреба вдосконалення, унормування і стандартизації систем термінів, сформованих на базі слів із т.зв. національно-культурним компонентом [109, 83]. До них зараховують термінології найдавніших ремісничо-виробничих і художньо-виробничих обрядів, промислів. Перші були об’єктом наукових розробок у межах діалектного термінознавства. Це, наприклад, дослідження професійної лексики лісосплаву, виконане І. Сабадошем в ареалі розповсюдження говорів Карпат, вивчення термінолексики гончарів (східно-поліські говори В. Бережняк, південно-західні Л. Спанатій, говори Полтавщини Кривчанська М.), професіоналізмів виноградарів (Ж. Красножан) та ін. У свою чергу художньо-виробничі обряди й промисли є недостатньо вивченими: як цілісні терміносистеми вони досліджувалися на загальнонаціональному рівні лише Н. Левун (ідеться про аналіз семантичної та словотвірної структури термінолексики художньої кераміки, 1983) та О. Гриджук (термінолексика художньої різьби по дереву в її поліаспектному вивченні, 2001).
Це зумовлює актуальність дослідження такої системи художньо-виробничого осмислення дійсності, яку представляють терміни на позначення спеціальних реалій і понять мистецтва художнього розпису (далі МХР). Вивчення процесів становлення й розвитку терміносистеми художнього розпису (далі ТсХР) є актуальне передусім у теоретичному плані. Так, воно не лише заповнить відчутну прогалину у висвітленні в українському термінознавстві історії формування національних терміносистем, що відображають найдавніші традиції українців у мистецько-естетичному баченні світу, але й стане логічним продовженням діахронно-синхронного опису інших термінологій. Обрані нами принципи дослідження історичний і системний визначаються відсутністю в українському мистецтвознавстві діахронного та синхронного осмислення художнього розпису як системи. Адже можемо говорити лише про окремі відомості з історії розвитку настінного й декоративного розписів, художнього малюнку на склі, металі, дереві, тканині тощо, почерпнуті з праць, присвячених історії українського мистецтва в цілому [79-84; 216; 226-227], окремих видів декоративно-ужиткового мистецтва зокрема (це роботи вчених В. Рожанківського [295], В. Щербака [324], Л. Данченко [264], А. Зельдич [266], Б. Лобановського [279], Ю. Лащука [275-277], Н. Глухенької [257], Б. Тимківа й К. Каваса [313] та ін.).
Актуальність опрацювання термінології мистецтва художнього розпису (далі ТМХР) з погляду її становлення й розвитку зумовлена також науково-практичною та науково-організаційною проблематикою сучасного українського термінознавства. Ця проблематика включає систематизацію, унормування та устандартування окремих національних терміносистем із метою лексикографічного закріплення інформації, яку несуть складники цих терміносистем, у конкретногалузевих та інших термінологічних словниках. Той факт, що ТМХР не дістала належного лексикографічного охоплення, підтверджує її фіксація лише в загальномовних [40, 227] і міжгалузевих термінологічних словниках О. Пошивайла [352], Є. Шевченка [367], загальногалузевих тлумачних С. Ничкало [344], Я. Запаска [336-337]. Відтак з’ясування структурних зв’язків між конкретногалузевою термінологією художнього розпису та суміжних із нею галузей мистецтва допоможе розкрити тенденції розвитку ТсХР як складника загальної системи української мови.
Разом з тим власне лінгвістична інтерпретація простежуваних у ТМХР термінологічних явищ і процесів сприятиме досягненню належного рівня мовного забезпечення самого технологічного процесу розпису, підвищить соціальний і комунікативний статус ТМХР.
У свою чергу висвітлення специфічних рис досліджуваної системи термінів дозволить спрогнозувати подальший її розвиток як окремої термінологічної системи в складі української національної термінології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає науковим проблемам кафедри української мови Дніпропетровського національного університету: Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови та їх проекція на сферу мовлення”; проблематиці координаційної ради Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.
Метою дослідження є систематизація ТМХР як окремої конкретногалузевої системи термінів у складі української національної термінології та комплексний лінгвоісторичний і лінгвістичний аналіз терміносистеми художнього розпису у загальній системі української мови.
Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:
1) простежити шляхи формування―розвитку ТсХР від ХІ до ХХІ ст., подати періодизацію основних етапів становлення досліджуваної термінології;
2) з’ясувати вплив різних (у площині науки, техніки, міжмовних контактів, соціолінгвістичних інтерференцій) позамовних чинників на формування ТМХР як конкретногалузевої системи в українській національній термінології;
3) визначити інтралінгвістичні фактори, що зумовлювали становлення й розвиток ТсХР упродовж ХІ ХХІ ст.;
4) систематизувати ТМХР на лексичному рівні, виділити у її складі макро- й мікросистемні угруповання;
5) висвітлити діапазон семантико-парадигматичних зв’язків, що забезпечують єдність структурної організації ТсХР;
6) проаналізувати словотвірну структуру ТсХР, продуктивні та регулярні словотвірні й структурні типи, моделі, виявити їх частиномовні особливості;
7) здійснити функціонально-семантичну стратифікацію ТМХР, простежити функціонально-стилістичний потенціал складників досліджуваної терміносистеми у спеціальній і неспеціальній комунікативних сферах.
Об’єктом дослідження є українська термінологія мистецтва художнього розпису, засвідчена у джерелах її писемної фіксації, зокрема спеціальних наукових історико-мистецтвознавчих [79-84; 223; 127; 154; 215; 216; 283; 18; 23; 21], історико-етнографічних [307-308; 226-227] виданнях, науково-практичних [141; 137; 213; 68; 69; 104; 135] і навчально-методичних розробках [230; 251; 393; 300; 262; 162], публікаціях у фаховій пресі [298; 287; 254; 107], у тому числі й науково-популярного характеру [322; 255; 285; 233; 202]; спеціальних лексикографічних джерелах міжгалузевих [344; 352; 367] і загальногалузевих словниках енциклопедичного характеру [336-37]; неспеціальних словниках [327; 330; 332-335; 338; 341; 342; 345; 349; 353-358], творах художньої літератури; в усному мовленні майстрів розпису.
Предметом дослідження є процес становлення—розвитку ТсХР в українській мові, семантична, словотвірна, граматична структура терміносистеми, функціонально-стилістичний потенціал термінів на позначення спеціальних понять і реалій мистецтва художнього розпису.
Мета, завдання та опрацювання джерельної бази визначили такі основні методи дослідження, як діахронно- й синхронно-описовий, методи лінгвістичного спостереження, порівняння, узагальнення, метод синхронних зрізів, а також прийоми компонентного, контекстно-стилістичного, квантитативного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є перша спроба комплексної характеристики термінології мистецтва художнього розпису як сформованої цілісної системи в процесі її становлення й розвитку. У роботі вперше відтворено всю сукупність екстра- та інтралінгвістичних чинників і їх вплив на формотворення ТМХР; висвітлено специфічні риси цієї терміносистеми як конкретногалузевої через з’ясування лексико-семантичних, словотвірних, граматичних та інших особливостей її структурної організації. Доведено системність ТМХР через окреслення в ній основних семантико-парадигматичних зв’язків, що мають характер засадничих та універсальних засобів ієрархічної організації ТсХР. Укладено словник зафіксованої в усних і писемних джерелах термінології мистецтва художнього розпису.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що на конкретному мовному матеріалі (2,5 тис. термінів мистецтва художнього розпису) висвітлено історію становлення й розвитку ТМХР як термінологічної системи, визначено її місце й роль у загальній системі української мови та національної термінології, а також як об’єкта подальших досліджень, спрямованих на розв’язання загальних проблем сучасного українського термінознавства й етнолінгвістики. Наукове використання результатів дисертаційного дослідження пов’язане з питаннями теорії терміна й терміносистеми; у роботі на прикладах ТМХР уточнюється ряд понять: конкретногалузева термінологія”, терміносистема”, термін-варіант”, термінологічний варіантний ряд”, мікромова теорії”, мікромова технології”, макротерміногрупа”, мікротерміногрупа” й под.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені в ньому спостереження і висновки сприятимуть подальшому внормуванню терміносистеми художнього розпису. Це, у свою чергу, дозволить досягти взаєморозуміння між мистецтвознавцями як послуговувачами переважно наукової термінології МХР і майстрами художнього розпису як носіями й творцями здебільшого професійної технічної термінолексики. Матеріали дослідження можуть бути використані у наукових зіставних дослідженнях терміносистем інших галузей знань; у навчальному процесі вищої школи: для викладання спецкурсів із термінознавства для студентів спеціальних і неспеціальних профілів, у вивченні курсу української літературної мови, зокрема лексикології та стилістики, історії українського мистецтва й мистецтвознавства. Зареєтрований фактичний матеріал може бути корисний у складанні конкретногалузевого словника термінів чи міжгалузевих термінологічних, етнодіалектних тематичних словників тощо.
Апробація результатів роботи. Основні спостереження й результати дослідження викладені в доповідях і повідомленнях на регіональних наукових конференціях Проблеми сучасного та історичного словотвору слов’янських мов” (Дніпропетровськ, 2001 р.), Образотворче мистецтво, дизайн та культурознавство в ХХІ ст.: тенденції та перспективи розвитку” (Дніпропетровськ, 2002 р.), сьомій міжнародній науковій конференції Проблеми української термінології” (Львів, 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002 р.), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 2003 р.).
Основні положення дисертації відображено в чотирьох публікаціях. Серед них статті:
1. Дослідження термінології художнього розпису в контексті української терміно- й мистецтвознавчої генези // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки: Збірник наукових статей / Гол. ред. Толок В.О. № 2. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. С. 89-95.
2. Прості терміни-словосполуки в терміносистемі мистецтва художнього розпису // Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць / За заг. ред. В.О. Горпинича. Вип. 17. Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. С. 109-118.
3. Структура термінів-словосполучень в українській і російській термінології мистецтва художнього розпису // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. Вип. 42. Черкаси: ЧДУ, 2002. С. 43-50.
Тези доповіді:
1. Сучасне мистецтво художнього розпису як об’єкт мистецтво- й термінознавчих досліджень // Образотворче мистецтво, дизайн та культурознавство в ХХІ ст.: тенденції та перспективи розвитку: тези доповідей. Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. С. 43.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сучасна українська термінологія мистецтва художнього розпису перебуває на стадії сформованої та розвиненої термінології. У процесі організації в ієрархічно цілісну й структуровану систему, одиниці якої засвідчено уже в писемних пам’ятках ХІ ст., ТМХР пройшла етапи формування, становлення, розвитку й нині потребує дальшого устандартування та уніфікації.
У становленні терміносистеми художнього розпису важливу роль відігравали позамовні фактори, зокрема характер суспільно-історичних, культурно-політичних та ін. процесів. Окрім того, до екстралінгвістичних факторів зараховуємо наявність наукових досліджень, підручників, що відбивають практичний досвід мистецтвознавців в опрацюванні термінології мистецтва художнього розпису, розвиток технологій і технік розпису, а також міжмовні інтерференції різного характеру.
Унаслідок міжмовного контактування українська мова запозичувала до лексичного фонду слова й терміни, пов’язані з МХР, найчастіше безпосередньо з грецької (вапно, мозаїка, аерограф, охра, кіновар, техніка), польської (манійка, візерунок) та російської (кладка, розгранка”) мов, а опосередковано останніми двома з латинської (фігура, колір, умбра, орнамент, деколь, емульсія), німецької (курант, лобзик, клейстер, тинькувати, малювати), французької (емаль, плаке, канделябровий, розета, ескіз), італійської (гуаш, лак), голландської (пек), англійської (батик-джеп, батик-чап, пульверизатор) мов. При цьому іншомовні елементи мали переважно матеріалізований характер, узгоджуючись зі схемою новий предмет, знак → нове слово, термін”.
Оформлення мистецтва художнього розпису як окремої дисципліни, що охоплює знання з усієї галузі, проходило в кілька етапів. Основоположним у становленні ТМХР як науки є період початку середини 30-х рр. ХХ ст., хоча про остаточне виділення мистецтва художнього розпису з науки про образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво говоримо, починаючи з другої половини 80-х рр. ХХ ст. Це пов’язано з процесом системної організації МХР у конкретні структурно-ієрархічні угруповання.
Найдавнішими структурними утвореннями в технологічній системі МХР є настінний, у тому числі фресковий та іконописний, розпис, а також розпис кераміки (грубої й тонкої). Суспільно-історичні обставини в цілому не сприяли виникненню розгалуженої системи термінів на позначення технології розписування скло-, метало-, дерев’яних виробів. Сучасний стан конкретної галузі мистецтва художнього розпису відображає макроеволюцію в галузях розпису тканини, писанкарства, декоративного розпису.
Системність МХР на екстралінгвістичному рівні, простежена в площині науки, техніки та міжмовних контактів, зумовлює внутрішньомовну організованість. Власне як про терміносистему щодо мистецтва художнього розпису говоримо, починаючи із середини ХХ ст. При цьому під терміносистемою розуміємо сукупність термінів і визначень відповідних понять певної предметної галузі, пов’язаних між собою логіко-семантичними зв’язками. Діапазон цих зв’язків проаналізовано шляхом виділення в структурній організації ТМХР макро- й мікросистемних утворень (відповідно макро- й мікротерміногруп), а також у подальшій ієрархізації термінів-складників цих утворень на лексико-семантичні та гіперо-гіпонімічні групи.
У ТсХР виділяються зокрема такі мікротерміногрупи (мТГ): 1) об’єкти й предмети розпису”; 2) технологічні процеси та прийоми розпису”; 3) види орнаментації об’єктів і предметів розпису”; 4) орнаментальні мотиви й елементи розпису”; 5) ужиткові вироби та їх мистецька якість”; 6) майстри розпису і декорування вжиткових виробів”; 7) інструменти розпису”; 8) матеріали розпису”.
Одиниці терміносистеми художнього розпису, що розуміється як підсистема інших терміносистем, організовуються в макротерміногрупи (МТГ), такі, наприклад, як розпис тканини”, розпис кераміки й скла”, розпис дерева”, настінний розпис”, декоративний розпис” та ін.
У забезпеченні парадигматичної єдності досліджуваної терміносистеми засадничу роль відіграють полісемічні кореляції між термінами. Полісемію опрацьовано згідно з ученням про системоутворювальні та системонабуті властивості елементів терміносистем. Системоутворювальну властивість як визначальну рису полісемантів у складі мікротерміногруп характеризує багатозначність, спричинена метафоричними й метонімічними перенесеннями найменувань (див.: колісце маленьке дерев’яне коліщатко з вирізаним по периметру геометричним орнаментом, що використовується в розписі глиняного посуду”; описка як болотна залізна руда, використовувана керамістами для розпису простого посуду, і власне розпис з її застосуванням), а також розширенням семантичної структури слова-терміна через довантаження диференційної семи (обмальовувати покривати поверхню чого-небудь малюнками, візерунками і т.ін. = розписувати фарбами = розмальовувати // оздоблювати що-небудь по краях малюнками, візерунками”).
Під час аналізу семантичного способу терміноназивання на прикладі термінів МХР обґрунтовуються лінгвістичні поняття загальномовна номенклатура” та професійна лексика”. Скажімо, переважна більшість народних назв елементів і знаків орнаментів на зразок жолудь”, півонія”, сонечко”, зуби”, приладів орнаментування (квачі”, віхтик”), назв предметів мальовництва (близнюки), утворених шляхом метафоризації від загальновживаних слів, що поза відповідним контекстом або без відповідної графічної маркованості втрачає термінологічний статус, є власне загальномовною номенклатурою. У свою чергу термінолексеми, які втрачають термінологічність поза локальним усномовленнєвим контекстом (на зразок чічка, ангобом запускати”, ліскувати, катання”) або набувають її лише в поєднанні з конкретногалузевим терміном (наприклад, вибивати раппорт (узору), обмальовувати контури (орнаменту)), належать до професіоналізмів.
Явище омонімії для аналізованої терміносистеми не характерне.
З-поміж інших засобів парадигматичної організованості елементів ТсХР виділяються синонімічні, спорадичні антонімічні та гіперо-гіпонімічні кореляції. Перші висвітлено на прикладі кожної мікротерміногрупи і виділення в ній термінологічних варіантних рядів (ТВР). ТВР є сукупністю термінів-варіантів, що функціонують на певному синхронному зрізі, мають однакову денотативну співвіднесеність і тотожний поняттєвий зміст, але відрізняються способами й засобами реалізації номінативної функції в терміносистемі. Наприклад: крапання = крапування = крап = описка = мальовання = розпис на крапку. Термін-варіант тлумачиться як лексичний знак, мотивований від іншої (у тому числі власномовної) основи, іноді графічно маркований, такий, що позначає галузеве поняття у широкому спектрі модифікацій від фонетичних до синтаксичних (див.: баранці”
= баранячі роги”, хрест = хрестата, декоративний = мальовничий, підполивний = підглазурний (розпис)). Антонімічні та паронімічні кореляції мають у ТМХР нерегулярний і нерегламентований характер.
Родо-видові зв’язки як різновид семантико-парадигматичних відношень між термінами МХР простежено за узагальненими структурними типами гіперо-гіпонімічних груп і термінологічних гнізд. Установлено, що ці зв’язки є універсальним засобом парадигматичної організації ТсХР.
Окрім розгалужених семантико-парадигматичних зв’язків, системність та організованість ТМХР визначається також відношеннями між похідними та непохідними термінами. За цією ознакою відтворено словотвірну стратифікацію ТсХР. Верхній її щабель включає терміни - прості слова, терміни - складні слова й терміни складені. Терміни - прості слова розподіляються на непохідні й похідні, у свою чергу перші на непохідні питомо українські (квіт”, піч, миса, комин) та формально нерозкладні запозичені тарміни (папір, кахля, егломізе, тигель, казеїн), а другі на утворені за допомогою афіксального чи іншого способів термінотворення (живопис, вибивати, віхтик, пастилаж, стилізація, гофрований (орнамент)).
Виявлені під час стратифікації продуктивні й регулярні форманти творення похідних назв систематизовано за словотвірними типами й загальним словотвірним значенням (ЗСЗ). Установлено, що найбільшу частотність має словотвірний тип афіксального творення віддієслівних девербативів із ЗСЗ опредмеченої дії 180 термінів (див.: забарвлення, орнаментування, розписування, контурівка) і тип суфіксального творення відіменникових субстантивів іх предметним значенням 220 термінів і професійних назв (писачка, ріжок, віночок”). Підтверджено також закономірну для української мови продуктивність суфіксації як засобу творення назв властивостей (темперний, олійний, казеїновий, петриківський, яворівський усього 363) та агентивних найменувань (кахляр, лесувальник, рисувальник) 49 термінів. До непродуктивних і нерегулярних віднесено префікальний спосіб творення вербативів (оббілувати, офарбити, зачорнити), суфіксальний спосіб творення ад’єктивів за допомогою формантів -исти(й), -асти(й) та ін. (решітчастий (орнамент), вохристий (колір)), спосіб чистого складання (рок-рак, тьян-тинг), композиції (прямолінійний (стиль), шовкографія, колопис).
Синтаксичний спосіб творення нових назв на позначення складних понять і реалій МХР охарактеризовано на основі частиномовних особливостей складників термінів-словосполучень. Продуктивними й регулярними щодо більшості мТГ зафіксовано структурні типи двочленних термінів N+A (606 найменувань), наприклад, орнамент фігурний, хрящовий, ажурний, рослинний, геометричний, лінійний, вусиковий, гребінцевий і т.д., емульсія (або темпера) жовтково-олійно-лакова; N+N (201 термін) квачик з вати, фарба червінька”, обливання (обливка) мисок, V+N 41 терміносполука (виконувати фарбою, пальцем, пензлем; пропарювати (запарювати) тканину), трикомпонентних найменувань N+N+N (47), V+N+N (27), N+A+N (107), A+A+N (68) та ін. (усього 388). З-поміж останніх структурних типів найбільш частотним є N+A+N, де N¹ або N² можуть бути віддієслівними іменниками (наприклад, нанесення рисунка на тканину, малювання на склі емалями, способи розпису по сухому, мистецтво писання ікон, також техніка смальтового набору, школи керамічного орнаменту тощо).
Чотири- та п’ятикомпонентні терміни (за кількістю відповідно 52 і 12) утворюються в ТсХР способом терміноскладання, зокрема сполученням пари термінологічних біномів (наносити узор гарячим резервом) або на основі тричленних конструкцій (розпис підполивний монохромний кобальтом). Відмінність полічленів від термінів-словосполучень із 2-х, 3-ох складників полягає в тому, що вони представлені не в сфері фіксації ТМХР, а в сфері її функціонування. Вона пояснюється як спеціальне / неспеціальне комунікативне середовище, у якому реалізується функціонально-стилістичний потенціал термінів на позначення реалій і понять МХР.
У вивченні цього питання оперуємо лінгвістичними термінами мікромова теорії” та мікромова технології” МХР для увиразнення власне напрямків функціонування цієї системи термінів. Так, наприклад, мікромова теорії МХР представлена текстами з мистецтвознавчим аналізом ужиткових виробів; водночас мікромова технології текстами з професійним відтворенням технічних процесів і прийомів розпису. Накладання цих мікромов на досліджувану термінологічну систему простежено в кожній мікротерміногрупі. Це дозволило встановити їх перетинання, що відбувається на основі загальнотехнічного / загальнонаукового та міжгалузевого / конкретногалузевого шарів термінологічної лексики (див., наприклад, таку загальнонаукову лексику в складі мови теорії МХР, як система образів, дослідження настінних розписів, тематика іконостасів, і таку загальнотехнічну лексику в складі конкретногалузевої термінології технологія малярства, техніки розпису, метод гарячої штамповки, виконувати розпис та ін.).
Функціонування мікромов теорії й технології МХР і функціонально-стилістичний потенціал їх складників виявлено також на контекстуальному рівні. Зокрема, в спеціальному комунікативному середовищі, представленому науковими монографіями, спеціальною літературою науково-практичного, навчально-методичного спрямування, науковою публіцистикою, їх функціонування відзначається етапами уведення та розробки. При цьому перший етап відображає використання передусім мови теорії МХР, другий мови технології. На другому етапі репрезентацією терміна у спеціальному науковому тексті є його семантизація й такі її різновиди, як типове дефініювання та типова / нетипова класифікації. Інші способи представлення терміна, наприклад, шляхом його пояснення чи термінологізації, є менш частотними. Окрім того, у контексті термінологізації загальновживаних одиниць зі спеціальним значенням, що набувають термінологічного статусу в зв’язку з паралельним фігуруванням із власне термінними одиницями, вияскравлюється протилежний спосіб розробки терміна його детермінологізація. Стосується вона не лише народних за походженням професійних назв, що в неспеціальній сфері функціонування втрачають метафоричність, а й слів із термінологічним значенням (зокрема в складі мТГ матеріали розпису, інструменти розпису”), що поряд із прямим називанням набувають функції переносного вживання і виступають в образних фігурах чи картинах. Наприклад: У [фресці Корнилія] вражає сміливе темпераментне письмо, без графії, бо фарбою-пензлем він одночасно малює й ліпить” форму обличчя” [280, 11].
У неспеціальній сфері, репрезентованій художньою літературою, жанрами науково-популярної літератури, частково фахової преси, наснаженої емоційною оцінкою, функціонує здебільшого мікромова технології МХР. Тут вона вводиться (обробляється залежно від тематичних задумів, індивідуального методу письменника чи жанрової приналежності творів) для увиразнення певного мистецького об’єкта зображення, передачі реальної атмосфери діяльності того чи іншого митця, мистецької школи (тоді говоримо про її вживання в діапазоні від прямої номінації через метафоризацію й персоніфікацію до розлогої” образності); для характеристики розмальованих виробів, з метою активізувати використання пасивного складу ТМХР (тоді йдеться про вживання термінів із мікромови технології з експресивними означеннями) тощо.
Саме в контексті функціонально-семантичного аналізу та функціонально-стилістичних зрізів окреслюються й перспективи подальшого вивчення системи термінів на позначення спеціальних реалій і понять із мистецтва художнього розпису. Ідеться про досі недостатньо з’ясоване усномовленнєве побутування цієї термінології, дослідження мікроеволюційних змін у тих групах термінів, що відзначаються найбільш нерегламентованою поліномінативністю. У зв’язку з цим виникає потреба у вивченні мистецтво- й термінознавцями передусім назв орнаментальних мотивів та елементів розпису; у номінаційному осмисленні графічних орнаментальних знаків для встановлення парадигми номенів ідентичних узорів, що відрізняються лише стилістичними нюансами; у виявленні обласних комплексів графічних і номінаційних варіантів орнаментики тощо. Відзначаємо також нагальність унормування групи термінів на позначення технологічних процесів і прийомів розпису, що не була повноцінним об’єктом наукового опрацювання дослідниками інших, окрім розпису кераміки, видів МХР.
Таким чином, на сучасному етапі розвитку ТсХР найбільш актуальним є питання нормалізації неусталених мікротерміногруп у складі цієї терміносистеми як на регіональному, так і на загальнонаціональному рівнях, що має здійснюватися в співпраці термінознавців і мовознавців із мистецтвознавцями та майстрами-малювальниками. Розв’язати цю проблему має видання словника найуживанішої термінології МХР, у тому числі й найбільш розповсюдженої по Україні професійної технічної термінології. Передувати такому лексикографічному опрацюванню ТМХР має цілісне етнолінгвістичне вивчення народного промислу з виробництва та оздоблення вжиткових виробів розписом.
Залучення до вирішення цього завдання номінаційного осмислення кожної графеми, символіки кожної технічної дії розмальовників уможливить збереження народної назви, забезпечить сталість народного знання та досвіду у їх ролі носіїв української автентичної свідомості, ментальності. Такий комплексний (мистецтво- й термінознавчий) підхід до народної за походженням термінології у складі ТМХР підвищить її соціальний і комунікативний статус, дозволить активніше впроваджувати її до навчальних текстів. Водночас важливо недопустити поліномінативності не лише в межах народної за походженням чи професійної термінологій, а й між загальновживаними переосмисленими термінологічними одиницями й тими їх варіантами, що мають пряме термінологічне значення. Саме багатоаспектна характеристика термінології мистецтва художнього розпису, започаткована нами, дозволить спрогнозувати подібні негативні наслідки та розробити термінологічні стандарти з галузі знань про МХР. Наразі виявлені нами особливості системної організації цього виду мистецтва на семантичному, структурному, функціональному рівнях обґрунтували необхідність виділення терміносистеми художнього розпису як окремої розвиненої, відносно окресленої, хоча й незамкненої конкретногалузевої підсистеми в складі української національної термінології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво: Навчальний посібник. Львів: Світ, 1993. 272 с.
2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
3. Арбат Ю.А. Русская народная роспись по дереву. Новые находки. Систематизация. Современное состояние. М.: Изобразительное искусство, 1970. 199 с.
4. Артюх Л.Ф., Космина Т.В. Опыт сравнительного изучения отдельных видов материальной культуры украинцев к. ХІХ нач. ХХ в. // Ареальные исследования в языкознании и этнографии. Язык и этнос. Л.: изд-во ЛГУ, 1983. 252 с.
5. Арутюнова Н.Л. Функциональные типы языковой метафоры // Известия АН СССР. Сер. язык и лит-ра. 1978. Т.37. № 4. С. 333-343.
6. Атлантова Л. Квіти скла // Культура і життя. 1998. № 37. С. 13-15.
7. Баранкова Г.С. О формировании научной лексики в Древней Руси // Актуальные проблемы исторической лексикологии и лексикографии восточно-славянских языков: тезисы докладов и сообщений всесоюзной научной конференции. Ноябрь, 1975. Днепропетровск: изд-во ДГУ, 1975. Ч.2. С. 4-6.
8. Бевз Т.О. Семантичні інновації, структурні моделі та функції педагогічної лексики. Автореф. дис. к. філол. н. / Український державний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. К., 1996. 25 с.
9. Безпалько І. Зразки настінного розпису хат Дніпропетровщини та Київщини // Український фольклор. 1938. № 2. С. 135-148.
10. Бежкович А. Настенная роспись украинской хаты // Советская этнография. 1954. № 2. С. 121-128.
11. Бежкович А. Український настінний розпис // Народна творчість та етнографія. 1957. № 4. С. 121-127.
12. Беляева С.А. Синоним дублет вариант // Омосемия и омография в естественных и машинных языках. Владивосток: изд-во ДВГУ, 1986. С. 122-127.
13. Бережан С.Г. К проблеме лексической вариативности // Вариативность как свойство языковой системы. М.: Наука, 1982. С. 36-38.
14. Бережняк В.М. Гончарська лексика східнополіського говору. Автореф. дис. к. філол. наук / Український державний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. К., 1996. 23 с.
15. Березин Ф., Головин Б. Общее языкознание: учебное пособие. М.: Просвещение, 1979. 416 с.
16. Бібла С. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів та посад). Автореф. дис. к. філол. н. / НАН України, Ін-т української мови. К., 1997. 20 с.
17. Божно Л.И. Технические термины в немецком языке: Пособие для преподавателей. М.: Высшая школа, 1961. 78 с.
18. Бойчук Б. Народне декоративне мистецтво Покуття ХІХ-ХХ ст. (історія, типологія, художні особливості). Дис. к. мист. / Прикарпатський університет ім. В.С. Стефаника. Івано-Франківськ, 2000. 160 с.
19. Бондалєтов В.Д., Іванищев С.І. Переростання професійної лексики у термінологічну // Науково-технічний прогрес і мова / Відп. ред. В.Н. Русанівський. К.: Наукова думка, 1978. С. 77-90.
20. Боплан Г.Л. Опис України, кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / Пер. з фр. Львів: Каменяр, 1990. 301 с.
21. Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво: 1941-1967 (відп ред. К.Г. Гуслистий). К.: Наукова думка. 215 с.
22. Бушен В. Настінне малювання в УРСР // Народна творчість та етнографія. 1960. № 4. С. 73-79.
23. Василенко В.М. Русское прикладное искусство: история и становление: І в. до н.э. / Под общ. ред. Г.К. Вагнера. М.: Искусство, 1977. 464 с.
24. Василенко В. Украинская народная роспись // Декоративное искусство. 1958. № 6. С. 11-14.
25. Веклинець Л.М. Структура і походження сучасної української психологічної термінології. Автореф. дис. к. філол. н. / Ін-т української мови. К., 1997. 24 с.
26. Верещака М.В. Терминообразовательное гнездо составных терминов // Лингвистические исследования. М.: Институт языкознания АН СССР, 1984. С. 74-81.
27. Виннер А. Материалы и техника мозаичной живописи. М.: Искусство, 1953. 368 с.
28. Виноградов В.В. Вступительное слово // Вопросы терминологии: (Материалы всесоюз. терминолог. совещ.). М.: изд-во АН СССР, 1961. С. 3-10.
29. Виноградов В.В. Лексикология и лексикография. Избранные труды. М.: Наука, 1977. 312 с.
30. Виноградов В.В. Составные наименования в современном русском языке // Русский язык в школе. 1966. № 3. С. 90-96.
31. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка: Навчальний посібник / Автори-упорядники О.І. Руденко, Н.Б. Петренко. К.: Либідь, 1998. 272 с.
32. Гамаюнов В. Рисунок и живопись. Введение в теорию изображения. Учебное пособие. М.: РИО, 1971. 46 с.
33. Ганіткевич М., Зелізний А. Досягнення в опрацюванні науково-технічної термінології // Науково-технічне слово. Бюлетень видавничо-термінологічної комісії. № 1. Львів, 1993. С. 41-54.
34. Глухенька Н. Петриківські майстри декоративного розпису. К.: Держвидав образотворчого мист. і матер. культури УРСР, 1959. 23 с.
35. Глухенька Н. Сестри-художниці [про Віру і Галину Павленко] // Народна творчість та етнографія. 1967. № 3. С. 103-105.
36. Глухенька Н. Сонячний талант [про Віру Клименко] // Народна творчість та етнографія. 1966. № 5. С.70-72.
37. Гоберман Д.Н. Искусство гуцулов. М.: Сов. художник, 1980. 59 с.
38. Гоберман Д.Н. По Гуцульщине. Л.: Искусство. Ленинградское отделение, 1979. 166 с.
39. Гоберман Д.Н. По Северной Буковине. Л.: Искусство, Ленинградское отделение, 1983. 176 с.
40. Гоберман Д.Н. Росписи гуцульских гончаров. Л.: Искусство, 1972. 198 с.
41. Годована М.П. Формування української сучасної геологічної термінології. Автореф. дис. к. філол. н. / Ін-т мовознавства НАН України. К., 1994. 16 с.
42. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах. М.: Высшая школа, 1987. 104с.
43. Гординський С. Мистецтвознавство // Енциклопедія українознавства: перевид. Т.4. Львів: вид-во НТШ, 1994. С. 1541-1556.
44. Гординський С. Сакральне мистецтво української діаспори // Народна творчість та етнографія. 1999. № 2-3. С. 54-61.
45. Гриджук О.Є. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву. Дис. к. філол. н. / Прикарпатський університет ім. В.С. Стефаника. Івано-Франківськ, 2001. 161 с.
46.Гриценко П. Профільні словники традиційної культури: між словом і реалією // Українські термінологічні словники з мистецтвознавства й етнології: досвід складання, проблеми та перспективи підготовки НПК / Упорядник і автор передмови М. Селівачов. К.: ред. вісника АНТ”, 1999. С. 15-17.
47. Д’яков А.С. та ін. Основи термінотворення. Семантичний та соціолінгвістичний аспекти. К.: КМ Academia, 2000. 218 с.
48. Даниленко В.П. О месте научной терминологии в лексической системе языка // Вопросы языкознания. 1976. № 4. С. 67-71.
49. Даниленко В.П. О терминологическом словообразовании // Вопросы языкознания. 1973. № 4. С. 76-85.
50. Даниленко В.П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 246 с.
51. Даниленко В.П. Терминологизация разных частей речи: Термины-глаголы // Проблема языка науки и техники. М.: Наука, 1970. С. 65-71.
52. Даниленко В.П., Скворцов Л.И. Нормативные основы унификации терминов // Культура речи в технической документации: [Сборник статей]. М.: Наука, 1982. 217 с.
53. Даниленко В.П., Скворцов Л.И. Теоретичні та практичні аспекти нормалізації наукової термінології // Мовознавство. 1980. № 6. С. 16-21.
54. Данченко О.С. Канівське гончарство // Народна творчість та етнографія. 1966. № 2. С. 60-65.
55. Даценко Л. Роспись тканей и набойка. Л.: Учпедгиз, 1961. 55 с.
56. Дацюк Л. Системотвірні та системонабуті властивості слова-терміна // Вісник: Проблеми української термінології. Львів: Національний університет Львівська політехніка”, 2002, № 453. С. 68-70.
57. Дзендзелівський Й. Українсько-західнослов’янські паралелі. К.: Наукова думка, 1969. 211 с.
58. Дмитрієва Є.М. Мистецтво Опішні. К.: вид-во Академії архітектури УРСР, 1952. 72 с. + іл.
59. Добрянська І. Хатні розписи українців Західних Карпат // Матеріали з етнографії та художнього промислу. 1954. Вип.1. С. 46-55.
60. Долинський Л. Український художній фарфор. К.: вид-во АН УРСР, 1963. 88 с.
61. Домбровский О.И. Фрески средневекового Крыма. К.: Наукова думка, 1966. 110 с.
62. Дослідження з словотвору та лексикології. К.: Вища школа, 1985. 164 с.
63. Древнерусская живопись. Новые открытия (Авт. альбома С. Ямщиков). 2-е доп. изд. Л.: Аврора, 1968. 120 с.
64. Древнерусские фрески. Выставка копий фресок и фрагменты росписей. Л.: изд-во Гос. русского музея, 1965. 18 с. + илл.
65. Ефименко П. По поводу заметки г. Левченко О русинской терминологии” // Основа. № 8. 1862. С. 45-52.
66. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: изд-во МГУ, 1961. 448 с.
67. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. 2001. № 5. С. 48-63.
68. Жолтовський П. Художній метал. К.: Мистецтво, 1972. 114 с.
69. Жук А.К. Сучасні українські художні тканини. К.: Наукова думка, 1995. 118 с.
70. З історії української лексикології / Авт.: Д. Гринчишин, І. Керницький та ін. К.: Наукова думка, 1980. 263 с.
71. Забело І.В. Семантико-функціональні і граматичні особливості дієслівної термінології в російській мові. Автореф. дис. к. філол. наук / Дніпропетровський державний університет. Дніпропетровськ, 2001. 20 с.
72. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять: ДСТУ 3966-2000. К.: Держстандарт України, 2000. 31 с.
73. Затенацький Я. Український радянський живопис. К.: Мистецтво, 1961. 31 с.
74. Захарчин В.В. Українська мовознавча термінологія кінця ХІХ початку ХХ ст. Автореф. дис. к. філол. наук / Ін-т української мови НАН України. К., 1995. 26 с.
75. Зелізний А. Елементи загальної методології в термінологічній праці // Науково-технічне слово. Бюлете