Старицька Ольга Олексіївна. Становлення та розвиток інституту захисту прав споживачів в Україні (історико-правове дослідження)

Краткое описание

Старицька Ольга Олексіївна. Становлення та розвиток інституту захисту прав споживачів в Україні (історико-правове дослідження).- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.01, Нац. акад. внутр. справ. - Київ, 2014.- 233 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СТАРИЦЬКА ОЛЬГА ОЛЕКСІЇВНА

УДК 340.347

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ (ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Гусарєв Станіслав Дмитрович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2014

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ …….……………………………….
ВСТУП …………………………………………….……………………..........
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ………….
1.1. Стан дослідження проблематики захисту прав споживачів в Україні...
1.2. Права споживачів як предмет правового регулювання: історичні етапи ……………………………………………………..............................................
Висновки до розділу 1…………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗУМІННЯ ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ………………………………………………………
2.1. Поняття та структурно-функціональна характеристика інституту захисту прав споживачів……………………………………......................................
2.2. Поняття та особливості правового статусу споживача за законодавством України…………………………………………..............................
2.3. Організаційна основа здійснення захисту прав споживачів в Україні...
Висновки до розділу 2…………………………………………………………
РОЗДІЛ 3. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА)………………………………………………...
3.1. Особливості правового регулювання захисту прав споживачів: національна традиція та європейський досвід……………………………………...
3.2. Вплив євроінтеграційних та глобалізаційних тенденцій на розвиток національного законодавства в Україні про захист прав споживачів……………..
Висновки до розділу 3…………………………..………………………..........
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...........
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..
ДОДАТКИ…………………………………………………………………… 3
4

13
13

42
68

72

72

91
106
126

130

130

156
180
183
190
229
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ГК Господарський кодекс
ГМО Генно-модифіковані організми
ДСТУ Державний стандарт України
ЄЕС Європейське Економічне Співтовариство
ЄС Європейський Союз
ЗМІ Засоби масової інформації
КМ Кабінет Міністрів
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
КК Кримінальний кодекс
ОВС Органи внутрішніх справ
ООН Організація Об’єднаних Націй
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
США Сполучені Штати Америки
ЦК КПРС Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
ЦК Цивільний кодекс

ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення України незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою зумовило виникнення нових форм суспільних відносин в економічній, політичній та соціальній сферах, регламентація яких передбачає як створення нових, так і реформування вже наявних галузей законодавства. Головною метою зазначених процесів є реалізація принципів соціальної справедливості, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, верховенства права.
Зміцнення режиму законності в країні, демократизація суспільного життя передбачають розширення гарантій щодо реалізації права на свободу вільного вибору, безпеку споживання, високий рівень якості отриманої продукції чи сервісу. Зазначені цінності та стандарти є елементами загальної системи прав людини, забезпечення яких покладено на органи державної влади, а рівень реалізації свідчить про якість життя.
В умовах незалежності країни відносини між споживачами та виробниками перейшли на новий етап розвитку. Тому в умовах глобалізаційних і євроінтеграційних процесів, що супроводжуються стрімким розвитком нових технологій та ринкових відносин, виникає потреба в постійному вдосконаленні законодавства у сфері захисту прав споживачів, урахуванні традицій, що історично склалися в цій сфері правового регулювання та пройшли апробацію практикою.
Аналіз споживчих правовідносин в Україні свідчить про те, що вони перебувають на новому етапі, якому притаманні відставання правового регулювання від темпів розвитку споживчих потреб й інтересів, удосконалення нанотехнологій, розширення та диференціація кола суб’єктів правового захисту.
Зазначені вище фактори зумовили посилення інтересу науковців до розв’язання суперечностей, що склалися у сфері правового регулювання споживчих відносин і були спричинені браком належних гарантій реалізації та захисту прав споживачів, недосконалістю норм чинного законодавства, несформованістю правової практики, недостатністю правозахисного досвіду у сфері споживчих відносин, а також єдиних нормативних стандартів у визначенні правового статусу споживача.
Окреслена проблема захисту прав споживачів актуалізувала необхідність наукового осмислення зазначених питань у межах не лише системи юридичних наук, а й соціальних та економічних. Зокрема, проблема захисту прав споживачів у різних її виявах стала предметом досліджень низки вчених. Історичні аспекти сфери захисту прав споживачів висвітлено в роботах вітчизняних учених О.В. Звєревої, Л.М. Іваненко, Л.В. Ніколаєвої, В.П. Самохвалова, Н.Є. Толкачової, Н.А. Язвінської, а також у дослідженнях зарубіжних учених М.А. Бичко, В.В. Богдан, Ю.Є. Булатецького, М.В. Савельєвої та ін.
Питання правого статусу споживачів, комплексності правого інституту захисту прав споживачів в Україні, поняття організаційних засад у контексті загальнотеоретичних галузевих досліджень вивчали такі науковці, як С.С. Алексєєв, О.М. Ващук, О.В. Зайчук, Е.А. Кірімов, В.В. Копєйчиков, М.В. Кравчук, І.Ф. Казьмін, Н.М. Оніщенко, Г.А. Осетинська, С.В. Поленіна, О.П. Письменна, А.В. Рабінович, О.Ф. Скакун та ін.
Теоретико-правові засади функціонування інституту захисту прав споживачів у сучасних умовах, з огляду на тенденції європейської правової, політичної та економічної інтеграції, розглядали такі вчені: Т. Бургуані, Р.М. Бірюкова, С. Везерілл, А.І. Граціанов, М. Елброу, Л. Ларур, Л.А. Луць, В.П. Култигін, О.Ю. Оржель, П. Остергаард, Р. Симпсон, О.Ю. Серьогін, Дж. Стігліц, О.Є. Сук, Б.М. Топорнін, Л.Г. Удовика, Т.Л. Фрідман, Р.Ю. Ханик-Посполітак, О.Ю. Черняк, Т.П. Чубко, Ч. Янтсен.
Водночас аналіз сучасних публікацій з проблем захисту прав споживачів свідчить про недостатню наукову розробленість окреслених питань, зокрема: наявні доктринальні суперечності й законодавчі колізії у сфері зазначеної проблеми; поняття «інститут захисту прав споживачів» не визначено навіть у контексті галузевих наук; поза межами теоретичних досліджень залишаються проблеми організаційної основи здійснення захисту прав споживачів в Україні; дискусійними є поняття «споживач» і «правовий статус споживача» за законодавством України, що зумовлює необхідність дослідження окреслених питань та визначення особливостей сучасного етапу розвитку інституту захисту прав споживачів.
Актуальність теми дисертаційної роботи посилює потребу переосмислення окремих методологічних і теоретичних положень у сфері захисту прав споживачів з метою подальшого розроблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавчої бази, формування єдиних доктринальних підходів у цій галузі. Зазначене є свідченням актуальності та зумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-XII; розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів на 2008 рік щодо реалізації Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 р. № 745-р. Тема дисертаційного дослідження відповідає тематиці Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, що потребують першочергового розроблення і упровадження в практичну діяльність внутрішніх справ України на період 2010 – 2014 років, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. № 347, а також щорічним планам науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2011 – 2013 роки.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення й обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері захисту прав споживачів.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі:
– з’ясувати рівень дослідженості проблеми захисту прав споживачів в Україні, окреслити коло теоретичних і прагматичних проблем, методологічні шляхи їх розв’язання;
– визначити особливості історичних етапів розвитку інституту захисту прав споживачів в Україні шляхом аналізу та систематизації джерел наукового й нормативного характеру;
– розробити авторське визначення поняття «інституту захисту прав споживачів», за результатами систематизації наукових уявлень про це поняття, його предмет, структуру, методи, функції та принципи взаємодії;
– сформулювати поняття, принципи та гарантії правового статусу споживача за законодавством України, проаналізувати понятійний апарат правового статусу споживача, виявити його особливості порівняно з іншими правами й обов’язками особи, а також запропонувати авторський підхід до цієї проблеми;
– уточнити змістову характеристику категорії «захист прав споживачів» і шляхом класифікації системи суб’єктів цього захисту вдосконалити уявлення про організаційні засади захисту прав споживачів в Україні;
– визначити особливості захисту прав споживачів у сучасній Україні на підставі порівняння національної традиції та європейського досвіду;
– висвітлити й обґрунтувати вплив глобалізаційних і євроінтеграційних тенденцій на розвиток національного законодавства України про захист прав споживачів, розробити пропозиції щодо його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері захисту прав споживачів.
Предметом дослідження є становлення та розвиток інституту захисту прав споживачів в Україні.
Методи дослідження. Для отримання найдостовірніших наукових результатів під час проведення дисертаційного дослідження використано низку загальнонаукових і спеціально-наукових методів. З огляду на специфіку пізнавальних завдань дослідження, використано такі підходи та методи: системний підхід – для визначення ролі й місця кожного з елементів інституту захисту прав споживачів, а також характеру, особливостей їх взаємодії (підрозділ 2.1); гуманістичний підхід – під час висвітлення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина в процесі реалізації права на споживчий захист (підрозділи 2.2, 3.1); конкретно-історичний метод – для висвітлення особливостей виникнення, становлення та розвитку інституту захисту прав споживачів в Україні (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий метод – для виявлення спільних і відмінних ознак інституту захисту прав споживачів України та ЄС (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2); герменевтичний метод – під час аналізу й тлумачення наукових текстів, а також текстів нормативно-правових актів, інших документів, присвячених питанням прав споживачів (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1); спеціально-юридичний метод – для характеристики змісту правового статусу споживача в Україні, а також окреслення особливостей правової взаємодії між окремими правовими конструкціями, поняттями, структурами, функціями, методами та принципами інституту захисту прав споживачів (підрозділи 2.1, 2.2); інституціональний метод – під час дослідження організаційних засад захисту прав споживачів (підрозділ 2.3); прогностичний метод – для визначення головних шляхів і перспектив подальшого розвитку інституту захисту прав споживачів в Україні (підрозділ 3.2).
Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані щодо діяльності органів державної інспекції з питань захисту прав споживачів, судових органів, Всеукраїнської громадської організації захисту прав споживачів фінансових послуг; аналітичні звіти й інші матеріали Міністерства внутрішніх справ України, а також результати соціологічного опитування споживачів (210 респондентів).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці комплексних історико-правових досліджень становлення та розвитку інституту захисту прав споживачів в Україні, що враховує особливості його сучасної організації та функціонування, у якому обґрунтовано низку понять, теоретичних положень, висновків і надано пропозиції щодо вдосконалення правової бази у сфері захисту прав споживачів.
У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну, зокрема:
вперше:
– запропоновано авторське визначення таких понять: інститут захисту прав споживачів – це сукупність правових дій і правових процедур, що здійснюють суб’єкти споживчих правовідносин, спрямованих на забезпечення правової недоторканості, ефективної реалізації та розвитку споживчих прав, а також їх відновлення в разі протиправних посягань; предмет правового регулювання інституту захисту прав споживачів – це сукупність якісно однорідних суспільних споживчих відносин, що врегульовані правом і підлягають гарантованому захисту з боку держави в разі їх порушення; організаційна основа здійснення захисту прав споживачів – це нормативно визначена, упорядкована певним чином сукупність взаємопов’язаних суб’єктів (державної та недержавної форм походження), уповноважених на захист прав споживачів; громадські організації споживачів – це добровільне громадське формування, створене на підставі єдності інтересів для спільної реалізації суб’єктами своїх прав і свобод, а також захисту законних інтересів у сфері реалізації споживчого права; електронна комерція – це здійснення купівлі-продажу товарів і послуг через електронні мережі, зокрема через мережу Інтернет;
– узагальнено та систематизовано функції інституту захисту прав споживачів, до яких належать: захисна, охоронна, регулятивна, соціальна (гуманістична), культурна (виховна) та пізнавальна (інформаційна);
– сформульовано систему принципів правового статусу споживача як його складових елементів, до яких належать такі: рівності прав і свобод; їх гарантованості; неприпустимості заборони для правотворчих органів щодо погіршення правового становища суб’єктів споживчих відносин шляхом звуження змісту й обсягу прав і свобод споживача; висвітлено гарантії захисту прав споживачів, серед яких схарактеризовано три види гарантій: превентивні, процесуальні та правовідновлювальні;
– проаналізовано особливості впливу глобалізаційних і євроінтеграційних процесів на вітчизняне законодавство у сфері захисту прав споживачів, аргументовано необхідність удосконалення правового регулювання захисту прав споживачів в Україні з огляду на фактори стрімкого розвитку та поширення інтернет-ресурсів;
удосконалено:
– систему наукових знань про методи правового регулювання споживчих відносин, серед яких виокремлено такі: автономних рішень, диспозитивний, імперативний, заборони, уповноважувальний, рекомендації та спеціального дозволу;
– змістову характеристику принципів інституту захисту прав споживачів (установлення єдиних споживчих стандартів якості продукції виробника; пріоритету законодавчого регулювання над договірним у відносинах між продавцями та виконавцями з одного боку та покупцями й замовниками з іншого; визначення додаткових обов’язків для продавців, виробників, виконавців і привілейованих прав для споживачів-покупців, порівняно із загальними засадами цивільного законодавства; законодавчого закріплення форм захисту порушених прав споживача), перелік яких доповнено принципом своєчасності відповідальності в разі порушення прав споживачів;
– уявлення про можливості розширеного тлумачення теоретичної конструкції «правовий статус споживача», який запропоновано розуміти як специфічне правове становище особи, що характеризується законодавчо встановленими та гарантованими державою правами й обов’язками фізичної (юридичної) особи незалежно від громадянства, віку та статі, за допомогою яких визначають межі можливої і необхідної поведінки у сфері споживання;
– визначення поняття «захист прав споживачів», який слід розуміти як комплекс правових дій і способів, використання яких спрямовано на відновлення попереднього правового статусу суб’єктів споживчих правовідносин й усунення перешкод на шляху реалізації суб’єктивних прав;
– уявлення щодо класифікації суб’єктів організаційних засад здійснення захисту прав споживачів в Україні за такими критеріями: за походженням – державні, недержавні органи; за кількісним складом – індивідуальні, колективні; за формою захисту – юрисдикційні (судові, адміністративні), неюрисдикційні (самозахист, делегована або представницька);
дістали подальший розвиток:
– знання про рівень теоретичної розробленості наукової проблеми захисту прав споживачів, на підставі чого виокремлено низку перспективних напрямів наукових досліджень, що спрямовані на формування історико-правових і методологічних засад розвитку міжгалузевого інституту захисту прав споживачів;
– наукова періодизація генезису прав споживачів в Україні шляхом визначення головних історичних етапів його становлення та розвитку;
– положення щодо співвідношення європейського досвіду та національної традиції в контексті захисту прав споживачів, що надало можливість констатувати відповідність норм вітчизняного законодавства європейським стандартам і наявність досконалішої правової бази в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані дисертантом висновки та рекомендації застосовують і можуть бути використані в:
– науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення як теоретичних, так і практичних проблем становлення та розвитку інституту захисту прав споживачів у незалежній Україні (акт впровадження Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України). [Додаток А];
– правотворчій сфері – як теоретичні положення для підготовки змін і доповнень до законодавства у сфері захисту прав споживачів (акт впровадження підкомітету з питань міжнародної економічної політики Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики від 5 липня 2012 р.) [Додаток Б]; акт впровадження підкомітету з питань охорони атмосферного повітря, зміни клімату, наукових досліджень, екологічної освіти Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 18 квітня 2014 р.) [Додаток В];
– правозастосовній діяльності – для вдосконалення організації та підвищення гарантованості реалізації законних прав й обов’язків споживачів;
– навчальному процесі – для викладання та методичного забезпечення таких навчальних дисциплін, як теорія держави і права, цивільне право, міжнародне право, право ЄС тощо (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 13 березня 2014 р.) [Додаток Г].
Апробація результатів дисертації. Апробація результатів дисертації. Визначальні положення дисертації оприлюднено на одинадцяти конференціях, семінарах і круглих столах, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток юридичної науки, правотворчості та правозастосування в період незалежності України» (м. Київ, 12 травня 2011 р.), Міжнародній науковій конференції «Праворозуміння та правореалізація: від теорії до практики» (м. Київ, 7 червня 2011 р.), круглому столі, присвяченому 15-й річниці прийняття Конституції України «Конституція України: зміни чи нова редакція» (м. Київ, 24 червня 2011 р.), Всеукраїнській конференції молодих учених і студентів «Аеро 2011. Повітряне і космічне право» (м. Київ, 24 листопада 2011 р.), Міжнародній науковій конференції «Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та практичний аспект» (м. Київ, 24 лютого 2012 р.), ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих учених «Політ. Сучасні проблеми науки» (м. Київ, 4 – 5 квітня 2012 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня науки «Проблеми та перспективи розвитку юридичної науки та освіти в Україні» (м. Київ, 17 травня 2012 р.), міжкафедральному науково-практичному семінарі «Конституція України: питання теорії та практики» (м. Київ, 7 червня 2012 р.), V світовому конгресі «Aviation in the XXI-st century» «Safety in aviation and Space Technologies» (м. Київ, 25 – 26 вересня 2012 р.), науковому диспуті «Правознавство чи законознавство: альтернатива чи без альтернативність?» (м. Київ, 18 травня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини та законодавства» (м. Київ, 16 – 17 травня 2014 р.).
Публікації. Головні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено у шести статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, і в одинадцяти тезах доповідей на науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі дослідження здійснено теоретичне узагальнення, а також запропоновано нові шляхи виконання наукового завдання, що полягає в розробленні комплексної характеристики інституту захисту прав споживачів у незалежній Україні. Загалом можна дійти таких висновків.
Система наукових теоретичних і правових знань про інститут захисту прав споживачів доповнює загальну картину правового устрою українського суспільного життя, виконуючи особливу функцію відокремленої ланки в загальному переліку прав людини. З огляду на специфіку функціонування, а також складність і поширеність цього соціального явища, слід зазначити, що цей правовий інститут став предметом дослідження як представників юридичної науки, так і фахівців інших галузей знань.
Однак на етапах правового зародження захист прав споживачів мав виключно практичний, прикладний характер і лише поступово, із урахуванням певних унаслідок змін, що відбулися як в економічному, так і політичному та соціальному устрої суспільства, почав набувати наукових властивостей.
Аналіз наукової літератури, зокрема монографічних праць, свідчить, що перші наукові здобутки із цього питання відображено в працях дореволюційних юристів-науковців й істориків права ХІХ ст., що досліджували його, переважно, крізь призму галузевого аналізу законодавства.
За радянської доби, із запровадженням елементів соціалістичного правового світогляду, дедалі більшої актуальності набувають питання правового регулювання споживчих прав. Однак дослідження зазначеної проблематики здійснювали, здебільшого, у контексті технологічних процесів виробництва предметів споживання.
Після здобуття Україною незалежності, що зумовило гуманізацію правового розвитку законодавчої бази, питання захисту прав споживачів набули нового значення, що розширило науково-дослідний інтерес фахівців різних галузей права в цій сфері. Утім у наявних дослідженнях розкрито, переважно, лише аспекти захисту прав споживачів.
Водночас неоднозначними лишилися становлення та розвитку вітчизняного законодавства про захист прав споживачів; визначення категорії «інститут захисту прав споживачів»; організаційної основи здійснення захисту прав споживачів в Україні; аналізу сучасного рівня та перспектив подальшого розвитку інституту захисту прав споживачів в Україні під впливом євроінтеграційних і глобалізаційних процесів.
Виявлено проблемні аспекти, що потребують наукового розроблення, а саме: методологічна база дослідження інституту захисту прав споживачів є недосконалою, що призводить до розбіжностей у визначенні поняття, структури, функцій, суб’єктного складу, змісту та видів захисту прав споживачів. Визначено методи, які має бути використано під час здійснення цього дослідження, вибудовано логічну послідовність їх використання. До методологічної бази наукового пізнання предмета дослідження належать: системний і гуманістичний підходи, методи правового порівняння, прогностичний, герменевтичний, конкретно-історичний методи та деякі інші, які сприяли всебічному висвітленню властивостей інституту захисту прав споживачів.
На підставі аналізу історичних нормативних і документальних джерел, присвячених становленню та розвитку законодавства Української держави, сформовано періодизацію генезису прав споживачів. Зокрема, визначено та схарактеризовано шість етапів розвитку споживчих прав.
Перші факти вияву захисту прав споживачів припадають на період Давньої Русі та містяться в так званому неписаному звичаєвому праві.
Розвиток ринкових відносин став підґрунтям для формування споживчого права. Унаслідок уходження українських земель під протекторат інших держав й імплементації іноземного права тогочасне споживче право зазнало суттєвих змін. Зокрема, звичаєве право замінюється нормами писаного, запозичено торгове право інших країн, поступово запроваджують жорсткі норми кримінального спрямування за порушення прав споживачів.
Із входженням України до складу СРСР питання прав споживачів стає другорядним, що зумовлено стрімким розвитком науково-технічного прогресу, запровадженням соціалістичного типу господарювання, імперативного характеру правового регулювання та монополії державної влади на ринку товарів і послуг. Поступово питання правового регулювання споживчих відносин замінюють проблеми суто технічного характеру.
Після здобуття Україною незалежності поширилися демократизація, лібералізація та гуманізацію життя, унаслідок чого питання правового регулювання прав споживачів набуло нового значення. Під впливом закордонної практики й історичного досвіду розвитку споживчих прав відбувається оновлення споживчої законодавчої бази, що сприяло формуванню комплексного міжгалузевого правового інституту захисту прав споживачів.
Окреслено перспективні напрями у сфері захисту прав споживачів, серед яких подальше наукове розроблення історико-теоретичного підґрунтя міжгалузевого інституту захисту прав споживачів, глибоке комплексне дослідження методологічної бази, емпіричних засад, дефініцій шляхом застосування порівняльного аналізу доктрин вітчизняних і зарубіжних учених, формулювання пропозицій щодо вдосконалення організаційної основи здійснення захисту прав споживачів, що надало можливість поглибити науковий аналіз інституту захисту прав споживачів.
Отже, унаслідок застосування системного підходу констатовано, що в українській юридичній науці наявний міжгалузевий комплексний інститут захисту прав споживачів, який варто розуміти як сукупність правових дій і правових процедур, що здійснюють суб’єкти споживчих правовідносин, спрямованих на забезпечення правової недоторканості, ефективної реалізації та розвитку споживчих прав, а також їх відновлення в разі протиправних посягань.
Доведено, що інститут захисту прав споживачів має складну структуру, що становить систему, елементами якої є субінститути та норми, а також предмет, методи та функції правового регулювання захисту прав споживачів.
Запропоновано авторський підхід до інтерпретації предмета правового регулювання інституту захисту прав споживачів, який виявляється в сукупності якісно однорідних суспільних споживчих відносин, регульованих правом і які підлягають гарантованому захисту з боку держави в разі їх порушення
Під час наукового формування предмета правового регулювання інституту захисту прав споживачів виявлено неповноту таких системотворчих факторів цього інституту, як методи, принципи та функції. Саме тому для заповнення цієї прогалини внесено наукові пропозиції для вдосконалення цієї сфери дослідження.
Обґрунтовано, що інститут захисту прав споживачів є міжгалузевим комплексним інститутом, якому притаманні спільні для всіх галузей українського права цілі, функції, методи, принципи та генетичні зв’язки. Для дослідження функціональної характеристики інституту захисту прав споживачів у порівняльному аспекті проаналізовано функціональні зв’язки інституційної будови шляхом зіставлення інституту юридичної відповідальності та інституту захисту прав споживачів, оскільки на цьому прикладі яскраво виявляється специфіка зазначених зв’язків.
Однак про створення нової комплексної галузі права – права захисту прав споживачів не йдеться у зв’язку з браком теоретичної обґрунтованості.
Залежно від сфери використання поняття «правовий статус споживача» в сучасній юридичній літературі вживають у різних значеннях, що призводить до змішування понять, тому воно потребує належного правового вдосконалення.
Поняття «правовий статус споживача» повинно мати чітко визначене коло суб’єктів, а отже, і єдине правове закріплення, яке ми пропонуємо розуміти як специфічне правове становище особи, що характеризується законодавчо встановленими та гарантованими державою правами й обов’язками фізичної (юридичної) особи незалежно від громадянства, віку та статі, за допомогою яких визначають межі можливої і необхідної поведінки у сфері споживання.
Крім цього, ми дійшли висновків, що у споживчій сфері доцільно використовувати саме термін «захист», а не «охорона».
Поняття «організаційна основа здійснення захисту прав споживачів» слід трактувати як нормативно визначену, упорядковану певним чином сукупність взаємопов’язаних суб’єктів (державної та недержавної форм походження), уповноважених на захист прав споживачів.
Констатовано, що до структури організаційної основи здійснення захисту прав споживачів належать уповноважені та спеціальні державні органи. Поряд із цими суб’єктами захисту прав споживачів існують громадські організації споживачів, які ми пропонуємо розуміти як добровільне громадське формування, створене на підставі єдності інтересів для спільної реалізації суб’єктами своїх прав та свобод, а також захисту законних інтересів у сфері реалізації споживчого права.
У чинному законодавстві України закріплено такі форми захисту прав споживачів: юрисдикційну, або адміністративну, та неюрисдикційну, або самозахист.
На підставі здійсненого аналізу правового статусу суб’єктів системи захисту прав споживачів, залежно від обсягу їх компетенції та галузевої сфери застосування, удосконалено класифікацію організаційної основи здійснення захисту прав споживачів.
Історичний досвід зарубіжного та вітчизняного законодавства свідчить, що запровадження інституту захисту прав споживачів є чинником позитивного впливу на суспільство та дієвою складовою системи захисту прав людини.
Здійснивши порівняльний аналіз європейського досвіду та національної традиції, ми виокремили низку спільних і відмінних особливостей. Загалом вітчизняне законодавство у сфері захисту прав споживачів відповідає європейським стандартам і певною мірою є досконалішим, хоча в Україні низьким є рівень державної політики та правосвідомості.
Установлено, що глобалізаційні та євроінтеграційні процеси впливають на зміну внутрішнього права України, виявляючись в інтернаціоналізації, інтеграції (гармонізації та уніфікації), універсалізації (адаптації) з правом ЄС.
Також з’ясовано, що в науковій літературі немає єдиного трактування поняття «глобалізація». Саме тому цей термін слід розуміти як спектр таких подій і тенденцій: взаємодія цивілізацій; інтернаціоналізація господарського життя; взаємозалежність національних економік; взаємопроникнення ринків; формування єдиного ринкового простору; вільне переміщення товарів, послуг, технологій, капіталів і людей; поява та розвиток транснаціональних корпорацій; поширення міжнародної торгівлі; уніфікація світової економіки; інтеграційні міждержавні процеси; інтенсивна боротьба за встановлення світового устрою; збільшення кількості й посилення впливу міжнародних організацій; послаблення суверенітету національних держав; створення планетарних ЗМІ, експансія західної культури в усі регіони світу; відданість універсальним цінностям, принципам і нормам поведінки; зближення способу життя людей; зростання рівня стандартизації споживання; універсалізація культури споживання; поява «глобального споживача»; зближення правових систем тощо.
Установлено, що законодавство про захист споживачів у різних правових системах світу діє тільки в межах географічних юрисдикційних кордонів, а спроби застосування цих законів в інших державах не є ефективним. Саме тому розширення найбільших світових компаній супроводжується відвертим ігноруванням національного законодавства країни, у якій розміщено виробництво чи надають послуги, насамперед, у режимі інтернет-торгівлі.
Вітчизняне законодавство розроблено без урахування проблем електронної комерції, немає навіть дефініції цього терміна. З огляду на зазначене, ми пропонуємо поняття «електронна комерція» розуміти як здійснення купівлі-продажу товарів і послуг через електронні мережі, зокрема через мережу Інтернет. Подано пропозиції щодо усунення прогалин у сфері захисту прав он-лайн-споживачів, які відображено в законопроекті «Про електронну комерцію».
Установлено, що значна кількість суспільних відносин, зокрема й у сфері захисту прав споживачів, реалізуються нині в кіберпросторі, виходять за межі державних кордонів. Саме тому їх правове врегулювання можливе лише шляхом взаємодії держав, яка потребує активного правового міжнародного співробітництва.
Найоптимальнішим способом розв’язання глобальних проблем у сфері захисту прав споживачів є, на наш погляд, укладання двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних угод, тобто запровадження процесу «об’єднання» чи «гармонізації» законів, або створення уніфікованих правил – «міжнародного кодексу споживача»; установлення санкцій за обман он-лайн-споживачів як загрозу для міжнародної торгівлі; упровадження приватних заходів захисту споживчих прав; створення в мережі Інтернет галузевих організацій захисту прав споживачів; розроблення законодавчо закріплених юридичних гарантій для учасників електронної комерції та їх судового захисту; поступове запровадження нових правових стандартів, які виникають під значним впливом глобалізаційних процесів.