СТІЙКІ ДІЄСЛІВНІ СПОЛУКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ: ТИПОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ТА ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису

БОЙЧЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 811´161.2´06 : [81´38 : 81´373.7]

СТІЙКІ ДІЄСЛІВНІ СПОЛУКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ: ТИПОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ТА ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
кандидат філологічних наук,
доцент Дідківська Людмила Прокопівна

КИЇВ 2001

ЗМІСТ

ВСТУП.

5

РОЗДІЛ 1. ТИПОЛОГІЯ СТІЙКИХ ДІЄСЛІВНИХ СПОЛУК....................................................................................

14

1.1. Поняття стійких дієслівних сполук у мовознавчій традиції...................................................................................

14

1.2. Основні ознаки стійких дієслівних сполук як номінативних аналітичних одиниць.........................................................................

23

1.3.Семантична структура стійких дієслівних сполук...........

43

1.4. Параметри дії, що виражаються стійкими дієслівними сполуками...........................................................

90

1.5. Структурно-граматичні моделі стійких дієслівних сполук.....................................................................................

105

1.6. Висновки

111

РОЗДІЛ 2. СИНТАКСИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ ТА ФУНКЦІЇ СТІЙКИХ ДІЄСЛІВНИХ СПОЛУК...................................................................

112

2.1. Валентнісні параметри дієслівних компонентів стійких дієслівних сполук...................................................

112

2.2. Функціонування стійких дієслівних сполук у реченні...............................................................................................

122

2.3. Синтаксична дистрибуція стійких дієслівних сполук..

129

2.4. Висновки

135

РОЗДІЛ 3. ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СТІЙКИХ ДІЄСЛІВНИХ СПОЛУК...............................................

136

3.1. Публіцистичне мовлення: стандарт та експресія .................

136

3.2. Експресивне значення стійких дієслівних сполук ...............

146

3.3. Синонімія стійких дієслівних сполук.

158

3.4. Контекстуальні умови реалізації експресивності стійких дієслівних сполук............................

164

3.5. Висновки

182

ВИСНОВКИ.

183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...

193

ДОДАТОК А

219

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВК — Вечірній Київ”
ГСУД — Алексієнко Л.А., Козленко І.В. Граматичний словник українських
дієслів: У 2-х т. — К.: ВПЦ "Київський університет", 1998.
ГУ — Голос України”
Збан. — Збанацький Ю.О.
Інтенс. — інтенсивність
Книжн. — книжне
НВ — Наша віра”
Негат. — негативне
Нейтр. — нейтральне
Несхв. — несхвалення
О — Освіта”
Оказіон. — оказіональне
Перен. — переносне
Позит. — позитивне
Розм. — розмовне
СВ — Сільські вісті”
СДС — стійка дієслівна сполука
СУМ — Словник української мови: В 11-х т. — К.: Наукова думка, 1979.
УМ — Україна молода”
Уроч. — урочисте
ФСУМ — Фразеологічний словник української мови: У 2-х т. — К.: Наукова
думка, 1993.
Ч — Час”

ВСТУП

Актуальність теми.
Система стійких складних номінацій містить не лише фразеологічні одиниці, а й стійкі дієслівні сполуки, які є неоднослівними найменуваннями дії: складати звіт, виносити догану, приходити до влади. Стійкі дієслівні сполуки становлять велику за обсягом групу номінативних одиниць і відображають національну специфіку сполучуваності слів в українській мові. У російському мовознавстві слід відзначити праці О.П.Мордвілка, В.В.Виноградова, І.О.Мельчука, В.В.Розанової, В.М.Телії, В.Г.Гака, С.Г.Гавріна, В.М.Дерибаса та ін., в яких автори зосередилися, переважно, на питаннях статусу цих одиниць у системі мови та зумовленості значення їх дієслівного компонента. І.О.Мельчук в основі стійкості таких дієслівних сполук вбачав певний ступінь обмеження сполучуваності їх компонентів. В.Г.Гак та В.М.Телія розглядали аналізовані стійкі сполуки як утворені шляхом вторинної номінації лексико-синтаксичні аналітичні одиниці, що є засобом вираження ряду мовних значень поряд зі словотворчими засобами. Особливими синтаксичними конструкціями вважав стійкі дієслівні сполуки П.О.Лекант. У слов’янському, романському, германському мовознавстві ця проблема розглядалася такими лінгвістами, як Н.М.Амосова, Б.Я.Білецький, В.Г.Гак, Б.Зінкевич-Томанек, Н.Є.Котляр, О.В.Кунін, А.М.Левіцкі, В.С.Шведова та ін., які відмежовували подібні сполуки від власне фразеологічних одиниць. Проблему стійких дієслівних сполук аналізували українські мовознавці Г.М.Удовиченко, Г.Л.Авксєнтьєв, М.Ф.Алефіренко, А.П.Коваль, І.І.Чередниченко, О.Д.Пономарів та ін. Дієслівні словосполучення в українській мові були предметом аналізу та класифікації в роботах О.С.Мельничука. О.С.Снітко, Д.В.Горбачук, Ю.А.Сєргєєв досліджували стійкі сполуки у російському та українському мовленні.
У сучасній вітчизняній лінгвістиці й досі залишається невирішеним ряд проблем, що стосується існування у системі мови та функціонування у мовленні стійких дієслівно-іменникових сполук. Необхідно визначити спільну термінологію щодо найменування подібних дієслівно-іменникових сполук, статус цих сполук у системі мови, їх взаємини з іншими аналітичними номінативними одиницями мови (вільними словосполученнями, фразеологізмами, складними термінами). Серед проблем мовознавства вагоме місце належить з’ясуванню механізму утворення подібних сполук, існування яких свідчить про наявність елементів аналітизму в українській мові, можливостей кореляції стійких дієслівних сполук і однослівних еквівалентів, що ототожнюють лексеми-конституенти сполук зі словотвірними морфемами і реалізують потенційну здатність мовної системи до подвійної репрезентації”, статусу дієслова у межах стійких дієслівних сполук та його валентного потенціалу. Залишається важливим розглянути специфіку фразеологізованого значення подібних конструкцій та їх найчастотніші структурно-семантичні моделі. Є потреба створити вичерпний перелік значень (лексичних, лексико-граматичних), які виражають дані одиниці у мові. Потребує дослідження питання реалізації у мовленні експресивних конотацій стійких дієслівних сполук. Практика викладання української мови як іноземної активно залучає опис морфологічної парадигми дієслова, але при вживанні дієслова у мовленні настільки ж актуальною є і його синтагматична, сполучуванісна” парадигма, тобто вказівка на набір можливих з цим дієсловом сполук, їх синтаксична форма і лексичне наповнення.
Необхідність аналізу типів стійких дієслівних сполук, які є стандартизованими усталеними метафорами, виділення найбільш частотних дієслів-дериваторів, а також опису функціонування цих сполук у публіцистичному мовленні обгрунтовує актуальність теми. Весь комплекс питань, пов‘язаний з побутуванням системи стійких дієслівних сполук у різних ракурсах, необхідно розглядати не лише у структурно-лінгвістичному аспекті, а й щодо їх функціонування у мовленні (публіцистичному) як сфері об‘єктивної реалізації функціональних одиниць. Такий підхід передбачає врахування як лінгвістичних, так і позалінгвістичних чинників, що мають значний вплив на функціонування системи стійких дієслівних сполук.
Тема дослідження має безпосередній зв’язок з науковими розробками кафедри української та російської мов як іноземних щодо дослідження української мови у функціональному аспекті.
Мета дисертаційної роботи — встановити типологічні ознаки та експресивний потенціал стійких дієслівних сполук, що функціонують в українському публіцистичному тексті. Досягнення основної мети передбачає такі завдання:
1. Виявити основні ознаки стійких дієслівних сполук як лексико-граматичних аналітичних номінант, визначити їх місце у системі мови на основі ступеня і характеру їх стійкості та порівняти зі словами і синтаксичними структурами (вільними словосполученнями, фразеологізмами і складними термінами).
2. Здійснити аналіз особливостей значення стійких дієслівних сполук, природи цього значення, механізму його формування.
3. Систематизувати і описати корпус найбільш продуктивних компонентів-дієслів стійких сполук; здійснити тематико-понятійну класифікацію найбільш частотних іменникових компонентів стійких дієслівних сполук.
4. Визначити основні функціїпараметри стійких дієслівних сполук у мові на основі порівняння їх з однослівними найменуваннями.
5. Дослідити і описати внутрішньовалентний потенціал дієслівних компонентів стійких дієслівних сполук.
6. Здійснити синтаксичний аналіз стійких дієслівних сполук, включаючи аналіз їх зовнішньовалентних можливостей.
7. Дослідити конотативні експресивні значення, що можуть бути складовими семантики стійких дієслівних сполук, та встановити контекстуальні умови реалізації експресивності стійких дієслівних сполук шляхом виявлення основних типів їх модифікацій у контексті.
Об‘єктом дослідження у дисертації є стійкі дієслівні сполуки українського публіцистичного мовлення, що розглядаються як неоднослівні найменування дії, і характеризуються стійкістю певного лексичного складу і вибірковою сполучуваністю дієслівного компонента: наносити візит, складати подяку. Предметом дослідження є семантичні процеси, що лежать в основі утворення стійких дієслівних сполук, функції, які вони виконують у системі мови, особливості їх синтаксичної актуалізації, а також функціонування цих сполук у публіцистичному мовленні та можливості реалізації їх експресивних значень у ньому.

Джерельна база дослідження.
Аналізовані стійкі дієслівні сполуки є найхарактернішими для таких різновидів усної та писемної комунікації, як офіційно-діловий, науковий та публіцистичний стилі. У роботі основну увагу зосереджено на сполуках, характерних для публіцистичного мовлення. Саме цей стиль синтезує у собі елементи різних стилів, а також завдяки своїй прагматичній установці реалізує умови для виявлення як стандартних, так і експресивних значень мовних одиниць. Окрім того, публіцистичний стиль є досить динамічним і найбільш відкритим до впливу екстралінгвістичних факторів, що дає йому змогу чітко відображати характер масової суспільної свідомості, а також зміни в соціальній реальності.
Джерельною базою дослідження є українські газетно-публіцистичні тексти за 1995-2000 р.р. (газети Вечірній Київ”, Голос України”, Наша віра”, Освіта”, Сільські вісті”, Україна молода”, Час”), а також лексикографічні джерела української мови різних типів (Словник української мови” в 11-х томах (К., 1970-1980), Фразеологічний словник української мови” в 2-х томах (К., 1993), Граматичний словник українських дієслів” у 2-х томах, укладений Л.А.Алексієнко та І.В.Козленко (К., 1998), Частотний словник сучасної української публіцистики” (в електронному варіанті)).
Матеріал дослідження.
Матеріалом дослідження є близько 3000 стійких дієслівних сполук, які вибрані за вказаними джерелами. Основна частина цього матеріалу представлена у додатку (близько 1000 одиниць).

Методи дослідження.
Провідним методом дослідження є синхронний, або системно-функціональний, метод, у межах якого використовуються методики семного аналізу лексем, валентного аналізу, лексичної та граматичної систематизації, дистрибутивного і контекстологічного аналізу, статистичного аналізу, а також психолінгвістичного експерименту.
Дисертаційна робота є спробою комплексного дослідження стійких дієслівних сполук. Оскільки одиниці, що аналізуються, є мовними знаками, ми розглядаємо їх на різних рівнях мовної системи: 1) на лексико-семантичному рівні, звертаючи увагу на формування і структуру значення стійких дієслівних сполук, його складові та реалізацію їх у контексті, а також аналізуючи семантичні зміни у компонентах стійких дієслівних сполук, що супроводжують утворення цих сполук, 2) на морфологічному рівні, досліджуючи структурно-граматичні моделі сполук, їх морфологічну парадигму та здатність передавати граматичні і словотвірні значення своєю аналітичною структурою, 3) на синтаксичному рівні, розглядаючи функціонування стійких дієслівних сполук у синтаксичних конструкціях, зокрема, як різних членів речення, у певних синтаксичних позиціях, їх здатність до поширення. Одним з аспектів дослідження дисертаційна робота передбачає аналіз функціонування стійких дієслівних сполук у публіцистичному мовленні, зокрема, у плані реалізації їх стандартних та експресивних характеристик.

Наукова новизна.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що:
- вперше здійснено комплексний аналіз стійких дієслівних сполук на значному прошарку матеріалу, введеного до наукового обігу;
- доведено, що стійкі дієслівні сполуки є лексико-граматичними аналітичними номінантами, що становлять самостійний клас словосполучень, які характеризуються стійкістю лексичного складу, менш жорсткою порівняно з фразеологізмами та більш жорсткою порівняно з вільними словосполученнями;
- показано, що стійкі дієслівні сполуки утворюють корпус одиниць, що складається з кількох груп, об’єднаних спільною ознакою — виражати на денотативному рівні єдину понятійну одиницю; встановлено фактори стійкості стійких дієслівних сполук;
- доведено, що стійкі дієслівні сполуки позначають абстрактні дії та процеси, базуючись на чуттєво-конкретних діях та процесах;
- окреслено ряд лексико-граматичних значень, які стійкі дієслівні сполуки здатні виражати своєю аналітичною структурою;
- здійснено аналіз сполучуваних та валентних можливостей дієслів-дериваторів стійких дієслівних сполук;
- запропоновано аналіз категорії експресивності та її вияву у значенні стійких дієслівних сполук або набуття її сполуками у контексті.

Теоретичне значення.
Теоретичне значення дисертації пов’язане з поглибленим аналізом типології та експресивних характеристик стійких дієслівних сполук українського публіцистичного мовлення, узагальненням дотеперішніх трактувань стійких дієслівних сполук, підтвердженням наявності закономірностей щодо побутування стійких дієслівних сполук в українській мові.

Практичне застосування.
Результати дослідження можуть бути використані в курсі Сучасна українська мова” (Фразеологія”, Синтаксис”, Стилістика”, Функціональна граматика”), спецкурсах з мови засобів масової інформації, у практичних курсах української мови (зокрема, для роботи з публіцистичними текстами, для розробки комплексу вправ), для укладання словників стійких дієслівних сполук.

Апробація результатів дисертації.
Результати дисертації були представлені і обговорювалися на міжнародних та вузівських конференціях, у тому числі на Міжнародній науковій конференції з проблем зіставної семантики” (Київ, 1999), наукових конференціях науково-викладацького складу КНУ ім. Тараса Шевченка (Київ, 1999-2001), Міжнародній науковій конференції Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000), конференції Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам‘яті академіка Л.А.Булаховського” (Київ, 2000), конференції Функціонування та розвиток слов’янських мов у сучасному світі” (Київ, 2000), Міжнародній науковій конференції до 70-річчя професора С.В.Семчинського (1931-1999) Наукова спадщина професора С.В.Семчинського” (Київ, 2001).

Публікації.
Основний зміст дисертаційного дослідження відбито в таких публікаціях:
1. Дериваційний потенціал вербоїдних аналітичних номінант // Ономастика та апелятиви: Зб. наук. пр. / За ред. проф. В.О.Горпинича. — Дніпропетровськ: ДНУ.— 2000. — Вип. 11. — С.15-21.
2. Семантичний та експресивний потенціал вербоїдів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Серія: Літературознавство, мовознавство, фольклористика. — К.: Київський університет. — 2001. — Вип. 10. — С. 41- 43.
3. Реалізація стандарту та експресії стійких дієслівних сполук у публіцистичному тексті // Наука і сучасність. — К.: Логос — 2001. — Вип. XXVI. — С.181-187.
4. Функціонування стійких дієслівних сполук у реченні // Система і структура східнослов’янських мов. — К: Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — 2001. — С. 4-11.
5. Роль дієслова у формуванні стандарту-експресії публіцистичного тексту // Проблеми зіставної семантики. Збірник статей за доповідями Міжнародної наукової конференції з проблем зіставної семантики. — К.: Київський державний лінгвістичний університет. — 1999. — С. 326 -331.
6. Функціональний потенціал комунікативних еквівалентів дієслів // Сучасні проблеми термінології та термінографії. Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. — К.: Київський Міжнародний університет Цивільної Авіації. — 2000. — С. 27-28.

Структура та зміст дослідження.
Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних наукових джерел і додатка. У вступі обгрунтовано проблеми, мету та основні завдання дослідження. У першому розділі здійснено огляд наукової літератури з досліджуваної теми та системно-структурний опис стійких дієслівних сполук. Розглядається номінативна сутність стійких дієслівних сполук, їх основні ознаки, семантична організація, загальні особливості сполучуваності, граматичні моделі, функції у мові тощо. Другий розділ присвячено аналізу функціонування стійких дієслівних сполук у синтаксичних конструкціях, зокрема як членів речення, що виступають у певних синтаксичних позиціях, та їх синтагматичного оточення. Третій розділ становить контекстуальний аналіз стійких дієслівних сполук на матеріалі публіцистичних контекстів. Узагальнення результатів дослідження подано у висновках. Додаток становить список стійких дієслівних сполук, використаних у роботі.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Стійкі дієслівні сполуки, або вербоїди, — це створені на основі стійких обмежених структурно-семантичних моделей одиниці вторинної номінації, які є неоднослівними найменуваннями дії і складаються з дієслівного компонента з переосмисленим первинним значенням та іменникового компонента, що несе основне смислове навантаження.
Аналіз стійких дієслівних сполук дав змогу скласифікувати їх на основі ступеня стійкості та характеру зв’язку між компонентами таким чином: 1) стійкі дієслівні сполуки з більшим чи меншим ступенем абстрагування дієслова, що виражає загальне значення дії (ядерна група), 2) стійкі дієслівні сполуки, дієслівний компонент яких виступає у фразеологічно зумовленому значенні (значенні, яке реалізується у сполученні з єдино можливим словом), 3) стійкі дієслівні сполуки зі зв’язаним значенням дієслова, що утворилося на основі лексичної метафори і закріпилося мовною практикою.
Серед різних поглядів на природу номінації, характер внутрішньоструктурної організації та місце у системі мови стійких дієслівних сполук — 1) як лексико-аналітичних номінативних одиниць, як особливих предикативних синтаксичних конструкцій, 2) як одиниць вторинної номінації, як одиниць, утворених вибірковою сполучуваністю компонентів, 3) як фразеологічних одиниць, як вільних словосполучень, як одиниць на межі фразеологічної і синтаксичної систем — найбільш доцільним ми вважаємо підхід, що розглядає вербоїди у рамках лексико-граматичних аналітичних номінативних одиниць мови, утворених шляхом закріпленої узусом вторинної номінації, яка передбачає вибіркову сполучуваність компонентів. Цей підхід, на нашу думку, найбільшою мірою відповідає онтологічній сутності вербоїдів.
У системі мови вербоїди займають межове положення між фразеологізмами та вільними словосполученнями. Їм притаманні такі ознаки: 1) стійкість, 2) співвіднесеність з однією понятійною одиницею, 3) перерозподіл функціонального навантаження між компонентами, 4) вторинне зв’язане значення дієслова, 5) вибіркова сполучуваність дієслівного компонента, 6) наявність семантико-граматичної моделі, 7) традиційність вживання, закріплена узусом.
Порівняння вербоїдів з іншими мовними одиницями свідчить, що вони поєднують у собі ознаки вільних словосполучень, фразеологізмів, аналітичних термінів та слів. Це:
- підрядний синтаксичний зв‘язок між компонентами (подібно до вільного словосполучення),
- стійкість, цілісність значення, фіксована сполучуваність компонентів, послаблені синтаксичні відношення між ними (подібно до фразеологізму),
- номінативна функція (подібно до терміна і слова),
- відношення між конституентами як елементами деривата (подібно до слова).
Відрізняються вербоїди від вільних словосполучень більшим, а від фразеологізмів меншим ступенем стійкості. У СДС, на відміну від фразеологізмів, переосмислення властиве лише дієслівному компоненту, а не всій сполуці в цілому, а експресивність не є категоріальною ознакою. Це доводить міжрівневий статус стійких дієслівних сполук, що є виявом перехідності у мові.
В основі стійкості вербоїдів як аналітичних сполук, що співвідносяться з однією понятійною одиницею, лежать такі фактори: 1) зв’язане значення дієслівного компонента, яке активно фіксується свідомістю мовців (про що свідчить проведений асоціативний експеримент), 2) вибіркова сполучуваність конституентів вербоїда, 3) особлива синтаксична роль дієслівного компонента вербоїда у мовленнєвій послідовності, а саме — як з’єднувальної ланки між іншими функціональними елементами, 4) закріплене узусом використання вербоїдів як стійких сполук. Стійкість вербоїдів підтверджується впливом їх семантики на парадигму морфологічних значень.
Стійкі дієслівні сполуки це лексико-граматичні аналітичні одиниці, що свідчать про наявність елементів аналітизму (як універсальної категорії для багатьох мов) в українській мові. Факт віднесеності СДС до лексико-граматичних аналітичних структур підтверджується тими моментами, що СДС характеризуються: 1) смисловою монолітністю, 2) ослабленістю синтаксичних відношень між членами, 3) морфологічними показниками дієслова, 4) здатністю утворювати ритмічну групу і виступати носієм ритмічного наголосу. Аналітична номінативна структура стійких дієслівних сполук уподібнюється до словотвірної композиції і виявляє ізоморфізм, що існує у мовній системі між словотвірними і фразотвірними відношеннями, оскільки мова це багатозначна відповідність між безкінечною множиною смислів і безкінечною множиною текстів”. Семантичний базис (іменник) подібно до твірної основи виражає головну лексичну семантику ситуації, а дієслово-дериватор аналогічно словотвірному форманту виражає додаткову характеристику цієї семантики. Повнозначне дієслово, виступаючи у службовій функції, більшою чи меншою мірою абстрагується, редукує своє значення, зазнає смислового вивітрювання” (що є універсалією для різних мов). Таким чином, стійкі дієслівні сполуки є стійкими синтаксичними дериватами.
Тематико-понятійний опис та класифікація іменникових конституентів сполук доводить, що вони мають предикативний характер і належать до таких лексико-семантичних груп: різні види діяльності, інтелектуальні та психологічні процеси, абстрактні відношення, фізичні дії, рух тіл у просторі, фізичне сприйняття тощо. Отже, призначення переважної більшості стійких дієслівних сполук позначати абстраговані процеси в абстрактному світі, базуючись на чуттєво-конкретних і сприйманих. Таким чином, процес переосмислення значення дієслова та утворення цілісного значення вербоїда спрямований на формування процесуальної лексики для неспостережуваних (абстрактних) реалій. Іншими словами, стійкі дієслівні сполуки виникають під впливом як екстралінгвістичних факторів (необхідність позначення абстрагованих дій чи дій в умовах формального спілкування), так і власне лінгвістичних чинників (обмеженість словотвірних засобів тощо).
Комплікативне (утворене взаємодією кількох) значення вербоїда створюється вибірковою сполучуваністю іменників, переважно, абстрактної семантики та дієслів, переважно, конкретної семантики, що призводить до метафоричного переосмислення дієслівного компонента, актуалізації окремих його сем на позначення певних ознак іменника і формування зв’язаного значення дієслова. Стійкі дієслівні сполуки мають таку семантичну структуру: дієслівний компонент виступає у зв’язаному значенні, а іменниковий у прямому значенні. Іменниковий компонент є семантичним центром СДС, а дієслівний — граматичним, який може виражати категоріальне значення процесуальності або додаткову характеристику дії, але не може без іменникового компонента дати назву дії.
У створенні вербоїдів бере участь обмежена група дієслів конкретної семантики, що належать до основного словникового фонду. Нами виділено 60 найбільш продуктивних дієслів-дериваторів (не враховуючи похідних від них), які беруть участь у творенні вербоїдів. Семний аналіз дієслів вербоїдів доводить факт перегрупування сем у їх семантиці у процесі формування вторинного зв’язаного значення, що є одним з основних факторів стійкості вербоїдів. Комбінування сем здійснюється у напрямку абстрагування семантики дієслова. Цей процес можна назвати лексичною метафорою”, що фіксується мовною системою як усталена. Вибіркова сполучуваність компонентів СДС може зумовлюватися наявністю імпліцитних сем у семантиці дієслова.
Проведений асоціативний експеримент свідчить, що вторинні зв’язані значення дієслів активно фіксуються свідомістю мовців. Аналіз підтверджує, що дієслова-дериватори, по-перше, здатні утворювати сполуки, які характеризуються стійкістю, а по-друге, ці сполуки мають різний ступінь стійкості, що залежить від кількості іменників, сполучуваних з дієсловом у цьому зв’язаному значенні, характеру переосмислення дієслова, взаємозв’язків між компонентами вербоїда.
Зв’язане значення дієслова (тобто здатність дієслова актуалізувати одну зі своїх семем лише у складі стійкої сполуки) може мати різну міру віддаленості від первинного значення дієслова, а також різний ступінь абстрагування, що і лежить в основі нашої класифікації вербоїдів на три групи. Так, вербоїди ядерної групи характеризуються найвищим рівнем десемантизації дієслова і середнім ступенем стійкості сполуки. Дієслова з фразеологічно зумовленим зв’язаним значенням у складі вербоїдів другої групи також зазнають певної десемантизації, але значно меншою мірою порівняно з дієсловами вербоїдів ядерної частини. Зв’язані значення цих дієслів зливаються зі значеннями єдино можливих у сполученні з ними іменників і формують високий ступінь стійкості сполуки. Дієслівні компоненти вербоїдів третьої групи зазнають переосмислення свого значення, але з меншим ступенем десемантизації та більшою кількістю переносних значень порівняно з іншими групами вербоїдів. Ці вербоїди характеризуються найменшою стійкістю.
Значення стійких дієслівних сполук порівняно зі значенням еквівалентних дієслів характеризується вторинною номінативністю, ускладненим, більш конкретизованим денотативним аспектом значення, потенційною здатністю до ускладнення конотативною семантикою.
Дієслово з редукованим індивідуальним значенням у складі стійкої дієслівної сполуки функціонально наближається до морфеми, виражаючи лексико-граматичні значення, які можуть бути ототожнені з сумою значень словотвірних морфем відповідного однослівного найменування (при його наявності). Аналогічно до словотвірних формантів, дієслово-дериватор формує лексичне значення мовної одиниці, виражаючи якусь ознаку її семантичної основи. Цю тезу доводять такі факти: 1) абстрагування значення дієслова, яке більшою чи меншою мірою властиве значній частині вербоїдів; 2) обмежена група дієслів з первинним значенням найелементарніших дій, що бере участь у створенні вербоїдів; 3) здатність дієслів-дериваторів утворювати цілі групи стійких дієслівних сполук, передбачаючи наявність стійких фразоутворюючих моделей або фразоутворюючих типів, що мають спільне значення дієслова-дериватора для ряду вербоїдів.
Вербоїди є засобами вираження у мові таких значень, як перфектність, фазисність, результативність, кратність, інтенсивність (категорія аспектуальності), каузативність, спрямованість, якість дії, модальність. Усі вказані значення (крім модальних) передаються у вербоїдах за допомогою дієслівного компонента. Ці значення у мовній системі можуть виражатися іншими засобами (словотвірними, граматико-аналітичними тощо), але повнозначний статус дієслівних компонентів дає змогу ускладнювати ці значення додатковою характеристикою під впливом семантичних ознак первинного значення дієслова. Таким чином, виражати тонкі смислові дефініції вербоїдам дають можливість дієслівні компоненти, що поєднують у своїй семантиці два смислові шари — лексико-граматичний і конотативний.
Співвідношення між вербоїдами та синонімічними дієсловами має різний характер. СДС, для яких характерна наявність у системі мови однослівних дієслів-синонімів, можуть мати однокореневі відповідники або різнокореневі відповідники. Значна група вербоїдів не має у системі мови абсолютно тотожних дієслів-еквівалентів.
Взаємокоординуючі зв‘язки між дієсловом та іменником у стійких дієслівних сполуках прогнозують, з одного боку, вплив іменника на вибір дієслова, а з другого здатність семантично несамодостатнього дієслова відкривати валентні позиції. Синтаксичні відношення між членами основного масиву вербоїдів ми розглядаємо як комплетивні. Ряду вербоїдів, які належать до третьої групи і є синтаксично членованими, властиві об’єктні відношення між компонентами.
Формально-граматичні моделі стійких дієслівних сполук уподібнюються до граматичних моделей вільних словосполучень і характеризуються бінарною структурою, синтаксичним зв‘язком керування між компонентами, всіма непрямими відмінковими формами іменникових частин (серед яких переважає знахідний відмінок, оскільки саме знахідний відмінок має значення прямого об’єкта, що найбільшою мірою зливається з дією). При породженні стійких сполук дієслова залишають без змін або звужують свої формально-синтаксичні валентнісні можливості, заповнюючи одну, дві, три, чотири, п’ять валентних позицій іменниковими словоформами.
Актанти, які сполучаються з дієсловом, утворюючи стійку сполуку, визначаються його семантикою, словотвірними особливостями, узусом тощо. У роботі простежено, що словотвірна структура дієслівного компонента вербоїда (префікальна) є визначальним чинником його сполучуваності. Вона впливає не лише на семантику актантів, а й на кількість актантних позицій, збільшуючи або зменшуючи її. Семантика СДС може обмежувати їх морфологічну парадигму, представлену морфологічною парадигмою дієслівного компонента: виду, часу, способу, особи, зворотності, стану.
Обмеженість морфологічної парадигми значною мірою зумовлює функціонально-комунікативні характеристики СДС. Диференційною рисою вербоїдів щодо їх функціонування у зв’язному мовленні є їх співвіднесеність з однією односкладною синтагмою. Переважна частина СДС виступає у ролі одного члена речення (виняток становлять окремі вербоїди периферійної третьої групи, які є синтаксично членованими). Це можуть бути: простий дієслівний присудок, дієслівний компонент та дієслово-зв’язка дієслівного складеного присудка та тричленного складеного присудка, додаток, означення, об’єктний інфінітив. Вербоїди можуть також утворювати дієприслівниковий зворот, реалізуватися у функції головного члена односкладного речення, компонента, що поєднує частини складного речення, переважно, означального тощо. Вербоїди здатні реалізуватися у таких формах дієслівної лексеми: особова, інфінітив, форми на -но, -то, дієприслівник, а також у формі віддієслівного іменника. Це свідчить про мобільність” вербоїдів у синтаксичній парадигмі речення.
Вербоїди можуть поширюватися відмінковими, прийменниково-відмінковими формами іменників, прикметниками, інфінітивами та підрядними реченнями. Їх здатність до поєднання з іншими елементами синтагми може визначатися: 1) властивостями іменникового компонента (найчастотніший тип), 2) властивостями дієслівного компонента, 3) властивостями обох компонентів, 4) всією сполукою.
Порівняно з однослівними дієсловами, вербоїди у зв‘язному мовленні мають більшу здатність до вираження атрибутивно-якісної характеристики дії шляхом більш широкої атрибутивної сполучуваності іменникового компонента (завдяки його амбівалентному характеру), ширші можливості абсолютивного вживання. Але їм властиве також семантико-стилістичне обмеження у сполучуваності з членами синтагми.
Функціонування СДС у публіцистичному тексті визначається його рисами. Під терміном стандарт” у нашій дисертації ми розуміємо використання нормативних словникових конструкцій, що відповідають системі мови. Цей термін фігурує у роботі також у дещо вужчому значенні, а саме — як традиційно прийняте у мовленні вживання мовних засобів як інваріантів, що протиставляються варіантам у плані доцільності-недоцільності вживання. Протиставлення стандарту та експресивності формує основний принцип публіцистичного тексту. Категорія експресивності передбачає сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці мови або такий спосіб організації мовлення, що виражає додаткову по відношенню до денотативно-сигніфікативного аспекту інформацію характеристичного плану, яка увиразнює повідомлення. Як комплексне явище експресивність включає такі складові: інтенсивність вияву ознаки (кількісна характеристика), оцінку (кваліфікативно-оцінне ставлення мовця до позначуваного як негативного чи позитивного відповідно до стандартів), емотивність (вираження емоцій та почуттів відповідно до схвалення чи несхвалення), стилістичну маркованість (закріпленість мовних одиниць за певними сферами спілкування). Категорії стандарту та експресивності є мовними категоріями, що реалізуються у мовленні. Ступінь вияву стандарту чи експресивності у публіцистичному мовленні залежить від жанрових особливостей тексту, його прагматичної установки.
Вербоїди мають у мові і реалізують у публіцистичному мовленні як стандартні, так і експресивні значення. Основним інструментом формування експресивного значення вербоїда виступає дієслово, яке будучи переосмисленим, актуалізує свої конотативні ознаки. Українське публіцистичне мовлення свідчить про активне функціонування у ньому вербоїдів, ускладнених експресивними значеннями: інтенсивності дії — посиленої, інтенсивної, пом‘якшеної; оцінки позитивної, негативної; емотивності — патетичності, іронії тощо, стильової належності книжне, розмовне, фамільярне, що базуються на метафоричному переосмисленні дієслівного або обох компонентів вербоїда.
Конотативно-експресивне значення притаманне, більшою мірою, вербоїдам неядерних груп, оскільки це значення звужує можливості десемантизації дієслова, яке і є основним виразником експресивності вербоїда. Тобто, мовна експресивність властива або СДС, найбільш наближеним до фразеологізмів, або тим, яким не характерна значна десемантизація дієслівного компонента і які зберігають мотивуючу образну основу. Аналіз свідчить, що експресивні вербоїди характеризуються меншою експресивністю порівняно з фразеологізмами, але більшою експресивністю порівняно з вільними словосполученнями.
Вербоїди вступають у парадигматичні відношення (синонімічні, антонімічні) між собою, з фразеологізмами та з вільними словосполученнями. Так, стійкі дієслівні сполуки можуть виражати градуйовані експресивні значення, утворюючи синонімічні ряди, у яких дієслівні компоненти виступають контекстуальними синонімами безвідносно до своїх первинних значень.
Функціонування стійких дієслівних сполук у публіцистичних текстах в аспекті реалізації їх експресивного потенціалу визначається актуалізуючим контекстом. Тип контексту — інформативний чи експресивно насичений — визначає варіювання мовленнєвого статусу одиниці від стандартної до експресивної, а також ступінь та характер експресивності.
Основою текстуальних модифікацій компонентів стійких дієслівних сполук є їх значення та характер зв‘язку між компонентами. Стійкі дієслівні сполуки найактивніше підлягають таким типам трансформацій: внутрішньо-фразовим поширенню компонентного складу, субституції компонентів (переважно, дієслівних), переходу дієслівного компонента у віддієслівний іменник, фразовим інверсії, нанизуванню синонімічних одиниць, антитезі, розгорнутій метафорі, транспозиції в іншу стилістичну сферу; надфразовим каузованості з широким попереднім контекстом. Всім цим типам актуалізацій, найбільшою мірою, підлягають вербоїди ядерної групи. Для СДС, наближених до фразеологізмів, найбільш характерні такі типи введення у контекст, як ампліфікція, антитеза та прийом створення іронічного ефекту. Для вербоїдів третьої групи властиві наступні види трансформації: субституція компонентів сполуки, ампліфікація, розгорнута метафора тощо.
Загалом тенденції функціонування та актуалізації стійких дієслівних сполук у публіцистичному мовленні свідчать про його демократизацію, збагачення виражальними засобами, певну стихійну лібералізацію насичення мовлення розмовними, просторічними елементами, індивідуальними метафорами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авксєнтьєв А.Г.Сучасна українська мова. Фразеологія.— Харків: Вища школа, 1983.—136 с.
2. Адамец П. О семантико-синтаксических функциях девербативных и деадъективных существительных // НДВШ. Филологические науки. — М.: Высшая школа. — 1973. — № 4. — С. 40-46.
3. Акопян А.Ц. Основные структурно-семантические и грамматические особенности глагольных фразеологизмов в современном русском языке (модель глагол + имя существительное (объекта)): Автореф. дис... канд. филол. наук / Моск. обл. пед. ин-т им. Н.К.Крупской.— М., 1965.— 16 с.
4. Алекторова Л.П. Разграничение значений полисемантических глаголов на основе анализа их сочетаемости // Современная русская лексикография. — Л.: Наука., 1979. — С. 85-95.
5. Алефиренко Н.Ф. Структурно-семантический анализ компаративных фразеологизмов современного украинского языка: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02. / Киевск. Гос. пед. ин-т.— К., 1978.— 24 с.
6. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. — Харків: Вища школа, 1987.— 133 с.
7. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии.— Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1963.— 207 с.
8. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола — М.: Наука, 1967. — 250 с.
9. Апресян Ю.Д. О свободных и фразеологических семантических связях внутри слова, словосочетания и словообразовательного типа // Труды Самарканд. Гос. ун-та им. А.Навои.— Самарканд, 1970.— Вып. № 178. Вопросы фразеологии.— С. 14-28.
10. Апресян Ю.Д. Семантические преобразования и синтагматические фильтры // Машинный перевод и прикладная лингвистика.— М.: МВ и ССО СССР. 1-й Московский Гос. пед. ин-т иностр. языков им. Мориса Тореза.— 1971.— Вып.14.— С. 3-43.
11. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. — М.: Наука, 1976.— 383 с.
12. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. — Ростов- на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1964.— 314 с.
13. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов.— М.: Советская энциклопедия, 1966. — 606 с.
14. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии.—М.:Учпедгиз, 1957.— 294 с.
15. Балли Ш. Французская стилистика.: Пер. с фр.— М.: Изд-во иностр. лит., 1961.— 394 с.
16. Барлас Л.Г. Об отношении стилистической окраски и эмоциональных оттенков слова к его лексическому значению // Вопросы лексики и фразеологии современного русского языка.— Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та.— 1968.— С. 146-153.
17. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. — Львів: Львівськ. нац. ун-т ім. І.Франка, 2000.— 236 с.
18. Бектаев К.Б., Белоцерковская Л.И., Пиотровский Р.Г. Норма —ситуация — текст и лингвостатистические приемы их исследования // Языковая норма и статистика. — М.: Наука,1977.— С. 5-43.
19. Белецкий Б.Я. Сочетания типа глагол + абстрактное существительное” французского языка и их соответствия в русском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05./ Ленингр. Гос. пед. ин-т им. А.И.Герцена.— Л., 1985. — 19 с.
20. Беляевская Е.Г. О некоторых аспектах устойчивости фразеологических сочетаний” // Сборник научн. трудов Моск. Гос. пед. ин-та иностр. языков им. М.Тореза. — 1978.— Вып. 131.— С. 16-34.
21. Берлизон С.Б. Сочетаемость слов как формальный критерий выделения эмоционального значения и как средство его раскрытия и уточнения // Проблемы семасиологии и лингвостилистики. — Рязань: Рязан. Гос. пед. ин-т.—1973.— Вып. 1, ч. 2.— С. 259-305.
22. Былинский К.И., Розенталь Д.Э. Литературное редактирование. — М.: Исскуство, 1957.— 340 с.
23. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. — К.: Наукова думка, 1989.— 153 с.
24. Бойко О.В. Приемы реализации экспрессии устойчивых словесных комплексов в сатирико-юмористических жанрах (в сопоставлении с украинским языком): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01./ Днепропетровск. Гос. ун-т.— Днепропетровск, 1984.— 24 с.
25 Болотов В.И. Эмоциональность текста в аспектах языковой и неязыковой вариативности.— Ташкент: Фан, 1981.— 115 с.
26. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий.— Л.: Наука, 1976.— 255 с.
27. Борченко Е.Д. Синтаксический стандарт в газете // Языковая норма и статистика.— М.: Наука, 1977.— С.102-113.
28. Боярова Л.Г. Синонимия глагольных фразеологических единиц современного украинского литературного языка: Автореф. дис... канд. филол. наук:10.02.02. / Киев. Гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко.— К., 1981.— 24 с.
29. Будагов Р.А. К вопросу о месте советского языкознания в современной лингвистике // Вопросы языкознания.— 1981.— № 2.— С.22-35.
30. Бурдина З.Г. Глагольные словосочетания с необъектным винительным падежом в современном немецком языке: Автореф. дис... канд. филол. наук./ 1-й Моск. Гос. пед. ин-т иностр. языков. — М.,1963.— 15 с.
31. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. — М.:Учпедгиз,1959 — 623 с.
32. Бутарева Л.А. Устойчивые комплексы типа дать + существительное” ( с предлогом и без предлога) в русском языке (сравнительно с украинским и белорусским): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01. / Самаркандск. Гос. ун-т — Самарканд, 1974.— 27 с.
33. Вайнер Л.Р. Опыт анализа устойчивых глагольных словосочетаний нефразеологического характера // Романское и германское языкознание.— Минск: Вышейшая школа.— 1976. — Вып. 6.— С. 193-196.
34. Вакуров В.Н. Экспрессивность фразеологических единиц // Вопросы стилистики.— М.: МГУ.— 1983.— С. 58-71.
35. Ваняркін В.М. Експресія як фактор текстотворення (на матеріалі жанру фейлетону газетно-публіцистичного стилю сучасної російської літературної мови): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01. / Дніпропетр. ун-т.— Дніпропетровськ, 1994.— 20 с.
36. Василюк Ф.Е. Структура образа // Вопросы психологии.— 1993.—№ 5.— С.5-19.
37. Васильев Л.М. К вопросу об экспрессивности и экспрессивных средствах // Славянский филологический сборник.—Уфа: Башкирский Гос. ун-т. им. 40-летия Октября.— 1962.— С.107-118.
38. Васильев Л.М. Семантика русского глагола: Глаголы речи, звучания и поведения: Учеб. пособие.— Уфа: Башкир. ГУ им. 40-летия Октября, 1981.— 70 с.
39. Вейнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике.— М.: Прогресс.— 1970.— Вып. 5.— 299 с.
40. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Национально-культурная семантика русских фразеологизмов // Словари и лингвострановедение.— М.: Русский язык.— 1982.— С. 89-98.
41. Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания.— 1955.— № 1.— С. 60-88.
42. Виноградов В.В. Очерки по истории русского литературного языка (XVII-XIX): Учебн. для студ. филол. фак. ун-тов. — М.: Высшая школа, 1982. — 529 с.
43. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания.— 1958.— № 5. — С. 20-25.
44. Виноградов В.В. Русский язык. (Грамматическое учение о слове.): Учебн. пособие для высш. учеб. заведений. — М.-Л.: Учпедгиз, 1947.— 784 с.
45. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц.— М.: Наука, 1980.— 237 с.
46. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови.— К.: Наукова думка, 1992.— 219 с.
47. Вольперт Р.Х. Коннотативный уровень описания грамматики.— Рига: Зинатне, 1979.— 159 с.
48. Воронина А.З. Глагольные фраземы в аспекте номинации (на материале фразеологических единиц типа глагол + существительное” в современном английском языке): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04./ Московск. Гос. пед. ин-т. — М., 1979.— 23 с.
49. Воронцов Г.Н. Очерки по грамматике английского языка.— М.: Наука, 1960.— 205 с.
50. Всеволодова М.В. Вопросы коммуникативно-функционального описания синтаксического строя русского языка.— М.: Изд-во МГУ, 1989.— 183 с.
51. Гаврин С.Г. Изучение фразеологии русского языка в школе.— М.: Гос. учебно-педагогическое изд-во Министерства просвещения РСФСР, 1963.— 149 с.
52. Гаврин С.Г. Конвенциональные устойчивые сочетания в аспекте фразеологии и стилистики // Учен. зап. Пермского Гос. ун-та. Исследования по стилистике.— 1974.— Вып.4, т. 302.— С. 131-146.
53. Гак В.Г. Десемантизация языкового знака в аналитических структурах синтаксиса // Аналитические конструкции в языках различных типов.— М.: Наука.— 1965.— С. 129-143.
54. Гак В.Г. Проблемы лексико-грамматической организации предложения (На материале франц. яз. в сопоставлении с рус.): Автореф. дис... д-ра. филол. наук. / АН СССР. Ин-т языкознания. — М.,1968. — 55 с.
55. Гак В.Г. К проблеме общих семантических законов // Общее и романское языкознание.— М.: Изд-во Моск. ун-та.— 1972.— С. 144-157.
56. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация (Общие вопросы).— М.: Наука, 1977.— С. 45-60.
57. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознанию. Проф. Моск. ун-та акад. В.В.Виноградову (в день его 60-летия. Под общ. ред. проф. А.И. Ефимова). — М.: Изд-во МГУ.— 1958.— С. 103-124.
58. Гвоздарёв Ю.А. Фразеологические сочетания современного русского языка.— Ростов- на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1973.— 102 с.
59. Гнатюк А.Д. Средства создания экспрессии и ее интенсификация в газетно-журнальных жанрах: Автореф. дис... канд. филол. наук:10.02.05./ Киевск. Гос. ун-т им.Т.Г.Шевченко.— К., 1984.— 25 с.
60. Головин Б.Н. Словообразовательные типы глаголов с приставкой за- // Вопросы теории и вузовского преподавания русского языка.— Горький: Волго-Вятское книжное изд-во.— 1964.— С. 47-69.
61. Горбачук Д.В. Структурно-семантичні типи стійких сполучень слів в офіційно-ділових текстах: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01./ НАН України, Інститут української мови.— К., 1997. — 17 с.
62. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. — К.: Наукова думка, 1991. — 190 с.
63. Григораш А.М. Фразеологія і стиль. — К.: Вища школа, 1991. — 136 с.
64. Гринберг Дж. Квантитативный подход к морфологической типологии языков // Новое в лингвистике. — М.: Изд-во Иностранной литературы.— 1963.— Вып. III.— С. 60-95.
65. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влияние на духовное развитие человеческого рода // Хрестоматия по истории языкознания 19-20 вв./ Сост. В.А. Звегинцев.— М.: Учпедгиз, 1956.— С.68-87.
66. Гумбольдт В. Избраннные труды по языкознанию: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1984.— 397 с.
67. Давиденко Л.Б. Синтаксичні функції і структурно-семантичні модифікації фразеологічних одиниць: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02./ Київськ. держ. пед. ін-т ім. М. Драгоманова.— К.,1992.— 23 с.
68. Дашевская В.Л. Фразообразовательные процессы в системе устойчивых сочетаний нефразеологического характера (фразеоматических комплексов) // Словообразование и фразообразование. Тезисы докладов научной конференции Моск. Гос. пед. ин-та им. М.Тореза.— М.: МГПИИЯ.— 1979. — С. 138-140.
69. Девитт Н.А. Фразеологические сочетания с глаголом в современном английском языке // Иностранные языки в школе. — 1955.— № 4.— С.17-22.
70. Девкин В.Д. Особенности немецкой разговорной речи.— М.: Международные отношения, 1965.— 318 с.
71. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. — М.: Прогресс, 1989. — 310 с.
72. Дерибас В.М. Устойчивые глагольно-именные словосочетания русского языка.— М.: Русский язык, 1983.— 256 с.
73. Диброва Е.И. Вариантность фразеологических единиц в современном русском языке. — Ростов- на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1979.— 192 с.
74. Добровольский Д.С. О понятии фразеологически связанного значения // Содержательный анализ основных языковых единиц.— Барнаул: АГУ.— 1981.— С. 33-40.
75. Дорофеева Т.М. Синтаксическая сочетаемость русского глагола.— М.: Русский язык, 1986.— 104 с.
76. Дружинина А.Ф. О синонимии глагола и глагольной фразеологической единицы // Учен. зап. Моск. обл. пед. ин-та им. Н.К.Крупской. Русский язык. Вопросы русской фразеологии.—1966.— Т.160.— С. 245-251.
77. Дяченко Л.М. Структурно-семантична організація дієслівних словосполучень з об’єктними відношеннями та їх функціонування у сучасних російських і українських наукових економічних текстах: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01.; 10.02.02. / Укр. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова.— К., 1995.— 24 с.
78. Єдлінська У.Я. Питання історичного синтаксису української мови. — К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1961. — 107 с.
79. Ельмслев Л. Можно ли считать, что значения слов образуют структуру ? // Новое в лингвистике.— М: Изд-во иностр. лит. — 1962.— Вып. 2. — С. 117-136.
80. Ермоленко С.Я. Стилистический компонент в семантике синтаксических единиц: Автореф. дис... д-ра филол. наук: 10.02.02./ АН УСССР. Ин-т языковедения им. А.П. Потебни. — К.,1983.— 48 с.
81. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. — К.: Довіра, 1999.— 430 с.
82. Есперсен О. Философия грамматики./ Пер. с англ.— М.: Изд-во иностр. лит., 1958.— 404 с.
83. Ефимов А.И. Об изучении языка художественных произведений.— М., 1952.— 144 с.
84. Ефремова Э.И. Глагольно-именные сочетания, соотносимые с однокоренными глаголами (грамматический и стилевой аспекты): Автореф. дис...канд. филол. наук: 10.02.01. / Горьк. Гос. ун-т им. Н.И.Лобачевского. — Горький, 1974.— 20 с.
85. Жолковский А.К., Мельчук И.А. О семантическом синтезе // Проблемы кибернетики.— М.: Наука.— 1967.— С. 177-239.
86. Жуков В.П.. Русская фразеология.— М.: Высшая школа, 1986.— 310 с.
87. Жулинская Л.К. Значения перифрастических устойчивых сочетаний глагольного характера и формы их распространения // Русский язык в школе.— 1975.— № 2.— С. 93-96.
88. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови.— К.: Ін-т системних досліджень освіти, 1993.— 340 с.
89. Золотова Г.А. Синтаксический словарь.— М.: Наука, 1988.— 439.
90. Иванникова Е.А. Об основном пр