СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНИХ СЛІВ (КОНЦЕПЦІЯ “ЗОЛОТОЇ” ПРОПОРЦІЇ)

Краткое описание

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Азарова Лариса Євстахіївна

УДК 811.161.2'373.611

Структурна організація складних слів (концепція золотої” пропорції)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук,
професор К.Г. Городенська

Київ 2002

Зміст
с.
ВСТУП .. 5
Розділ 1. складання як один із найактивніших
способів словотвору
1.1. Вивчення композитів у вітчизняному мовознавстві . 18
1.2. Розгляд композитних утворень у русистиці 27
1.3. Огляд вивчення композитів в інших мовах 42
1.4. Визначення обсягу поняття складне слово”.. 45
1.5. Складні слова і словосполучення, спільні й диференційні оз­на­ки .. 52
1.6. Висновки 56
Розділ 2. Методологія Гармонійної ПОБУДОВИ
СКЛАДНИХ СЛІВ у концепції золотої” пропорції
2.1. Лінгво-інформаційний підхід базова форма дослідження слово­твору.. 59
2.2. Розумова діяльність мовця і гармонійне словотворення 72
2.3. Золота” пропорція як кількісний вияв гармонії у творчості людини і
в словотворенні.. 90
2.4. Гармонія побудови складних двокомпонентних слів на структурному
рівні. 118
2.5. Фонетичний аналіз виявів золотої” пропорції в композитах і юкста-
позитах 132
2.6. Висновки. 153
Розділ 3. Принципи ГАРМОНІЙНОЇ побудови композитів
НА СТРУКТУРНОМУ І ФОНЕТИЧНОМУ РІВНях
3.1. Іменники-композити в східнослов’янських мовах. 155
3.2. Класифікація іменникових композитів за частиномовною належністю
їхніх твірних основ.... 162
3.3. Частиномовна сутність композитів... 167
3.3.1. Іменники-композити власне українського походження... 170
3.3.2. Запозичені іменники-композити .... 178
3.3.3. Питомі українські композитні прикметники.. 191
3.3.4. Запозичені прикметники-композити .... 201
3.3.5. Прислівники-композити власне українського та іншомовного
походження............ 209
3.3.6. Питомі українські композитні дієприкметники .. 213
3.3.7. Дієслова-композити власне українського походження.... 219
3.4. Аналіз гармонійної побудови багатокомпонентних складних слів
на структурному та фонетичному рівнях.. 229
3.5. Фонемна і складова структура композитів.... 251
3.6. Лінгвальний статус препозитивних та постпозитивних компонентів
іншомовного по­ходження ...... 258
3.7. Висновки... 262
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЮК­СТА­-
ПО­ЗИТІВ У КОНЦЕПЦІЇ ЗОЛОТОЇ” ПРОПОРЦІЇ
4.1. Іменники-юкстапозити як самостійні лексико-граматичні оди­ниці.. 265
4.2. Статус іменників-юкстапозитів.. 272
4.3. Словотвірні моделі іменник+іменник” (без з’єднувального го­лос­но -
го) 279
4.4. Двокомпонентні юкстапозити власне українського походження.. 291
4.4.1. Закономірності побудови іменників-юкстапозитів 291
4.4.2. Особливості побудови прикметників-юкстапозитів 294
4.4.3.Специфіка побудови прислівників-юкстапозитів .. 298
4.5. Двокомпонентні юкстапозити іншомовного походження 301
4.5.1. Закономірності побудови іменників-юкстапозитів 302
4.5.2. Особливості побудови прикметників-юкстапозитів . 308
4.6. Дослідження юкстапозитів на фонетичному рівні..... 314
4.7. Висновки. 317
Розділ 5. ПАРАМЕТРИ КОМПОЗИТІВ У РІЗНИХ ТЕРМІНОСИС­ ­-
теМАХ
5.1. Словоскладання й основоскладання в мовній терміносистемі. 319
5.2. Терміни-композити в математиці, фізиці та інформати­ці. 326
5.2.1. Терміни-композити з математики власне українського та іншомов-
ного походження..... 326
5.2.2. Терміни-композити з фізики власне українського та іншомовного
походження........ 333
5.2.3.Терміни-композити з інформатики власне українського та іншомов-
ного походження....... 345
5.3. Терміни-юкстапозити з математики, фізики, інформатики та
обчислювальної техніки іншомовного походження . 351
5.4. Лексико-семантичний зв’язок термінів-композитів з фізики, матема-
тики та інформатики.. 360
5.5. Висновки. 364
висновки 367
СПИСОК використаних джерел ... 374
додатки 413

Вступ

За порівняно короткий час дериватологія пройшла не тільки етап свого становлення, а й досить інтенсивного розвитку та утвердження в ролі провідної галузі лінгвістики. Унаслідок різноаспектного дослідження словотвору мовознавство збагатилося новими оригінальними прийомами й методами вивчення словотвірної структури й семантики, ґрунтовними описами дериваційних систем слов’янських мов в академічних грама­тиках, моно­графіях та словотвірних словниках. Як відомо, ще донедавна питання словотвору розглядали в межах морфології або лексикології. Лише в кінці 40-х рр. ХХст. вчення про словотвір виділено в окрему самостійну словознавчу дисципліну дериватологію. Мовознавці вважають дериватологію самостійною лінг­віс­тичною дисципліною, паритетною з лексикологією, фонологією, морфологією.
Дериватологія як вчення про словотвір має власні методи й прийоми дослідження системи словотвору однієї мови та мовних груп як у синхронному, так і діахронному, порівняльно-історичному та структурно-типологічному аспектах [1:23]. За останні десятиріччя в мовознавстві з’явилася велика кількість праць, у яких описано особливості морфемної та словотвірної будови слова в слов’янських мовах [2:150-191; 3:285-315; 4:513-545; 5:85-131; 6:38-51; 7:9-78]. В українському мовознавстві словотвірна морфеміка була об’єктом спеціальних монографічних досліджень [8:105-178; 9:150-208; 10:205-334; 11:95-211]. Предметом словотвору є лексичні одиниці з погляду їхньої словотвірної структури та способів деривації. Деякі слова в словотворі вивчають не самі по собі” і для себе”, а як одиниці мови. Через їхній аналіз лінгвісти пізнають словотвірну систему мови, загальні закони її функціонування й розвитку, саму нормативність словотворення.
У сучасному мовознавстві вже опрацьовано методологічно й методично кілька напрямків дослідження словотвору. Один із них - ана­лі­тичний, який передбачає словотвірний аналіз наявних у мові похідних слів, членування їх на твірну основу і формант. Останнім часом мовознавці намагаються по-новому витлумачити деякі кардинальні питання словотвору [12:4]. Вийшовши за межі їхнього тради­цій­ного розуміння, вони істотно розширили самі завдання словотвірного аналізу. Українське мовознавство досягло помітних успіхів у царині словотвору, що дає підстави говорити про існування української дериватологічної школи.
Перед дериватологією постали завдання чіткого розмежування, з одного боку, морфеміки, словотворення і морфонеміки як об’єктів дослідження (реалій мовної дійсності), а з другого морфемології, словотвору і морфонології як результатів дослідження (вчення про реалії мовної дійсності). Ця проблема­тика динамічна. Словотвір трактують як процес реалізації системних мож­ли­востей на основі внутрішніх суперечностей, як процес пошуку закритих” і відкритих” шляхів актуалізації. Динамічний аспект розгляду словотворення дасть змогу повніше пізнати реальний лінгвістичний сенс з позиції функціонування системи, а не лише з позиції статики, допоможе розкрити механізм творення слова, а також пізнати ті закономірності й процеси, які досі є не з’ясованими.
Установлення характерних рис словотвірної системи мови належить до актуальних завдань мовознавства. Воно передбачає визначення засобів творення слів та їх взаємозв’язку. Розподіл слів за певними способами словотвору покликаний, крім іншого, визначити їх співвідношення за ступенем складності в словотвірній чи морфемній структурі.
Крім того, значно розширилася проблематика досліджень із словотвору. Інтенсивно вивчають синхронний словотвір іменників, прикметників, займенників, дієслів та прислівників. Більше уваги приділяють історичному, діалектному, термінологічному, аналітичному словотвору, а також словотвору в художніх текстах. У лінгвістичній літературі добре вивчено морфемну структуру простих і складних слів, виділено морфологічні типи слів залежно від кількості морфем та їх співвідношення в слові, установлено статус різних морфем, їх варіативність, функціональне навантаження у процесі словотворення.
Проте ціла низка традиційних для дериватології проблем, зокрема інтерпретація системної будови словотвору, сутність словотвірної семантики, принципи дериваційного аналізу, розподіл складних слів між словотвірними категоріями, класами, типами, установлення продуктивності складних одиниць, її залежності від лексичних значень і синтаксичних функцій слів, розкриття словотворчих можливостей юкстапозитів, композитів та абревіатур, їхніх синтагматичних та парадигматичних зв’язків, дотепер однозначно не розв’язані. Не менш актуальна проблема вивчення закономірностей сполучуваності морфем не лише в плані взаємодії їхньої форми, що особливо яскраво виявляється в слов’янських мовах через морфонологічні зміни в одиницях, а й поєднування їхніх значень, що повинно б бути узагальнено в правилах семантичної сполучуваності морфем [13:10]. Водночас постають і зовсім нові проблеми, зумовлені іншими концепту­аль­ними засадами вивчення словотвору.
Актуальність вибору об’єктом дослідження складних багатоком­понент­них слів, зокрема дво-, три- і чотирикомпонентних композитів та юкстапо­зи­тів, зумовлена тим, що їх кількість помітно зросла в XX столітті. З накопиченням в україністиці розвідок будови та реалізації словотвірної системи мови все гострішою стає потреба в комплексному, синтезованому її описі. Необхідно вдаватися до оновлення методології досліджень, яка б спиралася не тільки на кількісні та структурні методи лінгвістики, а й використовувала б надбання інших наук. Саме такою є нова методологія гармонійної побудови складних слів, ба­зовим кількісним показником якої є золота” пропорція, що притаманна багатьом явищам природи.
Методологія дослідження гармонії на прикладі золотої” пропорції прийнятна як для двокомпонентних, так і багатокомпонентних складних слів, зокрема три-, чотирикомпонентних. Суть цієї методології полягає в тому, що організацію складних слів досліджують на засадах концепції золотої” пропорції. Для виявлення стійких закономірностей у запропонованій мовній тематиці в рамках цієї методології конче потрібен систематизований за різними класифікаційними ознаками добір таких об’єктів наукового аналізу, як наукове осмислення конструкцій і пропорцій побудови складних слів на структурному й фонетичному рівнях, кількісне виявлення особливостей їхньої семантики та структури. Постає також проблема вибору узагальнювальних кількісних і якісних показників гармонійної побудови складних слів у концепції золотої” пропорції, які є нескладними за своєю сутністю і придатними для проведення досліджень на лінгвіс­тич­ному рівні. Відсутність на сьогодні в україністиці такого вивчення структурної організації складних слів зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження. Саме належна повнота і всебічність вивчення окремих ланок словотворення сучасної української літературної мови, передусім механізму дослідження структури багатокомпонентних композитів і юкстапозитів, розроблені на сьогодні поняттєвий та методико-процедурний апарат уможливили розв’язання в дисертації вкрай актуального завдання вивчення структурної організації складних слів у концепції золотої” пропорції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Концеп­туально й методично дисертаційне дослідження проведено в рамках реалізації наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” і пов’язане з темою Актуальні проблеми лексикології та граматики української мови,” яку опрацьовують на кафедрі української мови Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у створенні теорії гармонійної побудови дво-, три-, чотириком­по­нентних композитів і юкстапозитів в українській мові на засадах методології золотої” пропорції та часткового використання лінгво-інформаційного підходу, суть якого полягає у використанні як традиційних методів досліджень у загальній теорії словотвору, так і деяких положень теорії інформації. Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:
- розроблено основні положення теорії гармонійної побудови складних слів на засадах концепції золотої” пропорції;
- запропоновано методологію дослідження гармонійної побудови складних слів у концепції золотої” пропорції, що спирається на лінгво-інформаційний підхід та сучасні інформаційні технології;
- проаналізовано вияв золотої” пропорції як кількісного показника гармонії в розумовій діяльності людини і словотворенні;
- визначено основні принципи побудови складних слів на структурному і фонетичному рівнях;
- виділено й охарактеризовано іменникові композити за частиномовною належністю їхніх твірних основ;
- досліджено гармонійну побудову двокомпонентних композитних іменників, прикметників, дієприкметників, прислівників та дієслів власне українського й іншомовного походження; систематизовано результати аналізу на нових теоретичних засадах;
- розкрито механізм гармонійної побудови три-, чотирикомпонентних складних слів на структурному і фонетичному рівнях;
- виявлено звуко-склáдову побудову композитів;
- визначено словотвірну структуру юкстапозитів власне українського та з компонентами іншомовного походження у формі іменників, прикметників і прислівників, а також принципи їхньої побудови на структурному рівні;
- установлено специфіку та принципи побудови юкстапозитів на фонетичному рівні;
- визначено параметри композитів та юкстапозитів у різних терміносистемах;
- узагальнено закономірності побудови термінів-композитів і термінів-юкстапозитів з математики, фізики, інформатики та обчислювальної техніки власне українського й іншомовного походження;
- з’ясовано лексико-семантичні зв’язки термінів-композитів.
Об’єктом дослідження є структурна організація складних слів у концепції золотої” пропорції.
Предметом дослідження є складні слова в широкому розумінні, а саме: 1) ті, що утворені способом складання поєднанням двох і більше основ (композити) або слів різного походження (юкстапозити); серед них композитні іменники, прикметники, дієприкметники, прислівники та дієслова і юкстапозитні іменники, прикметники та прислівники; 2) ті, що є наслідком використання основоскладання і суфіксації: суфіксально-складні іменники та прикметники; 3) суфіксальні деривати від складних твірних основ: відприкметникові та віддієслівні іменники, відприкметникові прислівники, відіменникові прикметники.
Методи дослідження. Для проведення комплексного дослідження складних слів використано різноманітні методи, методики, процедури та деякі прийоми аналізу фактичного матеріалу й узагальнення та інтерпретації одержаних результатів. Інвентар складних одиниць сучасної української літературної мови сформовано у процесі морфемного та словотвірного аналізу. Встановленню сполучувальних можливостей основ у структурі двокомпонентних складних слів сприяло використання методів компонент­ного та трансформаційного аналізу.
Відповідно до визначеної мети наукове осмислення та аналіз проблеми проведено в синхронному плані. Використано зіставний і статистичний методи аналізу. Послідовно залучалися і такі методи, як спостереження, порівняння та експеримент. Їх реалізовано в п’яти конкретних формах:
- синхронно-описовий метод дослідження семантико-словотвірних процесів, пов’язаних зі спостереженням і класифікацією з метою їх подальшого синтезу й узагальнення;
- описовий метод, використаний для аналізу словотвірних і функціональних особливостей композитів;
- прийом компонентного аналізу семантичної структури терміно­логічних одиниць з елементами словотвірного та етимологічного аналізу;
- експеримент як цілеспрямоване спостереження під час дослідження закономірностей побудови двокомпонентних складних слів;
- метод комп’ютерних технологій для оцінювання кількісних характеристик гармонійної побудови багатокомпонентних складних слів на фонетичному (акустичному рівні).
Джерелами фактичного матеріалу слугували словники сучасної української мови: Словник української мови” в 11-ти тт. (К., 1970-1980),Українсько-російський словник” за ред. І.М.Кириченка в 6-ти тт. (К., 1953-1963),Словник іншомовних слів” за ред. О.С.Мельничука (К., 1974), Правописний словник” С.І. Головащука ( К., 1999),” Етимологічний словник української мови” в 3-х тт.(К.,1982; 1985; 1989), Морфемний словник” Л.М.Полюги (К.,1983), Російсько-український словник наукової термінології” в 3-х тт.(Т.1: Суспільні науки. К., 1994; Т.2: Хімія. Біологія. Медицина. К.,1994; Т.3: Математика. Фізика. Техніка. К.,1998), Російсько-український словник з інформатики та обчислювальної техніки” (К.,1994), Російсько-український словник фізичних термінів” (К.,1994), Російсько-український математичний словник” ( К., 1995), Короткий російсько-український словник сучасних математичних і економіко-математичних термінів” (К.,1993), Англо-українсько-російський словник з інформатики, програмування, обчислювальної техніки” (Львів, 1995), Орфографічний словник української мови” (К., 1999), Орфографічний словник наукових і технічних термінів” (К.,1999), Тлумачний словник-мінімум української мови” (К.,1999).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
1. Уперше розроблено основи теорії гармонійної побудови складних слів в українській мові на засадах концепції золотої” пропорції. Висунуто гіпотезу про те, що побудова переважної більшості багатокомпонентних складних номінацій, принаймні в рамках наявного словникового запасу, є гармонійною як на структурному, так і на фонетичному рівнях. Доведено, що гармонійну побудову композитів та юкстапозитів треба розглядати як упорядкування складників таких номінацій певною системою досконалих співвідношень, базовим серед яких виступає пропорція, що відповідає поділу цілого на дві частини і називається золотою”.
2. Уперше сформульовано основні положення методології дослідження гармонійної побудови композитів та юкстапозитів на прикладі золотої” пропорції як закономірності світобудови, що підпо­рядковує своїй дії всі об’єкти життя. Запропоновано оцінювати гармонійну побудову згаданих складних номінацій за допомогою лінгво-інформаційного підходу як базової форми дослідження словотвору. Цей підхід передбачає поєднання основ лінгвістичної теорії словотвору і деяких положень теорії інформації сучасних комп’ютерних технологій та уможливлює дослідження закономір­ностей гармонійної побудови композитів і юкстапозитів як на структурному, так і на фонетичному (акустичному) рівнях.
3. Уперше систематизовано кількісні показники гармонії за допомогою сімей золотих” р- і S-пропорцій, а також р-чисел Фібоначчі, які треба використо­вувати під час аналізу закономірностей структурної організації складних слів. Уведено поняття їхньої мовної надлишковості, рівень якої визначають параметри р і S. Досліджено складні слова на структурному та фонетичному рівнях.
4. Доведено, що наявність у побудові композитів і юкстапозитів на структурному і на фонетичному (акустичному) рівнях чітко визначених гармонійних пропорцій і часових співвідношень є закономірним. Це зумовлено тим, що механізм роботи людсько­го мозку безпосередньо впливає на процес формування мови як засобу людського спілкування взагалі і на появу складних номінацій композитів і юкстапозитів. У процесі словотворення людський мозок гнучко розв’язує проблему конструювання” складних номінацій, які були б гармонійними, зокрема зручними” й красивими” на структурному і фонетичному (акустичному) рівнях.
5. Спостережено, що гармонійну побудову багатокомпонентних складних слів, а саме: три- і чотирикомпонентних, на структурному рівні також виражають кількісні показники дихотомії і сімей золотої” p-пропорції. Установлено, що збільшення компонентів спричиняє збільшення значень p кількісних показників гармонії цих номінацій. Якщо серед кількісних показників гармонії у двокомпонентних складних словах переважає класична золота” 1-пропорція і дихотомія, то в трикомпонентних золоті” 1, 2 і 3-пропорції, а в чотирикомпонентних золоті” 2, 3, 4-пропор­ції і більше. 6.Уперше встановлено, що на фонетичному рівні гармонію звучання дво-, три-, чотирикомпонентних складних слів виражають такі показники: двокомпонентних сім’ї золотих” p і S-пропорцій, три- і чотириком­понент­них ­ тільки сім’ї золотих” p-пропорцій. Крім того, у чотирикомпонентних складних словах є показники з p=2, 3, 4 і більше, а класичної золотої” 1-пропорції немає. Доведено, що, по-перше, гармонійне словотворення слова з більшою кількістю компонентів вимагає введення вищого ступеня мовної надлишковості, тобто використання золотих” p-пропорцій з більшим p; по-друге, рівень мовної надлишковості в тих самих складних номінаціях на фонетичному рівні значно вищий, ніж на структурному.
7. Подальший розвиток дістала класифікація іменникових композитів за частиномовною належністю їхніх твірних основ. Виділено 8 основних типів іменникових композитів, що в свою чергу членуються на підтипи
8. Зроблено першу спробу проаналізувати звуко-складову побудову складних іменників на засадах моделі золотої” пропорції. Установлено, що для композитів сучасної української мови найтиповішим є вживання в постпозиції більшого за кількістю складів компонента незалежно від походження їхніх складників. Це зумовлено його граматичною оформленістю, а також більшою складністю його лексичної семантики.
9. Розглянуто роль осново- та словоскладання в різних терміно­сис­темах, виявлено закономірності побудови термі­нів­-композитів і термінів-юкстапозитів з фізики, математики, інформатики та обчислювальної техніки власне україн­сь­кого та іншомовного походження. Спостережено, що терміни-композити утворені за тими самими структурними моделями, що й композити та юкстапозити загальновживаної лексики. Тому кількісні показники зазначених термінів збігаються із золотою” 1, 2, 3, 4, 5-пропорціями та дихотомією. Висловлено припущення, що композитивний термін повніше, ніж однокореневий, відповідає основній вимозі до терміна, а саме: терміни-композити порівняно з простими термінами значно частіше моносемантичні, однозначні; ем

Список литературы

Висновки

1. На підставі проведеного дослідження, що ґрунтується на засадах концепції золотої” пропорції, встановлено, що двокомпонентні композитні іменники, прикметники, дієприк­метники, прислівники і дієслова, а також юкстапозити у формі іменників, прикметників та прислівників власне українського й іншо­мовного походження мають гармонійну побудову. Концепція золотої” пропорції визначає кількісні показники гармонійності структурної організації складних слів, що виявляється в упорядкуванні їхніх складників певним досконалим співвідношенням, яке відповідає поділові цілого на дві частини і є золотою” пропорцією.
2. У дослідженні гармонійної побудови складних слів у концепції золотої” пропорції доцільним є використання лінгво-інформацій­ного підходу як базової форми вивчення словотвору взагалі і композитів та юкстапозитів зокрема. Суть його полягає в поєднанні традиційних лінгвістичних методів і прийомів з методами та прийомами інформаційних технологій. Лінгво-інформаційний підхід на рівні структурного аналізу ґрунтується на засадах лінгвістичної теорії словотвору та деяких положеннях теорії інформації. На фонетичному рівні зазначений підхід передбачає використання апаратних засобів як інформаційно-вимірювальної системи мовних сигналів. Отже, лінгво-інформаційний підхід дає змогу досліджувати закономірності гармонійної побудови складних слів як на структурному, так і фонетичному рівнях. Порівняння кількісних показників на структурному рівні засвідчило, що домінанту двокомпонентних композитів і юкстапозитів повнозначних частин мови становлять одиниці, побудовані за сім’єю золотої” 1-пропорції (3531 слово). Друге місце посідають складні слова із сім’ї дихотомії (2718 слів), третє із сім’ї золотої” 2-пропорції (1071 слово). Обсяги сімей золотих” 3, 4, 5-пропорцій зовсім незначні (відповідно 257, 53, 7). Такий розподіл двокомпонентних складних слів є закономірним і вичерпним, тому нові складні одиниці, які з’являтимуться в мові, доповнюватимуть згадані вище сім’ї.
3. Гармонійність словотворення пов’язана з діяльністю головного мозку людини. Оскільки сама мова та її елементи є продуктом розумової діяль­ності мовця, то сприйняття ним гармонії на рівні абстрактного мислення відби­вається на побудові складних номінацій у вигляді гармонійних пропорцій між довжиною слова та його компонентами. Золоту” пропорцію як кількісний вияв гармонії спостережено в творчості людини, зокрема в поезії, і мовознавстві.
4. Гармонійність побудови багатокомпонентних складних слів виявляється як на структурному, так і на фонетичному рівнях (за допомогою інтонограм) шляхом оцінювання співвідношення довжини складної номінації та його великого компонента. Композити та юкстапозити на звуковому рівні належать до сімей золотих” р= 1, 2, 3, 4, 5-пропорцій і золотих” S=3, 4-пропорцій. Переважна їх більшість належить до сім’ї золотої” 1, 2-пропорції. Пропорції побудови деяких слів під час вимови і в їхньому писемному вигляді відрізняються. Ці слова належать до різних сімей. Проте в значної частини слів такі пропорції збігаються, тобто вони належать до тих самих сімей, що підтверджує чітку закономірність у побудові двокомпонентних складних слів. Було також використано багатоваріантний експеримент вимови того самого слова різними дикторами та одним диктором, який змінював темп мовлення. Він засвідчив, що у всіх випадках звучання складні слова є гармонійними, хоч кількісні показники можуть дещо відрізнятися.
5. Найбільший обсяг у композитних іменниках, прикметниках, дієприкметниках, прислівниках, дієсловах мають утворення іншомовного та власне українського походження, які входять до сім’ї золотої” 1-пропорції, відповідно 50,1% і 57 %. Друге місце за кількісним виявом належить складним одиницям, що сформували сім’ю дихотомії, причому отримані співвідношення для слів власне українського й іншомовного походження також близькі і становлять 24% та 20%. Збігаються відносні обсяги в сім’ях золотої” 2-пропорції: 13% та 12%.
6. Обсяг двокомпонентних композитів та юкстапозитів власне україн­ського походження пере­ви­щує обсяг таких одиниць іншо­мов­ного походження, а саме: композитних іменників власне українського походження 2431 слово, а іншомовно­го­ 1630; композитних прикметників власне українського по­ходження 3319, іншомовно­го­ 1587; композитних прислівників власне ук­ра­­їнського походження 370, іншомовно­го­ 22; композитних дієслів власне українського походження 136, іншомовно­го­ 30; композитних дієприкметників власне українського походження 110, іншомовно­го ­ не виявлено. Отже, загальна кількість композитів власне українського походження становить 6366 одиниць, а іншомовного 3269 слів.
Юкстапозитів іншо­мов­но­го походження, виражених іменниками, прикметниками, прислівниками, значно більше, ніж власне українських: 476 і 260 слів.
7. Гармонійну побудову три- і чотирикомпонентних складних слів репрезентують кількісні показники дихотомії і сімей золотої” р-пропорції. Систематизовано співвідношення розподілів дво-, три- і чотирикомпонентних складних одиниць. Збільшення кількості компонентів у структурі складних слів спричиняє те, що їхні кількісні показ­ники набувають більших значень р. За цими показниками гармонії у двокомпонентних складних словах переважає класична золота” 1-пропорція і дихотомія, у трикомпонентних золоті” 1, 2 і 3-пропорції, а в чотирикомпонентних золоті” пропорції з р=2, 3, 4 і більше. Композити є переважно двокомпонентними, рідше ­ триком­по­нент­ними і зовсім рідко чотирикомпонентними утвореннями.
8. На фонетичному рівні (за матеріалами інтонограм) гармонію побудови (звучання) три- і чотирикомпонентних складних слів представляють кількісні показники лише сім’ї золотих” р-пропорцій. Крім того, у чотири­компо­нентних складних словах наявні показники р=2, 3, 4 і більше, а класичної золотої” 1-пропорції немає Лінгво-інформаційний підхід засвідчив, що, по-перше, гармонійна побудова складного слова з більшою кількістю компонентів вимагає введення вищого ступеня мовної надлишковості, тобто використання золотих” р-пропорцій з більшим р; по-друге, рівень мовної надлишковості в тих самих складних номінаціях на фонетичному рівні значно вищий, ніж на структурному.
9. За частино­мовною належністю твірних основ композитні іменники становлять 8 основних типів, які членуються на певну кількість підтипів. Вони різні за своєю продуктивністю. Компоненти іменників-композитів пов’язуються сурядним та підрядним зв’язком за допомогою інтерфікса або без нього. Другий компонент таких іменників може ускладнюватися суфіксом або вживатися як самостійне слово.
10. Зовнішньою ознакою фонетичної оболонки складних іменників прикладкового характеру є співмірність у кількості складів обох їхніх компонен­тів. За цією ознакою вони формують три основних моделі. Для композитів сучасної української мови найтиповішим є вживання в постпозиції більшого за кількістю складів компонента незалежно від його походження. Це зумовлено граматичним оформленням цього компонента, а також більшою складністю його лексичної семантики.
11. Постпозитивні компоненти іншомовного походження типу -граф, -лог, -скоп, -тек, -метр та інші кваліфікуємо як корені. Такий статус засвідчують: їхня здатність сполучатися з іншими основами, префіксами, суфіксами та флексіями; у кінцевій позиції приєднуватися до початкової основи за допомогою з’єднувальної голосної. Виступаючи в постпозиції, іншомовні компоненти можуть мати якусь одну із цих ознак або весь набір, що свідчить про їхнє закріплення як кореневих елементів.
12. Статус слова і характер номінації іменники-юкстапозити найповніше виявляють за такими ознаками слова як основної лексичної одиниці: а) постійна номіна­тивність; б) ідіоматичність, ідентичність лексичного значення слова, його денотативність; в) цілісне оформлення слова, що забезпечує різноаспектне відтворення закладеного в ньому лексичного значення; г) наявність у компонентів юкстапозитів синонімічних слів; ґ) вживання поряд із юкстапозитами синонімів.
13. У сучасній термінології помітно зросла роль основоскладання. Якщо словники XIX і початку XX століття фіксують не більше 10% композитних термінів, то в сучасних технічних словниках вони становлять понад 22%. На збільшення кількості композитних термінів впливають два основні словоутворювальні процеси:
а) трансформація кореневих морфем в афіксальні (афіксоїди);
б) перетворення словотворчих морфем у самостійні лексеми.
Незважаючи на те, що питома вага терміноелементів іншомовного походження й досі залишається в українській мові великою, все-таки власне українські терміноелементи відіграють велику роль у поповненні термінів-композитів. На зміну давнім складним словам прийшли українські прості або складні лексеми. Однак характерною ознакою терміноскладання в сучасній українській мові є те, що чимало іншомовних терміноелементів набуває все більшої продуктивності. Доказом цього є активна сполучуваність іншомовних терміноелементів з українськими коренями у порівнянні з цими процесами у минулому столітті.
14. Терміни-композити утворилися за тими ж структурними моделями, що й композити загальновживаної лексики, а саме: кількісні показники проаналізованих термінів математики, фізики та інформатики збігаються із золотими” 1, 2, 3, 4, 5-пропор­ція­ми та дихотомією.
15. Стабілізація композитів відбулася упродовж XIX століття. Характерною ознакою процесу формування терміносистем є наявність у технічних словниках того часу складних слів-синонімів, які називали одні й ті ж наукові поняття. Активне зростання складних слів-термінів зумовило розширення групи морфем, які брали участь в утворенні розгорнутих гнізд композитів. Кількісно поповнювалися й самі групи термінів з певним компонентом. Найбільші групи композитів тепер налічують у своєму складі більше 150 термінів, а в XIX столітті вони мали в своєму складі в середньому 10 20 термінів.
Продуктивність одних терміноелементів згодом була втрачена (род-, твор-), актуальність інших була збережена упродовж всієї історії української термінології (водо-, вугле-, мір-), вживаність третіх (авто-, теле-, електро-, радіо-, авіа-, кіно-, відео- та ін.) зросла лише в останні десятиліття XX ст.
16. Композитний термін має перевагу над простим: він переважно однозначний; неемоційний,” оскільки входження коренів слів з емоційною ознакою до складу композитів трапляється зрідка. Значення компонентів композитів здебільшого не зазнають деформації, вони стабільні протягом тривалого часу. Композити-терміни на відміну від словосполучень економічніші, структурно цілісніші. Композитний термін являє собою цілісно оформлену одиницю не тільки в граматичному, але й у семантичному плані.
17. Сучасні терміни-композити фізики, математики та інформатики перебувають у певному лексико-семантичному зв’язку між собою. Цей зв’язок засвідчують спільні тематичні групи у відповідних терміносистемах. До таких груп належать ті, що називають розділи, галузі наук, прилади, устаткування, одиниці виміру тощо. Вони є тією базою, що об’єднує композитні утворення фізики, математики та інформатики на семантичному рівні.

18. Результати дослідження гармонії побудови складних слів у концепції золотої” пропорції на структурному й особливо на фонетичному рівнях мають науково-теоретичне й прикладне значення не тільки для мовознавства, а й у розв’язанні актуальних науково-технічних завдань, зокрема в розпізнаванні мови та в автоматизованому обробленні текстів. Це актуально, тому що останнім часом набуває поширення цифровий запис текстів з голосу, що використовує комп’ютерні технології та засоби мультимедіа, з’являються системи для керування голосом різно­манітних автоматів, роботів-маніпуляторів на базі комп’ютеризованих систем керування і штучного інтелекту. Отримані результати можуть допомогти в розв’язанні й зворотного науково-технічного завдання синтезу людського голосу для автоматизованого озвучування письмових текстів або інших інформаційних повідомлень. За допомогою комп’ютерних технологій можливе створення робота-диктора, який буде ідеально” з погляду людини вимовляти слова, речення й тексти, зокрема використовуватиме гармонійні конструкції складних слів, чітко ставитиме логічний наголос у реченнях, виділятиме гармонійний центр тощо.

СПИСОК використаних літературних джерел

1. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література. 1978. № 11. С. 22 29.
2. Horecky J/ Morfematiká štructúra slovenčiny. Bratislava, 1964. 194 s.
3. Лопатин В.В. Русская словообразовательная морфемика. М.: Наука, 1977. 315 с.
4. Kowalik K. Morfotaktika // Gramatyka wspólczesnego jezyka polskiego. Morfologia. Warszawa, 1984. S. 513 545.
5. Bosák J., Buzassyová K. Východiská morfémovej analýzy. Bratislava, 1985. 131 s.
6. Laskowsky R.Morfem // Gramatyka wspólczesnego S. 38 51.
7. Оливерус З.Ф. Морфемный анализ русского языка // Проблемы современной лингвистики. Praha, 1967. С. 9 78.
8. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1973. 186 с.
9. Морфологічна будова сучасної української мови / За ред. М.А. Жовто­брю­ха. К.: Наук. думка, 1975. 208 с.
10. Морфемна структура слова / За ред. М.М. Пещак . К.: Наук. думка, 1979. 334 с.
11. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 209 с.
12. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1999. 207 с.
13. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Морфемні структури слів у сучасній українській літературній мові // Мовознавство. 1991. № 4. С. 10 18.
14. Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі. К.: Рад. школа, 1985. 127 с.
15. Плющ П.П. Історія української літературної мови. К.: Вища школа, 1971. 423 с.
16. Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. К.: Вища школа, 1970. 188 с.
17. Історична граматика української мови. К.: Рад. школа, 1962. 510 с.
18. Клименко Н.Ф. Глибина слова сучасної української літературної мови // Структурні рівні мови і методи їх дослідження. К.: Наук. думка, 1972. С.83 99.
19. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1988. № 3. С. 27 34.
20. Русанівський В.М. Дієслово рух, дія, образ. К.: Рад. школа, 1977. С.141 196.
21. Ковалик І. І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах в порівнянні з іншими слов’янськими мовами. К.: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. 153 с.
22. Русанівський В.М. Структура українського дієслова. К.: Наук. думка, 1971. 315 c.
23. Родзевич Н.С. Про будову складних слів у сучасній українській мові // Українська мова в школі. 1952. № 6. С.10 19.
24. Горпинич В.О. Відтопонімічні прикметники в українській мові.: Питання теорії і історії словотвору. К.: Вища школа, 1976. 140 с.
25. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. К.: Вища школа, 1993. 366 с.
26. Богуцька М.П. Структурно-словотвірні особливості української термі-нології // Склад і структура термінологічної лексики української мови. К.: Наук. думка, 1984. 190 с.
27. Бурячок А.А. Спільні словотворчі процеси в іменниковій термінології східнослов’янських мов // Науково-технічний прогрес і мова. К.: Наук. думка, 1976. 85 с.
28. Гончаренко Л.С. Про основні процеси розвитку науково-технічної лексики слов’янських мов // Взаємовплив слов’янських мов і літератур. К.: Вища школа, 1972. С. 47 54.
29. Марченко В.С. Структурно-словотвірні особливості української терміно­логічної лексики // Склад і структура термінологічної лексики української мови. К.: Наук. думка, 1984. 163 с.
30. Овчаренко В.М. Структура і семантика науково-технічного терміна. Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1968. 71 с.
31. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, І985. 360 с.
32. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучас­ній українській мові. ­ К.: Наук. думка, 1984. 251 c.
33. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. К.: Вища школа, 2000. 429 с.
34. Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. 235 с.
35. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1989. 334 с.
36. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. школа, 1971. 118 с.
37. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. К.: Вища школа, 1987. 349 с.
38. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1965. 402 с.
39. Сучасна українська літературна мова / За ред. П.С. Дудика. К.: Вища школа, 1987. 165 с.
40. Шевчук О.С. Аналіз творення слів під час вивчення частин мови // Українська мова і література в школі. 1982. № 9. С.30 45.
41. Лопатин В.В., Улуханов И.С. О некоторых принципах морфемного анализа слов // Известия АН СССР. ОЛЯ М., 1963. Вып. 3. Т.ХХП. С.190 203.
42. Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1987. 263 с.
43. Матвіяс І.Г. Курс сучасної літературної мови. Морфологія. К.: Рад. школа, 1962. 164 с.
44. Клименко Н.Ф. Морфологічна будова композитів // Морфологічна будова сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1975. С. 5 34.
45. Клименко Н.Ф. Словоскладання. Абревіація // Словотвір сучасної української літературної мови. К.: Наук. думка, 1979. С. 314 402.
46. Городенська К.Г. Префіксально-суфіксальний словотвір // Словотвір сучас­ної української літературної мови. К.: Наук. думка, 1979. С. 285 314.
47. Ломоносов М.В. Полное собрание сочинений: Труды по филологии. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1952. Т.7. 422 с.
48. Чемерисов М.Т. Складні слова в українській мові // Наукові записки Запорізького пед. ін-ту. Запоріжжя, 1957. С.56 63.
49. Греч Н.И. Практическая русская грамматика. 10-е изд. СПб., 1845. 431с.
50. Греч Н.И. Краткая русская грамматика. Санкт-Петербург, 1827. 578 с.
51. Востоков А. Х. Русская грамматика. Санкт-Петербург, 1839. 402 с.
52. Павский Г. Филологические наблюдения над составом русского языка. Санкт-Петербург, 1850. 219 с.
53. Давыдов И. Опыт общеобразовательной грамматики русского языка. СПб., 1852. 156 с.
54. Буслаев Ф. Историческая грамматика русского языка. М.: Наука, 1863. Ч 1. 511 с.
55. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. М.: Просве­ще­ние, 1985. 319 с.
56. Щерба Л.В.Очередные проблемы языкознания // Известия АН СССР. Отделение лит-ры и языка. М., 1945. Т.4. С. 78-95.
57. Погодин А.Л. Следы корней-основ в словянских языках. Варшава, 1903. 534 с.
58. Фортунатов.Ф.Ф. // Избранные труды: В 2-х т. М.: Учпедгиз, І956. Т.І. 456 с.
59. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961. Вип. 2. 232 с.
60. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. Л.: Наука, 1941. 658 с.
61. Шахматов А.А. Труды по современному русскому языку. М.: Учпедгиз, 1952. 758 с.
62. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. М.: Наука, 1935. 195 с.
63. Дослідження з словотвору та лексикології. К.: Вища школа, 1985. 180 с.
64. Виноградов В.В. Русский язык. М.: Высшая школа, 1986. 639 с.
65. Виноградов В.В. Вопросы современного русского словообразования // Русский язык в школе. 1951. № 2. С.2 10 с.
66. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Булаховського Л.А. К.: Рад. школа, 1951. 518 с.
67. Булаховский Л.А. Деэтимологизация сложений в русском языке // Труды инсти­тута русского языка АН СССР. М., 1951. Т.1. С.93 102.
68. Шанский Н.М. Основы словообразовательного анализа. М.: Просвещение, 1953. 160 с.
69. Моисеев А.И. Основные вопросы словообразования в современном русском литературном языке. Л.: Наука, 1987. 240 с.
70. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Избранные труды по русскому языку. М.: Просвещение, 1959. 228 с.
71. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
72. Русская грамматика. М.: АН СССР, 1980. Т.І. 652 с.
73. Гонцова С.А. Словообразование в научно-технической термино­логии. Алма-Ата, 1990. 232 с.
74. Гужва Ф.К. Современный русский литературный язык. К.: Рад. школа, 1978. 189 с.
75. Молочко Г.А., Фо­­ми­­­на А.П., Хмелевская Е.С.. Современный рус­ский язык. Словообразование. М.: Наука, І984. 253 с.
76. Розенталь Д.Э. Современный русский язык. М.: Высшая школа, 1991. 559 с.
77. Быкова Л.0. Современный русский литературный язык. Харьков: Изд-во Харьков. гос. ун-та, 1974. 198 с.
78. Цыганенко Г.П. Состав слова и словообразование в русском языке. К.: Рад. школа, 1978. 152 с.
79. Абакумов С.И. О сложных словах в русском языке // Русский язык в школе. 1946. №3 4. С.18 25.
80. Галенко И.Г. Сложные слова в русском языке II пол. 19 в.: Автореф. дис. ... канд.филол. наук: 10.02.01 / Киевск. гос. пед. ин-т. К., 1953. 21 с.
81. Привалова М.И. Сложные слова и их функции в художественных произведениях Салтыкова-Щедрина: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Ленинград. пед. ин-т. Л., 1953. 28 с.
82. Немченко В.Н. Современный русский язык. Словообразование. М.: Наука, 1984. 255 с.
83. Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Наука, 1990. 438 с.
84. Ільїн В.С. Префікси в сучасній українській мові. К.: Вища школа, 1953. 206 с.
85. Miklosich F.Vergecichende Grammatik der slavichen Sprachen, Bd.2 Stammbildungs lehre, wien. 1875, t.I.
86. Yagic I.V.Die Slovischen composita in ikrem sprachegschiehleichen anftretten. Arehiv fur slovischen filologil. Berlin, 1898. Band XX. P.519 556; Berlin, 1899. Band XXI. P.28 43.
87. Лось И.Л. Сложные слова в польском языке. Исследования И.Л.Лося. СПб, 1901. 200 с.
88. Dickenmann E. Untersuchungen uber dir naminal komposition in Russisehen, Zeiprid. 1934. Р.265.
89. Василевская Е.А. Словосложение в русском языке. М.: Учпедгиз, 1962. 132 с.
90. Кочергин В.А. Словосложение в эпическом санскрите: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1950. 16 с.
91. Родзевич Н.С. Словосложение в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол.наук: 10.02.04 / Киевск. ун-т. К., 1950. 28 с.
92. Касаткин А.А. Сложные имена существительные в современном итальянском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05 / Ленинград. пед. ин-т. ­ Л., 1951. 26 с.
93. Ахманова О.С. О разграничении слова и словосочетания: Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.01 / Моск. пед. ин-т. М., 1954. 32 с.
94. Шанский Н.М. Основы словообразовательного анализа. М.: Просвещение, 1953. 160 с.
95. Рудницький Е. Складні слова в українській мові. К.: Рад. школа, 1930. 356 с.
96. Чемерисов М.Т. Складні слова в українській мові // Наукові записки Запорізького пед. ін-ту. Запоріжжя, 1957. С.56 63.
97. Доленко М.Т. Складні прикметники в сучасній українській мові // Українська мова в школі. 1956. №1. С. 18 25.
98. Григорьев В.П. О границах между словосложением и аффиксацией // Вопросы языкознания. 1956 . № 4 . С. 38 52.