СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”

На правах рукопису

ЗАСЄКІНА Лариса Володимирівна

УДК 159.925: 159.923.35

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 загальна психологія, історія психології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант:
Пасічник Ігор Демидович
доктор психологічних наук, професор

Острог 2006

ЗМІСТ
ВСТУП..5
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУ ..14
1.1. Психометричний підхід до дослідження інтелекту...15
1.2. Когнітивний підхід до дослідження інтелекту...26
1.3. Нейрофізіологічний підхід до дослідження інтелекту..43
1.4. Соціокультурний підхід до дослідження інтелекту...49
Висновки до розділу 1...71
РОЗДІЛ ІІ. ІНТЕЛЕКТ І ОСОБИСТІСТЬ...75
2.1. Інтелект у структурі особистості.....75
2.2. Види інтелектуальних конструктів особистості....88
2.2.1. Поняття практичного інтелекту.....88
2.2.2. Поняття соціального інтелекту......91
2.2.3. Поняття емоційного та мотиваційного інтелекту....93
2.3. Емпіричне вивчення загального рівня академічного інтелекту
та особистісних властивостей ...98
Висновки до розділу 2....103
РОЗДІЛ ІІІ. МОДЕЛЬ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУ.107
3.1. Специфіка інтелекту в контексті аналітико-синтетичної методології..107
3.2. Конструювання структурно-функціональної моделі інтелекту..125
3.2.1. Соціокультурний рівень інтелекту .....127
3.2.2. Метакогнітивний рівень організації інтелекту...140
3.2.3. Емпіричне дослідження метакогнітивного рівня інтелекту...155
3.2.4. Когнітивно-афективний рівень інтелекту...164
Висновки до розділу 3..186
РОЗДІЛ ІV. ПСИХІЧНА РЕАЛЬНІСТЬ У КОНТЕКСТІ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ІНТЕЛЕКТУ...190
4.1. Особливості структурно-функціональної організації інтелекту
у пізнавальній діяльності суб’єкта190
4.2. Розв’язання вербально-логічних, математичних
та просторових задач .195
4.3. Розв’язання практичних та творчих задач..208
4.4. Нейропсихологічні принципи у контексті структурно-функціональної
організації інтелекту ...215
Висновки до розділу 4.222
РОЗДІЛ V. ЗНАЧЕННЯ ЯК ОПИСОВА КАТЕГОРІЯ
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУ..225
5.1. Значення як інтегральна характеристика інтелектуальної
діяльності особистості.. ..239
5.2. Категорія значення у структурно-функціональній
організації інтелекту...243
5.3. Методика дослідження..237
Висновки до розділу 5.258
РОЗДІЛ VІ. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУ...260
6.1. Емпіричне вивчення соціокультурного рівня інтелекту.....261
6.2. Емпіричне вивчення метакогнітивного та когнітивно-
афективного рівнів інтелекту269
6.3. Емпіричне вивчення функціонування структур знань у розв’язанні
творчих задач..275
6.4. Особливості структурно-функціональної організації інтелекту
у процесі розв’язання практичних задач..281
Висновки до розділу 6....288
РОЗДІЛ VII. ВАРІАТИВНІСТЬ ТА ДИНАМІЧНІСТЬ
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
ІНТЕЛЕКТУ СУБ’ЄКТА ПІЗНАННЯ291
7.1. Інтелект як стійка властивість особистості.291
7.2. Індивідуальні відмінності у структурно-функціональній
організації інтелекту..295
7.3. Структурно-функціональна організація інтелекту та особистісні
стани і властивості...305
7.4. Мотиваційні утворення як джерело інтелектуальної діяльності
суб’єкта пізнання .313
7.5. Структурно-функціональна організація інтелекту та
особливості інтерперсональної взаємодії .325
7.6. Концепти як описові одиниці динамічності структурно-функціональної
організації інтелекту суб’єкта пізнання ..332
7.7. Концептуалізація як вираження взаємодії інтелекту та афекту...353
Висновки до розділу 7.359
ВИСНОВКИ..362
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....366

ВСТУП
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку наукової думки відбувається інтеграція різних галузей гуманітарного знання з метою глибшого розуміння природи людського розуму, інтелектуальних ресурсів особистості, яка не лише відтворює реальність, що виявляється у фіксованій картині світу, а є активним творцем цієї реальності, частиною світу цілісного, динамічного і мінливого. На тлі соціально-економічних, політичних, національно-культурних перетворень постає необхідність формування високоінтелектуальної, активної особистості, яка не лише адаптується до швидкого та мінливого світу як пасивний спостерігач, а й здатна сама передбачати його динаміку і виступати рушійною силою його перетворення. У такому баченні нагальним постає питання про вивчення організації інтелекту, його потенціалу та функціонального призначення у психічному відображенні, узагальненні та перетворенні дійсності.
Як наслідок, психологія інтелекту на сучасному етапі оформлюється у розмаїття напрямів дослідження академічного, практичного, емоційного, соціального інтелектів, у контексті яких інтелект трактується як здатність до абстрактного мислення, здатність ефективної адаптації до навколишнього середовища, здатність до глибинного пізнання світу з метою його передбачення та доцільного перетворення.
Проте, усі ці види, на жаль, не об’єднуються в єдине родове поняття інтелект”, оскільки не мають того єдиного стрижня, на основі якого можна було б провести класифікацію всіх видів інтелекту. Відтак, особливої значущості набуває таке тлумачення природи інтелекту, яке охоплювало б усі сторони психічного відображення, узагальнення, перетворення дійсності та висвітлювало його функціональне призначення у життєдіяльності особистості.
Міра наукової розробленості проблеми. Узагальнення відомостей, поданих у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі, свідчить про те, що існує низка досліджень, в яких розроблялися окремі аспекти означеної проблеми. Так, вивчення динамічної смислової системи як єдності інтелекту та афекту, що повинно стати визначальним у дослідженні організації інтелекту, є провідним методологічним положенням у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського. При цьому підкреслюється необхідність урахування ролі соціальної детермінації у генезі вищих психічних функцій та можливості їх вивчення через категорію значення у вигляді життєвих і наукових понять.
Виокремлення у природі інтелекту чуттєвого компонента у вигляді дивергентних здібностей у моделі Дж. Гілфорда, інтуїції в теоріях Д. Голмена, М.Л. Смульсон, архетипних форм як інтелектуальних утворень у теоріях О.Б. Старовойтенко, М.О. Холодної, практичного, соціального та емоційного інтелекту в працях Р. Бар-Она, О.І. Власової, Д. Голмена, Е.Л. Носенко, Р. Стернберга свідчить про поступовий відступ від класичного розуміння інтелекту лише як здатності до абстрактного мислення. Адже відсутність цієї здатності часто компенсується іншими ресурсами суб’єкта пізнання в різних видах діяльності, що приводить до відтворення, прогнозування та перетворення дійсності.
Результати аналізу основних теоретичних уявлень та експериментальних даних щодо організації інтелекту як важливої особистісної властивості та інструмента суб’єкта пізнання дали змогу виділити основні положення про сутність і розвиток особистості як суб’єкта цілісної життєдіяльності (К.О. Альбуханова-Славська, Б.Г. Ананьев, М.Й. Боришевський, А.В. Брушлінський, Ж.П. Вірна, О.М. Леонтьєв, Г.В. Ложкін, П.В. Лушин, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко, В.О. Татенко та ін.); соціальні витоки усіх вищих психічних функцій та необхідність їх вивчення у розрізі філогенетичного та онтогенетичного розвитку (Л.С. Виготський, О.М. Лактіонов, О.Р. Лурія); значення як засіб відображення, узагальнення та перетворення дійсності (А.Ю. Агафонов, О.Ю. Артемьєва, О.Ф. Бондаренко, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, В.Ф. Петренко); особливості процесу розв’язування задач (Г.О. Балл, А.Б. Коваленко, Г.С. Костюк, В.О. Моляко, І.Д. Пасічник, В.А. Якунін); семіотичні та герменевтичні дослідження дискурсу (З.С. Карпенко, М. Коул, Ю.М. Лотман, В.Д. Потапова, В.М. Розін, Ю.С. Степанов, Н.В. Чепелєва та ін.); особливості сприймання, розуміння, породження інформації (Дж. Андерсон, Дж. Брунер, Х. Гейвин, П.І. Зінченко, Т.П. Зінченко, Р. Солсо, І. Хофман та ін.); теорії інтелекту та інтелектуальних здібностей (Г. Айзенк, Т. Бейтс, Л.Ф. Бурлачук, Б.М. Величковський, О.І. Власова, Д. Векслер, Ф. Вернон, Х. Гарднер, Дж. Гілфорд, Д.Гоулман, В.М. Дружинін, Р. Кетелл, Е.Л. Носенко, Ж.Піаже, Дж. Равен, М.Л. Смульсон, Ч. Спірмен, О.Б. Старовойтенко, Р. Стернберг, Л. Терстоун, М.О. Холодна та ін.). Однак, не було приділено достатньої уваги структурно-функціональній організації інтелекту, варіативності та динамічності інтелекту особистості як суб’єкта цілісної життєдіяльності.
Отже, актуальність нашого дисертаційного дослідження зумовлюється посиленням інтересу до вивчення інтелекту як пізнавальної здатності людини до усіх рівнів психічного відображення, узагальнення, перетворення дійсності та пожвавленням досліджень, спрямованих на визначення функціонального призначення інтелектуальних ресурсів у життєдіяльності особистості в мінливих умовах соціального середовища.
Об’єктом дослідження виступає організація інтелекту особистості як суб’єкта цілісної життєдіяльності.
Предмет структурно-функціональні та динамічні особливості організації інтелекту особистості.
Мета дослідження полягає в установленні структурно-функціональної організації інтелекту; виявленні варіативності та динамічності інтелекту через його взаємодію з мотиваційними особливостями, особистісними станами та властивостями, стилями інтерперсональної взаємодії та визначенні траєкторії інтелектуальної активності суб’єкта пізнання.
Відповідно до мети були поставлені такі основні завдання:
1. Здійснити теоретичний аналіз поняття інтелект” та виділити основні напрями його дослідження на сучасному етапі розвитку психологічної думки.
2. Розробити загальну теоретичну модель структурно-функціональної організації інтелекту.
3. Дослідити можливості зазначеної моделі у контексті розв’язання різних видів задач.
4. Виявити описову категорію для емпіричного дослідження структурно-функціональних характеристик інтелекту, зокрема соціокультурного, метакогнітивного та когнітивно-афективного рівнів.
5. Визначити варіативність структурно-функціональної організації інтелекту через особливості поєднання:
а) метакогнітивних та когнітивно-афективних утворень в інтелектуальній діяльності суб’єкта;
б) інтелекту та особистісних характеристик, стилів інтерперсональної взаємодії.
6. Дослідити динамічність структурно-функціональної організації інтелекту через вивчення смислової системи як єдності інтелекту та афекту.
Методи дослідження. Для реалізації завдань дослідження було дібрано комплекс методів: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, аналіз концептуального апарату дослідження інтелекту, емпіричні методи дослідження спостереження, бесіди, тестування з використанням стандартизованих та проективних методик. Статистична обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою дисперсійного та кореляційного аналізу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:
- здійснено культурно-семіотичну реконструкцію проблеми колективного інтелекту, який лежить в основі соціокультурного рівня структурно-функціональної організації інтелекту та зумовлює його філогенетичний (архетипний і національно-культурний) та онтогенетичний аспекти;
- виділено метакогнітивний рівень організації інтелекту, який охоплює ментальну репрезентацію задачі, метакогнітивну перцепцію, метакогнітивні стратегії усвідомлення, планування, управління та рефлексії;
- визначено когнітивно-афективний рівень інтелекту, який представлений змістовою (фрейми, скрипти, схемати) та операціональною сторонами (стратегії алгоритмічні та евристичні);
- на теоретичному та емпіричному рівнях обґрунтовано доцільність використання значення слова як основної описової категорії структурно-функціональної організації інтелекту та визначено різні види значень з метою опису особливостей функціонування різних рівнів та структурних компонентів інтелекту;
- виявлено зв’язок структурно-функціональної організації інтелекту з особистісними характеристиками людини та стилем її інтерперсональної взаємодії через використання значення слова як засобу відображення, узагальнення та перетворення дійсності;
- виділено концепти для вивчення смислової системи як єдності інтелекту та афекту, котра визначає траєкторію інтелектуальної активності суб’єкта пізнання;
- здійснено психолого-історичну реконструкцію концептів, що відображають динамічність структурно-функціональної організації інтелекту суб’єкта пізнання від філогенетичних пізнавальних матриць у вигляді знаків-символів, знаків-моделей та знаків-означень до творчо-продуктивних, прагматично-адаптивних та науково-прогностичних концептів.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні методологічної основи конструювання моделі структурно-функціональної організації інтелекту; поглибленні уявлення про соціокультурні, метакогнітивні та когнітивно-афективні утворення у структурно-функціональній організації інтелекту; розкритті психологічних особливостей розв’язання вербально-логічних, математичних, просторових, практичних та творчих задач у контексті запропонованої моделі інтелекту; репрезентації видів значень відповідно до етапів їх утворення та особливостей інтелектуальної діяльності суб’єкта; поглибленні уявлень про динамічну смислову систему як взаємодію інтелекту й афекту та можливість її вивчення через процес концептуалізації.
Практична значущість дослідження полягає у тому, що результати вивчення структурно-функціональної організації інтелекту особистості через категорію значення можуть бути використані у психологічній практиці у вигляді: рекомендацій з діагностики інтелекту; розробки технологій психолого-педагогічного розвитку інтелектуальних можливостей суб’єктів у навчально-виховному процесі з урахуванням структурно-функціональної організації інтелекту. Розроблені та апробовані психолінгвістичні методи визначення структурно-функціональної організації інтелекту особистості можуть бути використані у різних дослідницьких проектах. Їх використання особливо доцільне у галузі когнітивної психології, психології особистості, соціальної психології, політичної та етнічної психології, психології ЗМІ, прикладних психологічних галузях психолінгвістиці та психосемантиці. На основі результатів дослідження було створено навчальні курси Психолінгвістика”, Когнітивна психологія” для студентів, магістрантів психологічних та філологічних факультетів.
Надійність та вірогідність результатів забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень, відповідністю методів меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірок, застосуванням методів статистичної обробки отриманих даних.
Особистий внесок автора. Розроблені теоретичні положення й отримані емпіричні результати належать винятково автору. У шести наукових працях, написаних у співавторстві, доробок здобувача полягає у визначенні загальної ідеї, теоретичному аналізі проблеми, узагальненні експериментальних даних, формулюванні висновків. Розробки та ідеї співавторів у дисертації не використовувались.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження є складовою загальнокафедральних планів науково-дослідної роботи Національного університету Острозька академія”, пов’язане з комплексною темою, над якою працює вищий навчальний заклад, а саме Актуальні проблеми відродження Острозької академії (історико-філософські, психолого-педагогічні аспекти)” та зумовлене необхідністю реалізації розділу Психологічні основи інтелектуального розвитку особистості” (протокол № 3 від 6.09.2001). Тема затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету Острозька академія” (протокол № 3 від 27.10.2005 р.) та Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 20 грудня 2005 року).
Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження знайшли застосування у діагностичних програмах вивчення структурно-функціональної організації інтелекту студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки, Національного університету Острозька академія”, Волинського інституту економіки та менеджменту. Результати дослідження впроваджені у наукову практику та навчальний процес Запорізького національного університету, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Донецького національного університету, Рівненського державного гуманітарного університету, а також у навчальні програми центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій при Волинській обласній державній адміністрації.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації дістали своє відображення в публікаціях автора, доповідалися й обговорювалися на розширених засіданнях кафедри психолого-педагогічних дисциплін Національного університету Острозька академія”, кафедри загальної та соціальної психології Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Результати проведеного дослідження представлялися автором на таких наукових та науково-практичних конференціях і семінарах: міжнародній науковій конференції ЮНЕСКО Лінгвапакс VIII На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур до культури миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000); міжнародній науковій конференції Дискурс як об’єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001); міжнародній науково-методичній конференції Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (Київ, 2001); всеукраїнській науково-методичній конференції Актуальні проблеми підготовки перекладачів” (Луцьк, 2002); науково-практичному семінарі Саморозвиток особистості, спільноти, організації: теорія та практика” (Луцьк, 2003); VI Костюківських читаннях Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003); міжнародній науково-практичній конференції Актуальні проблеми перекладознавства та іноземної філології” (Луцьк, 2004); VII Конгресі міжнародної Асоціації прикладної психолінгвістики Ключові завдання психолінгвістики у новому столітті” (Чешин, Польща, 2004); науково-практичному семінарі Проблеми прикладної лінгвістики” (Луцьк, 2004); всеукраїнській науково-практичній конференції Гендерні аспекти в методологіях гуманітарних наук” (Луцьк, 2005); ІІ міжнародній науково-практичній конференції Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (Дрогобич, 2005); І всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005); міжнародній науково-практичній конференції Державна мова: соціально-психологічні аспекти функціонування в освітньому, науковому та побутовому просторі” (Луцьк, 2005); міжнародній науковій конференції Інновації і відтворення в культурах та спільнотах” (Відень, Австрія, 2005).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження опубліковані у 42 працях, в тому числі в 1 монографії, 1 навчальному посібнику, 22 статтях у фахових журналах, 17 статтях у збірниках матеріалів наукових конференцій і семінарів, 1 тезах.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Переважна більшість нових ідей та підходів у науці виникає на межі різних наукових галузей. Їх поява часто стимулюється, на наш погляд, двома основними причинами. Передусім, кризовими станами загальноприйнятих уявлень та поглядів. По-друге, аналітико-синтетичною логікою досліджень, у контексті якої розрізнені ідеї та підходи втілюються у цілісну картину світу.
У кризовому стані опинилася сучасна психологія інтелекту, в межах якої класична традиція аналітичного підходу до вивчення лише структури чи функції гальмує трактування інтелекту як психічної реальності, якій притаманні структурно-функціональні особливості організації. Унаслідок цього, як і в історії психології на початку ХХ століття, що розглядалося Л.С. Виготським як виникнення багатьох психологій”, у теоріях інтелекту виокремлюють дедалі більше видів інтелекту: академічний, практичний, соціальний, емоційний, мотиваційний.
Отже важливого значення на сучасному етапі набуває визначення чітких методологічних основ, завдяки яким можна звести до єдності, узагальнити усі різнорідні проблеми” інтелекту, знайти їх спільний корінь, виділити в них основне, головне, віднайти визначне” [54, с. 17].
Такою методологічною основою в нашому дослідженні виступає аналітико-синтетична логіка, яка конкретизується такими методологічними положеннями: одночасна цілісність та диференційованість інтелекту, єдність індивідуального, особистісного та суб’єктного у носія психічного, трактування інтелекту як здатності до психічного відображення від архетипних до абстрактних форм узагальнення дійсності. Реалізація аналітико-синтетичної логіки дає змогу підійти до вивчення єдності інтелекту та афекту, а відтак, визначити місце та роль інтелекту в життєдіяльності особистості як суб’єкта пізнання.
Результати проведеного дослідження структурно-функціональної організації інтелекту особистості дають змогу розглядати інтелект як пізнавальну здатність до усіх рівнів психічного відображення дійсності, її узагальнення та перетворення, яка пронизує різноманітні сфери особистісного буття людини та визначає траєкторію пізнавальної активності суб’єкта життєздійснення.
1. Відповідно до принципів соціальної детермінованості усіх вищих психічних функцій, індивідуальних відмінностей та диференційованості пізнавальних процесів, єдності когнітивної та афективної сфер у пізнавальній діяльності людини, структурно-функціональна організація інтелекту особистості містить соціокультурний, метакогнітивний та когнітивно-афективний рівні.
2. Соціокультурний рівень інтелекту охоплює два основні компоненти, які відображають інтелектуальний розвиток особистості філогенетичний та онтогенетичний. Філогенетичний компонент представлений архетипними та національно-культурними утвореннями. Онтогенетичний компонент відтворює інтелектуальний розвиток особистості від породження синкретичних образів через поняття-комплекси до утворення істинних понять як основних актів відображення та узагальнення дійсності.
3. Метакогнітивний рівень інтелекту представлений структурами та процесами, які зумовлені внутрішніми ментальними репрезентаціями навколишньої дійсності. Метакогнітивний рівень містить ментальну репрезентацію задачі; метакогнітивну перцепцію, що представлена індивідуальними способами кодування та обробки інформації, самооцінкою актуальної мотивації та емоційних станів; метакогнітивні стратегії усвідомлення, планування, управління, рефлексії, які застосовуються на орієнтувально-дослідницькому етапі розв’язання задач.
4. Когнітивно-афективний рівень інтелекту охоплює структури представлення знань та когнітивні стратегії. До когнітивно-афективних структур представлення знань належать фрейми, скрипти, схемати. Виділені структури представлення знань зумовлюють перебіг основних розумових операцій суб’єкта та відповідні когнітивні стратегії у розв’язанні задач: алгоритмічні (пошукові, комбінувальні), евристичні (зовнішні, внутрішні, змішані).
5. Описовою одиницею структурно-функціональної організації інтелекту особистості є значення слова як специфічний засіб відображення, узагальнення та перетворення дійсності, яке представлене трьома видами: значення як чуттєва тканина відображення дійсності (життєве поняття у вигляді асоціативного, конотативного, ситуативного значень), значення як наукове поняття, значення як особистісний смисл (концепт).
6. Наукове поняття як узагальнене та категоризоване відображення дійсності слугує описовою одиницею фреймів. Ситуативне та конотативне значення, які відтворюють перебіг життєвих подій та їх емоційний супровід, слугують описовими одиницями скриптів. Асоціативне та конотативне значення як образне відображення дійсності слугують описовими одиницями схемат. Концепти як поєднання понять, якими оперує суб’єкт, у сукупності з емоційними та мотиваційними особистісними утвореннями слугують описовими одиницями смислової системи як єдності інтелекту й афекту, що визначає траєкторію пізнавальної діяльності суб’єкта.
7. Розв’язання академічних, практичних, творчих задач ґрунтується на різних сполученнях метакогнітивних та когнітивно-афективних утворень, що визначають ефективність розв’язання цих задач.
8. Інтелектуальні процеси конструювання дійсності у вигляді наукових чи життєвих понять виявляють взаємозв’язки у глобальному контексті людського існування взаємодії з фізичним та соціальним світом. У цій взаємодії структурно-функціональна організація інтелекту нерозривно пов’язана з особливостями мотивації та емоцій як інтегральних особистісних властивостей суб’єкта пізнання. Зв’язок інтелекту з інтегральними особистісними властивостями репрезентує смислова система як єдність інтелекту та афекту, що може бути описана через науково-прогностичні, творчо-продуктивні та прагматично-адаптивні концепти. Науково-прогностичні концепти дають змогу розглядати теоретиків як активних діячів у психічному відображенні, передбаченні та доцільному перетворенні дійсності, що стимулюється внутрішньою мотивацією до пізнання та інтенцією до знаходження причинно-наслідкових відношень між різними явищами дійсності. Траєкторія пізнавальної діяльності креативів визначається творчо-продуктивними концептами, які виражають інтуїтивно-почуттєве відображення дійсності, виявлення оригінальних та унікальних способів пізнання, що спрямовується внутрішньою мотивацією. Внутрішня мотивація креативів, на противагу теоретикам, пов’язана не з об’єктивованим/ категоріальним структуруванням дійсності, а суб’єктивним, чуттєвим враженням та задоволенням яскраво вираженого афективного компонента в їх інтелектуальній організації. Смислова система практиків, що визначає траєкторію їх пізнавальної діяльності, описується через прагматично-адаптивні концепти, які виражають особливості психічного відображення, узагальнення та перетворення дійсності з метою власної адекватної адаптації до умов соціуму та задоволення соціальних мотивів.
9. Хронологічний опис утворення значень від філогенетичних знаків через поняття до концептів дає змогу розглянути процес концептуалізації як вираження взаємодії інтелекту та афекту. Концептуалізація є відбиттям динамічності структурно-функціональної організації інтелекту суб’єкта пізнання як у напрямі категоризації дійсності через породження нових понять, так і в напрямі утворення нових смислів.
Вважаємо перспективним дослідження вікової динаміки структурно-функціональної організації інтелекту через виділені види значень та розробку відповідних технологій психолого-педагогічного розвитку інтелектуальних можливостей суб’єктів навчально-виховного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 299 с.
2. Агафонов А.Ю. Основы смысловой теории сознания СПб.: Изд-во Речь”, 2003. 296 с.
3. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. М.: Дайджест, 1995. 296 с.
4. Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. М.: Изд-во Когито-центр”, 2002. 220 с.
5. Адлер Г. Техника развития интеллекта. СПб: Питер, 2001. 192 с.
6. Айзенк Г.Ю. Интеллект: новый взгляд // Вопросы психологии. 1995. № 1. С. 111 131.
7. Акимова М.В., Козлова В.Т., Ференс Н.А. Теоретические подходы к диагностике практического интеллекта // Вопросы психологии. 1999. № 1. С. 21 31.
8. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 380 с.
9. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. СПб.: Питер, 2001. 282 с.
10.Андерсон Дж. Когнитивная психология. СПб.: Питер, 2002. 496 с.
11.Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. Л.: Наука, 1975. 280 с.
12.Аптер М. За пределами черт личности: реверсивная теория мотивации. Луцк: Медиа, 2004. 111 с.
13.Артемьева Е.Ю. Психология субъективной семантики. М.: Изд-во МГУ, 1980. 128 с.
14.Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: Смысл, 1999. 352 с.
15.Асмолов А.Г. Три грани интериоризации // Научное творчество Л.С. Выготского и современная психология. М., 1981. С. 10 13.
16.Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. М.: Изд-во МГУ, 1984. 104 с.
17.Асмолов А.Г. По ту сторону сознания: методологические проблемы неклассической психологии. М.: Смысл, 2002. 480 с.
18.Асмолов А.Г., Братусь Б.С. О некоторых перспективах исследования смысловых образований личности // Вопросы психологии. 1979. № 4. С. 35 46.
19.Асмус В.Ф. Декарт. М.: Госполитиздат, 1956. 372 с.
20.Балл Г.О. Види наукової діяльності і предмет психології // Практична психологія: теорія, методи, технологія. Матеріали наукового семінару. К.: Ніка-центр, 1997. С.28 32.
21.Балл Г.О. Про психологічний зміст і духовну сутність педагогічної складової вищої освіти // Університетська педагогічна освіта як шлях гуманізації суспільства. Матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції. К.: КНЕУ, 1999. С. 14 18.
22.Белянин В.П. Введение в психолингвистику. М.: ЧеРо, 2000. 128 с.
23.Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. М.: Медицина, 1966. 349 с.
24.Боброва Л.А. Возможна ли натурализация эпистемологии (научно-аналитический обзор) // Современные теории познания. М., 1992. С. 148 167.
25.Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. К.: Укртехпресс, 1997. 216 с.
26.Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности. К.: КГПИИЯ, 1991. 167 с.
27.Боришевський М.Й. Развитие саморегуляции поведения школьников. Дисс... в форме доклада на соиск. уч. ст. д-ра психол. наук. К., 1982. 77 с.
28.Брунер Дж. Психология познания: за пределами непосредственной информации. М.: Прогресс, 1977. 412 с.
29.Брушлинский А.В. Мышление: процесс, деятельность, общение. М.: Наука, 1982. 387 с.
30.Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта. М.: Ин-т психологии РАН, 1994. 109 с.
31.Брушлинский А.В., Сергиенко Е.А. Ментальная репрезентация как системная модель в когнитивной психологии // Ментальная репрезентация: динамика и структура. М., 1998. С. 5 22.
32.Булатецька Л.І. Теорія і теоретизація у лінгвістиці. Вінниця: Нова книга, 2004. 176 с.
33.Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. СПб.: Питер, 2004. 520 с.
34.Вайнцванг М.Н., Полякова М.Д. Механизм мышления и моделирование его работы в реальном времени // Интеллектуальные процессы и их моделирование. М., 1987. С. 208 229.
35.Вартанян И.А. Нейрофизиологические основы речевой деятельности // Механизмы деятельности мозга человека. Л., 1988. С. 608 666.
36.Вартофский М. Модели. Репрезентация и научное понимание. М.: Прогресс, 1988. 507 с.
37.Василюк Ф.Е. Психология переживания. М.: МГУ, 1984. 200 с.
38.Василюк Ф.Е. Структура образа // Вопросы психологии. 1993. № 5. С. 5 19.
39.Васютинський В.О. Інтеракційна психологія влади: Монографія. К.: КСУ, 2005. 492 с.
40.Веккер Л.М. Психика и реальность: единая теория психических процессов. М.: Смысл, 1999. 685 с.
41.Веккер Л.М. Психические процессы. Т. 1. Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. 333 с.
42. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 336 с.
43.Величковский Б.М. От уровней обработки к стратификации познания // Вопросы психологии. 1999. № 4. С. 58 75.
44.Венгер Л.А. Восприятие и обучение (дошкольный возраст). М.: Просвещение, 1969. 365 с.
45.Венгер Л.А. Психическое развитие ребенка в процессе совместной деятельности // Вопросы психологии. 2001. № 3. С. 17 26.
46.Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Айрис-Пресс, 2004. 576 с.
47.Верньо Ж. К интегративной теории представления // Иностранная психология. М., 1995. Т.3. № 5. С. 9 17.
48.Вертгеймер М. Продуктивное мышление. М.: Прогресс, 1987. 336 с.
49.Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: МГУ, 1990. 183 с.
50.Виттгенштейн Л. Философские исследования // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 14. Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс. 1985. С. 79 128.
51.Вірна Ж.П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога: Монографія. Луцьк: РВВ Вежа”, 2003. 320 с.
52.Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку: Монографія. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 2005. 308 с.
53.Выготский Л.С. Анализ эстетической реакции. М.: Лабиринт, 2001. 480 с.
54.Выготский Л.С. Мышление и речь. М.: Лабиринт, 2001. 368 с.
55.Гальперин П.Я. Психология мышления и учения о поэтапном формировании умственных действий // Исследования мышления в советской психологии. М., 1966. С. 236 277.
56.Гальперин П.Я. Предисловие // Подольский А.И. Становление познавательного действия: научная абстракция и реальность. М., 1987. С. 3 4.
57.Гегель Г.В.Ф. Сочинения. М.- Л.: Госиздат, 1929. 1959. Т.3. 371 с.
58.Гейвин Х. Когнитивная психология. СПб.: Питер, 2003. 272 с.
59.Гиттик Л.С. Системность и системогенез в физиологии: методические указания для учителей биологии и студентов биологических специальностей. Луцк, 1991. 22 с.
60.Глива Є. Вступ до психотерапії. ОстрогКиїв: Вид-во Острозька академія”, Вид-во Кондор”, 2004. 530 с.
61.Горелов И.Н. Языковое сознание” как система актуализированных декларативных и процедуральных знаний // Тезисы IX Всесоюзного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации Языковое сознание”. М. 1988. С. 46 47.
62.Горелов И.Н. Избранные труды по психолингвистике. М.: Лабиринт, 2003. 320 с.
63.Горохова С.И. Фрейм-подход к описанию процесса порождения речи // Речевое общение: цели, мотивы, средства. М. 1985. С. 89 102.
64.Гохлернер М.М. Метаязыковые знания в структуре языкового сознания // Тезисы IX Всесоюзного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации Языковое сознание”. М. 1988. С. 49 50.
65.Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 396 с.
66.Давыдов В.В. О перспективах теории деятельности // Вестник Моск. ун-та. Серия психология. 1993. № 2. С. 25 31.
67. Дейк Т.А. ван. Язык. Понимание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
68.Деррида Ж. Голос и феномен: Введение в проблему знаков в феноменологии Гуссерля // Деррида Ж. Голос и феномен и другие работы по теории знака Гуссерля. СПб: Алетейя, 1999а. С. 9 137.
69.Деррида Ж. Форма и значение. Замечания по поводу феноменологии языка // Деррида Ж. Голос и феномен и другие работы по теории знака Гуссерля. СПб: Алетейя, 1999б. С. 138 167.
70. Джонсон-Лэрд Ф. Процедурная семантика и психология значения // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23. Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс. 1988. С. 234 257.
71.Динсмор Дж. Ментальные пространства с функциональной точки зрения // Язык и интеллект. М., 1996. С. 385 411.
72.Дорфман Я.Г., Сергеев В.М. Нейроморфогенез и модели мира в сетях нейронных процессоров // Интеллектуальные процессы и их моделирование. М., 1987. С. 39 65.
73.Дружинин В.Н. Психология общих способностей. СПб.: Питер, 2002. 368 с.
74.Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. М.: МГУ, 1990 375 с.
75.Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука, 1982. 157 с.
76.Забродин Ю.М., Зинченко В.П., Ломов Б.Ф. Предисловие // Аткинсон Р. Человеческая память в процессе обучения. М.: Прогресс, 1980. С. 3 24.
77.Залевская А.А. Введение в психолингвистику. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2000. 382 с.
78.Засєкін С.В. Дискурсивні маркери когерентності англомовного діалогічного тексту: когнітивний та прагматичний аспекти: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04/ Київ. нац. лінгв. ун-т. К., 2001. 18 с.
79. Засекина Л.В. Дискурсивная психология в парадигме когнитивной науки // Вісник Харківського національного університету. 2001. № 520. Вип. 3. С. 69 73.
80.Засєкіна Л. Інтеракція структурних одиниць особистості в процесі її саморозвитку // Психологічні перспективи. 2003. Вип. 4. С. 113 117.
81.Засєкіна Л. Когнітивний стиль конструювання психологічної реальності особистості // Психологічні перспективи. 2004. Вип. 5. С. 77 86.
82.Засєкіна Л.В. Герменевтико-семантичні аспекти дослідження мотивації // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Івано-Франківськ, 2004. С.190 197.
83.Засєкіна Л.В. Особливості логічного та психологічного структурування значення // Науковий вісник ВДУ. Серія Філологія”. 2004. № 6. С. 147 152.
84.Засєкіна Л.В. Україна вустами президента: фреймовий аналіз // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні”. Дрогобич, 2005. С.180 187.
85.Засєкіна Л.В. Інтелект та особистісні властивості як траєкторія зближення когнітивної психології та психології особистості // Вісник Київського міжнародного університету. Серія Психологічні науки”. 2005. Вип. 7. С. 29 38.
86.Засєкіна Л.В. Проблема інтелекту та інтелектуального розвитку у сучасному освітньому просторі // Педагогіка і психологія професійної освіти. 2005. № 5. С. 143 153.
87.Засєкіна Л.В. Особливості організації індивідуального інтелекту в контексті інтерперсональної взаємодії // Проблеми загальної та педагогічної психології. К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка, 2005. Т. 7. Вип. 6. С. 129 137.
88. Засєкіна Л.В. Гендерні особливості організації індивідуального інтелекту // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Гендерні аспекти в методологіях гуманітарних наук”. 2005. С. 61 66.
89.Засєкіна Л.В. Структурно-функціональна організація інтелекту: Монографія. Острог: Вид-во Нац. ун-ту Острозька академія”, 2005. 370 с.
90.Засєкіна Л.В., Засєкін С.В. Вступ до психолінгвістики. Острог: Вид-во Нац. ун-ту Острозька академія”, 2002. 168 с.
91.Засєкіна Л.В., Кримська Г.І. Технологія формування професійно-творчого мислення майбутнього педагога-фахівця іноземної мови. К.: Знання, 1999. 83 с.
92.Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. М.: Изд-во МГУ, 1982. 128 с.
93.Зинченко В.П. Культурно-историческая психология и психологическая теория деятельности: живые противоречия и точки роста // Вестник Моск. ун-та, Серия 14. Психология. 1993. № 2. С. 41 51.
94. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. 562 с.
95.Зинченко Т.П. Когнитивная и прикладная психология. М.: Московский психолого-социальный институт, 2000. 608 с.
96. Зинченко Т.П. Память в экспериментальной и когнитивной психологии. СПб.: Питер, 2002. 320 с.
97.Зуев И.А. Изучение информационных модальностей учащихся // Вісник Харківського національного університету. Серія Психологія”. 2003. № 599. С. 119 123.
98.Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса // Рациональность и семиотика дискурса. К.: Наукова думка, 1994. С. 171 182.
99.Карпенко З. Онтопсихологічні засади конструювання ефективного етнокультурного наративу // Психологічні перспективи. 2003. Вип. 4. С. 128 133.
100. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. К.: ТОВ Міжнародна фінансова агенція, 1997. 216 с.
101. Коваленко А.Б. Особливості застосування поняття прихований смисл” для характеристики творчих задач // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. № 599. 2003. С. 155 160.
102. Коваленко А.Б. Системно-структурний аналіз розуміння // Вісник Харківського державного університету. Матеріали ІІІ Харківських Міжнародних психологічних читань. № 439. Ч.1, 2. 1999. С. 47 50.
103. Когнитивная психология: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина, Д.В. Ушакова. М.: ПЕР СЭ, 2002. 480 с.
104. Колісник О.П. Методологічні принципи побудови концепції саморозвитку особистості // Психологічні перспективи. 2003. Вип. 4. С. 133 138.
105. Коссов Б.Б. Творческое мышление: его механизмы и факторы развития // Психологическое обозрение. М., 1996. № 2 (3). С. 18 23.
106. Коссов Б.Б. Личность. Актуальные проблемы системного подхода // Вопросы психологии. 1997. № 6. С. 58 68.
107. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості. К.: Радянська школа, 1989. 608 с.
108. Коул М. Культурные механизмы развития // Вопросы психологии. 1995. № 3. С. 5 20.
109. Краткий словарь когнитивных терминов / Под общ. ред. Е.С. Кубряковой. М.: МГУ, 1996. 245 с.
110. Кристева Ю. Семиотика: критическая наука и/ или критика науки // Вестник Моск. ун-та. Серия 9. 1997. № 1. С. 122 136.
111. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. М.: ИЯ РАН, ТГУ, 1997. 331 с.
112. Кузьмин В.П. Исторические предпосылки и гносеологические основания системного подхода // Психологический журнал. 1982. Т.3. № 13. С. 17 27.
113. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. Вінниця: Нова Книга, 2004. 272 с.
114. Лакофф Дж. Мышление в зеркале классификаторов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23. М., 1988. С. 12 51.
115. Лакофф Дж. Когнитивная семантика // Язык и интеллект. М., 1996. С. 143 184.
116. Лактионов А.Н. Координаты индивидуального опыта: Монография. Харьков: Бизнес Информ, 1998. 492 с.
117. Лебедев А.Н. Память человека, ее механизмы и границы // Исследования памяти. М., 1990. С. 104 118.
118. Лейтес Н.С. Психология одаренности детей и подростков. М.: Академия, 1996. 416 с.
119. Леонтьев А.А. Формы существования значения // Психолингвистические проблемы семантики. М., 1983. С. 5 19.
120. Леонтьев А.А. Язык и речевая деятельность в общей и педагогической психологии. М.: Моск. психолого-социальный институт, 2001. 448 с.
121. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения / Под общ. ред. В.В. Давыдова, В.П. Зинченко и др. В 2-х томах. Т.1. М.: Педагогика, 1983. 391 с.
122. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения / Под общ. ред. В.В. Давыдова, В.П. Зинченко и др. В 2-х томах. Т.2. М.: Педагогика, 1983. 391 с.
123. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. К.: МАУП, 2000. 256 с.
124. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология в системах человек-техника”. К.: МАУП, 2003. 294 с.
125. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984. 444 с.
126. Ломов Б.Ф. О системном подходе в психологии // Вопросы психологии. 1975. № 2. С. 31 45.
127. Ломов Б.Ф. Когнитивные процессы как процессы психического отражения // Когнитивная психология: Материалы советско-финского симпозиума. М., 1986. С. 7 21.
128. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. М.: Изд-во МГУ, 1982. 479 с.
129. Лосев А.Ф. Языковая структура. М.: МГПИ, 1983. 375 с.
130. Лотман Ю. Семиосфера. СПб.: Искусство-СПБ, 2004. 740 с.
131. Лурия А.Р. Об историческом развитии познавательных процессов. М.: Наука, 1974. 172 с.
132. Лурия А.Р. Мышление и речь. М.: МГУ, 1975. 107 с.
133. Лурия А.Р. Язык познания. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. 320 с.
134. Лурия А.Р. Лекции по общей психологии. СПб.: Питер, 2004. 320 с.
135. Лушин П.В. Психология личностного изменения: Монография. Кировоград: Имекс ЛТД, 2002. 360 с.
136. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. К.: НПЦ Перспектива, 1998. 220 с.
137. Максименко С.Д. Общая психология. М.: Ваклер, 1999. 523 с.
138. Максименко С.Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблем развития в психологии). М.: Рефл-бук, К.: Ваклер,2000. 320 с.
139. Мильруд Р.П. Зависимость зрительных иллюзий от уровня познавательного развития // Вопросы психологии. 1997. № 7. С. 114 121.
140. Минский М. Фреймы для представления знаний. М.: Энергия, 1979. 151 с.
141. Минский М. Остроумие и логика когнитивного бессознательного // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23. Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс. 1988. С. 281 309.
142. Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах / Под ред. А.Е. Кибрика, А.С. Нариньяни. М.: Наука, 1987. 280 с.
143. Моляко В.А. Психология конструкторской деятельности. М., 1983. 134 с.
144. Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе регуляции творческой деятельности // Психологический журнал. 1995. Т.16. № 1.