СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ, СТИЛІСТИЧНІ ТА ТЕКСТОВІ ФУНКЦІЇ ЕПІТЕТА В ІСТОРИЧНОМУ РОМАНІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.)

Краткое описание

Національна академія наук України
Інститут української мови
На правах рукопису

Красавіна Валентина Василівна

УДК 811.162.2’373.2

Структурно-семантичні, стилістичні та текстові функції епітета в історичному романі
(на матеріалі творів другої полОВИНИ ХІХ — першої полОВИНИ ХХ ст.)

10.02.01 — українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Єрмоленко Світлана Яківна,
доктор філологічних наук, професор

Київ — 2005

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень..........................................................................................4

Вступ..................................................................................................................................5

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення епітета в художньо-історичних текстах.....13
1.1. Епітет як поліфункціональний елемент художньо-історичних текстів....13
1.2. Місце епітета в системі тропів..16
1.3. Вивчення епітета в українській лінгвостилістиці...22
1.4. Принципи класифікації епітетів...26
1.4.1. Метод польового структурування епітетних словосполучень..32
Висновки до 1 розділу.....37
Розділ 2. Відображення доби козаччини у функціонально-семантичних полях епітетних словосполучень....................................................................................39
2.1. Макрополе епітетних словосполучень Історична доба”......................................39
2.2. Макрополе епітетних словосполучень Україна”......................44
2.3. Макрополе епітетних словосполучень Запорозька Січ”......................51
2.4. Макрополе епітетних словосполучень Козацтво”...........................58
2.4.1 Мікрополе епітетних словосполучень віра”...................60
2.4.2. Мікрополе епітетних словосполучень вороги/союзники”....................63
2.4.3. Мікрополе епітетних словосполучень зброя, національні клейноди”............69
2.4.3.1. Епітетні словосполучення з дистрибутом зброя”..........................................69
2.4.3.2. Епітетні словосполучення з дистрибутом національні клейноди”..............72
2.4.4. Мікрополе епітетних словосполучень коні”.....................................................74
2.4.5. Мікрополе епітетних словосполучень побут”..............78
2.4.6. Мікрополе епітетних словосполучень одяг”............82
Висновки до 2 розділу....92
Розділ 3. Епітетні словосполучення як характеристика портрета..........................95
3.1. Зовнішній портрет..................................................................................................98
3.2. Внутрішній портрет.............................................................................................122
Висновки до 3 розділу136
Розділ 4. Найчастотніші епітети та актуалізовані дистрибути...............................138
4.1. Найчастотніші епітети...............................................................................138
4.2. Актуалізовані дистрибути.........................................................................160
Висновки до 4 розділу..173
Висновки.....................................................................................................................176

Список використаної літератури...........................................................................184
Лексикографічні джерела........................................................................................202
Додаток А ...................................................................................................................203
Додаток Б ...................................................................................................................209

ВСТУП

Вагоме місце в історії розвитку української історичної белетристики посідають романи Пантелеймона Куліша Чорна рада. Хроніка 1663 року”, Івана Нечуя-Левицького Гетьман Іван Виговський” та Андрія Чайковського Сагайдачний”. Саме П. Куліш Чорною радою”, першим українським історично-соціальним романом, започаткував у 40-их роках ХІХ ст. історичний жанр в українській літературі. Передумови його виникнення були закладені ще в літописах доби Київської Русі та Козаччини (Літопис Самовидця”, Літопис Граб’янки”, Літопис Самійла Величка”), в історичних думах та піснях, якими широко послуговувався і П. Куліш, і його наступники. Значний внесок у розвиток цього жанру зробили Є. Гребінка, М. Костомаров, М. Старицький, А. Кащенко, О.Маковей, С. Черкасенко, Ю. Опільський, Б. Лепкий, В. Будзиновський та ін.
Заслугою П. Куліша є й те, що він поставив український роман у контекст тогочасної світової літератури, з її романтичним напрямком, характерною ознакою якого було звернення до історії. Дослідники українського романтизму наголошують: Романтична спрямованість цього часу, акцентована на національний аспект, розбуджуючи українську національну свідомість, формує особливе мислення, суть якого зводиться до української проблематики” [Сініцина, с. 123].
Панівна ідеологія в СРСР відчужувала читачів від історичних творів П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та А.Чайковського, оскільки ця література була спрямована на пробудження національної свідомості, формування ідеалу державності України, а в художніх образах утверджувалися взірці українського лицарства минулих століть. Сьогодні названі художньо-історичні твори повернулися в український літературно-мовний процес. Кожен із романів становить оригінальну авторську інтерпретацію національної історії. Водночас вони репрезентують стан виразових засобів української літературної мови другої половини ХІХ — поч. ХХ ст., зокрема, використання нової української літературної мови в художньому жанрі історичної прози. Про це зауважує Єрмоленко С.Я.: Кожний письменник своєю літературно-писемною практикою так чи інакше визначає, яким він бачить розвиток літературної мови” [Єрмоленко, 1998, с. 11].
Роман І. Нечуя-Левицького Гетьман Іван Виговський” вперше був надрукований у Галичині відразу ж після написання в 1899 р.; наступне видання роману з’явилося майже через століття, лише в 1991 р. в незалежній Україні. Перша частина роману А. Чайковського Сагайдачний” під назвою Побратими” побачила світ у 1918 р. в Галичині, у 1927 р. вона вийшла другим виданням. У 1929 р. за книгу До слави” (ч. 2) польський уряд притягнув Андрія Чайковського до судової відповідальності, звинувативши його в закликах до непокори” польській владі. [Іст. укр. літ., с. 445]. Обидві частини під спільною назвою До слави” були опубліковані в 1932 р. Наступне перевидання твору з’явилося через півстоліття — у 1989 р. Творчість П. Куліша, зокрема роман Чорна рада”, в радянські часи зазнавала нищівної критики. Твір Чорна рада. Хроніка 1663 р.” вперше був надрукований 1857 р., друге видання — у 1890 р., перевидавався — у 20-30 рр., після кількадесятилітнього замовчування знову з’явився друком у 1990 р.
Досліджувані історичні романи знаменували новий етап в ідейно-концептуальному та мовно-естетичному осмисленні минулого, становили певний етап розвитку української історичної белетристики. Роман П. Куліша Чорна рада” високо оцінювали Т. Шевченко, М. Костомаров, Д. Чижевський, С. Єфремов. І.Франко називав Чорну раду” найкращим твором історичної прози в українській літературі” [Франко, т. 41, с.288]. Вихід роману І. Нечуя-Левицького Гетьман Іван Виговський” від початку був не помічений літературною критикою. Не згадується він і в монографіях, присвячених життю і творчості письменника (О.Білецький, В.Власенко, С. Єфремов, Н. Крутікова). Лише історик і письменник О.Левицький звернув увагу на понижене” тлумачення головного героя. У кінці 90-их років ХХст. виходить монографія І. Приходько Українська ідея у творчості І. Нечуя-Левицького”, де аналізуються й історичні романи письменника. Твір А.Чайковського заслужив позитивні відгуки І. Франка, О. Маковея, М.Коцюбинського, А. Шептицького.
Літературно-художня інтерпретація епохи Козаччини у досліджуваних художньо-історичних творах спирається на документальний матеріал і фольклорні джерела. Джерелом будуть ті тексти, де ми знаходимо найбільш правдоподібну схожість із трактуванням фактів та концепціями організації художнього світу історичного роману,” — зазначає польська дослідниця [Cieslikovska, s.15].
Митцям вдалося майстерно передати дух козацької доби, створити цілу галерею історичних персонажів, реальних і уявних, конкретних національних характерів, детально змалювати козацький соціально-політичний устрій, звичаї, традиції, судочинство, своєрідний побут, духовний світ та військову майстерність запорожців, їхні звитяги, що досягається цілісною системою виражально-зображальних засобів.
Матеріал дослідження — тексти історичних романів про добу козацтва другої пол. ХІХ — першої пол. ХХ ст. (видання: Куліш П. О. Чорна рада: Хроніка 1663 року. Оповідання. — Харків: вид-во Основа” при Харківському університеті, 1990. — 272 с.; Нечуй-Левицький І. С. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський: Історичні романи. — К.: Веселка, 1996. — 542 с.; ЧайковськийА.Я. Сагайдачний: Історичний роман. − К.: Дніпро, 1989. — 548 с.)
Повернення романів українському читачеві та введення їх в активний мовно-літературний процес дає змогу переосмислити авторські ідеї відповідно до нових світоглядних принципів і національно-ціннісних орієнтирів. Мовностилістичний аналіз зазначених художніх текстів, що репрезентують відповідний період історії української літературної мови (другої пол. ХІХ — першої пол. ХХ ст.), поглиблює знання історії літературної мови, розширює бачення її стилістичних можливостей, модифікацію стилістичних засобів у різних стильових жанрах, зокрема в жанрі історичного роману.
Мовознавці (І. К. Білодід, А. З. Омельковець, Л. Г. Скрипник, Г. П. Їжакевич, Л. С. Донець, С. Я. Єрмоленко, Л. В. Голоюх) досліджували художньо-історичні тексти, зосереджуючи увагу на таких питаннях, як роль у художньому зображенні архаїчної лексики, співвідношення понять мова епохи” та сучасна мова”, стилізація мови художніх творів, фольклорні елементи як засіб часових і локальних характеристик у сучасному історичному романі [Білодід, 1955; Омельковець, 1956; Скрипник, 1958; Їжакевич, 1961; Донец, 1979; Єрмоленко, 1987; Голоюх, 1996].
Об’єктом досліджень мовознавців були твори, присвячені переважно княжій добі в історії України. Серед лінгвостилістичних розвідок останніх років відзначаємо комплексне вивчення мови сучасних історичних романів про добу козацтва в монографії В. А. Буди Лінгвостилістика сучасного історичного роману (60-90 рр. ХХ ст.)”, в якій описано найбільш репрезентантні тематичні групи лексики, простежено тенденції використання загальномовних та індивідуально-авторських фразеологізмів, порівнянь, перифраз тощо; дисертаційне дослідження Л.Ю.Бурківської Лексика історичної прози Б. Лепкого в контексті загальнолітературної та стилістичної норми”, присвячене описові стилістично маркованої лексики, лексичних засобів, не зафіксованих у словниках сучасної літературної мови, які відбивають особливості слововживання в західноукраїнському варіанті літературної мови, а також в індивідуальній мовній практиці Богдана Лепкого; працю Т. Б. Гриценко Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Б. Хмельницького)”.
Актуальність нашого дослідження полягає в потребі вивчення мовностилістичної структури історичних романів другої пол. ХІХ ст. — першої пол. ХХ ст. про добу козацтва, що містять важливу лінгвокраїнознавчу інформацію, а також становлять цінне джерело дослідження історії стилів нової української літературної мови, зокрема з погляду структурно-семантичної і функціонально-стилістичної ролі в художніх текстах епітетних словосполучень як зображальних компонентів художньо-історичного жанру, як характерних експресивно-оцінних ознак індивідуальних стилів. Тексти названих історичних романів не були об’єктом мовностилістичного аналізу ні в плані дослідження історії літературної мови, ні в аспекті індивідуальної мовотворчості авторів художньо-історичних творів. Дисертаційне дослідження об’єднало мовно-художню практику письменників одного періоду, спільної тематики творчості, близьких соціально-національних умов та світоглядних переконань.
Мета роботи — здійснити структурно-семантичний, функціонально-стилістичний і текстовий аналіз епітетних словосполучень у художньо-історичних творах другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.
Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання конкретних завдань:
- визначити теоретичні засади дослідження епітетних словосполучень як конструктивних одиниць побудови художньо-історичних текстів про добу Козаччини;
- обґрунтувати принцип застосування поняття функціонально-семантичного поля до зафіксованих у досліджуваних текстах епітетних словосполучень;
- здійснити аналіз функціонально-семантичних полів епітетних словосполучень історична доба”, Україна”, Запорозька Січ”, козацтво”;
- встановити ієрархію функціонально—семантичних полів — мегаполе Козаччина”, макрополя історична доба, Україна, Запорозька Січ, козацтво. Останнє з мікрополями віра, вороги/союзники, зброя, клейноди, коні, побут;
- структурувати епітетні словосполучення із дистрибутом козацтво”;
- змоделювати зовнішній і внутрішній портрет персонажа за виявленими в тексті епітетними словосполученнями;
- визначити найчастотніші епітети та актуалізовані дистрибути в досліджуваних текстах;
- унаочнити сполучуваність найчастотніших епітетів і актуалізованих дистрибутів у таблицях.
Зв’язок дослідження з науковими програмами. Тема дисертації пов’язана з науковим напрямом відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України Концептуально-знакові виміри і стилістичні параметри нової української літературної мови” і затверджена Науковою координаційною радою Інституту мовознавства ім.О.О. Потебні (протокол №5 від 16.12.03).
Об’єкт дисертаційного дослідження — мова історичних романів про добу козацтва П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, А. Чайковського.
Предмет дослідження — епітетні словосполучення з погляду їх семантичної структури, стилістичних та текстових функцій у художньо-історичних текстах.
Методи дослідження. З метою досягнення визначеної мети і отримання об’єктивних результатів у розв’язанні поставлених завдань було застосовано метод польового структурування епітетних словосполучень, метод сполучуваності найчастотніших епітетів і актуалізованих дистрибутів, виявлення семантичних компонентів і стилістичної конотації лексичних одиниць епітетних словосполучень, метод моделювання зовнішнього і внутрішнього портретів персонажів засобами епітетних номінацій.
Новизна запропонованого дослідження полягає у вербалізації концептів національної історії, зокрема актуалізації теми мовного відображення доби Козаччини ХVІI ст., репрезентованої функціонально-семантичними полями епітетних словосполучень. Вперше здійснено лінгвостилістичний аналіз епітетних словосполучень, зафіксованих у зазначених художньо-історичних джерелах, з погляду їх ієрархічної польової структури, тобто виділення мегаполя Козаччина”, макрополів історична доба”, Україна”, Запорозька Січ”, козацтво”, а в полі козацтво” вичленовані мікрополя віра”, вороги/союзники”, зброя, клейноди”, коні”, побут”.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні розуміння епітетного словосполучення як структурного компонента художньо-історичного тексту, засобу мовної стереотипізації характерних ознак зображеної історичної доби, важливого семантичного складника актуалізованої в досліджуваних романах історичної мовної картини світу. Запропоноване в роботі структурування функціонально-семантичних полів засвідчує глибинний зв’язок основних концептів історичних романів з їхнім мовним вираженням, у якому виявляється національна, конкретно-історична й індивідуально-авторська оцінка зображених подій.
Практичне значення дослідження полягає у відпрацюванні методики лінгвостилістичного аналізу текстів історичних романів, розширенні українознавчої тематики за рахунок повернених у мовно-літературний процес художніх творів. Конкретний аналіз дає змогу уточнити стилістичні ремарки слів у загальномовному словнику, а також ввести в науковий обіг новий фактичний матеріал з історії української літературної мови кінця ХІХ — поч. ХХ ст. у вигляді знакових для художньо-історичних текстів і для національної мовної картини світу стереотипних епітетних словосполучень. Результати дослідження можуть бути використані в лінгводидактиці.
Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на Другій міжнародній науково-практичній конференції Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 2000), на Міжвідомчій науковій конференції Чернігово-Сіверщина у всеукраїнському історико-культурному вимірі” (Чернігів, 2005), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.
Публікації. Матеріали дослідження знайшли висвітлення в таких публікаціях:
1. Мастеровенко В. Епітет у романі П.Куліша Чорна рада” // Культура слова. — Вип.57-58. — К., 2001. — С.16-21.
2. Мастеровенко В. Семантико-стилістичні функції епітета в портретній характеристиці (за романом І.С.Нечуя-Левицького Гетьман Іван Виговський”) // Етнос. Культура. Нація. — Вип.2. — Дрогобич, 2001. — С.262-267.
3. Мастеровенко В. Епітет як засіб контрасту в словесному портреті (на матеріалі історичного роману І.Нечуя-Левицького Гетьман Іван Виговський”) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім.Тараса Шевченка. Філологічні науки. — 2002. — №3 (47). — С.174-180.
4. Красавіна В. Оцінка доби Руїни через призму епітета (за романом П.Куліша Чорна рада”) // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2003. — Вип.7. — С.97-101.
5. Красавіна В. І було те Запорожжя, як у горні іскра” (мовний образ козацтва в історичних романах ХІХ століття) // Культура слова. — Вип.63. — К., 2003. — С.37-43.
6. Красавіна В. Епітет у назвах одягу доби Козаччини (мовний образ козацтва в історичних романах ХІХ століття) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім.Тараса Шевченка. Філологічні науки. — 2004. — №5 (73). — С.88-93.
7. Красавіна В. Мовний образ України, українського народу в історичних романах про добу Козацтва // Українознавство. — 2004. — Число 3-4. — С.266-268.
8. Красавіна В. Авторська оцінка в зображенні козацької доби (про мову історичних романів ХІХ ст.) // Рідний край”. Науковий, публіцистичний, художньо-літературний альманах. — 2004. — №2 (11). — С.48-51.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, переліку джерел дослідження, списку умовних скорочень, додатків (таблиці сполучуваності найчастотніших епітетів і дистрибутів).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Зафіксовані в досліджуваних текстах ЕС становлять ієрархічно організовану польову структуру, в якій мегаполе Козаччина” об’єднує макрополя Історична доба”, Україна”, Запорозька Січ”, Козацтво”. Макрополе Козацтво” конкретизується в мікрополях Віра”, Вороги/Cоюзники”, Зброя, національні клейноди”, Коні”, Побут”, Одяг”, Зовнішній і внутрішній портрет козаків, гетьманів”. Назва мегаполя Козаччина” є узагальненим поняттям, концептом, який поєднує відображений у колективній свідомості уявний образ певного періоду в історії української державності і конкретні номінації час, козацтво, Запорозька Січ, Україна.
Частотність виявлених епітетів і дистрибутів є підставою для виокремлення макрополя Історична доба”, в якому ядро становлять ЕС з семантикою негативної оцінки конкретного історичного періоду. Компонент негативної оцінки наявний або в однослівній номінації (лихоліття, руїна), або в оцінних ЕС (час — смутний, небезпечний, неспокійний, тривожний, недобрий, тяжкий, поганий, каламутний, бурливий; година — скрутна, страшна, похмурна, нещаслива, лиха, крута, проклята; страшна руїна, велика руїна).
Епітетизація в макрополі Україна” охоплює ЕС з дистрибутами держава, князівство, край, земля та актуалізованими означеннями український, рідний, багатий, плодючий, родючий, самостійний, міцносилий, козацький, вольний, святий. Крім вербалізованих в епітетних словах сем воля”, сила”, багатство”, єдність” вичленовуються лексеми із компонентами негативно-оцінної семантики, пор. ЕС велика одностайна Україна і Вкраїна розідрана надвоє. Негативна оцінка переважає в ЕС, що семантично пов’язані з ядерними номінаціями макрополя Україна”: народ, люд — бідний, темний, пригноблений, мучений, безталанний, чорний.
Номінація Запорозька Січ в однойменному макрополі ЕС репрезентує символічне мікрозначення, пов’язане із стрижневими семами воля”, братерство”, рівність”. Позитивний оцінний компонент реалізовано в семантичній структурі епітетів республіка — вольна, лицарська, молода, жива, здорова. Мотив демократичного устрою Козацької держави пов’язаний із актуалізацією ЕС на зразок звичай — козацький, запорізький, січовий, гетьманський, військовий; закон — козацький; право — козацьке, гетьманське, рівне до всього; суд — козацький, запорозький; рада — козацька, зуповна (повна), велика, військова, генеральна, судня, чорна, безталанна.
Вичленування національно-культурного компонента значення в ЕС чорна рада мотивується не лише етимологією прикметника, утвореного від іменника чернь, а й текстовими одиницями, сполучуваністю названого епітета з лексемами люд, мужики — чорний люд, темний люд, чернь-мужики, тобто ті, хто належить до нижчих соціальних верств і хто відіграв негативну роль на раді, яку П. Куліш називає перифрастичним висловом запорозька омана.
У досліджуваних текстах одночасно реалізовано чотири значення ЕС чорна рада. На основне значення Чорна рада — загальна козацька рада, скликана 1663р. поблизу Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України, в якій взяли участь селянство і міська біднота (чернь)” [СУМ, т.11, с.354] нашаровуються оцінні переносні значення 1) який не викликає схвалення, поганий, негативний, ганебний”; 2) тяжкий, безпросвітний, безрадісний; пов’язаний з труднощами, незгодами”. Метафоричне значення запорозька омана” підтверджується текстовими характеристиками: Наступає страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем да мечем (Куліш). У формуванні символічного значення ЕС беруть участь фольклорні, народнорозмовні і книжні мовні джерела.
Процес епітетизації в макрополі Козацтво” засвідчив роль позитивних оцінних конотацій щодо формування мовних стереотипів українське козацтво, славне січове товариство, справжнє християнське лицарство, козацтво могутє і сильне, вишколене лицарство. Неоднозначна оцінка козацтва у творі П. Куліша: Запорожжє перше було гніздом лицарства козацького, а тепер виводить тілько хижих вовків та лисиць” .
Часові характеристики доби козацтва позначаються на структурі епітетних мікрополів стосовно загального макрополя Козацтво”. Це мікрополя ЕС віра, вороги/союзники, зброя, клейноди, коні, побут, одяг. Опосередковану оцінну семантику містять етноніми, метонімічні назви етнонімів (ляхи, недоляшки, Москва, Польща), відносні прикметники на позначення етнічних відмінностей. Пряму оцінність передають ЕС на зразок нечестива сила, несита хтивість московських воєвод, проклятущі ляхи, хижацькі, дикі татари, правдива московська татарва. В основу зображення характерних етнічних ознак покладено принцип контрасту.
Активізація історичної лексики, зокрема номінацій зброї, національних клейнодів, назв військових підрозділів, військових звань супроводжується використанням стереотипних ЕС, у яких прикметники-конкретизатори вказують на функціональне призначення реалій: судно — воєнне, посильне, рибальське, козацьке, отаманське.
Символізація доби Козаччини спирається на конкретні стереотипи — ЕС з дистрибутами шабля (шаблі), булава, коні. Широка сполучуваність названих дистрибутів з оцінними прикметниками, в ролі яких виступають не тільки якісні, а й відносні прикметники, стає основою формування стереотипних ЕС, що сприяють міфопоетизації образу козака-запорожця і доби Козаччини загалом.
Перетворенню ЕС на символічні назви сприяє вживання номінацій шабля, булава, а також соматизмів голова, рука, нога в метонімічній функції, напр. вислів привернем усю Україну до одної булави (Куліш) вжито в метонімічному значенні об’єднання Правобережної і Лівобережної України”. Метонімічну функцію виконують у досліджуваних текстах словосполучення козацькі шаблі, козацькі голови, гетьманська голова, польська рука тощо.
Художньо-історичні тексти зазначеного періоду тяжіють до використання ЕС як художніх деталей — знаків побуту, одягу, притаманних історичній добі. Мікрополе ЕС Побут” (назви предметів інтер’єру, страв, напоїв, одягу) охоплює типові ЕС, в яких простежується чітка соціально-станова диференціація — протиставлення одягу бідних людей, незаможного козацтва і старшини. У зв’язку з цим протиставленням відзначаємо метонімічне вживання номінацій личаки (щодо бідних) — кармазини (щодо багатих).
Функціональне навантаження ЕС у змалюванні колективного портрета козака, національного портрета українця пов’язане з активізацією дистрибутів голова, чуб, вуси, очі, плечі. У художньому описі зовнішності козака стилістична функція епітета виступає на перший план.
Серед досліджуваних текстів вирізняється портретними характеристиками стиль І. Нечуя-Левицького. Письменник створив у романі біля 22 яскравих портретів, яким властивий детальний опис, що дає уявлення про статуру, зріст, фізичну силу козака, колір очей, волосся, вусів, форму обличчя, носа, рук, ніг тощо. До узагальненого, стереотипізованого портрета козака-українця належать зафіксовані в досліджуваних текстах ЕС: карі очі, чорні брови, козацький чорний чуб, довгі чорні вуса, широкоплечий, з дужими руками, гарною фігурою, рівним станом, високого зросту, міцний, дужий тощо. Специфіка ідіостилю І. Нечуя-Левицького виявляється, зокрема, в поєднанні ЕС із порівняннями в одному описовому контексті, наприклад, в описах коней: Його баский кінь летів, мов птиця; Гарячий кінь полетів, ніби стріла; Коні, баскі та лихі, як змії, так і шугнули в одчинені ворота.
Ідіостиль П. Куліша найбільшою мірою стилізований у виборі ЕС фольклорного та літописного стильового маркування. З метою стилізації використовується в ЕС архаїчна лексика, синтаксичні структури з інверсійним порядком слів тощо.
У портретних описах художньо-історичних текстів відзначено активне використання словотвірних і синтаксичних форм для вираження того самого денотата, пор. (козак) з широкими плечима, широкий у плечах, широкоплечий, плечистий. Показові форми атрибутивних словосполучень на зразок: рівний станом, високий на зріст, тихий на вдачу, розумом високий гетьман, гарний з лиця, веселий на вдачу, м’якої вдачі.
Семантично-текстовий аналіз ЕС дає підстави для розширення синонімічних рядів із прикметниками козацький, лицарський, запорозький, славний, а також для обґрунтування висновку про розвиток значення якісних прикметників у часто вживаних національно-конотованих епітетах козацький, запорозький, православний, гетьманський. Системна організація лексики в художньо-історичних текстах детермінує використання біля деяких слів в загальномовному словнику ремарки історичне, а також виділення окремих мікрозначень у загальновживаних словах.
Семантична структура ЕС свята земля, святий хліб, що функціонують у досліджуваних текстах, зумовлює входження їх у систему фразеологічних одиниць сучасної української мови.
Зафіксовані в художньо-історичних романах ЕС дають змогу поповнити відповідні епітетні гнізда Словника епітетів української мови:
батько — кошовий;
бог — вічний, небесний;
вії — гарні;
віра — батьківська, православна;
ворог — безпечний;
вуста — засохлі, зів’ялі;
гість — непроханий;
голова — безталанна, безумна, бідна, божевільна, гетьманська, голена, досвідна, жорстока, здорова, людська, молодецька, молода, молодеча, народна, неабияка, невинна, немічна, неподобна, непорожня, окривавлена, пойнятлива, понура, похила, похилена, розбита, рум’яна, сліпа, стара, старша, шановна, щетинувата;
голос — грізний, пекельний, слабий;
дівчина — запаленіла, заплакана, заручена, козацька, мовчазлива, сільська, чудова;
дід — довгоусий, змарнілий;
діло — звісне, пильне, політичне, придумане, путнє;
доля — козацька;
дорога — непевна;
дуб — галузистий; життя — козацьке, непевне, степове;
звичай — запорозький, тутешній;
земля — галицька, татарська;
історія — сумна;
козак — безпомічний, бідний, босий, бравий, голодний, дотепний, живий, задиханий, зворушений, знеможений, кремезний, легковірний, любий, малий, (наче) мальований, напівмертвий, невдоволений, неживий, немічний, низовий, переодягнений, пишний, плечистий, подорожній, помучений, приязний, радий, ранений, сивобородий, сімейний, слабосильний, славний, сотниковий, сторожий, сторожний, строгий, схвильований, убогий, чемний, широкоплечий;
кінь — козацький, найкращий, осідланий, подарований, славний, степовий, татарський, утікаючий, чвалюючий;
краса — делікатна;
крик — страшенний;
кров — втрачена;
лан — панський;
мова — безумна, буйна, кучерява, навісна, пишна, розумна, солодка, статечна, химерна;
молодь — православна;
народ — гноблений, наляканий, поганий, хрещений;
очі — залякані, ледачі, налякані, неласкаві, пишні, страшні, цікаві, ясніючі;
обличчя — матово-біле, терпляче;
погляд — посатанілий, прохаючий, цікавий;
робота — велика;
рука — братовбивча, задибеніла, закоротка, збройна, ледача, лицарська, помічна, святотацька, слаба, чудотворна;
сила — ворожа, мала, надлюдська;
слава — лицарська;
слово — благе, бойке, красномовне, непристойне, певне, пишне, правдиво-козацьке, радне;
сніг — замерзлий;
сон — мертвецький;
сонце — сходяче;
талан — закопаний;
тіло — панське;
хвиля — ясна;
чоловік — недужий;
шия — кремезна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Куліш П. О. Чорна рада: Хроніка 1663 року; Оповідання. — Х.: Основа, 1990. — 272с.
2. Нечуй-Левицький І. С. Князь Єремія Вишневецький; Гетьман Іван Виговський: Іст. романи. — К.: Веселка, 1996. — 542с.
3. Чайковський А. Я. Сагайдачний: Іст. роман у трьох кн. — К.: Дніпро, 1989. — 585с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абліцов Віталій. Гетьманат // Голос України — №5 від 11.01.2003.
2. Аврахова Л. Я. Епітет як проблема художнього перекладу: (До питання відтворення композиційної здатності епітета в англомовних перекладах поезій Лесі Українки) // Теория и практика перевода: Респ. междувед. науч. / Киев. гос. ун-т им. Т. Г. Шевченко. — Киев: Вища школа, 1982. — Вып. 8. — С. 91-97.
3. Азнаурова Э. С. Очерки по стилистике слова. — Ташкент: ФАН, 1973. — 405с.
4. Античные теории языка и стиля / Под ред О. М. Фрейденберг. — М.-Л., ОГИЗ — СОЦЭК ГИЗ, 1936. — 343с.
5. Апанович О. Козацтво — ментальність українського народу // Сучасність. — 1995. — №9. — С. 104-108.
6. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. — М.: Наука, 1974. — 252 с.
7. Арнольд И. В. Лексико-семантическое поле в языке и тематическая сетка текста // Арнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. Сб. статей / Науч. Ред. П. Е. Бухаркин.-С-Пб.: Изд.-во С-Пб.ун-та, 1999. — С. 250-259
8. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. Стилистические декодирования. — Л.: Просвещение, 1973. — 303с.
9. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. — М.: Просвещение, 1990. — 300 с.
10. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. — М.:Прогресс, 1990. — 689 с.
11. Астахов И. Эпитет // Литературная учеба. — 1941. — №2. — С.101-106.
12. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. — Львів: Літопис, 1996. — С. 318-324.
13. Бацевич Ф. С., Космеда Т. А. Очерки по функциональной лингвистике. — Л., 1997. − 392 с.
14. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. — К.: Вища школа, 1991. — 232 с.
15. Березинський В. П., Філь Т. І. Епітет-метафора в перекладі з англійської мови // Теория и практика перевода: Респ. междувед. науч. / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. — К.: Вища шк., 1983. — Вип.10. — С.74-81.
16. Беркнер С. Эпитеты в Мартине Идене” (к языково-стилистической структуре романа) // Вопросы общего и романо-германского языкознания.— Уфа, 1965. — Вып. 2. — С. 128-134.
17. Беценко Т. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників: Дис канд. філол. наук:10.02.01. — Харків, 1999. — 171 с.
18. Бибик С. Асоціативно-образний ряд у структурі художнього тексту//Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. — К.:ІВЦ Держкомстату України. — 2003, — Вип. 7. — С.117-121
19. Бибик С. Побутовизми і знаково-символічна система мови прози Г.Квітки-Основ’яненка // Культура слова. — Вип.63. — К., 2003. — С.6-12.
20. Бичко І.В. Українська ментальність і проблеми гуманітаризації національної вищої освіти // Розбудова держави. — 1993. — №3. — С.59
21. Білецький О. Зібрання праць: В 5-ти т. — К.: Наук. думка, 1966. — Т. 2. СЧ. 317-368.
22. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози (переважно післявоєнного періоду 1945—1950рр.). — К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — 328 с.
23. Бобылева Л. Об эпитете // Учён. зап. Дальневост. гос. ун-та. — Владивосток, 1957. — Вып. 1. — С. 113-121.
24. Бобылева Л.К. Стилистические возможности атрибутивных имен сущест­вительных в английском языке. // Уч. зап. Дальневост. гос. ун-та. — Владивосток. — 1962. — Вып. IV. — С. 25-32.
25. Братусь М. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного: Дис канд. філол. наук: 10.02.01. — К., 2002, 164 с.
26. Буда В.А. Лінгвостилістика сучасного історичного роману (60-90 рр. ХХ ст.). — К.: Рідна мова, 1998. — 164 с.
27. Будагов Р.А. История слов и история общества. — М.: Просвещение, 1971 — 270с.
28. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. — М.: Из-во МГУ, 1984. — 280с.
29. Булаховський Л.А. Мовні засоби інтимізації в поезії Тараса Шевченка // Вибрані праці в 5-ти томах. — Т2. — К., 1977. — С.573-593.
30. Булаховский Л. Русский литературный язык первой половины ХІХ века. Лексика и общие замечания о слоге. — К.: Изд-во Киев. гос. ун-та им. Т.Г.Шевченко, 1957. — 492 с.
31. Бурківська Л.Ю. Лексика історичної прози Богдана Лепкого в контексті загальнолітературної та стилістичної норми. Автореф. дис. канд. філол. наук. − К., 2003. − 23 с.
32. Бурляй Н. Відносні прикметники в ролі епітетів // Культура слова. — 1984. — Вип. 26. — С. 29 — 31.
33. Бурячок А.А. Принципи моделювання семантичних полів лексики // Мовознавство. — 1985. — №4. — С.41-47.
34. Буслаев Ф. Историческая грамматика русского языка. — М.: Гос. учебно-пед. изд-во Мин. просвещ. РСФСР, 1959. — 622 с.
35. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. — Ч.І. — Харків: ХДУ, 1958. — 227 с.
36. Ващенко В.С. Фрагменти з українського мовознавства. — Дніпропетровськ: ДДУ, 1989. — 80 с.
37. Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины // Под ред. Л.В. Чернец. — М.: Высш. шк., 1999. — 556 с.
38. Введение в литературоведение: Учеб. для филол. спец. ун-тов / Г.Н.Поспелов, П.А. Николаев, И.Ф. Волков и др.; Под ред. Г.Н. Поспелова. — М.: Высш. шк., 1988. — 528 с.
39. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. — 411с.
40. Веселовский А. Из истории эпитета // Веселовский А.Н. Историческая поэтика. — М.: Высш. шк., 1989. — С. 59-75.
41. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. — М.: Высш. шк., 1984. — 404с.
42. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. — М.: Худ. лит., 1959. — 653 с.
43. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. — М.: Наука, 1980. — 360с.
44. Виноградов В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. — М.-Л., 1947. − 784 с.
45. Винокур Г.О. О языке исторического романа // О языке художественной литературы. — М.: Высш. школа, 1991. — С.407—430.
46. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К.: Либідь, 1993.
47. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. — К.: Наук. думка, 1992. — 221 с.
48. Вольф А.С. Эпитет как характерологическое средство в творчестве Л.Фейхтвангера // Научные доклады Высш.шк. Филологические науки. — М., 1972. — С.55-65.
49. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. — М.: Изд-во лит. на иностр. языках, 1958. — 546 с.
50. Гальперин И.Р. Текст как обьект лингвистических исследований. — М.: Наука, 1981, 138 с.
51. Гельфандбейн Г. Епітет у поетичному творі // Прапор. — 1960. — №3. — С.94-101.
52. Голоюх Л.В. Порівняння як структурно-стилістичний компонент художнього тексту (на матеріалі сучасної української історичної прози): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 — К., 1996. — 20с.
53. Голянич М. Внутрішня форма слова і художній текст. — Івано-Франківськ: Плай”, 1997. — 178 с.
54. Горнфельд А.Г. Троп // Вопросы теории и психологии творчества. — Т.1.—Харьков: Мирный труд. — 1911. — 344с.
55. Грабовецька О.С. Епітетна конструкція української мови в зіставленні з англійською // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар конгр. Україністів / Відп. ред. В.Німчук. — К.: Пульсари, 2002. — С. 347-350.
56. Грещук В. Дериваційний потенціал прикметників на позначення кольору в сучасній українській мові // Мовознавство. — 1986. — № 2. — С. 23 — 30.
57. Грибова Л.О. Яскравий сірий колір // Культура слова. — К.: Наукова думка, 1981. — Вип. 20. — С.37-43.
58. Гриценко Т. Б. Структура антропонімів історичних романів про Хмельниччину // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. − 200. − №9. − С. 86-100.
59. Гриценко Т. Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Б. Хмельницького): Автореф. Дис. канд. філол. наук: 10.02.01./ Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. — К., 1998. − 17 с.
60. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова (в українській прозі 30-60-их років ХІХ ст.). — Львів: вид-во Львівського ун-ту, 1972. — 179 с.
61. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. — К.: Наукова думка, 1978. — 207 с.
62. Деравчук С. Функціонально-семантичний статус епітетів у конфесійному стилі // Дивослово. —2003. — №1. — С.17-19.
63. Дідківська Л. Ієрархія асоціативних рядів у малій прозі Володимира Винниченка // Літературознавчі студії. — К., 2001. — С.317-322.
64. Довідник з історії України / За заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. — К.: Генеза, 2001. — 1136с.
65. Донец Л.С. Особенности языка произведений исторического жанра (на материале произведений С.Скляренко, П.Загребельного, И.Кочерги. С исполь­зованием романов Ю.Смолича, А.Югова, В.Яна): Автореф. дис. канд. филол. наук. — К., 1979. — 22 с.
66. Донецких Л.И. Реализация эстетических возможностей имен прилагательных в тексте художественных произведений. — Кишинев: Штиинца, 1980. — 156 с.
67. Донецких Л.И. Слово и мысль в художественном тексте. — Кишинев: Штиинца, 1990. — 165с.
68. Думи. — К.: Худ. літ-ра. 1959. — 186 с.
69. Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Другої міжнародної науково-практичної конференції 27—28 жовтня 2000 р. Випуск 2. — Дрогобич, 2000. — 312 с.
70. Ерёмина В. Метафорический эпитет // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1967. — Т.26. — Вып.2. — С.144-152.
71. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224с.
72. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). — К.: Довіра, 1999. — 431с.
73. Єрмоленко С.Я. Норма мовна // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. — К.: Українська енциклопедія, 2000. — С. 387.
74. Єрмоленко С.Я. Синтаксис віршової мови. — К.: Наук. думка, 1969. — с.96
75. Єрмоленко С. Творчість Олеся Гончара і мовно-естетична культура сучасника // Дивослово. — 1998. — №7. — С.11-13.
76. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. — К.: Наук. думка, 1987. — 245с.
77. Єфремов С. Історія українського письменства. — К.: Femina, 1995. — 688 с.
78. Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство. — 1998. — №6. — С.27-34.
79. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В.Німчук, В.М.Русанівський, І.П.Чепіга та ін./ Відп. ред. С.Я.Єрмоленко. — К.: Наук. думка, 1989 — 288 с.
80. Зорівчак Р. Епітетні конструкції // Урок української. — 2000. — №4. — С. 25-26.
81. Жирмунский В.М. Введение в литературоведение. — СПб.: Наука, 1996. — 440 с.
82. Жирмунский В.М. Теория литературы. Стилистика. Поэтика. — Л.: Наука, 1977. — 404с.
83. Заворотна Т. Компаративні тропи // Українське мовознавство. — 1987. — №14. — С. 120-126.
84. Історія української літератури: У 8 т. — К.: Наукова думка, 1970. &