СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ В ІДІОСТИЛІ М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО

Краткое описание

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ім. К. Д. УШИНСЬКОГО

На правах рукопису

МАРЧУК ОЛЕНА ІВАНІВНА

УДК 811.162.2’38

СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ В ІДІОСТИЛІ М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філол. наук,
проф. Карпенко Юрій Олександрович

Одеса 2002

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ПОРІВНЯННЯ ЯК СПОСІБ ПІЗНАННЯ ДІЙСНОСТІ..................12
1.1. Порівняння як глибинний механізм семантичного розвитку слова...12
1.2. Участь порівняння в процесах словотворення......................................14
1.3. Порівняння як рушійна сила семантичних зрушень у морфології.....17
1.4. Роль порівняння в семантичній динаміці синтаксису..........................22
1.5. Порівняння як художній прийом............................................................23
1.6. Порівняння і метафора............................................................................30
1.7. Порівняння в ідіостилі М.М. Коцюбинського......................................38
1.8. Короткі висновки.....................................................................................48
РОЗДІЛ 2. СПОЛУЧНИКОВІ ПОРІВНЯЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ У ТВОРАХ
М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО: СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ
ПРИКМЕТИ.................................................................................................50
2.1. Групування порівняльних конструкцій у творах
М.М. Коцюбинського..............................................................................50
2.2. Проблема розмежування порівняльних зворотів і порівняльних
речень.......................................................................................................55
2.3. Порівняльні сполучники і модальні частки..........................................77
2.4. Порівняльні конструкції зі сполучником як.........................................85
2.5. Порівняльні конструкції зі сполучником наче ...................................96
2.6. Порівняльні конструкції зі сполучником мов ...................................105
2.7. Порівняльні конструкції зі сполучником немов ...............................115
2.8. Порівняльні конструкції зі сполучником неначе .............................120
2.9. Порівняльні конструкції зі сполучником ніж та синонімічні
структури.................................................................................................122
2.10. Порівняльні конструкції зі сполучником гейби ..............................126
2.11. Проблема квазікомпаративних сполучникових конструкцій..........128
2.12. Сполучникові порівняльні конструкції М. Коцюбинського на фоні
української літератури ХІХ ХХ ст. (замість висновків)...............131

РОЗДІЛ 3. БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ ПОРІВНЯЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В
ТВОРАХ М. М. КОЦЮБИНСЬКОГО: СТРУКТУРНІ ТА
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРИКМЕТИ ........................................................136
3.1. Словотвірні компаративні конструкції у М. Коцюбинського...........136
3.2. Орудний порівняльний відмінок .........................................................141
3.3. Генітивні порівняльні конструкції .....................................................148
3.4. Порівняльні конструкції з валентно недостатніми словами ............153
3.5. Порівняльні функції прикладки............................................................161
3.6. Атрибутивні порівняльні конструкції .................................................167
3.7. Присудок та інші члени речення у складі безсполучникових
порівняльних конструкцій ...................................................................170
3.8. Заперечні порівняння ............................................................................174
3.9. Порівняльні структури з +орудний відмінок + родовий відмінок ...177
3.10. Компаративні конструкції рідкісних типів .....................................178
3.11. Короткі висновки ................................................................................182

ВИСНОВКИ................................................................................................................185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ............................196

ДОДАТОК. ПОРІВНЯЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В ЦІЛОМУ ХУДОЖНЬОМУ
ТЕКСТІ...................................................................................................214
1. Він іде!”................................................................................................215
2. Intermezzo” ..........................................................................................220

ВСТУП

Порівняннями сповнене мовлення і зокрема художнє, але не лінгвістичні студії. Порівняння належать до класичних тропів, так чи так систематизуючись та розглядаючись ще з античних часів, а тому дослідники стилістики уважають їх уже цілком знаними і шукають інших секретів художнього мовлення. Вони існують, ці секрети знайдені і на разі ще не знайдені, але свої незвідані секрети і глибини має й порівняння. Якщо добре розібратися (як це зробив О.О. Потебня), то з’ясовується, що порівняння не просто троп, а врешті-решт основа людського мислення з його асоціативністю і шляхом від знаного до незнаного. У термінах компаративної структури це шлях від об’єкта до суб’єкта. Цей шлях порівняння пізнавального, гносеологічного, яким ішло і йде людство, пізнаючи світ, по суті повторює й порівняння художнє. Однак останнє слугує не так пізнанню суб’єкта (він уже відомий), як глибшому й емоційнішому розкриттю його сутності.
Поза тим значний, усе зростаючий і всесвітній інтерес до метафори якось відсунув порівняння на другий план. При всій вагомості метафори для мови і художнього мовлення таке відсунення видається несправедливим. Відому тезу про те, що метафора це стягнене порівняння, можна переформулювати й так: метафора становить собою порівняння, лише імпліцитне. Адже метафора це перенос значення слова з одного предмета (явища, події, ознаки) на інший за їх схожістю. Так само перенос за суміжністю предметів метонімія. А перенос відбувається, коли людина так чи так зближує два предмети. І таке зближення фактично є синонімом порівняння. Якраз порівняння і є психологічним механізмом будь-якого переносу значення і метафори, і метонімії. Перенос може фіксуватися у стадії своєї реалізації як можливість, як імовірність. У цьому випадку називаються два предмети і той, від якого значення береться, і той, на який воно переноситься. Така ситуація дає класичну компаративну конструкцію порівняння, про що і йде мова у нашій дисертації. Коли ж перенос фіксується вже як результат, як закінчений процес, тоді маємо (залежно від підстави переносу схожості чи суміжності) метафору або метонімію.
Тут існують сотні семантичних, експресивних та модальних варіантів, безліч переходових випадків, у яких проте практично завжди вдається встановити експліцитність, тобто порівняння, чи імпліцитність, тобто метафору (чи зовсім іншим шляхом і в іншому керунку метонімію). Складнощі цих процесів розглянуті нижче в окремому підрозділі (1.6), а тут відзначимо, що попри помітне відставання у теоретичному вивченні порівняння від дослідження метафори і метафористичності компаративні конструкції української мови не можна назвати недослідженими. Навпаки, вони активно вивчаються. Зокрема існує дуже насичена монографія І.К. Кучеренка [95], розділи чи фрагменти розділів у курсах сучасної української літературної мови тощо. Різні аспекти порівнянь в українській мові стали предметом дисертаційних досліджень Г.Я. Довженко [46], Л.В. Голоюх [35], М.С. Заоборної [61], Н.П. Шаповалової [207], Л.В. Прокопчук [152], С.М. Рошко [157], причому дослідження проводились переважно або виключно на матеріалі художньої літератури. Однак невивченого, нез’ясованого в проблематиці компаративних конструкцій залишається поки що значно більше, ніж з’ясованого. Наприклад, надійно обґрунтована межа між порівняльним зворотом та підрядним порівняльним реченням так і не була проведена (пор. 2.2).
Отже, подальша (і поглиблена) розробка проблематики порівнянь в українській мові, зважаючи на складність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому і художнього мовлення зокрема, залишається нагальною потребою. Ми спробували розібратися в цій проблематиці, спираючись переважно на творчість М.М. Коцюбинського. Порівняння М. Коцюбинського в більшій чи меншій мірі використані майже в усіх названих (і неназваних) роботах, присвячених компаративним конструкціям української мови, а дисертація Г.Я. Довженко на них ґрунтується. Пояснюється це зрештою тим, що ліпшого, різнобічнішого майстра побудови порівнянь українська література не знає. Порівняння М. Коцюбинського є неперевершеними шедеврами і за своєю структурою, і за включенням у вужчий та ширший контекст, і за своїм змістом. Зазначимо, що згадана праця Г.Я. Довженко, насичена цікавим матеріалом, зосереджується навколо розмежування простого і складного речення із сполучниковими порівняльними конструкціями. При цьому проблема такого розмежування залишилася зрештою нерозв’язаною. Змістовні спостереження дослідниці, стосовні стилістичної ролі порівнянь у творах М.М. Коцюбинського, залишаються досить вибірковими, без необхідної в таких випадках фронтальності і надійної системності у її якісних та кількісних параметрах. Порівняння М. Коцюбинського, відверто кажучи, вимагають подальших студій самі по собі і водночас становлять собою безцінну лабораторію для дослідження порівняльних конструкцій української мови. Цим зумовлена актуальність нашої роботи.
З цього випливає й мета дослідження: спираючись передусім на уважне вивчення порівнянь в ідіостилі М. Коцюбинського, запропонувати розв’язання деяких теоретичних проблем українських компаративних конструкцій, їх структури і типології, а з опертям на висунуті теоретичні засади якомога докладніше, різнобічніше і глибше проаналізувати порівняння, вжиті в художніх творах М. Коцюбинського. Досягнення цієї нелегкої мети передбачає виконання наступних завдань:
- якнайповніше зібрати, інвентаризувати порівняння, вжиті в художніх творах М. Коцюбинського; в ідеалі, який ми намагаємося досягти, всі порівняння;
- класифікувати зібрані порівняння, розглянувши засади існуючих класифікацій компаративних конструкцій і при потребі висуваючи свої уточнення цих засад; йдеться про типологію порівнянь М. Коцюбинського, яка може розглядатися як модель типології порівнянь української мови;
- визначити кількісні параметри порівнянь М. Коцюбинського і кожного їх типу чи структурного різновиду зокрема; це дозволяє точно встановити частотність, питому вагу кожного угрупування в мовленні М. Коцюбинського і приблизно в українській мові;
- взявши за основу класифікації показник порівняння, на базі якого й вибудовується типологія компаративних конструкцій, з’ясувати всі варіативні форми кожного типу (структури) порівняння; це дає змогу, йдучи від форми до змісту, встановити семантичну та експресивну місткість порівняння, його значеннєвий потенціал;
- на конкретному матеріалі, беручи до уваги існуючі концепції, спробувати з максимальною чіткістю: а) відмежувати порівняння від того, що не є порівнянням, передусім порівняння від метафори; б) розмежувати серед порівнянь різні їх типи, передусім порівняльні звороти (компоненти простого речення) та підрядні порівняльні речення, а також порівняльні звороти (очолюються сполучниками) та модально-порівняльні звороти (очолюються частками);
- визначити форми, характер, мету й частотність поєднання різнотипних та однотипних порівнянь у межах близького контексту, переважно в межах одного речення, розрізняючи при цьому паралельний ужиток порівнянь та включення одного порівняння в друге;
- спираючись на частотність ужитих М. Коцюбинським порівнянь та їх зіставлення (в межах реально можливого) з творчістю інших митців, визначити прикмети ідіостилю компаративних конструкцій у мовленні М. Коцюбинського і, відповідно, ступінь відображення ним загальномовних властивостей художнього (образного) порівняння;
- у вирішенні названих вище завдань та одержаних у цьому зв’язку аналітичних описах враховувати, що порівняння вибудовується не заради самого себе, а як компонент тексту, що воно є будівельним матеріалом художнього цілого; прослідкувати, як цей будівельний матеріал працює в тексті, зокрема на прикладі цілісного аналізу новел Він іде!” та Intermezzo”.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Наша робота є компонентом наукової теми кафедри української філології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Образ світу в художньому слові та способи його інтерпретації”. Робота спирається на традиції вивчення художнього мовлення М.М. Коцюбинського, закладені і розвинуті в університеті незабутнім професором В.П. Дроздовським. Тема дисертації затверджена вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету та координаційною радою Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.
Художнє мовлення М.М. Коцюбинського і становить об’єкт нашого
дослідження. Предметом же його стали порівняння, компаративні конструкції М.М. Коцюбинського, що зумовило звернення не тільки до художніх текстів письменника, а й до всього творчого доробку митця, до чорнових варіантів, до пов’язаної з темою широкої теоретичної проблематики та образної творчості інших письменників.
Основним джерелом матеріалу стало дбайливо виконане семитомне академічне видання творів М.М. Коцюбинського, де попри уважно вивірений текст подаються всі навіть найдрібніші відмінності, наявні в чорнових рукописах автора та прижиттєвих виданнях його творів (К.: Наук. думка, 1973 1975). На підставі опрацювання названого семитомника укладено картотеку, що включає 3718 порівнянь та ще понад 1000 текстів, які в кінцевому рахунку до складу порівнянь включені не були (метафори, також структури з відсутньою чи майже непомітною компаративністю тощо).
Своє дослідження ми намагалися вибудувати на засадничій філософській концепції цілого і частини. Це зумовлено як тим, що порівняння слугують побудові цілого художнього тексту як його частина, так і тим, що, за формулю-ванням Михайлини Коцюбинської, не існує ніякої принципової ізоляції різних видів тропів, вони поєднуються, служачи одній меті образному підсиленню зображуваного” [84:47]. У такому переплетінні тропів та стилістичних фігур, дуже характерному для Михайла Коцюбинського, ми з необхідністю мусили, відповідно до проблематики дисертації, вилучати тільки порівняння, компаративні фігури. Подібне вилучення полегшується тим, що порівняння, як то визначається багатьма (але не всіма) дослідниками, є основою більшості (іноді кажуть усіх) тропів.
Ця методологічна засада і сама проблематика дисертації привела до потреби широкого використання низки методів: випробуваного часом і добре розробленого для філологічних потреб описового методу; методу зіставлення як внутрішнього (в межах ближчого контексту, в межах усього твору, в межах усієї творчості, в межах чорнового й чистового тексту), так і зовнішнього (наприклад, зіставлення компаративних конструкцій М. Коцюбинського та М. Черемшини, пор. 2.12); власне типологічного методу теж зіставлення, але вже не синтагматичного, а строго парадигматичного, що й дозволило усвідомити типологію компаративних структур М. Коцюбинського; кількісного методу, який дозволив чітко визначити уживаність, а відтак і частотність різних порівняльних структур у письменника та динаміку цієї частотності протягом творчості автора.
Говорячи про наукову новизну, дисертанти полюбляють уживати слово уперше, хоч і не завжди доречно. А в нашій проблемі порівняння вивчається від Арістотеля, отже дві з половиною тисячі років, а література про М.М. Коцюбинського, згідно з бібліографічним покажчиком 1964 р., з’являється вже 110 років, а про його мову 70 років. Важко тут щось сказати уперше. Але можна. І не так уже абсолютно уперше, як продовжуючи шляхи, торовані попередниками, встановити, віднайти й обґрунтувати нові аспекти, нові підходи і нові розв’язання. Адже і порівняння, і, може ще в більшій мірі, мова М.М. Коцюбинського то невичерпні, бездонні криниці, у яких непізнаного, незнайденого, мабуть, поки що більше, ніж пізнаного, відкритого. Якісь кроки у пізнанні того й того ми, гадаємо, зробили. По-новому проведено й обґрунтовано демаркаційну лінію між порівнянням та метафорою, яка в роботах останніх десятиліть захопила більше місця, ніж їй належить. По-новому розмежовані порівняльні звороти та підрядні порівняльні речення, бо перші в багатьох працях інтенсивно відтісняються другими на шкоду істині. Побудовано типологію порівнянь М.М. Коцюбинського, яка, зрештою, може розглядатися як модель типології порівняльних конструкцій української мови, водночас відбиваючи яскраву виразистість ідіостилю письменника. Розкрито закономірності функціонування порівнянь, їх роботи на цілий текст, що також продемонстровано на прикладі аналізу двох творів митця. З’ясовано основні риси динаміки компаративних уподобань М.М. Коцюбинського протягом його творчого шляху. У підсумку можемо сказати, що так, як це зроблено в нашій дисертації, порівняння ні у М.М. Коцюбинського, ні у жодного іншого автора ще не вивчалися.
Практичне значення виконаної роботи передусім полягає в тому, що висунуті та обґрунтовані в ній концепції й одержані результати щодо визначення мовного статусу та питомої ваги порівняльних структур знадобляться для подальшої розробки проблем поетики (порівняння і метафора), сучасної української літературної мови (просте і складне речення в порівняльних конструкціях; розмежування порівняльних сполучників та модально-порівняльних часток), історії української літературної мови (розвиток компаративних структур від І.П. Котляревського до наших днів) і особливо лінгвістичного коцюбинськознавства (загальнонародне та індивідуально-авторське серед порівнянь М. Коцюбинського; динаміка співвідношення того і того в мовній творчості письменника). Щось корисне, можливо, знайдеться навіть для історичної граматики української мови (походження порівняльних сполучників та деяких порівняльних структур; роль порівнянь у процесі розвитку мови). Усі названі аспекти, які можуть виявитися корисними науці і продовженими в ній, можуть одержати і навчальне, педагогічне скерування у вузівській практиці викладання відповідних дисциплін та розробки спецкурсів, що стосуються названої проблематики.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що він написав цю роботу цілком самостійно спираючись, зрозуміло, на існуючу літературу по темі (кожний випадок звернення до літератури належним чином оформлений посиланнями) та на поради наукового керівника (висловлюю йому за це найсердечнішу вдячність). Усі наші статті з теми дисертації написані теж самостійно і опубліковані без співавторів. До особистого внеску здобувача не належить запровадження нових термінів, якими рясніють деякі лінгвістичні праці останніх років і які нерідко слугують новим позначенням давно відомих речей. Ми воліли шукати нові речі, послуговуючись існуючими, вивіреними практикою термінами. Чи не єдине запроваджене в дисертації нове термінологічне словосполучення модально-порівняльний зворот, як ми позначили, за аналогією до усталеного терміна порівняльний зворот, об’єкт компаративної конструкції, очолюваний часткою, а не сполучником.
Апробація результатів дослідження. Матеріали та основні положення дисертації у процесі її творення доповідалися на міжвузівських наукових конференціях Шляхи посилення ефективності практичного курсу української мови та виховання читацької майстерності” (1992), Класична педагогіка і філологія в світлі сучасних завдань шкільної і вузівської словесності” (1993), Роль філологічної спадщини О.О. Потебні в гуманізації і гуманітаризації педагогічної і філологічної освіти” (1994) та на міжнародній науковій конференції Національна ментальність і культура” (1999), організованих і проведених Одеським педагогічним інститутом (нині Південноукраїнським державним педагогічним університетом), а також на міжвузівській науковій конференції Проблеми контрастивної лінгвістики” (1993), проведеній Кіровоградським державним педагогічним університетом спільно з Інститутом мовознавства та Інститутом української мови НАН України, та на наукових конференціях, проведених Одеським національним університетом обласній Громадянський патріотизм і проблеми викладання україністики в вузах Одещини” (2000), всеукраїнських А.А. Москаленко до 100-річчя від дня народження” (2001), Мова та національна свідомість” (2001). Матеріали дисертації доповідалися на кафедрі української філології Південноукраїнського державного педагогічного університету в 1999 та 2002 рр. По темі дисертації опубліковано 10 робіт, серед них 6 у фахових виданнях, затверджених ВАК.

Структура та обсяг роботи. Дисертація включає Вступ”, де викладаються всі питання, передбачені інструкціями ВАК, а також три розділи, з яких у першому розглядається сутність порівняння як за існуючими поглядами, так і за побудованою на цих поглядах концепцією автора, а в двох наступних аналізують-ся структурно-типологічні та функціональні прикмети сполучникових (другий розділ) та безсполучникових (третій розділ) порівняльних конструкцій у творах М.М. Коцюбинського, тобто вибудовується типологія компаративних структур письменника. Робота завершується Висновками” і списком використаних джерел та літератури (220 позицій). У додатку до дисертації наводиться аналіз новел М.М. Коцюбинського Він іде!” та Intermezzo”, у якому вивчається робота порівнянь у цілому художньому тексті, тобто спеціально висвітлюються стосунки досліджуваної частини (порівнянь) та цілого (тексту). Загальний обсяг дисертаційної роботи 229 с., обсяг до списку джерел та літератури 195 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Раз у раз лунають голоси, що порівняння, хоч їх різнобічне вивчення триває з античних часів, досліджені ще недостатньо і далеко не всі пов’язані з ними проблеми знайшли своє розв’язання. Так воно і насправді є. І пояснюється це не тим, що порівняння вивчаються мало і недбало, а великою, можна навіть, гадаємо, сказати, грандіозною складністю цього мовного явища. Річ у тому, що порівняння супроводжує розвиток людської думки і людського мислення від самого їх зародження. Порівняння це спосіб пізнання дійсності, сутність і механізм семантичного збагачення мови. Такі порівняння-процеси, гносеологічні порівняння, не є тотожними з порівняльними конструкціями (художніми та логічними). Останні й вивчаються фахівцями, а перші залишили результати своєї реалізації у семантиці всіх рівнів мови, що ми і намагалися показати в початкових підрозділах своєї дисертації (1.1 1.4).
Отже, порівняльні конструкції фактично становлять тільки вершечок айсберга, за яким важко судити про весь айсберг. Порівняльні ж процеси, становлячи основну рушійну силу семантичного розвитку мови, діють саме в перебігу цього розвитку, в ситуації осягнення семантичного результату. Осягнувши ж його, вони швидко зникають, вивітрюються і можуть бути реконструйовані тільки опосередкованим, непрямим шляхом. Зрозуміло, що встановити систему, побудувати типологію тільки вершечка айсберга, без урахунку його підводної частини, з якою цей вершечок становить єдине ціле, аж надто важко.
Викладена концептуальна позиція стала однією з основ нашої дисертації, побудованої майже виключно на матеріалі порівнянь-конструкцій у творчості М.М. Коцюбинського. Цим пояснюються і наявні в роботі діахронічні екскурси у давньоукраїнську, праслов’янську, навіть індоєвропейську минувшину, і пропоновані розв’язання (чи, точніше, спроби розв’язання) теоретичних проблем, найгостріших у колі дослідників компаративних конструкцій. Зупинимося на цих проблемах, попередньо зазначивши, що ми намагалися спиратися на мовні факти та викладене вище їх розуміння, а не на той чи інший напрямок у вивченні порівнянь (таких напрямків чи шкіл, які іноді стають мало не сектами, існує чимало). Звісно, і історію питання, і пошуки однодумців з кожної проблеми ми у своїй роботі намагалися докладно викласти. Отже:
1. Порівняння і метафора. Небувалий інтерес до метафори серед учених в
усьому світі, що триває ось уже кілька десятиліть, якось відсунув порівняння на периферію. Люди: а) бачать метафору і тільки метафору у цілому ряді типових порівнянь, наприклад у генітивних конструкціях; б) починають дивитись на порівняння як на недорозвинену метафору; в) визнають за порівняння лише такі конструкції, у яких об’єкт має пряме, непереносне значення. Усе це неправильно. Погляд на метафору як на стягнене порівняння, що йде від Арістотеля, видається єдино прийнятним. Метафора просто не може з’явитися без попереднього етапу існування у формі порівняння якщо не порівняння-конструкції, то бодай порівняння-процесу. Поки в тексті маємо А і В, тобто суб’єкт, з яким щось порівнюється, та об’єкт те, що порівнюється із суб’єктом, доти маємо порівняння незалежно від ступеня переосмислення В. Метафора породжується з порівняння тільки внаслідок злиття А і В, точніше накладання А на В (одномоментність за О.М. Веселовським), і існує доти, доки в цьому накладанні відчувається як В, так і А. Коли ж вони перестають розрізнятися, тоді метафора зникає, а у слові з’являється нова семема (що має метафоричне походження).
2. Порівняльний зворот і підрядне порівняльне речення. У дисертації ми намагалися обґрунтувати думку, що так звані неповні підрядні порівняльні речення є лінгвістичною фікцією. Насправді це порівняльні звороти, компоненти простого речення. Про підрядне порівняльне речення можна говорити лише тоді, коли воно має свій власний предикативний центр, тобто підмет і присудок або головний член односкладного речення. Винятки з цього засадничого принципу нечисленні. З головніших доказів цієї позиції вкажемо на діахронічний: оскільки порівняння існують у мові від самого її виникнення, вони набагато давніші за появу складнопідрядних речень. Тому ми не можемо твердити, що порівняльні звороти розвинулися із підрядних порівняльних речень. Навпаки, останні явно розвинулися з порівняльних зворотів. Провідним же синхронічним доказом є те, що концепція можливого розширення неповного порівняльного речення за рахунок головного (переведення в неповне порівняльне речення присудка або підмета з головного речення) фактично є ілюзорною. Таке розширення, як це показала Н.П. Шаповалова, часто є взагалі неможливим і завжди є руйнівним для художньої форми порівняння. Усі аргументи прихильників неповних порівняльних підрядних речень можуть бути досить просто витлумачені, якщо прийняти концепцію порівняльних зворотів у межах простого речення.
3. Порівняльні сполучники та модально-порівняльні частки. Сполучники виражають формально-синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення між словами чи реченнями, а частки надають членам речення або реченням додаткових значеннєвих відтінків (за І.Р. Вихованцем [191:585,723]). Але ті й ті можуть слугувати для побудови порівняльних конструкцій. Йдеться про часткове перехрещення модально-порівняльних сполучників (а це найбільша група порівняльних сполучників) та модальних часток, що майже всі збігаються своїм матеріальним складом й істотно зближаються своїми функціями з модально-порівняльними сполучниками. Одні вчені користуються терміном сполучники-частки, не розрізняючи в даному випадку ці дві групи службових слів, інші, як І.К. Кучеренко, намагаються їх розмежувати. А різниця, безперечно, наявна і має бути виявлена. У дисертації розглядаються два модально-синтаксичні показники, що розмежовують модально-порівняльні сполучники та частки, а саме: 1) тільки частки (а не сполучники) можуть поєднувати підмет і присудок: Плавні немов крутилися”; 2) частка, на відміну від сполучника, може поступатися місцем перед сполучником чи пов’язаним з нею повнозначним словом: Івась за цей час погладшав, вилюднів наче”. За межами цих двох ситуацій розмежування спирається на семантико-синтаксичні відношення: якщо в звороті переважає модальний сенс (неповної достовірності), то маємо частку, якщо ж переважає компаративний сенс, то перед нами сполучник.
4. Межі компаративності. Якщо проміжних, переходових випадків поміж порівняльними зворотами і підрядними порівняльними реченнями, а також поміж модально-порівняльними сполучниками і частками не існує (існують тільки складні для інтерпретації, дискусійні випадки), то увиразненої межі між компаративністю та її відсутністю немає. Відомо, що ступінь порівняльності у різних конструкцій може бути різним. Коливання компаративного сенсу можливі від 100% до 0%, але де межа між мінімальною компаративністю та некомпаративністю, встановити надзвичайно важко, а то й просто неможливо. Загалом ступінь порівняльності сполучникових конструкцій вищий, ніж у конструкцій з частками. Серед безсполучникових конструкцій амплітуда компаративності ще вища. Приміром, у орудного порівняння ступінь компаративності прямо пропорційний обсягові його переосмислення, його метафоричності. Не меншою мірою це проявляється і в інших порівняльних конструкціях, особливо безсполучникових. А серед атрибутивних конструкцій тільки переосмисленням та його ступенем і визначається компаративність та її міра. У словосполученнях глиняста земля (з домішками глини), бугристий рельєф (поверхня з буграми) компаративності нема, а в поєднаннях глинясте тіло, бугристі м’язи (як глина, бугри) вона є. Тому самі по собі суфікси -аст-, -ист- важко розглядати як словотвірні засоби компаративності [пор. 190:58; 154: 46-47]. Явно компаративними серед словотвірних конструкцій є, мабуть, тільки прислівники з конфіксами по-...-ому та по-...-и, а також дієслова типу остогидіти, остобісіти, бо ті й ті ховають у собі вербалізований порівняльний зворот. Серед атрибутивних же конструкцій компаративність і некомпаративність сходяться, мабуть, найтісніше. Певні виходи у функціонально-семантичне поле компаративності мають іноді конструкції зі сливе, аж та хоч. Ці слова є сполучниками або ситуативно можуть опинитися в позиції сполучника. У конструкціях з ним поряд з основним значенням істотної приблизності (сливе), підсилення (аж), допустовості (хоч) може з’являтися і виразна сема компаративності. Ми назвали такі порівняння квазікомпаративними, бо ніхто, здається, названі три слова до показників компаративності не зараховує. Зрозуміло, що ступінь компаративності тут значно нижчий, ніж у конструкцій із спеціалізованим порівняльним сполучником.
2780 сполучникових компаративних конструкцій у М.М. Коцюбинського очолюється 17-ма різними службовими словами (серед них 2 прийменники), що мають дуже різну частотність від 1411 у сполучника як до 1 у сполучника мовби (пор. 2.12, табл. 1). Але ця кількість поділяється на три групи, так би мовити, і вздовж, і поперек. Поперек тому, що тут є: 1) група власне-порівняльних конструкцій, очолювана тільки сполучником (іноді прислівником) як; 2) група порівняльно-об’єктних конструкцій, очолювана сполучником ніж, а також його підсильним варіантом аніж та всюдисущим сполучником як у значенні ніж”; 3) група модально-порівняльних конструкцій, куди входять усі інші порівняльні сполучники. Перша група формує реальні порівняння, просто порівняння, вказує на схожість, бодай метафоризовану. Друга група, навпаки, вказує на несхожість, на відмінність, і тісно пов’язана з категорією вищого ступеня прикметників чи прислівників. Третя ж група формулює схожість ірреальну підкреслено неповну, уявну, недостовірну. Саме у зв’язку з таким семантичним навантаженням у першій групі сполучник не ділиться своїми функціями ні з яким службовим словом і може очолювати тільки порівняльні звороти та підрядні порівняльні речення. У другій групі сполучник може з успіхом заступатися прийменником за чи від (у М. Коцюбинського тільки у варіанті од), причому те й те творить виключно порівняльні звороти. Третя група до своїх численних сполучників має, як правило, формально тотожні частки і тому може творити порівняльні звороти, модально-порівняльні звороти (очолюються частками) та підрядні порівняльні речення (які за визначенням можуть очолюватися тільки сполучниками). Це і є поділ вздовж”. У кількісному вигляді цей поділ компаративних конструкцій М. Коцюбинського вказується таблицею 2 (див.).
Власне-порівняльна група творить семантично найпростіші компаративні конструкції. Тому вона не потребує розмаїття будівельних засобів показників порівняння, обмежуючись одним сполучником як, хоч останній і може поєднуватися з різними додатковими будівельними компонентами, переважно
Таблиця 2
Частотність сполучникових порівняльних зворотів, модально-порівняльних зворотів та
підрядних порівняльних речень у творах М.М. Коцюбинського
займенникового походження. З тої ж причини ця група панує серед порівняльних зворотів (у М. Коцюбинського їх 1390, тобто 57,1% з 2431), але займає досить скромне місце серед підрядних порівняльних речень, яких у М. Коцюбинського менше, ніж зі сполучниками наче, немов та мов усього 21, тобто 11,1% зі 190.
Семантична сфера компаративних конструкцій другої групи теж окреслена досить чітко й вузько несхожість, відмінність, більший чи менший вияв певної
ознаки в об’єкті порівняно із суб’єктом. Тому тут теж панують порівняльні звороти. У М. Коцюбинського їх 80, тобто лише 3,3% від усіх наявних у письменника порівняльних зворотів, причому всі вони включають до свого складу форму вищого ступеня, а в п’яти випадках порівняльно-об’єктний сполучник (ніж, аніж, як) з успіхом заступаються прийменником за чи од, бо вказівку на відмінність можуть виражати також і прийменники. Компаративні конструкції відмінності включають також і підрядні порівняльні речення, але в творах М. Коцюбинського ми таких не знайшли.
Модально-порівняльна група компаративних конструкцій має значне сполучникове розмаїття. У М. Коцюбинського це 11 сполучників з уживаних ним 15, причому багатьох модально-порівняльних сполучників, наявних в українській мові, письменник взагалі уникає (буцім, буцімто, начеб, начебто, мовбито, немовби, немовбито, нібито та ін.). У цій групі порівнянь закріпилася така велика кількість сполучників тому, що це семантично найскладніші порівняння. Тут до власне компаративного сенсу долучаються ще різні відтінки сенсу модального, що, зрештою, виражає в даних конструкціях різні відтінки ірреальності, неповної достовірності. Ось для передачі цих різних відтінків і витворилася така багатюща група сполучників, а посилення модальності може ще і перетворювати більшість із них у частки, що, відповідно, формують модально-порівняльні звороти. У М. Коцюбинського вживається 6 таких часток, що в сукупності очолюють 159 модально-порівняльних зворотів (див. табл. 2). Порівняльні ж звороти та підрядні порівняльні речення, що належать до модально-порівняльної групи компаративних конструкцій, складають відповідно 961 зворот (39,6%) та 169 речень (88,9%). Тобто модально-порівняльні сполучники формують досить помітну, але меншість порівняльних зворотів і панівну більшість підрядних порівняльних речень. Це, серед іншого, є виявом (і водночас доказом) їх більшої семантичної складності порівняно з власне-порівняльними структурами. Характерно й те, що серед порівняльних зворотів найчастотнішим модально-порівняльним сполучником є мов, а серед речень наче. У дисертації ми намагалися обґрунтувати думку, що модально-порівняльний сполучник мов за своїми функціями та значенням є найближчим до як, чого не можна сказати про сполучник наче.
На відміну від трьох розглянутих груп компаративних конструкцій, які ми віднесли до сполучникових, хоч одна з цих груп включає до свого складу ще й частки, а друга прийменники, безсполучникові компаративні конструкції такої чіткої і, можна сказати, стрункої типології не мають. Втім, вони досить виразно за типом своєї організації можуть бути поділені на комунікативні і номінативні. Уточнимо в цьому зв’язку, що сполучникові компаративні конструкції всі є комунікативними, структурно збігаючись чи майже збігаючись з реченням або бодай захоплюючи (переважно своїм суб’єктом чи основою) предикативний центр або його частину.
Загалом за вказаним параметром безсполучникові компаративні конструкції можна поділити на три (а не дві) групи, як і сполучникові конструкції. З 14 віднайдених нами у творах М. Коцюбинського типів безсполучникових порівнянь (див. 3.11) виділяється шість виразних комунікативних побудов. Це порівняння з валентно недостатніми словами (компаративними зв’язками): хата здавалась темницею”; присудок та інші члени речення у складі порівнянь: хата без хазяйки сирота”; заперечні порівняння: Адже то бидло”, а не люди!”, а також три рідкісні типи порівнянь: ситуативні, об’єднання-перетворення та вільні. Разом це 231 порівняння, тобто 24,6% від усієї кількості 938 безсполучникових компаративем.
Другу групу складають порівняння, що прилягають до комунікативних, але все ж не входять до них. Це передусім орудний порівняльний, найуживаніша з безсполучникових компаративних конструкцій. У цій конструкції суб’єкт, як правило, є підметом, а основою присудок. Але об’єкт, найспецифічніший компонент порівняльної конструкції, є обставиною способу дії (світились веселкою риб’ячі очі”), хоч може бути і присудком (Я хотіла б бути струмочком”). Сюди ж належать порівняльні структури, об’єкт яких уводиться прийменником з, за яким слідує орудний відмінок і далі (необов’язково) родовий відмінок. Суб’єкт та основа порівняння тут теж є підметом і присудком: Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить уже дичину”. Тут же маємо два рідкісні типи порівнянь порівняння розміру та унікальне (не входить до жодного ширшого типу) порівняння зібрати губи на шнурочок. В обох об’єкт також уводиться прийменником. Порівнянь цієї групи є 310, тобто 33% від усіх безсполучникових.
Номінативних безсполучникових порівняльних конструкцій є найбільше 397, або 42,4%. Сюди належать генітивні та атрибутивні порівняння, а також прикладки. Номінативна сутність цих трьох різновидів компаративних конструкцій настільки очевидна, що не потребує додаткової аргументації, як і четвертого різновиду словотвірних компаративем, що є номінативними за визначенням, будучи однослівними. Але ми до словотвірних порівнянь відносимо, на відміну від інших дослідників, лише ті лексеми, що дійсно містять у собі порівняння, а не одержують контекстуальний компаративний сенс від суміжних слів. Це прислівники з конфіксами по-...-ому та по-...-и (пор. назву оповідання М. Коцюбинського По-людському”) і дієслова типу остобісіти, а також відсутні у письменника прикметники з суфіксоїдами -подібний та -видний.
Так більш-менш окреслюється типологія порівняльних конструкцій, ужитих М. Коцюбинським. Мовна майстерність письменника і його незрівнянне володіння глибинами української мови дозволяє висновувати, що цю типологію можна кваліфікувати як загальну модель типології українських компаративних структур.
Прийнята в дисертації типологічна схема порівняльних конструкцій М. Коцюбинського ґрунтується на формі цих конструкцій, передусім на їх показниках, а вже від форми йде до змісту і художніх функцій. Щодо інших трьох компонентів порівняльної конструкції основи, суб’єкта та її ключового складника об’єкта можемо висновувати з їх розгляду в дисертації таке.
1. Якщо основа порівняння є його обов’язковим компонентом, то її експліцитність обов’язковою не є. У деяких компаративних конструкціях у творах М. Коцюбинського їх основа нерідко виявляється імпліцитною, прямо не названою. Однак реципієнт завжди її добре сприймає й розуміє, чому А порівнюється з В. Це прикмета стилю письменника, вияв його вимогливості до себе, до своєї мови. І вияв його мовної майстерності. Письменник поєднує в компаративній конструкції такі А і В, уводить їх у такі контексти, що різнотлумачення чи неусвідомлення основи порівняння бути не може.
2. Серед суб’єктів порівнянь М. Коцюбинського на першому місці людина, на
другому природа. Антропоцентризм людського світосприйняття визначив це
перше місце серед суб’єктів компаративних конструкцій, мабуть, для всіх письменників усіх народів. А ось конкретний добір суб’єктів-людей і суб’єктів-явищ чи окремих предметів природи є вже сферою індивідуально-авторською.
3. Серед об’єктів же порівнянь людина займає останнє місце. Семантична амплітуда об’єктів порівнянь небагато ширша від складу суб’єктів. У М. Коцюбинського вона все збільшувалася. Якщо в ранніх творах його порівняння побудовані переважно на матеріалі сільського побуту” [60:144], з дуже активним використанням фразеологізмів, то пізній Коцюбинський коло компаративних об’єктів значно розширює за рахунок лексики мистецтва, науки, техніки та ін. Чого він не любив то це компаративних об’єктів з військової лексики. А найбільше любив природу. Серед об’єктів його порівнянь владарює вода (передусім лексема море) і вогонь (найчастіше лексема вогонь). У цьому, між іншим, можна побачити не лише індивідуально-авторські уподобання (конкретний склад найчастотніших об’єктів), а й закони майстерності у побудові порівнянь семантична дистанція між суб’єктом та об’єктом має бути великою. І чим вона більша, тим яскравішим й впливовішим є порівняння. Коцюбинський не був мариністом, його тематика цілком сухопутна”: земля і люди на ній. А ось
улюблений об’єкт порівняння море.
Динаміка порівнянь у М. Коцюбинського стосується не лише їх змісту, а й
форми. Якщо структури власне-порівняльні та порівняльно-об’єктні письменник уживав більш-менш рівномірно, то серед структур модально-порівняльних він добирав співзвучне струнам його серця усе життя. У пізнього Коцюбинського ужиток сполучника мов різко падає, а використання сполучника наче, навпаки, стрімко зростає: у цей час наче він уживав уже у шість разів частіше, ніж мов.
У середнього” ж Коцюбинського найуживаніший модально-порівняльний сполучник немов. Від деяких же сполучників він взагалі відмовився, іноді після кількаразового їх ужитку в ранній творчості. Так само неоднаковим було ставлення письменника до ряду безсполучникових компаративних структур. Якщо орудний порівняльний він з рівною частотністю уживав протягом усієї творчості, то генітивні порівняльні конструкції, а також порівняння-прикладки у пізнього М. Коцюбинського значно активізувалися перші стали утричі уживанішими, а другі навіть у п’ять разів. Натомість атрибутивні порівняння помітно знизили свою вживаність.
Головний секрет компаративної майстерності М. Коцюбинського вжити потрібне порівняння у потрібній формі і в потрібному місці. Він тут працював бездоганно. Майстерно письменник також умів поєднувати різні порівняння в одному реченні. У нього в таких поєднаннях з’являються порівняння-антоніми, порівняння-синоніми [81:27,29], просто різнобічна компаративна характеристика того ж суб’єкта. Улюблений прийом М. Коцюбинського включення порівняння в інше порівняння. Можуть бути і порівняння третього, навіть четвертого ступеня. Це надає словесній тканині рельєфності. Взагалі можна сказати, що порівняння Коцюбинського стирають грані між художнім словесним текстом і скульптурою, живописом і музикою. Грані не можуть не залишитися. Але письменник раз у раз намагається вийти з літератури в інші види мистецтва. І все це робить словом. Словом узагалі і порівнянням зокрема. Якщо не передусім. Подібно до того, як корінь є внутрішнім ліхтариком у слові (його внутрішньою формою чи внутрішнім образом), порівняння у М.М. Коцюбинського є внутрішнім способом світобачення і світосприйняття і автора, і створених ним персонажів [108:99].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Коцюбинський М.М. Твори: В 7 т. К.: Наук. думка, 19731975. Т. 1 7.
2. Александрова С.П. Фразеологізми в загальнонародній мові та в худож-ньому тексті // Мовознавство. 1993. № 3. С. 70 74.
3. Андрієнко Л.О. Генеза поетичної метафори бароко // Мовознавство. 1996. № 2 3. С. 39 44.
4. Андрусів С.М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Тернопіль; Львів: Джура, Львів. нац. ун-т, 2000. 340 с.
5. Аристотель. Поэтика // Соч. В 4 т. М.: Мысль, 1983. Т. 4. С. 645 680.
6. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: Стилистика декодирования. 3-е изд. М.: Просвещение, 1990. 301 с.
7. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383 с.
8. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 5 32.
9. Арутюнова Н.Д. Тождество и подобие (Заметки о взаимодействии концептов) // Тождество и подобие. Сравнение и идентификация / Под ред. Н.Д. Арутюновой. М.: Наука, 1990. С. 7 32.
10. Баранник Д.Х. Порівняльні конструкції в українській мові // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови: Зб. наук. праць. Дніпропетровськ : ДДУ, 1980. С. 6 16.
11. Баранник Д.Х. Феномен мовної асиметрії і сфера словесно-образної творчості // В пространстве филологии. Донецк: Юго-Восток, 2002.
С. 215 219.
12. Безпечний І. Теорія літератури. Торонто: Молода Україна, 1984. 304 с.
13. Бельский А.В. Метафорическое употребление существительных (к вопро-су о генетивной конструкции) // Уч. зап. 1-го Москов. гос. пед. ин-та иностранных языков. М., 1954. Т. 8. С. 85 101.
14. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.