Ступень Назар Михайлович. Формування інвестиційних чинників раціонального землекористування

Краткое описание

Ступень Назар Михайлович. Формування інвестиційних чинників раціонального землекористування : Дис... канд. наук: 08.00.06 2007

Ступень Н.М. Формування інвестиційних чинників раціонального землекористування.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2007.
Дисертація присвячена розробці теоретико-методологічних основ та удосконаленню методичних підходів до формування системи ефективного залучення інвестиційних ресурсів для підвищення економічної ефективності використання та відтворення земельно-ресурсного потенціалу. В роботі проаналізовано сучасний стан вкладення інвестицій в земельно-ресурсну сферу. Визначено напрями, шляхи та методи залучення інвестицій а також ефективність їх вкладень, розроблені пропозиції щодо покращення інвестиційного клімату в землекористуванні.

Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання у вигляді розробки методологічних засад і методичних положень, поглиблення понятійно-термінологічного апарату та обґрунтування нової парадигми інвестування землекористування за умов формування соціально-орієнтованої ринкової економіки. Головні наукові та практичні результати роботи такі:

Першою рисою, яка характеризує поняття інвестицій, є те, що вони пов'язані певним чином з вкладеннями. Наступна риса, яка визначає поняття інвестицій: в якості інвестицій можуть виступати і капітальні вкладення, однак економічна природа капітальних вкладень та інвестицій є різною, а зміст поняття інвестицій є значно ширшим, ніж капітальних вкладень. Інвестиції можуть здійснюватись як у грошовій, так і в інших формах. Крім того, окремі види вкладень, які, в принципі, не є інвестиціями, за наявності певних умов і при певному використанні, можуть мати риси інвестицій і виступати як „споживчі інвестиції”.
У будь-якому випадку інвестиції - це не самоціль, а засіб для одержання вигод (хоча б у вигляді якогось доходу чи прибутку) для інвестора в першу чергу, бо в іншому випадку просто відсутня мотивація для здійснення цих інвестицій. У зв'язку з цим інвестиційна діяльність (інвестування) включає в себе три основні етапи: формування нагромаджень, вкладення ресурсів (безпосереднє інвестування) і одержання прибутку.
Врахування у ході проведеного аналізу всіх критичних зауважень, різних існуючих точок зору на суть інвестицій в рамках вказаних підходів дозволяє сформулювати власне трактування цього поняття, яке полягає в наступному: інвестиції це соціально-економічна категорія, що виражає відносини між людьми в процесі вкладення певних активів у грошовій або матеріальній формах в різні можливі сфери з метою отримання через певний час певних вигод власниками цих активів за умови наукового обґрунтування, раціонального планування та ефективного використання вкладених активів.
Стимулювання інвестиційного процесу для системного оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сучасного сільськогосподарського виробництва має вирішальне значення у виведенні галузі з кризового стану. Лише за умови, що буде розроблена і реалізована послідовна та обґрунтована державна програма інвестиційної політики, а необхідні суми закладені в бюджет, можна впроваджувати новації в аграрних підприємствах. Тому сьогодні стратегічною метою регіону має бути підвищення ефективності виробництва, формування і збереження оптимальних пропорцій в кількісних і якісних параметрах господарських систем, підвищення добробуту населення та забезпечення зайнятості.
Рівень підтримки аграрного сектора з боку держави є вкрай низьким. На підтримку селян виділялось з державного бюджету близько 0,5% ВВП, або $3,3 на душу населення. Для порівняння: у США цей показник становить $350, у країнах ЄС — $336. Тому можна констатувати, що Україна не скоро зможе субсидувати сільське господарство на такому рівні, навіть вступивши у СОТ. Нераціональною є і структура інвестицій. Якщо у 1990 р. їх питома вага у сільське господарство складала 18,5%, у промисловість — 32,1%, то у 2003 р. — 1,4% і 28,3%, у 2004 р. — 1,3% і 28,8% відповідно. Такий різкий спад частково пояснюється тим, що відбулось скорочення відносних інвестицій аграрних товаровиробників через погіршення їх фінансового стану, системи кредитування. Низький рівень рентабельності й високий ступінь ризику робить галузь непривабливою для зовнішніх інвесторів.
Одними з основних чинників стримуючих інвестиційний процес є недолугість нашого законодавства, відсутність необхідних гарантій, нестабільність політичної ситуації, невідпрацьована економічна стратегія і тактика. Своїми діями, забороною на вільне переміщення сільськогосподарської продукції, обмеженням експорту, встановленням черговості погашення боргів товаровиробниками за отримані кредити тощо, уряд наполегливо виштовхує” вітчизняних і зарубіжних інвесторів зі сільськогосподарського ринку країни. Внаслідок цього, в західних інвесторів немає бажання вкладати значні капітали в агропромисловий комплекс України.
Головною особливістю сучасної інвестиційної стратегії повинно стати підвищення ефективності національної економіки, яка б дозволила розширити границі накопичення, призупиняла б зниження, а потім і стабілізувала б норму виробничого нагромaджeння. Метою інвестиційних програм в АПК повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей сільського господарства, що задовольняють споживчі запити населення. Інвестиційна стратегія в даний час має бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво. Інвестиції можуть піти в країну лише тоді, коли державою створені всі умови для цього та створено базу для розвитку приватного сектора економіки.