СУЧАСНІ ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Краткое описание

Стор.
ВСТУП ………………………………………………….………………….. 3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ВИКОРИС-ТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТ-ВА ………
19
1.1. Теоретичні основи використання спеціальних знань у криміналь-но-процесуальній діяльності ……………………………………………...
19
1.2. Правове регулювання використання спеціальних знань у процесі розслідування в кримінальній справі …………………………………
68
РОЗДІЛ ІІ. ПРОЦЕС ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ СЛІДЧИМ ПРИ ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧИХ ДІЙ …………
81
2.1. Використання слідчим спеціальних знань самостійно ……….……… 81
2.2. Залучення слідчим спеціаліста при проведенні слідчих дій ………… 99
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕК-СПЕРТИЗИ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ …………..
143
3.1. Призначення слідчим експертизи у кримінальній справі …………… 143
3.2. Вибір слідчим експертів ……………………………………………….. 173
3.3. Підбір і передача слідчим матеріалів для експертного досліджен-ня та участь у проведенні експертизи …………….……………………...
177
3.4. Висновок експерта та його оцінка слідчим …………………………... 183
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………... 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….. 197

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі становлення та роз-витку Української незалежної держави відбуваються великі процеси перетво-рень суспільно-економічних і політичних відносин. Розвиток цих відносин про-ходить у складних умовах, які, наряду з іншими, характеризуються високим рівнем злочинності, у тому числі її організованих форм, криміналізацією еко-номіки та інших сфер життєдіяльності суспільства.
Бурхливий розвиток науки у минулому столітті та на рубежі нинішнього тисячоліття служить основою науково-технічного прогресу, виникнення нових знань у різних галузях, широке і ефективне використання яких при розсліду-ванні допомагає розширити сферу застосування наукових методів і технічних засобів при доказуванні у кримінальному судочинстві.
Залучення нових даних природничих і технічних наук при розслідуванні сприяє ефективнішій діяльності слідчого апарату, достовірності кримінально-процесуального пі-знання події (або її відсутності) злочину, зміцненню законності та правопорядку у державі.
Таким чином, корінні зміни, що сталися та відбуваються у формуванні но-вих суспільних відносин у державі, вимагають і нових форм їх закріплення у праві.
Конституція України стала основою для розвитку нового етапу розбудови правової системи нашої держави. З 1 вересня 2001 року набув чинності новий Кримінальний кодекс України. Ці та інші законодавчі акти заклали підвалини для реформування кримінально-процесуального законодавства у відповідності до реалій сьогодення, у тому числі у питаннях, що стосуються порядку та форм застосування спеціальних знань.
Актуальність теми дослідження полягає також у тому, що, як свідчить ана-ліз слідчої та судової практики, недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу, а також новітніх наукових технологій у досудовому слід-стві зумовлене відсутністю усталеного понятійно-категоріального апарату, чіт-кого й одностайного визначення правознавцями понять “пізнання”, “доказу-вання”, “дослідження”, “спеціаліст”, “спеціальні знання” та їх співвідношення, а також суб’єктів, меж і форм застосування спеціальних знань та науково-технічних засобів. Питання взаємовідносин слідчого та осіб, які володіють спе-ціальними знаннями, збору та передачі їм для дослідження об’єктів і участь у цьому процесі слідчого ще мало досліджені, а таке питання, як залучення іно-земних спеціалістів взагалі не досліджувалось. Монографічні та дисертаційні дослідження в Україні з питань комплексного вивчення застосування спеціаль-них знань саме на досудовому слідстві в їх гносеологічному, проблемному та процесуальному аспектах, взагалі відсутні.
Отже, аналіз законодавства, літературних джерел, слідчої та судової прак-тики дозволяє автору зробити висновок про актуальність вибраної теми дослі-дження.
Теоретичним підгрунтям дисертаційного дослідження стали роботи: украї-нських вчених та практиків, зокрема І. Волкової, В. Гончаренка, М. Гродзинського, Ю. Грошевого, А. Денисюка, А. Дубинського, Б. Коврижних, Н. Клименко, В. Коновалової, П. Копніна, М. Костицького, В. Лисиченка, В. Маляренка, Г. Матусовського, М. Міхеєнка, В. Молдована, Г. Надгорного, В. Нора, М. Панова, М. Салтєвського, М. Сегая, З. Смітієнко, З. Соколовського, В. Тертишника, В. Циркаля, Т. Шаркової, В. Шибіка; зару-біжних фахівців В. Арсеньєва, В. Берхема, Р. Бєлкіна, А. Вінберга, Р. Гаузера, Г. Грамовича, А. Дулова, О. Ейсмана, Є. Зуєва, Ю. Калінкіна, П. Лупінської, В. Махова, Е. Мельникової, Ю. Орлова, І. Петрухіна, О. Ратінова, Г. Садихова, М. Сєліванова, І. Сорокотягіна, М. Строговича, Ю. Торвальда, М. Чельцова, В. Штоффа, О. Штромаса та багатьох інших, які присвятили свої праці питан-ням методології наукового пізнання, доказування та використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація вико-нана згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 рік.
Особливий науковий зв’язок – з Концепцією розвитку законодавства України на 1997–2005 роки, розробленою авторським колективом Інституту законодавства Верховної Ради України.
Мета і задачі дослідження. В якості головних напрямків наукового аналі-зу дисертант визначив: а) подальший розвиток теорії інституту спеціальних знань в межах сучасних методологічних підходів на основі вітчизняних та за-рубіжних концепцій його розвитку, слідчої і судової практики, а також власних емпіричних досліджень визначеного об’єкта та досвіду їх застосування під час розслідування злочинів; б) розробку теоретичних і практичних рекомендацій, правових і організаційних питань широкого використання спеціальних знань на сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу; в) обгрунтування пропозицій щодо удосконалення правової регламентації використання спеціа-льних знань у досудовому слідстві.
Дисертаційне дослідження має теоретично-прикладний характер і відпові-дно до поставленої мети спрямоване на вирішення таких завдань:
– визначити методологічні і методичні способи дослідження спеціальних знань та їх використання у досудовому слідстві;
– розкрити загальну характеристику суті, значення і видів наукових знань та уточнити поняття “спеціальні знання” і “спеціаліст”;
– визначити поняття, суть і співвідношення пізнання і доказування у кри-мінальному процесі, місце і роль спеціальних знань у цих видах діяльності;
– висвітлити історичні аспекти використання інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві нашої держави та зарубіжних країн;
– встановити детермінуючий вплив певних етапів суспільного розвитку та наукових теорій на викривлення суті, змісту, правового регулювання і форм реалізації спеціальних знань у кримінальному процесі;
– окреслити теоретичні та правові засади використання спеціальних знань та проблеми, що створюють перешкоди більш широкому використанню слід-чим досягнень науково-технічного прогресу під час розслідування криміналь-них справ;
– дати класифікацію суб’єктів застосування спеціальних знань і форм реа-лізації цих знань обізнаними особами;
– з’ясувати суть і значення підстав для використання спеціальних знань слідчим, спеціалістом або експертом;
– на основі наукового аналізу теоретичного і емпіричного матеріалу отримати нові знання про об’єкт дослідження та довести необхідність їх вира-ження у правовій науці та кримінально-процесуальному законодавстві.
Виходячи із того, що у межах цього дослідження немає можливості викла-сти всі проблемні питання, що виникають нині при застосуванні спеціальних знань у досудовому слідстві, здобувач акцентує увагу лише на тих проблемах, які є найбільш значимі для теоретичного обгрунтування нових підходів до ви-значення поняття, місця і ролі спеціальних знань, процесуального врегулюван-ня і їх практичного застосування у досудовому слідстві. Ширше деякі питання застосування спеціальних знань при доказуванні на досудовому слідстві автор виклав у періодичних юридичних виданнях.
Об’єктом дослідження стали спеціальні знання, що використовуються у досудовому слідстві, їх суть, значення, форми реалізації, проблеми процесуа-льного регулювання та застосування.
Предметом дослідження є:
а) чинне кримінально-процесуальне законодавство та інститути криміна-льно-процесуального права України і зарубіжних країн;
б) статистичні дані та матеріали слідчої і судової практики;
в) матеріали за результатами практичної діяльності автора у слідчому апараті органів внутрішніх справ України;
г) кримінально-процесуальні відносини, що виникають між слідчим та ін-шими учасниками кримінального процесу при застосуванні спеціальних знань.
Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань автором вико-ристовувалась сукупність різних методів, однак основним був діалектичний ме-тод пізнання соціально-правових явищ. Також широко використовувався логі-ко-семантичний метод для вивчення та поглиблення понятійного апарату “спе-ціальні знання”, “спеціаліст” тощо. Історико-правовий метод застосовано при розгляді еволюції інституту спеціальних знань та нормативно-правової бази їх застосування у досудовому слідстві. Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвинутості кримінально-процесуального законодавства, що регулює відносини у сфері використання спеціальних знань та накреслено шляхи його удосконалення. У роботі використані системний, статистичний та інші методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором вперше:
- зроблено спробу комплексно дослідити питання історії виникнення, роз-витку спеціальних знань, кримінально-процесуального пізнання, доказування їх суті, значення, місця і ролі у розслідуванні кримінальних справ слідчим. З цією метою на рівні монографічного дослідження проведені всебічне і поглиб-лене вивчення й аналіз великого обсягу теоретичного й емпіричного матеріалу на різних етапах розвитку кримінального судочинства, причин виникнення та існування проблем, що гальмують широке і ефективне застосування здобутків науково-технічного прогресу при пізнанні й доказуванні у досудовому слідст-ві;
- одержані науково-практичні результати з числа положень, висновків та практичних пропозицій є новими з точки зору термінологічного визначення поняття, суті, форми і правових основ використання спеціальних знань та спо-собів вирішення проблемних питань їх застосування у практичній діяльності при розслідуванні кримінальних справ слідчим;
- в теорії української правової науки зроблено поглиблений аналіз співвідношення кримінально-процесуального пізнання та наукового пізнання в інших галузях діяльності;
- обгрунтовані теоретичні положення про те, що для забезпечення прави-льної організації й об’єктивності пізнання обставин події злочину на досудо-вому слідстві слідчий повинен досконало володіти спеціальними знаннями нау-кової методології пізнання суспільних явищ даної категорії. У зв’язку з цим внесено пропозицію щодо включення в навчальний процес підготовки слідчих відповідного предмету вивчення – наукової методології кримінально-процесуального пізнання;
- зроблено спробу диференціації випадків, коли слідчий може сам застосо-вувати спеціальні знання, а коли залучати спеціаліста або призначати експерти-зу;
- запропоновано встановити однаковий порядок призначення експертизи як окремим експертам, так і експертам відповідних установ;
- обгрунтовано необхідність письмового рішення слідчого про виклик і залучення спеціалістів;
- запропоновано встановити процесуальні строки ознайомлення обвинува-ченого (підозрюваного) з постановою про призначення експертизи та матеріа-лами експертизи, а також проведення експертизи, стаціонарного дослідження або спостереження за обвинуваченим в умовах медичного закладу;
- висловлено думку щодо законодавчого закріплення процесу проведення медичної та психіатричної експертизи обвинуваченого комісією експертів;
- обгрунтовано недоцільність розширення випадків (крім вказаних у КПК) обов’язкового призначення експертизи;
- запропоновано авторське розширене роз’яснення п. 11 постанови Пле-нуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 відносно ч. VІ ст. 75 КПК про підстави виникнення сумніву щодо правильності висновку екс-перта, які можуть слугувати причиною призначення слідчим повторної експер-тизи;
- висунуто пропозицію про те, що за результатами експертизи повинен складатися акт експертного дослідження, оскільки висновок (ст. 200 КПК) не відображає суті проведеної роботи;
- обгрунтовано і дано нормативне визначення залучення на досудовому слідстві іноземних експертів;
- введено у науковий обіг поняття “кримінально-процесуальне пізнання” та “попередня експертиза”;
- введено у науковий обіг і проаналізовано велику кількість спеціальної лі-тератури вітчизняних і зарубіжних авторів за великий період часу на порозі реформування українського кримінально-процесуального законодавства з ме-тою вивчення різноманітних думок вчених про проблеми застосування спеціа-льних знань, що дало змогу автору на базі вивчення емпіричного матеріалу і власного досвіду виробити раціональні пропозиції щодо удосконалення теорії, практики і законодавства з цих питань. Це послужить також етапною базою для подальшої праці над вивченням та удосконаленням теорії і практики застосу-вання спеціальних знань.
Дисертантом розвинуто та обгрунтовано:
- теорію процесу виникнення і розвитку наукових знань та запропоновано нову авторську концепцію визначення поняття спеціальних знань, у першу чер-гу, тих, що застосовуються у кримінальному судочинстві;
- нове визначення поняття суті і змісту використання пізнання, доказуван-ня, дослідження, спеціальних знань, спеціаліста, експерта, їх ролі, місця і зна-чення у досудовому слідстві;
- авторську концепцію структури спеціальних знань, суб’єктів, об’єктів, способів і форм реалізації суб’єктами спеціальних знань;
- своє бачення розмежування компетенції суб’єктів у застосуванні спеціа-льних знань і науково-технічних засобів у досудовому слідстві;
- детальну характеристику дій ревізорів, педагогів, перекладачів і лікарів у проведені слідчих дій, що дозволило зробити категоричний висновок про те, що вони є у справі процесуальними спеціалістами;
- авторську думку про те, що прокурор-криміналіст у досудовому слідстві виступає як спеціаліст;
- удосконалений процесуальний порядок і правила залучення у досудово-му слідстві осіб, які володіють спеціальними знаннями;
- авторське визначення поняття суб’єктів та об’єктів експертного дослі-дження на досудовому слідстві.
Здобувачем розвинуто і розширено теорії про:
- необхідність визначення права слідчого брати активну участь у прове-денні експертизи і керівництва ходом її проведення;
- методику складання постанови про призначення експертизи та акта екс-пертного дослідження;
- допустимість і значимість ймовірного висновку експерта;
- примусовий відбір зразків для експертного дослідження в обвинувачено-го, підозрюваного, потерпілого і свідка.
Основні положення дисертації, що виносяться на захист:
1. Удосконалене визначення наукових знань як системи глибокого пізнан-ня процесів та явищ об’єктивної дійсності, їх зв’язків, що за допомогою понять, суджень і теорії розкриває закони розвитку природи і суспільства.
2. Пізнання, яке здійснюється у кримінальному процесі із застосуванням наукових знань, являє собою процес загальних закономірностей і особливостей його як науково-філософського визначення.
3. Ширше розвинуту теорію про інтуїцію як одну із форм знань, що відображають дійсність, висновок якої грунтується, головним чином, на здогадці та неусвідомлених процесах мислення. Це явище має місце при пізнанні події злочину, але потребує доказу-вання.
4. Процес розслідування у кримінальній справі є одним із видів науково-практичного пізнання, що регулюється правовими нормами та здійснюється спеціальним суб’єктом за правилами наукової методології. Тому його слід на-зивати кримінально-процесуальним пізнанням.
5. Пізнання у кримінальній справі є багатоплановим процесом здобуття у ході розслідування достовірних (доказаних) істинних знань про обставини учинення злочину, винних у цьому діянні (або відсутності у діяннях певних осіб складу злочину чи самого факту його учинення), шляхом прийняття суб’єктом цього процесу процесуальних рішень та проведення слідчих дій із застосуванням юридичних й інших спеціальних знань, навичок та досвіду у рі-зних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла.
6. Пізнання у кримінальній справі, на відміну від існуючої теорії, необхід-но роз¬глядати ширше поняття доказування, оскільки останнє спрямоване лише на збирання, закріплення, перевірку та подання будь-яких фактичних даних, що можуть мати доказове значення для обгрунтування й усвідомлення здобу-тих у процесі пізнання знань про фактичні обставини у кримінальній справі. Доказування є лише складовою процесу пізнання істини у справі. У науці його прийнято називати аргументацією.
7. Не можна ставити знак рівності між пізнанням і дослідженням тому, що останнє, як і в інших галузях діяльності, є лише одним із напрямів пізнання.
8. Авторське визначення спеціальних знань, а саме: спеціальні знання – це сукупність науково обгрунтованих відомостей окремого (спеціального) виду, якими володіють особи – спеціалісти – у рамках будь-якої професії у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла, і, у відповідності до норм кримі-нально-процесуального законодавства, використовуються ними для успішного вирішення завдань кримінального судочинства. Певні знання у конкретній га-лузі права є також спеціальними знаннями.
9. Розвинуту та аргументовану думку про те, що у досудовому слідстві мають застосовуватися тільки науково обгрунтовані спеціальні знання.
10. У широкому розумінні, спеціалістом є будь-який суб’єкт, який володіє спеціальними знаннями, але спеціалістом-учасником кримінального процесу (ст. 1281 КПК) є лише ті обізнані особи, які за вимогою слідчого, суду беруть участь у проведені слідчих чи судових дій.
11. Суб’єктами застосування спеціальних знань у досудовому слідстві є слідчий, спеціаліст та експерт. У рамках своїх повноважень при проведені слід-чих дій вони мають право без обмежень на власний розсуд застосовувати свої спеціальні знання та використовувати науково-технічні засоби, якщо вони ними володіють достатньою мірою, для виконання поставлених завдань. Застосову-вати спеціальні знання у будь-якій галузі права має тільки слідчий.
12. Всі обізнані особи, незалежно від фахової підготовки, у тому числі пе-дагоги, лікарі, ревізори, перекладачі, які володіють відповідними спеціальними знаннями і в установленому порядку залучаються слідчим для надання йому допомоги у розслідуванні кримінальної справи, є процесуальними спеціаліста-ми.
13. Педагоги, лікарі та спеціалісти, які володіють спеціальними знаннями у галузі бухгалтерського обліку, залучаються на досудовому слідстві не тільки при проведені слідчих дій, що конкретно визначено у нормах КПК, а й усіх інших, де за рішенням слідчого потрібні їх знання, навички та досвід.
14. Слідчий як суб’єкт розслідування, використовуючи свої спеціальні знання, має право самостійно або за участю залученого у справі спеціаліста при огляді досліджувати речові докази чи інші об’єкти, що мають значення для правильного її вирішення, про що складається відповідний протокол, який є джерелом доказів. Будь-яке дослідження цих об’єктів самостійно спеціалістом та складання довідок інших документів є порушенням норм процесуального права.
15. При огляді та дослідженні об’єктів слідчий має право робити аргумен-товані висновки та викладати їх у протоколі слідчої дії, оскільки без чуттєвого відображення і логічного мислення слідчого не може відбутися процес пізнання істини у справі. Право на свої професійні висновки має і спеціаліст.
16. Рішення слідчого про виклик спеціаліста повинно фіксуватися у письмовій фор-мі.
17. Судово-медичне освідування проводить слідчий, а спеціаліст у галузі медицини надає йому лише спеціалізовану допомогу.
18. Перед допитом чи проведенням інших слідчих дій з особами, які зая-вили, що не володіють мовою судочинства, або є підстави вважати, що певним особам потрібен перекладач, слідчий повинен попередньо з’ясувати з ними ці питання і результати занести у протокол слідчої дії.
19. Оскільки слідчий за кримінально-процесуальним законодавством всі рішення про спрямування слідства і про проведення слідчих дій приймає самостійно, за винятком тих випадків, коли законом передбачено отримання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення, він є єдиним суб’єктом розслідування і господарем справи на досудовому слідстві. Всі залучені ним обізнані особи є лише спеціалістами та експертами у справі, а тому вони не можуть бути повністю самостійними у своїх діях. Вони підпорядковуються слідчому та направляються ним в межах його компетенції. Слідчий не має права втручатись лише у пізнавальну діяльність цих осіб та процес вироблення і викладення за її результатами висновків.
20. Проведення ревізії у кримінальній справі за рішенням слідчого – це процесуальна дія, а залучений для участі у її проведенні ревізор є спеціаліст, що бере участь у кримінальному процесі за правилами, передбаченими стст. 54, 62 і 1281 КПК.
21. Суб’єктом експертного дослідження є особа-експерт, яка володіє спеці-альними знаннями, навичками і досвідом у певній галузі науки, техніки, мисте-цтва та ремесла, і діє у кримінальному процесі за дорученням слідчого з метою збору доказів у кримінальній справі.
22. Об’єктами експертизи є живі істоти, матеріальні предмети, документи, їх власти-вості й ознаки, явища і процеси, які містять певну інформацію про обставини події (або її відсутність), що розслідується у кримінальній справі.
23. Під іншими підставами, що викликають сумнів у правильності виснов-ку експерта (ч. VІ ст. 75 КПК), можуть бути не тільки істотні порушення проце-суальних норм (п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8), а й навіть незначні порушення кримінально-процесуального законодавства, які негативно вплинули на об’єктивність висно-вку експерта. Недовіра до висновку експерта може виникнути і тоді, коли вияв-ляються порушення правил методики використання криміналістичної техніки при зборі та дослідженні відповідних об’єктів тощо.
24. Головна відмінність експертизи від інших способів застосування спеці-альних знань обізнаними особами лежить саме в її суті, а не тільки у процесуа-льній формі та меті, хоч і вони слугують критерієм їх розмежування. Основні ознаки суті змісту експертних досліджень викладені у дисертації.
25. Проведення експертизи повинно доручатися у кожному випадку тільки конкретному експерту (експертам).
26. Якщо при проведенні експертизи слідчий чи експерт виявлять, що не всі пробле-ми дослідження об’єктів охоплені поставленими питаннями при призначенні експертизи, то слідчий, керуючись ст. 130 КПК, може прийняти рішення про постановку експерту до-даткових питань або сформулювати раніше поставлені питання у новій редакції.
27. Якщо експерт у процесі проведення експертизи дійде висновку про свою некомпетентність у вирішенні поставлених перед ним деяких питань (пи-тання) або частини їх, то він має право відмовитись від подальшого проведення експертизи або дати відповідь лише на питання, які він може вирішити за рів-нем своєї фахової підготовки.
28. Перед експертом повинні ставитися і такі питання, на які, за припущен-ням слідчого, експерт не може дати категоричної відповіді або взагалі відповіс-ти через недостатню кількість досліджуваних об’єктів або відсутність наукових розробок з цих питань на сучасному етапі розвитку науково-технічного про-гресу. Отримані відповіді також будуть мати певне значення для подальшого процесу судочинства у справі.
29. Одна особа, якщо вона досконало володіє декількома спеціальностями, особливо суміжними, може проводити комплексну експертизу.
30. Постанова слідчого про відбір експериментальних зразків для експер-тного дослідження, винесена відповідно до закону, є обов’язковою для підоз-рюваного, обвинуваченого, потерпілого чи свідка. У разі їх відмови, зразки можуть бути відібрані у них примусово. Якщо особа відмовляється записати на магнітні чи цифрові носії свій голос для порівняльного аналізу при проведенні фоноскопічної експертизи або записує, але спотворює його, такі зразки, у крайніх випадках , повинні відбиратись негласно за участю спеціаліста та поня-тих.
31. Документ, що складає експерт за результатами проведеної експертизи, повинен називатися актом експертного дослідження або актом експертизи, а не висновком (ст. 200 КПК), оскільки висновок – це логічний підсумок розумової діяльності і він може лише викладатися письмово в акті як документі.
32. Пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального законодавства України:
а) доповнити частину I ст. 66 КПК, виклавши її у такій редакції: “Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх проваджені, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як спеціалістів для на-дання допомоги у проведенні слідчих чи судових дій, або як експертів …” і да-лі за текстом;
б) частину І ст. 85 КПК “Протокол слідчої дії” після слів “… початку і за-кінчення;” доповнити словами: “науково-технічні засоби, що застосовувалися під час проведення слідчої дії, об’єкти та результати їх застосування”;
в) частину VІ ст. 114 КПК “Повноваження слідчого” викласти у такій ре-дакції: “При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі застосовувати відпо-відні спеціальні знання, а також використовувати науково-технічні засоби”;
г) доповнити КПК новою нормою, яка б давала таке визначення спеціаліс-та: “Спеціаліст – це особа, яка володіє певними спеціальними знаннями, навич-ками, або досвідом діяльності у галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла і залучається особою, що проводить дізнання, слідчим або судом для надання їм допомоги в організації, проведенні й оформленні слідчих чи судових дій”;
д) доповнити відповідні норми кримінально-процесуального законодавст-ва новими вимогами про те, що всі спеціалісти залучаються до проведення слі-дчих дій постановою слідчого, і також, як і експерти, попереджаються про від-повідальність в адміністративному порядку за злісне ухилення від явки до су-ду, органів досудового слідства або дізнання та про кримінальну відповідаль-ність за дачу завідомо неправдивого пояснення, повідомлення, заяви, рекомен-дації та висновку або завідомо неправомірних дій при виявленні, закріпленні чи дослідженні доказів або інших об’єктів справи;
е) внести зміни до ст. 193 КПК, виклавши чч. ІІ і ІІІ у такій редакції: “Якщо необхідно провести судово-медичне освідування обвинуваченого, підозрюва-ного, потерпілого чи свідка, то слідчий залучає судово-медичного експерта або лікаря.
При освідуванні, яке пов’язане з необхідністю оголювати особу, слідчий повинен бути з нею однієї статі”;
є) вилучити із диспозицій стст. 196 і 198 КПК положення, що стосуються відміннос-тей порядку призначення і проведення експертизи експертам експертних уста-нов з тим, щоб всі правовідносини слідчого з ними були такі ж, як і з окремими експертами, за винятком того, що керівник експертної установи за вимогою слідчого повинен виділяти для проведення експертизи у справі конкретного ек-сперта (експертів);
ж) частину ІV ст. 77 КПК викласти у такій редакції: “Якщо при ознайом-ленні з постановою про призначення експертизи експерт дійде з поважних при-чин висновку про неможливість виконати покладені на нього обов’язки або питання, поставлене перед ним, виходить за межі його компетенції, або, якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, він повідомляє особу, яка проводить дізнання, слідчого або суд, які призначили експертизу, про самовід-від або неможливість дати висновок. При виявленні таких обставин у процесі проведення експертизи, експерт повідомляє особу, яка проводить дізнання, слі-дчого або суд про це у письмовій формі”;
з) доповнити ст. 77 КПК частиною п’ятою такого змісту: “Слідчий сам або за клопотанням експерта, для вирішення деяких питань, що виходять за межі компетенції цього експерта може додатково залучати до проведення експертизи інших експертів, які володіють необхідними спеціальними знаннями”;
і) внести доповнення у відповідні норми кримінально-процесуального законодавст-ва, які б закріпили право слідчого у кожному випадку самому вибирати експерта; особис-то передавати експерту за описом у протоколі матеріали для проведення експертизи; зна-йомити експерта з правами та обов’язками; попереджати про відповідальність за нероз-голошення тайни слідства; знищення чи пошкодження без згоди слідчого об’єктів дослі-дження; бути присутнім при розпечатуванні і дослідженні експертом опечатаних та інших переданих йому слідчим об’єктів дослідження; встановлювати строки проведення експер-тизи і керувати діями експерта у рамках процесуальних повноважень;
ї) частини ІІ і ІІІ ст. 197 КПК викласти у такій редакції: “Обвинуваченому, за його клопотанням, слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Слідчий повинен до почат-ку проведення експертизи ознайомити обвинуваченого з постановою про її призначення і роз’яснити йому права, встановлені цією статтею, про що скла-дається протокол з додержанням вимог ст. 85 цього Кодексу.
Постанова про призначення експертизи не оголошується обвинуваченому в тих випадках, коли його психічний стан робить це неможливим. У такому ви-падку з постановою про призначення експертизи повинен бути ознайомлений його захисник або законний представник”;
й) доповнити КПК новою нормою такого змісту: “Якщо у процесі розслі-дування кримінальної справи виникне необхідність залучення як експертів іно-земних фахівців, то слідчий має право в установленому порядку звернутися до уповноваженого органу іншої держави, з якою Україна має угоду про взаємну правову допомогу і співробітництво, за допомогою у проведенні певної експе-ртизи, надіславши відповідні матеріали. Уповноважений орган цієї держави на свій розсуд або за пропозицією слідчого визначає установу чи конкретного ек-сперта, які проводитимуть експертизу.
При залучені іноземних експертів до проведення судової експертизи одно-осібно чи разом з українськими експертами на території України на них розпо-всюджуються норми цього Кодексу, за винятком тих, що передбачають відпо-відальність за неявку до слідчого та відмову від проведення експертизи.
Розмір винагороди іноземним експертам за проведення експертизи та від-шкодування витрат, пов’язаних виконаною роботою, здійснюється за письмо-вим договором сторін.
Оцінка висновків іноземних експертів здійснюється за загальними прави-лами, передбаченими цим Кодексом”;
к) змінити назву ст. 200 КПК “Висновок експерта” на “Акт експертного до-слідження” або “Акт експертизи”;
л) частину І ст. 202 КПК викласти у такій редакції: “Матеріали експертизи пред’являються обвинуваченому не пізніше п’яти днів з моменту їх отримання слідчим”;
м) доповнити ст. 205 КПК вимогою, щоб медична та психіатрична експертизи обви-нуваченого обов’язково проводилися комісією експертів у складі не менше трьох спеціалі-стів, а стаціонарне обслідування або спостереження за ним у медичному закладі тривало не більше 40 днів. Продовження цього строку можливе лише за рішенням суду;
н) доповнити Закон України “Про прокуратуру” відповідною нормою про те, що у прокуратурі є прокурори-криміналісти, які беруть участь у криміна-льному процесі як спеціалісти, визначивши конкретно їх права і обов’язки;
о) привести у відповідність до КПК Інструкцію про організацію проведен-ня ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненням правоохоронних органів, затвердженої наказом Голов-ного контрольно-ревізійного управління України Державної контрольно-ревізійної служби в Україні від 26 листопада 1999 року № 107. Аргументовані підстави цього викладені у дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що пода-ний дисертантом матеріал, сформульовані висновки, положення та пропозиції можуть бути використані у:
- правотворчій діяльності при підготовці нового і вдосконалення чинного кримінально-процесуального та іншого законодавства України;
- подальших наукових розробках проблем використання спеціальних знань у досудовому слідстві;
- навчальному процесі – при підготовці відповідних програм, лекцій та інших навчально-методичних матеріалів для студентів-юристів і практичних працівників слідчого апарату;
- методичному забезпеченні практичної діяльності слідчих та прокурорів.
За результатами дослідження підготовлені та надіслані до Комітету Вер-ховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної ді-яльності пропозиції щодо удосконалення правового регулювання застосування спеціальних знань у досудовому слідстві.
Особистий внесок здобувача. Дослідження проведене автором самостій-но, а використані в дисертації роботи подаються з обов’язковим посиланням на них. При підготовці у співавторстві посібників “Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються за допомогою комп’ютерних технологій” та “Комп’ютерна злочинність” дисертантом особисто розкрито питання викорис-тання спеціальних знань при розслідуванні цих злочинів.
Апробація результатів дисертації. Головні висновки, положення та реко-мендації автора обговорювались на розширеному спільному засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права і процесу Національної академії Служби безпеки України.
Вони використані й апробовані дисертантом при підготовці наукових по-сібників, статей, пропозицій та зауважень до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднені при обгово-ренні нового кримінально-процесуального законодавства на:
– науковій конференції, присвяченій розгляду проекту нового Криміналь-но-процесуального кодексу України, що відбулася у НАВСУ 24 грудня 1999 року;
– засіданні “круглого столу” на тему: “Проблеми застосування криміналь-но-процесуального законодавства України на сучасному етапі”, що проходив у НАВСУ 13 вересня 2001 року.
Більшість рекомендацій та положень перевірені автором у процесі його практичної діяльності, а нині деякі впроваджуються також у роботу слідчих та працівників Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України.
Публікації. Деякі результати дослідження викладені автором у двох посі-бниках (у співавторстві), а основні – у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи визначена предметом та зумовлена метою і завдання-ми наукового дослідження. Вона виконана відповідно до вимог ВАК і склада-ється з вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновку та списку використаних джерел (297 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 222 сторінки.

Список литературы

В И С Н О В К И
Боротьба зі злочинністю завжди пов’язана з розслідуванням злочинів, до чого залучаються як фахівці-юристи, так і особи, які володіють спеціальними знаннями в інших галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла.
Така діяльність спрямована, в першу чергу, на забезпечення об’єктивності досудового слідства, встановлення істини у кримінальній справі, що є основною метою розслідування.
Тому виникнення і розвиток інституту застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві тісно пов’язанні з процесом розвитку і удосконалення теорії і практики кримінально-процесуальної форми досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ.
Рушійною силою цих процесів є зміни у суспільних відносинах та науково-технічний прогрес. Вони вимагають постійної уваги науковців з метою вивчення та вироблення нових прогресивних правових норм для їх врегулювання з метою демократизації кримінального судочинства.
Особливої актуальності набуло дослідження проблем застосування спеціальних знань у досудовому слідстві, коли в Україні різких змін зазнали всі сфери життєдіяльності і вона проголосила себе правовою державою.
Сьогодні теорія використання спеціальних знань і правова регламентація діяльності слідчих та інших осіб, які ними володіють, є ще недосконалою, а це, в свою чергу, унеможливлює широке й ефективне застосування їх у процесі досудового слідства. Це обумовлено, насамперед, теоретичними проблемами чіткого і однозначного визначення самого поняття спеціальних знань, суб’єктів, способів використання та форм їх реалізації.
Тому в дисертації висунуто і обгрунтовано ряд нових наукових положень, а також таких, які розширяють і поглиблюють знання про використання спеціальних знань у досудовому слідстві.
Спеціальні знання – це сукупність науково обгрунтованих відомостей окремого (спеціального виду) якими володіють особи-спеціалісти у межах будь-якої професії у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла. Спеціальні знання притаманні будь-яким видам професіональної діяльності, у тому числі у галузі юриспруденції. Але спеціалістом-учасником кримінального процесу (ст. 1281) є лише ті обізнані особи, які за вимогою слідчого або суду беруть участь у проведенні слідчих чи судових дій.
Слідчий, всупереч поширеній думці, має право при розслідуванні кримінальної справи застосовувати будь-які спеціальні знання (крім випадків, визначених законом), якщо він сам визнає їх достатніми для вирішення спеціальних питань. Деякі із них лише слідчий в змозі застосовувати у процесі загального пізнання обставин злочину. Це стосується, в першу чергу, знань у галузі методології наукового пізнання суспільних явищ, логіки тощо.
У всіх інших випадках спеціальні знання використовуються через обізнаних осіб незалежно від професії.
Таким чином, на стадії досудового слідства суб’єктами застосування спеціальних знань є слідчий, спеціаліст і експерт, але оскільки суб’єкт розслідування (ст. 114 КПК) несе повну відповідальність за законне прийняття рішень про спрямування слідства, законне і своєчасне провадження слідчих дій, то обізнані особи повинні діяти під його керівництвом, але в межах своїх повноважень, що стосуються вирішення спеціальних питань, які їм доручено.
Слідчий, спеціаліст та експерт реалізують свої спеціальні знання у формі логічного осмислення об’єктів пізнання та безпосереднього практичного їх застосування у рамках своїх повноважень при проведенні слідчих дій.
Основні проблеми з цього питання вивчені на базі теоретичного та емпіричного матеріалу і власного досвіду, а вироблені теоретичні положення і висунуті пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального та іншого законодавства, що запропоновані автором, а також іншими дослідниками, отримавши додаткове обгрунтування у цій роботі, дозволять суттєво покращити процесуальну форму використання спеціальних знань у досудовому слідстві.
Слідча практика свідчить, що вона є однією із важливих складових процесу об’єктивного пізнання і доказування фактичних обставин, що розслідуються у кримінальній справі, слугує охороні прав і свободи особи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – С. 890.
2. Бичко І.В. Знання // Українська радянська енциклопедія. – 2-е вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1979. – Т. 4. – С. 286.
3. Спиркин А.Г. Знание // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – С. 192.
4. Клименко Н.И. Криминалистика как наука. – К.: Правник, 1997. – С. 5, 6-11, 17, 48, 63, 67-70.
5. Сорокотягин И.Н. Системно-структурная характеристика специальных познаний и формы их использования в борьбе с преступностью // Применение специальных по-знаний в борьбе с преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридич. ин-та, 1983. – С. 4, 7-9.
6. Бех І.Д. Навички // Українська радянська енциклопедія.-2-е вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1982. - Т. 7. – С. 193.
7. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1990. – С. 5-6, 9-20, 23-34, 58.
8. Пукшанский Б.Я. Обыденные знания. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1987. – С. 53-59, 124.
9. Бройль де Л. По тропам науки. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1962. – С. 295.
10. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. – М.: Наука, 1968. – Т. 1: Основные положения науки советского уголовного процесса. – С. 295-297, 436-438, 442, 447-452.
11. Копнин П.В. Введение в марксистскую гносеологию. – К.: Наукова думка, 1966. – С. 217.
12. Максименко С.Д. Дослід // Українська радянська енциклопедія. – 2-е вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1979. – Т. 3. – С. 458.
13. Якубович Н.А. Понятие доказывания в советском уголовном процессе // Советское государство и право. – 1965. - № 7. – С. 114.
14. Дорохов В.Я. Понятие доказательства в советском уголовном процессе // Советское государство и право. – 1964.- № 9. – С. 110, 116-117.
15. Курылев С.В. Доказывание и его место в процессе судебного познания // Труды Иркутского государственного университета. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1955. – Т. 13. - С. 60-61.
16. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. – Минск: Изд-во БГУ, 1969. – С. 29.
17. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – С. 198-200, 202, 206, 208.
18. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 37-39.
19. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание (методологические проблемы). – М.: Юридическая литература, 1969. – С. 6- 7, 9, 11-13.
20. Таванец П.В., Швырев В.С. Логика научного познания // Проблемы логики научного познания. – М.: Наука, 1964. – С. 3-7.
21. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе. – М.: Изд-во
ВЮЗИ, 1966. – С. 17, 21-22.
22. Теория доказательств в советском уголовном процессе. / Белкин Р.С., Винберг А.И., Дорохов В.Я. и др. - 2-е изд. – М.: Юридическая литература, 1973. – С. 35, 62, 273, 288-293, 311, 313-316, 438, 495, 702, 714, 724-732.
23. Лившиц В.Я. Принцип непосредственности в советском уголовном процессе. – Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР, 1949. – С. 18-19.
24. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Советское государство и право. – 1964. - № 8. – С. 107-108, 110.
25. Спиркин А.Г. Ощущение // Философский энциклопедический словарь. – М.: Совет-ская энциклопедия, 1983. – С. 473, 474.
26. Спиркин А.Г. Восприятие // Философский энциклопедический словарь. – М.: Со-ветская энциклопедия, 1983.- С. 92.
27. Спиркин А.Г. Представление // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983.- С. 526.
28. Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком, 1995. – С. 108, 125-126.
29. Міхеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – С. 106-108, 115-117, 150.
30. Додин Е.В. Доказывание и доказательства в правоприменительной деятельности органов советского государственного управления. – Киев – Одесса: Вища школа, 1976. – С. 63-64, 81.
31. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1984. – С. 6-11.
32. Смирнов В.А. Уровни знания и этапы процесса познания // Проблемы логики науч-ного познания. – М.: Наука, 1964. – С. 23, 42-51.
33. Карнеева Л.М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уго-ловном процессе // Материалы совещания научных и практических работников (ок-тябрь 1977 г.) “Развитие науки и практики уголовного судопроизводства в свете тре-бований Конституции СССР”. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1978. – С. 112.
34. Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М.: Наука, 1971. – С. 148-149, 154, 157.
35. Власов В.И. Расследование преступлений. Проблемы качества. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1988.- С. 27.
36. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. Краткий очерк. – М.: Госю-риздат, 1960. – С. 8.
37. Коновалова В., Панов М. Інтуїція: поняття і роль у судочинстві // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 1 (16). – С. 180.
38. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств. – М.: Юридическая литература, 1964.- С. 5, 14.
39. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая / Кочаров Г.И., Миньковский Г.М., Эйсман А.А. и др. / Под ред. Жогина Н.В. – М.: Юридическая литература, 1966. – С. 37-38, 292-294, 296-297, 338.
40. Уголовно-процессуальный кодекс УССР. – М.: Госюриздат, 1950. – 155 с.
41. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. – М.: Юристъ, 1995. – С. 12.
42. Горский Д.П. Понятие // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – С. 513-514.
43. Блауберг И.В., Юдин Б.Г. Часть и целое // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – С. 768-769.
44. Доказательство // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская эн-циклопедия, 1983. – С. 173-174.
45. Михеенко М.М. Гносеологическая и юридическая сущность уголовно-процессуального доказывания // Проблемы социалистической законности: Респуб-ликанский межведомственный научный сборник. – Харьков: Вища школа, 1982. – Вып. 10. – С. 76.
46. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. – С. 253.
47. Пізнавати. // Короткий тлумачний словник української мови // Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. / Відп. ред. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – С. 194.
48. Доказувати // Короткий тлумачний словник української мови // Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. / Відп. ред. Л.Л. Гумецька. К.: Рад. школа, 1978. – С. 64.
49. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. – 2-е изд. – Ка-зань: Изд-во Казанского ун-та, 1976. – С. 14-15.
50. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уго-ловном судопроизводстве (Методологические вопросы): Монография. – К.: Вища школа, 1980. – С. 11, 112-115.
51. Сегай М.Я., Стринжа В.К. О структуре экспертного познания // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1985. – Вып. 31. – С. 3.
52. Спиркин А.Г. Взаимодействие // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983.- С. 81.
53. Костицкий М.В. Использование специальных психологических знаний в советском уголовном процессе: Дис… д-ра юридич. наук: 12.00.09. – Львов, 1990. – С. 86-89.
54. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. – Львов: Вища школа, 1987. – С. 35-80.
55. Пашкевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве. – М. Госюриз-дат, 1961. – С. 13-17, 33-37.
56. Соловьев А.Д. Процессуальные вопросы установления истины на предварительном следствии: Автореф. дис… д-ра юридич. наук: 12-715/Киев. гос. ун-т. – К., 1969. – С. 18.
57. Эйсман А.А. Заключение эксперта (Структура и научное обоснование). – М.: Юри-дическая литература, 1967. – С. 89-97, 123.
58. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания: Учебное пособие. - М.: НИиРИО ВШМВД СССР, 1969. – С. 6-10, 21, 78, 111-112, 114-125.
59. Джатиев В.С. Доказывание и оценка обстоятельств, определяющих характер и сте-пень общественной опасности преступления: Автореф. дис … канд. юридич. наук: 12.00.09/Ленин. гос. ун-т. – Ленинград, 1984. – С. 6.
60. Домбровский Р.Г. Познание и доказывание в расследовании преступлений: Автореф. дис… д-ра юридич. наук: 12.00.09/Киев. гос. ун-т. – К., 1990. – С. 17, 18, 31-32.
61. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. – С. 6.
62. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. – 2-е изд. – М., 1946. – С. 175-181, 209.
63. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. – М.: Юридическая литература, 1966. – Т. 1. – С. 192-193, 200.
64. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. – М.: Юридическая литература, 1967. - Т. 4. – С. 34-38.
65. Бентам И. О судебных доказательствах. – К.: Типография М.П. Фрица, 1876. –С. 2.
66. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. Части: Общая и Особенная. – 3-е изд. - С.-Петербург: Издание книжного магазина “Законоведение”, 1910. – С. 52, 187, 190-197, 200, 202.
67. Голунский С.А. Вопросы доказательственного права в Основах уголовного судопро-изводства Союза ССР и союзных республик // Вопросы судопроизводства и судо-устройства в новом законодательстве Союза ССР. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 123.
68. Суворов Л.Н. Материалистическая диалектика. – М.: Мысль, 1980. – С. 104-107.
69. Савицкий В.М. Прокурорский надзор за дознанием и предварительным следствием. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 86-87.
70. Строгович М.С. О рациональном и эмоциональном в судебном исследовании // Со-ветское государство и право. – 1959. – С. 89.
71. Штофф В.А. Проблемы методологии научного познания. – М.: Высшая школа, 1978. – С. 19-21, 24, 75, 152.
72. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и рассле-довании преступлений: Учебное пособие – Минск: МВШ МВД СССР, 1987. – С. 9, 12, 15, 16-21, 34-38, 41-46, 55-56.
73. Коновалова В.О. Проблеми логіки і психології у слідчій тактиці. – Харків: Вид-во ХДУ, 1965. – С. 9, 12.
74. Рябенко В., Седнєв В. Огляд місця події: взаємодія криміналістів та психологів // Вісник прокуратури. – 2001.-№ 1. – С. 54-56.
75. Амосов Н.М. Моделирование мышления и психики. – К.: Наукова думка, 1966. – С. 46.
76. Смирнов В.А. Логические методы анализа научного знания. – М.: Наука, 1987. – С. 126.
77. Штофф В.А. О роли моделей в познании. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1963.- С. 11-20.
78. Штофф В.А. Моделирование и философия. – Москва-Ленинград: Наука, 1966. – С. 34.
79. Строгович М.С., Алексеева Л.Б., Ларин А.М. Советский уголовно-процессуальный закон и проблема его эффективности. – М.: Наука, 1979. – С. 81.
80. Марчук А.І. Судова медицина: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Генеза, 1997. – С. 4.
81. Торвальд Ю. Сто лет криминалистики. – М.: Прогресс, 1973. – С. 20-36, 125.
82. Судебная медицина / В.И. Алисиевич, М.А. Броникова, Е.И. Кантер и др. / Под ред. В.И. Прозоровского. – М.: Юридическая литература, 1968. – С. 9-10.
83. Чельцов М.А. Уголовный процесс. – М.: Юриздат, 1948. – С. 306-307, 309-313.
84. Рахунов Д.Р. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. 2-е изд. – М.: Госюриздат, 1953. – С. 10-15, 26-32, 51-66, 205-209, 224-225, 228-245.
85. Шавров К.В. Экспертиза в уголовном суде // Вестник права, - 1899. - № 7. – С. 11-15.
86. Introduction to the law and legal system of the United States by William Burnham / Pro-fessor of law Wayne State University, law School / West Publishing Co. St. Paul, Minn. – 1997. – P. 554.
87. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: На-вчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 77-79.
88. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. – Санкт-Петербург: Альфа, 1996. – Т. 2. – С. 289.
89. Чельцов М.А., Чельцова Н.В. Проведение экспертизы в советском уголовном про-цессе. – М.: Госюриздат, 1954. – С. 9-33.
90. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – С. 320-331.
91. Лупинская П.А., Галкин В.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – М., 1960. – С. 10-11, 53-61.
92. Винберг А.И. Основные принципы советской криминалистической экспертизы. – М.: Госюриздат, 1949. – С. 71-73.
93. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – С. 21-25, 131-133.
94. Глотов О.М. Формы использования специальных познаний в советском уголовном процессе должны быть расширены // Вопросы экспертизы в работе защитника. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. – С. 45-52.
95. Коврижних Б., Поліщук Є. Правові норми про участь спеціаліста у кримінальному судочинстві потребують удосконалення // Радянське право. – 1977. №1. – С. 71-72.
96. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном про-цессе. – М.: Юридическая литература, 1964. – С. 9, 27-28, 30-32, 62-70, 152-153.
97. Эйсман А.А. Критерии и формы использования специальных познаний при крими-налистическом исследовании в целях получения судебных доказательств // Вопросы криминалистики. – М.: Госюриздат, 1962. - № 6-7. – С. 35, 39-40.
98. Щербаковский М.Г., Кравченко А.А. Применение специальных знаний при раскры-тии и расследовании преступлений. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – С. 5-9.
99. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы в советском уголовном процессе. – Минск: Изд-во Белгосуниверситета, 1959. – С. 4, 104, 128-135, 166-175.
100. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. – Минск: Изд-во МВССПО БССР, 1962. – С. 5, 34, 92-93.
101. Зотов Б.Л. Идентификация в криминалистике. – М.: РИО ВЮЗИ, 1973.- С. 20.
102. Зуев Е.И. О понятии специальных познаний в уголовном процессе // Материалы научной конференции (декабрь 1969 г.) “Вопросы теории криминалистики и судебной экспертизы”. – Вып. 1. – М.: ЦНИИСЭ Юркомиссии при Совмине РСФСР, 1969. – С. 73-76.
103. Красільников О. Інструментальні методи діагностики при здійсненні вербальних слідчих дій // Право України. -–1999. - № 10. – С. 71-73.
104. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Правовая природа и соотношение понятий “спе-циальные знания” и “специалист” // Проблемы правоведения. – К.: Вища школа, 1983. – Вып. 44. – С. 133.
105. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике: Учебное пособие. – К.: КГУ, 1987. – С. 19-20, 22-23, 29, 51-58, 61-63, 68-70, 86-87, 90-94.
106. Мельникова Э.Б. Участие специалистов в следственных действиях. – М.: Юри-дическая литература, 1964. – С. 9-10, 12, 16, 23-24, 31-34, 38-41, 51.
107. Надгорный Г.М. Гносеологические аспекты понятия «специальные знания» // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1980. – Вып. 21. – С. 41-42.
108. Притузова В.А. Заключение эксперта как доказательство в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 14-16, 107-113.
109. Салтевский М.В. Проблема соотношения специальных и профессиональных знаний, используемых при производстве следственных действий // Становление и развитие органов внутренних дел Украинской ССР. – К.: КВШ МВД СССР, 1973. – С. 134-135.
110. Тертышник В.М. Нетрадиционные способы и формы собирания и исследования доказательств при расследовании преступлений. – Харьков: ХИВД, 1994. – С. 3.
111. Шиканов В.И. Актуальные вопросы уголовного судопроизводства и криминали-стики в условиях современного научно-технического прогресса. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное изд-во, 1978. – С. 23-24, 27-28, 58, 68.
112. Гродзинский М.М. Сущность и формы экспертизы в советском уголовном про-цессе // Ученые записки Харьковского юридического института. – Харьков, 1955. – Вып. 6. - С. 57.
113. Крылов И.Ф. Судебная экспертиза в уголовном процессе. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1963. – С. 188.
114. Букалов К.А. Использование специальных товароведческих познаний на предва-рительном следствии. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1982. – С. 10-12, 64.
115. Корухов Ю.Г. Правовые основания применения научно-технических средств при расследовании преступлений. – М.: ВЮЗИ, 1974.- 30 с.
116. Постыка И.В. Судебно-исследовательская фотография как отрасль специальных криминалистических знаний // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: РИО МВД УССР, 1969. – Вып. 6. – С. 207.
117. Постыка И.В. Научные основы и практика применения фотографических методов исследования вещественных доказательств в советской криминалистической экспертизе: Автореф. дис… канд. юридич. наук: 717/Одесский гос. ун-т. – Одесса, 1970. – С. 8.
118. Колмаков В.П. Идентификационные действия следователя. – М.: Юридическая литература, 1977. – С. 20.
119. Вальдман В.М. Компетенция эксперта в советском уголовном процессе: Автореф. дис… канд. юридич. наук / Ташкентский гос. ун-т. – Ташкент, 1965. – С. 5-6.
120. Сенчик М., Стасюк Е. Спеціаліст на попередньому слідстві // Радянське право. – 1974. - № 1. – С. 37-41.
121. Соколовский З.М. Понятия специальных знаний. К вопросу об основаниях назначения экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1969. – Вып. 6. – С. 202-204.
122. Арсеньев В.Д., Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установ-лении фактических обстоятельств уголовного дела. – Красноярск: Изд-во Краснояр-ского ун-та, 1986. – С. 4-5, 27-28, 32-33, 41-44, 55-56, 72-73.
123. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты). – М.: Юридическая литература, 1990. – С. 7-8, 10, 12, 15-18, 41.
124. Клименко Н.И. Ошибки при использовании специальных знаний в досудебных стадиях уголовного процесса // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел: Межвузовский сборник научных трудов. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1988. – С. 127, 129.
125. Федоров Ю.Д. Специальные познания и формы их использования при расследо-вании преступлений // Труды Ташкентской высшей школы МВД СССР. – Ташкент: НИиРИО ТВШ МВД СССР, 1976. – Вып. 9. – С. 19, 21-25.
126. Советский уголовный процесс / Б.А. Галкин, Ю.А. Иванов, Н.Я. Калашников и др. / Под ред. Д.С. Карева. – М.: Высшая школа, 1968. – С. 154.
127. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступле-ний. – М.: Изд-во Российского ун-та дружбы народов, 2000 – С. 33.
128. Использование специальных познаний при расследовании преступлений: Учебное пособие / Сорокотягин И.Н., Глазырин Ф.Б., Евдокимова Н.С. и др. – Свердловск: УрГУ, 1978. – С. 3-9.
129. Рассейкин Д.П. Осмотр места происшествия и трупа при расследовании убийств. – Саратов: Приволжское книж. изд-во, 1967. – С. 16-18.
130. Надгорный Г.М. Соотношение специальных и юридических знаний // Кримина-листика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1984. – Вып. 28. – С. 18.
131. Зуев Е.И. Непроцессуальная помощь сотрудника криминалистического подраз-деления следователю. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1975. – С. 7-10, 28-30, 38-39.
132. Зуйков Г.Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования // Криминалистическая экспертиза. – М.: НИиРИО ВШ МООП РСФСР, 1966. – Вып. 1. – С. 113-117, 119-120, 153.
133. Спеціальний // Короткий тлумачний словник української мови / Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. / Відп. ред. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – С. 250.
134. Специальность // Советский энциклопедический словарь. - М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1980. – С. 1267.
135. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1970. – С. 82.
136. Гольдман А.М. Правовые основания и формы применения специальных познаний в советском уголовном процессе // Вопросы экспертизы в работе защитника. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. –С. 27-29, 31, 33-38.
137. Коновалов Е.Ф. Соотношение специальных знаний следователя и специалиста-криминалиста // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Изд-во Свердловского юри-дич. ин-та, 1983.- С. 24-26.
138. Маркс Н.А. Процессуальные и не процессуальные формы использования специ-альных познаний при освидетельствовании // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридич. ин-та, 1983. – С. 38-40.
139. Денисюк А.М. Суть і форми використання спеціальних медичних знань у кримі-нальному судочинстві // Проблеми правознавства: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. – К.: Либідь, 1990. – Вип. 51. – С. 92.
140. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в след-ственной и судебной практике: Учебное пособие. – К.: Вища школа, 1979. – С. 17, 20-24, 26.
141. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Формы использования специальных познаний и виды участия специалистов на предварительном следствии // Применение специ-альных познаний в борьбе с преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридич. ин-та, 1983. – С. 8-18.
142. Колдин В.Я. Комплексные исследования в судебном доказывании // Советское государство и право, 1971. - № 7. – С. 108.
143. Корж В.П. Використання спеціальних економічних знань при розслідуванні еко-номічних злочинів // Матеріали науково-практичної конференції 19 листопада 1997 р. “Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю”. – Харків: Право, 1998. – С. 144.
144. Криминалистика: Учебник / А.И. Винберг, Б.Л. Зотов, Ю.Г. Корухов и др. / Ответ. ред.: С.П. Митричев, Н.А. Селиванов, М.П. Шаламов – 2-е изд. – М.: Юридическая литература, 1973. – С. 25-26.
145. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специ-альными познаниями: Автореф. дис… канд. юридич. наук: 12.00.09 / Моск. гос. ун-т– М., 1981. – С. 7, 14.
146. Кергандберг Э. Использование специальных познаний адвокатом в советском уголовном процессе // Использование специальных знаний в советском уголовном процессе. Труды по правоведению: Ученые записки Тартуского гос. ун-та. – Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1984. – Вып. 663. – С. 48, 55.
147. Форма // Короткий тлумачний словник української мови // Уклад.: Д.Г. Гринчи-шин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. / Відп. ред. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – С. 282-283.
148. Селиванов Н.А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений // Вопросы борьбы с пре-ступностью: Сборник научных трудов. – М.: Юридическая литература, 1968. – Вып. 7. – С. 112-114, 117, 119, 120-126, 128-129, 132-134.
149. Ревізія // Короткий тлумачний словник української мови / Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. / Відп. ред. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – С. 228.
150. Ревизия // Советский энциклопедический словарь – М.: Изд-во Советская энцик-лопедия, 1980. – С. 1120.
151. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2т. - М.: Наука, 1970. – Т. 2: Порядок производства по уголовным делам по советскому уголовно-процессуальному праву. – С. 477-478.
152. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специ-альными познаниями // Вестник Московского университета. Серия ХІ, право. – 1980. – № 3. –С. 57.
153. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве.- 2-е изд. – Минск: Вышэйшая школа, 1973. – С. 105-106.
154. Серов В.А. Участие специалиста в расследовании уголовных дел // Проблемы правосудия и уголовного права: Сборник научных трудов. – М.: Изд-во ин-та гос. и права АН СССР, 1978. – С. 81-82.
155. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. – М.: Юридическая литература, 1981. – С. 74,86.
156. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Мате-риалы научной конференции “Проблемы судебной экспертизы”. – М.: Отдел судеб. экспертизы МЮ РСФСР, 1961. – Сб. № 1. – С. 44.
157. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Социа-листическая законность, 1961. - № 9. – С. 31-32.
158. Эртевциан А.Н. Процессуальное положение сведущего лица при расследовании уголовного дела // Вопросы кодификации советского права. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1958. – Вып. 2. – С. 105-106.
159. Вайнштейн А.А. Участие специалиста при изъятии образцов почерка и подписей для сравнительного исследования // Материалы научной конференции “Вопросы криминалистики и судебной экспертизы”. – Сб. – 2-й. – Душанбе: НИЛ судебной экспертизы при ТГУ , 1962. – С. 169-170.
160. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К.: Вища школа, 1984. – С. 15-17, 22-23, 27-30, 32, 35.
161. Ароцкер Л.Е. Права, обязанности и роль специалистов при производстве след-ственных и судебных действий // Вопросы криминалистики. – М.: Госюриздат, 1962. – № 6-7. – С. 47, 50, 53-54.
162. Горидько А., Коновалов Е. Привлечение специалиста-криминалиста к расследо-ванию преступлений: Учебное пособие. – К.: РИО МВД УССР, 1968. – С. 4-5, 8.
163. Селиванов Н.А. Участие специалиста в предварительном следствии // Тезисы до-кладов и сообщений на научной конференции (19-21 декабря 1962 г.) «Практика применения нового уголовно-процессуального законодательства в стадии предвари-тельного расследования». – М.: СУиВНИИ криминалистики Прокуратуры СССР, 1962. – С. 128.
164. Коврыжных Б.Н. К вопросу о процессуальном положении и роли прокурора-криминалиста // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведом-ственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1980. - Вып. 21. – С. 27.
165. Найденов В.В. Советский следователь. – М.: Юридическая литература, 1980. – С. 4, 89, 91-92.
166. Прищепа В.М., Сегай М.Я. Процессуальные и криминалистические основания идентификационных действий следователя // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1969. – Вып. 6. – С. 92-97.
167. Клименко Н.И. Предварительное исследование рукописных текстов органами расследования и судом для ограничения круга возможных исполнителей // Крими-налистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1969. – Вып. 6. – С. 100-103.
168. Шаркова Т.Ф. О самостоятельных исследованиях вещественных доказательств, проводимых следователем // Криминалистика и судебная экспертиза: Республикан-ский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1969. – Вып. 6. – С. 88-91.
169. Криминалистика / Б.Е. Богданов, А.А. Васильев, В.А. Притузова и др. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1971. – С. 25-26.
170. Нестеров Н.И. Об использовании специальных познаний при установлении групповой принадлежности // Использование специальных знаний на первоначальном этапе расследования: Сборник научных трудов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – С. 22-23.
171. Кузьменко Н.К., Грамович Г.И. Проблемы использования результатов достиже-ний научно-технического прогресса в работе органов предварительного расследова-ния // Актуальные проблемы обеспечения следственной практики научно-техническими достижениями: Сборник научных трудов. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. – С. 28-30, 32.
172. Абдумаджидов Г.А. Использование научно-технических средств и помощи спе-циалистов (процессуальный аспект) // Труды Ташкентской высшей школы МВД СССР. – Ташкент: НИ и РИО ТВШ МВД СССР, 1976. – Вып. 9. – С. 10-11, 13-15.
173. Остроумов С.С., Фортинский С.П. Основы бухгалтерского учета и судеб-но-бухгалтерской экспертизы. – 2-е изд. – М.: Юридическая литература, 1969. – С. 182-183.
174. Терзиев Н.В. Идентификация и определение родовой (групповой) принадлежно-сти: Лекции по криминалистике. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1961. – С. 12.
175. Порошин Г.Н. О пределах применения криминалистических знаний следователем в процессе предварительного расследования // Использование специальных знаний на первоначальном этапе расследования: Сборник научных трудов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – С. 30.
176. Свалов В.И. Механоскопические диагностические исследования на первона-чальном этапе расследования преступлений // Использование специальных знаний на первоначальном этапе расследования: Сборник научных трудов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – С. 72.
177. Зотов Б.Л. Криминалистическая экспертиза на предварительном следствии: Учебное пособие для студентов ВЮЗИ. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1956. – С. 10-17.
178. Матусовский Г.А. Вивчення слідів на місці події // Радянське право. – 1963. - № 2. – С. 46-48.
179. Грановский Г.Л. Основы трасологии (Общая часть). – М.: РИО ВНИИ МООП РСФСР, 1965. – С. 104.
180. Викторов Б.А. Наука на службе следствия // Наука и жизнь. – 1969. - № 6. – С. 65.
181. Соколовский З.М. О применении следователем криминалистических знаний при исследовании вещественных доказательств // Советское государство и право. – 1957. - № 1. – С. 72-73.
182. Кисляков В., Корниенко Н. Предварительные исследования в работе следователя // Социалистическая законность. – 1972. - № 4. – С. 64-66.
183. Ковальчук З.А. К вопросу о разграничении компетенции следователя и эксперта при исследовании вещественных доказательств // Криминалистика и судебная экс-пертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Изд-во Юркомиссии при Совмине УССР, 1964. – Вып. 1. – С. 43.
184. Винберг А.И. Некоторые актуальные вопросы советской криминалистики // Со-ветское государство и право. – 1962. - № 5. – С. 48-49.
185. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про інститут понятих у кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 3 (25). – С. 27.
186. Бразоль Б.Л. Очерки по следственной части. История. Практика. – Петроград: Гос. типография, 1916. – С. 5.
187. Селиванов Н.А., Леви А.А. Правовая регламентация применения научно-технических средств в уголовном судопроизводстве // Социалистическая законность. – 1979. - № 11. – С. 46.
188. Белкин Р.С. Общая теория криминалистики в условиях научно-технической ре-волюции // Советское государство и право. – 1977. - № 5. – С. 105-106.
189. Закатов А.А. О некоторых проблемах использования научно-технических средств в розыскной деятельности следователя // Актуальные проблемы обеспечения следственной практики научно-техническими достижениями: Сборник научных трудов. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. – С. 71-72.
190. Панюшкин В.А. Научно-технический прогресс и уголовное судопроизводство (правовые аспекты). – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та,1985. – С. 121-126.
191. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии: Автореф. дис… д-ра юридич. наук: 12.00.09 / Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер предупрежд. преступности Прокуратуры Союза ССР. – М., 1977. – С. 27.
192. Уголовно-процессуальный кодекс Франции. – М.: Прогресс, 1967. – 324 с.
193. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. – М.: Спарк, 1995. – С. 46.
194. Kodeks postępowania karnego ze skorowidzem. – Kraków: Zakamycze, 1996. – 296 s.
195. Beck’sche Kurz Kommentare Straftprozeβordnung. Gerichtsverfassungsgesetz, Neben-gesetze und ergänzende Bestimmungen. Erläutert von Dr. Theodor Kleinknecht General-staatsanwalt a.D., Professor an der Universität Erlangen – Nürnberg (22-35. Auflage) und Karlheinz Meуer Vorsitzender Richter am Kammergericht a.D. (36-39 Auflage). Fortgeführt von Dr. Lutz Meyer – Goβner Richter am Bundesgerichtshof. – 41, neubearbeitete Auflage des von Otto Schwarz begründeten Werkes. – C.H. Beck’sche Verlagsbuchhandlung, München, 1993. – 2199 S.
196. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. – М.: Юридическая литература, 1991. – Т. 8: Судебная реформа / Ответ. ред. Б.В. Виленский. – С. 153.
197. Зозулинський А. Участь понятих і спеціалістів у слідчих діях // Радянське право, 1972. - № 4. – С. 50.
198. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Виды участия специалистов на предварительном следствии // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведом-ственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1985. – Вып. 30. – С. 4.
199. Зуев Е.И. Положение специалиста и эксперта по уголовно-процессуальному за-конодательству // Некоторые вопросы борьбы с преступностью (сборник научных статей). – Алма-Ата: Изд-во Казахстан, 1970. – С. 124, 127.
200. Скопенко С.Ф., Еременко В.В., Варфоломеева Т.В., Гончаренко В.И. Практика привлечения специалистов к участию в расследовании преступлений // Криминали-стика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1975. – Вып. 11. – С. 6-9.
201. Руководство для следователей / Т.М. Арзуманян, Р.С. Белкин, Ф.Ю. Бердический и др. / Под ред. Н.В. Жогина. – М.: Юридическая литература, 1971. – С. 89-90, 423.
202. Григорян А.С. Расследование поджогов. – М.: Юридическая литература, 1971. – С. 41.
203. Колмаков В.П. Следственный осмотр. – М.: Юридическая литература, 1969. – С. 39-41.
204. Резван А.П. Помощь специалистов при производстве следственного осмотра по делам о загрязнении воды и воздуха // Проблемы повышения качества деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел: Сборник научных трудов. – Вол-гоград: НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1981. – С. 67.
205. Закатов А.А., Иванов В.А. О повышении роли специалистов в расследовании преступлений // Правовые и организационные вопросы предварительного расследо-вания: Труды ВСШ МВД СССР. – Волгоград: НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1977. – Вып. 17. – С. 80-82.
206. Волкова И.К. Некоторые вопросы участия специалиста в следственном осмотре места происшествия // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Изд-во Юркомиссии при Совмине УССР, 1964. – Вып. 1. – С. 36, 39-40.
207. Мамотюк М.Л., Волкова И.К. Участие специалиста-биолога в следственных дей-ствиях // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1972. – Вып. 9. – С. 53.
208. Турчин Д. Специалист в уголовном процессе // Социалистическая законность. – 1970. - № 10. – С. 44.
209. Лысов Н.Н. Справка специалиста как источник доказательств // Актуальные про-блемы обеспечения следственной практики научно-техническими достижениями. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР. 1987. – С. 53-58.
210. Фрідман І., Смітієнко З. Використання спеціальних знань при розслідуванні пра-вопорушень у сфері економіки України // Право України. – 1998. -