СУДИМІСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

На правах рукопису

РАСЮК АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 343.222+343.28/.29+343.211.3

СУДИМІСТЬ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Музика Анатолій Ананійович

Київ – 2012
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень..................................................................3
ВСТУП.....................................................................................................4
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І ПРАВОВА ПРИРОДА СУДИМОСТІ.........13
1.1 Судимість у вітчизняному кримінальному законодавстві: ретроспективний аналіз...................................................................................13
1.2 Судимість як соціально-правове явище у контексті кримінальної відповідальності та покарання.........................................................................32
Висновки до розділу 1………………………………................................53
РОЗДІЛ 2 ПОГАШЕННЯ І ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ………………………………………………………………………….55
2.1 Погашення судимості: поняття та умови.........................................55
2.2 Зняття судимості: поняття, підстави та умови.................................81
2.3 Судимість в Україні та зарубіжних державах: порівняльний аналіз законодавства....................................................................................................99
Висновки до розділу 2...........................................................................117
РОЗДІЛ 3 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ СУДИМОСТІ.............................123
3.1 Кримінально-правові наслідки судимості......................................123
3.2 Загальноправові обмеження як наслідок судимості......................141
Висновки до розділу 3...........................................................................162
РОЗДІЛ 4 СУДИМІСТЬ І ПРАВА ЛЮДИНИ.................................165
Висновки до розділу 4...........................................................................186
ВИСНОВКИ.........................................................................................189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................199
ДОДАТКИ.............................................................................................229

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСУ – Верховний Суд України
ВЦВК – Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет
ДПС України – Державна пенітенціарна служба України
КВК України – Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року
КК України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
МКУ – Митний кодекс України
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
Основи – Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 року
Основні засади – Основні засади кримінального законодавства СРСР і союзних республік від 31 жовтня 1924 року
РБ – Республіка Бєларусь
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
США – Сполучені Штати Америки
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ФРН – Федеративна Республіка Німеччини

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасна тенденція розвитку вітчизняної правової системи полягає у створенні умов належного гарантування прав і свобод людини та громадянина, що закріплені в Конституції України, формуванні поваги до особи та її ролі у житті суспільства. Відповідно до принципів міжнародного права Основний Закон закріплює невідчужуваність та непорушність прав і свобод, що належать людині від народження або набуваються нею в процесі соціалізації. За винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (ч. 3 ст. 63 Конституції України), зазначеними цінностями користується і засуджений.
За даними Державної судової адміністрації України, у 2006 р. було засуджено 160865 осіб, у 2007 р. – 152772 особи, у 2008 р. – 146858 осіб, у 2009 р. – 146383 особи, у 2010 р. – 168774 винуватих. Автором виявлена така тенденція: упродовж зазначеного періоду щороку зазвичай зростає кількість осіб, які мають три і більше судимості, – 7901, 8840, 8064, 9104 і 10366 осіб, засуджених у 2006–2010 рр. відповідно. З урахуванням цих даних видається некоректною інформація, що міститься у Щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні» за підсумками 2011 р.: «Чисельність ув’язнених і засуджених збільшилась за останні 3 роки на 8 тисяч осіб …».
Правове становище особи, яка має судимість, визначає її особливу соціальну роль у суспільстві. Припинення судимості, що існує в суворих юридичних часових межах, не завжди означає її анулювання з моральних позицій, оскільки судимість тривалий період, а іноді й усе життя, супроводжує людину як негативна соціальна «відмітина». Це, у свою чергу, зумовлює підвищену увагу до питання про правову сутність і соціальну природу судимості, оскільки наслідки, що настають у результаті її виникнення, мають неабияке значення у житті судимої особи.
У різний час внесок у розробку вчення про судимість зробили, зокрема, такі фахівці, як: В. М. Білоконев, В. І. Горобцов, М. П. Євтєєв, В. В. Єраксін, А.Ф. Зелінський, С. Й. Зельдов, О. О. Кваша, Б. О. Кирись, Л. М. Кривоченко, В.В. Лунєєв, В. П. Малков, О. А. Мартиненко, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Т. Ю. Орєшкіна, В. П. Пєтков, Л. Ф. Помчалов, В. М. Попович, О. І. Санталов, П. П. Сердюк, М. В. Степаненко, Є. Л. Стрельцов, Ю. М. Ткачевський, В. І. Тютюгін, В. Д. Філімонов, М. І. Хавронюк, Н. М. Ярмиш, О. Н. Ярмиш, С. С. Яценко.
У вітчизняній кримінально-правовій літературі судимість найбільш змістовно дослідив В. В. Голіна, який захистив за цією темою кандидатську дисертацію (Харків, 1972 р.) та опублікував монографії (1979 і 2006 рр.). Аналізовані проблеми також були предметом дослідження Є. О. Письменського – ним захищена кандидатська дисертація і видана монографія (2008, 2009 рр. відповідно).
На відміну від України, в Росії більш активно досліджуються правові проблеми судимості, яким присвячена низка кандидатських дисертацій. Серед їх авторів такі юристи, як: О. Ю. Соболєв (Москва, 2000 р.), Г. Х. Шаутаєва (Іжевськ, 2000 р.), М. В. Грамматчиков (Красноярськ, 2002 р.), Н. О. Крайнова (Владивосток, 2002 р.), А. Ю. Маршенов (Ростов-на-Дону, 2002 р.), А. А. Абдурахманова (Махачкала, 2004 р.), С. А. Корягіна (Іркутськ, 2004 р.), О. В. Ульянов (Москва, 2006 р.), Галбат Гантомор (Санкт-Петербург, 2008 р.), М. П. Манахова (Красноярськ, 2008 р.). Необхідно також виокремити дисертацію Г. С. Маркелової (Москва, 2004 р.) на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук (за спеціальністю 08.00.12 – бухгалтерський облік, статистика), що присвячена статистичному дослідженню соціально-демографічних проблем судимості в Російській Федерації.
До проблем судимості, які залишаються недостатньо дослідженими або не знайшли свого остаточного розв’язання, належать, зокрема: визначення сутності судимості як соціально-правового явища у контексті кримінальної відповідальності та покарання; обґрунтування умов погашення судимості; особливості порядку зняття судимості; визначення змісту правового статусу осіб, які мають судимість; раціональні часові межі дії правових обмежень, зумовлених судимістю; встановлення умов застосування обмеження права на працю, спричиненого специфічним станом судимості, та загалом – виявлення вад законодавства і правозастосовної діяльності в аспекті проблеми «судимість і права людини».
Викладене свідчить про актуальність обраної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р. (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р.). Дисертація спрямована на реалізацію п. 7 Додатку 2 та п. 15 Додатку 17 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр., затвердженого наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347. Дослідження здійснено відповідно до п. 1.5 Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Державного науково-дослідного інституту МВС України на 2010 р., п. 1.3 розділу ІI Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Державного науково-дослідного інституту МВС України на 2011 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є систематизація знань про судимість і розробка теоретичної моделі системи норм, спрямованих на вдосконалення аналізованого субінституту.
Основні завдання дослідження:
– встановити в історичній площині особливості виникнення та розвитку судимості у вітчизняному кримінальному законодавстві;
– проаналізувати стан наукової розробки проблем судимості у кримінальному праві;
– визначити сутність судимості як субінституту кримінальної відповідальності;
– вивчити зарубіжний досвід в частині регламентації питань про судимість;
– дослідити теоретичні й практичні проблеми погашення та зняття судимості;
– проаналізувати зміст і часові межі дії кримінально-правових наслідків та загальноправових обмежень, зумовлених судимістю;
– дослідити явище судимості в аспекті проблематики прав людини.
Об’єктом дослідження є сукупність правовідносин у сфері виникнення, існування і припинення стану судимості.
Предметом дослідження є судимість у кримінальному праві України.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Застосування історичного методу сприяло вивченню процесу виникнення та становлення судимості в часовій ретроспективі (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод використовувався для вивчення досвіду регламентації питань про судимість в Україні та зарубіжних державах (підрозділи 1.1, 2.3, 3.2, розділ 4); догматичний метод застосовувався для встановлення змісту кримінально-правових понять, які характеризують судимість, з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, розділ 4); застосування структурно-системного методу слугувало дослідженню особливостей судимості, визначенню її ознак з урахуванням внутрішніх (у межах кримінального права) і міжгалузевих зв’язків відповідних правових норм (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1, 3.2, розділ 4); соціологічний метод використовувався під час анкетування працівників органів внутрішніх справ та засуджених і сприяв розробці пропозицій, спрямованих на вдосконалення субінституту судимості (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, розділ 4); статистичний метод застосовувався для аналізу емпіричної інформації (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, розділ 4).
Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали опублікованої судової практики, статистичні дані Державної судової адміністрації України; результати анкетування з питань судимості: 200-х працівників органів внутрішніх справ (слідчих Головного слідчого управління МВС України, слідчих слідчого управління ГУ МВС України в місті Києві, слідчих слідчого управління ГУ МВС України в Київській області); 200-х засуджених до позбавлення волі, серед них – 100 раніше судимих осіб, які на момент проведення опитування відбували покарання за вчинення умисних злочинів, та 100 осіб, які відбували покарання за вчинення необережних злочинів.
Науково-теоретичну основу дисертації склали наукові праці із загальної теорії держави і права, розробки фахівців у галузі кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінології, кримінально-процесуального права.
Нормативну основу дослідження склали Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство, інші нормативно-правові акти України, законодавчі акти зарубіжних держав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній науці кримінального права комплексним і системним монографічним дослідженням концептуальних проблем субінституту судимості з урахуванням усталених положень вчення про права людини.
У праці сформульовано й обґрунтовано або додатково аргументовано низку висновків, теоретичних положень і пропозицій, що містять ознаки наукової новизни. Зокрема,
уперше:
– на підставі положень загальної теорії права спростовано усталене розуміння судимості як окремого правового інституту та обґрунтований висновок про те, що судимість є субінститутом кримінальної відповідальності;
– обґрунтований висновок про необхідність визнання Конституційним Судом України положень галузевого законодавства щодо загальноправових наслідків припиненої судимості неконституційними. З цією метою Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, як суб’єкт конституційного звернення до Конституційного Суду України, мав би порушити зазначене питання відповідно до передбаченої процедури;
– доведена наявність міжгалузевої колізії, що має місце між нормативними актами різних галузей права – Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України. Це – суперечність між правовими приписами зазначених кодексів, що виявляється у відмінностях у процесі регулювання аналогічних суспільних відносин у сфері компетенції суду щодо прийняття рішення про погашення судимості (ст. 89 КК України і ст. 414 КПК України відповідно). Запропоновано спосіб розв’язання цього правового конфлікту;
– з урахуванням результатів проведеного дисертантом соціологічного дослідження та аналізу відповідних положень Кримінального кодексу України, всебічно обґрунтована доцільність запровадження диференційованого підходу щодо тривалості строків погашення і зняття судимості, а також їх обчислення при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання та при заміні покарання більш м’яким залежно від форми вини засудженої особи;
– доведена необхідність оновлення термінології стосовно анулювання судимості шляхом заміни словосполучень «погашення судимості» і «зняття судимості» на звороти: «припинення судимості» та «припинення судимості в судовому порядку» відповідно;
– з метою оптимізації порядку обчислення строків давності звільнення від кримінальної відповідальності, визначених ч. 1 ст. 49 КК України, розроблена така формула: Д=П+С, де Д – строк давності, у зв’язку із закінченням якого особа звільняється від кримінальної відповідальності, П – максимальний строк покарання, що передбачений ст. 12 КК України за вчинення злочину певного ступеня тяжкості, С – строк погашення судимості, встановлений ст. 89 КК України;
– на підставі пізнання усталених положень вчення про права людини розроблена теоретична модель системи норм про судимість, спрямованих на вдосконалення аналізованого субінституту;
набули подальшого розвитку:
– аргументи на користь визнання правового стану судимості автоматично анульованим після звільнення особи від покарання лише у виняткових випадках, до яких належать такі види безумовного звільнення особи від покарання, як: 1) звільнення від покарання особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена, тобто у зв’язку з декриміналізацією певного діяння (ч. 2 ст. 74 КК України); 2) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України); 3) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); 4) за наявності психічної хвороби або іншої тяжкої хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання (ст. 84 КК України);
– питання про тлумачення поняття «вчинення злочину вперше» як вчинення злочину особою, яка раніше фактично не вчиняла жодного злочину, включаючи випадки припиненої судимості;
– доводи щодо необхідності доповнення умов зняття судимості, передбачених ст. 91 КК України, положенням про відшкодування у повному обсязі шкоди, завданої злочином, як гарантії повноцінного відновлення порушених прав потерпілих від злочинів;
– позиція про втрату можливості припиненої судимості впливати, у разі вчинення особою нового злочину, на кваліфікацію діяння та призначення покарання;
– аргументи стосовно доцільності систематизації загальноправових обмежень, зумовлених судимістю, в єдиному нормативно-правовому акті;
– положення про необхідність використання в законодавчих актах, якими передбачаються правообмеження судимих осіб, єдиного формулювання – «особа, яка перебуває в правовому стані судимості»;
– обґрунтування необхідності постійного моніторингу інформації про судимість осіб, що містить картотека Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України, та її оновлення з урахуванням припинення судимості відповідних осіб;
удосконалено:
– визначення поняття судимості – це правовий стан особи, засудженої за вчинений злочин, що триває від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду до припинення судимості за зазначених в законі умов та підстав, і характеризується настанням для неї встановлених законом кримінально-правових та загальноправових обмежень чи позбавлень;
– характеристику ознак судимості як соціально-правового явища у контексті кримінальної відповідальності та покарання;
– положення про доцільність надання права зняття судимості всім засудженим, не обмежуючи коло останніх лише особами, що відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;
– наукові погляди щодо необхідності виключення з ч. 1 ст. 91 КК України такого критерію виправлення особи, як «сумлінне ставлення до праці» при вирішенні питання про припинення судимості в судовому порядку, оскільки він ґрунтується на засадах старого законодавства та суперечить ч. 1 ст. 43 Конституції України, яка передбачає право, а не обов’язок громадян на працю.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони втілені передусім у правозастосовну діяльність. Зокрема, розроблені дисертантом зауваження і пропозиції щодо внесення змін до проекту постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» були визнані актуальними й обґрунтованими та певною мірою враховані в остаточному варіанті зазначеного документа (лист Вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, вих. № 202-3684/0/8-09 від 14 вересня 2009 р.); результати дослідження, що викладені в наукових публікаціях автора, знайшли застосування у практичній діяльності Головного слідчого управління МВС України (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в управлінську і практичну діяльність Головного слідчого управління МВС України від 7 червня 2011 р.).
Пропозиції дисертанта щодо вдосконалення правового регулювання питань про судимість мають перспективу врахування на законодавчому рівні.
Розробки автора сприйняті науково-педагогічними працівниками кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес та наукову роботу Київського національного університету внутрішніх справ від 8 травня 2009 р.).
У спеціальному форматі дослідження – Аналітичному огляді автором здійснено узагальнення кримінально-правових проблем судимості (з використанням результатів наукових розробок і власного соціологічного пошуку, а також матеріалів судової практики). Викладені в Аналітичному огляді висновки і пропозиції слугуватимуть подальшим науковим дослідженням аналізованої проблеми, а також розробкам організаційно-правових засад щодо розв’язання низки питань, пов’язаних із зазначеним субінститутом, та розвитку вітчизняної науки кримінального права в цілому (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у наукову діяльність Державного науково-дослідного інституту МВС України від 5 квітня 2012 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 14 травня 2010 р.), «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов», (Київ, 4 грудня 2009 р.), «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28–29 листопада 2009 р.), «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26–27 жовтня 2007 р.), «Тенденции развития современного права: теоретические и практические проблемы» (Краснодар, 18 травня 2007 р.).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлені у чотирьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, і п’яти тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях (серед них – одні в Російській Федерації), що опубліковані у відповідних збірниках.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел і додатків.
Повний обсяг рукопису дисертації становить 289 сторінок, з них основний текст – 198 сторінок, список використаних джерел – 268 найменувань, обсяг додатків – 61 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження чинного законодавства, матеріалів узагальнення судової практики, що стосуються питань судимості, та вивчення проблем субінституту судимості, які висвітлені в юридичній літературі, а також використовуючи результати проведеного анкетування, було зроблено низку загальних висновків та запропоновано окремі практичні рекомендації з удосконалення кримінального законодавства, що стосуються субінституту судимості. Зокрема, нами пропонуються наведені нижче положення:
1. Історико-правовий аналіз виникнення та становлення норм про судимість свідчить про те, що давні пам’ятки писаного права дорадянського періоду вітчизняної історії не містили положень про судимість в її сучасному розумінні. Проте належність до категорії осіб, засуджених за вчинення певних злочинів, вимагала засвідчення такого факту. Найбільш простими і водночас – нелюдськими способами для цього були покалічення і таврування. Калічницькі способи (відрізання вух, носа) і таврування обличчя, що були скасовані у 1817 і 1863 рр. відповідно, ускладнювали процес адаптації засуджених, призводили до довічної судимості. В 1892 р. Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. було доповнено положенням про строки, сплив яких від моменту вчинення попереднього злочину виключав посилення покарання за наступний злочин. Тривалість цих строків, які можна вважати аналогом строків погашення судимості, залежала від виду й міри покарання, призначеного за попередній злочин.
2. У радянському законодавстві сутність судимості була змінена: судимість стала кримінально-правовим поняттям, не пов’язаним обов’язково з фактом відбуття особою покарання за вчинений у минулому злочин (на відміну від розуміння судимості у дореволюційному кримінальному праві). На відміну від поширеної в юридичній літературі думки про перші вітчизняні документи, в яких згадується поняття судимості, обґрунтований висновок про те, що до таких актів належать передусім Указ Тимчасового Уряду «Про амністію» від 6 березня 1917 р. та постанова цього Уряду «Про полегшення долі осіб, які вчинили кримінальні злочини» від 17 березня 1917 р.
3. Сутність правових обмежень особи, що має судимість, за своїм змістом не відрізняється від тих, котрі належать до змісту кримінальної відповідальності як інституту публічного права. Часові межі судимості і кримінальної відповідальності – єдині. Кримінальна відповідальність настає з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду. З цього дня особа визнається такою, що має судимість. З урахуванням того, що загальноправові та кримінально-правові обмеження засудженої особи, належать до змісту кримінальної відповідальності, судимість слід визнавати субінститутом кримінальної відповідальності.
4. У ч. 1 ст. 88 КК України пропонуємо сформулювати визначення поняття судимості: «Судимість є правовим станом особи, засудженої за вчинений злочин, що триває від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду до припинення судимості за зазначених в законі умов та підстав, і характеризується настанням для неї встановлених законом кримінально-правових та загальноправових обмежень чи позбавлень».
5. З урахуванням результатів проведеного власного соціологічного дослідження та аналізу відповідних положень Кримінального кодексу України, всебічно обґрунтована доцільність запровадження диференційованого підходу щодо тривалості строків погашення і зняття судимості, а також їх обчислення при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання та при заміні покарання більш м’яким залежно від форми вини засудженої особи. Отже, частини 3 і 4 ст. 90 КК України доцільно було б викласти у новій редакції, а саме:
«3. Якщо особу було умовно-достроково звільнено від відбування покарання за злочин, вчинений з необережності, вона визнається несудимою після спливу строку невідбутої частини покарання. У разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за умисний злочин судимість припиняється після спливу встановлених законом строків, які обчислюються з дня спливу невідбутої частини покарання.
4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням особі, засудженій за необережний злочин, вона визнається несудимою після відбуття більш м’якого покарання. У разі заміни покарання, призначеного за умисний злочин, більш м’яким покаранням, судимість припиняється після спливу встановлених законом строків, що обчислюються з дня відбуття більш м’якого покарання».
Таким чином, особа, засуджена за необережний злочин, яку у встановленому законом порядку було умовно-достроково звільнено від покарання, або покарання якій було замінено більш м’яким, визнаватиметься такою, що не має судимості, відповідно після спливу строку невідбутої частини покарання або відбуття більш м’якого покарання.
6. Обгрунтовано необхідність зміни редакції ст. 89 КК України, доповнивши її новим пунктом про особливі строки погашення судимості для засуджених за вчинення необережних злочинів, який би гарантував вказаній категорії осіб припинення судимості одразу після відбуття покарання (основного і додаткового):
«Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за злочини, вчинені з необережності, – після відбуття покарання (основного та додаткового)».
7. У ст. 89 КК України доцільно закріпити положення про залежність строків припинення судимості від стадії вчиненого злочину, що, в свою чергу, позначилося б і на строках припинення судимості в судовому порядку:
«Тривалість строку припинення судимості за готування до злочину не повинна перевищувати половини строку припинення судимості, встановленого відповідним пунктом ст. 89 КК України, за замах на злочин – трьох четвертей такого строку».
8. Обґрунтовано, що лише специфіка окремих видів звільнення від покарання визначає реальну необхідність та виправданість припинення судимості (визнання особи такою, що не має судимості) відразу після їх реалізації. Серед них – такі види безумовного звільнення особи від покарання, як: 1) звільнення від покарання особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена, тобто у зв’язку з декриміналізацією певного діяння (ч. 2 ст. 74 КК України); 2) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України); 3) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); 4) за наявності психічної хвороби або іншої тяжкої хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання (ст. 84 КК України).
1. Пропонуємо ввести у ст. 89 КК України положення про залежність строків припинення судимості від стадії вчиненого злочину, що в свою чергу позначилося б і на строках припинення судимості в судовому порядку, передбачених ст. 91 КК України. Отже, ст. 89 КК України доцільно було б доповнити частиною 2 і викласти її у такій редакції:
«Тривалість строку припинення судимості за готування до злочину не повинна перевищувати половини строку припинення судимості, встановленого відповідним пунктом ст. 89 КК України, а за замах на злочин трьох четвертей такого строку».
10. Відповідно до концептуального розуміння судимості як складової кримінальної відповідальності, здобувач вважає за необхідне змінити строки давності звільнення від кримінальної відповідальності, визначені у ч. 1 ст. 49 КК України, узгодивши їх із максимально можливим строком передбаченого законом покарання (за вчинення злочину відповідного ступеня тяжкості) та строками погашення судимості. Для обчислення зазначених строків автором розроблена така формула: Д=П+С, де Д – строк давності, у зв’язку із закінченням якого особа звільняється від кримінальної відповідальності, П – максимальний строк пока¬рання, що передбачений ст. 12 КК України за вчинення злочину певного ступеня тяжкості, С – строк погашення судимості, встановлений ст. 89 КК України.
11. Розглядаючи порядок обчислення строків погашення судимості, для випадків, коли особа вчинила декілька злочинів і відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, доцільно було б запропонувати складання строків погашення судимості (часткове або повне) з метою забезпечення диференціації кримінальної відповідальності.
12. Статтю 89 КК України доповнити положенням такого змісту: «Припинення судимості анулює всі кримінально-правові наслідки, пов’язані із судимістю».
13. Пропонуємо змінити назви статей розділів ХІІІ «Судимість» та ХV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» КК України. Так, назву ст. 89 «Строки погашення судимості» доцільно було б замінити на «Строки припинення судимості», ст. 90 «Обчислення строків погашення судимості» – на «Обчислення строків припинення судимості», ст. 91 «Зняття судимості»– на «Припинення судимості в судовому порядку», а для статті 108 «Погашення та зняття судимості» – запропонувати назву «Припинення судимості», яка об’єднувала б несудовий та судовий порядки анулювання судимості. Назву розділу ХV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» варто змінити на «Особливості кримінальної відповідальності, судимості та покарання неповнолітніх». Відповідні зміни необхідно внести до тексту зазначених статей і пунктів 9 – 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості».
14. Зняття судимості пропонується визначати як форму дострокового припинення судимості в судовому порядку, яка є заохочувальною реакцією держави на бездоганну поведінку засудженої особи. Зняття судимості, порівняно з її погашенням, має низку переваг. На відміну від погашення судимості, її зняття судом означає збіг «юридичного» виправлення з «фактичним» виправленням особи.
15. Критично оцінено положення ч. 1 ст. 91 КК України щодо формально визначеного кола осіб, які можуть претендувати на припинення судимості в судовому порядку (наразі це лише засуджені до обмеження або позбавлення волі). Стверджується про недопустимість звуження чинним КК України кола осіб, наділених правом зняття судимості. З огляду на це, пропонуємо виключити з ч. 1 ст. 91 КК України таку умову, що звужує коло осіб, які можуть претендувати на припинення судимості в судовому порядку, як «відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі», та, відповідно, з ч. 3 ст. 108 КК України – «відбуття покарання у виді позбавлення волі за тяжкий та особливо тяжкий злочин».
16. В аспекті розгляду питання про вдосконалення умов зняття судимості обґрунтовано, що лише після відшкодування у повному обсязі шкоди, завданої злочином, та за наявності інших підстав, передбачених ст. 91 КК України, можливе дострокове припинення судимості в судовому порядку. Така залежність сприятиме повноцінному відновленню порушених прав потерпілих від злочинів та відповідатиме завданням КК України, зокрема – правовому забезпеченню охорони прав і свобод людини і громадянина (ст. 1 цього Кодексу).
17. Статтю 91 КК України пропонуємо доповнити нормою про диференційовані строки припинення судимості в судовому порядку залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину та викласти її у такій редакції:
«Подання клопотання до суду про припинення судимості можливе після повного відбуття призначеного покарання (основного та додаткового), якщо від початку обчислення строків припинення судимості минуло:
1) щодо осіб, засуджених за вчинення тяжких злочинів, – дві третини строку, передбаченого ч. 2 ст. 89 КК України;
2) щодо осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, – три чверті строку, передбаченого ч. 2 ст. 89 КК України».
18. Аргументовано положення стосовно того, що такий критерій виправлення особи, як «сумлінне ставлення до праці» ґрунтується на засадах законодавства радянських часів (тоді передбачалася кримінальна відповідальність за відповідні діяння – ст. 214 КК України 1960 р.), та не враховує сучасного стану соціально-економічного розвитку держави. Крім того, наявність такої умови суперечить ч. 1 ст. 43 Конституції України, яка передбачає право, а не обов’язок громадян на працю. Чинна редакція ст. 91 КК України фактично позбавляє багатьох громадян права клопотати про зняття судимості і розгляд цього питання судом, а саме: пенсіонерів та інвалідів, які не працюють; жінок, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами; осіб, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною; осіб, стан здоров’я яких не дозволяє їм працювати. З огляду на викладене, вважаємо за доцільне виключити з ч. 1 ст. 91 КК України такий необхідний для зняття судимості критерій виправлення особи, як сумлінне ставлення до праці, та викласти викласти її у такій редакції:
«Якщо особа після відбуття покарання зразковою поведінкою довела своє виправлення, відшкодувала в повному обсязі шкоду, завдану злочином, її судимість може бути припинена в судовому порядку до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу».
19. Доведена наявність міжгалузевої колізії, що має місце між нормативними актами різних галузей права – Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України. Це – суперечність між правовими приписами зазначених кодексів, що виявляється у відмінностях у процесі регулювання аналогічних суспільних відносин у сфері компетенції суду щодо прийняття рішення про погашення судимості (ст. 89 КК України і ст. 414 КПК України відповідно). Запропоновано розв’язання цього правового конфлікту шляхом внесення редакційних змін до ч. 4 ст. 414 КПК України та викладення її таким чином:
«Після розгляду клопотання суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголошується в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про припинення судимості у судовому порядку».
20. Враховуючи концептуальну зміну підходу вітчизняного законодавця до вирішення проблеми оскарження постанови суду щодо вирішення питання про припинення судимості в судовому порядку (ч. 5 ст. 414 КПК України), пропонуємо запровадити обов’язок суду у резулятивній частині його постанови вказувати на можливість реалізації права особи на оскарження рішення суду впродовж семи діб.
21. Видається бажаним доповнити ст. 44 КК України такою нормою:
«Злочин вважається вчиненим вперше, якщо він вчинений особою, судимість якої припинена у встановленому законом порядку, а також особою, яка визнається такою, що не має судимості відповідно до ч. 3 ст. 88 цього Кодексу».
22. Статтю 85 КК України доцільно було б доповнити нормою такого змісту:
«Закон про амністію або акт про помилування не можуть передбачати припинення судимості».
23. Обгрунтовано необхідність створення окремого нормативно-правового акта, що інтегрував би у собі комплекс загальноправових обмежень судимості та принципи їх реалізації.
24. Розмаїття законодавчих формулювань правового стану судимості (як кваліфікуючої та особливо кваліфікуючої ознаки відповідних складів злочинів) потребує уніфікації та приведення у відповідність до положень про судимість, що містяться у Загальній частині КК України. Отже, замість значної кількості різноманітних формулювань правового стану судимості, що характеризує особу як спеціального суб’єкта у складі відповідного злочину, варто було б застосовувати лише такий зворот: «злочин, вчинений особою, що має судимість».
25. Обґрунтовано доцільність конструювання норм Особливої частини КК України у виді двохступінчатих або трьохступінчатих кваліфікованих складів. Ними, відповідно, поряд із посиленням відповідальності за повторне вчинення умисного злочину без попереднього засудження (кваліфікований склад), передбачалося б посилення кримінальної відповідальності за рецидив злочинів, тобто за вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (особливо кваліфікований склад).
26. Зважаючи на суттєві відмінності в регулюванні питань про судимість, які притаманні кримінальному законодавству різних держав, а також виходячи з того, що згідно з ч. 1 ст. 9 КК України врахування вироку суду іноземної держави є правом суду України або іншого відповідного органу, а не їх обов’язком, видається недоцільним збереження при застосуванні КК України юридичного значення судимості особи, що виникла поза межами дії вітчизняного кримінального законодавства.
27. Визначено, що загальноправові наслідки судимості – це встановлені відповідними галузевими законами різноманітні обмеження прав людини, які не пов’язані з вирішенням питань про її кримінальну відповідальність у зв’язку із вчиненим нею злочином вперше або у разі виникнення нових кримінально-правових відносин. Обґрунтовано, що настання певних негативних наслідків може тягнути, власне, судимість, а не «правовий стан особи»: такий стан характеризується настанням (а не тягне настання) певних правових наслідків.
28. Критичній оцінці піддано існування певних обмежень прав людини не лише стосовно осіб, які мають судимість, а й щодо осіб, судимість яких була погашена або знята. Таку позицію законодавця дисертант вважає досить-таки вразливою, оскільки вона фактично позбавляє сенсу саме існування нормативних положень про припинення судимості.
29. Дослідження обмежень у сфері трудових правовідносин в аспекті врахування судимості особи дозволяє стверджувати про наявність закріпленої на законодавчому рівні дискримінації, що ґрунтується на ознаках соціально-економічного статусу і є неприйнятною з точки зору вимог ст. 24 Основного Закону України, ст. 7 Загальної декларації прав людини та ст. 14 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують заборону дискримінації у кожному конкретному випадку.
30. Доведено існування соціально-правового конфлікту, що виявляється в існуванні виокремлених нами трьох різних законодавчих форм врахування правового стану судимості особи як підстави для заборони призначати її на певні посади (для першої форми характерним є те, що до уваги береться наявна судимість за вчинення будь-якого злочину – як умисного, так і необережного; інша форма врахування правового стану судимості передбачає врахування самого факту попереднього засудження особи, навіть якщо судимість за вчинення злочину вже припинена; у межах наступної (третьої) форми враховується наявність судимості лише за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена чи не знята у встановленому законом порядку), та запропоновано його вирішення шляхом обрання єдиної форми врахування правового стану судимості особи як підстави для заборони обіймати їй певні посади.
31. При дослідженні субінституту судимості концептуальним має бути всебічне врахування прав людини. Ця проблема набуває неабиякого значення, коли йдеться про анульовану судимість. На наше переконання, про правові наслідки судимості можна говорити лише в межах юридичного існування стану судимості. Важливим, на нашу думку, є оптимальне врегулювання питань, пов’язаних із судимістю, пам’ятаючи про права людини. При цьому необхідно застосовувати збалансований підхід, який би гарантував як забезпечення прав особи, що має судимість, так і прав потерпілої від злочину особи.
32. Наголошується на необхідності усунення протиправного врахування погашеної або знятої судимості (визнання відповідних положень законодавства неконституційними), а також виключення як незаконного будь-якого акцентування службовими особами уваги в процесуальних та інших офіційних документах на припиненій судимості. На нашу думку, це питання заслуговує бути предметом розгляду Конституційного Суду України, оскільки воно безпосередньо пов’язане із захистом права людини на приватне життя, гарантованого Основним Законом держави.
33. Обґрунтовано, що особа може претендувати на дострокове поновлення обмежених прав, що супроводжують стан судимості, лише після відновлення порушених прав потерпілих. У світлі розвитку вчення про «відновне» правосуддя запропоновано доповнити ч. 1 ст. 91 КК України новою умовою, необхідною для зняття судимості – «відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої злочином».
34. Аргументована необхідність постійного моніторингу та оновлення «Оперативно-довідкової картотеки» Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України з урахуванням фактів погашення і зняття судимості та смерті відповідних громадян. Утім, не пропонується знищити аналізовану інформацію. Навпаки, вона має бути збережена (в іншому форматі), оскільки є цінним архівним матеріалом в історичному і науковому плані.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдурахманова А. А. Проблемы института судимости в уголовном праве России : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Абдурахманова Аминат Абдурахмановна. — Махачкала, 2005. — 199 с.
2. Авакян Р. К вопросу о погашении и снятии судимости / Р. Авакян // Социалистическая законность. — 1964. — № 7. — С. 57—59.
3. Алешина А. П. Социально-нравственный аспект института судимости и его учет в современной правовой политике / А. П. Алешина // Правовая политика и правовая жизнь. — 2009. — № 1. — С. 89—94.
4. Анашкин Г. З. Условное осуждение и практика его применения / Анашкин Г. З., Вышинская З. А., Минская В. С. — М. : Юрид. лит., 1981. — 170 с.
5. Багіров С. Р. Причинний зв’язок у злочинах, що вчинені через необережність : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право / С. Р. Багіров. — К., 2005. — 20 с.
6. Багреева Е. Г. Социокультурные основы рессоциализации преступников : дисс. … доктора юрид. наук : 12.00.08 / Багреева Елена Геннадиевна. — М., 2001. — 280 с.
7. Багрий-Шахматов Л. В. Уголовная ответственность и наказание / Багрий-Шахматов Л. В. — Минск : Вышэйшая школа, 1976. — 180 с.
8. Бакишев К. Обстоятельства, смягчающие и отягчающие уголовную ответственность и наказание за неосторожные преступления / К. Бакишев // Уголовное право. — 2007. — № 4. — С. 8—10.
9. Балафендиев А. М. Принцип равенства и вопросы освобождения от уголовной ответственности / А. М. Балафендиев // Вестник Московского университета МВД России. — М., 2007. — № 2. — С. 109—113.
10. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : [монографія] / Баулін Ю. В. — К. : Атіка, 2004. — 296 с.
11. Баулін Ю. В. Кримінальна відповідальність : сутність, зміст та правова форма / Ю. В. Баулін // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2003. — № 2 (33). — № 3 (34). — С. 626—633.
12. Берзін П. С. Суспільна небезпечність діяння : загальна характеристика / П. С. Берзін // Альманах кримінального права : [зб. ст. / відп. ред. П. П. Андрушко, П. С. Берзін]. — К., 2009. — Вип. 1. — С. 108—150.
13. Білоконев В. М. Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика) / Білоконев В. М. — Запоріжжя : Глазунов С. О., 2010. — 260 с.
14. Бірюченський О. Рецидивна злочинність: упущення при розслідуванні та розгляді кримінальних справ / О. Бірюченський, Т. Роцька // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К., 1996. — № 6 : Коментар судової практики з кримінальних справ. — С. 7—11.
15. Благов Е. О квалификации рецидива преступлений по позитивным признакам / Е. Благов // Уголовное право. — 2007. — № 2. — С. 22—26.
16. Богатирьов І. М. Ресоціалізація як засіб виправлення засуджених у світлі нового Кримінально-виконавчого кодексу (науково-теоретичний аспект) / І. М. Богатирьов // Право і суспільство. — 2005. — № 1. — С. 79—85.
17. Борисов Э. Сроки погашения судимости / Э. Борисов // Советская юстиция. — 1965. — № 5. — С. 12—13.
18. Буржинський В. А. Інформація щодо засудження особи є конфіденційною / В. А Буржинський // Іменем Закону : громадсько-правовий тижневик. — 2009. — № 28 (5674) (10 — 16 лип.). — С. 3.
19. Бушуев И. А. Исправительные работы / Бушуев И. А. — М. : Юрид. лит., 1968. — 199 с.
20. Васильев В. Л. Юридическая психология / Васильев В. Л. — СПб. : Питер Пресс, 1997. — 656 с.
21. Ведмидь С. Э. Проблемы реализации уголовной ответственности : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 – уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право / С. Э. Ведмидь. — Красноярск, 2004. — 17 с.
22. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. — К. : Юридична думка, 2007. — 992 с.
23. Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности / Витрук Н. В. — М. : Норма, 2008. — 448 с.
24. Волошин В. М. Ответственность как средство реализации уголовно-правовой политики / В. М. Волошин // Уголовное право. — 2007. — № 1. — С. 39—41.
25. Галбат Г. Институт судимости по уголовному законодательству Монголии и России (сравнительно-правовой анализ) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 – уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право / Г. Галбат. — СПб., 2008. — 26 с.
26. Галбат Г. Институт судимости по уголовному законодательству Монголии и России (сравнительно-правовой анализ) : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Галбат Гантомор. — СПб., 2008. — 218 с.
27. Гараева А. Р. Смягчение наказания как мера поощрения позитивного посткриминального поведения осужденного / А. Р. Гараева // Вестник Московского университета МВД России. — М., 2007. — № 2. — С. 113—117.
28. Голина В. В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву / Голіна В. В. — Х. : Вища школа, изд–во при Харьк. ун-те, 1979. — 137 с.
29. Голіна В. В. Судимість : [монографія] / Голіна В. В. — Х. : Харків юридичний, 2006. — 384 с.
30. Голіна В. Судимість як соціально-правове явище : сутність, призначення, наслідки / В. Голіна // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2005. — Вип. 2 (41). — С. 173—182.
31. Грамматчиков М. В. Судимость : исторический, уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 – уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право / М. В. Грамматчиков. — Красноярск, 2002. — 23 с.
32. Грамматчиков М. В. Судимость : исторический, уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Грамматчиков Михаил Владимирович. — М., 2003. — 195 с.
33. Гришко А. Я. Амнистия. Помилование. Судимость / А. Я. Гришко, А. М. Потапов. — М. : Университетская книга ; Логос, 2009. — 272 с.
34. Гродзинский М. М. Элементы кары и социальной защиты в системе наказаний УССР / М. М. Гродзинский // Вестник Советской Юстиции на Украине. — 1922. — № 1. — С. 12—20.
35. Гура Р. М. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право / Р. М. Гура. — Х., 2003. — 21 с.
36. Демин В. Погашение судимости при рецидиве преступлений / В. Демин // Советская юстиция. — 1969. — № 8. — С. 23—24.
37. Дзюба В. Т. Концептуальні засади кримінально-правової охорони потерпілого, жертви, постраждалого / В. Т. Дзюба // Альманах кримінального права : [зб. ст. / відп. ред. П. П. Андрушко, П. С. Берзін]. — К., 2009. — С. 191—217.
38. Додонов В. Н. Сравнительное уголовное право. Общая часть : [монография] / Додонов В. Н. ; под общ. и науч. ред. доктора юрид. наук, проф., засл. деят. науки РФ С. П. Щербы. — М. : Юрлитинформ, 2009. — 448 с.
39. Дудоров О. О. Про поняття кримінальної відповідальності / О. О. Дудоров // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. — Луганськ, 2007. — № 4. — С. 148—162.
40. Дьяконова С. В. Понятие испытательного срока при применении условного осуждения и его продолжительность / С. В. Дьяконова // Российский следователь. — 2008. — № 4. — С. 19—20.
41. Евтеев М. П. Погашение и снятие судимости / Евтеев М. П. — М. : Юрид. лит., 1964. — 63 с.
42. Ераксин В. В. Погашение и снятие судимости в советском уголовном праве : [лекция для студ. юрид. вузов] / В. В. Ераксин, Л. Ф. Помчалов. — М. : МГУ, 1963. — 47 с.
43. Еремин В. Н. Характеристика источников уголовного права Японии / В. Н. Еремин // Уголовное право буржуазных стран. Общая часть : [учеб.]. — М., 1990. — С. 273—293.
44. Есаков Г. А. Уголовное право зарубежных стран / Есаков Г. А., Крылова Н. Е., Серебреникова А. В. — М. : Проспект, 2008. — 336 с.
45. Загородников Н. И. О пределах уголовной ответственности / Н. И. Загородников // Советское государство и право. — 1967. — № 7. — С. 39 —46.
46. Загородников Н. И. Уголовная политика и уголовная ответственность / Н. И. Загородников // Уголовная ответственность и ее реализация в деятельности органов внутренних дел. — М., 1987. — C. 3—13.
47. Захарченко П. П. Історія держави і права України : [підруч.] / Захарченко П. П. — К. : Атіка, 2004. — 368 с.
48. Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование) / Зелинский А. Ф. — Х. : Вища школа, изд-во при Харьк. ун-те, 1980. — 152 с.
49. Зельдов С. И. О понятии судимости / С. И. Зельдов // Изв. вузов. Правоведение. — 1972. — № 1. — С. 61—69.
50. Зельдов С. И. О правовом статусе судимых лиц / С. И. Зельдов // Советское государство и право. — 1979. — № 6. — С. 91—97.
51. Зельдов С. И. Освобождение от наказания и от его отбывания / Зельдов С. И. — М. : Юрид. лит., 1982. — 136 с.
52. Зельдов С. И. Процессуальные вопросы снятия судимости и сокращения испытательного срока / С. И. Зельдов // Советская юстиция. — 1968. — № 12. — С. 19—20.
53. Зельдов С. И. Уголовно-правовые последствия судимости : [учеб. пособие] / Зельдов С. И. — Орджоникидзе : РИО СОГУ, 1986. — 84 с.
54. Зиманс С. Погашение и досрочное снятие судимости / С. Зиманс // Социалистическая законность. — 1960. — № 7. — С. 22—23.
55. Знімати // Новий тлумачний словник української мови : 42000 слів : в 3 т. / [уклад. : В. Яременко, О. Сліпушко]. — [2-ге вид., виправл.]. — К., 2003. — Т. 1. — С. 774.
56. Калачова І. В. Правова статистика : [навч. посіб.] / І. В. Калачова, Г. Г. Трофімова. — [2-ге вид.]. — К. : КНЕУ, 2006. — 300 с.
57. Квашис В. Освобождение от наказания в порядке помилования / В. Квашис // Социалистическая законность. — 1966. — № 2. — С. 27—30.
58. Кирись Б. О. Виникнення судимості / Б. О. Кирись // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — Львів, 2001. — Вип. 36. — С. 444—453.
59. Кирись Б. О. Деякі пропозиції щодо побудови Загальної частини нового Кримінального Кодексу України / Б. О. Кирись // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ІІ регіональної наук. конф., (лютий 1996 року) / Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка. — Львів, 1996. — С. 130—133.
60. Кирись Б. О. Дострокове зняття судимості судом / Б. О. Кирись // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — Львів, 2000. — Вип. 35. — С. 401—409.
61. Кирись Б. О. Погашення судимості при відбутті покарання, призначеного за сукупністю злочинів і вироків / Б. О. Кирись // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали І регіональної наук. конф., (лютий 1995 року) / Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка. — Львів, 1995. — С. 106—109.
62. Кирись Б. О. Погашення судимості у випадку скасування засудженому призначеного виду покарання / Б. О. Кирись // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ / [гол. ред. В. Л. Регульський]. — Львів, 2001. — С. 174—179.
63. Кирись Б. О. Припинення судимості / Б. О. Кирись // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — Львів, 1999. — Вип. 34. — С. 178—183.
64. Кобозева Т. Ю. Проблема ответственности в уголовном праве : социально-правовая характеристика категории уголовная ответственность / Т. Ю. Кобозева // Российская юстиция. — № 4. — 2007. — С. 25—31.
65. Козлов А. П. Понятие преступления / Козлов А. П. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. — 819 с.
66. Колб О. Г. Установа виконання покарань як суб’єкт запобігання злочинам : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право / О. Г. Колб. — К., 2007. — 32 с.
67. Комаров С. А. Общая теория государства и права : [курс лекций] / Комаров С. А. — [2-е изд., исправ. и доп.]. — М. : Манускрипт, 1996. — 312 с.
68. Комментарий к Уголовному кодексу Республики Беларусь / [Ахраменка Н. Ф., Бабий Н. А., Барков А. В. и др.] ; под общ. ред. А. В. Баркова. — Минск : Тесей, 2003. — 1200 с.
69. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : Рим, 4 лист. 1950 р. ; ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 лип. 1997 р. № 475/97–ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 40. — Ст. 263.
70. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. ; із змінами, внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222 – ІV ; станом на 1 січ. 2006 р. / Міністерство юстиції України. — Офіц. вид. — К. : Ін Юре, 2006. — 140 с.
71. Коробов П. В. Момент прекращения уголовной ответственности / П. В. Коробов // Изв. вузов. Правоведение. — 2001. — № 3. — С. 103—125.
72. Кравец Ю. П. Испытательный срок и контроль за поведением условно осужденных / Ю. П. Кравец // Советская юстиция. — 1990. — № 11. — С. 12—16.
73. Красницький І. В. Поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України : порівняльний аналіз : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Красницький Іван Васильович. — Львів, 2005. — 220 с.
74. Крашенников П. Через амнистии – к либерализации уголовной политики / П. Крашенников // Преступление и наказание. — 2006. — № 5. — С. 64—66.
75. Криволапов Г. Г. Уголовная ответственность как правовое последствие совершенного преступления / Г. Г. Криволапов // Труды Московской высшей школы милиции МВД СССР. — М., 1978. — Вып. 2. — С. 70—76.
76. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина : [посіб. для підгот. до іспитів] / за заг. ред. В. А. Клименка. — К. : Атіка, 2003. — 288 с.
77. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для студ. юрид. вузів і фак. / [Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.] ; за ред. П. С. Матишевського та ін. — К. : Юрінком Інтер, 1997. — 512 с.
78. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — [3-тє вид., переробл. та допов.]. — К. : Юридична думка, 2004. — 352 с.
79. Кримінальне право України : Загальна частина : підруч. / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — К. : Правові джерела, 2002. — 432 с.
80. Кримінальне право України: Загальна частина : підруч. / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.] ; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — [2-е вид., перероб. і допов.]. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 480 с.
81. Кримінальне право України : Загальна частина : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І Борисов та ін.] ; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К. – Х. : Юрінком Інтер – Право, 2002. — 416 с.
82. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. коментар / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К. : Ін Юре, 2003. — 1196 с.
83. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. коментар / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.] ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — [2-ге вид., перероб. та допов.]. — Х. : Одіссей, 2004. — 1152 с.
84. Кримінальний кодекс Української РСР : прийнятий 28 груд. 1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1961. — № 2. — Ст. 14.
85. Кримінальний кодекс УСРР : в ред. від 8 черв. 1927 р. — Х. : Юридвидав Наркомюсту УСРР, 1927. — 128 с.
86. Кругликов Л. Л. Имеет ли погашенная или снятая судимость какое-либо уголовно-правовое значение? / Л. Л. Кругликов // Системность в уголовном праве : материалы ІІ Российского Конгресса уголовного права, состоявшегося 31 мая – 1 июня 2007 г. — М., 2007. — С. 218 — 224.
87. Кругликов Л. Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, А. В. Васильевский. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. — 206 с.
88. Крылова Н. Е. К вопросу о социальной роли уголовного наказания / Н. Е. Крылова // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. — 2003. — № 4. — С. 107—112.
89. Кудрявцев В. Н. Ограничение прав по проекту основных начал уголовного законодательства союза ССР и союзных республик / В. Н. Кудрявцев, Б. С. Никифоров // Советское государство и право. — 1958. — № 7. — С. 111—114.
90. Кульчицький В. С. Історія держави і права України / Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. — Львів : Світ, 1996. — 296 с.
91. Курляндский В. И. Уголовная ответственность и меры общественного воздействия / Курляндский В. И. — М. : Юрид. лит., 1965. — 132 с.
92. Курс российского уголовного права. Общая часть : [учеб.] / под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. — М. : Спарк, 2001. — 767 с.
93. Курс уголовного права. Общая часть : [учеб. для вузов] / под ред. доктора юрид. наук, проф. Н. Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доцента И. М. Тяжковой. — М. : ЗЕРЦАЛО, 1999 — . Т. 2 : Учение о наказании. — 1999. — 400 с.
94. Лакеев А. А. Преступник как субъект уголовного права : [монография] / Лакеев А. А. — Рязань : Академия права и управления Федеральной службы исполнения наказаний, 2007. — 82 с.
95. Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность / Лейкина Н. С. — Л. : ЛГУ, 1969. — 129 с.
96. Лунеев В. В. Преступность ХХ века: мировые, региональные и российские тенденц