Сунь Бо Вокальна музика Г. Свиридова параметри співтворчості виконавця та композитора

Краткое описание

Кваліфікаційна наукова праця

СУНЬ БО

на правах рукопису

УДК 78.071.1 (470) (092) : 784.3

ВОКАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ Г. СВИРИДОВА: ПАРАМЕТРИ СПІВТВОРЧОСТІ ВИКОНАВЦЯ ТА КОМПОЗИТОРА
Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело --------------------------------------------------------- Сунь Бо

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Шаповалова Л.В.

Харків - 2019

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................. 11
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ВОКАЛЬНОГО СТИЛЮ: КОНЦЕПТ СПІВТВОРЧОСТІ........................................................... 20
1.1 Співдружність композитора з першовиконавцями: історіографічні
свідоцтва.................................................................................................... 20
1.2. Моделювання параметрів співтворчості композитора та виконавців
його творів: текст - контекст - підтекст................................................... 54
Висновки до Розділу 1............................................................................... 71

РОЗДІЛ 2. ПАРАМЕТРИ СПІВТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРА, ПОЕТА ТА СПІВАКА: ТРАДИЦІЇ МУЗИКОЗНАВЧОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
2.1 Свиридов про вокальне мистецтво: автобіографічний параметр 74
2.2 Мелос та гармонія: мовно-стильовий параметр............................ 90
2.3 «Шість романсів на вірші О.Пушкіна»: рання зрілість................. 98
2.4 «Загорами, лесами...» на слова О. Блока: аура вокального
інтонування............................................................................................. 109
2.5 Вокальна поема «Отчалившая Русь»: роль виконавця як співавтора-
творця нової версії твору...................................................................... 115
Висновки до Розділу 2............................................................................. 136
РОЗДІЛ 3. «ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ ТЕКСТ» У ВОКАЛЬНІЙ МУЗИЦІ Г.СВИРИДОВА: ТРАНСЦЕНДЕНЦІЯ СПІВТВОРЧОСТІ

3.1 «Петербурзькі пісні» :
множинність спілкування тембро-образів............................................ 141
3.2 Вокальна поема «Петербург»: авторська концепція та виконавська
режисура Д.Хворостовського - М.Аркадьєва....................................... 155
Висновки до Розділу 3............................................................................. 164
ВИСНОВКИ........................................................................................................ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 174
ДОДАТКИ........................................................................................................... 197

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження параметрів співтворчості як духовної форми спілкування виконавців та композитора, актуальної ознаки культуротворчого процесу в ХХ-ХХІ ст. дозволило дійти наступних висновків.
1. Вокальна творчість Г. Свиридова посідає одне з провідних місць в репертуарі іноземних співаків, тому вибір творів саме цього майстра ХХ ст. для розробки концепту співтворчості видається закономірним. У той час як композитори СРСР «вшановували» велику симфонічну форму, авангардні техніки, в умовах засилля додекафонії та полістістики, Свиридов повертає слухачеві пісню і мелодію як істини музичної творчості. Саме він відкрив слухачеві атеїстичної доби, що національна вокальна інтонація генетично пов’язана з церковноспівочою культурою, християнським світоглядом. Звідси глибинне чуття соборне сприйняття життя. Велика місія лежить на тому співакові, котрий бере на себе інтерпретацію вокальних творів Свиридова!
2. Порівняння вокальних творів Георгія Васильовича з «шубертовською» пісенною інтонацією (європейський «ген») - з одного боку, а з іншого - з мовленнєвою природою словомислення М. Мусоргського виявило історичну місію Свиридова. В соціокультурних умовах другої половини ХХ ст. він відродив роль пісенної інтонації і підняв її на концептуальний рівень через лірико-містичний зміст поезії О. Пушкіна,
О. Блока, С. Єсеніна, увиразнивши духовну реальність культури свого часу, що відповідає християнської антропології - творчість є месіанство! Вокальна інтонація Свиридова, наче жива природа, своїм корінням пов’язана з російською мовою/мовленням, завжди йде від серця, здорового й чутливого сприйняття буття. Спів як любов віддзеркалює позицію художника, його духовну звитягу. Саме так співає твори Свиридова Дмитро Хворостовський.
3. У дисертації запропоновано концепт «співтворчість» виконавця та композитора, який вперше введено у науковий обіг інтерпретології. Зміст співтворчості як музичної універсалії сформовано в інтерпретативному колі

170

спілкування суб’єктів «композитор-поет-першовиконавці». Критерієм суголосся композитора та виконавця (Я=Я) слугує слухацька подяка: багаторазове примноження/прослуховування творів композитора «живить» їх буття у хронотопі Майбутнього.
4. Обґрунтовано, що співтворчість є органічною складовою вокального мистецтва, як «території спілкування» суб’єктів інтерпретації: композитор - поет - першовиконавці - слухачі». Співтворчість виявляє свою сутність і органічну присутність в світі співацького мистецтва через параметри виконавського мислення при відтворенні авторського тексту - носія інтонаційного «образу світу» певного твору. На прикладах мовно-стильового аналізу камерно-вокальних циклів Г. Свиридова розкрито зміст концепту «співтворчість». Надмета співтворчості у її трансцендентальних формах - залучення до духовної рефлексії, якою за визначенням є співтворчість композитора, поета, першовиконавців, слухачів (1+1+1...=1).
5. Система внутрішніх та зовнішніх параметрів складає зміст авторської методики аналізу явища «співтворчість» для співаків - інтерпретаторів вокальних творів Свиридова. Наприклад, характеристики сонорної аури вокального інтонування в камерно-вокальних циклах Г. Свиридова, або рівні жанрової стилістики засвідчили повернення в ускладнений «інтонаційний словник» ХХ ст. пісенного мелосу як естетики «нової простоти».
Досліджено «зустрічний рух» двох типів музичного мислення (від співака до композитора і навпаки), який теж можна розглядати як мовно­стильовий параметр співтворчості. Мелодію втілює співак (носій Я- свідомості), однак без розуміння мислення композитора (яке у Свиридова є новаторським за ладо-гармонічною, фактурно-тембровою і жанрово- інтонаційною мовою) - його місія є неможливою.
6. Розкрито зміст виконавської інтерпретації вокальних циклів Г. Свиридова у дзеркалі інтерпретації першовиконавців. У творчості Д. Хворостовського спостерігаємо режисерський підхід до трактування

171

драматургії циклу як поеми: про це свідчать наскрізне розгортання образу Поета, який постає як філософ; тонка деталізація не заважає епічності сприйняття «картини світу» цілого. Серед інших параметрів виконання (темпо-ритм, артикуляція, динаміка) виявлено роль семантики тональних планів, що складають поемний тип драматургії. Концептуальні зміни відбивають регістрові характеристики співочого голосу, впливаючи на слухацьке сприйняття: рефлексійне «відстороненн», чи драматизація, навіть гендерне перевтілення (виконання О. Образцовою циклу «Отчалившая Русь»).
7. У продовж багатьох років творчого життя Георгія Васильовича Свиридова завжди оточували високопрофесійні вокалісти, які мали прекрасний музичний смак, яскравий та самобутній талант - Ірина Архипова, Владислав П'явко, Олександр Вєдєрников, Євген Нестеренко, Маквала Касрашвілі, Олена Образцова, Дмитро Хворостовський та ін. Кожен із них створив свою неповторну виконавську версію романсів Георгія Свиридова:
- вишуканий вокал Ірини Архипової, з його філігранним нюансуванням та бездоганною вокальної інтонацією неповторно звучить у романсі «Зимняя дорога»;
- емоційну експресію та потужне звучання у творі «Отчалившая Русь» презентує Владислав П'явко;
- академічну манеру співу романсу «Подъезжая под Ижоры» у майже народний заспів у творі «Как яблочко румян» майстерно перевтілює Олександр Вєдєрников;
- вражаюче-гучно і драматично звучить монолітний бас Євгена Нестеренка в «Голосе из хора»;
- у романсі-дуеті «Колыбельная песня» два жіночих голоси: кришталеве сопрано Маквали Касрашвілі та густе, бурхливе мецо-сопрано Олени Образцової чарівно доповнюють один одного (наче небесне разом і з земним);

172

- довгоочікувана поема «Петербург» у шедевральному першовиконанні оксамитового баритону Дмитра Хворостовського загалом стає справжньою музичною подією виконавської світової культури кінця ХХ століття (враховуючи гастролі виконавців у Лондоні, США).
8. У царині пісенної лірики Свиридов наново розкривається як композитор світового значення. Його вокальний стиль синтезував два культурних хронотопи в самосвідомості музики ХХ ст. Перший - Минуле: показ давнини, фольклорних обрядів («Ночь под Ивана Купала», 5-а частина «Поэмы памяти Сергея Есенина»), життя людини на природі («Курские песни», «Отчалившая Русь», 8-я часть «Там за млечными холмами»). Другий - світ Теперішнього: герой його вокальних творів (навіть, якщо він говорить мовою Пушкіна, Блока, Єсеніна) - завжди сучасна людина, яка вболіває за все, що відбувається у світі. Втім трансценденція співтворчості дає унікальну можливість для рефлексій щодо «пам’яті культури» (територію спілкування композитора і поета), і як наслідок - реальне право творця на Майбутнє, на що завжди сподівається людина, яка співає (homo cantor).
Для виконавців із Китаю лірика та пісня становлять «ментальний код» «входження» в «іншу» культуру з метою оволодіння її «інтонаційним фондом» для відтворення в інтегративному колі співтворчості «Захід - Схід». Для Свиридова найвищим рівнем співтворчості було спілкування і роздуми над словом, яке він конгеніально втілив як «національну картину світу». Принцип єднання людини з образами рідної природи, притаманний і для китайської культури (як давніх епох, так і сучасності), ментально споріднює вокальну музику Свиридова з іншими сферами людського буття homo cantor, в тому числі з «китайською картиною світу».