ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ ХОРОВИХ ТВОРІВ ЯК МЕТОД ХУДОЖНЬОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

На правах рукопису

Мостова Юлія Василівна

УДК [781.68.087.68: 792.01 + 930.85] (043.3)

ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ ХОРОВИХ ТВОРІВ
ЯК МЕТОД ХУДОЖНЬОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник Гулеско І. І.,
кандидат мистецтвознавства,
професор

Харків 2003

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА
В КОНТЕКСТІ ХУДОЖНЬО-ІСТОРИЧНИХ ПРОЦЕСІВ 12
1.1. Історіографія досліджень візуалізації музичної
образності та театральних тенденцій у музиці 12
1.2. Методологія дослідження проблем театральності 35
Висновки до розділу 1. 57
РОЗДІЛ 2. ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ 61
2.1. Позамузичні компоненти музичного твору 61
2.2. Художня інтерпретація як діяльність.
Методи художньої інтерпретації 82
2.3. Композиторська та виконавська театралізація хорових творів 102
Висновки до розділу 2. 113
РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ВИКОНАВСЬКОЇ ТЕАТРАЛІЗАЦІЇ
ХОРОВИХ ТВОРІВ 116
3.1. Параметри адекватності виконавської інтерпретації 116
3.2. Типологія засобів театралізації хорових творів 132
Висновки до розділу 3. 152
ВИСНОВКИ 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 159

ВСТУП

Актуальність дослідження. Тяжіння до театралізації є однією зі специфічних особливостей сучасного хорового виконавства. Театралізовані форми хорового виконавства активно поширюються у вітчизняній концертній практиці та з великим ентузіазмом сприймаються глядачами. Сценічна творчість таких колективів як Камерний хор Київ”, хор Хрещатик”, Миколаївський жіночий хор Вищого училища культури та інших уже багато років привертає увагу своєю вираженою візуальністю. Успіх виконавської діяльності таких колективів результат високої режисерської” обдарованості їх керівників, які цілком покладаються на власне відчуття музичного матеріалу та розуміння перспектив їх втілення у візуальних елементах. Проте відомо, що при зовнішній ідентичності творчі експерименти подібного роду не завжди є вдалими (прикладом може послужити здійснена свого часу постановка симфонії-дійства Передзвони” В.Гавриліна), отже на сучасному етапі назріла необхідність замінити метод спроб та помилок” естетико-теоретичним та науково-методичним осмисленням цієї проблематики, на що й спрямована дана робота.
Явище театралізації, або ширше візуалізації музичного мистецтва в тому чи іншому вигляді існує у кожній історико-культурній парадигмі. Синкретичне походження таких видів мистецтв, як танець, спів та декламація час від часу нагадує про себе формуванням нових синтетичних жанрів, в основі яких лежать принципи театрального мислення. Звичайно, ці нові на певному історичному етапі жанри привертали до себе увагу мистецтвознавців, але театралізовані форми хорового виконавства у цьому сенсі фактично лишилися за межами уваги науковців.
Проблема театралізації на сьогодні вивчена досить фрагментарно. Автори робіт, присвячених театралізації музики, розглядали її переважно у історичному (В. Конен, Л Мазель), культурологічному (М.Каган, Т. Куришева) та конкретно-виконавському ракурсах (О.Колосов у джазовому мистецтві, І.Бродова у драматичному театрі, Б.Галєєв у світломузичному мистецтві). Деякі аспекти проблеми театралізації музичного виконавства освітлені в музикознавчих роботах жанрово-стильового напряму (Г.Григор’єва, А.Клотинь, І.Земцовський, О.Сердюк), дослідженнях, присвячених взаємодії мистецтв та проблемі простору-часу (Б. Мейлах, В.Медушевський, Б.Міхальов, Б.Деменко, Т.Костогриз), психології та психофізіології музичної творчості та сприймання (Л.Виготський, Б. Теплов, Є.Назайкінський, Р.Арнхейм, М.Блінова, Л. Гримак, А. Лурія, В.Якубовська), процесу художньої та музичної інтерпретації (Г. Коган, Н.Корихалова, Є. Гуренко, Ю.Кочнев, В.Москаленко). Останні містять основні розробки щодо структури, характеру, засобів художньої інтерпретації, але в них не висвітлені особливості такого її різновиду як візуалізація (театралізація) музичної образності. Отже, проблематика, досліджена у даній дисертаційній роботі досі не дістала системного вивчення. Проте зважаючи на високий рівень інтересу до візуалізованих форм з боку виконавців та глядачів, дослідження закономірностей процесу театралізації хорових творів можна розцінювати як важливий чинник розвитку як хорової освіти, так і хорової культури України взагалі. Актуальність даної роботи, таким чином, полягає у створенні теоретичного підґрунтя для діяльності виконавців у сфері музичної театралізації.
Визначним показником доцільності роботи є її орієнтація на останні дослідження в галузі музичної інтерпретації, яка сьогодні розглядається вже не лише з позицій музикознавства, але й як культурологічний феномен, що поєднує у собі різні аспекти внутрішньої різноманітної проблематики філософського, герменевтичного, лінгвістичного характеру. Існуюча в Україні школа музикознавців під керуванням В. Москаленка відпрацювала достатній комплекс інструментів дослідження специфіки інтерпретування музичних творів у процесі їх сприймання, виконання та вивчення. Спираючись на досягнення науковців у цій сфері, уявляється можливим вивчати театралізацію хорових творів саме з позицій інтерпретаційного процесу, що знайшло своє відбиття у формуванні концепції дослідження.
Мета дослідження визначення структури та основних властивостей процесу театралізації хорових творів як методу виконавської інтерпретації.
Об’єкт дослідження художня інтерпретація в контексті музичного мистецтва. Предметом дослідження виступає театралізація хорових творів як метод художньої інтерпретації.
Головними завданнями роботи є:
- обґрунтування концепції дослідження;
- виявлення загальнокультурних та суспільно-політичних передумов розповсюдження театралізованих форм хорового виконавства;
- розробка та конкретизація термінологічного апарату щодо явища театралізації;
- уточнення класифікації видів інтерпретації за різними ознаками;
- докладне вивчення специфічних властивостей процесу театралізації хорових творів;
- формування методології практичної театралізації хорових творів;
- визначення параметрів адекватності виконавської театралізації;
- формування типології засобів театралізації жанрів хорової музики.
Концепцію дослідження визначає декларований при визначенні предмета дослідження підхід до вивчення театралізації хорових творів як до методу художньої інтерпретації. Провідна ідея роботи пов’язана, перш за все, з наявністю у процесі театралізації двох видів діяльності: інтерпретації та творчості. Творчість в даному випадку не є самостійним елементом, вона підпорядковується композиторським константам форми та змісту, тому цілком залежить від характеру їх інтерпретації. Отже, інтерпретація та творчість у межах театралізації хорового твору співвідносяться як загальне й специфічне (індивідуальне). Механізм інтерпретації зумовлює загальні закономірності процесу театралізації музичної образності як процесу, а творчість визначає індивідуальні (виконавські) особливості тієї чи іншої театралізації як результату. В даній роботі предметом дослідження є саме процес театралізації, тому основним досліджуваним компонентом діяльності виконавців під час театралізації музичного твору визначена інтерпретація. З іншого боку, художня інтерпретація у широкому смислі являє собою специфічну теорію пізнання явищ культури, і у цьому сенсі театралізація виступає як один з художніх методів інтерпретації. Така подвійно замкнена структура демонструє два рівні взаємодії театралізації та інтерпретації. Перший методичний, на якому інтерпретація є одним з інструментів театралізації, другий методологічний, де театралізація виступає одним із специфічних методів інтерпретації як теорії пізнання.
Методи дослідження. Серед фундаментальних філософських методів, які забезпечують загальний рівень обробки фактичного матеріалу, в роботі широко використовуються діалектичний метод (Г.Гегель), закон єдності та боротьби протилежностей, принципи детермінізму та ізоморфізму. Вони дозволяють систематизувати існуючий історичний досвід, виявити причинно-наслідкові зв’язки в процесі формування та розвитку театралізованих форм хорового виконавства, встановити ідентичні за структурою та змістом процеси у сферах інтерпретації та театралізації.
Широко використовується в дослідженні загальнонаукова методологія. Конкретизація термінологічного апарату здійснюється методом термінологічного аналізу. Вивчення особливостей процесів інтерпретації та театралізації реалізовано в роботі шляхом залучання методів контекстного та структурного аналізу, оскільки метод контекстного аналізу (М.Бахтін) сприяє цілісному охопленню об’єкта дослідження та всіх його зв’язків з історико-культурним, жанрово-стильовим та семантичним середовищем, а метод структурного аналізу (Р. Барт) спрямований на виявлення складових процесу чи явища, їх функцій та зв’язків. Визначення параметрів адекватності інтерпретації та формування типології засобів театралізації хорових жанрів здійснені за допомогою логіко-конструктивного підходу (А.Лосєв, І.Пясковський), методу моделювання та графічного методу. Аналіз існуючих концепцій щодо вивчення інтерпретаційного процесу та явища театралізації проведений на основі методу концептуального аналізу (В. Рижко).
Важливе місце в роботі посідає історичний підхід, оскільки він дозволяє прослідкувати соціокультурні детермінанти розповсюдження театралізованих форм хорового виконавства та їх розвиток, а також системний підхід у його структурно-функціональному та системно-діяльнісному різновиді, оскільки театралізація хорових творів взаємодіє як з жанровою системою, так і з системою композитор інтерпретатор слухач”.
Велике значення у проведенні дослідження має використання герменевтики і як теорії пізнання, і як інструмента дослідження. Для обґрунтування можливості вивчення театралізації як методу інтерпретації використані два методи: гіпотетико-дедуктивний та метод компаративізму, за допомогою якого встановлюються спільні та, розрізнюючи особливості відомих методів музичної інтерпретації та виконавської театралізації.
Конкретно-наукова методологія використовується переважно при вивченні особливостей художнього перекладу” авторського тексту. Перш за все це концепція музичних універсалій (С. Скребков) та принцип смислової множинності (Є.Назайкінський), які дозволяють визначити спільні елементи різних понять, жанрово-стильовий аналіз, засобами якого вивчається взаємодія театралізації з різними жанрами хорової музики, інтонаційно-стильовий аналіз, який використовується для виявлення специфіки музичного руху, а також теорія об’єктивації І.Полібіної та методичні положення, відпрацьовані Т.Куришевою в процесі дослідження театральності у сучасному мистецтві.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній вперше: визначені методи художньої інтерпретації та обґрунтована доцільність дослідження театралізації музичної образності як такого методу; представлена загальна характеристика театралізації музичної образності як методу художньої інтерпретації; визначена система параметрів адекватності інтерпретації музичного твору його авторському задуму, їх специфіки та спектра дії, а також визначення закономірностей сукупного впливу різних параметрів адекватності інтерпретації на діяльність виконавця та варіативний потенціал твору; запропонована типологія засобів театралізації хорових творів за жанровою ознакою та критерієм типізованого змісту; впроваджений методологічний та методичний підхід до процесу театралізації хорових творів, окреслена конкретно-наукова методологія.
У дослідженні також дістало подальший розвиток різноаспектне вивчення структури та закономірностей інтерпретаційних процесів у різних сферах музичного виконавства; корегування існуючої класифікації видів музичної інтерпретації за різними класифікаційними ознаками; характерне для сучасного мистецтвознавства подолання дистанції між музикознавчою та культурологічною теорією.
Практичне значення одержаних результатів. Запропоноване дисертаційне дослідження вирішує певні завдання вивчення процесу театралізації музичної образності в історично-стильовому, загально-музикознавчому аспектах та з позицій синтезу мистецтв, виявлення культурологічного змісту цього явища, його технологічних та методологічних засад, внутрішніх механізмів дії та взаємодії елементів, але водночас воно відкриває нові питання, які мають стати імпульсом для подальших наукових досліджень у галузі візуалізованого музичного виконавства як для музикантів (театральність музичної фактури, географія” смислових пластів, виконавська моторика у зв’язку з візуальним сприйманням музичного твору та ін.) та режисерів (технологія сценографії музичних творів, розробка акторського плану твору з урахуванням вимог вокальної постановки та ін.), так і для культурологів (співвідношення музичних та візуально-пластичних символів у театралізованому творі, роль театралізації музичного мистецтва у формуванні культурної парадигми та ін.).
Отже, з позицій теорії результати дослідження складають основу для подальших наукових розробок:
1) в галузі культурології: культурологічне, естетичне, історичне значення синтетичних видів художньої інтерпретації у культурно-історичному процесі; семантичні та семіотичні аспекти театралізації музичної образності; філософські та герменевтичні властивості музичної інтерпретації;
2) в галузі музикознавства: продовження досліджень проблеми театралізації музичної образності в її методичному та методологічному аспектах.
З позицій практики значущість результатів дисертаційного дослідження полягає у перспективі використання отриманих результатів для формування методики та методології роботи з хоровими творами, які потребують театралізації (за авторським визначенням), або гіпотетично можуть бути театралізовані завдяки своїм специфічним властивостям; для конкретизації та закріплення певної термінології щодо театралізації (візуалізації) хорових (і взагалі музичних) творів, для підвищення адекватності сценічної інтерпретації (театралізації) музики авторському задуму у сучасному хоровому виконавстві.
Наукові результати дослідження можуть використовуватися у практичній діяльності хорових диригентів, оперних режисерів, режисерів драматичного театру та постановників масових свят. Матеріали роботи можуть використовуватись у процесі професійної підготовки диригентів у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Основні розробки дослідження впроваджені у навчальні курси Основи диригентської майстерності”, Історія хорового мистецтва”, Хорознавство та методика роботи з хором” та Теорія хорового виконавства” на кафедрі хорознавства та хорового диригування Харківської державної академії культури.
Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення на методологічних семінарах кафедри хорознавства та хорового диригування Харківської державної академії культури, через оприлюднення результатів дослідження на 9 наукових семінарах та конференціях, серед яких: Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть” (міжнародна наукова конференція, Харків, ХДАК, 1999), Человек в информационном пространстве цивилизации: культура, религия, образование” (международная научная конференция, Краснодар, КГУКИ, 2000), Психолого-педагогічні основи гуманізації виховання і навчання в школах і вищих навчальних закладах” (міжнародна наукова конференція, Рівне, РЕГІ, 2000), Аура слова в музичному творі” (міжнародна науково-практична конференція, Київ, НМАУ, 2002), Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку” (всеукраїнський теоретичний семінар, Львів, ЛДУ, 1999), Современная культура: теоретико-методологический и практический аспекты” (научно-практическая конференция молодых учёных, Москва, МГУКИ, 2000), Теоретичні та методологічні проблеми музикознавства” (наукова конференція, Харків, ХІМ, 2000), Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття” (конференція молодих науковців Харків, ХДАК, 2002, 2003).
Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження були висвітлені у 11 публікаціях, 4 з яких у фахових збірках.
Структура роботи. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.
Перший розділ роботи присвячений історіографії та методології вивчення проблем театральності у музичному мистецтві та театралізації музичної образності. В ньому визначається ступінь розробки проблеми театралізації хорових творів, методи її опрацювання.
Другій розділ складається з трьох параграфів. У першому приведені основні положення щодо природи явища театральності у музичному мистецтві та охарактеризовані специфічні властивості категорій час”, простір” та рух” у структурі поняття театралізації; у другому розглядається процес інтерпретації з позицій діяльнісного підходу, визначаються методи інтерпретації, обґрунтовується можливість дослідження виконавської театралізації як методу художньої інтерпретації, пропонується методологія театралізації музичного твору; третій параграф містить більш докладний аналіз композиторського та виконавського різновидів театралізації, їх специфічних властивостей, характеру буття та ін.
Третій розділ носить методологічний характер. Він присвячений визначенню параметрів адекватності виконавської інтерпретації (і театралізації як її специфічного різновиду) та типології засобів театралізації хорових творів. Ці два аспекти мають велике значення для практичної діяльності виконавців та мають стати теоретико-методичним підґрунтям для їх практичної діяльності.

Дисертація складає 158 сторінок основного тексту та список використаних джерел, який містить 188 позиції, з них 6 іноземною мовою.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У ході дослідження мета роботи була досягнута, всі завдання вирішені. Результати проведеної роботи можуть бути викладені у наступних висновках.
1. Обґрунтування концепції дослідження здійснено в роботі завдяки теоретичному положенню щодо трактування інтерпретації як певної теорії пізнання, яка за специфікою функцій та смислом самого процесу інтерпретування наближається до герменевтики. Процес інтерпретації складається з двох етапів: пізнання твору та власно його інтерпретування. На першому етапі інтерпретація як спосіб пізнання використовує методи спостереження, порівняння, аналогії, аналізу; на другому синтезу, моделювання, експерименту, відтворення, перетворення у нове. Креативний характер другого етапу інтерпретації зумовлює наявність усталених комплексних методів, одним з яких і є театралізація. Така концепція дослідження обумовила специфічний підхід до історії, теорії та практики театралізації в даному дослідженні.
2. Театралізація музичних творів як виконавське явище актуалізується під час активних змін у суспільстві, починаючи від загальнополітичних та соціальних змін, і закінчуючи зміною культурної парадигми (наприклад, з появою кіномистецтва). Вона щільно пов’язана з такими факторами як еволюція музичного сприймання аудиторії, посилення контактів з іншими видами мистецтв (синтез) та відродженням давніх первісних форм виконавства, особливо у фольклорній та неофольклорній традиціях (неосинкретизм).
3. У ході дослідження були встановлені певні взаємозв’язки та межі понять візуальності, театральності та театралізації в музичному мистецтві, а також контекстуальне бачення смислу таких визначень як синтез”, синкретизм” та неосинкретизм” щодо досліджуваного предмета. Крім того в роботі визначений зміст процесів композиторської та виконавської театралізації музичної образності, об’єктивації музичного твору. Композиторська театралізація полягає у авторській акцентуації позамузичних складових музичного тексту музичними або позамузичними засобами (графіки, вербальних ремарок та ін.), виконавська у пошуку таких позамузичних компонентів у музичному творі та їх виконавській акцентуації засобами інших (не музичних) мистецтв. Виходячи з цього композиторська театралізація визначена як програмування композитором при виконанні того чи іншого твору засобів виразності, які не є музичними; виконавська театралізація як специфічний практичний метод художньої інтерпретації, який полягає у виявленні та реалізації музичної, моторико-пластичної, графічної або вербальної композиторської інтонації у сценічному виконанні музичного твору, і є результатом одночасного синтезування виконання твору з його перекладом” мовою візуально-пластичного мистецтва.
Музичний твір як продукт розумової діяльності людини первісно не є матеріальним об’єктом, і тому має реалізовуватись (і реалізовується) за допомогою різних засобів, різних художніх мов. Таким чином утворюються акустичні (звук), графічні (ноти), вербальні (описання) та пластичні (театралізація) види об’єктивації музичного твору. При такому перекладі” художнього образу з однієї мови на іншу відбувається його доосмислення, яке вносить певні зміни в його трактування, специфіку буття та сприймання. Уявляючи з себе, завдяки цієї властивості, рухливий інваріант, музичний твір набуває широкого спектру різноманітних інтерпретацій.
4. В роботі визначені такі різновиди музичної інтерпретації: з позицій способу мислення буденна та наукова, з позицій художньої цінності художня та формальна, за характером результату редакторська, виконавська, композиторська та музикознавча інтерпретація.
5. Пластичне втілення музичного твору є можливим завдяки присутності в ньому позамузичних компонентів, що обумовлене симультанним характером сприймання музичного матеріалу та діяльності кінестетичного аналізатора. Симультанний образ, що відбивається у свідомості слухача під час прослуховування музики, є результатом комплексної обробки інформації в корі головного мозку. Саме тому в ньому присутні залишкові сліди тактильних, зорових, смакових, моторних та інших відчуттів людини. Кінестетичний аналізатор відповідає за орієнтацію людини у просторі з позицій гравітації та відіграє вирішальну роль у сприйманні абсолютної та відносної звуковисотності (звідси розподіл звукоряду за вертикальною координатою), таким чином наближаючи звукові відчуття до відчуттів просторових. Отже, всі ці фактори обумовлюють існування у музичному образі позамузичних компонентів на психофізіологічному рівні.
6. Методологія театралізації хорових творів базується на положенні щодо ідентичності процесу театралізації музичної образності та процесу інтерпретації. Одночасно апріорі інтерпретація є більш широким поняттям, яке включає в себе кілька усталених комплексних методів інтерпретування: виконання або репродукцію твору (відтворення мовою рідного” мистецтва); переклад” твору мовою іншого мистецтва (вербальне описання або аналіз, створення живописних, графічних творів на основі музичного); синтезування виконання та перекладу” музичного твору у синхронному виді (декорації, живописні композиції, які супроводжують виконання, створення сценічних візуально-пластичних композицій на основі музичного твору, тобто театралізація).
З одного боку театралізація хорових творів є продуктом поєднання інших методів, які використовуються в процесі інтерпретування, і в цьому сенсі є її комплексним методом, з іншого має власні особливості, пов’язані з залучанням специфічного художнього матеріалу, і в цьому сенсі може розглядатися навіть як різновид інтерпретації. Таким чином, методологія театралізації хорових творів складається з методології інтерпретації та специфічних методів роботи з хоровою музикою та візуально-пластичними мистецтвами, зокрема, таких як аналіз літературного тексту, порівняння його композиторської інтерпретації та власного трактування виконавця, узгодження розбіжностей між композиторською і власною інтерпретацією літературного тексту, створення візуально-пластичної моделі музичного твору.
7. Як і для інших видів інтерпретації, для театралізації хорових творів є актуальною проблема меж коректності виконавської інтерпретації стосовно авторського задуму, або інакше кажучи, параметрів адекватності інтерпретації авторському задумові. У якості загальних параметрів адекватності будь-якої інтерпретації художнього твору виступають стильова, жанрова, композиційна, ідейно-смислова, просторово-часова та інтонаційна адекватність. Як специфічні параметри адекватності інтерпретації в ситуації театралізації хорових творів виступають адекватність персоніфікацій, фігуро-фонова та акцентна адекватність, адекватність руху, ступень конкретизації елементів образності. На перетині цих параметрів утворюється зона адекватності музичної інтерпретації. Вони також мають основоположне значення для відбору засобів театралізації, адже різні жанри хорової музики та різні типи змісту демонструють різний рівень критичності щодо різних виконавських сценічних прийомів.
8. У даному дослідженні запропонована типологія засобів театралізації в залежності від жанру та типу змісту твору, що інтерпретується. Типологія систематизує основні закономірності сценічного втілення різних творів і має суто практичне значення.
Театралізація музичної образності виникає завдяки специфіці мислення композитора, а саме його обдарованістю в різних художніх сферах та спроможністю мислити різними художніми мовами одночасно. З іншого боку театралізація може використовуватись як метод інтерпретації виконавцями, які мають вищезазначений тип мислення. Відповідно до цього, засоби театралізації складаються з засобів інших видів мистецтв, які за технічними та художніми ознаками можуть бути пристосовані до сфери музичної образності. Засоби театралізації поділяються своїм характером на фонові, мізансценічні та акторські, при цьому фонові та мізансценічні засоби театралізації існують у статичному та динамічному різновидах. Ускладнення структури та функцій того чи іншого засобу театралізації підвищує його вимоги щодо адекватності інтерпретації авторському задуму, і, відповідно, зменшує жанрове поле, в якому цей засіб може використовуватись. Таким чином, розроблена типологія засобів театралізації дозволяє оптимізувати процес визначення засобів театралізації, потенційно доцільних у тому чи іншому творі.

Сьогодні українське мистецтво відчуває значні зміни і у своїй спрямованості, і у своїх формах. Отримання Україною незалежності привело до певних змін культурної парадигми як у загальному значенні, так і у окремих аспектах, як то форми виконавства, смислові тенденції, шляхи взаємодії мистецтв, відродження та оновлення забутих традицій та ін. У цьому контексті вузько спеціалізований підхід до тих чи інших явищ культури, або їх вивчення лише у загальнокультурному аспекті не є результативним. Нове мистецтво потребує нового підходу. Тенденції до синтезування різних елементів, підходів, форм та функцій у культурі та мистецтві відбиваються і на самому процесі їх дослідження, який за своїми властивостями має відповідати специфіці досліджуваного матеріалу.
Представлене дисертаційне дослідження є однією з наукових спроб на сучасному етапі застосувати для вивчення явища мистецтва комплексу методів, синтезуючого у собі досвід музикознавчої та культурологічної теорій, залучити до отримання практичних результатів досягнень психології, психофізіології, філософії, режисури та інших галузей наукового знання, що є цілком обґрунтованим специфікою предмета дослідження.

СПИCОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Cook D. The Language of Musik. London: Oxford Univ. Press, 1959, 283p.
2. Corrigan R. W. The Future of Avant-garde and the Paradigms of Post-modernism // The Making of Theatre form Drama to Performance London, 1981, p. 329 340.
3. Culler T. Structuralist poetics: Structuralism linguistics and the study of literatura ithaca, 1975. XIX, 301 p.
4. Helmgoholtz H. Die lehre von den Tonemp Fin dungen. 5. Ausgabe, Braunschweing, 1896, - S. 596-597.
5. Kurth E. Musikopsyhologie Berlin Hesse, 1931 3235, Р. 116 136.
6. Mitchell D. The Language of Modern Musik. Faber and Faber, 1976. 168р.
7. Агарков О. Об адекватности восприятия музыкального метра // Музыкальное искусство и наука М., 1970. Вып. 1. С. 95 135.
8. Александрова Е. Фактура как проявление отношений рельефа и фона: Автореф. дисс. канд. иск. Л., 1988. 18 с.
9. Арановский М. О психологических предпосылках предметно-пространственных слуховых представлений // Проблемы музыкального мышления М., 1974. С. 252 272.
10. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие. Сокр. пер. с англ. М.: Прогресс, 1974 392 с.
11. Арнхейм Р. Новые очерки по психологии искусства М.: Прометей, 1994. 352 с.
12. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс Л., 1971. 375 с.
13. Аскин Я. Время и творчество // Пространство и время в искусстве / Межвуз. сб. науч. тр. Л., 1968. С. 12 21.
14. Афанасьев Ю. Роль моделирования в художественом отражении и его проявление в музыке: автореф. дисс. канд. философских наук К., 1977. 20 с.
15. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы М.: Наука, 1982. 222 с.
16. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX XX веков. М.: МГУ, 1987. С. 387 422.
17. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика М.: Прогресс, 1989. 615с.
18. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
19. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики М., 1975. С. 284 407.
20. Бахтин М. Эстетика словесного творчества М.: Искусство, 1986. 423с.
21. Беличенко Н. Структурная поэтика музыкального произведения (на материале музыки современных композиторов 80-х годов): Дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.02. / Рос. академия музыки. Высшая школа им. Гнесиных. Каф. теории музыки. М., 1992. 161 с.
22. Белов Г., Белова О. Хоровая симфония-действо // Советская музыка 1988. №1. С. 21.
23. Белова О. Валерий Гаврилин // Композиторы Российской Федерации М., 1984. С. 3 38.
24. Белоненко А. Образы и черты стиля современной русской музыки 60 70-х годов для хора a capella // Вопросы теории и эстетики музыки. Вып. 15. Л., 1977. С. 139 152.
25. Бернстайн Л. Концерты для молодёжи М., 1991. 232 с.
26. Блинова М. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности М.: Музыка, 1974. 144 с.
27. Бодина Е. Творческая природа музыкального исполнительства: Дис канд. искуствоведения К., 1975. 152 с.
28. Бонфельд М. Музыка: Язык. Речь. Мышление (Опыт системного исследования музыкального искусства) М., 1991. 125 с.
29. Борев Ю. Методология анализа художественного произведения // Методология анализа литературного произведения / АН СССР, ИМЛи М.:Наука, 1988. 348 с.
30. Борев Ю. Эстетика М., 1988. 496 с.
31. Браудо И. Артикуляция: О произношении мелодии / Ред.Х.С.Кушнарёв Л.: Музгиз, 1961. 198 с.
32. Бродова И. Основные принципы театрализации музыки в драматическом спектакле Автореф. дис. ... канд. иск. К., 1990. 20 с.
33. Веккер Л. О пространственно-временной геометрии психического изображения // Восприятие пространства и времени. Л. , 1969. С. 104 109.
34. Волков С. Молодые композиторы Ленинграда Л., 1972. С. 70 83.
35. Восприятие музыки М., 1980. 256 с.
36. Выготский Л. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. 5.изд., заново сверенное с оригиналом, испр. и доп. М.: Лабиринт, 1997. 416с.
37. Гаврилин В. Услышать музыку в душе // Литературная газета 1985. 24.04. С. 8.
38. Галеев Б. Светомузыка в системе искусств / Уч. пособие Казань, 1991. 116 с.
39. Галеев Б. Театральные представления Звук и свет” под открытым небом / Уч. пособие Казань, 1991. 103 с.
40. Гей Н. Время и пространство в структуре произведения // Контекст 1974. М., 1975. С. 213 228.
41. Головинский Г. Композитор и фольклор. Из опыта мастеров ХІХ ХХ веков М., 1981. 279 с.
42. Горюхина Н. Очерки по вопросам национального стиля и формы К.:Музична Україна, 1985. 111 с.
43. Григорьева Г. Русская хоровая музыка 1960-80-х г.г. М., 1991. С. 73 78.
44. Григорьева Г. Стилевые направления в русской советской музыке 5070-х годов: автореф. дисс док. иск. М., 1985. 23 с.
45. Григорьева Г. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины XX века (50 80-е годы). М., 1989. 204 с.
46. Гримак Л. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности М.: Политиздат, 1987 286 с.
47. Гумилёв Л. Этнос и категория времени // Гумилёв Л. Н. Этносфера: История людей и история природы М., 1993. С. 79 96.
48. Гуревич А. Категории средневековой культуры 2-е изд., испр. и доп. М.: Искусство, 1984. 350 с.
49. Гуревич Е. Западноевропейская музыка в лицах и звуках: XVII - первая половина XX века: Пособие для педагогических вузов. - М., 1994. 310 с.
50. Гуренко Е. Исполнительское искусство: методологические проблемы Новосибирск, 1985. 86 с.
51. Гуренко Е. Проблемы художественной интерпретации // Философский анализ Новосибирск, 1982. 256 с.
52. Гусев В. Эстетика фольклора Л., 1967. 319 с.
53. Деменко Б. Специфікація категорії часу в поняттях музичної науки: Дис. д-ра мистецтвознавства: 17.00.03 / НАН України, інститут мистецтвознавства, фолькрористики та етнології ім. М. Рильського. К.,1996. 411 с.
54. Денисов Э. Музыка и машины / Художественное и научное творчество Л., 1972. С. 286 301.
55. Дмитриева Н. О строгости терминологии искусствознания // Психология процессов художественного творчества Л., 1980. С. 267 268.
56. Днепров В. Идеи времени и формы времени Л.: Советский писатель, 1980. 598 с.
57. Евтихиев П. Формирование умения визуализировать двигательный образ в процессе исполнения учащимися музыкального произведения: автореф. канд. дис., 13.00.02 М.: МПГУ, 1991. 23 с.
58. Жарков А. Художественный перевод в музыке: проблемы и решения: Дис канд. искусствоведения К., 1994. 184 с.
59. Задерацкий В. О некоторых новых стилевых тенденциях в композиторском творчестве 60 70-х годов // Музыкальная культура Украинской ССР. М., 1979. С. 416 451.
60. Закс К. Музыкальная культура Египта // Музыкальная культура древнего мира Л.: Музгиз, 1937. С. 46 67.
61. Земцовский И. Фольклор и композитор. Теоретические этюды о русской советской музыке Л., 1978.
62. Зись А. Теоретические предпосылки синтеза искусств // Взаимодействие и синтез искусств Л.: Наука, 1978. С. 5 19.
63. Зобов Р., Мостепаненко А. О типологии пространственно-временных отношений в сфере искусства // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве Л., 1974. С. 11 25.
64. Золотов А. Гаврилинские перезвоны: Русские советский композитор Валерий Гаврилин // Листопад М., 1989. С. 187 199.
65. Иванов В. Эстетическая концепция звукозрительного контрапункта у Эйзенштейна Л.: Наука, 1978. С. 168 182.
66. Каган М. Культура философия искусство (Диалог) М.: Знание, 1988. 63 с.
67. Каган М. Системный подход и гуманитарное знание: избр. ст. Л., 1991. 383 с.
68. Капустин Ю. Массовые средства распространения музыки и некоторые проблемы современного исполнительства /Вопросы теории и эстетики музыки. Вып. 9. Л.: Музыка, 1969. С. 3 17.
69. Катрич О. Стиль музиканта-виконавця (теоретичні та естетичні аспекти) Київ, 2000. 100 с.
70. Клотынь А. Особенности современного этапа освоения фольклора в творчестве прибалтийских композиторов (1965 1975) // Советская музыка на современном этапе. М., 1981. С. 101 142.
71. Коган Г. О режиссёрском” и актёрском” началах в исполнительстве // Советская музыка 1973, № 5. С. 94 102.
72. Коган Г. Ферручио Бузони М., 1964. 142 с.
73. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови Львів: НТШ, 2000. 284 с.
74. Колосов А. Театрализованные формы джазовой импровизации: автореф. канд. дис., 17.00.01 М., 1990. 24 с.
75. Кондрашин К. Мир дирижёра (технология вдохновения) Л., 1976. 192с.
76. Конен В. Этюды о зарубежной музыке. - М., 1975. 479 с.
77. Конен В.Д. Театр и симфония. - М., 1975. 351 с.
78. Коннов В. Хиндемит как критик буржуазной культуры // Кризис буржуазной культуры и музыка Л., 1983. Вып. 5. С. 171 190.
79. Конькова Г. Некоторые тенденции развития советской музыки 6070-х годов // Музыкальная культура братских республик СССР. Киев., 1982. С.3 29.
80. Конькова Г. Традиции и новаторство в развитии жанров современной украинской музыки (Симфония, кантата, оратория 60-70-х г.) Киев: Муз. Украiна, 1985. 80 с.
81. Конькова Г. Черты нового в преломлении фольклора и развитии жанров в украинской музыке 60 70-х годов: Автореф. дисс. К., 1978. 20 с.
82. Корыхалова Н. Интерпретация музыки Л., 1979. 208 с.
83. Костогрыз Т. Освоение студентами педагогического вуза пространственных компонентов музыкального образа в условиях взаимодействия искусств / Дис канд. искусствоведения М., 1996. 164 с.
84. Костюк А. О теории музыкального восприятия / Музыкальное восприятие как предмет комплексного исследования К.: Муз. Україна, 1986. С. 7 17.
85. Котляревская Е. Вариативный потенциал музыкального произведения: культурологический аспект интерпретирования / Дис канд искусствоведения К., 1996. 196 с.
86. Кочнев Ю. Музыкальное произведение и интерпретация // Советская музыка, 1969, № 12. С. 56 60.
87. Кочнев Ю. Объективное и субъективное в музыкальной интерпретации: автореф. дис... канд. искусствоведения Л., 1970. 18 с.
88. Кристи Г. Воспитание актёра школы Станиславского / Ред. и предисл. Вл. Прокофьева М.: Искусство, 1968. 455 с.
89. Курышева Т. Театральность в современной музыке и творчество Маргера Зариня: Автореф. дис. канд. иск. К., 1983. 21 с.
90. Курышева Т. Театральность и музыка М.: Сов. композитор, 1984. 200с.
91. Лихачёв Д. Поэтика древнерусской литературы. 3-е изд. М.: Наука, 1979. 352 с.
92. Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: История и современность М.: Советский композитор, 1990. 221 с.
93. Лопухов Ф. Хореографические откровенности. М., 1972. С. 142 149.
94. Лосев А. Музыка как предмет логики // Лосев А. Ф. из ранних произведений М., 1990. С. 193 390.
95. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство М.: Искусство, 1976. 320 с.
96. Лотман Ю. Искусствознание и точные методы” в современных зарубежных исследованиях // Семиотика и искусствометрия: современные зарубежные исследования М., 1972. С. 5 23.
97. Лотман Ю. Структура художественного текста М.: Искусство, 1970. 384 с.
98. Лурия А. Мозг человека и психические процессы Л., 1963. 495 с.
99. Лурия А. Основные проблемы нейролингвистики М., 1975. 253 с.
100. Лысенко О. Художественая интерпретация в системе категорий музыкального исполнительства: автореф. канд дис., 17.00.02 К., 1990. 21 с.
101. Мазаев А. Проблема синтеза искусств в эстетике русского символизма. М.: Наука, 1992. 324 с.
102. Мазель Л. О природе и средствах музыки: теоретический очерк 2-е изд., испр. и доп. М.: Музыка, 1991. 79 с.
103. Мазель Л. Строение музыкальных произведений М., 1979. 527 с.
104. Малинковская А. Фортепианно-исполнительское интонирование М., 1990. 186 с.
105. Малышев И. К определению понятия музыкальное произведение” // Эстетические очерки М., 1973. Вып. 3. С. 163.
106. Медушевский В. Внемлите ангельському пенью Минск, 2000. 269 с.
107. Медушевский В. Интонационная форма музыки: Исследование М.: Композитор, 1993 262 с.
108. Медушевский В. О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки М.: Музыка, 1976. 254 с.
109. Медушевский В. О музыкальных универсалиях // Скребков С. С. Статьи и воспоминания М., 1979. С. 107 212.
110. Мейлах Б. Процесс творчества и художественное восприятие: Комплексный подход: опыт, поиски, перспективы Л., 1985. 318 с.
111. Минин В. Живой разговор со слушателем // Музыкальная жизнь 1984. №11. С. 4.
112. Михайлов М. Стиль в музыке Л., 1981. 262 с.
113. Михайлов М. Этюды о стиле в музыке Л.: Музыка, 1990. 288 с.
114. Михалев В. Видовая специфика и синтез искусств К.: Наукова думка, 1984. 100 с.
115. Моль А. Социология культуры. М., 1973 406 с.
116. Москаленко В. Про специфіку музичної інтерпретації // Київське музикознавство / Проблеми музичної інтерпретації: Зб. статей. Вип. 2. Київ, 1999. С. 4 14.
117. Москаленко В. Творческий аспект музыкальной интерпретации (к проблеме анализа) / Исследование К.: КГК, 1994. 157 с.
118. Москаленко В. Теоретический и методический аспекты музыкальной интерпретации: дис. ... докт. искусствоведения К., 1994. 212 с.
119. Мостова Ю. В. Театралізація хорових творів як метод художньої інтерпретації: параметри звуко-пластичної та словесно-музичної адекватності / Слово, інтонація, музичний твір. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського Київ: НМАУ, 2003. Вип. 27. С. 55-64.
120. Мостова Ю. В. Типологія засобів театралізації хорових жанрів / Матеріали наукової конференції ХДАК Х.: ХДАК, 2003. С. 110 111.
121. Мостова Ю. Візуально-пластичі аспекти музичної інтерпретації: досвід хорового виконавства / Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство Х.: ХІМ, 2000. С. 176 182.
122. Мостова Ю. Категорії «час», «простір» та «рух» у системі поняття театралізації хорових творів / Культура України: зб. наук. праць. Харків, 2000. Вип. 6. С. 134 140.
123. Мостова Ю.