театрально-глядацькі відносини в сучасній соціокультурній реальності україни

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ТЕАТРУ, КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ імені І.К. КАРПЕНКА-КАРОГО
На правах рукопису

Юдова-Романова Катерина Володимирівна

УДК 792.2 (477) (043.3)

театрально-глядацькі відносини в сучасній соціокультурній реальності україни 17.00.01 теорія та історія культури Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Безгін Ігор Дмитрович
доктор мистецтвознавства, професор,
академік Академії мистецтв України

Київ 2006

зміст
Вступ............................................................................................. 4
Розділ І. Взаємовідносини театру і публіки як предмет наукового дослідження............................................................ 12
1.1. Особливості соціотеатрознавчого дослідження аудиторії драматичних театрів України........................................ 12
1.2. Соціологічні дослідження театральної аудиторії в Росії та інших країнах............................................................. 27
Висновки .................................................................................... 41
Розділ ІІ. Теоретико-методологічні засади дослідження..... 42
2.1. Публіка як суб’єкт театрально-глядацьких відносин . 42
2.2. Особливості театральної публіки.................................. 51
2.3. Соціально-психологічні особливості аудиторії та її взаємовідносини з акторами.......................................... 58
2.4. Театральна реальність в сучасному соціокультурному середовищі та проблема публіки.................................. 64
2.5. Програмування, методика соціотеатрознавчого дослідження аудиторії театру....................................... 73
Висновки .................................................................................... 78
Розділ ІІІ. Аудиторія драматичного театру сучасної України 80
3.1. Театрально-художня реальність та її вплив на формування аудиторії театру......................................... 80
3.2. Репертуар як інтегральний показник позиції театру у відношенні до глядача................................................... 87
3.3. Склад театральної аудиторії та її типологічні особливості...................................................................................... 105
3.3.1 Структура театральної аудиторії драматичних театрів столиці.................................................................... 105
3.3.2 Різновиди театральної аудиторії залежно від типів театрів..................................................................... 115
3.3.3 Особливості аудиторії комедійних і некомедійних вистав...................................................................... 123
3.4. Виміри і показники попиту публіки на театральне видовище...................................................................... 125
3.4.1. Потреби публіки в театрі........................................ 125
3.4.2. Вистава як основний компонент оцінки публікою рівня діяльності театру........................................... 135
3.4.3. Соціокультурний образ глядача і мотивації театральних потреб................................................. 142
3.5. Проблеми формування глядацької аудиторії драматичних театрів столиці...................................... 153
3.5.1. Фактори вибору вистави глядачем......................... 154
3.5.2. Оцінки стану роботи театрів з глядачами.............. 156
Висновки .................................................................................. 160
Висновки.................................................................................. 163
Список використаних джерел................................................ 173
Додатки.................................................................................... 187
Додаток А. Опитування глядацької аудиторії ................... 187
Додаток Б. Опитування експертів....................................... 294

Вступ
Актуальність дослідження зумовлена причинами як теоретичного, так і практичного характеру. Проблема „театрглядач (публіка)” є доленосною для театру, бо від складу глядачів і їх потреб залежить його діяльність. Публіка є тим центральним суб’єктом театрального життя, навколо якого і відповідно до особливостей якого складається театральний процес.
Проблема публіки постає як одна з найважливіших з виникненням театру. Ще в античні часи Платон і Аристотель запропонували топологію відвідувачів театру. У новий час Дідро і Гельвецій аналізували ознаки публіки своєї епохи, Гегель відзначав зростаючу диференціацію публіки та напруженість у її відносинах з театром.
Важливі особливості театральної аудиторії радянських часів аналізували російські дослідники (В. Дмитрієвський, Г. Дадамян та ін.) та українські (О. Курбас, Я. Мамонтов, П. Рулін та ін.) Особливості взаємовідносин глядачів і театру на різних етапах історичного розвитку відображені в працях І. Безгіна, О. Семашка, В. Ковтуненка, А. Лягущенка. Тимчасом, трансформаційні процеси в незалежній Україні зумовили появу нової, „свіжої” (за висловом драматурга О. Островського) публіки, від смаків та уподобань якої багато в чому залежить сучасне й майбутнє українського театру. Для суспільства неповнота знань про відносини театру і глядача стає фактором стримування розвитку театрального мистецтва. Цим і зумовлений вибір теми дослідження: „Театрально-глядацькі відносини в сучасній соціокультурній реальності України”.
У практичному плані необхідність дослідження сучасної аудиторії драматичних театрів виявляється в необхідності вивчення її відношення до репертуару і важливості його оптимізації щодо різних типів театру. Оновлена суспільними перетвореннями театральна аудиторія вимагає і нових організаційно-управлінських форм роботи з нею, наповнення новим змістом традиційної роботи театрів з організації глядача.
Такий комплекс проблем і їх характер обумовлює методологію і методику їх вивчення, коректного поєднання театрознавчого і соціологічного підходів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана згідно з комплексною проблемою наукових досліджень кафедри організації театральної справи Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого „Шляхи удосконалення організаційно-творчої діяльності театрів і формування глядачевої аудиторії”, затвердженою рішенням вченої ради № 11 від 29 червня 2005 р.
Мета і завдання дослідження.
Мета дослідження виявити особливості сучасних відносин театру з глядачами, специфіку аудиторії драматичних театрів столиці за умов нової театрально-художньої реальності в Україні.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
з’ясувати та узагальнити теоретико-методологічні підходи до вивчення глядацької аудиторії;
виявити особливості сучасної української театральної публіки загалом та її соціально-психологічні настанови щодо театру;
уточнити ключові поняття дослідження („глядацька аудиторія”, „театральна публіка”);
з’ясувати наслідки впливу публіки на формування художньо-естетичних тенденцій у сучасному театральному мистецтві та впливу театру на смаки і вподобання публіки.
Об’єкт дослідження — сучасне театральне мистецтво України.
Предмет дослідження — взаємовідносини глядача і театру в незалежній Україні.
Методологічну основу дослідження становить традиція соціолого-театрознавчих досліджень відносин глядацької аудиторії і театру, закладена О. Курбасом і розвинена його послідовниками (І. Зязюн, Н. Корнієнко, А. Лягущенко, В. Піча), визначення особливостей театральної реальності в контексті соціокультурної реальності (І. Безгін, О. Семашко, В. Ковтуненко), специфіки публіки як театрознавчої категорії (Г. Дадамян, М. Хренов), концепція соціально-театральних відносин (В. Дмитрієвський, С. Ленглі) та ін.
Дисертація ґрунтується на загальних та спеціальних методах дослідження. Серед них принципи історизму, об’єктивності, системно-структурної цілісності, аналізу і синтезу та ін. Важлива роль у розв’язанні поставлених завдань належить соціолого-театрознавчому, компаративному (порівняльному) методам.
Джерельну базу дослідження становлять матеріали соціологічного дослідження глядачів 12 столичних театрів (1270 респондентів), експертного опитування протягом сезону 20032004 рр. (231 респондент) режисерів, театральних критиків, театрознавців, акторів, менеджерів, директорів, літературно-драматургічних працівників, а також аналіз діючого репертуару 34 драматичних театрів України (за 20012002 рр.)
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:
досліджено вплив стану сучасної театрально-художньої реальності на формування нової глядацької аудиторії;
визначено і проаналізовано структуру і динаміку змін театральної аудиторії столичних драматичних театрів в сучасній Україні загалом та в різних типах театрів, її соціокультурні та художні виміри;
вивчено репертуар драматичних театрів і розкрито динаміку його змістовно-тематичних змін, охарактеризовано його відповідність глядацьким потребам і відношення до цього різних учасників театральної діяльності;
розроблено і реалізовано комплексну соціологічно-театрознавчу методику вивчення аудиторії театру шляхом оцінок експертів основних суб’єктів театральної діяльності;
визначено поняття „театрально-глядацькі відносини” як різновиду соціально-художніх відносин, систематизовано понятійний апарат („театральна публіка” та „глядацька аудиторія театру”), поглиблено зміст поняття „театрально-художня реальність” як основи для розкриття особливостей відносин глядачів з іншими учасниками театрального процесу;
показано, що сучасна театральна публіка є предметом соціології театру, а театр і публіка детермінуються як функціонально взаємозалежні категорії;
розкрито зміст потреб публіки в театральному мистецтві, виявлено фактори, що переважають при виборі нею для перегляду певних сценічних творів; виявлено характерні ознаки, складові й показники потреби публіки в театрі як детермінанти її формування і розвитку, розкрито стан роботи театрів з організації глядачевої аудиторії, визначено фактори, що впливають на відвідування театрів глядачами та на визнання вистави, виявлено міру відповідності творчих зусиль театрів потребам публіки, розроблено рекомендації для вдосконалення цієї роботи;
Практичне значення. Комплексне вивчення театрально-глядацьких відносин в сучасній Україні має безпосереднє практичне значення для планування й організації роботи з глядачем.
Матеріали дослідження можуть бути застосовані при підготовці бакалаврських та магістерських робіт, дисертацій, навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів для студентів вищих мистецьких навчальних закладів. На основі отриманих результатів розроблено програми спеціальних курсів „Організація глядацької аудиторії в театрально-видовищних підприємствах” і „Форми організації трудової діяльності актора і режисера”, створено нову програму з дисципліни „Менеджмент та продюсерство в галузі культури та театру” для студентів спеціалізації „режисура драматичного театру” Київського національного університету культури і мистецтв.
Створено методологію і методику соціологічно-театрознавчого моніторингу театрально-глядацьких відносин, здобуті результати дослідження можуть бути застосовані для подальшого аналізу загальних тенденцій розвитку театрального мистецтва, культурології і мистецтвознавчих досліджень.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднено в доповідях та повідомленнях на таких конференціях: наукова конференція викладачів та аспірантів „Сценічні та екранні мистецтва у контексті суспільного розвитку” (Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, 2003); ХІ міжнародна наукова конференція „Доля єврейських громад центральної та східної Європи в першій половині ХХ століття (до другої світової війни)” (Інститут юдаїки, 2003); наукова конференція викладачів та аспірантів „Підготовка фахівців театру, кіно і телебачення: історичний досвід, сучасність, перспективи” (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, 2004); ХІІІ щорічна міжнародна науково-практична конференція „Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Науково-дослідний інститут українознавства МОН України, 2004); всеукраїнська науково-практична конференція „Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри” (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2004); науково-практична конференція „Питання взаємодії кафедр університету в процесі виховання мистецьких кадрів” (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, 2005); ІІ всеукраїнська науково-практична конференція „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (Київський національний університет культури і мистецтв, 2005); всеукраїнська науково-практична конференція „Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2005 р.); науково-практична конференція „Інтеграція українського мистецтва у європейський та світовий культурний простір” (Училище хореографічного мистецтва „Київська муніципальна українська академія танцю”, 2005); всеукраїнська науково-практична конференція „Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2005); ІІІ всеукраїнська науково-практична конференція „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (Київський національний університет культури і мистецтв, 2006).
На основі висновків дослідження розроблено і впроваджено в практику проект „Студентська молодь і театр” в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, до якого було залучено 43 вищих навчальних заклади Києва і Київської області. Сутність проекту полягала в роботі над вдосконаленням залучення студентської молоді до театру на основі аналізу соціологічного дослідження глядацької аудиторії Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки та інших театрів Києва. Впровадження проекту дало позитивні результати для діяльності театру.
Публікації. Основні наукові положення, теоретичні та практичні висновки цього дослідження відображені в 13 одноосібних публікаціях, 6 з яких у фахових виданнях України.
Структура дисертації зумовлена характером досліджуваних проблем, метою і завданнями та складається із вступу, трьох розділів і висновків, списку використаних джерел (174) і двох додатків обсягом 166 сторінок. Основний зміст роботи викладено на 170 сторінках.
У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито її актуальність, мету і завдання, зв’язок з науковими програмами, визначено об’єкт і предмет дисертаційної роботи, її наукова новизна та практичне значення, наведено відомості про апробацію її основних положень.
У першому розділі „Взаємовідносини театру і публіки як предмет наукового дослідження”, що складається з двох підрозділів, викладаються результати аналізу літератури з досліджуваної тематики.
У другому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” узагальнюються теоретико-методологічні підходи до з’ясування відносин театру з його глядацькою аудиторією.
У першому підрозділі „Публіка як суб’єкт театрально-глядацьких відносин” вивчаються театрально-глядацькі відносини і театральна публіка як складова цих відносин і як окремий суб’єкт естетичної і художньої культури з властивими їй ознаками і базовими характеристиками.
У другому підрозділі „Особливості театральної публіки” визначаються специфічні ознаки театральної публіки у відмінності до публіки інших видів мистецтв.
Третій підрозділ „Соціально-психологічні особливості аудиторії та її взаємовідносини з акторами” висвітлює та вивчає зміст однієї з центральних проблем взаємовідносин театру з глядачем знаходження контакту актора з глядачевою залою.
У четвертому підрозділі „Театральна реальність в сучасному соціокультурному середовищі та проблема публіки” розглядається специфіка сучасної соціокультурної реальності та характеристика театрального життя сьогодення як такого, що породжують нові театрально-глядацькі відносини та публіку театру як їх складову.
П’ятий підрозділ присвячено „Програмуванню, методиці соціотеатрознавчого дослідження аудиторії драматичного театру”.
Третій розділ „Аудиторія драматичного театру сучасної України” містить основний зміст проведеного комплексного соціологічного дослідження аудиторії театрів столиці за участі експертів-учасників опитування.
У першому підрозділі „Театрально-художня реальність та її вплив на формування аудиторії театру” висвітлюється театрально-культурний контекст визначення проблеми глядацької аудиторії сьогодні та умови їх вирішення.
У другому підрозділі „Репертуар як інтегральний показник позиції театру у відношенні до глядача” розкривається соціально-художня природа театрального репертуару, його стан, динаміка за останнє десятиріччя та аналізується експертна оцінка сучасного репертуарного процесу.
Третій підрозділ „Склад театральної аудиторії та її типологічні особливості” дозволяє розкрити особливості постійності і змінюваності аудиторії театру у його соціально-демографічних та інших показниках з урахуванням типів театру.
Четвертий підрозділ „Виміри і показники попиту публіки на театральне видовище” присвячено окремим проблемам театральної аудиторії: визначення специфіки театральних потреб за різними показниками і оцінками як основа детермінації поведінки глядачів, міра визнання вистав глядачами і складові цих оцінок, а також аналіз оцінок експертів ознак сучасної публіки.
П’ятий підрозділ „Проблеми формування глядацької аудиторії драматичних театрів столиці” висвітлює яким чином і під впливом яких факторів відбувається вибір вистав різними групами глядачів, а також розкриваються особливості творчо-організаційної роботи різних театрів.
У висновках містяться теоретичні узагальнення проведених досліджень і практичні рекомендації щодо їх впровадження у процес вдосконалення функціонування театральної справи.
Додатки є допоміжним матеріалом і містять анкети для опитування глядачів (додаток А) і експертів (додаток Б), а також таблиці допоміжних цифрових даних з обрахуванням анкет.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Формування нової соціокультурної реальності в Україні наприкінці ХХпоч. ХХІ ст., радикальні зміни в природі функціонування мистецтва і у відносинах суб’єктів художнього, в тому числі, театрального життя, активізували в теорії і на практиці необхідність вивчення театрально-глядацьких відносин які, значною мірою, визначають розвиток театру, його орієнтації і програми творчої діяльності.
Театрально-глядацькі відносини вивчалась в українській науці у зв’язку з іншими проблемами театральної діяльності і театрального життя, але не досліджувалась як окремий суб’єкт структурно і функціонально. Разом із тим і в Україні, і в Росії вже з 20-х років складається традиція вивчення системи відношень „театрглядач” не тільки в театрознавчому, але й у соціологічному, економічному, культурологічному, організаційному та ринковому відношеннях, досвід якої, особливо у контексті формування сучасної соціокультурної реальності, а з нею нової театральної реальності в Україні, створює передумови і основу для нашого і подальших досліджень. В осмисленні природи театрально-глядацьких відносин необхідно виходити з розуміння системотворчого положення театральної публіки у цих відносинах, її специфіки як соціально-художньої категорії, бачити її естетичний і соціальний феномен. Публіку слід визначати в системній єдності художнього і суспільного життя як особливу форму, спільноту специфічного освоєння мистецтва і, разом з тим, як специфічну соціальну групу, соціально-художнє утворення, форму відношення суспільства до мистецтва.
Публіка займає особливе соціально-художнє становище в суспільстві, яке має бути освоєне тими, хто прагне увійти до її складу. Вона в кожну епоху, в цілому і залежно від кожного виду мистецтва має свою специфіку, свої особливі межі, склад, динаміку, характер активності і функціонування. Оскільки мистецтво існує для суспільства, виразником якого в театрі є публіка, то вона є центральним суб’єктом художнього життя, відповідно до особливостей якого структурується весь художній процес. Базовою констатуючою характеристикою публіки є її стала потреба в мистецтві.
Для театральної публіки характерна підвищена інтенсивність прямого і опосередкованого спілкування, багатошаровість її складу, широка поліфункціональна спрямованість на виставу та ін.
Інтегруючи різні підходи, публіку театру слід визначити як особливу соціально-художню спільність, яка утворюється єдністю просторово-часового буття в процесі освоєння вистави, особливими соціально-демографічними ознаками і складом, певною елітарністю порівняно з публікою інших видів мистецтва, особливостями театрально-художніх потреб, поглядів, смаків, системи норм і цінностей, спілкування, особливим зворотнім впливом на розвиток сценічного мистецтва.
Проведений аналіз соціально-психологічних особливостей відносин публіки і акторів свідчить про необхідність постійної їх корекції із врахуванням акторами і режисером неповторних особливостей, топографії культури аудиторії кожної вистави, що передбачає особливу підготовку актора, режисера, критика у пізнанні публіки, врахування соціально-культурного контексту епохи, часу і нової театральної реальності.
Проблема театрально-глядацьких відносин конституюється в системі нової соціокультурної і художньої реальності, визначаючись в межах нової театральної реальності, ознаки якої досліджуються в сучасній театрознавчій науці в Україні.
Нова театральна реальність характеризується новими цілями і творчими та соціально-культурними орієнтаціями, цінностями і нормами творчої і раціонально-управлінської підсистем, складанням конкурентності державних і недержавних підсистем, новим змістом відносин основних суб’єктів-учасників театрального процесу і театрального життя (режисер, актор, глядач, критика, громадськість, влада, драматург, менеджер та ін.), які утворюють складну мережу відносин, оптимізація яких рухає театральну культуру, формує новий профіль самої театральної реальності. Вивчення театрально-глядацьких відносин театру можливе з урахуванням всього ансамблю зазначених складових, не тільки шляхом фіксування якостей глядацької аудиторії та її суджень про театр, а й за допомогою фокусування колективно представлених думок експертів (режисерів, акторів, критиків та ін.) шляхом їх оцінювання.
Це дозволило нам багатовимірно визначати публіку театру, знайти типове і відмінне в ній, притаманне нашому часу. Стан театральної реальності останнього десятиріччя в оцінці критиків як основних арбітрів при певному розходженні думок інших експертів проявляється в тому, що театр ширше, ніж раніше орієнтуючись на потреби публіки, став більш розважальним, але репертуарно і художньо більш різноманітним і активним. Разом з тим театр став менш художньо-вимогливим, його соціальна критичність знизилась, як і моральна вимогливість та інтелектуальна насиченість.
І в цілому експертні оцінки свідчать, що за останні роки при недостатньому рівні стану драматургії, особливо вітчизняної, зниженні виховної ролі театру і уваги громадськості до нього, зменшенні ролі критики, все ж відбувається розвиток взаємовідносин „театрглядач”, досягається більша відповідність репертуару театрів потребам публіки, урізноманітнюється її склад, зростає роль театрального менеджменту по залученню до театру потенційної аудиторії та ін.
Важливою проблемною ланкою театрального процесу є репертуар, який розглядається нами як інтегральний показник позиції театру по відношенню до глядача. Важливо підкреслити, що всі експерти дали високу оцінку „відповідності репертуару драматичних театрів потребам публіки”. Проблемою є часто нереалістичні оцінки в цьому та іншому відношеннях режисерів, акторів та інших експертів, яким протистоїть зважений раціоналізм критиків (наприклад „стан репертуару” лише критики оцінюють низькою оцінкою).
Дослідження також виявило значні розходження між оцінками улюблених театральних жанрів експертами і самими глядачами. Лідером у судженнях і критики, і глядачів є комедія. Зростає інтерес публіки до зарубіжної класичної і сучасної драматургії. В цілому ж „рівень репертуару” столичних театрів оцінюється їх аудиторією доволі високо.
Вивчення структури театральної аудиторії драматичних театрів столиці багато в чому засвідчило невідповідність оцінок експертів реальному стану справ. Тільки п’ята частина опитаних вважають себе постійними глядачами. Аудиторія „помолодшала” (майже половина її складу особи до 25 років). Більше двох третин глядачів складають жінки і більше половини люди з вищою освітою. За соціальним станом лідерами є студенти.
Основу аудиторії формують середньо забезпечені (62,5% — феномен „середнього класу”) та забезпечені глядачі (17,5%). Найбільш перспективні позитивні зрушення спостерігаються в групі віком до 21 року. Основу аудиторії складає інтелігенція і студентство (78%). Група підприємців є однією з найбільш перспективних по входженню до складу постійних глядачів. Працівники мистецтва і культури складають ядро не чисельної групи театралів (6,2%). Існує чітка тенденція покращення показників постійності відвідування театру з підвищенням рівня матеріальної забезпеченості населення.
Розкрита специфіка театральної аудиторії „великих” і „малих” театрів. Майже за всіма якісними показниками аудиторія „малих” театрів переважає аудиторію „великих” театрів.
Дослідження за даними експертів показало доволі високу оцінку інтересу глядачів до театру та достатній рівень театральної культури глядачів драматичних театрів Києва. Всі групи експертів, крім критиків, упевнені у високому рівні художньої вимогливості основного складу публіки.
Театр, за визнанням всіх експертів, стає для глядачів переважно засобом розваги, відпочинку, відходу від повсякденних турбот, підвищення тонусу емоційного життя і, у значно меншій мірі, отримання естетичної насолоди, пізнання життя, самовиховання та ін. Зростає роль театру у функції задоволення потреб, престижних амбіцій і світського спілкування.
Аналіз оцінок складових, переглянутих глядачами вистав, („рівень інтересу до п’єси”, „рівень режисерського вирішення вистави”, „рівень гри акторів”, „художній рівень сценографії”, „художній рівень музичного оформлення”, „загальна оцінка художнього рівня вистави”) свідчить про високу оцінку глядачами вистав театрів Києва, про відсутність суперечностей між сценою і залом, але, разом з тим, й про невисоку міру критичності аудиторії.
В успіху вистав у глядачів визначальним, на думку експертів-критиків є високі художні якості вистав, видовищність та розважальний характер вистав, „новизна, оригінальність, новаторство”, „актуальність, сучасна тематика, сучасність театрального мислення” та інше, а також популярність акторів, режисера, якість драматургії та ін.
На основі дослідження приходимо до висновку, що аудиторія сучасного українського драматичного театру характеризується своїми особливостями. Вона за останні роки стала менш художньо вимогливою, знизився рівень її театральної культури, увага до критики, постійність складу, але суттєво зріс її інтерес до театру, як і відповідність репертуару її потребам. Експерти виділяють у сучасній аудиторії такі риси, як „висока художня вимогливість і культура”, „інтелектуальність”, „бажання нового, небуденного”, „розкутість”, „прагнення свободи, незалежності суджень”, „відкритість”, „емоційність”, „неупередженість сприйняття”.
Серед негативних рис частини нового глядача експерти виділяють „театральну невихованість”, „загальнокультурну невибагливість (байдужість, бездуховність, консерватизм)” та „перенесення „тусовочної” атмосфери аудіовізуальних механізмів сприйняття на освоєння театральної вистави”. Актори ж, даючи характеристику „ідеальної” аудиторії, наділяють її, насамперед, емоційною, інтелектуальною і високою загальною культурою.
Зацікавленість нового глядача в театрі проявляється через певну вимогливість до якостей актора і його культури. На думку акторів, глядач цінує в них, насамперед, „природність, органічність, відкритість” та „професіоналізм, майстерність”, а також „різнобічність, універсальність”, „динамічність”, „вимогливість до себе”, „особистісність”, „харизматичність” та ін.
Значна частина акторів перебуваючи на сцені відчуває відмінності реакцій глядачів різних частин зали, а нерідко і відсутність контакту з ними.
Усереднена експертна оцінка узагальненого образу глядача сучасного українського драматичного театру в його типових рисах проявилась в тому, що за останні десять років глядач став більш розважально налаштованим, більш протилежним за реакцією груп, з яких він складається. Аудиторія театру стала більш молодіжною за віком, раціональною, активною, соціально різноманітною за своїм складом, менш постійною у своїх уподобаннях і смаках та менш морально вимогливою, мало зацікавленою соціальною проблематикою, бо театр надто піддається невибагливим запитам глядачів, втрачаючи разом із своєю творчою позицією і художньо та соціально налаштованого глядача.
Важливою проблемою театру є робота з глядачем не тільки художніми, а й організаційно-управлінськими засобами, в тому числі шляхом стимулювання факторів вибору вистави глядачем. Дослідження засвідчило незбалансованість у межах столиці факторів вибору вистави глядачами, бо визначальним із них є міжособистісна комунікація в рамках їх соціального оточення при низькій ефективності засобів масової інформації та Інтернету і театральної критики. Аналізуючи даний фактор можна було б порекомендувати театрам для раціональнішого використання власних коштів більше уваги приділити використанню реклами, яку б глядач хотів і міг отримати у власні руки, зберегти і продемонструвати знайомим у посткомунікаційний період. Це могли б бути яскраві невеликі безкоштовні листівки з фотографіями зі сцен з вистави з обов’язковим зазначенням репертуару театру на найближчий термін, пластикові пакети із ідентифікуючим театр зображенням тощо. При цьому варто дещо заощаджувати на розміщенні реклами у дорогих засобах масової інформації.
Ефективність залучення глядачів до театру визначається загальним рівнем зв’язків театру з громадськістю, який є, за оцінкою критиків, низьким, як і стан репертуару та рівень менеджменту з оптимізації театрального процесу. Тому і стан роботи з організації глядача не забезпечує потреб розвитку аудиторії театрів, особливо формування постійної публіки, та залучення нової.
Шляхи залучення глядача до театру мають свої особливості в оцінках експертів. Критики, недооцінюючи в цьому процесі своєї ролі, вважають головним художню якість вистав, високий професійний рівень режисури, театральний менеджмент і рекламу, роботу з глядачем, вимогливість театру до себе, пропаганду театру і кращих його здобутків.
В цілому ж проведене дослідження дає підстави зробити висновок про необхідність вивчення проблеми театрально-глядацьких відносин із урахуванням специфіки театральної реальності, яка склалась в Україні і в контексті функціонування сучасних драматичних театрів. Проблема публіки є базовою в соціології театру і театрознавстві в цілому, бо публіка є носієм суспільно-театральних потреб, на задоволення яких спрямована вся театральна діяльність. Особливістю даного дослідження є фокусування думки на проблемі публіки не тільки компонентів театрального життя, але й основних суб’єктів театрального процесу, що дозволяє коректно поєднати соціологічний і театрознавчий аналіз на основі нової методики.
Значне у деяких параметрах розходження експертних оцінок критиків та інших учасників театрального процесу свідчить не тільки про специфіку експертних суджень, але й про ілюзії деяких груп експертів, які мають бути предметом фахових дискусій, сприяти регулюванню і оптимізації театрального процесу.
Вивчення показало, що відповідно до потреб сучасного глядача змінюється репертуар, направленість і зміст театрального життя. Нова аудиторія театру характеризується і новими соціокультурними вимірами, новою структурою, більшою плинністю, певними втратами постійних глядачів.
Гострою і не вирішеною є проблема постійної аудиторії для „великих” театрів. Необхідні нові форми і методи роботи з аудиторією, програмування її складу, розробка системи театрального виховання молоді, засобів організації глядачевої аудиторії.
Проводячи періодичне анкетування аудиторії столичних театрів, можна аналізувати ефективність експериментальних впроваджень театрального менеджменту. Організація регулярних круглих столів на рівні Міністерства культури і туризму України, обласних та міських управлінь культури сприяли б обміну досвідом впровадження нових форм з організації глядачевої аудиторії.
Державне і спонсорське фінансування фестивального театрального руху в Україні сприяло б урізноманітненню репертуару театрів, поліпшенню соціально-економічної результативності діяльності театральних колективів різних форм власності.
Створена методологія, методика забезпечення соціолого-театрознавчого моніторингу аудиторії драматичних театрів України дає можливість подальшого комплексного її вивчення. Варто було б відродити під патронатом територіальних виконавчих органів влади відділи соціологічних досліджень глядачів, завданням яких була б допомога у виборі пріоритетних напрямків фінансового і організаційного сприяння розвитку в галузі культури. При проведенні тендерів на надання державної економічної підтримки театральним проектам мали б враховуватись висновки досліджень театральних соціологів під кутом зору потреб потенційної аудиторії.
Варто було б створити на телеканалі „Культура” телепередачі, яка б висвітлювала проблеми театрально-глядацьких відносин у сучасному театральному мистецтві за участі всіх суб’єктів театрального процесу.
Регіональне вивчення попиту і пропозиції театрального мистецтва, його маркетинг за умови використання суцільної методичної бази сприяв би підвищенню культури населення не тільки у столиці. Проведення соціотеатрознавчого дослідження аудиторії у регіонах України допомогло б в оптимізації державних замовлень на проведення гастролей театрів на теренах всієї держави.
Порівнюючи соціально-демографічний склад аудиторії різних типів театрів, кожний окремо взятий театр має відкоригувати свою роботу з організації глядача, як це було, наприклад, зроблено в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, коли в роботі над проектом „Студентська молодь і театр” були виявлені резерви для покращення діяльності уповноважених касирів шляхом активізації продажу квитків серед потенційної студентської аудиторії.
Можна б було рекомендувати „великим” театрам для використання позитивного досвіду „малих” відкривати скрізь, де існує така можливість малі сцени, щоб публіка, яка вихована естетикою театрального мистецтва малих театральних форм (серед якої більший відсоток театралів-знавців), поступово синтезувалась з аудиторією „великих” театрів, таким чином піднімаючи загальний рівень театральної культури „великих” театрів.
А „малим” театрам необхідно скористатись досвідом організації рекламної роботи у „великих”. Адже реклама „з вуст у вуста” не завжди ефективна для популяризації нового сценічного твору, який ще не був апробований шляхом показу глядачам та при організації проведення гастролей.
Обов’язково театрам у плануванні їх творчої діяльності необхідно враховувати бажання глядачів бачити в театрі вистави за участю популярних, „зіркових” акторів. Як відомо, дійсно всенародну любов акторам приносить швидше, ніж плідна робота в театрі зйомки в кіно і на телебаченні. Тому театрам є сенс сприяти участі своїх акторів у теле- та кінопроектах, щоб потім не запрошувати для участі у виставах на умовах ангажементу вже відомих «зірок». При плануванні творчо-виробничої діяльності художнє керівництво театру має враховувати міру „зірковості” акторів трупи. Для визначення рівня популярності акторів, можна періодично проводити опитування як самих глядачів, так і, використовуючи розроблену методику і програмування опитування експертів, використовувати практичний досвід касирів та розповсюджувачів квитків, як безпосередніх співрозмовників з потенційними глядачами.
Театрам, які репертуаром зорієнтовані на дорослого глядача, необхідно приділяти постійну увагу питанню наступності поколінь у театрі. Адже, як відзначили 15% експертів, любов до театру треба виховувати з дитинства. І поряд з важливою роллю сім’ї в цьому питанні, театр, використовуючи свої властиві тільки йому засоби, має виконувати своє високе покликання виховувати театральну культуру глядачів.
Використовуючи знання про смаки публіки щодо театральних жанрів і тематики п’єс, театральне мистецтво не може залишитись осторонь від процесів, які відбуваються в сучасній українській драматургії і перекладацькій діяльності. Театр, а через нього і глядач, має стимулювати сучасну літературну думку для створення дійсно високохудожніх і актуальних інсценізацій і п’єс. Треба відродити сталу українську традицію співпраці драматургів з театральними колективами. А для їх плідної роботи необхідно мати експертні групи при театрах, які б вивчали шляхом періодичних замірів можливу динаміку структури аудиторії театру, трансформацію її попиту і динаміку зміни її якісного складу.
Нажаль, на сьогодні в Україні не в усіх містах є театри. Існують норми, за якими у кожному місті, населення якого перевищує 100 тис., має бути театр, з залом для глядачів із розрахунку 2,1 місця на 1000 мешканців. За таких нормативів не враховується якісний склад потенційної аудиторії. Адже необхідність у створенні театру не залежить однобоко тільки від кількості населення. Розроблена методика соціолого-театрознавчого дослідження може бути використана для створення нових норм необхідності створення театральних закладів в населеному пункті в залежності від існуючої театральної культури потенційної публіки, її реального попиту на різни види сценічного мистецтва, наявного творчого кадрового потенціалу регіону або реальної можливості його створити.
Безумовний внесок „малих” театрів у розвитку сценічного мистецтва спонукають місцеві органи влади для створення сприятливих умов для їх функціонування надаються приміщення на умовах пільгової оренди, невелика, проте гарантована фінансова допомога. Було б, безумовно, корисним при проведенні тендеру на таку допомогу враховувати соціально-демографічний склад аудиторії вистав та відповідність художнього рівня репертуару театру її потребам. Адже підхід у вирішенні адміністративно-господарських проблем з боку керуючих органів культури без врахування глядачевого фактору може призвести до неефективного розподілу і без того обмежених фінансових і матеріальних ресурсів. Контроль за доцільним використанням державних і спонсорських трансфертів і ресурсів має виконуватись не тільки з точки зору порушень керівниками театрів діючого законодавства, а й з врахуванням думки глядачів і експертів-професіоналів, які б могли за допомогою анкетного опитування періодично (приміром, наприкінці фінансового року чи театрального сезону) давати оцінку творчої діяльності театру, яка б була гарантією пролонгації діючої угоди між театральним закладом і державним органом культури або комерційною огранізацією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Франко І.Я. Наш театр // Твори : У 50 т. К.: Наукова думка, 1980. Т. 28: Літературно-критичні праці, 1890-1892 р. С.279291.
2. Лягущенко А.Г. Проблемы взаимодействия сценического искусства и зрителя в театральном процессе Украины 1917-1933 гг. // Дис. ... к. искусс.: 17.00.01 / Ін-т искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф. Рыльского АН Украины. К., 1992. 196 с.
3. Лягущенко А.Г. Театр і соціальне середовище: Україна, 30-ті роки ХХ ст. // Театр. менеджмент: Зб. навч.-метод. та наук. праць / Київ. держ. ін-т театр. мистец. ім. І.К. Карпенка-Карого. К.: Компас, 1996. С. 344353.
4. Василько В.С. Театру віддане життя. К.: Мистецтво, 1984. 405 с.
5. Театральні вісті. К., 1917. № 1. 45 с.
6. Курбас О.С. Театральний лист // Березіль: Із творчої спадщини / Упор. Лабінський М.Г.. К.: Дніпро, 1988. С. 202210.
7. Морин С. Учёт впечатлений // Театр. М., 1918. 20/24 апр. С. 3.
8. Усенко Д. Глядач прибуває // Культура і побут. 1925. 2 серп. С. 3.
9. Бортник Я. Театр на селі. (з досвіду Сільстанції М.О. „Березіль”) // Життя й революція: Щомісяч. журн. громад. життя, літ. й науки. К.: Держ. вид-во України, 1925. № 8. С. 3340.
10. Богуславский А. Воспитание зрителя // Театр клуб кино. О., 1927. № 14. С. 4.
11. Розел Л. Организация зрителя // Театр клуб кино. О., 1927. № 11. С. 3-7. № 13. С. 3.
12. Лягущенко А.Г. Проблемы взаимодействия сценического искусства и зрителя в театральном процессе Украины 1917-1933 гг.: Автореф. дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.01 / Ін-т искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф. Рыльского АН Украины. К., 1992. 29 с.
13. Курбас О.С. Філософія театру / Упор. М. Лабінський. К.: Основи, 2001. 917 с.
14. Рулін П. О.Кисіль. „Шляхи розвитку українського театру” // Театральний порадник: Записки історико-філологічного відділу ВУАН. К.,1923. Кн. 2/3: 1920-1922. С. 236239.
15. Курбас О.С. Сьогодні українського театру і „Березіль” // Березіль: Із творчої спадщини / Упор. М.Г. Лабінський. К.: Дніпро, 1988. С. 283287.
16. Смолич Ю.К. Журнал „Нове мистецтво” // Культура і побут. К., 1928. № 2. С. 15.
17. Предславич Л. Вивчення сільського глядача // Сільський театр. Х., 1927. № 9. С.2033.
18. Тодді В. Критика як наукова експертиза // Рад. мистец.: Щотиж. журн. мистецького, театр. та клубного життя. 1928. № 3. С.25.
19. Вісті Всеукраїнської академії наук. К., 1929. № 1. 35 с.
20. Врона І. Марксистсько-Ленінська кафедра при ВУАН на мистецько-ідеологічному фронті // Рад. мистец.: Щотиж. журн. мистецького, театр. та клубного життя. 1929. № 4/5. С. 23.
21. Скрипник М.О. Театральний трикутник // Рад. театр. 1929. № 1. С. 3-4.
22. Рулін П.І. За пляновість в театральному будівництві // Рад. театр. 1930. № 1/2. С.54-55.
23. Рулін П.І. Облік театрального процесу // Рад. театр. 1931. № 4. С. 40-43.
24. Пленум художньо-політичної ради // Вечірнє радіо. Х., 1920. 11 верес. С. 12.
25. Соломарский А.И. Шестьдесят лет в театре. К.: Мистецтво, 1981. 189 с.
26. Вивчення глядача в театрі для дітей: Колективна робота педвідділу Харк. держ. театру для дітей // Рад. театр. 1930. № 1/2. С.2839.
27. Сільванський С. Колективізм у критиці // Мистецька трибуна. Х., 1930. № 4. С. 913.
28. Кулик В. Чому колективна рецензія зникає з наших мистецьких журналів? // Масовий театр. Х., 1931. № 7. С. 11.
29. Безгін О.І. Система управління театральною справою в др. пол. 20-х середині 30-х років ХХ ст. // Театральний менеджмент: Зб. навч.-метод. і наук. пр. / Київ. держ. ін-т театр. мистец. ім. І.К. Карпенка-Карого. К.: Компас, 1996. С. 333344.
30. Безгин И.Д. Объект управления театр: Опыт комплексного исследования. К.: Мистецтво, 1976. 199 с.
31. Безгин И.Д., Орлов Ю.Н. Театральное искусство: организация и творчество: Очерки истории отечественного театрального дела. К.: Мистецтво, 1986. 149 с.
32. Безгин И.Д., Семашко О.М. Организационные проблемы театра / Киев. консерватория им. П.И. Чайковського; Ред. В.Н. Клещикова. К.: Компас, 1993. 423 с.
33. Безгін І.Д. Соціокультурна практика і напрямки театрознавства // Мистецькі обрії’1998: Альманах: Науково-теоретичні праці та публіцистика / Акад. мистец. України; Гол. ред. колегії А.В. Чебикін. К.: Компас, 1999. С.129138.
34. Безгін О.І. Система управління театральною справою: Історія організаційних форм (20-30-ті рр. ХХ ст.): Навч. посібник для студ. вищ. театр. закладів освіти України. К.: Компас, 2003. 167 с.
35. Піча В.М. Соціальне обличчя театру: (Спроба соціологічного дослідження) // Етика і естетика: Міжвід. наук. зб. К.: Київ. ун-т, 1969. № 5. С.119126.
36. Зязюн І.А. Естетичний досвід особи. Формування і сфери вияву. К.: Вища шк., вид-во при Київ. ун-ті, 1976. 173 с.
37. Даценко Б.Є. Як дивитесь і розуміти виставу. К.: Образотв. мистец. і муз. літ. УРСР, 1960. 34 с.
38. Семашко А.Н. Художественные потребности и их развитие у молодежи. (Опыт социально-эстетического изучения художественных потребностей студентов). К.: Вища шк., 1977. 159 с.
39. Семашко А.Н. и др. Социально-художественная эффективность деятельности драматических театров УССР / Укр. театр. о-во. К., 1986. 126 с.
40. Карасьов М.М. Глядач у театрі. К.: Мистецтво, 1979. 152 с.
41. Семашко А.Н. Социально-эстетические проблемы развития художественных потребностей. К.; О.: Вища шк., 1985. 170 с.
42. Семашко О.М. Соціологія театру // Соціологія культури: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти України / За ред. О.М.Семашка, В.М. Пічі. К.: Каравела; Л.: Новий світ2000, 2002. С.313331.
43. Семашко О.М. Служителі Мельпомени в перебудовчих процесах: Нотатки соціолога // Укр. театр. 1991. № 1. С.78.
44. Семашко О.М. Об’єктивна мова цифр: Сучасний театральний процес в Україні за оцінками делегатів ІV з’їзду Національної спілки театральних діячів (2223 грудня 2001 р.) // Просценіум. 2002. № 3. С. 3439.
45. Заболотна В.І. Театральні сновидіння на межі століть // Укр. театр. 2000. № 1/2. С. 2-5.
46. Ковтуненко В.І. Український театр в період сучасних соціальних трансформацій (до проблеми визначення соціокультурних показників): Дис. .... к. мист.: 17.00.01. К., 2002. 185 с.
47. Ковтуненко В.І. Театральний репертуар як форма відповіді на потреби публіки та регулятор театральної діяльності // Актуальні культурно-мистецькі проблеми: Організаційний аспект: Зб. наук. праць / Київ. держ. ун-т театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого К.: Символ-Т, 2001. С.50-59.
48. Корниенко Н.Н. Театр сегодня театр завтра: Социоэстетические заметки о драме, сцене и зрителе 70-80-х годов. К.: Мистецтво, 1986. 221 с.
49. Корнієнко Н.М. Самосвідомість: гра в театр на межі тисячоліть: (Соціологічний портрет сучасника) // Додаток до журн. Ренесанс. К.: Поезія, 2003. Вип. 1: Співзвучність. 95 с.
50.