ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

БОГАЧОВ СЕРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 34 (043.3)

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Копиленко Олександр Любимович
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Національної академії правових наук України

Київ – 2010

ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ 1
Правова освіта населення як складова національного освітньо-правового простору
19

1.1. Сутність та завдання, форми реалізації правової освіти 19

1.2. Теоретико-правові, організаційні та педагогічні засади правової освіти населення 52

Висновки до першого розділу 75

РОЗДІЛ 2
Основні механізми правової соціалізації особистості 87

2.1. Правова соціалізація як складова правової освіти населення 87

2.2. Роль правової соціалізації у правоосвітній та правоохоронній діяльності 100

Висновки до другого розділу 121

РОЗДІЛ 3
Правова освіта як соціально-правовий феномен 131

3.1. Правова освіта населення як складова національної освітньої системи 131

3.2. Особливості процесу здійснення правової освіти населення України 142

Висновки до третього розділу 161

ВИСНОВКИ 167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ВСТУП

Актуальність дослідження. За роки суверенного розвитку України як країни, держави і суспільства визначені зміст та пріоритети реформування вітчизняного освітнього простору, його адаптації до вимог Болонського процесу, створена сучасна нормативно-правова база, яка дає змогу в контексті відповідей на виклики часу розвивати національні та світові освітні традиції, утверджувати новітні стандарти освіти. Національна доктрина розвитку освіти передбачає пріоритетні напрями формування системи освіти, забезпечення змістовного її наповнення на різних рівнях – від дошкільної до вузівської, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.
Однак стан правосвідомості, правової культури українського суспільства суттєво відстає від європейських стандартів. Очевидною є тенденція нігілістичного ставлення громадян до права та правових цінностей. Залишається значною кількість правопорушень. Правова освіта не може обмежуватись лише інформаційною чи просвітницькою діяльністю. Вона має бути піднесена до рівня науки в інституційному вимірі, певної послідовності навчальних дисциплін, їхньої системи – в навчально-виховному процесі, розпочинаючи з дошкільної освіти і закінчуючи вищою школою. Її метою, першочерговим завданням має стати – навчити людину орієнтуватись у вітчизняному правовому просторі, дотримуватись норм правомірної поведінки. Принаймні пріоритети соціального розвитку України вимагають концептуального визначення місця, ролі і значення правової освіти громадян у цілісній системі національної освіти, всебічного і гармонійного розвитку особистості в соціально-правовому середовищі її життєдіяльності. Головним у досягненні цієї мети є знання права як однієї з форм і засобів реалізації громадянином конституційних положень.
В українському суспільстві очевидним є значне посилення уваги та практичного інтересу до права та правових інститутів, змінюється ставлення до права як механізму безконфліктної соціальної взаємодії, реалізації громадянами своїх законних інтересів. Право набуває конкретних особистісно значущих ознак, що знаходить своє відображення у високому престижі юридичних спеціальностей, зростанні попиту на наукову та науково-популярну юридичну літературу. Затребуваними є правове знання та правова інформація. Очевидною є тенденція позитивного впливу правової освіти на формування цінності права та поваги до закону, а відтак і значущість проблематики правової освіти та правового виховання передусім у контексті становлення в Україні правової держави та громадянського суспільства.
Однак парадоксальність ситуації полягає в тому, що вітчизняний „правовий ренесанс” не підкріплений ні соціокультурною, ні правовою традиціями функціонування українського соціуму: право не є поки що безумовною цінністю як на рівні масової свідомості, так і професійної діяльності. З оновленням законодавства, накопиченням відповідної правозастосовної практики все очевиднішою є невідповідність, розрив між новим демократичним законодавством і низьким рівнем правосвідомості громадян. Зазначена обставина значною мірою виокреслює соціально-правовий масштаб формування правової свідомості, подолання правового нігілізму, утвердження демократичних процедур реалізації правового механізму в українській державі.
Державна політика України передбачає систему заходів щодо правової освіти громадян як засобу трансляції правової культури, способу орієнтації в соціально-правовому просторі відповідно до норм – правових і етичних – правомірної поведінки, сприяння подоланню правового нігілізму, пом’якшення конфліктності та ризикогенності українського суспільства тощо. Так, зокрема, Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992/2001 „Про Національну програму правової освіти населення” затверджена відповідна Програма, яка має на меті підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права і обов’язки [302].
Не підлягає сумніву та обставина, що система правової освіти населення, як і освіти загалом, має ґрунтуватись на наукових педагогіко-правових засадах, як теоретико-методологічних, так і методико-технологічних, враховувати новітні досягнення правоосвітньої діяльності, вітчизняний та світовий досвід в його підпорядкуванні завданням ефективності функціонування цього напряму правоосвітньої сфери, поєднувати просвітницьку діяльність з інформаційною, формувати навички й уміння правомірної поведінки як складові загальної культури.
Відповідно, зазначена діяльність не може розгортатись поза процесом соціалізації людини як громадянина, як особистості, становлення її світогляду, має передбачати етапність, послідовність цього процесу, його безперервність, змістовну наповненість згідно з визначеними цілями, завданнями, пріоритетами реформування освіти. При цьому цілеспрямована діяльність щодо формування правосвідомісті, правової культури має розглядатись як своєрідний індикатор, показник ефективності освітньо-виховного впливу тощо.
Актуальності завданням становлення правової освіти в Україні як складової освітньої системи додає і та обставина, що стратегічні питання реформування вітчизняного освітнього простору поки що не визначені належним чином. Окремі освітні зміни організаційного, управлінського та змістовного характеру не відміняють необхідності загальної, системної визначеності, підпорядкованості окремих завдань реформування стратегічній його меті, перспективним завданням процесу соціальних змін українського суспільства. До того ж система освіти визначається як кризова, все частіше виокремлюється як одна із глобальних проблем (В. П. Андрущенко, В. М. Мадзігон, І. Д. Бех, Н. Г. Джинчарадзе, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, М. М. Слюсаревський, С. Г. Антонова, Н. І. Гендіна, Ф. Г. Кумбс, І. С. Мелюхін, В. Т. Паронджанов, Е. П. Семенюк, А. Д. Урсул та ін.), що обумовлює розвиток людської цивілізації, її перспективи.
З усієї сукупності факторів, що обумовлюють тенденції розвитку освітнього простору, найвпливовішими є, зокрема, такі:
– усвідомлення фундаментальної ролі інформації та знання в процесі соціальних змін;
– експоненціальне зростання обсягу знань та інформації;
– розвиток інформаційної техніки і технологій;
– становлення інформаційного суспільства.
На сутності правового освітнього процесу, організаційно-управлінських формах його здійснення не могла не позначитись і поліпарадигмальність філософських, теоретико-методологічних засад його здійснення в умовах сьогодення, відповідне переосмислення її місця, ролі та призначення в національній системі освіти, впливу на процеси соціалізації людини, становлення її особистісних, професійних і громадянських чеснот.
Окремою площиною аналізу можна розглядати вивчення вітчизняного, передусім накопиченого Міністерством юстиції України, та зарубіжного досвіду, традицій процесу становлення і розвитку правової освіти за умов суверенного розвитку держав, особистісного її спрямування тощо.
Освіту чекають системні зміни, адже завдання її реформування постають як виклики, що потребують адекватних відповідей. Система освіти має постати засобом, потенціалом і ресурсом розвитку, становлення інформаційного суспільства, утвердження людиноцентристської моделі процесу соціальних змін. Недостатня правова обізнаність громадян досить часто була суттєвою причиною порушень їхніх основних прав і свобод в повсякденних соціальних практиках, серйозною перешкодою реалізації ними конституційно визначених норм. Таке становище зумовлювало необхідність усебічного роз’яснення основ правових актів, утвердження їх основних положень у свідомості громадян як переконань, принципів практичної дії.
Зазначені обставини й обумовили пріоритети наукового пошуку, його змістовні та функціональні характеристики в межах обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою „Стратегія розвитку законодавства України” (реєстраційний № 0103U007975).
Мета дослідження – проаналізувати генезу правової освіти населення в Україні, особливості її становлення та розвитку, її утвердження як складової вітчизняної освітньої системи.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
– з’ясувати сутність, особливості становлення і розвитку правової освіти населення в Україні, її місце і роль в системі вітчизняної освітньої системи;
– проаналізувати вплив різних чинників – соціально-політичних, економічних, правових, культурологічних, психолого-педагогічних на процес становлення правової освіти населення в Україні;
– запропонувати системне бачення сутності правової освіти населення в Україні, її теоретико-методологічних підвалин, пріоритетів розвитку у контексті реформування вітчизняного освітнього простору;
– обґрунтувати сутність базових понять щодо проблематики дослідження;
– показати елементний склад правової освіти населення, особливості його підпорядкування по вертикалі та горизонталі;
– висвітлити статусні та функціональні характеристики правової освіти населення;
– визначити й обґрунтувати основи управління правовою освітою населення;
– з’ясувати теоретико-методологічний потенціал, можливості та перспективи, тенденції розвитку правової освіти населення в Україні.
Об'єкт дослідження – система вітчизняної правової освіти.
Предмет дослідження – процес становлення і розвитку системи правової освіти населення в Україні як складової національного освітнього простору.
Методологічні засади дослідження визначаються теоретико-методологічними, змістовними та функціональними характеристиками основних парадигм наукового знання, гуманістичної парадигми освіти, її особистісною спрямованістю, її системним виміром як складової компоненти вітчизняного освітнього простору.
Обґрунтування сутності, місця і ролі, призначення правової освіти в українському суспільстві, вітчизняному освітньому просторі здійснюється на мультипарадигмальних засадах, підвалину яких утворюють усталені парадигми знання, що знайшли теоретичне обґрунтування й практичне застосування у вищій школі, – марксизм, структурно-функціональний аналіз, теорія обміну, конфліктологія тощо. При цьому ефективність правової освіти, її вплив на громадську свідомість обумовлюється науково-евристичними та прогностичними можливостями парадигм наукового знання, методичним і технологічним потенціалом, що застосовуються.
Обґрунтовуючи сутність, місце, роль та значення правової освіти населення дисертант керувався відправними теоретико-методологічними правовими установками, згідно з якими: а) право розглядається як складова частина правосвідомості (М. І. Козюбра, О. Ф. Скакун, Н. Неновські, Л. І. Петражицький, А. Подгурецький, П. О. Сорокін, М. А. Рейснер); б) право і правосвідомість постають самодостатніми соціальними явищами, які попри самостійну сутність, тісно взаємопов’язані між собою (О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, М. П. Недюха, Н. М. Онищенко, О. Ф. Скакун, С. С. Алєксєєв, В. П. Казімірчук, Д. А. Керімов, В. М. Кудрявцев, В. Лапаєва, М. І. Матузов, В. А. Туманов); в) правосвідомість є структурним компонентом права (Р. З. Лівшиц та ін.).
Теоретичну основу дисертації складають:
а) загальнонаукові ідеї теорії пізнання, науки, теорії систем і управління системного аналізу, самоорганізації складних систем, ціледосягання, адаптації й інтеграції, ефективності функціонування тощо (Р. Л. Акофф, В. Г. Афанас’єв, Л. Берталанфі, І. В. Блауберг, В. Н. Садовський, А. І. Уйомов, Б. Г. Юдін, Е. Г. Юдін та ін.);
б) концептуальні положення соціогуманітарного знання, зокрема філософії, соціології, права, педагогіки та психології освіти (В. П. Андрущенко, І. М. Гавриленко, В. С. Журавський, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, В. О. Кудін, С. Д. Максименко, І. Ф. Надольний, М. П. Недюха, О. Л. Скідін, Я. І. Гилинський, Ю. А. Зубок, В. Т. Лисовський, Т. В. Фініков, Ф. Е. Шереги та ін.);
в) основні положення філософії та соціології освіти, передусім гуманістичної, відповідність мети і змісту освіти (І. М. Гавриленко, С. У. Гончаренко, Н. М. Лавриченко, М. П. Лещенко, М. П. Лукашевич, В. С. Лутай, Н. Г. Ничкало, М. В. Туленков та ін.);
г) наукові основи формування правової культури в освітній діяльності, сучасний стан правничої освіти, її методичне забезпечення (В. І. Андрейцев, Г. Васянович, В. Н. Денисов, В. С. Журавський, О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, В. Котюк, Г. О. Мурашин, Ю. М. Оборотов, Н. М. Оніщенко, О. П. Орлюк, П. А. Рабінович, С. Савченко, О. Ф. Скакун, В. Сущенко, Н. А. Ткачова, І. Б. Усенко, Ю. С. Шемшученко, С. А. Авак’ян, Ю. А. Зубок, М. Кейзеров, О. О. Пєвцова, А. Ратінов, А. Семітко, Ю. О. Тихомиров) та ін.;
ґ) положення неперервної освіти, психологічної та психологічної науки щодо формування особистісних, професійних і громадянських якостей людини, її соціалізації (В. І. Луговий, Н. Г. Ничкало, К. А. Абульханова, Л. П. Буєва, Ю. О. Тихомиров), розгляду правової активності як похідної від поняття „соціальна активність” тощо (Є. О. Якуба, Є. О. Ануфрієв, Г. С. Ареф’єв, С. Я. Батищев, В. Д. Зорькін, С. Н. Кожевников, В. С. Ледньов, В. О. Ядов та ін.);
д) теорії психолого-педагогічної та правової підготовки фахівців, забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти, змісту навчання (А. М. Алексюк, Б. І. Андрусишин, Ю. К. Бабанський, І. Д. Бех, В. В. Головченко, Г. Є. Гребенюк, О. В. Киричук, М. І. Козюбра, Г. С. Костюк, І. Я. Лернер, С. Д. Максименко, В. М. Синьов, С. О. Сисоєва, Т. С. Яценко, Т. М. Почтарь та ін.);
е) теорії управління освітніми системами (В. Б. Авер’янов, Г. В. Атаманчук, І. Л. Бачило, І. М. Гавриленко, І. Л. Лікарчук, Н. М. Оніщенко, О. Л. Скідін, Н. Ф.Тализіна та ін.);
є) інформаційно-комунікаційні технології формування поведінки великих груп населення (В. В. Кальниш, Ю. Г. Кальниш, С. Д. Максименко, М. П. Недюха, Л. М. Усаченко, С. Г. Кара-Мурза, Н. М. Кейзеров, Є. О. Ножин та ін.);
ж) теорії педагогіки та психології правової освіти, формування правосвідомості та правової культури, у тому числі засобами синергетики як науки про процеси самоорганізації у складних нелінійних системах (Н. В. Артикуца, І. П. Голосніченко, М. А.-огли Дамірлі, І. С. Добронравова, В. Є. Жерьобкін, М. І. Козюбра, А. Кутиркін, Д. А. Керімов, Ж. О. Павленко, М. І. Панов, Л. В. Петрова, І. Р. Пригожин, І. Стенгерс, А. С. Тагієв, Р. І. Таллєр, Л. Б. Тіунова, Г. Хакен та ін.);
з) положення, згідно з якими медіа-культура розглядається як компонент освіти, складова частина навчально-виховного процесу, соціалізації учнівської та студентської молоді (Л. М. Масол, Н. М. Лавриченко, М. П. Лещенко та ін.);
и) ідеї та положення, що викладені у державних нормативно-правових актах України з проблем освіти, зокрема у Законах України „Про освіту” та „Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, в Указі Президента України „Про Національну програму правової освіти населення” (від 18 жовтня 2001 року № 992/2001), постанові Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 року № 366 „Про Програму правової освіти населення України” тощо.
В процесі з’ясування сутності правової освіти, її функцій та призначення в суспільстві використані такі методи дослідження:
– системного та структурного аналізу – при обґрунтуванні змісту, структури, місця та значення правової освіти в суспільстві;
– формально-правовий та абстрактно-логічний – в процесі з’ясування сутності основних понять і категорій;
– ідентифікації та порівняльного аналізу – при опрацюванні джерельної бази дослідження;
– класифікації, систематизації та узагальнення теоретичних положень і експериментальних даних, що пов’язані з становленням і розвитком правової освіти, обґрунтуванням понятійно-категоріального апарату;
– моделювання – для формулювання рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення змісту, структури, функцій правової освіти населення;
– соціальної діагностики – для оцінки фактичного стану правової освіти.
З’ясування сутності, місця та ролі, призначення, оптимального функціонування та розвитку правової освіти як складної динамічної системи передбачає:
а) різнорівневий її аналіз;
б) розгляд її як системного цілого, елементи якого перебувають у відносинах субординації та координації, прагненні до набуття системної якості;
в) обумовленості її нормами чинного законодавства;
г) підпорядкування завданням процесу реформування вітчизняної освіти, її цілей та завдань.
З питань забезпечення дистанційної правової освіти населення дисертантом вивчений досвід визнаних у світі центрів: Іспанського Національного університету дистанційної освіти (Universidad Nacional de Education a Distancia, Spain, www.uned.es); Відкритого університету Нідерландів (Open University of the Netherlands, www.ouh.nl); Іспанського Центру відкритого навчання (Cento de Ensenanza a Distancia, Spain, www.ceac.com); російського сайту групи МАХАОН (www.machaon.ru/distant).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є першою в Україні монографічною роботою, де змістовні, функціональні, рольові та статусні характеристики правової освіти розглядаються з теоретико-методологічних позицій комплексного, системного аналізу. У результаті наукового аналізу в дисертаційній роботі
Уперше:
– обґрунтована сутність, функціональне призначення, місце і роль правової освіти населення як окремого напряму і складової частини (елементу) освітньої системи;
– викладені сутнісні та функціональні характеристики правової освіти населення, ґрунтуючись на засадах гуманістичної філософії освіти, вітчизняного і зарубіжного досвіду;
– визначені теоретико-методологічні основи правової освіти населення, її структура, принципи побудови, організаційно-правові засади її оптимального функціонування та розвитку;
– встановлено, що Міністерство юстиції України, здійснюючи правову освіту населення, наділено повноваженнями, що мають галузеву, надгалузеву та спеціально-функціональну компетенцію у зазначеній сфері діяльності.
Вдосконалено:
– уточнені дефініції вихідних термінів понятійно-категоріального апарату правової освіти населення: „правова освіта”, „правова соціалізація”, „функції правової освіти населення”, „елементний склад правової освіти”, „ефективність правової освіти населення”;
– теоретико-методологічні та методичні засади формування змісту правової освіти населення;
– організаційні форми здійснення правової освіти за умов глобалізації, становлення інформаційного суспільства в Україні;
– теоретико-правові засади взаємозбагачення, інтеграції та диференціації правової освіти населення та професійної правової освіти.
Дістали подальшого розвитку:
– теоретико-правові засади управління правовою освітою населення;
– організаційне та нормативно-правове забезпечення ефективності функціонування правової освіти;
– перспективи подальшого розвитку правової освіти населення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці на гуманістичних засадах філософії освіти системи правової освіти населення, яка дає змогу здійснювати цілеспрямований систематичний вплив на процеси формування правосвідомості українського суспільства, правової культури громадян країни, обґрунтуванні доцільності проведення щорічного моніторингу ефективності правової освіти населення. Зазначеним дослідженням заповнюється значна прогалина вітчизняної юридичної науки з важливої, недостатньо вивченої проблеми.
Результати, отримані в процесі виконання дисертаційного дослідження, впроваджено в діяльність Міністерства юстиції України, органів державної влади та місцевого самоврядування:
Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації також можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі (для подальших перспективних досліджень із зазначеної проблематики), розробці та вдосконаленні навчальних курсів і програм, підготовці підручників і навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій з теорії та методології, методики підготовки, організації та здійснення правової освіти населення, забезпечення її ефективності.
Отримані результати дослідження сприяють також:
а) розробленню документів, методик зі стандартизації й інформатизації, формування змісту, визначення цільових аудиторій правової освіти населення;
б) обґрунтуванню технологій, прийомів та процедур ефективного управління якістю правової освіти, формування матеріальних і духовних, у тому числі й правових, цінностей українського народу.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною монографічною працею, де здійснено системне, комплексне дослідження наукової проблеми – правової освіти населення, її функцій, ролі та значення в національній освітній системі, правовому всеобучі населення. Усі результати дисертаційного дослідження отримані автором особисто. У дисертації не використовувались ідеї чи розробки, що належать іншим науковцям.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Основні положення дисертації були використані при розробці нормативно-правових актів, методичних рекомендацій, викладені на науково-практичних конференціях, круглих столах, у науково-методичних виданнях та наукових статтях.
При розробці нормативно-правових актів, методичних рекомендацій, положень тощо:
Указів Президента України:
„Про Національну юридичну бібліотеку” від 23 липня 1999 року № 921;
„Про Національну програму правової освіти населення” від 18 жовтня 2001 року № 992.
Постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України:
„Про Програму правової освіти населення України” від 29 травня 1995 року № 366;
„Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 року № 366” від 28 грудня 2001 року № 1787;
„Про затвердження заходів щодо реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні” від 31 січня 2001 року № 88;
„Про внесення змін до Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення” від 27 серпня 2004 року № 1127;
„Деякі питання підвищення кваліфікації працівників юридичних служб центральних органів виконавчої влади” від 13 грудня 2004 року № 1657;
„Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації” від 26 листопада 2008 року № 1040;
розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження плану заходів з проведення у 2009 році Всеукраїнського тижня права” від 19 серпня 2009 року № 986-р.
Наказів Міністерства юстиції України:
Типового положення про правову громадську приймальню, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 червня 2005 року № 61/5 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 червня 2005 року за № 660/10940);
Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2006 року № 592 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2006 р. за № 956/12830);
Положення про Координаційну раду молодих юристів України при Міністерстві юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 липня 2007 року № 520/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 27 вересня 2007 року № 835/5);
Порядку організації Міністерством юстиції України підвищення кваліфікації працівників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 4 березня 2008 року № 332/5 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 березня 2008 року за № 170/14861), інших нормативно-правових актів з питань науково-методологічного та організаційно-методичного забезпечення правової освіти населення.
Дисертант також брав участь у підготовці Плану-стратегії розвитку правової освіти населення та Плану правоосвітніх заходів на 2006-2007 роки, які затверджено на засіданні Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення у 2006 році; Резолюції Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення „Безперервна правова освіта. Її актуальність та необхідність”, схваленої 15 червня 2007 року рішенням Ради.
Окремі положення дисертаційного дослідження апробовані автором в процесі проведення нарад, семінарів, навчання з працівниками Міністерства юстиції України та його структурних підрозділів, юридичних служб інших центральних органів виконавчої влади з питань правової освіти населення, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів юстиції.
У статтях наукових видань, збірниках науково-практичних та методичних матеріалів на конференціях, круглих столах:
У наукових статтях: Богачов С. В. Правова освіта на Львівщині (за матеріалами виїзного засідання Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення) / С. В. Богачов // Право України. – 2005. – №8. – С. 140 – 143; Богачов С. В. Державі потрібні висококваліфіковані юристи / С. В. Богачов // Право України. – 2005. – № 11. – С. 150 – 153; Богачов С. В. Роль правової освіти у приведенні змісту прав та свобод засуджених до міжнародних стандартів / С. В. Богачов // Право України. – 2006. – № 8. – С. 127 – 134; Богачов С. В. Про стан та завдання щодо правової просвіти громадян у сфері виборчого законодавства / С. В. Богачов. Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 12 (98). – С. 118 – 127.
Основні матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення у таких публікаціях автора: Словник термінів і понять з міжнародного та європейського права / Бібліотека Української школи законотворчості / Автори-упорядники: Богачов С. В., Денисов В. М., Зайцев Ю. Є. та інші. – К.: „АТОПОЛ інк”, 2005. – 160 с.; Законопроектування: Науково-практичний посібник / О. Л. Копиленко, C. В. Богачов, І. С. Терлецька та ін.; за ред.: О. Л. Копиленка, О. В. Богачової. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2010. – 382 с. (6.2. Правова культура і законопроектування); Курс лекцій з законотворчості: навчальний посібник / О. Л. Копиленко, C. В. Богачов, О. П. Маруженко та ін.; за ред.: О. Л. Копиленка, О. В. Богачової. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2010. – 800 с. (Тема 6. Правова культура і законотворчість).
Були використані матеріали автора при підготовці видання Законотворча діяльність: Словник термінів і понять / За ред. Акад. НАН України В. М. Литвина. Упорядники: Копиленко О. Л., Задорожній О. В., Тихонова Є. А. та ін. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – 344 с.
Участь у науково-практичній конференції „Проблеми теорії і практики законотворчості в контексті формування громадянського суспільства” (м. Київ, 19 грудня 2005 р.) доповідь на тему: Правова освіта: шляхи реформування, круглому столі „Проблеми кодифікації законодавства України” (м. Київ, 12 березня 2009 р.) доповідь на тему: Роль правової культури в кодифікаційному процесі України, науково-практичній конференції „Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Київ, 21 серпня 2009 р.) доповідь на тему: Правова освіта населення як соціально-правовий феномен.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладено у 7 статтях, чотири з яких опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 227 стор., з яких на вступ, основну частину та висновки припадає 177 стор. Список використаних джерел складає 463 найменувань за наскрізною нумерацією та займає 50 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні моделі правової освіти населення, яка складається з трьох базових етапів: 1) первісної інформаційно-правової соціалізації; 2) освітньо-правового навчання та 3) формування розвиненої правової культури.
Правова освіта населення досліджена, передусім, як юридична категорія, як складова державної правової політики, що спрямована на реалізацію та захист прав і свобод людини та громадянина. З’ясовано місце та роль Міністерства юстиції України як центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію правової освіти населення, забезпечує її змістовне та організаційно-методичне наповнення, форми та методи, послідовність її здійснення. Висвітлюються основні правові, теоретико-методологічні та організаційно-методичні форми забезпечення діяльності Міністерства юстиції України за вищезазначеним напрямом.
За результатами дослідження вдалось встановити, що необхідність утвердження та розвитку правової освіти населення обумовлюється низкою обставин, зокрема:
а) несформованістю правової свідомості громадян країни, передусім молоді, емпіричними ознаками чого є характер правової поведінки учнівської та студентської молоді в ситуації розв’язання юридичних конфліктів;
б) слабкістю активістського, чи громадянського, різновиду правової свідомості громадян країни, який передбачає орієнтацію на активні дії в чинному правовому полі;
в) незатребуваністю нормативно-правових та процесуальних можливостей щодо розв’язання правових колізій життєдіяльності українського суспільства;
г) очевидними розбіжностями між завданнями щодо правової соціалізації населення, інтересами суспільства і держави, з одного боку, та реальним станом ціннісно-правових орієнтацій молоді, що навчається.
До нагальних проблем, що потребують свого подальшого вивчення, дисертант відносить:
– вивчення правових запитів і потреб населення;
– ефективність правоосвітньої діяльності;
– розробку Типових програм правової освіти різних соціально-демографічних груп населення, у тому числі дітей, підлітків, старшокласників, студентської молоді тощо;
– перегляд змісту та обсягів викладання основ правознавства у загальноосвітніх навчальних закладах;
– забезпечення розроблення Концепції безперервної правової освіти;
– розробку сучасної програми основ правознавства, яка передбачала б запровадження вивчення цього курсу, починаючи з першого класу загальноосвітньої школи;
– аналіз стану підготовки викладачів права для правоосвітньої та правовиховної діяльності;
– запровадження практики щорічних тижневих курсів підвищення кваліфікації викладачів права;
– проведення навчально-методичних семінарів за участю фахівців окремих галузей права (працівників органів юстиції, судових та правоохоронних органів, прокуратури тощо);
– забезпечення оновлення змісту навчальних програм юридичних вузів відповідно до вимог доктрини природного права, зокрема доктрини верховенства права;
Доводиться доцільність започаткування систематичних правоосвітних телепрограм, які, зокрема, передбачали б показ документальних кіно-, відеофільмів щодо деструктивних наслідків злочинів та інших правопорушень.
Зроблено висновок щодо необхідності створення всеукраїнського правоосвітнього веб-порталу, який був би доступним засобами Інтернету з будь-якої бібліотеки, школи чи спеціального освітнього закладу країни.
Актуальним питанням є відпрацювання механізму та забезпечення доступу громадян до фондів Національної юридичної бібліотеки. З цією метою, наголошує дисертант, доцільно передбачити:
– виділення державних коштів для забезпечення бібліотечних закладів відповідними виданнями юридичного профілю, особливо у сільській місцевості;
– розробку Програми поповнення фондів бібліотек юридичною літературою, необхідною підписною періодикою тощо;
– доступ користувачам до єдиного бібліотечного фонду для здійснення віддаленого пошуку правової інформації через центральну бібліотеку чи бібліотеку-філію;
– розробку серії пам’яток чи буклетів з роз’ясненням чинного законодавства для роботи сільських бібліотек;
– підготуваку низки відеоматеріалів (відеофільмів, телероликів тощо) з актуальних питань чинного законодавства, скажімо, земельного чи інформаційного;
– організацію в бібліотеках, закладах культури тематичних виставок, лекторіїв, куточків з питань правової обізнаності молоді, ознайомлення громадян із правами виборців, виборчим законодавством, процедурою голосування тощо.
Доцільно розробити також навчально-тематичні плани навчання різних категорій працівників, зокрема:
а) організувати юридичне навчання працівників апарату управління, керівників і спеціалістів підвідомчих підприємств, установ, організацій, учнівської молоді, інших категорій громадян;
б) до прийняття Верховною Радою України Закону України „Про безоплатну правову допомогу” забезпечити діяльність громадських приймалень щодо надання безкоштовної правової допомоги малозахищеним верствам населення (відповідно до Типового положення про правову громадську приймальню, розробленого та затвердженого Міністерством юстиції України);
в) сприяти вирішенню питань щодо належного фінансового та матеріально-технічного забезпечення громадських приймалень, розширенню їх мережі та залучення до співробітництва представників правозахисних громадських організацій, державних регіональних органів тощо.
Серед можливих заходів з питань удосконалення правової освіти населення, як доводить автор в тексті дисертації, варте уваги:
а) координація діяльності місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян, навчальних та культурних закладів, наукових установ, видавництв та видавничих організацій;
б) вивчення стану правоосвітньої роботи в навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях;
в) участь у методичному забезпеченні цієї освіти, формуванні у громадян правового світогляду;
г) надання методичної допомоги представникам державних органів щодо реалізації програм правової освіти населення, консультування їх з питань підготовки навчально-тематичних планів, програм, посібників, визначення форм і методів правового навчання;
ґ) надання рекомендацій щодо його вдосконалення тощо;
д) здійснення засобами ЗМІ інформування населення щодо захисту прав і основних свобод людини, діяльності установ та органів юстиції, зосереджуючи при цьому увагу на інформуванні громадян, зокрема, з питань нового в чинному законодавстві (виборче законодавство, адміністративне судочинство України тощо), міжнародного судового механізму захисту прав людини, скажімо, виходячи з практики судочинства Європейського Суду з прав людини.
Важливим завданням правової освіти населення, наголошує дисертант, є сприяння створенню умов щодо проведення вільних і прозорих виборів, які є важливим фактором утвердження демократії, зокрема забезпечити виконання пункту 4 Указу Президента України щодо створення інформаційних та науково-популярних теле- і радіопрограм, кінофільмів, видання методичної літератури з питань застосування виборчого законодавства, підвищення політичної культури громадян, проведення у вищих та професійно-технічних навчальних закладах лекцій, семінарів, додаткових занять з роз’яснення виборчого законодавства.
У зв’язку з актуальністю правової освіти населення, утвердженням її як системи, важливі завдання покладаються на Міністерство юстиції України, передусім, у контексті:
а) здійснення систематичного вивчення стану роботи з правової освіти населення в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах, організаціях;
б) підготовки пропозицій щодо внесення змін до Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення в частині введення до її складу нових членів, зокрема представників Міністерства охорони здоров’я України, Міністертсва охорони навколишнього середовища України, Пенсійного фонду України, Державної податкової адміністрації України, громадських правозахисних організацій;
в) поширення кращого досвіду роботи з питань організації правової освіти населення; проведення низки навчально-методичних заходів з метою підвищення кваліфікації: для керівників рад – круглих столів, для секретарів – семінарів.
Автор намагався відповісти в процесі дослідження на такі запити:
1. Яким чином необхідно реформувати систему правової освіти населення за умов становлення інформаційного суспільства в Україні?
2. Чи позначиться поступова деградація інституту сім’ї на суспільних відносинах і якою мірою зазначений процес має бути врахований правовою освітою населення?
3. Чи доцільно і далі підтримувати інфраструктуру шкіл, зокрема на селі, чи створювати принципово нові освітньо-виховні центри з новітніми інформаційними технологіями як базовими?
4. Якими мають бути пріоритети соціалізації молодої людини за інформаційної доби, її виховання, становлення як особистості, громадянина, патріотично налаштованої людини?
5. Яким чином стрімкі, динамічні глобалізаційні впливи позначаються на системі національного правового виховання та освіти, пріоритетах її розвитку?
Доведено, що в системі правової освіти населення особлива роль покладається на світоглядний цикл дисциплін, завданням якого є формування своєрідного „інформаційно-культурного універсалізму”, забезпечення здатності людини адаптуватись до обставин швидкоплинного світу, перебігу ситуації в єдності її змістовних, функціональних, рольових та статусних ознак. При цьому автор свідомо обмежився вивченням впливу на процеси соціалізації особистості лише формальних, пов’язаних з освітою, факторів – дошкільних навчальних закладів, загальноосвітньої школи, вищих закладів освіти, закладів культури, виховних організацій, неформальних факторів – клас, групи однолітків, сім’я, а також засобів масової інформації в їхньому макровимірі – країно–, суспільно– та державотворчому сенсах. Тоді як мегафактори соціалізаційного впливу на людину – космос, планета, світ, макро- (етнос) та мезофактори (тип поселення, субкультура тощо) залишились поза предметом дослідження.
Дисертант наголошує на необхідності: а) розробки світоглядно-теоретичних засад правової ідеології українського суспільства як засобу з‘ясування сутності та призначення правової освіти населення у вітчизняному освітньому та інформаційному просторі, підпорядкування повсякденних завдань її діяльності стратегічним, перспективним цілям і пріоритетам процесу соціальних змін, формування України як правової, демократичної, суверенної держави: б) створення національних телекомунікаційних мереж; в) розробки національної програми інформатизації системи правової освіти населення та її структурних компонентів – навчальних закладів, а на її основі – цільових програм інформатизації та механізмів їх реалізації з урахуванням наукових, інформаційних і навчально-освітніх можливостей закладів правової освіти.
У зв’язку з вищевикладеними обставинами, як стверджує автор, важливого значення набувають питання формування відкритої, демократичної моделі управління правовою освітою населення, її організаційно-методичного та фінансового забезпечення. Складові елементи механізму забезпечення такої моделі дисертант вбачає в її транспарентності, запровадженні модульно-кредитної системи атестації й оцінювання знань слухачів, її децентралізації шляхом, зокрема, поступового утвердження регіональної самодостатності, функціонування відповідно до нормативно-правових вимог Болонського процесу з перспективою інтеграції до європейського освітнього простору. Водночас управління правовою освітою населення не виключає у разі такої необхідності застосування владно-регулюючих і примусових заходів, що спрямовані на правове забезпечення ефективності її функціонування.
З цією метою, доводить автор дослідження, доцільно законодавчо визначити компетенцію та повноваження вихідної ланки системи правової освіти населення – навчального закладу, його ліцензування й акредитації, перевірки та контролю діяльності з тим, щоб він міг функціонувати на засадах освітнього самоврядувального органу.
Важливі завдання перед Міністерством юстиції України постають і щодо внормування діяльності закладу правової освіти населення, так само як і системи правової освіти загалом, передусім шляхом прийняття відповідного закону.
Дисертант наголошує на значущості врахування в процесі правової освіти населення моральних засад функціонування суспільства, єдності права і моралі, характеру їхньої взаємодії – контрадикторної, суперечливої чи гармонійної та їх впливу на правову поведінку. А в більш широкому плані – забезпечення реалізації, здійснення правом своїх основних функцій – гуманістичної, виховної, пізнавальної, оцінної, регулятивної й охоронної, глибинною підвалиною яких має бути подолання правового нігілізму, формування правоповаги як цінності, як вихідної установки особистості, як своєрідного результату правоосвітньої діяльності.
Аналізуючи комплекс освітніх нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, дисертант наголошує, що більшість з них, на жаль, не працює. Причина цього явища полягає, у тому числі, в низькій правовій культурі населення. Звідси, і завдання: Міністерству юстиції України та Академії правових наук України доцільно взяти безпосередню участь у правовому всеобучі населення, перевести зусилля в практичну площину – формування правової культури населення країни як складової соціотехнокультури, принаймні в частині, що кореспондується з підготовленим проектом Загальної концепції правової реформи в нашій країні. Саме правова культура, окрім свого прямого призначення – духовного розвитку суспільства, має суттєво посилити інтелектуальний потенціал нації в контексті становлення інформаційного суспільства, спроможна поєднати ефективність нових технічних систем з сучасними технологіями, поєднати науку й освіту, науку і соціальну практику, науку і виробництво. А це означає, що Академія правових наук України має брати активну участь у формуванні світогляду людини, її світобачення та світовідношення, сприяти визначенню свого місця в системі суспільних відносин відповідно до власних переконань, знань і умінь, ціннісних орієнтацій, правової ситуації в країні.
Зазрілим є питання внормування низки питань, що постали в контексті забезпечення повноцінного функціонування системи правової освіти окремого закону.
Актуальним є питання підготовки Концепції правової освіти громадян України, розробки ідеології правової освіти населення нашої країни.
Фінансове забезпечення правової освіти, окрім державних джерел, має враховувати особливості її функціонування в ринковому середовищі шляхом надання відповідних платних освітніх послуг та їх можливого експорту (розробка освітніх програм, участь у спільних міжнародних проектах, конференціях, круглих столах, симпозіумах тощо), державної підтримки залучення та стимуляції благодійної допомоги, зокрема меценатських і спонсорських коштів, допомоги фізичних та юридичних осіб, інвестиційних внесків тощо.
Завдання повноцінного функціонування правової освіти населення значною мірою пов’язуються з налагодженням співробітництва, об’єднанням зусиль державних органів і громадських організацій.
Вартими уваги є пропозиції щодо впровадження в громадську свідомість, правове виховання випробуваних часом та перевірених практикою життя правових аксіом, принаймні, в частині, що пов’язуються з активізацією правових стимулів як своєрідних спонукань до законослухняної поведінки, поваги до права, прав і свобод людини тощо. Так само в системі правової освіти населення мають знайти своє місце правові обмеження як засоби стримування протиправної поведінки, охорони і захисту суспільства тощо, різновидом яких є встановлені законом вибочі обмеження.
Система правової освіти населення спроможна існувати як цілісний структурний елемент вітчизняної освіти як соціального інституту, доводить дисертант, лише за умов її утвердження як безперервного навчально-виховного процесу, формування мережі просвітніх закладів для різних соціальних та вікових груп.
Дослідження, що здійснене, дає змогу констатувати про доцільність виокремлення галузі права – педагогічної юриспруденції, що дасть змогу, з одного боку, приділити належну увагу питанням методичного забезпечення навчального процесу, а з іншого, – розглядати навчальний процес як єдину систему, складовою частиною якого є, поза сумнівом, і правова освіта населення. Не менш важливі завдання постають і в контексті забезпечення його психолого-педагогічного управління.
Отже, автор дисертаційного дослідження стверджує, що подальше вдосконалення правової освіти населення має здійснюватись за такими напрямами:
а) нормативно-правове врегулювання статусу органів юстиції, що займаються питаннями правової освіти населення;
б) визначення кола їхніх повноважень, місця та ролі, структурно-функціонального призначення в системі правової освіти населення;
в) визначення органів правової освіти, її підсистеми як складової органів виконавчої влади.
Реалізація викладених пропозицій, науково обґрунтованих положень щодо нормативно-правового забезпечення системи правової освіти населення дасть змогу більш ефективно здійснювати державну правову політику в її основних пріоритетах – захисті прав і свобод людини та громадянина, формуванні правової держави і громадянського суспільства, утвердженні принципів верховенства права.
Правова освіта населення України обґрунтована як навчальна дисципліна в єдності її змістовних, функціональних та навчально-методичних складових.
Правова освіта населення побудована як єдиний цілісний курс, що підпорядковується принципам дистанційної освіти: конкретності викладу матеріалу, його інтерактивності, гнучкості, модульності та систематичності контролю.
До переваг дистанційної форми навчання можна також віднести можливість суб’єкта навчання „працювати” в авторському режимі – відповідно до рівня індивідуальної підготовки, матеріально-технічного чи технологічного забезпечення, темпу навчання тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеева С. М. Возможности и проблемы развития интернет-образования [Электронный ресурс] / С. М. Авдеева. – Режим доступа: http: // www.center.fio.ru /vio
2. Аграновская Е. В. Правовая культура как фактор укрепления социалистического образа жизни: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теория и история государства и права; история политических и правовых учений” / Е. В. Аграновская. – М., 1982. – 16 с.
3. Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доповідей та наукових повідомлень наук. конф. молодих вчених та аспірантів / М. І. Панов (ред.); Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2000. – 112 с.
4. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія / А. М. Алексюк. – К.: Либідь, 1998. – 358 с.
5. Алексюк А. М. Принцип, закономірність, закон у педагогіці / А. М. Алексюк // Радянська школа. – 1980. – № 12. – С. 31 – 35.
6. Андрейцев В. І. Сучасна правнича наука та освіта: на шляху до Болонського процесу / В. І. Андрейцев // Вища школа. – 2005. – № 3. – С. 36 – 54.
7. Андрусишин Б. І. Кадри для освітньої галузі: проблеми підготовки / Б. І. Андрусишин // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія: Економіка і право. – 2005. – Вип. 2. – С. 96 – 105.
8. Андрусишин Б. І. Методика викладання шкільного курсу „Основи правознавства”: Курс лекцій / Б. І. Андрусишин, А. М. Гуз. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 2005. – 162 с.
9. Андрущенко В. П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 11 – 17.
10. Андрущенко В. П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2001. – № 2. – С. 7 - 10.
11. Андрущенко В. Формування конституційної свідомості молоді / В. Андрущенко // Освіта України. – 1996. – № 16. – С.3 – 7.
12. Антидопінгова конвенція (ETS № 135) від 16 листопада 1989 р. / Рада Європи // Офіційний вісник України. – 2006. – № 9. – Ст. 590.
13. Антонова С. Г. Информационная культура личности: Вопросы формирования / С. Г. Антонова // Высшее образование в России. – 1994. − № 1. – С. 82 – 89.
14. Антонова С. Г. Информационное мировоззрение: К вопросу о сущности определения понятия / С. Г. Антонова // Проблемы информатизации культуры: Сб. статей. – Вып. 3. – М., 1996. – С. 23 – 26.
15. Антонюк О. Нація / О. Антонюк // Етнократологічний словник: Енцикл.-довід. слов. / За ред. О. В. Антонюка та ін. – К.: МАУП, 2007. – 456 с.
16. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія: Навч. посібник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів / Н. В. Артикуца; Національний ун-т „Києво-Могилянська академія”. Центр інноваційних методик правничої освіти. – К.: Стилос, 2004. – 277 с. – (Серія „Правнича лінгвістика”).
17. Артикуца Н. В. Мова права: метод. комплекс навч. дисципліни для студентів Київського ун-ту права / Н. В. Артикуца. – К.: Вид-во Київського ун-ту права, 2002. – 50 с.
18. Артикуца Н. В. Юридична термінологія: метод. комплекс навч. дисципліни / Н. В. Артикуца. – К.: Вид-во Київського ун-ту права, 2002. – 92 с.
19. Атоян О. М. Селянська правосвідомість в історико-правовій реальності 1917 – 1921 років (на прикладі повстанського руху на чолі з Нестором Махном): автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / О. М. Атоян. – К., 2008. – 40 с.
20. Афанасьев В. Г. Человек и управление обществом / В. Г. Афанасьев. – М.: Политиздат, 1997. – 253 с.
21. Ашхотов О. Г. Современное представление об использовании технических средств обучения в учебном процессе [Электронный ресурс] / О. Г. Ашхотов, И. Б. Ашхотова. – Режим доступа - // http: www.for.ua.com
22. Балакірєва О. М. Оцінка можливостей розвитку в Україні програм профілактики ВІЛ в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків / О. М. Балакірєва (наук. керівник проекту), М. Ю. Варбан, О. О. Яременко та ін. – К.: Центр „Соціальний моніторинг”, 2003. – С. 87
23. Барановский В. Ф. Духовность личности: социальный механизм развития / В. Ф. Барановский. – К.: КИ ВВС, 1995. – 168 с.
24. Бачинин В. А. Социология: Три курса лекций студентам-юристам / В. А. Бачинин. – Х.: Консум, 2003. – 576 с.
25. Бердичівська М. Українська технічна освіта: криза профорієнтації [Електронний ресурс] / М. Бердичівська // Європейський освітній портал – 8 лютого 2009 р. – Режим доступу: http://www.eu-edu.org/news/info/177
26. Бесчастний В. Правопорядок як фундаментальний ресурс розвитку сучасного суспільства / В. Бесчастний, Г. Гребеньков // Віче. – 2009. – № 6. – С. 4 – 5.
27. Бистрик Г. Поняття правових форм діяльності держави: теоретико-методологічні аспекти аналізу / Г. Бистрик // Юридична Україна. – 2009. – № 12. – С. 142 – 149.
28. Богачов С. В. Правова освіта на Львівщині (за матеріалами виїзного засідання Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення) / С. В. Богачов // Право України. – 2005. –№ 8. – С. 140 – 143.
29. Богачов С. В. Державі потрібні висококваліфіковані юристи / С. В. Богачов // Право України. – 2005. - № 11. – С. 150 - 153.
30. Богачов С. В. Роль правової освіти у приведенні змісту прав та свобод засуджених до міжнародних стандартів / С. В. Богачов // Право України. – 2006. – № 8. – С. 127 – 134.
31. Богачов С. В. Новини міністерства / С. В. Богачов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 6 (92). – С. 92 – 94.
32. Богачов С. В. Про стан та завдання щодо правової просвіти громадян у сфері виборчого законодавства / С. В. Богачов // Бюлетень Міністерства юстиції України. –2009. – № 12 (98). – С. 118 – 127.
33. Богомаз Т. Уроки физкультуры: не во вред, а во благо [Электронный ресурс] / Т. Богомаз, П. Тесленко // Газета „ТВ ПЛЮС” – 13 ноября 2008 р. – Режим доступа: http://tvplus.dn.ua/pg/news/14/full/id=3497
34. Богуш А. М. Дошкільна освіта / А. М. Богуш // Енциклопедія освіти / За ред. В. Г. Кременя. – К.: Юрінком Інтер", 2008. – С. 237 – 238.
35. Боер В. М. Правовая информированность и формирование правовой культуры личности (вопросы теории): автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теория и история права и государства; история правовых учений” / В. М. Боер. – М., 1993. – 16 с.
36. Бойко А. М. Виховуємо громадянина і професіонала: теорія та досвід / А. М. Бойко, П. Г. Шемет. – Полтава: ВАТ „Вид-во „Полтава”, 2003. – 404 с.
37. Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти / Я. Я. Болюбаш. – К.: ВВП „Компас”, 1997. – 96 с.
38. Бородін Є. І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 – 2004 рр.): Монографія / Є. І. Бородін. – Дніпропетровськ: Герда, 2006. – 472 с.
39. Бушанський В. Імідж країни – завдання загальнонаціонального масштабу / В. Бушанський, А. Зленко // Віче. – 2009. – № 15. – С.15 – 17.
40. Вища освіта в Україні / В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін.; за ред. В. Г. Кременя, С. М. Ніколаєнка. – К.: Знання, 2005. – 176 с.
41. Вища освіта і наука – найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку / Відп. за випуск М. Ф. Степко. – К., 2005. – 115 с.
42. Вища освіта в Україні: Збірник законодавчих і нормативних актів: (відповідає офіц. текстові) / Упоряд. Ю. В. Паливода. – К.: Паливода А. В., 2009. – 252 с.
43. Волга Л. Освіта має відповідати запитам сьогодення / Л. Волга // Урядовий кур’єр. – 2003. – 27 серпня. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish
44. Володько В. М. Індивідуалізація та диференціація навчання і виховання / В. М. Володько // Гуманітарні науки. – 2001. – № 1. – С. 54 – 65.
45. Володько В. М. Нормативне забезпечення індивідуалізації процесу навчання у вузі / В. М. Володько // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 61 – 66.
46. Воробьев Г. Г. Молодежь в информационном обществе / Г. Г. Воробьев. – М.: Наука, 1990. – 187 с.
47. Воронина Т. Перспективы образования в информационном обществе [Электронный ресурс] / Т. Воронина. - Режим доступа: – http: www.for.ua.com/.
48. Воронова І. В. Правоповага як ціннісне явище громадянського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / І. В. Воронова. – Х., 2006. – 20 с.
49. Вострокнутов Л. Д. Генезис і розвиток правових норм в галузі фізичної культури і здорового способу життя українського народу: від звичаєвого права до законодавства початку ХХ століття: автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / Л. Д. Вострокнутов. – Х., 2003. – 20 с.
50. Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге ХХІ века / Б. Л. Вульфсон. – М.: Изд-во УРАО, 1999. – 208 с.
51. Галай А. Шляхи впровадження курсу юридичної клінічної освіти у навчальний процес вищих навчальних закладів України / А. Галай // Право України. – 2009. - № 1. – С. 16 – 21.
52. Герасимова Е. Майбутнє свідомості людини в умовах домінування віртуальної реальності / Е. Герасимова // Вища освіта України. – 2003. – № 3. – С. 107 – 112.
53. Гетьман І. В. Концепція правового спілкування: зміст, витоки, перспективи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / І. В. Гетьман. – Х., 2006. – 20 с.
54. Гетьман-П’ятковська І. А. Право та мораль: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / І. А. Гетьман-П’ятковська. – К., 2007. – 20 с.
55. Гетьман-П’ятковська І. А. Право та мораль як засоби соціального регулювання // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів міжнародної наукової конференції (м. Косів Івано-Франківської обл., 24 – 29 січня 2005 р.) / І. А. Гетьман-П’ятковська . – Вип. 6. – К.: 2005. – С. 51 – 56.
56. Гилинский Я. И. Девиантность и социальный контроль в России (ХІХ –ХХ вв.): тенденции и социологическое осмысление / Я. И. Гилинский. – СПб.: СПбФ ИС РАН, 2000. – 308 с.
57. Голобуцький О. П. E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути / О. П. Голобуцький. – К.: ЗАТ „Атлант UMS”, 2001. – 102 с.
58. Головин С. Н. Правовое образование и воспитание учащихся учреждений начального профессионального образования: автореф. дисс. на соиск. ученой степени канд. пед. наук: спец. 13.00.01 „Общая педагогика, история педагогики и образования” / С. Н. Головин. – М., 2001. – 18 с.
59. Головні причини та наслідки кризових явищ в Україні у 2008 – 2009 роках, охорона здоров’я [Електронний ресурс] // Саммит: дискуссионный клуб. – 14 апреля 2009 р. – Режим доступу: www.dc-summit.info
60. Головченко В. В. Виховання правове / В. В. Головченко // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.Шемшученко (відп. ред) та ін. – Т.1: А-Г. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1998. – С. 411.
61. Головченко В. В. Правове виховання учнів, молоді: питання методології і методики / В. В. Головченко, Г. І. Неліп, М. І. Неліп. – К.: Наукова думка, 1993. – 157 с.
62. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко, А. Потьомкін // Право України. – 2006. – № 4. - С. 100 - 103.
63. Головченко В. В. Теоретические вопросы эффективности правового воспитания: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теория и история государства и права; история политических и правовых учений” / В. В. Головченко. – К., 1982. – 19 с.
64. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави / І. Голосніченко // Право України. – 2005. – № 4. – С. 23 – 26.
65. Гончаренко С. У. Методика навчального предмета / С. У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / Голов. ред. В. Г. Кремінь; Акад. пед. наук України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 494 – 497.
66. Гончаренко С. У. Методологія / С. У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / Голов. ред. В. Г. Кремінь; Акад. пед. наук України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 498 – 500.
67. Гончаренко С. У. Педагогіка / С. У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / Голов. ред. В. Г. Кремінь; Акад. пед. наук України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 635 – 637; Педагогическая энциклопедия. – Т. 3. – М., 1966. – С. 281.
68. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права / Л. Горбунова // Право України. – 2006. – № 4. – С. 154 – 159.
69. Горлова И. И. Информационная культура и проблемы культурной политики / И. И. Горлова // Проблемы информационной культуры: Сб. статей. – М., 1994. – С. 90 – 102.
70. Грачев Г. В. Психология манипуляций в условиях политического кризиса / Г. В. Грачев // Общественные науки и современность. – 1997. – № 34. – С. 106 – 114.
71. Гриценчук О. О. Формування громадянської свідомості (Європейський аспект) / О. О. Гриценчук // Рідна школа. – 2002. – № 10. – С. 8 – 9.
72. Громадянське суспільство як здійснення свободи: центральносхідноєвропейський досвід / За ред. А. Карася. – Львів: Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка, 1999. – 384 с.
73. Грушко В. С. Основи здорового способу життя / В. С. Грушко. – Тернопіль: Астон, 1999. – 368 с.
74. Губерський Л. В. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти / Л. В. Губернський, В. П. Андрущенко. – К.: „МП Леся”, 2008. – 516 с.
75. Губерський Л. В. Культура. Ідеологія. Політика / Л. В. Губерський, В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
76. Гуржій А. М. Інформаційні технології в освіті / А. М. Гуржій // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник. – Вип. ІІ. – К.: ІЗМН, 1998. – С. 5 – 11.
77. Давыдов Г. П. Основы правового воспитания учащихся общеобразовательной школы / Г. П. Давыдов. – М.: Педагогика, 1976. – 324 с.
78. Дамирли М. А. Право и история. Эпистемологические проблемы: Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового сознания / М. А. Дамирли. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 2002. – 454 с.
79. Дамірлі М. А. Предметна сфера історико-правового пізнання: традиції й оновлення (епістемологічний аналіз): автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / М. А. Дамірлі. – Х., 2005. – 38 с.
80. Демиденко Т. М. Інформаційна культура сучасного вчителя: Навчальний посібник / Т. М. Демиденко. – Черкаси: Черкас. держ. ун-тет ім. Б. Хмельницького, 2003. – 96 с.
81. Денисов В. Н. Програма курсу „Права людини” для учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів / В. Н. Денисов, П. А. Рабінович, В. С. Семенов, І. Б. Ксенко, Л. Г. Заблоцька // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1998. – № 19. – С. 2 – 25.
82. Державна національна програма „Освіта”: „Україна ХХІ століття”. – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
83. Державна національна програма „Освіта”: Україна ХХІ століття // Освіта. – 1993. - №№ 44 – 46. – С.3 – 13.
84. Державна національна програма „Освіта”: Україна ХХІ століття: Дошкільне виховання // Дошкільне виховання. – 1994 . - № 2. – С.3 – 8.
85. Деякі студенти медичних вузів незадоволені реформами [Електронний ресурс] // Прес-служба Міністерства охорони здоров’я України – 18 квітня 2005 р. – Режим доступу: http://www. moz.gov.ua/ua/ main/press4.200.
86. Джинчарадзе Н. Г. Інформаційна культура особи: формування та тенденції розвитку (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня д-ра філос. наук: спец. 09.00.03 „Соціальна філософія та історія філософії” / Н. Г. Джинчарадзе. – К., 1997. – 45 с.
87. Джинчарадзе Н. Г. Інформаційна культура: Монографія / Н. Г. Джинчарадзе. – К.: ТОВ „Видавництво „Українські пропілеї”, 1999. – 147 с.
88. Дидактика // Педагогическая энциклопедия. – Т. 1. – М.: „Сов. Педагогіка”, 1964. – С. 726.
89. Дистанционное обучение / Под ред. Е. С. Полат. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 192 с.
90. Дмитрієнко Ю. М. Становлення і розвиток синергетики української правосвідомості – нового прогресивного напряму досліджень актуальних проблем теорії та історії держави і права / Ю. М. Дмитрієнко // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип.41. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2008. – С. 23.
91. Долгова А. И. Правовое воспитание несовершеннолетних / А. И. Долгова, А. П. Кожевникова, А. М. Медведев. – М.: Знание, 1977. – 92 с.
92. Дробноход М. І. На шляху становлення: освіта ХХІ століття / М. І. Дробноход // Рідна школа. – 1995. – № 4. – С. 13 – 16.
93. Дудаш Т. І. Право розуміння: герменевтичне дослідження: автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / Т. І. Дудаш. – Львів, 2008. – 16 с.
94. Дьоміна О. С. Формування правової культури студентської молоді в умовах сучасного українського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / О. С. Дьоміна. – К., 2007. – 20 с.
95. Евплова Н. Ю. Правовое сознание молодежи: автореф. дисс. на соиск. ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теория и история государства и права; история политических и правовых учений” / Н. Ю. Евплова. – Волгоград, 2000. – 21 с.
96. Енциклопедія освіти / Голов. ред. В. Г. Кремінь; Акад. пед. наук України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
97. Євтушенко Г. І. Удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку освіти в умовах реформування економіки (на прикладі Київської області): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук: спец. 08.10.01 „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” / Г. І. Євтушенко. – К., 1999. – 18 с.
98. Желанова С. А. Правовая культура личности: автореф. дисс. на соиск. ученой степени канд. филос. наук: спец. 09.00.03 „Социальная философия и история философии” / С. А. Желанова. – Саратов, 1995. – 23.
99. Железняк Н. А. Правові та організаційні форми діяльності міністерства юстиції України у здійсненні державної правової політики (теоретичні та практичні питання): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / Н. А. Железняк. – К., 2005. – 21 с.
100. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права / В. Е. Жеребкин. – К.: Вища школа, 1976. – 150 с.
101. Жеребкин В. Е. Оценочные понятия права (Текст лекции) / В. Е. Жеребкин. – Х.: МВ и ССО УССР: Харьк. юрид. ин-т, 1976. – 16 с.
102. Жилінкова І. П