ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Зозуля Ігор Вікторович

УДК 342.951[351.74+65.011.8](477)

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ
МВС УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
Бандурка Олександр Маркович,
Заслужений юрист України,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ – 2011

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП…………………………………………………………………... 4

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТА РЕФОРМУВАННЯ ……………………..

19
1.1. Стан проблеми, поняття, зміст і сутність реформування системи органів МВС України…………………………………….
19
1.2. Особливості реформування системи органів МВС України в контексті адміністративно-правової реформи………………….
33
1.3. Органи внутрішніх справ України: зв’язок між змістом і формою в сучасних умовах………………………………………..
50
1.4. Адміністративно-правовий статус суб’єктів реформування системи органів внутрішніх справ України ……………………..
81
Висновки до розділу 1…………………………………………….. 101

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ……..

104
2.1. Системологічні аспекти, стратегія, тактика та принципи управління реформуванням системи органів МВС України……
104
2.2. Концептуальне забезпечення реформування ОВС і правоохоронної системи сектору безпеки України.……………..
122
2.3. Відомче супроводження концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України…………………...
145
2.4. Оптимізація структури Концепції реформування системи органів МВС України та упорядкування напрямків її реформування………………………………………………………

177
Висновки до розділу 2……....…………………………………….. 195

РОЗДІЛ 3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ …….

200
3.1. Конституційні основи реформування системи органів МВС України та формування нових правовідносин з населенням……
200
3.2. Законодавча та нормопроектна практика реформування системи органів МВС України………………….............................
229
3.3. Нормативно-правові засади реформування Положення про Міністерство внутрішніх справ України…………………………
242
3.4. Реалізація норм права з призначення вищого керівництва системи МВС України як елемента її реформування……... …....
263
Висновки до розділу 3…………………………………………….. 273

РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ ТА ЇХ ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ……………………………………………………………

277
4.1. Реструктуризація Міністерства внутрішніх справ України як шлях його реформування …………………………………........
277
4.2. Організаційно-правові заходи з реформування центрального апарату МВС України……………………………...
283
4.3. Реформування територіальних у областях і транспортних підрозділів та міськрайлінорганів системи МВС України………
318
4.4. Досвід реформування базових сфер забезпечення діяльності системи МВС та органів внутрішніх справ України...
335
4.4.1. Нормативно-правові засади діяльності та реформування Державної автоінспекції в системі органів МВС України………
335
4.4.2. Місцева міліція як об’єкт реформування в системі органів МВС України……………………………...........................
364
4.4.3. Реформування відомчої освіти як складової реформування системи органів МВС України……………………………………..
375
Висновки до розділу 4…………………………………………….. 392

ВИСНОВКИ……………………………………………………………. 396
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………. 409
ДОДАТКИ……………………………………………………………….

ВСТУП

Актуальність теми. Органи внутрішніх справ України сьогодні є одним із найбільших правоохоронних органів держави, що призначені для захисту прав і свобод людини і громадянина. Разом із тим, система органів МВС України все ще має багато невирішених проблем, пов’язаних із невідповідністю їх діяльності саме міжнародним стандартам захисту прав людини, каральною спрямованістю, дублюванням функцій з іншими правоохоронними органами, громіздким центральним апаратом, незадовільним організаційно-правовим і кадровим забезпеченням їх діяльності. До МВС України та системи його органів, що з 1996 року за Постановою Кабінету Міністрів України № 456 знаходяться в стані реформування, застосовувані з того часу з метою їх удосконалення заходи постійно отримували численні невдачі, що прямо пов’язується тільки з відсутністю їх належного наукового обґрунтування.
Невдалими виявилися й спроби з розроблення нової концепції реформування, якими з 2005 року переймалися як декілька комісій при Президентові України, так і МВС України. Не обґрунтованими виявилися стратегія, тактика, програма, план, сценарій реформування, негативно проявилась відсутність ідеології, методології та відповідного нормативно-правового забезпечення процесу реформування, та й визначення самого поняття «органи внутрішніх справ».
Загальні проблеми реформування та діяльності системи органів МВС України тісно пов’язані з проблемами становлення наукового напрямку адміністративно-правового реформування, провідниками та дослідниками якого, зокрема, є В. Б. Авер’янов, О. М. Бандурка, О. О. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, І. П. Голосніченко, Є. В. Додін, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, Є. В. Курінний, Р. С. Мельник, В. Ф. Опришко, О. І. Остапенко, І. М. Пахомов, В. П. Пєтков, Д. В. Приймаченко, О. П. Рябченко, В. К. Шкарупа, М. М. Тищенко, Х. П. Ярмакі та ін.
Окремі питання з розвитку проблеми реформування системи органів МВС України та поліцейських зарубіжних структур, у тих чи інших ракурсах досліджували М. І. Ануфрієв, В. С. Венедіктов, С. М. Гусаров, В. С. Гуславський, В. О. Заросило, Д. П. Калаянов, О. М. Клюєв, В. В. Ковальська, В. В. Конопльов, О. П. Коренєв, М. В. Корнієнко, С. О. Кузніченко, А. М. Куліш, М. Н. Курко, К. Б. Левченко, О. А. Мартиненко, Н. П. Матюхіна, О. М. Музичук, О. В. Негодченко, С. В. Пєтков, Г. О. Пономаренко, О. Ю. Синявська, Ю. Ф. Кравченко, В. І. Фелик, М. Ю. Фролов. Вказані та інші вчені зробили вагомий внесок у розвиток адміністративного права взагалі та в удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ, зокрема.
Разом із тим, аналіз наукових робіт з проблем реформування системи органів МВС України дозволяє вважати, що при наявності значного позитиву їх змісту певні недоліки містяться у відсутності єдиного комплексного підходу до вирішення найбільш значущих проблем реформування та діяльності як ОВС, так і міністерства в цілому, оскільки носять постановочний характер і здебільшого відносяться до початкового, першого етапу реформування системи органів МВС України, коли йшлося тільки про інтуїтивний пошук його напрямків і шляхів. Тобто, у висвітленні лише окремих складових питань, але в цілому без спроби виходу на їх об’єднуючий доктринальний рівень, оскільки, наприклад, неможливо розробляти стратегію реформування ОВС України без розуміння її системної сутності та зв’язку з іншими правоохоронними органами держави, а також без уяви про базові принципи побудови тієї ж концепції реформування або теоретичного обґрунтування досі відсутньої національної моделі міліцейської (поліцейської) організації.
Ретельний аналіз сучасних проблем реформування діяльності системи органів МВС України стосовно її регулюючого нормативно-правового забезпечення не провадився – будь-які підстави та обставини, що можуть мати відношення до теоретичних засад реформування діяльності ОВС України, досі не систематизовані, не аналізувалися та не отримали належного теоретичного й практичного розвитку. Це свідчить, що заплановане удосконалення нормативно-правового забезпечення та засобів управління безпекою людини, суспільства і держави шляхом подальшого розвитку правоохоронної системи держави сьогодні все ще унеможливлено без вирішення актуальної наукової проблеми – розробки теоретико-методологічних засад реформування системи органів МВС України, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з пп.6, 29, 43 (Реформування органів внутрішніх справ в умовах правової реформи) Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.; пункти 13.18, 13.28, 13.47, 16.15 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років, затвердженого наказом МВС України № 347 від 29.07.2010 р.; пункти 3.1, 3.3, 6.2, 9.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр.; Планів науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2008–2010 роки.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського міжнародного університету 28.08.2008 р. (протокол № 1).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність, зміст та особливості теорії і практики реформування системи органів МВС України і на цій основі виробити адміністративно-правові засади означеного реформування, а також пропозиції та рекомендації щодо його удосконалення.
Відповідно до поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
– охарактеризувати стан проблеми, поняття, зміст і сутність реформування системи органів МВС України;
– визначити особливості реформування системи органів МВС України в контексті адміністративно-правової реформи;
– встановити зв’язок між змістом і формою органів внутрішніх справ України в сучасних умовах;
– з’ясувати адміністративно-правовий статус суб’єктів реформування системи органів внутрішніх справ України;
– визначити системологічні аспекти, стратегію, тактику та принципи управління реформуванням системи органів МВС України в сучасних умовах;
– обґрунтувати засади концептуального забезпечення реформування ОВС і правоохоронної системи сектору безпеки України;
– охарактеризувати відомче супроводження концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України;
– виробити шляхи оптимізації структури концепції реформування системи органів МВС України та упорядкування напрямків її реформування;
– виявити конституційні основи реформування системи органів МВС України та формування нових правовідносин з населенням;
– окреслити законодавчу та нормопроектну практику реформування системи органів МВС України;
– уточнити нормативно-правові засади реформування Положення про Міністерство внутрішніх справ України;
– з’ясувати практику реалізації норм права з призначення вищого керівництва системи МВС України як елемента її реформування;
– встановити сутність реструктуризації Міністерства внутрішніх справ України як шляху його реформування;
– окреслити організаційно-правові заходи з реформування центрального апарату МВС України;
– виявити особливості реформування територіальних у областях і транспортних підрозділів та міськрайлінорганів системи МВС України;
– охарактеризувати досвід реформування базових сфер забезпечення діяльності системи МВС та органів внутрішніх справ України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реформування системи органів МВС України.
Предметом дослідження є теорія і практика реформування системи органів МВС України: адміністративно-правові засади.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, вибір яких визначався метою та завданнями дисертаційного дослідження з урахуванням його об’єкта та предмета. Для вирішення поставлених завдань дослідження використані загальнонаукові методи пізнання: історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний, статистичний, соціологічний та інші методи пізнання процесів і явищ.
Історико-правовий метод використано при дослідженні основних і допоміжних нормативно-правових актів, які закладали правову основу діяльності та реформування системи органів МВС України (розділи 1–4), зокрема, при визначені складу суб’єктів реформування системи органів МВС України (підрозділ 1.4), а також встановленні: конституційних засад сприйняття Українського народу за Конституцією України як побудника реформування системи органів МВС України (підрозділ 3.1); законодавчої та нормопроектної практики реформування системи органів МВС України (підрозділ 3.2) та відомчого супроводження концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України (підрозділ 2.3); нормативно-правових підвалин трансформації Положення про МВС України у забезпеченні реформування системи органів внутрішніх справ (підрозділ 3.3); реалізації норм права з призначення вищого керівництва системи МВС України як елемента її реформування (підрозділ 3.4); нормативно-правових засад діяльності та реформування ДАІ та місцевої міліції (пункти 4.4.1, 4.4.2); базових засад концептуальної політики реформування системи органів МВС України – центрального апарату МВС України та територіальних у областях і транспортних підрозділів та міськрайлінорганів системи МВС України (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3); реформування відомчої освіти (пункт 4.4.3).
Порівняльно-правовий метод дозволив врахувати в ході дослідження тенденції розвитку відповідного законодавства в Україні та державах, що належать до близьких правових систем, зокрема, встановити зв’язок між змістом і формою в сучасних умовах органів внутрішніх справ України (підрозділ 1.3); визначені особливості реформування системи органів МВС України в контексті адміністративно-правової реформи (підрозділ 1.2) та ін. За допомогою формально-логічного та системно-структурного методів досліджено та удосконалено теоретико-методологічні засади реформування системи органів МВС України, зокрема, встановлені системологічні аспекти розбудови теоретичних засад реформування системи органів МВС України та визначені стратегія, тактика та принципи управління реформуванням системи органів МВС України (підрозділ 2.1); концептуальне забезпечення реформування ОВС і правоохоронної системи сектору безпеки України (підрозділ 2.2); оптимізована структура концепції реформування системи органів МВС України та упорядковані напрямки її реформування (підрозділ 2.4) та ін. Використання статистичного та соціологічного методів дозволило здійснити аналіз стану, проблем, поняття, змісту і сутності реформування системи органів МВС України (підрозділ 1.1); визначити конституційні основи реформування системи органів МВС України та формування нових правовідносин органів внутрішніх справ України з населенням (підрозділ 3.1) та ін.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих і відомчих нормативно-правових актах, що визначають правові засади організації, діяльності та реформування системи органів МВС України. У ході дисертаційного дослідження було також використано законодавство ряду держав романо-германської правової сім’ї та досвід реформування поліції країн учасниць та партнерів ОБСЄ. Інформаційну та емпіричну основу дисертації становлять узагальнення практичної діяльності та реформування органів внутрішніх справ України, довідкові видання, статистичні та інші матеріали.
Обсяг узагальнених теоретичних і практичних матеріалів дозволяє стверджувати про вірогідність, достовірність і наукову обґрунтованість результатів дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права дослідити адміністративно-правові засади теорії і практики реформування системи органів МВС України та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. В результаті проведеного дослідження вироблено теоретико-методологічні засади означеного реформування, а також пропозиції та рекомендації щодо його реалізації, сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
– запропоноване нове розуміння понятійного наукового апарату теоретико-методологічних та адміністративно-правових засад реформування системи органів МВС України, зокрема, реформування системи органів МВС України визначене як комплекс заходів, спрямованих на приведення системи органів МВС України у відповідність до законодавчо визначеного стану і впровадження в її діяльність інноваційних правоохоронних технологій; органи внутрішніх справ – як структурний елемент (формування) державної правоохоронної організації, в складі системи Міністерства внутрішніх справ України призначений для виконання внутрішньодержавної (у тому числі поліцейської) функції захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення громадського порядку і безпеки та боротьби зі злочинністю; методологія реформування – як характеристика компонентів наукового дослідження процесу реформування системи органів МВС України (об’єкта, предмета, аналізу, завдань тощо), сукупність необхідних засобів та послідовність заходів з її реформування;
– розроблено за видом відношення до процесу реформування системи органів МВС України перелік основних суб’єктів реформування, визначені їх основні повноваження та компетенції. Такими є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, центральні органи виконавчої влади України, включаючи МВС України, інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, громадяни України та об’єднання громадян;
– обґрунтовано, що реформування системи органів МВС України має проводитись в інтересах посилення захисту прав і свобод людини і громадянина. Конституція України є моделюючим диспозитивним регулятором суспільних паритетних відносин, зокрема, між Українським народом і правоохоронними органами, представником яких є МВС України, які можна розглядати як віддалену модельну (конституційну) форму відносин;
– обґрунтовано, що в якості національної моделі поліцейської організації органів внутрішніх справ України треба прийняти континентально-європейську модель поліцейської організації та закласти рекомендований тип моделі поліцейської організації в Україні в Концепцію реформування системи органів внутрішніх справ України;
удосконалено:
– розуміння сутності, що з огляду на стан сьогоднішнього функціонування політичної та адміністративно-правової системи держави найбільш прийнятним шляхом розвитку системи органів МВС України є тільки реформування, а не модернізація чи трансформація. Автором запропонована поетапна реалізація реформування системи органів МВС України;
– обґрунтованість встановлення єдиної прийнятної в демократичному суспільстві форми нормалізації загальногромадських відносин між міліцією і населенням та між населенням і міліцією – співробітництва на засадах партнерства. Основою налагодження партнерських стосунків між міліцією та населенням у часи реформування системи МВС України є виявлення та окреслення взаємних інтересів щодо такого партнерства. Мета дійсного партнерства міліції з населенням під час реформування системи МВС України вбачається в об’єднанні ресурсів і досвіду кожної зі сторін щодо забезпечення безпеки, захисту прав, свобод і інтересів суспільства;
– твердження, що регулятивною нормативно-правовою політикою МВС України щодо реформування власної системи є цілеспрямована діяльність Міністерства з регулювання суспільних відносин в галузі організації і функціонування власної системи та їх удосконалення шляхом нормативно-правового забезпечення;
– розуміння механізму реформування Положення про Міністерство внутрішніх справ України, як основного нормативно-правового акту, що регулює його діяльність стосовно до потреб реформування системи органів МВС України, громадянського суспільства та політичної еліти. Реорганізація Положення про Міністерство внутрішніх справ України 1992, 1994, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2006 і 2011 років була пов’язана з потребою в його внутрішньому удосконаленні і тільки частково вплинула на реальне реформування системи МВС України;
– твердження, що МВС України за період 1994–2000 років стало набувати певних структурованих ознак, а після 2000-го року – тільки ірраціональних ознак. Недостатня структурна раціональність та організаційна функціональність підрозділів центрального апарату МВС України впливає на його здатність у сьогоднішньому вигляді виступати спрямівником реформування системи ОВС;
дістали подальшого розвитку:
– пропозиція піддати аналізу розроблені супутні щодо інших правоохоронних органів концепції їх реформування та перезатвердити їх після розробки єдиної Концепції реформування правоохоронної системи України. Потребує перегляду також загальна державна політика у сфері правопорядку та боротьби зі злочинністю, в тому числі, й стосовно положень Закону України «Про основи національної безпеки України». Слід прийняти комплекс законів, базовим в якому є Закон України «Про правоохоронну систему України». Потребує ретельного аналізу також міжнародна практика існування видів поліції – національної, військової та фінансової – та прийняття остаточного рішення про можливість її застосування в Україні. Привести українську нормативно-правову базу щодо діяльності ОВС до узагальнених європейських норм, зокрема, Рекомендацій Ради Європи;
– позиція, що головна вимога Концепції розвитку Міністерства внутрішніх справ 1996 року – використання внутрішніх ресурсів і нереалізованих можливостей системи МВС України – була проігнорована. У Міністерстві відсутнє єдине, науково обґрунтоване, внутрішньовідомче бачення стратегії та тактики реформування. Жодні плани щодо заходів із реформування системи органів МВС України не можуть передувати досі відсутнім концепції, програмі або сценарію реформування;
– поняття, що квінтесенцією формування позитивного іміджу системи органів МВС України та успіху у її реформуванні є викорінення наявних негативних рис їх діяльності та зміна відношення міліції до населення, а не населення до міліції. Треба перейти у формуванні іміджу працівника системи органів МВС України на системні засади. Пропонується створення більш широкої Концепції соціального партнерства в Україні, де поряд із завданням і метою, досвідом інституту партнерства, нормативно-правовою базою відобразити й принципи формування інституту партнерства «правоохоронних органів та суспільства (громади)» й «суспільства та правоохоронних органів».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових питань розвитку системи органів МВС України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в наукову діяльність Київського міжнародного університету від 21.01.2011 р., № 380/01–11);
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів, які регулюють діяльність системи органів МВС України (урядова телеграма підкомітету Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 17.07.2008 р., № 8/1302 89 17/7 1750);
– у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність діяльності системи органів МВС України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність Головного управління МВС України в Харківській області від 15.09.2010 р.);
– у навчальному процесі – матеріали дисертації знайдуть застосування при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Правоохоронні та судові органи», «Управління в ОВС»; вони вже використовуються у ході проведення занять з дисципліни «Адміністративне право» та при підготовці навчально-методичних комплексів названої дисципліни, яка викладається в Юридичному інституті КиМУ (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Київського міжнародного університету від 25.01.2011 р., № 012).
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права; всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Нові наукові результати дисертації отримані дисертантом особисто. В роботах, написаних у співавторстві, особистий внесок дисертанта полягає у наступному: в колективній монографії «Проблеми реформування системи МВС України» автором розроблено вступ, розділи: 1, 4, 5, 7; § 6.5; додатки Є, Ж (обсяг 4,8 д.а.); в колективному навчальному посібнику «Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ України» в розділі 13 дисертантом розкриті особливості порядку та умов надання грошової допомоги працівникам ОВС (обсяг 0,4 д.а.).
В індивідуальній монографії «Теорія і практика реформування системи МВС України» вступ та §§ 2.1–2.2, 4.3 і 6.3.2 як такі, що частково містять матеріали, опубліковані у співавторстві, не належать особисто дисертанту.
Крім того, дисертантом підготовлено та опубліковано у співавторстві статті: «Нотатки на шляху до реформування системи Міністерства внутрішніх справ України: нові технології і нові пріоритети» (автором надано аналіз стану системи МВС України та основні проблеми, що потребують реформування), «Реформування системи МВС України: час реформ другого покоління» (автором обґрунтована потреба розподілу процесу реформування на етапи, а також досліджені особливості перебігу реформування в цей період), «Професіоналізм працівника на терезах реформування системи МВС України» (автором обґрунтована теза, що професіоналізм працівників є головною складовою реформування системи органів МВС України), «Правоохоронні технології як об’єкт інноваційної діяльності» (автором удосконалено розуміння правоохоронних технологій як об’єкта інноваційної діяльності в правоохоронній галузі), «Деякі концептуальні проблеми реформування правоохоронної системи України» (автором надане правове підґрунтя нагальних концептуальних проблем реформування правоохоронної системи держави), «Експертна оцінка Радою Європи діяльності органів внутрішніх справ України: розумна достатність чи можливість розвитку?» (автором надані рекомендації щодо розрізнення модернізаційного та реформаційного режимів діяльності системи МВС, скорішої розробки сценарію діяльності керівництва відомства з організації його реформування).
Також дисертантом в співавторстві опубліковані матеріали виступів на конференціях: «Концептуальне забезпечення діяльності та реформування органів внутрішніх справ України», «Ефективне вирішення проблем реформування системи МВС України як першочергова державна потреба», «Реформування системи МВС України як засіб забезпечення конституційних прав і свобод громадян», в яких автором обґрунтована важливість концептуального забезпечення реформування та потреба у реформуванні як заході удосконалення механізму забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.
У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки дисертантом було оприлюднено та схвалено на 21 науково-практичній конференції державного та міжнародного рівня: «Проблеми формування професійного ядра органів внутрішніх справ» (Алмати, Республіка Казахстан, 2003 р.), «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів» (Київ, 2004 р.), «Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави» (Одеса, 2004 р.), «Сучасні правові проблеми українського державотворення» (Біла Церква, 2005 р.), «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2005 р.), «Реформування поліції в Центральній та Східній Європі» (Харків, 2005 р.), «Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки» (Харків, 2006 р.), «Світовий досвід підготовки поліцейських та його впровадження в Україні» (Дніпропетровськ, 2006 р.), «Трудове право України в контексті європейської інтеграції» (Харків, 2006 р.), «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007 р.), «Організаційно-правові засади управлінської діяльності ОВС в умовах Європейської інтеграції» (Одеса, 2007 р.), «Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки» (Івано-Франківськ, 2007 р.), «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (Сімферополь, 2008 р.), «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2009 р.), «Розвиток державності й права в Україні: реалії та перспективи» (Сімферополь, 2009 р.), «Від громадянського суспільства – до правової держави» (Харків, 2009 р.), «Юридична осінь 2009 року» (Харків, 2009 р.), «Теорія та практика забезпечення якісного управління у сфері діяльності Міністерства внутрішніх справ» (Київ, 2009 р.), «Актуальні проблеми діяльності ОВС з охорони громадського порядку» (Дніпропетровськ, 2010 р.), «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (Сімферополь, 2010), «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2010), а також на теоретичних семінарах і засіданнях кафедр адміністративного права та процесу, адміністративної діяльності ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ і Київського міжнародного університету.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії «Теорія і практика реформування системи МВС України», вступ та §§ 2.1–2.2, 4.3 і 6.3.2 якої частково містять матеріали, опубліковані у співавторстві; колективній монографії «Проблеми реформування системи МВС України», де дисертанту особисто належать вступ та розділи 1, 4–5, 7 і § 6.5, додатки Є, Ж; а розділи 2–3, 6 і 8, додатки В, Г написані у співавторстві; колективному навчальному посібнику «Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ України», де дисертантом розділ 13 написано у співавторстві; у 60 (54 одноосібних, 6 у співавторстві) наукових статтях у фахових журналах та збірниках наукових праць, а також 21 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 469 сторінок (основного тексту – 408 сторінок). Список використаних літературних джерел складається із 549 найменувань і займає 61 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – удосконалення адміністративно-правових засад теорії і практики реформування системи органів МВС України. В результаті проведеного дослідження вироблено теоретико-методологічні засади означеного реформування, пропозиції та рекомендації щодо його удосконалення, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети, основними з яких є:
1. Розроблена та обґрунтована структура дослідження, що найбільш повно відображає сутність наукової проблеми, єдність комплексного підходу щодо вирішення найбільш значущих проблемних питань реформування системи органів МВС України, та містить: основні витоки та актуалізацію проблеми реформування системи органів МВС України; конститутивні засади та базове нормативно-правове забезпечення реформування системи органів МВС України; практику реформування ключових напрямків організації та діяльності системи органів МВС України, зокрема, центральний апарат, територіальні у областях і транспортні підрозділи та міськрайліноргани, ДАІ та місцева міліція, відомча освіта; теоретичні засади реформування системи органів МВС України.
2. Показано, що більшість систем органів внутрішніх справ країн колишнього Радянського Союзу за останні десятиріччя були піддані реформуванню. Найбільш успішною за досягнутими позитивними результатами виявилась реформа в Грузії. Найменш результативними – реформи ОВС в Російській Федерації та Україні.
Реформування аналогічних правоохоронних поліцейських структур в країнах Центральної та Східної Європи у той же період часу через невідкладну потребу демократизації суспільства, як супровідний та обов’язковий її елемент, набуло значного успіху. Аналогічна ситуація щодо набутого успіху зі становленням сучасних правоохоронних поліцейських структур склалася і в країнах Західної Європи та Сполучених Штатах Америки, нинішніх якісних ознак яких було досягнуто роками, шляхом скоріше плавної модернізації та трансформації, ніж реформування. Разом із тим, наявна суттєва різниця між зазначеними країнами та Україною (як державою з перехідною економікою, нестійкою політичною системою, приналежністю до певної правової сім’ї, менталітетом, високим рівнем корупційності, занепалим правосуддям тощо) накладає свої особливості на темпи та перебіг реформування системи органів МВС України.
3. Встановлено, що базова Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, прийнята Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.1996 р. № 456, у повній мірі містила цілком достатній для того часу комплекс заходів із реформування, що дозволило би при їх невідкладному виконанні сформувати якісно новий, більш результативний та ефективний правоохоронний орган, максимально наближений до середніх (принаймні за тодішнім рівнем) зразків світових поліцейських правоохоронних структур. Однак нехтування держави інтересами МВС України – а в цілому й суспільства – шляхом недостатнього фінансування та матеріально-технічного забезпечення, анулюванням соціальних преференцій, втягуванням ОВС і ВВ МВС України в політичні сварки, волюнтаристським втручанням як у структуру, так і діяльність системи тощо призвела до того, що в цілому стан системи органів МВС України залишився майже на тому самому рівні розвитку, що й раніше, а процес реформування набув негативних рис. Майже все, що сьогодні має відношення до реформування системи органів МВС України, більше схоже на системну імітацію реформування ОВС, ніж на реформування системи, і до того ж посилюється відсутністю належного наукового обґрунтування вжитих заходів.
4. Розроблено та удосконалено понятійний науковий апарат, зокрема, запропоновано вважати об’єктом реформування систему органів МВС України, предметом реформування – форми та методи діяльності системи органів МВС України; основою реформування системи органів МВС України – інтереси Українського народу, а сам Український народ – побудником реформування; місією реформування – співробітництво з населенням на засадах партнерства; пріоритетом реформування – вироблення професіоналізму працівника; метою реформування – удосконалення системи органів МВС України, її ефективну та результативну діяльність, відповідність очікуванням людини, суспільства та держави; стратегічним завданням реформування – профілактичне зниження рівня злочинності; тактичним завданням реформування – зменшення витрат на людські ресурси, скорочення часу реагування на правопорушення, підвищення службової віддачі працівників.
Реформування системи органів МВС України визначене як комплекс заходів, спрямованих на приведення системи органів МВС України у відповідність до законодавчо визначеного стану і впровадження в її діяльність інноваційних правоохоронних технологій; теорія реформування системи органів МВС України – як сукупність наукових положень щодо явищ і закономірностей в галузі реформування системи органів МВС України, побудованих шляхом логічного узагальнення досвіду та суспільної практики, що дозволяють розуміти сутність реформування системи органів МВС України. Це комплекс знань, поглядів та ідей, що пояснюють порядок і правила, шляхи, кінцеву мету, стратегію та тактику, технології реформування системи органів МВС України; практика реформування системи МВС України – як сукупність таких, що напрацьовані тривалим досвідом, підходів і дій, що здійснюються працівниками органів державного управління та системи МВС України при вирішенні завдань її реформування; методологія реформування – як характеристика компонентів наукового дослідження процесу реформування системи органів МВС України (об’єкта, предмета, аналізу, завдань тощо), сукупність необхідних засобів та послідовність заходів з її реформування.
5. Доведено, що з огляду на стан сьогоднішнього реформування політичної та адміністративно-правової системи держави, а також через перманентну кризу системи органів МВС України найбільш прийнятним шляхом розвитку системи органів МВС України є тільки реформування, а не модернізація чи трансформація. Запропонована поетапна реалізація реформування системи органів МВС України: підготовка системи органів МВС до реформування, розгортання проекту та впровадження реформування з врахуванням можливостей адаптування цього процесу до зміни умов.
6. Підтверджено, що сьогодні такою, що відповідає забезпеченню національної безпеки України, є потреба комплексної розробки доктрини правоохоронної організації держави, подальшим розвитком якої слугували би в тому числі й проаналізовані концепції розвитку її складових. При цьому констатується порушення методології розробки розглянутих концепцій реформування правоохоронних органів. Головна вимога Концепції розвитку Міністерства внутрішніх справ 1996 року – використання внутрішніх ресурсів і нереалізованих можливостей системи МВС – була проігнорована. Тому саме сьогодні слід знову вернутися до неї тепер вже в Проекті Концепції реформування системи органів МВС України.
У Міністерстві відсутнє єдине, науково обґрунтоване, внутрішньовідомче бачення стратегії та тактики реформування. Жодні плани щодо заходів із реформування системи органів МВС України не можуть передувати досі відсутнім концепції, програмі або сценарію реформування. Бездоганне виконання Концепції реформування системи МВС України є обов’язком як держави, так і Міністерства.
7. Запропоновано піддати аналізу розроблені супутні щодо інших правоохоронних органів концепції їх реформування та перезатвердити їх після розробки єдиної Концепції реформування правоохоронної системи України. Потребує перегляду також загальна державна політика у сфері правопорядку та боротьби зі злочинністю, в тому числі, й стосовно положень Закону України «Про основи національної безпеки України». Прийняти, узгодивши з чинним законодавством, комплекс законів, базовим в якому був би Закон України «Про правоохоронну систему України».
Потребує ретельного аналізу також міжнародна практика існування названих видів поліції – національної, військової та фінансової – та прийняття остаточного рішення про можливість її наступного застосування в Україні. Слід привести українську нормативно-правову базу щодо діяльності ОВС до узагальнених європейських норм, зокрема, Рекомендацій Ради Європи.
8. Обґрунтована рекомендація в якості Національної моделі поліцейської організації органів внутрішніх справ України прийняти континентально-європейську модель поліцейської організації та закласти рекомендований тип моделі поліцейської організації в Україні в Концепцію реформування системи органів внутрішніх справ України. Задля упорядкованості структурної організації МВС України розглянути доцільність існування у системі МВС України органів внутрішніх справ із статусом подвійного або особливого підвідомчого підпорядкування.
Під оптимізацією структури Концепції реформування системи органів МВС України запропоновано вважати доведення цього процесу до стану, що забезпечує досягнення цілей реформування відповідно до вимог, які висуваються населенням, керівництвом держави та міністерства до сучасних органів внутрішніх справ України в умовах обмежених ресурсів, часу та зусиль.
Показано, що пріоритетним щодо розробки та затвердження концепції реформування є напрямок реформування правоохоронних органів сектору безпеки держави, системно об’єднаних за функціональним (щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави) принципом як найбільш орієнтований на функціональне призначення – забезпечення захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
9. Розроблено за видом відношення до процесу реформування системи органів МВС України перелік основних суб’єктів реформування, визначені їх основні повноваження та компетенції. Так, Президент України, як головний суб’єкт забезпечення реформування системи ОВС України: здійснює керівництво процесом реформування системи органів МВС України, вносить до Верховної Ради України для першочергового розгляду пов’язані з ним законопроекти; Верховна Рада України: формує законодавчу базу, спрямовану на реалізацію реформування системи ОВС України, здійснює відповідний парламентський контроль; Кабінет Міністрів України: забезпечує реалізацію реформування системи ОВС України, за мірою необхідності затверджує плани заходів на її виконання; Рада національної безпеки і оборони України: координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з реалізації реформування системи ОВС України, вносить Президентові України пропозиції з його уточнення та ресурсного забезпечення; центральні органи виконавчої влади України, включаючи МВС України: в межах своїх повноважень забезпечують виконання завдань щодо реалізації реформування системи ОВС України; інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування: забезпечують вирішення питань, що стосуються реалізації реформування системи ОВС України, віднесених законодавством до їхньої компетенції, а також громадяни України та об’єднання громадян.
Встановлено, що особлива роль у реформуванні системи органів МВС України відводиться створюваним при Президентові України за п.28 ч.1 ст.106 Конституції України спеціальним консультативним, дорадчим та іншим допоміжним органам і службам, останнім з яких ще донедавна була Комісія з розроблення проекту нової Концепції реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України, створена за Указом Президента України «Про заходи щодо реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України» від 20.03.2008 р. № 245/2008. Крім того, до питань реформування залучені Адміністрація (Секретаріат у 2005-2010 рр.) Президента України та Головна служба з питань діяльності правоохоронних органів.
Також важливе місце у Верховній Раді України шостого скликання здійснює Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, який можна вважати головним у парламенті з питань реформування системи МВС України. Специфіка його діяльності в цьому напрямку свідчить про його все ще не реалізовані наявні законотворчі резерви.
МВС України у реформуванні власної системи органів приймає участь шляхом як залучення з боку керівництва держави до обговорення тих чи інших проблем із напрямку реформування, так і через висунення власних розробок і пропозицій, в тому числі, й в законодавчій галузі; шляхом постійної реорганізації внутрішньої структури знаходиться у стані пошуку оптимальних рішень побудови власної системи. Разом із тим, у цьому напрямку є ще багато недоліків і прогалин, що потребують свого виправлення, належного наукового обґрунтування та прийняття відповідальних заходів.
10 Обґрунтовано, що реформування системи органів МВС України проводиться в інтересах Українського народу. Конституція України є моделюючим диспозитивним регулятором суспільних паритетних відносин, зокрема, між Українським народом і правоохоронними органами, представником яких є МВС України, які можна розглядати як віддалену модельну (конституційну) форму відносин. Ліквідація існуючої різниці між «конституційною моделлю» і «реальною моделлю» відносин і є метою реформування системи органів МВС України, а різниця між цими моделями – змістом діяльності з наближення існуючої системи органів МВС України до конституційно закладених норм, а фактично – й завданням із реформування системи органів МВС України.
11. Визначена закономірність встановлення єдиної прийнятної в демократичному суспільстві форми нормалізації загальногромадських відносин між міліцією і населенням та між населенням і міліцією – співробітництва на засадах партнерства. Основою налагодження партнерських стосунків між міліцією та населенням у часи реформування системи МВС України є виявлення та окреслення взаємних інтересів щодо такого партнерства. Мета дійсного партнерства міліції з населенням під час реформування системи МВС України вбачається в об’єднанні ресурсів і досвіду кожної зі сторін щодо забезпечення безпеки, захисту прав, свобод і інтересів суспільства. Партнерство як нова місія реформованої міліції реально відображає єднання населення і міліції та сприяє побудові громадянського суспільства в Україні. Тому належить перегляду існуюче поняття «взаємодія міліції і населення» (яке сьогодні скоріше є тільки «відносинами міліції і населення») як узагальнююче та невідповідне понятійним нормам рівноправності суб’єктів виникаючих між ними взаємин, прав і обов’язків, що є суттєвим під час реформування системи МВС України у налагодженні рівноправних відносин міліції з населенням.
12. Встановлено, що квінтесенцією формування позитивного іміджу системи органів МВС України та успіху у її реформуванні є викорінення наявних негативних рис їх діяльності та зміна відношення міліції до населення, а не населення до міліції. Треба перейти у формуванні іміджу працівника системи органів МВС України на системні засади. Пропонується створення більш широкої Концепції соціального партнерства в Україні, де поряд із завданням і метою, досвідом інституту партнерства, нормативно-правовою базою відобразити й принципи формування інституту партнерства «правоохоронних органів та суспільства (громади)» й «суспільства та правоохоронних органів».
13. Доведено, що регулятивною нормативно-правовою політикою МВС України щодо реформування власної системи є цілеспрямована діяльність Міністерства з регулювання суспільних відносин в галузі організації і функціонування власної системи та їх удосконалення шляхом нормативно-правового забезпечення. При цьому наявні нормотворчі ініціативи науковців належним чином досі не систематизовані; нормотворча діяльність МВС України з реформування власної системи й сьогодні не виходить за межі організаційно-штатних змін переважно центрального апарату; відмічається постійна інформаційна закритість внутрішнього відомчого нормативного правового регулювання. Визначена низька дієвість і результативність заходу МВС України з оприлюднення у 2006 році висунутих законопроектів, в тому числі, й з реформування, та зацікавленості громадськості в їхньому обговоренні.
14. Встановлено, починаючи з 1972 року, механізм трансформації Положення про Міністерство внутрішніх справ України, як основного нормативно-правового акту, що регулює його діяльність стосовно до потреб реформування системи органів МВС України, громадянського суспільства та політичної еліти. Так, із 2000 року МВС України набуло більшої залежності від Кабінету Міністрів України та новий статус головного (провідного) органу у системі центральних органів виконавчої влади, якому підпорядковані правоохоронні органи, що «формують і реалізують державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань».
Реорганізація Положення про Міністерство внутрішніх справ України 1992, 1994, 1999, 1999/2, 2000, 2001, 2002, 2003, 2003/2, 2004 і 2006 років була пов’язана з потребою в його внутрішньому удосконаленні і частково вплинула на реальне реформування системи МВС України. Позначений ще з 1992 року обов’язок принаймні активної участі Міністерства в удосконаленні та реорганізації системи фактично так і залишився належним чином не реалізованим, якщо не вважати за такі окремі реорганізаційні заходи зі створення окремих підрозділів або введення нових завдань, як зв’язок Положення про МВС України з практикою реформування системи. Встановлено, що Положення про Міністерство внутрішніх справ України в період 2006-2007 років було засобом вирішення політичних спорів керівництва держави щодо набуття владних повноважень над системою МВС України.
15. Встановлено, що МВС України за період 1994–2000 років стало набувати певних структурованих ознак, а після 2000-го року – тільки ірраціональних ознак. Центральний апарат МВС України за структурою претендує на певну завершеність, але в чинному вигляді він не може запропонувати вирішення проблем реформування системи органів МВС України – нововведені структури повинні пройти випробування часом на раціональність, функціональність та доцільність.
Останні реорганізаційні зміни в структурі Центрального апарату МВС України (переважно з найменування підрозділів) неможливо віднести до реформаторських, а тільки до реструктуризації, оскільки вони не змінюють ні саму структуру, ні відносини, що склалися в системі органів внутрішніх справ. Структурні зміни в територіальних підрозділах МВС України у областях торкнулись здебільшого тільки уточнення назв тих чи інших підрозділів.
Організаційна функціональність центрального апарату МВС України – це відповідність системної організації її функціональному призначенню, «функціональний зріз» нормативно закладеної спроможності центрального апарату МВС України виконувати покладені на нього завдання, так звана «функціональна якість». Організаційна функціональність є характеристикою центрального апарату МВС України, структура якого має «вибудовуватися» тільки під його функції. Структура центрального апарату МВС України в останні часи постійно перетерплює необґрунтованих змін; подана на схемі сайту ДЗГ МВС України його блочна структура з-за відсутності будь-яких зв’язків не дозволяє її вважати функціональною.
Задовільною організаційну функціональність центрального апарату МВС України можна буде визнати тільки тоді, коли він набуде правильного функціонального співвідношення центрального апарату та ієрархічно підлеглих йому органів. Відпрацьована часом і практикою сталість конкретної для аналізуємого періоду структури центрального апарату МВС України абсолютно не гарантує назавжди її універсальної функціональності. Сьогодні можна стверджувати про недостатню структурну раціональність, «функціональну якість» та організаційну функціональність підрозділів центрального апарату МВС України, що впливає на його здатність у такому вигляді виступати спрямівником реформування системи ОВС.
Особливе значення має реформування територіальних у областях і транспортних підрозділів та міськрайлінорганів системи МВС України. Вважаємо суттєвим резервом оптимізацію організаційно-штатної структури МВС України за рахунок середньої управлінської ланки – ГУМВС, УМВС, УМВСТ як надлишкової, що переважно виконує дублюючі управлінські та звітні функції.
16. Доведено, що чинна нормативна правова база, що супроводжує діяльність ДАІ МВС України, є недосконалою. Вона потребує систематизації, перегляду та спрощення відповідно до призначення Інспекції. Край негативним прикладом реформування системи органів МВС України ОВС було необґрунтоване «експериментування» з Державною автоінспекцією у 2005 році. Сьогодні доцільною є розробка окремої самостійної Концепції реформування Державної автоінспекції.
17. Встановлена закономірність, що попри певних наявних переваг, безпосереднім поводом для повсюдної ліквідації місцевої міліції стали постійне скорочення видатків Держбюджету за рахунок місцевої міліції та неузгодженість принципів її підпорядкування центральній владі та органам місцевого самоврядування. Створення місцевої міліції можна розглядати обов’язковим технологічним заходом у реформуванні системи органів МВС України, оскільки воно вплітається в єдину ткань загальної концепції реформування відомства. В усьому світі існування місцевої (муніципальної) міліції визнано доцільним, тому прийняття рішення про відновлення місцевої міліції можливе тільки після винайдення як сталих шляхів її фінансування, так і перегляду її організаційно-правового забезпечення.
18. Доказано, що прогалини в системі відомчої освіти і виховання майбутніх працівників нерозривно пов’язані з системою кадрового забезпечення МВС України як кінцевим споживачем освітніх послуг. Держава та керівництво МВС України не виважено вирішують й відомчу потребу у ВНЗ, не маючи державного стандарту вищої освіти за усіма спеціальностями, за якими проводиться підготовка спеціалістів. При цьому затверджуються наказом МВС України від 15.03.2006 р. № 263 Концепція розвитку системи освіти МВС України та Програма реформування системи освіти МВС України, яка має містити визначення мети підготовки майбутнього фахівця. Запропоновано привести Програму реформування системи освіти МВС України в її окремих частинах у відповідність чинному Закону України «Про вищу освіту» та Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ 1996 року, а також істотно доопрацювати структуру, завдання та зміст окремих положень Програми.
Показана потреба нормативно-правого уточнення визначення відомчої системи освіти МВС України з акцентуванням на державну форму власності підзвітних МВС України і МОН України освітніх органів, закладів і установ.
19. Доведено, що реформа системи органів МВС України, що набуває сьогодні нових якісних ознак, споріднена і нерозривно пов’язана з процесом реформування суспільно-правових та економічних відносин у державі. Нормативно-правові акти щодо діяльності системи МВС України є базовим джерелом побудови сучасної моделі системи органів МВС. Розробка наукових засад теоретичного обґрунтування процесу реформування системи органів МВС України повинна отримати належну підтримку з боку Міністерства щодо системності заходів означеного реформування. Потребує законодавчого визначення установлений порядок прийняття доктрин, концепцій, стратегій, що приймаються задля забезпечення національної безпеки України.
Рішення відносно ключових питань забезпечення національної безпеки України, повинні прийматися усіма суб’єктами забезпечення національної безпеки. Розроблювані концепції реформування правоохоронної системи держави мають вичерпно окреслювати шляхи підвищення ефективності діяльності правоохоронної системи на основі оптимізації її структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення, тобто, відповідати принципам національної безпеки України.
Таким чином, мета дослідження досягнута і всі поставлені часткові завдання вирішені повністю.
Перспективними напрямками подальших досліджень можуть бути, наприклад, більш глибокий аналіз системоутворюючого начала розглянутих нормативно-правових актів Міністерства, уточнення суб’єкта права, сутності та змісту їх регулятивної спрямованості щодо розвитку системи органів внутрішніх справ, а також нормативних засад регулятивного правового впливу, що фактично є другим етапом дослідження практики регулятивної нормативно-правової політики МВС України з проблем діяльності системи та її реформування; функціонально-вартісний аналіз діяльності системи МВС України та організації регулярного надходження експертних висновків про її ефективність та інші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ» : від 24.04.1996 р., № 456.
2. Опришко І. В. Актуальні питання управління органами внутрішніх справ за умов реформування правоохоронної системи України / І. В. Опришко // Наук. вісник Нац. академії внутр. справ України. – 2001. – № 4. – С. 42–47.
3. Зозуля І. Українська нація та її безпека: новий погляд на національну безпеку України / І. Зозуля // Право України. – 2004. – № 5. – С. 141–145.
4. Венедиктов В. С. Нотатки на шляху до реформування системи Міністерства внутрішніх справ України: нові технології і нові пріоритети / В. С. Венедиктов, І. В. Зозуля // Право і безпека. – 2003. – Т. 2. – № 3. – С. 8–18.
5. Кравченко Ю. Ф. Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання): дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Кравченко Юрій Федорович ; Ун-т внутр. справ. – Х., 1998. – 194 с.
6. Реформирование полиции в странах Центральной и Восточной Европы: Процесс и прогресс / [П. Абрахам, Д. Бакрач, А. Бек и др.] ; под ред. М. Капарини, О. Маренина ; предисловие А. Н. Ярмыша. – К. : Задруга, 2005. – 296 с.
7. Матюхіна Н. П. Управління поліцією зарубіжних країни: сучасні підходи та ключові поняття / Н. П. Матюхіна. – Х. : Гриф, 2006. – 301 с.
8. Ebnöther Anja H., Fluri Philipp H. After Intervention: Public Security Management in Post-Conflict Societies – From Intervention to Sustainable Local Ownership / Anja H. Ebnöther, Philipp H. Fluri. – Vienna and Geneva, August 2005. – 422 p.
9. O’Neill W. Police Reform and Human Rights / O’Neill W. // A Hurist Document. – New York, July 2004.
10. ODECD. Security System Reform and Governance. – Police and Good Practice, 2004 (DAC Guidelines and Reference Series).
11. Peake G. Policing the Police: Police reform experience in Kosovo, Southern Serbia and Macedonia / Peake G. – Saferword, 2003.
12. Ball N. Transforming Security Sectors: the IMF and World Bank Approaches / Ball N. // Journal of Conflict, Security and Development. – 2001. – 1.
13. Palmer Kendall L. Police Reforms in Bosnia-Herzegovina: External Pressure and Internal Resistance / Palmer Kendall L. ; in Marina Caparini and Otwin Marenin (eds.). Transforming Police in Central and Eastern Europe. Process and Progress. – Münster : LIT, 2004.
14. Marenin Otwin. Approaches to Police Reform / Paper presented at the IISS/DCAF Workshop on Managing the Context of Police Reform. – Geneva, 24–25 April 2001.
15. Public Security and Police Reform in the Americas / ed. by John Bailey, Lucia Dammert. – Pittsburgh, PA, University of Pittsburgh Press, 2006. – 336 p.
16. Niels A Uildriks. Policing Insecurity: Police Reform, Security, and Human Rights in Latin America Book Description / Niels A Uildriks. – Lexington Books, 2009. – 262 p.
17. Tim Prenzler and Janet Ransley (eds). Police Reform: Building Integrity. – Sydney : Hawkins Press, 2002. – 234 p.
18. Savage Stephen P. Police Reform: Forces for Change / Steve Savage. – Oxford University Press, 2007. – 264 p.
19. Peacebuilding and Police Reform (Cass Series on Peacekeeping) / by Espen Barth Eide, Tor Tanke Holm (ed.). – Routledge, 2000. – 240 p.
20. Степанов О.А. Системная целостность МВД России как фактор обеспечения социальной безопасности личности // Современное право. – 2003. – № 7. – С. 24–26.
21. Зозуля І. В. Сучасні тенденції реформування системи Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації / І. В. Зозуля // Форум права. – 2010. – № 1. – С. 116–125 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-1/10zivcrf.pdf.
22. Лобовский И. М. Рынок консалтинговых услуг: настало время профессионалов / И. М. Лобовский // Управление персоналом. – 2003. – № 5. – С. 7–12.
23. Взаимодействие милиции и населения: К итогам Харьковского эксперимента : науч.-практ. пособие / [авт. колл.: Бандурка А. М., Бек А., Голованова М. В. и др.]. – Х. : Нац. ун-т внутр. дел, 2003. – 288 с.
24. Зозуля І. В. Фінансування МВС України та пов’язані з цим проблеми реформування його системи / І. В. Зозуля // Форум права. – 2007. – № 1. – С.71–89 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-1/07zivris.pdf
25. Зозуля І. В. До професіоналізму працівника системи МВС України / І. В. Зозуля // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. – 2004. – Вип. 28. – С. 493–496.
26. Венедиктов В. С. Реформування системи МВС України: час реформ другого покоління / В. С. Венедиктов, І. В. Зозуля // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – № 1. – С. 63–69.
27. Кравченко Ю. Громадський контроль зробить діяльність міліції «прозорою» / Кравченко Ю. // Іменем закону. – 09.01.1998. – № 1–2.
28. Кравченко Ю. Ми підійшли до радикальних реформ / Кравченко Ю. // Іменем закону. – 23.01.1998. – № 4.
29. Обертинський О. Олександр Бевз: «Скорочення має піти на користь міліції» / Обертинський О. // Іменем закону. – 27.02.1998. – № 9.
30. Звернення міністра внутрішніх справ генерал-лейтенанта міліції М. В. Білоконя до працівників органів внутрішніх справ України // Іменем закону. – 03.10–09.10.2003. – № 41.
31. Слово до еліти // Іменем закону. – 03.10-09.10.2003. – № 41.
32. Міністр внутрішніх справ Микола Білоконь: «Наша політика – працювати на народ. Наша мета – соціальний комфорт громадян» // Іменем закону. – 03.10–09.10.2003. – № 41.
33. Погана думка про міліцію нею заслужена? // Іменем закону. – 10.10–16.10.2003. – № 42.
34. Венедіктов В. С. Проблеми реформування системи МВС України : монографія / В. С. Венедіктов, І. В. Зозуля. – Ужгород : ВАТ «Патент», 2005. – 216 с.
35. Закріплювати досягнуте // Міліція України. – 1997. – № 1. – С. 5.
36. Зозуля І. В. Досвід України в реформуванні системи Міністерства внутрішніх справ: вимір 2002–2005 років / І. В. Зозуля // Право і безпека. –2005. – Т. 4. – № 6. – С. 62–73.
37. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» : від 16.06.1999 р., № 650/99 // Міліція України. –1999. – № 7–8. – С. 4.
38. Засідання Колегії МВС України // Міліція України. – 2000. – № 5. – С. 4.
39. Зміна назви – не данина моді // Міліція України. – 2000. – № 8. – С. 3.
40. Ящембська І. Міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов: «Робота має бути ефективною, люди – захищені» / Ящембська І. // Форпост. – 2001. – № 5. – С. 2–3.
41. Коляда П. Чим живеш, слідство? / Коляда П. // Міліція України. – 2002. – № 8. – С. 4–5.
42. Обертинський О. Юрій Смирнов: «Думкам працівників низових підрозділів ОВС – особливу увагу!» / Обертинський О. // Міліція України. – 2003. – № 1. – С. 2–3.
43. Валерко В. Храм законослухняності має будуватись чистими руками / Валерко В. // Міліція України. – 2003. – № 1. – С. 10–11.
44. Обертинський О. Повертаємося до людей! / Обертинський О. // Міліція України. – 2003. – № 9. – С. 6–7.
45. Гусаров С. Сергій Гусаров: «Центр ваги наших реформ – інтереси людини» / Гусаров С. // Міліція України. – 2004. – № 5. – С. 6–9.
46. Сахно Ю. Запровадження нововведень у системі МВС триває / Сахно Ю. // Міліція України. – 2005. – № 3. – С. 2–3.
47. Сидоренко О. ДСБЕЗ на передовій захисту економічних інтересів держави / Сидоренко О. // Міліція України. – 2005. – № 7. – С. 4–5.
48. Карпюк Г. Свято справді народної служби / Карпюк Г. // Іменем Закону. – 2006. – № 25. – С. 4.
49. Обертинський О. Управління кращого буття / Обертинський О. // Іменем Закону. – 2006. – № 32. – С. 4.
50. Обертинський О. Міністр внутрішніх справ України Василь Цушко: «Те, чого особливо потребує сьогодні держава, – це спільна робота правоохоронців» / Обертинський О. // Іменем Закону. – 2007. – № 7. – С. 4–5.
51. Чепельська Т. Профспілка у вирі проблем – міліцейських / Чепельська Т. // Іменем Закону. – 2007. – № 16. – С. 8.
52. Венедиктов В. С. Професіоналізм працівника на терезах реформування системи МВС України / В. С. Венедиктов, І. В. Зозуля // Право і безпека. – 2003. – Т. 2. – № 4. – С. 8–17.
53. Шакун В. Коли фінансування міліції набуває кримінологічних ознак / В. Шакун // Голос України. – 18.09.2003. – № 175.
54. Єгорова Е. М. Соціально-психологічні аспекти реформування системи органів внутрішніх справ України / Е. М. Єгорова // Вісник Ун-ту внутр. справ. – 1999. – Вип. 8. – С. 48–51.
55. Бандурка О. М. Національний університет внутрішніх справ: десять років становлення міліцейського вузу нової генерації / О. М. Бандурка // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – Спецвипуск. – С. 3–11.
56. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки / В. Опришко // Право України. – 1998. – № 1. – С. 11–16.
57. Іллічов М. О. Загальні функції посадової особи органів внутрішніх справ України / М. О. Іллічов // Вісник Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 3. – С. 61–66.
58. Пономаренко Г. О. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.07 спец. «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Г. О. Пономаренко; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2008. – 39 с.
59. Негодченко О. В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ: організаційно-правові засади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.07 спец. «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О.В. Негодченко ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 36 с.
60. Синявська О. Ю. Організаційно-правові засади забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.07 спец. «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. Ю. Синявська ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2008. – 42 с.
61. Матюхіна Н. П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.07 спец. «Теорія управління, адміністративне право і процес; фінансове право» / Н. П. Матюхіна ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 37 с.
62. Пелих Н. А. Конституційні засади діяльності міліції України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н. А. Пелих ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 18 с.
63. Капля О. М. Органи внутрішніх справ України в умовах її інтеграції в Європейський Союз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. М. Капля ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2007. – 19 с.
64. Фелик В. І. Реформування служб органів внутрішніх справ, що здійснюють адміністративну діяльність : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / В. І. Фелик ; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. – 17 с.
65. Демиденко В. О. Утвердження і забезпечення конституційних прав та свобод людини й громадянина в діяльності міліції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В. О. Демиденко ; Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2002. – 11 с.
66. Мартиненко О. А. Злочини серед працівників ОВС України: їх детермінація та попередження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. А. Мартиненко ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2007. – 36 с.
67. Фролов М. Ю. Міськрайоргани внутрішніх справ в умовах правової реформи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / М. Ю. Фролов ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 19 с.
68. Ковальська В. В. Міліція в системі правоохоронних органів держави (адміністративно-правові аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.07 спец. «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. В. Ковальська ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2009. – 37 с.
69. Куліш А. М. Правоохоронна система України: адміністративно-правові засади організації та функціонування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.07 спец. «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А. М. Куліш; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2009. – 31 с.
70. Тюріна О. В. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 спец. «Теорія та історія держави і права