ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ДЕРЖАВНИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ГРЕЧАНЮК СЕРГІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ

УДК 343.829

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ДЕРЖАВНИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
Пєтков Валерій Петрович,
заслужений юрист України,
доктор юридичних наук, професор

Ірпінь – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ....................................................... 5
ВСТУП ........................................................................................................... 6
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНОЮ ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СЛУЖБОЮ УКРАЇНИ ………………….........

20
1.1. Теорія взаємодії в управлінні правоохоронними органами................ 20
1.2. Організація взаємодії як вид управлінської технології ....................... 37
1.3. Управлінська діяльність в органах та установах
виконання покарань……………………………………...............................
51
Висновки до розділу………………………………………………………...
95
РОЗДІЛ 2.
ЗМІСТ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ
ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
З ДЕРЖАВНИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ………..

100
2.1. Поняття та сутність взаємодії органів та установ
Державної пенітенціарної служби України з державними та неурядовими інституціями..........................................................................

100
2.2. Правові основи взаємодії органів та установ
Державної пенітенціарної служби України з публічними інституціями..
115
2.3. Міжнародний досвід організації взаємодії
пенітенціарних установ з інституціями
держави та громадянського суспільства…………………………..……….

133
Висновки до розділу………………………………………………………... 148

РОЗДІЛ 3.
ПРОЦЕДУРА ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ
ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
З ДЕРЖАВНИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ………..

151
3.1. Принципи та стадії взаємодії органів та установ
Державної пенітенціарної служби України з державними та неурядовими інституціями............................................................................

151
3.2. Повноваження та управлінська діяльність керівників
органів та установ Державної пенітенціарної служби України
щодо організації взаємодії.............................................................................

167
3.3. Види та форми взаємодії органів та установ
Державної пенітенціарної служби України з державними та неурядовими інституціями............................................................................

196
Висновки до розділу………………………………………………………... 209

РОЗДІЛ 4.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З
ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ…………………………………………..

213
4.1. Проблеми адміністративно-правового забезпечення внутрішньоструктурної взаємодії установ та органів Державної пенітенціарної служби України ....................................................................

213
4.2. Практика управління взаємодією функціональних
підрозділів установ виконання покарань …………………………………
236
4.3. Удосконалення правового забезпечення проведення
органами та установами Державної пенітенціарної служби України спільних заходів з судами та правоохоронними органами України............................................................................................................

269
4.4. Організація взаємодії органів та установ
Державної пенітенціарної служби України з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування ……………………………………….

300
Висновки до розділу………………………………………………………... 327

РОЗДІЛ 5.
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ТА
УСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НЕУРЯДОВИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ…………………....

334
5.1. Організаційно-правові аспекти взаємодії органів та установ Державної пенітенціарної служби України
з неурядовими інституціями………………………………………………..

334
5.2. Шляхи удосконалення організації взаємодії
органів та установ Державної пенітенціарної служби України із засобами масової інформації……………...………......................................

360
Висновки до розділу………………………………………………………... 374

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...
376

ДОДАТКИ…………………………………………………………………..
389

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..
462

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ДПтС України - Державна пенітенціарна служба України;
ДКВС України, кримінально-виконавча служба України – Державна кримінально-виконавча служба України;
КВС – Кримінально-виконавча система України;
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України;
ОВС – органи внутрішніх справ;
МНС України – Міністерство надзвичайних ситуацій України;
УВП – установа виконання покарань;
Виправні установи – кримінально-виконавчі установи, виправні, виховні колонії;
Департамент, ДДУПВП, Держдепартамент – Державний департамент України з питань виконання покарань;
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс України;
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України;
КК України – Кримінальний кодекс України;
КМУ – Кабінет Міністрів України;
ВР – Верховна Рада України;
ЗМІ – засоби масової інформації;
РФ – Російська Федерація, Росія;
США – Сполучені Штати Америки;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
СБУ – Служба безпеки України
ВТК – Виправно-трудовий кодекс;
Мінюст – Міністерство юстиції України;
ДВС - Державна виконавча служба;
PR – public relations;
МОН Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

ВСТУП

Актуальність теми. У складних економічних та соціальних умовах, у яких нині перебуває Україна, особливо важливими постають питання протистояння найнебезпечнішому негативному соціальному явищу – злочинності. Ефективна діяльність в цій царині можлива тільки за умови використання можливостей, сил та засобів усіх правоохоронних органів. Тому важливим, своєчасним та актуальним завданням є розробка нового, науково обґрунтованого механізму взаємодії правоохоронних органів, формування сучасної правової основи, а також запровадження нових форм та напрямків спільної діяльності.
У процесі реформування системи центральних органів виконавчої влади, започаткованого Указом Президента України № 1085/2010, у наслідок реорганізації Державного департаменту України з питань виконання покарань була утворена Державна пенітенціарна служба України. Функціонування системи її органів та установ є частиною державного правоохоронного механізму. Саме на діяльність означених органів та установ покладається важливе завдання з реалізації кримінально-виконавчої політики держави. Взаємодія органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями є одночасно потребою і вимогою для можливості повноцінної діяльності у сфері виконання кримінальних покарань.
Нині, незважаючи на безумовне визнання з боку практичних працівників, державних діячів, представників громадськості актуальності активізації залучення до процесу виконання кримінальних покарань державних та неурядових інституцій, даний процес не знайшов належного відображення в нормативно-правових актах, і через це практика організації взаємодії є малоефективною.
Аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених, які розглядали різні аспекти діяльності, пов’язаної з процесом виконання кримінальних покарань, взаємодії та координації різних правоохоронних органів, засвідчує, що питанням взаємодії як складової управлінської діяльності приділялася достатня увага. Натомість, у наукових роботах, присвячених організації виконання кримінальних покарань, взаємодія розглядається крізь призму залучення громадськості до даного процесу, зовсім не приділяючи управлінським аспектам цього процесу, а в роботах, присвячених взаємодії правоохоронних органів, питання спільної діяльності органів та установ ДПтС України взагалі не досліджувалися. Таким чином, слід відзначити відсутність в адміністративно-правовій науці комплексного підходу до розробки проблем взаємодії органів та установ ДПтС України з публічними інституціями. За таких умов виникла об’єктивна потреба в поглиблених наукових дослідженнях організаційно-правового забезпечення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.
Вагомий науковий внесок у розробку різних аспектів державного управління, адміністративного права та процесу, а також адміністративної діяльності зробили відомі вчені-юристи: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, І.Л. Бородін, І.С. Гриценко, І.П. Голосніченко, Є.О. Дідоренко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, Ю.М. Козлов, В.К. Колпаков, Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Копейчиков, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук‘янець, П.П. Михайленко, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенко, В.І. Олефір, І.М. Пахомов, М.П. Стрельбицький, В.П. Цвєтков, В.І. Шакун, В.О. Шамрай, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа та інші. Наукові напрацювання цих вчених стали теоретичною основою для формування комплексного уявлення про взаємодію різних органів державного управління, а використання розроблених цими вченими наукових постулатів науки адміністративного права, дозволило проводити дослідження проблем взаємодії на науково правильних та об‘єктивно обґрунтованих засадах.
Зважаючи на специфічну природу системи органів та установ ДПтС України, в дослідженні нами ґрунтовно були опрацьовані фундаментальні наукові дослідження з кримінально-виконавчого права, а також комплексу пенітенціарних наук. Слід відзначити наукові роботи: С.С. Алексєєва, Ю.М.Антоняна, Г.П. Байдакова, Л.В.Багрій-Шахматова, Ю.В.Бауліна, І.Г. Богатирьова, О.В. Беци, М.Г.Вербенського, Р.М. Гури, О.М. Джужи, А.П. Закалюка, В.М. Дрьоміна, М.Й. Коржанського, В.О.Корчинського, О.М. Костенка, О.Г. Колба, Є.Д. Лук'янчикова, В.А. Льовочкіна, М.П. Мелентьєва, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, А.А. Музики, В.І. Осадчого, В.П. Пєткова, Г.О. Радова, О.Л. Ременсона, В.М. Синьова, А.Х. Степанюка, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.М. Трубникова, С.Я. Фаренюка, В.І. Шакуна, І.В. Шмарова та інших.
Наукове та практичне значення для розгляду діяльності ДПтС України як правоохоронної структури та її взаємодії мають праці вчених, які займалися проблемами правоохоронної діяльності: Б.І. Бараненка, В.Т. Білоуса, Й.І. Горінецького, С.В. Краснокутського, А.М. Кучук, О.В. Негодченка, П.В. Онопенка, В.П. Пєткова, Т.О. Пікулі, О.П. Рябченко, І.А. Сердюка, О.В. Тюріна, В.Г.Фатхутдінова та інших.
Визначення теоретичних засад взаємодії її принципів, форм та стадій з позицій управління було здійснено за допомогою аналізу наукових праць в галузі менеджменту та управління різними правоохоронними органами. Це, зокрема, роботи: В.М. Анисімкова, О.О. Бандурки, О.М. Бандурки, І.П. Голосніченка, В.О. Заросила, О.І. Коваленка, В.В. Конопльова, Я.Ю. Кондратьєва, Ю.Ф. Кравченка, А.М. Клюєва, Н.П. Матюхіної, Т.О. Мацелик, М.І. Немченка, О.І. Остапенко, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, В.М. Плішкіна, Д.В. Приймаченка, С.В. Присяжного, Д.В.Слинька, В.Д. Сущенка, О.Г. Фролової та інших.
Питанням взаємодії та координації різних правоохоронних органів були присвячені роботи таких учених, як: О.М. Бандурки, В.Т. Білоуса, О.О. Волобуєвої, Д.Г. Заброди, Д.П. Калаянова, В.К. Колпакова, В.А. Круглова, В.В. Лисенка, В.О. Малярової, Т.Є. Мироненко, Ю.С. Назара, І.В. Озерського, І.Л. Олійник, Ю.І. Пивовара, С.В. Продайко, Т.О. Проценка, В.П. Сапальова, О.В. Старченко, К.В. Степаненко, В.Ф. Усенка, В.М. Фесюніна, Л.О. Фещенко, П.В. Цимбала, В.О. Шамрая, І.Р. Шинкаренко та інших.
Окремі питання організаційно-правового забезпечення функціонування та управління установ та органів виконання покарань у своїх роботах розглядали науковці колишнього Радянського Союзу, Російської Федерації та незалежної України: А.А. Аксенов, Р.В. Алієв, Є.Ю. Бараш, О.Г. Боднарчук, В.М. Бризгалов, М.Г. Вербенський, А.О. Галай, О.Г. Гамалій, В.В. Дедюхін, С.В. Зливко, Ф.Г. Канцарін, В.Т. Коломієць, Ф.Т. Кузнецов, М.П. Мелентьєв, М.В. Мендель, М.І. Немченко, В.П. Пєтков, П.Є. Подимов, В.В. Промогайбенко, Г.О. Радов, М.М. Ребкало, В.І. Сєров, Є.Ю. Соболь, І.В. Шмаров, Д.В. Ягунов. Саме в роботах зазначених авторів фрагментарно розглядаються питання взаємодії установ та органів виконання покарань з державними та неурядовими інституціями. А тому їхній ґрунтовний аналіз має особливо важливе значення для дослідження теоретичних та практичних аспектів спільної діяльності установ та органів ДПтС України з державними органами та неурядовими організаціями.
Удосконалення нормативно-правової основи діяльності ДКВС України, що обумовлено необхідністю розвитку, подальшої демократизації, відкритості для громадськості, досягнення рівня міжнародних стандартів пенітенціарної сфери є важливою складовою частиною провадження реформи кримінальної юстиції в Україні, а також правової реформи. Реформування кримінально-виконавчої служби України і приведення її до світових стандартів повинно ґрунтуватися винятково на засадах науковості, а тому постає питання про здійснення глибокого аналізу проблем взаємодії установ та органів ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, вироблення рекомендацій щодо удосконалення цього процесу й оптимізації його нормативно-правового регулювання, що обумовлює актуальність цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження безпосередньо пов’язана із виконанням завдань Указу Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів” та Концепції реформування кримінальної юстиції України і Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008), а також Указу Президента України від 27 жовтня 2009 року № 870/2009 „Про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 вересня 2009 року „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції”.
Тема дисертації затверджена Вченою Радою Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка від 30 грудня 2009 року (Протокол № 5). Уточнена та перезатверджена Вченою Радою Національного університету ДПС України від 22 грудня 2010 року (протокол №4). Вона розглянута координаційним бюро відповідного відділення Академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.
Мета i завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення теоретичних адміністративно-правових засад та практичних механізмів організації взаємодії установ та органів ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій теоретико-методологічного, організаційно-правового та управлінського характеру, спрямованих на підвищення ефективності взаємодії означених суб‘єктів.
Досягнення цієї мети реалізовувалось через постановку і вирішення наступних завдань:
­ розробити концептуальні основи теорії взаємодії в управлінні правоохоронними органами;
­ дати характеристику організації взаємодії як виду управлінської технології в контексті управлінської діяльності спеціальних органів та установ виконання покарань;
­ визначити поняття та розкрити сутність, а також проаналізувати правове регулювання засад взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями;
­ узагальнити зарубіжний досвід організації взаємодії органів та установ виконання покарань з інституціями держави та громадянського суспільства;
­ охарактеризувати процедуру взаємодії (принципи та стадії, а також види, рівні та форми) органів та установ ДПтС України з публічними інституціями;
­ розкрити управлінські та правові засади внутрішньоструктурної взаємодії ДКВС України, також взаємодії підрозділів установ виконання покарань між собою;
­ оцінити крізь призму організаційних відносин практику взаємодії органів та установ ДПтС України з правоохоронними органами та іншими державними органами, які не відносяться до правоохоронних;
­ проаналізувати сучасний стан та особливості організації взаємодії органів та установ ДПтС України з неурядовими інституціями;
­ підготувати пропозиції та рекомендації теоретичного та практичного значення, спрямовані на підвищення належного організаційно-правового забезпечення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері організації і здійснення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.
Предметом дослідження є теорія та практика взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.
Методи дослідження. Методологічну основу становлять положення та висновки загальної теорії пізнання. У дисертації використано праці з проблем філософії, пенітенціарії, теорії держави та права, теорії управління, менеджменту, адміністративного права та процесу, адміністративної діяльності кримінології, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права.
Організація взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями розглядається у взаємозв’язку теорії і практики, що в результаті відповідає вимогам до сучасних комплексних та новітніх наукових досліджень.
З урахуванням комплексного підходу до проведення дослідження у роботі були використані такі методи: формально-догматичний, історичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий, системно-структурний аналіз та статистичні.
За допомогою історичного методу було з‘ясовано становлення концептуальних положень взаємодії як однієї із функцій управлінської науки, а також окремих кримінально-виконавчих явищ, які стосуються питань налагодження співпраці з інститутами держави та громадянського суспільства (підрозділи 1.1., 1.2, 1.3., 2.1).
Формально-догматичний метод став основою для дослідження концептуальних засад, а також процедури взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, наукового опрацювання нормативно-правових актів, формування визначень в цій царині і розкриття їхньої сутності (підрозділи 1.1., 1.3., 2.1., 3.1., 3.2.,3.3).
Використання соціологічних та статистичних методів дало можливість сформувати комплексне, об‘єктивне та реальне уявлення про існуючий стан функціонування системи органів та установ ДПтС України, проаналізувати правозастосовну практику та з‘ясувати позиції персоналу ДКВС України (підрозділи 4.1., 4.2., 4.3., 5.1., 5.2.).
Усього автором дисертації було проанкетовано 815 практичних працівників ДКВС України (додаток Б). Результати проведеного опитування стали додатковими аргументами при обґрунтуванні окремих положень організації взаємодії.
Метод порівняльного аналізу дав можливість співставити положення організації взаємодії установ виконання покарань та різних інституцій у нормативних актах та практиці окремих зарубіжних держав (підрозділ 2.3).
Методи системного та системно-структурного аналізу дозволили проаналізувати вихідні дані, окреслити коло досліджуваних проблем та виробити пропозиції щодо їхнього вирішення, а також дослідити діяльність органів та установ ДПтС України та їхню взаємодію, зокрема, як складової частини державного управління (підрозділи 1.2., 1.3., 2.2.).
Під час дослідження були застосовані й інші методи пізнання.
Емпіричну базу дослідження, крім узагальнень результатів опитування персоналу ДКВС України, також становлять дані офіційної статистики, відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти, інші матеріали правоохоронних органів, які безпосередньо або опосередковано торкалися специфіки об’єкта та предмета цієї роботи.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями в адміністративно-правовому аспекті. У результаті проведеного дослідження зроблено ряд концептуальних висновків, висунуто та обґрунтовано низку нових, наукових важливих для юридичної практики положень. Основні з них такі:
Уперше:
­ розроблені вихідні засади теорії та адміністративно-правового механізму практичної реалізації взаємодії органів та установ ДПтС України з публічними інституціями, спрямовані на досягнення завдань єдиної державної політики у сфері виконання покарань;
­ концептуально узагальнені та систематизовані положення управлінської та правової науки, теорії та підходи науковців, які відображають сутність та закономірності взаємодії в діяльності правоохоронних органів та екстрапольовані на діяльність органів та установ ДПтС України, що дозволило сформулювати поняття взаємодії, розкрити її ознаки, особливості, принципи, стадії, форми, рівні та види;
­ на основі порівняння теоретичних позицій щодо предмету адміністративного права України в контексті діяльності установ та органів ДПтС України та кримінально-виконавчого права, здійснена спроба розмежування пенітенціарної та управлінської складової діяльності установ та органів виконання покарань;
­ визначені загальнотеоретичні засади адміністративної діяльності, проаналізовані особливості прийняття та реалізації управлінських рішень в адміністративній діяльності установ та органів ДПтС України, а також особливості управлінської діяльності щодо організації спільної діяльності;
­ досліджені особливості використання інформаційних технологій в організації взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, засади взаємодії зі ЗМІ та проблемні питання діяльності PR-вертикалі ДПтС України;
­ проаналізовані організаційно-правові засади внутрішньоструктурної взаємодії ДКВС України, а також спільної діяльності підрозділів установ виконання покарань між собою;
­ запропонований комплекс заходів правого та організаційного характеру, спрямований на удосконалення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями;
удосконалено:
­ процес організації управлінської діяльності в процесі виконання кримінального покарання, зокрема, зроблено визначення стратегічного управління в ДПтС України, проаналізовані функції управління в установах та органах ДПтС України;
­ правове забезпечення функцій внутрішніх військ МВС України, які пов’язані з діяльністю установ виконання покарань, через внесення змін до чинного законодавства, що визначає порядок взаємодії внутрішніх військ МВС України та підрозділів установ та слідчих ізоляторів ДПтС України з метою покращення і налагодження більш чіткої спільної діяльності;
­ окремі аспекти правового забезпечення взаємодії підрозділів кримінально-виконавчих інспекцій з судами у питаннях реалізації положень КВК України щодо справ про ухилення засуджених від відбування покарання з випробуванням;
­ правове регулювання взаємодії правоохоронних органів через розробку проекту нормативного правового акта про організацію взаємодії та координацію діяльності правоохоронних органів, який би відповідав вимогам сьогодення і надавав би можливості використовувати сучасні форми, види та напрямки взаємодії, а також прийняття міжвідомчої інструкції про взаємодію установ та органів ДПтС України з правоохоронними органами;
дістали подальшого розвитку:
­ положення теорії взаємодії в управлінні правоохоронними органами як галузевого інституту теорії управління правоохоронними органами (зокрема, надане авторське визначення, визначені особливості сучасного розвитку, уточнений понятійний апарат тощо);
­ порядок та форми взаємодії установ та органів ДПтС України з ОВС України, СБУ, органами прокуратури, Державної податкової служби України, підрозділами державної виконавчої служби України, МНС України;
­ наукове бачення комплексу організаційно-управлінських факторів, що впливають на організацію взаємодії підрозділів установ виконання покарань між собою;
­ засади взаємодії установ та органів ДПтС України з державними інституціями, які не відносяться до правоохоронних, а також неурядовими інституціями.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження використані при удосконаленні адміністративно-правового регулювання спільної діяльності установ та органів ДПтС України з державними та неурядовими інституціями (внесення змін до Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про внутрішні війська МВС України», „Про боротьбу з тероризмом”, формування пропозицій щодо формування відомчого та міжвідомчого нормативного забезпечення організації взаємодії установ та органів ДПтС України з державними та неурядовими інституціями), а також кримінально-виконавчого законодавства України (внесення змін до КВК та КПК України зокрема),
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – сформульовані висновки, викладені положення, узагальнення і рекомендації складають суттєвий науковий інтерес для науки адміністративного права, теорії управління, менеджменту, кримінально-виконавчого права, комплексу пенітенціарних наук. Вони можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень питань управлінської діяльності та організації функціонування установ та органів виконання кримінальних покарань, а також проблем організації взаємодії установ та органів ДПтС України з інститутами держави та громадянського суспільства;
­ у правотворчій сфері – результати дослідження використовуються для підготовки нормативно-правових актів щодо управління в установах та органах ДПтС України, а також їхньої взаємодії з державними органами та неурядовими інституціями (Лист ДДУПВП від 22.03.2010 №3/3/1-1697/ср);
­ у практичній правоохоронній діяльності – в діяльності конкретних установ та органів ДПтС України, інших правоохоронних органів, державними та недержавними інституціями, а також при формуванні концепції подальшого реформування системи правоохоронних органів України та її складових (Акт провадження в діяльність Домницького виправного центру №135 від 03.03.2010 року, а також Листи з управлінь ДДУПВП у Полтавській, Житомирській, Луганській, Волинській та Харківській областях);
­ у навчальному процесі – результати дисертаційного дослідження використовуються в Чернігівському юридичному коледжі ДПтС України (Акт впровадження від 21 вересня 2010 року) при викладанні курсу "Адміністративне право України", спецкурсів, присвячених проблемам діяльності правоохоронних органів, курсів "Судові та правоохоронні органи", "Кримінально-виконавче право", "Адміністративна діяльність", "Управління в органах та установах виконання покарань", а також у навчально-методичних розробках, посібниках, підготовлених за участю дисертанта.
Положення дисертації стали основою для навчальної дисципліни “Взаємодія органів та установ виконання покарань з державними та недержавними інституціями», який викладається на циклі спеціальних дисциплін Чернігівського юридичного коледжу ДПтС України (додаток А).
Особистий внесок здобувача. Викладені в науковій роботі положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної праці автора дисертації. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались. Особистий внесок до опублікованих колективних наукових праць пропорційний кількості співавторів.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданні міжкафедрального семінару кафедр адміністративного права та адміністративної діяльності, тактико-спеціальної підготовки, кримінального права та кримінології Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ; кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України.
Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях, найбільш значимими з яких є такі:
­ міжнародні науково-практичні конференції: «Проблеми запобігання злочинності в органах та установах виконання покарань» (Чернігів, 21 грудня 2006); «Актуальні питання юридичної науки» (Тернопіль, 30 вересня 2008); «Захист прав людини як основа гуманізації суспільства» (Чернігів, 10 квітня 2009); «Особенности уголовно-процессуальной деятельности в органах и учреждениях ФСИН России» (Россия, Вологда, 1 июня 2007); «Проблеми правотворчості очима науковців» (Тернопіль, 9 лютого 2010); «Формування стратегії регіонального розвитку в умовах глобальної економічної кризи» (Чернігів, 27 травня 2009); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (Суми, 17-18 травня 2010); «Напрямки удосконалення протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності» (Ірпінь, 26-27 листопада 2010); «Сучасне та майбутнє в тенденціях підготовки студентів ВНЗ» (Чернігів, 3 червня 2010);
­ міжвузівські науково-практичні конференції та семінари: «Актуальні питання підвищення ролі громадськості в процесі виправлення та ресоціалізації осіб, які відбувають покарання в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України (Чернігів, 15 квітня 2008); «Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: VI межвузовская научно-практическая конференция» (Чернигов, 16 травня 2007); «Гуманізація кримінальних покарань, як складова процесу євроінтеграції України» (Чернігів, 20 червня 2007); Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: VІІІ межвузовская научно-практическая конференция (Чернигов, 15 апреля 2009); Тенденції розвитку сучасного українського права: теоретичні та практичні проблеми ( Запоріжжя, 01-03 вересня 2010); Адміністративне право в сучасному вимірі (Київ,14 травня 2010).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 25 наукові статті у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, три з яких – у співавторстві (особистий внесок – 50 %), а також 15 матеріалів і тез конференцій.
За результатами дисертаційного дослідження опублікована монографія «Взаємодія Державної кримінально-виконавчої служби України з публічними інституціями» (Ірпінь, 2011).
Положення дисертації використані в навчальних посібниках «Взаємодія установ виконання покарань з державними органами та неурядовими організаціями» (Чернігів, 2009 р); «Посібник для спостережних комісій України» (Москва, 2007 р. (у співавторстві, особистий внесок – 15 %)); Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України: адміністративно-правовий аспект (Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 1/11-11810.1 від 22.12.2010)) (Київ, 2011р (у співавторстві, особистий внесок – 15 %)); монографії «Функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах» (Чернігів, 2011р. (у співавторстві, особистий внесок – 30 %)).
Структура роботи. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, 15 підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 520 сторінок, з яких основний текст дисертації – 390 сторінок, список використаних джерел – 58 сторінок (534 найменувань), 7 додатків на 72 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз наукових робіт предметом дослідження яких були окремі питання організації взаємодії різних правоохоронних органів, засвідчує, що частково, вони знайшли своє відображення в працях фахівців кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, оперативно-розшукової діяльності, управлінців. Натомість, комплексного дослідження, такого, яке б узагальнило позиції теорії та практики взаємодії різних суб‘єктів правоохоронної діяльності, дотепер не проводилось. Питання управління та взаємодії установ та органів виконання покарань взагалі позбавлені в сучасній Україні належної наукової уваги. Ефективне управління та взаємодія органів та установ ДПтС України з публічними інституціями є фактичною вимогою можливості повноцінної реалізації державної політики в сфері виконання покарань, а відсутність комплексного підходу до розробки методологічних засад взаємодії цих суб‘єктів призвело до існування значних неузгодженостей в практичній діяльності, а також проблем правового та управлінського характеру.
У результаті дисертаційного дослідження, вперше в українській правовій науці на основі теоретичних постулатів і практики діяльності здійснено комплексне дослідження адміністративно-правових засад взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.
У роботі розроблені конкретні наукові висновки, пропозиції та практичні рекомендації щодо удосконалення діяльності з організації взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, які дозволять підвищити ефективність спільної діяльності.
Отримані результати свідчать про вирішення значної наукової проблеми, яка полягала у відсутності концептуального підходу до адміністративно-правого забезпечення теорії та механізму практичної реалізації взаємодії органів та установ ДПтС України з публічними інституціями, спрямованої на досягнення завдань єдиної державної політики у сфері виконання покарань.
І. До загальних теоретичних висновків можна віднести такі:
1. Теорією взаємодії в управлінні правоохоронними органами необхідно розуміти галузевий інститут теорії управління, який визначає закономірності ефективної організації спільної діяльності різних правоохоронних органів, інших державних інституцій, які не відносяться до правоохоронних, недержавних організацій щодо досягнення цілей правоохорони, котрі реалізуються на нормативно визначеній основі за допомогою відповідних управлінських відносин.
2. Взаємодія – це організована у відповідності з вимогами чинного законодавства узгоджена за цілями, місцем та часом спільна діяльність органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, яка спрямована на досягнення цілей та завдань взаємодіючих суб‘єктів, при цьому об’єднуючою пріоритетною метою є здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Особливості організації взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями:
­ специфічна сутність процесу виконання та відбування кримінального покарання, а відповідно особливості, пов‘язані зі спеціальним статусом засуджених, суспільною небезпекою цієї категорії осіб і складністю роботи з ними; специфікою діяльності установ та органів виконання покарань, яка вирізняється особливим місцем кримінально-виконавчої служби України в інституціональному механізмі держави;
­ можливість досягнення обопільних завдань на тлі особливої пріоритетної мети взаємодії здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
­ обов‘язковість нормативного забезпечення організації взаємодії при фактичній відсутності такого регулювання спільної діяльності, що значною мірою ускладнює процес;
­ назавжди систематичність та стійкість зв’язків при взаємодії (можливість проведення спільних одноразових заходів);
­ здійснюється більшою мірою в рамках адміністративно-правових інститутів при поєднанні управлінських засад та пенітенціарної діяльності.
3. Дослідивши окремі позиції вчених щодо предмета кримінально-виконавчого права, необхідно висловити заперечення про віднесення до предмета цієї галузі регулювання діяльності органів та установ виконання покарань, адже внутрішньоорганізаційна діяльність та й визначення місця даних органів та установ у системі органів виконавчої влади відноситься до предмета адміністративного права.
На часі розмежування пенітенціарної та управлінської складової діяльності установ та органів виконання покарань. Причому саме предмет кримінально-виконавчого права (без організаційної складової) має бути основою пенітенціарної науки. А управлінська складова – повністю повинна бути віднесена до предмета адміністративного права. Пенітенціарна наука повинна охоплювати комплекс знань правового, психологічного, педагогічного характеру, що дозволить забезпечити процес виконання та відбування покарання в установах та органах ДПтС України.
4. Процес організації виконання покарання, за своєю суттю є специфічною управлінською діяльністю. Специфіка означеної діяльності визначається за об’єктами управління. Об'єктом управління в органах та установах ДПтС України виступають: по-перше, персонал органів та установ ДПтС України, а також засуджені до кримінальних покарань, які відбувають покарання в означених установах та органах; по-друге, службова діяльність, яка здійснюється в установах та органах ДПтС України. Суб'єктами управління в органах та установах ДПтС України визнаються керівники та управляючі апарати, які функціонують на відповідних рівнях і складають у своїй сукупності управляючу підсистему всієї системи даних органів та установ у цілому і кожного окремо.
5. Адміністративна діяльність в органах та установах ДПтС України визначається як урегульована правовими нормами владна, виконавчо-розпорядницька діяльність, яка спрямована на: забезпечення виконання поставлених перед органами та установами ДПтС України завдань та реалізацію визначених функцій щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; на упорядкування внутрішньосистемних відносин, які виникають у процесі організації самої системи установ та органів ДПтС України, забезпечення необхідних умов для її функціонування.

ІІ. До основних висновків, які мають теоретичне значення для регулювання окремих аспектів організації взаємодії з різними інституціями, відносимо наступні:
1. Під внутрішньосистемною взаємодією слід розуміти організовану у відповідності з вимогами чинного законодавства, узгоджену за цілями, місцем та часом спільну діяльність підрозділів органів та установ ДПтС України, яка спрямована на досягнення цілей та завдань, передбачених державною політикою у сфері виконання кримінальних покарань.
Особливостями цієї взаємодії є те, що суб‘єкти взаємодії є структурними елементами однієї системи (ДКВС України); спільна діяльність має одну пріоритетну, стратегічну мету (реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань), проте конкретні тактичні завдання можуть бути різними; відносини взаємодії часто переплітаються з координацією і контрольною діяльністю.
2. Під взаємодією структурних підрозділів установи ДПтС України необхідно розуміти нормативно встановлену, структурно і функціонально закріплену систему спільних або узгоджених за завданнями, напрямками і часом дій, здійснюваних для вирішення оперативних і службових завдань та виконання покладених на ці підрозділи функцій з метою ефективного виконання покарання у виді позбавлення волі.
З метою удосконалення організації взаємодії структурних підрозділів необхідно здійснити наступний комплекс заходів: розробити єдиний нормативно-правовий акт (наприклад, інструкцію) щодо організації взаємодії структурних підрозділів установи виконання покарань; передбачити у посадових інструкціях для працівників УВП відповідні положення щодо організації взаємодії, їхню конкретну компетенцію; внести зміни до низки відомчих нормативних актів з метою врегулювання питань взаємодії; створити в установах виконання покарань єдину інформаційну базу з метою забезпечення безперервної інформаційної взаємодії всіх структурних підрозділів; внести зміни в процес планування, зорієнтувавши його на узгодження дій всіх служб; розвивати практику функціонування оперативних груп з метою удосконалення спільних дій співробітників всіх підрозділів; ввести питання внутрішньоструктурної організації в тематичні плани навчальних закладів, які здійснюють підготовку персоналу ДКВС України, а також до програми службової підготовки практичного персоналу.
3. Взаємодію органів та установ ДПтС України з неурядовими організаціями можна визначити як постійні, об'єктивно обумовлені природою правової держави взаємовідносини органів та установ ДПтС України з інститутами громадянського суспільства в особі неурядових організацій, які відбуваються за спільним задумом (планом), узгоджені за завданнями, напрямами, часом і способами дій для досягнення важливої соціально значимої мети підвищення ефективності виконання кримінальних покарань на гуманістичних, демократичних засадах і корекції злочинних проявів у суспільстві.
4. Найчастіше налагоджується взаємодія органів та установ ДПтС України з ОВС. Це обумовлено низкою причин: наявністю у окремих підрозділів ОВС деяких повноважень, пов‘язаних з безпосередньою діяльністю у сфері виконання покарань (наприклад, конвоювання засуджених); нормативно встановленими обов‘язками ОВС з виконання деяких видів покарань, не пов‘язаних з позбавленням волі; організацією ОВС адміністративного нагляду щодо осіб, звільнених з місць позбавлення волі, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених умовно-достроково від відбування покарань; необхідність ведення профілактичних та спеціальних обліків; потреба у проведенні інформаційного обміну у сфері боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями; залучення працівників ОВС до проведення профілактичних заходів (роз‘яснення законодавства, проведення бесід, лекцій, семінарів з проблематики попередження наркоманії тощо); проведенням спільних заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій та припинення злочинів, які вчиняються засудженими, спрямованих на порушення нормального порядку функціонування органів та установ ДПтС України (втеч, дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарань тощо).
Можна виділити наступні форми взаємодії органів та установ ДПтС України з ОВС: спільна діяльність (проведення заходів) правоохоронної та профілактичної спрямованості, а також в разі виникнення надзвичайних ситуацій; обмін інформацією з питань попередження та припинення різних правопорушень, а також іншої інформації, необхідної для ефективного функціонування суб‘єктів взаємодії; технічна співпраця.
5. Взаємодія органів та установ ДПтС України та ЗМІ це спільна, погоджена за цілями (завданнями), місцем і часом діяльність персоналу органів та установ ДПтС України та ЗМІ щодо можливості комплексного використання ними всіх наданих засобів в інтересах всіх учасників взаємодії.
Головним призначенням функціонування відомчих ЗМІ повинно стати: формування позитивної громадської думки про діяльність органів та установ ДПтС України, діяльність, спрямована на забезпечення відкритості ДПтС України; своєчасне та об'єктивне інформування української та закордонної громадськості, а також самого персоналу про роботу органів та установ ДПтС України, їх службову діяльність та важливі події у повсякденному житті – тобто розвиток інформаційного простору за участю ДПтС України; надання методичної та інформаційної допомоги засобам масової інформації територіальних органів ДПтС України (у разі наявності останніх); підготовка за участю працівників центрального апарату та його територіальних управлінь виходу у світ друкованих видань і публікацій з проблематики функціонування кримінально-виконавчої служби; моніторинг опублікованих у пресі відомостей і матеріалів з проблематики функціонування кримінально-виконавчої служби, публікації в разі необхідності спростувань на недостовірну або неправдиву інформацію; участь ЗМІ в організації і підтримці інформаційних проектів, у яких поєднуються інтереси ДПтС України та широкої аудиторії; участь у підготовці та виданні різноманітної інформаційно-презентаційної продукції (починаючи від прес-релізів і до виготовлення спеціальних брошур, що сприяють підвищенню позитивного іміджу кримінально-виконавчої системи України); участь в удосконаленні виховної роботи із засудженими; участь друкованих та електронних громадських та відомчих ЗМІ в удосконаленні правового регулювання виконання покарань; формування інформаційної культури особистості працівника ДКВС України.

ІІІ. Практика організації взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, а також її нормативно-правове забезпечення потребує удосконалення. З цієї метою потрібно здійснити комплекс організаційних та правових заходів, спрямованих на зміну існуючого стану.
1. Для оптимізації системи нормативного правового забезпечення правоохоронної діяльності (у тому числі щодо організації інформаційної і практичної взаємодії) необхідно: привести чинну міжвідомчу нормативну правову базу відповідно до цілей і завдань правоохоронних органів, при цьому особливу увагу необхідно звернути на питання обміну оперативною, статистичною і аналітичною інформацією, проведення спільних заходів та ін.; розробити довгострокові програми розвитку взаємодії з органами влади і громадськими організаціями, а також забезпечити їхнє виконання; внести пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо вироблення єдиних критеріїв оцінки і системи обліку результатів діяльності правоохоронних органів, раціональному визначенню їхньої компетенції і повноважень; організувати створення міжвідомчого інформаційного банку.
2. Для удосконалення правового регулювання взаємодії правоохоронних органів необхідно розробити новий нормативний правовий акт про організацію взаємодії та координацію діяльності правоохоронних органів, який би відповідав сучасним викликам і надавав би можливості використовувати сучасні форми, види та напрямки взаємодії. Причому нормативне закріплення необхідно здійснити на найвищому рівні у формі закону «Про взаємодію та координацію діяльності правоохоронних органів».
3. З метою підвищення ефективності взаємодії всередині самої системи органів та установ ДПтС України повинні бути уніфіковані та нормативно закріплені форми та напрямки взаємодії між територіальними органами управління та конкретними органами та установами ДПтС України. Для цього необхідно розробити „Порядок взаємодії територіальних органів управління ДПтС України з установами виконання покарань, слідчими ізоляторами та підрозділами кримінально-виконавчої інспекції” і нормативно закріпити його у вигляді інструкції. Упровадження такої інструкції дозволить чітко встановити засади взаємодії на всіх рівнях, визначити конкретні строки проведення спільних заходів, відповідальний персонал, функціональне навантаження. Як результат, можна очікувати структуризацію відносин на усіх рівнях, формування чіткого механізму спільної діяльності.
4. PR-вертикаль ДПтС України не має ефективно сформованої системи і це є безперечним і суттєвим мінусом. Система інформаційно-ресурсного забезпечення повинна складатися із системи спеціальних структурних підрозділів, які б в комплексі забезпечували різні напрямки інформаційної роботи. Тому на часі створення такої системи, яка, на наш погляд, повинна складатися з Центру громадських зв'язків ДПтС України, прес-служби та редакції друкованих органів територіальних органів ДПтС України, а також (за необхідності) прес-центрів територіальних органів ДПтС України.
Нормативне забезпечення процесу створення такої системи ми вбачаємо в прийнятті Положень про Центр громадських зв'язків ДПтС, а також Про прес-центри (прес-служби, прес-групи) територіальних органів ДПтС. Ключовим кроком щодо удосконалення взаємодії органів та установ ДПтС України зі ЗМІ є розробка та впровадження в практичну діяльність Концепції удосконалення взаємодії органів та установ ДПтС України зі ЗМІ.
5. Функції внутрішніх військ МВС України нині тісно переплітаються з діяльністю із забезпечення режимних вимог установ виконання покарань. Такий стан на тлі вимоги систематизації всіх повноважень в сфері діяльності ДКВС України інколи викликає проблеми організації взаємодії в цій сфері. Удосконалення організації цього процесу ми вбачаємо в декількох альтернативних кроках:
­ Створення спеціального підрозділу з конвоювання засуджених та ув‘язнених осіб в системі ДКВС України. Для цього необхідно внести зміни до Закону України „Про ДКВС України” в частині визначення системи органів та установ, а також її завдань та функцій і виключити із Закону України „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” відповідні компетенційні положення. Наступним кроком є розроблення відповідного Положення про ці підрозділи і порядок їхньої взаємодії з іншими правоохоронними органами.
­ Створення спеціального підрозділу з конвоювання засуджених та ув‘язнених осіб в системі ДПтС України, головним завданням якого буде організація конвоювання спецконтингенту у взаємодії з підрозділами внутрішніх військ МВС України. Для цього потрібні зміни та доповнення зазначених вище законів.
­ Удосконалення взаємодії внутрішніх військ МВС України та підрозділів установ та слідчих ізоляторів ДПтС України з метою покращення і налагодження більш чіткої спільної діяльності згаданих підрозділів.
Останній варіант в умовах перманентної економічної кризи і неможливості виділити значні кошти для формування нових підрозділів є найбільш виправданим.
Тому необхідно:
­ Статтю 1 Закону України „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” змінити і викласти наступним чином: „внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, а також забезпечення конвоювання засуджених та осіб, узятих під варту”.
­ Статтю 9 Закону України „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” доповнити частиною наступного змісту:
„Внутрішні війська, виконуючи завдання, пов‘язані з конвоюванням засуджених та осіб, взятих під варту, ліквідації фактів групової непокори і масових безпорядків в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, ведення розшуку осіб, які здійснили втечу з-під охорони або нагляду взаємодіють з установами та органами ДПтС України”.
­ Розробити нову Інструкцію „Про порядок взаємодії внутрішніх військ МВС України з підрозділами установ та органів ДПтС України при конвоюванні засуджених та осіб взятих під варту, ліквідації фактів групової непокори і масових безпорядків в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, ведення розшуку осіб, які втекли з-під охорони або нагляду”.
6. Взаємодія органів та установ ДПтС України з судом, як правило, відбувається у формі інформаційної співпраці та проведення спільних нарад. Таким чином, усі питання, які вирішуються у взаємодії з судом щодо засуджених можна поділити на наступні категорії: дисциплінарні; зі звільнення; уточнюючі. Суди при розгляді подань кримінально-виконавчих інспекцій для вирішення питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі ухилення засудженого на практиці йдуть шляхом застосування положень Кримінально-процесуального кодексу України і звичайно відмовляють у задоволенні таких подань, що призводить до можливості засудженим ухилятися від відбування реальних покарань і безкарності за порушення вимог КВК України щодо відбування покарання з випробуванням. Отже, існує реальна потреба у вирішенні даної правової проблеми шляхом внесення змін до чинного законодавства.
По-перше, необхідно доповнити ч.2. статті 166 КВК України такими словами: „Явка засудженого до суду на розгляд справи за поданням кримінально-виконавчої інспекції не є обов'язковою”;
По-друге, доповнити частину 2 статті 262 КПК України пунктом 3 наступного змісту:
„Розгляд справи за відсутності підсудного допускається лише у виняткових випадках: ... „3) за поданням кримінально-виконавчої інспекції у справах про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання”.
7. Взаємодія органів та установ ДПтС України з підрозділами Служби безпеки України переважно відбувається в наступних напрямах: інформаційний обмін; навчання персоналу; проведення спільних антикорупційних заходів; антитерористична діяльність. Для удосконалення останнього напрямку спільної діяльності ми пропонуємо ч. 6 статті 5 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” в частині діяльності ДПтС доповнити наступним реченням: „Керівництво органів та установ ДПтС України надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує допуск задіяних фахівців Служби безпеки України на об‘єкти ДПтС України і забезпечує їхнє ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій. Спеціальний підрозділ ДПтС бере участь в операціях з припинення терористичних актів на об'єктах ДКВС України”.
8. У контексті налагодження постійної взаємодії органів та установ ДПтС України з органами праці та соціального захисту населення необхідно в структурі Міністерства соціальної політики України створити структурний підрозділ з питань соціальної адаптації звільнених осіб з місць позбавлення волі. Утворення такого підрозділу у взаємодії з ДПтС України дозволить проводити послідовну спеціалізовану роботу із трудового та соціального влаштування звільнених осіб; формувати нові форми та напрямки такої роботи; удосконалювати правову базу діяльності, спрямованої на соціальну адаптацію звільнених осіб. Також необхідно продовжувати формувати систему установ соціальної адаптації; удосконалювати засади контролю над діяльністю щодо соціальної адаптації; розвивати механізми співпраці між підрозділами через проведення спільних нарад та інформаційного обміну.
Для удосконалення системи соціальної адаптації засуджених ми, зокрема, пропонуємо, по-перше, передбачити в Законі України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» норму, якою встановити обов‘язок засуджених перед звільненням повідомляти відповідний персонал установ виконання покарань про місце, куди дана особа буде направлятися і обов‘язок прямувати до вказаного місця для реєстрації і постановки на облік в ОВС та органів праці та соціального захисту населення і протягом одного року дотримуватися реєстраційно-облікових правил; по-друге, розробити відповідну процедуру і внести зміни до Порядку взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ, органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості щодо надання особам, які можуть бути звільнені від відбування покарання та відбули покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації; по-третє, у випадку невиконання вищезазначених правил на ОВС покласти обов‘язок щодо розшуку даної особи з подальшим застосуванням до неї правил адміністративного нагляду.
Відповідно передбачити в Законі України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» та Інструкції «Про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі» положення про встановлення адміністративного нагляду за особами, які звільнилися і порушили правила обліку в ОВС та органах праці та соціального захисту населення.
9. Для удосконалення діяльності щодо залучення неурядових інституцій до функціонування установ та органів ДПтС України, а також захисту прав та законних інтересів засуджених у кожній області необхідно запровадити практику функціонування інституту уповноважених у справах засуджених, які не будуть знаходитись у будь-яких субординаційних відносинах з керівництвом ДКВС України. Для ефективного функціонування цього інституту необхідно створити відповідну правову основу, зокрема, поряд зі змінами на законодавчому рівні (необхідно внести доповнення до Кримінально-виконавчого, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів) необхідно сформувати відповідну правову базу на регіональному рівні. Таким чином, запровадження нової форми участі громадських інституцій – уповноважених з прав засуджених при обласних радах дозволить повною мірою забезпечувати реалізацію прав засуджених та координувати діяльність із залучення неурядових організацій до співпраці з установами та органами ДПтС України.
10. Для комплексного удосконалення організаційного та правового забезпечення засад управління та взаємодії установ та органів ДПтС України з публічними інституціями, необхідно розробити Стратегію та Концепцію діяльності ДКВС України, в яких визначити пріоритети відкритості служби для публічного моніторингу, забезпечення прав, свобод та законних інтересів засуджених, переходу від кримінально-виконавчого стилю до пенітенціарного управління на всіх рівнях. Передбачити в Плані реалізації зазначених Стратегії та Концепції комплекс заходів, спрямованих на більш широке залучення до співпраці публічних інституцій з метою підвищення ефективності функціонування ДПтС України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Міжнародно-правові документи та нормативні акти зарубіжних держав

2. Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, дата підписання 26.11.87 р. Дата приєднання України 02.05.96 р.
3. Європейські пенітенціарні правила. Рекомендація № Р (87) 3 Комітету міністрів державам-членам відносно Європейських пенітенціарних правил, затверджена Комітетом міністрів 12 лютого 1987 року // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. – С. 171–217.
4. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций в отношении мер, не связанных с тюремным заключением (Токийские правила), приняты 14.12.90 Резолюцией 45/110 Генеральной Ассамблеи ООН.
5. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – К.: Укра¬їнсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. – С. 47–62.
6. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / [упор. Т. Яблонська]. – К.: Сфера, 1999. – С. 31–37.
7. Закон РФ от 21.07.1993 № 5473-1 (ред. от 14.03.2009) „Об учреждениях и органах, исполняющих уголовные наказания в виде лишения свободы”.

Закони України

8. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – С. 131.
9. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3–4. – С. 21.
10. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – С. 15.
11. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – Додаток до № 50. – С. 375.
12. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – С. 1122.
13. Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 року № 264/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 52. – С. 455.
14. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 року № 531/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 46. – С. 292.
15. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 року № 638-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 25. – С. 180.
16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань: Закон України від 11 грудня 1998 року № 312-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 4. – С. 35.
17. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Укра¬їни: Закон України від 26 березня 1992 року № 2235-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – С. 397.
18. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною ор¬ганізацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року № 975-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 46. – С. 366.
19. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – С. 50.
20. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – № 36–37. – С. 243.
21. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: від 23 червня 2005 року № 2713-IV // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 30. – С. 409.
22. Про доступ до публічної інформації: Закон України віж 13 січня 2011 року N 2939-VI // Офіційний вісник України вiд 18.02.2011 - 2011 р., № 10, стор. 29, стаття 446, код акту 54792/2011
23. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3782-XII // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – С. 51.
24. Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України: Закон України від 6 лютого 2003 року № 487-IV. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 20.— Ст.151.
25. Про звернення громадян від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 47. – С. 256.
26. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – С. 650.
27. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – С. 20.
28. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1997. – № 24. – С. 170.
29. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 20–21. – С. 190.
30. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року № 2460-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – С. 504.
31. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – С. 303.
32. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України 30 червня 1993 року № 3341-XII // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 35. – С. 358.
33. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 року № 3352-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – № 35. – С. 360.
34. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 року № 1550-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 23. – С. 176 (із змінами).
35. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 53. – С. 793.
36. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 35. – С. 237.
37. Про ратифікацію факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання: Закон України від 21 липня 2006 року № 22-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 39. – С. 327.
38. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 25. – С. 283.
39. Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 17 березня 2011 року N 3160-VI // Офіційний вісник України вiд 22.04.2011 - 2011 р., № 28, стор. 21, стаття 1154, код акту 55864/2011.
40. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1994. – № 10. – С. 43.

Акти Президента України

41. Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008.
42. Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 07 квітня 2011 року № 370/2011.
43. Положення про Державну пенітенціарну службу України: Затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №394/2011
44. Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ: Указ Президента України від 12 березня 1999 року № 248.
45. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Указ Президента України від 15 вересня 2005 року № 1276/2005.
46. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 06 квітня 2011 № 395/2011
47. Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи: Указ Президента України від 20 січня 2006 року № 39/2006.
48. Про Положення про порядок здійснення помилування: Указ Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010.
49. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів”: Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008.
50. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572.

Акти Кабінету Міністрів України

51. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Мі¬ністрів України від 15 жовтня 2004 року № 1378.
52. Концепція Державної цільової програми реформування Дер¬жавної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1511-р.
53. План заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 року № 1153-р.
54. Про внесення змін до переліку центральних органів виконав¬чої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 683.
55. Про додаткові заходи щодо залучення громадян до участі в управлінні державними справами: Постанова Кабінету Міністрів Укра¬їни від 18 травня 2005 року № 356/2005.
56. Про затвердження Державної програми покращання умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006–2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1090.
57. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 року № 1017.

Міжвідомчі та відомчі акти органів виконавчої влади України

58. Засади міжнародної діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України: схвалено на засіданні колегії Державногодепартаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2010 року № 8 РК [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article;jsessionid=EAE913CCC22E5CF8BC6C17BDC22C874A?art_id=76780&cat_id=65786
59. Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, затверджена наказом МВС/ДДУПВП від 04.11.2003 р. № 1303/203.
60. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання п