Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові (функціонально-стильовий аспект)

Краткое описание

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

На правах рукопису

Хмара Галина Віталіївна

УДК 811. 161. 2’ [37+38]

Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові (функціонально-стильовий аспект)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник: к.філол.н., доц. А.М. Нелюба

Харків 2005

ЗМІСТ
Список умовних скорочень................................................................ 4
Вступ...................................................................................................... 5
Розділ 1. Номінація як явище: суть і типи............................................ 14
1.1. Номінація як об'єкт лінгвістичних досліджень: історія становлення
й сучасні напрямки............................................................................... 14
1.2. Терміни теорії номінації: багатоаспектність досліджень
суперечності у використанні й визначенні............................................ 19
Висновки................................................................................................. 31
Розділ 2. Типи номінування одягу і взуття в сучасній
українській мові..................................................................................... 32
2.1. Семантичні операції в номінуванні одягу і взуття в сучасній
українській мові..................................................................................... 33
2.1.1 Метафоричне перенесення номенів.............................................. 36
2.1.2 Метонімічне перенесення номенів................................................ 50
2.1.3 Розширення змістового обсягу того самого значення................ 58
2.1.4 Звуження змістового обсягу слова............................................... 63
2.1.5 Субституція значення слова (міна сем)........................................ 67
2.2. Словотвірна номінація одягу і взуття в сучасній українській
мові......................................................................................................... 74
2.2.1 Афіксальний спосіб творення....................................................... 76
2.2.2 Основоскладання та складання скорочених основ...................... 105
2.2.3 Усікання слова............................................................................... 107
2.3 Синтаксична номінація одягу і взуття в сучасній українській
мові......................................................................................................... 111
2.3.1 Номени-прикметникові словосполучення.................................... 112
2.3.2 Номени прикладкової моделі....................................................... 121
2.3.3 Усікання синтаксичних одиниць................................................... 128
Висновки.......................................................................................................................... 131
Розділ 3. Запозичення як джерело поповнення назв одягу і взуття в
сучасній українській мові...................................................................... 133
3.1 Внутрішні запозичення.................................................................... 133
3.2 Зовнішні запозичення...................................................................... 136
Висновки................................................................................................. 146
Загальні висновки................................................................................ 148
Бібліографія.......................................................................................... 155
Джерельна база..................................................................................... 174
Словопокажчик.................................................................................... 177

ВСТУП

Назви одягу і взуття належать до найдавніших номенів, тісно пов’язаних з матеріальною культурою народу, і є в свою чергу одним із виявів особливостей культури. Такі назви становлять в українській мові систему тематичних груп, єдність яких виражається в подібності структурної організації, спільності шляхів мотивації, співвіднесеності зпевними реаліями тощо. Наукове вивчення таких номенів і влінгвістичному, і в історичному планах має довгу історію. Зауважимо, що етнографи та фольклористи раніше від мовознавців звернули увагу на цей об'єкт досліджень. Підвалини до вивчення назв одягу і взуття заклали дослідники XIX століття. Їхні праці мали переважно описовий характер і стали важливим джерелом для подальшого комплектування, наукового аналізу назв одягу і взуття. До середини XIX ст. увага дослідників значною мірою зосереджена на духовній культурі українців, на описі їхніх звичаїв та обрядів, вірувань, поетичної творчості тощо. Але можна згадати низку творів загальноісторичного й загальноетнографічного характеру, надрукованих у більш ранній період, у яких, хай і побіжно, описано народний одяг. До них передусім належать давні пам'ятки, а пізніше розповіді й малюнки француза Г. Левассера де Боплана [14], що описують одяг козаків, шляхти, черниць, особливості весільного вбрання тощо. Цінними джерелами кінця XVIII початку XIX ст. є історичні, статистичні та етнографічні праці І. Георгі [35], О. Шафонського [208], у яких не лише описано, а й подано замальовки народного одягу, взуття різних соціальних прошарків. Однак ці описи ще дуже загальні й недостатньо документовані, щоб за ними можна було встановити, до якого типу належить той чи інший вид одягу чи взуття. Ще менше ці матеріали уможливлюють визначення локального розмаїття народного вбрання навіть тих територій, де його зафіксовано (Київщина, Чернігівщина). Український традиційний костюм першої половини XIX ст. (в основному території Київської губернії) подибуємо в етнографічних малюнках й описах Д. Деляфліза [52]; слобожанський одяг добре змалював Г. Квітка-Основ'яненко [про це див. 8, с.163]. У середині XIX ст. формується розуміння необхідності докладного, суворо документованого й локально обмеженого опису традиційного народного одягу і взуття. У Західній Україні публікують свої монографії І. Вагилевич [16], Я. Головацький [36; 37], В. Шухевич [214]; щодо Правобережжя том за томом видає свою всеохопну працю про культуру й побут українців П. Чубинський [205]. Значний внесок урозвиток етнографічної науки в цілому й у вивчення традиційного вбрання зокрема зробили дослідники кінця XIX початку XX ст. Д.Багалій [8] і Ф. Вовк [23]. З новітніх можна назвати праці Г. Маслової [118], К. Матейко [120], а також академічні видання „Бойківщина” [13], „Гуцульщина” [49], „Українська минувшина” [198] тощо. В етнографічних дослідженнях окреслюються окремі складові частини, особливості предметів народної культури, їхнє технічно-художнє оформлення, що виявляється в кольористиці, орнаментиці, доповненнях і загальному силуеті.
В українському мовознавстві відомі праці, де номени одягу і взуття розглянуто на матеріалі писемних пам’яток. Першу спробу охопити широкий період розвитку означених назв здійснено в академічному виданні „Історія української мови. Лексика і фразеологія” [75], але узв’язку з метою і завданнями, які поставив перед собою авторський колектив, дослідження має узагальнений характер і не містить вичерпного аналізу лексико-семантичних особливостей кожної тематичної групи. Ширше групу номенів одягу і взуття опрацьовано на окремих синхронних зрізах. Так, історію назв одягу і взуття в писемних пам’ятках періоду Київської Русі детально висвітлено в кандидатській дисертації Г.Миронової [124]. Дослідниця подає етимологічний аналіз зафіксованих у пам’ятках назв одягу, для порівняння використовує дані сусідніх слов’янських мов (передусім білоруської, польської, російської), що допомагає з'ясувати особливості становлення й розвитку української лексичної системи в досліджуваний період. До роботи авторка залучає матеріали писемних джерел доби Київської Русі, сучасної української літературної мови та діалектологічних досліджень. Номени одягу і взуття впам’ятках української мови XIV XVIII ст. побіжно опрацювали В.Горобець [40; 41], М. Худаш [203] та ін. Помітною в цьому плані є кандидатська дисертація Г. Войтів Назви одягу в пам’ятках української мови XIV XVIII ст.”, у якій здійснено спробу систематизувати й описати назви одягу і взуття в досліджуваний період [24]. Відзначено, що макрогрупа назв одягу і взуття розвивалася за загальними тенденціями й закономірностями функціонування лексичної системи тогочасної української мови і становила її сформовану органічну підсистему; номени, до складу яких переважно входять іменники, розглянуто за тематичними групами. Аналізуючи кожну назву, авторка подає семантичну характеристику компонентів досліджуваних підгруп і мікрогруп, встановлює (наскільки це можливо) першу фіксацію, розглядає семантичні зміни, простежує діахронні процеси в семантичній структурі багатозначних слів, а також виявляє рівень змін і перетворень, які відбулися в досліджуваних об’єднаннях слів у сучасній українській мові. Вокремих випадках проаналізовано словотвірні особливості лексики на позначення одягу і взуття. Дослідження аналізованих назв на окремому синхронному зрізі уможливлюють визначення місця й ролі в макрогрупі слов’янських і власне українських за походженням назв і допомагають виявити й схарактеризувати шляхи проникнення й засвоєння запозичень, подати час фіксації й виявити територію поширення окремих слів, з’ясувати вплив екстралінгвальних чинників на появу окремих назв, простежити подальшу долю досліджуваних одиниць і окремих мікрогруп, їхню роль у розвитку й функціонуванні сучасної української літературної мови й діалектів.
У діалектній лексикології останнім часом активізовано дослідження номенів у межах окремих тематичних груп. Унаслідок соціально-економічних і культурно-побутових змін, що сталися й відбуваються вновітню добу, багато назв одягу і взуття інтенсивно виходить з обігу, оскільки зникають самі реалії, для означення яких вони вживалися. Отже, традиційні назви різних предметів народного вбрання, що свого часу широко побутували, були знані, переміщуються до історичного фонду мови, стають для нових поколінь мовців невідомими чи маловідомими. Таким чином, запис, паспортизація, картографування й лінгвістичне інтерпретування діалектних номенів належать до найактуальніших завдань вітчизняної лінгвістики й етнографії. В українському мовознавстві наявна чимала кількість праць, спеціально присвячених вивченню назв одягу і взуття в окремих говорах, а також таких, у яких ці номени розглядаються принагідно. У таких дослідженнях номени (переважно слівні) на позначення одягу і взуття розглядають здебільшого в плані структурної організації певних лексико-семантичних груп, лексичної мотивації окремих назв, їхнього походження тощо. Так, наприклад, найповніший системний аналіз означеної групи номенів в українських говорах Карпат здійснила Н. Пашкова [141]. Виділивши в складі зібраної тематичної групи окремі лексико-семантичні підгрупи, дослідниця визначила структуру цих підгруп, провела аналіз семантичних зв’язків у їхніх межах, дослідила специфіку й напрямки еволюційних процесів у семантиці аналізованих слів, з’ясувала й уточнила походження первинних назв, принципи і способи вторинної номінації тощо. Помітною в цьому напрямку є, як бачиться, ґрунтовна праця Н.Клименко „Назви одягу в східностепових говірках Донеччини” [85; 86]. У роботі здійснено системний аналіз одного елемента побутової лексики східностепових говірок; визначено особливості структурної організації й семантики тематичної групи назв одягу і взуття, з’ясовано характерні риси словника українських говірок Донеччини. Побутова лексика Полісся стала об’єктом дослідження вчених Ф.Бабія [7] й Л. Пономар [146], у колективній праці „Назви одягу та взуття Правобережного Полісся” вміщено розділи „Назви одягу, взуття та білизни Правобережного Полісся” М. та О. Никончуків і „Словничок поліських назв одягу (назви спідниці)” Г. Гримашевич; значну кількість назв одягу й назв матеріалу, з якого виготовляють одяг, подано у словнику української термінології тканини і ткацтва Є. Шевченка [подаємо за працею 48, с.3]. Відзначимо, що в україністиці комплексною працею, уякій усебічно досліджено лексику на позначення одягу і взуття в говірках Полісся на основі структурно-семантичного, ареального, етимологічного аналізу, можна назвати працю Г. Гримашевич [49]. Назви одягу вполіських, волинських і подільських говірках аналізовано з огляду семантики, генетики, етимології, ареального поширення в наукових доробках Л. Анісімової [2].
Отже, можна стверджувати, що в українському мовознавстві назви одягу і взуття в основному досліджено в якомусь одному аспекті (історія походження назв одягу і взуття, діалектна номінація, функціональний аспект); крім того, означений "одноаспектний" підхід є і своєрідною традицією, що тягнеться від XIX століття.
Актуальність теми дослідження. Означене, у свою чергу, свідчить про потребу з'ясувати сутність номінування сучасного одягу і взуття, його основні принципи і способи, що є можливим тільки за умови дослідження назв одягу і взуття в різних складових національної мови (літературна мова, жаргони, просторіччя, діалекти) як єдиного, цілісного явища. До того ж в умовах збільшення відкритості українського суспільства, в умовах трансформації ціннісних орієнтирів, коли динамічно змінюються звичні форми культури і стиль життя, вивчення механізмів номінації сучасного одягу і взуття набуває особливої актуальності. Адже, зберігаючи давні традиції, український одяг і взуття постійно розвивається й трансформується. Деякі елементи традиційного вбрання, які дійшли до нашого часу (форма, орнамент, колір), щоразу по-новому об'єднуються вгармонійну цілість. Зі змінами матеріальної культури окремі реалії втрачаються, заступаються іншими, що у свою чергу зумовлює зміни складу номенів одягу і взуття та відношень між одиницями аналізованої тематичної групи: перехід певних назв до пасивного запасу, стирання формальних і семантичних ознак мотивації одягу, взуття чи й повну їхню утрату. Водночас з'являються номени на позначення нових реалій, узв'язку з цим змінюються джерела поповнення тематичної групи, формуються нові способи й моделі номінування одягу і взуття. Ось чому маємо зазначити, що в українській мові з'явилася нагальна потреба зафіксувати й докладно описати джерела формування, типи (способи, види) сучасного номінування одягу і взуття, виявити основні тенденції в ньому, визначити, чи існує взаємодія і яка вона між кодифікованими й некодифікованими номенами одягу і взуття тощо.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертації Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові (функціонально-стильовий аспект)” відповідає темі кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна "Аналіз системи рівнів української мови XVII XXI ст.”.
Мета роботи полягає у вивченні номінування одягу і взуття в різних складниках національної мови (літературному, жаргоновому, просторічному, діалектному) як єдиного, цілісного явища, у комплексному встановленні типів одягово-взуттєвої номінації. Цим зумовлено й виконання таких основних завдань:
- з’ясувати сучасний стан розроблення теорії номінації в українському мовознавстві, установити основні проблеми у використанні й визначенні термінологічного апарату теорії номінації;
- на основі досліджуваного матеріалу виділити основні типи номінування в мові й визначити критерії такого виділення;
дослідити використання словотвірного потенціалу української мови для задоволення потреб одягово-взуттєвої номінації, встановивши моделі та основні способи, виявити їхню продуктивність, динаміку розвитку, співвіднесеність у різних субмовах1;
виявити й схарактеризувати інноваційні процеси в семантичній номінації, описати основні способи (види) семантичної номінації одягу та взуття за ступенем активності і продуктивності в різних субмовах національної мови;
установити основні моделі синтаксичних номенів, шляхи їхнього формування й становлення, особливості функціонування в різних субмовах національної мови;
дослідити шляхи запозичення назв одягу і взуття, способи їхнього принатурення в системі української мови, простежити зміни, які відбуваються внаслідок цього в системних відношеннях між номенами, дати нормативну оцінку новим назвам одягу і взуття.
Оскільки основний акцент роботи полягає у виділенні типів номінування одягу і взуття в сучасній українській мові, ми не виносимо окремим розділом, отже, й окремим питанням стильові1 особливості номенів одягу і взуття, але до кожного із наших пояснень обов'язково подаємо стильові коментарі (на якому рівні національної мови функціонує номен, як взаємодіє з літературною мовою, як протиставляється, які модифікації відбуваються під час переходу номена з одного рівня на інший тощо).
Отже, об'єктом дослідження є номени, які позначають одяг і взуття в сучасній українській мові (укладена картотека містить близько 4000 назв). Ми свідомі того, що одяг і взуття належать до різних тематичних груп, але на основі спільності мотиваційних ознак, подібності структурної організації під час аналізу й вивчення їх не диференціюємо й об'єднуємо відповідні назви. Діалектні назви залучаємо до аналізу, якщо вони позначають сучасний одяг та взуття і змінили свій рівневий (діалектний) статус. Поняття одяг” розуміємо у широкому значенні: як сукупність предметів, виробів (із тканини, хутра, шкіри тощо), якими покривають тіло [див. 189, с.217-218]; крім того, у дисертації аналізуємо назви частин одягу і взуття. В окремих випадках до аналізу залучено також спеціальні назви одягу і взуття.
Предметом дослідження стали типи номінування одягу і взуття врізних складових сучасної української мови (аналізований період обмежуємо 1980 2005 роками, за потреби долучаючи давніші назви).
Джерельною базою дослідження послугували Словник української мови: В 11 томах” (19711980), "Великий тлумачний словник української мови" (2002), Словник назв одягу та взуття середньополіських та суміжних говірок” Г. Гримашевич (2003), сучасні словники жаргонової лексики української мови (О. Горбач, Л. Ставицька, С. Пиркало та інші), іншомовні словники. Окрім того, джерелом роботи стала авторська картотека, яку збирано протягом 1999 2005 років з україномовних періодичних видань, державних стандартів термінології, усних виступів, розмов, художніх творів тощо. Ми переглянули значну кількість джерел, але в роботі подаємо тільки ті, у яких зафіксовані аналізовані номени.
Аналіз тематичної групи здійснено переважно за допомогою традиційних методів, найбільш виправданих і доцільних в опрацюванні означених номенів (в основному застосовано аналітично-описовий метод, порівняльно-історичний метод, зіставний, допоміжним є метод кількісного аналізу (статистичний)).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві об'єктом багатоаспектного лінгвістичного аналізу обрано сучасні українські назви одягу і взуття різних рівнів національної мови (літературний, жаргоновий, просторічний, діалектний), а саме: проведено комплексне дослідження цих номенів із огляду на їхні структурно-семантичні, функціонально-стильові ознаки; на основі теоретичних засад дослідження запропоновано критерії виділення типів номінації в мові та проаналізовано основні типи одягово-взуттєвого назовництва (семантичний, словотвірний, синтаксичний). До аналізу залучено фактичний матеріал, значна частина якого не була раніше предметом спеціального лінгвістичного вивчення.
Теоретичне значення роботи полягає в подальшому розвитку теоретичних засад ономасіології як самостійної галузі лінгвістики, увизначенні сучасного стану розроблення теорії номінації в українській лінгвістиці, кодифікації й інвентаризації відповідної термінології, а також у встановленні основних типів номінування, з’ясуванні особливостей матеріалу, на якому вони базуються.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можна використати в подальшому науковому вивченні типів номінування одягу і взуття в найрізноманітніших складових української мови, у практиці вузівського викладання курсів лексикології, лексикографії, словотвору, синтаксису, стилістики української мови, учитанні спецкурсів, під час укладання стилістичного тлумачного словника одягово-взуттєвого назовництва в українській мові, у виробленні державних стандартів у позначенні одягово-взуттєвої номенклатури і її використанні у відповідних галузях діяльності (реклама, торгівля, виробництво тощо).
Апробація роботи. Окремі розділи й усю дисертацію обговорено на засіданнях кафедри української мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Основні теоретичні положення й результати роботи викладено в доповідях на Міжнародній науковій конференції "Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету" (Харків, 2004), Міжнародній науковій конференції "Українська мова в часі і просторі" (Львів, 2004), другій Міжнародній науковій конференції "Лексико-граматичні інновації всучасних слов'янських мовах" (Дніпропетровськ, 2005).
Публікації. Основні положення роботи викладено в 4 публікаціях уфахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації одноосібні.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (222 найменування), списку джерел фактичного матеріалу, списку умовних скорочень, словопокажчика.

1 Термін "субмова" розуміємо як різновид національної мови, якому властива структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних, наприклад, спільністю території, соціальною, професійною спільністю тощо.

1 У зв’язку з відсутністю в українському мовознавстві окремого терміна на позначення різних складових національної мови (літературна мова, жаргон, діалекти, просторіччя) ми використовуємо в цьому значенні терміни "стиль", "стильовий".

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Назви одягу і взуття одна з найдавніших груп назв, тісно пов’язаних з матеріальною культурою народу. Формування цього шару має давню історію. Із тих часів одягово-взуттєві назви безперервно змінюються, доповнюються, розширюються, а також втрачають деякі компоненти внаслідок найрізноманітніших історичних, культурних і соціальних процесів. На формування цієї групи назв впливає значна кількість чинників географічне розташування етносу, історія спілкування з іншими народами, етнічні й культурні традиції, мода, а іноді просто випадковість.
У сучасному українському (і не тільки українському) суспільстві частково змінилися функції та призначення одягу і взуття, відбувається „інтернаціоналізація” одягово-взуттєвої естетики й етикету, з’явилися абсолютно нові (досі не відомі) технології виготовлення й манери носіння вбрання, виникають нові тканини (якщо раніше одяг вироблявся здебільшого із сукна й домотканого полотна, то сьогодні вибір тканини для пошиття модного й сучасного одягу набагато ширший та різноманітніший: до натуральних тканин долучилася велика кількість штучних тканин, видів хутра, шкіри тощо).
Таке пояснюємо економічними змінами у країні, активізацією міжнародних зв’язків, розширенням імпорту (а також асортименту одягово-взуттєвих товарів власне українських виробників), розвитком міжнародного туризму, доступністю великої кількості інформації, що стосується в тому числі культури використання, виготовлення одягу і взуття за кордоном.
У мові це відображається через зміни джерел поповнення номенів одягу і взуття і ступеня їхньої значущості в сучасних умовах, через архаїзацію наявних і появу нових мотиваційних засобів, формування нових способів і моделей у називанні тощо.
Номінування одягу і взуття й пов'язані з цим процеси і явища здавна привертають до себе увагу дослідників і, зокрема, лінгвістів.
У вивченні українських назв в основному досліджено історію походження назв одягу і взуття, територіальну диференціацію, деякою мірою функціональний аспект. Сьогодні важливим є аналіз назв одягу і взуття внайрізноманітніших складниках національної мови (літературний, жаргоновий, просторічний, діалектний) як єдиного явища, комплексне вивчення й виявлення загальних закономірностей в одягово-взуттєвому назовництві, перспектив у розвитку означеної тематичної групи у взаємодії з іншими тематичними групами тощо.
2. У дисертації ми з’ясували лінгвістичний статус деяких явищ, пов’язаних із номінацією, простежили історію й сучасний стан вивчення теорії номінації, визначили основні суперечності в її термінологічному потрактуванні.
Проаналізувавши відповідний фактичний матеріал, доходимо таких висновків:
розмаїття класифікацій різновидів номінації й неусталеність термінів, що їх позначають, пояснюється баченням особливостей номінації на різних рівнях національної мови як автономних, не пов’язаних між собою явищ, неузгодженістю поглядів науковців різних шкіл і течій;
виходячи із сучасного стану розвитку теорії номінації, уважаючи на такі критерії, як мотивованість, парадигматичність, наявність зразка і моделі, виділяємо певні шляхи появи номенів, типи і способи самої номінації.
На основі шляхів номінування виділяємо:
1) номінування як використання готових мовних одиниць;
2) номінування шляхом конструювання мовних одиниць за допомогою словотвірних, семантичних, синтаксичних, фонетичних операцій. Номінування як використання готових мовних одиниць здійснюється через внутрішньомовні запозичення, суть яких полягає в пересуванні мовних одиниць від периферії термінологічні, діалектні, просторічні, застарілі номени до ядра мовної системи і навпаки (до внутрішньомовних запозичень відносимо й запозичення в середині периферійних шарів мови); і зовнішні запозичення (з інших мов).
У сучасній українській мові домінує номінування одягу і взуття шляхом конструювання мовних одиниць.
Залежно від особливостей мотивації (типу мотивації), операційних процесів із семантичними, структурними компонентами, мовного рівня використаних засобів вирізняємо відповідні типи номінування (семантичний, словотвірний, синтаксичний, фонетичний). Відповідно в межах кожного з типів номінації залежно від конкретних чинників можна виділити первинні і вторинні номени, стилістично марковані й нейтральні тощо.
3. У сучасному одягово-взуттєвому назовництві, порівняно зпопередніми етапами мовного розвитку, спостерігаємо активізацію семантичного типу творення різностильових номенів (близько 40% від загальної кількості назв).
Такий стан пояснюється як позамовними, так і мовними чинниками, до найвагоміших з яких належать:
- зміни в призначенні одягу і взуття, у технологіях його виготовлення спричиняють модифікацію семантичних структур наявних назв одягу і взуття, а поява нових видів одягу і взуття потребує швидкого, влучного номінування;
- демократизація всіх галузей суспільного життя виявляється і вдемократизації мови, у прагненні мовців відкинути узвичаєне і спілкуватися "по-новому", "сучасніше" (це передусім стосується молодшого покоління, для якого одяг і взуття є одним із актуальних маркерів буття, стану тощо);
- властива більшості семантичних номенів прозора внутрішня форма й семантична двоплановість (на другому плані „проглядається” мотивуюче значення) роблять їх ідеальним засобом вираження експресивності, образності тощо;
- прагнення до економії мовних зусиль, адже нове значення передається відомим звуковим комплексом і нерідко замінює словосполучення чи описовий зворот.
Основні способи (види) семантичної номінації одягу і взуття відрізняються різним ступенем активності й продуктивності в різних складових національної мови:
найбільше одиниць завдячує своїм існуванням метафоричним перенесенням назв із інших реалій (близько 30%);
трохи менше метонімічних перенесень (25%);
менш продуктивним виявилося розширення змістового обсягу того самого значення (близько 20%);
непродуктивною є модифікація значення колишнього (застарілого) слова через субституцію (близько 15%);
зовсім незначна кількість назв зазнала звуження семантики (близько 10%).
Причинами цього є образність, експресивність, емоційність, як правило, прозора внутрішня форма метафоричного перенесення на відміну від метонімічного, для якого характерні регулярність, виділення стандартних схем перенесення, тому метонімічна номінація домінує в розмовній мові, звідки потрапляє до інших стилів мови.
Досліджуваний період характеризується активним відродженням застарілих назв одягу і взуття, при цьому найбільше номенів зазнає часткової заміни диференційних сем у значеннях.
У процесі продукування номенів одягу і взуття велике значення має словотворення (близько 35% номенів від загальної кількості).
Словотвірні номени неоднорідні щодо своїх стильових і функціональних можливостей, щодо нормативності й кодифікованості тощо. Вони засвідчують як динамічність системи, так і намагання мовців удосконалити й збагатити зображально-виражальні засоби мови, які у свою чергу мають забезпечити належний рівень експресивності інформації.
Серед основних ознак творення назв одягу і взуття відзначаємо:
- використання іншомовних слів як базових основ і їхнє поєднання зукраїнськими афіксами;
- активізацію творення одягово-взуттєвих номенів за допомогою префіксоїдів (в основному іншомовних кореневих морфем, які частково десемантизувалися й функціонально зблизилися з префіксами);
- уведення до загальновживаної мови універбаційних моделей і засобів творення, характерних для жаргонового, розмовно-просторічного різновидів мови;
- творення суфіксальних і конфіксальних назв одягу і взуття переважно зфразеологічністю семантики, чому сприяють, крім значення твірної основи й форманта, словотвірна метафора, метонімічні нарощення, розвиток енантіосемії, а розмовне й жаргонове походження назв допускають дію ненормативних процесів (у результаті таких процесів номени втрачають прозору мотивацію і внутрішню форму, а це, як відомо, має важливе значення для загальнонаціональної мови);
- появу значної кількості вторинних одиниць номінації (усічень, номенів-універбів), що є наслідком дії закону економії мовної енергії, прагненням мовців до експресивності висловлювання й самоідентифікації.
Синтаксична номінація відзначається найменшою продуктивністю (близько 10% від загальної кількості) в появі номенів одягу і взуття, оскільки аналітичні номени-прикметникові словосполучення й аналітичні номени прикладкової моделі як основні засоби такого назовництва, зодного боку, зручні з огляду прозорої внутрішньої форми, чіткої мотивації (що важливо для термінології й номенклатури), а з другого, зумовлюють труднощі в користуванні через їхню громіздкість. Останнє спричиняє усікання загальновживаних синтаксичних структур первісно врозмовній й жаргоновій мові й повернення їх до кодифікованої мови вусіченому вигляді.
4. Ефективним шляхом збагачення сучасної одягово-взуттєвої тематичної групи є зовнішні (з інших мов) і внутрішні запозичення (умежах системи української мови). Загалом усі різновиди запозичень становлять близько 15% номенів одягу і взуття від загальної кількості проаналізованих.
Порівняно, наприклад, з другою половиною XIX століття значно змінилися джерела і шляхи запозичень: спостерігаємо, наприклад, активізацію прямих запозичень із англійської мови.
Традиційними залишаються запозичення з французької.
Адаптація, освоєння, упорядкування нових запозичень відбувається нерівномірно: найчастіше освоюються і входять до української мови назви одягу і взуття європейського походження, проте не всі запозичення є виправданими з огляду на доцільність у мові.
5. Досить помітною й поширеною в сучасній українській мові є взаємопроникність різностильових (кодифікованих і некодифікованих, літературних і нелітературних тощо) назв одягу і взуття, яку пояснюємо тим, що у процесі активного функціонування деякі назви втрачають ознаки некодифікованості або певної стильової маркованості й тому поступово пересуваються від периферії мови (жаргонові, діалектні, застарілі, професійно-термінологічні номени) до центру.
Такі внутрішньомовні запозичення сприяють перегрупуванню ядерних і периферійних елементів у мові, демократизації літературної мови, збільшенню ваги народнорозмовних елементів у її структурі.
Особливістю номенів досліджуваної тематичної групи є тісний зв’язок із одним із найрухливіших елементів матеріальної культури, що робить саму систему номенів динамічною, нестійкою і плинною. Тому активний процес розвитку, збагачення групи назв одягу і взуття не припиняється й потребуватиме свого подальшого дослідження в найрізноманітніших аспектах:
визначення взаємодії між літературними й нелітературними системами назв одягу і взуття;
дослідження причин вибору номенів одягу і взуття в певних мовленнєвих ситуаціях;
аналіз номенів одягу і взуття з огляду доцільності вживання;
диференційні явища водягово-взуттєвому номінуванні).

Б І Б Л І О Г Р А Ф І Я

1. Азнаурова Э.С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи // Языковая номинация (Виды наименований). М.: Наука, 1977. С.86-129.
2. Анісімова Л. Назви верхнього одягу у поліських, волинських та подільських говірках // Дослідження з української діалектології: Зб. наук. праць/ Відп. ред. П. Гриценко. К.: Наук. думка, 1991. С.126-139.
3. Апресян Ю.Д. Избранные труды. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. Т. 1. Лексическая семантика. 472 с.
4. Аристова В.М. Трансформация английских слов в русском языке // Этимологические исследования по русскому языку. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. Вып.7. С. 4-11.
5. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
6. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 606 с.
7. Бабій Ф. Назви головних уборів у говірках ровенського Полісся // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапу: Збірник статей / Відп. ред. І. Матвіяс. К., 1982. С.176-178.
8. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х.: Дельта, 1993. С.162-176.
9. Белецкий А.А. Отношение компонентов языка // Структурная и математическая лингвистика. К., 1975. Вып. 3. С. 17-21.
10. Белова С.А. Английские слова в русском языке 15-20 веков. Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1984. 108 с.
11. Биржакова Е.Э. Очерки по истории лексикологии русского языка 18века. Языковые контакты и заимствования. Л.: Наука, 1972. 430 с.
12. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. Изд. 5-е., перераб. М. Л.: Соцэкгиз, 1935. 360 с.
13. Бойківщина. Історично-етнографічне дослідження (Відп. ред.: З.Є.Болтарович, А.Ф.Будзаль, Р.П.Герасимчук. К.: Наук. думка, 1983. 304 с.
14. Боплан Гійом Левассер де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського...: Пер. з фр. К.: Наук. думка; Кембрідж: Укр. наук. інститут, 1990. 254 с.
15. Бучко Д. Принципи номінації і класифікація українських ойконімів // Другий міжнародний конгрес україністів: Доповіді і повідомлення. Мовознавство. 22 28 серпня. Львів, 1993. С. 113-115
16. Вагилевич І. Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині // Жовтень. 1978. № 12. С. 117-130.
17. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка: Учебник для вузов по специальности Журналистика”. 3-е изд. М.: Высшая шк., 1991. 432 с.
18. Василевская Е.А. Словосложение в русском языке. М.: Учпедгиз, 1962. 132 с.
19. Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы. М.: Прогресс, 1964. 350 с.
20. Виноградов В.В. Вопросы современного русского словообразования // Русский язык в школе. 1951. № 2. С. 1-10.
21. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 419-443.
22. Вовк О. Типи і засоби номінації в українській мові // Другий міжнародний конгрес україністів: Доповіді і повідомлення. Мовознавство. 22 28серпня. Львів, 1993. С. 115-121.
23. Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
24. Войтів Г. Назви одягу в пам’ятках української мови 14-18 століття: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України, Ун-т українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів, 1995. 24 с.
25. Волкова И.Н. Стандартизация научно-технической терминологии. М.: Наука, 1984. 206 с.
26. Воропай С.В. Система конфіксального творення іменників в українській мові 11-20 століть: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2001. 23 с.
27. Габинская О.А. Номинация и лексическая объективация // Словопроизводственный процесс и функционирование производственных единиц в языке и речи. Курск, 1986. С. 3-11.
28. Гаврин С.Г. Фразеология современного русского языка. Пермь, 1974. 269 с.
29. Гак В.Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова // Вопросы описания лексико-семантической системы языка: Тезисы докладов. М., 1971. Ч.1. С. 95-98.
30. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация (Общие вопросы) М.: Наука, 1977. С. 230-294.
31. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 11-26.
32.