ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ В РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНІЙ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Краткое описание

Київський національний університет
культури і мистецтв

ГОЦАЛЮК Алла Анатоліївна

УДК 398.332.41 (477.8) "19/20" (043.3)

ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ В РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНІЙ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

Науковий керівник
кандидат історичних наук
Поріцька Ольга Анатоліївна

Київ
2007

Зміст

Вступ ...С.3-11

Розділ І. Історіографія проблеми та
аналіз джерел.С.12
1.1. Висвітлення регіональної специфіки різдвяно-новорічних свят. С.12
1.2. Аналіз групи джерел щодо фіксації досліджуваної проблеми.С.51

Розділ ІІ. Структура ТРАДИЦІЙНОГО ЦИКЛУ В ОБРЯДОВІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ.С.55
2.1. Традиції та новації в обрядах гірського краюС.55
2.2. Ритуальні рядження в структурі різдвяно-новорічних свят.С.103
2.3. Етнокультурні функції зимових свят та обрядівС.119

Розділ ІІІ.Трансформаційні процеси в традиційних обрядах календаря зимового циклуС.132
3.1. Вплив політичних чинників на зміни в різдвяно-новорічних
обрядахС.132
3.2. Святкування Різдва в умовах державної незалежності України. С.158

ВисновкиС.180

Список використаних джерел та літератури..С.186-209

Вступ
Загальна характеристика роботи
Актуальність дослідження. В культурній спадщині народів світу особливе місце належить календарним звичаям і обрядам, народним святам. Науковий інтерес до традиційної культури з метою збереження духовних цінностей, особливо в умовах прискореної урбанізації, нівелювання, уніфікації, поширення "масової культури", стає все більш актуальним. Збереження кращих традицій, духовності будь-якого етносу це не тільки дбайливе ставлення до витоків культури, але й турбота про її розвиток у сьогоденні та майбуття кожного народу.
Особливого морально-етичного звучання набуває термін "екологія традиційної культури", який означає необхідність збереження етнічного культурного середовища не лише у масштабах одного етносу, але й усіх народів. У народних календарних обрядах відображено етнічне, соціально-політичне, історико-культурне життя народу на різних етапах розвитку. Вони були і є невід'ємною частиною культурно-побутового життя сільського і міського мешканця. Народні обряди пронизує ідея безперервності роду, забезпечення щастя, врожайності, добробуту, єдності людини з природою. Гуманістична ідея утвердження життя є домінуючою в календарних зимових обрядах і саме тим обумовлений великий інтерес молоді до народних традицій, сміхової та розважальної культури, міфології.
Вивчення календарних звичаїв і обрядів зимового циклу гуцулів Карпатського регіону доносить до нас величезну інформацію про історію світоглядних уявлень горян, морально-етичних норм, народного мистецтва, музики, народної хореографії, співу, теоретичне осмислення якої є одним з пріоритетних напрямів вивчення культурологічної науки.
Оскільки народна культура гірського субетносу українців-гуцулів найкраще зберегла свої локальні традиції святкування новорічно-різдвяних свят, то вона й заслуговує на особливий науковий інтерес. Саме зимові свята відзначаються найбільш урочисто на Гуцульщині, хоч в Карпатах проживають й інші етнографічні групи, зокрема бойки та частково лемки. Свята, що приурочені до зимового сонцестояння, мають на Гуцульщині стійкі традиційні риси, які увібрали в себе основні риси соціального життя, позначені впливом основного пастушого господарсько-культурного типу, розкривають комунікативну, естетичну, морально-етичну функції звичаїв та обрядів населення в умовах гірського ландшафту. Як слушно зауважують дослідники: Обряд це справді унікальний і нічим незамінний засіб фіксації досягнень людської спільноти в налагодженні свого співжиття: форма суспільної свідомості.
З огляду ж на значні соціокультурні трансформації за радянського часу, заборони святкувань народних обрядів, войовничий наступ атеїстичної ідеології, вплив міграційних факторів, процесів урбанізації та можливість відродження етнокультури в умовах незалежності України, назріла потреба комплексного аналізу проблеми стабільності традиційних свят та формування новацій в сучасній обрядовості.
Дослідження традиційного і нового у святах і звичаях зимового циклу народного календаря гуцулів Карпат є актуальним ще й тому, що воно пов'язано з проблемами сучасності: збереження родової пам’яті, вивчення витоків духовності етносу в локальному розмаїтті, гуманізації культури для перспектив розвитку народу й держави.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна праця виконувалася у межах державної комплексної програми Міністерства культури і мистецтва України: „Державна програма розвитку культури на період до 2007 року”, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 року №1235, а також згідно з планом наукових досліджень кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв „Художні процеси в суверенній Україні”.
Об’єктом дослідження є зимовий цикл календарної обрядовості субетносу українців гуцулів Східних Карпат.
Предметом дослідження стали традиції та новації в різдвяно-новорічній обрядовості українців-гуцулів Карпатського регіону в другій половині ХХ на початку ХХІ сторіччя.
Мета і завдання дисертаційного дослідження полягає у вивченні регіональної специфіки різдвяно-новорічної обрядовості горян Карпатського регіону у процесі змін і під впливом різних чинників соціального й політичного характеру на перебіг розвитку традиційної культури.
Досягнення мети здійснювалося шляхом вирішення наступних завдань:
проаналізувати стан висвітлення проблеми в культурології і визначити рівень її наукового осмислення та оцінити історіографічні надбання, здійснити аналіз джерел;
простежити форми успадкування традицій в обрядовості на Гуцульщині на період другої половини ХХ на початку ХХІ ст.;
розкрити регіональну специфіку різдвяно-новорічних свят гуцулів у загальноукраїнському контексті;
виявити динаміку змін, втрату окремих пісенних, вербальних компонентів у структурі зимових свят народного календаря;
простежити зміни, утворення нових елементів в різдвяно-новорічній обрядовості гуцулів;
виявити чинники, які впливають на збереження і відродження окремих компонентів святково-обрядової культури, та з’ясувати ступінь збереженості окремих фрагментів обрядовості.
Хронологічні рамки дослідження визначено періодом другої половини ХХ початком ХХІ сторіччя. Початкова межа обумовлена часом розвитку традиційної культури Гуцульщини під впливом радянської тоталітарної системи, атеїстичного наступу на давні звичаї горян України.
Верхня межа дослідження означена початком ХХІ сторіччя, коли в умовах незалежності України відбувається повернення до народних традицій, але вже в сучасних умовах подальшої глобалізації культури, розвитку туризму та розважальних видовищних дійств.
Для наукового осмислення функціонування й розвитку етнічної культури в даних хронологічних межах є надзвичайно важливим, оскільки саме цей період характеризується посиленим втручанням влади в усі сфери життя й побуту людей. Досі культурологи, народознавці, етнологи розглядали традиційні свята українців винятково в умовах часу їх активного й цілісного побутування наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. Процеси ж змін та новацій у народних святах в умовах тоталітарного режиму та під дією таких чинників, як урбанізація, міграційні процеси залишалися поза увагою вчених.
Географічні межі дослідження охоплюють територію заселення етнографічної групи лише українців-гуцулів, які проживають у найвищій гірській частині Українських Карпат. Обмеження дослідження однієї групи горян зумовлене величезним масивом культурологічного матеріалу, найкращою збереженістю традицій та специфікою виникнення новотворів в умовах гірського ландшафту, реакцією сільського населення на розвиток туристичного бізнесу.
На основі етнографічних, культурологічних та мовно-діалектних даних, за сучасним адміністративним поділом України етнографічна Гуцульщина охоплює південні села Надвірнянського району, Косівського та увесь Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького та Путильський райони Чернівецької області і Рахівський район Закарпатської області.
Гуцульщина єдиний регіон за етнографічними та географічними ознаками, однак він ніколи не складав єдиної адміністративної одиниці. Територія так званої галицької Гуцульщини входила до складу Галицької землі Руського воєводства Польщі. Після поділу Польщі у 1772 Гуцульщина відійшла до складу Австрії. А після розпаду у 1919 р. Австро-Угорщини галицька Гуцульщина опинилася знову в складі Польщі. Після другої світової війни у складі Української радянської республіки, що входила до складу Радянського Союзу.
Буковинська Гуцульщина, або Північна її частина із 60-х років ХІV ст. входила до складу Молдавського князівства, а з 1774 р. ця частина опинилася у складі Австрії, після розпаду Австро-Угорщини (1919) у складі Румунії, а в ході другої світової війни ввійшла до Радянського Союзу.
Закарпатська частина Гуцульщини з ХІV сторіччя перебувала у складі Мармороського комітату Угорського королівства, з 1711 р. у складі Австрії, а з 1867 р. у складі Австро-Угорщини. З 1919 р. у складі Чехословаччини, а після другої світової війни ввійшла як частина України до складу Радянського Союзу.
Ці особливості розвитку певним чином позначилися на локальній специфіці галицьких, буковинських та закарпатських гуцулів, але не порушили цілісність їхньої традиційної культури, мови, звичаїв. Господарсько-культурна єдність гуцулів добре засвідчена відгінно-полонинським видом скотарства, єдністю обрядових страв, звичаїв, спільних елементів у народній архітектурі, інтер’єрі житла, народному одязі, який мав незначні локальні відмінності в кольоровій гамі, оздобленні, крої, святково-обрядовій культурі.
Гуцульщина розташована на сході Українських Карпат. На сході та на півночі територія Гуцульщини межує з карпатським передгір’ям Покуттям. Кордони розселення гуцулів на північному сході обмежені виразною зміною ландшафту й простягаються через міста Делятин Косів Вижниця. На півночі природнім кордоном розселення гуцулів служить високогірний хребет Горган, що переходить у Покутсько-Карпатську гряду й доходить до україно-румунського кордону.
На заході гуцули проживають в долині річки Чорна Тиса, що тягнеться майже по всій території так званої Закарпатської Гуцульщини. В західному регіоні протікають також менші річки Надвірнянська Бистриця та Біла Тиса, яка є притокою Чорної Тиси. Західна частина Гуцульщини складається з кількох гірських масивів.
Методологічною основою дослідження став порівняльно-історичний метод вивчення різдвяно-новорічної обрядовості горян в контексті загальноукраїнської етнокультури в процесі розвитку та змін.
Методологічним підгрунтям у розумінні структурних компонентів зимових свят народного календаря горян другої половини ХХ початку ХХІ сторіччя стали праці визначних дослідників, насамперед В.Шухевича, Г.Хоткевича, В.Гнатюка, К.Сосенка, І.Свенцицького, Р.Кайндля, які розглядали новорічно-різдвяні свята гуцулів в контексті розвитку культури інших європейських народів, зафіксували локальну специфіку обрядовості.
Теоретичні підходи до вивчення етнокультурних реалій таких вчених, як В.Пропп, П.Богатирьов, В.Топоров, М.Попович, А.Байбурін, М.Ткач, С.Безклубенко, Л.Виноградова прислужилися для розкриття трансформаційних процесів в духовній культурі субетносу українців, реконструкції та аналізу новотворів в обрядовій культурі.
Витоки і динаміка розвитку народних свят широко представлена у працях сучасних вчених, зокрема, Р.Кирчіва, С.Павлюка, О.Курочкіна, Г.Кожолянка та багатьох інших.
При вирішенні наукових проблем автор опирався на засади об’єктивності, системності, історичного розвитку, узагальнення інформації, аналіз сукупності джерел та літератури.
Відповідно до мети і завдань дослідження використовувалися методи безпосереднього спостереження, структурно-функціональний, типологічний та метод просторового аналізу.
Наукову новизну роботи визначають мета, предмет та завдання дослідження. Вперше досліджується співвідношення традицій та новацій у різдвяно-новорічних обрядах на Гуцульщині в контексті змін та трансформації протягом другої половини ХХ сторіччя початку ХХІ сторіччя.
На конкретному матеріалі вперше обгрунтовано висвітлюється питання розмивання сакрального навантаження в обрядовості жителів Карпат, яке відбувалося під дією міграцій, соціально-економічних змін, що відображають закономірний процес. Також показано і штучне прискорювання процесу нівелювання первинного змісту обрядовості під тиском ідеологічного втручання, заборон та відвертих переслідувань, особливо інтелігенції.
На основі постанов різноманітних комісій з радянських обрядів, документів атеїстичних організацій, періодики та опитування у дисертаційному дослідженні вперше розглянуто руйнівний вплив радянської ідеології на систему традиційної культури, відчуження людей від своїх обрядів, звичаїв, нав’язування нових елементів обрядовості. Тисячолітня традиція святкування змін пори року витіснялася широко розрекламованими новоутвореними радянськими обрядами, які впроваджувалися за сценаріями Комісії по радянських традиціях при Раді Міністрів (1969). У 1960-х 1980-х роках нетипові для мешканців Карпат новорічні персонажі, звичаї та символи почали складати офіційний новорічний обряд. Біля ялинки розміщувалися Дід Мороз, Снігуронька, крокодил Гена та інші казкові персонажі.
До наукового обігу вводиться значна кількість нових фактологічних даних про заборону колядування, про внесення змін до текстової структури колядок та ігнорування етнокультурної спадщини, заміні обрядової символіки тощо.
У роботі також вперше показано тенденції відродження звичаїв Коляди і театральних видовищ, але вже не лише на побутовому рівні, а переважно як вторинні форми у вигляді сценічних вистав, проведення фестивалів тощо. Новизною роботи є аналіз політичних та соціально-економічних чинників, що вплинули на різдвяно-новорічну обрядовість горян в другій половині ХХ на початку ХХІ століття, та розкриття процесів трансформації в святах народного календаря.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичне осмислення розвитку етнічної культури в регіональному вимірі дасть можливість глибоко усвідомити спільне й відмінне в культурі українців різних етнографічних районів, дозволить сформувати критерії й підходи для формування політики у сфері культури з проблем регіональної специфіки. Аналіз і висновки дослідження можуть бути використані для широкого ознайомлення з культурою гірського краю України, застосовані при розробці туристичних маршрутів. Результати дослідження також будуть направленні на збереження культурних надбань українців Східних Карпат у світлі рішень ЮНЕСКО про збереження культурної спадщини народів світу. Матеріали дослідження можуть також широко використовуватися у підручниках, посібниках, хрестоматіях з культурології, тематичних спецкурсах, застосовуватися у розробці репертуару фольклорних колективів, а також при організації зимових різдвяно-новорічних свят у міських колективах, навчальних закладах, громадах, земляцтвах тощо.
Апробація результатів дослідження: Окремі розділи та весь текст дисертації були обговорені на засіданнях кафедри історії та теорії культури Київського національного університету культури і мистецтв.
Основні положення та результати дослідження викладені у статтях і повідомленнях автора на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях "Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє" (Київ, 2005), "Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології" (Київ, 2006), "Дні науки у КНУКІМ" (Київ, 2006).
Публікації. Наукові результати автора відображено у 4 наукових одноосібних публікаціях, з них 3 у фахових виданнях ВАК України та 1 публікація у Матеріалах міжнародної конференції.
Структура і обсяг дисертації: структура дисертації зумовлена метою і завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертаційного дослідження складає 185 сторінок основного тексту. Список використаних джерел 24 сторінки (315 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до мети і завдань дослідження розглянуто функціонування традиційної системи різдвяно-новорічних свят в регіоні Східних Карпат в другій половині ХХ на початку ХХІ ст.
Вивчення традиційних свят субетносу зимового циклу засвідчило, що в гірських ландшафтних умовах утворилися локальні особливості традиційної культури українців, що яскраво відображають як місцеві елементи, так і загальноукраїнські риси свята.
Календарна обрядовість українців Східних Карпат розвивалася під дією природньо-відповідних факторів, в умовах певної ізольованості від рівнинної частини України і тому зберегла найбільше архаїчних компонентів духовної культури, неповторність побажально-вітальних словесних і пісенних творів, давніх ритуалів, морально-етичних засад гостинності, толерантності, поваги, давню солярну символіку, ритуальні танці (пляс) і віншування.
Обрядові архаїчні компоненти різдвяно-новорічних свят гуцулів Східних Карпат відобразили глибокий духовний світ, етику, мораль громади та селянської родини. Чимало компонентів Різдва-Коляди безперечно сягають давніх, очевидно дохристиянських часів, колядкові тексти мають виразні міфологічні сюжети, в обрядах та віншуваннях добре збережені первісні світоглядні уявлення про космос, магію землі, природи, стихійних сил: води, вогню, небесних світил.
Народні традиції колядування й щедрування в Карпатах, незважаючи на процеси трансформації під дією різних чинників, навіть у другій половині ХХ сторіччя підтверджують наявність у святково-обрядових дійствах глибинного пласту світоглядних пережитків релігійно-магічної свідомості. До них можна віднести уявлення циклічного часу й новоріччя як свято першотворення Світу, фольклорні мотиви "священного шлюбу" небесних світил, культ води і вогню як світоутворюючі чинники, культ зерна в міфологемі (зерно рослина зерно), культ пращурів і жертвоприношення (Коляда, кутя, узвар) та ряд інших.
Група колядок найархаїчнішого змісту про творення світу в українській традиції добре збережена. В них зустрічаємо такі елементи, як космічне море, світове дерево як образ космосу-всесвіту, при чому в локальних варіантах таким деревом часто виступає і пшениця, або жито, птахи-деміурги, як творці світу. В християнизованих колядках Творцем світу виступає Христос.
Найбільша група українських колядок, яка пов'язана з первісним господарським і суспільним життям, так звані "величальні" колядки також наповнені міфологічним змістом, мають ту ж саму світотворчу функцію: наповнити світ дівочками, парубками, середніми й старшими людьми, збіжжям, добром.
Колядники самі в цей час виступають певною мірою міфічними творцями.
Поетичне порівняння господарів і їхніх дітей з місяцем, сонцем, зірками має сприяти здійсненню тих побажань, що висловлюються в колядках та щедрівках. Щоб "копоньки, як звіздоньки", щоб поля були густі, колосисті, щоб "із снопочка три з верхом бочки" було зерна, щоб "на городі зілля, а в хаті весілля"
Гіперболізм у колядках має конкретну мету і функцію, щоб все збулося. В цій площині колядки за функціональним значенням наближені до замовлянь, найдавнішого фольклорного жанру.
Окрему групу колядок, досить велику, становлять колядки величальні молоді з виразними шлюбними мотивами.
Пізнішу групу колядок, пов'язану з військовою тематикою, дослідники Ф.Колесса, Ів.Франко відносять до ранньокняжої доби. Вони мають певну відмінність від зовнішніх колядок і наближені до поетичних форм давньої літератури та до билинного епосу.
Досить велика й архаїчна група належить дитячим колядкам, щедрівкам, віншувальним формулам.
Певне місце займають колядки з біблійною тематикою, яка заслуговує на окреме дослідження.
В процесі християнізації в колядках відчутно помітні нашарування, доповнення формулами молитовно-бажального звернення до Бога: "Роди, Боже, жито, пшеницю..."
Особливість українських колядок полягає в наявності великої групи колядок з вшануванням жінки-матері, господині, які можна розглядати як міфологічні образи Матері-Творця світу, праматері людського роду.
Безсумнівно, що дослідження колядок й щедрівок українців Східних Карпат дають надзвичайно цінний матеріал для культурно-історичних етнологічних пошуків при вивченні українського етносу.
Генезу новорічно-різдвяних традицій та звичаїв чимало вчених пояснювали по-різному. Вчені минулих сторіч бачили походження календарних свят від східної міфології індійської та іранської, що було характерним для наукових напрямів середини ХІХ сторіччя. Інші ж вбачали впливи греко-римських звичаїв. Найбільш вірогідні позиції вчених (К.Сосенко, В.Гнатюк), які вбачали власне українську основу календарних свят, яка лише має елементи універсальної моделі сприйняття світу, що притаманно багатьом народам.
Відчуваючи животворну силу природи, селянин намагався шляхом шанування її, богів та духів, що населяють небесний і потойбічний, а також земний світ, умилостивити, прославити, звеличити, сподіваючись на їхню благодійність по відношенню до родини, господарства, здоров'я.
Різдвяно-новорічна обрядовість гуцулів має програмну організацію життєвого впорядкування в природі та особистому житті.
Колядки, щедрівки, віншівки, побажання спрямовані на тривалість і гармонізацію життя, пов'язані з категоріями добробуту, здоров'я, щастя. Їх основою є приплід худоби, урожайність збіжжя та городини, вдале й щасливе одруження та злагода в родині. Етичні ідеали, що втілені у фольклорних текстах базуються на основних цінностях працелюбності, збереженні і продовженні роду, шануванні батьків, померлих родичів, гостинності, взаємоповазі між членами родини й громади.
У висновках підсумовуються найважливіші результати дослідження, основні положення, що винесені на захист.
· На основі здійсненого аналізу розвитку календарної обрядовості зимового циклу в Карпатському регіоні констатуємо, що висвітлення традицій свята у ХІХ на початку ХХ ст. знайшло у працях Ів. Франка, Ф.Кайндля, В.Шухевича, П.Шекерика-Дониківа, В.Гнатюка. Проблемам еволюції зимових свят та обрядів, символіки ритуальних дій значну увагу приділили дослідники ХХ сторіччя, зокрема, Р.Кирчів, О.Курочкін, К.Кутельмах, М.Тиводар, Г.Кожолянко, О.Кожолянко, Д.Пожоджук та інші.
Процеси ж змін у другій половині ХХ сторіччя в обрядовості горян майже не досліджувалися.
· Незважаючи на втручання церкви, пізніше ідеологічного тиску з боку радянських органів, все ж можна стверджувати, що основа традицій святкування Різдва, Нового року і Водохреща була успадкована від попередніх віків: продовжувала зберігатися структурно з досить розвиненою обрядовістю та пісенністю.
· З'ясовуючи витоки основних компонентів різдвяно-новорічної обрядовості гуцулів та побутування звичаїв у традиційному суспільстві, можна дійти висновку, що підтверджується нерозривний зв'язок з географічним середовищем, умовами життя та основним господарсько-культурним типом Карпат, де переважало скотарство, ремісництво над землеробством.
· Розкрито локальну особливість різдвяно-новорічних свят гуцулів, яка найповніше виражена у Святвечірній вечері, що супроводжувалася численними магічними діями умилостивлення природи, диких звірів, померлих. Їх спеціальними словесними формулами закликали до Святої вечері. Багато образів і мотивів в колядках і щедрівках сягають давніх часів і пов'язані з шануванням солярних культів. Особливістю гуцульських традицій є також поєднання співу з ритуальними танцями. Одночасно виразною є і загальноукраїнська сутність свят зимового календаря в Карпатах.
· Виявлено, що в процесі розвитку, під впливом міграцій, втручання церкви до народних свят гуцулів, пізніше атеїстичної пропаганди, ідеологічного тиску та заборон традиційної культури, урбанізації та процесів глобалізації відбулися певні зміни у проведенні свят та у виконанні обрядової пісенності. Трансформовані і містифіковані народною уявою образи Ісуса Христа і Богородиці наповнили світські тексти народних колядок і щедрівок. Поширилися також авторські твори обрядової християнської колядки через друковані Богогласники.
· Простежено, що у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ сторіччя відбулися досить помітні процеси трансформації в різдвяно-новорічній обрядовості гуцулів. Окрім скорочення свят в часовому відтинку, відбулося усічення окремих компонентів свят, зокрема, втрата повних текстів словесних формул закликання бурі, грому до Святої вечері, наслідування різним віруванням і прикметам. Натомість з'явилися нові страви, різноманітні салати, солодощі до святкової трапези. Давні народні колядки були замінені текстами про щасливе колгоспне життя, про розквіт краю за радянських часів. Ввійшли в побут постаті Діда Мороза, Снігуроньки, особливо в шкільних закладах.
Доведено, що часткова профанація текстів є наслідком перерваної народної традиції в часи антирелігійної, антинаціональної більшовицької політики в Україні. Українські тексти колядок і щедрівок зазнали певної композиційної розмитості, текстової контамінації.
З плином часу змінюється зовнішня форма і характер відзначення свят, але незмінними залишаються ідея і ряд домінантних функцій, що відповідають корінним прагненням людей, а саме забезпечити добробут і щастя, які у сприйнятті сучасників асоціюються з професійною кар'єрою; побажання добра, здоров'я; передбачення майбутнього і вплив на нього.
· Виявлено причини, які вплинули на відродження різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині наприкінці ХХ сторіччя на початку ХХІ ст. Повернення до давніх звичаїв, обрядів, ходіння з вертепом, колядування відбувається сьогодні в умовах подальшої глобалізації культури, розвитку зеленого туризму, розважальних видовищних форм, активізації церковного життя та посилення впливу церкви на християнізацію народних обрядів. Поширення церквою християнських текстів колядок в кожну родину загрожує зникненням давніх народних творів в Карпатах.
Проведення фестивалів вертепного дійства переносить його в сферу вторинного, сценічного втілення та витіснення з побуту.

Результати дослідження визначили також актуальні проблеми культурології в сфері етнопедагогічних та морально-етичних аспектів, переоцінці етнокультурних реалій в селянському та урбанізованому середовищі, необхідності збереження культурних традицій в національному та світовому масштабах.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Архівні матеріали
Рукописні фонди інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України.
1. Ф. 14 3 Наукові збірники. Записи Івана Прокопіва, Од. зб. 492, 492 а, 492 г.
2. Ф. 14 3, Наукові збірники. Фольклорно-етнографічні записи Михайла Іванюка, Од. зб. 1092.

Література
Монографії, статті, брошури
3. АникинА.И. Календарная и свадебная поэзия. М.: Изд. Московского университета, 1970. 121 с.
4. А така помпезна була споруда // Західний кур’єр. 1992. №6 (23 січня.)
5. АрсеничП.І. Етнографічна діяльність В.М.Гнатюка // Народна творчість та етнографія. 1982. №2. С. 69 72.
6. Афанасьев А.И. Поэтические воззрения славян на природу. М., (перше видання 1865 1869. Т. І ІП), 1995. Т. 1. 416 с.; Т. 2. 400с.; Т. 3. С. 572.
7. Бабинський Я. Українські колядки та щедрівки: деякі аспекти еволюції жанру // Народознавчі зошити. №1. Львів, 2000. С. 96 102.
8. Багірова І. Святочні подарунки // Західний кур’єр. 1993. №3 (16 січня)
9. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. СПб., 1993. 236 с.
10. Баканурський А. Українська різдвяна гра "Коза" // Народна творчість та етнографія. 1991. № 6. С. 59 65.
11. Баран В.Д. Давні слов’яни. К., 1998. 336 с.
12. Безклубенко Сергій. Етнокультурологія. Критичний аналіз теоретичних та методологічних засад. К., 2002.
13. Белецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М., 1962. 185 с.
14. Беньковский И. Поверья, обычаи, суеверья и приметы, приуроченные к "Риздвяным святам" // Киевская старина. 1896. Т. LІІ, январь. С. 124 136.
15. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. 543 с.
16. Болдижар М. Торжество ленінських принципів атеїстичного виховання трудящих у Закарпатті. Ужгород, 1997. 139 с.
17. Бондаренко Г. Ходить Ілля на Василя // Людина і світ. 1992. № 11. С. 17 19.
18. Бондаренко Г.Б. Идеализация действительности в украинской обрядовой поэзии / Обряды и обрядовый фольклор. М., 1982.
19. Борисенко В. Нариси з історії української етнології. К.: Унісерв, 2002. 92с.
20. Борисенко В. Різдвяні колядки // Наука і суспільство. 1989. № 2. С. 32 35.
21. Борисенко В. Традиції поклоніння культу пращурів у календарній обрядовості українців // Р.Ф.Кайндль і українська історична наука. Ч. 2. Чернівці Вижниця, 2004. С. 134 140.
22. Борисенко В. Традиції та життєдіяльність етносу. На матеріалах святково обрядової культури українців. К.: Унісерв, 2000. 192 с.
23. Боровский Я. Мифологический мир древних киевлян. К., 1982. 104с.
24. Боцяновский В. Веснянки, петривки и купальные песни // Живая старина. 1894. Вып. І.
25. Брайчевський М.Ю. Походження Русі. К., 1968. 224 с.
26. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К., 1989. 296 с. Брокгауз и Ефрон. Энциклопедический словарь. Т. 2. Кн. 4. СПб., 1891.
27. Буковинські віночки. Вінниця: Вінницьке книж. газ. вид., 1964. 150 с.
28. Буковинські народні пісні. К.: Вид. АН УРСР, 1963.
29. Булашев Г. Український народ в своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К., 1992. 414 с.
30. Буркут І. На шляху до демократії // Буковина невід’ємна частина України. Матеріали третьої науково-практичної конференції. Вижниця, 1997. С.205 208.
31. Бучма О. Релігія стародавніх спільнот // Історія релігії в Україні: у 10 томах. Т. 1. К., 1996. С. 33 54.
32. Вайтаманюк Д. Звернення до колядників // Верховинські вісті. 1999. 32 (8січня)
33. Вайтаманюк Д. На Різдво коло церкви. // Верховинські вісті. 1992. №5 (21 січня).
34. Василенко К. Золоті зерна. К.: Молодь, 1963.
35. Василева М. Календарни празници и обичаи // Добруджа. Етнографски, фолклорни и езикови проучвания. София, 1974. С. 45 58.
36. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М., 1978. 239 с.
37. Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядования. М., 1982. 256 с.
38. Влад Марія. Стрітеннє. К.: Український письменник, 1992. 223 с.
39. Власов В.Г. Русский народный календарь // Советская этнография. 1985. № 4. С. 22 26.
40. Вовк І. Різдво Христове сіли вітати // Людина і світ. 1990. № 2. С. 57 59.
41. Вовк Ф. Этнографические особенности украинского народа. Украинский народ в его прошлом и настоящем Т. 2. Пг. 1916. 688 с.
42. Возняк М.С. Давньоукраїнська поезія різдвяних свят: коляди і вертеп // Народна творчість та етнографія. 2003. № 1 2.
43. Войтович В. Українська міфологія. К., 2002. 664 с.
44. Волицька І.В. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат к. XIX п. XX ст. К., 1992. 138 с.
45. Волошин І. О. Джерела народного театру на Україні. К., 1960. 226с.
46. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен, 1958. Т. 1. 448 с; 1966. Т. 2. 442 с.
47. Ворскло В. "Коло нове дає" "Коляда" // Зоря. 1997. № 70. С.5.
48. Вишенський І. Книжна // Українська література ХІV ХVІ ст. К.: Наукова думка, 1988. С. 306 368.
49. Гаврилів О. Свято сім’ї // Радянська Гуцульщина. 1988. №3. (7 січня)
50. Гаврилюк О. Як в старі „добрі” часи // Західний кур’єр. 1991. №2 (5січня)
51. Гаврилюк Н.К., Курочкин А.В. Трансформация традиционно бытовой календарной и семейной обрядности украинцев как отражение современных этнокультурных процессов / Традиции в современном обществе. М., 1990. С. 75 86.
52. Гаврищук В. На щастя на здоров’я на довгий вік // Вільний голос. 1996. №4(17 січня)
53. Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси. Харьков, 1916. 125 с.
54. Глушко М. "Полазник" як архаїзм календарної обрядовості українців: походження, семантика // Матеріали V конгрессу Міжнародної асоціації україністів. Історія. Збірник наукових статей. Ч. 2. Чернівці, 2004. С. 446 451.
55. Глушко М. Традиційна різдвяно новорічна обрядовість українців // Колядки і щедрівки. К., 1991. С. 29 51.
56. Гнатюк В. Гаївки // Матеріали до українсько руської етнології. 1909. Т.12.
57. Гнатюк В. Колядки і щедрівки // Етнографічний збірник. Т. 1 2. Львів, 1914. Т. 35. 270 с.
58. Гнатюк В. Нарис української міфології / Упор. і вступ, стаття Р.Кирчіва. Львів, 2000. 264 с.
59. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків / Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. К., 1991. С.383 406.
60. Гнатюк В. Видатна пам'ятка українського народознавства. Примітки / У кн.: Максимович М. Дні та місяці українського селянина. К., 2002. С. 9 24.
61. Голант Н. Румынская легенда о мартовской старухе и ее отражение в обрядности первых дней весны / Р.Ф.Кайндль і українська історична наука. Ч. 2. Чернівці Вижниця, 2004 С. 192 196.
62. Головацкий Я.Ф. Народные игры, песни Галицкой и Угорской Руси. М., 1878. Ч. ІІ. (Обрядовые песни).
63. Гонтар Т.О. Народне харчування українців Карпат. К.: Наукова думка, 1979. 138 с.
64. Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ 30-ті роки ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1933. 199 с.
65. Гулай В. Етносоціальні процеси в західних областях України. Автореферат дис. на здобуття звання канд. істор. наук. Львівський університет. Львів, 2002. 19с.
66. Григорак О. Це боже диво-коляда // Верховинські вісті. 1996. №23 (5 січня)
67. Гринченко Б.Д. Из уст народа: Малорусские рассказы, сказки и проч. К., 1907.
68. Грица С. Й. Спадкоємність фольклорної традиції та її виховне значення // Прогресивні народні традиції в збагаченні радянського способу життя. К.: Наукова думка, 1986. С. 20 37.
69. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Львів, 1925. 160 с. Грушевський М. Історія української літератури. Т. 1. Київ Львів, 1923. 238 с.
70. Гурошева Н.О. Обрядова роль традиційного одягу українців // Народна творчість та етнографія. 1990. № 4. С. 56 61.
71. Гуцульщина. Історико етнографічне дослідження. К., 1987. 472с.
72. Грябан В. Обрядові дійства, пов’язані з вогнем у зимових обрядах та обрядах перехідного періоду (зустріч весни) українців // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Чернівці, 1998. Т. І. С. 192 197.
73. Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів, 1997. 296 с.
74. Дарманський П. Обряд у житті людини. К., 1974. Т. 3. 199 с.
75. Джанджура І. Ялинкові пристрасті // Вільний голос. 1999. №1(1 січня).
76. Джаукян Г Б. Культурное наследие Востока. М., 1985. 186 с.
77. Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього. К.: КМ Академія, 2001. 35с.
78. Дей О.І. Величальні пісні українського народу // Колядки та щедрівки. К., 1965. С. 9 40.
79. Дем’ян Р. В. Іван Василевич як дослідник гуцулів, бойків, лемків // Культура та побут населення Українських Карпат. Ужгород, 1972. 206 с.
80. Дишкант Т. Тисовецькі старожитності. Чернівці, 2002. 33 с.
81. „Для вас нема. А я дістану” Проти пияцтва всією громадою //Радянська Верховина. 1988. №10.(23 січня)
82. Дмитренко М. Народні повір'я. К., 1994. 68 с.
83. Дмитренко Д. Оживають давні традиції // Верховинські вісті. 1992. №1 (1 січня)
84. Доброжанський В. Маланчина переберія // Буковинське віче. 2005. №102 (1 січня)
85. Доманицький В. М. Сучасні колядки і щедрівки. К., 1905.
86. До скарбниці спадщини Буковини. Чернівці, 2002. 100 с.
87. Драгоманов М. Малороссийские народные предания и рассказы. К., 1876. 434 с.
88. Горбоніс Л. Традиційно-звичаєві погляди гуцулів на природу // Народна творчість та етнографія. К., 2004. № 5. С. 51 63.
89. Єрьоменко О. Кінця світу не буде // Україна і світ. 2001. № 49. 9січня.
90. 3абелин М. Русский народ. Его обычаи, предания, суеверия и поэзия. М., 1880. 608 с.
91. Загоруйко А. Розквіт культури радянської Станіславщини. Станіслав, 1958. 56с.
92. 3аким вечірня зоря не згасла // Вільна бесіда. — 1991. № 1. С. 2 3.
93. Звеселяли рахів’ян вертепом // Зоря Рахівщини. 2000. №1(7 січня)
94. 3бенович В.Г. К проблеме связей Триполья с энеолитическими культурами Северного Причерноморья // Энеолит и бронзовый век Украины. К., 1976. С. 86 89.
95. 3доровега Н.І. Народні звичаї та обряди // Бойківщина. К., 1983. С. 232 247.
96. Зеленчук І. Гуцульські традиції невмирущі // Верховинські вісті. 2000. - №2 (7 січня).
97. 3емляробчы каляндар: Абрады, звычаі. Мінск, 1990. 405 с.
98. 3олотухін С. Вірування та божества стародавніх українців в історико-етнографічній літературі кінця XIX на початку XX ст. // Матеріали II історико краєзнавчої конференції молодих дослідників та науковців. Чернівці, 1997. С. 120 122.
99. 3яблюк Н. Вечорниці // Радянська школа. 1989. № 4. С. 77 82.
100. Иванов П. Народные представлення и верования, относящиеся к внешнему миру // Харьковский сборник. Вып. 2. Харьков, 1888. С. 123 156.
101. Иванов П.В. Народные рассказы о ведьмах и упырях // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. К., 1991. С. 85 96.
102. Ивлева Л.М. Ряженье в русской традиционной культуре. СПб., 1994. 236с.
103. Із скарбниці народної мудрості // Вільна бесіда. 1991. №1. С. 3 4.
104. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. К., 1992. 424 с.
105. Кабакова Г.И. Структура и география легенды о мартовской старухе // Славянский и балканский фольклор. М., 1994. С. 87 95.
106. Кайндль Р.Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. Чернівці, 2000. (перше видання: Kaindl R.F. Die Huzulen. Wien, 1894.) 208 c.
107. Календарные обычаи и обряди в странах зарубежной Европы XIX н. XX в. Зимние праздники. М., 1973. 325 с.
108. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы XIX н. XX в. Весенние праздники. М., 1977. 358 с.
109. Календарные обычаи и обряди в странах зарубежной Европы: Исторические корни и развитие обычаев. М., 1983. 222 с.
110. Квилинкова Е.Н. Гагаузский народный календарь. Chişinău, 2002. 184 с.
111. Килимник С. Коляди й щедрівки. Торонто, 1951. 56 с.
112. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Вінніпег Торонто. Т. 1., 1955. 151 с; Т. 2, 1959. 254 с; Т. З, 1962. 372 с; Т. 4, 1957. 178 с; Т. 5, 1963. 288 с.
113. Кирчів Р. Українські колядки і щедрівки / Колядки і щедрівки; Упор. М.Глушко. К., 1991. С. 5 28.
114. Кислашко О., Кислашко Я. Православні свята та народні звичаї. К., 2003. 152.