ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО “Я”-КОНЦЕПЦІЮ У КРОС-КУЛЬТУРНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Краткое описание

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

На правах рукопису

КОЧУБЕЙНИК Ольга Миколаївна
УДК 159.923.2

ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО Я”-КОНЦЕПЦІЮ У КРОС-КУЛЬТУРНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
кандидат психологічних наук
ПИСКУН Володимир Максимович

Київ 2003

ЗМІСТ

Вступ

3

І. Специфіка крос-культурних досліджень у психології

11

1.1.

Історія порівняльних стратегій та аналіз методологічних проблем

11

1.2.

Аналіз головних напрямів крос-культурних досліджень «Я»-концепції

42

Висновки розділу І

65

ІІ. Конвергентна стратегія інтерпретації крос-культурних відмінностей у «Я»-концепції

69

2.1.

Соціокультурні фактори як детермінанти диференціації структури «Я»-концепції

69

2.2.

Функціональний механізм забезпечення співвідповідності «Я»-концепції типові культури

100

Висновки розділу ІІ

111

ІІІ. Дивергенція форм «Я»-концепції як наслідок дії вимог культури на особистість

115

3.1.

Співзалежна та незалежна «Я»-концепції як дві культурнодетеміновані форми організації «Я»-концепції.

115

3.2.

Особливості перебігу психічних процесів, що забезпечують функціонування «Я»-концепції в культурному контексті.

128

3.2.1.

Аналіз наслідків дихотомії «Я»-концепції у когнітивній сфері

129

3.2.2.

Аналіз наслідків дихотомії «Я»-концепції у емоційній сфері

139

3.2.3.

Аналіз наслідків дихотомії «Я»-концепції у мотиваційній сфері

158

Висновки розділу ІІІ

175

Висновки

179

Список використаних джерел

184

ВСТУП

Актуальність. Найпоширенішим та історично найбільш життєспроможним тлумаченням культури є її визначення як сукупності матеріальних та духовних цінностей, що створені та створюються людством у процесі суспільно-історичної практики, а також способів їхнього використання та наслідування. Проте кожна культура утворює у межах згаданої сукупності певне розуміння людського «Я». Через тлумачення, яке є адекватним до культури, окрема людина, у свою чергу, визначає образ свого «Я». Тому її образ неповний, коли вона тлумачить себе, не зіставляючи себе з цим «загальновживаним» образом.
Злитість цих двох образів людини має своїм наслідком перенесення сенсів одне в одне. І, оскільки індивідуальне «Я» не залишається постійно ідентичним, а весь час змінюється (здійснюючи ці зміни свідомо через рефлексію, та несвідомо через механізми захисту), тому й культурне «Я» змінюється, відновлюється та трансформується.
Постмодерн створив шлях аналізу, за яким культура постає передусім під кутом зору тлумачення людської суб'єктивності. Тому сучасний період у психології можна визначити як період «пере-відкриття» суб'єктивного світу людини, її «Я» після того, як трансцендентність людського персонального, особистого центру була втрачена у всеоб’єктивуючих теоріях «Я» модернізму.
Існують дві стратегії у розумінні суб'єктивності: перша вважає, що суб'єктивність створюється, тобто повністю зумовлюється соціалізацією та суспільством; друга стратегія наголошує на тому, що внутрішнє ядро суб'єктивності «Я» завжди існує й повинно бути позбавлене втручань зовнішнього світу, а також що саме в цьому особистісному центрі полягає особлива гідність людини.
Культура створює контекст, в якому розгортається людська індивідуальність, створює основу сенсу, з яким може бути пов'язане прийняття індивідуального вибору. Для окремої людини майже неможливо орієнтуватись у світі й не можливо визначити себе (створити свій образ «Я»), якщо культура не утворює єдиної усвідомленої історії, а досвід та події життя (суб’єктивність) людини не можуть перетворитися на одноцілість, якщо вони не з’єднуються між собою суспільним сенсом, котрий існує у культури. Втрата культурою свого контексту та втрата людиною своєї ідентичності тісно пов'язані між собою, позаяк та єдність намірів і внутрішня цілісність, якою є індивідуальність, може реалізуватись лише у тісному зв'язку з надіндивідуальною системою сенсів культури.
З погляду сучасних міркувань культура автономність ідентичність постають як вісі, на яких розгортається внутрішня суперечливість сучасного усвідомлення образу людини. Культура (тут у тлумаченні як спільний сенс, спільна історія) та автономність окремої людини протилежать одне одному, оскільки «спільний» сенс не є автономним, він органічно пов'язаний з іншими сенсами. У той час окрема ідентичність, як проста незмінність, сталість, перебуває у процесі постійного пошуку балансу з культурою, котра є постійною зміною, поєднанням внутрішніх та зовнішніх проявів спільного сенсу. Ідентичність також дуже нелегко поєднати з автономією. Але формування особистості вимагає розгортання власної ідеї (самоактуалізація) та підкорення спільному сенсові, тобто реалізації одночасно індивідуального та загальнолюдського образів «Я» Отже, формування особистості це спроба примирення індивідуальної унікальності людини з загальними вимогами суспільства щодо окремої людини. Тому культура мусить віднайти такий шлях між автономністю та ідентичністю, який відкривав би можливість для розвитку індивідуальних форм життя та спроможність відповідального творення власного життя.
Іншими словами, перед нами проблема співвідношення культури автономності ідентичності, наразі: проблема чинників культурологічного рівня «образу людини» (образу «Я» на рівні самосвідомості).
Власне, така постановка проблеми дозволяє, обравши предметом дослідження трансформацію самотлумачення людини (тобто «Я»-концепцію), використати як інструмент аналізу зміни методології крос-культурних порівнянь у психології, що відбувалися впродовж минулого століття.
Досягнення мети потребує, по-перше, відстеження закономірностей розвитку поняття «Я»-концепція у психології, по-друге, виокремлення точки перетину «культури» (здобутків крос-культурних порівнянь: моделей, схем, бази даних тощо) та «особистості» (автономності-ідентичності).
Актуальність поставленої проблеми зумовлюється насамперед необхідністю уточнення статусу поняття «Я»-концепції у крос-культурних дослідженнях. Експансія методології євро-американської психології в інокультурні студії спричинила уніфікацію процесу інтерпретації експериментальних матеріалів, що зумовило втрату культурно-національної специфіки досліджуваних феноменів та зазначилося на адекватності їх інтерпретацій.
У науковій літературі існує певна строкатість щодо змісту і засобів досліджень поставленої проблеми, зокрема розуміння «Я»-концепції як предмета психологічного дослідження і «Я»-концепції як психологічного феномену (Р.Бернс, В.В.Столін, І.І.Чеснокова, А.В.Захарова, І.С.Кон, С.Д.Максименко, М.Й.Боришевський, Т.М.Титаренко, В.О.Татенко).
Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток міжнаціональної взаємодії в інформаційній, культурній, економічній та політичній сферах. Ефективність цих процесів передбачає адекватне сприймання суб‘єктами взаємодії один одного, розуміння ними своєрідності самосвідомості кожного, а отже, потребує досягнення глибшого міжкультурного контакту. Водночас, на відміну від очевидних успіхів методологічного плану, вивчення основних етапів розвитку самого методу крос-культурного порівняння поки що залишається поза увагою.
Аналіз стратегій крос-культурного підходу поданий у роботах Г.С.Тріандіса, Д.Хофстеда, Т.С.Лебра; особливе місце у даному контексті мають роботи, спрямовані на вирішення так званої etik-emik дилеми (В.Лонера, А.Давідсона) та визначення функцій крос-культурного аналізу як такого (Д.У.Беррі).
Проте увага дослідників зосереджується на широкому феноменологічному полі, а не самих схемах ведення крос-культурного порівняння. Необхідність осмислення існуючого досвіду застосування стратегій крос-культурного аналізу у дослідженнях «Я»-концепції як загальнопсихологічного явища та її змін як наслідку такого застосування зумовила вибір теми цього дослідження «Трансформація уявлень про «Я»-концепцію у крос-культурних психологічних дослідженнях».
Дисертаційне дослідження виконувалося в межах теми дослідження лабораторії історії психології «Психологія ІІ тисячоліття в Україні: закономірності становлення та спрямування розвитку» (№ 0100U000633).
Об'єктом дослідження є процес трансформації уявлень про «Я»-концепцію в крос-культурних психологічних дослідженнях.
Предметом дослідження є погляди на «Я»-концепцію особистості, що виникли у межах у крос-культурних студій.
Мета дослідження. На базі аналізу руху психологічної думки щодо «Я»-концепції особистості визначити підстави та простежити етапи трансформації наукових поглядів на згаданий феномен, яка відбулася при переході від загальнопсихологічних до крос-культурних психологічних досліджень.
Аналіз літератури з досліджуваної проблеми дозволив сформулювати такі основні гіпотези дослідження:
1. Джерелом активного розвитку крос-культурних досліджень «Я»-концепції є трансформація наукових уявлень про її ендемічність та універсальність.
2. Диференціація за цією ознакою визначає особливості інтерпретації «Я»-концепції у крос-культурних дослідженнях.
Відповідно до мети та гіпотез визначено такі завдання дослідження:
Здійснити теоретичний аналіз сучасних напрямків дослідження феномену «Я»-концепції у крос-культурних психологічних дослідженнях.
Простежити логіку змін інтерпретаційних схем аналізу «Я»-концепції та їхні етапи.
Визначити особливості теоретичних засад вивчення феномену «Я»-концепції у євро-американських та східних дослідженнях.
Розкрити методологічну сутність трансформації уявлень про ендемічність та універсальність «Я»-концепції.
Теоретико-методологічними засадами дослідження є уявлення про «Я»-концепцію як сукупність самонастанов (Р.Бернс, І.Кон), про складеність «Я»-концепції (Р.Бернс, М.Розенберг), про «Я»-концепцію як результат соціалізації та соціально-психічної адаптації особистості до типових умов її життєдіяльності (А.Налчаджан), про форми та етапи розвитку соціальної (Х.Теджфел, Дж.Тернер, В.А.Ядов, В.С.Агеєв) та особистісної (Е.Еріксон, Дж.Мід, Д.Марсія, А.Ватерман) ідентичностей, а також положення про індивідуалізм-колективізм як метафактор дихотомії культур (Х.Хофстед, Г.Тріандис, М.Бонд, Д.Трафімофф), концепція культурного інсценування (Л.Г.Іонін), ідея динамізму взаємопобудови культури та психіки (Г.Юнг, Г.Лебон, М.Кітаяма, Р.Шведер).
Методи дослідження: Для вирішення поставлених завдань та перевірки поставлених гіпотез була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу теоретичних методів: порівняння, систематизація, узагальнення тощо.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що простежено трансформацію уявлень про ендемічність та універсальність феномену «Я»-концепції, що відбувалася у психологічних дослідженнях.
Вперше предметом спеціального теоретичного дослідження обрано вивчення феномену «Я»-концепції як психічної реальності у перетині з культурологічними дослідженнями, що дозволило систематизувати крос-культурні студії «Я»-концепції на підставі виокремлення двох стратегій: дивергентної та конвергентної. Розкрито зміст та специфіку виокремлених стратегій.
Дістало подальшого розвитку положення про залежність між теоретичними підходами до «Я»-концепції та специфікою усталених у західних та незахідних культурах понять про особистість.
Доповнено уявлення про взаємозумовленість типу культури та специфіки перебігу психічних процесів у «Я»-концепції та механізми, завдяки котрим досягається співвідповідність між імпліцитно присутніми у культурі вимогами щодо еталону особистості та «Я»-концепцією окремого індивіда.
Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті сутності трансформації уявлень про ендемічність та універсальність феномену «Я»-концепції у психологічних дослідженнях, що дозволяє адекватно інтерпретувати дані та уникнути західної методологічної експансії в інокультурні дослідження «Я»-концепції; у виокремленні двох стратегій у крос-культурних дослідженнях «Я»-концепції, розкритті їхньої специфіки; у створенні періодизації крос-культурних досліджень «Я»-концепції.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження допомагають систематизувати крос-культурні дослідження з «Я»-концепції та заповнити прогалини у вивченні зміни інтерпретаційних схем «Я»-концепції стосовно культури. Вони можуть стати підґрунтям для рішення проблеми адаптації психологічних методик до крос-культурних досліджень. Результати дослідження були використані під час підготовки навчальних програм та спеціальних курсів із циклу гуманітарних дисциплін (психології особистості та етнопсихології).
Особистий внесок автора у працю, що написана у співавторстві, полягає у створенні інформаційної бази типології змінних та розробці теоретичних засад аналізу стратегій крос-культурного дослідження «Я»-концепції.
На захист виносяться положення:
1. Криза розшарування базових понять у психології, що була спричинена західною методологічною експансією в інокультурні студії, зумовила появу не лише нових методів дослідження, але й нових напрямків у дослідженні зумовленості «Я»-концепції чинниками культури. Рушієм сучасних крос-культурних досліджень «Я»-концепції є трансформація наукових уявлень про ендемічність та універсальність досліджуваного феномену.
2. Аналіз зумовленості «Я»-концепції чинниками культури на сучасному етапі крос-культурних досліджень здійснюється у межах двох стратегій (конвергентної та дивергентної), що розрізняються за фактом визнання одиничності або множинності типів «Я»-концепції стосовно культури.
3. Роботам, виконаним у межах конвергентної стратегії, властива констатація спільного для всіх культур типу «Я»-концепції, проте дія культурних чинників зазначається на перерозподілі функціонального домінування підструктур та асинхронності їхнього розвитку.
4. Роботи, виконані у межах дивергентної стратегії, стверджують існування різних форм «Я»-концепції, а саме: відмінності у соціалізації та соціально-психічній адаптації особистості до типових умов її життєдіяльності (культури загалом) призводять до виникнення якісно різних форм «Я»-концепції, різниця між якими знаходить вираз насамперед в особливостях перебігу мотиваційних, емоційних, когнітивних процесів, що обслуговують «Я»-концепцію особистості.
5. Трансформація уявлень про «Я»-концепцію у психологічних дослідженнях, а саме відмова від пошуку пан-культурної моделі, натомість визнання множинності її форм сприяло введенню у розгляд чинниками становлення «Я»-концепції змінних різного рівня, що збагатило банк даних та створило новий спосіб аналізу її онто- та філогенези.
Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом доповідей на конференціях та семінарах: на методологічному семінарі Академії педагогічних наук України «Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія» (Київ, 1998р.), на Третій всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій» (Київ, 2001), на VI Костюківських читаннях «Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку» (Київ, 2003) і на засіданнях лабораторії історії психології ім.В.А.Роменця та лабораторії загальної та етнічної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Зміст та результати роботи відображені у 12 публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Аналіз літератури із згаданої проблематики засвідчує, що антропологічні та культурологічні дослідження раніше, ніж психологічні, звернулися до вивчення зв'язків, що існують між особистістю та культурою. Тому в історії питання ці зв'язки розглядаються (внаслідок специфіки названих дисциплін) швидше на макрорівні, де змінною такого аналізу є культура загалом, особливості суцільного культурного простору, а не мікрорівні, де предметом аналізу була б окрема особистість. Перші психологічні дослідження поділяли поле взаємозв'язків на окремі частки і, фокусуючи увагу на тому чи тому феномені, втрачали цілісну картину взаємозалежності культури та особистості. У тогочасних експериментальних психологічних дослідженнях, побудованих здебільшого за схемою порівняння усереднених показників, використовувалися у якості інструментаря особистісні шкали, опитувальники тощо, котрі втрачали ідентичність досліджуваних феноменів через використання їх в неадаптованому просторі.
2. Поширення західних методологій на інокультурні студії у психологічних дисциплінах призвело до того, що спосіб отримання даних (експериментальні методи та методики) у будь-яких незахідних культурах, а також їх аналіз та інтерпретація здійснювалися довгий час за західним зразком, що призвело до уніфікації психологічного банку даних та втрати культурнозумовленої специфіки досліджуваного феномену. Другим наслідком такого поширення стала термінологічна криза, а саме втрата термінологічної ідентичності базових понять, яка унеможливила порівняльний аналіз отриманих результатів та викликала труднощі у співвіднесенні емпіричних даних.
3. Рушієм сучасних крос-культурних досліджень «Я»-концепції є зміна наукових уявлень про ендемічність та універсальність досліджуваного феномену. Ідентифікація та адекватне тлумачення культурного впливу на «Я»-концепцію вимагає, щоб всі психічні процеси та феномени, які належать до сфери «Я» і які мають за джерело походження відмінності у соціальних практиках спільнот, розглядалися у тому культурному контексті, у рамках якого вони отримані. Коректність при веденні досліджень, спрямованих на вивчення соціокультурної детермінації «Я»-концепції, потребує чіткого визначення феноменологічного поля, тому необхідним є розмежування універсальних виявів «Я»-концепції (таких, що забезпечують тотожність феномену у будь-якій культурі) та ендемічних виявив, які є відбитком культурної специфіки феномену.
4. Історичний огляд методологічних змін, що відбувалися протягом усього періоду вивчення проблематики «Я», дозволив виокремити етапи трансформації «Я»-концепції у крос-культурних дослідженнях та простежити закономірності розвитку теорії «Я»-концепції у загальній психології та психології особистості й переходу до крос-культурних студій. Виокремлено п‘ять етапів, з яких перші два відбувалися у рамках загальнопсихологічного аналізу, третій етап за суттю є перехідним, а останні два пов’язані із систематичним введенням у розгляд соціокультурних змінних та власне крос-культурних стратегій побудови досліджень та інтерпретації даних.
Перший етап пов’язано із введення у психологію проблематики екзистенційного та рефлективного «Я» Аналіз вівся шляхом зіставлення окремих аспектів «Я» (найчастіше: самоповаги та самооцінки) із комплексною глобальною поведінкою.
На другому етапі відбувалося становлення уявлення про «Я» як про складену структуру, введення понять «Я»-схема, «Я»-образ, «Я»-концепція. Перехід від схем аналізу, ґрунтованих на уявленні про «Я» як про неструктуроване, недиференційоване утворення, стабільне у часі, незмінне за течії обставин, стале за змістом і яке за своєю природою є механічно узагальненим, усередненим судженням про себе до тлумачення «Я»-концепції як мультивимірної динамічної структури, що систематично залучається до всіх аспектів життєдіяльності особистості, чинить вплив на перебіг психічних процесів (як інтраперсональних, так й інтерперсональних), бере участь в інтерпретації інформації та забезпечує адекватне пристосування до соціального середовища.
Для третього етапу характерним є пошук пан-культурної моделі «Я»-концепції. На відміну від попередніх етапів, трансформація теорії «Я»-концепції, що відбувалася у 60-х та початку 70-х років, була пов’язана з розгортанням порівняльних досліджень та зверненням до змінних культурологічного рівня. Проте дослідження здійснювалися за схемою аналізу «Я»-концепції на рівні ендемічної варіативності роз‘єднаних вимірів та їхнього порівняння. На цьому етапі відбувалося з’ясування діапазонів змінності тієї чи тієї змістовної складової «Я»-концепції у різних культурах. Вважалося, що відповідь на питання: які властивості «Я»-концепції чи їхні взаємозв’язки є універсальними (такими, що розповсюджуються з певною закономірністю на культури загалом), а які є ендемічними (існують лише в одній культурі) може бути отримана за допомогою мультиметодних та мультикультурних порівнянь (чим пояснюється їхня надзвичайна чисельність). У цей період відбувалося накопичення великого, проте хаотичного банку даних щодо вісі універсальність-ендемічність.
На початку 70-х років здійснюється піднесення досліджень до рівню пошуку власне соціокультурної детермінації структурних та функціональних особливостей «Я»-концепції. Вводяться у розгляд як окремі змінні культури, так і досліджується їхня сукупна дія на «Я»-концепцію, створюються їхні чисельні класифікації та типології. Аналіз спрямовується на систематичний пошук існування якісних відмінностей у «Я»-концепції індивідів, що належать до різних за типом культур. Оформлюється як напрям інтерпретації даних конвергентна стратегія, визначальним для якої є те, що визнавалася лише єдина модель «Я»-концепції. За рахунок культурнодетермінованої несинхронності розвитку підструктур цілісна «Я»концепція набуває ендемічної варіативності.
Наприкінці 80-х років з’являються теоретичні припущення та експериментальні роботи, що їх підкріплюють, про існування декількох форм «Я»-концепцій. Виникає дивергентна стратегія інтерпретації даних. Форма «Я»-концепції розглядається як результат соціально-психічної адаптації особистості до типових умов її життєдіяльності. Розбіжності у незалежній та співзалежній «Я»-концепції аналізуються з погляду її залежності від присутності у суб‘єктивному просторі особистості «іншого» та якісних відмінностей перебігу інтрапсихічних процесів. Як чинники становлення «Я»-концепції вводиться у розгляд культурний еталон буття особистістю, що забезпечує такий шлях психологічного аналізу, де предметом виступають єдність суб'єкта та його свідомого життя і який не зводить культуру до змінної, а тлумачить її як спосіб життя народу, включаючи його історію та життєвий простір.
5. Порівняння конвергентної та дивергентної стратегій крос-культурного аналізу дозволило визначити такі їхні відмінності: по-перше, за фактом визнання одиничності чи множинності форм «Я»-концепції як предмета психологічного аналізу; по-друге, за визначенням структурно-функціональних одиниць «Я»-концепції. Зокрема, роботам, виконаним у руслі конвергентної стратегії, властиве звернення до підструктур «Я»-концепції як одиниць аналізу; загальна «Я»-концепція вивчається з погляду їхньої розвиненості, складеності, домінування у цілісній структурі, а також їхньої детермінації чинниками культури. Роботи, виконані у межах дивергентної стратегії, перш за все звертаються до одноцілої структури «Я»-концепції («концепту «Я») як предмета аналізу. Їм також властиве звернення до процесуальної сторони «Я»-концепції, а саме: особливостей перебігу когнітивних, емоційних та мотиваційних процесів, що обслуговують той чи той тип «Я» та забезпечують його формування та підтримання у різних спільнотах; по-третє, конвергентна стратегія послуговується змінними як макрорівня, так і мікрорівня, що робить її придатною для аналізу «Я»-концепції особистостей малих соціальних груп (субкультур); дивергентна стратегія ґрунтується на положенні про залежність «Я»-концепції особистості від присутності у суб‘єктивному просторі «іншого», вводячи опосередковано до розгляду тип культури як змінну, а отже стратегія є придатною для порівняльного аналізу лише «Я»-концепції особистостей, що належать до великих груп.
6. Спільним недоліком обох стратегій, пов’язаних із власне природою крос-культурних досліджень, є, по-перше, схильність до надузагальнень (неправомірність екстраполяцій, пов’язаних з перенесенням закономірностей, (1) виявлених на маленькій вибірці, на всю спільноту в межах однієї культури, та (2) виявлених у межах однієї культури на споріднені культури); по-друге, неуникненість інтерпретаційного парадоксу крос-культурних відмінностей (а саме: відмінності між спорідненими культурами складніше ідентифікувати, проте вони легше інтерпретуються; натомість відмінності між віддаленими культурами ідентифікувати простіше, але складно інтерпретувати).
7. Трансформація уявлень про «Я»-концепцію у психологічних дослідженнях, а саме: відмова від пошуку пан-культурної моделі, натомість визнання множинності її форм, сприяла введенню у розгляд чинниками становлення «Я»-концепції змінних різного рівня, що створило новий спосіб аналізу її онто- та філогенези.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова К.А., Воловикова М.И., Елисеев В.А. Проблемы исследования индивидуального сознания // Психологический журнал. 1991. № 4 С. 27 40.
2. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. М.: Наука. 1980. 335 с.
3. Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Аспект Пресс, 1996. 376с.
4. Антонова Н. В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии // Вопросы психологии. 1996. № 1.
5. Анцыферова Л.И. Личность в динамике // Психологический журнал. 1992. № 5. С.12-25.
6. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М.: Прогресс-Политика, 1992. 608 с.
7. Арутюнов С.А. Современный быт японцев. М.: Наука, 1968. 232 с.
8. Архипкина О.С. Реконструкция субъективного семантического пространства, означивающего эмоциональные состояния // Вестник Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология. 1981. № 2. С. 40-46.
9. Баранова Т.С. Теоретические модели социальной идентификации личности // Психология самосознания. Самара: Изд.дом «Бахрах -М». 2000. С.602-613.
10. Бернс Р. Развнтие Я-концепции и воспитание. Пер. с англ./ Общ. ред и вступит. статья Пилиповского В Я. M.: "Пporpecc". 1986. 422 с.
11. Блинникова И. В. Культурно-историческая психология: взгляд со стороны // Психологический журнал. 1999. Том 20. № 3. С.127131.
12. Богданов В. А. Социально-психологические свойства личности Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. 89 с.
13. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте (Психологическое исследование). М.: Просвещение, 1968. 464 с.
14. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. М.: Изд-во «Институт практ. психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК». 1995. 352с.
15. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики. К.: МАУП, 1999. 163с.
16. Боришевский М.И. Ведущие психологические механизмы саморегуляции поведения // Психологическая наука: проблемы и перспективы. Доклады Всесоюзной конференции, посвященной 90-летию со дня рождения Г.С.Костюка. К., 1999. Том І. С. 66-74.
17. БоришевскийМ.И. Психологические особенности самосознания подростка. К.: Вища школа, 1980. 167 с.
18. Боришевський М.Й. Психологічні механізми розвитку особистості // Педагогіка і психологія. 1996. № 3(12). С. 26-33.
19. Бреслав Г. М. Личность. Рига, 1984. 51 с.
20. Будіянський М.Ф. Психологія особистості: учбово-метод. посібник. Одеса: Одеський держ. ун-т ім. Мечнікова, 1999. 112 с.
21. Василюк Ф.Е. Методологический смысл психологического схизиса // Вопросы психологи. 1996. № 6. С. 25- 40.
22. Вопросы теории и истории психологии / Под ред. А.Р. Лурия, М.Г.Ярошевского. М.: Педагогика, 1982. С. 291-436.
23. Вундт В. Естествознание и психология: Пер. с нем. СПб.: Изд-во В.В. Битнера, 1904. 96 с.
24. Вундт В. Проблемы психологии народов: Пер. с нем. М.: Космос, 1912. 132 с.
25. Вундт В. Введение в психологию: Пер. с нем. СПб, 1912. 120 с.
26. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. Т.1: Вопросы теории и истории психологии. М.: Педагогика, 1982. 488 с.
27. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. Т.2. Проблемы общей психологии. М.: Педагогика, 1082. 504 с.
28. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. Т.3. Проблемы развития психики. М.: Педагогика, 1983. 368 с.
29. Гачев Г.Д. Образы Индии: Опыт экзистенциальной культурологи. М.: Наука, 1993. 390с.
30. Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения// Вопросы психологии. 1994. № 3. С.43-52.
31. Голдберг Л.Р., Шмелев А.Г. Межкультурное исследование лексики личностных черт: "Большая пятерка" факторов в английском и русском языках // Психологический журнал. 1993. № 4. С.32-39.
32. Гусельцева М.С. Культурно-историческая психология и «вызовы» постмодернизма // Вопросы психологии. 2002. № 3. С.119 131.
33. Джеймс У. Психология. М.: Педагогика, 1991. 368 с.
34. ДимитровИ.Т. Содержание и функции образа самого себя у дошкольников // Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00. 07. М., 1979. 19 с.
35. Дияконова З.В., Щеголева Т.М. Самосознание личности. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1993. 55 с.
36. Додонов Б. И. О системе "личность" // Вопросы психологии. 1985. №5. С. 38-46.
37. Дорожевец А.Н.,Соколова Е.Т. Исследование образа физического Я: некоторые результаты и размышления // Телесность человека: междисциплинарные исследования. М. 1991. - С. 67-70
38. Зинченко В.П. От классической к органической психологии // Вопросы психологии. 1996. № 5. С.3 27.
39. Зинченко В.П. От классической к органической психологии // Вопросы психологии. 1996. № 6. С3-24.
40. Изард К. Эмоции человека. Пер.с англ. М.: МГУ. 1980. 440 с.
41. Келасьев В. Н. Интегративная концепция человека. СпБ,1992. 207с.
42. Кон И.С. Категория "Я" в психологии // Психологический журнал. 1981. № 3. С.25-39.
43. Кон И.С. Открытие "Я". - М.: Политиздат, 1978. 367 с.
44. Конопкин О.А. Функциональная структура саморегуляции деятельности и поведения // Психология личности в социалистическом обществе: Активность и развитие личности. М., 1989. С. 158 172.
45. Корнилова Т.В., Григоренко Е.Л. Сравнение личностных особенностей российских и американских студентов // Вопросы психологии. 1995. №5. С.108-115.
46. Костюк Г.С. Здібності та їх розвиток у дітей. К.: Знання. 1963. 80с.
47. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: "Радянська школа", 1989. 608 с.
48. Коул М. Культурно-историческая психология: наука будущего. М.: Когито-Центр, 1997. 432 с.
49. Коул М. Культурные механизмы развития // Вопросы психологии. 1995. №3. С. 5-20.
50. Круглый стол: Психология ХХІ века: пророчества и прогнозы // Вопросы психологии. 2000. №1. С. 3-35.
51. Кун М., Макпартленд Т. «Кто Я?»: применение теста «20 высказываний» // Психология самосознания. Самара: Изд.дом «Бахрах -М». 2000. С. 460-468.
52. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М.: Атеист, 1930. 339 с.
53. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. М.: Госиздат, 1937. 518 с.
54. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука. 1984. 444 с.
55. Лотман Ю.М. Несколько мыслей о типологии культур // Языки культуры и проблемы переводимости. М. 1987. С. 56-72
56. Лурия А.Р. Об историческом развитии познавательных процессов. М.: Наука, 1974. 172с.
57. Максименко С.Д. Общая психология. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер. 1999. 528 с.
58. Максименко С.Д. Психологія в умовах ідеологічної кризи: пошук, конструктивної методології // Психологічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України, 12 листопада 1998 р. К.: Гнозис, 1998 С. 7-16
59. Максименко С.Д. Экспериментальный метод в советской возрастной и педагогической психологии: Автореф дис. д-ра психол.наук:19.00.07 / НИИ общей и педагогич.психологии. К., 1989. 35с.
60. Мещеряков Б.Г., Зинченко В.П. Л.С. Выготский и современная культурно-историческая психология (критический анализ книги М. Коула.) // Вопросы психологии. 2000. № 2. С.102116.
61. Мид М. Культура и мир детства. М.: Наука. 1988. 355 с.
62. Нарожня Н.О. Короткий огляд зарубіжних досліджень деяких аспектів образу фізичного Я” // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань. Т.2 К.: Вид-во ДОК, 1996. С. 269-276
63. Орлов А.Б. «Эмпирическая» личность и ее структура // Психология самосознания. Самара: Изд.дом «Бахрах -М». 2000. С. 156-173.
64. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. М.: Просвещение. 1991. 287с.
65. Осницкий А.К. Психология самостоятельности. Методы исследования и диагностики. Москва, Нальчик: Издательский центр "Эль-Фа". 1996. 126 с.
66. Петренко В.Ф. Основы психосемантики. Смоленск: Изд-во СГУ, 1997 400с.
67. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. М.: Изд-во Моск. ун-та. 1988. 208 с.
68. Петренко В.Ф. Экспериментальная психосемантика: исследования индивидуального сознания // Вопросы психологии. 1982. № 5 С. 23-35.
69. Пибоди А., Шмелев А.Г., Андреева М.К., Граменицкий А.Е. Психосемантический анализ стереотипов русского характера: кросс-культурный аспект // Вопросы психологии. 1993. № 3. С.101-109.
70. Психология личности и образ жизни // ред. Е. В. Шорохова. М.: Наука. 1987. 220 с.
71. Психологія: Підручник для студентів вищих закладів // Трофімов Ю.Л., Рибалко В.В., Гончарук П.А. К.: Либідь. 1999. 558 с.
72. Роменець В.А. Історія психології XVII століття. К.: Вища школа, 1990. 365с.
73. Роменець В.А. Історія психології епохи Просвітництва. К.: Вища школа, 1993. 568 с.
74. Роменець В.А. Історія психології стародавнього світу і середніх віків. К.: Вища школа, 1983. 416 с.
75. Роменець В.А. Історія психології ХІХ початку ХХ ст. К.: Вища школа, 1995. 614 с.
76. Сарджвеладзе Н.И. Самоотношение личности // Психология самосознания. Самара: Изд.дом «Бахрах -М». 2000. С.174-195.
77. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии. Л.,1995. 540 с.
78. Солдатова Г.У. Этническая идентичность // Психология самосознания. Самара: Изд.дом «Бахрах -М». 2000. С.656 667.
79. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992. 543с.
80. Спенсер Г. Основания психологии. Физиологическая психология в 14 лекциях. М.: АСТ, 1998. 560с.
81. Столин В.В. Самосознание личности. М.: МГУ, 1983. 284 с.
82. Сухарев А.В. Этнофункциональный подход к проблеме психического развития человека // Вопросы психологи. 2001. № 6. С.40 57.
83. Татенко В.А. Психология в субъектном измерении. К.: Просвіта, 1996. 403 с.
84. Тейлор Э.Б. Первобытная культура. М.: Изд-во политической литературы, 1989. 573с.
85. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. М.: Наука, 1987. 240 с.
86. Титаренко Т.М. Природа вибору: шляхи самоорганізації особистості у її життєвому світі // Психологічні переспективи. 2001. Вип.1. С 67-77.
87. Титаренко Т.М. Я знакомый и неузнаваемый. К.: Радянська школа, 1991. 240 с.
88. ТищенкоС.П. Рефлексія як механізм розвитку структур самосвідомості в ранньому онтогенезі // Психологія самосвідомості: Історія, сучасний стан та перспективи дослідження. За ред. С.Д.Максименка, М.Й.Боришевського. К.: Любіть Україну. 1999. С. 84-86.
89. Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории. М.: Прогресс-Культура, 1995. 478 с.
90. Франселла Ф., Баннистер Д. Новый метод исследования личности М.: Прогресс, 1987. 236 с.
91. Цветов В.А. Пятнадцатый камень сада Реандзю. М.: Политиздат. 1985. 231с.
92. Чамата П.Р. Про генезис самосвідомості дитини // Питання психології, Наукові записки Науково-дослідного інституту психології. Т. 1. - К.: Радянська школа. 1959. С. 224-243.
93. Шмелев А.Г. Традиционная психометрика и экспериментальная психосемантика: объектная и субъектная парадигмы анализа данных // Вопросы психологии. 1982. № 5 С. 36 46.
94. Шмелев А.Г., Похилько В.И., Козловская-Тельнова А.Ю. Репрезентативность личностных черт в сознании носителя русского языка // Психологический журнал. 1991. №2. С. 27-43.
95. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки мировой истории. В 2 Т. Т.2. М.: Мисль, 1998. 606 с.
96. Юревич А. В. Психология и методология //Психологический журнал. 2000. Т.21. № 5. С. 35 47.
97. Юревич А.В. Методологический либерализм в психологии // Вопросы психологии. 2001. №5. С.3 18.
98. Юревич А.В. Системный кризис психологии //Вопросы психологии. 1999. №2. С.3 11.
99. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М.: Политиздат, 1991. 572с.
100. Abu-HilalM.M., Aal-Hussain Abdul-QaderA. Dimensionality and hierarchy of the SDQ in a non-western milieu // Journal of cross-cultural psychology. 1997. Vol.28, №5. P. 535553.
101. Agarwal, R., and Misra, G. A factor analysys study of achievment goals and means: An Indian view // International journal of psychology. 1996. Vol.21. Р. 717-731.
102. AkimotoS.A., SanbonmatsuD.M. Differences in self-effacing behavior between Americam and Japanese Americans // Journal of cross-cultural psychology. 1999. Vol.30. №2. Р.159177.
103. Alicke M. D. Global self-evaluation as determined by the desir­ability and controllability of trait adjectives // Journal of personality and social psychology. 1985. Vol. 49. Р. 621-1630.
104. Allpon G. W. The ego in contemporary psychology // Psychological review.1943. Vol. 50. Р. 451-478.
105. Almagor M., Ben-Porath Y. The two-factor model of self-reported mood: A cross-cultural replication // Journal of personality assessment. 1989. Vol. 53. Р 10-21.
106. Almagor M., Tellegen A., Waller N. G. The big seven model: A cross-cultural replication and further exploration of the basic dimensions of national language trait descriptors // Journal of personality and social psychology. 1995.Vol.69. Р.300-307.
107. Ames P. T., Dissanayake W., Kasulis T. P. Self as person in Asian theory and practice. Albany: State University of New York Press. 1994. 316р.
108. Arkolf A., Weaver J. Body image and body dissatisfaction in Japanese Americans // Journal of social psychiatry. 1966. Vol. 68. Р. 323-330.
109. Asch S. E. Effects of group pressure upon the modification and distortion of judgments // H. Guetzkow (Ed.). Groups, leadership, and men. Pittsburgh, PA: Carnegie Press. 1951. P. 177-190.
110. Asher S., Alien V. Racial preference and social comparison process // Journal of social issues. 1969. Vol.25. Р.157-166.
111. Atsumi R. Patterns of personal relationships: A key to understending Japanese thought and behavior // Social analysis. 1980. Vol. 6. Р. 63-78.
112. Au T. K. Chinese and English counterfactuals: The Sapir-Whorf hypothesis revisited // Cognition. 1983. Vol.15. Р. 162-163.
113. Aune K. S., Aune R. K. Cultural differences in the self-reported experience and expression of emotions in relationships // Journal of cross-cultural psychology. 1996. Vol.27. Р. 67-81.
114. Bachnik J.M.