УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………. 4
Розділ 1. Загальні положення інституту захисту у кримінальному судочинстві ………………………………….…………………………….
13
1.1. Становлення та розвиток правової регламентації інституту захисту в кримінальному процесі Україні ………………….…………...
13
1.2. Юридичний зміст принципу забезпечення права на захист від обвинувачення ……………………………………………..........................
31
Розділ 2. Суб'єкти захисту прав підозрюваного, обвинуваченого під час провадження дізнання і досудового слідства та правова регламентація їх діяльності …………………………………..…………

59
2.1. Участь адвоката як захисника за вибором підозрюваного та обвинуваченого............................................................................................
59
2.2. Особливості захисту інтересів обвинувачених адвокатом за призначенням органів дізнання та досудового слідства ……........……..
86
2.3. Процесуальний статус фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи …………………….....................................

100
2.4. Участь інших осіб в якості захисників при провадженні дізнання та досудового слідства .……........ ..............................................................
108
Розділ 3. Особливості здійснення захисту за окремими категоріями кримінальних справ ……………………………………....
123
3.1. Участь захисника при вирішенні кримінальних справ про суспільно-небезпечні діяння, вчиненими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років…………...

123
3.2. Особливості діяльності захисника в справах щодо осіб, які мають фізичні або психічні вади, та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру ……………..

145

3.3. Правові підстави участі захисника при провадженні кримінальних справ щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство ……………………………………………………...

162
Висновки ………………………………………………………………….. 174
Список використаних джерел ………………………………………….. 179
Додатки ……………………………………………………………………. 197

ВСТУП
Актуальність теми. Реформування правової системи України, що розпочалось у 1991 р. та продовжується у даний час, передбачає та обумовлює необхідність системного підходу до вирішення усіх питань, що регулюються нормами права, їх відповідності міжнародно-правовим актам, згоду на які дала Верховна Рада України, та диктує потребу в удосконаленні правозастосувальної практики. Досить вагомими у цьому контексті є проблеми, пов’язані з реалізацією конституційного принципу права особи та захист від обвинувачення та з особливостями захисту за окремими категоріями кримінальних справ (щодо неповнолітніх; осіб, які мають фізичні або психічні вади, та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство).
Як показує практика, щорічно в Україні визнаються неосудними та виправдуються судами від 1000 до 1200 осіб відповідно (до 0,1% від усіх, які притягуються до кримінальної відповідальності). Не менше осіб звільняється від кримінальної відповідальності та покарання, а також тих, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного характеру та примусового лікування. У зв’язку з цим зростає роль і місце захисника у кримінальному процесі, враховуючи зміни, що відбулись у правовому просторі України у зв’язку з гуманізацією кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики України з часу прийняття КК 2001 р. та внесення суттєвих змін у чинний КПК. У таких умовах особливої актуальності набуває теоретична розробка питань, пов’язаних з дієвою охороною прав та інтересів учасників кримінального процесу та з реалізацією функцій захисту від обвинувачення на стадії досудового слідства. Більше того, тільки дієвий і професійний захист зможе протистояти випадкам незаконного обвинувачення, неправильної кваліфікації злочинів та в цілому підвищить рівень правової культури у правозастосувальній практиці.
Різні аспекти реалізації права на захист від обвинувачення було предметом досліджень В. Д. Адаменка, О. С. Александрова, Ю. П. Аленіна, С. А. Альперта, Н. Ф. Бабченка, М. І. Бажанова, В. Д. Басая, О. В. Батюка, В. П. Бахіна, В. Д. Берназа, О. Д. Бойкова, Л. О. Богословської, Т. В. Варфоломєєвої, Ю. М. Грошевого, П. С. Елькінд, В. А. Журавля, Я. П. Зейкана, В. С. Зеленецького А. В. Іщенко, О. Ю. Костюченко, В. С. Кузьмічова, Н. І. Клименка, В. М. Коваля, Н. М. Ковтуна, Л. Д. Кокорєва, Ю. В. Коренєвського, Л. М. Ленського, В. К. Лисиченка, В. Г. Лукашевича, П. А. Лупінської, В. Т. Маляренка, Є. Г. Мартинчика, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, О. В. Острогляда, Г. П. Падви, І. Л. Петрухіна, В. А. Познанського, В. О. Попелюшка, А. Н. Разінкіна, О. П. Рижакова, А. Л. Рівліна, В. М. Савицького, Г. П. Саркисянца, О. Д. Святоцького, А. Н. Сергєєва, Ю. І. Стецовського, М. С. Строговича, В. В. Тіщенка, В. М. Трофименка, Ю. В. Хоматова, І. Я. Фойницького, А. Л. Ципкіна, Т. В. Шевченка, В. П. Шибіка, О. Г. Шило, М. Є. Шумила, М. О. Чельцова-Бебутова, Ю. П. Яновича та ін. Проте, незважаючи на численні дослідження, багато проблем, пов’язаних з реалізацією особою цього конституційного права у сфері кримінального судочинства, залишаються невирішеними, що негативно позначається на рівні забезпеченості прав і свобод людини в державі. Зокрема, дискусійними залишаються питання стосовно кола осіб, які мають право брати участь у кримінальних справах як захисники, їх процесуальний статус. Потребують комплексного висвітлення професійні та інші способи захисту та деякі інші проблеми, які мають суттєве значення для забезпечення ефективності діяльності захисників у кримінальних справах на стадії досудового слідства.
Крім цього, актуальність обраної теми дослідження та необхідність її всебічного аналізу стали можливими завдяки сучасному динамічному розвиткові теорії кримінально-процесуального права та напрацьованій слідчо-судовій практиці участі захисників при провадженні кримінальних справ на стадії досудового слідства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Зазначений напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006.
Крім цього, дане дослідження виконане відповідно до вимог Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767, а також тематики пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004–2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 775 «Про затвердження пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 рр.».
Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” та затверджена рішенням Вченої ради Запорізького юридичного інституту МВС України (протокол №1 від 31.01.2003 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення існуючих практичних проблем його реалізації та наукове обґрунтування змін і доповнень у чинне кримінально-процесуальне законодавство України з цих питань.
Поставлена мета обумовлює вирішення таких завдань для:
– встановлення закономірностей виникнення, становлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України – слід проаналізувати історичні та сучасні правові джерела з означеної тематики;
– обґрунтування пропозицій щодо удосконалення чинного КПК України – розкрити правову сутність та зміст конституційного права на захист у кримінальному процесі;
– підвищення рівня реалізації права на захист – потрібно визначити коло суб'єктів захисту та особливості правової регламентації їх процесуального статусу;
– створення реальних гарантій реалізації права на захист – слід охарактеризувати процесуальну природу участі адвоката в кримінальному судочинстві та його діяльність із забезпечення особі права на захист;
– змістовного наповнення у процесуальній практиці принципу індивідуалізації та особистої відповідальності винної особи – висвітлити особливості реалізації права на захист неповнолітніми, особами, які страждають психічними чи фізичними недоліками, а також особами, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
– приведення норм вітчизняного кримінально-процесуального законодавства до кращих зразків міжнародного права – слід запропонувати та обґрунтувати шляхи вдосконалення механізму реалізації права на захист від обвинувачення на досудових стадіях кримінального процесу.
Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, які виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності при здійсненні права на захист від обвинувачення на досудовому слідстві.
Предмет дослідження – правові норми, що регламентують діяльність захисника на досудовому слідстві, слідчо-судова практика з цих питань, теоретичні підходи з означеної проблематики, у тому числі проект нового КПК та міжнародно-правова практика.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. Дослідження проводилося із застосуванням загального діалектичного, а також спеціальних методів. За допомогою історико-правового методу досліджувалися закономірності становлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України. Формально-логічний метод використано при з’ясуванні сутності і визначення понять «захисник», «адвокат», «право на захист». Порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення специфіки регламентації інституту захисту в Україні і різних державах світу. Метод правового аналізу вжито для виявлення особливостей процесуального статусу осіб, які мають право брати участь у судочинстві в якості захисників. Для вивчення й узагальнення пропозицій слідчих щодо удосконалення правової регламентації реалізації права на захист під час провадження у кримінальних справах був застосований соціологічний метод.
Теоретичною основою дисертації є роботи вчених у галузі загальної теорії права, історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р.), чинний Кримінально-процесуальний кодекс України та проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-Д), Закони України («Про адвокатуру», «Про прокуратуру» та ін.); Рішення Конституційного Суду України; Укази Президента України, постанови Пленуму Верховного Суду України та ін.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 120 кримінальних справ Волинського апеляційного суду області за 2003 - 2007 роки; матеріали анкетування 198 працівників органів досудового слідства МВС, СБУ, прокуратури та податкової міліції України; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, статистичні дані МВС України. Використовувався також особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у підрозділах органів внутрішніх справ МВС України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше, враховуючи положення міжнародно-правових стандартів, а також зміни і доповнення, що внесені у чинний КПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України, обґрунтовується необхідність та пропонуються реальні засоби щодо удосконалення форм і методів захисту права особи від обвинувачення на досудовому слідстві.
Наукову новизну дослідження найбільш повно відбивають наступні найважливіші науково-теоретичні положення та висновки:
уперше:
– на теоретичному рівні визначені науково обґрунтовані умови безоплатного надання послуг із захисту прав особи від обвинувачення за рахунок держави з урахуванням міжнародного досвіду та практики діяльності Європейського Суду з прав людини. У зв’язку з цим дисертант запропонував доповнити ст. 47 КПК України частиною сьомою, в якій пропонує закріпити умови безоплатного надання послуг ;
– здійснена теоретична класифікація прав і обов’язків підозрюваного та обвинуваченого за цільовим призначенням шляхом зведення їх у чотири групи;
– обґрунтована необхідність введення кримінальної відповідальності за невиконання законних вимог адвоката-захисника шляхом доповнення чинного КК України ст.374–1;
удосконалено:
– поняття «принципів кримінального процесу», під якими розуміються правові положення, що виражають зміст і спрямованість кримінального судочинства та встановлюють загальні риси правового становища його суб’єктів;
– положення про правовий статус «підозрюваного» шляхом внесення доповнень у ст.43–1 КПК;
– класифікацію осіб, які можуть виступати захисниками шляхом поділення їх на три групи 1) адвокат; 2) інші фахівці в галузі права; 3) близькі родичі, опікуни і піклувальники; та визначення їх правового статусу і можливостей захисту;
– механізм захисту неповнолітніх від обвинувачення шляхом внесення змін і доповнень у ст.ст. 45, 148 КПК;
набули подальшого розвитку:
– наукова періодизація становлення та розвитку інституту захисту особи від обвинувачення;
– положення, що стосується понять «право на захист» та «право на правову допомогу», які не можна ототожнювати, оскільки перше є об’ємнішим за змістом, ніж друге;
– видова класифікація такої законодавчої форми захисту як «участь захисника за призначенням»: 1) призначення для участі при провадженні дізнання та досудового слідства; 2) призначення у випадках, передбачених ч.ч. 5,6 ст.47 КПК;
– типологізація осіб, позбавлених здатності самостійно здійснювати своє право на захист;
– поняття «принципу державної мови судочинства».
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використанні у різних сферах діяльності, зокрема:
– у науково-дослідницькій сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу та практики застосування процесуальних норм, пов’язаних із забезпеченням права особи на захист. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок;
– у сфері правотворчості – для вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Висновки та пропозиції можуть бути використані в процесі підготовки нового КПК України та проекту Закону «Про систему органів досудового слідства в Україні»; нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокурора та суду, змін і доповнень у чинний КПК України, Закон України „Про адвокатуру” (лист Верховної Ради України №06–19/3–1151 від 08.09.2004 р.);
– у навчально-методичній роботі – узагальнені й викладені в дисертації положення використовуються при підготовці підручників, навчальних та навчально-методичних посібників з кримінального процесу, при викладанні курсу кримінального процесу та спецкурсів в навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства освіти та науки України. Висновки, що містяться в дисертації, використовуються на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та кафедрі кримінального права і процесу Волинського національного університету імені Лесі Українки під час проведення навчальних занять з дисциплін «Кримінальний процес України» та «Адвокатура України», у Волинському училищі професійної підготовки працівників міліції УМВС України у Волинській області, а також в практичній діяльності Волинського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (акти впровадження №56/01–09 від 22.01.2008 р.; №117 від 25.01.2008 р.; №1/369 від 31.01.2008 р., №3/314 від 05.02.2008 р;).
– у правозастосувальній практиці – для удосконалення діяльності слідчих підрозділів і запобігання порушень прав обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (акти впровадження №12/223 від 21.01. 2008 р.; №20/36 від 22.01.2008 р.).
Апробація результатів дисертації.
За результатами дисертаційного дослідження була розроблена та подана до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності наукова записка щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які регламентують забезпечення права на захист підозрюваному, обвинуваченому під час провадження дізнання та досудового слідства (лист Верховної Ради України № 06-19/3-1151 від 08.09. 2004 р.).
Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладені дисертантом у роботі, були апробовані на 9 науково-практичних конференціях: «Проблеми і напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини» (11–12 грудня 2003 р., м. Запоріжжя); «Проблеми державотворення і захисту прав людини у Україні» (3–4 лютого 2005 р., м. Львів); «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (25 березня, м. Луцьк), «Актуальні питання реформування правової системи України» (27–28 травня 2005 р., м. Луцьк); «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (28–29 квітня 2005 р., м. Острог); «Актуальні питання реформування правової системи України» (2–3 червня 2006 р., м. Луцьк), «Актуальні проблеми реформування приватного права України» (8 грудня 2006 р., м. Запоріжжя), «Актуальні питання реформування правової системи України» (1–2 червня 2007 р., м. Луцьк), «Верховенство права в адвокатській діяльності» (14 грудня 2007 р., м. Київ).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 6 наукових статей у фахових виданнях з юридичних наук та 8 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У ході дослідження комплексу наукових і практичних проблем, пов’язаних із реалізацією права на захист при провадженні дізнання та досудового слідства, отримано результати, які, на наш погляд, мають сприяти ефективному забезпеченню цього конституційного права:
1. Важливо, щоб будь-яка діяльність підпорядковувалась та ґрунтувалась на певних принципах. У зв’язку з цим, необхідно з’ясувати їх значення у кримінальному процесі. Як нам видається, принципи кримінального процесу – це основні правові положення, які виражають зміст і спрямованість кримінального судочинства та встановлюють загальні риси правового становища його суб’єктів. Принципи є владними вимогами, адресованими учасникам процесу, що зобов'язують (або дозволяють) чинити так, а не інакше. При цьому, для осіб, які ведуть процес, реалізація таких вимог у конкретній справі – їх юридичний обов'язок.
2. Помилкове ототожнення поняття «захисник» і «адвокат» призводить до нівелювання професійного захисту. Адвокат – це особа, яка займається професійною адвокатською діяльністю, тобто є правозаступником і правозахисником, та надає правову допомогу і здійснює представництво в судах, господарських судах, підприємствах, установах та організаціях, державних органах, а також захист обвинуваченого. Правовий стан адвоката виникає не в зв’язку з його участю в судочинстві, а у зв’язку з відповідною процедурою, передбаченою законодавством України. Захисник у кримінальному судочинстві – це особа, яка спеціально уповноважена відстоювати законні інтереси обвинуваченого, підсудного і надає йому необхідну юридичну допомогу в реалізації його процесуальних прав. Процесуальним статусом ця особа наділяється з моменту допуску до участі у справі. У КПК необхідно закріпити норму, згідно з якою «участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину віком до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини німих, глухих, сліпих – з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення обвинувачення;
3) у справах про злочини осіб, які мають істотні дефекти мови, зору, слуху чи інші тяжкі хвороби, – з моменту отримання медичного висновку про наявність цих істотних дефектів чи тяжкої хвороби, які позбавляють особу чи істотно обмежують можливість захищатися;
4) у справах про злочини осіб, які визнані осудними, але мають постійний чи тимчасовий розлад душевної діяльності, – з моменту отримання медичного висновку про наявність обмеженої осудності;
5) у справах осіб, щодо яких ставиться питання про примусові заходи медичного характеру, – з моменту отримання відповідного медичного висновку про наявність хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану, який позбавляє особу усвідомлювати свої дії або керувати ними;
6) у справах осіб, щодо яких ставиться питання про примусові заходи виховного характеру, – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника;
7) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення, – з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення».
3. Пропонуємо КПК доповнити нормою із закріпленням таких прав обвинуваченого: 1) на поводження як з невинним у вчиненні злочину; знати, що його показання можуть бути використані проти нього; 2) бути вислуханим і давати показання з приводу підозріння чи обвинувачення та інших обставин справи; 3) відмовитися давати показання; мати обраного ним чи в передбачених законом випадках призначеного йому захисника з моменту визнання його підозрюваним, а обвинуваченому – з моменту пред'явлення обвинувачення і бути допитаним у його присутності; 4) брати участь у проведенні слідчих дій, які виконуються за його клопотанням чи клопотанням його захисника.
4. Процесуальні права будуть реально роз'яснюватися підозрюваному, обвинуваченому тоді, коли цей факт необхідно буде відображати у спеціальному протоколі, де під переліком прав підозрюваний і обвинувачений власноручно вкажуть про наявні заяви, клопотання, в тому числі про намір мати захисника, відмовитися від нього, мотиви остаточного рішення. Роз'яснювати права підозрюваному, обвинуваченому необхідно перед ознайомленням особи з відповідною постановою.
5. Копію обвинувального висновку, на нашу думку, доцільно обов’язково вручати не законному представникові, а адвокату, якого допущено до участі у справі.
6. Докази, отримані без участі захисника, у випадках коли його участь є обов'язковою, у будь якому разі не можуть бути покладені в основу процесуальних рішень. У зв'язку з цим, у матеріалах справи повинен знайти відображення факт повідомлення захисника про необхідність участі в слідчій дії.
7. Будь-які процесуальні чи слідчі дії, які обмежують чи можуть обмежити права і свободи людини, повинні виконуватися лише після роз’яснення и забезпечення можливості реалізувати право на захист.
8. Підставою для дозволу зустрічі адвоката і підзахисного, який утримується під вартою, повинна бути постанова слідчого про допуск адвоката до участі у справі як захисника. І лише в передбачених законом випадках (наприклад, наявність даних про противоправну діяльність адвоката-захисника) слідчий має право обмежити це право.
9. Ефективне використання в адвокатської діяльності запитів необхідно забезпечувати і за рахунок підвищення відповідальності відповідних посадовців за невиконання законних запитів адвокатів. У випадках, коли внаслідок відсутності відповіді на запит порушуються права підозрюваного, обвинуваченого, це повинно розглядатися як порушення права на захист і винна особа повинна нести кримінальну відповідальність. З метою пропонуємо доповнити КК України ст. 374-1 «Невиконання законних вимог адвоката-захисника» наступного змісту: «1. Умисне невиконання службовою особою законних вимог адвоката-захисника або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений Розділ XVIII цього Кодексу, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
10. Доцільним є доповнення відповідною частиною ст. 47 КПК України у такій редакції: "Оплата праці захисника, який бере участь за призначенням, проводиться за рахунок держави лише на підставі мотивованої постанови слідчого, судді про звільнення підозрюваного, обвинуваченого підсудного від оплати юридичної допомоги у зв'язку з малозабезпеченістю, що підтверджується матеріалами справи".
11. Участь у кримінальному судочинстві в якості захисників будь-якої особи за вільним вибором обвинуваченого не суперечить вимогам міжнародно-правових актів та законодавству України. Слід лише встановити загальні обмеження виконувати обов’язки захисника для таких осіб (наприклад, наявність душевної хвороби), а також розрізняти професійний захист від захисту, що здійснюють інші особи. У законодавстві необхідно передбачити випадки, коли участь професійного захисника обов’язкова, а у випадках, коли інтереси правосуддя потребують наявності професійного захисту, надати слідчому, суду право призначати захисника і в інших випадках.
12. У кримінальному судочинстві необхідно відрізняти професійний захист, що здійснюється особами, які не лише мають знання в галузі права, але й підкоряються певним професійним вимогам. Участь усіх інших осіб, за бажанням підозрюваного, обвинуваченого повинна ставитись в залежність від інтересів правосуддя.
13. Захист обвинуваченого для законного представника не є основною функцією і тому його не можна віднести до суб'єктів захисту. Водночас його поява та участь в кримінальному процесі – це об'єктивне явище, яке не залежить від волі обвинуваченого і має на меті надати допомогу обвинуваченому в реалізації його законних інтересів. Тому залучення законних представників в якості захисника уявляється недоцільним.
14. У КПК необхідно передбачити обов’язок осіб, які ведуть процес роз’яснювати права законному представнику, зокрема, право запросити захисника для неповнолітнього обвинуваченого.
15. З метою посилення гарантій прав неповнолітнього на захист обов'язкову участь захисника доцільно передбачити і у випадках якщо справа порушена за фактом скоєння злочину, а особа не затримувалася за підозрою у скоєнні злочину і не обирався щодо неї запобіжний захід, а відбиралося зобов’язання про явку. Відповідні зміни пропонуємо внести до ст. 45 КПК.
16. Слід передбачити в законі заборону допиту перекладача як свідка про обставини, які стали йому відомі в ході бесіди обвинуваченого із захисником при побаченні віч-на-віч.
17. Розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК та доповнення Кодексу новими статтями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агеєв В. Не кожен фахівець спроможний стати адвокатом // Закон і бізнес. - 2001. - № 6.
2. Адаменко В., Гавло В., Юрченко В. Рец. на: Щерба СП. Расследование и судебное разбирательство по делам лиц, страдающих физическими или психическими недостатками. - М.: Юридическая литература, 1975. –144 с. // Социалистическая законность. – 1976. – № 12.
3. Адаменко В. Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1978. – 195 с.
4. Адаменко В. Д. Субъекты защиты обвиняемого. - Томск: Издательство Томского ун-та, 1990. – 208 с.
5. Алексеев Н. С., Даев В. Г., Кокорев Л. Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. - Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1980. – 251 с.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2006 р. (за даними судової статистики)// http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/
7. Андреєва К. Стара історія на новий лад//Юридична газета.– 2004. – № 1.
8. Арсеньев Б. Я. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. Докторская диссертация. - М., 1947. – 129 с.
9. Барак А. Судейское усмотрение: Пер. с англ. / М.В. Баглай (вступ.ст.). - М.: Норма, 1999. – 364 с.
10. Баренбойм П.Д. Пути совершенствования адвокатуры // Адвокатура и современность: сборник научных трудов/ Отв. ред. В.М. Савицкий. - М.: АН СССР, Институт государства и права, 1987. – 19 – 25 с.
11. Басецкий И. И., Василевская В. Л. Защитник в уголовном процессе. – Минск: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. – 300 с.
12. Башкирова Р. Судебная защита прав детей // Советская юстиция. - 1975. – № 24.
13. Бекешко С. П., Матвиенко Е. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. – Минск: Вышэйшая школа, 1969. – 128 с.
14. Береский Я.О. Признание обвиняемым свой вины в совершении преступления (процессуальные, тактические, психологические вопросы): Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.09/ Львовский государственный университет имени И. Франко. – Львов, 1991. – 24 с.
15. Бірюченський О., Панєвін О. Практика застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист //Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: ЮРІНКОМ, 1996. - № 6 – 94-104 с.
16. Боброва П., Метелица Ю., Шишков С. О критериях оценки психических недостатков, препятствующих обвиняемому осуществить право на защиту // Социалистическая Законность. – 1983. – № 11. – 47-49 с.
17. Боброва П., Метелица Ю., Шишков С. Основания назначения судебно-психиатрической экспертизы по уголовным делам // Социалистическая законность. – 1986. - № 2. – 46-48 с.
18. Бойков А. Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. - М.: Юридическая литература, 1978. – 173 с.
19. Бондаренко А., Потапенко В. Что вы имели в виду? (Решение КСУ «О праве свободного выбора защитника» порождает колизию за колизией) // Юридическая практика. – 2000. – №49. – 6 с.
20. Боровский Э. Понятие подозреваемого в советском уголовном процессе // Вестник Московского университета. Серия Х. Право. – 1963. – № 1. – 27-34 с.
21. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1988. – 200 с.
22. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К.: Ин-т адвокатуры при Киевском ун-те им. Тараса Шевченко, 1998. – 204 с.
23. Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: "Вища школа", 1987. – 152 с.
24. Варфоломеєва Т. В. Суб’єкти надання правової допомоги // Адвокат. – 2001. - № 6. – 3-5 с.
25. Галаган А. И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. – К.: НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1986. – 84 с.
26. Гловацький І. Особливості розвитку інституту адвокатури на землях Східної Галичини і Буковини// Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2003. - Випуск 38. – 119-127 с.
27. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
28. Голубов А. Є., Омельченко Т. В. Діяльність захисника у справах про злочини неповнолітніх // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. – Спецвипуск. – 40 – 43 с.
29. Голяков И. Т., Гродзинский М. М., Перлов И. Д., Соминский А. С., Чельцов М. А. Адвокат в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1954. – 322 с.
30. Гончаров І. Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.
31. Гончаров И. Д. Возникновение и развитие института предвари-тельного следствия в советском уголовном процессе. (На материалах Украинской ССР). - К.: КВШ МВД СССР, 1980. – 48 с.
32. Грошевий Ю. М. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії// Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 2 (13). – 125 – 132 с.
33. Грошевой Ю. М. Функция охраны прав и законных интересов личности в советском уголовном процессе // Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства: Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 21–23 ноября 1978 года. – Х., 1978. 228 – 230 с.
34. Гуковская Н.И. Участие третьих лиц в допросе несовершеннолетнего обвиняемого ( в порядке обсуждения)// Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1974. – № 21.
35. Гуковская Н. И., Долгова А. И., Миньковский Г. М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. – М.: Юри-дическая литература, 1974. – 208 с.
36. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Издательство "Зерцало-М", 2002. – 528 с.
37. Декрет о суде 5 декабря (22 ноября) 1917 года // Собрание узаконений. – 1917. – № 4. – 50 с.
38. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики). – М.: Юридическая литература , 1971. – 200 с.
39. Дорохов В.Я. Процессуальное положение подозреваемого // Практика применения нового уголовно-процессуального законодательства.– М., 1962. – 30-31 с.
40. Дубинский А.Я. Нужен единый следственный аппарат (о концепции организации предварительного расследования) // Именем закона. – 1992. – № 23
41. Дяченко К. І., Шость Н. В. Процесуальні особливості розслідування справ про злочини неповнолітніх. – Х.: Константа, 1997. – 56 с.
42. Европейский Суд по правам человека: Избранные решения: В 2-х томах: Том 1. /ред. В. А. Туманов. – М.: НОРМА, 2000. – 856 с.
43. Елизаров Н. П. Основания к отмене судебных решений в кассационном и надзорном порядке в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.712/ Саратовский юридический институт им. Д.И. Курского. – Саратов, 1970. – 19 с.
44. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка В. В. Копєйчикова. - Київ: Юрінком, 1997. – 320 с.
45. Застосування кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого (за матеріалами узагальнення судової практики) // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 1 (11). – С. 25 – 36.
46. Защита по уголовному делу: Пособие для адвоката/ Под ред. Е.Ю. Львовой. - М.: Юрист, 1999. – 216 с.
47. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. –Х.: "Одіссей", 2000. – 448 с.
48. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі. – К.: Вища школа, 2002. – 271 с.
49. Зейкан Я. П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
50. Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской Власти (на материалах УССР). - К.: РИО КНИЛ ВНИИ МВД СССР, 1972. – 306 с.
51. Инструкция для народных следователей от 1919 года// Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской Власти (на материалах УССР).- К.: РИО КНИЛ ВНИИ МВД СССР,1972.– 232 – 259 с.
52. Инструкция для народных следователей от 1921 года// Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской Власти (на материалах УССР). - К.: РИО КНИЛ ВНИИ МВД СССР, 1972. – 273 – 304 с.
53. Івашкевич І. Де взяти адвоката за призначенням? // Голос України. - 1999.- № 43.
54. Інструкція про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах від 14 листопада 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1922. – № 15.
55. Кадышева Т., Ширинский С. Свидетель тоже нуждается в помощи адвоката // Российская Юстиция. – 1997. - № 7. –42 – 43 с.
56. Калмыкова Н.В. Защита по делам несовершеннолетних.- Минск: Беларусь, 1981. – 110 с.
57. Карнеева Л.М. Подозреваемый в советском уголовном процессе // Социалистическая законность. – 1959. - № 4. – 35-36 с.
58. Кинах Е.А. Расследование с участием защитника по делам лиц, имеющих физические или психические недостатки // Законность.-1994. – № 6. – 17-18 с.
59. Козакевич О. Як стати адвокатом в Австрії? // Юридичний вісник України. – 2004. – № 24.
60. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практике её применения / Под общ. ред. д.ю.н., проф. В.А. Туманова и д.ю.н., проф. Л.М.Энтина. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 336 с.
61. Кон И .С.. Социология личности. – М: Политиздат, 1967. – 383 с.
62. Конвенция о правах ребенка 1989 года. Принята 44-й сессией Генаральной асамблеи ООН // Международная защита прав человека. Документы и комментарии / Сост. и автор комментариев М.В. Буроменский. – Х.: ООО "Синтекс, ЛТД", 1998. – С. 221 - 245.
63. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам, Кишинев, 7 октября 2002 года // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. - № 6.
64. Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини // Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – 2371 с.
65. Конституция (Основной закон) Украинской советской социалистической республики: принята внеочередной седьмой сессией Верховного Совета Украинской ССР девятого созыва 20 апреля 1978 года. - К.: Издательство политической литературы Украины. – 1978. – 48 с.
66. Конституційне право України/ За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 367 с.
67. Конституція України: Офіц. текст. Коментар законодавства про права та свободи людини і громадянина/ Авт. - упоряд. М. І. Хавронюк. - Київ: Парламент. вид-во. 1999. – 544 с.
68. Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, ухвалена 22 березня 2006 року на шостому пленарному засіданні Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, схвалена Указом Президента України від 9 червня 2006 року № 509/2006 // Адвокат. – 2006. – № 4.
69. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого. - М.: Всесоюзный НИИ МВД СССР, 1981. – 94 с.
70. Корчева Т. В. Проблемы правовой защищенности личности на досудебном следствии // Проблемы законности. – Х.: НЮА, 1999. – №39. – 184 -190 с.
71. Коченов М., Кульчицкий Б. Определение способности самостаятельно осуществлять свое право на защиту// Социалистическая законность. – 1978. - № 5.
72. Кримінальний процес України / За ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
73. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2. – 15 с.
74. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний ко-ментар/ За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К.: Форум. - 2003.– 938 с.
75. Кульчицький В. С.,Настюк М. Тищик Б. И. Історія держави і права України: – Львів: Світ, 1996. – 289 с.
76. Курелла А. Теория и практика перевода // Мастерство перевода. – М., 1959. – 407-437 с.
77. Курс советского уголовного процесса/ Под ред. А. Д. Бойкова, И. И. Карпеца. - М.: Юридическая литература, 1989. – 638 с.
78. Куцова Э. Ф Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. - М.: Издательство МГУ, 1972. – 114 с.
79. Лазутка С., Валиконите И., Гудавичюс Э. Первый Литовский Статут (1529 г.) - Вильнюс : Марги раштай, 2004. – 522 с.
80. Ландо А.С. Представители несовершеннолетних обвиняемых в советском уголовном процессе. – Саратов: Издательство Саратовского унивверситета, 1977. – 133 с.
81. Ларин А.М. Процессуальные гарантии и функция уголовного преследования // Советское государство и право. – 1975. – № 7.
82. Леви А. А., Игнатьева М. В., Капица Е. И. Особенности предва-рительного расследования преступлений, осуществляемого с участием адвоката. - М.: Издательство «Юрлитинформ», 2003. – 128 с.
83. Леоненко М. Правові питання визначення принципу національної мови в кримінальному судочинстві// Право України. – 1999. – № 4.
84. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 20 с.
85. Леоненко В. В. Судебное производство по делам о преступлениях несовершеннолетних. - К.: Наукова думка, 1987. – 144 с.
86. Лициняк В. Українські адвокатські апліканти в Галичині // Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. – Львів, 1939.
87. Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле. - М.: Манускрипт, 1999. – 408 с.
88. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре"", 2004. – 544 с.
89. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
90. Маркуш М. Якою бути адвокатурі в Україні? Це залежатиме від вашої позиції // Закон і Бізнес. – 2004. – № 32.
91. Медведев М. Ю. Процессуальное положение и практика деятельности непрофессионального защитника в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Российский университет дружбы народов. – М., 2002. – 21 с.
92. Миргородський Ю. Аз і Буки болгарського закону "Про адвокатуру"// Адвокатура. – 2004. – № 2(10).
93. Михайлова Т.А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера // Советское государство и право. – 1989. - №. – 12.
94. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
95. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
96. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права// Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 223 – 231 с.
97. Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.-К.:Юрінком,1995.-640 с.
98. Молдован В. В., Молдован А. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Англія, США. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
99. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса: Учебное пособие. - Ярославль: Издательство Ярославского государственного университета, 1978. – 96 с.
100. Моул Н., Харби К., Алексеева Л. Б. Европейская конвенция o защите прав человека и основных свобод. Статья 6 - право на справедливое судебное разбирательство (прецеденты и комментарии). – М.: Российская академия правосудия, 2001. – 150 с.
101. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К.,2001. – 1104 с.
102. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України // За ред. Ю.С.Червоного. – Київ: Істина, 2003. – 461с.
103. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под. ред. Л.Н. Смирнова.- М: Юридическая литература, 1965. – 635 с.
104. Никандров В.И. Участие родителей несовершеннолетних подозреваемых иобивиняемых в уголовном процессе // Государство и право.- 1993. – № 8.
105. Никифорак М. В. Державний лад і право на Буковині в 1774 – 1918 рр.. – Чернівці: Рута, 2000. – 279 с.
106. О реорганизации коллегий защитников: Постановлений коллегии Наркомата юстиции УССР от 12 сентября 1928 г. // Вестник советской юстиции. – 1928. – № 20 (126).
107. О Суде: Декрет СНК Украины от 14 февраля 1919 года// Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1919. – № 11. – 141 с.
108. Об адвокатуре в СССР: Закон СССР// Ведомости Верховного Совета СССР. – 1979. - № 49. –846 с.
109. Об особом порядке судопроизводства по делам о террористических актах: Постановление ЦИК СССР от 01 декабря 1934// СЗ СССР. – 1934. - № 64. – 459 с.
110. Об утверждении Положения об адвокатуре Украинской ССР: Указ Президиума Верховного Совета УССР от 25 сентября 1962 года// Ведомости Верховного Совета УССР. – 1962. - № 39. – 494 с.
111. Омельченко Т.В. Конституційне право особи на правову допомогу і його реалізація на досудових стадіях кримінального судочинства: Автореф. … дис. канд. юрид. наук: 12.00.09/ Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2004. – 19 с.
112. Омельченко Т. В. Захисник на досудовому слідстві: адвокат чи фахівець у галузі права? // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 21, ч. 1. – 121 – 125 с.
113. Омельяненко Г. М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціаія кримінально-процесуальної форми. – К.: Атіка, 2002. – 128 с.
114. Перлов И.Д. Судебное разбирательство в советском уголовном процессе. Ч. 1. – М.: Госюриздат, 1956. – 184 с.
115. Положение об адвокатуре СССР от 16 августа 1939 г. // СП СССР. – 1939. – № 49. – 394 с.
116. Положення про адвокатуру від 1 жовтня 1980 р. // Друга сесія Верховної Ради Української РСР 10 скликання. – К., 1981.
117. Положення про адвокатуру Української РСР від 02 жовтня 1922 р. // СУ УССР. – 1922. – № 43. – 630 с.
118. Положення про колективні форми роботи колегій захисників від 20 жовтня 1929 р. // Бюллетень НКЮ УССР. – 1929. – № 10. – 61 с.
119. Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників від 27 грудня 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1924. – № 45.
120. Положення про революційні трибунали від 23 лютого 1918 р. // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917 – 1941 рр.) – К., 1963. – Т. 1. – 771 с.
121. Положення про судоустрій від 11 вересня 1929 р. // ЗЗ УРСР. – 1929. – № 26. – 203 с.
122. Полшков М. И. Осуществление защиты по делам лиц, страдающих физическими или психическими недостатками: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1981. – 27 с.
123. Постанова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України «Про звернення до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України з приводу законопроекту «Про правову допомогу» від 18.02.2005 року № IV/9-7 // Адвокат. – 2005. - № 2.
124. Постановление Правительства Российской Федерации «О проведении эксперимента по созданию государственной системы оказания бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам» от 22 августа 2005 г. № 534// Собрание законодательства Российской Федерации. – 2005. – 3615 с.
125. Права, по которымъ судится малороссійскій народ, Высочайшимъ Государыни Императрицы Елисаветъ Петровны, Самодержицы Всероссійскія, Ея императорскаго священнћйшаго Величества повелћніем, Изъ трехъ книгъ, а именно Статута Литовскаго, Зерцаля Саксонского и приложенныхъ при томъ двухъ правъ, такожде изъ книги порядка, по переводћ изъ полскаго и латинскаго языковъ на россійскій діалектъ въ едину книгу сведенныя, в градћ Глуховћ, лћте отъ Рождества Христова 1743 года / Подъ редакціею профессора А. Ф. Кистяковскаго. - Кіевъ: въ университетской типографіи (І.І. Завадзкого), 1879. – 1065 с.
126. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI // Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 141 – 176 с.
127. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. – 62 с.
128. Про відкладення розгляду судових справ через неявку адвокатів: Лист Верховного Суду України від 09.11.2004 року № 9-152 // Адвокат. – 2005. – № 1.
129. Про внесення доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 30 серпня 1971 року № 117-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 36 – 278 с.
130. Про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру»: Закон України від 16 листопада 2006 року № 355-V// Офіційний вісник України. – 2006. – № 49. – 3238 с.
131. Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3780-XII// Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – 49 с.
132. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6 (40). – 20 – 24 с.
133. Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Наказ Державного департаменту з питань виконання покарань від 25.12.2003 року № 275// Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – 2898 с.
134. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Урядовий кур'єр.- 2002. - № 244.
135. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006// Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. – 1376 с.
136. Про обов'язковість виконання адвокатами вимог ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу України // Адвокат. – 2005. – № 3.
137. Про подання Верховного Суду України щодо необґрунтованого відкладення розгляду справ через адвокатів // Адвокат. – 2005. – № 4.
138. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 5. – 4 – 8 с.
139. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 19. – 143 с.
140. Про судоустрій України: Закон України від 07 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – 441 с.
141. Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині: Декрет Раднаркому України від 16 квітня 1919 р. // СУ УРСР. – 1919. – № 36. – 436 с.
142. Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 15.12.2005 року ( рег. № 0952)// К.: Парламентське видання, 2006. – 364 с.
143. Прокопенко О. Недопустимо, но возможно // Юридическая практика. - 2000. – 30 нояб.
144. Радаев В. В. Расследование преступлений, совершенных лицами с психическими недостатками. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – 68 с.
145. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. - М.: Госюриздат , 1961. – 277 с.
146. Резник Г., Славин М. Право на защиту. – М.: Московский рабочий, 1976. – 119 с.
147. Резолюция (78) 8 "О юридической помощи и консультациях", принята Комитетом Министров Совета Европы 2 марта 1978 года // Российская юстиция. – 1997. – № 6. – С. 3.
148. Рекомендации по применению статьи 6 Европейской конвенции о защите прав человека – право на беспристрастное разбирательство дела. – СПб., 2002. – 44 с.
149. Ривлин А.Л. Организация адвокатуры в СССР. - К.: Головное изда-тельство издательского объединения "Вища школа", 1974. – 148 с.
150. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 5. – 24 – 30 с.
151. Российское законодательство Х – ХХ веков. Том 8. Судебная реформа. – М.: Юридическая литература, 1991. – 496 с.
152. Рыжаков А.П. Уголовный процесс. - М.: "Норма", 2004. – 673 с.
153. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. - К.: Ін Юре, 1997. – 320 с.
154. Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. – К.: Ін Юре, 1997. – 224 с.
155. Ситковськая О.Д. Психологические основания уголовной ответствености. – Баку, 1992.
156. Смыслов В.И. Свидетель в советском уголовном процессе. – М.: Высшая школа, 1973. – 160 с.
157. Солтанович А.В. Право подозреваемого на защиту в уголовном процессе Республики Беларусь: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: (12.00.09). – Минск, 1992. – 22 с.
158. Статут Великого Князьства Литовского. – Спб, 1811. – 242 с.
159. Стецовский Ю. И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. – М: Юридическая литература, 1972. – 159 с.
160. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. - Т. 1. Основные положения науки советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – 470 с.
161. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В. Жогин. - 2-е изд. - М. Юридическая литература, 1973. – 736 с.
162. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая/ Отв. ред. д-р юрид. наук. Н.В.Жогин. - М.: Юридическая литература, 1966.– 584 с.
163. Тепляков П.П. Законный представитель несовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе: Автореф. дис.... канд.. юрид. наук: 12.00.08/ Московский государственный университет имени М. Ломоносова. Юридический факультет. – М., 1973. – 24 с.
164. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. – Київ: А.С.К., 2003. – 1051 с.
165. Трофименко В. М. Кримінально-процесуальні гарантії особистості в стадії судового розгляду: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 20 с.
166. Тыричев И.В Понятие и значение принципов уголовного процесса // Уголовно - процессуальное право Российской Федерации/ Отв. ред. П.А. Лупинская, М.: Юристъ, 1998. – С. 117 – 158.
167. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации/ Отв. ред. П. А. Лупинская. – М.: Юристъ, 1998. – 696 с.
168. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий/ Отв. ред. П.Г.Цупренко. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 595 с.
169. Уголовно-процессуальный кодекс УССР. С изменениями по 1 марта 1925 года и приложением алфавитно-предметного указателя и таблицы сроков. - Х.: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1925. – 116 с.
170. Уголовно-процессуальный кодекс Франции. – М.: Издательство "Прогресс", 1967. – 324 с.
171. УПК УССР 1927 года. - М.: Юридическое издательство НКЮ Союза ССР, 1939. – 194 с.
172. Филимонов Б. А. Защитник в германском уголовном процессе. – М.: Издательство «Спарк», 1997. – 112 с.
173. Филин Д.В. Теория и практика протокольной формы досудебной подготовки материалов: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Харьковский юридический институт. – Х., 1990. – 21 с.
174. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. Т. 1. – Санкт-Петербург: "Альфа", 1996. – 552 с.
175. Хейфец Ф.С. Принципы оплаты труда адвоката// Адвокатура и современность: сборник научных трудов/ Отв. ред. В.М. Савицкий. - М.: АН СССР, Институт государства и права, 1987. – 119 – 124 с.
176. Хоматов Ю. В. Розвиток змагальних засад і діяльності адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Українська державна юридична академія. – Х., 1994. – 20 с.
177. Хрестоматія з історії держави і права України. - Том 2. Лютий 1917 – 1996р. / За ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997. – 800 с.
178. Цыпкин А. Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. - Саратов: Саратовский юридический институт им. Д.И. Курского, 1959. – 337 с.
179. . Чайка Р.А., Солов”євич І.В. „Рішення Конституційного суду України у справі „Про право вільного вибору захисника”: більше питань, ніж відповідей”//Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – №1. – 2001. – 223-229 с.
180. Чайка Р.А. „Окремі аспекти діяльності захисника на досудовому слідстві” //Віс