УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА НА ВОЛИНІ XVIII ст. (фонетика та морфологія почаївських стародруків)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

ФЕДАК
Софія Андріївна

УДК 811.161.2’282(477.82)17”

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА НА ВОЛИНІ XVIII ст.
(фонетика та морфологія почаївських стародруків)

Спеціальність: 10.02.01 Українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Німчук Василь Васильович,
член-кореспондент НАН України,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2004

зміст

Перелік умовних позначень 3
Вступ 4
Розділ 1. Почаїв як осередок українськомовного
книгодрукування 14
Розділ 2. Фонетична структура української
літературної мови на Волині у XVIII ст. 32
2.1. Риси вокалізму в друках Почаївської лаври XVIII ст. 32
2.2. Особливості складу приголосних у пам’ятках Почаївської
друкарні 40
2.3. Асимілятивні, дисимілятивні процеси та спрощення
в групах приголосних 58
Розділ 3. СЛОВОЗМІНА почаївських стародруків 68
3.1. Іменник 68
3.2. Прикметник 89
3.3. Займенник 103
3.4. Числівник 124
3.5. Дієслово 134
3.6. Прислівник 150
Висновки 165
Список використаних джерел 172
ДОДАТКИ 188
ДОДАТОК А. Службові частини мови 189
А.1. Прийменники 189
А.2. Cполучники 197
А.3. Частки 204
ДОДАТОК Б. Вигуки 210

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Б Богогласникъ. Почаїв, 1790. 248 с.
Грам. Краткое потребнѣйшихъ от грамматіческаго художества вещей собранїє. Почаїв, 1773. 60 с.
ГП Гора Почаївська. Почаїв, 1741.- 50 с.
Кн. Книжиця для господарства. Почаїв, 1788. 110 с.
Нар. Народовѣщанїє или Слово къ народу каθолическому. Почаїв, 1765. 278 с.
НП Науки парохіалнїя. Почаїв, 1794. 289 с.
ПС Полѣтика свѣцкая. Почаїв, 1770. С. 88-104.
Слово Слово къ народу каθолическому. Почаїв, 1756. 264 с.
Сѣмя Сѣмя слова Божія. Т. 1. Почаїв, 1781. 244 с.
Сѣмя Сѣмя слова Божія. Т. 2. Почаїв, 1781. 334 с.

ВСТУП

Історія української літературної мови XVIII ст. з різних причин досліджена недостатньо [9, c. 168]. Однією з них є те, що від цієї доби залишилося порівняно мало друкованих пам’яток. Період XVIII cт., коли в писемній мові відбувалися процеси, що призвели до формування нової літературної норми, яка базується на живонародній основі, зацікавила вітчизняних філологів ще в кінці ХІХ ст.
До найперших праць, у яких ідеться про стан і розвиток української літературної мови у XVIII ст., безперечно, належить книжка П.Г. Житецького Энеида” Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII ст.”, що вийшла в світ 1900 р. Монографія присвячена загальному оглядові української літератури XVIII ст., з’ясуванню передумов появи геніального першотвору новоукраїнської літературної мови Енеїди”. Автор зробив багато важливих спостережень над мовою українського письменства цього періоду, зокрема літописів Г.Грабянки, С.Величка, анонімних жартівливих і сатиричних віршів, шкільних драм та інтермедій, творів І.Некрашевича та Г.Сковороди тощо, які дають доволі повне уявлення про шляхи розвитку української літературної мови протягом XVIII ст. в основному на Лівобережжі [55]. Праця цього ж ученого Начерк історії літературної української мови”, створена разом з його учнем О.Богумилом, в основній своїй частині є конспективним викладом праць П.Житецького про розвиток української літературної мови в XVII-XVIII ст., поповненим стислим оглядом розвитку української літературної мови попередніх століть [20].
Проблеми XVIII ст. торкнувся знаний історик мови Г.А.Левченко в монографії про українську літературну мову першої половини ХІХ ст. [89].
Праці Л.А. Булаховського Питання походження української мови” [23], Розвиток української літературної мови” [24], Історичний коментарій до української літературної мови” [22] це нариси історичного розвитку української літературної мови в основних її моментах, починаючи з літературної мови стародавньої Русі і до приєднання Західної України до СРСР. Автор підкреслив тенденції до вживання народної мови в художній літературі XVIII ст.
1957 р. вийшла в світ брошура І.К.Білодіда Історія української літературної мови другої половини XVI, XVII, XVIII ст.”, у котрій висвітлено деякі найважливіші етапи розвитку української мови зазначеної доби [15]. Вона повністю ввійшла до першого тому академічного Курсу історії української літературної мови”. У підрозділі Українська літературна мова в XVIII ст.” І.К.Білодід розглянув пам’ятки різних стилів, але найдетальніше лексику художнього та літописного. Особливостей фонетичної та граматичної структур мови XVIII ст. він не торкнувся [16, с. 110-136].
Із загальних оглядів історії української літературної мови виділяються праці П.П.Плюща Питання історичного розвитку української мови ”, Основні відомості з історії української літературної мови”, Нариси з історії української літературної мови”, Історія української літературної мови” [131-134]. Остання з цих книг містить невеликий розділ Стара українська літературно-писемна мова початкової доби формування української нації (друга половина XVII кінець XVIII ст.)” з параграфами, які мають промовисті заголовки Мова українських пам’яток другої половини XVII кінця XVIII ст.”, Зауваження про мову І.Некрашевича і Г.Сковороди”.
У дослідженнях І.К.Білодіда та П.П.Плюща історія української літературної мови XVIII ст. для свого часу дістала досить належне вивчення, однак, у дусі часу в публікаціях перебільшено вплив російської мови на розвиток української мови і занадто широко розповідається про позамовні чинники культуру, політичне становище в Україні та сусідніх державах. Окрім того, дослідження побудовані переважно на основі пам’яток, видрукуваних на Лівобережжі, а про розвиток літературної мови на західноукраїнських землях згадується побічно.
В Історії української літературної мови” Івана Огієнка [120] історія розвитку літературної мови на територіях України, що перебували під владою двох різних держав, викладена рівномірніше, в ній не занижено ролі Галичини в становленні мови українського письменства. Автор зосереджує особливу увагу на негативних впливах, яких зазнавала українська мова з боку московських можновладців у досліджуваний період. Історію літературної мови XVIII ст. автор розглянув стисло в розділах Московська доба 1654 1798 років” та Винародовлення України в XVIII віці”.
Опублікована в діаспорі книжка Українська літературна мова, її виникнення і розвиток” В.Чапленка, перевидана 1970 р. під назвою Історія нової української літературної мови” [187], вільна від ідеологічних нашарувань, містить дуже багатий старанно зібраний фактичний матеріал. Тут розглянуто період від середини XVIII ст. і до 30-х рр. ХХ ст. включно. Автор викладає розвиток української літературної мови на широкому тлі історичних подій і суспільної мовно-культурної ситуації за кожного конкретного часу.
У 2001 р. з’явилося дослідження Історія української літературної мови” В.М.Русанівського, в якому деякі історико-культурні моменти викладено з нових позицій. Це, зокрема, не схожий на традиційний, започаткований ще в ХІХ ст., погляд на причини занепаду староукраїнської літературної мови XVIII ст. щоправда, розділ, присвячений розвиткові мови цього (XVIII ст.) часу, дуже стислий [144].
Спеціальних розвідок-статей про мову XVIII ст. протягом ХХ ст. опубліковано порівняно небагато [45, 92, 109, 115, 148 та ін.]. Але з’явилися монографічні дослідження. Насамперед необхідно відзначити монографію В.А. Передрієнка Формування української літературної мови XVIII ст. на народній основі” [125], в якій автор докладно вивчив стилістичні, лексичні, фонетичні й морфологічні риси живого мовлення, закріплені в писемно-літературній практиці зазначеної доби. Важливо те, що В.А.Передрієнко використав багатющу неопубліковану спадщину XVIII ст., він був чи не єдиним фахівцем, котрий у дослідженні використав почаївські стародруки.
Лексику діаріушів першої половини XVIII ст. докладно вивчив у своїй монографії В.Й.Горобець [38].
Недавно кандидатську дисертацію про українську антропонімію в Генеральному описі Лівобережної України 1765 1769 рр. захистив С.В.Глущик [35].
Із закордонних лінгвоукраїністичних студій необхідно відзначити праці угорських лінгвістів Деже Ласло та Іштвана Удварі, присвячені мові ділових пам’яток Закарпаття XVIII ст., і деякі діалектологічні студії [47, 168, 201, 198, 200].
Варто згадати, що в ХХ ст. видано порівняно небагато пам’яток української мови XVIII ст. з лінгвістичними студіями, коментарями, зауваженнями. У 20-их роках опубліковано твори письменника І.Некрашевича [82], перевидано частину літопису С.Величка [25]. Кілька лінгвістичних джерел побачили світ у повоєнний час.
Велике значення для дослідження мови XVIII ст. мали лінгвістичні видання пам’яток, зокрема ті, які здійснив у другій половині ХХ ст. В.А.Передрієнко: Ділова і народно-розмовна мова XVIII cт.”[124], Лікарські та господарські порадники XVIII ст.” [123], Приватні листи ХVIII ст.” [137]. Вони оснащені історико-мовними розвідками. Глибоке мовознавче дослідження І.П.Чепіги супроводжує публікацію творів знаного поета Климентія Зіновієва [67]. В.Й.Горобець видав збірку пам’яток Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.” [46]. Мовно-історичний коментар супроводжує публікацію житомирського списку Гисторіи...” Г.Грабянки, що її здійснив В.М.Мойсієнко [34]. Для дослідників української мови XVIII ст. стали в пригоді й повоєнні публікації літературознавців, у тому числі збірки Давній український гумор і сатира” [44], Українські інтермедії XVII XVIII ст.” Л.Є.Махновця [171], Байки в українській літературі” В.І.Крекотня [6], Українська література XVIII ст.” О.В.Мишанича [169]. Корпус універсалів 1687-1709 рр. гетьмана І.Мазепи за академічними правилами видали українські археографи [172].
Важливим також є видання історичних та етимологічних словників української мови [49-51, 118, 159, 160].
Перелічені публікації є доброю базою для студій над мовою XVIII ст.
Монографічних досліджень староукраїнської літературної мови окремого регіону певного періоду досі немає. Настав час докладного вивчення стану писемної мови на конкретних історико-географічних теренах, на яких функціонують виразні діалектні масиви. Без таких студій не можна створити всеохопного академічного курсу історії української літературної мови.
Нині актуальним є вивчення літературного узусу на Волині XVIII ст., відбитого в українськомовних друках Почаївського василіянського монастиря. Для дослідження ми обрали саме друковані тексти, адже вони мали досить значні наклади, широке розповсюдження і справляли певний вплив у загальноукраїнському масштабі, насамперед на правобережних (у географічному розумінні) етнічних українських землях.
Почаїв належав до найпотужніших видавничих осередків України XVIII ст., а щодо надрукованої українськомовної книжкової продукції він не мав рівних навіть на тих землях України, що входили в склад Польщі. А в підросійській Гетьманщині, як відомо, від 20-их років XVIII ст. друкування книжок українською мовою було заборонено 1720 р. Указом Синоду, затвердженим царем Петром І.
Але в часи тоталітаризму роль Почаївського монастиря в історії української культури недооцінювано або й зовсім ігноровано не лише внаслідок того, що атеїзм був державною ідеологією, а й через те, що він належав Греко-католицькій церкві, забороненій в СРСР. Різко негативне ставлення в СРСР до всього, що було пов’язане з Греко-католицькою церквою, створювало психологічний бар’єр для глибшого зацікавлення українськомовними почаївськими друками з боку філологів, насамперед лінгвістів. Почаївські книги не передруковували. Лише в незалежній Україні факсимільним способом перевидано збірку 1773 р. Почаївських богородичних пісень [130].
Різноманітність публікацій, друкування книжок світського жанру, а головне видання українськомовних книг зробили цю монастирську друкарню волинського провінційного містечка унікальним осередком національної культури. Саме тексти, видрукувані тут українською літературною мовою, наближеною до народної збірники проповідей, пісень, катихістичні видання, господарський порадник та правила доброго тону є винятково цінними пам’ятками української літературної мови XVIII ст. на Волині. Вони є джерельною базою дисертації. Використано також надруковану в Почаєві граматику церковнослов’янської мови української редакції, позначену живомовним впливом [116, c. 143].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематично дисертація пов’язана з науковим проектом Динаміка української народно-розмовної та літературної мови ХІ ХХ ст.” Інституту української мови Національної академії наук України.
У минулому столітті опубліковано дуже багато статей, захищено чимало кандидатських і кілька докторських дисертацій, присвячених формуванню різних структурних рівнів української мови.
Найповніше в діахронічному плані досліджено різні рівні мови в чотиритомному академічному курсі Історія української мови”: Фонетика” [58], Морфологія” [77], Синтаксис” [78], Лексика” [76], в створенні якого взяли участь знані вітчизняні фахівці. Йому передували книги з історичної граматики [13, 101, 102, 103, 110].
Серед досліджень з історичної фонетики фундаментальною також є книга Ю.Шевельова Історична фонологія української мови” [189]. У ній на великому фактичному матеріалі, майже з вичерпною повнотою, автор простежив становлення і розвиток фонологічної системи української мови.
Проблемам історії фонетики багато вчених та фонетиці південно-західних говорів української мови присвячували свої розвідки Закревська Я.В., Залеський А.М., Шило Г.Ф. та ін. [59, 60, 61-63, 128, 167, 190-192].
Історична морфологія української мови достатньо вивчена. Однією з перших праць у цій галузі є Історія форм української мови”, авторами якої є М.Грунський та П.Ковальов [42]. Дослідження проведене на матеріалі пам’яток і народних говорів, зібраному переважно з наукових праць. Вчені також досліджували різні частини мови та морфологічні явища [36, 40, 69, 70, 90, 93-95, 106, 107, 138, 139, 143, 146].
Упродовж 60-их 70-их років ХХ ст. вийшло ряд монографій, які висвітлюють кожен із періодів розвитку морфологічної системи української літературної мови. Серед них такі, як „Історична морфологія української мови” Бевзенка С.П., Нариси з історичної морфології української мови” Самійленка С.П., „Система словозміни в українській мові (на матеріалі пам’яток XVI ст.)” Керницького І.М., „Прикметник в українській мові” Грищенка А.П. та ін. [8, 41, 81, 145]. Помітними є праці з історичної дериватології української мови монографії П.І.Білоусенка з іменникового словотвору [17, 18].
До найважливіших індивідуальних монографій із синтаксису староукраїнських пам’яток XVIII ст. слід відзначити цінні своїм фактичним матеріалом розвідки з історії відмінкових конструкцій І.І.Слинька Дослідження з історичного синтаксису української мови за пам’ятками XIV XVIII ст.” Місцево-просторові звороти, „Історичний синтаксис української мови за пам’ятками XIV XVIII ст.” Часові звороти, „Історія об’єктивних зворотів української мови” [150-153].
Крім монографії В.А.Передрієнка, в зазначених вище та не названих працях матеріали з почаївських стародруків використано дуже скромно або до них і зовсім не залучено.
Новий багатий фактичний матеріал, що його зібрали в процесі вивчення почаївських українськомовних друків XVIII ст., стане в пригоді дослідникам процесів формування фонологічної (фонетичної) та морфологічної систем української мови.
У почаївських пам’ятках добре представлений узус староукраїнської літературної мови XVIII ст., живомовний струмінь у ній на всіх рівнях лінгвальної системи фонетичному, морфологічному, лексичному, лексико-дериваційному та фразеологічному. Засвідчену в них систему можна показати широко лише в серії монографій.
Мета нашого дослідження вивчити в усій повноті традиційні книжні та живомовні, в тому числі й діалектні, елементи в фонетиці та морфології української літературної мови XVIII ст. на Волині, виявити в ній можливі чужомовні впливи.
Поставлена мета вимагає розв’язання таких завдань:
1. З’ясувати історії текстів досліджуваних пам’яток.
2. Дослідити вокалізм та консонантизм писемної мови Волині у XVIII ст.
3. Вивчити словозміну, засвідчену в друках Почаївського монастиря.
4. Показати особливості незмінних частин мови.
5. Виявити питомо українські риси, зафіксовані в текстах почаївських друків XVIII ст.
6. Показати волинські діалектні риси, засвідчені в пам’ятках, виданих у Почаєві у василіянську добу.
7. Дослідити традиційнй книжні складники в українській літературній мові XVIII ст. на Волині.
8. З’ясувати іншомовний вплив на українську літературну мову на Волині на той час.
Об’єктом дослідження є українськомовні книги, видані в друкарні Почаївського монастиря у XVIII ст.
Предмет дослідження мова українськомовних друків, опублікованих у Почаївській друкарні в василіянський період історії монастиря.
Основними методами дослідження, які використовуються для виконання поставлених завдань, є описовий та порівняльно-історичний. Для визначення ступеня поширеності досліджуваних лінгвальних одиниць та явищ іноді застосовуються статистичні підрахунки. Розгляд діалектного матеріалу зумовлює вживання прийомів порівняльного методу.
Наукова новизна одержаних результатів:
1. У роботі вперше проведено регіональне дослідження з історії староукраїнської літературної мови.
2. Як фактичну джерельну основу дослідження використано пам’ятки, що вийшли з друкарні Почаївського монастиря у василіянський період його історії, які мовознавці досі докладно не вивчали.
3. Уперше визначено риси фонетики й морфології літературної мови на Волині, які згодом успадкувала українська літературна мова.
4. Виявлено фонетичні та морфологічні риси волинського діалекту в XVIIІ ст.
5. Досліджено рівень впливу церковнослов’янської мови, а також сусідніх (переважно польської) культур на літературну мову на Волині у XVIII ст.
6. Простежено функціонування автентичних рис української літературної мови в почаївських друках XVIII ст.
Теоретичне значення дослідження. Дослідження почаївських друкованих пам’яток XVIII ст. дало змогу одержати новий фактичний матеріал, необхідний для здійснення узагальнюючих досліджень про динаміку фонетичних та морфологічних змін в українській мові та синтетичних праць з історії української літературної мови згаданої доби.
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження почаївських друкованих пам’яток XVIII ст. дало змогу одержати новий фактичний матеріал для здійснення узагальнюючих досліджень про динаміку фонетичних та морфологічних змін в українській мові та синтетичних праць з історії української літературної мови згаданої доби. Отримані матеріали можуть лягти в основу спеціальних курсів для вищих навчальних закладів. Їх можна використати для створення посібників з історії української мови.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи обговорено на засіданнях відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України, на науковій конференції Християнство й українська мова” (Київ, 2000), V та VII науково-технічних конференціях Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (Тернопіль, 2001, 2003). У повному обсязі дисертацію апробовано на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України в 2004 р.
Публікації. Результати дисертації опубліковані в 7 працях, з них 3 у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Додатки” містять стисле дослідження службових частин мови та вигуків у почаївських стародруках. Загальний обсяг роботи становить 187 сторінок. Список залученої літератури налічує 201 позицію.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Видавництво Почаївського монастиря у XVIII ст. було єдиним в Україні закладом, що друкував книги проповідницького та світського змісту українською мовою. Автори та перекладачі текстів досліджених книг намагалися надати їх мові живомовних рис, котрі були б зрозумілими для читачів і на Ліво-, і на Правобережжі (про це особливо наголошується в передмовах до видань). З огляду на це, почаївські стародруки дають досить повне уявлення про стан тогочасної української літературної мови на Волині, зокрема про її фонетичну та морфологічну структуру.
Здійснений аналіз почаївських стародруків засвідчив, що фонетична та морфологічна системи української літературної мови на Волині у ХVІІІ ст. виступають уже сформованими. Їх основу утворювали всі типові характеристики живого народного мовлення. Визначальними були, як правило, риси, вироблені в процесі історичного розвитку мови і вже закріплені в літературній мові попередніх періодів. Водночас доволі широко засвідчуються особливості, які є характерними ознаками і сучасної української літературної мови. Підтвердженням тому є аналіз вокалізму та консонантизму мови пам’яток, а також її морфологічних особливостей.
Результати проведеного дослідження дають повну підставу твердити, що аналізовані друки широко фіксують одну з головних рис вокалізму української мови артикуляцію ѣ як [і] на місці етимологічного ѣ, про що свідчить написання ѣ на місці і в словах іншомовного походження та відповідно написання і відповідно до ѣ у текстах, писаних латиницею, а також позначення через ѣ секундарного [і] на місці етимологічних [о] та [е] в новозакритих складах.
Аналіз мови почаївських стародруків підтверджує, що її визначальними характеристиками є живомовні зміни, зокрема такі як: зміна [о] та [е] в [і] в новому закритому складі; чергування о, е з нулем звука; поява вставних голосних; [а] на місці давнього голосного [е] в дієприкметниковому суфіксі -ен-. Дослідження доводить, що в літературній мові на Волині у XVIII ст. Давно усталився характерний український [и] на місці етимологічних [ы] та [и], що є типовою рисою нової української літературної мови.
Аналіз текстів почаївських стародруків засвідчує інші живомовні зміни в системі вокалізму, позиційні зміни голосних: спорадичну зміну [о] на [а] в позиції перед наступним наголошеним складом з [а]; зближення вимови ненаголошених [о] та [у] (здебільшого в дієслівному суфіксі -ува-), рідше [е] та [и].
Зміна л в у дієсловах чоловічого роду минулого часу була частково закріплена правописно.
У ході дослідження системи консонантизму мови почаївських стародруків з’ясувалося, що за складом і якістю приголосних вона не відрізняється від сучасної української літературної мови. Для неї визначальною вже є твердість шиплячих та губних. До їх складу як повноцінні одиниці входять фонеми: [ґ], яка має своє власне позначення і функціонує як у запозичених словах, так і в питомих українських одиницях; [ф], що трапляється в іншомовних запозиченнях. Окрім того, аналіз випадків уживання [л] доводить, що вже на той час нормативною для літературної мови була тверда артикуляція цього звука. Тексти досліджених стародруків підтверджують те, що в тогочасній мові повноцінними фонетичними одиницями є дзвінкі африкати.
Асимілятивно-дисимілятивні процеси, виявлені під час аналізу мови стародруків, мають живомовний характер. Це, зокрема, дисиміляція звукосполучень кт>хт і чт>шт; повна прогресивна асиміляція звука [j] у сполученні з приголосними, крім губних у словах типу зілля.
Властиві українській літературній мові позиційні чергування приголосних г, к, х та ж, ч, ш, які відбуваються на межі двох морфем, також широко відбиті в характеризованих пам’ятках.
Дослідження українськомовних друків XVIII ст. показало, що морфологічна система літературної мови на Волині вже набула багатьох рис, притаманних сучасній українській літературній мові. Засвідчені в почаївських пам’ятках граматичні процеси та явища акумулюють у собі результати дії різних морфологічних процесів, які відбувалися в українській літературній мові до XVIII ст. Окрім того, граматичній структурі властива варіантність формотворчих афіксів, оскільки процеси, які відбувалися на фонетичному рівні, через недостатню правописну внормованість часто відбивалися на рівні морфем. У досліджених пам’ятках неодноразово трапляються й випадки взаємодії різних морфологічних явищ.
Показовою в цьому процесі є словозмінна система іменних частин мови, в своїй більшості успадкована з попередніх періодів.
Спостереження над іменниковою парадигмою підтвердило, що відмінювання груп іменників уже не розрізнялося за їх колишніми основами. Поділ іменників на відміни здійснювався за ознакою граматичного роду і закінчень у називному відмінку однини. У своїй більшості відмінкові флексії є успадкованими з попередніх епох і функціонують у сучасній українській літературній мові. Слова, що входять до І відміни, загалом виступають уже з сучасними формами словозміни.
Особливими рисами іменників ІІ відміни однини у виданнях Почаївської друкарні XVIII ст., визначальними для української літературної мови, є: закінчення -овѣ (-евѣ) та -у (-ю) в давальному відмінку, однак, як і в сучасній українській мові, автори досліджуваних текстів надають перевагу флексії -овѣ (-евѣ). Іменники типу зілля в орудному відмінку однини в досліджених стародруках майже завжди вживаються з флексією -ямъ. У родовому відмінку множини досить поширеним є закінчення -ѣвъ для іменників чоловічого роду, яке є нормативним і нині в українській літературній мові.
Іменники ІІІ і IV відміни мають парадигми, близькі до сучасних.
Форми двоїни, які використовувалися в давньоруськоукраїнській мові, в мові почаївських стародруків XVIII ст. вживаються тільки в поодиноких випадках. Кличний відмінок зберігається і активно функціонує в досліджених текстах. У всіх відмінах спостерігаються окремі давні елементи або старокнижні вкраплення.
Для прикметників повні форми є визначальними. Вони повною мірою зберегли давні особливості словозміни, однак їм властиві засоби вираження відмінкових форм, зокрема стягнені закінчення, які є літературно нормативними в називному відмінку однини жіночого і середнього роду.
Характерною ознакою прикметникової парадигми української мови є вирівнювання закінчень непрямих відмінків під впливом прикметників твердої групи. У зв’язку з цим у позиції після кінцевих м’яких приголосних основ на місці первинного закінчення родового відмінка однини -его виступає закінчення -ого. Почаївські друки засвідчують якісну зміну, що виявилася в оформленні називного відмінка однини жіночого роду за допомогою стягненого закінчення -а (-я). Визначальною прикметниковою флексією для знахідного відмінка однини жіночого роду в досліджених стародруках, як і в українській літературній мові, є -у (-ю). І в прикметниковій парадигмі трапляються старі книжні елементи.
Домінантною у вираженні ступенів порівняння прикметників є синтетична форма. Творення форм компаратива супроводжується низкою морфонологічних процесів. Унаслідок їх дії відбуваються зміни морфемного складу прикметникових форм, чергування приголосних кінця основи перед суфіксом -ш- < -ьшь-.
У почаївських друках XVIII ст. повною мірою представлені всі семантичні розряди займенників. Усі вони успадковані з попередніх періодів і вживаються в притаманних сучасній українській літературній мові формах. Під час дослідження було з’ясовано, що в пам’ятках не набула поширення закономірна зміна е > о після j перед твердим приголосним. Після прийменників у родовому відмінку займенники чоловічого, середнього та жіночого родів виступають із початковим приголосним [н]. Двоякий вияв у досліджуваних друках мають питальні займенники хто і що. І давня, і нова форми кожного з них, у яких відображена асиміляція приголосних, у досліджених друках виступають як рівноцінні.
Числівники в друках Почаївського монастиря XVIII ст. засвідчуються як у нових, притаманних сучасній українській літературній мові формах, так і в давніх їх виявах.
У процесі аналізу дієслівних форм у порівнянні з іншими частинами мови було виявлено значно більшу частку давніх та говіркових елементів у системі їхньої словозміни.
Дієвідмінювання в почаївських пам’ятках здійснюється за парадигмами, які зберігаються і в сучасній українській літературній мові. Йому властиві такі риси: відсутність флексії -тъ в ІІІ ос. однини теперішнього часу; співіснування форм -мъ і -мо у ІІ ос. множини теперішнього часу; як пануючий формант для творення минулого часу чоловічого роду від основи інфінітива на голосну фонему в мові видань досліджуваного періоду закріпився суфікс -в- хоч часто виступає старокнижна форма минулого часу чоловічого роду однини на -лъ-. Обмежено вживаються пасивні форми. Дієприкметники в мові почаївських стародруків, як і в живому мовленні, використовуються зрідка. Проте дієприслівники, незважаючи на те, що належать у живому мовленні до порівняно рідко вживаних слів, у досліджуваних друках вживаються доволі часто. Творяться вони за допомогою усталених в українській літературній мові суфіксів -чи, -ши, -вши.
Досліджені друковані видання Почаївського монастиря свідчать, що прислівники в літературній мові на Волині у ХVIII ст. були вже достатньо сформованою системою. Значна їх кількість із певними морфонологічними змінами була успадкована із давньоруськоукраїнської мови. Переважну частину прислівникового класу в почаївських пам’ятках становлять вторинні, які були давно створені, запозичені або перебували в стані розвитку. Вони вже мали власну систему засобів творення. Частина прислівникових одиниць, помічених у почаївських друках середини кінця XVIII ст., збереглася в українській літературній мові, інші ж не успадковані нею.
Прийменники, сполучники, частки та вигуки відзначаються сталістю. Вони зазнавали небагатьох фонетичних та функціональних змін. Їх склад поповнювався здебільшого за рахунок взаємного переходу частин мови.
Аналіз мови почаївських стародруків на фонетичному та морфологічному рівнях засвідчив наявність питомо українських рис, зафіксованих у текстах досліджених пам’яток.
У виданнях Почаївського монастиря було виявлено окремі риси на різних мовних рівнях, характерні для сучасних південно-західних говорів української мови, зокрема для волинського діалекту.
Дослідження фонетичної структури друкованих українськомовних пам’яток показало, що в текстах наявна невелика кількість діалектних елементів. Так, у структурі голосних досліджені друки фіксують: вимову [а] на місці давнього голосного [е] в дієприкметниковому суфіксі -ен-; нерівномірний перехід [о] в [а] перед складом з наголошеним [а], оскільки волинські говірки загалом тяжіють до збереження голосного [о] в названій позиції; відсутність яскравого зближення вимови ненаголошеного [у] з [о] внаслідок посилення його лабіалізації.
Риси консонантизму, засвідчені в почаївських пам’ятках, також мають локальний (діалектний) характер: протетичні приголосні не є характерною ознакою мови почаївських пам’яток XVIII cт. (неопротезований голосний часто виступає на території Волинських говорів); депалаталізований [р]; твердий звук [ц], окрім випадків, коли після нього слідує голосний [е].
Виявлено, що у випадках прогресивної асиміляції звука [j] до попереднього приголосного спорадично реєструється вимова [е] на місці [а] після подовжених приголосних в кінці збірних та абстрактних іменників. Це явище, а також епентетичний [л] після губних у словах типу здоровля, властиві багатьом сучасним південно-західним говіркам української мови.
На морфологічному рівні діалектні риси найчастіше засвідчені в іменниковій парадигмі та в дієслівних формах. Так, говірковою особливістю іменників є закінчення -ы називного відмінка множини, яке маніфестує твердість кінцевих приголосних ц та р. Засвідчено поодинокі випадки вживання закінчення -ехъ у місцевому відмінку множини іменників ІІІ відміни. У текстах характеризованих пам’яток виявлено форми двоїни, залишки яких продовжують існувати в сучасних волинських говірках.
Говірковими дієслівними рисами є: препозитивне вживання зворотної частки ся; третя особа однини другої дієвідміни теперішнього часу має твердий [т] у закінченні; вживання особових енклітиків -ем, -м, -есь,- сь, -сьмо, -сте, що вказують на діючу особу, виконуючи функцію своєрідних особових „закінчень”; в умовному способі частка бы часто приєднує до себе особові енклітики в першій та другій особах однини і множини.
У конфесійних книгах досить відчутний старокнижний струмінь і в фонетиці, і в морфології, але в світських текстах він мінімальний.
З-поміж іншомовних впливів на українську літературну мову найбільш сприятливі умови були для польських запозичень. Дослідження мови почаївських пам’яток згаданого періоду дало можливість з’ясувати, що вона мінімально засвоювала польські одиниці та явища на фонетичному та морфологічному рівнях.
Результати дослідження довели, що українська літературна мова на Волині у XVIII ст. виступає вже сформованою. Основу мовної системи утворювали всі більш-менш типові риси живого народного мовлення. Визначальними були, як правило, риси загальномовні, історично перспективні, усталені в національній українській мові. Аналіз діалектних явищ, їх співвідношення з загальномовними, дає підстави стверджувати, що діалектні особливості не надавали мові аналізованих творів вузько локального характеру, а лише вказували на її певний зв’язок з тогочасними волинськими говірками. Тогочасна літературна мова на Волині практично не зазнавала значних іншомовних впливів на характеризованих рівнях і зберігала автентичні, історично обумовлені українські риси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амвросий архм. Сказание историческое о Почаевской Успенской лавре. Почаев, 1886. 48 с.
2. Андриевский В. Про Почаевскую Лавру. К., 1960. 60 с.
3. Антонович Л. Краткий исторический очерк Почаевской Свято-Успенской Лавры. К., 1938. 20 с.
4. Арполенко Г.П. Числівник української мови. К., 1980. 144 с.
5. Атлас української мови. В 3-х томах.: Т.2: Волинь. Надністрянщина. Закарпаття і суміжні землі / АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебені; Редколегія Я.В. Закревська та ін. К.: Наукова думка, 1988. 521 с.
6. Байки в українській літературі XVII XVIII ст. / Розвідка, підготовка текстів та примітки В.І.Крекотня. К., 1963. 200 с.
7. Бевзенко С.П. До походження флексії е в іменниках типу зілля в південно-західних діалектах // Праці 12 республіканської діалектологічної наради.К., 1971. С. 188-193.
8. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Ужгород: Закарпатоблвидав, 1960. 416 с.
9. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. К.: Вища школа, 1998 232 с.
10. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 248 с.
11. Бевзенко С.П. Форми давального-місцевого відмінків однини на ові українських іменників на тлі загальнослов’янському. Праці Одеського університету, 1962. Т. 152. С. 142-148.
12. Безпалько О.П. Нариси з історичного синтаксису української мови. К.: Радянська школа, 1960. 236 с.
13. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А. Історична граматика української мови. К.: Рад. школа, 1962. 510 с.
14. Беринда П. Лексикон славенороський / Надрук. З вид. 1627 р / Підгот. тексту і вступ. стаття В.В.Німчука. К., 1961. 272 с.
15. Білодід І.К. Історія української літературної мови другої половини XVI, XVII, XVIII ст. К.: Радянська школа, 1957. ­ 88 с.
16. Білодід І.К. Українська літературна мова другої половини XVI, XVII, XVIII ст. // Курс історії української літературної мови. Т.1 (дожовтневий період) / За ред. акад. І.К.Білодіда. К., 1958. С. 68 138.
17. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника [назви осіб чоловічого роду]. К., 1993. 215 с.
18. Білоусенко П.І., Німчук В.В. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -иця). К., Запоріжжя. 205 с.
19. Бова-Ковальчук Г. Говірки південної Житомирщини і їх відношення до полтавсько-київського діалекту // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К., 1954. С. 98-114.
20. Богумил О. Начерк історії української мови в XVII віці. Львів, 1941. 171 с.
21. Брахнов В.М. Явища асиміляції в консонантизмі української мови. К.: Наукова думка, 1970. 101 с.
22. Булаховський Л.А. Історичний коментарій до української літературної мови / Л.А.Булаховський. Вибрані праці в п’яти томах. Т. 2: Українська мова. К., 1977. С. 217 568.
23. Булаховський Л.А. Питання походження української мови / Л.А.Булаховський. Вибрані праці в п’яти томах. Т. 2: Українська мова. К., 1977. С. 9 216.
24. Булаховський Л.А. Розвиток української літературної мови // Булаховський Л.А. Вибрані праці в п’яти томах. Т. 2: Українська мова. С. 221 237.
25. Величко С. Сказаніє о войнѣ козацкой зъ поляками. Т.1. К., 1926. 268 с.
26. Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII в. // ЗНТШ. Т. CXXXI. 1923. С. 115 172.
27. Вербовий М. Прислівники із суфіксами -ма, -ми, -мо в історії української мови // Мовознавство, 1993. № 4.- С.42- 46.
28. Возняк М. До історії почаївських видань XVIII в. Ударемнена умова почаївської друкарні з львівською ставропігією // Записки Наукового товариства у Львові. 1920. Т. СХХХ. с. 107-119.
29. Возняк М. Історія української літератури.Львів: Світ, 1994. Т.2. 358 с.
30. Возняк М. Український господарський порадник з 1788 р. // Записки НТШ. 1915. № 122. С. 37-58.
31. Воронич Г.В. З історії закінчень родового відмінка // Культура слова: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 23. 1982. с. 66-69.
32. Гальчук В.Ю. З історії акцентуації прислівників в українській мові. Мовознавство. 1995. № 6. С.10-18.
33. Гарбуз С.А. Спостереження над сакральною лексикою у Почаївському збірнику Науки парохіальнїя” (1794)//Наукова конференція Християнство й українська мова” (Київ, 5-6 жовтня 2000 року). Львів: Видавництво Львівської Богословської Академії, 2000. С. 157-164.
34. Гисторія... Г.Граб’янки”. Лѣтописъ краткій...” / Упорядник В.М.Мойсієнко. Житомир, 2001. 278 с.
35. Глущик С.В. Українська антропонімія в Генеральному описі Лівобережної України 1765 1769 рр.: словотвірна і морфологічна структура (на матеріалі Київської сотні Київського полку) / Автореферат дис. кандид. наук. К., 2003. 20 с.
36. Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. К.: Наукова думка, 1982. 248 с.
37. Горбач О. Два почаївських стародруки: Книжниця для господарства” (1788) та Полѣтика свѣцкая” (1770/1790)”. Мюнхен, 1985. 104 с.
38. Горобець В.Й. Лексика історико-мемуарної прози першої половини XVIII ст. К., 1977. 128 с.
39. Григорчук Л.М. Сполучник що //Українська діалектна морфологія. К.: Наукова думка, 1969. С. 82-94.
40. Грищенко А.П. Диференціація твердих і м’яких прикметникових основ в українській мові // Мовознавство. - № 1. 1976. С. 14 23.
41. Грищенко А.П. Прикметники в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1978. 207 с.
42. Грунський М., Ковальов П. Нариси з історії української мови. Львів, 1941. 351 с.
43. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу / Передм. Я.Голка. К.: Веселка, 1991. 46 с.
44. Давній український гумор і сатира / Упорядкування текстів, вступна стаття і примітки к.ф.н. Л.Є.Махновця. К., 1959. 439 с.
45. Дігтяр С.І. Словесно-образні засоби гумору в українських інтермедіях XVIII ст.// Тези доповідей ХХІІ наукової сесії Чернівецького університету. Серія філологічних наук. Чернівці, 1966. С. 107 111.
46. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. / Упорядник, автор передмови та коментарів В.Й.Горобець. К., 1993. 288 с.
47. Дэжё Л. Деловая письменность русинов в XVII XVIII веках: словарь, анализ, тексты. Nyíregyháza, 1996. 336 с.
48. Енциклопедія українознавства. Львів, 1996. Т.6. 395 с.
49. Етимологічний словник української мови. В 7 томах / Редкол. О.С.Мельничук та ін.: АН УРСР, ін-т мовознавства ім. О.О. Потебені. К.: Наукова думка, 1984, Т.3. Кора-М./ К.: Наукова думка, 550 с.
50. Етимологічний словник української мови. В 7 томах. К.: Наукова думка, 1982. - Т.1. А-Г-К. 632 с.
51. Етимологічний словник української мови. В 7 томах. К.: Наукова думка, 1985. - Т.2. Д Копці. 570 с.
52. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
53. Жилко Ф.Т. Говори української мови. К.: Радянська школа, 1958. 172 с.
54. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. Вид. 2-е. К.: Радянська школа, 1966. 306 с.
55. Житецький П.І. Енеїда” Котляревського у зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст. // Житецький П.І. Вибрані праці: Філологія. К., 1987. С. 139 253.
56. Жовтобрюх М.А. До питання про депалаталізацію шиплячих в українській мові //Українське мовознавство / Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вип. 12. К., 1984. С. 32-41.
57. Жовтобрюх М.А., Волох О.П., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. К., 1980. С. 239.
58. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. К.: Наукова думка, 1979. 367 с.
59. Закревська Я.В. Епентетичні звуки в українських говорах // Дослідження і матеріали з української мови . Т. V. К.: Видавництво АН УРСР, 1962. С. 62 70.
60. Закревська Я.В. Явище протези в західних говорах українськї мови // Матеріали і дослідження з українськї мови. К.: Видавництво АН УРСР, 1961. Вип. 4. С. 70.
61. Залеський А. Вокалізм південнно-західних говорів української мови. К., 1073. С. 10 54, 55-74.
62. Залеський А.М. Про конвергенцію давніх o, і в південно-західних говорах української мови // ХІІІ республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей. К., 1969. 6492.
63. Залеський А.М. Прослідки зредукованих голосних у слабкій позиції в українській мові // Мовознавство. 1986. № 6. С. 55 62.
64. Залеський А. Частка ся у південно-західних говорах української мови // Українська діалектна морфологія. За ред. Ф. Жилка. К., 1969. 58-76.
65. Запаско Я. Ісаєвич Я. Каталог стародруків, виданих на Україні. Кн. 2. Ч. 2 (1765 - 1800). Львів, 1984. 128 с.
66. Запаско Я.П. Мистецтво книги на Україні в XVI XVIII ст. Львів: Видавництво Львівського університету, 1971. - 312 с.
67. Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / Підтот. тексту І.П.Чепіги. Вступна стаття В.П.Колосової та І.П.Чепіги. К., 1971.391 с.
68. Зінченко С.В. До питання про становлення класу прикметників і їх ступенювання // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки. Ніжин, 1998. С. 124 128.
69. Зінченко С.В. Історія ступенів порівняння в українській мові. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. К., 2000. 20 с.
70. Зінченко С.В. Ступені порівняння прикметників у працях староукраїнських граматистів// Методика. Досвід. Пошук. Ніжин, 1994. С. 73 78.
71. История украинской литературы. - Т.1. К.,1954. 758 с.
72. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. К., Одеса., 1981. 143 с.
73. Івченко М.П. Числівники української мови. Видавництво Київського державного університету, 1955. 144 с.
74. Ільїнський Г.А. Закінчення -ові в давальнім однини в українській мові// Рідна мова. Жовква, 1933. С. 227-230, 261-264.
75. Ільїнський Н. Як виникли українські форми називного однини середнього роду типу зілля”// Збірник Комісії для дослідження історії української мови. № 1. К., 1931. С. 6176.
76. Історія української мови. Лексика і фразеологія / Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. та ін. АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебені. К.: Наукова думка, 1983. 744 с.
77. Історія української мови. Морфологія / Г.П. Арполенко, А.П. Грищенко, В.В. Німчук та ін., АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебені. К.: Наукова думка, 1978. 540 с.
78. Історія української мови. Синтаксис / Г.П. Арполенко, А.П. Грищенко, В.В. Німчук та ін., АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебені. К.: Наукова думка, 1983. 503 с.
79. Каранська М.У. Сполучник