УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ ПІВДЕННОЇ БУКОВИНИ (ФОНЕТИКА)

Краткое описание

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Чорней Крістіна Іванівна
УДК 811. 161. 2’ 282. 2 (498. 6)

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ ПІВДЕННОЇ БУКОВИНИ
(ФОНЕТИКА)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Герман Констянтин Федорович,
доктор філологічних наук,
професор

Чернівці - 2004

Зміст
ВСТУП.......................................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ І
УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ НА ТЕРИТОРІЇ РУМУНІЇ
В СВІТЛІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.............................................................................. 16

РОЗДІЛ ІІ
ІСТОРІЯ ФОНЕТИЧНИХ ЗМІН В АРЕАЛЬНОМУ АСПЕКТІ..................................... 36
2.1. КОНТИНУАНТИ ПРАСЛОВ’ЯНСЬКИХ ЕТИМОЛОГІЧНИХ ГОЛОСНИХ.... 36
2.2. КОНТИНУАНТИ ПРАСЛОВ’ЯНСЬКИХ ЕТИМОЛОГІЧНИХ ПРИГОЛОСНИХ 70
2.2.1.Історія губних приголосних *[b], *[p], *[w], *[m], *[f] у говірках Південної Буковини 70
2.2.2.Історія передньоязикових приголосних *[d] ~ *[d¢], *[t] ~ *[t¢], *[n] ~ *[n¢], *[z] ~ *[z¢], *[s] ~ *[s¢], *[c] ~ *[c¢], *[l] ~ *[l¢], *[r] ~ *[r¢], *[dz] ~ *[dz¢]........................................................................................ 77
2.2.3.Історія шиплячих *[ž′], *[č′], *[š′], *[dž′], а також *[j]............................................................ 98
2.2.4.Історія задньоязикових приголосних *[g] ~ *[g¢], *[к] ~ *[к¢], *[х] ~ *[х¢]................................................................................................................ 110
2.2.5.Історія фарингального *[h].................................................................................................................... 115

розділ ІІІ
Звукові зміни на сучасному етапі................................................................... 120
3.1.ФОНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ ГОЛОСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРОК ПІВДЕННОЇ БУКОВИНИ................................................................................................................................................................................................... 120
3.2.КОРЕЛЯЦІЯ ТВЕРДОСТІ-М’ЯКОСТІ ПРИГОЛОСНИХ.............................................. 142
3.3.КОРЕЛЯЦІЯ ДЗВІНКОСТІ ГЛУХОСТІ ПРИГОЛОСНИХ........................................ 167
3.4.АСИМІЛЯТИВНО-ДИСИМІЛЯТИВНІ ЗМІНИ ПРИГОЛОСНИХ......................................................................................................................................................... 172
3.4.1.Асиміляція за дзвінкістю........................................................................................................................ 172
3.4.2.Асиміляція за глухістю............................................................................................................................ 173
3.4.3.Асиліляція за місцем і способом творення.................................................................................. 174
3.4.4.Асиміляція до носової вимови............................................................................................................ 175
3.4.5.Асиміляція за м’якістю............................................................................................................................. 176
3.4.6.Дисиміляція приголосних...................................................................................................................... 177
3.5.ПРИСТАВНІ ПРИГОЛОСНІ................................................................................................................... 179
3.6.СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ............................................................................ 181
3.7.АФЕРЕЗА, СИНКОПА, АПОКОПА................................................................................................... 183

ВИСНОВКИ............................................................................................................................. 190

Література.......................................................................................................................... 195

Додаток
Атлас українських говірок Південної Буковини. Фонетика. ................................... 1-310

ВСТУП

Bивчення мови мешканців порубіжних територій завжди актуальне, оскільки може слугувати своєрідним „лакмусом” взаємин між людьми відповідно до історичних і суспільно-політичних змін у цих взаєминах або їх стабільності. У цьому аспекті особливий інтерес становить мовлення україн-ців Південної Буковини, яка відмежована від Буковини Північної державним українсько-румунським кордоном.
Українці в Південній Буковині є автохтонами.
Після Другої світової війни у всій Румунії проживав один мільйон українців. З них 30 тисяч у столиці Румунії Бухаресті. Крім Південної Буко-вини, українці проживають у Мараморощині, Добруджі та Банаті. Однак якщо на Буковині та Мараморощині українці є автохтонним населенням, то в Добруджі та Банаті це переселенці, що прибули сюди у XVIIIХІХ століттях.
Починаючи приблизно з ІІІІІ століть, деякі слов’янські племена займають територію південно-східної і західної частини Європи, у VI столітті доходять до Дунаю. Частина із них залишається на цій території. У V і VI століттях слов’яни займають територію від північного Причорномор’я через гірські полонини до Середньоєвропейської низовинини. Слов’янські племена зафіксовані в історичних згадках під назвами анти, склавіни, венеди.
Наприкінці VII століття нашої ери територія сучасної Румунії мала назву Слов’янська країна” [340, с.14-15]. У VI столітті слов’яни з лівого берега Дунаю пересуваються до Адріанополя. У VIVII століттях вони зай-мають весь Балканський півострів та острови Егейського моря. Захоплення слов’янами Балкан почалося в 527 році і тривало всю другу половину VI століття.
У ХХІ століттях під час вторгнення угорців на Трансильванію з’ясувалося, що тут проживали слов’яни, змішані з румунами, над якими князювали слов’янські воєводи, наприклад, Менуморут, а народ, який прожи-вав у дукаті Джелу, був слов’янським [312, с.18].
Про українське поселення на півночі Молдови вперше згадує М.Коста-кеску в молдавських грамотах, виданих ще до початку князювання Штефана Великого (поч. XV століття) [284, с.298-307], проте ці землі були заселені слов’янськими племенами вже в перших століттях нової ери. Їх нащадки збереглися тут до наших днів.
Н.Йорґа в праці Chestia rutenească în Bucovina” пише про документи XVII століття, в яких згадуються гуцульські поселення не тільки в Марамо-роші, а й у Сучаві [291, с.45-46]. На його думку, у цій місцевості гуцули походять з-над Черемоша, Путили та верхньої течії Пруту [291, с.49-50].
У Сучавському і в північно-західному куті Ботошанського повіту живуть українці. На цій території 70 населених пунктів, в яких , білльшість жителів є українцями. Крім цього у 8 населених пунктах українці живуть разом із румунами, зберігаючи рідну українську мову, але у 18-ти населених пунктах українці асимілювались із румунами і забули рідну мову.
У Сучавському й Ботошанському повітах мешкає близько 50 тисяч українців. Офіційна інформація подає меншу цифру: 7 січня 1972 року проводився перепис населення, за яким у Сучавському повіті проживає 9549 українців, а разом з Ботошанським повітом їх трохи більше 10 тисяч.
Українців, які проживають на цій території, у Румунії називають рутенами, а їхню рідну мову рутенською. Ці назви успадковані з часів Австро-Угорської імперії.
У Південній Буковині на Сучавщині зосереджено найбільше україн-ських сіл. Серед них є такі, де живе тільки українське населення: Аржел (Ar-gel), Сикриєш-Путна (Sicrieş-Putna), Валеа Боулуй (Valea-Boului), Рашка (Raşca), Демакуша (Demacuşa), Кирлібаба (Kârlibaba), Єду (Iedu), Цібау (Ţibău), Валеа Бистрицей (Valea Bistriţei), Молдова-Суліца (Moldova-Suliţa), Беня (Benea), Гроби (Hrobi), Лучина (Lucina), Бряза (Breaza), Бряза-де-Сус (Breaza-de-Sus), Параул Брязей (Pârâul Brezei), Палтин (Paltin), Чумирна (Ciumârna), Ізворили Сучевей (Izvoarele Sucevei), Бродина Горішня (Brodina-de-Sus), Пласчи (Plascii), Бобейка (Bobeica), Бук (Buc), Аршиця (Arşiţa), Кунуна (Cununa), Салаш (Sălaş), Причука (Priciuca), Ульма (Ulma), Hисипит (Nisipitu), Костилева Горішня (Costileva-de-Sus), Костилева Нижня (Costileva-de-Jos), Лупчина (Lupcina), Магура (Măgura), Бродина (Brodina), Садау (Sаdău), Золоместра (Zolomestra), Бродина-Нижня (Brodina-de-Jos), Дубіуска (Dubiusca), Кунуські (Cununschi), Єгрiшти (Ehrişte), Гепа Тобора (Hepa Tobora), Жеменеа (Gemenea), Остра (Ostra), Мілішівці (Milişăuţi), Слобозія Сучевей (Slobozia-Sucevei), Думбрава (Dumbrava), Вашківці (Văşcăuţi), Сирет (Siret), Бальківці (Bălcăuţi), Негостина (Negostina), Гропени (Gropeni), Шербівці (Şerbăuţi), Арень (Arini), Ботушениця-Маре (Botuşeniţa Mare), Маріцея (Măriţeia), Дарманешти (Dărmăneşti), Маріцея-Мала (Măriţeia Mică), Данела (Dănila), Майдан (Maidan), Клит (Clit), Іпотешти (Ipoteşti), Симинича (Siminicea). Є села, де українці проживають разом із румунами: Качика (Cacica), Радівці (Rădăuţi), Сучава (Suceava), Дoрнешти (Dorneşti), Кемпулунг Молдовенеск (Câmpulung-Moldovenesc), Ватра Дорней (Vatra Dornei), Ватра Молдовеці (Vatra Moldoviţei), Іцкань (Iţcani).
Є поселення, де українці проживають разом з румунами і поступово забувають рідну мову: Петрівці (Pătrăuţi), Тисівці (Tisăuţi), Босанч (Bosanci), Руш-Манастіора (Ruş-Mănăstioara), Поєни Сучава (Poieni Suceava), Плавалари (Plăvălari), Романешти (Romaneşti), Падурени (Pădureni), Строєшти (Stroieşti), Якобешти (Iacobeşti), Фрасин (Frasin), Гуморени (Humoreni), Воловець (Volovăţ), Неґрилеаса (Negrileasa), Стулпикани (Stulpicani), Тодирешти (Todireşti), Гуцани (Huţani).
Є ще три села Синівці (Sinăuţi), Рогожешти (Rogojeşti), Киндешти (Cândeşti), які історично входили в межі Сучавського повіту, а тепер знаходяться на території Ботошанського повіту.
У Сучавських горах гуцулів можемо зустріти в таких селах: Кирлібаба, Єду, Флутуріка, Бряза, Бряза де Сус, Пирмул, Неґрей, Молдова Сулица, Беня, Молдовеця, Арджел, Демакуша, Путна, Секриеш, Рашка, Палтин, Чумирна, Ізвореле-Сучевей, Бобейка, Бродина де Сус, Улма, Костилева, Лупчина, Маґ-ура, Нисипіту, Бродина, Нижня Бродина, Кунунски, Дубіушка, Єгреште, Ca-дау і Золоместра. До перелічених сіл (їх 32) можна б додати ще два Остра і Джеменеа, але в них процес румунізації населення фактично завершився.
У Климівцях і Соколинцях також жили українці, але з часом вони були колонізовані липованами, що позначилося на побуті населення та його мові.
У Сучавській області рутени-буковинці компактно проживають у таких селах: Мелешівці, Слобозия Сучевей, Думбрава, Вашківці, Балківці, Негос-тина, Гропени, Ботошиниця, Маре, Калинешти-Купаренко, Шербівці, Мари-цея, Калінешти-Єнаке, Калінешти-Василаке, Маріцея-Мала, Майдан-Рунку, Іпотешти, Симинича.
У Ботошанському повіті є чотири села з українцями: Синівці, Киндешти, Роґожешти і Тудор Владіміреску.
Крім зазначених сіл, є ще кілька, в яких мешкають українці, що пам’ятають рідну мову і живуть разом з румунами. Це такі села: Качика, Кліт, Ватра-Дорней, Кимпулунг, Радивці, Сирет, Сучава, Іцкань та інші.
У більшості сіл Південної Буковини, Мараморощини, Добруджі та Ба-наті українська мова була і залишається дотепер мовою активного вжитку в різних сферах спілкування, крім офіційної, її зберігає не тільки населення старшого віку, але й значна частина діалектоносіїв молодшого покоління.
Найдавніша слов’янська пам’ятка, відновлена князем М.Кіливаші-Колешом, а знайдена в 1957 році в Букові (район Плоєшті), була написана слов’янським алфавітом в 902-911 роках [283, с.545]. У 1950 році в селі Мірча Вода повіту Добруджа знайдена написана також кирилицею пам’ятка, датована 943 роком, так звана добружанський напис. Не менш важливою є пам’ятка, знайдена у 1959 році в церкві села Басараби (Добруджа) на одній стіні із крейди виявлено графіті, яке датується 992 роком, так званий добружанський напис [279, с.562-563].
У Молдавському князівстві від часу його заснування в середині XIV століття і до середини XVII століття офіційною мовою була стара українська мова. У той час цією мовою, як вважає А.Шейчук, володіла третина мол-давського населення [342, с.9]. Дослідник завершує свою роботу висновком, що офіційна мова в молдавській канцелярії була все ж таки руська”, тобто староукраїнська мова [342, с.40]. Автор доходить висновку, що в той час жи-телі користувалися двома мовами: lingua valahiсa” румуни і lingua ruthe-nica” українці [342, с.41]. У Валахії літературною мовою була середньо-болгарська, тому що ця частина Румунії тривалий час була у складі болгар-ської держави.
А.Яцимірський і О.Калужняцький у своїх працях підтримують цю думку [276, с.48; 111, с.57]. Є.Козак у статті Назва православної орієнтальної Буковинської Архидіецезії у Церковному Конгресі 1921 року” пише: Із стародавніх пам’яток у монастирях довідуємося, що вони були написані українською мовою, навіть не старослов’янською, а чистою живою українською мовою, такою, як тоді говорив наш народ. Історичні правдиві факти показують нам, що в ті часи українську мову вживано по канцеляріях воєвод, у державному урядуванні, дипломатичних зносинах і переговорах, як також і в приватному житті молдавських бояр та шляхти, з цих історичних джерел, яких ніхто заперечити не може, видно, що український народ мусив стояти щодо культури багато вище за румунів” [119, с.38].
Не відкидає правдивість цієї думки і румунський дослідник Іоан Богдан у своїй праці Despre limba celor mai vechi documente moldoveneşti”: Згадую-чи лінгвістичні особливості старих молдавських документів, треба зробити висновок, що їхня мова тотожна з мовою руських країн, і в цих документах часто зустрічаються малоруські елементи, а подекуди можна побачити сло-в’янські елементи, особливо в монастирських документах” [280, с.573-574].
П.Панаітеску у статті Manuscrisele slave din R.P.R” пише: Вплив української мови залишився досить помітним як в писаних, так і в переписа-них текстах Мараморощини, на Півночі Трансільванії та Молдови” [310, с.14].
Д.Неґреску підтримує цей погляд у праці Limba slavă veche” [307, с.271]. А.Болдур в Історії Басарабії” висловлюється точніше: після заснування нової держави, офіційна мова була галицько-слов’янська мова&rdqu

Список литературы

ВИСНОВКИ
Розвиток української мови на території Південної Буковини дуже складний, бо продовжує нав’язуватися твердження теоретиків про те, що ніяких українців у Румунії немає, а є українізовані румуни, яким треба повернути рідну румунську мову.
На території Сучавського повіту Румунії поширені два типи українських говірок буковинські та гуцульські.
Їх формування відбувалося в часи існування Галицько-Волинського князівства, до якого входили землі між Дністром і Східними Карпатами аж до Нижнього Дунаю і Чорного моря. Продовження розвитку і формування гуцульських та буковинських говірок мало місце в історичній Молдові, що постала на частині Галицько-Волинського князівства після розпаду останнього. Отже, у минулому ці говірки формувалися як єдиний масив. Після поділу Буковини на Північну та Південну українські буковинські та гуцульські говірки опинились у певній мовній ізоляції. Досліджувані говірки відірвані від українського мовного масиву, зазнають протягом багатьох століть впливу з боку сусідніх румунських говірок. Однак ці впливи помітні в лексиці та синтаксисі, і значно менше у фонетиці.
Завдяки аналізові фонетико-фонологічної структури говірок, деталь­ному порівнянню мовлення всіх вікових груп, від найстаршої до малодшої, виявлено як спільні з іншими українськими говорами території України риси, так і специфічні, що дозволють поділити говірки Південної Буковини на буковинські і гуцульські.
Буковинські говірки поширені у передгір’ї в низинній частині Сучавського та Ботошанського повітів у таких населених пунктах: Балківці, Вашківці, Дарманешти, Іпотешти, Калінешти, Марицея, Мелешівці, Негостина, Роґожешти, Щербівці.
Гуцульські говірки поширені в Карпатах у селах: Арджел, Бродина, Егріште, Качіка, Кирлібаба, Лупчіна, Молдовеця, Нисипіту, Чумирна.
Буковинські говірки відрізняються від гуцульських такими рисами:
1) фонема /и/ у буковинських говірках реалізується обниженим голосним [ие]: сúела, мúет¢ие, клúен.У гуцульських говірках репрезентантом фонеми /и/ є більш обнижений голосний [еи]: сéила, мéит¢ие, лéита,клéин.
2) У буковинських говірках фонема /е/ реалізується звуком [е]: зернó, серп, у нéго, цéбриек. У гуцульських говірках після приголосних [д¢], [т¢], [н¢] реалізується звуком [іеа]: д¢іеан¢, у н¢іéаго, у т¢іéабие; після інших приголосних виступає звук [еа]: брéаза, лéада, до цéаго, вéарбие.
3) Фонема /і/ у буковинських говірках реалізується звуком [і]: íншиеj, іглá, але в окремих словах голосний [і] втратився: мн¢е, гра. У гуцульських говірках у більшій частині слів етимологічний * [і] реалізується як [ие]: úеншиеj, иеглá, иержá.
4) Етимологічний голосний * [о] в нових закритих складах у буковинських говірках змінився на [і]: в¢íн, к¢íн¢, к¢íт, в¢íз.У гуцульських говірках континуантом етимологічного голосного* [о] у нових закритих складах виступає звук [иы]: виын, киын¢, киыт, виыз.
5) У буковинських говірках у повноголосних формах -оро-, -оло-, -еле-, -еле- ненаголошені голосні [е], [о] другого складу втрачаються: бордá,чолв¢íк,чéрво, дéрво.У гуцульських говірках втрати голосних [е], [о] немає: бородá, чолов¢íк, чéрево, дéрево.
6) У буковинських говірках приставний голосний [і] зазнав метатези і виступає після приголосного: р¢íж¢а (пор. ржа).У гуцульських говірках метатези немає, але голосний [і] реалізується звуком [ие]: иерж¢á.
7) Характерною рисою буковинських говірок є наявність голосного [і] у префіксі в¢í: в¢іносúет¢і, в¢íпиесат¢і , в¢íпрат¢і, в¢íгнат¢í.У гуцульських говірках у цьому префіксі виступає голосний [ие]: виеносúет¢і, вúепиесат¢і, вúепрат¢і, вúегнат¢í.
8) Частка -постфікс *[-sę] у буковинських говірках має на кінці голосний [а]: пиетáўс¢а, диевúеўс¢а, купáўс¢а, учúеўс¢а.У гуцульських говірках у цьому компоненті слова *[-sę] слова виступає голосний [ие]: пиетáўсие, диевúеўсие, купáўсие, учúеўсие.
9) У буковинських говірках голосний [і] в окремих словах може реалізуватися як голосний [а]: анáкшие (пор.інáкшие), антрáмиент. У гуцульських говірках голосний [і] у цих словах змінюється в [ие]: иенáкшие, иентрáмиент.
10) У гуцульських говірках у кличному відмінку спостерігається усічення тієї частини слова, яка стоїть після наголосу: Мар¢í, Васúе, Сиемúе, Івá, Парá, Федý. У буковинських говірках у кличному відмінку післянаголошеної частини слова усічення немає: Мар¢íjо, Васúел¢у, Сиемúение, Івáние, Парáско, Фéдорие.
11) У буковинських говірках на початку слова перед голосними [а], [о] розвинувся приставний фарингальний [г]: горóх, гарáпниек, гájда, а перед голосним [у] розвинувся приставний губно-губний [в]: вýса, вýлиеца, вýдка, вýjко. У гуцульських говірках приставних [г], [в] немає: ýса, ýлиеца, ýдка, вýjко.
12) У буковинських говірках перед суфіксами -ник (-ниц¢), -чик-, -ц- колишній приголосний м’який [л¢] зберіг м’якість: мéл¢ниек, мéл¢ниец¢а, спíл¢ниек, в¢jазáл¢ниек, пúел¢ниек, ст¢íл¢чиек, бúел¢це, с¢ідéл¢це. У гуцульських говірках перед цими суфіксами колишній приголосний м’який [л¢] ствердів: мéлниек, мéлниец¢а, спíлниек, в¢jазáлниек, пúелниек, ст¢íлчиек, бúелце, с¢ідéлце.
13) У буковинських говірках у дієсловах другої дієвідміни першої особи однини перед закінченням у приголосні [ч], [ш] переходять у м’які: [ч] → [к¢], [ш] → [с¢]: св¢íчу св¢íк¢у, трáчу трáк¢у, прóшу прóс¢у, нóшу нóс¢у. У гуцульських говірках цей перехід не засвідчується: св¢íчу, трáчу, прóшу, нóшу.
В обох досліджених українських говірках Південної Буковини є спільні діалектні риси, а саме:
1) голосний [е] на кінці слова після м’якого приголосного[j] змінився на [і]:двójі, трójі, грájі, карájі (пор. двójе, трójе, грájе, карájе);
2) звукосполучення [тс] переходить у [ц¢:]: грájец¢:а, пиетájец¢:а, вóдиц¢:а, ховájец¢:а;
3) суфікс -с¢к змінився в [ц]: пáнс¢киеj пáнцкиеj, циегáнс¢киеj циегáнцкиеj;
4) приголосний [л] після голосних переходить у нескладотворчий [ў]: пóст¢іў, в¢иыў , гор¢íўка, соп¢íўка;
5) приголосний [j] кінця слова зникає, якщо стоїть після голосного [і]: при н¢іj при н¢і, св¢іj св¢і, т¢іj т¢і, м¢іj м¢і, тв¢іj тв¢і;
6) у складних числівниках відбуваються асимілятивні зміни з наступним спрощенням: [дц] → [тц] → [ц¢:] → [ц]: одиенáц¢ік¢, дванáц¢ік¢, трие-нáц¢ік¢, п¢jетнáц¢ік¢, с¢імнац¢ік;
7) групи губних зазнали змін: -мб- → -нб-, -мп- → -нп-: бóмба бóнба, пампýшка панпýшка;
8) поширені сполучення губних приголосних бj, пj, вj, мj, фj: л¢ýб¢jу, кýп¢jу, лóв¢jу, лóм¢jу, трáф¢jу; епентетичний [л.] не розвинувся;
9) іменники першої відміни хáта, вýлиец¢а у родовому відмінку множини мають основу на приголосний м’який і закінчення іў: хат¢íў, вýлиец¢íў;
10) у формах орудного відмінка іменників, прикметників, займенників, сонорний приголосний [j] в інтервокальній позиції (-оjу, -еjу) втратився: рукóў (рукójу), ск¢інóў (ск¢інójу), ногóў (ногójу), зиелúеноў (зиелúеноjу), трúетоў (трúетоjу) ,піéтоў (піéтоjу), тобóў (тобójу);
11) поширення має губно-зубний [ф] там, де в інших діалектах української мови вживаються звуки [х], [п], [г] та звукосполучення [хв], [кв]: фýтро, потрафúетие, фустúена, фýтро, футрúена, фартýх, фасóл¢а, фатáтие, ф¢іст, ф¢íртка, фалúетие.
Між буковинськими та гуцульськими говірками немає перехідної зони, бо їх розділяє смуга румунських говірок.
Мовна ситуація, в якій перебуває на сучасному етапі українська мова на території Південної Буковини, така, що стала причиною формування двомовності. Вдома українці розмовляють українською мовою, а на роботі, в усіх ситуаціях поза домом повинні користуватися румунською. Молодь і діти в ряді випадків зовсім не спілкуються рідною мовою, хоч розуміють її, бо лише вдома, і то не завжди, чують українську мову.
Фонетика румунської мови в окремих випадках вплинула на українські говірки. Носії румунської мови український [х] здебільшого вимовляють як фарингальний [г], наприклад, гочу, гата замість хочу, хата. Цю рису має як мовлення українців у Румунії, тяк і румунів в Україні.
Такі явища, як дисимілятивна взаємозаміна середньоязикових, уподіб-нення їх і перехід в інші звуки, а також зміни, викликані диспалаталізацією приголосних, вживання приставних і вставних приголосних, а також випадіння і стягнення приголосних, тобто явища, які звужують або розширюють уживаність середньоязикових приголосних звуків і часто відмінні між собою за перебігом та наслідками змін, властиві говіркам Південної Буковини.
При порівняльному розгляді бачимо, що українські говірки Південної Буковини за структурою вокалізму та консонантизму подібні до українських говірок Північної Буковини, тому що вони є продовженням їх ареалів на території Румунії.
Усі названі фонетичні риси не є привнесеними, вони виникли у процесі багатовікового розвитку українських говірок Південної Буковини і є доказом автохтонності українців на цій території.

Література

1. Абаев И.О. О происхождении фонемы [ν] (h) в славянском // Проблемы индоевропейского языкознания. Москва, 1964. С.115-121.
2. Абаев И.О. Скифско-европейские изоглоссы на стыке востока и запада. Москва, 1965. 168 с.
3. Аванесов Р.В. Очерки русской диалектологии. Ч.І. Москва, 1949. 336 с.
4. Аванесов Р.И. Лингвистическая география и история русского языка // Вопросы языкознания. Москва. 1952. № 2. С.25-47.
5. Антошин Н.С. Система гласных фонем в языке молдавских грамот XIV-XV вв. // Наукові записки Ужгородського державного університету. Ужгород, 1958. Т.35. С.109-134.
6. Бандрівський Д.Г. Фонетичні особливості бойківських говірок Борин-ського і Турківського районів Дрогобицької області // Дослідження і матеріали з української мови. К., 1959. Т.1. С.10-23.
7. Бандрівський Д.Г. Говірки Підбузького району Львівської області. К., 1960. 102 с.
8. Бандрівський Д.Г. Деякі особливості говірки лемківських переселенців у селі Липівці на Дрогобиччині // Діалектологічний бюлетень. Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні АН УРСР. К., 1961. Вип.8. С.94-99.
9. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. Москва, 1961. 350 с.
10. Біла О.С. Дослідження з українського діалектного вокалізму. Чернівці, 1974. 40 с.
11. Бова Л.П. (Ковальчук) Сравнительно-историческое исследование говоров южной Житомирщины. Автореферат к.ф.н. К., 1953. 24 с.
12. Бова Л.П. (Ковальчук). Говірки Південної Житомирщини і їх відношен-ня до Полтавсько-Київського діалекту // Полтавсько-Київський діалект основа української національної мови. Київ, 1954. С.98-115.
13. Богородицкий В.А. Диалектологические заметки. Говор села Сушки, Золотоношского уезда, Полтавской губернии. Казань, 1901.
14. Борковский В.Н., Кузнецов П.С. Историческая грамматика русского языка. Москва, 1965. 512 с.
15. Брахнов В.М. Говоры Переяслав-Хмельницкого района на Киевщине. Автореферат к.ф.н. К., 1960. 19 с.
16. Брахнов В.М. Фонетичні особливості Переяслав-Хмельницького району на Київщині // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К., 1954. С.68-77.
17. Брахнов В.М. Характерні риси говірок трьох населених пунктів на Бориспільщині Київської області // Діалектологічний бюлетень. К., 1951. Вип. ІІІ. С.48-56.
18. Бровченко Т.А. Сопоставительный анализ гласных украинского и английского языков. Одесса, 1955.
19. Брок О. Очерк физиологии славянской речи // Энциклопедия славянской филологии, вып. 5, № 2, СПб, 1910.
20. Брох О. Угро-русское наречие села Убли Зелимплинского комитата // С.П.Б, 1899. §12. 117 с.
21. Бузук П.О. Діалектологічний нарис Полтавщини // Український діалектологічний збірник. Кн. ІІ. К., 1929. С.150-197.
22. Булаховський Л.А. З історичних коментарів до української мови. Протетичні приголосні // Вибрані праці в 5-ти т. Т.2. К., 1977. 570 с.
23. Булаховський Л.А. Курс сучасної української мови. Т.І. К., 1951. 519 с.
24. Булика А.М. Развіццё арфаграфічной сістэмы старабеларуской мовы. Мінск, 1970. 175 с.
25. Буряк А.А. Одзвінчення глухих перед сонантами та між голосними в говорах української мови // Праці ХІІ республіканської діалектологічної наради. К., 1971. С.126-136.
26. Варченко І.О. Рефлексація давнього о в лубенських говірках // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К., 1954. С.49-67.
27. Варченко И.А. Фонетические особенности говоров западной Полтавщины в сравнительно-историческом освещении. Автореферат к.ф.н. К., 1955. 21 с.
28. Варченко І.О. Палатальні (середньоязичні) звуки в Любенських говірках // Середньонаддніпрянські говори. К., 1960. С.75-99.
29. Варченко І.О. Любенські говірки і діалектна суміжність (фонетичні риси протягом трьох століть). К., 1963. 251 с.
30. Ващенко В.С. Полтавские говоры. Автореферат к.ф.н. К., 1956. 30 с.
31. Ващенко В.С. Полтавські говори. Харків, 1957. 539 с.
32. Верхратський І. Говір заміщанців // Збірник філологічної секції Наукового товариства ім.Т.Шевченка. Львів, 1894. Т.3. С.153-156.
33. Верхратський І. Знадоби до пізнання угорсько-русько говорів. Говори з наголосом двужним // Записки наукового товариства ім.Т.Шевченка. Львів, 1899-1901. Ч.1-2.
34. Верхратський І. Про говір долівський // Записки Наукового товариства ім.Т.Шевченка. Львів, 1900. Т.35-36. 127 с.
35. Верхратський І. Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів. Говори з наголосом недвижним // Записки наукового товариства ім.Т.Шевченка. Львів, 1901. Т.40. Кн.2. С.1-113.
36. Верхратський І. Про говір галицьких лемків // Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Т.XV. Львів, 1902. С.164-187.
37. Верхратський І. Говір батюків // Збірник філологічної секції Наукового товариства ім.Шевченка. Т.15. Львів, 1912. С.1-305.
38. Виноградський Ю. До діалектології Задесення. Говірка м.Сосниці та деякі відомості про говірки сіл сусідніх районів // Український діалектологічний збірник. Кн. І. К., 1928. С.143-169.
39. Высочина В.А. Украинский говор долины речки Мокрой Суры. Автореферат к.ф.н. Днепропетровск, 1972. 20 с.
40. Гаєвський С. Говірка села Михиринець Староконстантинівського повіту Волинської губернії // Фонологічний збірник пам’яті К.Михальчука. К., 1915. С.113-149.
41. Галас К.Й. Українські південно-західні діалектні варіанти займенника він // Тези доповідей та повідомлень XVII наукової конференції Ужгородського державного університету. Серія філологічна. Ужгород, 1963. С.65-67.
42. Ганцов В. Діалектологічна класифікація українських говірок // Записи історико-філологічного відділу ВУАН. К., 1923. Кн.4. С.80-144.
43. Герман К.Ф. Система ударного вокализма гуцульских говоров украинского языка территории Черновицкой области // Совещание по общеславянскому лингвистическому атласу. Тезисы докладов. Москва, 1972. С.58-60.
44. Герман К.Ф. Походження та класифікація українських говірок Північної Буковини // Українська мова на Буковині: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Чернівці, 1994. С.3-5.
45. Герман К.Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті: Фонетика, фонологія. Монографія. Чернівці, 1995. 391 с.
46. Герман К.Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини. Фонетика, фонологія. Чернівці, 1995. 410 с.
47. Герман К. Українські говірки Буковини // Проблеми історії та культури української мови. Збірник наукових праць. Чернівці, 1995. С.43-47.
48. Герман К.Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини. Словозміна. Службові слова. Чернівці, 1998. 215 с.
49. Гладкий П.Г. Говірка села Блиставиці Гостомильського району на Київщині // Український діалектологічний збірник. Кн.1. К., 1928. С.93-141.
50. Гладкий П. Говірка села Нехворощі Андрушівського району Берди-чівської округи // Український діалектологічний збірник. Кн.ІІ. К., 1929. С.109-157.
51. Горбач О. Великдень у бачванських українців. Мюнхен, 1962. Відбитка з Християнського голосу” , 1962. Ч.XIV. С.16-20.
52. Горбач О. Народні пісні села Бродина, повіт Радівці (Південна Буко-вина) // Наукові записки Українського Технічно-Господарського Інсти-туту в Мюнхені. Т.14-17. Мюнхен, 1968. С.3-31.
53. Горбач О. Діалектний словник північноо-добружанської говірки с.Верхній Дунавець біля Тульгі // Наукові Записки Українського Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені. Мюнхен, 1968. Т.XV(XVIII) C.3-27.
54. Горбач О. Діалектний словник північнодобружанської говірки с.Муру-ґуль над Дунаєм // ЗНТШ. 1969. Т.185. С.59-83.
55. Горбач О. Лексика говірки бачвансько-срімських українців // Науковий збірник Музею української культури в мднику. Пряшів, 1969. Т.4. Ч.1. С.309-349.
56. Горбач О. Західнополіська говірка села Остромичі кол. повіту Кобринь // Наукові записки Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені. Мюнхен, 1973. Т.25. С.3-64.
57. Горбач О. Південнолемківська говірка і діалектний словник села Красний Брід біля Меджиборець (Пряшівщина) // Матеріали до української діалектології УВУ. Мюнхен, 1973. Вип.2. СІ-ХХХІІ. С.1-102.
58. Горбач О. Лексичні словакізми в південнолемківських говірках трьох сіл у Східній Словаччині (Пряшівщина) // Зібрані статті. Мюнхен, 1993. Т.6. С.145-148.
59. Горбач О. Сліди західнолемківської домішки в мові бачвансько-срімських русинів” // Зібрані статті. Мюнхен, 1993. Т.5. С.48-55.
60. Горбач О. Зібрані статті. Історія мови. Діалектологія. Лексикологія. Мюнхен, 1997. С.123-376.
61. Горбач О. Мармароська говірка й діалектний словник села Поляни над р.Русковою (Румунія) // Зібрані статті. VIII: Історія мови. Діалектологія. Лексикологія. Мюнхен, 1997. С.276-322.
62. Горбач О. Південнобуковинська гуцульська говірка і діалектний словник села Бродина, повіт Радівці. Мюнхен, 1997. 113 с.
63. Горбач О. Південно-буковинсько-покутська говірка с.Милешовець бл. Радовець // Зібрані статті. VIII: Історія мови. Діалектологія. Лексикологія. Мюнхен, 1997. с.324-376.
64. Граматика слов’янська Ужевича І. Підготували до друку Білодід І.К., Кудрицький Е.М. К., 1970. 114 с.
65. Горшкова К.В., Хабургаев Г.А. Историческая грамматика русского языка. Москва, 1981. 359 с.
66. Гринкова Н.П. К изучению олонецких диалектов // Сборник статей. Москва, 1947. С.365-391.
67. Грицак Є. Говірка села Могильної Гайсинського повіту на Поділлі // Записки Наукового товариства ім.Т.Шевченка. Львів, 1930. Т.ХСІХ.
68. Даль В. Толковый словарь великорусского языка // С.П.Б. Москва, 1882. Т.1. 700 с.; Т.2. 780 с.; Т.3. 555 с.; Т.4. 684 с.
69. Дзендзеливский И.А. Украинские говоры Нижнего Поднестровья. Автореферат к.ф.н. Одесса, 1952. 15 с.
70. Дзендзелівський Й.О. Конспект лекцій з курсу української діалектології (Ч.І. Фонетика). Ужгород, 1965. 126 с.
71. Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР (лексика). Чч.І-ІІІ. Ужгород, 1958-1993. Ч.1. 267 с.; Ч.2. 1960. 263 с.; Ч.3. 1993. 464 с.
72. Дзендзелівський Й.О. Спостереження над системою числівників говірок Закарпатської області // Наукові записки Ужгородського державного університету. Ужгород. Т.14. 1995. С.7-81.
73. Добош В.И. Южнокарпатские украинские говоры долины речки Турви (фонетика и морфология). Автореферарт к.ф.н. К., 1995. 15 с.
74. Дорошенко С.І. Ареологія будівельної лексики східнополіського діалекту. Дис. канд. філол. наук. К., 1999. 728 с.
75. Дорошкевич О. Сторінка для характеристики говірки с.Хоцьок, Переяславського пов. на Полтавщині // Філолог