УКРАЇНСЬКИЙ ВЕРБАЛЬНИЙ ОБЕРЕГ: СЕМАНТИКА І СТРУКТУРА

Краткое описание

Харківський національний університет
імені В.Н. Каразіна

На правах рукопису

ХОМІК ОЛЕНА ЄВГЕНІЇВНА

УДК 811.161.2’42:39

УКРАЇНСЬКИЙ ВЕРБАЛЬНИЙ ОБЕРЕГ:
СЕМАНТИКА І СТРУКТУРА

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Філон Микола Іванович,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків 2004

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи дослідження українських
вербальних оберегів 15
1.1. Типологічна характеристика міфологічної свідомості 15
1.1.1. Міфологічний світогляд і міфологічна свідомість як культурний
феномен 15
1.1.2.Світоглядні основи віри в оберегову функцію мови 21
1.2. Вербальні обереги: визначення поняття, структура та функціональні
типи оберегів 25
1.2.1. Поняття про оберег 25
1.2.2. Структурні та функціональні типи вербальних оберегів 28
1.3. Табу та евфемія як проблема мовознавства 32
1.3.1. Поняття про табу та евфемізми 32
1.3.2. Евфемізм як особлива форма номінації 41
1.4. Замовляння 55
1.4.1. Оберегові замовляння як один із різновидів замовлянь 55
Висновки 62
РОЗДІЛ 2 Структурно-семантичні особливості оберегової лексики,
фразеології та примовок 64
2.1. Синтетичні оберегові евфемістичні номінації в українській мові:
загальні назви 64
2.2. Аналітичні оберегові евфемістичні номінації в українській мові:
загальні назви 84
2.3.Синтетичні та аналітичні оберегові евфемістичні номінації в українській мові:
власні назви 88
2.4.Українська оберегова примовка: семантика і структурні типи 97
Висновки 104
РОЗДІЛ 3 Структура та семантика українських оберегових замовлянь 107
3.1. Обереговий текст як маніфестант апотропеїчної ситуації 107
3.2. Простір і час як визначальні складники міфологічної моделі
світу в українських оберегових замовляннях 119
3.2.1. Міфологічна модель світу в українських оберегових
замовляннях 119
3.2.2. Простір 122
3.2.3. Шлях 140
3.2.4. Час 144
3.3. Структура та композиція українських оберегових замовлянь 152
3.3.1. Зачин 153
3.3.2. Основна частина 160
3.3.3. Закріпка 177
3.4. Епітет як характерний засіб поетики оберегових замовлянь 180
Висновки 194
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 205
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 223

ВСТУП

Коротка історія питання та ступінь наукового розроблення проблеми. Розвиток українського мовознавства останніх десятиріч характеризується виникненням нових наукових дисциплін, розширенням тематики й проблематики лінгвістичних досліджень. Один із напрямків новітньої вітчизняної філології сформувався на основі досліджень мовних явищ як складників народної культури, що зумовило розгляд мовознавчих проблем у різних дискурсах фольклорному, етнографічному, історичному, міфологічному і, звичайно ж, власне мовному. Посилена увага дослідників до мови як народної культури чи не найвиразніше виявляється у вивченні міфологічної лексики, обрядових та фольклорних текстів, взаємозв’язку вербального й предметного в ритуалах тощо.
Характерним явищем народної культури є обереги- предметні, акціональні і вербальні. Початок їх активного вивчення припадає на другу половину ХІХпоч. ХХстоліття. У цей час з’являються роботи М.Крушевського [79], О.Потебні [139], Є.Ляцького [95], М.Сумцова [167], Ф.Зелінського [62], О.Вєтухова [24], М.Виноградова [27], М.Висоцького [28], М.Познанського [134] та ін. Науковці розглядають кілька важливих аспектів проблеми оберегів, а саме: світоглядні основи віри в оберегову функцію слова; особливості взаємозв’язків слова і міфологічної свідомості; тематичні групи вербальних оберегів (переважно на матеріалі замовлянь); походження окремих образів і текстів; відношення слов’янських оберегів до текстів, представлених в інших культурно-історичних традиціях ассирійській, давньогрецькій та ін.; напрямки еволюції оберегових замовлянь, вплив християнства на розвиток структури та семантики оберегів різного типу.
На жаль, у 30-80 рр. ХХ сторіччя дослідження вербальних оберегів фактично припинилося. До цієї теми вчені зверталися лише принагідно, здебільшого уроботах, присвячених табу та евфемії, з-поміж яких слід назвати розвідки: Д.Зеленіна [60;57], Б.Ларіна [85], С.Відлака [25], А.Баскакова [10], У.Конкка [71], М.Кравченка [77], О.Трубачова [188], А.Кацева [69]. У 90-і роки ХХ ст. вербальні обереги аналізують М.Маковський [97], Н.Мечковська [102] та ін.
У кінці ХХ сторіччя явища традиційної народної культури, міфології і релігії знову стають предметом спеціальних досліджень вітчизняних учених. Окремі аспекти проблеми оберегів, у тому числі і вербальних, висвітлюються істориками, етнографами, релігієзнавцями у кандидатських дисертаціях, присвячених питанням давніх вірувань українського народу, зокрема, впливу християнства на розвиток народного світогляду: С.Парсамов [127], О.Поріцька [138], Г.Лозко [92], А.Ціпко [213]. Помітне місце означена проблема посідає в роботах мовознавчого та фольклористичного плану, передусім тих, у яких розглядаються семантика обрядової лексики, структура та прагматика малих жанрово-композиційних форм народної словесності- замовлянь, стійких сполучень і ритуальних формул. Так, останнім часом з’явилися дисертаційні дослідження В.Мойсієнка [110], В.Конобродської [72], Р.Іванського [65], О.Павлова [126], Г.Кузь [80], О.Лабащук [81], О.Остроушко [125], а також окремі статті, присвячені розглядові семантики та структури вербальних оберегів В.Білоусенка [11], М.Жуйкової [53], О.Юдіна [225], С.Богдан [12], Н.Хобзей [208] та ін.
У російському мовознавстві важливі складники названої проблеми розглядаються в працях О.Левкієвської [88;89], М.Зав’ялової [55], Т.Агапкіної [1]. У цьому зв’язку можна назвати також і ґрунтовні розвідки О.Гури [39], Л.Виноградової [28] і Т.Щепанської [219], присвячені аналізові численних оберегових номінацій, стійких словосполук і текстів. Такі роботи є необхідною умовою для написання узагальнюючих масштабних досліджень оберегів, на що вже неодноразово вказували науковці, наприклад: На Заході виходили і виходять сотні тисяч статей із дослідження різних аспектів магічних текстів, пишуться дисертації із серій замовлянь, талісманів та іконографічних аспектів магії, але узагальнюючого дослідження всієї проблеми в концептуальному плані досі немає” [198:1].
Властиво, у слов’янському мовознавстві вже є робота, присвячена концептуальному висвітленню структури та семантики оберегових текстів. Це праця О.Левкієвської [90], в якій автор, спираючись на теоретичні і практичні здобутки попередників, на широкому фактичному матеріалі визначає та описує найхарактерніші ознаки слов’янських оберегів.
Таким чином, ...кінець двадцятого століття був ознаменований значним інтересом представників різних галузей науки до народознавства, історії народно-традиційної культури, зокрема світоглядних уявлень і вірувань, родинної та календарно-побутової обрядовості, котрі, як відомо, значною мірою складають підґрунтя менталітету, народної філософії та моралі кожного народу, але які, на жаль, за наших часів дуже швидко зникають, а в деяких регіонах уже безслідно зникли. Їх залишки, що за своїм походженням належать до епохи язичництва, яке увидозмінених формах продовжувало існувати в житті народу, часто співіснуючи або протиставляючись християнству, відбиті у багаточисленних народних календарних і некалендарних звичаях; вони існують у народній уяві, у побутових і трудових процесах, віруваннях, замовляннях, оберегах та ін.” [105:290]. У цьому зв’язку слід наголосити на тому, що в українській культурній традиції представлений різноманітний, значний за обсягом фактичний матеріал, який характеризується особливою евристичною значущістю.
На сьогодні у вітчизняному мовознавстві склалася певною мірою парадоксальна ситуація. Матеріали української мови і народної словесності протягом тривалого часу залучалися для дослідження і реконструкції усієї слов’янської духовної культури. При цьому власне українська проблематика немовби розчинялася” уконтексті загальнослов’янської. Між тим, на початковому етапі синхронічного і діахронічного дослідження духовної культури важливо звернутися до матеріалів обмеженої її сфери (обрядової, обрядово-трудової, фольклорної, народно-художньої), вивчаючи, таким чином, культуру частинами, блоками, а не всю відразу. Іншим, початковим обмеженням може бути звернення до матеріалів одного етносу (одного із слов’янських народів), тобто обмеження територіальне” [178:185].
Зважаючи на все сказане вище, можна зробити закономірний висновок: увітчизняному мовознавстві існує нагальна потреба спеціального дослідження українських вербальних оберегів.
Актуальність дисертації зумовлена відсутністю в українському мовознавстві спеціального дослідження вербальних оберегів. Різноаспектне вивчення цієї проблеми важливе для поглибленого розуміння механізмів формування окремих лексико-семантичних груп на позначення певних понять та явищ, воно допоможе глибше збагнути особливості семантики і структури оберегів як феноменів української народної культури, а також простежити діалектичний взаємозв’язок вербального і матеріального в етнічно маркованій семіотичній системі, визначити окремі особливості семантичного розвитку номінацій (спеціалізація, розширення, звуження значень, утрата оберегової функції словами та фразеологізмами, десемантизація тощо); виявити механізми функціонування текстів у народній культурі з точки зору їх структурно-семантичної статики та динаміки. Нарешті, типологічний опис окремого фрагменту мовної народної культури актуальний не тільки для визначення прикметних рис однієї культурно-історичної традиції, але й дозволить виважено й аргументовано, уникаючи узагальнень, не підкріплених аналізом конкретного фактичного матеріалу, перейти від описово-синхронічних до історико-генетичних, а від останніх до історико-типологічних пошуків, коли специфіка одного етнокультурного ареалу повною мірою враховується у процесі історико-діахронічного дослідження явищ слов’янської міфології, народної культури в цілому.
Крім того, актуальність лінгвістичного дослідження українських оберегів пов’язана з потребами лексикографічного опису української народної культури. Обереги повинні знайти належне місце у словнику українських старожитностей. Підготування та видання такого словника- актуальна потреба часу. У Словнику має бути подана загальна стаття Обереги”, до якої слід включити: наукове визначення оберега; структурно-семантичну типологію оберегів; оглядову характеристику кожного типу оберегів (предметних, вербальних, символічних); основні точки локусу, що пов’язані з обереговими діями (ворота, двері, поріг, вікно, піч, кладовище тощо); характеристичні етапи в житті людини, які потребують особливої охоронної дії (народження, весілля, смерть, полювання, мандрівка тощо); кореляцію різних типів оберегів; нарешті, поліфункціональність оберегів та їх побутування в різних знакових контекстах. Кожна окрема стаття, вякій представлений один із елементів загальної системи понятійних категорій, що характеризують традиційну для українців картину світу, повинна (у разі потреби) включати функціональний і семантичний опис оберегів. Зрозуміло, що розв’язати ці завдання неможливо без спеціального дослідження українських вербальних оберегів.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Аналіз системи рівнів української мови XVII-XXІ століть”. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (протокол №18 від 19 червня 1998 р.), а також на засіданні бюро Наукової ради Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О. Потебні (протокол № 1 від 28 січня 1999 р.), уточнено на засіданні Вченої ради філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (протокол №5 від 23січня 2004 р.).
Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб з’ясувати особливості виникнення вербальних оберегів, їх семантику та структуру, встановити закономірності їх взаємозв’язку з міфологічним світоглядом українського народу.
Завдання дисертаційної роботи:
1) уточнити зміст і обсяг поняття вербальний оберег”;
2) висвітлити світоглядні основи віри в оберегову функцію слова в контексті української міфології і народної культури;
3) дослідити походження та розвиток українських евфемістичних назв ізобереговим значенням;
4) виявити і схарактеризувати загальні особливості семантики й структури української оберегової лексики і фразеології;
5) проаналізувати структурно-семантичну специфіку оберегових замовлянь як складників української культурної традиції.
Джерелами фактичного матеріалу є: по-перше, багатотомні етнографічні та етнологічні збірники, в яких всебічно описується матеріальне і духовне життя українського народу; по-друге, збірники української міфології та фольклору, утому числі сімейно-обрядового і календарно-обрядового циклів; по-третє, словники різного типу- міфологічні, тлумачні, фразеологічні, діалектні, етимологічні та інші; по-четверте, монографічні, дисертаційні дослідження, а також наукові статті, одним із об’єктів вивчення яких є вербальні обереги.
Одне із фундаментальних положень будь-якого наукового дослідження, у тому числі і мовознавчого, полягає як у визначенні й теоретичному обґрунтуванні методологічних настанов, необхідних для вивчення окремих об’єктів, так і вхарактеристиці методів наукового аналізу та розробці конкретної методики опису певних явищ. При цьому саме поняття обґрунтування” передбачає не тільки неапріорний підхід до визначення емпіричної бази дослідження, але й її розуміння як органічного поєднання різнорівневих, взаємозумовлених і взаємопов’язаних явищ методологічних основ методів аналізу та методики їх застосування. Їх теоретична значущість і евристичний потенціал значною мірою залежить від того, наскільки вони ґрунтуються на пізнанні специфіки дійсних, а не вигаданих властивостей об’єкта та узгоджуються із аспектом, метою та завданням роботи. Принципове значення для формування теоретичної бази дослідження має наявність знань про досліджуваний об’єкт, оскільки науковець приходить до встановлення методу, відштовхуючись від попереднього вивчення конкретного мовного матеріалу.
Вербальні обереги становлять складну, внутрішньо неоднорідну, відкриту, динамічну систему явищ духовної культури українців. Її внутрішня неоднорідність виявляється в тому, що до вербальних оберегів належать якісно різні структурно-семантичні одиниці слова, формули різного типу (обрядові і необрядові, побажання, прокльони тощо) та тексти відповідних замовлянь. Слово, замовляння, обряд, дія, жест, предмет, музика це далеко не повний список того, що може виступати як апотропеї” [90:6]. Відкритість системи вербальних оберегів полягає в тому, що її склад формується як під впливом актуалізації внутрішньосистемних ресурсів, властивих українській мові, так і під впливом зовнішньосистемних чинників, передусім запозичень з інших мов і народних культур. Крім того, склад українських вербальних оберегів збільшується за рахунок взаємодії язичницьких і християнських вірувань. Динамічність системи українських вербальних оберегів визначається функціональними, структурними та семантичними змінами, що виявляються на різних рівнях лексичному, фразеологічному, текстовому (деевфемізація лексики та її перехід до розряду необерегової, експліцитний та імпліцитний розвиток стійких словосполучень, модифікації язичницьких оберегових замовлянь, консервація окремих архаїчних форм і поява нових, більш пізніх та ін.).
Розглядаючи питання, пов’язані із вербальними оберегами, дослідники, як правило, залучають до аналізу мовний матеріал, що стосується міфологічних уявлень і народного світогляду. Ця настанова, якою ми керуємося в нашому дослідженні, є цілком правомірною й аргументованою, оскільки дозволяє описати хоч і різні у структурно-семантичному плані мовні явища (слова, примовки, замовляння), однак тотожні з точки зору їх світоглядних основ і типу дискурсу.
У нашій роботі до аналізу не залучаються тексти, оберегова функція для яких є факультативною (колискові пісні, загадки тощо), а також канонічні молитви, специфіка структури і семантика яких може бути визначена з урахуванням характерних ознак релігійної свідомості та релігійного дискурсу в цілому, якісно відмінних від свідомості міфологічної і дискурсивної практики, пов’язаної іздохристиянськими віруваннями.
Отже, обстеження джерел фактичного матеріалу було спрямоване на виявлення і вилучення різних за своєю структурою лексем, виразів і текстів, які за попередніми спостереженнями виконували або ж виконують оберегову функцію. Це означає, що до аналізу залучалися як мовні одиниці та тексти, які доволі прозорі щодо оберегової семантики, так і мовні одиниці, функціональну спеціалізацію яких на етапі формування об’єкта дослідження визначити було важко.
Фактичний матеріал у дисертації подається зі збереженням його написання уджерельній базі дослідження.
Об’єктом дисертаційного дослідження є мовні одиниці різного типу, що належать до оберегових явищ народної культури.
Предмет дослідження. Усього до аналізу залучено 840лексем, 200виразів, 60примовок, 300 текстів, що виконують оберегову функцію.
Теоретико-методологічна основа та методи дослідження. Методологічною основою роботи є концептуальні положення про історичну еволюцію та типи людської свідомості, діалектичний взаємозв’язок мислення і мови, історичну тяглість культурних феноменів та суміщення в одній культурній традиції різних семіотичних систем, поліфункціональність мови та її органічний зв’язок зматеріальними і духовними явищами суспільного життя.
Різноаспектне дослідження вербальних оберегів зумовлює використання різних методів наукового аналізу. У дисертації використано такі методи: а)теоретичні та емпіричні, що різняться рівнем пізнання; б)детерміністичні і схоластичні, воснові розмежування яких лежить різний рівень вірогідності отриманих результатів; в)систематизації та пояснення, що характеризуються різними функціями в науковому дослідженні; г)загальнонаукові (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія) та спеціальні (лінгвістичного опису, компонентного аналізу, зіставний, елементи етимологічного, текстологічний).
Наукова новизна роботи. Дисертаційне дослідження є першою в українському мовознавстві спробою системного дослідження вербальних оберегів. Комплексний різноаспектний аналіз значного за обсягом фактичного матеріалу дозволив:
а) уточнити зміст і обсяг поняття „вербальний оберег”;
б) отримати нові дані про особливості творення та семантику української оберегової лексики і фразеології;
в) конкретизувати наукові уявлення про структуру і семантику українських оберегових примовок і замовлянь.
Теоретична значущість роботи полягає в тому, що основні її положення і висновки конкретизують і поглиблюють вироблені в мовознавстві наукові уявлення про взаємозв’язок мови і свідомості, лінгвістичні механізми формування евфемістичної лексики, зумовленої дією табу, динамічну взаємодію концептуалізованих сфер української народної культури вербальної, акціональної та предметної,різні типи вербальних оберегів.
Викладені в дисертації спостереження над будовою, структурою та семантикою оберегових замовлянь створюють необхідні передумови для вироблення узагальнюючих висновків про типологічні особливості будови аналізованих текстів, значна частина яких має давнє походження.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при написанні монографій, підручників та навчальних посібників з історії української мови (лексика і фразеологія), укладанні етнолінгвістичного Словника українських старожитностей”, тлумачних та синонімічних словників. Крім того, фактичний матеріал дисертаційної роботи та його основні положення можуть бути використані в курсах Сучасна українська мова: Лексика і фразеологія”, „Українознавство”, спецкурсах і наукових семінарах, присвячених проблемі лінгвістичного аналізу українського фольклору та міфології.
Особистий внесок здобувача. Особисто здобувачем отримані всі основні результати дослідження, що містять: а) комплексну семантичну характеристику евфемізмів, зокрема розвиток семантики евфемістичних номінацій; б) цілісний опис українських оберегових примовок і замовлянь.
Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-методичних семінарах кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, на ІІВсеукраїнській науковій конференції, присвяченій 200-річчю нової української літератури і літературної мови (Чернівці, 1998), на засіданні секції Мова художньої літератури і фольклору” наукової конференції Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки” (Харків, 1999), на засіданні секції Узуальна вторинна номінація як відображення в мовній картині світу трансформованих міфологічних уявлень (національно-культурні та універсальні стереотипи)” наукової конференції Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999), на засіданні секції Фольклор та етнографія” Міжнародної наукової кон

Список литературы

Висновки

Оберегове замовляння є текстом, в якому своєрідно відображається апотропеїчна ситуація, основні складники якої знаходять своє вербальне вираження, зумовлене структурно-композиційними особливостями конкретного тексту з властивими йому мовними засобами, необхідними для досягнення конкретної мети.
Основними складниками маніфестованої в оберегових текстах апотропеїчної ситуації є носій небезпеки, проти якого спрямований цей оберег, об’єкт, який захищається, виконавець (суб’єкт замовляння), мета оберега, мовна стратегія, необхідна для досягнення відповідної мети.
Виконавець замовляння обов’язково встановлює контакти з іншим світом, що відбивається в особливостях вербальної побудови тексту: формулах родичання, обміну, звертання до надприродних сил. Такі особливості з усією очевидністю виражають міфопоетичне знання про світ, а також мовні засоби досягнення апотропеїчної мети, властиві для архаїчної свідомості.
Апотропеїчна ситуація може бути представлена за допомогою таких фундаментальних для міфопоетичної свідомості опозицій, як свій чужий, безпечний небезпечний, верхній нижній, злий добрий, які знаходять своє конкретне втілення у міфологічній моделі світу, репрезентованій обереговими замовляннями.
Базовими для характеристики представленої у текстах оберегових замовлянь міфологічної моделі світу є простір, шлях, час, причинове розуміння світу, його ознакові характеристики.
Найбільш важливою для характеристики простору є опозиція свій чужий, поцейбічний потойбічний, закритий відкритий, яка стосується семантики всіх текстів, побудованих на архаїчному розумінні моделі світу. При цьому саме протиставлення свій чужий ґрунтується на антропоцентричності просторової моделі світу.
Складниками закритого простору є міфологічно марковані топоси, у тому числі й ті, що виражають ідею переходу від однієї частини простору до іншої піч, лава, двері, вікна, двір, ворота, поріг, огорожа. Кожен із цих локусів пов’язаний ізрізними міфологічними уявленнями про просторове членування світу у зв’язку іздією добрих і злих сил у певній точці простору та необхідними засобами захисту.
Семантика замкнутого простору реалізується в таких основних мотивах, як огорожа і замикання, структурно-словесним вираженням яких є характерні для української культурної міфопоетичної традиції формули огородження (осиковим колом, камінною горою, терновим вогнем, вогняною рікою, місяцем, зорею, зорями, білим залізом, плотом, святими тощо). Крім того, в аналізованих текстах виразно простежуються міфологічні уявлення, пов’язані із просторовою організацією світу за її чотирма сторонами (Матір Божа, Ісус Христос і ангели). У модифікованих під впливом християнства текстах зустрічаємо образ хреста одного ізнайуніверсальніших міфопоетичних і релігійних символів людства, що теж може виступати символічною огорожею. У чужому просторі, як і в своєму, є свій сакральний центр, який позначається номінаціями камінь, острів, дерево, престол, гора тощо. При цьому сам чужий світ чітко поділяється на верхній, де живуть доброчинні надприродні сили, і нижній, позбавлений життя. Ці різновиди чужого простору постають у текстах оберегових замовлянь як такі, що орієнтовані по вертикалі (гори, дерева, стовпи) або по горизонталі (острів, камінь).
Особливості функціональної семантики образів чужого простору найтіснішим чином пов’язані зі спеціалізацією оберегових текстів, їх апотропеїчною функцією. Це знаходить своє вираження у характеристиці складників чужого простору, які полягають у міфопоетичному визначенні його елементів з точки зору їх значущості для досягнення необхідної мети. Найбільш виразно це виявляється у такому визначальному елементові міфопоетичної моделі світу, як дорога, що виступає своєрідною межею між своїм” і чужим” простором, а також співвідноситься зжиттєвим циклом людини, переходом душі в інший світ. Основними параметрами дороги в українських оберегових замовляннях є суб’єкт шляху, його атрибути, початкова точка дороги, мета, спосіб і напрямок руху, кінцева точка руху. Атрибути шляху як суб’єкта замовляння, так і надприродних сил, залежать від мети і напрямку їхнього руху.
Жанровий простір оберегових замовлянь представлений текстами, серед яких, ураховуючи особливості їх будови, можна виділити ті, в яких наявні три структурні елементи зачин, основна частина і закріпка, а також тексти усіченої форми з відсутнім першим або третім компонентом.
Структура і семантика зачинів відображає як давні язичницькі вірування вмагію слова, так і особливості християнського світогляду, що дає можливість виділити серед них такі типи: власне язичницькі, язичницько-християнські, християнські. Семантика і прагматика зачинів-звертань відбиває особливості комунікативної ситуації, в яку включається і самий текст замовляння.
Основна частина оберегових замовлянь може мати так звану відкриту або закриту структуру. Характерними складниками першої є: безсюжетність, нарощення нових, аналогічних попереднім, структур, можливість розбивання на окремі віршовані конструкції, наявність перелічувальних формул, іноді діалогічна будова. Тексти замовлянь другого типу сюжетні, мають двочленну структуру, найчастіше основані на порівняльно-зіставних формулах. Переважна більшість текстів закритих конструкцій представлена формулами з двочленно протиставними чи зіставними частинами, що ґрунтуються на порівнянні.
В основній частині текстів українських оберегових замовлянь наявні різні семантичні формули. Аналізований матеріал дозволяє виділити такі їх основні типи: формула відсилання, знищення, залякування, прокльонів, заклинання, замикання/ огородження, обереговості/ недопущення, побажання, запрошення, обміну, неможливого. Наведені формули можуть уживатися в текстах як самостійно, так і утворювати контаміновані структури.
Морфологічне вираження основних семантичних формул визначається насамперед прагматичною установкою виконавця замовляння на досягнення бажаного результату. Найбільш поширеними є два класи слів: звертання, що виконують апелятивну функцію і визначають адресат комунікативного акту (восновному надприродні сили), і накази чи прохання, що вживаються для номінації в імперативі дій, здійснення яких означає розв’язання основного завдання оберегового замовляння оберігання суб’єкта замовляння або його близьких, господарства та ін.
Останнім структурним компонентом оберегового замовляння є закріпка, яка, на відміну від зачинів, складається з одного слова чи стійкого словосполучення. Закріпки можна поділити на дві нерівні групи: формальну і змістову. До формальних закріпок належать стислі формули, що традиційно вважаються закінченням замовляння. Вони можуть стояти після змістової закріпки, а можуть використовуватися цілком самостійно. Формальні закріпки язичницького походження представлені в замовляннях здебільшого обереговою формулою тьфу, тьфу, тьфу”.
Змістові закріпки розлогі і пов’язані зі змістом замовляння, за будовою вони поділяються на кілька груп. До першої відносимо традиційні формули, пов’язані із функцією замикання та культивуванням образів ключа і замка. До другої закріпки-побажання. Третю групу складають закріпки із формулами відгону. Закріпки четвертої групи є відносно сучасними і побудовані за аналогією до властивостей образів, які в них уживаються. До п’ятої групи належать контаміновані закріпки, що складаються з елементів язичницького і християнського походження. У шосту групу зараховуємо закріпки апокрифічних молитов, що підсумовують доволі розлогу структуру апокрифу і маніфестують непорушну віру в силу Бога та молитовного слова.
Особливу роль в організації структури і семантики оберегового тексту відіграє епітет. За нашими спостереженнями, епітетна характеристика стосується всіх основних образів оберегових замовлянь людини, божеств, тварин, демонологічних істот, природних об’єктів, абстрактних і часових понять, речей побуту. Вибір епітета залежить від теми замовляння, орієнтації мовця на відповідну мовленнєву стратегію досягнення бажаної мети, а також від особливостей міфопоетичної моделі світу. За ступенем регулярності вживання втекстах оберегових замовлянь виділяємо три групи: 1)епітети, що відзначаються найбільшою продуктивністю вживання; 2) середньою; 3)поодинокі випадки уживання.
Кумулятивний епітет, що виконує текстотворчу функцію, у цілому не властивий для оберегових замовлянь.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Мова як суспільне явище становить складну систему, яка в семантичному плані детермінується всіма типами свідомості, комунікативними ситуаціями і функціонально-прагматичною спеціалізацією. Історичний розвиток суспільної свідомості приводить до появи і співіснування різних функцій мови, однією з яких є магічна, що пов’язана із використанням мови в спеціалізованих ритуальних контекстах і обрядах язичницького і християнського характеру.
Однією з найдавніших функцій мови є оберегова, міфологічне підґрунтя якої засноване на вірі у магічні властивості слова. Ця функція цілком зумовлюється властивими ознаками архаїчної, міфологічної за своєю суттю свідомості, визначальними рисами якої є високий ступінь злиття індивіда з природою, злиття суб’єкта та об’єкта; тотемізм; сильний духовний, емоційний зв’язок індивіда ізсуспільством, постійне апелювання до предків, істот, предметів, явищ природи як таких, що є засновниками роду або безпосередньо причетні до життя людини; конкретність, цілісність, образність, відсутність причиново-наслідкового зв’язку між явищами дійсності.
Характерні риси міфологічної свідомості визначають особливе розуміння функціонально-семантичних і прагматичних властивостей слова, в основі яких лежить неконвенційне розуміння мовного знака, фетишизація імені, інструментальність слова, апеляція до референційних особливостей імен і актуалізація конотативних властивостей антропонімів.
Саме поняття „вербальний оберег”, відображаючи вірування у магічні властивості слова, визначаємо як мовний засіб, що, згідно з народними уявленнями, виконує функцію уберігання та застереження. Основними структурними формами вербальних оберегів є оберег-слово, оберег-стійке словосполучення, оберег-примовка (так званий малий фольклорний жанр), оберег-текст (замовляння, апокрифічна молитва). Кожен із названих типів вербальних оберегів відрізняється не тільки своєю структурою і семантикою, але й особливостями включення в культурні контексти, специфікою зв’язку з різними шарами народної культури, співвідношенням із невербальною частиною ритуалізованих контекстів та комунікативних ситуацій. Отже, апотропеїчну функцію виконують явища різного порядку, починаючи від лексичних та фразеологічних одиниць, що належать до лексико-семантичного рівня мови, і закінчуючи замовляннями, що входять до текстів української культури.
Евфемістичний характер оберегової лексики виявляється шляхом порівняння відповідних назв із тією номінацією, яка в контексті української культурної традиції усвідомлюється як основна, пряма назва денотата. Табуїстична релевантність міфологічної лексики як явище вторинної номінації визначається усемантичному просторі міфологічної свідомості і встановлюється шляхом визначення специфіки зв’язку між внутрішньою формою і значенням слова. Ознаками денотатів, які можуть використовуватися для їх евфемістичного називання, є розмір, місце мешкання, колір, зовнішній вигляд, особливості руху, функції, аксіологічна оцінка.
На основі актуалізації типових ознак, які можуть бути покладені в основу евфемістичної назви, виділяємо такі характерні семантичні моделі: „місце→той, хто живе в цьому місці”; „ознака зовнішнього вигляду→ носій цієї ознаки”; „особливості руху істоти→ назва істоти”; „дія, спрямована на природний об’єкт→ назва істоти, що виконує цю дію”; „назва предметного оберега, що використовується для захисту від небезпечної істоти→ назва істоти”; „дія, спрямована на людину → назва істоти, що виконує цю дію”; „назва фізичного або фізіологічного стану людини→ назва хвороби, що спричиняє цей стан”; „назва фізичного стану людини → назва людини”; „зовнішній вияв положення людини→ назва померлої людини”; „родова назва→ видова назва” і „видова назва → родова назва”; „функція, яку виконує істота, звички, поведінка, типові дії → назва самої істоти”; аксіологічна оцінка табуйованої істоти → назва цієї істоти”.
В українській мові існують численні назви-евфемізми, що стосуються певного об’єкта номінації та виконують оберегову функцію. За нашими спостереженнями, на позначення чорта використовується 330назв, змії192, вовка 32, ведмедя 15, зайця 9, жаби 7, журавля13, жайворонка 11, пацюка 16, півня 8, кота13, хвороб105, чаклуна60, вогню7, назв, пов’язаних зі смертю людини,75, назв, пов’язаних із народженням дитини,147.
Появу і розвиток численних номінацій на позначення табуйованого явища не можна пояснити тільки тим, що оберегова функція окремих слів послаблюється внаслідок зміни відношення їх значення до названого об’єкта та їх усвідомлення як одиниць прямої номінації. Табу є історично детермінованою категорією міфологічної свідомості, яка визначається всією сукупністю відношень людини до забороненого предмета, особи, явища. Звідси внутрішня змістова і структурна неоднорідність назв-табу, яка виявляється у виникненні назв із оцінною семантикою, створенні власних і загальних назв, що містять уявлення про важливі складники міфологічної організації світу. В евфемістичних оберегових назвах зусією очевидністю відображаються екстралінгвальні (культурні) конотації і пресупозиції, значення яких є необхідним для пояснення специфіки формотворчих особливостей семантичної деривації. Образ того чи іншого об’єкта номінації, який визначається із сукупності назв, що належать до різних семантичних моделей, постає як цілісна сутність, яка в межах української культурної традиції відображає всю суму знань про об’єкт евфемістичної номінації.
Власні імена табуйованих явищ виникають на основі номенів, які можна розглядати як особливого типу тексти, що позначені специфічним лінгвокультурним семантичним потенціалом. Саме використання власного імені як засобу вторинної номінації ґрунтується на лінгвоенциклопедичній інформації про ті об’єкти, які вони первісно позначали в межах вітчизняного культурного дискурсу. Як і в загальних назвах-евфемізмах, у власних назвах знаходить своє відображення один із механізмів вторинної номінації, що полягає у використанні лексики на позначення вищих божеств для називання істот нижнього світу або небезпечних для людини. Нейтралізація негативного впливу небезпечної істоти уцьому разі здійснюється шляхом актуалізації позамовної інформації меліоративного характеру.
Проміжне місце між аналітичними номінаціями і текстами займає українська оберегова примовка, яка в комунікативному плані дорівнює мовленнєвому акту і містить одне ілокутивне значення.
Оберегові замовляння як один із різновидів жанру замовляння у структурно-семантичному плані найтіснішим чином пов’язані із прикметними його ознаками, які властиві тексту народної культури. Водночас вони характеризуються специфічними рисами, що полягають не стільки у доборі тих чи інших мовних засобів, скільки у їх характері використання та прагматичній спеціалізації.
Замовляння-апотропеї являють собою структурно-композиційне і смислове ціле, характерні складники якого своєрідно відбивають особливості комунікативної ситуації. До визначних складників такої ситуації належать вказівка на носія небезпеки, проти якого спрямований текст оберега, об’єкт, який оберігає, виконавець замовляння, мета і мовна стратегія оберега. Ці складники семіотично можуть бути представлені у таких прикметних для міфопоетичної свідомості опозиціях, як свій чужий, безпечний небезпечний, верхній нижній, злий добрий.
Модель світу, представлена в оберегових замовляннях, відтворює основні складники загальної міфопоетичної моделі світу, маніфестованої різними архаїчними текстами. Її особливість полягає в тому, що такі міфологічні домінанти, як час, простір, дорога, у функціональному і семантичному плані відображають прагматичну значущість і загальні властивості апотропеїчного тексту. Означені складники міфологічної моделі світу становлять вербальні засоби формування та вираження основних мотивів оберегових замовлянь огорожі, заборони, нейтралізації злих сил, встановлення контакту між двома світами.
У жанровому просторі українських оберегових замовлянь представлені як тексти, структурно-композиційна будова яких містить всі типові для будь-якого замовляння структурні елементи, так і тексти усіченої форми з відсутнім першим або третім компонентом.
Оберегові замовляння, на відміну від замовлянь іншого типу, зазнали виразного впливу християнської культурної традиції, що зумовило модифікацію первісних текстів і виявилося в усіх структурних елементах замовляння. Серед зачинів вирізняються такі типи: власне язичницькі, контаміновані, язичницько-християнські і християнські. Характерними мовними засобами досягнення ілокутивної мети в оберегових замовляннях є формули різного типу, виражені увластивих своїх різновидах: формула відсилання, утворена за структурною схемою предикат + обставина місця, при цьому предикат виражений дієсловом унаказовому способі, переважно в 2особі однини або множини, а обставина місця містить указівку на типові уявлення про потойбічний чужий світ; формула знищення, утворена за схемою предикат із семантикою „знищення”, „руйнування”, „розпадання” + перелік об’єктів замовляння; формула залякування, в основі якої лежить вказівка на попередження, тобто те, що може статися зі злими силами; формула прокльону, семантична модель якої конструюється на основі складнопідрядного речення і розпочинається здебільшого підрядними сполучниками щоб, аби, бодай; формула заклинання, структурна модель якої неоднорідна, в її основі лежать дієслова із семантикою „наказу” (у різних формах і способах), „вимогою зробити те, що необхідно суб’єкту замовляння”; формула запрошення, що складається з кількох частин: 1)формули звертання, яка дозволяє суб’єкту замовляння встановлювати контакт із потойбічним світом; 2)власне запрошувальної формули, яка містить імператив дієслова зі значенням „іди, приходь”, а також часові, локативні та об’єктні уточнення, причому локативні обставини виражені займенником із прийменником до нас. Іноді вона ускладнюється заборонною формулою, що будується на протиставленні часових обставин і оформлюється як причиново-наслідкова конструкція (а коли...то; як...так); формула замикання, що пов’язана з образами замка і ключа, а також дієсловами зі значенням „замикання” у всіх особових формах однини, що говорить про їх давнє походження і широку вживаність; формула побажання, що має діалогічну природу, зміст якої зводиться до ритуального дарообміну між виконавцем замовляння та його адресатом, причому „дарами” можуть виступати як предметно-речові цінності, так і вербальні; формула оберігання або недопущення, структурна модель якої має такий вигляд: звертання до надприродної істоти + дієслово у наказовому способі із значенням „уберігати”, „благословляти”, „недопускати” тощо у 2особі однини доконаного виду + займенник (кого) і/або від кого; формули неможливого, що побудована на основі складнопідрядного речення, частини якого зіставляються; формула обміну, побудована на основі сурядного речення, причому суб’єкт намагається обміняти оберегові предметні атрибути на позитивне рішення суду або на добре ставлення людей.
Закріпка як елемент структурно-композиційної організації тексту замовляння є своєрідним компонентом семантичної організації магічного тексту, який увиразнює і закріплює бажану дію, виражену у структурі всього тексту. Залежно від характеру смислових зв’язків між основною частиною замовляння виділяємо два різновиди закріпок формальні і змістові. Перша виражена за допомогою окремих слів, які мають міфологічне значення, або коротких формул. Формальна закріпка у семантичному плані відносно автономна. На відміну від формальної, змістова закріпка безпосередньо продовжує тематику замовляння і відзначається більш розлогою, складною структурою.
Епітет є важливим мовним засобом формування ознакового простору українських оберегових замовлянь. Парадигма епітетів, представлена в оберегових текстах, нараховує понад 250одиниць. Сам вибір епітета та його функціональна семантика зумовлені кількома чинниками різного порядку, прагматикою і семантикою замовляння як тексту народної культури; особливостями організації української фольклорної моделі світу; впливом писемної літератури, насамперед релігійно-християнської. На цій основі виділяються різні групи епітетів вузькожанрові, які використовуються лише в текстах замовлянь, загальнофольклорні, вживані в текстах народної культури різного типу; епітети книжного походження. Епітетна характеристика різних складників міфологічної моделі світу здійснюється за допомогою різнопланових щодо семантики епітетів.
Проведене дослідження накреслює перспективи подальшого аналізу різних типів замовлянь, текстів малих жанрово-композиційних форм, які мають магічний характер; дозволяє з’ясувати характерні особливості магічної функції мови як однієї з найдавніших, визначити посутні фрагменти української народної культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агапкина Т.А. Эпитет в белорусских лечебных заговорах: функции и семантика// Признаковое пространство культуры/ Отв. ред. С.М.Толстая.- М.: Индрик, 2002. - С. 301-337.
2. Анисимов А.Ф. Исторические особенности первобытного мышления.- Л.: Наука, 1971.- 137 с.
3. Антонюк В.Г. Замовляння в мовноінтонаційній системі української народної поезії та побутовому вжитку: Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 1994. 23с.
4. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. - М.: Наука, 1974. - 367 с.
5. Арутюнова Н.Д. Истина. Добро. Красота: Взаимодействие концептов// Логический анализ языка. Языки эстетики: Концептуальные поля прекрасного и безобразного/ Отв. ред. Н.Д.Арутюнова.- М.: Индрик, 2004.- С.5 29.
6. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. - М.: Наука, 1988. - 341 с.
7. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи смифологическими сказаниями других родственных народов. - М.: Солдатенков, 1865-1869. - Т.1-3; Репринт. - М., 1995. - Т.1-3.
8. Байбурин А.К. Пояс (к семиотике вещей)// Из культурного наследия народов Восточной Европы. Сб. МАЭ. Т.XLV, 1992. С.3-14.
9. Байбурин А.К., Топорков А.Л. У истоков этикета. - Ленинград: Наука, 1990.- 165 с.
10. Баскаков А.Н. Пережитки табу и тотемизма в языках народов Алтая// Советская тюркология. - Баку. 1975. - №2. - С.3-7.
11. Білоусенко В. Із спостережень за творенням евфемізмів в демонологічних найменуваннях// Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. Збірник праць, присвячений пам’яті проф.Самійленка: В 2-х ч. Запоріжжя: ЗДУ, 1996.Ч.2. С.17-19.
12. Богдан С. Прокльони як елемент мовної поведінки волинян і поліщуків: структурно-семантичний аспект// Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Житомир, 2001. -№ 6. - С.110-117.
13. Болонев Ф.Ф. О некоторых архаических элементах в заговорах русского населения Сибири// Традиционные обряды и искусство русского и коренных народов Сибири. Новосибирск: Наука, 1987. С.6677.
14. Большая советская энциклопедия: В 30-ти т. М.: Советская энциклопедия. 1974.-Т.18 632 с.
15. Бондаренко В.М. Метонимический перенос наименования, обусловленный ассоциацией понятий признака и объекта, обладающего признаком (всовременном английском языке)// Диахрония и синхрония всловообразовании и фразеологии германских и романских языков: Межвузовский сборник научных трудов. - Куйбышев, 1981. - №258. - С.31-40.
16. Бондаренко Л.И. Основные этапы становления сознания (Логическое и историческое в генезисе сознания). К.: Вища школа, 1979. 200 с.
17. Бондарь Н.И. Магия начала (Некоторые аспекты традиционных врований славянского населения Кубани// Слово и культура. М.: Индрик, 1998. Т.2. С.64-72.
18. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. М.: Учпедгиз, 1958. 432 с.
19. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. - К.: Рад. школа, 1959. 307с.
20. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1992. 413 с.
21. Буслаев Ф. О сродстве одного русского заклятия с немецким, относящимся к эпохе языческой// Исторические очерки русской народной словесности и искусства. - СПб.: Изд. Кожанчикова, 1861 - Т.1. 643 с.
22. Вагилевич І. Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині// Жовтень. 1978. №12. С.117-132.
23. Валенцова М.М. Семантика начала и конца в календарной обрядности чехов и словаков// Слово и культура. -М.: Индрик, 1998. - Т.2. - С.72-81.
24. Ветухов А. Заговоры, заклинания, обереги и другие виды народного врачевания, основанные на вере в силу слова: (Из истории мысли). Варшава: Тип. учеб. округа, 1907. Вып.I-II. 522 с.
25. Видлак С. Проблемы эвфемизма на фоне теории языкового поля// Этимология. 1965.- М.: Наука, 1967. - С.267-283.
26. Виноградов Н. Заговоры, обереги, спасительные молитвы и пр. СПб.: Тип. Кушнирева, 1909. Вып.2 94 с.
27. Виноградова Л.Н. Той, шчо лозами трясе”: полесские поверья о черте// Слово и культура. Памяти Никиты Ильича Толстого. - М.: Индрик, 1998.- Т.2. - С. 82-92.
28. Виноградова Л.Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян. М.: Индрик, 2000. 432 с.
29. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
30. Высоцкий Н.О. О некоторых новых типах русских оберегов и об одном татарском амулете // Известия общества археологии, истории и этнографии. Казань, 1909. Т.ХХV. Вып.6.
31. Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (по материалам родильной обрядности украинцев). К.: Наук. думка, 1981. 279 с.
32. Гагулашвили И.Ш. Грузинская магическая поэзия. - Тбилиси: Изд-во Тбилисского университета, 1983. - 153 с.
33. Гинзбург Е. П. Конструкция полисемии в русском языке: Таксонимия и метонимия.-М.: Наука, 1985. - 222 с.
34. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків// Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. - К.: Либідь, 1992.- С. 383-406.
35. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1986. 218 с.
36. Гончаров Б.П. Звуковая организация восточнославянских заговоров// Русская литература. - 1987. - №3.- С. 112-123.
37. Гринченко Б.Д. Словарь украинского языка: В 4-х т. К.: Друк І-ї спілки друк. справи, 1907 1909. Т. І ІV.
38. Грицак М.А. Евфемізми в українських говорах Закарпаття// Тези доп. до ХХнаук. конф. Серія мовознавча. Ужгород: Ужгородський держ. ун-т, 1996. С.17-24.
39. Гура А.В. Символика животных в славянской традиции. М.: Индрик, 1997. 912 с.
40. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296 с.
41. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: Русский язык, 1978 1980. Т. І ІV.
42. Данилюк Н. Національно-мовна картина світу в українській народній пісні// Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів.- Х.: Око, 1996. - С.219-224.
43. Демиденко Е.Л. Значение и функции общефольклорного образа камня// Русский фольклор. Л.: Наука, 1987. Т.24. С.85-98.
44. Дикарєв М. Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору і мітольогії// Збірник фільольогічної секції НТШ. Львів, 1908.Т.6. 258 с.
45. Дмитриева С. Слово и обряд в лизенских заговорах// Обряды и обрядовый фольклор. - М.: Наука, 1982. - С.36-49.
46. Дукова У. Праслав. * čъrtъ ‘черт, злой дух’/ герм. * skrat ‘лесной дух, черт’// Этимология. М.: Наука, 1994. С. 61-63.
47. Дьяконов И.М. Архаические мифы Востока и Запада. М.: Наука, 1990. 246 с.
48. Ерахтин А.В. Диалектика становления мышления и сознания. Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1989 150 с.
49. Еремина В.И. Метафорический эпитет (Из поэтики фольклора)// Известия АН СССР. Серия литературы и языка. М.: АН СССР, 1967. Т.26. Вип.2. С.144-152.
50. Етимологічний словник української мови: В 7-т./ Редкол. О.С. Мельничук (голова) та ін. К.: Наук.думка, 1982-1989 Т.1-3.
51. Жирмунский В.М. К вопросу об эпитете// Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. - М.: Наука, 1977. - С. 355-361.
52.