УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

Кравченко Олексій Олегович

УДК 342.922 (477)

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Матюхіна Наталія Петрівна,
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ В УКРАЇНІ………………………………………………………...10
1.1. Державна служба як об’єкт управління (особливості історичного розвитку та сьогодення)…………………….…………………………………...10
1.2. Теоретико-методологічні засади управління держав-
ною службою……………………………….……………………….…………...32
1.3. Правові засади управління державною службою в Україні……….56
1.4. Загальна характеристика організації та правового забезпечен-
ня управління державною службою в зарубіжних країнах (сучасний стан
і підходи до реформування)…………………………….……………………….68
Висновки до розділу 1…………………………………………………….88
РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ
В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ……………92
2.1. Поняття й види суб’єктів управління державною службою………92
2.2. Головне управління державної служби України
та його територіальні підрозділи в системі управління держав-
ною службою……………………………………………………………...........112
2.3. Основні напрямки вдосконалення організаційно-правових
засад управління державною службою……………………………………….138
2.4. Упровадження «політики якості» як засіб удоскона-
лення управління державною службою………………………………………157
Висновки до розділу 2…………………………………………………...173
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...187

ВСТУП

Актуальність теми. Здійснення в Україні економічних і соціальних перетворень, досягнення економічного зростання, просування в напрямку європейської інтеграції можливо лише за умови створення ефективної системи державного управління. Із цією метою в Україні провадиться широкомасштабна адміністративна реформа, невід’ємним складником якої є реформування системи державної служби, якій відводиться одна з провідних ролей у цьому процесі.
Незважаючи на вживані заходи, ця система ще не повною мірою відповідає інтересам утвердження демократичної, соціальної, правової держави, розвитку громадського суспільства, здійснення ефективного управління в державі.
Це зумовлює необхідність подальшого реформування всіх аспектів інституту державної служби в Україні, у тому числі й управлінського, що надасть можливість уточнити, а то й змінити систему органів управління, спростити і здешевити їх апарат, відмовитись від невластивих державі функцій, підвищити професіоналізм державних службовців, поліпшити їх матеріально-технічне й соціальне забезпечення, сформувати систему законодавства, яка гарантувала б ефективне виконання адміністративним апаратом управлінських функцій і забезпечила б правові гарантії прав і свобод громадян від свавілля чиновників. Отже, поглиблене дослідження особливостей управлінського впливу на державну службу, системи правового регулювання її статусу, практичної діяльності суб’єктів управління зумовлено потребами сьогодення й майбутнього Української держави, у зв’язку з чим набуває особливого змісту й актуальності.
Науково-теоретичні підвалини дисертаційної роботи становлять праці вчених у галузі теорії права, конституційного права, теорії управління, адміністративного права, зокрема, В.Б. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, Н.П. Матюхіної, Н.Р. Нижник, О.В. Оболонського, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, Ю.М. Старилова, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, В.В. Черепанова та ін. Крім того, окремих питань управління державною службою торкалися відомі дореволюційні правники (О.С. Алексєєв, Е.М. Берендтс, О.Д. Градовський, М.І. Лазарєвський, М.М. Сперанський та ін.) й науковці радянського періоду (О.Ф. Євтихієв, А.І. Єлістратов, В.М. Манохін, І.М. Пахомов ін.).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» на 2006–2010 рр. (номер державної реєстрації № 0106u002285). Вона відповідає також положенням Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, схваленої указом Президента України № 278 від 5 березня 2004 р. (розд. 7), Програми розвитку державної служби на 2005–2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 746 від 8 червня 2004 р. (п. 9 розд. 3), Концепції розвитку законодавства про державну службу в Україні, схваленої указом Президента України № 140 від 20 лютого 2006 р. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 16 грудня 2005 р. (протокол № 6).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на підставі досягнень юридичної науки, норм чинного законодавства, практики їх реалізації напрацювати оновлені уявлення про сутність і зміст управління державною службою, визначити його організаційно-правові засади, розробити й надати науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню правового регулювання й організації управління державною службою України з урахуванням вітчизняного і сучасного світового досвіду. Виходячи з цього, у роботі зроблено спробу вирішити ряд завдань:
– проаналізувати та узагальнити історичний досвід організації й нормативно-правового забезпечення державної служби в Україні, окреслити основні особливості й тенденції її сучасного розвитку;
– визначити теоретико-методологічні засади управління державною службою, в тому числі його цілі, завдання, основні принципи й функції, уточнити поняття «управління державною службою»;
– охарактеризувати форми й методи управління державною службою;
– проаналізувати сучасний стан правового забезпечення управління державною службою України;
– охарактеризувати систему органів управління державною службою, здійснити аналіз їх функцій, структури, компетенції й напрямків розвитку;
– з’ясувати сутність і значення політики якості, основні шляхи її впровадження в практику управління державною службою;
– узагальнити зарубіжний досвід управління державною службою, виявити основні підходи та напрямки його реформування, опрацювати можливості застування зарубіжного досвіду в практиці управління державною службою України;
– визначити основні шляхи вдосконалення організаційно-правових засад управління державною службою України.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням управління державною службою України.
Предмет дослідження становлять організаційно-правові аспекти управління державною службою в Україні.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, історико-правовий метод послужив засобом дослідження процесів становлення й розвитку управління державною службою в Україні, включення до складу останнього окремих елементів. Метод аналізу й синтезу допоміг визначити систему управління державною службою, структуру правового регулювання управління нею, компетенцію суб’єктів управління державною службою. Методи класифікації, групування використовувались для характеристики видів об’єктів і суб’єктів управління державною службою. Порівняльно-правовий метод застосовано в процесі вивчення зарубіжного досвіду організації державної служби.
Нормативну основу даної роботи становлять Конституція й закони України, акти Президента й Кабінету Міністрів України, відомчі акти Головного управління державної служби України (далі – Головдержслужба України), інших органів виконавчої влади, що стосуються управління державною службою. Вивчались також окремі положення законодавства зарубіжних країн, позитивні надбання яких можуть бути використані в Україні. Значну увагу приділено аналізу й узагальненню сучасних тенденцій управління державною службою в зарубіжних країнах, основним напрямкам і результатам реформ у цій сфері. Емпіричну базу наукової роботи склали статистичні показники й матеріали практичної діяльності Головного управління державної служби України, Управління державної служби Головного управління державної служби України в Харківській області, відділу кадрової роботи апарату Харківської обласної державної адміністрації, Управління державної служби Головного управління державної служби України в Автономній Республіці Крим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних монографічних досліджень організаційно-правових засад управління державною службою, в результаті якого сформульовано низку нових наукових положень і висновків, а саме:
уперше:
– теоретичні положення про сутність управління державною службою, його цілі, завдання, принципи та функції розглядаються в контексті завдань щодо реформування державної служби як складової реформи державного управління, підвищення вимог до якості та доступності державних послуг, їх кінцевої орієнтації на потреби громадян;
– управління державною службою досліджується з позицій управління якістю, доводиться залежність якості зовнішньої діяльності державних органів від якості управління державною службою, якості її кадрового забезпечення та роботи з персоналом;
– обґрунтоване положення, згідно з яким система управління державною службою повинна розглядатись з позиції забезпечення узгодженості діяльності суб’єктів управління, з урахуванням як загальних засад цієї діяльності, так і особливостей її організації в окремих державних органах, на різних рівнях їх функціонування. Система управління державною службою має базуватись на розмежуванні повноважень між суб’єктами, координації їх діяльності, взаємодії з органами місцевого самоврядування, відкритості для громадян і суспільства в цілому;
удосконалено:
– характеристику особливостей історичного розвитку державної служби в Україні, виділено та досліджено періоди, які державна служба пройшла у своєму становленні, показані тенденції її розвитку, зроблений висновок про необхідність врахування таких ознак державної служби як політична нейтральність, стабільність та надання державних послуг;
– характеристику форм й методів управління державною службою, сформульовані пропозиції щодо визначення на законодавчому рівні терміну «правові акти управління», законодавчого закріплення положення про обов’язковість актів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, прийнятих в межах встановленої компетенції, з питань організації та проходження держслужби, для інших державних органів, обґрунтована думка про підвищення значення методів стимулювання праці держслужбовців;
дістало подальшого розвитку:
– з’ясування особливостей правових засад управління державною службою; виявлено прогалини в нормативно-правовому регулюванні діяльності органів державної влади щодо управління нею, сформульовані пропозиції щодо їх усунення;
– аналіз зарубіжного досвіду організації й управління державною службою, окреслено основні тенденції її розвитку й підходи до реформування, зроблено висновок про можливість і доцільність запровадження цього досвіду в Україні;
– визначення системи суб’єктів управління державною службою, показано місце й роль її окремих елементів, підкреслено пріоритетність формування й забезпечення координаційних взаємовідносин у цій системі;
– визначення місця Головного управління державної служби України та його територіальних органів в системі управління державною службою, здійснено аналіз організаційних і правових засад їх діяльності, сформульовані пропозиції щодо їх вдосконалення;
– розуміння сутності і значення координаційної функції управління державною службою, підкреслено, що єдність цього процесу досягається саме на підставі координації діяльності підрозділів державних органів з питань державної служби, взаємодії з органами місцевого самоврядування і громадськістю;
– положення про необхідність удосконалення правових та організаційних механізмів кадрового забезпечення державної служби, значення реалізації політики якості щодо державних службовців для забезпечення професіоналізації держслужби, її ефективності та авторитету у суспільстві, зроблено висновок про необхідність підвищення статусу кадрової служби як одного із суб’єктів управління кадровими процесами, її функціональної і структурної модернізації, удосконалення правових засад діяльності;
– пропозиції стосовно вдосконалення організаційно-правових засад управління державною службою, запропоновано конкретні зміни й доповнення до чинного законодавства щодо здійснення цього управління.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки сприятимуть подальшому удосконаленню організаційно-правових засад управління державною службою.
Одержані результати можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері: для подальшої розробки проблем управління державною службою;
– у правотворчості: при внесенні змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України «Про державну службу», відомчих нормативних актів, що регулюють управління державною службою;
– у правозастосовчій сфері: при удосконаленні практичної діяльності державних органів з управління державною службою;
– у навчальному процесі: при підготовці підручників і навчальних посібників з дисципліни «Адміністративне право» та в процесі її викладання.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення й висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені дисертантом на наукових і науково-практичних конференціях («Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування» (Запоріжжя, 2006), «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (Харків, 2006), «Адміністративне право та процес очима молодих вчених» (Запоріжжя, 2008), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2008), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2008)), а також на засіданнях кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Було взято участь в обговоренні проекту Закону України «Про державну службу», сформульовані та подані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до даного Закону.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 8 наукових працях, з яких 3 статті, опублікованих у фахових наукових виданнях, та тезах 5-ти доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці відповідно до мети, завдань дисертаційної роботи у межах визначеного предмету наукового пошуку і методів наукового дослідження концептуального підходу у розробці основних теоретичних положень і практичних питань організації та правового забезпечення управління державною службою в Україні. Отримані результати дослідження можуть бути сформульовані у виді нижченаведених положень теоретичного характеру.
1. З метою уточнення державної служби як об’єкта управління проведено аналіз вітчизняного історичного досвіду її організації й нормативно-правового забезпечення. Критичне осмислення цього досвіду, творчий підхід до нього розглядаються в якості потужних чинників на шляху якісного оновлення державної служби в Україні, забезпечення її злагодженого й ефективного функціонування. Було виділено і проаналізовано чотири етапи розвитку держслужби: (1) початок XVIII – початок XIX ст.; (2) початок XIX – жовтень 1917 р.; (3) жовтень 1917 р. – серпень 1991 р.; (4) серпень 1991 р. по сьогодення. Особлива увага приділялась питанням кадрового забезпечення держслужби, формування системи органів управління державною службою. Зроблений висновок, що сучасна держслужба повинна вбирати в себе такі ознаки (крім тих, що вже закріплені Законом України «Про державну службу») як політична нейтральність, стабільність та надання публічних послуг.
Як об’єкт управління державна служба України становить собою складне комплексне утворення, яке ввібрало в себе багато аспектів свого існування. Її трактують і як професійну службову діяльність державних службовців, і як комплекс інститутів (правового, організаційного, соціального та ін.). Цілком підтримуючи цю позицію, підкреслено, що виділення цих або інших сторін в жодному разі не розриває цілісності державної служби як об’єкта управління. Саме поєднання названих, а можливо і інших сторін дає найбільш повне уявлення про таке складне явище яким є державна служба.
2. Аналіз теоретико-методологічних засад управління державною службою дозволив визначити його як цілеспрямований, організуючий вплив суб’єктів управління в особі відповідних державних органів (посадових осіб), що здійснюється у межах компетенції, встановленої законами та іншими нормативно-правовими актами, на державну службу з метою забезпечення її цілісного та якісного функціонування, практичного виконання завдань і функцій держави. У роботі зазнали конкретизації цілі, завдання, принципи та функції управління державною службою. Ці та інші питання розглядаються у роботі в контексті завдань щодо реформування державної служби як складової реформи державного управління, підвищення вимог до якості та доступності державних послуг, їх кінцевої орієнтації на потреби громадян.
Виділено 2 групи принципів управління державною службою: а) загальні, що впливають на всі сфери управління державною службою; і б) спеціальні, які поділяються на принципи побудови системи управління державною службою і принципи здійснення цього процесу. Підкреслено значення принципів належного управління, врахування яких у практиці управління держслужбою є дійовим резервом на шляху його подальшого вдосконалення, забезпечення більшої відкритості та чутливості державної служби.
Суб’єкти управління державною службою в процесі здійснення управлінської діяльності реалізують як загальні функції (прогнозування, планування, організації, регулювання, координації, контролю, обліку), так і специфічні (адміністративно-правову, кадрового забезпечення, організаційно-технологічну й соціально-правову). Функції управління зовні виявляються у певних формах – правових і неправових.
Для досягнення цілей, вирішення завдань і реалізації функцій управління державною службою використовуються вся сукупність форм управлінської діяльності. В той же час, пріоритетного значення мають правові форми управління, насамперед правові акти управління. Висловлена думка про доцільність законодавчого визначення даного терміна. Охарактеризована нормотворча діяльність Головдержслужби України. Враховуючи, що державна служба повинна мати цілісний характер, то управління держслужбою має забезпечувати цю цілісність, що неможливо без координації. Підкреслено, що основною й визначальною формою координації в системі державної служби є нормативне регулювання.
В роботі запропоновано також деякі шляхи вдосконалення й окремих організаційних форм управління державною службою. Зокрема це стосується використання сучасних інформаційних технологій, які значно посилюють міжвідомчу координацію, синхронність та оперативність прийняття й виконання управлінських рішень, підвищують прозорість процесу обігу документів; організаційних форм, що сприяють залученню громадян до управління державними справами, забезпечують взаємозв’язок державної служби і громадянського суспільства тощо.
В умовах реалізації політики якості у сфері державного управління, впровадження основних засад управління якістю в діяльність державних органів свого перегляду й переоцінки потребують методи управління, що передбачають вплив на свідомість державних службовців (переконання, заохочення), адже вони формують у них системи моральних цінностей, розуміння моральних стандартів, вимог, зразків належної поведінки тощо. У зв’язку з цим актуалізується проблема прийняття Закону «Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування».
Зроблений висновок про те, що у практиці управління державною службою недооцінено такий метод як заохочення державних службовців. Доцільно загальні засади забезпечення службової дисципліни закріпити в Законі України «Про державну службу», а окремі питання застосування заохочень і дисциплінарної відповідальності врегулювати спеціальним законом. Безумовного значення для досягнення цілей управління державною службою мають також інші методи управління, насамперед метод примусу. Йдеться про використання системи методів, бо кожен з них має як своє місце, так і вагому роль у загальній системі управління державною службою.
3. Важливого теоретичного та практичного значення на шляху побудови нової моделі управління державною службою має досвід інших країн світу, знання тих явищ, тенденцій та закономірностей, що визначають сучасний стан та перспективи розвитку управління державною службою. У багатьох зарубіжних країнах розробляються соціально орієнтовані концепції держслужби, для реалізації яких запроваджений перехід від державного управління з використанням методів втручання до державного управління, заснованого на системі надання послуг, соціального захисту громадян. Характерною ознакою статусу суб’єктів управління держслужбою багатьох країн є те, що вони, як правило, мають високий ступінь незалежності від політичних змін. Позитивний потенціал як для забезпечення задоволення населення якістю державних послуг, так і створення «якісного» внутрішнього середовища має організація державної служби на засадах «системи заслуг».
4. Активні пошуки шляхів підвищення авторитету й дієвості державної служби в Україні вимагають удосконалення управління нею. Державна служба може стати ефективною тільки у випадку, якщо сама становитиме зразок оптимальної організації, раціональної структурної побудови й високоефективного управління. При цьому системі управління держслужбою належить забезпечити єдність держслужби, взаємодію державних органів зі структурами громадянського суспільства, координацію діяльності державних органів з питань вступу на державну службу, її проходження і припинення, а також професійного розвитку державних службовців.
Систему органів управління державною службою складають: (а) загальнополітичні органи (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), які вирішують стратегічні питання організації й функціонування держслужби; (б) спеціалізовані органи управління (Головне управління державної служби та його територіальні органи), покликані здійснювати функціональне управління держслужбою, координувати діяльність у цій сфері, забезпечувати втілення в життя рішень загальнополітичних органів, державну політику щодо держслужби; (в) міністри, керівники державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів усіх рівнів.
5. Особливе місце в системі органів управління державною службою займають Головдержслужба України та її територіальні органи, які в процесі управлінської діяльності реалізують широке коло функцій. Головну увагу в роботі зосереджено на характеристиці таких функцій: (а) організації й координації, (б) контролю, і (в) кадрового забезпечення.
Єдність процесу управління держслужбою і її цілісність досягаються саме координацією діяльності підрозділів державних органів з питань державної служби, взаємодією з органами місцевого самоврядування. Недооцінка координаційної функції й напрямку управлінської діяльності часто-густо призводить до неузгодженості в їх діях, чим знижується якість і погіршуються результати процесу управління. Про це, зокрема, свідчить і практика управління держслужбою. На забезпечення реалізації цієї функції спрямована діяльність значної кількість координаційних органів з різних питань держслужби. Але, на жаль, більшість із них сьогодні має пасивно-узгоджувальний характер, вони не повною мірою реалізують свій потенціал. Звертається увага на необхідність забезпечити на законодавчому рівні обов’язковість виконання рішень Головдержслужби України в межах її компетенції для інших державних органів.
Ефективність функціонування державної служби неможливо уявити без застосування всієї системи контролюючих засобів. Однією з основних форм контрольної діяльності Головдержслужби та її територіальних управлінь є проведення перевірок. Практика управління держслужбою свідчить про значну інтенсивність цієї діяльності як з боку Головдержслужби, так і її територіальних органів. Об’єктом перевірок є органи державної влади – як органи виконавчої, так і інших гілок влади. У той же час аналіз нормативно-правових актів свідчить про те, що повноцінним суб’єктом цих перевірок є лише Головдержслужба. На сьогодні вкрай актуальним є забезпечення більшої узгодженості контрольної діяльності, використання різних її форм подолання міжвідомчих бар’єрів не тільки з метою фіксації існуючих недоліків і реагування на них, а головним чином для їх попередження.
Підкреслюється значення функціональних обстежень, спрямованих на з’ясування найбільш оптимальної структури відповідно до функцій, що виконує той чи інший державний орган. Чим більшою мірою узгоджені мета, заради якої створено орган, його завдання, функції та структура, тим ефективніше функціонує той чи інший орган державного управління.
Надзвичайно актуальною проблемою є забезпечення якості кадрового потенціалу державної служби. Мова має йти не тільки про залучення на державну службу компетентних, висококваліфікованих працівників, але й про створення умов для їх утримання, тобто про формування і збереження її професійного ядра. Саме від цього значною мірою залежить ефективність державної служби, її авторитет у суспільстві. У зв’язку з цим нагальною є потреба у розробці методики оцінки потенційних можливостей кандидатів на відповідні посади, процедури залучення перспективних фахівців до держслужби, запровадження єдиного порядку проведення конкурсу, відмову від практики призначення на посади державних службовців поза конкурсом, визначення особливих умов їх соціального захисту та звільнення з державної служби, її побудови на засадах системи заслуг. Особливого значення набуває діяльність з підготовки державних службовців, їх професійного розвитку та стимулювання праці.
Сучасну кадрову політику неможливо уявити без впровадження ефективних технологій і сучасних методів кадрової роботи, забезпечення умов для покращання результативності професійної діяльності державних службовців. Важливого значення набуває створення системи дійового контролю діяльності держслужбовців, її результативності з боку інститутів громадянського суспільства. Зрозуміло, що перелічені аспекти не вичерпують проблему професіоналізації, бо вона заслуговує на спеціальне ґрунтовне дослідження.
Зроблений висновок про необхідність створення у структурі апарату державного органу спеціалізованого структурного підрозділу з питань державної служби й кадрів (самостійного управління або департаменту). Він повинен стати одним з провідних підрозділів державного органу, що володіє широкими повноваженнями з питань підбору громадян на державну службу, проведення між претендентами вільних конкурсів, оцінки ділових та особистих якостей працівників, їх переміщення за посадами, контролю за їх службовим просуванням тощо.
Створення сучасної кадрової служби, підвищення її статусу, функціональна і структурна модернізація, удосконалення нормативного забезпечення діяльності, укомплектування професійно підготовленими фахівцями й належним технічним оснащенням стає насущною потребою реформування державної служби України. Від якості вирішення цих питань значною мірою залежить забезпечення професіоналізації держслужби.
6. Аналіз сучасного стану правового забезпечення й організації управління держслужбою дозволив сформулювати низку пропозицій щодо уточнення законодавства з питань держслужби.
У новому Законі України «Про державну службу» питанням управління держслужбою має бути приділено більше уваги: в окремому розділі Закону слід закріпити дефініцію поняття «управління державною службою», визначити систему відповідних суб’єктів управління, їх правовий статус і повноваження.
Важливою проблемою є забезпечення ефективності управління державною службою на місцях, вирішення якої значною мірою залежить від дієвості діяльності територіальних органів Головдержслужби України. У чинному Законі України «Про державну службу» цій групі суб’єктів зовсім не приділяється уваги. Проект нового Закону, підготовлений Головдерслужбою, обмежується лише вказівкою на те, що структура управління держслужбою складається в тому числі й з утворених в установленому порядку органів та установ, які належать до сфери управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби. Вважаємо, що цього недостатньо. Треба, по-перше, окреслити, які саме органи й установи утворюються в установленому порядку, по-друге, мають бути визначені основні завдання й напрямки діяльності цих органів.
Для забезпечення цілісності управління держслужбою потрібно внести до Закону України «Про державну службу» положення наступного змісту: акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, прийняті в межах встановленої компетенції, що стосуються організації та проходження держслужби, мають обов’язковий характер для інших державних органів.
Необхідно створити відповідний міжвідомчий координаційний орган і забезпечити його функціонування. Це питання також потребує свого закріплення у новому Законі «Про державну службу» з визначенням порядку формування названого органу та його основних повноважень. Головним призначенням Координаційної ради має бути вироблення єдиної державної політики стосовно державної служби, узгодженого бачення її місця, ролі, напрямків розвитку тощо. Її рішення повинні обов’язково враховуватись при підготовці відповідних актів Головдержслужби України та її територіальних органів. Діяльність Ради допоможе привести питання, побудовані на єдиних принципах регулювання (щодо вступу на службу, її проходження, встановлення й дотримання законодавчих обмежень на службі, оплати службової діяльності держслужбовців, призначення на посаду, звільнення зі служби, надання державних соціальних гарантій, включаючи пенсійне забезпечення та ін.) на шлях максимально можливої уніфікації найбільш принципових положень.
7. На вдосконалення державної служби й управління нею, у тому числі з урахуванням окремих складників системи заслуг, спрямовано запровадження європейських інструментів інституційної розбудови Twinning, TAIEX та SIGMA. Реалізація наведених програм допоможе інституту державної служби в Україні якнайшвидше адаптуватися до стандартів Європейського Союзу, стати на новий рівень, який відповідав би цінностям демократичного суспільства й забезпечував би виконання конституційних завдань і функцій на кожному етапі соціально-економічного розвитку.
8. Стратегічне значення для розвитку державної служби, вдосконалення організаційних і правових засад управління нею має впровадження політики якості. Кінцевим результатом такої діяльності має стати створення реально діючої, динамічної системи управління якістю в органах виконавчої влади, що підвищить якість послуг, які вони надають для задоволення потреб споживачів. Втілення в життя системи управління якістю в органах державної влади передбачає визначення і закріплення на рівні нормативно-правового акта типових стандартів публічних послуг як для центрального, так і для місцевого рівнів. Відсутність типових стандартів послуг є своєрідним бар’єром на шляху впровадження системи управління якістю і робить його умовно придатним. Водночас розробка типових стандартів послуг не вбачається можливою, поки в законодавчому полі не буде чітко визначена категорія «державна послуга».
Поширенню інформації про систему управління якістю, її сутність та особливості, інформуванню потенційних споживачів про державні послуги та їх надання сприятимуть створення інформаційних центрів і формування баз даних щодо цих послуг. Вагому роль відіграє використання на практиці принципу зворотного зв’язку із споживачем, розширення й удосконалення його форм. З одного боку, це є перевіреним, ефективним методом вивчення сучасного стану сфери надання послуг, а з другого – рівень задоволення споживачів є важливим критерієм оцінки ефективності діяльності державного органу й державних службовців.
Побудова ефективної системи державного управління й організації надання послуг громадянам неможлива без забезпечення погодженості дій різних рівнів цієї системи, створення такої ситуації, щоб дії, що вживаються різними органами влади, не були суперечливими, а громадяни не ставали жертвами бюрократичних зволікань. Для громадян важливим є не те, хто надає конкретну послугу, а те, якою є її якість. Забезпечення зовнішньої якості державних послуг неможливе без створення дійової системи управління державною службою (у тому числі за рахунок упровадження сучасних підходів управління якістю) й організаційно-правових засад її функціонування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 р.,
№ 810/98 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
2. Нечипоренко В. С. Теория и организация государственной службы: курс лекций / В. С. Нечипоренко. – М.: РАГС, 2008. – 330 с.
3. Нариси історії державної служби в Україні / [О. Г. Аркуша,
Є. І. Бородін, С. В. Віднянський та ін.; редкол.: С. В. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін.] // Голов. упр. держ. служби України, Ін-т історії НАН України. − К.: Ніка-Центр, 2008. – 536 с.
4. Історія державної служби в Україні: у 5 т. / відп. ред.
Т. В. Мотренко, В. А. Смолій; редкол.: С. В. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін. // Голов. упр. держ. служби України; Ін-т історії НАН України. – К. : Ніка-Центр, 2009. – Т. 1. – 544 с.
5. Лазор О. Д. Державна служба в Україні: навч. посіб. / О. Д. Лазор, О. Я. Лазор. – К.: Дакор; КНТ, 2005. – 472 с.
6. Государственная служба: теория и организация: курс лекций / под ред. Е. В. Охотского , В. Г. Игнатова. – Ростов-н/Д: Феникс, 1998. – 640 с.
7. Служебная карьера / под общ. ред. Е. В. Охотского. – М.: Экономика, 1998. – 302 с.
8. Барышев В. М. Государственная служба России: прошлое и настоящее / В. М. Барышев // Гражданин и право. – 2002. – № 1. – С. 3–15.
9. Берендтс Э. Н. Опыт системы административного права /
Э. Н. Берендтс. – Ярославль: Тип.-литогр. Г. Фальк, 1898. – Т.1: Обзор истории административного права и истории его литературы. – Вып. 1. – 246 с.
10. Лазаревский Н. И. Лекции по русскому государственному праву / Н. И. Лазаревский. – СПб.: Тип. СПб. АО «Слово», 1910. – Т.2: Административное право. – Ч.1: Органы управления: учеб. – 276 с.
11. Бармак М. Державний службовець у системі управління Російської імперії першої половини ХІХ століття / М. Бармак // Зб. наук. пр. НАДУ при Президентові України. – 2005. – № 1. – С. 65–72.
12. Алексеев А. С. Государственное право: консп. лекций: [4-е изд.] / А. С. Алексеев. – М.: Тип. общ. распространения полез. кн., 1897. – 583 с.
13. Сперанский М. М. Об усовершении общего народного воспитания / М. М. Сперанский // Рус. старина. – 1907. – № 12. – С. 730-735.
14. Кодан С. В. «Каждый род службы требует исполнителей, опытностью и постепенным прохождением ее приуготовленных...» государ-
ственная служба в предреформенной России (1800–1850 гг.) [Елект-
ронний ресурс] / С. В. Кодан // Чиновникъ. – 2004. – № 31. – Режим доступу до журн.: http://chinovnik.uapa.ru/modern/article.php?id=491.
15. Градовский А. Д. Начала русского государственного права /
А. Д. Градовський. – Спб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1887. – Т. 2: Органы управления: [3-е изд., испр. и доп.] – 495 с.
16. Петришин А. В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ / А. В. Петришин. – Харьков: Факт, 1998. – 168 с.
17. Комментарий к Федеральному Закону «О государственной граж-
данской службе в Российской Федерации» / Э. Г. Липатов,
С. Е. Чаннов, Д. С. Велиева и др. – СПС «Гарант», 2005. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://infogarant.park.ru/rubric.jsp?Pg=2&urn= 333878 3355.
18. Воленский М. С. Номенклатура. Господствующий класс Со-
ветского Союза / М. С. Воленський. – М.: Сов. Россия, 1991. –
624 с.
19. Елистратов А. И. Основные начала административного права: учеб.: [2-е изд., испр. и доп.] / А. И. Елистратов. – М.: Изд. Г. А. Лемана, 1917. – 294 с.
20. Елистратов А. И. Очерк административного права / А. И. Елистра-
тов. – М.: Госиздат, 1922. – 236 с.
21. Евтихиев А. Ф. Основы советского административного права /
А. Ф. Евтихиев. – Х.: Юридическое изд-во НКЮ УССР, 1925. – 331 с.
22. Кобалевский В. Очерки советского административного права /
В. Кобалевский. – Х.: Гос. изд-во Украины, 1924. – 260 с.
23. Манохин В. М. Советская государственная служба / В. М. Мано-
хин. – М.: Юрид. лит., 1966. – 196 с.
24. Пахомов І. М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР / І. М. Пахомов. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 128 с.
25. Гриценко І. С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основі інститути вітчизняного адміністративного права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.07 / І. С. Гриценко. – Х., 2008. – 35 с.
26. Петришин О. В. Правовий режим державної служби: питання загальної теорії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.01 / О. В. Петришин. – Х., 1999. – 36 с.
27. Іншин М. І. Проблеми правового регулювання праці державних службовців України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук / М. І. Іншин. – О., 2005. – 44 с.
28. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні: навч.-метод. посіб. / С. Д. Дубенко; за заг. ред. Н. Р. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – 244 с.
29. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади / Ю. П. Битяк. – Х.: Право, 2005. – 304 с.
30. Державна служба: організаційно-правовi основи i шляхи розвитку / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Iн Юре, 1999. – 273 с.
31. Балух Д. В. Управління державною службою в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07 /
Д. В. Балух. – О., 2009. – 19 с.
32. Ківалов С. В. Державна служба в Україні: [підруч.] / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. – О.: Юрид. літ., 2003. – 323 с.
33. Оболенський О. Ю. Державна служба: навч. посіб. / О. Ю. Обо-
ленський. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.
34. Служащий советского государственного аппарата / отв. ред. Ю. А. Ти-
хомиров. – М.: Юрид. лит., 1970. – 280 с.
35. Пищулин Н. П. Концепция государственной службы Российской Федерации / Н. П. Пищулин // Государственная служба Российской Федерации: становление, кадровое обеспечение: сб. науч. ст. – М.: Рос. акад. управления, 1994. – С. 7-18.
36. Ноздрачев А. Ф. Государственная служба: учеб. для подготовки госслужащих / А. Ф. Ноздрачев. – М.: Статут, 1999. – 592 с.
37. Конин Н. М. Российское административное право: Общ. ч.: [курс лекций] / Н. М. Конин. – Саратов: СГАП, 2001. – 352 с.
38. Старилов Ю. Н. Государственная служба в Российской Федерации: теоретико-правовое исследование / Ю. Н. Старилов. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та. 1996. – 556 с.
39. Черепанов В. В. Основы государственной службы и кадровой политики: учеб. пособ. для студ. вузов / В. В. Черепанов, В. П. Ива-
нов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2008. – 575 с.
40. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р., № 3723-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
41. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента України від 05.03.2004 р., № 278/2004 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 10. – Ст. 578.
42. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005–2010 роки: пост. Каб. Міністрів України від 08.06.2004 р., № 746 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 23. – Ст. 1554.
43. Мельниченко В. І. Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні [Електронний ресурс] / В. І. Мельниченко // Університетські наук. зап. – 2005. – № 1-2 (13-14). – С. 302-307. – Режим доступу до журн.: http://www.univ.km.ua/visnyk/769.pdf
44. Про державну службу (нова редакція): проект Закону України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/ control/uk/publish/article?showHidden=1&art_id=142069&cat_id=140111&ctime=1224573755879
45. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Аве-
р’янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – 668 с.
46. Філософський енциклопедичний словник / за ред. В. І. Шинкарука. – К.: Абрис, 2002. – 746 с.
47. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком. 1997. – 317 с.
48. Зеленецький В. С. Загальноправові методологічні проблеми /
В. С. Зеленецький // Проблеми методології сучасного правознавства: матер. міжнар. наук-теорет. конф. – К.: АПрН України; Нац. юрид. акад. України, ІДП НАНУ, 1996. – С. 44-46.
49. Даньшин И. Н. Методология и методика криминологической науки / И. Н. Даньшин // Проблеми методології сучас-
ного правознавства: матер. міжнар. наук-теорет. конф. – К.: АПрН України; Нац. юрид. акад. України; ІДП НАНУ, 1996. – С. 146-149.
50. Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. В. Б. Аве-
р’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
51. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
52. Адміністративне право України: акад. курс: [підруч.: у 2 т.] / голова кол. В. Б. Авер’янов. – К.: Юрид. думка, 2007. – Т.1: Загальна частина. – 592 с.
53. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: курс лекций: [2-е изд., доп.] / Г. В. Атаманчук. – М.: Омега-Л, 2004 г. – 584 с.
54. Райт Г. Державне управління: пер. з англ. / Г. Райт. – К.: Основи, 1994. – 432 с.
55. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного управління: навч. посіб. / Н. Р. Нижник, О. А. Машков; за заг. ред. Н. Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.
56. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / кол. авт.; наук. керів. В. В. Цвєтков. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.
57. Селіванов А. О. Новий крок у науково-правовому дослідженні державного управління та адміністративної реформи /
А. О. Селіванов // Юридична Україна. – 2004 – № 4. – С. 86–87.
58. Малиновський В. Я. Державне управління: навч. посіб. / В. Я. Ма-
линовський. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту, 2000. – 558 с.
59. Рожко К. Г. Принцип деятельности / К. Г. Рожко. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1983. – 212 с.
60. Бахрах Д. Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы / Д. Н. Бахрах // Госу-
дарство и право. – 1996. – № 12. – С. 7–19.
61. Котюргин С. И. Понятие, принципы и формы административно-процессуальной деятельности милиции / С. И. Котюргин. – Омск: ОВШ милиции МВД СССР, 1973. – 73 с.
62. Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. – К.: Голов. ред. Укр. рад. енцикл., 1977. – 775 с.
63. Коваль Л. В. Адміністративне право: курс лекцій для студ. юрид. вузів та ф-тів.: [3-е вид.] / Л. В. Коваль. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
64. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления: связь и взаимодействие: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: 12.00.02 / В. Б. Аве-
рьянов. – К., 1978. – 22 с.
65. Столярова В. А. Функции и оценка результатов труда работников аппарата управления / В. А. Столярова. – М.: БЕК, 1995. – 176 с.
66. Управление персоналом государственной службы: учеб.-метод. пособ. – М.: РАГС, 1997. – 356 с.
67. Развадовський В. Й. Функції державного управління транспортною системою України / В. Й. Развадовский // Право України. – 2004. – № 5. – С. 121-126.
68. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управлінн / В. Я. Малиновський. – К.: Центр сприяння ін-ту розвитку держ. служби, 2005. – 254 с.
69. Адміністративне право України: акад. курс: [підруч.: у 2-х т.] / голова кол. В. Б. Авер’янов – К.: Юрид. думка, 2004. – Т.1: Загальна частина. – 584 с.
70. Лазарев Б. М. Государственное управление на этапе перестройки / Б. М. Лазарев. – М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.
71. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права: [в 3-х т.] / Ю. Н. Старилов. – М.: Норма-Инфра М, 2002. Т.2: Государ-
ственная служба. Управленческие действия. Правовые акты управления. Административная юстиция – 600 с.
72. Про затвердження Положення про Головне управління державної служби України: постанова Каб. Міністрів України від 26.09.2007 р., № 1180 // Офіц. вісн. України. – 2007. – № 74. – Ст. 2757.
73. Про затвердження Регламенту Головного управління державної служби України та його територіальних органів: наказ Головдержслужби України від 26.03.2008 р., № 71 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/ article?art_id=101193&cat_id=35561
74. Положення про Управління державної служби Головного управління дер-
жавної служби України в Харківській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://guds.gov.ua/sub/harkivska/ua/publication/content/ 447.htm
75. Положення про Управління державної служби Головного управління державної служби України у Вінницькій області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://guds.gov.ua/sub/vinnitska/ua/publication/content/ 3952.htm
76. Про затвердження Положення про порядок проведення Головдержслужбою перевірок: наказ Головдержслужби України від 18.05.2000 р., № 25 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 22. – Ст. 918.
77. Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні: Указ Президента України від 20.02.2006 р., № 140/2006 // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 8. – Ст. 421.
78. Професійна державна служба: що зроблено і що далі? [публ. доп. про основні результати діяльності Головдержслужби України у 2008 р. ] / за заг. ред. Т. В. Мотренка. – К.: Центр адаптації держ. служби до стандартів ЄС, 2009. – 48 с.
79. Про внесення змін до Програми розвитку державної служби на 2005–2010 роки: постанова Каб. Міністрів України від 03.09.2008 р., № 776 // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 68. – Ст. 2265.
80. Про затвердження Державної цільової програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки: постанова Каб. Міністрів України від 05.11.2008 р., № 974 // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 86. – Ст. 2887.
81. Про утворення Ради керівників кадрових служб центральних органів виконавчої влади: постанова Каб. Міністрів України від 21.01.2009 р., № 18 // Офіц. вісн. України. – 2009. – № 5. – Ст. 122.
82. Административное право Украины: учеб. для студ. вузов юрид. спец.: [2-е изд., перераб. и доп.] / под ред. Ю. П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
83. Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації / Т. О. Коломоєць; за заг. ред. В. К. Шкарупи. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.
84. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В. М. Горшенев. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
85. Баранов В. М. Поощрительные нормы советского социалисти-
ческого права / В. М. Баранов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 145 с.
86. Петров Г. М. Поощрение в государственном управлении (правовые аспекты) / Г. М. Петров. – Ярославль: 1993. – 79 с.
87. Пірен М. І. Деонтологія конфліктів та управління: навч.-практ. посіб. / М. І. Пірен. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 377 с.
88. Про встановлення відомчої заохочувальної відзнаки Головного управління державної служби України – Почесної грамоти Головного управління державної служби України: наказ Головдержслужби України від 24.05.2007 р., № 149 // Офіц. вісн. України. – 2007. – № 45. – Ст. 1853.
89. Професійна державна служба: що зроблено і що далі? [публ. доп. про основні результати діяльності Головдержслужби України у 2007 р.] / за заг. ред. Т. В. Мотренка. – К.: Центр сприяння ін-ту розвитку держслужби, 2008. – 52 с.
90. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. –
№ 30. – Ст. 141.
91. Скакун О. Ф. Теория государства и права: учеб. / О. Ф. Скакун. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
92. Про управління державною службою: постанова Каб. Міністрів України від 02.04.1994 р., № 209 // Уряд. кур’єр. – 1994. – № 58–59. – С. 12.
93. Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України: Указ Президента України від 13.03.1999 р., № 250/99 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 11. – Ст. 416.
94. Проект нового закону «Про державну службу» внесено до Верховної Ради України // Бюрократ. – 2007. – № 10. – С. 1–4.
95. Министерства и ведомства: учеб. пособ. / под ред. А. Н. Козырина и Е. К. Глушко. – М.: Норма, 2008. – 256 с.
96. Про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України: Указ Президента України від 21.03.2000 р., № 473/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 12. – Ст. 451.
97. Леліков Г. І. Організаційно-правові засади формування і функціонування державної служби в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07 / Г. І. Леліков. – Х., 1999. – 20 с.
98. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 16.05.2008 р.,
№ 279-VI // Відом. Верхов. Ради України. – 2008. – № 25. – Ст. 241.
99. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р., № 586-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 20. – Ст. 190.
100. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р., № 1789-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
101. Про службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р.,
№ 2229-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 27. –
Ст. 382.
102. Про дипломатичну службу: Закон України від 20.09.2001 р.,
№ 2728-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 5. – Ст. 29.
103. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 11.06.2009 р., № 1506-VI // Офіц. вісн. України. – 2009. – № 53. – Ст. 1822.
104. Про підвищення ефективності системи державної служби: Указ Президента України від 11.02.2000 р., № 208/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 7. – Ст. 263.
105. Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14.04.2000 р., № 599/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 16. – Ст. 665.
106. Про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України: Указ Президента України від 21.03.2000 р., № 473/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 12. – Ст. 451.
107. Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців: Указ Президента України від 20.09.2007 р., № 900/2007 // Уряд. кур’єр. («Орієнтир») – 2007. – № 176. – С. 10.
108. Про утворення управлінь державної служби Головного управління державної служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: постанова Каб. Міністрів України від 05.07.2004 р.,
№ 842 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 27. – Ст. 1781.
109. Про утворення Центру сприяння інституційному розвитку державної служби: постанова Каб. Міністрів України від 14.04.2004 р., № 485 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 16. – Ст. 1106.
110. Питання Центру сприяння інституційному розвитку державної служби: постанова Каб. Міністрів України від 04.06.2008 р., № 528 // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 41. – Ст. 1367.
111. Про затвердження Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади: постанова Каб. Міністрів України від 11.05.2006 р., № 614 // Офіц. вісн. України. – 2006. –
№ 20. – Ст. 1435.
112. Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця: наказ Головдержслужби України від 23.10.2000 р.,
№ 58 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 45. – Ст. 1971.
113. Про затвердження Порядку проведення функціонального обстеження органів виконавчої влади: наказ Головдержслужби України від 29.07.2005 р., № 189 // Офіц. вісн. України. – 2005. –
№ 33. – Ст. 2005.
114. Про раду по роботі з кадрами при обласній державній адміністрації: розпорядження голови Харківської облдержадміністрації від 15.08.2005 р., № 395 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kharkivoda.gov.ua/sho