Ус Ольга Володимирівна Кваліфікація в кримінальному праві України

Краткое описание

Ус Ольга Володимирівна, доцент кафедри кримінального права №1, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Назва дисертації: «Кваліфікація в кримінальному праві України». Шифр та назва спеціальності 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». Спецрада Д64.086.01 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого МОН України

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
УС ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 343.21
ДИСЕРТАЦІЯ
КВАЛІФІКАЦІЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право»;
Юридичні науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О. В. Ус
Науковий консультант - доктор юридичних наук, доцент
Орловський Руслан Семенович
Харків - 2020

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 17
1.1. Методологічні підходи дослідження кваліфікації в кримінальному
праві 26
1.2. Кримінально-правове регулювання як юридична підстава кваліфікації в
кримінальному праві 43
1.3. Кваліфікація в кримінальному праві як елемент кримінально-правового
впливу 56
Висновки до розділу 1 80
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 89
2.1. Кримінально-правові засади кваліфікації в кримінальному праві 89
2.2. Тлумачення кримінального закону та розмежування складів кримінальних
правопорушень при кваліфікації в кримінальному праві 113
2.3. Колізія та конкуренція кримінально-правових норм при кваліфікації в
кримінальному праві 130
2.4. Етапи, алгоритми, правила та формула кваліфікації в кримінальному
праві 162
2.5. Зміна кваліфікації в кримінальному праві 185
Висновки до розділу 2 200
РОЗДІЛ 3. КВАЛІФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ 208
3.1. Загальні правила кваліфікації кримінального правопорушення 208
3.2. Спеціальні правила кваліфікації кримінального правопорушення 279
Висновки до розділу 3 329
РОЗДІЛ 4. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ. 
4.1. Кримінально-правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним,
проте має кримінально-правове значення 343
4.2. Кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки
особи 366
Висновки до розділу 4 379
ВИСНОВКИ 391
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 411
ДОДАТОКИ 475
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Кваліфікація в кримінальному праві є першим і основним етапом застосування кримінального закону, без кваліфікації його застосування не є можливим. Водночас кримінальний закон практично не містить правил кваліфікації. Аналіз постанов Пленуму Верховного Суду України та рішень Верховного Суду дає підстави стверджувати, що абсолютна більшість їх приписів стосуються роз’яснення окремих питань кваліфікації конкретних видів кримінальних правопорушень, однак вони не є системними, усталеними, несуперечливими та безпрогульними.
Змістовне оновлення кримінально-правового регулювання з метою підвищення його ефективності задля досягнення завдань кримінального закону потребує законодавчої регламентації системи правил кваліфікації в кримінальному праві, що дало б можливість здійснити діджиталізацію процесу кримінально-правової оцінки кримінально значимого діяння. Правила кваліфікації мають бути сформульовані таким чином, щоб забезпечувати правильну кримінально-правову оцінку навіть за наявності у кримінально-правовому регулюванні техніко-юридичних недоліків формально-логічного характеру та подолати їх.
Дисертація є спробою комплексного системного теоретико-прикладного дослідження кваліфікації в кримінальному праві як елемента кримінально-правового впливу. Проблемам кваліфікації злочинів та кримінально-правової кваліфікації присвячені праці низки українських вчених, як П. П. Андрушко, В. В. Антипов, В. І. Антипов, Ф. Г. Бурчак, О. О. Дудоров, І. О. Зінченко, М. Й. Коржанський, В. В. Кузнецов, О. К. Марін, Т. М. Марітчак, М. І. Панов, Є. О. Письменський, А. В. Савченко, Т. І. Созанський, Н. І. Устрицька та ін., і таких радянських та зарубіжних науковців, як І. В. Андреєв, Є. В. Благов, Д. О. Г арбатович, Л. Д. Г аухман, О. А. Г ерцензон, Л. В. Г орбунова,
В. К. Дуюнов, Н. Т. Ідрісов, М. Г. Кадников, І. Я. Клівер, В. В. Колосовський,
A. В. Корнєєва, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, Б. О. Куринов, Г. О. Левицький,
B. І. Малихін, В. В. Марчук, Г. В. Назаренко, А. В. Наумов, В. А. Ніконов,
O. С. Новиченко, К. В. Ображиєв, І. П. Пиленко, М. І. Пікуров, О. І. Плотников, О. І. Рарог,
P. А. Сабітов, О. І. Ситникова, Д. В. Сумський, А. А. Толкаченко, А. Г. Хлєбушкін та ін. Окремо слід назвати перше і єдине в Україні комплексне дослідження питань кваліфікації, проведене В. О. Навроцьким у 1999 р. («Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації»). Утім говорити про те, що всі існуючі проблеми кваліфікації в кримінальному праві віднайшли своє вирішення в юридичній літературі, було б завчасним. Значний обсяг наукових позицій щодо окремих питань кваліфікації в кримінальному праві не набув систематизованості, а кваліфікація - системності.
Актуальність обраної теми дисертації обґрунтовується й тим, що більшість наявних праць або присвячені дослідженню окремих конкретних питань кваліфікації в кримінальному праві, або являють навчальні посібники, підручники, лекції. Основним недоліком праць першої групи є певна властива їм відірваність предмета дослідження від інших елементів системи кваліфікації в кримінальному праві, вивчення явищ ізольовано, поза їх системними зв’язками. Праці ж другої групи характеризуються навчальною та навчально-методичною спрямованістю і є видами навчальних видань.
Автор вважає, що існує потреба у всеохоплюючому дослідженні кваліфікації в кримінальному праві не лише як основного, фундаментального етапу застосування кримінального закону, але й як складної, багатоаспектної, логіко-емпіричної, функціональної, пізнавальної діяльності, що характеризується як динамікою, так і статикою, і являє відповідну процедуру, що визначається як багатозначністю самого терміна «кваліфікація», так і різноманітністю її проявів і здійснюється на підставі системи алгоритмів та правил кримінально-правової оцінки кримінально значимого діяння. Таке дослідження має відбуватись із використанням системного, функціонального та психологічного підходів як його методологічної основи.
Додатковим аргументом на користь необхідності та значущості проведення цілісного системного дослідження кваліфікації в кримінальному праві є те, що чинне кримінальне законодавство вимагає ретельного аналізу на предмет системності, взаємоузгодженості, ефективності та безпрогальності кримінально-правового регулювання і потребує внесення змін та доповнень, спрямованих на відновлення цих якостей, зокрема і в частині, яка стосується кваліфікації в кримінальному праві.
Зазначене зумовило вибір теми дисертації та визначило її мету та завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами і планами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Теоретичні проблеми ефективності кримінального законодавства України та практики його застосування» (номер державної реєстрації 0111U000959). Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (протокол №2 5 від 20 грудня 2019 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка комплексної характеристики кваліфікації в кримінальному праві України, а також формування цілісного, безпрогального та несуперечливого теоретико-прикладного уявлення про її зміст, структуру, види, етапи, алгоритми, правила та місце в системі кримінального права, а також розроблення моделі законодавчої регламентації кваліфікації в кримінальному праві.
Задля досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені такі завдання:
1) з’ясувати предмет кваліфікації та обґрунтованість її віднесення до самостійної наукової теорії, визначити сутнісну, системоутворюючу ознаку кваліфікації в кримінальному праві;
2) сформувати з використанням системного, функціонального та психологічного підходів методологічний інструментарій дослідження кваліфікації, її змісту, внутрішніх та зовнішніх зв’язків;
3) розкрити зміст кримінально-правового регулювання як юридичної підстави кваліфікації та встановити їх взаємозв’язки;
4) визначити функціональне призначення та сутність кримінально-правового впливу, його співвідношення з кримінальними правовідносинами;
5) розкрити поняття та з’ясувати структурні елементи кримінальних правовідносин;
6) встановити місце кримінально-правового впливу в структурі елементів кримінальних правовідносин та продемонструвати співвідношення кримінально- правового впливу з іншими структурними елементами кримінальних правовідносин;
7) розробити поняття кваліфікації в кримінальному праві, встановити її суб’єктний склад та визначити об’єкт кваліфікації;
8) розкрити зміст і співвідношення понять «кваліфікація в кримінальному праві», «кваліфікація кримінального правопорушення», «кримінально-правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення», «кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки особи»;
9) здійснити поділ кваліфікації на види за різними класифікаційними критеріями та обґрунтувати доцільність таких класифікацій;
10) продемонструвати значення тлумачення кримінального закону для кваліфікації в кримінальному праві;
11) розкрити поняття, зміст та види колізій кримінально-правових норм і розробити правила їх подолання при кваліфікації в кримінальному праві;
12) визначити поняття конкуренції кримінально-правових норм, поняття спеціальної кримінально-правової норми та правила кваліфікації кримінального правопорушення за їх наявності;
13) розкрити поняття «етапи кваліфікації в кримінальному праві», «алгоритм кваліфікації в кримінальному праві», «правила кваліфікації в кримінальному праві», «формула кваліфікації в кримінальному праві»;
14) з’ясувати сутність помилки у кваліфікації в кримінальному праві, правила зміни кваліфікації та заходи запобігання кваліфікаційним помилкам;
15) розробити алгоритми, загальні та спеціальні правила кваліфікації кримінального правопорушення з урахуванням особливостей складу кримінального правопорушення як юридичної підстави кваліфікації;
16) сформулювати алгоритми та загальні правила кваліфікації кримінального правопорушення за елементами його складу;
17) визначити алгоритми та спеціальні правила кваліфікації незакінченого кримінального правопорушення (готування та замаху на кримінальне правопорушення); кримінального правопорушення, вчиненого у співучасті; множинності кримінальних правопорушень;
18) запропонувати алгоритм і правила кримінально-правової кваліфікації діяння, що не володіє кримінально значимим ступенем суспільної небезпечності;
19) з’ясувати специфіку кримінально-правової кваліфікації діяння, вчиненого за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність;
20) встановити зміст поняття «посткримінальна поведінка особи», розробити алгоритм та правила кримінально-правової кваліфікації позитивної та негативної посткримінальної поведінки особи;
21) розробити пропозиції щодо адекватної законодавчої регламентації кваліфікації в кримінальному законі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають і розвиваються з приводу вчинення кримінально значимого діяння, що потребує кримінально-правового впливу.
Предметом дослідження є кваліфікація в кримінальному праві України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, вибір яких зумовлений особливостями мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження. Зокрема, діалектичний метод використовувався при дослідженні сутності, змісту та співвідношення кримінально-правового регулювання, кримінально-правових відносин, кримінально-правового впливу та кваліфікації в кримінальному праві (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1.), сутнісних, змістовних, структурних та функціональних характеристик кваліфікації в кримінальному праві (підрозділи 2.1-2.5), аналізі зовнішніх (підрозділи 1.2, 1.3, 2.5) та внутрішніх (підрозділ 2.1, 2.4) зв’язків кваліфікації в кримінальному праві; історико-правовий метод - при вивченні генезису формування розуміння кваліфікації в доктрині кримінального права (підрозділ 2.1), формування й розвитку наукового знання про кримінально-правове регулювання (підрозділ 1.2) та кримінально-правові відносини й кримінально-правовий вплив (підрозділ 1.3); логічні методи: а) аналіз, синтез, індукція та дедукція - при дослідженні поняття (ознак) кваліфікації в кримінальному праві (підрозділ 2.1); розробленні алгоритмів і загальних (підрозділ 3.1) та спеціальних (підрозділ 3.2) правил кваліфікації кримінальних правопорушень, алгоритмів і правил кримінально-правової кваліфікації діянь, що не є кримінально протиправними, проте мають кримінально-правове значення (підрозділ 4.1), алгоритмів і правил кримінально-правової кваліфікації посткримінальної поведінки особи (підрозділ 4.2); б) методи формальної логіки - при дослідженні та формулюванні алгоритмів і правил кваліфікації в кримінальному праві (підрозділи 2.4, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2), конструюванні пропозицій щодо внесення змін та доповнень до кримінального законодавства (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2); філософський метод застосовувався для філософського обґрунтування розуміння кваліфікації в кримінальному праві не як самостійної наукової теорії, а як системи алгоритмів і правил (підрозділ 1.1); герменевтичний метод - при тлумаченні наукових понять теорії кримінального права та положень чинного законодавства; метод сходження від конкретного до абстрактного і навпаки - при аналізі поняття та характеристик кримінально-правового регулювання, кримінально-правових відносин, кримінально-правового впливу та кваліфікації в кримінальному праві (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1), при формулюванні алгоритмів і правил кваліфікації в кримінальному праві (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1, 4.2); догматичний метод - при аналізі та узагальненні наукових позицій щодо розуміння кримінально-правового регулювання, кримінально-правових відносин, кримінально-правового впливу та кваліфікації в кримінальному праві (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5); статистичні методи - при аналізі відомостей про судову практику; порівняльно-правовий метод - при вивченні положень законодавства зарубіжних держав щодо кваліфікації в кримінальному праві з метою вирішення питання про можливість імплементації позитивного зарубіжного досвіду до кримінального законодавства України (підрозділи 2.3, 3.1, 32).
Специфіка кваліфікації в кримінальному праві зумовлює необхідність застосування як методології вивчення права, так і методології вивчення логіко-емпіричної, функціональної, пізнавальної діяльності щодо кримінально-правої оцінки кримінального юридичного факту. З урахуванням того, що кваліфікація в кримінальному праві - системне правове утворення з чіткою функціональною спрямованістю, то загальним методологічним базисом при її дослідженні стало використання системного, функціонального та психологічного підходів на всіх етапах дослідження та в усіх розділах дисертації.
Нормативно-правову та інформаційну основу дослідження становлять: Конституція України, Кримінальний кодекс України (далі - КК), Кримінальний процесуальний кодекс України, інші закони України, закони і кодекси зарубіжних держав, постанови Пленуму Верховного Суду України, постанови палати, об’єднаної палати, Великої палати Верховного Суду.
Доктринальну основу дисертації складають теоретичні наукові праці вітчизняних і зарубіжних науковців у галузі філософії, системології, наукознавства, логіки, соціальної психології, загальної теорії права, міжнародного й кримінального права та кримінального процесу.
Емпіричну базу дослідження становлять 250 судових рішень вітчизняних судів різних інстанцій, постановлені у 2004 - 2019 роках, що розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень та у збірниках судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є системним дослідженням кваліфікації в кримінальному праві, теоретико-практичних засад її формування та розвитку, концептуальних підвалин та шляхів удосконалення кримінально- правового регулювання кваліфікації в кримінальному праві, розробки системи алгоритмів і правил її здійснення. Найбільш важливими результатами, які відображають наукову новизну дисертації та виносяться на захист, є такі положення.
Уперше:
- доведено, що кваліфікація в кримінальному праві характеризується системою алгоритмів та правил кримінально-правової оцінки, що в основі своїй містять більшість кримінально-правових норм та інститутів, саме тому констатовано відсутність самостійного предмета кваліфікації і кваліфікації як самостійної наукової теорії;
- на основі використання системного, функціонального та психологічного підходів до наукового пізнання здійснено комплексне дослідження кваліфікації в кримінальному праві як основного фундаментального етапу застосування кримінального законодавства; обґрунтовано, що кваліфікація є складною, багатоаспектною, логіко-емпіричною, функціональною, пізнавальною діяльністю, що характеризується як динамікою, так і статикою, і являє відповідну процедуру, що визначається як багатозначністю самого терміна «кваліфікація», так і різноманітністю її проявів; доведено, що кваліфікація в кримінальному праві становить базовий самостійний, системний, складний, багаторівневий інструментарій правозастосування і являє собою систему алгоритмів та правил, які структурно об’єднані між собою та покликані забезпечити правильну кримінально-правову оцінку вчиненого;
- обґрунтовано, що кваліфікація в кримінальному праві є родовим поняттям, яке містить у собі три групи кримінально-правових оцінок: кваліфікація кримінального правопорушення; кримінально-правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення; кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки особи;
- доведено, що сутністю кваліфікації в кримінальному праві є кримінально-правова оцінка кримінального юридичного факту, що забезпечує кримінально-правовий вплив на особу, яка вчинила кримінально значиме діяння, в цьому її соціально-правове призначення та роль; обґрунтовано, що кримінально-правова оцінка як сутнісна ознака кваліфікації є системоутворюючою, оскільки визначає головне, суть і зміст кваліфікації, обумовлює специфіку її властивостей, визначає рамки її поняття, є підставою для відмежування кваліфікації в кримінальному праві від інших понять та процесів, діяльності щодо застосування кримінального закону; інші характеристики кваліфікації об’єднуються в поняття навколо цієї сутнісної системоутворюючої ознаки;
- сформульовано авторське визначення поняття кваліфікації в кримінальному праві, під яким слід розуміти діяльність правоохоронних органів та суду, яка здійснюється в межах кримінально-правових правозастосовних відносин забезпечувального характеру і полягає в нормативно регламентованій, конкретизованій, результативній кримінально- правовій оцінці кримінального юридичного факту щодо встановлення його фактичних кримінально значимих ознак, визначенні кримінально-правової норми, що його передбачає, та встановленні відповідності фактичних ознак кримінального юридичного факту ознакам конкретної кримінально-правової норми;
- обґрунтовано, що функціональне призначення кваліфікації полягає у відповідній реакції держави на вчинення кримінально значимого діяння, забезпеченні реалізації кримінально-правового впливу та обґрунтуванні необхідності та конкретного виду такого впливу на особу, яка вчинила кримінально значиме діяння; аргументовано, що кваліфікація в кримінальному праві виконує дві основні взаємопов’язані функції: регулятивну та охоронну, а також додаткові функції: заохочувальну, компенсаційну, виправну тощо;
- доведено, що юридичною підставою кримінально-правового впливу, в тому числі й кваліфікації в кримінальному праві, є кримінально-правове регулювання як передбачення кримінально значимого діяння у кримінальному законі з метою впорядкування суспільних відносин; умотивовано авторське розуміння кримінально-правового регулювання, встановлено та розкрито його характеристики та специфіку, що обумовлені завданнями і функціями, предметом і методом кримінального права, а також встановлено співвідношення кримінально-правового регулювання, кримінальних правовідносин, кримінально-правового впливу та кваліфікації в кримінальному праві;
- встановлено, що кримінально-правовий вплив, як і кваліфікація в кримінальному праві, здійснюються в межах кримінальних правовідносин; аргументовано авторське бачення кримінальних правовідносин, під якими слід розуміти опосередковану кримінально-правовими нормами взаємодію суб’єктів таких відносин, викликану кримінальним юридичним фактом у зв’язку з виникненням, реалізацією, зміною та припиненням кореспондуючих, конкретизованих та персоніфікованих суб’єктивних прав та юридичних обов’язків з метою досягнення соціального результату -забезпечення справедливості, безпеки та недопущення вчинення суспільно небезпечних діянь;
- обґрунтовано авторське розуміння об’єкта кримінальних правовідносин як найбільш значимих для особи, суспільства та держави благ, цінностей, потреб та поведінки задля досягнення, забезпечення або відновлення яких суб’єкти вступають у кримінальні правовідносини - соціальна справедливість, безпека, позитивна поведінка особи, яка вчинила кримінально значиме діяння, тощо;
- аргументовано авторське розуміння кримінально-правового впливу, під яким слід розуміти цілеспрямовану активну діяльність, відповідну реакцію держави, яка встановила кримінально-правову заборону, на порушення такої заборони, що має кримінально- правову основу і характеризується владним, примусовим, конкретизованим, індивідуалізованим, персоніфікованим, нормативно регламентованим, формально вираженим характером, у межах кримінально-правових правозастосовних відносин забезпечувального та відновлюваного характеру, що склалися між державою і особою, яка порушила таку заборону, з метою досягнення соціальних та правових цілей; умотивовано його характеристики та специфіка, що обумовлені завданнями і функціями, предметом і методом кримінального права, а також співвідношення з кримінальними правовідносинами, кримінально-правовим регулюванням і кваліфікацією в кримінальному праві;
- обґрунтовано, що структурними елементами кримінально-правового впливу є кваліфікація та застосування заходів кримінально-правового впливу; доведено, що саме вони у системній взаємодії забезпечують досягнення цілей кримінально-правового впливу, оскільки в межах впливу без кваліфікації не може бути заходів впливу; запропоновано поділ кримінально-правового впливу на забезпечувальний, що виникає з моменту настання кримінального юридичного факту, забезпечує реакцію держави на вчинене, метою якої є відновлення соціальної справедливості, безпеки та недопущення вчинення кримінально значимих діянь шляхом кримінально-правової оцінки вчиненого, а також відновлювальний, що виникає з моменту надання кримінально-правової оцінки кримінальному юридичному факту - остаточної кваліфікації і полягає у застосуванні заходів кримінально-правового впливу;
- встановлено, що системно-структурне дослідження фактичних обставин кримінального юридичного факту з виділенням його кримінально значимих ознак забезпечить встановлення та оцінку складу відповідного діяння, передбаченого КК;
- аргументовано, що рецидив кримінальних правопорушень як вид множинності не має значення для кваліфікації кримінального правопорушення; обґрунтовано, що при рецидиві кримінальних правопорушень кваліфікація здійснюється за правилами кваліфікації одиничного кримінального правопорушення з кваліфікуючою ознакою;
- сформульовано пропозиції щодо законодавчої регламентації розділу Загальної частини КК «Кваліфікація» та обґрунтовано його місце в структурі кримінального закону;
удосконалено:
- визначення понять, що стосуються термінологічного апарату структури кримінальних правовідносин, та характеристику елементів, що їх складають: суб’єкти, об’єкт, кримінальний юридичний факт, зміст;
- обґрунтування значення кваліфікації в кримінальному праві, її місця в системі правозастосування;
- позицію, відповідно до якої кримінально-правовий вплив на підставі кримінально- правового регулювання виконує завдання та функції кримінального права;
- правила кваліфікації в кримінальному праві при різних видах конкуренції кримінально-правових норм;
- розуміння та визначення етапів кваліфікації в кримінальному праві, їх характеристику й обґрунтування значення;
- розуміння та визначення алгоритму кваліфікації, його характеристики і побудову алгоритмів кваліфікації в кримінальному праві;
- поняття та види правил кваліфікації в кримінальному праві, їх формулювання та значення;
- розуміння формули кваліфікації в кримінальному праві, її поняття, правил побудови та закріплення, відмежування від формулювання обвинувачення;
- алгоритми та правила кваліфікації кримінальних правопорушень з альтернативними, оціночними, бланкетними ознаками, а також з основними, кваліфікуючими або привілейованими ознаками елементів складу кримінального правопорушення;
- алгоритми та спеціальні правила кваліфікації кримінального правопорушення (алгоритми та правила кваліфікації незакінченого кримінального правопорушення; алгоритми та правила кваліфікації кримінального правопорушення, вчиненого у співучасті; алгоритми та правила кваліфікації повторності, сукупності та рецидиву);
- науковий підхід щодо кримінально-правової кваліфікації діяння, вчиненого за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність, яка характеризується дуальністю і полягає у кримінально-правовій оцінці діянь та подій протилежного, контрадикторного виду; при кримінально-правовій кваліфікації діяння, вчиненого за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність, кримінально-правовій оцінці підлягає як діяння особи, яка здійснює посягання, або відповідна подія, що має кримінально-правове значення і викликала діяння особи, що підпадає під ознаки обставини, що виключає його кримінальну протиправність, так і власне таке діяння;
набули подальшого розвитку:
- позиція щодо необхідності побудови системи алгоритмів та правил кваліфікації в кримінальному праві та законодавчої регламентації системи загальних і спеціальних правил кваліфікації в кримінальному законі;
- класифікаційні критерії та види кваліфікації в кримінальному праві з обгрунтуванням їх значення;
- науковий підхід щодо розуміння колізії та конкуренції кримінально-правових норм, виділення їх видів та співвідношення цих понять;
- положення, відповідно до якого у разі виникнення протиріччя між статтями Загальної та Особливої частин КК перевагу мають приписи, що викладені у статтях Загальної частини КК (за винятком випадків, спеціально передбачених КК);
- алгоритми та правила кваліфікації кримінального правопорушення у разі помилки суб’єкта в об’єктивних ознаках складу кримінального правопорушення;
- алгоритм та правила кримінально-правової кваліфікації діяння, що не володіє кримінально значимим ступенем суспільної небезпечності;
- алгоритми та правила кримінально-правової кваліфікації діянь, вчинених за наявності обставин, що виключають їх кримінальну протиправність;

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження розв’язано важливу наукову проблему, що має значення для теорії кримінального права та практики застосування кримінального закону, - розроблено комплексну характеристику кваліфікації в кримінальному праві, а також сформовано цілісне, несуперечливе та безпрогальне теоретико-практичне уявлення про її зміст, структуру, етапи, алгоритми і правила та місце в системі кримінально-правового впливу. Запропоновано модель законодавчої регламентації кваліфікації в кримінальному праві.
Вирішення поставлених у межах дослідження завдань дозволили сформулювати низку висновків, пропозицій та рекомендацій, основними з яких є такі:
1. Встановлено, що: а) використання понять «теорія», «вчення», «основи» у більшості випадків відбувається абсолютно довільно, без пояснень та обґрунтування, що не є виправданим; б) ототожнення наукової теорії у її власному сенсі з теоретичними положеннями як антиподом практики є методологічно не вірним і не співпадає з методологією наукової розробки теорії кваліфікації. Доктрина не містить обґрунтування щодо віднесення кваліфікації до самостійної наукової теорії, визнання її предмета, обґрунтування структури тощо, або щодо розуміння проблематики основ кваліфікації. Кваліфікація характеризується певним алгоритмом та здійснюється на підставі правил кримінально-правової оцінки, що в основі своїй містять більшість кримінально-правових норм та інститутів, саме тому вважаємо за необхідне констатувати відсутність самостійного предмета кваліфікації і кваліфікації як самостійної наукової теорії.
2. Пізнання кваліфікації вимагає системного підходу, а саме: а) розгляд кваліфікації як відповідної множинності взаємодіючих елементів; б) виявлення зовнішніх зв’язків кваліфікації з іншими кримінально-правовими поняттями, виділення з них головних або основоположних, базових; в) визначення функцій кваліфікації та її ролі серед інших кримінально-правових понять; г) визначення складу, структури й організації елементів (етапів, видів) кваліфікації, виявлення основних і другорядних зв’язків між ними; д) встановлення взаємозв’язку структури та змісту кваліфікації, її динаміки та статики, загального та спеціального у кваліфікації; е) виявлення закономірностей і тенденцій розвитку кваліфікації в цілому й окремих її підсистем та їх специфіки, її внутрішніх та зовнішніх зв’язків тощо. Системність кримінального права обумовлює й систему кримінально-правового регулювання як передбаченості норм, так і систему кримінально- правового впливу, в тому числі й кваліфікації, як відповідної реакції держави на вчинення кримінально значимого діяння. Системоутворюючим елементом кримінального права є кримінально-правова норма, а системоутворюючим елементом кваліфікації є склад вчиненого.
3. Функціональне призначення кваліфікації полягає у відповідній реакції держави на вчинення кримінально значимого діяння, забезпеченні реалізації кримінально-правового впливу та обґрунтуванні необхідності та конкретного виду такого впливу на особу, що вчинила кримінально значиме діяння. Кваліфікація в кримінальному праві виконує дві основні взаємопов’язані функції: регулятивну та охоронну, а також додаткові функції: заохочувальну, компенсаційну, виправну тощо.
4. Психологічний аспект наукового пізнання кваліфікації полягає у тому, що кримінально-правова оцінка характеризується такими складовими: а) оцінка вихідної інформації - вчиненого діяння або поведінки особи; б) оцінка шуканої інформації - відповідної кримінально-правової норми; в) оцінка, співставлення вихідної інформації з шуканою інформацією. Наведений підхід застосовано при розробці алгоритму пізнання кримінально-правового факту та встановлення відповідності між вчиненим діянням та складом такого діяння, передбаченим кримінально-правовою нормою.
5. Обґрунтовано, що кримінально-правове регулювання - це передбачення кримінально значимого діяння у кримінальному законі з метою впорядкування суспільних відносин. Кримінально-правове регулювання, будучи юридичною підставою кваліфікації, знаходиться з нею у взаємозв’язку, оскільки обгрунтоване, достатнє та ефективне кримінально-правове регулювання та належні алгоритми й правила оцінки кримінально значимого діяння є однією з основних умов досягнення завдань та функцій кримінального права. Цей зв'язок проявляється в такому: а) кримінально-правове регулювання є юридичною підставою кваліфікації; б) являє передбачення кримінально значимих діянь, а кваліфікація являє діяльність щодо встановлення тотожності кримінального юридичного факту і передбаченого кримінально значимого діяння; в) здійснюється у відповідних соціально-політичних умовах та обумовлюється комплексом соціально-правових факторів, що виступають його основою, а кваліфікація обумовлюється кримінально- правовим регулюванням; г) межі кримінально-правового регулювання визначають межі кваліфікації; якість регулювання обумовлює та забезпечує якість кваліфікації. Кваліфікація забезпечує перетворення загального в індивідуальне, нормативного у правозастосовне з метою відновлення соціальної справедливості, безпеки, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
6. Кримінально-правовий вплив на підставі кримінально-правового регулювання виконує завдання та функції кримінального права. Такий вплив здійснюється в межах кримінальних правовідносин, які, будучи видом правовідносин, володіють притаманними останнім характеристиками та визначаються специфікою й особливостями, зумовленими завданнями і функціями, предметом і методом кримінального права. Кримінальні правовідносини - це опосередкована кримінально-правовими нормами взаємодія суб’єктів таких відносин, викликана кримінальним юридичним фактом у зв’язку з виникненням, реалізацією, зміною та припиненням кореспондуючих, конкретизованих та персоніфікованих суб’єктивних прав та юридичних обов’язків з метою досягнення соціального результату -забезпечення справедливості, безпеки та недопущення вчинення суспільно небезпечних діянь. Кримінальні правовідносини складаються з таких елементів та зв’язків: 1) суб’єкти, 2) об’єкт, 3) кримінальний юридичний факт, 4) зміст кримінально- правових відносин.
7. Кримінально-правовий вплив є елементом змісту кримінальних правовідносин - обов’язком владного суб’єкта таких відносин. Реалізація юридичного обов’язку держави проходить декілька етапів: а) з’ясування всіх фактичних обставин справи; б) встановлення конкретної кримінально-правової норми, яка підлягає застосуванню; в) прийняття рішення та видання акта кваліфікації, вирішення питання щодо застосування заходів кримінально- правового впливу, погашення чи зняття судимості. Учасниками кримінально-правового впливу є держава в особі правоохоронних органів та суду і особа, діяння якої кваліфіковане і визнано кримінально значимим. Кримінально-правовий вплив - цілеспрямована активна діяльність, відповідна реакція держави, яка встановила кримінально-правову заборону, на порушення такої заборони, що має кримінально- правову основу і характеризується владним, примусовим, конкретизованим, індивідуалізованим, персоніфікованим, нормативно регламентованим, формально вираженим характером, в межах кримінально-правових правозастосовних відносин забезпечувального та відновлюваного характеру, що склалися між державою і особою, яка порушили таку заборону, з метою досягнення соціальних та правових цілей.
8. Сутністю кваліфікації в кримінальному праві є кримінально-правова оцінка кримінального юридичного факту з метою забезпечення кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила кримінально значиме діяння. Ця кримінально-правова оцінка, як сутнісна ознака кваліфікації, є системоутворюючою, оскільки вона визначає головне, визначальне, суть і зміст кваліфікації, обумовлює специфіку її властивостей, визначає рамки її поняття. Інші характеристики кваліфікації об’єднуються в поняття навколо цієї сутнісної системоутворюючої ознаки. У кримінальному праві кваліфікація це розумова, інтелектуальна, пізнавальна діяльність, мисленнєвий процес, що відбувається у свідомості особи та пов’язаний з вирішенням конкретного завдання - надання кримінально-правової оцінки кримінальному юридичному факту. При цьому кваліфікація є певною операцію, яка проводиться за відповідними правилами логіки, що знаходять свій прояв у певних алгоритмах оцінки кримінального юридичного факту, та характеризується послідовністю етапів кримінально-правової оцінки. Кваліфікація має нормативно регламентований характер, оскільки кримінально-правова оцінка відбувається не довільно, а виключно на підставі кримінально-правового регулювання. Процедура здійснення такої діяльності відбувається в порядку передбаченому КПК. Об’єктом кваліфікації в кримінальному праві є конкретна життєва ситуація - діяння та поведінка особи, що відносяться до кримінального юридичного факту, що є кримінально значимим і тягне застосування конкретної кримінально-правової норми та застосування відповідних заходів кримінально- правового впливу.
9. Кваліфікація кримінального правопорушення, кримінально-правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення, та кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки особи охоплюються родовим поняттям - «кваліфікація в кримінальному праві». Саме тому, ознаки, основні характеристики, що притаманні кваліфікації в кримінальному праві, властиві і її видам, з урахуванням особливостей, притаманним цим видовим поняттям. Як родовий термін кваліфікація в кримінальному праві містить у собі три групи кримінально-правових оцінок: а) кваліфікація кримінального правопорушення; б) кримінально-правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення; в) кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки особи. Наведені терміни співвідносяться як родовий та видові терміни. Під кваліфікацією у кримінальному праві слід розуміти діяльність правоохоронних органів та суду, яка здійснюється в межах кримінально-правових правозастосовних відносин забезпечувального характеру і полягає в нормативно регламентованій, конкретизованій, результативній кримінально-правовій оцінці кримінального юридичного факту щодо встановлення його фактичних кримінально значимих ознак, визначенні кримінально- правової норми, що його передбачає, та встановленні відповідності фактичних ознак кримінального юридичного факту ознакам конкретної кримінально-правової норми.
10. Різноманітність проявів кваліфікації породжує необхідність її класифікації в залежності від певного класифікаційного критерію. Залежно від об’єкта кваліфікації слід виділити такі її види: 1) кваліфікація кримінального правопорушення; 2) кримінально- правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально- правове значення; 3) кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки особи. Залежно від суб’єкта кримінально-правової оцінки можна виділити: 1) офіційну кваліфікацію - кваліфікація, яка здійснюється представниками правоохоронних органів та суду. Офіційна кваліфікація має юридичне значення, знаходить своє відтворення в офіційних юридичних процесуальних документах, має кримінально-правові наслідки - обумовлює застосування заходів кримінально-правового впливу. Цей вид кваліфікації може бути класифікований ще більш детально, а саме, кваліфікація слідчого, прокурора, слідчого судді, тощо та 2) неофіційну кваліфікацію: а) доктринальну - кваліфікація, що надається у юридичній науковій літературі науковцями; б) процесуальну - кваліфікація, що здійснюється учасниками кримінального провадження, які не є працівниками правоохоронних органів та суду, та в) побутову - юридична оцінка вчиненого, яка може надаватися будь-якою особою.
Залежно від стадії кримінального провадження, на якій здійснюється кваліфікація, виділяємо такі її види: 1) кваліфікація на стадії досудового розслідування (провадження); 2) кваліфікація на стадії судового провадження. Беручи до уваги кількість суб’єктів, що брали участь у вчиненні кримінального правопорушення, слід виділити: 1) кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого одним суб’єктом; 2) кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого декількома суб’єктами: а) кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого у співучасті; б) кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого за необережного співзаподіяння; в) кваліфікація причетності до кримінального правопорушення. Залежно від кількості вчинених суб’єктом кримінальних правопорушень можна виділити: 1) кваліфікацію одиничного кримінального правопорушення та 2) кваліфікацію повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень.
11. Необхідною умовою кваліфікації є комплексне застосування видів тлумачення кримінального закону як розумової операції, інтелектуально-вольової діяльності, що полягає у з’ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою правильного, однакового застосування.
12. Колізією кримінально-правових норм є протиріччя між двома або більше нормами, що спрямовані на регламентацію того самого кримінального юридичного факту, але по-різному його вирішують, коли зміст однієї норми повністю або частково заперечує зміст іншої. Існують різні види колізій кримінально-правових норм. Темпоральна колізія - протиріччя між раніше чинною і чинною кримінально-правовими нормами, які спрямовані на регламентацію того самого питання, але по-різному його вирішують, коли зміст чинної кримінально-правової норми повністю чи частково заперечує зміст раніше чинної норми. Просторова колізія - протиріччя між двома або більше кримінально-правовими нормами, що діють на територіях різних держав, які спрямовані на регламентацію того самого питання, але по-різному його вирішують, коли зміст однієї норми повністю чи частково заперечує зміст іншої. Ієрархічна колізія - протиріччя між двома або більше нормативно- правовими актами різної юридичної сили, які спрямовані на регламентацію того самого питання, але по-різному його вирішують, коли зміст норми одного нормативно-правового акта повністю чи частково заперечує зміст норми іншого.
13. Конкуренція кримінально-правових норм при кваліфікації наявна коли у вчиненому кримінально значимому діянні містяться ознаки елементів складів кримінальних правопорушень, діянь, що не є кримінально протиправними, проте мають кримінально-правове значення, або посткримінальної поведінки, які передбачені декількома кримінально-правовими нормами, що не протирічать, а частково збігаються як за обсягом, так і за змістом, кожна з яких претендує на застосування при кваліфікації вчиненого. Під спеціальною кримінально-правовою нормою слід розуміти норму кримінального права, яка є похідною від загальної та виокремлюється з неї в результаті диференціації кримінально-правового регулювання шляхом конкретизації однієї чи декількох її ознак з метою зміни способу, а в окремих випадках зміни меж регулювання та охорони певного виду суспільних відносин, рід яких регулюється або охороняється загальною нормою. Конкуренція спеціальних кримінально-правових норм при кваліфікації кримінального правопорушення наявна, коли у вчиненому діянні містяться ознаки елементів складів кримінальних правопорушень, що передбачені декількома спеціальними кримінально-правовими нормами, виділеними з однієї загальної норми, що не протирічать і не перебувають у підпорядкуванні ні за обсягом, ні за змістом, але мають спільні ознаки, кожна з яких претендує на застосування при кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення.
14. Кваліфікація як логічна, розумово-пізнавальна та інтелектуально-вольова діяльність являє і процес, і результат, вона здійснюється у певній послідовності, за певними етапами. Етапи кваліфікації в кримінальному праві - це періоди відповідної розумово-пізнавальної діяльності щодо кримінально-правової оцінки кримінально значимого діяння, що характеризуються специфічним набором операцій і мають якісні особливості. Етапи кваліфікації характеризуються сукупністю відносно відокремлених процесів, пов’язаних між собою кваліфікаційних операцій, періодів кримінально-правової оцінки щодо встановлення тотожності кримінального юридичного факту складу кримінально значимого діяння та закріплення результатів оцінки у правозастосовному акті. Алгоритм кваліфікації в кримінальному праві - це система правил, модель, програма виконання у певному порядку відповідної послідовності операцій, дій, що визначають процес пошуку результату, а саме призводять до вирішення задачі кримінально-правової оцінки вчиненого - встановлення кримінально-правової норми, що відповідає вихідним даним - вчиненому діянню та поведінки. Правила кваліфікації в кримінальному праві - це нормативні приписи, загальновизнані доктринальні положення та роз’яснення вищої судової інстанції, якими має керуватися суб’єкт кваліфікації при обранні кримінально- правової норми для кримінально-правової оцінки вчиненого кримінально значимого діяння. Ці правила визначають як загальні, так і спеціальні вимоги, що ставляться до застосування кримінального закону при вирішенні питання про наявність або відсутність юридичної підстави кваліфікації кримінально значимого діяння. Правила кваліфікації потребують законодавчої регламентації в самостійному розділі Загальної частини КК, що обумовить їх системність та взаємозв’язок, забезпечить більш змістовну визначеність кримінально-правового регулювання, обумовить єдність підходів кримінально-правової оцінки, її ефективність, результативність та конкретизованість з метою досягнення завдань кримінально-правового впливу. Формула кваліфікації в кримінальному праві - це сукупність літерного та цифрового позначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню при здійсненні кримінально-правової оцінки кримінально значимого діяння, тобто сукупність літерного та цифрового позначення статті (частини, пункту статті) Особливої частини КК та (або) статті (частини статті) Загальної частини КК, які передбачають вчинене кримінально значиме діяння і мають застосовуватися.
15. Зміна кваліфікації кримінальному праві - корегування результатів попередньої кваліфікації. Зміна кваліфікації - зміна кримінально-правової оцінки вчиненого діяння шляхом заміни чи зміни кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, повністю або частково. Помилка у кваліфікації в кримінальному праві - це неумисне неповне чи неточне встановлення кримінально-правових ознак вчиненого діяння, неправильне визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, та (або) неповне чи неточне встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам, вимогам конкретної кримінально-правової норми, тобто ознакам елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею (частиною статті) Особливої частини КК, ознакам діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення, та ознакам посткримінальної поведінки особи.
Запобігання кваліфікаційним помилкам - це комплекс заходів, що здійснюються як на рівні законодавчого органу, так і на рівні суб’єктів правозастосування, спрямованих на виявлення причин, що сприяють кваліфікаційним помилкам, та здійснення певного впливу щодо усунення таких причин.
16. Особливості складу кримінального правопорушення, як юридичної підстави кваліфікації, різноманітність їх законодавчої регламентації обумовило побудову алгоритму кваліфікації кримінальних правопорушень за елементами та їх ознаками, а також розробку загальних і спеціальних правил кваліфікації кримінального правопорушення. Запропоновано загальні правила кваліфікації кримінального правопорушення, правила кваліфікації кримінальних правопорушень з альтернативними, оціночними, бланкетними ознаками, а також основними, кваліфікуючими або привілейованими ознаками елементів складу кримінального правопорушення; правила кваліфікації кримінальних правопорушень з матеріальним та формальним складом; правила кваліфікації залежно від форми вини конкретного складу кримінального правопорушення, видів умислу, його спрямованості та його трансформації; при конкуренції мотивів і цілей; при конкуренції кримінально-правових норм тощо, та спеціальні правила, а саме правила кваліфікації: незакінченого кримінального правопорушення; кримінального правопорушення, вчиненого у співучасті; множинності кримінальних правопорушень тощо. Вказані загальні та спеціальні правила кваліфікації сформульовані в проекті розділу до КК.
17. Запропоновано алгоритм та сформульовано правила кваліфікації кримінального правопорушення за елементами його складу: об’єктом, об’єктивною стороною, суб’єктом, суб’єктивною стороною. Запропоновано правила кваліфікації кримінального правопорушення при конкуренції кримінально-правових норм та у разі помилки суб’єкта в характері діяння, в характері та ступені (розмірі) суспільно небезпечних наслідків, у розвитку причинного зв’язку та у кваліфікуючих або привілейованих ознаках складу кримінального правопорушення, що характеризують його зовнішній прояв. Визначено алгоритм та правила кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого бланкетною диспозицією та за наявності у нормі оціночної ознаки. Кваліфікуючі та привілейовані ознаки складу кримінального правопорушення при кваліфікації завжди мають пріоритет перед подібними ознаками, що характеризують основний склад кримінального правопорушення. Встановлено алгоритм та правила кваліфікації кримінального правопорушення за наявності кваліфікуючих та привілейованих ознак складу кримінального правопорушення.
18. Особливості законодавчої регламентації незакінченого кримінального правопорушення обумовили розробку алгоритму та спеціальних правил кваліфікації готування до кримінального правопорушення та замаху на кримінальне правопорушення. Нормативне закріплення інституту співучасті є комбінованим, проведеним з використанням норм різної природи у їх поєднанні. З огляду на це запропоновано алгоритм та спеціальні правила кваліфікації кримінальних правопорушень, вчинених у співучасті, з урахуванням видів співучасників та форм співучасті. Визначено алгоритм та спеціальні правила кваліфікації повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень.
19. Кримінально-правова кваліфікація діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення, будучи різновидом кваліфікації в кримінальному праві, володіє всіма характеристиками, що притаманні останній, а також визначається специфічними, видовими ознаками, що характеризують саме її, зокрема: при кримінально-правовій кваліфікації доводиться відсутність як мінімум однієї з ознак кримінального правопорушення. Запропоновано алгоритм та правила кримінально- правової кваліфікації діяння, що не володіє кримінально значимим ступенем суспільної небезпечності. Специфіка кримінально-правової кваліфікації діяння, за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність, полягає у її дуальному характері, оскільки кримінально-правовій оцінці підлягають діяння та події (факти) протилежного, контрадикторного виду. При кримінально-правовій кваліфікація діяння, вчиненого за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність, кримінально-правовій оцінці підлягає як діяння особи, яка здійснює посягання, або відповідна подія, що має кримінально-правове значення і виклинала діяння особи, що підпадає під ознаки обставини, що виключає його кримінальну протиправність, так і власне таке діяння. Особливості кримінально-правової кваліфікації діяння, за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність, також обумовлені переважною більшістю оціночних ознак при кримінально-правовій регламентації кожної з таких обставин, що потребує використання правил кваліфікації діяння та події за наявності у нормі оціночних ознак. Встановлено етапи кримінально-правової кваліфікації діяння за наявності обставин, що виключають його кримінальну протиправність. Сформульовано алгоритм та правила кримінально-правової кваліфікації діяння, за наявності обставини, що виключає його кримінальну протиправність.
20. Доведено, що під посткримінальною поведінкою особи слід розуміти регламентовану кримінальним законом кримінально значиму, проте таку, що не є кримінально протиправною поведінку особи, що характеризується свідомим та вольовим діянням з моменту вчинення кримінального правопорушення і до моменту припинення кримінально-правових відносин. Кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки має похідний, вторинний характер, оскільки вона оцінюється лише після того, як попереднє діяння особи було кваліфіковане як кримінальне правопорушення. Кримінально-правова кваліфікація посткримінальної поведінки особи відбувається в межах кримінально-правових відносин і здійснюється на різних етапах кримінально- правового впливу. Запропоновано алгоритм та правила кримінально-правової кваліфікації позитивної та негативної посткримінальної поведінки особи.
21. Обґрунтовано необхідність законодавчої регламентації кваліфікації в кримінальному законі шляхом доповнення Загальної частини КК окремим розділом в якому сформульовані алгоритми та правила кваліфікації, а саме:
«Розділ IX-1. Кваліфікація
Стаття . Кваліфікація кримінального правопорушення та кримінально-
правова кваліфікація
Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння як конкретного кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, на підставі загальних та спеціальних правил кваліфікації.
Кримінально-правова кваліфікація - це кримінально-правова оцінка вчиненого як діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення, або як посткримінальної поведінки особи, передбачених цим Кодексом, на підставі правил кримінально-правової кваліфікації.
Стаття . Загальні правила кваліфікації кримінального правопорушення
1. Підставою кваліфікації кримінального правопорушення є встановлення у вчиненому суб’єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
2. Кваліфікація кримінального правопорушення здійснюється з урахуванням правил чинності кримінального закону у часі, просторі та за колом осіб, передбачених цим Кодексом.
3. При кваліфікації кримінального правопорушення може бути врахований вирок суду іноземної держави.
4. Кваліфікація кримінального правопорушення здійснюється за елементами (їх ознаками) складу кримінального правопорушення.
5. Результат кваліфікації кримінального правопорушення підлягає процесуальному закріпленню у порядку та формі, передбачених законом. Підстава та порядок зміни кваліфікації кримінального правопорушення визначаються виключно законодавством.
6. У разі виникнення протиріччя між статтями Загальної та Особливої частин цього Кодексу перевагу мають приписи, що викладені у статтях Загальної частини цього Кодексу (за винятком випадків, спеціально передбачених цим Кодексом).
7. Закінчене одиничне кримінальне правопорушення підлягає кваліфікації за статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає закінчене кримінальне правопорушення.
8. Якщо в диспозиції кримінально-правової норми будь-яка ознака елемента складу конкретного кримінального правопорушення передбачена в альтернативі, то для
кваліфікації діяння за відповідною статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини цього Кодексу достатньо встановити наявність однієї з цих альтернативних ознак.
9. У разі вчинення кримінального правопорушення з конкретизованим умислом кваліфікація відбувається як закінчене кримінальне правопорушення, якщо умисел був повністю реалізований. У разі вчинення кримінального правопорушення з неконкретизованим умислом кваліфікація відбувається за фактично вчиненим.
10. Кримінальне правопорушення, що передбачається бланкетною диспозицією, підлягає кваліфікації за статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчене кримінальне правопорушення.
11. Якщо вчинене суб’єктом кримінальне правопорушення містить декілька
кваліфікуючих ознак, що передбачені різними пунктами однієї статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, кваліфікація здійснюється за всіма пунктами такої статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачають відповідні кваліфікуючі ознаки складу вчиненого кримінального правопорушення (винятком з цього правила може бути конкуренція мотивів та цілей кримінального правопорушення).
12. Якщо вчинене суб’єктом кримінальне правопорушення містить декілька
кваліфікуючих ознак, що передбачені різними частинами статті Особливої частини цього Кодексу, кваліфікація здійснюється за частиною статті, що передбачає більш тяжке кримінальне правопорушення, а саме за частиною статті Особливої частини цього Кодексу з більшим порядковим номером.
13. Якщо вчинене суб’єктом кримінальне правопорушення містить декілька
привілейованих ознак, що передбачені різними статтями Особливої частини цього Кодексу, кваліфікація здійснюється за статтею, що передбачає більш м’яку привілейовану ознаку, тобто менш тяжке кримінальне правопорушення. Кваліфікація за сукупністю кримінальних правопорушень у такому разі виключається.
Стаття . Кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого за
наявності помилки суб’єкта кримінального правопорушення
1. У разі помилки суб’єкта кримінального правопорушення в об’єкті складу кримінального правопорушення та (або) предметі кримінального правопорушення вчинене підлягає кваліфікації як замах на кримінальне правопорушення, на яке було спрямовано умисел суб’єкта.
2. У разі помилки суб’єкта кримінального правопорушення в особі потерпілого від кримінального правопорушення вчинене підлягає кваліфікації як закінчене кримінальне правопорушення, на яке було спрямовано умисел суб’єкта.
3. У разі помилки суб’єкта кримінального правопорушення в суспільній небезпечності (характері) діяння вчинене підлягає кваліфікації за такими правилами:
а) якщо суб’єкт вважає, що вчинюване ним діяння не є суспільно небезпечним і не становить ознаку об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, а фактично воно таким є, вчинене підлягає кваліфікації як кримінальне правопорушення вчинене через необережність, якщо вчинення такого діяння з необережності передбачено у цьому Кодексі як кримінальне правопорушення і суб’єкт повинен був і міг передбачити помилковість свого висновку про відсутність у його діянні ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
б) якщо суб’єкт вважає, що вчинюване ним діяння є суспільно небезпечним і становить ознаку об’єктивної сторони складу певного кримінального правопорушення, а фактично воно таким не є, вчинене підлягає кваліфікації як замах на вчинення того кримінального правопорушення, на яке було спрямовано його умисел.
4. У разі помилки суб’єкта кримінального правопорушення в характері та тяжкості суспільно небезпечних наслідків вчинене підлягає кваліфікації за такими правилами:
а) якщо суспільно небезпечні наслідки, що фактично були спричинені, не охоплювалися передбаченням суб’єкта кримінального правопорушення, помилка виключає кваліфікацію вчиненого як умисне спричинення таких наслідків. Вчинене суб’єктом підлягає кваліфікації як спричинення суспільно небезпечних наслідків через необережність, у разі якщо спричинення таких наслідків з необережності передбачено у цьому Кодексі як самостійне кримінальне правопорушення і суб’єкт повинен був і міг передбачити, що вчинене ним діяння може спричинити настання таких суспільно небезпечних наслідків.
б) якщо більш тяжкі суспільно небезпечні наслідки, що фактично були спричинені, не охоплювалися передбаченням суб’єкта кримінального правопорушення, вчинене підлягає кваліфікації як спричинення більш тяжких суспільно небезпечних наслідків через необережність, якщо їх заподіяння з необережності передбачено у цьому Кодексі як самостійне кримінальне правопорушення або як кваліфікуюча ознака складу кримінального правопорушення і суб’єкт повинен був і міг передбачити, що вчинене ним діяння може спричинити настання більш тяжких суспільно небезпечних наслідків, ніж ті, що охоплювалися передбаченням суб’єкта.
Вчинене суб’єктом діяння в такому разі необхідно кваліфікувати: а) за сукупністю кримінальних правопорушень, якщо заподіяння таких більш тяжких наслідків з необережності передбачено у цьому Кодексі як самостійне кримінальне правопорушення, або б) за частиною статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає спричинення такого більш тяжкого наслідку через необережність як кваліфікуючу ознаку складу кримінального правопорушення.
5. Якщо має місце істотна розбіжність між передбачуваним і фактичним розвитком причинного зв’язку, то діяння суб’єкта підлягають кваліфікації як замах на вчинення того кримінального правопорушення, на яке було спрямовано умисел суб’єкта.
6. У разі помилки суб’єкта у кваліфікуючих ознаках складу кримінального правопорушення вчинене підлягає кваліфікації за такими правилами:
1) якщо у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу є вказівка на «завідомість» кваліфікуючої ознаки складу кримінального правопорушення, то питання про кваліфікацію вирішується таким чином:
а) якщо суб’єкт помилково вважає, що склад кримінального правопорушення, який він вчиняє, містить таку кваліфікуючу ознаку, а фактично у вчиненому кримінальному правопорушенні вона відсутня, то вчинене суб’єктом діяння необхідно кваліфікувати відповідно до змісту та спрямованості умислу. Оскільки вчинене суб’єктом кримінальне правопорушення не володіє такою кваліфікуючою ознакою його складу, воно підлягає кваліфікації як замах на кримінальне правопорушення, яке суб’єкт планував вчинити;
б) якщо суб’єкт помилково вважає, що склад кримінального правопорушення, яке він вчиняє, не містить такої кваліфікуючої ознаки, а фактично у вчиненому кримінальному правопорушенні така ознака наявна, то вчинене суб’єктом кримінальне правопорушення підлягає кваліфікації як закінчене кримінальне правопорушення без такої кваліфікуючої ознаки його складу;
2) якщо у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу відсутня вказівка на «завідомість» кваліфікуючої ознаки складу кримінального правопорушення, то питання про кваліфікацію вирішується таким чином:
а) якщо суб’єкт помилково вважає, що склад кримінального правопорушення, яке він вчиняє, містить таку кваліфікуючу ознаку, а фактично у вчиненому ним кримінальному правопорушенні вона відсутня, то вчинене суб’єктом діяння необхідно кваліфікувати відповідно до змісту та спрямованості умислу. Оскільки вчинене суб’єктом кримінальне правопорушення не володіє такою кваліфікуючою ознакою, то воно підлягає кваліфікації як замах на те кримінальне правопорушення, яке суб’єкт планував вчинити;
б) якщо суб’єкт помилково вважає, що склад кримінального правопорушення, яке він вчиняє, не містить такої кваліфікуючої ознаки, а фактично у вчиненому ним кримінальному правопорушенні вона наявна, то кваліфікація вчиненого суб’єктом кримінального правопорушення залежить від причин виникнення такої помилки. При невиправданій помилці вчинене підлягає кваліфікації як кримінальне правопорушення з кваліфікуючою ознакою його складу, при виправданій - як кримінальне правопорушення без кваліфікуючої ознаки його складу.
7. Якщо суб’єкт спрямовує своє діяння проти однієї особи, але з причин, що не залежать від нього (не в силу його помилки), шкода заподіюється іншій особі, діяння такого суб’єкта підлягає кваліфікації як замах на кримінальне правопорушення щодо потенційного потерпілого, виходячи зі спря