Вакула Наталія Остапівна. Інструментальні концерти львівських композиторів у ментальному просторі Галичини (1970-2000 рр.)

Краткое описание

Вакула Наталія Остапівна. Інструментальні концерти львівських композиторів у ментальному просторі Галичини (1970-2000 рр.) : дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Львівська держ. музична академія ім. М.В.Лисенка. — Л., 2007. — 222арк. — Бібліогр.: арк. 181-201
Вакула Н. О. Інструментальні концерти львівських композиторів у ментальному просторі Галичини (1970 2000 рр.). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 Музичне мистецтво - Львівська державна музична академія імені М. В. Лисенка. Львів, 2007.
У роботі досліджується феномен ментальності та смислове поле галицького художнього менталітету, реалізоване в концептуально-семантичній та лексичній площинах жанру інструментального концерту у творчій практиці представників трьох композиторських поколінь львівської школи останньої третини ХХ початку ХХІ століть: старшого (Д. Задор, Г. Ляшенко, М. Скорик, А. Нікодемович), середнього (В. Камінський, Ю. Ланюк, О. Козаренко, О. Криволап, Б. Фроляк), молодшого (Л. Сидоренко). У першому науковому зверненні до механізму впливу маргінальної свідомості на смислотворчі процеси в інструментальній музиці окреслюються сучасні дефініції багатоскладової категоріїментальностіта їївизначального компоненту -художньої ментальності. Ментальна парадигма західноукраїнського культурного ареалу зумовила формування нового концептуального простору та принципів його реалізації у концертних та камерно-ансамблевих жанрах. На рівні смислоутворення це ідеї національної самоідентифікації, відродження духовних універсалій, оновлення ліричної сфери, іронічної смислогри. В результаті утворився полінаціональний, асимілятивний тип культури, передусім, музичної, в якому взаємодія самозануреності та відкритості реалізувалась через естетичну категоріюконцертності.Панорама унікальних за лексичною та смисловою структурою концертів представників львівської композиторської школи останньої третини ХХ століття демонструє майстерну гру знаками різних історичних епох, органічне поєднання раціоналізму і гранично суб’єктивних рефлексій, а відтак засвідчує утворення нового, яскраво самобутнього пласту у парадигмі українського інструментального концерту.